| Сторінки (1/12): | « | 1 | » |
...Засранці. Посвюди засранці.
Придатки до своїх мобілок
Залазять у поїзд зі станцій
Уроди, скоти і дибіли.
Ригають, штиняють ногами,
носки-бумеранг на ведмедя
герої дорожньої драми
небриті і триперні дами
І старий пердун дядя Фєдя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193678
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010
Я розганяю тишу. Я граю на гітарі.
У темряву кидаю з коробки сірники.
Між душ чужих людей. У пошуках Кеттарі
Я роблю вісім кроків. Назло і навпаки.
Хто може, поясніть, від кого ми тікаєм,
Від себе чи від Тих, хто топче наші дні.
Хто вип"є нашу кров, Хто марить нашим раєм,
З ким разом, назавжди, ми будемо одні...
...І знову для доріг ми вибираєм шкари.
наплечники, шарфи, набоїв про запас,
Всміхаються Боги. І грають на гітарах.
Сьогодні не для них. Сьогодні лиш для нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193669
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010
Пересекаются дороги
Людей расходяться пути,
А ты прощаешься с порогом,
не жди меня, уже не жди.
*
Мы все свои сыграем роли,
одни согреются землей,
других Сапсан высокогорий
Всё звал и звал лететь домой.
*
Под тихий скрип вагонной стали
моя душа уходит в рай...
кем были мы и кем мы стали,
пройдя отмерянные дали
вдыхая грудью теплый май...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183615
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.04.2010
Тобі цього ніколи не читати.
Ти будеш першою, для кого бракне слів
і фраз. І я вхоплюся за цитати
всіх тих, хто бачив світ. І розумів.
Всіх тих, котрі писали вбивчу прозу,
Ховали за халявами вірші
І гинули, хто від туберкульозу,
А хто від змій, що гріли на душі.
Вони б напевне мали, що сказати,
Тобі і Вам, пускавшим в очі дим,
Хто плакав над Еговою роз'ятим,
Іуду називаючи святим.
...Ти зрештою знайдеш своє спасіння,
Зубами вигризеш запрошення у рай...
Щасти тобі. Моє благословіння.
Архангелам вітання передай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183614
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2010
Нелегко бачити, як помирають люди
Коли когось відносить білий птах...
І все. Кінець. Нічого вже не буде
лиш тихі спогади в кімнаті при свічках.
І все. Кінець. Страшні слова, мовчання,
вінки в сльозах, портрети на стіні,
Де мрії, де надії, сподівання,
чому? Чому скінчились твої дні?
Немає відповіді. Люди?!... ні, не треба,
Час розставляє по своїх місцях усе.
кінець. я бачу, як із неба,
спускається до мене білий птах...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183461
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010
Я знову в дорозі. Львів-Солотвино. Чи Солотвино-Львів. По суті, різниця незначна. За вікном ті ж самі краєвиди, розбиті вагони, прокурені тамбури, і рівномірний стук коліс. Чух-чух. Чух-чух.
В мигаючому світлі розкривається небагате убранство економ-класу: бордово-сірі шторки на брудних вікнах, темно-сірі матраци на металевих, покритих матовим дерматином полицях, така ж сіра білизна з майже чистим рушничком в комплекті. Плацкарт…
Якраз це мені зараз і потрібно. Свій квиток я не проміняю ні на затишок купе, ні на розкіш СВ. Тут в мене є одна велика перевага – я бачу людей. Більше того, це не просто випадкові обличчя, це Зріз, підбір особистостей з різними професіями, мріями, цілями, що волею долі зведені до купи і змушені терпіти одне одного найближчі 15 годин нашої подорожі. Чух-чух. Чух-чух.
Вимикаю плеєр. Чорно-біла, німа картина враз наповнюється звуками й голосами.
---…а він нам тоді відвалює по три куска на брата і каже, мовляв, валіть мужики на Україну, заслужили. Я тоді свому малому от-такого слона плюшевого купив. І дев”ятку…
З цим все зрозуміло, заробітчани повертаються в рідні дикі села.
---... Преподи козли. Ні-ні, всі козли. Нормальні лише аспіранти, тай то, ех… Я думаю, що коли аспір приходить і захищає свою дисертацію і змушений пройти ще й тест “на козла”. Лиш тоді він стає професором, чи хто там в них далі. Як Олег…
Тут все теж ясно, зима – це для людей сніг і дід мороз, а для студентів ще й сесія.
Рутина. Не цікаво. В мене є щось набагато краще. В мене є ти. Але про це ще ніхто не здогадується.
Плавно проходиш по вагону, Вишукуючи відведене тобі місце, повертаєшся до мене і тихо промовляєш пароль.
--- Перепрошую, а 16-те тут?
--- Тут, - відповідаю я. Посміхаюсь. – Прямо у мене над головою.
Ставиш багаж, сідаєш навпроти. Я знову вмикаю плеєр. Поспішати не можна, це неправильно. Ще дві години ти будеш недоступна, захищена тим, що принесла з собою звідти, з”зовні: подруга, що проводжала тебе до перону, смс від хлопчини, якого помилково вважаєш коханим і ще щось на вибір. Але ти вже приречена. Чекаю.
Проходить година. Потім ще одна. Імітуєш бурхливу діяльність, випиваєш нав”язаний провідницею чай (готова на все, лише щоб гундосі крики “кава, чай, печиво, пиво” зникли з діапазону твого сприйняття), розкладаєш книги і журнали, шукаєш, кому б зателефонувати, набираєш…
Ха-ха і ще раз ха-ха. Невже ти не знала, що в цій клоаці відсутній моб. зв”язок? Ой, мені нвіть шкода. Чесно. Ха-ха.
…Ти красива. Довге, каштанове волосся, що спадає на груди, добрий погляд сіро-зелений очей, ніжні руки… Це не принципово, негарних дівчат майже не існує, але ти дійсно красива.
Витягуєш з сумочки цигарки, виходиш. Ти куриш? Чудово. Просто чудово. Ні, звісно, міністерство охорони здоров”я попереджує, їм краще видно, але… Ти потім зрозумієш, чому.
… Зараз має бути остання героїчна спроба щось зробити. Щось правильне, мудре. Ні? Ні, тримаєшся ще майже годину. Рекорд… Молодчина. Тягнешся до книги. Що там? Габрієль Гарсія Де Маркес? Що?! Маутсю, очам своїм не вірю. Невже гарненькі дівчата таке читають? Не так. Невже гарненькі дівчата читають?! Хочеться вірити, що це захоплення щире, від душі, а не дань черговій молодіжній тенденції.
Не хочу цього говорити (думати), та, віриш, я навіть хочу, щоби в тебе все вийшло. Готовий піти іншим шляхом, це буває рідко, дуже рідко, але Де Маркес сильно змінив моє ставлення до тебе.
Де Маркес… Краще було лише минулої зими (знову кава, чай, запльовані тамбури і запах немитих ніг), коли дівчинка читала. Шарлоту. Бронте. В оригіналі. Та їй не підфартило. Просто не підфартило. Вона теж була красива.
…Блін, а може це доля? Мимоволі ти починаєш в це вірити, коли на 46-ій сторінці “Старигана з крилами” раптом вимикається світло. Ні, маленька, мушу тебе розчарувати. Це приреченість. На мене. Невідворотність, що не дає тобі права вибору, так красиво описаного Екзюпері. Зате тут з”явилася телефонна мережа. Шкода, що ти про це не знаєш. А я тобі не скажу, моя хвилинна слабкість вже минула.
Ну все, напевне час. Для вірності, звісно, варто було б вичекати ще годину-другу, але це починає набридати. Дивлюсь на тебе. Довго…
--- Йдем покурим?
Риторичне запитання, ти ще думаєш, а я вже знаю відповідь.
СТОП. Чорт, як невчасно. Чорт. Це навіть не дежа вю, це прокинулася моя совість. Раптом.
…Мішка, старий, ти чого, ну? Не треба корчити з себе дурника, мене ж не обманиш. Я не вона. Нащо тобі це все? Ти ж чудово знаєш, що зараз буде. Вона бачила збірку Єсеніна, що випадково випала з твоєї сумки. І вже вірить в твою особливість, філфак, ти ж звернув увагу на її студентський, коли видавали білизну. Бачив, не розказуй. Вона вірить, що в цьому, граному, брудному вагоні їй просто пощастило натрапити на хорошого, ще й симпатичного хлопчину. Не розуміє, що оцінена сходу і з сумки випав саме поет-хуліган з красивими очима, а на випадок гламурної кобіти а-ля “Дольче Габбана” звідти, за бажанням “випадково” з”явиться Коельіо чи Космополітен, що її б неодмінно зацікавив. Чим ти там зачепив оту фанатку “Джейн Ейр”? Історією про Каспара Хауза, здається, так? Що ж кожному своє…
Скотина ти, брат. Скотина. І прокручений наперед диспут про музику, як джерело натхнення для поета і про перспективи філологів в Україні… “Ай-я-яй, Вам ця пісня подобається? Що, - вдаючи здивування, - улюблена? Моя теж…” Козел, ти ж чув, що поставлено в неї на рингтоні дзвінка і смс. “Пишете вірші, справді? Яке співпадіння!” Звісно, такий маленький блокнотик з чорною трояндою в лівій кишеньці пальто рідко служить для чогось іншого. “…а я теж веду щоденник.” Хто б сумнівався.
…І її заперечення, мовляв, не така, не можна так, і твої переконання, все наперед прокручено. Все наперед брехливо. І ти чудово знаєш, не можеш знати про те, про що вона ще не здогадується. Відчуття використаності, аналогії з ганчіркою для взуття і таке інше… І як сидітиме, прокручуючи все, що було, вже постфактум. Жалість, сум, депресія. І не її вина, що вона зачитувався Павличком, коли ти студіював Дойля і Юнга.
І головне навіщо?! Ти ж навіть не сексу хочеш. Он там, на восьмому потенційна ... сидить. Ти ж бачив її очі. Купи їй пива, клоун, вона покаже тобі таке, про що ти навіть подумати не міг. Це її робота. І хоббі. Ні, ти прагнеш фарсу. Спектакль. Дати зрозуміти, змусити повірити, що ти найкращий, ідеальний. Зламати волю, забути всі моральні перестороги, що нав”язує суспільство, потонути в твоїх солодких словах. Потонути…
І прокинутися зранку, вже з усвідомленням власної нікчемності. Тіні зникають опівдні, а світанок стирає увесь грим, знімаючи маски.
Розпрощаєтесь коротким “Спасибі. Вибач, якщо що не так…”. Не залишиш їй навіть номера телефону, знаючи, що так буде краще. Чому краще? В тебе є досвід, ти завжди пам”ятатимеш Ксю. Єдину дівчину, що зрозуміла, для чого ти це робиш, та зуміла прийняти таким, як є і полюбити. А що у відповідь, забув? “Кицю, зайнятий я зара… ” І п”яний регіт. Звісно Світлана і Альбіна вже чекали на тебе. То була твоя зоряна ніч, що тут скажеш, а дві дурепки белькотіли якусь дурню, повисаючи на плечах молодого, красивого морального виродка…
--- …Вибачте, що? Звісно, можна…
--- А мене Міша звуть. Що, вам теж подобається ця пісня? Яке співпадіння…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183451
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010
...Тобі цього ніколи не читати. Та й навіщо? Все, що мало бути сказано – сказано, написано, заримовано… Претендувати на новизну чи унікальність? Погодься, це доволі наївно. Ми ж навіть не люди, збірні образи всіх тих, що були раніше, до нас. Я вже далеко не вперше пишу пафосних віршів, ти вкотре віриш в Єдиного. Насправді ж я дивлюся в твої очі, відкриваючи картини давно минулих днів. Як ти це називаєш? Флешбек, здається…
І та, що чекала квітів на Липовій алеї і не дочекалася їх. В тебе її голос. Додає трішки тепла і романтичності. Рідна…
І та, що пішла світ за очі, покинувши дім, щоб бути зі мною поряд, тримати за руку. В тебе її посмішка. Зрозумівши, як важко втримати вітер, подарувала тобі свою безпосередність і відданість. Добра…
І та, що була єдиною лічені години і не змогла залишитись, забравши з собою запах мого одеколону і частинку душі. В тебе її руки. Так ніжно… Вона навчила тебе кричати мовчки і відчувати мовчазну приреченість, віддаючи свій страх. Надзвичайна…
А я? Вірю, що теж в твоїх спогадах розбиваюся на десятки облич, слів, запахів… І під смішною маскою ведмежати ховається ще один шанс розпочати непочате, сказати несказане всім тим, хто був того вартий, достойний. Ще один шанс.
У всіх залишаються свої борги. А борги треба віддавати.
…Я подарую тобі квіти. Створю затишок. Віддам свої долоні, довірю їх примхам твоїх маленьких і ніжних пальчиків. Попрошу залишитись… Все, що потрібно, все, що був винен. Щоб отримати право любити саме Тебе. І мить стане вічністю. І світ лише для двох. І більше ніколи, прокинувшись зранку, ти не спитаєш мене, як сильно я тебе кохаю. Відповідь ти знатимеш сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183385
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010
Ищу ответы… Грустно напиваться,
Ночами плакать, думать, унижаться,
Писать стихи на клетчатой тетради,
Прожить всю жизнь, ну а потом, не глядя
Забыть все то, что пролетело мимо…
А время гонит нас неумолимо
Все к новым рубежам и эстафетам,
Как вот меня… Ведь только этим летом
Я понял, что такое жизнь чужая,
Когда живешь, но сам не понимая,
Ты подражаешь идолам, кумирам
И в одиночку правишь целым миром!..
А что же дальше? Сколько еще будет
Дождя слепого на асфальте сером,
Где мы мечты свои рисуем белым мелом
Боясь, что завтра превратится в пепел
Наша душа… Никто и не заметил
Как все прошло, лишь призраком туманным,
Порвали нити с миром многогранным,
И растворилися в слепящем белом свете
И мы ушли. Никто и не заметил…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183384
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.04.2010
Хто шукає своє щастя, хто своєї долі,
Що шукав ти, рідний брате, на Красному полі?
Брате рідний, друзі мої, діти-патріоти,
... одинадцять самострілів на чотири роти.
Землю будем захищати, вкриємо тілами,
довго дівчина чекала хлопця біля брами.
Не плач птахо сизокрила, не плач стара мати,
я піду, сестра молодша ме' вам помагати.
Україно, рідна моя, верби та тополі...
Впали твої соколята на Красному полі.
Полягли твої соколи, та за що - не знали,
Що змінилось? Краще б з нами віку доживали...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183170
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2010
Я помню, кажется, десятый класс,
Тот летний зной, что принесла погода,
Я помню... Помню так же как сейчас,
С тех пор уже прошло четыре года.
Забавная, нелепая игра,
Друг другу "не забудем" обещали...
Четыре года. Мы с тобой вчера
случайно повстречались на вокзале.
...Привет, ой сколько лет и сколько зим,
С сестрой вы стали так заметно схожи,
...Ты тоже стал совсем, совсем другим,
Ну надо же, подумать только, Боже!
Слова лишь звук. Игра добра и зла,
И зачастили так желанны встречи
и парки и кафе.... Судьба вела,
неслышно падая весной
тебе на плечи.
Я помню бал, мой первый в жизни бал,
Куда попал негаданно - нежданно,
Твой голос в вихре танца угасал,
Игра теней, слепых страстей накал,
Какой ты мне тогда была желанной!...
* * *
...Добро и зло. Два демона крылатых,
Карета превращается в арбуз...
Не удержал. Остался только запах,
Я так хотел попробовать на вкус.
Мы погнались за разными огнями,
Две чаши, толь вино, а то ли кровь
Ты думала мы сможем стать друзьями,
А я хотел найти в тебе любовь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183169
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.04.2010
Не промовляю слів. І не дивлюся в очі.
У ці хвилини Од, між безвісти розлук.
Фіксуючи зап'ястя, я відчуваю дотик
Тонких і ніжних пальців
до сильних, теплих рук.
У темряві підвалів, де металеві жбани,
Де порохом припала густа, солодка ртуть,
Тарас Чубай нам знову співатиме осанни...
І хай собі шукають. Ніколи не знайдуть.
Твоя маленька зрада. Моє смішне волосся.
Єдиний спільний спогад, п'ятнадцяти годин,
Ми повернули час, нам знову це вдалося.
Ти більше не сама. я знову не один.
А що там буде завтра... Малюк, яка різниця?
Мені колись сказали, що нині - ясен час.
Хай заберуть слова, карбують рими в крицю
А все, що між рядків, залишимо для нас...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183144
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2010
Все вроде - бы пошло на лад…
Друзья со мною, вроде рад,
Урывки грез, фруктовый сад
По мне скучает где-то,
Но иногда я п’ю вино,
Дышу в открытое окно,
Смотрю забытое кино,
Там лишь вопросы “где Ты?”
А ветер по стеклу гвоздем,
И разговоры ни о чем,
И я живу как будто сном
Боясь опять проснуться….
А жизнь идет всегда вперед,
Где кто-то курит, кто-то пьет,
В глазах не прячет серый лед
Пытаясь улыбнуться…
И мы бежим за нею в такт,
Один герой, другой дурак
Сегодня свет а завтра мрак
В полупустых трамваях…
Мы словно птицы за стеной,
Не связаны судьбой одной
И ты уходишь на покой
В чужих теряясь стаях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183142
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.04.2010