ПОКЛИЧ
Розбуди в мені, милий, коханку,
приголуб тихим словом вві сні.
Обернусь до світання в вільшанку,
полечу на принадні вогні.
Маєш хист особливий містичний,
спробуй в магії сили свої.
Замани в край, що зорями вічний,
де щебечуть в садах солов'ї.
Де волошки небес красивіші,
вабить мак – дивина для очей.
Я б хотіла в блаженній сій тиші
опуститись тобі на плече.
Забери з недовіри у ніжність,
в славне царство кохання і мрій,
в загадкову святу дивовижність,
де вікують легенди старі.
Думи знову до слова охочі,
як раніше – в любов повели.
Дай нап’юся тим спокоєм ночі,
що тумани в долині сплели.
Почуття ці плекала віддавна
у квітково-розкішній весні.
Там де місяць стежину прослав нам,
ти в коханні признайся мені.
Лиш, прошу, не гадай на ромашку,
бо вагання схвилює струну.
Обійми, вже приручену пташку,
і сп'яни словом пристрасть земну.
Чудовий ліричний вірш. 
щиро 
