| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
Здравствуй, искренняя жестокость,
Пусто было здесь без тебя.
А теперь в темно-красных потоках
Весь периметр, вся земля.
Из души твоей капает сталью
На ладони мои и грудь.
И стекает гладью-печалью
По щекам из глаз моих ртуть.
Я влюблялась в жестокость с любовью,
Не ища новых глаз и рук.
А теперь невротической болью
Ошалевший дрожит испуг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235434
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.01.2011
Певице снится осень.
Осень прет крепко – виски.
Желтеют мечтания-листья.
Осени тонкие кисти
Изранены острым. Впрочем
Не под слезы, всхлипы и визги.
Певице спится глухо.
Рюмка в руке под ухом.
Рядом шатенка – плачет, курит.
Соседей за барной стойкой будет
Немного. И вобщем скука.
Сидящим тут терпко, туго.
Тихо ночами в баре.
Народ совсем не бушует.
Бармен протирает стаканы,
Клиентам сшивает раны.
Певица от виски в угаре
Во снах себе осень рисует:
В джазе листва кружится,
В тумане и сырости вянет…
За стойкою спит певица.
Ей тридцать. Может за тридцать.
Обычно ей ночью не спится,
А тут улеглась – скоро встанет.
Встанет, платье поправит,
Шатаясь возьмет сигареты.
Взглядом со всем попрощаясь,
Закурит слегка улыбаясь.
И выйдет, дверью ударит.
Вернется? Нет, тут все спето.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220149
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.11.2010
От меня ничего не осталось.
Я разбилась о землю градом,
Обвалилась с крыш водопадом
И попала в дыру показалось.
А до этого взмахи считала
Крыльев птиц, что кружили над крышей.
Знала, крик никто не услышит
Птицы той, что камнем стала.
Я держала в руках сигареты,
Отрывала им фильтры, ломала.
А потом огоньком поджигала.
И одну за одной, как конфеты.
И укутавшись теплым пледом
Я на крыше вальс танцевала.
Оступилась случайно, упала.
А за мною все птицы следом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212778
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 25.09.2010
Мир увядает с приходом осени.
Слышишь как слова шелестят не впопад
ритмам города,
в котором ты и я.
Я. Научусь писать длинные письма,
сладкие песни о тебе.
Перестану обижаться,
Станут чаще подниматься
уголки губ,
Твои и Мои.
Ты. А ты будешь читать
мои километровые письма.
Без рифмы.
Потому что рифм давно нет.
Я потеряла их в шелесте,
шелесте прошлогодней листвы.
Их забрала Осень.
Очень просто держать друг друга за руки,
держась друг за друга сердцами.
Этот ветер трепещет в моих волосах.
Это небо. Оно меня радует только в твоих глазах.
А между этим - опавшие листья.
Мои письма.
Без рифмы.
Потому что рифм нет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209659
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.09.2010
«Когда люди закрывают глаза, перед ними неизменно образ, а не пустая сырая тьма. Хочу сказать, что если перед твоими глазами все же глупый мрак, то, что тебе, черт возьми, делать в твоей бессмысленной жизни?
Существовать?..
Разве ты не хочешь жить?
Тогда тебе лучше поскорее придумать образ, с которым ты будешь засыпать, образ, который ты будешь ласкать своими ресницами, будешь посвящать в свои темные тайны, образ, который ты каждый новый раз будешь соблазнять, чтобы возобладать над ним… Пусть это будет твой личный вид творчества… пока ты не сойдешь с ума от тоски и одиночества в реальном мире.
Хотя.., если ты и вправду свихнешься - хочу поздравить тебя - ты станешь истинным творцом. Ты сам для себя создашь мир, станешь Богом...
Но для всех остальных ты так и останешься психом.
Такова эта гребанная жизнь...
И вот, если ты представления не имеешь о том, что должно появится перед твоими глазами, когда ты их закрываешь - будь готов сделать свой ум трамплином, чтобы как следует разбежаться и спрыгнуть с него.
Просто не смотри вниз, дружище!»
Твоя чертова бессонница.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206591
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 18.08.2010
Що може бути блискучішим, ніж блискавка – божевільна посмішка неба? А сміх, присягаюся, я не чула нічого веселішого, ніж отой громовий сміх! Так, це небо сміється з усього того, що знаходиться між ним та землею, а з людини перш за все. Бо небо вічне, а людина, щоб вона там собі не уявляла, лише питання часу. Воно сміється, бо бачило людину, ще коли вона не взяла до рук палицю, сміється, бо може легко знищити те, що зробила людина отією своєю палицею… І раптом оплески: мільйони крапельок дощу посипалися вниз, все гучніше, гучніше, вони б’ються по асфальту, дахам будинків, б’ються і розлітаються ще на мільйони, а потім з’єднуються воєдино. Це оплески всемогутньому небу! А вітер, той вправний диригент! Як листя шумить, як краплі в заданому темпі і по нотам стукотять, то все він! Сильний, холодний геній! А ти, людино, свідок великого свята, чого ховаєшся у своїй оселі, чому вікна зачиняєш? Ні, вийди, вийди надвір. Рухайся в ритмі зливи, нехай сміх твій зіллється із громом, скажи, що ти – людина, що не боїшся неба, і посмішки, ці кляті блискавки, тебе не лякають, ні, смійся ще голосніше, зі всієї душі, наперекір своєму горю, своїм стражданням, бо ти – людина. Ти – ген змокла, спрагла до любові, знесилена від болю, маленька частинка світу. Бачиш, небо не сміється з тебе, не кепкує, бо воно теж частина світу, частина твого світу. І ці оплески, безумні овації, тобі, Людино!
А потім злива закінчиться, і небо стане яскраво-блакитним, птахи заспівають, квіти розкриються. І ти, людино, будеш якось жити далі, все висохне і нічого не нагадуватиме про те велике свято, але ти не забудеш, як одягла дощовик, вибігла з дому і як навіжена стрибала у танку разом із вітром, як кричала до неба, сміялася з ним, як припала до землі і як сльози твої, з’єднуючись із краплями дощу, стікали і падали в заданому темпі і по нотам, які шалений геній вигадував у затишші перед грозою… Так, наступного дня ти прокинешся і робитимеш усе як зазвичай, от тільки очі, твої очі з блискавкою, видаватимуть тебе, мічену небом людину. Тепер тобі тільки віри та часу, бо знаю, чекатимеш ти на наступну зливу, щоб добряче насміятися разом із небом, щоб виплакати горе разом із дощем.
05.05.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193287
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010
Черт. Это какой-то стеб.
Еле пишется, но трясет!
Жмет мне потоки чувств,
Не выплескивается, будто пуст
Мой колодец. Мои озера
Высохли слезой позёра.
Все закончилось, как мой кэш.
Пусто всё. Во всем брешь.
И дыра… огромная озоновая
на все небо. Звезда пятилапая, безголовая
Потухает, дохнет, скулит…
Тихо шепчет: «окончен лимит»,
Вздрогнет, сщурится, полетит…
К черту! Пусть летит!
Ага, и желание успей загадать!
Твою мать…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193278
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.06.2010
Її тягнуло до руйнувань. Але ціллю їх вона бачила вже не тільки себе. Рамки розширилися і зіниці її чайних очей теж. Дівчинка була настільки п’янкою від своїх фантазій, фантазій руйнування, що вже і її реальний світ, маленький і загадковий, потрохи розпадався на піксели, кришився на пазли. Вона відчувала кінець, але зрештою про нього вона і мріяла.
Якою була вона?
Чорняве волосся вилось довкола голови зміями і шипіло, коли його торкався вітер, в її очах була така глибина, що ніхто насправді не міг зрозуміти, що в них: таємне знання чи порожнеча; а губи… гарні губи, що поблискували синтетичною отрутою. Вона була доволі гарною. Вона обожнювала своє віддзеркалення. А ще дівчинка була дурною, у плані почуттів, а не інтелекту, принаймні вона так хотіла думати.
Годинники клацали пластмасовими стрілками… клацали… клацали… стрілки зубами… клацали. Час скалився, погрожував збігти, він насміхався, він був вічним, а іі краса – ні. Це знали вони обидва, час і дівчинка з чорними стрілками на віках. Але вона заспокоювала себе тим, що сама закінчиться раніше, ніж її молодість, її краса. Тоді вже час нервово здригався, тому що боявся скінчитися взагалі: якщо піде дівчинка – час зникне, в ньому не буде сенсу. Хоча… бажання руйнування вже не хотіло тільки її.
Дощовими днями дівчинка писала листи своєму батькові, якомусь цареві якогось царства… можливо просто Богу. В будь якому разі на відповідь не чекала. Вона тільки хотіла заспокоїти його, прохала не ображатися на людей через їх безглузді вчинки. Вона хотіла… насправді вона хотіла, щоб припинилися дощі, холодні чи теплі, адже вони були таким сильним стимулятором її темних бажань. Але дощі не припинялися, веселками тим більш.
Чи кохала вона? Так. Кожного разу, коли її чайні впадали в чиїсь світлі, неважливо порочні чи чисті, вона закохувалась. Із порочними було весело. Вони володіли нею, її думками. Глибина очей наповнювалась, але поганими ідеями, істериками, шаленістю, незрозумілістю. Стрілки на годинниках клацали, стрілки на віках розмазувались. Біль та ненависть – ось було її кохання з порочними світлими очима, світлими, тому що щирими. Чомусь її ніколи не обманювали, вона ковтала їх правду, мріючи про солодку брехню.
Світлі й чисті вона зустріла нещодавно. Теж щирі, але інші. До таких вона не звикла, і, правду кажучи, навіть не знала, як з ними себе поводити. Тому фантазувала вона часто, часто писала «кохаю», іноді промовляла, любила губи світлих чистих. Це все могло б перерости в гарний любовний роман, якщо б тільки не її тяжіння до руйнування, що хотіло вже не тільки її саму.
Це незакінчена історія. І ніхто не скаже, коли саме буде кінець: коли час перестане клацати для неї чи для всіх.
Відомо лише наступне. Одного (недільного може бути) дощового ранку їй відповів той, кому так старанно писала листи дівчинка. Ні, він не подзвонив, не написав їй листа у відповідь, не зайшов до неї на гостини, він нічим цим не видав себе, не промовив жодного слова. Він тільки показав їй веселку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191575
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
Ты в душе чужеродным телом
Завсегдатай моей души.
Знаешь, я б без тебя сумела,
Но не режут душу врачи.
Что им стоит одеться как птицы,
Скальпель в руки, наркоз в тишину,
Аккуратно колкие спицы
Все в тебя и заштопать дыру?
Я б лежала на белых простынках
Со скользящей водой из глаз,
Наблюдала б, как на картинках
Чужеродно-родной пульс погас…
Что ты делаешь? Чай и читаешь?
Я к тебе, постоялец души,
Заскочу на минутку, ведь знаешь,
Что не режут душу врачи…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183702
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.04.2010
Тут такой мир, Сэт,
что не дым - через фильтр сигарет,
что не взрыв, то религии рев,
что не драка, то всегда зверьё
с головами людей, но не
с мыслями, Сэт, ты знаешь мне
дико колко здесь всегда,
взмах крыльев бабочки, и уже беда.
Сэт, я забыла свой стёб,
Сэт, а сегодня кто-то уйдет?
Сэт, этот гул, что рожден тишиной
так зудит в ушах, Боже мой!
Ну, пора уходить уж, Сэт.
«Выходя - выключайте свет».
И если все так сделают – будет темно,
Но знаешь, этому миру, Сэт, все равно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180785
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.03.2010
Не в этом же дело, бой,
что ты ей цветочки носишь,
взамен ничего не просишь,
а она все равно не с тобой.
Ты выйди и дверь за собой
на ключ металлический вечный,
как-будто ты снова беспечный,
на два оборота закрой.
У неё уже есть герой
без принципов и без задрочек
всю страсть утолить в ней хочет,
а ты с нежной весной.
Не жди, под балконом не стой.
Она устремляется в вечность,
где лазурь его глаз бесконечна.
Не пиши ей стихи и не пой.
Не в этом же дело, бой…
В ней сердце бьется шальное.
Не хочет детей и покоя,
особенно если с тобой.
Какой ей, скажи, покой?
Когда под легкими буря,
когда её бред атакует.
Кто для неё ты такой?
Берись уж за дело, бой,
собирай мечты в чемоданчик,
ты очень хороший мальчик,
а ей, знаешь, нужен плохой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180705
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.03.2010
В платьице розовом, Зимой потрепанном,
Перегарная бредет Весна.
Я болталась тут суицидным ропотом,
Уговаривалась, а ты пришла.
Где ж таскалась ты, мармеладная?
Словно шлюха ты старой закалки:
Взгляды колкие, речи отрадные
И доселе все из-под палки.
Что ж ты плачешь, сутулая дымная?
Мне ли думаешь хорошо?
Нет, не жалуюсь. Балуюсь рифмами.
Чаще прозой. Мне прозой смешно.
Вот, Весна, ты подшей себе платьице,
Похмелись, расчешись, вперед!
Мне в петлице твоей понравится.
Не возьмешь меня? Бог возьмет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180484
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.03.2010
Мокрая скучная улица
по монохромности – первая,
плачем стекает и хмурится.
Дымная, грязная, серая.
С крыш капли капают в озеро,
в озеро луж некрасивости.
Я в платье солнечно-розовом
кольтом по зимней брезгливости.
Кофе теперь с апельсинами
вместо дымка сигаретного.
Строчками свежими сильными
пО небу счастья запретного.
Ручкой слепой и пластмассовой
шкрябать листы в воскресение
в поисках в зависти ласковой
или в весне наслаждения.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178342
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Загинемо. Передбачаю я…
Мій Клайд, закрий тихенько очі.
Ти знаєш, як кохаю я.
Згадай мої цілунки, наші ночі.
Твоя ж я наречена на віки,
Та жінкою твоєю я не стану.
Кохай мене, кохай та й не кляни
Дорогу нашу прикру та жадану.
Самі обрали доленьку свою,
А може доля та нас двох обрала?
Тому, мій Клайд, ні болю, ні жалю
Не відчуваю і не відчувала.
Але все ж забагато куль у нас,
Мій Клайд, аж важко підвестися.
Хоч полетіти вгору нам вже час,
Та тягне нас у землю дьяволиця…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176366
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Не підходь до мене. Не відходь.
Буду річкою, сумною й нічиєю.
Не хвилюйся. Очі не відводь,
Спостерігай за водотечією.
Подивись – я віддзеркалення твоє,
Доторкнись, відчуй мою ти воду.
Сонце промінні свої по мені ллє.
Оціни мою холодну вроду.
Покуштуй, на смак солодка я.
Та пірнай, не бійся, з головою.
Ось тебе й відносить течія,
Сумну душу, що стекла сльозою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176335
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Порушення світосприймання.
Наснага десь у могилі.
По Фройду керують бажання
Моєю душею у тілі.
І я десь у темряві Бога –
І це значний мінус уяві.
Я втратила первісний спогад,
Фантазія здохла в канаві.
Мені може вийняти очі
І вчитись душею вбачати?
Де мої сльози дівочі,
Де та жага покохати?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175961
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.03.2010
Когда малышкой ты была,
Я приходил вночи к тебе,
И песня нежная плыла
По неизведанной тропе,
Она слетала с уст моих.
Я сам волшебником казался.
Повсюду чары, птичий крик,
А страх твой в сказку превращался.
Чуть повзрослела. Все равно
Я каждой ночью приходил.
Чудесней, ярче, чем кино,
Я счастье-мир тебе дарил.
Улыбка: видишь чаек, море,
Хоть за окном шумит метель.
Я открывал бездонность горя –
Роняла слезы на постель.
Так проходили наши ночи,
И всплески счастья, и печаль.
Так, закрывая лентой очи,
Я в подсознание стучал.
Вдруг юность в танце закружила.
О, дева, птица в небесах!
Теперь грустишь, тогда шутила,
Играла, а теперь в слезах.
Меня ты ночью прогоняешь,
И пишешь строчки под луной.
Ты одинока и мечтаешь
Лишь о любви, жаль, не со мной.
Все ж прихожу я, заплетаю
Фиалки в волосы твои,
И поцелуи оставляю,
И говорю я о любви.
С тобой, невеста, я танцую
И наряжаю в кружева,
Я на ресницах ночь рисую
И пламя на твоих губах.
Ты так невинна и прекрасна,
И запах твой – то сладкий яд.
Забудь других, мечтать напрасно!
Как был я рад, о, как я рад!
Я обниму тебя так нежно,
Туман пущу тебе в глаза...
Как? Расставанье неизбежно?
Рассвет! Нам вместе быть нельзя?!
Любовь моя, ты так жестока!
Зачем ты гонишь меня прочь?
Да будь же, Дева, одинока
Весь день, пока не вспыхнет ночь!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175786
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010
Ты достала своим одиночеством!
Заиграла мозги до безумия!
Поменяй своё имя и отчество.
Не пугай меня, парализуй меня!
Ты скулящая, депрессивная,
Вечно в трауре под вуалью ты
Валидольная, слабосильная,
Не вцепляйся в сон, не комкай мечты!..
...Прошепчу тебе шелестом сумрачным,
как люблю тебя, тезку зеркальную.
Всем чертам твоим нежным и призрачным
Так идет этот мрак... Убегаю я!
Разобью тебя! Вдребезги! Насмерть!
Зазеркалье разрушу! Печальное
Отраженье в осколках погаснет...
Безответно уж слово прощальное.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175561
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Будь ласочка, якщо Ви вже зайшли сюди,
прочитайте до кінця
і оцініть)
щиро, з любов"ю
Він - шалена ідея-фікс мого хворого мозку. Він ховаєтьсяся в моїх снах та мріях: сидить за моїм столом, спить у моєму ліжку, читає мою пошту, п’є мою каву, слухає мою музику і ходить по моїй кімнаті; помирає від невиліковної хвороби, присвячує мені вірші, цілує мене, плаче, кидає мене, торкається мого тіла, розповідає таємниці, прощає мене. Він щасливий – і тільки в моїх снах та мріях.
А насправді - Його…
Я уявляю, як Він цілує мої скривавлені зап’ястя, каже, що кохає, що НАМ ще рано йти;
і сльози на Його щоках, і безмежне щастя у моєму серці.
Він дістає чистий бинт і обережно обмотує мої руки, та кров проходить крізь білість матерії і нерівними колами розпливається по ній.
Я порятована.
Він – мій персональний янгол, я Його божевільне дитя, Він кохає мене, а насправді…
Знаю, Він скоро прийде. І схожу з розуму, коли хтось дзвонить до дверей. Серце істерить, кров у мозок, слабнуть зір та слух, а коліна підкошуються. М'язи скорочуються. Невідома істота здавлює внутрішні органи. Кожного разу, коли хтось дзвонить до дверей – я помираю.
Але то не Він.
Бо Його не існує.
І я би полилася червоною стрічкою униз по стінам, по підлозі, розтеклась озерцем і щезла. Але…
Але на цьому бісова і тупа фантазія скінчується.
Нарешті.
Ковтаю свіже ранкове і сонячне повітря. Пахне теплою кавою і вишневим джемом.
- Доброго ранку, люба! – каже і цілує мене Вона.́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175400
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2010
Тишину порву бесприданницу
И бессонницу робким шелестом.
Этой ночью играю страдалицу,
Заливаясь игристым, пенистым.
Улыбалась во всю спозаранку я,
Ножки двигались балеринкою...
Но помаду сотру-ка яркую,
Снова стану немой невидимкою.
Накатила она потихонечку
И целует мне душу ласково,
Обнимает меня словно дочечку.
Ах, тоска, ты же знаешь, что плакса я!
Обовьешь мою шею змейкою.
Яду, яду в стаканчик славненький.
Мнимой, тайной, слепою злодейкою
В кровь мою. В мой цветочек аленький
Ты вонзишься лезвием тонким.
Больно думаешь мне, сестренка?
Нет, привычны твои иголки,
Собираю их я на память...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175200
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
часом здається, що ти зовсім одна. часом… він кличе мене за собою. а я не прийду. колись я кохала його. я божеволіла. руйнувала себе. рвала свої сарафани з попелу, розплітала повітряні коси і бігла на кінчиках пальців у безвість, бо саме там був він. а потім все скінчилося. все золотим лезом пройшлося собі по венам і померло. мене звали мрія. його – життя. колись ми були разом. тепер вже поодинці… я покохала іншу. вона така безсоромна, божевільна, нахабна і злорадна, її очі – безкраїсть галактик, її подих – меланхолійне вбивство, вона вродлива і чарівна, вона чиста і прозора, немов лід. її ім’я – неможливість. наше кохання, нестримне і бурхливе, смерть для них…
я пам’ятаю мій перший поцілунок, справжній, ніжний і солодкий. я так бажала цього. тоді в мене виросли крила, і я полетіла разом із ним, кудись далеко-далеко… з ним… життя, ти надихнув мене. але потім… хіба то була лише гра?.. потім ти потроху надривав мої крила. ти сміявся, тобі було так весело. а я думала, що ти мене кохаєш, це ти просто бавишся, ось зараз ти ледь надірвеш моє крило, а потім воно загоїться, бо ти будеш поряд, але ж, якщо я піду від тебе, то вони зовсім відірвуться. та ні, не відірвалися, лише дещо змінили колір: одне стало зовсім чорним, а інше золотим. вони вправно служать мені, чуєш? а ти… ти став таким сірим, самотнім, пустим і нещирим. твоя коханка - чарівна сатира. лише вона стримує їх бути в тобі. життя, ти позбавив невинності мої вуста своїм поцілунком. то було перше справжнє в моєму житті…
я пам’ятаю наш перший поцілунок з тобою, неможливість. зовсім випадково зустрілися наші губи і доторкнулися одні одних, так ніжно, але це полум’я, що загорілося в нас, ця пристрасть, шаленість… ніби навіки стиснули наші вуста в незвичайному танку між двома жінками. і дивне кохання посилилося в моїй душі… моя кохана неможливість, ти врятувала мене і згубила, бо тепер я ніколи не зможу бути з чоловіком… чи є це справжнім?
кохана, знаєш, коли я була з ним, вони обожнювали мене, не помічаючи мого існування, а коли пішла… одні стали ненавидіти мене і його, інші ненавидять лише його, а мене завжди кличуть, треті… вони дуже різні. я люблю їх, хоча деяких ненавиджу… тому перших я торкаюся золотим крилом і дарую їм інший кращий світ, в якому вони знаходять щастя, кохання, радість, але останніх я торкаюся своїм чорним крилом і вселяю в них безнадію, сум, журбу, розчарування, я вбиваю їх, бо той світ, який дарую я їм настільки чарівний, ідеальний, яскравий, неймовірний, неможливий…вони позбавляються розуму, позбавляються найдорожчого, що мають – життя. ці, останні, ніколи мене не кличуть, я завжди з’являюся випадково, а на ліжку, де вони марять, ми кохаємось із тобою, неможливість… може це не є ненависть до них, може це ненависть до самого життя?... бо я ж вбиваю його в кожному із них. вибачай, це є моя помста тобі, за те, що все вчинило самогубство. це є мій відчай…
часом здається, що я зовсім одна, а колір моїх крил тьмяніє. я залишаю тебе, неможливість, бо дивний шлюб наш, то є смерть для них, та й до тебе, життя, не повернусь, бо ти з’їси мене до останньої кам’яної моєї сльози.
я буду зовсім одна часом, часом кохатимусь з людьми на їх ложі з їх мареннями, а щобезкінечності я сама маритиму коханням з тобою, життя, і з тобою, неможливість… така моя мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175044
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2010
Галюцинація мого шаленого розуму.
Вихід синього адреналіну.
Ти - причина мого абстрактного роздуму.
Порожнечу свою в мою хвору щілину
Душі поклади! Ти безмежніше безвісті.
Я ж занадто мала - обхопити не в змозі.
Твої погляди й рухи, мов релігії первісні.
Самотію удень. Ось вже й ніч на порозі!
Між тобою й тобою оберу евтаназію.
Колір вб’є мої очі, отрутою вицвівши.
Ти нарешті покинеш мою хвору фантазію.
Так покинеш. Так просто. Все знищивши.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010