| Сторінки (4/355): | « | 1 2 3 4 | » |
________________________________________________Моей Жизни.
Люблю тебя больше
ВЕТРА…
Забыта, забыта-Я
(Собою)
Треснула…
Будто капля всеобъятного
СВЕТА
На ладони твоей,
Обветренной…
Моими поцелуями
Сверены
Часы и кукушки,
Переплетены.
Минуты,
без закона текущие,
весело
Издеваются, слабые…
Серебро лунных снов
Сквозь "люблю" просочилось,
Бросив на кресты
Все монеты, тобою хранимые.
И дукаты,
Снегом отчеканенные…
Вот весна, по ночам будто злая,
Перешла касаниями тело,
Мой приют награждая
Серебром лунных снов…
Андеграунд, Авангард и Атланты
Замерли в один ряд
Под искусные
Звуки
пуантов…
Их не слышно, но кто-то увидит
Звуки кисти, рисующей ноты.
Запоёт.
Зарисует.
Станцует.
Почему-то
поцелует
немого…
Не моё это дело - тревога.
Всевидящим прошлым замечены
Воры.
Ночью судорожной замело
цветом белым
Затворы.
И придворные
бледные,
Сговоры
Защитить вряд ли смогут
Корону.
Коронация была успешной,
Замерло бесконечное
"ВЕЧНО",
На престоле, увитом драконом,
Зацвела туманность
Центавра…
И звезда её Альфа раскрылась…
И я вновь повторяю беспечно:
…Я люблю тебя больше НЕБА…
Где врата снов Эдема открыты
Нам навстречу.
Разбиты переделы,
Километры
Сомнений
и Страха…
Лишь цветы торопливой Сакуры…
Лишь какао с молоком и сахаром…
Лишь утро в объятиях СВЕТА,
Лишь глаза
Обречённого
Счастьем
Поэта…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186246
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.04.2010
я впаду на клавіші важкими краплями дощу…
я закрию світ на тяжке, невловиме "прощу"…
мов на дикому полі безсмертник солоний зацвів,
моє серце озветься: простила-простили-простив…
я біжу по траві і немає межі моїм крилам,
їх заплели у небо й постелили під ноги схилам,
посвятили їх в рицарі світла і замучили словом,
що звучить, мов присяга, єдиним законом…
я біжу по траві і немає межі моїм жилам,
їх вкопали у землю і тепер виростаю новим
Зіллям зеленої злуки, терпким трипіллям
Слів, що не змовкають у тиші… мов сіллю
я розсипаюсь у собі. Тут терня і… пекуче
серце механічно з своїм "простила" тріпоче…
Мій Стікс. Моя дихотомія. І скло,
Що зветься склянкою. Зіпсуте молоко
Моє загусло в грудях, мов сметана…
Замовкла музика в мені…як завше, п’яна…
Все марю спокоєм, холодним і світляним,
Тим відчуттям злиття і танцем давнім…
Напевне, не однакові всі сльози, що падають
На клавіші роялю. Одні радують,
А інші - снігом минулорічним, зрадою
Огортають серце моє, не відрадою…
_______
Світло перемогло, і навіть вже любов
Не має більше сил, і не турбує кров
Ні ревність, ні бажання, ні страхи…
Я стала лиш частиною мети…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185230
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.04.2010
Спрячьтесь, люди, от тоски
в ожидании счастья,
в ожидании страсти,
Окуните руки в лепестки.
Ствол, как ночь, как бездна, тих.
Шнур, канаты - ветви.
Лепестки не знают клетки,
Ломает прутья нежность их.
И сказала цветущая тантра:
"Ты жива, любима,
Небом ты благословима…
ТАК НЕ БОЙСЯ ВЕТРА!
Лепестки свои раскрой,
И гори огнями!
Пусть другие сгниют пнями!
Будь сама собой!"
Улыбнулась. Чемодан взяла,
Зашагала прочь
Весны счастливая дочь,
Для всех людей сияя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184997
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.04.2010
- Загубила? - мов це допит,
Закричав. Застогнало місто.
На мою персону попит
Здіймається мов тісто…
А мені у собі - тісно,
Переливаюся за вінця
Твого вінця
Тернового
Як пісня…
За вікнами лікарні
Цигаркові хмари…
"- Ти плачеш? - Ні,
Минувшини примари…"
Заплетені у пару,
Вдихають пару
Руки, сперті
На раму…
Загубила ключі, розлучивши
Нещасні зубчата з замком.
І твій запах почувши,
Замкнула шухляду ривком.
Розвела минуле з молоком,
В нім для тебе - мало ком,
На шляху на
Рубікон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184662
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.04.2010
Мне вчера принесли боеголовку Р-36М.
Мы с ней - шаловливый и дикий тандем.
А в ней, оказалось, нету чеки…
И джин мой глотнул свои волоски.
Мне сегодня принесли голову президента.
К ней записка была примотана изолентой:
"Вот, террористка, всё, что хотела.
Тихому сердцу - спокойное тело."
Я сегодня прошлась по метро, как богиня…
Взорвались вагоны - и красный, и синий,
И тихо дети во мне закричали:
"Мама, ты смертница! Мы-то не знали!!!"
И сегодня не любо святому Аллаху
Идти мной на рабскую плотскую плаху.
И потому мы взорвём и мед-центр…
Решенье убить - прекраснее спектра.
Ну а завтра лишь боль захлестнёт моё имя…
Когда-то шииты не были такими…
Но мужа убили - и что теперь я?
Лишь пачка тротила для людей-вторсырья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184547
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.04.2010
Устала,
кругом голова
и полукругом буква "о" застыла.
Запрятала
в себя твои тона.
Скрипичный ключ, как меч, остановила.
Наверное,
смолкает нот нега,
и страсть моя погасла. Уронила
Венец аккордов.
С него сбежали, шелестя,
усталые, лишь три летящих строчки
"…сыграла,
струнами звеня,
В тебе заглавные три точки…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183886
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.04.2010
http://www.unian.net/ukr/news/news-371682.html
http://www.zhitomir.info/print.php?id=58081
___________________________________________
Забарилися слова,
В горлі впоперек – могили,
всі лягли, як снулі, люде..
і в ногах їх, і в ногах
Свічі. Тужно схлине
Хвиля. Німота на берегах.
І по видноколу – чинно,
Неповторно, безупинно
Кроком точить дивна стрічка…
Сповиває вона слід
Птаха з сталлю у крилах…
Та чи знала вона, знала,
Що скоро загине?
Що стріпоче БІЛИМ стягом,
Захлинеться СИНІМ
небом Чужої країни?
І ЧЕРВОНИМ запалають
Сигнальні сирени…
Ось тепер чекайте, люде,
Тривожні новини…
***
Не боюся я ні ката,
Ні потвори злої.
Я собі читаю Канта
І читаю долі.
Наддержави, влада й гроші –
Вороги спокою.
Вже в крові медичні ноші
Й заклики до бою…
Згинуть влада і держава –
Залишаться Люди.
І тоді постане правда,
Мир у світі буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183021
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.04.2010
Пересторога стати навскоси
переманила в снах крізь дикі перепони…
Тепер зникають за вікном ліси,
поля, низини… Бабині постоли
безоднями у придорожніх болотах
лишили слід… Терпкіший від смоли.
У всіх людей в очах завмерлий страх,
і вікна заколочені. Лиш протяг
гуляє п’яний над розіп’ятим селом…
І десь, здається, лопотів ще стяг -
і небо синє, й поле за вікном
було увінчане Орантою святою…
Та зараз… гнів за молоддю новою
Стоїть стіною. Перекрили шлях.
Стоять, мов з каменю, - лихі і невловимі.
І нескоримі, мов у сталь забитий цвях….
І сповнені любові до чужини…
Ненависті до своєї землі…
У них вже діти вирослі малі,
У їхніх лонах, дротом оповитих,
Народжуються сни в савані критих
Майбутніх, Світлих і Нових…
***
Не буде війн. Не буде смерті.
Я не допущу, Я люблю.
Давайте будемо відверті…
Я більше зла не потерплю…
Я вб'ю. Я стану Сатаною.
Я не допущу ( бо люблю)
Те, як народжену Святою,
Віддали бидлу і скоту…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182165
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
Неумолимо грустная струна
Аккорды сладкого нектара…
Неуловимо грустная струна
(Той ночи сна, а прежде страсти.)
Голодного… священного пожара
Неудержимо стянута струна.
Время засмотреться в окно,
Не в зеркал запотевшую грязь,
Время засмотреться в окно,
(Ждать того, кто живет без тебя.)
Минуты в седое руно впрясть…
Время засмотрелось в окно.
я согласна сейчас на всё
приходи, поныряем в закат.
Я согласна сейчас на всё
(Глянь, перекипело молоко.)
Из уст твоих - в смертельный яд…
Я согласна сейчас на всё...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181627
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.04.2010
Тонкий агат пекельних кіс
Чорнявих дів із підземелля
Тече землею з-під коліс...
Тече агат і родить зілля...
Смарагд гострить з-попід землі,
Мов косенята нявок сонних,
В свій "їжачок" вони вплели
Дерев зимових втомлені колони.
Та от усе залив бурштин,
І все застигло на миттєвість...
Завмерло сонцем. Перезвін хвилин.
ВЕСНА ПРИЙШЛА!.. Не страшно йти у безвість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180804
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.03.2010
Почекай... Дослухайся себе.
Нехай розхитаються почуття в тобі...
Ось тут, у твоїх стегнах, які ховають лоно,
Народжується важкий ритм танцю... Але,
тримайся за ґлузд... це SAMBA...
Не поспішай робити крок,
падай тілом вгору, наважившись на подих,
Потім присідай, загострюючи коліно, для того,
Щоб взлетіли знов!...Слухай,слухай,слухай...
Ще, ще, ще... Це всього лиш урок,
На якому ґвалтують динамікою краси...
Це не просте переміщення - впередназад,
Ти відчуваєш вигином попереку силу в його руках,
Вони венеціанськими мостами
Зазміїлися у SAMBA-ході над тобою....
А ти - материки і океани...
Дика пристрасть у відтовхуванні.
Ошаліла вогнем нитка між вашими долонями,
Товщиною в мікрокосмос, а він (біс його би побрав)
Міг би бути не таким зайнятим собою...
Дивишся у дзеркало, ви всі танцюєте,
А там - лише він, дурень, не бачить ні твоїх очей,
Ні дикого бажання твоїх спінених крил...
І лише ритм - там-тадам....там-тадам...
І лише рух - схожий на хвилі...
І лиш МУ- ЗИКА - схожа на хіть...
Так, це SAMBA.
Покохай тілом.
Зрозумій вологу і твердість.
Зрозумій, чому треба відштовхнути
і навіщо вітер, коли танцюєш...
Останні акорди... І от він, в обіймах твоїх ніг.
Підштовхни його ближче, це SAMBA...
Дивись, який переляканий погляд у нього!
Це ж тобі не дзеркало, хлопчику...
Це жіноча SAMBA...це твоя хіть...
Танцюй. Чорт забирай, поки
ще стоїте на ногах.
Сьогодні я поставлю вам "п'ять".
А ви поставите собі мету...
Любити вічно
Любити пристрасно.
Любити в ритмі дикої SAMBA.
Назавжди.
Там-тадам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180596
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010
______________________________________Наті.
Сьогодні в мене свято,
Я знайшла
Себе в людині іншій.
Без обману
Ми признавалися завзято
Одна одній
У тому,
що ми-частинки однієї
Любові.
Сьогодні у мене свято,
Я відчула
Неземну радість духовну,
Немов сестру зустріла
По серцю,
І більше не буду
Одинока.
Сьогодні у мене свято,
Я стала
Багатша, аніж усі банки світу,
Я перемогла самотності кризу
Дружбою
І, признаюся,
З тобою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179831
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2010
Щодень. Щоніч.
Я тут. Ти там.
Я тінь. Ти світ.
Щораз. Що два.
Що-біль. Що – ні.
Я поруч. Ти.
Душі дві з’єднані.
Що-мить, що-дві.
Що-Дощ, що-Сон.
Лиш ти. Лиш я.
І ліній світла унісон.
Що-Ти. Що-Я.
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2010
Гореть хочу! Но только тлею!
Бешусь...
Клянусь...
Сама робею...
Хочу взорвать графитный стержень!
Писать...
Лишь кровью...
Как и прежде...
Но понимая энтропию,
Корить
Я музу
Не посмею!
И просто опускаю взгляд -
Шажок
Вперёд,
И два - назад...
П.С. Вот так на несчасных нападает пафос, лечить его смехом и иронией. Помогает лучше сплина...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178351
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Ажурная вязь мыслей
на нашей с тобой простыне…
И красные бубочки вишен
Жучками на белом окне…
И тонкая занавеска
От мира всего оградит.
Из твоих поцелуев подвеска
Сладкой мукой на шее горит.
Что же это за лето такое?
Моря тихий и сильный прибой…
И дыханье твое родное
Счастьем светиться рядом со мной…
......................................мечта......................................Станиславу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178109
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
я слушаю первый альбом
его ноты, будто память,
тихим треском легко ранят
стих, размазанный лицом…
я слушаю второй альбом
его проекция на тело
огнем перкуссий загремела
И вдруг мой взгляд покрылся льдом…
я третий слушаю альбом
и вдруг я чётко понимаю
что суть поэзий пропадает
Под стук дождя и моим сном…
*П.С. Послухайте цих талановитих хлопців з гурту Ремонт Воды...Сучасна музика і поезія в одній діжці... Це не піар. Це реальні переживання, вихоплені з контексту, за період прослуховування цих треків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177969
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Ты знаешь, Друг, как моря-океаны
Знают цену минутам огня.
Всё летят над моими глазами,
Будоражащий звон тая…
Они мерно текут через тучи,
Вырывая с корнями мосты,
Между ними, тихи и текучи,
Пролетают птицы и сны.
А мы смотрим под ноги, пытаясь
Врасти в землю и, вымешав грязь,
Мы падаем в сон, где смеясь,
Мы целуем прадавнюю вязь
Слов из моря, слов дикой печали…
Обещали мы тайны беречь,
Но трубы дождя… отказали.
Отказались и мы от предтеч…
…Мне уныло не будет с тобою,
Может грустно чуть-чуть, Ученик.
Погоди, я перо в миг настрою
На тебя, и послушаю крик…
Когда ставишь защиту из стали,
А за ней - корсетована страсть…
Мы друзьями быть не забывали,
Обстоятельствам будто корясь…
…Время в драке размяло кости.
Твои стены всё же рушатся вверх.
Девятнадцатый год. Всё непросто.
И в тебе ещё полно помех…
Ты же знаешь, моря-океаны
Любят миру прибоем слать грусть…
Просто помни, у тебя есть причалы,
Где ты можешь чуток отдохнуть…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177172
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010
Моя готика без Просвещенья,
Без обиды, без боли, без слёз,
Моя готика - вера в прощенье,
Но без Бога она не всерьез.
Моя готика - будто прощанье
С тысячами запыленных стен.
Моя готика - сладость молчанья
В час любви, преклоненья колен.
Моя готика - только двустишье,
Полуода высоких шпилей.
Моя готика - ваше безличье,
Обличенное средь дактилей.
Моя готика - ливни осенние
И осенние своды дубов.
Моя готика - друзья переменные
И зима непрощенных врагов.
Моя готика - ожившая статуя.
Но течет в ней не мрамор, а кровь.
Ее вижу в зеркалах распятую.
Она ждет воскрешенья - Любовь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176474
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010
Сойти с ума не значит выжить,
Поцеловать рассвет в раскрытое лицо,
И забытье найти под дома крышей
Не значит трусом быть и подлецом.
Найти друзей и им дарить улыбки,
Ценить любимых, им дарить закат.
Простить себя, другим простить ошибки,
Вести расчет неденежных зарплат.
Быть чёрным на снежном балу под землей,
Быть белым на смольной тусовке на небе,
Быть вечною дикостью, быть вечно собой,
Быть мелкой пылинкой на мировом пледе...
И быть человеком, не жить под замком,
И рушить иллюзии, мечты созидая...
И целоваться... Стоя под дождем...
И чувствовать жизнь недалеко от рая...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176472
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.03.2010
Буває, часто вогнища палю
На березі ріки.
Коли простір горить люблю,
Й поля, ліси, балки.
Коли в околицях - лиш ти…
Тріскучий дзвін вогню
Мені все хоче повісти
У сварці чи в жалю.
І чутно тихий плескіт вод,
Утомлених краплин.
І жаб’ячий музичний взвод
Забуде біг хвилин.
Пугач прокинеться. Змія
Шугне. А може миша.
То вітру схлине течія,
Очеретяна тиша.
Навколо - вогняна стіна,
І місяць з'їла тінь.
І зорі мов без пастушка
Дарують світ мені.
Стомилось вогнище. Тут сон,
І мрію я у сні…
Коханням сню. І в унісон
Мені приснилась ти.
_______________________________
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145962
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173069
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2010
- Ну, що там? – питає мене маленька сестричка, обвиваючи обіймами мою шию.
- Тихо…
- А мама як?
- Все ніби нормально…
Раптом почувся вибух. Разом вибухнули шпалеровані стіни, холодна підлога, консервні банки і пляшки із зеленавого шкла. Іскристий мамин напівкрик-напівзойк змусив розсуватися залізобетонні стіни і сипатися минулорічним снігом шпаклівку на наші голови. Сварка. Напевно, остання…
“ Боже, рятуй Україну!”- зірвалось про себе глибоко в душі тужливим криком лелек, швидко розвернувшись од дверей, коло яких ми чекали рішення нашої напівсирітської долі, я обійняв сестру міцніше і дременув в кімнату. П’ять секунд здавалися гидотною вічністю. Мала тихо притиснулась до мене і видала якесь страшне “….игиии….”, ніби вона раптово постаріла і поволі помирала…Я відчував, як мамин сталевий крик хапав мене за волосся десь коло чуба і тягнув назад, як тріпав стегна, як безумно розчавлював серце. “Тільки не плач, не плач…” – молив сестричку я у своїх думках, відчуваючи як власне обличчя покрилось гарячим потом сліз і студнем гіркоти.
- Вдягайся швиденько, вдягайся…- казав я сестричці, швидко зашнуровуючи важкі черевики тремтячими руками.
Схопив малу на руки, яка вже одягла зимову курточку, вона зіщулилась – горобеня зі зруйнованого гнізда.”Вони…як вони могли? Розійшлися, й батько вже не повернеться додому…Знайшов собі інше життя… ” Я відчинив вхідні двері і вислизнув, тихо причинивши їх за собою. Услід нам почувся наростаючий рик батька, який замикав електричні контакти з нашим страхом. Ми швидко почали спускатися сходами…Куди? Куди тепер іти нам? Назад – в пекло своєї власної долі? Чи вперед – в ніч, де на нас чекають вже давно темнота і холод? Туди, де, можливо, десь криється кобра – небезпека ? Ні, тільки не назад, ні кроку назад, ні міліметра… Десь має бути шлях, інший шлях, який зветься вихід, той, який закриває Північне Сяйво, яке ніколи не з’являється в наших небесах… Ми вийшли в захололу тернопільську ніч, а я забув взяти рукавички для своєї сестрички. Вона заховалась в мене на грудях, ніби там був зосереджений весь її світ. Що ж робити?...
Холодний Блакитний вітер проступав небом, куйовдячи голодні свободи хмари. Вулицями нічного Тернополя, то появляючись в освітлених клаптях вулиць,то знов пропадаючи в цноті зимової ночі, вони старалися минути неминуче, тікаючи від сім’ї, яка щойно розбилась, як порцелянова лялька, в них на очах…Хто винен? Питання, здавалося б, логічне…
А Й СПРАВДІ, ХТО?!
***
–…Та байдуже мені! Нехай котиться в свою Америку! Ноутбук їй, розумієш, захотілось такий, який є в якоїсь блондинистої дурепи, її подруги, і відпочити, і світ побачити! А як же?... – спокійно казав мій друг, з яким ми курили за Євростудіями. А всередині мені розкривалась гравюра-виразка, як повільно кривавила рана образи, і як ненависть розплітала свої щупальця, яка брудно, огидно, липко брала зболілу душу в свої плазматично-спазматичні обійми.
–Та ти…Гальмуй, не варто так…Дай і собі, і їй ще один шанс! – невміло я спробувала зупинити страшного внутрішнього ворога, ввійти з ним в двобій.
–Ні. Баста. З мене досить… - я ніби втратила тонку, буквально шовкову нитку, яка вела мене до його віри в те, що ще все буде добре.
Мені в обличчя війнуло гостре повітря, пилюка і беззмістовність. Із землі блимало на мене дотліваюче око цигарки. А напроти плив світ у своїй розбитості на кадри-миті, мовчки я дозволила випасти з рук єдиній своїй зброї – Слову, воно з тріском зламалось об байдужий сіроплямий асфальт… Така пара… Лев і Левиця… Що ж пішло не так? Що змусило їхні серця битись настільки по-різному, що повернуло назад пустоту-без-кохання? Відповідь проста. Обставини… Я замружила очі на хвилю. Питаючи, що сталось. Подивилась на жадібне осіннє сонце. Раптом…
–А ти як там? Що нового? - спитав він, як ні в чому не бувало.
Щось обірвалося зі звуком металевого карниза. Все. Зачинилися двері, які б зв’язали мене з його болем і рештою мантикорного Максі-всесвіту. Пішли стандартні фрази… як солдати на холодну війну. Разом через стіну обставин вони не пройшли… Вона лишилась там, у Києві, а влітку вирішила їхати в Америку, а він залишився в Тернополі і вирішив порвати з нею стосунки. Обставини. Тричі прокляті мною і одного разу усім іншим мантикорним світом. Люди, розрізані простором, часом, натягують свої душевні струни, як можна сильніше, щоб не зруйнуватись і не вмерти один без одного, мовчки танцюючи танець буденного. Це нормально. Кажуть, любов потребує випробувань. А, байдуже…Слова – мечі застрягають в мікро-тріщинах піхов. Але повернімося до важливішого питання… Хто ж в цьому винен? Можливо, та бісова Америка-Європа, що “двіжеца-в-рітме-рускава-хіп-хопа”… Можливо, наш багатостраждальний уряд, який водить народ по Дантових колах... Можливо, ми самі… Українці-яких-купили та українці-без-крові. Скоро появиться у світовому переліку птахів такий експонат – “Українець перелітний. Мешкає по всьому світу. Харчується чим попало, своїм чарівним горбом годує півсвіту і ще маленьку Сінгапуру. Особливість: вважає себе за бидло десь у своїй заблудлій душі, що дозволяє іншим національностям маніпулювати ним на свою користь. ” І поставлять коло нього великий знак оклику, мовляв, звернути увагу – РАБ ! Де ж цей переломний, Ключовий (ой, ну зараз розплачусь – держава розпадається, ламаються долі, як весняний лід, а їм – ревіти…оце країна…) момент – що отут ще Українець, наслідок волеборчих віків і наслідувач самої Її Величності Свободи, а от вже за мить – підстилка на світовій арені, привхідний килимок? Можливо, у блакитних радянських дитячих ходунках? Чи у замаринованій системі навчання? Чи у відсутності націоналістичного виховання? Чи в відсутності демократичного мислення? Холодний Блакитний вітер співає мені свої пісні, душа відмовляється жити там, де є оці Раби… Вільний дух гидиться їх, але радий, коли вони вертаються додому… Лелеки без крил, лелеки, які несуть не дітей, а мішки з грішми, лелеки, у яких відтяте коріння душі по самі дзьоби… Та це ще не так страшно…
Іду вечірнім містом…Горить своїми попсовими блимавками – світлячками – рекламками… Раптом мене клинить – “Грін-Кард”. І черга… Черга голодних лелек…З розіп’ятими крилами – щоб було легше зламати…Холодно…І тільки Блакитний вітер розвіває поодиноке чорнопір’я…
***
- Як думаєш, мені варто купляти цей ДіВіДі-плеєр? Мама досить привезла з Італії бабла…- синюшно питається блакитно(вітро)ока дівчина у такого ж хлопця.
- Та ні, моя люба Кицюню, давай краще собі залишимо на пару косячків…- стишено-збудженим голосом відповідає той їй в пірсинговане вушко.
Я захлинаюсь. Ви кажете – хвора і безперспективна молодь… Так, але ціною заробітків, ціною безжального винищення українців, розвіювання нашого рожевого яблуневого цвіту Холодним Блакитним вітром по всьому Світу…
***
ЕПІЛОГ-ЯК-ПРОЛОГ
Три спогади, які відкривають багатотомний збірник страждань нашого народу… Згадки – уривки з нікчемних безвихідних життів. Як це змінити? Як навчитися бачити те, що справді є важливим, що є життєствердним і основоположним для нас, Української нації? Як створити нову країну, побудовану на справжніх цінностях? Як зупинити еміграцію? Шляхом довгої і виснажливої боротьби за життя, за свої права, за час, коли кожен зрозуміє, що він – Володар своєї долі, а не маріонетка тричі-проклятих-обставин… Час нових гігантів, час нових подій і змін… Скоро повіє новий Блакитний вітер, Теплий і Сильний…
Українці, тримаймось коріння! Дивімося в очі предків з невимовним шкодуванням і соромом… І набираймося сил для боротьби… Для боротьби за державу, за націю, за Життя і Свободу… Українцю, встань з колін!
Слава Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172992
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Поезія, Джиме, розумієш? Це оце… як його….а, біс із ним…
Поезія, Джиме, це оцей келих бренді. Дивися, Джиме, його життя таке крихке, ламке, ніжне, і головне - воно в твоїх руках. Одненьке на сьогоднішній вечір. Та й, певне, на усе твоє нікчемне життя. Але поглянь, Джиме, келих наповнений змістом, - бренді. А ти? А, чорт забирай, ти?! А твої поетичні зливи?
Все, що може людина, - це позбавляти усе, до чого вона торкається, змісту. Пий же! Знищуй!.. Вбивай… А потім - живи в мирі… Тобі усе пробачать… Ти усе відмолиш… Ти усе відбрешеш.
Брехня.
Не допускай її у вірші свої. Будь що, тільки не вона. Вигадуй, перебільшуй, але не бреши. Кажи нісенітниці, божевільниці, але не вибріхуйся. Не вигороджуй ні цих людей, ні себе.
Люди.
Що писати про комах? Про матеріальний достаток, розмноження, смерть. Мало, Джиме, мало… Може, ти не комаха? А, скажімо, членистоноге? Або безхребетне? Ні, ти все ще надто людина…
Безхребетні.
Нехай криком вищать під твою музику, а ти знущатимешся з них зі сцени.
Сцена.
Хо-хо, Джиме, не пиши про цю продажну хвойду, вона лягає під будь-кого, хто їй заплатить.
Платня.
Гроші (див. Люди) Людська брехня.
Чорт, замкнулося. А, бодай йому…
Джиме, підійми очі з підлоги і на хвильку стань тверезим, викинь цигарку. Поглянь, там на ліжку хтось спить. Ти й забув хто…
Світлі локони м'якими золотавими хвильками малюють море на подушці, вони, немов тонке пір'я небесних фей-ялинок, сплітаються і розбігаються незбагненними візерунками, творячи неймовірря краси, вони золотим німбом облямовують обличчя… Шкіра покрита тихим, червневим пухом ранніх персиків, родимки - немов поодинокі заблукалі втікачі, лінії солодко переходять з однієї в іншу, зливаються, роблять западинки і плескаті вершини. 2 лінії золота ніби попереджають, обережно, там, унизу, ти посивієш від вічності того, що побачиш, у що поринеш. Та ні, вічності зараз сплять, а ти, головне, будь тихенько… Вічності охороняються двома рядами гострих і довгих золотих татарських шабель, та зараз вони, капітулюючи, поклонили свої леза… Носик, схожий на двосторонню печерку, тихо видихає повітря… І тут. І тут… Найсолодше - вуста. Зараз міцно стулені, ці хмаринки літнього неба, пофарбовані сонцем у кольори ніжного пурпуру і рожевого туману, спочивають одна на одній. Таємні кутики вуст, заховані у темряву тіні, схвильовують, мов землетруси. І там, де закінчуються уста, здається, закінчується всесвіт. Та ні, після точеного підборіддя, вперто випнутого, мов претензія на силу, після цього намагання зазіхнути на могутність чоловіків, починається стебельце шиї. Тут шкіра ще більш ніжна, покрита якимось живим особливим запахом, який переплітається з запахами золотих хвиль. Потім плече, цей невеличкий вигин, який повністю ховається у мою руку, цей великий подвиг крил. І… Невже цього не досить? Ляж коло неї, Джиме…
Отак, не бійся, вона не прокинеться. Вчора вона чекала тебе з вечірки, де ти дав під хвіст трьом добрячим курвам, до безгодини зараз. Притулися до її рук. Бачиш, вона навіть сама тебе обіймає, це коло замикається, зараз почнеться магія, поезія якої так була близько, а ти не бачив. Джиме, не тисни її так. Це ж не келих бренді. Це дещо важливіше, дещо набагато більш ніжне. Це творіння того Бога, якого ти прокляв, дивлячись на нові, розсекречені документи про війни - першу і другу Світові. Добре поміж її груденят, правда?
Там добре плакати.
Плач… Джиме, плач…
Ой, вистріли вічностей. Нічого, заховайся глибше. У цій війні помре лише смуток та відкинеться з твого фронту біль. Буде мир, Джиме, радій, буде мир… Диверсантам не пробратися до тебе. Лише квиління лебедят у її горлі, лише арфи її голосових зв'язок, лише ниті її звуку…
- О, Джиме…
Здається, тільки зараз ти зрозумів…Що таке поезія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172951
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Привіт, Джиме, ранок знову будить тебе, а ти так надіявся, що не прокинешся завтра. Надіявся, що твоє сьогодні вже не мало гореносного плоду завтрашнього ранку. Ти абортував майже усі лона сьогодення. Не так, як усі: запліднюють і відкладають яйця у своє сьогодні, щоб завтра виросло нове НЕ ТЕ, НЕ ТАК і ПОГАНО.
Напружся, Джиме, і скажи те, що мусиш, світові. Тобі твоя кохана каже, що їй не цікаво, хто вона, що вона не знає, чого вона живе, але що вона любить тебе. Здається, ще недавно, у пориві романтичного дурману ти сказав їй, що вона має цим виправдати своє існування…
Напружся, чорт забирай. Повертайся на спину. Опа, дивися, стеля.
Стеляться високі гори широким плесом каменю і вогню, а ти все летиш і все кришиш своє серце світові, краплинка за краплинкою, смужка м’яза одна за іншою. Де впаде кров, починається ріка, де м'яз - ліс. І лікуєш ти Землю. І сміється вона разом з тобою, вітром підтримуючи твої крила. А сльози твої швидко розчиняються в повітрі, і цей солоний туман вдихають мільярди, і серця їх стають м'якими і світлими. Люди забули, що таке гроші, кордони, розівчилися тиснути на гачок, бо твої сльози скупчувалися в їхніх серцях щораз, коли вони брали зброю, і починали гупати по стінкам, розриваючи м'яку плоть, викликаючи галюцинації тих, кого вже давно нема, тих, хто помер від зброї, тих, кого вбили. ВБИЛИ!!! ПОЗБАВИЛИ СВІТЛА! НАСИЛЬНО ПЕРЕВЕЛИ У ВІЧНІСТЬ! Добрий янгол… А ти так мрієш? А ти маєш душу? Та, яка не знає, чому живе?.. А тобі болить?.. Відкажи собі на ці питання, а потім будеш любити мене. Потім, коли мого серця не залишиться, коли буде ні з чого народжувати нових зірок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172948
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
…Я такий на сцені? Хто ці розпатлані очі? Чому ця солона лінія пліч?
Так, це я. Зараз дика любов. Дивись-но, Джимі, як твоє серце зжимається під ліхтарями очей натовпу. Страшно? Ні, з самої пустелі.
Дай-но, руко, мені пляшку віскі.
А ти, цигарко, розчиняйся в моїх венах.
Серце, мучся.
Хто ця Людина, що слухає мене? Це шаман? Це Юний воїн? Це позбавлене цноти безвинне дитя? Ріка знає. І я знаю. Людино, слухай. Люби. І чорт, забирай її з собою. Не пробачай собі жодної миті без кохання.
Світ загинув, коли ти читаєш це. Тобі залишилося народити його, Мила. Я цілую тінь твоїх грудей. Перелітай через мої крила. Не дивися на те, що на них пил кокаїну.
А ви, підлота, пустота. П’ять до одного?
Давайте.
Отримаєте сповна.
Я своє, ви - своє.
Прорвемося, Кицько?
Тобі сниться театр, Ластівочко? Тобі сниться твоя деформація. Тобі сниться відсутність бездіяльності. Ти розмовляєш уві сні. Ти вибачаєшся за те, що не робила і ніколи не зробиш. Ти гарячієш тілом і холоднішаєш духом, німієш тілом і кричиш духом. Тебе ґвалтують набагато частіше, ніж ти собі уявляєш.
Глорі-І-я. *сміється* Ти думаєш, я не знаю, що ти прокинулася. І не хочеш відкривати очей, тільки тому, що відчуваєш мене на 68,5 % свого тільця і на 100 % свого духу. Не відкривай, помри тут і зараз. Це не так вже й погано.
Знаю, ти стараєшся.
Почекай, я там уже був. Я повернувся по тебе.
Але ні. Я не буду егоїстом. Забирати тебе туди я не хочу зараз. Там зараз прибирають.
Лебідко, а в твоєму гнізді так м’яко… Мені навіть не натиснуло дупу. Мила, розкажи мені те, чого я ще не знаю… Мила, тільки без мила… Я його їв. Більш не хочу. Дай краще мені шматочок свого язика.
А десь там помирають діти, Люба.
Болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172903
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
- Хто в цій кімнаті?
- Я.
- А, ти. А я думала хтось з Них. Ходи-но сядь.
- В тебе немає цигарок?
- Ні, але я вмію курити!
- Ну і дурна. Кидай.
- Гаразд….*пауза*…-Хочеш, я сходжу пошукаю?
- Ні. Я надто довго тебе чекав, щоб ти зараз пішла.
- Добре. Сісти тобі в ногах чи поруч?
- Іди сюди, на довжину випнутих губ.
- О, ні… Це надто велика честь для мене…
- Про що ти? Велика честь любити?
- Так… Велика честь бути поруч зі своїм Богом.
- Ну і дурна. Кидай.
- Але ж…*звук поцілунку* - Королю мій!
- Що, скажи, в біса, тобі подобається в моїй музиці?
- В біса? Не знаю. Ти розмовляв зі мною через неї. Так, як ти умієш, кликав до місяця.
- А моє тіло? Ти відчувала його?
- Не питай… Краще подивися, яка я. І до кого ти вернувся? Я - твоя минула?
- Ні, ти моя майбутня.
- Обігріти тебе, означає знищити тебе, так?
- Так.
- Обласкати тебе, означає поранити тебе, так?
- Так.
- Полюбити тебе, означає приректи себе на твою нелюбов, так?
- Ні... Тобто так. Пробач.
- У такому разі, я не люблю тебе, чортяко. Геть з мойого ліжка.
- Обожнюю, коли жінки виганяють мене з ліжка.
- Не йдеш? В такому разі піду я.
- Стій! А цигарки?
- Обійдешся, старий. І взагалі! Ти - дивак і психопат! І егоїст!
- Чорт, люблю правду!
- Чому ти витріщився? І не щирся так! Чого ти щиришся?
- Ох, Боже мій, як мене заводить, коли на мене зляться… Ну ж бо, йди сюди.
- Засранець. Ти навіть коли мертвий, то абсолютно живий. Елвіс ховається.
- О-ні, люба, Елвіс помер разом з поп-рок-н-ролом. А ти ж знаєш, що тільки рок і блюз течуть твоєму лоні…
- Йди геть, не чіпай мене! Боже, о Господи, що ти робиш, Янголе?
- Я відчиняю двері. Я прийшов. Зустрічай.
- Гаряче, Джиме, гаряче! Ріки… ти прокинув їх в мені. Дельти, заплави, дамби і стариці… Ох, все іде до тебе…
- Обличчя в дзеркалі, дивись, не зника. Дівча, подивись, не стрибне із вікна…
- Я…зараз приречу себе на самотність…Іди…Вглиб.
- Привіт, Кохана! Як же звати тебе? Привіт, Кохана! В гру забереш мене?
- Твої вірші, Джиме… Твої вірші… Чи писати мені ще щось після тебе?... Чи зможуть ВОНИ зрозуміти нас?
- Люди дивують, коли ти дивачий. Обличчя огидні, самотність страшна…
- Цілуй мене. І вір у них. Вір, чорт забирай. А поки що, поки гардини закриті, люби мене. Сьогодні я - твоя володарка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172902
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Колись мене полюбив художник. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був експресіоніст, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли години. Я сиділа оголеною на кріслі, глибокому і теплому, а він, повернувшись до мене спиною, нервово курив і малював. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував картину, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і підправляла картину. Потім він її продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього. Де я роздягалася, він малював, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене сильно і холодно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під вороного пасма волосся, поцілував моє замерзле плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, закурюючи цигарку:
- Так.
Я брешу.
Колись мене полюбив фотограф. Він був бідний і казав мені, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був натураліст і пейзажист, любив тільки природу, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли дні. Я сиділа оголеною на траві, зеленій і гіркій, а він, повернувшись до мене спиною, пив пиво і фотографував. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він закінчував фотозйомку, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла нефартові знимки. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, на природу. Де я роздягалася, він фотографував, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене м*яко і ніжно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під русявого пасма волосся, поцілував моє гаряче плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, допиваючи пляшку пива:
- Так.
Я брешу.
Колись мене любив науковець. Він був бідний і просив очима, щоб я роздягнулась. Я роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не мало значення. Хтось казав, що він не любить мене. Та ні. Він любив. Та не володів. Та шкода, що він був науковець, і ніхто не знав, що це я - його Муза.
Отак і летіли місяці. Я сиділа оголеною у його лабораторії, пліснявій і металічній, а він, повернувшись до мене спиною, смоктав чупа-чупс і створював щось на своїх приборах. Квіти. Солодке сонце. Апельсини. Цигарки. Та не мене... Він просто хотів мене. Та не володів. Коли він знімав окуляри і стомлено тер очі, він оволодівав мною, потім засинав. Та не володів. Я вставала і видаляла помилки в розрахунках. Потім він їх продавав і мав як доїхати до мене. Він викликав мене з дому, і ми знову тихо ішли до нього, у лабораторію. Де я роздягалася, він клацав приборами, потім він оволодівав мною, та не володів. Він любив мене невміло і неудачно. Одного разу, він не заснув після оволодівання. Він зиркнув на мене з-під сивого пасма волосся, поцілував моє нестомлене плече, і сказав:
- Ти навіки будеш зі мною?
Я сказала, одягаючи його окуляри:
- Так.
Я брешу.
Тепер мене любить Ніхто. Він багатий тим, що в нього нічого немає. І тим, що йому нічого не потрібно. Він навіть не хоче, щоб я роздягнулася. Я не роздягалась. Ранок. Ніч. Вечір. Не має значення для нього. Хтось брехав, що він любить мене. Та ні. Він не любить мене. Він просто володів. Та не оволодівав. І шкода, що він не знав, що я - його Муза.
Отак і летять роки. Я сиділа близько-близько коло нього, він дивився мені в очі і посміхався, а я знічев*я так хотіла роздягатись. Я часом брала його за руку і тоді - ... Квіти. Солодке сонце. Апельсини.Псевдо-Цигарки... І я. Він просто володів мною. Та не оволодівав. Коли він лягав мені на коліна, заплющував очі і обіймав мене, він продовжував затягувати пасок свого володіння мною і ніколи не засинав. Потім я вставала і кусала неторкані ніжністю чи силою уста до крові та шморгала носом. Потім він ішов. І добирався наступного разу до мене пішки. Він викликав мене з дому, і ми тихо ішли кудись, куди вів мене Ніхто. Де я страшно хотіла роздягнутись, він лягав мені на коліна, закривав очі, затягував пасок володіння мною і ніколи не засинав. Я любила його сильно і холодно, м*яко і ніжно, невміло і неудачно. Одного разу він не закрив очей. Я відкинула за спину косу, стримала свої сірі сльози, поцілувала його зранене плече і спитала:
- Ти навіки будеш зі мною?
Він все дивився на мене.
Він промовчав.
Я люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172860
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
У надвечір'ї наших кварталів у вікнах запалюються лампадки акваріумів. Йдучи вулицею, можна запросто натрапити хоча б на один з них: блискучий шмат різноформатного шкла з драглистою водою з мнєсом всередині. І якби можна було б стати невидимим, хоча б на мить потрапити у квартири, де живуть акваріуми…
Риби плавають, повільно ворушачи своїми жилавими плавцями, сопливо закопилюють нижні губи, меланхолійно і немов стомлено піднімають свої зябренята. Риби плавають. Одна за одною, поруч, назустріч, навскіс, напролом, проти течії і проти юрби… Мов маленьке суспільство - примітивне і прагматичне, але напрочуд відкрите у своїх потребах: поїсти, спаритися з найкращою самкою (вибрати найкращого самця), вирости і здохнути. Ну бо на більше інтелекту нема, та й геть непотрібно. Великі очі напроти риб'ячих довбешок пильно стежать…
А всередині є навіть стежки, дитсадки і родильні доми…Але немає криків, сліз, образ, розбитих колін і проблем з вимовлянням букви "Р". Немає товстих і байдужих виховательок, немає тупорилих і наглих акушерок, до речі, теж в біса байдужих. Немає неправильних діагнозів і помилкових операцій, як наслідок - немає заживо гнилих пацієнтів, вроджених пороків серця, синдрому ДЦП, дітей у візочках і дітей у капсулях. Немає. Є просто смерть і просто життя…
"…Жити не значить тільки жерти, розмножуватися і видавати прописні істини. І немає значення, чи жерти дороге їдло, чи ковтати мілкі книжечки, чи множитися вшир, чи множити власну мізерність, чи видавати банкнотні істини і мірила, чи світити абсолютизмом… Геть не має. Головне, чи плачуть діти. "
… Акваріумне скло - дивна лінза. Заломлюючи погляд, змішуючи його з світлом лямпи, заварює шкло темне діло: створює вар'ятне видовище, ілюзорність якого може зрівнятися лише з брехливістю нещирих ікон. Риби йдуть. Риби стоять. Риби плачуть і солодять воду вуглекислотою.
Але риби не вигадували ядерної бомби.
Вони часом ганяються один за одним, півники, наприклад, борються за самку. Але від цього не помираю мільйони інших рибок…
У надвечір'ї наших кварталів на вулиці виходять людиська, які не знімають з голови акваріумного шкла. Одні - до божевілля справедливі, а інші - такі, як звук цмокання риб'ячими варгами. І всі в своїх рухах не менш однакові, на перших погляд, аніж риби в акваріумах. Дорожні знаки для них - водорості, розмітка на дорозі - оці потоки, в яких плавають-літають люди. Але є дещо, в чому ми трохи відрізняємося від зябристих. І це не наша тепла кров, не відмінності у шлунково-кишковому тракті…
Це любов.
Як дико. Ми відрізняємося лише любов’ю. Тим, що ми у битві за самку можемо усвідомити, що варто залишити війну, - заради щастя тих, кого ми любимо. Тим, що ми можемо відштовхнути безнадійних і можемо підняти з колін найбільш достойних нашої любові. Тим, що ми можемо залишити наше шкло. Видряпатися з нього. Видряпатися з закону природи. З закону - виживає той, хто є найсильнішим. Ввійшовши у юрисдикцію закону: кожен має право на своє щастя. Вистраждане, виплакане, видряпане на серці рибою-пилкою… Кожен має право на помилку. Але не на вбивство. На вбивство себе.
У надвечір'ї наших кварталів чути, як десь хтось дряпає шкло… Прислухайтеся, можливо, це дряпається назовні ваша душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172859
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Правда-ложь.
Не поймешь.
Не найдешь
И не скроешь.
Правда-ложь.
Ты уйдешь,
Но обиды
Не скроешь.
Правда-ложь.
Что найдешь,
Чем гордишься,
То спорешь.
Правда-ложь.
Ты пройдешь,
Ты простишься,
Сим сгложешь.
Правда-ложь.
Нету их.
Не простишь,
Слез не скроешь.
Правда-ложь.
Бог затих.
Он мой стих
И мой пролежнь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172850
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.02.2010
Когда мы выключим свет,
И в комнате станет темно,
Мы будем тихо петь,
И пить сухое вино.
И ждать, когда позовет
Проклятый утренний свет,
Мы знаем все наперед,
Нас в жизни сегодня нет.
И в темноте наших душ,
Разложим судеб пасьянс,
Нам грусть сыграет туш,
Представит свой перфоманс.
И запах белых цветов
Заполнить мой монолит.
Старушка-гнида-Любовь,
Когда пою я, молчит.
Нам хорошо, мы пусты.
У нас есть сто имен.
Смотри. Остановился мир.
И смолк старик патефон.
И пусть орет нам рассвет,
Стучась сквозь гардины во тьму.
К нему порывов нет…
Он убивает Мечту…
И пусть идут года,
И пусть ответов нет…
Все это – не навсегда,
Пока есть солнечный свет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172849
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.02.2010
Револьвер у долоні туманом припав,
Замерзають боки в мотоцикла…
Я давно по-осінньому звикла
Чергувати обійми заграв…
Цигарки просочились водою зі скронь,
А троянди не тішать шипами.
Образ твій залишився прототипом ікон,
Що залізними мають крилами.
Синє небо і обрій, мандруючий син,
Хто вам складе пісень і мелодій?
Синій птах - кишенькових справ злодій -
Пропив голос в обіймах нічних балерин.
Коли прийде кінець твоїм блуканням,
Коли ти дім знайдеш, мотор затамувавши?
Коли асфальт назве тебе своїм коханням
Навік в собі затаврувавши…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172843
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
За мить небосхил згорить.
Я поруч з тобою на мить,
Ось тут я цілую, твого голосу розривається нить,
Твій небосхил, о мила, це твій небосхил палахтить.
Синій вогонь.
Геть викинь з долонь
Турботи і зло
Все водою стекло,
О синій вогонь,
небесний вогонь.
Залишусь на пероні без тебе один.
І душу заллю тим небом твоїм палахким.
Я піду, несучи розлуку з собою,
А тебе зашмагає зливою проливною…
Синій вогонь
Не плач від кривавих потоків,
Не плач від брехливих реклам.
Не почуєш моїх, не почуєш ти кроків,
Заглушить їх вогонь по коротким складам.
Синій вогонь
Уста тремтять і назустріч світанку молитва летить,
О мила, де ж ти? Лише ніч зірками мерехтить.
Розріжеш темноту, заллєш її вогнем,
Я триматиму тебе, поки серце долатиме щем.
Синій вогонь
Впав до моїх долонь
Я іній його в своє серце зібрав
І я охолов… І я переслав
Своє серце вогню,
Перетворившись в золу.
О синій вогонь…
О далекий вогонь…
***
Я тут, я поруч, я тут.
Ти чуєш, цей подих, цих рук звук.
Ти тихо тремтиш…
Чуєш - скоро згориш….
Що відчуваєш ти?
Бажання вклонитись мені.
Що почуваєш ти?
Що нікуди тобі не втекти.
Ти силу мою
Сповиваєш в жалю,
О, не плач,
не впокориш сльозами вогню…
Не втечеш,
Я вогонь і течу по зіницям твоїм.
Не переч,
Я попіл і сонцю я побратим.
Не молись, я вогонь!
Не кричи: Охолонь!
Запалила мене,
Охопила мене,
А тепер закривай
Очі швидко - і в рай…
Іди на вогні…
Іди на вогні…
Розіпну в божевіллі,
Ну а ти проситимеш ще,
Буревій деструктивний
Починає цю пісню лише!
Запалю небосхил,
З твоїх криків зліплю я заграву.
Я безжальний до крил
Я руку даю тобі праву.
І не бійся,
Візьми її,
Заберу тебе в бурім вогні
На гарячім чорнім коні
Ти відчуєш, ким була і є,
Відчуєш почуття моє,
І не бійся,
Візьми серце моє…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172842
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Вперед! Тільки вперед!
Не думати про помилки, ні!
Не думати про поразки!
Вперед, тільки вперед!
Згоріти в бажанні й вогні!
Зривати з неправди маски!
Зривати із уст мед!
Вперед, тільки вперед!
У час, де в солом'яних стріхах
Бетонні живуть птахи,
У час, де живеш ти у страхах,
Вимолюючи гріхи.
У час, де все коштують гроші,
У час, де купляють любов.
Ми скликаємо вас! На сторожі
Руйнівники оков!
Розірви ланцюги!
Встань і піди!
Встань і скажи,
Своє ім'я згадай
Серцю болю завдай.
Подивись навкруги,
Це ти лишиш як є?
Тоді згний, коли інші цвістимуть.
Тоді вмри, коли інші боротися зачнуть.
Тоді ти не гідний своєї землі.
І крові в тобі немає. І очей немає в тобі.
Ти не гідний своєї землі… Ти не гідний своєї землі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172815
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Подивися в екран, телевізорне шмаття.
І він точно
Розкаже
Тобі,
В кого вірити завтра, а кого - у багаття.
За ким тупо
В безодню
Іти.
Яких лівих - до влади, яких правих - до біса,
А кому -
завтра Буть
Президентом.
Хто ви є - хто народ, ну і хто - тільки криси,
Кому треба
Упитись
Абсентом.
З-під поли, з-під Діора чи з-попід Армані
Кожен тиче
В екран
Свої слівця.
А мені просто бридко дивитись, як п’яні
Плачуть,
слиз витираючи
Пальцем.
Мені дико дивитись на брехні сволоти, -
Бризки слини
Прилипли
До морди.
А у вухах кричать мені юрби бідноти, -
Революції
Дикі
Акорди.
Пам’ятай, Українцю, ти збрехався до нитки,
Ти бідняк
На задвір’ї
Європи.
Пам’ятай, можновладцю, будуть дерти, як липку
І посадять
На палі
Банкноти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172812
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
У карих очах ховається демон і усміх,
Пекельна душа втаврована в тіло земне.
А може це просто,
Може так просто
Ангел в торті "Праліне"
Ховає свій гріх.
Розділить на всіх
Тістечко останнє
і злиже, ніжно так злиже
Обов’язково він злиже
Крем-заварне
З уст моїх.
Це просто все карії очі,
Наштовхують на думки про солодке.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172700
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Шваркнув цигарковий дим.
Тут на мить запахло ним.
Знову згадка - наче літо,
Вчора було шито-крито...
Без ілюзій - сюрреальність,
Без світанку місяць плив...
І моя свята дуальність
Вчинить ще немало див.
Все народжується з болю,
Розвивається й росте.
Вже дзвони кричать по тому,
Хто прокляття це зніме.
Блідість ранку: перфокарта
Того дня, що вже розцвів.
Та для тебе я лиш марка
Для самотності листів.
Не пиши їх - все зіпсують,
І не буде каяття....
Без тавра вони таврують
І ведуть до забуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172697
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Іде сніг.
Біло-біло.
Холодні вилиці доріг ...
І поцілунки -
Тихо-тихо...
Іде сніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Паніка.
Наноорганіка.
Дощ і спаплюження.
Ты мне не нужен, нет.
Голод призначення -
Роки розтрачені.
Хвилини на роздуми -
Кем же мы созданы?!
Вірші від паніки -
Фортепіанніки.
Музика ллється -
божевілля крадеться.
В кишені метро -
Розлите вино.
Звинувачуйте в смертності -
Розчиніться в даремності.
Накрило, найшло...
Життя? Ти пройшло?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172664
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Ми покидали кабінет
Уперше вражені. Востаннє
Терзав нам серце часу лет.
І біль, і страх цього прощання.
Прості слова. Література.
І в серці дивні відчуття.
Реальність – лиш карикатура
Із вигаданого життя?
І вигадка нас вчила правді.
І Зло нас вивчило Добру.
Ми стали вже дорослими. Насправді.
І ми росли не в казці. Наяву.
Ми – різні всі. Ми любим різне чтиво,
Ми маємо свій смак і заняття.
Та чи забудем, як ви нам красиво
Розповідали про життя?
Як вчили дегустації словес,
Як вчили розрізняти сорти слова?
Тепер ми знаєм, де заритий пес
Мистецтва зерна відрізняти від полови.
У час останнього уроку,
В короткі сорок п’ять хвилин
Востаннє – голос й тихі кроки
Твої, Учений Херувим.
Не стримуйте сльози. Нехай тече поволі.
Отак любов дається нам взнаки.
Ми дякуємо вам за душі кольорові.
І ми прощаємось, бо ми – випускники.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172647
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
У зовнішньому холоді Святі,
Схрестіть свої мечі устами палахкими,
Розріжте час і розкладіть на миті,
Застиглі у чужому моноліті,
Молю, Святі, мов станемо новими
Від того світла і тепла – сліпими...
О, Ви, Холодні Серафими!
Тия. Щось недовідчуваю,
І вже від концентрації трясе.
Ні, це не секс. Оргазми лиш руками.
Очима. Ніжністю. Це все.
Не хочеться нічого. Такий час.
І ниє ворон – кинутись в безодню?
Де крім “мене”, сидить суспільне “нас”,
Де сильні пропорційні – по одному.
Де з мене зроблять ляльку для розваг,
Навчать ставать навколішки при цьому.
Я є ніщо у світі противаг,
Я є ніхто розумному й дурному.
Є тільки ти. І холод десь зелений
Зморився зеленіти поміж снів.
Ходи-но ближче. І принеси свої пентини
У пломінь мій – царину самоти.
Красиво заплети мене світами,
У день новий нестиму я красу.
Але ж як правда та, що квилить поміж нами?
Її метал терновий в грудях пронесу.
А ти іди світанком поруч мене,
Цілуй перлини уст в димлястім забутті,
Як Маргарита, віддаю коліно,
Для поцілунку в муках й наготі...
Ми вже байдужими не будемо говіти,
На обрії встає ненависті зоря.
Я буду там, де твої королівські квіти,
Повільно помираючи, давать життя.
Обіцянкою не порушу святість миті.
І не обридну фразами. Слова
Не мають більше сил. Є лиш пекельні ниті,
Що зшили наші крижані серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172645
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
не вернусь
не найдусь
не закроюсь
не заплачу
от боли
не скроюсь
не затмишь
не заметишь
не знаешь
не полюбишь
меня
не забудешь
не исчезнем
не смолкнем
не стихнем
не простим
себя
не умрем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172605
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.02.2010
Дрімаючи по станціях й вагонах,
Стинаючи кілометри шляху,
Знайшла тебе на гаспидських колонах,
Шовковицю в солодкому моху.
Ягіддя твоє, мов карнавали світу,
Текучим святом мене тішить знов,
Мов крапельками літер алфавіту,
В короні твоїй світиться Любов.
Мені би дотягнутись до вершини,
Наповнитися снагою сповна!…
Та що таке ті мрії у дитини -
Прийдешні, новостворені дива…
Ти напоїла мене мудрістю, о діво!
Твоє життя - життя на сотню літ.
Нехай я не родилася індиго,
Та чула в кроні заклик й заповіт.
Живи, твори, хоча каміння тисне!
Хай точить тебе вітер і жуки!
То щоб дитина, руки впхавши в листя,
Надибала і плід твій, і думки…
Шовковице, ти голосу мого говіння!
Ти дочка юності і братова небес!
Нехай колись тебе захопить тління,
Ти будеш краща із земних чудес!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172603
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Я вгледів щось, ймення йому п…
На ніжках з солодкої вати
Павук приходить ночувати
Пилом наскрізь аплікацій тіней,
Що сонце вечірнє садило на клей.
Крадучись попід вікнами
Смерті із блискітками…
Шукаючи жертву,
Тремтячу у ліжку,
Вишукуючи страх,
У темряви на вустах…
Аж раптом! Кроки і шати
Ось там, у куточку цієї кімнати!
Нічого не вдію, коли врозумію з жаху -
Павук на вечерю має душу мою!
Тихо він сміється і трясе головою
Крадеться ближче і ближче, як ліжка дістати рукою
І легше, ніж тіні, і швидше, ніж міль.
Руками обвив, і в очах моїх - слини його сіль.
- Спокійно і тихо тепер, любий мій
Не тірбайся так, а не то буду сам не свій.
І запізно втікти чи світло ввімкнути
З тарелі павука мені не зісковзнути!
Я відчуваю, ніби мене їдять
Сотні мільйонів пухнастих дірок
І я знаю, що уранці мені знову вставать
Під розриваючий холодок.
І павук завше голодний…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172485
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Я скучив за поцілунками-зрадою,
безсоромним поцілунком суєт,
З легкістю тьма із безоднею
Затягують мій силует.
Й уста, і очі й серце - все в крові,
Все струменять потоками жадоби…
З кожним стуком я утверджую в собі
Відпустити частину себе на свободу…
Я скучив за поцілунками-зрадою.
Болючий поцілунок перед насиченістю.
Сморід похоті за молодою плоттю
І звук, як щось рветься, - всередині.
Втримаюся, стоячи на одному коліні,
Звично подвоюючи подобу…
З кожним стуком я утверджую в собі
Відпустити частину себе на свободу…
Але я ніколи не казав, що залишуся назавжди,
Тож покидаю тебе з дітьми, побачимося скоро.
Кричу в надії на таємність…Кричу, кричу завжди…
Я залишаю тебе з брехливими фото,
Плямами на килимі і плямами на бутафорії.
Пісні про мрії, співані уві сні, дівалися кудись-то…
Ми обоє знали кінець цієї історії…
І все збиралося докупи, щоби знову розбитися на шматки,
знову розбитися на шматки, мов я знову скляний,
Мов я знову за спиною обманений,
Тамуючи подих страху від засинання,
Ховаючись десь за моєю головою.
Знову серце хрустить під кісткою…
спочатку, знов і навмання
Розбивається все знову на шмаття
знову і знову і знову…
І тепер я знаю, що розбиваюся на друзки,
Виймаю з грудей серце й згодовую будь-кому.
Сльози за прихильністю, мов крокодилячі плюски,
За любов'ю натовпу і подачками перехожому.
Падаючи з неба скрізь скло даху,
Крізь дах уст, крізь уста голки
Мені простіше сягнути розмаху
Небес, аніж будь-коли зібрати свої скалки.
Але я ніколи не казав, що залишуся назавжди,
Я знав, що лишу тебе з дітьми і з усім,
Кричу як зараз у безодню щирості,
Кричу знову, спочатку й зовсім.
Я залишив тебе з світлинами обману,
Плямами на килимі й плямами на пам'яті.
Пісні про мрії, співані уві сні, зникли за пеленою туману…
Ми обоє знали, що на кінець ми прокляті…
що на кінець ми прокляті…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172483
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Не йди супроти себе в тишині,
Коли шкрябеться пустота у вусі,
Коли безсилля заплело думки
І втома переплутала всі ноти,
Коли зіниці котяться до дна,
Коли простим папером стали всі банкноти,
Коли ти зрозумів, що за вікном - зима,
Коли тобі не треба більше друзів...
Не йди супроти себе на листках,
У вірші чи у слові не заплутай,
І не злукав, поете, не злукав,
Коли писатимеш про болю пути.
Коли лежатимеш на своїх небесах,
Чи як горітимеш в своєму пеклі,
Воно твоє, зросло у твоїх снах,
Тобою і затягнене у петлі.
Не йди супроти себе у бою,
Пожертвуй кілограмом егоїзму...
І знай, ти животієш сиротою,
якщо людей любив лише крізь призму...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172472
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Крик. Стук. Стон и Звук.
Тебе не стоит говорить о них вслух,
когда горит в словах росток
твоих неуклюжих строк.
Попробуй станцевать рассвет
или разбиться на запрет,
или сплоти свою семью
своей же жизню и моли
о том, чтоб завтра была боль,
чтоб ты себя опять спорол
на сотню мелких лоскутков,
меняя форму и остов...
я дикий ветер у небес -
холодных вестников-повес,
они строптивы и бледны,
и всё чужды... и всё пусты...
я схожа с ними. Пустота
Наполнила меня до дна
и я теперь паду лишь вверх,
для тех, кто жить ТАК не схотел...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172470
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.02.2010
Плачет котёнок, плачет ребёнок
Где-то вдали.
Тихо, из шиферных глядя пелёнок,
Мечет плачи.
Глазки таращит и плачет так звонко,
Осень пришла.
Холодно, видишь, друг мой, котёнку...
Жизни юла.
Ты пройдёшь мимо и я пройду тоже -
Дальше кричит.
Взгляд виноватый ему не поможет...
Серце скрипит...
*-А где-то там умирать миллионам..*-
Думаю я.
Ссориться глупо из-за шампиньйонов
Чья-то семья.
Глупо, наверное, всё в этом мире,
Даже любовь.
Если котёнку-ребёнку в эфире
Не найдут кров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172446
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010
у меня есть лестница на небеса,
я в ней нашла два колеса.
и вот теперь, когда нет рук...
я создаю незримый круг
из роз, и криков, пустоты,
где родились мои мечты,
когда ступала впервый раз
на лестницы крутой рассказ.
хрустели стекла под ногой,
и боль моя текла рекой,
но на пролёте напролёт
мне вырвал взгляд последний вой
того, кто мог меня любить,
свой тихий плен благодарить,
не загубить мою мечту,
и полюбить людей учту,
забыв про все, про все грехи...
на ветре мне читать стихи,
написаные мной во сне.
иль в предрасветной тишине
любить меня до крика слёз
шепча... что жизнь-то... не всерьёз...
И вот иду опять сама
по лестнице... на небеса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172444
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010
Жил да был давным-давно
Человек, к тому же он был одинок
И была особенность у него -
человек никогда не носил сапог.
Он ходил в сандалиях одних,
Никогда возле него не падал снег.
Он всё равно, не замечая других,
Ходил всегда без сапог.
Старались обуть его в любовь,
Слезами орошая путь и грот.
Человек улыбался и, теряя кровь,
Дальше шёл без сапог.
И распяли его, насмеявшись с венца,
По гвоздю забив в каждую из ног,
Глаза возвёл к небу Отца своего
Тот, Кто ходил без сапог…
Не один после бога обул сына во тьму,
Не один оставил ему сотни дорог…
Но ты так же за людей отдашь душу свою,
Как Тот, кто ходил без сапог?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172411
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010
Засяй! Гори!кинь убиватись!
Цілуй!Кричи!Бо досить сліз!
Нам завтра в пекло продиратись!
Нам завтра подолати бриз!
А ти копилиш губи в стелю,
Висиджуєш роками геморой,
І завтра - кишенькової моделі-
Зверне тебе назад у мезозой.
А встати з крісла і сказати
Я
Тобі немає сил, ти отупів.
Така держава і така сім*я.
Ти стерп, змертвів, оторопів.
Рухайся, м*ясо, рухайся, пил!
Поки твій батько ще ходить і спить,
Поки є сотня диких причин
На те, що ти (ще) - МОЛОДИЙ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172409
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2010
Вітер остиг, затріщало вікно,
Блакитність небес сповіщало погоду,
А я пропустила випадкову нагоду,
Побуть з тобою заодно.
Блакитність небес сповіщало погоду,
А літо щасливо видихало золу,
І крові своєї холодну красу
Давало на листя кленовому броду.
А літо щасливо видихало золу,
Злетіли павуки у поле. Змайоріло
Твого благання розпашіле тіло.
Зіщулилися яблука в соку.
Злетіли павуки у поле. Змайоріла
Надія на повстання і протест.
Народ з катами знов ввійшов в інцест,
Брехнею знову нація хворіла.
Надія на повстання і протест
Зійшла в мені супроти меї ліні.
І ось стою перед Дволиким на коліні,
Кохання затиснувши в анапест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172318
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2010
де ти є? на небі, на землі?
де ти є? де чути твої ноти?
де ти є? а може, ти в мені?
Отам, у церкві, стік сльозами в гроти.
Не генієм я стала, ким була
Лишилася по зараз. Не жалкую,
Тобою ще не сказані слова,
Навряд чи у житті своїм почую.
Дивак ти мій. Утрачені хвилини
Летять крізь талію годинника у тьму.
А ти ще не продав себе, дитину?..
А ти ще не лишив мене саму?...
ти вже не мій. А я навіки в серці
Похоронила спогади свої.
Навіки ти пропахся мені перцем,
Я плачу, коли образ твій в вікні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172316
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2010
Покажи мені, як вийти з вікна,
Відчуваючи лебедів крик за плечима,
Ти же знаєш, в пилу так приходить весна.
Ти же знаєш, за мить я не стала щаслива...
Ця дев’ята весна вже не страшить мене,
Чорне пір*я завилось у смерч спозаранку...
Біле сонце проміння своє плете
Для блакитних пеленок своєму світанку...
Ми змінились раптово на одну лишень зиму,
Все спочатку почалось і скінчилось з кінця.
І нам так захотілось нанести малину
На гіркий і зів’ялий графіт олівця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172284
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2010
О, слово.
Гарячий, пульсуючий промінь,
Холодна вода і безприязний вітер.
О, слово...
Краплинки роси на дівочому лоні,
Нецукрована кава. Нерозвинені діти.
О, слово.
Метелик-винищувач. Мати-цунамі.
Дитя і праметод. І жінка, і слабкість.
О, слово.
Загублений ключ розуміння між нами.
Акти твої – безмовчазна безтактність.
О, слово.
Нічого не варте омани. Лиш тобою
Здатні творити страшні помилки.
О, слово.
Від дощу закрию я тебе собою.
Щоб тобою викласти русло для ріки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172283
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2010
Мій шлях позаду. Стоптані сандалі.
І я сиджу, закутана в думки.
На каменях лежать мілкі мої коралі,
Які я з гордістю носила в дитсадки.
Тепер вони малі. Годяться на браслети.
Це тіло виросло. Та дух лишився той.
Він все в коралях тих готується на взлети,
А впавши вниз, ридає тихо: “Ой...”
Та все ж встає, обтрушує колінця,
Звертає хвацько кепку набакир,
Трояндовим вином наповнює по вінця
Тепло медових віч машинок командир.
У світ його вриваються неждані,
Такі холодні і такі чужі
Інстинкти й Розум, навчені в омані.
І садять душу жить на ланцюзі...
Вона болить...Дивлюся на коралі.
Мої маршрути пилом полягли.
Чи знали ви, мої горизонталі,
Як солодко ходилося мені?
Тепер стискає серце пересмішник
У ностальгії пройдених доріг.
Я – інша. І тому торішній
Закрив шляхи назад солодкий сніг.
Стою перед тривожним невідомим.
І страшно, й лячно. Та бринить струна
Моїх доріг із сліз таких солоних,
Таких, що невідоме не спиня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172267
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2010
Два шага назад.
Новый Год –
Пойди прочь!
Я старая дочь,
Я вечная ночь…
Стрелки –
Все по нулях.
Песни –
Все в конурах.
Время,
Твой марафон…
"Сень,
возьми телефон!"
Снег метет,
C ним мечта,
Закрутив, заметя,
Вся растет,
Вся в цветах.
Только холод
И снег,
Все как голод
И гнет.
Не дают мне
Цвести,
Не дадут
(Как мечте)
сквозь сердца
Прорости…
Боль и страх?
Обречен.
Белый прах
Различен.
И мной на душе
На проклятой-
Прощен.
Не ищи злых зверей,
Сами тихо найдут,
Пойло сунут и: ПЕЙ!
В конфетти пропадут…
Протечет Новый Год,
Задом вновь наперед…
И вся жизнь, как струна,
П'яней-горше вина,
Отзвучит, отпоет…
Бледный день –
Новый Год…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172266
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.02.2010