Веселі прагнення
Всі прагнуть лиш веселого вірша.
У моді в нас кумедний лише лірик.
Культурі легко, в неї – ні гроша,
Давно для неї склали панегірик…
Всі прагнуть щастя. Рветься десь душа,
Біжить десь Віднями, летить до Швеції,
А там – в Канаду, а, можливо, в США.
Чому до рідної країни лиш не рветься?
Всі прагнуть щастя. А шукають забуття.
Серед думок – лиш ті, що уже були.
Що наша вічність – наше лиш життя
У пафосі про вічність ми й забули.
Всі прагнуть щастя. Вистачить на всіх,-
Твердить нам хтось,- це ж нематеріальне!
І в тяготі усіх вагань, утіх
Його й знайдем, забувши про реальне.
Всі прагнуть лиш веселої строфи.
На краще це, якщо ми в ірреальності,
Якщо навколо – світ німих й глухих,
І кожна фраза знов зведеться до банальності…
Та прагнуть все ж веселої строфи,
Посад, грошей, ілюзій, більше радості,
Авто, квартир і зручної софи,
Але чи прагнуть жити у реальності?
