*співавтор побажав лишитися невідомим.
настало 2 лютого 2009 року. Воно нічим не відразнялося від 2008 попередніх 2 лютих в глобальній перспективі: все ті ж люди, все ті ж бажання, думки, емоції, переживання. Як і ніхто раніше, цього року ніхто не задумувався, що це може бути останнє... ні, ну принаймні одне з останніх... 2-х лютих...
Марго прокинулася. для неї це була одна з найулюбленіших справ: прокидатися, перехід в іншу реальність.Всілася на широкому підвіконні,перебираючи шерсть свого кота щодо наявності в ній паразитів.Кіт не пручався,він добре знав,що рука в хазяйки тверда,проте ніжна - як вхопила,то вже не одпустить.Там за вікном красувалися рядочки оригінально-сірих перлин архітектури часів радянського ренесансу.
.хотілося вишень і мартіні...так! Вишень! Вишні - це все, в них сконцентрована буттєва енергія. Бо ж вишня як Земля: мяка зовні, і з кісточкою всередині, і рідко хто дізнається, що знаходить в кістоці.
Кіт,чухався.нервував чи-то відчуваючи запах уявний запах їжі,чи-то відчувши наближення якогось невидимого полтергейста(Зараз би сюди Сергійка Дружка,він би відкрив очі і Марго,і коту)..Сусідка смажила рибу.Огидний прогірклий запах олії рвався через напіввідчинене вікно..змішався з ваніллю,змішався з волокнистим солодким диханням героїні..
кіт відчував лише запах риби.. Ходить легенда, що коти пішли від риб. І з тих пір вони її так полюбляють. Достеменно невідомо, чи полюбляють котів риби. От Альф стовідсотково обожнював котів: фаршированих, жарених, варених, з ананасами та креветками. Він їх обожнював та розвивав культ котів, проте за своє життя жодного з них не з»їв - не піднімалася та волохата лапа запхати ту істоту в ту каструлю.А чи зміг би доктор Зойдберг згодувати рибам кота??Про то не думала ні Марго,ні її сусідка - клімактерична хвойда в рожевому шовковому халатику, що смажила рибу,але не їла її..ні сусід героїні - Паша - лупоокий айтішнік у картатій сорочці,що вже два роки страждав по Марго...
В Євангеліни (вона ж Жінка,Що Смажила Рибу)були непрості стосунки з собою: вона регулярно смажила рибу, але ніколи її не їла, просто виносила її на подвіря, і коти, які жили в елітних квартирах оригінально-сірих перлин архітектури часів радянського ренесансу, збігалися на її запах. Але не кіт Марго, він чомусь не довіряв хвойдам та айтишникам. Ооо, а той Паша.. роздер би він його.. тільки чому, за що кіт і сам не розумів.У кота був загострений комплекс Едіпа,але він не знав того.він же просто кіт,який любить дивитися ток-шоу Савіка Шустера і трошки пропащі креветки.всього-навсього кіт.істота 2 рангу для бездушних людей.
Паша ж думав і думав про Марго.Так,теоретично він працював,чесав собі у носі,гриз обгризені нігті,діставав шматки сиру з-під клавіатури,але усі його думки були у квартирі,де на підвіконні сиділа патлата дівчина і настроювалася,поволі,але впевнено на ритм Всесвіту.Для цього вона навіть не вживала галюциногенів,не закрапувала краплі для носа в очі (плач,Дереш!отАкими сльозами ридай),не курила травички і не курВила,з усім,шо рухається(Іреночко,вам із Федеріком на пенсію,кефір безкоштовно - пригощаєм!),а просто думала..думала про..мир у всьому» мирі» і великих метеликів.
Паша був сором"язливим,тривожним і заляканим стереотипами.У душі він лишався маленьким цнотливим хлопчиком,щоб боїться темряви,уколів і відповідальності.Латентний романтик,герой нашого часу,що не був відвертим навіть у анонімному панцирі форумних теревень.Життя не чіпало Пашу,не перемелювало його на порох,неплювало ним на бездушний асфальт -воно просто оминало його самотню квартиру з постером Даші Астаф"євої на стіні та нескоренним фікусом,який Паша то заливав водою по самі вінця,то лишавсушитися під серпнево-аномальним сонцем.Сам же у той час Паша сохнув по Марго:малював її силуети на вікнах трамваїв,дивився на її кота (кіт завзято вищав і ненавидів Пашу ще більше),вигадував найнеймовірно-ніжні варіанти Її імені,до одуріння слухав ска-панк,пив дешеве пиво з знайомими,яких знайшов у "контакті",блював по чужих під"їздах,іноді навіть плакав од власного безсилля у вічній грі з назвою "а може без тебе було б краще,але без тебе не можливо"
Той день, коли він побачив Марго вперше, він запамятає на довго, можливо, вже й запамятав. Було мокро... холодно.. з неба падало багато вологих краплин, які радували одні форми життя і засмучували інші. Він сидів на лавці і мок. Сам не розумів, чому сидить і чому не йде в кваритру. Він ще збирався почитати черговий бестселлер в мякій обкладинці чергового американського психолога під назвою "Полюбити себе - це легко!". Але раптово зрозумів, що то будуть остнні хвилини життя шедевру. Марго йшла неподалік, мрійливо-екзальтично намагаючись зловити відкритим ротом падаючі краплини. Безпечна така собі... Паша злякався її, так злякався, бо він боїться всього незвичного, що виходить за межі його розуміння. Дивне поєднання страху, ледь не первобитного, та романтичної закоханості перетворилося в його серці на вибухоподібну суміш з запаленим ґнотом. Місяці змінювалися один за одним, а гніт тлів.Місяці змінювалися,секундні стрілки наздоганяли годинні,він думав і думав про неї.Пашу виганяли з роботи,він влаштовувався на нову.Він марнів,жовтів та його думки були присвячені лише їй.І любити себе було вже нереально,бо уся любов,уся сила серця йшла на розпалені почуття до Марго.Коли вона проходила повз,виносячи сміття,чи викидаючи кота на вулицю,він думав про сніги ЛЬодовитого океану і вогких холодних пінгвінів,щоб серце не вибухнуло і не покотилось по запльованих cхідцях під"їзду.
у той день Паша вирішив піти і сказати їй про те,щоостаннім часом став не такий як раніше.
- "я думаю, вона туди додає спеціальні інгрИдієнти!" - розпочав діалог Паша. Звичайно, він хотів поговорити не про це, але айтишникам важко давалися людські стосунки. От би, в людей було іноді так все просто як в компютері: 1 чи 0, альтернатив нема, а ті, що є завжди відомі, і варто десь пошукати, поставити 2-3 галочки, reset у крайньому випадку - і о, чудо! все запрацює. Інгридієнти, виявляється небезпечні, вони можуть зашкодити здоровю котів! Марго хоча і любила свого кота, але всемікрорайонна інгрідієнтна теорія змови була для неї повною нісенітніцею. Вона мовчки дивилися на Пашу, її невербаліка натякала, що невдовзі в неї увірветься тірпець.
Паша продовжував говорити,проте його мозок був
надто розпаленим і схвильованим,так шо думки бігли вперед слів,які він говорив:
- Зрозумій,що генно модифіковані іони соняшникового масла *яка у неї гарна
чорна футболка**змішуючись з флюідами риби,зараженої паразитарними утвореннями
*чого вона позіхає,і все кудись відвертається?я кі зуби...я не можу...більше не витримаю*можуть
спричинити *уже спричиняють*відмову ренегераційних процесів *пінгвіни - пінгвіни - багато холодних
пінгвінів по моєму тілу*у вашого,у твого любого кота....*аааа*
Марго зміряла Пашу поглядом:
- ТИ шо серіалів передивився?
ні, на тебе передився", - подумав Паша. І вголос: "ні, я дійсно хвилююся про те, що відбувається навколо.... (пауза)... в ще я хвилююся за тебе. У тебе такий чудовий вигляд (це вже він сказав, ледь не заїкаючись), що тобі небезпечно ходити по вулиці самій".
Марго настрожилася: невже початок нової теорії змови?
*і вони покотилися зчеплені в палких таких жаданих обіймах по коридору квартири Марго,і кіт вилупивши блакитні очі тікав од них подалі,вона шепотіла йому на вухо,що давно чекала його,Паша ж спрагло цілував її пошерхлі губи,що пахли вишнями і ваніллю*
- агов,Паша вейк ап,гоу ту скул...чого ти завис?де в тебе кнопка перезавантаження??
- а...?
Паша струснувся од солодкого міражу.Кіт презирливо подивився на нььго
... а, Марго, ти ... твій вигляд... такий..
- Паша, я вже чула! Можливо щось нове буде?
- а... так.. до побачення.
- іди собі!
- і більше не приходь, а то не поздоровиться, - додав кіт, але його ніхто не почув.
- Я не можу без тебе - сухо випалив. Марго мовчить, кіт витягає кігті. - Я вже два роки живу тобою однією. Моє життя перетворилося на сон. Я хочу...
"я хаачу быть с тааабой,я хоочу быть с тобой...я ламал стекло ,как шоколад в руке...я резал эти пальцы за то,что они не могут прикоснуться к тебеее..."*це ввімкнулося в його голові*,а мовні центри наразі відпочивали...у неоплачуваній відпустці...
- я ..хочу...хочу...
- Паша,а ти не міг би хотіти десь в іншому місці,а?просто кіт мій нервує,якшо ти ото так..себе поводиш..йди собі,зараз якраз нова серія "Загублених"..
- яя...
- Йди,йди,..може,й ти знайдешся колись..
Паша понуро почовгав у бік своєї квартири напроти.А потім подумав і повернувся.І постукав у зачинені двері.у двері ЖІнки,Що Смажила Рибу.
ЖЩСР відразу відчинила. Вона, як завжди, стояла в одній довгій футболці, під якою не було жодної білизни. Футболка була соняшниково кольору, усіяна логотипами "Олійна завжди з нами". Вона навіть пахла останнім ароматом від Ralph Lauren "Просто олійка. Нічого більше". Паша був її частим гостем - вона йому розповідала про свої щоденні секс-пригоди, а він дивися на неї і думав про секс, ні не про секс, а making love with Марго. ЖЩСР неодноразово натякала на те, що й він їй згодиться в якості любовного героя (їй би будь-який згодився) і показувала свою доступність. Але одна справа це - дивитися на своєму домашньому PC, інша ж, так інша... Марго...
проте пригоди у ЖЩСР були прості та безбарвні,як олія - уже 5 років ті самі 4 сантехніки,які приходили до неї по черзі,і брудними шузами псували новий кафель на підлозі,двірник дядя Вася,навіть один адепт адвентистів чотирнадцятого дня,який колись ненароком подзвонив у її двері,щоб принести істину.ЖшСР принесла йому двадцять хвилин сумнівних утіх та смаженого хека на мисочці з рожевими квітками на обідках.
Після тих втіх адепт по-новому глянув на світ: навіть в гріховних втіхах є щось неземне. Не обовязково стояти день біля виходу зі станції метро, щоб ввечері відчути хвилинний блаженний екстаз виконаного обовязку. Достатньо стукати в двері і тобі відкриють...
Вони пили чай з соняшникового листя. Смажилися риба. ЖЩСР ніколи не пропонувала Павлуші її скуштувати, а той ніколи не цікавився, навіщо їй стільки риби. Вона посміхнулася, хтиво, і каже:
- Любий, ти вже так багато знаєш про мій духовний світ (так вона називала свої дарування втіхи), розкажи і ти мені щось!
що міг розказати їй Паша?Про свої щоденні шукання істини в ванній,на підлозі,в перебовтаному пиві?Думки нарешті повністю стали незалежними од Паші.Вони втікали через вуха,ніздрі...лишаючи по собі пустку,суху і огидну,як пакля..Він відставив чашку з чаєм,встав зі стільця.і сказав.
- я більше так не можу.я готовий.мій духовний світ дуже глибокий і мені важко про нього говорити. Краще я піду...
- ви такі всі, - зіскаженіла ЖЩСР, - все віддаєш вам, а взамін: я йду додому!. На жаль, чи на щастя, у неї не було свого кота, інакше б той вже точно роздер ПАвлушу. Істерика ЖЩСР все більше зростала: схопилася за найсвятіше, бутилку Олійної і почала нею поливати співрозмовника. Олія неохоче виливалася через вузеньке гірняво, жаліючи жертву. Павлуша миттю вискочив з квартири.
- Чекай - чекай...Павлуша..я розкажу тобі історію...я розкажу тобі рецепт рибних тєфтєлей і покажу небо в алмазах.....вищала ЖШСР і намагалась дотягнутися до героя своїми пухкими руками,але підсковзнулася на пролитій олії і впала,вдарившись о кут столу.Її знайшли наступного ранку.Посинівшу та холодну.В холодильнику знайшли сто кг свіжої риби,розчленованого тюленя та труп Лі Харві Освальда.
Паша не знав про те,тоді.Він стояв на підвіконні того,що в народі називають "общий балкон".Він вже не хотів жити.Нащо?Лише один крок -і ні олії,ні котів,ні проклятого кохання.
Через день всі газети писали: Сенсація! розкрита тайна загибелі Дж.Ф.Кенндеді! Розкрита тайна олійної маньячки. А про Пашу не написали. Він так і не зробив того, про що не думав. ВІн лише грався в чергову гру: "Вбий себе, якщо зможеш!".
Вернувя в квартиру, вімкнув свого ліпшого товарища і почав слухати Діму Білана. Невозможное возможно - солодавим голосом той переконував Пашу
-і....ніфіга не вазможно - підспівував йому Павлуша.Кожного непарного четверга Паша знову намагався вийти на общий балкон і стрибнуть.Та одного разу,вдягнувши одну із своїх картатих сорочок і збиравшись назавжди покінчити з життям Паша побачив на балконі Марго.Вона стояла на самісінькому краї.Ще один крок червоного кеда...і все...тоді вона лишиться у вічності,а Паша у дупі,на місці злочину.
- В тебе помер кіт?,ледве вимовив герой-коханець.
- в мене серце померло...
- Серце? ...а як це, то й ти ж маєш померти!
-дякую, Паша, я зараз це й зроблю!
-Ні, Марго, ти не так мене зрозуміла. Точніше, я тебе не розумію....
-звичайно, людина - це ж не машина твоя бінарна...
Повіяло теплом... десь в низу чути було безтурботний дитячий сміх, розмови пенсіонерів про космічні об'єкти та гречку. На 12 поверсі, на балконі коридору було тихо. В очах Марго одна за одною зявлялися сльози. Паша все більше й більше панікував. Він дуже хотів, щоб Марго жила, але що говорити в цьому випадку (як і в багатьох інших за участю Марго) він ніяк не міг зрозуміти.
- навіщо?
- щоб не жити,йолопе.Цей світ добряче дістав мене.мерзенний світ генетично модифікованих продуктів,смаженої риби,продажної любові,і фінансової кризи..
-так,а я кже твій кіт?як же ...як же ?
Марго мовчала вдивляючись у верхівки багатоповерхівок і балкони завішані білизною.
- Ти,ти ж не бачила .Ейфелевої башти ...і картин Сальвадора Далі.
- Нашо?я була в Макдоналдсі.Мені вистачило
- але ж Мак - це ж не все. А ти ж, така.. така. неземна. Ти ж заслуговуєш більшого
Марго зміряла презирливим поглядом.На вулиці холоднішало..Пенсіонери пакувалися потроху додому дивитися передачу "Час мера",підлітки нервово палили свій жлобський Вінстон біля під"їзду,а Марго збиралася вмирати..і їй було плювати,шо на це думає світ.
- А слухай,давай стрибнемо разом..Про нас напишуть у газеті ..яку потім запхнуть у поштову скриньку разом із рекламою металопластикових вікон.
- Мар....го,я боюсь смерті..
- Смерті??
- Та,в мене ще купа справ на світі,а одна з них,то...він довго дивився на дівчину.На її злиплі вії,обггризені нігті,червоні кеди,драні джинси,футболку з дурнуватим написом..і сказав:
- і ти з них найголовніша!
Це було так неочікувано, що Марго змінилася на обличчі. На хвилину вона завагалася, що ж робити далі.
- Паша,а як ти ставишся до пінгвінів? - промовила Марго.Це дуже важливо.
Павлуша мовчав і не знав шо сказати. Я більше котів люблю - нарешті спромігся він.
Марго зістрибнула з балкону.За мить,перед очима прогулькнуло усе її життя.За мить вона вже знала шо її очікує.За мить усе змінилося і реальність набрала нових,соковитих барв.Незнаних досі,незрозумілих і дещо дивних,але Вона знала,що тепер усе буде по-іншому.Хай не краще,але по-іншому.МАрго зістрибнула на підлогу балкону,Паша взяв її за руку і вони разом пішли дивитися телепередачу "Битва екстрасенсів".
ID:
115506
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.02.2009 18:15:17
© дата внесення змiн: 06.02.2009 18:15:17
автор: Грета Гренер
Вкажіть причину вашої скарги
|
Як на мене, скорочувати не треба, а от порозділяти слова не завадило б.
редактировать и редактировать..нада 
