присвячую Кредлові, що слугував ...ммм...музою=)) написано під враженням (не вини за плагіат)))
Одного дня, холодною зимою,
Я біг собі дорогою пустою.
А з неба йшов такий блискучий сніг..
Спускаючись, лягав мені до ніг.
Помітивши його, я зупинився,
Замріявся і ледь не загубився.
І раптом, крізь засніжену стіну
Побачив постать спереду одну.
Вона була, як снігова царівна.
Така тендітна, ніжна та чарівна.
Побачивши, цю неземну усмішку –
Не стримався, й поставив їй підніжку…
Відпльовуючи бруд якийсь, і сніг,
Ледь стримуючи свій нервовий сміх,
Вона полізла в бійку з кулаками,
Посипала на мне матюками…
Такого нецензурного запасу,
Не чув за все життя ні разу.
І знову ляпас,і моє зітхання –
Я знав, що це було кохання =)
Буває...
іншого способу, щоб позалицятись не було, 
