На початку квітня, якраз коли я дочитувала “Сплячих красунь”, (анти)утопічна одностатевість постала переді мною ще й з театральної сцени.
Шекспір обходився на сцені без жінок, також і сьогоднішній театр цілком міг би обійтися без чоловіків. Принаймні авторки одної з вистав (за п’єсою Анни Захожої “Стара, товста, розумна”) IV Фестивалю сучасної драми у Львові зробили крок в цьому напрямку. Усі ролі під час перформативного читання — чоловічі також — виконували тільки жінки. Отака українська повоєнна дистопія. У жінок немає жодного вибору, їм доводиться тягнути світ на власних плечах. І власне через відсутність вибору кардинально змінюється парадигма цього суспільства. Жінка повоєнного світу начебто так само, як і Кінгові “сплячі красуні”, будує новий світ на руїнах колишнього, але акцент з можливостей зміщується на наслідки. Жінки з Кінгового роману не мали вибору засинати чи ні, але потому мали вибір: залишатися в “їхньому місці” чи повертатися назад у світ чоловіків. Жінки з української антиутопії “розгрібають” наслідки. Сплачують податок на і без того страшну ціну перемоги. .....
("Світ без чоловіків". Юлія Баір, г. Збруч)
