Жаль тебе, мій яснокрилий голубе,
Піддався паніці жіночого гарему,
Не взяв мене до шлюбної ночі,
Побоявшись, чар очей дівочих .
Неба цвіт, мої очі,
Ввібрали в себе всесвіту вібрації,
Планети, зорі, всі творіння бога,
Султане милий і тебе, полонили.
Не забудеш мене ніколи,
Ту квітку- волошку в неволі,
Те сяйво від мене, небесне,
Таке ніжне, грайливе, безмежне...
То кохання,
Божественна енергія світла,
Яке я тобі віддала,
Чим тебе і злякала.
Напором, я знаю,
Пристрастю неба
І твоїх велетнів-гір,
Які мовчки понуро стояли,
Вклоняючись мені,
Моєму коханню
І вічній, Бога, любові
І любові матері- землі...
Прокинься і змирися,
На світ закоханими очима подивися,
Віддай серце мені своє,
І душу, і тіло , поки ти в моїх чарах і в моєму полоні іще...
. Привіт як справи я тоже ничинаючий поет мені подобаються твої стихи. 
