У серці біль застиг, вже не проллється
З очей померлих жодная сльоза
Затихло все, душа уже не рветься
Одвічний спокій в неї заповза
Я тугу та любов убить хотіла
Та тіло лиш вбивала знов і знов
Але воно нітрохи не боліло
Фізична смерть слабкіша за любов
Ти лезом холоду розкраяв мені серце
Ножем байдужості всю душу розірвав
І крові два малесеньких озерця
З очей моїх, як воду напускав
Колись в мені іще жила надія
Лиш погляд твій наснаги додавав
Та навіть дотик рук уже не гріє
Ти мою смерть повільно розпочав
Не думай, я винить тебе не буду,
Коли назавжди очі затулю
І байдуже, що там говорять люди
Я навіть попри смерть тебе люблю
І жаль мені, що мої душу й тіло
Не відспіває в храмі наш отець
Не відлечу я в небо, як хотіла
Та й думала не про такий кінець
Та хоч й залишусь на землі я грішній
Все ж користі я більше тут зроблю
Не відійду й на крок від тебе лишній
І після смерті я тебе люблю
Оберігатиму тебе, як ту святиню
Від бід, хвороб і пошестей усіх
І ти колись знайдеш свою людину
Як я тебе знайшла у перший сніг
І лиш тоді, як будеш ти із нею
Кохать, радіти, прославлять життя
Назвеш її, а не мене, своєю
Я відійду тоді у небуття
Здійснилась моя мрія – вічний спокій
Вбивала себе довго, час настав
В землі сирій не бути одинокій
Таких, як я, немало біль приспав
Оценка поэта: 5 Чуттєво і відверто. Трохи забагато, як на мене, слів на кшталт - любить,убить хотіть, це віддає мовою суржика а в поезії краще такого уникати.
Зая відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
