Це-італієць у домі моєму.
Це-самотній,одинокий чоловік.
Ніс у нього скривлено набік.
Чи це -навік?
Це-італієць,пошту забирає,
Незграбно розкидаючи листки,
"Ульотні депозити"-впало,піднімаю
Листівку .І- розхитую?- містки.
Дивуюсь,як оплачує рахунки,
Бо друк по білому все ж український,наш.
Чи шле жоні додому подарунки?
Чи був воєнним,має патронташ?
Це-шлях,мабуть,бо раз у раз на сходах
Я бачу тінь: Він пащу роззявля?!
Блукає по підземних переходах...
Всього лиш тінь.І -хуух-зітхаю я.
Це-італієць,і як не зіткнулись
Планети різних мов-не знаю я,
Бо в привітанні разом захлинулись:
Він українською, тупим "Buon Giorno!"-я.
Він має плетеного светра і штани
Гірчичного відтінку,як сантехнік.
Десь у Італії хропуть його сини,
Один не лікар,значить,піротехнік.
Про нього я не знаю геть нічого,
Хоч на ніч штори затулять не звик.
Та він не перекинувсь на німого,
Зарослий,чи старіє,-молодик.
Англійською стрекоче,дай вам боже!
Непроханий,хоч все ж приємний гість
В країні нашій,хоч зовсім негоже
Вивозить к бісу український ліс!
Дивуюсь тихо-не розбуркать злоби!
Хай нагромаджує у чобіт капітали...
Хай бережеться восени хвороби...
У відчаї:" Мо'б Ви поетом стали?!"
Не запитаю.Досить з мене лісу,
Не нарікатиму,бо вивчивсь,то йнехай.
Не опущу біля дверей завісу.
І скриньку з поштою свою не обминай!
