Не плач, Душа моя, не стогни,
Прийде час і в небо злетиш,
У вирій разом з птахами полетиш,
А так терпи, чекай своєї черги.
Скількі відведено, стільки й мовчи,
Не сумуй ,себе не ятри,
Іншим жити не заважай,
Нехай грішать, не зважай.
Давно вже вирішили всі самі,
Що живуть один раз на Землі
І треба від цього життя все взять,
Всеодно до пекла судилося їм стать.
За себе краще думай,
За свої помилки відповідай,
Краще словом допомагай,
Доброту, любов віддавай.
Без злості на на колючки,
На демонські провокації промовчи,
Ти себе сама знаєш,
Все збувається, що прокажеш.
Самій страшно інколи буває тобі,
Як скоро виконуться побажання злі,
А на добрі, довго треба чекати,
Щоб зробились вони.
Знаючи це, ти стараєшся добрі говорити,
Та все ж, інколи зриваєшся і промовляєш злі,
Бо тобі хочеться "богом" трохи побути на Землі,
Відьомська Душа хоче владу над іншими мати.
Та все це для тебе ігри, смієшся над всіми,
Бо з дитинства не боїшся холоду смерті,
Тому й ворогів відправляєш до пекла ти,
Щоб не заважали чудеса творити вони тобі.
