| Сторінки (1/9): | « | 1 | » |
Знаєш, як болить писати? Згадувати ті хвилини, що вважала нашими? Як же ж то образливо. Серце рветься на частини від суму.
А тебе ніколи не кидали? Не руйнували твоїх мрій? Ех, навіщо було все собі вигадувати? Знала ж, що буду страждати, бо це мало трапитись, але надія гріла серце. Мріяла про те, що буду щаслива, що цей шматок миті буде подарований нам!
О, скільки було хвилин відчаю у моєму житті, коли думала, що вже все, але щось таки зупиняло. Вихована книжками, їх текстом та чужими ілюзіями, ідеалами про щастя, я не просила цілувати мої пальці, хотіла лишень щоб ти знав, що я колись кохала, і хочу знати, чи ж кохав ти?..
Світ повністю позбавлений міражних бажань та проблисків весни. Від зими відразу пливу в літо, і забуваюся щодня, щохвилини, що ж є щастя десь. Просто не хочу обірвати ту нитку між нами, що сама виткала. Я ж бо не можу так жити. Боляче.
І щоб там не сталося, але я буду опікуватися своєю необережною любов'ю, аби не споганити своїх спогадів – того, що берегла у серці стільки років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482264
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.02.2014
Спитаєш мене чого мовчу, а я скажу, що просто перестала говорити в голос… бо важко… важко висловити все, що на серці в даний момент. Важко подумати, що нікому ти вже на потрібна, немає кому за тебе переживати… ніби з тобою, не сама, а на душі пусто… я б розказала, якби могла… але не можу. Голос зникає, коли хочу заговорити вголос.
Тобі сумно, нецікаво. А мені?.. думаєш лише про себе. Поглянь в мої очі, може, це тобі щось підкаже. Навіщо? – питаю я. – якщо тобі так незручно, навіщо граєшся мною? Я жива. Мене не розіб’єш, як порцелянову тарілку, але можеш розбити мої почуття, душу… Скажи, скажи правду! Не муч мене, себе… я так хочу почути тебе, справжнього. Ти не в театрі, розслабся – я не суддя, тим паче не кат, я не актриса, і це не мій спектакль. Я просто живу. Це – моє життя. Я така. Хочу побачити в твоїх очах, те, що бачила першого разу. Хоча, ні. Мовчи. Мені не треба цього знати. Але хочу, щоб знав ти: почуття роблять людину красивішою, щасливішою. А якщо ні, то це обман. Я не обманюю, просто я багато чого не сказала тобі… Просто побачити тебе, твою посмішку, очі, і помовчати. Ти мене не зрозумієш, але мені цього досить. І хай ти вже ніколи не подзвониш, але я крадькома буду дивитись тобі вслід, і, може, якась злощасна сльоза скотиться по моєму обличчі, випадково, від вітру… востаннє залишаю душу на папері. Ти ніколи цього не прочитаєш. І не треба. Моє життя побіжить далі смугастою стрічкою. А серце залишаю на цій сторінці…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253472
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 13.04.2011
Золотава посмішка вогню обпікала губи. Кристалічний світ загрожував щохвилини розбитися.
Комета летіла вниз. Зірвався вітер. Пульс – 210 ударів за хвилину. Прірва. Впав вниз розтрощений камінь. Глобальний песимізм. Твоє «Я». Я. Матерія Всесвіту палає іскрами розпачу. Обрив. Розгублений вітер. Твоє сумління. Мій профіль до життя. Розкрита долоня, наче орел. Просьба. Щастя. Шматок миті. Твоя відстороненість. Боротьба. Простягнута рука. Голос. Пролітала ластівка. Жовтий листок впав додолу. Чиста сторінка. Чорна труна. Червоний бархат. Мрія. Розбиті уламки дзеркала. Горошини-сльози. Гіркота жалю. Зморшки від посмішки.
Рідний дім. Ранок. Втікаючий сон. Мокра подушка. Важка ковдра. Червоне простирадло. Сміх. Повітря, якого не хватає. Широко відкриті очі. Ямочки на щоках. Твоя любов. Моє рішення.
Пробач за все, мамо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253469
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 13.04.2011
Ще один ранок… Але він не схожий на інші. Вже без тебе. Одна.
Вона сиділа біля вікна і розглядала перехожих на вулиці. Не чекала нікого. Просто без його цей ранок був як кава без цукру – такий же гіркий і нудний. Похмурий. День наступав у всі вікна, не даючи проповзти й щілині сірого будня. Сонце відкрито загравало з її волоссям. Ніжний, теплий аромат життя манив у свої нетрі, у коловорот доленосних випадків.
Сьогодні вже був прожитий. А ще багато буде завтра, і сьогодні, і завтра… Вона знову забуде кинути в чашку цукор і згадає тебе. Того, кому були байдужі почуття. Кохання пронеслось мимохідь, як секундна стрілка, і зникло десь за червоним обрієм, залишивши лише частинку. А потім будуть безсонні ночі, сльози, есемес типу «передзвони» і довгі гудки телефону. Проте серце не камінь. Вона не могла змусити тебе любити, як колись ти хотів змусити її. Пішла, обравши самотню стежку очікування і тривоги, що вернешся. Бо не хотіла більше болю, смутку…
Ранок. Вона сиділа біля вікна і дивилась на перехожих. Чай з цукром і новий вогник в очах. Пробачила того, кого так не хотіла любити.
А десь далеко життя і далі розкладає чудним візерунком уламки наших доль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241829
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 18.02.2011
Вона ішла сірою тканиною польової дороги. Перед нею невпинно розбивалися об землю краплинки дощу.
Вона ішла... А куди - її те мало хвилювало. Ні, вона не була сумною - просто такі були в неї очі. Ні, вона не плакала - просто сльози бігли в такт дощу...
Далеко ще виднівся обрій.
А хотіла, ХОТІЛА веселку руками зірвати, черпнути зорі коромислом, перевернути місяць!
...хм...смішно... Як не можна було цьго зробити, так і не можна було життєву стрічку перекрутити назад.
Вона не кохала - просто їй не хотілось бути самій...
Вона не тужила - просто не було з ким поговогити...
Вона не раділа зустрічам - просто звикла іти з посмішкою по життю...
А обрій ще досі був далеко. Сонце сонно сповзало за ліс.
Вона ішла. Тепер без нього. І їй не важливо було чого вона зараз сама. Її хвилювало де зараз він.
Сама. Без нього. Вперед. Без вороття.
Вона не вміла жити без нього, а він не вмів повертатись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214592
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2010
"Стук-стук" - тріпотить серце.
Граціозна пустота тимчасово поселилась там. Туга з посмішкою завжди світяться в її очах. Цих досить нелюдських очах...
ВІН величав її Янголом Терпіння і накарав за нерішучість. ВІН дарував їй любов, проте вона не змогла прийняти настільки дорогого подарунку. ВІН - це Бог...
Любов прйшла стиха, ледь сколихнувши її серце хвилюванням. Здавалося б друг, але його місія була іншою.
Нерішучість і мовчазливість стали злощасними супутницями її ще нерозквітлої долі. Вона не бачила дарунку - біль недавньої втрати закривав янгольські очі. Перше кохання пролетіло перелітною ластівкою і сховалось за обрієм життя. Але нагородою за страждання мала стати справжня Любов.
Вона чекала. Серце було вщент наповнене солодкм хвилюванням, щемінням, проте все марно. Рахувала дні - думала збудеться...
Куртизанка Доля продала той дар Іншій, можливо, більш достойній.
Пустка. Тількі вітер втрати розганяє сумні думки. Вона зустріне ще не одного Лицаря Долі. Можливо, ВІН знову принесе їй дар. Але вона чекатиме, чекатиме свою весну із запахом любові та присмаком його поцілунків.
Янголи не мають права на земне кохання, і вона цього не знає.
Вона просто, обійнявшись з мовчазністю, чекатиме і терпітиме цю пустоту. Вона ж просто Янгол Терпіння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201504
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2010
Плакало літо невгамовними зливами. Сумно схлипували сади під поривами вітру. Вся земля тяжко зітхала під тягарем людства… Звичайний липневий вечір. Простір наскрізь огорнув запах дива. Але його не станеться… Я впевнена, що цей вечір буде таким, як і інші. Ти знову станеш, помовчиш, щось вкотре пообіцяєш, і я залишусь сама з купою нерозгаданих думок. Сяду, розгорну свій зошит, і запишу той самий запис: «Ми знову бачились… він сказав, що любить…». Проте НІ! Сьогодні я запишу інше: «Вибач, що любила – я більше не буду!»…
Щось шепче береза дубу. «Красуне моя, не люби, не треба! Він виросте, тебе забуде!...зрубають тебе…» - заплакало серце. Але розум бере стоп-кран, і стає зрозуміло, що квітка кохання вже зів’яла і ніякі добрива та пересаджування не допоможуть воскресити те, чого, по суті, і не було…
Продовжую повільно рухатись по життю. Завтра знову тебе побачу, знову все йтиме своїм шляхом. Розчарування, радість – все, що так нерозривно поєднане з тим, що зветься кохання, супроводжуватиме нас кожного дня. І хтозна, може, колись ми зрозуміємо, що все це гра, але не зараз…
Я закреслюю щойно написані слова, і пишу: «Я вірю в диво – воно станеться!»…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184899
рубрика: Проза,
дата поступления 18.04.2010
Він летить. Розмахує своїми широкими крилами. Це точно він – Чорний Ангел… Його очі блукають вулицями, поміж будинками. Вони шукають карі зірочки її очей. Глуха ніч. Він уже стомився, геть виснажився. Темна сльоза скотилася по мертво-блідому обличчі. В жилах кров забила з новою силою. Він відчуває – вона десь поряд. В темних очах віддзеркалюється надія. Його крила підіймаються – він знову летить. Пасма чорного волосся спадають на обличчя. Але йому до цього байдуже. Очі вже не дивляться, він летить серцем. Ліва рука щось міцно стискає… Із закам'янілого кулака витікає струмочком щось темно-багряне. Кров… кров того, хто забрав її життя.
Йому здавило у висках. Вона… сидить біля того, чиє життя зараз краплями позначає темний шлях… Їх погляди зустрілися. Її – ненависний, болючий; його – ніжний і, водночас, пустий. Він все зрозумів… Тремтяча рука розчепила пальці. На волю вирвалось те, що так болюче стискалось у його руці. Її очі виблиснули радістю. Вона почула дихання такої близької людини! Та людина ні її, ні його не побачила, лише відчула моторошний холод та теплий дотик.
"Пробач мене! Можливо тепер твоя душа у раю!.."
МИ НЕ ЦІНУЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО, ПОКИ НЕ ВТРАЧАЄМО ЦЕ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181056
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2010
Загадка серця. Чому все ТАК?!
Перше почуття завжди сильне, тільки якщо воно справжнє… Тільки з часом стає зрозуміло, що ж ото і було кохання…
Я думала, що ти мені просто так подобаєшся, але коли пройшло вже три місяці мої спогади змінилися. Я згадую ті дні не дуже охоче, адже розумію, що щось таки змінилось. Я стала менш довіряти хлопцям. А все через тебе…
Ти подобався мені настільки, що я пробачила тобі все, як не опиралася… Мені було боляче, але я терпіла. Мої ілюзії про наші стосунки розбились об камінь твого серця…
Мабуть ніхто не хотів би, щоб перше почуття було невзаємне, а в мене було. І це було боляче…
Скажи мені ЧОМУ?!
Нам обом подобався фільм "Сутінки", а особливо пісня "Tell Me WHY", з такою символічною назвою… Мелодія цієї пісні пропікає моє серце стрілами смутку…за тобою, за нами…
Коли ми від'їжджали моя душа хотіла вирватись і навіки залишитись з тобою. Гарячі сльози обпікали мої щоки, ніби жар… Я довго після розлуки шукала у натовпі знайомі очі. Я надіялась на диво, знаючи, що його ніколи не буде.
Тепер я не люблю, коли обманюють, бо колись сама була обманута…тобою…
Я простила, і ти прости – я просто кохала…кохала понад УСЕ…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180834
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010