Biryuza

… за святковий стіл

моя  слухняність  білою  скатертиною,
створює  тобі  кількаденне  свято
і  прагне  на  фото  відбитку.
дітям  пробачають  всіляки  вибрики,
навіть  розбиті  глечики  і  серця.
ця  темінь  бере  нас  за  свідків
власної  неспроможності.
настій  пекучих  трав  і  різниці,
різниці  у  часі,  в  музиці  
чи  навіть  у  віці...
кордони  вогких  упереджень,
тому  хто  за  нами  стежив
було  цікаво  без  крил.
ще  трохи  сонця
і  втрьох  за  святковий  стіл.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2012

неокреслені спогади

...  десь  у  перестиглій  м'якоті  червня
осінь  вже  починає  плести  макраме.
бог  твій  молиться,  їсть  кошерне
і  навмисно  не  бачить  мене.
крізь  німе  перевтілення  знову
осипаються  здогадки  їх.
ти  вантажиш  безформну  полову
і  збиваєш  усміхнено  з  ніг.
хто  би  зміг  заперечити  липень
і  сказати,  що  я  вже  сліпа?
від  мовчання  ще  трохи  до  хрипу...
...з  неба  падає  манна  крупа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346009
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2012

замість снодійного

веду  рахунок  і  кличу  себе  до  тями,
часом  скаржусь  назвами  міст,  кілометрами,
грію  поличку  чужими  листами  і  светрами
і  все  не  наважусь  сказати  мамі.
твій  дім  впадає  в  в"язку  летаргію,
ти  кажеш,  що  я  не  вмію  брехати,
та  все  попереду.
я  на  пательню  плачу  олією,
лишаю  сніданок  і  йду  у  середу.
та  чомусь  нам  на  долю  одні  понеділки...
мені  майже  гірко,
твій  дім  лаїть  невпинно  
навіть  коли  за  спиною  ховаєш  зірку
і  кажеш,  що  зовсім  я  ще  дитина.
гойдаєш  мою  колиску,  
казки-снодійне
і  якось  беззахисність  тане,-
до  втечі  млосно.
і  стигла  ожина  з  малюнків  сина
нагадує  гостро:
"ти  вже  доросла"...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2012

наближаючись до…

шукаєш  втомлено  винних  і  навіть  знаходиш,
роздаєш  попередження  скрізь  і  погрози.
а  я  лаштую  твоїх  повідомлень  розпродаж
і  відкорковую  пляшку  міцного  гіпнозу.
тобі  і  втрачати  нема  чого,  -  на  обійсті
сивієш  помалу  і  точиш  зморшки.
і  навіть  якби  тобі  сповнилось  цілих  двісті,
я  б  побажала  без  сумніву  хоч  "ще  трошки."
і  навіть  коли  б  ти  не  міг  чути  ці  накази,
мені  б  все  одно  закортіло  твоїх  історій
про  те,  що  тепер  ти  мій  вірний  в'язень
і  вголос  про  відчай  ніхто  не  говорить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2012

повернення

...  усі  ці  повернення  зціджують  кров  і  лімфу,
підкреслюють  блідість,  завбачивши  моє  буйство.
відрощують  коси  і  принципи  мертві  німфи,
вкладаючи  мене  в  ліжко  з  старим  Прокрустом.
а  я  засинати  не  згодна  і  все  по  колу,-
вбиваю  у  пам'ять  нещадно  листів  твоїх  стоси.
це  військо  щоденності  зовсім  не  той  очолив
і  він  про  повернення  більше  мене  не  попросить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2012

те, що вже не змінити

усі  заощадження  слів  до  тебе  змійкою,
де  ти  ореш  натхнення  родючі    ґрунти?
снишся  рідше  тепер
 і  балетною  стійкою
нерухомість  малюєш  як  просиш  піти.
обертаюсь  в  погоню,  а  ти
 все  ще  пахнеш  горіхами
і  мені  не  вдається  з  кінцями  звести  кінці.
ми  оточені  власними  тінями  й  ніками
і  у  справжності  виживем...  
тільки  не  в  цій...
ти  відсій  крізь  вогонь  все,
що  більше  ніж  відстань  тривалістю.
і  не  буде  повернень  туди,
де  чекань  круговерть.
ми  ніколи  не  зможем  ділитися
диханням  й  старістю,
і  на  двох  нам  з  тобою  не  випаде
тиша  чи  смерть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344739
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012

дівчинка Космос

дівчинка    зіткана  з  невагомості,
переплетена  стрічками  натхнення,
стоїть  гордо  на  загубленій  сцені
і  декламує  на  вухо  космосу.
розписи  небачених  квітів,
зігріті  словами  у  грудях  печери.
дівчинка  з  білосніжного  паперу
нашіптує  мені  казки  дивовижні,
малює  зоряний  пил,
вибираючись  на  вершину  тижня.
слово  її  креслить  кардіограму,
очами  холод  теплішає...
дівчинка  Космос
знає  мене  вІршами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2012

з спокоєм і з любов’ю

...  він  наче  сфотографований  в  одній  з  кімнат  будинку  мого  майбутнього,  -  стіни  кольору  стиглих  абрикосів  вщент  заставлені  книжковими  полицями,  невеличке  трикутне  вікно,  письмовий  стіл,  застелений  списаними  аркушами  і  відсутність  ліжка.    Він  сидить  на  підлозі  і  стискає  пальцями  сигару,  навколо  нього  вже  багато  попелу,  а  за  вікном  щось  схоже  на  осінь…


Я  й  справді  бачу  його  живим.    Вчора  вранці  ми  придбали  колиску,  а  вже  ввечері  в  ній  засинало  двійко  ліричних  героїв.  В  нього  був  гарний  настрій,  в  мене  теж.    Ми  конспектували  джаз,  який  надиктовувала  ніч,  а  потім  ділились  ним  з  світом.  Нас  захопила  розмова  про  аеропорт  і  на  мить  ми  стали  літаками.  Потім  заплакали  наші  немовлята  і  він  розчинився….

Приблизно  триста  днів  він  не  повертався,  а  потім  нагадав  про  себе  чужим  голосом.  Весь  цей  час  я  писала  про  нього  і  врешті  виснажилась…  Свіжість  віршів  про  ромби,  туманність  його  плащу  і  нові  вигадки  про  час  повернули  мене  до  тями.  Ми  так  поспішали,  що  ледь  встигли  в  кіно,  а  там:  дивна  дівчина  закохалась  в  мертвого  письменника.  Кожної  ночі  він  снився  їй.  Одного  сну  вони  обвінчалися,  придбали  просторий  будинок  десь  за  містом  і  відчули  себе  щасливими.  Дівчина  вчилась  слухати  його  музику,  бути  матір’ю  його  книжкам  і  в  неї  все  виходило.  Він  багато  палив,  малював  її  в  своїх  віршах,  крав  риси  її  обличчя  і  нагороджував  ними  героїнь  своїх  романів.  Їм  було  спокійно  і  справжньо  вдвох  аж  доти  поки  не  завадило  безсоння.  В  фіналі  холодна  озерна  вода  стала  притулком  її  тілу,  а  зустріч  з  ним  перетворилась  у  вічність.

Він  щиро  радів  за  цю  дивачку,  а  я  вже  відчувала  на  собі  ранкову  прохолоду.  Весь  день  я  згадувала  колір  його  плащу  і  собі  почувалась  живою.  Маленькі  бісенята  ночі  вабили  мене  та  очі  відмовлялись  від  зустрічі  з  тобою.  Хотілось  перемоги  і  я  йшла  доти  поки  не  помітила  блиск  сонного  озера……….

Привіт.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343622
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012

БОЛЮЧЕ

привіт,  я  програла  останні  тижні,
розіслала  листівки  жителям  книг
і  тепер  ти  мені  вже  не  зовсім  й  то  ближній
або  просто  насправді  ним  стати  й  не  встиг...

трапляється  іноді  клаптик  світла
схожий  на  ангела-покровителя,
чия  кров  на  перетині  вулиць  вливається  в  мене
і    кип"ятиться  собі  місяцями.
я  вибиралась  по  драбині  слів  твоїх,
прагнучи  спокою.
тоді  дощі  ставали  зграєю  парасоль
і  я  подумки  благала:
"дозволь...
дозволь    жити  в  тобі  тонкою  луною,
дозволь  бути  майже  тобою..."
і  ти  дозволяв...
замовкав  тоді  гуркіт  міста
і  ми    довго  під  сонцем
пеклись  із  одного  тіста.
та  якось  байдужість  прохала  гостей,
кидаючи  в  пащу  їм  світло  святе...

і  я  вже    програла  останні  тижні,
розіслала  листівки  жителям  книг
і  тепер  ти  мені  вже  не  зовсім  й  то  ближній
або  просто  насправді  ним  стати  й  не  встиг...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2012

Анов малює свою амнезію

Анов  малює  свою  амнезію,
я  вмію  так  само,  
але  тримаюсь...
Анов  ще  холодно,  
її  хтось  гріє,
коли  сміх  долі  штрихує  карієс.
Анов  не  бачить  причин  йти  далі,
її  штовхають  безцеремонно.
Нічні  пройдисвіти  на  вокзалі
грабують  мертву  чи  просто  сонну.
Анов  вважає,  що  це  законно.
тваринні  погляди  та  інстинкти,
вербують  в  війско  безмозких  клонів,
Анов  прийняли...
кусає  лікті.
і  неодмінно  зійдуть  провали
мов  наркотичне  рятунку  зілля.
Анов  втікала  з  цього  вокзалу,
бо  знала  -
сила  в  її  безсиллі.

Анов  малює  свою  амнезію,
я  вмію  так  само,  
але  тримаюсь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012

настроєве

мій  затишний  мурашник,
в  нім  наживаю  звичок  нових
і  годую  їх  часом...
немов  кошенят.
нудні  мурашині  турботи
і  навіть  якщо  ти  не  проти,
я  все  одно  припиняю...
нові  розпорядки,
веснянки  й  колядки,
розгубленість  метушні,
поразка  в  війні
і  ...
очікування  твоєї  підошви...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2012

створювати ауру навколо твого ім'я

створювати  ауру  навколо  твого  ім'я  жовтим  маркером,
сіткою  подряпин  доводити  власні  пошуки,
до  кошика  обережно  складати  якісь  зізнання
і  вірити,  що  все  це  безперечно  востаннє.
в  тобі  розростаються  пагони  мого  сумління,
хтось  чинить  раптові  смерті  люстерок.
виглядаєш  занадто  живим  із  моїх  істерик
і  далі  провадиш  про  те,  як  обманюють  жести.
я  хотіла  пронести  в  собі  твої  тихі  бурі,
малювати  емблеми  чекань  і  котячих  лемурів,
замикати  казки  в  браконьєрські  сіті
чи  плекати  словами  твоїх  фаворитів.
а  ім'я  огорнулося  жовтим  німбом,
ніби  нас  не  було  і  до  з'яви  зосталось  мало.
відшукала  гостинність  в  покинутих  ним  кварталах,
зустрічаючи  ранок    сіллю  з  хлібом...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2012

час повертати

вічне  святкування  на  підніжжі  обгортки,
ковзаю  по  блиску  надписів  яскравих
і  згадую  свої  гіллясті  нагороди.
холодне  срібло  гріє  пусті  очниці,
малює  на  мені  музику  ще  непочуту,
бо  я  кружляю  поблизу  життя  твого,
розстеляючи  заспокійливі  ковдри  пісків.
своєю  рукою  ти  читаєш  годинники,
декламуєш  час  в  переповненій  залі  самотності
і  отруєні  оплески  спалюють  нашу  шкіру.
дрібцем  до  вершини  фіналу,  -
час  повертати  даровані  поклони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2012

перенаселення теперішності

перенаселення  теперішності,
рівно  стій,  простягаючи  своє  ім'я.
моє  Я  піднесене  до  беззвучності,
з  найтихіших  режимів  гучності
виповзають  ловці  наших  снів.
стрімголів  до  кутків  обезлюддя,
де  раптово  вмирають  всі  судді,
мов  на  знак,  що  і  нам  не  туди.
ти  куштуєш  пробачень  плоди
і  вмираєш  в  бою  надто  чеснім.
я  із  креслень  твоїх  оживляю  сади
та  сама  в  них  уже  не  воскресну...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340085
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2012

так і не дізнавшись

мавки  лаштують  кружальця  хороводів,  
заплітають  квіти  голосу  в  невидиме  сузір'я  
і  пливе  воно  скам'янілою  рікою
диво  розстеляє  терпку  паморозь  тоді,  
коли  бліді  утопленики  згадують  своє  ремесло.  
колись  їх  несло  часом,  підіймало  вихором  усміху,  
а  тепер  із  холодних  уст  народжується  світанок.  
скляні  кружальця  хороводів  як  відбитки  страху  
на  обличчі  заблукалих  ,  тих  хто  шукає  цвіт  щастя.  
їм  вмерти  судилось  від  сміху,  раптового  лоскоту,  
так  і  не  дізнавшись,  що  папороть  цвіте  на  грудях  у  смерті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012

смерччччч

смерч  моїх  звечорілих  нагод,
смерть  здійсняється  щохвилинно
і  з  усіх  запізнілих  чеснот  -
тільки  чесність  ще  корчить  спину.
твоїм  оком  блукає  час
наче  втомлений  від  гонитви,-
я  в  цій  битві  програла  нас
і  воскресла  в  твоїй  молитві.
смерч  моїх  звечорілих  прощень
і  натхнень  на  межі  з  собою.
ніч  народжує  світлий  день,
ніч  буває  комусь  святою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338213
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2012

а ти все одно залишаєшся осторонь

...  а  ти  все  одно  залишаєшся  осторонь,
усі  твої  голоси  
й  хвороби  загострені,
усі  твої  друзі  й  записки  розгублені,-
піднесені  скарги  до  вищого  ступеню.
усі  твої  смерті  у  ній  мов  метелики
на  світлі  свою  відкривають  Америку
і  в  ній  зачиняють  для  інших  кордони,
малюють  з  твоїми  очима  ікони.
а  ти  мимохіть  розсипаєшся  спокоєм:
"не  псуй  те,  що  маєш  нудними  уроками,
тримай  свою  душу  в  такій  ізоляції...",
а  потім  ідеш,  звісно  маючи  рацію.
і  все  починається  десь  в  обезлюдненні,-
дотик  нахабства  і  щоки  напудрені,
хвороби  тривалі  і  леза  загострені,
а  ти  все  одно  залишаєшся  осторонь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337797
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2012

А

Сліди  його  присутності  щойно  почали  злітати  з  шкіри  сполоханими  кажанами.  Стою  на  одній  нозі,  ковтаючи  образливу  солоність  із  густим  повітрям.  "Стрибай!  Тягнись  до  мене  своїми  огризками  руху!  Швидше,  дитя  моє..."    Де  ти  ховаєш  своє  звучання  від  моєї  люті?  Залишилось  якихось  три  години  і  вона  повернеться,  не  залишивши  шансу  на  слух…  
Я  знаю,  що  народження  стало  смертю  моєю.    Вічна  спроба  приховати  безтілесність  в  картатих  тканинах  робить  мене  божевільною.  Музика  в  мені  не  стихає,  вона  ранить  зсередини,  намагається  вилитися  за  межі,  знищити  всіх,  хто  чує  нерівність  дихання…

   Де  ти,  мій  маленький  Іудо?  Певно  пливеш  в  своїй  затишній  колисці,  просиш  тепла  рук  жінки,  в  якої    їх  немає  і  вигадуєш  собі  матір.  Я  б  не  дозволила  тобі  бути  дитиною,  я  б  не  хотіла  відчувати  потім  твій  холод  у  своєму  останньому  тілі.  Ти  швидко  дорослішаєш,  креслиш  себе  старанно  таким,  яким  я  тебе  ще  не  бачила  і  приходиш…  Іудо,  ти  бачиш  мене  столітньою  і  від  того  стаєш  ще  ніжнішим.  Ми  бачимо  втечу  на  піску,  ми  вірим  в  неї…  Мені  сто  років,  Іудо,  я  лише  народилась…

Залізними  нігтями  вона  впивається  в  землю,  бо  світло  там…  Поверни  їй  слух,  приглуши  музику,  розмовляй  з  нею.  Сережки  пам’яті  джерелами  виливаються  на  підлогу  і  він  нарешті  з’являється:  «Живи,  нікчемо!  Будь  матір’ю  трьом  німим  інкубам  і  ненавидь  себе!»  себе…  себе…  *Збережи  мене  від  спокуси…  востаннє.*        

     Моя  юна  Анов!  Ти  пишеш  листи  про  жорстокість.  Їх  лише  троє,  а  з  тобою  столітня  юність.  Анов,  мені  ввижаються  тисячі  теплих  ковдр.  Вони  схожі  на  вбивць,  вони  і  справді  стануть  нашими  вбивцями…    І  чую:

*Плекай  відчайдушність,
Дозволь  їй  бути  дитиною,
Не  помічай  дітей  її.
Нехай  у  домі  твоїм  воскресне
І  світиться  зрілістю  твоєю  
Завтра  і  ніколи,
ніколи  і  зараз…*

Анов,  я  зберігаю  попіл  твоєї  старості…  Явись.

І  бенкетували  вони  удвох  на  свіжій  могилі  свого  первістка,  живу  плоть  братів  його,  запиваючи  очима.  Танці  їх  були  схожі  на  втрачений  час,  сміх  ставав  нестерпно  задушливим.  Іуда  цілував  кістляве  тіло  Анов,  залишаючи  сліди  своєї  присутності.  "Стрибай!  Тягнись  до  мене  своїми  огризками  руху!  Швидше,  дитя  моє...",  -  виривалось  з  бісівської  горлянки.  Вона  не  вміла  чути,  вона  не  мала  шансу  на  слух,  заколисуючи  мертвого  Іуду…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012

Кращого імені не придумаєш

...  я  намагаюсь  подарувати  тобі  щось  схоже  на  свій  голос.  Заплітаю  невидимі  коси  твоїм  донькам  і  йду  геть,  зачувши  брязкіт  світанку.  Я  прикіпаю  щораз  дужче  до  кожної  літери  твого  імені  і  опиняюся  серед  мертвих  юнок,  чиї  імена  вже  не  згадують  чи  просто  не  вимовляють...
   Ми  знаходимося  в  кількох  лісах  чи  ріках  одне  від  одного.  Всіляке  каміння  під  натиском  байдужості  тьмяніє  і  припиняє  мовчати.  Слухай,  слухай,  слухай...  Кращого  імені  для  початку  таки  не  придумаєш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2012

готуючись до польоту

нас  ніхто  не  покличе  кружляти  в  повітрі,
хитрі  здогадки  крізь,
якщо  можеш  мовчи  
або  ж  краще  з  безвиході  вистріль.
я  для  нас  збережу  цей  обачливий  вечір
і  постріл,
втаємничу  його,
наче  стали  сліпі
і  тепер  остаточно  дорослі...

готуючись  до  польоту,
знімаю  з  шиї  зірки.
твій  гіркий  аромат  обпікає  дощами,
я  пишу  стислий  лист
 і  останній...
до  мами.
так  втрачалась  в  тобі
і  чекала  надміру  супротив.
повороти  нудоти,
яка  мала  присмак  доріг.
ми  повинні  піти,
розганяючись,  просим  мовчання.
хтось  свій  шлях  скоротив,
хтось  не  вірив,  що  можна  востаннє.
потім  сіре  тепло
і  кімната  від  слів  як  від  глуму.
вас  тоді  не  було,
то  тепер  хай  не  буде  і  суму...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335787
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2012

на дні твого слова

копаю  очима  собі  пристанище
глибше  погляду  твого
саджаю  на  поверхні  рясно  трави
рясно  звичкою  прикрашаю,
звичкою  розрізняти  тіні.
відчуваю  нас  плямою,
скаламученою  водою,
камінням  з  вікна  у  вікно,
з  міста  у  місто...
поклони  і  прокльони
однаковісінько  звучать,
малюються.
я  копаю  очима  собі  пристанище
в  темряві  твого  спокою,
на  дні  твого  слова...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2012

насправді відносність має твоє лице

насправді  відносність  має  твоє  лице
і  справа  не  в  тім,  що  на  світі  усе  відносно.
копаю  могилу  й  лягаю  собі  живцем,
рахуючи  подумки  зорі  і  жертв  Голокосту.
я  надто  далека  від  часу,  де  зараз  ти,
насправді  ж  ніяке  із  міст  не  постане  рідним.
тому  я  готова  прощатися  щоб  не  прийти  ,
аби  не  лишати  себе  між  Парижем  і  Віднем...

розбещене  порівняннями  місто
копирсається  в  мертвому  тілі  майбутнього.
залишаючи  сліди  від  мотузків  на  шиї,
тішить  раптовою  сонячністю,
такою  ж  тимчасовою  і  несправжньою
як  ти.
дорога  наша  дратівливо  котиться  вниз,
коситься  і  смакує  світанком.
ти  кажеш,  що  все  прийдешнє  відносне
 умовне
без  жодного  значення  для...
ми  можем  його  покинути  знову,
зробити  цей  спокій  тривалішим...
ми  можем  чекати  повернень  чужих
туди,  звідки  прагнем  втікати  щоденно...

і  може  це  тільки  загострені  кілки  в  очах
та  я  і  сліпою  зостануся  вірним  читцем.
мені  б  тільки  знати,  що  ти  серед  диких  прочан
і  те,  що  відносність  має  твоє  лице...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334137
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.04.2012

ти пахнеш гостинністю

ти  пахнеш  гостинністю
коли  безнадійно  обманюєш  час
або  ж  коли  починаєш  співати  без  голосу.
тоді  цей  запах  будує  мене  поруч,
зводить  немов  затишну  домівку
для  чекання  прийдешньої  смерті
і  осені.
ти  спалюєш  моє  волосся
і  листи  дітей  з  проханнями  до  святих.
ти  з  тих,  хто  не  відчуває  холоду,
а  бачить  його,  плекає
до  наступного  повітряного  цілунку.
ти  пахнеш  гостинністю,
кличеш  щебетом  пташенят,
що  вилітають  з  кожної  тиші.
ти  дорослішаєш,  вдивляючись  в  мене,
залишаючись  на  уявній  відстані
чи  гостюючи  на  моєму  ліжку  відсутності.
загортаючись  в  ковдри  розмов
ми  засинаєм,
пронизані  ароматом  гостинності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2012

уявний

маленькі  могили-нулики,
залізні  та  злісні  кігті
і  слів  опустілі  вулики
тебе  не  повернуть  звідти.
тобі  не  зійдуть  пунктирами
бажання  на  тлі  паперу.
сліди  замету  під  шкірою,
прославлю  свої  химери.
і  що  б  не  казали  праведні,
покрию  словами  злочин.
уявний  кораблик  в  гавані
заплющує  мої  очі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2012

в череві постмодерну (що я і роблю)

очищаєшся  від  скверни  почутого,
маленькі  ельфи  бігають  по  тобі  взутими,
нашіптують  тексти  пісень  сомалійською,
збирають  війська  і  йдуть  війною  на  сплячу.
а  потім  ти  їм  пробачаєш  кігті  котячі
і  ніжність  телячу...
за  відсутністю  вікон  хтось  боляче  плаче.
ти  б  прихистити  це  бідне  створіння  не  проти,
влити  в  горлянку  рештки  скупого  комфорту,
лічити  вголос  чесноти  ельфів  барвистих,-
їх  триста  очей  народжують  в  жилах  садиста.
чіпляєш  пальто  на  гачок  чи  на  згублене  кредо,
а  потім  фарбуєш  цвіт  ночі  мов  ласуєш  медом.
розтягуєш  істини,  спогади  й  часом  суглоби,-
не  першої  проби  твоя  золотава  оздоба.
і  сієш  без  втоми  облуди  й  безглуздості  зерна,
ховаючись  завжди  у  череві  постмодерну...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2012

випадковість

випадковість  -  це  мій  дім  і  я  в  ньому.

ніжні  землетруси  чи  янгольські  стусани,
поверни  мене  зараз  в  одне  з  твоїх  втілень.
ти  прославився  словом,  ставши  богом  війни,
ставши  мертвим  тому,  що  мене  обезсилив.
ти  казав:  "випадковість  -  це  влада  глуха,
що  людину  в  мені  зачинає  невтомно"
від  гріха  до  спасіння...  і  назад  до  гріха
у  провалля  безглузде  й  оманливо-чорне.
я  тут  зараз  невчасно  і  тому  без  душі,
роздаю  твої  очі  вже  померлим  горянам.
я  малюю  в  тобі  випадкові  ножі,
випадкову  себе,  без  інструкцій  і  плану.
опадають  небесні  тремтливі  листки,-
мій  будинок  пустотний,  затягнутий  в  траур.
сни  байдужих  й  далеких  напрочуд  в"язкі
і  зникають  на  вістрі  сигари...
як  хмари.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330134
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2012

буде без назви

дякую  за  музику,  що  повертає  в  майбутнє,
я  з  тобою  поділю  ці  будні  й  накреслю  свята.
міста  вигадують  таких  як  ми  для  розваги,
вбрискують  в  очі  літри  зневаги  й  штовхають  кудись.
тут    молись  -  не  молись,  все  одно  залишишся  в  дурнях.
пам"ятки  із  паперу,  де  тягнуться  сни  нецензурні,
де  вухо  звикає  до  лайки  чистішої  за  молитву,
шукаючи  ритми  твого  нетерпіння,  вигадую  битву.
дякую  за  пісні,  що  карбують  вечірне  натхнення,
за  солодкі  мігрені  й  лічильники  без  нулів,
і  за  міф,  у  якому  зовемся  ніяк...  безіменні..
(особливо  я  вдячна  за  цей  обнадійливий  міф)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329092
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2012

день з обличчя чужою водою

змивати  з  обличчя  день  чужою  водою,
нехай  вона  навіть  освячена  чи  мертва.
мені  мріється  здерти  з  себе  сотні  зустрічей
випадкових  і  спланованих,  як  війни,
на  кілька  кроків  вперед.
знову  випадок  -
заливаю  гарячий  мед  у  пусті  горлянки
аби  солодко  було  усім  до  останку.
краплі  прозорого  неба  пожирає  чужий  рушник,
він  звик  поширювати  запах  німого  затишку.
блідий  чоловік  плямує  стелю  відбитками  ніг,
а  ти  зміг  повернутись  туди,  де  нас  ще  нема.
крадькома  ховаю  записки  з  минулих  століть,
а  вони  таки  знали  про  те,  що  тепер  в  нас  мовчить
і  про  те,  що  не  буде  нічого  опісля...
ти  гойдаєш  на  кріслі  вже  зморщене  немовля,
замість  неба  -  земля,
день  з  обличчя  чужою  водою...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328797
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012

розрізаю

механізми  старечих  пророцтв
як  слизькі  драбини,  що  ведуть  до    пекла.
я  розрізаю  кавалками  воду,  -  то  плоть  твоя,
вона  женеться  за  кимось,  підточує  каменюку
і  більше  ні  звуку...
я  нарізаю  повітря  скибками  зачерствілими,-
це  тіло  тобою  обділене,
покинуте  в  нерухомості  аж  до  відчаю.
а  я  тут  засвідчую  твоє  існування
на  грані  вибуху  й  обезмовлення.
монтуючи  численні  серії  без  кульмінацій,
починаючи  тишу  із  нових  абзаців,
я  не  знаю  ким  стану,  обезброєна,  вранці...

мої  очі-ножі  притупились  від  світла  і  плоті,
поділ  "свій  і  чужий",  знову  ти  на  межі,
а  мене  залишили...
на  потім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2012

привіт, я повернулась із лютого

привіт,  я  повернулась  із  лютого,
в  моєму  горлі  застрягло  підточене  лезо  часу.
разом  вигадувались  казки  і  діагнози,
вирощувались  квіти  кольору  бірюзи.
ти  казав,  ти  наказував:
"Неси  в  цю  прірву  свої  беззмістовні  вірші!"
і  тоді  ставало  тепліше,  танули  заборони
в  цупких  долонях  Харона
і,  здавалось,  
не  стане  нічого  уже  важливішим...

заколисуєш,  бажаєш  летаргічного  сну,
кислі  сльози  чужинців  ще  зріднюють  нас.
колір  весни  кавовою  отрутою  притуплює  зір,
а  ти  усміхаєшся,  втиснувшись  в  розміри  монітора.
заколисуєш,  зриваєшся  і  клянеш,
у  бездійстві  своєму  знищуєш  сотні  дієслів,
стаючи  нерухомим  ти  ближчаєш.
вранці  відчиняються  двері  додому,
а  надвечір  я  дізнаюсь  про  те,  що  дім  був  з  піску.
мої  пісчані  невидимки  ненавидять  слухати,
а  я  вже  ненавиджу  їх,  шукаючи  протиотруту:
"привіт,  я  повернулась  з  лютого..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327701
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012

… "

панчохи  спокою  тепло-сині,
ти  вже  доросла  і  тут  майбутнє.
він  гострим  лезом  по  піднебінню
латає  рани,  зшиває  сукні.
його  трикутні  значки  на  шиї
у  такт  пропущеним  й  непочутим.
він  пробачає  в  тобі  повію
і  вміє  вчасно  цим  дорікнути.
брудні  від  неба  старі  панчохи,
не  розлітається  ніч  із  свистом
і  розповзається  тло  епохи
там,  де  на  лобі:  "це  особисте"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012

весняне

мертва  юнка,
завалена  штучними  квітами.
пальцями  ситими  
люди  шукають  дихання
та  не  знаходять.
вроді  її  приписують  слово  "красна",
а  їй  би  до  дна  відлигу.
тіло  змертвіле  цей  люд  обплигав
і  обплював.
ти  знав,  що  ці  квіти  штучні?
поглянь,  вони  проростають  з  труни...
повітря  розносить  заквітчаний  сморід
твоєї  Весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012

мої вірші

звідки  ви  прилітаєте,
мої  пташенята  землисті?
народжуєтесь  з  розрухи,
випиваєте  очі  ще  живому  Вчора
і  замовкаєте  раптом.
я  вами  мовчу,
втаємничую  явне,
я  вами  вмираю  і  слухаю.
ви  тішите  спрагою,
робите  боляче  
своїми  мовчазними  дзьобами
склеюєте  сотні  сердець  в  мені.
удари  зворушливі  й  сонячні,
тягнете  мене  за  собою
як  вантаж,
що  може  і  не  знадобитись.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2012

дякую

вслухайся,
десь  на  дні  ока  усе  інакше,
втоплені  відображення  ще  воскресають
і  плівка  засвітлена  як  початок  нової  ери.
вдивляйся  пильніше,
ми  чуєм  себе  на  хвилі  сутінків,
відірваних  від  зору  відстаней.
роздвоєння,
знахідка  загубленої  пам'яті
на  рівні  промерзлих  асоціацій.
знову  казки  про  янголів,
блідих  охоронців  старості.
не  слухати  їх,
знаючи,  
що  усі  порізи  лікуються  мовчки.
трапляється,
я  рада  знайомству  з  собою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320769
рубрика: Поезія, Панегірик
дата поступления 10.03.2012

мій Сирокко

він  знаходить  в  книжках  досі  мертве  листя
і  навмисно  частує  собою  страху  немовлят.
сад  його  стиглих  снів  перекреслює  долі  обійстя,
двісті  років  без  слуху  й  вмонтованих  в  руки  порад.
я  так  рада  йому,
я  вже  чую  все  ближче  ці  кроки.
зір  глибокий  і  вулиці  майже  пусті,
мій  Сирокко  не  ділить  безглуздя  на  спокій,
мовчки  пишучи  суміш  із  двох  диких  тіл.
він  хотів  оминути  моє  існування
 востаннє
і  здіймався  велично,  
і  нищив  високі  мости.
так  буває  коли  ми  майструєм  змагання,
у  яких  не  програти,  
але  і  не  перемогти.

він  знаходить  у  листі  книжки,  тихі  кроки
і  не  хоче  читати,
й  боїться  мене  в  них  знайти.
мій  Сирокко  не  ділить  безглуздя  на  спокій,
мій  Сирокко  вмирає  сьогодні
огидно-святим...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320233
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2012

***

вії-сороконіжки,
залякана  трішки.
все  ще  малює  присвяти
й  вчиться  без  темряви  спати.
трохи  сліпа,
апатійна,
креслить  на  аркушах  війни.
зброю  складає  тремтливо,
юна  й  образливо-сива.
поглядом  створює-
нищить,
падає  в  крайнощі
й  нижче.
потім  підводиться,  клята,-
як  ще  її  величати?
бачить  себе  в  груді  преси,
мій  майже  мертвий  агресор.
камінь  з  душі  і  на  спини,
 взяти  б  чийсь  спогад  на  кпини,-
знаєш,  це  я...
 трохи  винна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319402
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 05.03.2012

пігулки

ми  ще  не  частувались  березнем,  
вивчаючи  потерті  інструкції,
що  похапцем  хтось  наклеїв  на  наші  спини.
бути  тобою  до  чи  після  всього?
вивчати  слово  "завжди",
повторювати  його  різними  мовами
надто  безмовно.
збільшимо  дозування,
перестрибуючи  разом  дитячі  книжки,
залишаючи  ці  скупі  ілюстрації
знову  на  потім.
сміх  оздоблює  гардероб  шумом,
вдягає  нас  від  очей  чужих
і  робить  східці  розмов  рухомими.
застрягають  у  горлі  
кольорові  пігулки  дії  і  вечора,-
що  нам  побічні  ефекти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317372
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012

збивається

абетка  імен-випадковостей  забруднює  аркуш,
щоденно  залізо  хизується  наростами  реальності,
щоденно  написи  горланять  прямісінько  в  очі.
пристосуванці  влаштовують  білосніжні  танці,
чистіші  за  сльози  блідих  черниць,
солодші  ніж  стиглі  промови  і  погляди.
твій  тютюновий  аромат  нищить  мене  підступно,
нанизує  на  відсутність  спільності
і  ремонтує  усі  твої  рани  ниткою  чорною.
скільки  літер  всього?
в  що  ми  мусим  вкладатись?
дихання  збивається  бажанням  чути,
уникати  випадків  і  зустрічей,
знаючи  що...
доля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2012

перенесення уваги

перенесення  уваги  на  обпльовані  стяги,
праву  руку  на  серце,  
звичайні  рефлекси  
звичайних  нарцисів-патріотів.
ще  не  вмерла,
ще  лише  репетиція,-
на  рахунок  ТРИ.
один...  озеро  сріблясте,
два...  де  б  вкрасти  
чуже  відображення.
два  з  половиною...
нудно  бути  людиною.
хто  кому  вовк?
три...
замовк...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315498
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.02.2012

усім

милуйся  сміттєвими  звалищами  і  густими  вогнями
замиленими  оченятами  кліпай  наївно,
тримай  спину  рівно  
коли  зупиняєш  блискучі  автівки
й  тоді  коли  скалишся  щиро  усім,
немов  на  арені  цирку...

ти  прокидаєшся  в  шлунку  своєї  зірки,
тієї,  що  шлях  твій  повинна  робити  світлим.
ти  бачиш  як  юні  і  вільні  ковтають  омани  літри,
а  потім  лаштують  на  чесність  тобі  перевірки.
ти  надто  для  себе  чужа  і  тобі  не  спиться,
вдягаєш  власне  ім'я,
коротшу  за  пам'ять  спідницю
й  прямуєш  вздовж  лінії  лісу,-
подряпана  і  зашкарубла
та  все  ще  актриса.
 тримаєш  донорські  сни  в  опустілих  легенях,
усе  видихаєш  ментолові  усміхи,
мантри  священні.
і  в  пошуках  завше  вивчаєш  старі  афоризми
щоб  влучно  жбурляти  їх  в  стіни
чужої  харизми...
та  перш  ніж  заснути  малюєш  обскубані  крила,
рахуючи  поспіхом  кількість  психічних  відхилень.

і  можна  б  дивитись  це  шоу  без  дивної  втіхи,
горіхи  чекання  як  вже  пограбовані  мушлі.
м'якушні  бажання,  інтриги  й  потоптані  фіги
і  кожен  хто  все  ще  сміється  -
загубленомужній.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315220
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.02.2012

Невагомість (прокидання)

04:22
Її  волосся  було  розбрисканим  по  білому  простирадлу  і  було  схожим  на  густе  сузір’я.  Вона  щовечора  змащувала  його  біо-гелем  аби  воно  безперестанно  світилось  у  темряві  й  не  підпускало  до  нас  зацькованих  привидів.  На  днищі  нашого  акваріуму  й  без  того  завжди  нуртував  запах  страху,  закликаючи  подорожніх  залишати  свої  сліпі  очі  прямо  на  обезводненій  поверхні.  Мені  хотілось  ковтати  її  сон,  перерізати  ним  свою  горлянку  щогодинно,  майструвати  рухи  і  покинути  врешті  це  засклене  пекло,  але  вона  завжди  встигала  розвиднітись…  


04:45

Мої  нові  руки  страждали  від  перенасичення  зором,  -  десять  очей  різного  кольору  косились  одне  на  одного  і  ворогували  потай.    Крізь  забруднену  сітківку  все  далі  плазували  перестороги  і  вигадані  образи  майбутнього.  Її  заелектризоване  волосся  ще  подекуди  виринало  з  глибин  часу  і  відтінювало  літери  мого  нового  прізвища.  Кути  зору  все  більш  загострювались  і  заливали  кімнату  свіжою  мрійницькою  кров’ю    …



05:02

Годинник,  капці,  пошуки  світла  навпомацки,  кухня,  холодна  вода…



05:06

Серцебиття  трохи  прискорене,  постіль  ще  не  встигла  стати  чужою  і  зустрічає  залишками  тепла.  Помалу  межа  між  кімнатою  і  акваріумом  стає  помітнішою…  сон.


05:27

Тепер  ми  частуємся  глінтвейном  на  старому  кладовищі.  Її  волосся  ще  освітлює  цупку  темряву,  руки  не  відпускають  пустий  акваріум.  
— Кисень  стрімко  безповоротно  у  випадок  а  потім  сигнал  і  ніхто  не  чує  і  все  задихаєшся  і  все  надієшся  на  паузу  кисень  кисень  а  янголи  то  відображення  в  побитому  дзеркалі…  так?  —  ковтаючи  ранок,  репетувала  вона.
— Тааак…
Мовчу…  чому  ти  не  лунаєш,  паскуднику?  Вже  починаю  впізнавати  її,  помічаю  власне  вбрання  і  єдиний  амулет.  Тихо,  але  відчуваю,  що  поспішати  вже  нема  куди.  Обережно  чіпляюсь  за  її  сукню  і  повільно  підіймаюся  над  могилами.  Збентежений  десяток  очей  вказує  нам  обом  на  бездиханну  дівчину  з  синькуватою  шкірою,  що  приросла  до  мого  ліжка.


--:--  Ранок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313114
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 11.02.2012

реєстр (схиблений на…)

реєстр  димових  кульок,
сірих  краваток,  що  контролюють  дихання.
ти  вирощуєш  чайну  медузу,
дихаєш  її  щільним  запахом  і  радієш.
палиш  ароматизовані  палички,
поливаєш  себе  окропом,
прикидаючись  якісною  заваркою.
схиблений  на  цілющих  властивостях  м'яти,
береш  до  рук  маленьку  труну  з  сірниками
і  повільно  спалюєш  їх  руді  голови.
з  вогню  починається  голос,  
з  вогню  починається  пам'ять  води.
виринаєш  подією  з  зіркових  прогнозів,
зціпивши  зубами  приналежність  до  однієї  з  стихій
і  продовжуєш  свій  нічний  реєстр...
до  ранку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311420
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2012

твої руки

твої  руки  -  то  човни,
що  губляться  на  поверхні  обмілілої  річки  сну.
твої  руки  -  то  перевертні,
спраглі  до  ночі  і  тіла.
зоряний  пил  на  обійсті  лютого,
розбрискується  місяць  на  наші  голови.
проникає  він  в  погляд  твій
і  наповнює  річку  сльозами  солодкими.
руки  твої  малюють  безмежні  полотна,
тонуть  човнами  у  думці  моїй,
збирають  мед  світанків  і  мовчань.
руки  твої  пливуть  розмірено,
відточують  звучання  безголосе
і  повертають  до  нашого  берегу...

руки  твої  -  то  човни,
що  губляться  на  поверхні  ночі
і  гублять...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310913
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.02.2012

імпульс страху—кут

холод  грабує  давно  опустілу  шафу,
ганчір'я,  перенасичене  часом  і  тілом,
здирає  з  себе  шкоринку  кольору.
кожна  дія—це  зазіхання  на  майбутнє,
кожен  сон—то  натяк  на  залежність,
що  акуратно  обрамлює  тебе  минулим.
ми  разом  штовхаєм  каміння  до  закутків,
ми  розчищуєм  наш  простір  невтомно,
бо  кожен  кут  дорівнює  знаку  безвиході,
бо  ми  складаємся  з  кутів  і  знаків.

я  навмисне  притуплюю  зір  свій  знайомою  місцевістю,
не  помічаючи  павутиння  обставин  аж  доти
поки  воно  не  прикрасить  шию...  
десь  в  кутку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310707
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2012

ПОдУЩіна

Суміш  лабіалізованих,  вперто  голосних
і  вечірньо-шиплячих  звуків,-
о  ш  -  ОШО-  О,шо?
ШОрсткий  хаос  питань,
приємний  на  звучання,
цупкий  або  навіть  ШОвковий,
 шоковий.
тексти  вшиті  у  подушку-
подущіна,
і  на  
очах  інший  колір.
хто?
хлопець,  що  бігає  сторінками  майбутнього  
підручника  
з  літератури.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309484
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.01.2012

Тролейбус

дорога  наче  висолоплений  язик  твого  творця,-
йому  вже  не  хочеться  говорити,
лише  крокувати  твоїми  ногами
і  слухати  як  тебе  читають  мовчки  чи  вголос
для  когось.
в  підошви  долі  забивається  пил  неминучості
немов  заклик  рухатись  швидше.
і  ти  стрибаєш  в  старий,  холодний  тролейбус,
яким  насправді  грається  янгол  без  віку,-
йому  так  не  хочеться  втечі.
знаєш,  він  проворно  смикає  залізні  нитки
і  ти  стаєш  іграшкою  всередині  іграшки.
Картинки  за  склом  поспішають,
 ще  міцніше  чіпляєшся  за  поручні.
Лялькар  не  задивляється  в  нутрощі  своїм  іграшкам,-
не  впадеш.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308445
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 23.01.2012

…. (у співавторстві з ImmortalPsycho)

«Розпочни  із  потрісканих  уст...»  -
Він  чув  ці  слова  в  голові  і
нічого  не  міг  зробити
падав  сніг  і  йшов  двохтисячний  рік
від  дня  народження  Христового
купуючи  крам  в  місцевого  п’яниці
зустрів  ту,  що  торгувала  душами
і  він  купив  на  останні  галеони
душу  Вівальді  і  втягнув  її  в  стрічку
переглянувши  старе  німе  кіно
дізнався,  що  цей  чоловік  з  кадрів
був  найвеличнішим  із  усіх  земних  музик
тоді  вирішив  отримати  скрипку  Вівальді  за  будь-яку  ціну,-
він  переспав  із  сотнею  красивих  китаянок,
повбивав  тисячі  різномовних  монархів,
шпигував  за  прислугами  Зевса,
шукав  відповідей  у  Арея,
різав  горлянки  персидам,
втікав,  ховався  безкарно
пестив  прислуг  сицилійських  королів
вибивав  інформацію  з  клерків,
та  не  знайшов  скрипку  Вівальді.
лише  присівши  в  затінку  Єрусалимських  дерев
відчув  запах  чарівливих  звуків,
що  здавались  примарними.
падаючи  з  неба  і  повертаючись  туди  ж,
вони  руйнували    пошуки  синхронністю
аж  доки  нога  його  не  осквернила  далекий  Олімп.
Зевсове  безсоння  котилось  безоким  кошеням,
що  кігтями  впивалось  у  струни  видив  його.
Вирок  сипався  з  рота  Геліоса,
обпікав  і  знищував  озера  часу  на  шкірі  блукальця.
Вирок  був  повітрям,
перекриваючи  дихання  пальцями  Гекати,
чинив  безмовний  суд,
повертаючи  хаос  й  мовчазну  скрипку  Вівальді.
Вона  народжувалась  в  ньому,
забувала  про  руки  майстра
і  врешті  перестала  бути  скрипкою  Вівальді.

Закута  в  діряві  долоні  Харона,
слухала  ґрона  туману,
співала  беззвучну  осанну.
остання  з  живих,
що  скарбом  не  стала.
мряки  замало
і  тут  їй  безмежно  всі  раді...
ти  чуєш,  Вівальді?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307477
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.01.2012

ще поговорим

погода  -  це  суперклей  для  будь-якої  розмови,
малесенький  пустий  тюбик,
який  вже  давно  не  має  змісту,
але  ще  зберігає  свою  назву.
розбиті  горнятка,
розгублені  істоти  на  численних  зупинках...
знову  хочеться  спати,-
зміна  погоди.
люблю  чай  з  присмаком  часу  
і  заліза...
ще  поговорим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2012

під шкірою

кажеш,  що  в  мене  під  шкірою  потерті  мапи,
а  ти  блукаєш  усе  і  ніяк  не  вернешся  додому.
нікому  не  світять  ліхтарі,  
ніхто  не  шукає  прихистку  в  лютому...
ти  кажеш,  що  я  забута
і  лише  коли  пробіжуся  взута  по  твоїй  пам'яті,
невільно  вимовляєш  моє  ім'я,
шепочеш  його  не  тій.
сієш  вірші  мої  в  теплу  землю  часу,
бачиш  схожі  прикраси  і  переносиш  їх  в  сни,
а  до  весни  зовсім  трохи...
ноги  малють  на  склі  дивовижні  стрибки,
кличеш  уранці:  "Навпаки,  повернись!!!!"
відгукаюсь  пальцями,  
тріпочу  листям  кипарису,
коли  відчуваю,  що  риси  мої  ти  бачиш  
тільки  закутими  в  слово  НАВПАКИ.
може  це  колір  стійкий  на  холодних  нігтях,
 віття  подряпало  вікна  до  глибоких  зморшок
і  може  чекати  залишилось  менше  ніж  трошки...

ти  кажеш,  що  в  мене  під  шкірою  мапи  потерті
і  як  цілунки  смерті  синці  під  очима.
хочеться  йти  за  тими  хто  ще  не  покликав,
дике  звіря  вмирає  від  свого  ж  крику...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2012

народження дружби між…

розчинна  кава  спокою
 з  кожною  дрібкою  цукру  ще  гидшає.
щороку  випадкові  прогнози  знешкоджують  сонце,
решетують  парасолі  і  зневоднюють  небо.
на  візитівках  місцевих  царів  з'являються  пуп'янки  звучання,
такі  тендітні  і  обнадійливі.
війна  із  логікою  зводиться  до  народження  дружби  між
ними  і  нами  обезвіреними,
озвірілими  нами  і  нами  всепрощаючими...
безкінечність,  беззмістовність,  без...

лише  б  спокій  постачали  вчасно
в  міста,  що  розчиняються  на  мапі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304912
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.01.2012

янгол з синьої торби

свіжість  здертого  лаку  з  квітучих  нігтів  
нищить  нюхові  рецептори  образу  ідеальної  жінки.
я  ховаю  таємниці  в  синіх  торбах,
що  пахнуть  безперервно  пральним  порошком
і  совістю  мого  янгола.
він  холевний  і  нестримний,
радіє  свіжовипеченим  галюцинаціям
і  на  радощах  вилітає  з  синьої  в'язниці.
розбиває  крилами  своїми  кволими  світло
і  в  темряві  я  не  розрізняю  синій  колір,
і  в  темряві  він  перестає  бути  моїм  улюбленим.
наркотичний  янгольський  спів,
аромат  дурману  приріс  до  тканин
і  здиросвяту  легше  вбивати  гостей  крилатих...
постріл





*  Холевний  –  хворобливо-істеричний

**Здиросвят  -той,  хто  мотивує  свої  дії  псевдорелігійністю

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304299
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.01.2012

в тих баштах

попеліють  башти  в  підземеллях  часу,
в  них  хлопчик  малює  риторичні  фігури  блідою  фарбою,
в  них  дівчинка  приховує  свій  колір  індиго  за  шкірою  ночі.
звучать  знайомі  мотиви  в  тих  баштах,
перериваються  розмови,  ланцюжки  срібні,
губляться  талісмани  на  дні  баштових  океанів.
народжуються  привиди  німі,
вчаться  слухати  і  розмовляти  шурхітом,
дивлячись  на  старих  й  незграбних  піратів.
в  цій  башті  вони  заточили  хвилі  і  кораблі,
в  цій  башті  вони  палили  люльку  миру  по  колу
аж  доки  її  не  проковтнули  з  жадоби.
підземелля  пашіє  сльозами  піратів,
копіює  земля  їх  зморшки  
і  дивиться  крізь  пораненим  зором.
вмирають  з  горя  старі  блукальці
і  тільки  хлопчик  продовжує  малювати  риторичні  фігури
кольором  індиго,  очищеним  від  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303682
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.01.2012

знову Хуліо

я  збираю  вашу  схожість  в  розбитий  глечик,
втечі  плутаю  з  долею,  в  очі  сію  насіння.
винні  у  цім  божевіллі  дороги  й  скупі  прикраси
або  ж  ніхто  не  винен...  
і  ти  не  КортАсар.
фази  моєї  хвороби  до  слів  прикуті,
кульки  гіркої  ртуті  вирують  в  мозку.
мертві  нічні  кіоски  ковтають  змову,
брови  густі  стежками  ведуть  додому.

ти  не  напишеш  більше  мене-мандрівку,
тільки  у  вогнище  кинеш  вогку  сигару.
гіршої  кари  шукати  обом  і  годі...
кажеш:  "Він-  злодій...",
а  я  все  складаю  й  пишу,
віршем  на  руки  йому  висипаю  насіння,
віршем  чіпляю  на  пальці  дешеві  прикраси,
знаючи,  що  помирають  завчасно  винні,
знаючи,  що  не  вернеться  в  цей  світ  КортАсар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302745
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2011

тут, мамо

будую  місто  з  спустошеним  храмом,-
мамо,  
зимою  тануть  сніги
в  цій  пустелі  ще  все  навпаки.
стійкі  помади  лущаться  з  стін,
кольору  крові  і  вин
залишаю  омани  устами.
мамо,  десять  кроків  з  очей,
сотні  мертвих  ідей
і  усе  безперервно  так  само...
мамо,  тут  відлуння  нудне,
тут  не  чують  мене
і  кидають  під  ноги  прокльони.
так  образами  тхне
моє  пекло  скляне,-
розбиваються  тихо  ікони.
ще  не  знаю  коли
 створять  коло  кути
і  святі  твої  сни  нам  насняться.
я  на  таці  несу  
твого  серця  красу
і  потворність  свого...  
теж  на  таці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302599
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.12.2011

Риби Господні (у співавторстві з ImmortalPsycho)

Сьогодні  я  читав  статтю  про  те,  як
умивальники  вміють  проливати  сльози
та  хворіти  венеричними  захворюваннями.

Довго  дивлячись  на  дим  із  цієї  дешевої  газети

я  згадав  про  тебе.
Про  те,  як  минулого  року  (може  і  зараз)
вода  лилась  з  твоїх  вух,
і  не  повертаючись  у  родинне  русло
дикострунно  ридала,  ритмуючи  слова  у  розповідь
чи  знов  ж  таки  в  довбану  статтю  із  дивною  назвою
"Як  безхвостими  плавниками
Ісус  навчав  безформної  молитви  людей".
Продовження  чи  просто  фейл:  "Людей,  котрі  вміли  кохати
очима  апостольських  дітей,  проте  так  і  не
навчились  здобувати  освіту  із  морфію  та  голодних  індійських  слонів...  "

Змістовні  прірви  з  паперу  ще  пахнуть  твоїми  руками,
вони  засмічують  мою  свідомість  дешевими  інтригами
та  слизьким,  гарячим  повітрям,  що  ковзає  вздовж  вікна.
Кілометри  відлунюють  безперервне  писання  і  мрії  твої,
які  ти  старанно  виводиш  на  землі  тамільською  мовою.
Вода  слухом  здається  і  в  зір  перетворюється  берег,
я  чекаю  на  ньому  свіжих  новин...
Гострий  шум  креслить  магічні  кола,
коли  перечитую  нас  кінчиками  пальців  
і  бачу  як  вони  випадково  спалахують.
Випадковість  у  заголовках,
епігонських  притчах  
та  очах  намальованих  на  піску..

Я  сьогодні  читаю  кислотний  дощ,
я  сьогодні  вчусь  ховати  небо  під  парасолею...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.12.2011

ти нагадуй мені частіше

нагадуй  мені  частіше  про  те,  що  я  сильна,
мильні  бульбашки  поглинають  різдвяні  будинки,
бо  взимку  я  чекаю  на  тебе  тихіше  і  дужче
і  лущить  горіхи  беззубим  ротом  бліда  дрімота.
нагадуй  мені  й  про  те,  що  твоїм  боржницям
не  спиться  у  час  невідступних  бажань  старечих.
і  втечі  їх  не  рятують,  -  вдягають  вбрання  черниці,
розлущена  криця  свята...
з'явилась  нова  боржниця...  

нагадування,  ворожіння,  синя  омана,
улюблений  колір  розчиняє  беззмістовність  ранку.
яскраву  приманку  ховаю  під  ковдрою  страху,
увагу  розливаю  на  слизьку  підлогу  й  не  можу  піти.
ти  нагадуй  мені  частіше  про  те,  що  я  сильна,
мильні  бульбашки  покривають  тіло  як  пухирці.
в  цій  безодні  я  не  маю  за  що  схопитись  цупко,
грубка  дихає  холодом,  спалюючи  останні  слова.
я  не  чекаю  Різдва,  бо  не  бачу  в  цій  прірві  свята,
малювати  дитинство  кольором  так  безглуздо...

зима...
борг  виПЛАЧУю  смерті  сама.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2011

так, геній… (прокидайся)

Прокидайся,  
ранкове  повітря  пестить  струмом,
врізається  шумом  в  кришталь  віконну
й  солоне  сонце  холоне  за  два  натхнення,
ти,  схоже,  геній  і  я  готова
складати  дрова  твоєї  слави,
до  кави  дрібки  себе  жбурляти
і  говорити  про  фатум  клятий...
так,  я  готова  тобі  писати.

сипляться  з  мене  пророцтва  зовсім  безболісно,
цукрові  пустелі  перерізають  горлянки  спрагою
і  ми  народжуємся  однієї  ночі  в  різних  світах.
пишуться  тексти  з  швидкістю  ледачого  вітру,  
твій  зоряний  час  застрягає  в  моїх  очах  і  наливає  їх  соком.
я  зовсім  тебе  не  оплакую  віршами,
зберігаю  лише  десятки  твоїх  відображень  на  своїх  руках,
а  ти  ще  й  не  знаєш  про  вірність  слову  твоєму.
прокидайся,  
вже  скоро  осипляться  золотом  літери  твого  прізвища,
обірвуться  сни  вереском  мелодійним.
снодійне  опустить  на  ліжко  цю  кару  щоденну,-
ти  геній,
ти  мусиш  про  нас  писати...

так,  геній,
я  ж  -  фатум...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2011

моя Тривога

"...я    відчуваю    цю    тривогу
 буквально    з    останньої    зустрічі
 це    схоже    на    неналаштовану    скрипку..."

                                                                       (Асоціальний  Невротик)

***

 пряні  випари  міста  і  очі  навскіс,
мій  ескіз  поглинає  знебарвлені  фарби.
замість  скарбу  прикметники  через  дефіс
або  ж  спалений  лист...
замість  скарбу.
і  тривога  на  шиї  малює  рубці,
олівці  надто  гострі  й  відверті.
я  ж  малюю  ТЕБЕ  на  дірявій  руці
і  складаю  із  подихів  смерті...

я  схожа  на  відповідь,  обійнявшись  із  знаком  питання,
причаївшись  на  краєчку  хворих  фантазій.
Навіщо...  ти  завжди  вигукуєш  своє  "навіщо?"
і  тоді  я  мушу  бути  чимось  схожим  на  відповідь,
і  тоді  я  перетворююсь  на  холодну  й  слизьку  тривогу.
чи  знав  ти  ким  я  стану  в  момент  твого  сну?
Боже,  ми  тут  блукаєм,  затуливши  очі  долонями,
прикидаємся  мільйонами  відповідей  ще  не  зачувши  питання,
тягнемся  до  сонця  своїми  восковими  тілами
і  не  бачим  як  вночі  дивне  проміння  цілує  холодні  шибки.

я  наче  хибне  припущення,  
перекреслене  червоним  чорнилом,
відколи  створила  тебе,-  
перестала  звучати.
в  ґрати  зв'язались  усі  мої  струни  і  рани,
може  й  зарано  молитись  собі  припинила,
може  зарано  розтануло  воскове  тіло...
що  ж  ти  малюєш,  коли  вимовляєш  "хотіла"?
(посміла)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011

ще досі (з твоїми квітами на підвіконні)

ще  досі  вітаюсь  з  квітами  на  підвіконні,
займаю  себе  безкінечними  текстами,
цілюсь  в  птахів  аби  побажати  їм  перельоту
і  смикаюсь  теплом  у  твоєму  оці.
ще  досі  згадуюсь  тобі  будуючою  місто  на  склі,
вимовляючою  знаки  й  пророцтва,
розливаючою  колір  пекучий  на  пусті  околиці
аби  не  зміг  від  слів  протверезіти.
скибками  нарізаю  твою  відсутність
і  ковтаю  її,  не  пережовуючи,
вже  чую  як  вона  засмоктує  мої  нутрощі,
робить  мене  пустою,  зневаженою...
поперек  горла  усі  ці  спроби  сказати
без  спроб  почути,
дихати  не  дають  нудні  проповіді  часу,
де  я  досі  вітаюсь  з  твоїми  квітами
на  підвіконні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2011

*фрагмент* те, що хочеться сказати

моя  аура  кольору  твоєї  далекої  турботи.  щоранку  починаєшся  ти  поруч  з  моїм  віддзеркаленням,  починаєшся  так  само  холодно  і  невідступно.  щовечора  пишу  черговий  лист  довжиною  в  неможливість  і  наче  квітку  вкладаю  його  в  улюблену  книжку  до  наступної  зими.  

*я  не  люблю  зірвані  квіти  так  само  як  зірвані  слова,  а  вони  спраглі  до  часу.  час  же  закоханий  в  колір  моєї  аури  так,  як  я  закохана  в  твою  далеку  турботу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2011

пора мені відцвітати

родючими  ґрунтами  долонь  засиплю  небо,
пора  мені  відцвітати,  ковтаючи  щасливі  квитки,-
паперові  прапорці,
що  іржавими  спицями  нишпорять  в  серці.
знайди  себе  там,
звільни  місце  покаліченому  сумніву
й  до  кінцевої  зупинки  тримайся  за  поручні  оголеними  дротами.
перезимуй  мої  неврози  на  долівці,
закупореній  поглядом  зовсім  невтішним,
ставлячи  за  мету  мої  очі...
зовсім  не  бачивши  тієї  мети,..
 засипай  небо  родючістю  не  моїх  долонь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=297251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2011

весільна сукня

весільна  сукня  знебарвлює  кров  її,
підкреслює  великі  очі  кольору  теплого  ґрунту
і  робить  з  неї  отруту,
яку  слід  берегти  десь  в  небі,
щоб  діти  сусідські  не  спромоглись  дістати.
кольору  кривавої  вати  її  уста,
що  майоріють  прапором  його  невітчизни...
так  минають  їх  тижні,
так  лікуються  рани  глибокі
й  дитячи  порізи,
відкриваються  візи,
летять  повз  міста  літаки...
він  хотів  навпаки,
але  це  вже  забуте  бажання
й  востаннє  він  бачив  її  у  своїм  листі:
"я  писав  не  тій,
коли  ти  минала  себе
і  кордони...",
а  зараз  спогад  холоне,
як  колись  восени  їхнє  ліжко.
все  ті  ж  вулиці  з  тягарями  квартир,
все  ті  ж  розбиті  вікна
і  схожі  крадіжки
і  навіть  ліжко  те  саме...
от  тільки  з  очами  і  
сукнею  зовсім  інакше.
їй  під  сонцем  чужим  молиться  трохи  тихіше,
а  все  інше  не  варте,
бо  залишилось  там  де  й  знебарвлювач  крові.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.11.2011

Тиша й кокаїн ( у співавторстві з ImmortalPsycho )

Неможливо  забути  про  мух,
які  заплутавшись  у  густому  мастилі  
автобусної  зупинки
нагадують  про  своє  місцезнаходження
тонкими  крилами
частково  визирають  очима
потрапляючи  на  всі  телеканали  України  
її  дешевого  не  окисненого  холдингу
Перекривавлений  звуковий  дисонанс
твого  внутрішнього  телебачення
так,  досить  часто  ми  викрикуючи  
політичні  гасла  не  помічаємо
як  перекреслюємо  асоціативний  ряд  
кістками  й  кров’ю  мухи  бігають  по
мертвій  нікотиновій  тиші
в  її  волоссі  їм  ніжно.

Мед  гіркої  правди  про  такий  сучасний  кінець  дешевої  
поп-сторі  -
зупинка  поміж  вічністю  та  реальністю
себто  смертю
Взаємно  обернений  токсикоз,
Семафор  завжди  на  червоному
Ретропаркінг  хвиль.
призахідного  міста,
міста  де  є  дешеві  кіно-клуби,
дорогі  борделі,
лискучі  дипломатні  портфелі  та  не
має  нормального  людського  телебачення
питання  чи  телебачення  бува  нормальним?  (Явищем),
коли  мухи  заплутуючись  в  її  волоссі
намагаються  тобі  щось  передати
щось  
на  зразок  :  «Кохай  її  як  ми»
та  ти  не  знайдеш  виходу  
„Вихід  для  слабких”-
так  казав  покійний  
карфагенець,
що  вбив  десять  тисяч  голих  каштанів
З-під  мастила  не  видно  нічого:
її  лиця,  ані  панчіх  ані  черепашки,
в  якій  вона  любить  часто  ховати  своє  обличчя
наче  таке  миле  створіння

Допивається  хаос  тисячами  сухих  горлянок,
прорізається  голос,  
виблискує  коралами  знепокоєний  натовп,
де  циганською  голкою  кожен  пришиває  руку  до  серця.
Липкими  пальцями  вождь  заколисує  тишу,
вулиці  її  пустотливі  заливає  прозорими  фарбами,
прикрашає  крильцями  блакитних  мух  із  вкрапленням  осені.
Веди  нас  вперед,-
підземне  царство  вже  не  належить  Аїду,
тому  просто  веди  за  собою...

Красномовство  наче  енергетичний  напій,-
сьогодні  будинки  масово  захворіють  безсонням
і  почнуть  малювати  майбутнє.
Бог  розсердиться  врешті-решт
і  жбурлятиме  в  нас  посуд  небесний.
Тарелі  і  блюдця  космічні  
почистять  від  неба  люди
язиками  злими,
отруєними.

Тишу  їдку  транслюватимуть  всі  телеканали,
але  цього  вже  занадто  мало.
потруєним  красномовством  
в  бетонних  гробницях
навіть  тиша  не  чується...
і  не  сниться...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295402
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.11.2011

[ctrl + v]

прагну  повторення,-
змиваю  з  очей  колір  подій  і  деталі.
далі  тебе  не  зустріти  
і  не  дізнатись  що  ж  далі.
лі-та...  
я  знову  в  тобі  лі-та-ю
і  ніби  сама  собі  бог
пишу  цей  нудотний  сценарій.
перевертаю  "і",  
вже  чую  оклик  недільний.
нащо  здаватися  сильним,
будучи  десь  за  межею.
ямби,  хореї  і
все  щоб  навчитись  мовчати,
бачити  в  дзеркалі  світло  німого  агату.
чути  тебе
 і  писати  без  змісту  німого,
зовсім  не  мого  тебе
 перед  сном  обіймати.
прагну  повторення,
згадую  вірші  лютневі,
стіни  рожеві
і  каву  навмисне  розлиту.
квіти  з  паперу
цвітуть  на  вікні  бірюзово...
прагну  повторення,
прагну  цілющого  слова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294969
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.11.2011

поділ

мій  поділ  часу  на  ніч  і  ніч,
коли  заклинання  крапають  з  ринв  іржавих,
коли  з  цікавих  книжок  виповзає  пам'ять,-
мій  поділ  часу  на  ніч  і  ніч...
без  ліхтарів  промерзлих,  без  слів
розмикається  замкнуте  коло,
перетворюючись  в  усмішку  веселкову.
мої  казкові  сюжети  гидкі  й  облізлі,
стислі  зітхання  на  стінах  замість  картин.
один  лише  ранок
і  знову  поділ  на  ніч  і  ніч...

переписуються  в  повітрі  усі  мої  копії,
тиснуть  світлом  і  тицяють  пальцем,
неначе  я  іншої  раси.
запаси  зізнань  подрібнішали,
тишею  бути  незвично  і  холодно.
змолоду  часто  малюють  такі  портрети,
щоб  померти  можна  було  б  з  гідністю,
а  я  не  малюю  ніколи  ніч  і  ніч...

краще  б  це  був  поділ  на  варни,
безкарне  таке  самоїдство,  
таке  дрібне  і  ліхтарно-промерзле.
краще  б  мене  накреслив  той,
хто  бачить  єдність  ночі  і  ночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2011

твоїм почерком

"Дякуючи  всім  поколінням  її  предків  за  те,
Що,  несвідомо  злягаючись,
Вимостили  їй  тисячолітній  шлях  до  втілення
Спеціально  для  мене."
 (Ю.  Андрухович)



...  між  ребер  застрягло  продірявлене  "спасибі",
зігріта  подихом  куля  тулиться  до  грудей,-
відбери  мою  здатність  чути  розсипані  речення,
розливатись  на  скло  розпечене...  
відбери  мене
у  загоєного  снігами  міста,
де  чисті  простирадла  застелені  на  підлогах,
де  бракує  тебе,
як  термінової  допомоги...
відбери  мене  у  ранкових  маршрутів,
де  страждають  закуті  й  сліпі  прометеї.
забери  мене  із  розлогої  сукні,
одним  доторком
   прямо  в  майбутнє...
будні  пишуться  твоїм  почерком,
застигають  на  шкірі  дрібні  печаті...
щоб  впізнати  тебе  
не  пускаю  з  обіймів  вокзали...
я  писала  тобі  своє  обезброєне  "дякую",
розкидалася  знаками,
краплями  часу  вмита,
а  зігріта  подихом  куля  тулилася  до  грудей,-
шляхи  підземельні,
немає  ще  нас  ніде...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2011

коли ти боявся темряви

коли  ти  боявся  темряви,
ліхтарі  проростали  на  днищі  безхмарності.
поступово  висихали  моря,
наливаючись  соком  часу  вже  наступного  тижня.
в  тобі  карбувались  таблиці  гіллясті,
літали  старі  настанови  і  формули,
загадки  і  кросворди...
в  тобі  лунали  акорди  нічних  самогубств.

скоромовками  зустрічали  усі  добрі  ранки,
ними  ж  проводжали  знуджені  вечори.
коли  ти  боявся  темряви,
в  будинках  нуртували  наші  тіні,
занотовуючи  кожен  пропущений  виклик.
і  скільки  було  ненависті  до  спогадів,
і  скільки  пожеж  довелось  нам  отак  втаємничити,
і  скільки  було  останніх  маршрутів  додому...

коли  ти  боявся  темряви,
вона  годувала  своїх  дітлахів  світанком
і  змушувала  нас  молитись  за  них.
поступово  висихали  моря,
переповнювались  кімнатки  кросвордів
і  скоромовки  ставали  тишею...
коли  ти  боявся  темряви.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292201
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2011

… я б хотіла обрати сама собі безімення

...  я  б  хотіла  обрати  сама  собі  безімення,
власноруч  заселити  саджанцями  тиші  це  місто
і  ніколи  не  бачити  дорожніх  знаків  на  твоїх  долонях.

займається  полум'ям  вогке  повітря  незустрічей,
продірявлені  легені  спогадів  надмірною  святістю,
світлом  переломленим.
ти  надто  втомлений  мною,  приглушений  пострілом,
дорослими  стають  гойдаючись  на  колінах  в  смерті.
коли  в  конверті  анемічні  обличчя  бавляться  часом,
траси  спустошені  гортаються  немов  сімейний  альбом...
хороми,  фортеці,  величні  палаци
й  на  таці  лимонне  сонце  із  свіжим  дощем...
з  усіх  перемелених  тем  опадає  на  землю  осад,
трощиться  посуд  в  несправжній  моїй  оселі,
розливаються  акварелі  й  моря  на  дороги  вечірні...
так  покірні  планують  війни  й  вкладаються  в  ліжко,
трішки  ковтнувши  себе  і  свого  величчя,
закривають  обличчя  нічним  блуканням...
так  зникають  питання..

і  якщо  ти  читаєш  дороги  як  символи  надсвященні,
я  б  хотіла  обрати  сама  собі  безімення...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2011

в моїй подушці живе пожирач янголів

в  моїй  подушці  живе  пожирач  янголів
і  я  бачу  сни  на  залишках  їх  м'яких  крилець.
вчора  наснилось,  як    мрія  літати
прикіпає  до  геть  збайдужілих  потилиць.
слухай,  ти  кажеш,  що  подушка  більша  за  місто
і  коли  я  намисто  жбурляю  на  шию,
я  бачу  у  дзеркалі  зморшки,
на  твоїх  очах  сивію.
я  вмію  тебе  не  слухати  й  чути,
отруту  літрами  пити  вранці,
танці  твої  малювати  киснем
і  якось  ми  пальцем  притиснем
це  кляте  люстерко  здорового  глузду...
ну  що  ти  стовбичиш  в  цій  хворій  уяві?
на  лаві  підсудних  так  солодко  спати
і  пити  з  наснагою  мед  препаратів...
ну  що  ще  сказати?
фонтани  парфумів  на  мертве  й  безкриле,
спочатку  хотіла  благати  прощення
та  втратила  голос  і  розум  на  сцені.
...  а  в  подушці  плаче  холодне  натхнення...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2011

спіткнутись (К)

спіткнутись,  
затерти  розлуку  до  блиску,
придбати  на  виріст  дитячу  колиску,
стояти  на  місці
у  вічних  заторах,
молитися  сліпо  конкістадору.
тягнутись  віками  на  мапі  пустотній,
прикметники  лити  на  слово  "сьогодні".
і  знати,  що  ти  не  читаєш  натхненно,-
і  пишеш  історію  вже  не  для  мене.

спіткнутись,
затерти  розлуку  до  блиску
і  знати,  що  ти  аж  до  холоду  близько,
що  ти  запізнився,
бо  танув  в  заторах
і  словом  не  кривдять
конкістадори.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2011

пальці

вже  дивно,  що  твої  руки  припадають  пилом,
так  наче  я  щойно  зуміла  пізнати  найглибшу  суть.
мене  вже  нікуди  не  кличуть,
намистинки  часу  срібляться  на  шиї  як  ртуть
й  пісчані  годинники  знов  розбиваються  вранці.
я  пальці  твої  гортаю,  
читаю  себе  на  форзаці
і  пишуть  мене  безперервно  все  ті  ж  
обезбарвлені  пальці.
я  скоро  народжусь  із  крові  бетонних  пакунків,
стоятиму  струнко,
зміню  собі  голос  
і  колір  очей  вочевидь,
щоб  ти  не  побачив  або  ж  не  почув
оте,  що  в  мені  стільки  часу  мовчить...

міцнішими  стали  обійми  і  часом  напої,
зі  мною  трапляється  дійсність  о  шостій  годині.
і  може  ми  винні  у  тім,  що  рекламні  плакати
за  нас  значно  більше  збираються  світу  сказати.

і  руки  твої  припадають  оманливим  пилом,
я  довго  ховала  в  собі  ці  пустелі  невміло,
я  довго  гортала  ці  пальці
й  вивчала  прикмети,
бажаючи  знати  хто  ти  і  де  ти.
тепер  же  вертають  додому  блукальці
і  більше  не  пишуть  казок  обезбарвлені  пальці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290776
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2011

до космічних поетів

розтинають  слова  навпіл  смугляві  зірки,
бенкетують  перекладачі  космічних  поетів,
розводячи  вогнище  поблизу  нашої  домівки.
тумани  валяться  з  димарів  розчавлених  тугою,
другою-першою,  першою-другою...
останньою  секундою,  напівправдою,
зрадою  опівнічною,
надто  дотичною  до  твоєї  відсутності  зараз.
зосталось  кілька  кроків,  
кілька  елейних  поглядів...
зовсім  без  спогадів,  без  квітів  блакитних
на  твоєму  плечі.
голос  нічий  розливається  на  підлогу  плесом,
наче  воскресло  в  мені  сторічне  видиво...

 тонкими  лініями  тягнеться  час  вздовж  дахів,
переплетені  смужки  світла  зі  склом,-
нам  обом  сняться  щоранку  космічні  поети
й  ними  померти  було  б  за  спокій..
та  кілька  кроків  до  відсутності  схожі  на  вічність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289630
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2011

ще один вірш… пропаща

безперервно  свій  холод  множу
на  листи,  що  надміру  схожі,
де  тремтить  надбоязнь  дистанцій...
вранці  знову  блукаєш..  вранці
я  не  смію  в  тобі  жевріти...
а  зимою  вмирають  квіти...
повертайся  назавжди  звідти.

...  денний  сон  декорує  глибокі  стіни,
переплутані  пальці,  ковдри  й  листівки.
я  настільки  боюсь  твоїх  слів  без  рими
запротореними,  нічиїми
приручають...  і  тану  з  ними.
так  трапляється  часом,  що  губиться  спокій
й  кольори  беззмістовні  
й  дощі  високі  
простягаються  горами  крізь  пустелі,
наче  вогники  тьмяні  з  холодних  келій.
і  в  оселях  чужих  зустрічають  зими,
що  чужими  для  нас  вже  звикають  бути.
ти  облуди  свої  проганяєш  словом..
та  нікого  не  чую  в  цих  марних  хащах,-
я  пропаща...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288865
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2011

комусь… скляне

блискуче  скло  відтінює  пожовклих  людей,
з  їхніх  ідей  зазвичай  починається  сонце  надвечір.
руки  старечі  малюють  бридкі  натюрморти,
щоб  побороти  байдужість  взлітаєм  на  дно  метушні,-
краще  за  тебе  ніхто  не  напише  мені...

з  очей  крапають  казки  про  самотність,
розбиваючи  засклені  калюжі  його  поглядом,
тішать  мене  ці  вулиці  безперервні.
опадають  слова  з  сторінок  зачитаних  до  дірок,
з  мого  дірявого  відчаю  на  відстані  відчуття.
де  ти  будуєш  місце  для  спільної  пам'яті,
коли  осіння  незграбність  розбиває  спогади?
розливаються  фарби  на  веселкове  волосся
і  сняться  тоді  сни  страхітливі.
в  цій  зливі  ти  можеш  розгледіти  біль  силуетів,
якщо  не  догледів  раніше  скляних  віршетіл,
дрімотно  ковтаючих  залишки  сил...
з  уявних  могил  постають  ще  вогкі  застороги,
ти  хочеш  знати  для  кого  написана  осінь  в  цих  віршах,-
ім'я  своє  вимовляй  тихіше...
інакше  втрачається  загадка  скляних  сподівань...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011

коли прощаєшся

книги  стають  ріками  приспаними,
снодійним  губляться  в  затоках  свідомості.
серед  вас  я  завжди  ніяковіла,
тіло  покривалось  ластовинням  сумнівів
і  я  прагла  розповідати  про  кімнатні  океани.
зарано  дісталась  берега  в  кишені  ще  з  вірою,
гребуючи  синькуватою  шкірою,
приміряла  на  себе  десятки  чужих  існувань.
я  чула  як  ти  шепотів:  "краще  стань...
стань  собою  принаймні  на  кілька  мовчань"
і  голос  твій  тоді  котився  під  ноги  кулею...
та  якось  збагнула  я,  що  він  не  умів  звучати,
лише  розріджував  стіни  й  без  того  хиткої  кімнати,
коли  дві  сторінки,  мов  крила,  хотіли  літати
і  кидало  мене  від  дахів  до  глухого  безмежжя.
"я  стежу  завжди  за  тобою"...
а  знаєш,  я  звикла...  
і  навіть  коли  прорізають  надію  підточені  ікла,
я  друзям  малюю  себе  безперервно  живою,  -
отак  біля  тебе...  
отак  обійнявшись  з  тобою...

і  ріки  несуться  додому  щоб  намертво  впасти,
заснути,  забути,  любити,  творити  контрасти,
де  час  перестав  поспішати  і  став  лиш  словами...
забувши  про  вас,
залишаюся  подумки  з  вами.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2011

люстерка

на  моїх  пальцях  проросло  п'ять  люстерок  і  ти  відбиваєшся  в  них  приреченістю.
 наші  міста  перегукуються  співом  будильників,  перетягуючи  мапу,  наче    ковдру,  кожен  на  себе.    

   *
 в  місті  твоєму  блукає  тінь,  хиткими  рухами  вона  малює  інакший  простір.    знаєш,  пиши  мені  про  неї  листи...  цілуй  її,  коли  вона  плаче,  бо  так    починається  правда.

 в  люстерках  вирує    тиша...  я  надто  люблю  тебе.
 добраніч!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2011

він будує жовтаве містечко

він  будує  жовтаве  містечко  на  блідому  папері,
розливаючи  власні  сни,  
розгинаючи  мріям  спини.
він  щоранку  мовчить,
він  щоранку  буває  винним,
приправляючи  змістом  залізні  двері.
із  різдвяних  містерій  він  зичить  старі  сюжети,
паперовість  дарує  тепло  домівки.
і  коли  багряніють  в  повітрі  безчасся  цівки,
вже  безсила  втікаю  з  гарячих  плетив.
його  місто  жовтаве  звучить  в  мінорі
і  мені  трохи  дивно,
бо  я  там  єдиний  житель.  
ми  ніколи  не  бачились
й  рідко  про  сни  говорим...
(але  це  не  причина
аби  його  не  любити..)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287080
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2011

Присвячення

коли  я  пишу  про  тебе,
острови  приручають  самотніх,
стаючи  надто  людними.
і  випадають  рядки  роздратовані,
дряпаючи  твою  поштову  скриню.

жовтень  посміхається  з  шпальт  ранковим  снігом,
від  тепла  сподівань  скло  вичавлює  скупі  сльози,-
безглуздо  просити  у  нього  тепла.
світло  падає  на  волосся  твоє,  наче  руки  засмаглі,
запізнілі  втечі  осявають  спокоєм  сутінковим...  і  все.
срібло  гріється  простирадлом  холодної  шкіри,
креслить  рухи  твої  надповільні  і  змерзлі
коли  ти  пишеш  листи  в  інше  місто,
захлинаючись  змістом...  про  осінь.

символами  тимчасовості  здіймаються  в  ніч  поцілунки,
голос  шліфує  натхнення  і  котиться  в  келих.
пливе  мій  корабель  вздовж  тижня  твого,
поїдачи  брудні  прапори  надії.

коли  я  пишу  про  тебе,
цей  жовтень  вигадує  собі  вічність,
залишаючись  натяком  на  нас.
і  випадають  рядки  роздратовані,
дряпаючи  твою  поштову  скриню

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286428
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.10.2011

і там… обертаюсь кременем

фотографуєш  мої  фотографії,
коли  вивітрюються  складні  речення
з  кімнати,  написаної  простим  олівцем  на  папері.
в  атмосфері  свята  народжуються  привиди  спокою,
а  я  голкою  виводжу  на  стелі  прощальну  записку...
розхвильовані  риски  хвилями  просять  пояснення,-
розтлумач  свою  відстороненість...
 я  сьогодні  не  вчасно
та  і  вчора  хотілось  сховатись  від  світла  дірявих  очей.


ця  рука  збирає  букети  розчарувань  терпких
коли  залишається  десять  секунд  до  падіння.
пальці  її  рахують  вії,  осипаючи  їх  попелом  сну.
виливаються  ріки  неможливого  на  тіло  твоє  нерухоме,
що  ширяє  непомітно  у  просторах  абсурдного  щастя.
там  ти  фотографуєш  усі  розмови,
наділяючи  кожну  блідим  відтінком...
там  я  голкою  латаю  біле  латаття  мовчань,
чекаючи  нових  звершених  падінь...

і  там  же  зі  скринь  вилітають  біляві  демони...
я  зовсім  не  впевнена,  що  їх  заховає  світлина..
і  пахне  всепрощенням  уст  вже  достигла  малина,-
звичайна  картина,...
і  я  обертаюсь  кременем...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285849
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2011

передбачення майбутнього

Дорогий  Ж,
ми  неодмінно  помрем  в  один  день.
Тобі  буде  десь  50  років,
а  мені  35.
ми  ще  привітно  усміхатимемся  один  одному
і  читатимем  вголос.
ти  не  встигнеш  спалити  фотокартки  колишньої  дружини,
не  встигнеш  оформити  розлучення
і  встигнеш  стати  затятим  алкоголіком.
я  заварюватиму  тобі  гіркий  чай,
прикладатиму  до  лоба  пакети  з  льодом
аж  до  дня  твоєї  раптової  смерті...
це  буде  липень,  мабуть  21  число,
я  не  схочу  святкувати  своїх  36  років
і  помру  разом  з  тобою,  мій  Ж.
ТАМ  нас  прийме  лисий  янгол,
зв*яже  наші  руки  морським  вузлом  і  скаже:
"чоловіче,  ця  жінка  тебе  любила  над  усе.."
і  ти  почнеш  складати  мені  оду,
і  я  помру  вдруге  від  любові  до  тебе,Ж.
ОДного  дня

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011

мусиш завтра опинитись тут

вони  повертаються  тоді,  коли  наважишся  покликати...  вичавити  їхні  імена  звучанням  без  значення  і  залити  ними  навколишні  будинки.  Тоді  вони  звісно  повернуться,  увімкнуть  свої  амулети  на  шиях  і  зроблять  вигляд,  що  нічого  не  трапилось...а  ти,звісно,  вже  братимеш  з  них  приклад...

мусиш  завтра  опинитись  тут...  скривджені  тримаються  купи,  старанно  моляться,  розчісують  своє  довге  волосся,  надсилають  привіти  батькам  чи  янголам  і  замовкають  лише  з  надходженням  темряви.  я  вже  тиждень  не  підводжу  очей  чорним  олівцем  і    від  того  мені  якось  надто  світло  серед  них.  ще  жодного  разу  їм  так  не  кортіло  запитати  мене  про  тебе,  як  сьогодні.  (З  якого  часу  він  існує?  Коли  він  наважиться  врешті  прочитати  чисті  аркуші?  Він  торкався  божих  одеж?)  і  лише  тоді  я  почала  кликати,  втрачаючи  свідомість  на  розі  двох  життів...

мусиш  завтра  опинитись  тут  чи  принаймні  наступного  року...  я  лише  боюсь  того,  що  вони  можуть  загинути  до  твого  приїзду.  бо  ж  вчора  їм  ввижалась  пустеля  і  простягнувши  руки,  вони  кликали  її,  осушуючи  криниці  натхнень  з  твоїм  іменем.  тоді  їх  очі  змінили  свій  колір,  засяяли  густими  пісками  і  на  мить  замовкли.  стрепенувшись,  я  увімкнула  музику,  бо  голос  мій  осушився,  як  оті  криниці  і  я  заклякла,  так  і  не  наважившись  їх  покликати.

мені  здається,  що  їхнє  зникнення  цього  разу  може  стати  остаточним.  я  пишу  це  для  того,  аби  ти  міг  встигнути.  бо  амулети  вже  ледь  жевріють  і  мої  очі  захлинаються  світлом.  ти  ж  знаєш  як  це  нестерпно...  всі  ці  звучання  котяться  туманними  трасами,  натякаючи  на  те,  що  ми  звикнем  бути  заблуканими  і  що  вже  та  тиша...  пустіше  пустельних  бажань,  а  марево  тільки  солодшає.

мусиш  завтра  опинитись  тут  і  до  біса  цю  осінь...вже  не  наважусь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285218
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.10.2011

вірші таємничого автора

вірші  таємничого  автора

*
вона  не  може  жити  без  мене,
бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач,
вона  боїться  світла,  як  боїться  знову  відчути  клаустрофобію,
вона  сміється  і  плаче,  бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач,
і  думки  не  можуть  піти,  і  сни  кидаються  собаками  на  вії,
вона  мріє  про  звільнення,  
про  вірші  у  золотавій  оправі,  
грати  на  клавішах  долі  пальцями  стомленими,
співати  голосом  меланхолічно,  вважаючи  себе  щасливою,
позаочі  ховати  сльози,  
кидатись  на  ліжко  собакою  -  
у  самоті.
Бо  я  єдиний,  хто  знає,  де  в  її  кімнаті  вимикач.

*

стрічками  вкриті  її  тоненькі  пальці  -  
рікою  стікають  вони  до  моїх  стель.  
я  більше  не  хочу  прокидатись  від  крапель  на  обличчя,  
більше  не  хочу  ранкову  каву  холодну,  
від  крапель  кисло-солодку-гірку,  
захлинатись  мокрому  не  від  поту.  
я  більше  не  подушка  і  навіть  не  пір*я,  
прокидаючись  на  стрічках  її  палець  краплями,  
благаю  про  сонце,  
щоб  залишитись  у  пам*яті  лише  випаровуванням.

*
останні  вірші  я  писав  тобі  у  стані  афекту,  
останні  рими  вже  не  мали  спільне  із  нами,  
я  вигадав  їх  на  мові  незнайомій  тобі,  
приправив  сіллю  із  надр  голови,  
доклеїв  трохи  розбитого  серця  -  
маленькі  камінчики,  шматочки  цукру.  
останні  епітети  я  писав  у  стані  сну,  
не  вважай,  вони  характерні  тобі,  
але  я  писав  їх,  дивлячись  сни  не  про  минуле.  
і  вітер  дме  крізь  кватирку  ніч  на  годинник,  
де  стрілки  стоять  вже  майже  вічність,  
з  моменту,  як  я  написав  останній  вірші

****
сутінки  ллються  крізь  вікно  терпким  англійським  чаєм,
на  ліжко  твоє,  застелене  не  так,  як  завжди,  
не  тими  словами,  новими  звуками  ближчого  раю.

в  кімнаті  хапаєш  надію  на  справжність,
вивчаєш  афоризми  позбутись  запахів  минулого  тижня,
під  акомпанування  сутінкового  чаю,
я  прийду  до  тебе  у  слові  "  колишній"
***
вона  співала  мені  пісні  по  суботам,
проводила  літургію  для  думок  і  вагання,
змінювала  тембри  голосів  як  колір  лаку  на  нігтях,
під  музику,  що  лунала  з  кави  чи  перцю,
я  змінював  очі,  як  вона  колір  помади.
Вона  співала  мені  по  суботам  непарних  тижнів,
чекаючи  на  скрипку,  що  надійде  з  Відня,
ставала  гарячою,  мов  румба  чи  диско,
мов  сонети  залишені  мною  на  диску
про  кохання  до  твого  внутрішнього  світу.
Я  співав  тобі  пісень  уві  сні,
коли  ти  від*їжджала  до  Берліну,
в  суботу  останнього  парного  тижня

****

саме  з  цього  пагорбу  ми  допивали  
вино  вечорів,
тримаючись  так  близько  за  руки,
як  земля  обвита  корінням,
ти  рахувала  ковтки,  перебираючи  волосся,
дихала  холодом  у  сторону,  де  я  щойно  ріс
маленькою  трояндою  мигдалевого  солоду,
самотність  залишилась  тепер  там,  де  я  був  поряд
де  пагорба  схил  виринав  з  хвиль  твого  моря,
забутою  квіткою  втонув  я  у  небі,
коли  ти  виростала  з-за  пагорбу  сонцем
***
закінчив  писати  статті  у  повітрі,
відривати  заклеєні  двері  до  світу,
де  кров  у  венах  ставала  червоним  желе,
взимку  носити  з  собою  кишені,
цідити  в  них  крізь  холод  легені,
палити  цигарки,  палити  за  обідом,
і  в  тебе  в  кімнаті,  
на  підвіконнях  сидіти  у  светра  загорнувшись,
ти  казала  "  починай  нове  життя,
й  зніми  ці  набридливі  окуляри"
закінчив  статті,  розпочав  новий  цикл  віршів,
на  свята  читав  їх  для  тебе  публічно,
і  зникав  серед  натовпу,  не  закінчивши  строфи
на  якій  стоїть  крапка  зі  словом  "ми"

***

ти  дивилась  на  мене  рентгенівським  зором,
вивчала  міміку,  гортаючи  сторінки  улюбленого  роману
аналізувала  думки,  й  записувала  їх  навколо
кроками  мого  спілкування.
ніколи  не  були  одинокі,  й,  навіть,  
не  було  нас  двоє.
ми  як  квіти,  що  росли  у  горщику,  й  досі  не  в*яли,
ставали  більшими,  навесні  цвіли,  розкривались,
сміялись,  плакали,  сміялись.
ти  дивилась  на  мене  рентгенівським  зором,
а  я  був  прозорий,  наче  вірш  в  понеділок,
складала  кістки  за  алгоритмом  повторів,
читала  Мольєра,  доки  я  був  хворим,
так  і  не  зрозумівши  мою  прозорість

*

вночі  ми  з  тобою  грали  у  карти,
пили  коктейлі  з  дощу  та  фруктів,
залишали  на  постілі  запах  оргазму,
вбиваючи  в  серці  декількох  амурів.

вранці  зникала  ти,  як  вода  у  крані,
ввечері  знову  ми  грали  до  смерті,
вмирали  щоразу  з  приходом  кохання,
й  народжувались  доторками  на  стелі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2011

23:14

хор  замовкає...
 наковтавшись  блідого  повітря
відсуваються  в  небо  ті,
хто  хотів  затримати  тебе  тут.

бавиться  розлукою  руде  дитинча,
відриваючи  дії  з  корінням  і  ноги...
тінь  на  гойдалці  лічить  хвилини  вітру,-
зривається  з  місця  місто
і  роздягає  нас  з  себе...
 нарешті.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2011

понеділок (леви…мої)

спільнокореневими    обіцянками,  понеділками    вересневими,
 за  ледь  пожовклими  деревами  пси  здавалися  левами,
 що  посунувши    ґрати  намагались    спіткати    мрію,
 на  скло    розливали  олію  збентежені    янголи    хором,-
 ми  йшли  коридором,  вступаючи  раптом    у    змову...
 буденно-святкову.

 понеділок  виховував  в  ній  гордість,    
 розстеляючи  під  ногами    свіжий    асфальт
 із    шпальт    злітали    лозунги,    фарбою    пахла    реклама,
 а    між    їхніми    містами,здавалось,    не    було  зв'язку.
 він    брав    її  вдачу  крихку  і  вигадував  колір  волосся
 і    все    б    обійшлося,    ховаючись    в    осінь  гірку
 та    вона    розікрала    його  на  записочки  сині,
 зустрічаючи    ранок,  прикрашала  себе  цитатами,
 наче    знала,    що    вже  скоро    й    собі    засинатиме
 під    гучну    безкінечність  його  говоріння.
 так    і    сталось  невдовзі...
 котилося  листя  з    гілки,
 понеділки    рекламами  густо  бриніли,
 її    тіло    вбиралось    частіше    в    блакитне
 й    ледь    помітно    змінилося    місто    за    склом
 чи    за    сном...
 пси    блукали  все  далі,  гукали  беззвучно    самітники
 і    за    викликом  знову  літали    записки    додому-
 адресату    НІКОМУ.

 ви    удвох,  але  я  ще  не  бачила  де    ви...,-
 біля    ніг    його    мертвими  снами  сплять    леви...
 мої.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011

Що значить для мене?

мапа  сонячного  міста  розтеклась  по  долоні,
я  безлюдні  вулиці  заселяю  подихом  твоїм,
загубленими  світлинами...
і  все  це  з  надією,  що  повітря  приборкає  ранок.

голос  його  зафарбовує  пустелі  блідо-зеленим,-
тисячі  дахів  покривають  похилену  голову
і  він  входить  в  храм,  де  не  вміє  молитись,
де  бачить  ще  дужче  батьківство  своє  мерзенним
і  хоче  змиритись,
вклонитись  всім  тіням  з  холодної  сцени.
Що  значить  для  мене  колір  його  маршрутів?
(коли  босоніж  на  світанку  збираю  розкидані  крихти).
коли  його  діти  у  хмари  діряві  ще  взуті
і  в  землях  моїх  не  шукають  батьківські  інстинкти.
Що  значить  для  мене  підробне  шукання  істин?
коли  запах  спільності  геть  пронизає  тканини
і  винним  в  незустрічах  можна  на  камінь  присісти,
побачивши  правду  у  квітах  брудної  хустини,-
її  прив'язала  до  неба  правічна  бабуся,
щоб  діти  до  ран  прикладали  пелюстки  й  молитви...
а  він  не  навчиться  молитись  
і  якось  заплаче  наш  витвір,
бо  місто  заселять  німі  ще  до  нашої  мапи,
а  ти  все  казав,  що  знайдемся  удвох
 і  не  квапив...  
ридає  творіння,  знаходить  затерті  світлини
і  може  воно  нас  ніколи  уже  й  не  покине,-
нестиме  у  нас  своє  сонячне  місто  на  шкірі...
та  я  в  це  не  вірю...
я  більше  у  сонце  не  вірю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011

передайте йому

*холоднеча  шикує  всілякі  дитячі  страхи,
швидким  кроком  наближаються  осінні  сторожі
і  готові  до  бунту  онімілі  від  часу  бажання.*

передайте  йому,  що  тепер  я  не  слухаю  музики
і  давно  не  римую,  вкладаючись  в  рамки  тексту.
передайте  йому,  що  з  вузлів  залишилися  вузлики,
щоб  не  тринькати  голосу,  -
 виправдовуюсь  жадібно  жестом.

вивчай  мою  мову,  мовчи  і  дихай  нею,
як  вірний  читач  втікай  від  реальності  до  вічного  автора,
який  казав,  що  вічності  не  існує.
існуєш  ти,  але  існуєш  лише  на  поверхні  сну,
такій  пласкій  і  сходженій  аж  до  прокидання
чи  прикидання...
можна  я  прикинусь  тобою?
оселюся  в  місті  твоїм  багатотисячнім
і  навіть  відчую  себе  самотньою  перш  ніж  заснути,-
ти  тільки  дозволь.
я  навіть  збайдужію  до  рими  і  до  мелодій,
почну  вивчати  німецьку,  японську,
завершу  вивчати  англійську...та  ні,
я  розмовлятиму  подумки  всіма  мовами  світу,
коли  відчую,  що  ти  зовсім  близько...
загорнутою  в  ковдру  надією,
розбитою  громом  склянкою,
народженою  келихом  вакханкою.
:але  тобі  ці  ролі  зовсім  не  личать...:
візьми  собі  за  звичай  вчасно  прощатись,
бажати  пошепки  сновидінь  приємних
і  розуміти,  що  спокій  буває  даремним
коли  тобі  хочеться  бігти  у  пащу  дороги,
не  згадуй  Бога,
не  згадуй  нового  кумира...
йди  з  миром
і  проси,  щоб  йому  передали,
що  тебе  тут  просто  не  стало...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281441
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.09.2011

коли він створить цю пісню…

він  залишав  обережно  в  повітрі  свої  відбитки,
шість  тоненьких  життів  цілувало  пальці.
я  гадала,  що  осінь  зігріє  чи  стане  свідком,
свідком  наших  мовчань  чи  інакших  сенсацій.
та  буває,  що  пізно  тягтись  пунктиром,
присипати  образи  пожовклим  листям,
пересолені  часом  латати  діри
і  настоянки  пити  бридкі,  трав’янисті...


він  уповільнює  свою  ходу,
вивчає  на  пам’ять  уривки  поля,
засіяного  ним  же  в  позаминулому  житті.
одяг  мріє  про  інший  колір...
подумки  жонглюю  його  очима,
відбираючи  здатність  бачити  ранок.
ти  знав,  що  звуки  бувають  святими?
коли  картаті  серця  циганок
стеляться  тобі  доріжкою  внікуди.
зажди...
ще  не  снилась  мені  ця  музика.

він  приміряв  нову  шкіру...  на  кілька  розмірів  більшу,
щоб  можна  було  губитись  кожної  секунди
навіть  там,  де  зір  чужий  вивчає  занедбане  поле  ранку.
безкрилі  птахи  у  душі  його  лаштують  зручне  гніздечко,
щоб  кілька  днів  не  труїтись  зіпсованим  небом.
шість  тоненьких  ланцюжків  ще  вразять  братерством,
зв’язавши  руки  мені  з  власної  волі,  
коли  він  створить  цю  пісню....

так,  коли  він  створить  її,
пересолені  часом  порізи  сплетуться  в  осінь
і  ми  зазвучим,
проводжаючи  птахів  у  безвість...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280852
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.09.2011

Jules Florencio

"...наша  любовь  была  диалектической  любовью,  какая  связывает  магнит  и  железные
 опилки,  нападение  и  защиту,  мяч  и  стенку."

                                                     (Х.Кортасар)



вечір  вірний  мені  по  собачому,
шлях  встилає  опалою  шерстю,
ми  не  бачимо  сонця  й  не  плачемо,
як  виводим  роки  на  конверті.
гра  у  класики,  істини,  спомини,-
стільки  гомону  знову  з  нічого.
причаївшись  дощем  біля  комину
ти  не  згадуєш  сонця  рудого…

Безпритульний  собака  вмостив  на  язиці  веселку,
розбрискав  слиною  усі  кольори,  не  стерпів  мене.
Чому  ти  пишеш  про  квіти?
Чому  ти  про  них  писав?
Став  за  містом,  за  моєю  країною
і  він  не  приймає  бажаючих  захлинутись  ним.
Отак  і  ти  мене  не  приймаєш,
відлік  ведеш  зворотній  і  не  ходиш  вулицею,
замкнувшись  у  свій  безкраїй  плащ.
Він  може  сховати  мій  світ  від  дощу,
розгледіти  в  наляканих  очах  щось  котяче,
позбавити  ночі  від  страху  тваринного,
позбавити  решетоване  небо  мене.
Я  відбиваюсь  від  стіни  світлом,
безвухим  промінням...
я  створюю  стіни  незримі  синім  кольором,
лише  почуй  відсутність  часу.
Навіщо  пишеш  про  квіти?
Навішо  писав  про  них?
Вони  вже  чахнуть  отак  на  моїх  руках,
а  пес  все  ніяк  не  примиреться  з  тією  веселкою...

Розчавлена  квітну  щоб  знов  прорости,-
так  само  ваблять  мене  мертві  мости
і  листи  з  Аргентини...
розливаються  вина...  я  встигну  тебе  знайти.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2011

можеш починати ненавидіти

вивчають  долонями  тижні  свої  семивічні  молитви,
промовляють  імена  усі  твої  гордовито-
такі  красномовні  й  мовчазні.
а  я  жодного  не  знаю,  бо  ще  не  наснила,
але  минулої  неділі  вже  всім  тебе  дописала,
зліпила  обережно  і  встигла  розповісти
(лише  не  молилась)-
можеш  починати  ненавидіти  за  моє  кровомовство...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.09.2011

він мешкає в жовтні

він  мешкає  в  жовтні,
 лаштує  собі  сіті  власноруч
 та  ніколи  в    них  не  потряпляє.
 над  його  головою  радяться  пори  року,
 радіють  у  ньому    йому  і  навіть  без  нього.
 часом  трапляються  з  ним  сни,-
 такі  непідробні  й  далекі,
 що  хочеться  їх  оспівати  без  голосу
 і  він  витрачає  на  це  всю  свою  осінь-
 таку  ж  нетривку  і  вічну  як  він.
 листя  горить  ще  жалісливо,
 бо  не  таке  вже  воно  й  жовте  у  жовтні,
 лише  трохи  ображене  й  змерзле...
 буває,    що    всі    ми    здаємся    листям,
 котре  невидима  рука  позгрібала  до  купи
 в  дарунок  самотньому  вогнищу...
 та  навіть  воно  не  триватиме  вічно,
 бо  вічний  тільки  він...    у  жовтні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2011

ЖЖЖ (ПРОСТО ТАК)

...пейзаж  приклеївся  до  вікна,-
пий  чай  і  бійся  щось  змінювати...

ти  любиш  тричі  на  день  пити  чай...  тільки  англійський,
бо  чай  мусить  бути  англійським,
бо  світ  твій,  наче  маленька  іграшкова  Англія,
де  ти  замріяно  сьорбаєш  гарячий  англійський  чай...
а  він  тим  часом  вивчає  англійську  мову
і  зовсім  не  любить  чай,
хоча  п'є  його  щовихідних  з  сім'єю...
і  він  здається  таким  врівноваженим,  вічливим,
і  хочеться  розповісти  йому  про  всі  ті  дощі,
котрі  зависли  в  їдкому  повітрі,
але  він  не  смакує  щодня  чаєм...
він  навіть  не  закоханий  в  Англію,-
лише  жадібно  вивчає  англійську  мову.
навіщо?
можливо  колись  йому  трапиться  прокинутись  в  Лондоні
і  він,  розгубившись,  забуде  усе,  що  завчив.
з  розмаху  кине  з  вікна  десять  копійок  і  втече  з  надією,
що  повернеться  колись...  через  певний  час,-
так  він  встигне  оволодіти  нею...  мовою.

повертайся  в  мій  крихітний  Лондон,
залитий  вечірнім  світлом  й  окропом.
кажуть,  що  Бог  не  здійсниться  гордим
й  вирішить  рухатись  автостопом.
можеш  зійти  мені  випадково,
грубим,  зневажливим  чи  привітним,
можеш  вдягнутися  смішно,  святково-
в  чорне,  зелене  чи  жовто-блакитне.
можеш  сміятись  чи  мовчки  радіти-
бачити  сни,  надсилати  привіти,
квіти  зривати  і  рушити  плити,
можеш  любити  мене  й  не  любити,
слухати  вірші,  варити  обіди
і  захлинатись  обіцяним  чаєм
в  Англії  штучній,  бо  я  ж  обіцяю...
можеш  не  вірити  ночі  і  знакам,
голосу,  вірності,  щирим  подякам-
чуєш?    
(хтось  голосно  поруч  заплакав)


ти  любиш  тричі  на  день  пити  чай...  тільки  англійський,
солодким  присмаком  зупиняєшся  на  датах,
а  він  десь  далі  ніж  найстрашніша  уявна  даль
 і  зовсім  не  пише  листи  тобі  англійською...

...пейзаж  приклеївся  до  вікна,-
пий  чай  і  бійся  щось  змінювати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2011

коли ти заплющуєш очі

ти  заплющуєш  очі  немов  подряпані  двері,
а  годинник  на  мілині  все  бурмоче  нулями.
біля  дзеркала  мертве  каміння  із  гір  біжутерії,-
все  трапляється  вчасно  й  зворушливо...
тільки  не  з  нами.
ніч  блищить  і  спалахує  пережованим  досвідом,
я  тут  рідко  буваю  та  ще  й  говіркою.
ти  завчасно  латаєш  тіла  не  розбитого  посуду
і  огидливо  водиш  по  небу  своєю  рукою.
ти  так  часто  ховаєшся  в  шкірі  холодного  циніка,
що  мені  стає  брудно  й  ламають  нещадно  конвульсії.
я  на  двадцять  хвилин  уповільнила  потай  годинники,
щоб  вдаватись  в  деталі,  вслухаючись  в  пустку  дискусії.

я  не  знаю  себе  у  тобі,  знов  ікси  передчасності...  ігреки,
не  зберіг  щось  стрімке,  оберіг  обираєш  від  порчі.
і  кому  ще  смакує  цей  мед  наболілої  лірики?-
та  усе  ні  до  чого  коли  ти  так  просто  заплющуєш  очі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.09.2011

спасибі, що послухав.

жалісливо  схлипую  на  вухо  темряві,
пригощаюсь  кадрами  двадцять  п'ятими,
двадцять  шостими...і  так  до  тисячі.
лечу  паперовими  східцями,
бо  на  якомусь  з  поверхів  ти  мусиш  жити.
розбите  вічко  немов  чарівна  куля,
в  котрій  бачиш  свою  долю...розбиту.
відчини  нарешті,-
я  до  рани  прикладу  напарфумлений  шарф
і  вранці  так  само  зникну.
а  потім  смажитемимось  в  різних  місцевостях,
будем  труїтись  інакшими  книжками,
засинати  в  окремих  будинках,
що  нищитимуть  нас  безвіконністю
і  тільки  листи  не  припинять  писатись.
Привіт,  привіт,  привіт...
підбери  до  мене  плаксиві  синоніми,
називай  інакше  поки  схлипую  темряві  на  вухо.
спасибі,  що  послухав...
ще  кілька  хвилин  (і  так  до  тисячі)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278142
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2011

о, ніііі…

ми  найчастіше  губимся  й  з  власної  волі  губим,
губи  твої  невтішністю  пахнуть  і  словом  грубим.
ти  не  навчишся  слухати,  я  не  зречусь  зупинок,
цей  поєдинок  втомлює,  з  серця  зриває  цінник.
ноги  твої  оголені,  пальці  асфальт  шліфують,
знаєш,  існують  привиди...
знаєш,  тут  всі  блефують...
що  ж  ти  вчепився  намертво  в  мою  нудьгу  і  шию?
я  не  прощаю  зрадників...знаєш,  я  так  не  вмію...
все  огорнеться  осінню,  потім  зітреться  номер,
вірші  в  труні  написані,  вже  не  віддам  нікому.
втома  долає  спогади,  губи  оманом  грубим,-
знаєш,  ми  все  ще  губимся  й  з  власної  волі  губим.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277851
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2011

… люта вона

...  люта  вона,
здавалась  блідою  землею,
складала  мозаїку  роздертої  сукні  на  тілі
і  проклинала  нас  обох  очима  своїми.
Шкіра  її  робилась  ще  більш  тонкою,
немов  прозора  мембрана,  
що  з  забороною  дотику.
Шкіра  її...колись  така  людська,
просякнута  ароматами  квітів,
зараз  є  пожовклим  папером  і  тільки.
Я  бачу  як  під  шкірою  її  обличчя
кружляють  хробаки  відчаю,-
їм  хочеться  дощу...
їм  хочеться  сонця...
люта  вона,
закриває  руками  лице
і  проклинає  нас  дужче,
а  ми  чекаєм  прощення...
пахощі  осені  крапають  зранку,
омиваючи  ноги  її
та  не  відволіктись  від  люті
покинутій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2011

не розглядай

не  розглядай  мене  крізь  скло  випитої  пляшки,
пласкі  недоречності,  сплутавшись  з  блиском,  сяють  на  устах  тишею.
ніч  лише  запліднюється  світанком  і  значить  готуймо  кімнату,
щоб  зовсім  дитяча  і  зовсім  пуста.
виснаженістю  відстань  розтинає  п'янку  невагомість,
на  ганчірки  згодились  святкові  одежі  (пролита  турбота)
і  мої  прикраси  застрягають  в  сходинчастому  роті  підлоги.
словесними  сітями  поневолюєм  мертвих  метеликів,-
я  зовсім  не  скучила...  
просто  скло  має  властивість  розбиватись  від  дотику...
отак  і  я...
тому  краще  не  розглядай  мене  крізь  випиту  пляшку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276961
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2011

***

ти  стаєшся  візерунками  на  посуді
чи  моєму  досвіді  крихкому.
на  щастя  розбиваєшся  голосно,
не  дозволяєш  з  себе  їсти  нікому.
а  мною  марять  стіни  реанімації,
виделкою  з  горла  шкребуть  твої  рештки.
хімічні  реакції  на  лавичках  станції,-
яка  ще  любов  в  керамічнім  арешті?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2011

верзеш віршами свої нісенітниці

верзеш  віршами  свої  нісенітниці,
я  роблю  те  саме.
на  гачки  вішають  теплі  пальта,
на  гачках  вішаються  без  них...
я  теж  не  можу  змиритись  з  порушенням  гладкості,
я  теж  одягаю  пальто  і  боюсь  холоду.
моя  безробітна  фантазія  вираховує  пенсійний  вік,
а  до  нього  ще  більше  ніж  вічність.
і  я  задурюю  мізки  невидимим  хранителям  тиші,
бо  без  перестанку  верзу  віршами  свої  нісенітниці
тільки  б  ти  робив  те  саме...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276693
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2011

дивне й брехливе …

відіб'юся  синіми  фігурками  на  твоєму  светрі,
руки  беззахисно-мертві  не  зводять  прозору  колиску,
бо  коли  ти  так  близько  я  не  вмію  бути  людиною,-
усе  пишу  на  тобі  зізнання  латиною  і  колір  не  змінюю.
тримаюсь  за  рятівне  коло  тонесенької  сережки,
зчитую  файли  із  флешки,  вигадую  назви  хмарам
і  заздрю  Ікарам  й  Дедалам,  готуючи  власні  крила.
я  ще  не  губила  серпневих  нотатків  на  спині
людини,  що  вірить  у  вічність  мовчання  й  латини.
я  тільки  вигадую  назви  безсонню  і  хмарам,
виводячи  ніжно  на  тобі  під  гуркіт  гітари
поспішливим  кроком  
це  дивне  й  брехливе    "amare".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011

Холодний відтінок сліз

...  здобували  нудьгу,  прикрашаючи  стелю  кристалами,-
та  ким  стали  ми?  розкидало  роками,  вокзалами
і  змінилась  адреса  Всевишнього  скоро...
в  коридорах  молитви  я  зовсім  тепер  не  друкую.
світ  Гренуя  просякнутий  смородом  смерті,
наскрізь  стерті,  ми  запах  дощу  пригніздили  до  стінки,
лиш  відтінками  сліз  заливали  сусідні  кімнати,
де  огризки  таланту  обом  заважали  ще  спати...
ці  мандрівки  у  часі  робили  нас  надто  блідими,
невловимо  прозорість  сльозами  обох  напувала..
та  мало...  це  літо  дощами  повільно  вбивало,
під  нігті  слова  із  брудного  металу...
їх  мало...
та  й  нас  вже  з  тобою  не  стало.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011