Десь під річкою тихенько люди проживали,
Проминули ті часи коли квітували.
Діти в місто потікали, а старі вмирають,
Що робити, такий час… якось виживають.
Шлях такий, що до села не їде машина,
А в городах хазяйнує фазанів родина.
Поклювали кукурудзу, буряки, гороху,
Ще й зайців десятка три,все гризуть потроху.
Баба Валя уночі сама сидить в хаті,
У мобільнику чита новини прокляті.
То ракети в небі мчать, то летять шахеди,
З переляку цокотять зуби що зпереду.
Раптом бомба упаде на бабину хату…
Чи осколок попаде в передню кімнату…
Від напруги в животі почало бурчати,
Баба Валя натщесерце не хоче вмирати.
Та швиденько біжить в кухню, нарізала сала,
Є цибуля, сирі яйця, часнику дістала.
Налила, щоб зняти стрес, горілки по вінця,
Закусила і побігла інтернет дивиться.
Вже нестрашно бабі Валі, що гудить у небі,
Взяла сапу, щоб метати прямо по ракеті.
Де й хоробрість узялася, он рветься до бою,
Вже іде у ЗСУ, лівою ногою!
От мобільний об’явив, що відбій тривозі,
Відчинила баба двері, сіла на порозі.
-Ну от як вночі не їсти? Москалі прокляті!
Знов від того перекусу, штани малуваті!
15.06.24р. Олександр Степан.