Коцюбою гнала жінка,
Свого чоловіка.
Сама тонка як тростина,
В нього синя пика.
Він з шинка приповз до хати,
Як той біс із лісу,
Та хотів в світлині спати,
П'яний той гульвіса.
Не зтерпіла того пані,
Тай ану ж сварити,
Взяла ще й пательню в руки,
Точно буде бити.
Але ж розум краля мала,
Серце добре й миле,
Чоловіка покупала,
Й спати уложила.
А вночі до нього мила,
Мовби чарівниця,
Наче мавка та приплила,
У новій спідниці.
З ним,вона себе так вела,
Наче та левиця.
Чоловік відчув се левом,
З молодой царицей.
Він підвівся дуже рано,
Все про ніч гадає,
Подивився вліво,вправо,
Жінки вже немає.
Як зайшла вона до хати,
Щось се посміхає.
Чоловік же винувато,
Очі все ховає.
Він до ній, пробач кохана,
То все біс проклятий!
Був я вчора трохи п'яний,
Якійсь біснуватий.
Вона йому підморгнула,
І сказала жінка,
То тепер ходити разом,
Будемо до шинка.
Валерій Лощицький
