Ти, ти доводиш мене до божевілля -
твоя усмішка,і твої пусті слова
"пробач", "забув",і ця твоя
солона і черства душа.
В моїх думках лише твій сміх привітний.
цей сміх беззахисний і він же - безневинний.
цей сміх, у ньому є твоя вся міць!
ти є беззахисний і тим ти є всесильний.
Ти покорив мене. не ти, твоя усмішка.
побачивши її - тобі все пробачаю
і дзвоню, мрію, і чекаю,
того моенту в безмежній вічності часу
коли почую голос твій я знову,
коли повірю я тобі і попрошу
про дружбу, нічого більшого я навіть не чекаю.
Та я не є дурна, лиш наяву дрімаю;
про дружбу мрію, про прекрасний світ,
де зла нещастя, заздрості немає,
де кожне слово, кожна думка - чиста;
Де щастя, радість, доброта,
мов сестри рідні для усіх.
це є - Утопія, і я в думках там потопа,
але в реальності Утопії НЕМА!!!
