| Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
It`s like a beach blanket and the bottle of wine,
It feels something like summertime!
Bon Jovi
Сонце п"ю в твоїх обіймах,
Душа за вітром летить вільно!
В автобусі напівпустім,
У відображенні твоїм
В моїх очах ковзнуло літо
І кличе вслід за ним летіти!
Гуляє світ в твоїм волоссі,
І два єства лиш волі просять,
В вухах дрімає легкий рок...
Це воля, чуєш, від морок,
Від всього сірого й нудного...
Іти із вітром в одну ногу,
Пірнати в річки бистрину,
Даватись щастю, мов вину,
Вдихати шелест всохлих трав,
Палать від вогняних заграв,
Вслухатись в шепіт валунів,
Махнуть рукою вслід весні...
Сюрчання коників в траві,
Рахунок зір в височину,
Биття сердець твох в унісон...
Прокинулась. Це був лиш сон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174633
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
Так монотонно... В такт життю...
Злипаються вії поволі...
Знаходить сон свою мету...
Засинаю – скінчу на півслові.
Пропадаю... Зникаю... Лиш тінь
Залишається так невиразно.
І неспинна колись думок моїх рінь
Слабне й слабне від дійсності спазмів...
Я протягую руку – не торкнуть почуттів,
Не родить їх душі скам”янілій!
Поховала себе серед ком та рядків,
Віддалася я волі невільній....
Повсякденню. 11 грудня 2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174630
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
`Там, де лиш вітер морський
Висохлі трави колише,
Там, де зникає шум наглий міський
Й тільки прибій порушує тишу.
Там, де межа хоч і є,
Та злилися дві сині стихії,
Де спокій тебе завжди огорне,
І піна солона всі сумніви змиє.
Там, де одвіку лежать валуни
І дивують прихожих мовчанням,
І хвиля прудка від весни до зими
Обдає їх від волі вітанням.
Там, де самотність долає щоночі
Гордий високий маяк...
Там взмозі без страху заплющити очі,
Там взмозі душа відпочити твоя.
Там солодкий біль почуттів
Вода забере далеко-далеко,
Попіл серця твого тягарів
Вітер розвіє по кримькому степу.
Там небо вбере усі сльози твої,
Й дощем вони випадуть в море...
В ньому ж ти втопиш всі страхи твої,
І об камінь розіб"ється горе!..
Треба ж на мить зійти із дороги,
І час, мов пісок, змиє водою...
Зрозумієш - немає тепліше нічого,
Ніж побуть наодинці з собою......
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
Її заливало щастя, вона пила
це повітря, цю зоряність неба, тишу озер.
Олесь Гончар
І
Полиновий романтики присмак,
Гіркота самоти в ліхтарях.
Рамки машинні лещатами стисли
Те, що повинно мене окрилять.
Спогади линуть... Чомусь не спиняю.
Згірклий рум"янець пала на щоках.
Здавлений сором. Негоже. Й я знаю,
Що довго спокутувать буду в думках
Гріх. Не свята. Та чомусь не покаюсь...
Болем щемить мені Я з давнини
На чолі трибуналу, що в НІМ засідає:
Літом тортури у царстві зими.
...Згадую, мучусь. Але не вернуся.
Ха й ВІН за спогад є катом.
Ціна зависока. Не поступлюся,
Хоч і в муках, минуле вертати.
Войовничість пройшла. Не все було гладко.
Слізьми був зрошений кожен цілунок...
Вузлик на пам"ять. Не мала і гадки:
Довго платитиму за гіркий свій дарунок.
ІІ
Символів сухість. Та сухість не в них.
Чорні мурашки на білому тлі.
Голосу сухість. Коли-не-коли
Скаже щось добре мені.
Десь там болить. А десь цуже струп.
Вкрита любов ним. І ниє.
Лишиться скоро від неї лиш труп,
Як спогад ще раз оповиє.
Десь там болить. Сухість тріщить
Гіллям сухим у минулім,
Чий вогонь обпіка і у сльозах блищить,
Будить давно вже поснулу
Пристрасність літа
Під знаків намулом.
ІІІ
Знову те зрадливе відчуття.
Знову прірва порозбиватих ілюзій.
Знов свиню мені кладе життя.
Знов гарбуз на моїй злітній смузі.
Знову сумнівів зловісна тінь,
Оповита щирістю зізнання.
Знову в інше русло думки рінь:
Це обман! Не може буть кохання!
Знову мізерність ще ницої душі,
Що шукає вигоду в стосунках.
Знову прошу себе нікуди не спішить...
А женуся за примарним поцілунком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174585
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
Крізь каламутні краплі на пластику прозирає до класу ще кволе лютнево-ранньовесняне сонце. Опущені очі впираються у світло-коричневу стінку кафедри, за півметра від якої "рідна" перша парта... і таке ж "рідне" через неї тавро по приколу друзів "га-га-га, перша парта, ботаааан", що прилипло до мене, як, звиняйте, моя п"ята точка прилипає до стільця з 8 am до 2:40 pm п"ять днів на тиждень. Врешті-решт очі піднімаються і ковзають поверхнею кафедри, спотикаючися об розставлені НікНіком многогранно-прямокутно-перпендикулярні моделі для кусудами ( хай пробачать мені їхня величність тєхнарі), і апатично дають знати такому ж каламутному, як оті краплі на пластику, мозкові, що сьогодні четвер. Гаразд. Очі на свій страх і ризик боязко підстрибують вище й сором"язливо опускаються донизу.
Червер - це день, коли я 45*3 хвилин відчуваю себе дурепою, бо в аналозі своєї кімнати ( у власній голові) серед синтаксису простого речення й складових словника літературознавчих термінів не можу вчасно відкопати формулу знаходження чогось там за допомогою чогось там, бо постійно плутаю визначення синуса й косинуса, бо забуваю правила диференціювання, бо... Бо зараз, висолопивши язика, строчу під диктовку задачу про знаходження бічної площі правильної піраміди, а зір спокушає червоненька збірочка Макаролі, відсунута геть подалі на край парти... Бо замість косинуса сорока п"яти градусів я згадую те, що після уроків зібралася в Тімірязєвку по Зерова... Бо... Бо я лінгвіст, і цим усе сказано! Все, пишу, пишу!!! Основа прямої трикутної призми - прямокутний трикутник... Миколо Миколайовичу, повторіть, будь ласка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174489
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Ти блукаєш в туманах, без цілі, без волі,
Ту ж все пісню співа самота.. .
Євген Маланюк
Звикла працювати вночі. Огорнута темрявою, млявою байдужою тишею. Самітним вогником горить настільна лампа, несмілива тінь од напруженої руки, що ніби зрослася з ручкою, падає на пожовклий чорновий чи вибілений аркуш. Ніщо не стає на перешкоді всеохопній думці.... І саме тому, що вночі не існує ніяких рамок, меж - вони поснули разом з усіма - думка тікає, звертає зі шляху, силкується дійсно все охопити. Думка... Дарма намагаюся повернути її, підпорядкувати. Уночі думка живе окремим життя, у свідомості чи під час сну, уночі вона не твоя, вона прагне через невідоме з"єднатися з незвіданим.
Думка втікла. Наче в"язень із жорстокої сірої тюрми. Камера пустує. Думка втікла, а лиш вона - моя вірна компаньйонка, коли працюю уночі. Тому самотньо. Самітний вогник лампи, стіни книг вивищуються ( моя втомлена свідомість гіперболізує) ледве не до стелі, мовчить телефон ( і чому я чекаю дзвінка серед ночі? ), пожовклий аркуш чернетки-щоденника із тінню химерної форми на ньому ( рука, що зрослася з ручкою) покрив усі білі аркуші зошита й книжок... З однієї з них на мене кидає задумливо-мрійливий погляд Хвильовий. Думка тікає в іншому напрямку. Хвильовий, Куліш, Курбас. Маланюк, Теліга, Мосендз.Яновський, Довженко. Самчук, Багряний. Думка гортає сторінки "Романтики" й "Патетичної сонати", покірно служить "імператорові залізних строф", оплакує Телігу, переінакшує в поетичні рядки "Нарід чи чернь?", мріє про Багрянову публіцистику... і щосили намагається знайти калюжі й зорі в них серед заметів, що діамантами виблискують під тими ж таки зорями....
Знов думка звіялась. Сумно, нудно. Самотньо. У тумані "палахкотить мета" вогненними, але мирними очима вікон сусідніх бетонних брил. Воля бажає сну. Але думка! Я не можу відпустити її просто так! Пальці слабнуть, ручка випадає й кидає на ще більш пожовклий від світла лампи аркуш свою власну тінь... Апатично опускаю повіки. Сил, цілі та волі вистачає лише на чекання моменту. коли самота скінчить маминим голосом бідкатись про те, що "одні книжки, як у могилі серед них!". Ігнорую та чекаю. Ось! Думка, нагулявшись удосталь, повернулась і слухняно прямує туди, куди наказую. Розплющую очі. Чи від різкого контакту світла із зіницями, чи то дійсно від відпочинку аркуш ніби став яскравішим... Така приємна, але шкідлива звичка - працювати уночі.....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174488
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Колеса потяга меланхолійно стукотять,
Навзаводи із днем летять вагони,
В бруднім квадраті мляво мерехтять
Засніжені самітники-перони.
Морозний день. А млосний наче ніч...
З вовни землі тче нескінченні нитки колій.
Морозна думка - відгуч всіх сторіч -
Мені й у сні ніяк не дасть спокою.
Зростають де-не-де хати з роздоль,
Мережаних розкосим сплячим гіллям...
Схрестились коліїї - мов перехрестя доль...
Летять вагони, наче божевільні.
Скоріш! У далину! Ловить життя!
Втікти! Зректись! і почуватись вільним...
А мить уже не має вороття.
Все міря час нам стук меланхолійний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174194
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010
Кожна крапля - мов молотом в мозок.
Втома між зір у калюжах.
Діло йде до весни... Та морози
Не дають оту втому подужать.
Праця, праця... При світлі тьмяному
Мляво чвалає життя.
Прозираю крізь тіні утоми
І німотно пливу в забуття.
Вниз дивлюсь... Прозаїчний асфальт,
І нічого з утомою поряд.
В небі задимленім марно літать:
Де ж у біса в калюжах ті зорі?!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174192
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010