Стою до гармати спи́ною –
Чекаю щомиті пострілу.
Єство розірве́. Загину я.
Не ли́шиться навіть по́сліду.
Центне́р розлетиться шма́ттями
І ґрунту не буде ко́ристі.
Не вислужив на розп’яття я –
Боявся завжди́ по совісті:
Все мріяв хліба́ми й рибою
Цей світ до країв наситити.
Та де там… Напевно, схибив я:
Не мріяти, а просити мав.
Та, як не просив до зрілості,
Так нині й не маю наміру.
Лиш вистачило б сміливості
Змінити на постріл камеру.
Стріляй, каноніре! Годі вже!
Втомився тягнути жереб я.
Зліпились життєві проміжки
У ча́су бездоннім череві.
Хай вирве ядро із ліверу
Натомлену душу чистую,
Яка ще у Бога вірує
І суд Його чесний вистоїть.
Жовтень 2024 року
