| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Пестили уривками повісті
вуха малолітньої повії.
Затерпли ноги у позі лотоса,
і шумно в деревах вітер виє.
Скрипи ліжка в нічній тиші;
здавлені крики - терпка ненависть.
Думки-слимаки сповзаються в ніші -
виразки збоченої псевдорадості.
Дисонанс дихання - проформа страху.
"Сонце, тікай!" - мозок скандує.
Не може оговтатись від жорстокого траху,
як ранок залишки ночі каструє.
Кричати - безглуздо: життя єдине.
Туман з похмілля хоче пити.
Терпи, ст*рво, іще годину -
пізно вже намагатись жити.
(14.06.12)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2012
Чи пам'ятаєте ви дзвони сліз моїх?
Чи може скрегіт міцно стиснутих повік?
Чи сміх до хрипу, мною спам'ятований навік,
У вашій дикій думці ще не стих?
Чи знаєте ви як болить душа моя,
Коли удень в очах згасає світло,
Коли п’янять нарциси, що розквітли,
І спогади з дитинства мучать як?
Ви всі свої, і всі, однак – чужі.
В гостях Землі – лиш привиди безликі:
Лиш щастя й горе роблять з нас Великих.
Проте живіть, хоча б в моїй душі.
Ви – мій оплот, і ви ж моя надія,
Ви – прагнення й єдина моя ціль,
Безумна радість і міцний духовний біль,
Мій пам’ятник мої прадавній мрії.
Тож будьте лиш зі мною перед всім,
Бо ви такі близькі й такі далекі,
Мов у ключі у небі білому лелеки,
Я прошу просто бути. Вам усім.
Без ваших лиць миттєвості – пусті,
І світ з роками тліє безупинну.
Я задаюсь питанням лиш єдиним:
"Куди поділись, зникли ви усі?"
(05.05.12)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380111
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.11.2012
Ми безсмертні. Смерть – брехня.
Нікель. Лоск. Щоночі. Щодня.
Софіти. Космічність. Сталеві убрання.
Ми замовляєм солодкі страждання:
Під місяцем жовтим кохатися палко.
Сьогодні рятує енергія алко.
Ми – життя без життя. Ми – краса без esthetic.
Справи сьогодні ведуть лиш кастети.
Від ритмів тваринних дочекаймося спазмів,
І кожен отримає краплю оргазму.
Від прелюдій фальшивих до безумства згораєм -
Енергія алко в нас сьогодні палає.
Час – віртуальний, безмежний, незримий,
Та голод емоцій є незборимим.
Емпіризм індивіда коритись й корити:
Шоу деструкції фізики світу.
В епіцентрі хаосу аномально жарко:
Наш володар сьогодні – енергія алко.
Ірпінь
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=296299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2011
В очі вдивляється і просить душу,
Мерехтить вогнями знищених надій
Портрет здичавілий від чуттєвих зрушень,
Повільно умирає від думок і дій.
Він останні подихи безсило хапає,
У тишу викрикує фрази прощальні.
Ніколи не було, не буде, немає.
Ніколи. Нічого. Пустоти брутальні.
Він не здатен відчути ні сум, ні страждання,
Ні радість, ні страх, ні біль, ні ненависть...
Зморений до останньої краплі скитанням,
Він не хоче, не може вже сприймати реальність.
Захований, затуманений склом запітнілим,
Він востаннє і вперше в житті бачить світло.
Споглядає, як лампа згасає в плафоні красиво,
Закритий для себе, закритий для світу.
Йому бути у темряві стін так спокійно.
Йому боляче бачити до себе подібних.
Йому спати в обіймах ковдри надійно.
Йому треба бажання для того, щоб жити...
Ірпінь, (23.09.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288285
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2011
Танець у пітьмі, вертеп химерний.
Померли ляльки, задушені нитками.
Судоми серця, біль полімерний.
Тануть сни фрактальними витками.
Істерика тиші, гнилість душі
З розуму зводять людей заблукалих.
Філософія світу руйнує рушій.
Філософія істини благословить лукавих.
Світ-самовбивця, зібравши сумління,
Створив апарат убивства – дитину.
Ідеальна смерть: від свого творіння.
Зрада – головний атрибут людини.
Ірпінь, 15.09.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288059
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2011
Ми помремо з тобою в один день.
Я обіцяю. В вересневім тумані, уранці.
Крізь дощові потоки та кров із вен,
В шовковому вбранні, у повільному танці.
Ланцюгом за шию. В ніжнім поцілунку,
Вмиті сльозами сповземо по стінці.
Червоною ниткою життя забирає дарунки.
Ми цілуємо, плачем востаннє. Убивці.
Убивці кохання. У розпачі б’ємось,
Ми себе загубили і обидва вмерли.
Розірвавши полатане серце, теж рвемось.
Розгубивши втікаючи закривавлені перли.
Ми тікаєм від сонця, ховаючись в тінях.
Ми тікаєм до пекла, здаючися без бою.
Лишаючи душу в бетонних стінах,
Помремо в один день ми з тобою.
Ірпінь, 12.09.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2011
Вицвілий під сяєвом місячним,
Мозок отруює зайвими фразами,
Зайвою думкою, щастям, образами
Душу і серце, каянням тисячним.
Відчути ненависть і сум, і нестримність,
Страх і боязкість, оновлення й втрати.
Кляпа у рота й у вуха – вати.
Пасивність, активність, нестабільна стабільність..
Бездія і дія, жага динаміту.
Зірватись й убитись. Боротись і жити.
У пошуках янголів душу губити,
У пошуках щастя від Бога звільнитись.
Любов і Едем – антитеза реалій,
З залізних кайданів вириватись –даремно.
Під сонцем сьогодні занадто темно.
Лиш воля звільняє від світу баталій...
(18.08.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2011
Повітря літнє повільно і вільно хитає
Замученого гілля силуети химерні.
Забори і зело злились поцілунком таємним.
Під світлом ліхтарним комахи притулку шукають.
Так дивно живитись, вдихати і жити
Повітрям, що пахне твоїм ароматом,
Так дивно примару кохання любити...
Так дивно у грудях колотить набатом...
Незвично так пахнуть троянди звичайні,
Звичайні птахи так незвично тріпочуть,
І губи твої так таємно шепочуть.
Любовні сказання – цій ночі, цим птахам...
(04.07.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2011
Білосніжною ковдрою укрита земля,
Сяє, мов алмазна пилюка,
Під жовтогарячим світлом ліхтаря
Злилися у пристрасному поцілунку –
Дивні силуети у танкові – тіні –
Кохана-закохана красива й німа,
Лише ти та я, і на гіллі іній,
Та сніг, та знайома стіна – нема...
Ми були такі дивні й прекрасні,
Такі юні і такі щасливі.
Сокровенним ділитись зі світом – щастя.
Щастя – любити і мати крила.
Ми були, мов метелики білі,
Іскрилися, тремтіли, боялись,
Від усього світу ховались у тінях,
Від любові гучним феєрверком зривались.
Ми кохали, ми дійсно кохали,
Чисто, ніжно, красиво й боязко,
Мов метелики, що давно так літали,
Усередині, десь під серцем, - казка...
Ірпінь
(09.05.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.05.2011
Задзеркалені душі кричать про поміч
Із льодяного пекла по венам агонії
Бідні на пір'я крила
Весна дощ зелень калюжі
Тридцять дві секунди до кохання
Кохання до леза кохання до крові
Одинокий захід сонця
Один на своєму святі до сміху
На одинці із серпантином плачеш
Красиво і гірко
Заквітчана фарбами постільна білизна
Змочена замучена вже стражданнями
Єдина подруга-подушка
Марення силуетами з минулого
Марення колись чуттєвістю натхненням
Немає
Петлею із USB на мозок
Імітація самогубства невдала
Лишися калатає серце
Осипається вишня за шторою
Хитається од вітру із хвіртки
Забагато прохолоди
Пусте ліжко вже кілька десятиліть
Ще все прийде твердить мозок
Бреше калатає серце
Одинокий вечір за стінами кімнати
Зводить очі спустілі на стелю
Все ще чекає на чудо...
(04.05.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.05.2011
Була мить щастя, може й не одна,
А може жодної, пітьма-життя,
У жерлі вулканічнім тане лід-вода –
Любов до тебе, о моє буття,
Коли час зійде нанівець,
Коли скажу тобі "Пробач...",
Сльоза остання – це кінець.
"Я йду, життя. P.S. Не плач..."
Увись із білими пелюстками злечу.
Із персиковими запахами у вихорі
У ніжнім танці закручусь
Під дзвони вітру і пташині хори.
І чи повіриш цього разу,
Коли спитаюся "Чи сумуватимеш і ти?",
І чи пробачиш цей невдалий жар-образу?
Та у рядкові вже три крапки – час іти...
Коли час зійде нанівець,
Коли скажу тобі "Пробач...",
Сльоза остання – це кінець.
"Я йду, життя. P.S. Не плач..."
Ірпінь
27.04.11́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2011
Така ніжна й тендітна, й незрима,
Мов туманна, пуста пелена,
У сльозах від лютневого снігу,
Березнева нічна тишина.
Трохи сумно і радісно трохи,
Наче зрадило щось, що любив,
Мов смиренно тримаєш дороги,
Та звернув в поворот "не туди".
Коливає синхронно повітря
Вдих і видих. Приречений спів
Розпинає. Заплакані віття
Десь всередині кличуть у бій.
Хочеш бігти й ридати, й боятись,
Катуватись, щоб трішечки болю
Хочеш жалітись, битись й скитатись,
І ще трішечки хочеш любові.
Щоб як падати, то підійматись,
Щоб у відповідь серце відчути,
Щоб було ради кого скитатись,
І бажане "кохаю" щоб чути.
Часом важко лишатись зачерствілим,
Маскування знімати нечасто,
Важко жити і бути щасливим,
Важко жити і бути нещасним.
Важко небу й землі прислужити.
Важко інколи жити до болі,
Важко вірити, що не прожити,
Тих всіх "трішечки" більше ніколи...
Ірпінь
(11.04.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
Боротися марно,
Здаватися. Вбитись.
Є вихід єдиний:
Забутись,напитись.
В сльозах побиватись:
Не модно, не гарно.
Здаватися. Вбитись.
Боротися марно.
Безсмертя – міфічне.
Любов – віртуальна.
Життя після смерті –
Спасіння, скитання.
Шукаємо небо,
Шукаєм кохання.
Об'яви, реклама
Та деформування.
Вбиває отрута.
Безглуздо. Критично.
Ми не ідеальні –
Звучить іронічно…
Спокута без змісту.
Молитви спустілі.
Розкуримо Winston,
Живі ж ми у тілі!
Бо ж зсохлі, зчерствілі.
У душах без змісту ж.
Чого ж ми чекаєм?
Розкуримо Winston.
Є вихід єдиний
Без жертв і безкарний:
Убитись, здаватись.
Боротись вже марно.
(29.01.11)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237814
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2011
Я тобі обіцяю – забуду
твої очі прозорі і сміх,
що для тебе Орфеєм я буду,
моя музо, мій страчений гріх.
Я тобі обіцяю – забуду
твої руки і губи, і вії,
я фантомної форми набуду,
щоб легким вітерцем лише віять.
Я тобі обіцяю – забуду
безкінечні любовні страждання,
тільки б важелі всі повернути
десь у напрямку "антикохання".
Я забуду, забуду, забуду!
Буду привидом, маренням, страхом!
Ароматом незримим я буду,
буду стомленим вічністю прахом.
Щоб про щастя задарма не марить,
я в бокалі вина утопаю,
Тільки клятва одна серце крає:
"Я забуду тебе – обіцяю"…
(22.12.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230611
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2010
Психотропно. Стибали-вбивалися.
Мозок ламався вправно так.
Прибутку не зрахувалися.
Завтра ж чесно помремо, та
"Життя іде" – кажуть всі навкруг.
Булгаков, жаль, важко читається.
Гренуй людського смороду вчув –
Втік тай по світу скитається.
Привиди марять свободою.
"На краще – все, що не робиться".
Вмитися б чистою водою,
Та тільки багнюкою зросимось.
Важко терпіти-падати,
В прірву у житі-колосі.
Важко плекати-плакати.
Важке життя в поліголоссі.
Кажуть, все, що не робиться,
Все – перепони і радості –
Тим то "характер твориться"
Без заборон для старості.
Кажуть… Багато кажуть що.
Кажуть, що жити будемо.
Будем, як десь за хмарами.
Аби тільки не заблудимо.
Сини та дочки – калічі.
Калічі чи просто неучі?
Тотожно! Космічно. Молимось.
Пальмам замість ялини чи...
…важко жити – кажуть хтось.
Хтось, хто в житті не бігав ще.
В прірву упав та не витягнувсь.
Жив, народивсь в неволі, тут.
Немічні. Калічі. Неучі.
Клей. Опіум. Стразами.
Страх. Біг. Судоми.
Майбутнє, сонечко, де ти є?..
(13.12.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228586
рубрика: Поезія,
дата поступления 14.12.2010
Білим полотнищем вкрила
землю сніжна пелена –
вже зима крокує. Крила
гордо розправля вона.
Обліпило дуб могутній,
заморозилась вода,
на склянистих хвилях буднів
лик лишила свій вона.
Під снігами потонули
магістралей міріади.
Все поснуло, всі поснули
під тоннажем мільярдним.
Сніжним вихором звивалась,
морозиста й льодяна.
Полюбилась. Покохалась.
Неприступна, як зима.
Мозок твердить, серце радить,
сипле сніг, а кава – стине.
Полюбилось, покохалось –
думки у полоні мрії.
Все любує, все кохає:
місяць – зорі, а сніг – вії.
Кави аромат гойдає
юні потаємні мрії.
Занімілось, замовчалось.
Й лиш любов у серці тліє.
Полюбилось. Покохалось.
"Неприступна" – без надії…
Серце вималює пальцем
на вікні запітнівілім.
Полюбили… Покохали…
Юнака непевні мрії…
(29.11.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225553
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2010
Ніч. За вікном ліхтарі.
Людина. В поневірянні упала додолу.
Задихалася пилом в імлі
передсмертній. Ізвернулась до Бога із молом.
А на аркуші чистім цятки, -
як з бездонної прірви, чорнилом –
помилки… помилки… помилки…
помилки – моя бідна людино.
Помилково зірвався униз,
помилково вдихнулося зайве,
помилкові надії, як бриз
із чорнильних цяток надпечалі.
Помилково всміхнувся колись,
а колись помилково міг здатись.
Помилки – як цяткований бриз,
щоб життя новизну форсувати.
Помилково упав – не підвівсь.
Помилково – лицем у багнюку.
Для життя необхідний каприз –
помилки як динаміка руху.
Помилково завмер, зупинивсь,
та не випадком платиш тепера,
Хоч до Бога в предсмерті моливсь,
помилково розкинувши пера.
Розляглися на білім листі,
помилки, як ті плями чорнила,
І за кожну із них – заплати.
Помилки… Безутішна людино.
(20.11.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223863
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.11.2010
У польоті мимовільнім
біжимо, мов божевільні.
В диковиннім круговерті
пізнаємо на пів чверті
світи…
Запахами троянд відрубані від життя,
ми тільки в цьому бачимо сенси.
Як тортури, романтично
ми вперед симптоматично
утрачаєм розум вільно,
адже трохи божевільні.
Смертні…
Під тисками маршрутів страждаємо
косоокістю і німотою.
Ми співаєм про любовні
втрати, щастя, про промовні
і картинні почуття –
все заради небуття.
Ми…
І ні краплі страждання. Сухо.
Про найщиріше. Про найдорожче.
Як безсмертя – нереально,
як залежність – віртуально,
тягнуть нас до небосхилу
хмарочосів груди пилу.
Смертні…
Урбаністично, антиприродньо,
модифіковано – серцебиття – просто, вільно, залізно.
Футуризм умер, тривіальність
заполонила нашу реальність,
символіка, імпресія – зайве.
Ми – залізні, справді, буквально…
Що ж…
Іронічно – так треба зі світом!
Істерично, бездумно, шалено – так треба!
Мурують контра-тенори сталеві
Навіжено, невпинно, болево,
Ні сміх і ні страх – апатично,
Механічно і кіреготично…
Тоді лиш безсмертне?!.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220777
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.11.2010
Невже хтось править нами?
Хтось кращий чи розумніший?
Людина. Як ми людина!
У Білому-пребілому Домі,
У чорному-пречорному фраці
З червоною кров’ю –
Як ми...
Усі ми...
Без іскор в очах і душі....
***
Невже ми ляльки?
В руках світових ляльководів?
Невже тільки жарти безглузді?
На вустах королівських блазнів?
Ми – безлика маса?
Ми – безумці, шалені, скажені?
***
Ким би ми не були
Ми завжди будем вітру дітьми,
Що гуляє в спекотнім степу,
Коли ми босоніж летимо...
У мрії..
Ми дощу найбільш віддані слуги,
Коли зливаємось у ніжних цілунках під болючими краплинами його сліз...
Під пишним зелом,
Під єдиним небом...
Ще поки блакитним...
Ще поки реальним...
***
Ким ми будемо? Ким ми стали?
Чи ми досі бездушні ляльки?
______________________________________
______________________________________
(02.08.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217475
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.10.2010
Вона стояла й сумно дивилась в вікно,
У сірім тумані чіпляла силуети печальні,
У стрічках води вона бачила те, що було,
У краплях їй сльози ввижались прощальні.
Він стояв під дощем і дивився в ридаюче небо.
Як скульптура стояв: нерухомо, прекрасно, натхненно...
З нього жовтень сліпий безупинно картину писав,
Тільки дощ блискавиці над ними надривно кресав...
Вона погляд спустила безнадійно на підвіконня,
І струхнула пелюстя засохле... Сльозина з очей...
Безшумно, босоніж вона сіла на нього. Безсоння
Її душить оцими слізьми уже стільки ночей.
Він бездумно дивився увись, до небес,
Що схопились кільцем сіро-білих печальних історій.
Він пустими очима взирав, мов шукав невідомих чудес,
Та стрічав тільки ріки облудних, негідних агоній.
Він... Вона... Тільки двоє на цілому світі.
Хоч між ними застигла сіра бетонна стіна,
Хоч обоє замерли живими в холоднім граніті,
Та з любов'ю безсмертям в серцях – тільки він і вона...
(21.06.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197326
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2010
Ми кохали, як сильно уміли,
Ми дивилися в очі та мліли,
Ми шукали притулок у гіллі,
Ми шукали спасіння у зіллі.
Нас квітки абрикоси п’янили,
В наших душах вогнями бриніли,
Мерехтіли зірками, у виру
Прославляли деструкцію віри.
Помережене нитками долі,
Серце плаче і тягне до волі.
Лиш у листі ми спокій знаходим
І під шелестом їхнім відходим...
Нас чарують проміння і роси,
І степи голосні, злотокосі,
Запашного дощу ми фавори,
Ми закохані в співи жайворів.
Ми – природи діти цнотливі,
Ми – остання надія миру.
Ми – святого склепіння віряни,
Ми – буяння бузку кохані.
Ми ненависть покликані жерти,
Бо любові своєї жертви.
Хоч ніколи ми не приклонились,
Тільки ніжністю вбиті лишились...
(26.05.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192303
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.05.2010
Забули, убили, забили
ногами серце.
Востаннє болить, плаче, рве
світ серце.
Почути, покохати, покинути,
як в дешевому фільмі.
Знайти і втратити, встати і впасти,
як в дешевому американському фільмі.
Отруєний, змучений, знищений
до тла.
Забутий найближчими й зігрітий незнаними,
до тла згорів.
Утрачений, як Атлантида,
утоплений.
Закритий, як райське яблуко,
заборонений.
Оббризканий блакиттю
безплідними.
Замурзаний білосніжним багном
безстрашними.
Утрачений німб плаче за
крилами.
Утрачений день плаче за
крилами.
Емісією суспільства
деформований.
Симбіозом душ
деформований.
Убивчою силою
запрошений
На свято життя
запрошений.
Щоб впасти з небосхилу,
утилізмом збудований.
Щоб впасти у прірву,
утопізмом збудовану.
Щоб знову пробачить істотам,
людьми названими.
Щоб знову відчути світло,
довірою назване.
Ви вірили в небо?
В божественне небо?
В приречене й стомлене небо?
(20.04.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191939
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010
Ласкавий вітер шкіру обдуває,
І сонце вже збирається на спад,
Гарячі промені уже ховає.
Впада у летаргію білий сад.
Завивом бурунчастим шепче гілля,
Зове в померклу, знімлену блакить.
Останнім подихом понівечені крила
Злітають в вись, в метеликову мить.
Туди, гуаші де сліди розмиті
Втопають білим пухом у склепінні;
Туди, де пишні хмари-моноліти
Завмерли перед Богом в поклонінні.
Моя любов. Моя єдина мрія.
Моє спокуса і моя краса.
Дивлюсь у вас, мої ви сизокрилі
Безкраї, безкінечні чудеса.
Мої безмежні зоряні стежини,
Моя мелодика піднесено-сумна.
Мов з сотень ґрон достиглої ожини,
Сочать нектаром хмари-небеса.
Гарячі сльози ллються з зорепадом,
Й печаль, і радості захоплююча мить,
І крик, і спів, вливаючись в октави,
Вплавляють хмари в пам’яті століть...
(14.01.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191937
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010
Акацій силуети заплутаві
Рожеве небо вкутали. Боюсь,
Що день минає, і уже чомусь
Ховає сонце промені яскраві.
Перисті хмари – з чорного у біле –
Стрічками вкрили мертві небеса.
Минають дні, минають чудеса...
І замерзають янголові крила.
Десь тихо глухий клекіт відлунає,
І в’ється запах нерозквітлої весни.
Ідуть он двоє – один одному вони
Вже тричі брешуть: “Я тебе кохаю!”...
Вже тричі брешуть... тричі убивають
В душі первісні подихи тепла –
Він бреше їй, йому бреше вона,
А почуття в багно лише вгрузають...
Фіалки жовтоокі тихо плачуть,
Жалкують, ароматні сльози ллють.
Людино, як тобі надалі буть?
Що ще сфальшивить? Що іще злукавить?
Яких створить життя ще аплікацій?
Якими стануть ясні небеса?
Минають дні, минають й чудеса,
І силуети плутаних акацій...
(14.04.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010
Весна прийшла – все розцвіло одразу.
Крадеться тихо крізь шибки квартир
Любові запах, що відроджує пустир
І перетворює у живлячу оазу.
Під кроєм рік розверзнулась земля,
Оголюючи ще зимові рани.
Твої очей незвідані тумани
І усмішка безмежна – теж твоя.
Твоя душа – це часточка моєї.
Мовчати із тобою хочу я
Довіку, чуєш? Й лише забуття
Розлучить наші душі із твоєю.
Любов на смак, немов гіркий мигдаль,
Смакує лише з чорним шоколадом.
Та де ж знайти ту чарівну відраду?
В яку незвідану податись треба даль?
Любові смак – пекучість часнику,
Що її важко дуже утерпіти,
Щоб їсти більше, та не задушитись,
Та чулася вся гострота смаку.
Любові смак – тайпанова отрута,
Цілюща лише в кількостях малих.
Хапнувши більше – не злічити лих,
Що коять із легенями ті пута,
Які залізним гаком уплелись
У бронхи і у ребра, в ніжну плоть,
Спинить їх може тільки сам Господь,
Та самовбивць чекає тільки Біс.
Він зв’язує людину у ті пута,
І хоч під вухом шепче тихо: “Пий!”.
Та я живий! Як бачиш, - ще живий!
Хоч мозок переповнила отрута...
А я живий! Бо ти ще можеш жити!
Бо сонце тільки-но знялось
На небозвід, хоч нам і не вдалось
Без слів один однóго розуміти.
Та все ж весна – цього ми вже дістались,
Та все ж тепло – цього ми ще дійдем.
Ще сто разів поллємося дощем,
Ще, може, встигнемо утамувати спраглість.
Один в однóму...
Немов Кисень із Вогнем.
(05.03.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191812
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010
Так прикро, як обманює реальність.
Коли усміхнені до тебе лиця всі,
Коли ти бачиш лиш красу душі
І розумієш – все це віртуальність.
Так сумно й лячно падати униз,
Коли ти тільки-но розкинув крила,
Коли піднялись паруса вітрила.
Втонув. Коли почався лиш круїз.
Так зимно в грудях, як тебе я бачу,
І ніби серця крик, коли смієшся,
Коли ідеш райдужний шлейф плететься,
Коли ти дивишся всередині щось плаче.
Бажання страх, не скорений ні духом,
Ні розумом холодним і не сном,
Лиш листя, що давно упало з крон,
В очах горить замерзли криги кругом.
(2х.02.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191338
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010
До тебе я любив лиш сонця сходи
і оксамитні пелюстки троянд,
і прислухатись, як звучить рояль,
з ним в унісон асфальт паскудної погоди.
З тобою я пізнав найкраще в світі!
не бачив сонця, місяця, снігів,
лиш тихі співи красногрудих снігурів
та аромати вже замерзлих квітів.
Без тебе полюбився запах болю,
що мучить, душить посеред ночей,
струмки солоні, що текли з моїх очей
і образ, що малюється любов’ю.
(22.02.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191336
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010
Життя здавалось надто ідеальним:
Думок не сказаних затихле відлуння,
Сніжинок танучих на віях слід останній,
Розмови проти ночі й до рання.
Дует хотіли – я ж лишився соло, –
На жаль, реальність не сприймає мрій.
Снування – це лише фатальне коло,
Фаланга з монохромних кольорів.
Заплетені в вузли думки фрактальні,
Що сплутали разом – і ти, і я.
Життя здавалось надто ідеальним,
Щоб називати казку цю життям...
(17.02.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191196
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010
В темних плащах крокують по душах.
Висмокчуть кров, спокій порушать.
Не дають спати, тихо вбивають,
Ребра ламаючи, серце з’їдають.
Знаю, що ти мене не покинеш,
Та ж, Боже! чому тоді серце стинеш?
Чому б’єшся швидше, коли пригадати
Думки, що ночами хотів я вгадати?
Вбога пустеля: дюни й бархани.
Мухи сідають у відкриті рани,
Сіллю посипані, в срібній оправі, -
Плоть роздирають руки криваві.
Знаю – не кинеш, бо пам’ятаєш –
Відповідальний, якщо приручаєш.
Сум у очах, бажання тікати –
Більше не в силах тебе я тримати.
Пробач, залишилось цвяхи лиш забити,
Келихом горя минуле запити.
Дзвоном кришталю крила розкинуть,
Вгору злетіти, впасти й загинуть...
Одному... без тебе... як Лебідь...
(13.02.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191194
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010
...Непроглядна темрява кімнати поворухнулася. Тишу порушив майже не чутний шелест ковдри, у якій знайшла собі притулок людина. Юнак... Немов до серця матері притулився він до тієї ковдри, обхопив руками, прижав до себе, як мала дитина. Та як же тепло було, як затишно!..
А за вікном стояла ніч, така ж непроглядна, як і темрява кімнати. Дерева гойдало із сторони у сторону, мов заколисуючи, вітер підсвистував, співав пісню на невідомій мові, так як умів, як звик.
“20.00” – сповістив годинник.
Юнак підібгав ноги – так тепліше, надійніше, зручніше... Спав? Ні, напевно. Просто лежав? Також ні. Щось середнє...
Раптом у кімнаті блиснуло, немов падаюча зоря, що їй не сила було триматися і вона у безнадії полетіла у безмежні простори космосу – романтично, але печально. Блимнуло і зникло... Хлопець поворухнувся, підняв лице до стелі, уважно вдивлявся у неї, шукаючи відповіді на запитання, що не дають йому змоги відправитися до царства Морфея.
Щось мучило... Щось не хотіло відпускати, зажало серце, щось, що знає тільки він, чим хоче поділитися, але не може... Що ж то за таємниця?
Хлопець глибоко вдихнув, заплющив очі. Блим. Знову пролетіла зірка? Знову безнадія?
Тепер у зеленуватому сяйві світляків, що зависли у повітрі над софою, де згорнувся юнак, помітним стало його лице – сумне, задумливе, з якоюсь гіркотою... А ще – із вологим шлейфом на щоці. Тоненький, як шрам від різки, він випромінював якесь туманне, дивне, густе світло. Ледь помітне, але таке... незвичайне.
...Світляки закружляли у танку, розлетілися по кімнаті, відбиваючись у задуманих, вологих і якихось порожніх очах юнака. Карі. У темряві кімнати вони були немов її продовженням, що випадково залізло всередину людини.
Заплющив... не хотів більше думати... Зажмурився... витисав із очей сльозу, що, немов іскра, прокотилася по щоці і розбилась об ковдру. Сумно...
Хлопець лежав на дивані, звернувшись, підібгавши ноги, щоб було затишніше, щоб не відчувати болю... Боявся, що якщо поворухнеться – дасть волю думкам... хотів заснути... щоб завтра забути... щоб не боліло... хоча б до наступної ночі.
Світлячки згасали – один за одним, залишаючи юнака наодинці із темрявою, свистом вітру і теплою ковдрою...
(12.02.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191039
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010
Як тяжко думати, як важко зрозуміти...
Як хоче серце в прірву увійти...
Я думав – завтра, ти ж ідеш сьогодні,
Лиш погляд залишаючи мені.
Ти знаєш – темно, як заплющить очі,
А ще темніш – під ковдрою вночі.
Я думав завтра – ти ж ідеш сьогодні,
Лиш погляд залишаючи мені.
Як же боюсь, що я тебе втрачаю!
Що серце розірветься від відчáю!
Не думав, що підеш уже сьогодні,
Лишивши лиш свій погляд благородний...
Чому так важко? Чому лиш зі мною?!
Чому лежу укутаний пітьмою?
Чому ми просто так не помічаєм
Божого світла, - лиш коли втрачаєм?..
Як тяжко думати, як важко зрозуміти...
(11.02.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010
Латексне сонце в обіймах із димом...
Лежить на асфальті не мертве ще тіло,
В крові і у ранах – всміхатися ж треба! –
І очі щасливо вдивляються в небо.
Дерева залізні, листя скрегоче,
У темнім плащі хтось жахливо регоче,
Птахи заспівали тонами агоній,
І тіні чекають близьких на пероні.
Відблискує скло ультра́фіолетом ,
Подряпані щоки кігтистим кастетом,
Посеред дороги дитя тихо плаче,
Бо мати вляглась на асфальті ледаче.
Розкинула руки і ноги у боки,
Лице ще й покрили червоні патьоки!
А люди ідуть у циліндрах і фраках,
В портфелях несуть опіу́ми чи маки...
З лікарень виходять жінки, пуповину
Тримають в руках, і волочать дитину.
Засохлої крові сліди на дорогах:
“Невже тут ніхто вже не вірить у Бога?!”
Далеко десь чути ниття струни скрипки
Від скреготу цього волосся в всіх дибки!
І очі пустіють, й язик віднімає,
У роті відкритім сли́на накрапає;
І попіл сіренький півнеба вкраде,
Спускається й в очі відкриті впаде...
І латексне сонце і обіймах із димом,
Й лежить на асфальті не мертве ще тіло...
(31.01.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190827
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2010
Сонце нещадно б'є прямо в обличчя,
Плавлячи шкіру, в'їдаючись в очі.
Я плачу під ковдрою темної ночі
Сльозами із кров'ю, когось тихо кличу...
Завмерло повітря, ліхтар загасає,
У ніздрі втікає плазма яскрава.
Немов батіжним ударом ласкавим,
Нещадно дарунками доля карає...
(31.01.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190817
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2010
Чому ти не чуєш?..
Сумних зойків серця,
що луною відбиваються від стінок грудної клітки
і туманом спадають в небуття...
Чому ти не чуєш?..
Як розкриває пелюстки
маленький пролісок,
як він цвіте і лине до сонця...
Чому ти не чуєш?..
Як повільно підкрадаються мрії,
а потім стримуючись та
різко феєрверком зриваючись десь всередині тебе
труться об душу...
Чому ти не чуєш?..
Як з любов'ю промовляю безшумно “Друже!”
і як промінням сонця
огортається це слово в ясне обрамлення моєї свідомості...
Чому ти не мислиш?.. Як я...
Чому ти не вмієш читати думки?
Чому ти лише людина, хоч вбачаєшся янголом?
Чому ти не чуєш?.. Мене...
(24.01.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189391
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2010
Не потрібно зривати із неба зірки,
нехай вони горять в твоїх тонах...
Нехай квіти, що ти так часто даруєш
стануть дикими волошками твоїх очей.
Нехай свічки, що тихо дзеленчать вогнями десь вище серця
проллються прозорими струмками твоєї мови.
Нехай бажання, яке ховається за ширмою червоних іскор
зірветься з вуст, й злетить в повітря.
Нехай життя, що дарує крик душі,
розцвіте і підніметься аж до місяця;
і, нехай, хвилює ковила,
що ніжно плекалася твоїм серцебиттям...
Таким теплим та потужним...
Ясні річки і неозорі ниви твоєї душі
нехай розквітнуть...
нехай заплачуть щиро...
нехай заговорять цнотливими перлами...
Як ти... Мій милий Друже!..
Для цього не треба зривати зірок,
потрібно лиш знищити дитячий острах,
повірити у щирість свого серця
і заговорити... лиш заговорити...
(24.01.10)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189387
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.05.2010
Штормить... у сліз пекучих морі;
ллє дощ, рвучи тумани мрій;
і плачуть тихо й ніжно ясні зорі;
і тануть береги людських століть...
Чому являєшся мені ти знову?
Чому ти мучиш сни мої пусті?
Бліда примара сірої любові
в миттєвім вдисі й в відчутті простім.
Подує вітер і підніме хвилю,
засяє у красі своїй лазур.
Під подихом затріпотять вітрила,
розвіюючи своїх мрій красу.
І луни сміху райдуги малюють,
й барвистий дим у небо щось здійма.
Волосся колоситься і хвилює
й лице примарне ніжно обійма.
Лілеї привид, що опав терновим,
колючим, диким, зсушеним вінком
з вогню, лишаючи лиш дим чудовий,
яким учаділа колись давно любов...
(11.11.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188624
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2010
Осіння ніч. Стоять дерева голі.
Твій подих ніжний тихо завмира.
Холодний клич. Тепло ж лиш прагне волі,
але мороз у серці щось стиска.
І дивишся у небо знову й знову,
там місяць срібний крізь гілки сія;
в легенях холодіє... - так чудово,
що крила розкривають почуття...
Десь в далині безшумно шепчуть тіні,
срібляться в небі хмари чарівні,
у темряві десь птах далекий плине,
бо наступає скоро день ясний.
Тумани непроглядні землю вкрили,
попереду лише срібляста даль
і холоди, що серце заморили,
і темна, ще не здолана, печаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188531
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2010
Сьогодні знову ти танцюєш у цім вальсі.
Сьогодні знову одягаєш маску ти,
Сьогодні, завтра... – ти ніколи не покинеш
Ці тихі та спокійні “раз”, “два”, “три”...
Ти граєш у відіграні вже ігри,
І добіла всі стерлися тузи.
Сьогодні ти нікому не потрібна.
Як вчора, позавчора, як завжди...
Чому закрила маскою лице ти,
Коли світилося твоє ім’я?
Твої говорять правдою фальцети,
Але говорить фальшю твоє “Я”.
Твоє життя – усього лише мрія.
Живеш заради завтрашнього дня,
Де будеш і багата, і щаслива,
Та в голосі горітиме брехня...
(27.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188506
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2010
Сріблястий місяць в небі ясно світить,
У ньому відблиск суму і печаль,
Тепло кохання, дружби й почуттів всіх,
Що так давно не бачила земля...
Останній день - я знов тебе побачу,
Побачу відблиск щастя у твої очах,
Ігриві вогники, що ясно так палають,
І неосяжну золоту печаль...
Щось тихо й ніжно серце раптом стисне,
Зігріє його радості теплом.
Здається, ніби в світі ти єдиний
І музика, що ніби гра кругом...
Буває час, коли згадаєш мрії,
Коли дитинство знову приліта -
Моменти філософські ностальгії, -
Миттєво-безкінечний ренесанс...
О спектре почуттів! чому ти так скупишся?
Чому не можеш вирватись у світ?
Чому ти в глибині душі таїшся
У чащі окриленних почуттів...
(19.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188504
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2010
Ясні озера твого щастя
горять, іскряться, як вогні,
дощем проллються, сонцем зійдуть
й промінням світла золотим.
Озера вічного натхнення,
це джерело дитячих мрій -
в них ніжність звичного прощення
і Всесвіт, що в душі твоїй.
Ілюзії полів безмежних
і зір замріяних печаль,
лазурні води неосяжні
й незвідана ніким ще даль.
Засяє в них сріблястий місяць,
чудесна іскра в них злетить;
злетить і промайне над світом,
творячи незабутню мить...
(12.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188292
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Чарівний день. Горять дерева
чудесним золотим вогнем,
тоненькі злитки вже зривались
з розлогих скронь своїх дерев.
Гарячий відблиск сонця в листі,
останні подихи тепла.
Калина одяга намисто -
це осінь тихо наступа...
Велична, горда, різнобарвна
вона упевнено іде;
вона крокує і фарбує
усе в багряне й золоте.
Трава їй низько поклонилась,
під ноги пада листя їй.
Усі сади їй роблять милість -
служать царівні золотій.
Дощі святкові шати шиють,
а вітер чеше коси їй.
В плащі, зітканому з туманів,
іде, мов привид золотий.
Полонить поглядом магічним,
здається гарною й сльота.
Вона - принцеса чар величних,
прекрасна Осінь золота...
(09.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188289
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Промінчик сонця в небі грає -
Він бачить світу чудеса,
Він пестить листя, землю, воду;
Він знає, що таке краса!
Краса усюди: у комашці,
Перед тобою, що літа,
Вона у морі і у пташці,
Що пісню запальну співа.
Краса - це небо, вітер, сонце,
Що зігріває увесь світ,
Вона живе в душі людини
Й у тиші тисячі століть,
В сріблястім відблиску натхнення
В очах творця своїх доріг,
В благословенні і прощенні
І в гомоні святих ланів.
Сіяє промінь крізь дерева
У лісі темнім, мовчазнім,
Розфарбувавши їх у неба
Всі барви чисті і ясні.
Тут ти, людино, ні до чого -
Це все краса, що не вмира,
Вона є вічна, ти ж - потвора,
Що її вічність убива.
Прощай, чарівний барвограє!
Прощайте, промені святі!
Та лиш на мить, бо і людина
Одним із ваших є творінь...
(08.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188115
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Розчарування... Гострий жаль
і рана в серці,
і печаль...
що душу змушує ридати...
Червоний стяг в душі стліває -
він символ всього,
що любив і пам'ятав,
і що так щиро я кохав...
Більше немає...
запалу в серці!
Більш немає...
запаху сонця!
Вже чорний стяг заполонив
душі простори,
що ридає...
Ніхто не знав,
і не пізнає!
Поглянуть в очі він не зможе,
коли любов у них палає,
як захід сонця...
Подих, подих,
неначе серце завмирає.
Удар, удар і ще удар...
І швидше, швидше, швидше...
Швидше...
Його великі, темні очі
дивляться в твої...
Адже любов вже не палає,
бо серця вже давно немає -
воно у п'ятах...
Шепіт й оберт -
Ні, ж бо, немає!
нікого в мряці.
Він у тебе
в душі просторах,
що так ридає...
Чекає поки ти помітиш
його мале, бліде обличчя,
смертельний погляд його стрінеш...
Личина Страху... Немов Вічність...
(07.10.09)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010