gala.vita

На последнем ряду

…  срочно,  несколько  строчек!..
Сон  заползает  за  шиворот  сладострастным  теплом,
Наушники  змеино  извиваясь  издают  шипенье,
Однообразностью  своей  сводя  с  ума,  ведут  в  кино.
Сплетемся-свяжемся    руками,  как  на  память  узелком,
Целуемся,  как  и  положено,  тревожа  непонятливых  соседей…
Ты  пахнешь  как-то  несерьёзно  кока-колой,  летом…
 Моей  губной  помадой  записан  телефон  на  проездном  билете.
И  третий  час    не  сводятся  мосты,  не  завершаются  беседы…

…  срочно,  несколько  строчек!..
Тетрадь  вдыхает  воздух  моих  снов,  рисуя  твои  губы,
Стыдливо  пряча  на  седьмой  странице  свое  заветное  люблю…
Распахнут  мир.  Звенят  рассветы,  будоража  будни,
Своим  неистовым    желаньем    вторить  бесконечно  соловью…

Проснуться  дай!
Пусть  громыхают  словно  фейерверки  в  небе
Слова  любви  на  каждом  перекрестке!
Дрожат  в  руках    смешные  хризантемы,
И  каблуки  незло  вонзаются  в  щебенку,
В  пучок  непослушные  мысли  связав,
Ледоколом  толпу  рассекая,
На  последней  минуте  догоняя  состав,
Успеть  все  сказать.  На  грани…
             На  последнем  ряду  кресла    уютней  и  мягче.
             Губной  помадой  испачкан  непослушный  ворот
             Я  буду  пахнуть  летом  в  легком  и  прозрачном…
             Танцует  с  нами  самый  лучший  в  мире  город!
Не  пробуждай…

15.08.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275321
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.08.2011

крылья под плащом

Нет,  не  вспоминай  меня,  глумливый  призрак!
Обойди  стороной,    любовное  томленье.
Пусть  безразличие  накроет  словно  дым.
Желаю  больше,  чем  способна  ты  мене  дать!

Я  жадно  пью,  глотаю  отражение  диска  ,
Как  будто  бы    пилюлю  предназначеной  свободы.
Самую  малость  от  жизни  –    уменье  летать!
И  только  тогда  я  смогу  полюбить!
И  только  тогда  я  отдамся  тебе,
Плоть  свою  дам  испить  и  желания  яд
Непременно  станет  кровью  моей!!!
Пусть  всколыхнется  натяженье  серебра,
Дрожащею  рукой  сорвет  покровы  ночь
С  окрестных  шпилей  и  отвесных  стен
В  мечтательную  негу  погружённых  снов.  
Гривастый  месяца  прекрасный  лик
С  блудливою  усмешкой  теребит  мои  оковы.
Гремящие  лодыжки  и  запястья  исцелуешь  в  кровь,
Лучом,  пронзая  мою  беспечно  пляшущую  тень,
Освободишь  скучающие  крылья  под  плащом…
 И  только  тогда  я  смогу  полюбить!
Так  безоглядно  страсти  отдавая  
Своей  души  уютный  дом!

13.08.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274878
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.08.2011

СПРАГА

Спрага…
Пірнають  мої  думки  у  глиб  океану…
Шукати  відбитків  тої  давньої  мрії…
Розкопки  на  курганах  пам’яті.
Вітер  заходився  замітати  сліди,
Жбурляючи  у  очі  старі  липи,
Де  ми  ховались  від  дощу  й  перехожих    …

Ледь  чутно  здимаються  боки    барханів,
Не  лишають  під  собою  нічого  живого.
Історії  хтивих  ночей  втікають  ящірками,
Залишаючи  на  згадку  довгі  хвости  буднів.
Я  нахиляю  листочок  зорями  помережений,
Напитись  з  трояндових  вуст  прагну.
Спрага…
Де  мені  втопити  спрагу  свою?!

Тиша  недолуга  .  
Повітря  незряче...

Пелюстки  грайливі  напівпрозорі
Виткнулись  маревом  край  неба,
Огорнули  прохолодою,  ніжністю,
Торкаються  щік  і  вуст  шкарубких,
Пестять  шовком,  лоскочуть,  линуть…
Спрага…
Ковтаю,  захлинаючись,  немов  уперше
П’ю  твоє  звабливе  дихання.
Краплі  бісеру  котяться  з  підборіддя,
Стікають  діамантовим  кольє,
Сміливо  орошують    шию  й  груди…

…скрегоче  на  зубах  остання  крапля,
Злизую  з  долонь  і  ковтаю  піщану  безвихідь…
Спрага…
Як  тебе  позбутись,  чим  напоїть?!

(малюнок  gala.vita  )

12.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274777
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 12.08.2011

КЛИНОК КУЗНЕЦА

Кузнец  в  кипящей  огненной  пучине
Свирепствует  на  кузне,  словно  бог  огня,  
рождая  острие  стрелы.
Гудят  меха,    читает  молот  заклинанья,  
блестит,  играя  мускулами  торс,
Сверкают  пота  капли,  
словно  ордена  за  доблесть,  
добытые  в  боях  за  горсть  любви.

Не  торопись  приказы  отдвать.
Любовь,  ты  ненасытна,  ты  готова  драться,  
за  каждую  подлунную  прогулку,  
за  каждую  живую  каплю  тела  и  души...
за  всю  меня...
за  ночь  любви…
Вонзай  не  спешно  наконечник  золотой,
Судьбой  назаченной  стрелы.
Готово  сердце    чашу  осушить  до  дна,  
К  творенью  мира  прикасаясь.

08.08.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274085
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 08.08.2011

твій особливий запах

Куди  прямує  ця  дорога?
Електричка  зваблює  перехожих  -  
Майже  домашній  затишок,  для  закоханих  цілий  світ…
Ми  цілуємось  не  вимикаючи  світло.
В  долонях  щасливий  квиток  мліє  і  лащиться,
І  котяться  трояндові  пелюстки  мов  краплі  крові  на  сніг…
Перегортаю  сторінку  знайому.
Сходинками  піднімається  серце  на  видих,
На  свіже  повітря  виривається  з    остогидлих  мурів  тіла,
Птахом  співочим  злетіти  у  світ.
Укоридорі  горла  затісно  і  темно  …
Серце  боїться  самотніх  ночей  ,  страшиться  дивитись  в  очі…
Але  на  ранок  співає  знов,
Пристрасть  сьорбнувши  з  очей  твоїх  теплих.
Серце,    мовчи!  Заховайся  подалі.  Срібні  струни  нервово  стискаю…

Вагони  пирскають  сміхом,
Доїдають    плітки  і  новини,  налаштовують  приймачі.
Гомонять  сторінки  забутих  журналів  про  щось  важливе  й  розумне…
А  я  дихаю,  спокійно  дихаю,
На  твоєму  плечі  дрімаю,  безтурботна  і  трохи  наївна.
Рахую  дерева,  стовпи  і  тих  хто  цілується  у  замріяних  вікнах.
Прокидатись  не  хочу,
Вдихаю  твій  особливий  запах,
Стрепенусь  на  зупинці,  тернусь  об  твоє  підборіддя,  носик  поморщу…  

В  штучному  затишку  вагонних  крісел  калачиком  скрутилась  ніч.
Колеса  в  екстазі  відбивають  чечітку,  шліфуючи  поверхню  ліній  долі,
Я  прочитаю  відповідь,  я  знаю  куди  прямує  дорога…
Але  вголоc  не  промовлю…  поки  що…

08.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.08.2011

Блискавки в очах

Нічне  і  чисте  пахне  іменем  твоїм  повітря.
Під  звуки  срібного  вітру  гукаю  тебе,  кличу.
Заглядаю  між  гіллям,
Між  жовтобокими  яблуками
Шукаю  записок  від  тебе,
Натяків,
Дихання…
Ти  навмисне  куриш  свої  цигарки  ,  підпалюючи  ніч,
Малюєш  крапочки  світлячків.  
Меланхолію,  роздуми
Сієш  навколо.
Зелені  жупани  городів  вивчають  силу  тяжіння,
Приймаючи  наші  тіла  у  обійми  ромашок  і  хмелю…
Дай  но  руки  свої,  ворожчиним  очам  роздивитись,
Дай  но  долоні  свої,  розгорни  на  сторінці  нашої  ночі,
Розкодую  тайнопис  вустами  …

Вкотре  всотую  пахощі  і  звуки,
Відкриті  канали,
Налаштовані  приймачі…
Вібрують    мембрани,
Шкірою  відчуваю  -  де  ти,  нюхом  чую    -  ти  поруч!

Невидима  стікає  часу  матерія…
У  безкінечному  танці  кружляє  світ,
Вирує  стихія,
І  стелиться  шовком  місячний  килим,  
Ніч  розкидає  цукерки  у  веселих  фантиках,
Шоколадно  смачний  поцілунок  зваблює,  зачаровує…
Яблук  соковиті  щічки,
Туляться,    мов  панянки  до  твого  чола,
Заграють  білолиці  нескромно  …
Та  зась  їм!
Медом  запахну,
Чаєм.
Лісовою  звабою  видихне  в  ніч  моє  тепле  єство,
Затишком,  спокоєм…Здобою…
Зроби  ковток.
Шаленіюча  сила,  вогненна  стихія  сон  твій  навіки  вкраде,
Блискавки  в  очах  заговорять,
Струмені  жару  рвонуться  по  венах,
І  серце    не  змовчить…  Запалає  !

Ніколи  тобою  не  нап’юся  до  схочу,
І  не  наповнюсь  вщерть,
Не  надивлюсь…
Ніколи  так  і  не  зможу  збагнути  глибину  твоїх  очей…
Ніколи  не  досягну  я  дна  зіниць.
І  невистачить  духу  так  далеко  запірнути,
Аж  за  горизонт  твоїх  думок…
Щоб  бодай  трохи  пізнати  тебе!

(фото  з  інтернету)

07.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273949
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 07.08.2011

Гармонія

Не  знав    ніхто  і  ніколи  такого  гучного  сміху…
Арія  голодного  дощу.  Від  вікна  до  вікна  бігають  тіні,
Наполохані  шарудінням  насінин,  які  перебирають    миші…
А  срібні  роти  дощу  з  апетитом  сьорбають  сіру  землю,
Лизькають  шибки,  мов  льодяники,  кидаються  у  відра...
Ховають  під  оксамитові  крильця  нічні  метелики
Свої  маленькі  безтолкові  голови,  складаючи  вусики  
У  смішні  візерунки,  які  нагадують  сердечка…
І  тільки  я  виходжу  дивитись  на  мережене  небо.
Вчорашня  пристрасть  залишила  розкидане  ліжко,
Неприбрані  серветки  в  бездоганному  хаосі,
На  темному  покривалі    золотисті  цятки  фантиків  і  горішків,
Видаються  зірками  на  недосяжному  небосхилі…

Гармонія  …
Ні,  не  розплющуй  очей…  
Стелиться  маревом  від  мене  до  тебе  доріжка  вогню,
Солодко  пахнуть  долоні,    тремтять  горизонти…
Вуста  немов  макові  пелюстки…
Чи  може  трояндові,
З  краплинками  роси.  О,  неодмінно  ти  їх  куштуєш!
Я  торкаюся  зливи…  я  торкаюся  неба…
Я  посміхаюся  увісні.
Сьогодні  я  бачила  сон  про  щастя.

(фото  автора)

04.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2011

языками огня

Молчаньем  твоим  изранены  телефонные  трубки.
Тарковский  в  который  вечер  вечен…
Я  рукам  не  даю  отмыться  от  признаков  
любовной  лихорадки.
Они  где-то  заразились  нервностью,
И  трепетом    осиновых  отчаявшихся  веток.
Вводит  луна  в  заблужденье  по  гулким  коридорам  сна,
По  свинцовым  моим  отраженьям  в  туннели,  в  конце  дня.
Тонет  в  перинах  пуховых  серпантин  моих  мыслей...
Стружкой    лимонной  свисла  с  неба  винтовая  лестница…
Кислород  в  этих  местах  в  дефиците.

Дышать  трудно,
воспоминаньям  тесно.
Высота  требует  сноровки…
Диафрагма  чувствует  натиск…
Сердце  жаждет  свежей  порции  крови…
Подушечки  пальцев    требуют  тепла…
А  губы  размыкаются  только  для  глубокого  вдоха,
чтобы  после  исторгнуть  хриплый  стон,
разрывающий  напыщенную  и  самодовольную  
морду  тишины
неистовым  воплем  :  я  больше  так  не  могу!!!
Я  прячусь  от  себя  в  укрытии  снов.
Я  ищу  выход,  зная  ,  что  иду  не  туда.  
Я  я  даю  себя  обмануть,  
поверив  эфемерным  джунглям  оправданий,
что  мир  прекрасен  без  любви  и  страсти!
Что  жизнь  полна  спокойствием  
если  не  думать,  
не  чувствовать,  
если  не  желать…
Но  я  так  не  умею,  и  не  хочу!.
Дам  языкам  костра  лизнуть    свою  ладонь,
Только  бы  не  перестать  чувствовать,  
Только  бы  не  уснуть,  
не  проспать…
Боль  терзает  чувствительную  душу,
но  это  меня  научит  стоять    на  своем.
Это    даст  мне  возможность  жить!!!

02.08.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273141
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.08.2011

Проста, маленька, наземна

Вовчим  кроком  позначені  кордони
Між  днем  і  ніччю.
Дві  іпостасі  ,  два  обличчя…
Це  все  так  звично………
Вся  правда  в  кіптяві  й  зловонні,
Гаптована  брехнею.


Казкові  геніальні  лабіринти
І  вийде  не  кожен  на  зовні…
Засмальцьовані  пальцями
Мензурки,  спиртівки,  колби
Лаборантки  збуджено  зиркають
На  результати  роботи  
Проведені  в  час  свого  тріумфу
По  спотворенні  уяви  про  світ,
Любов  та  різні  доброчинні  акти…
Маски  вживлено,  ролі  завчено.
Два  обличчя,  мов  два  кінці
Однієї  чарівної  палиці,
Якою  на  завжди  підперто  світ.

Зробіть  мені  штучне  дихання,
Бо  я  не  маю  природнього,
Напоїть  моє  дерево  ніжністю,
Зволожте  трави  мої  ласкою,
Подивіться  в  очі  неба  мого  
Любовно  торкаючи  одне  одного,
Щоб  навіть  заплющивши  очі
Було  видно  крила  щирості.

…стою  отут,  під  дахом  дощу,
Проста,  маленька,  наземна,
Мокра,  подібна  плющу,
Чіпляюсь  за  світ  кремезний…

(малюнок  Jonaton  Bowser)
02.08.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273130
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2011

на тему ночі

Можеш  мене  торкнутись,
можеш  мене  здивувати.
…фантазії  на  тему  ночі…
я  сміх  твій,
я  пісня  твоя,
я  голос  джерел,
я  зображення  світу,  
я  світло,  
я  небо...
сніг.
Але  можеш  мене  торкнутись,  
я  не  розтану...

08.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273104
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.08.2011

Впіймай мене серед степу

Нав’яжи  мені  снопів  з  блискавок.
Наточи  мені  меду  з  криниці  неба.
Впіймай  мене  серед  степу  і  випий
З  долонь  моїх  спів  дощу,  приємного…

З  чайної  ложечки  прозорим  і  густим  
Напоєм  годує  місяць  своє  чадо…
Сяючий  погляд  твій  ловлю,сміх
Кроки  твої  видаються  пружні  й  доладні.
Вітер  гортає  прядки  волосся,
Читаючи  мої  думки,  мов  у  щоденнику
Таємні  мої  одкровення.    Здалося
Що  заговорив  до  мене,  в  серці  дзенькнуло…  

...  Туманиться  у  вікнах  ранкова  зажура,
Теплого  молока  з  медом  захочеш,
Млинців,  щоб  загортати  у  них  мрії  ажурні,
І  посміхаючись  ,  писати  романтичні  рядочки…
Про  вчорашню  наполегливу  цілункову  зливу,  
про  частування  медові  з    ложечки  місяця,
гарячкові  думки,  шалені  сердечні  пориви,
про  твої  руки,  про  силу  вперту,  незвичну…

31.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272842
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2011

И обожать тебя… глупея на глазах

…меня  не  меняют  шторма.
Меня  не  меняют  года.
Я  останусь  собою  и  навсегда  твоею….
Потому  что,  каждая  прядь  волос  
помнит    ветер  твоей  гавани…

Все  мои  сарафаны  уже  исстираны  дождями,
Истерты  временем,  словно  рублём  и  качалкой,
Но  ни  один  из  них  мне  не  наскучил
Потому,  что  во  швы  и  оторочки  ,
В  бретельки  и  шнуровки  вшито  счастье.
Твоими  руками
И  припечатано,  словно  сургучом,  поцелуем.

Ты  улыбаешься,  как  бесшабашный  Челентано,
И  целуешься,  как    Джонни  Депп  …наверное…
И  все  скажешь  только  глазами,  как  Киану  Ривз…
А  я  буду  хлопать  ресницами…  
О  рифы  твои  упираясь  руками,      нащупывать  фарватер…
Бросать  молнии-взгляды  со  своей  колокольни,
Маячить  у  тебя  на  пути.
И  обожать  тебя…  глупея  на  глазах,
Постепенно  сменяя  кокон  ситца  на  уютную  «пижамку  Евы»…
И  буду  хлопать    ресницами,  и  любить  твой  румянец,  и…
Ценить  свои  сарафаны…  

28.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011

отважиться сделать шаг

В  этих  иллюзиях  желеобразных    легко  утонуть.
Сладость  и  спокойствие  скучным  слоем  висят  надомной,
Обычность    и  примитивность  иллюзорного  порядка
Движутся  в  странном  согласии,  пугая  меня.
Неужели  так  будет  вечно?!
Канаты  обвисли,  паруса  прохудились  -  старая  песня…
Ластится  ночь  в  мою  обитель,  лбом  уткнувшись  в  стекло,
Весело  скачет  постаревший  кузнечик,  радуясь  тишине…
Иллюзия  уюта  на  вкус,  как  булка  с  земляничным  джемом..
Но  все  мои  мысли  и  я  так  же  иллюзорны  сегодня,  как  и  всегда.
Движение,  вот  чего  не  хватает  моим  волосам.
Ветви  рисуют  странные  тени    у  подножий  стоэтажек…
Спящие  коты  и  кошки  даже  во  сне  не  поют  романсы,
Крыши,  заборы,  скрипучие  калитки  их  заждались,
Март,  вот  чего  не  хватает  древним  музыкантам!
Ветра,  вот  чего  не  хватает  моим  одеждам  и  волосам,
Мои  губы,  как  будто  пассажиры  на  перроне,    терпеливы,  
Мои  руки,  словно  солдаты,  только  и  ждут  наступленья,
Завтра  наши  взгляды  скрестятся  словно  клинки!
И  тогда  вновь  запоют  кошки,  паруса,  ветви  и  волосы,
Заскрипят  калитки,  половицы,  одежды,  диваны.
И  зазвучит    колокольчик  судьбы,  задетый  ветром  на  пороге…
 И  так    будет,  стоит  только  отважиться  сделать  шаг!

28.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2011

Еротика магічних ароматів. Сади Гермеса

Тобі  знову  пахнуть
Ті  божевільні  двори,  знайомі  двері,
І  відверто  розхилені  вікна.
Ті  всі  історії  …  любовні…
Блукають  містом,
Забивають  мізки  різним  філософським  шматтям,
Романтично  прогулюються  
Слухають  шамкотіння  віків  на  березі,
Де  прив’язані  вологі  човни…
Ти  складаєш  особливим  чином  долоні,
Міцно  стуляючи  пальці  і  рупорно  гукаєш  в  ніч:
Я  не  хочу  спати,
Лишень  дайте  мені  вдихати  аромати  коханої!
Піщинки  відокремлюються  від  підошви,
Ти  чуєш  як  пахнуть  малі  рослинки,
Яких    потривожили  твої  ступні?
Ти  наполохав  світлячків  і  тепер  вони  наш  ескорт.
Теплі  долоні  розтерли  якусь  зелень,  
Що  то?  Меліса,  чебрець?

Тепер  не  торкайся  моїх  зап’ястків,
Бо  змішаються  м’ятні  та  лимонні  ноти  
І  мурашки  холодними  лапками  гайнуть  тілом,  
Мов  то  їм    стадіон.
Троянда,  так  ніжно  вплелася  в    букет,
Заливаючись  сором’язливою  фарбою,
Тремтливо  тримається  голочками  за  мій  шифоновий  рукав…
Нехай  твій  поцілунок  буде  злегка  цигарковим,
Трохи  ветіверним  і  мандариновим...  
Ще  б  трохи  запахло  живицею  чи  кедром,
Щоб  нагадувало  зимове  свято,
Коли  здійснюються  бажання…
Моє  бажання  це  ти!
Гаряче,  нестримне,  енергійне…
Я  торкаю  тебе  ,  пульс  шарпає  шкіру…
Вітер  дихає  морем,  і  десь  далеко,
Дуже  далеко  хвилі  ковтають  гальку,  
Мов  кольорові  глазуровані  цукерки,
Пахне  ще  чимсь…  знайомим
Водоростями,  мушлями,
Таїною,
Еросом…
Місяць  заповзає  в  пазуху  моря…
Ховаєш  мене  у  себе  на  грудях,  
Щоб  я  більш  не  цікавилась  хвилями,  галькою…
Тільки  таїною…
Еросом…
Тобою.

25.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011

Еротика магічних ароматів. Ательє артиста

Висмикну  білий  аркуш,  немов  пір’їну  зі  світу.
Залізу-злечу  на  гілку,  аби  зручніше  і  самотніше.
Занотую  гарячу  промову  сонця  і  залишу  у  квітах
Записку  :  пішла  рахувати  зорі.  обіймаю,  таке  інше……

Ходити  десь  поблизу  сонних  артерій  міста,
Гострими  підборами  рахувати  бруківчені  ребра…
Накрапає  дощ  мені  до  келиха  прозоро-іскристі
Розмови  з  ніччю,  по  жіночому  щемливо  відверті…
І  вже  пахнуть  зелені  долоні  вітру  кавою  і  тобою,
Відкритими  вікнами  художніх  майстерень  ,
Затишних  кав’ярень,  ваніллю  і  курагою,  корицею
Вишневим  сиропом…язичком,  піднебінням…
Чутливими  твоїми  пальцями,  панчішками  із  Франції.
Ще  мені  пахне  шорстким  підборіддям,  шкірянкою
З  твого  жагучого  тіла,  чомусь  скипидаром,чи  хвоєю
І  ще  якоюсь  хмільною  їжею,  персиками,  як  приманкою…
Чомусь  забажалося  чаю  з  таємничою  назвою  саусеп,
Тремтіти    чомусь  попід  шкірою,  дотично  дивитись,
Захотілось  залишити  далеко  по  заду  всіх  і  все…..
І  фанатично  на  тебе  молитись,  закохано  і  відкрито.

…Вітер  лоскоче,  тішиться  шовком,  грає  з    волоссям…
Туляться  спинками  плетені  крісла,  
тягнеться  звідкись  димок.
Я,  малесенька  частка  всіх  ароматів  і  всіх  відголосків
На  згадку  заплутаюсь  в  тебе  десь  на  загривку  думок
неповторним  гіркуватим  вогником  сигари
в  ательє  артиста
з  коньячним  вечоровим  присмаком
нашого  рандеву.

25.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2011

ДОЩОВЕ ТА ІНТИМНЕ

Ну,  розкричись  на  мене,
Гаркни  щосили!
А  я  роздягнена  вийду…НЕБО!!!
Немов  то  весна,  жбурни  до  ніг  Ворскли  
Золоті  оберемки  вогню
З-під  молоту  Тора,  мов  данину  ,
чи  коштовні  дари  …
На  дорозі  гамселить  барабанний  оркестр,
Любовно  лупцює  асфальт  
Кришталевими  паличками  ударник…
І  сіється  на  моє  гаряче  тіло
Срібло,  зчищене  з  опуклих  боків
П’яного  місячного  ляща…
Заливається  сміхом
Потік  відчайдушних  червоних  та  чорних  автівок.
Фонтанують  пастки    зубастих  калюж.

Босі  ноги,  голі  руки…
Маленьке  плаття  соромиться  
Своїх  нових  принадних  форм…
Волосся  …  Лице…
Все  одного  ґатунку  –  мокрого…

Н-е-е-б-о-о!
Дихання  остовпіло  від  таких  гарячкових  рухів,
Від  здивованих  вигуків  крихітних  перехожих.
Я  лечу  і  можливо  моя  зачіска  розтеліпалась,
Ситець  десь  непристойно  задерся,
Груди  можливо  сміливо  випнулись.
Та  й  грець!  
А  я  лечу,  я  піднімаюсь,  мов    альпініст,
чіпляючись  за  вусики  медуз,  
за  модні  дрети    наднебесних  хіпі,
за  мідні  і  дзвінкі  гітарні  струни,
сповзаю  захмеліла  на  канапу  хмар…

Грозою  випещена  плоть
Не  хоче  повертатись  до  буття…
Та  спробуй,  зажени  мене  до  хати!!!
…НЕБО…

23.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271779
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 24.07.2011

***

Все  напрасно…
Молний  осколки  взлетают…
Мечутся,    словно  в  бреду,  влюбленные
Каждый  на  своей  половине  мира.
Закручивая    в  простыни  облаков
Свои  мечты  о  взаимной  любви.
Громко  вдыхая,  плененные  перинами  отчаянья,
Тонут,  словно  в  барханах  бродяги.
Их    длинные  тени,
Собой  соединяют    берега  океана.
Липкое  белье  плавится  у  изголовья,
Сброшенная  кожа  воскообразно  стекает  …
Тонкие  пальцы,  впервые  встречаются,
Разряжаясь  в  пространство  смехом,
Неуёмным  смехом  безумства  и  страсти…
Дрожа  в  экстазе,
Путаясь  в  подоле  ночи,
Неловко,  угловато  повторяем  па  дождя.
Неистово  сдирая  влажный  слой  одежды,
Вонзая  иглы,  что  растили  для  врагов  ,
В  трепещущие  болью  полусферы  душ,
Соединяемся  на  несколько  отчаянья  минут  
И    наслажденья…
И  вновь  даем  себя  покрепче  спеленать
Незримым  покрывалом    безразличья.

…гроза  над  любимым  городом…
…дождь  в  моем  любимом  небе…  
...мечутся  молнии  одержимые...

Каждый  на  своей  половине  постели
Стонет,  обнимая    тело  любимое,
Срастаясь  в  комок  позитивной  энергии.
И  тонут  в  барханах  зефирной  сладости
Их    длинные  восторженные  тени.

23.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271616
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2011

…так пахнут твоей страстью…

«Я  не  варвар  на  пороге  твоем,
 Я  не  трофей  в  руках  твоих…"
                                                           (*)                                                                                


Ещё  горячи  следы  чернил  червонных…
Ещё  твоей  отравой  питается  мой  дух…
И  новые,  более  острые  стрелы
Сильнее  предыдущих  режут  слух!
Свирепые  жала  оставил  на  память
Мой  непорочный  друг  любезный  Купидон…
Волосы,  которые  так    пахнут  твоей  страстью
Со  лба  небрежным  взмахом,
Назад,  как  память  убираю….
Пусть  стекают,  словно  кровь  
Строчки  стихов,  как  на  батист  рубахи
Сочится  на  тетрадный  лист    ЛЮБОВЬ.

     За  что?!
Глазами  твоими  в  упор  невидима  любовь
И  трогательна  тишина  сутра  …
В  дымке  ночи  ласкает  крыши  упругий  клинок
И  постепенно  оголяет  ветви    ветер-игрок…
Я  тебе  проиграю  себя  в  стихах…
Ставки  сделаны,  
Шансы,  словно  пули,  истрачены…
Бесконечник    бессонницы,  словно  символ  трансформации,
Неоном  вспыхнет  на  витрине  судьбы.
А  утро  взвоет  троллейбусным    сорванным  фальцетом,
Поднимая  нас  в  бой,
В  бесконечную  свару
За  право  любить,
За  право  получить  ответ  …

…и  ты  унесёшь  с  поля  боя  
Мое  теплое  тело  в  свою  одинокую  жизнь,
Лобзая  запястья,  
Вдыхая  негу,  
Слушая  музыку  слов…

Любовь  –  обоюдоострый  клинок,
Без  труда  проникает  в  наши  солнечные  сплетения,  
Одно  лишь  слово,  выводя  на  батисте  судьбы,  
Пафосным  алым  криком:  «Навсегда!»

*  gala.vita

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271442
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 22.07.2011

любимый фетиш

Ночи  бутон  раскрыт.
Бессонница  мой  любимый  фетиш.
Там  где  запястье  дрожит
Повяжи  серебристую  нить.
Колдовских  ароматов  дымку
Разотри  на  ладони  пряности  ночи
Сладкой  ванили    крупинки
Подмешай  незаметно  в  белье,  
В  тесто  белых  перин  и  цветастых  подушек,
И  кружев…и  бретелей,  и  рюшей…
Бесконечную    стрелку  над  веком
Выведи  просто  как  росчерк  судьбы,
Лунных  дорожек  блеск  на  уста  нанеси
Из  чаши  растворимых  снов…
Подцепи  словно  дольку  любви
Лимона  прозрачный  намёк.
На  донышке  света  танцует  закат,
Лентами,  бахромой  обвивает  мой  стан
Вовлекает,  держа  за  запястье,  в  свою  круговерть…
Ночи  бутон  распущен,
Словно  волосы  нежной  Венеры
Тело  потоками  шёлка  лаская,
Шалью  бессонницы  шаловливо,  как  ты  
Обнимает  меня  Купидон,
Обещая  ванильные  реки,
Пряные  берега…
Усладу  с  губ  снимает  робкий  дегустатор
И  жмурится  от  ярких  впечатлений,  словно  кот…
В  плену  молчаний,  в  плену  дышащих  ароматов
Томится  ночь,  желая  вновь  твоих  ладоней,
Взирая  в  очи  страстным  взглядом
Еще  один  фетиш  –  моя  любовь…

21.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2011

Сон первый

Я  часто  вижу  сны,  которые  похожи  на  сказку  их  хочеться  запомнить,  записать.  Но  не  всегда  получалось  перенести    увиденное  в  художественную  форму  прозы.  
Один  из  снов    вдохновил  
мою    талантливую  подругу              shangri_lav    на    этот  рассказ.

 Имена    с    этических  сображений  изменены,  любое  совпадение  случайно...
             

       Сон  первый.

     Оглядела  себя:  длинные  смоляные  локоны  разметались  по  тунике,  на  руках  вместо  привычных  серебряных  колечек  массивные  варварские  медные  браслеты  и  россыпь  камней  на  пальцах,  почти  не  обработанных,  дышащих.  Прийти  в  себя  Лельке  не  дали,  она  разглядывала  площадку,  на  которую  ступила  прямо  из  собственной  кровати.  Вот  он  источник,  ее  источник  она  Владычица  воды,  голубоватая  искрящаяся  влага  изливалась  в  чашу,  вырезанную  в  виде  раковины  в  этой  же  скале.  Девушка  сначала  замечает,  что-то  не  так  с  охранником  -  слон  похожий  на  Ганешу,  магическая  защита  вживленная  в  скалу,  в  этом  мире  выглядящая,  как  голова  с  узнаваемым  хоботом  и  ушами-  парусами,  но  энергия  почти  исчерпалась,  мрамор  побледнел  и  прожилки,  обычно  украшающие  камень,  выглядят  вздутыми  венами.  В  ее  мозг  врывается  многоголосый  шум,  внизу,  где  джунгли  как  бы  расступились,  толпа  стенает  и  требует:  «Дай,  дай,  поделись,  только  Ты,  Ты  можешь…»  .  Леля  растерялась:  «Что  я  могу?  Как?»  -  не  заметила  сама,  что  говорит  это  уже  в  голос.  Ганеша  укоризненно  вздохнул,  эти  люди  с  девятого  измерения  Земли,  ну  почему  именно  оттуда,  они  сновидцы,  не  всегда  помнящие  это  измерение  и,  тем  не  менее,  важные  и  связующие.  Сновидцы  способны  связывать  миры,  их  дух  как  нитка  за  иглой  стежками  являет  их  то  там,  то  там  сшивая  разлезающуюся  ткань  мироздания.  «Сосуд,  волшебный  сосуд  у  тебя  на  поясе»  -  он  выдохнул,  но  девушка  все  равно  не  поняла:  «Что  с  моей  флягой?».  «Вода  она  теряет  силу,  отделенная  от  источника,  но  твой  сосуд  способен  ее  сохранить,  тебя  давно  не  было.  Ты  забыла,  включи  око»  -  слоник  сам  был  уже  на  грани.  Лелька  схватила  флягу  да  разойдитесь  же,  вспомнила,  нет  поняла!  Джунгли  замерли,  они  завязаны  на  Ганеше,  их  жизненная  сила  курсирует,  как  по  закону  связующихся  сосудов.  Зло,  почти  хищно  она,  кричит  на  приблизившихся  уже  к  ней  людей:  «Его  нужно  напоить,  с  дороги!»  -  проталкивается  и  вкладывает  флягу  в  хобот.  «Ты  вспомнила?»  -  мрамор,  из  которого  как  бы  сделан  слон,  просветляется  и  наполняется  блеском.  «Нет,  как  я  их  всех  напою?»  -  она  почти  в  растерянности  обхватывает  смуглыми  руками  ушастую  голову,  -  «Один  раз,  достаточно  наполнить  сосуд  один  раз,  ты  забываешь,  ты  не  дома  у  нас  есть  магия.  Разве  мне  хватило  бы  фляжки  воды?».  Понимающе  кивая,  Леля  забирает  флягу  и  идет  к  людям,  даже  животные  ластятся  к  Владычице.  Она  начинает  действовать  быстро,  повинуясь  советам  Ганеши,  звучащим  в  ее  голове.  Восполняет  запас  жизненной  энергии  водой,  порываясь  даже  выплеснуть  свою  энергию,  несмотря  на  запрет  стража  источника.    Пугающе  мало  осталось  ее  у  местных,  у  некоторых  до  чверти,  ой,  она  начала  видеть  это,  как  чакры  что  ли.  Увлекшись  мыслями,  девушка  мало  не  растерялась,  когда  некрупная  обезьянка  чуть  не  выдернула  у  нее  флягу:  «Да,  да,  конечно  и  вам  тоже».  Вспышка,  Лелька  привалилась  спиной  к  дереву,  что  это  –  видение.

                 «Они  идут  по  узкой  каменистой  дорожке,  плечом  чувствуется  шершавый  прогретый  солнцем  камень,  несколько  человек  продвигаются  медленно  и  осторожно.  Владычица  спиной  ощущает  взгляд,  скашивает  глаза,  в  попытке  оглянуться,  чуть  не  оступается,  сильные  руки  хватают  ее  и  прижимают  к  накачанному  торсу,  пальцы  парня  подрагивают,  да  и  весь  он  напрягся,  будто  сквозь  него  прошел  разряд:

       -  Я  знаю,ты  меня  любиш  –  незнакомец  говорил  почти  с  отчаяньем,  тронувшем  девушку  до  глубины  души,  –  Но  я  не  могу  полюбить  тебя.  Пока  не  могу.  Но  очень  хочу,  если  ты  меня  подождешь,  я  полюблю  обязательно  –  его  голос  охрип,  опустился  почти  до  шепота,-  я  очень  хочу  полюбить.  Дождись  меня...

             Они  все-таки  дошли.»

             Ганеша  кивнул  в  ответ  на  ее  вопрошающий  взгляд:  «Да,  так  ты  здесь  появилась  впервые,  они  привели,  я  их  не  знаю,  не  отсюда…».  Леля  огляделась,  вроде  ее  помощь  больше    не  требовалась,  что  ж  стоит  прогуляться,  кто  знает,  как  надолго  она  здесь  в  этот  раз.  Поднялась,  отряхнула  золотистую  тунику  и,  рассматривая  окрестности,  двинулась  вперед.  Джунгли  обрамляли  площадку,  на  которую  девушка  спустилась  со  своего  уступа,  камень  гладкий  отшлифованный  ветрами  и  дождями  казался  бы  рукотворным,  если  бы  не  валуны,  то  там  то  здесь  раскиданные  в  хаотическом  беспорядке,  отбрасывающие  бесформенные  тени.  Ее  внимание  привлек  гам  в  дальней  стороне  площади,  привычным  жестом  приложив  руки  козырьком  ко  лбу,  она  пыталась  рассмотреть  происходящее.  Толпа  обступила  мужчину  в  балахоне,  размахивающего  огромным  двуручником-  эспадоном,  движения  его  были  не  согласованы,  как  у  пьяного  или  смертельно  усталого.  Ветер  донес  до  Лелиных  ушей  его  крик:  «Эля  мне  бы  не  отказала,  она  бы  мне  помогла  –  почти  задыхаясь  продолжал  размахивать  оружием–  здесь  ходят  безполезные  люди,  как  я  устал...Эля  мне  бы  не  отказала...»

               Лицо  Владычицы  воды  недовольно  искривилось:  «Откуда  он  знает  мое  второе  имя?»  -  ускорив  шаг,  она  приближалась  к  толпе,  какая  то  иррациональная  злость  овладела  ее  существом:  «Да  наступайте  же  вместе,  наступайте  на  него»  -  приказывала,  тоже  срываясь  на  крик.  Незнакомец  подался  на  ее  голос  и  как-то  особенно  неудачно  взмахнул  эспадоном,  что  двуручник  черкнул  по  земле,  и  несколько  человек  умудрились  наступить  на  меч.  Лелька  передернула  плечами,  почему  так  буквально  исполнили,  оглядела  толпу,  успев  услышать  что-то  о  странном  лице  мечника,  и  подошла  вплотную  к  склонившемуся  обессилено  мужчине.  Коричневый  балахон,  лицо  опущено  вниз  и  скрыто  капюшоном,  правда  непослушные  светлые  пряди  выползли  из  укрытия  и  руки,  гладкие,  сжимающиеся  в  кулаки,  выказывали  возраст  парня.  Он  еще  попытался  выхватить  укороченный  клинок,  но  на  удар  его  сил  уже  не  хватило.  Владычица  наступила  на  меч,  стянула  капюшон,    русые  волосы  рассыпались  по  спине,  но  ее  привлек  затравленный  взгляд  на  красивом  лице.  Красивом  но  болезненно  желтом  :  «Я  тебя  знаю?»-  она  положила  руку  на  его  щеку  и,  не  ощутив  прикосновения  к  коже,  подняла  пальцы  к  глазам,  на  них  осталась  краска,-  «Что  ты  с  собой  сделал?».  Всматривалась  в  его  карие  глаза.

       -  Ты  же  мне  не  откажешь?

       -  Да.

       -  Ты  же  мне  поможешь?

       -  Да.    

       -  Эля,  Ты  меня  понимаешь?

       -  ДА!

             Из  его  глаз  потекли  слезы,  напомнившие  ей  ее  источник,  и,  повинуясь  инстинкту,  она  начала  стирать  его  грим,  его  же  вполне  живой  влагой.  Парень  еще  что-то  шептал,  лихорадочно  хватаясь  руками  за  ее  одежду.  Люди  почему-то  не  слышали  их  разговора,  только  удивлялись  этой  женщине,  у  ног  которой  ластился  огромный  гривастый  кот…

                     Пробуждение  было  внезапным.  То  ли  колыхнулся  воздух,  то  ли  не  хватило  времени,  но  вот  она  лежит  в  своей  постели,  за  знакомыми  шторами  улыбался  ехидный  полумесяц.  Сердце  билось  пойманной  птицей:  «Я  даже  не  спросила  его  имя…»  -  как  ночная  бабочка  раз  за  разом  ударяющаяся  в  стекло,  в  виски  колотилась  мысль,  -  «Я  так  и  не  спросила  его  имя…»

                   Картинка  ставала  четче,  четче,  да  это  же  те  самые  джунгли,  возле  источника  с  Ганешей  беседовал  тот  самый  давешний  мечник.  Он  развернулся  на  кивок  слона  и  стремительно  побежал  на  встречу  замершей  девушке:  «Лев,  меня  зовут  Лев  ,  ты  меня  не  узнала?  Ты  что,  забыла  меня…»  -  схватил  за  руку,  сжал  с  надеждой  всматриваясь  в  ее  светлеющий  взгляд.  Журчала  вода,  шумел  ветер  в  высоких  кронах  деревьев,  и  толпа  привычно  требовала  ее,  Владычицы,  внимания  и  ее  воды…

                 Беспечное,  странное  утро,  Леля  потянулась  и  удивленно  уставилась  на  запястье,  там  во  сне  Лев  сжимал  ее  руку,  а  сейчас  она  видела,  явственно  видела  следы  его  пальцев.  

4  июля  2011год.
автор:  shangri_lav
(http://shangri-lav.livejournal.com/7398.html#cutid1)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270778
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.07.2011

погружение в сны

Сон  второй.  Пес.    Вода.  Женьшень.

Темнота  поглотила.
Нет,  ощущений  сна  не  было.
Просто  из  сумрака  на  меня  двигалось  живое  существо.  Собака.
Глаза  карие  и  очень  знакомые,  до  ужаса  знакомые  человеческие  глаза…
В  моей  малопонимающей  голове  звучит  голос  пса:  «  я  задыхаюсь,  слышишь  меня,  я  не  могу  дышать,  здесь  нечем  дышать,  помоги  мне!»    И  голос  человека  в  моем  мозгу  напомнил  о  ком-то  очень  близком…  
Много  лет  назад  я  уже  слышала  его  голос.  Вспышкой  одна  за  другой  пронеслись  картинки  из  прежних  жизней.  Там,  стоя  у  обрыва,  среди  валунов  и  дикой  растительности,    я  дала  обещанье  помочь…Тогда  он  был  Львом,  огромным  гривастым  котом,    а  жизнью  раньше  просто    молодим  человеком…
   В  одной  руке  серебрился  инструмент,  похожий  на  шприц,  другая  напряженно  ждала  появления  необходимых  для  процесса  компонентов…      Действовать  необходимо  быстро.  В  подобные  минуты  я  обращаюсь  с  окружающими  как  с  подчиненными,  раздавая  приказы,  на  мое  везенье  мне  послушны  и  люди  и  звери.
-  Срочно  нужен  корень,  быстро!  Дайте  мне  корень  немедленно!!!-  прозвучал  голос  необычно  хриплый  и  неузнаваемо  чужой.
-  Вода,  мне  нужна  вода,  Моя  Вода.  Где  таз?!
-  Вот  корень  -  молвила  женщина,  скромного  медсестринского  вида,  невесть  от  куда  возникшая.
Медный  таз  стоял    на  табурете  ,  благо  вода  у  меня  всегда  с  собой  –  Моя  вода…  Белый  корень  перекочевал  с  руки  помощницы  в  мою  твердую  ладонь.  На  верное  женьшень,  пронеслось  предположение    в  моей  голове,  и  корневище  отправилось  в  сверкающую  таинственным  светом  воду.  Она    тут  же  обрела  странное  свойство  –  разделилась  на  две  равные  части  и  как  будто  ждала  дальнейших  действий.
Наполнив  шприц  Моей  Водой  с  той  половины,  где  находился  чудо-корень,  я  ввела  неспешно  струю  в  ноздрю  притихшего  пса.  Жидкость  дошла  до  переносицы.  (На  мое,  очередное  удивление  я  могла    это  видеть,  словно  в  мои  глаза  были  встроены  рентгеноскопы)  В  носовой  пазухе  клубилось  темное  пятно  слизи  или  чего-то    жидкого  и  противного.  Не  мешкая,  я  втянула  гадость  в  шприц  и  выпустила  все  в  таз.  Вода  не  смешивалась,  оставаясь  прозрачной  там,  где  лежал  корень  и  мутной  в  том  месте,  куда  я  выдавила  нечистоты.  Со  второй  ноздрей  все  манипуляции  повторились.
Я  довольно  ясно    видела    освободившиеся  каналы,  по  которым  свободно  проходит  кислород,  грязи  больше  не  было…
-  Спасибо!  Я  знал,  что  ты  мне  поможешь,  ты  меня  спасла…-  чуть  дрогнувшим  голосом  молвил  пес.
-  Просто  открой  глаза  и  дыши,  нечего  не  бойся,  я  с  тобой!  –  ответила  твердо  и  убедительно,  скорее  себя,  настраивая  на  нужный  лад,  чем  его.  И  откуда  у  меня  сколько  уверенности…
Темнота  начинала  обретать  очертания,  проявляя  все  более  знакомую  обстановку,  я  дома…  Утро  неспешно  взбиралось  на  небесный  трон.
Голос.  Он  меня  не  оставил  и  потом.  Знакомый  и  приятный,  но…человеческий.  
Вода.  Она  всегда  со  мной.  Моя  Вода.  Во  всех  снах,  или  почти  во  всех…  

17.07.2011г.

Сон  третий.    О  льве  и  конце  света.
Картинка  появилась  сразу.
Еще  слышно  было  вкрадчивое  тиканье  настенных  часов,  шуршанье  веток  за  окном…
Перед  глазами  открывалась  площадь.  Мрамор  лоснился,  как  шерсть  пантеры.  В  центе  красовался  фонтан,  но  почему-то  струи  не  пели,  а  понуро  переливали  воду  за  бортик  бассейна.
Я  огляделась.  Немой  город,  кое-где  умудрялся  выплюнуть  из  ненадежных  построек  лавок  и  трактиров,  перепуганное  существо  на  улицу.    Перепрыгивая  лужи,  пешеходы  спешили  укрыться  в  подъезде  или  машине.  Транспорт    тоже  был  недвижим.  Ноги  быстро  промокли.  Казалось,  что  именно  воды  так  панически  боялись  люди.  И  что-то  еще  было  очень  непонятно  в  этом  чужом  городе.  Коллапс    и  страх.  Воздух  улиц  был  затхлый,  как  в  закупоренном    помещенье.  Но  не  это  меня  напрягло.    Пахло  концом  света,  вот  что  учуял  мой  мозг!
 Человек  в  очень  нереспектабельном  деловом  костюме  перебежками  от  колоннады  Дворца  Неизвестного  вельможи,  до  дерева  пробирался  улицей  следом.  Он  явно  шпионил  за  мной.  Тщетно  пытаясь  быть  не  замеченным,  спотыкаясь  о  каждый  камень,  мужчина  буквально  вывалился  из  под  очередного  укрытия    мне  под  ноги.
-  Это  ты?-  робко  спросил  незатейливый  «шпион».
-  Я,  а  кто  же  еще?!-недовольно  буркнула  в  ответ…
-  И  ты  не  боишься  воды?-  смешно  сглатывая  слюни  пролепетал  мужик  в  костюме.
-  Нет,  с  чего  бы  …  это  моя  вода…-немного  опешив,  промолвила  я-  неразумно  боятся  того,  что  не  приносит  вреда…она  прозрачная  и  чистая,  как  горный  хрусталь!
-  возможно  это  колдовство  или  иллюзия,  вода  в  нашем  городе  заражена  и  несет  разочарование,  огорчение,  злобу…Ты  обязана  тоже  бояться!  Я  агент  одной  (ага,  тайный  агент,  иностранной  разведки,  подумала  я)  корпорации  .Я  уполномочен  распространить  новое  лекарство.  Э  то  бесплатно  (  для  Тебя  ),  понизив  голос,  затараторил  «  костюмчатый»,  спец  предложение,  социальная  программа,  честь  имею  которую  представлять…
-  Что  это  за  чушь?
-Ты  должна  взять  это  у  меня,  это  поможет    пережить  конец  света,  уснув  на  время  …  –«агент  национальной  безопасности»    доверчиво  протянул  руку,  в  которой  трепетно  зажимал  белую  коробку.  В  глазах  заискивающе  теплилась  надежда    -    только  одна  таблетка,  для  Тебя  это  ничего  не  будет  стоить…
-  Нет,  мне  эта  гадость  не  нужна,  оставь  меня!  -  зло  гаркнула  я  на  мужика  –  видела    я  результаты  такого  лечения!  Смертоносны  твои  таблетки.  Уйди!  Я  на  это  не  куплюсь!  
Сердце  охватила  боль  и  тревога.  Пришло  понимание.  
-Нет,  не  засыпали  люди  в  домах  своих,  -умирали,  корчась  от  «  счастья»    быть  одними  из  спасшихся  от  апокалипсиса.  Вот  человек  принял  пилюлю  прямо  в  телефонной  будке,  так  и  замер,  недонабрав  номер…  И  вон  те  пассажиры  автобуса,  заглотив  рекламную  наживку,  уснули,  покрывая  пеной  свои  подбородки,  сталкивая  друг  друга  с  сидений,  танцуя  в  агонии…Это  ли  лекарство?!  Моя  Вода  не  может  быть  ядом,  отрава  в  головах  наивных  граждан!-  сама  испугалась  столь  пламенной  и  громогласной  речи…
Наконец  то  городские  врата  были  у  меня  за  спиной.  Приятная  прохлада  обрадовала  легкие  потоком  чистого  воздуха.  Джунгли  приветствовали  меня  гордым  рыком  пантер.  Я  одна  из  них.
В  человеческом  теле  урчало  дикое,  нет  свободное  животное.    Лес  пел.    Травы  ластились  у  ног…Я  дома!  Опушка  дразнила  журчаньем  ручья.  Я  подошла  к  когда  то  рукотворному  бассейну.  Моя  Вода,  я  приветствую  тебя!  Напилась  .  Округлые  стенки  бассейна,  выглажены  ветрами  и  водами  поблескивали  в  лунном  свете.  По  всему  периметру  восседали  черные  пантеры…  Некоторые  стали  меня  забывать…Но  я  прикоснулась  к  каждой  кошке,  отдаваясь  традиции.  Одна  из  самок,  недоверчиво  взглянув,  кратко  рыкнула.
-  А  это  ты…  -  прошипела    она  –  если  бы  кто  другой  из  человеков,  убила  бы,  знаешь…
Снова  эти  глаза.  Карие  ,  до  боли  знакомые  человеческие  глаза.  На  меня  смотрел  огромный  гривастый  кот.  Лев  восседал  ,  как  и  положено  на  троне.  В  мозгу  знакомый  голос  прозвучал  неожиданно  настойчиво.(  Голос.  Он  меня  не  оставил  и  потом.  Знакомый  и  приятный,  но…человеческий.  )
-  Подойди  ко  мне,  садись,  рядом  со  мной…  
-  Мне  всегда  приятно  возвращаться  –  мурлыкающе  почти  простонала  моя  человеческая  плоть  .
Лев  выдержал  мой  испытующий,  проникающий  внутрь,    взгляд,  которого    обычно  боялись  многие:  и  люди,  и  звери…  Все  моё  пантерье  и  его  человеческое  вспыхнуло  страстью  и  только  испытывая  неловкость  и  замешательство    от  близости  наших,  неподходящих  друг  другу  тел,  так  и  осталось  только  фантазией  в  сознании  у  каждого…
О  чём-то  шептались  деревья,  мурлыкала  умиротворяюще  вода…
Вода.  Она  всегда  со  мной.  Моя  Вода.  Во  всех  снах,  или  почти  во  всех…  

17.07.2011г.

 Сон  четвертый.  Вот  от  куда  взялась  Моя  Вода.
Я  оказывается  не  прочь  полетать.  Во  сне  на  яву.  
Очень  необычно  себя  чувствую.  Бестелесно  и  растеряно.  Хотя  с  другой  стороны  ощущение  полета,
какого  то  безразмерного  состояния  меня  восторгает.  Я  одновременно  маленькая,  незаметная,    как  пылинка  и  огромная,  вбирающая  весь  мир  в  себя  или  то  чем  я  сейчас  являюсь…

Разыскивая  То  место,  преодолевая  какой-то  непонятный  волнительный  страх,  натыкаюсь  на  невидимую  преграду.  Пелена  застилает  мне  глаза,  но  нюх  больше  видит,  передавая  информацию  в  мозг.  Я  не  могу  узнать  местность.  Кружусь,  огибая  какой-то  замшелый  пригорок,  но  точно  знаю:  пахнет  костром,  людьми  и  водой.  
-  Один!  Один!    Один!  -    задавленными  связками  не  то  прокричала,  не  то  прорычала  -  помоги  мне!  Открой,  то,  что  мне  необходимо  и  скрой  то,  что  не  нужно!
Подобно  странице    в  книге  перелистнулось  пространство.
Взору  открылось  То,  искомое  место,  куда  меня  должен  привести  путь  судьбы.
ОН  схватил  меня  за  запястье  и  уверенно  потянул  на  себя.  Всякий  раз  этот  излюбленный  прием  привлечения  моего  тела  оставляет  следы  на  моей  коже.  Карие  глаза  вопрошающе  пронзили    меня  и  остановились  на  моих  губах.
-  Хочешь  воды?  Пей!  -  почти  приказал  молодой  человек,  поднося  сложенные  в  ковш  руки  к  моему  лицу.
-  Зачем    это?!  Кто  она?!  –  возмутились  двое  сидящих  у  костра  парней.
-Так  надо.  -  твердо  и  коротко  ответил  ОН.
Я  испила  из  его  ладоней  речной  воды,  в  которой  отражалось  полнолунье  и  огромный  гривастый  кот  с  довольным  выражением  морды.
Колыхалось,  играло  пламя  костра,  отогревая  озябшие  конечности…  
Теперь  у  меня  была  Вода.  
Натягиваю  одной  рукой  одеяло,    другой  обнимаю  взлохмаченную  гриву…подушку.
Нет,  ещё  немного  посплю    -    крепко  зажмуриваюсь,  ожидая  продолжения  сна…  но  местная  электричка  уже  горланила  свою  песню  нового  дня…


17.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270775
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 18.07.2011

Таємне, жагуче, паранормальне…

Яблуко  стигле,
Паранормальний  мідяк,
До  блиску  натертий  войлоком  неба…
Він  мені  висвердлив  серце,
Виклав  всі  козирі  мого  існування…
Я  надкушую  плід.
Сік  не  зволікаючи  п’ю…
А  тепер  всі  хором,  всі  одночасно
Струмені  власних  емоцій
Ковтаю.  
Напій  цей  гірчить  і  збиває  із  пантелику,
Незвичні  думи  постають  мов  сон.
Хвиля  огортає  мене,  немов  серфінгіста,
Залишаючи  отвір,  
Залишаючи  вихід,  блокуючи  вхід,
Штурмує  мою  свідомість  неймовірною  силою,  
Потужним  вихором  стихії…
Я  намагаюсь  встояти,  керуючи  тілом,
Керуючи  думкою
Залишатись  на  плаву,
На  тонкому  і  не  захищеному  лезі  любовної  площини…
Впираюсь  ногами  в  свою  щасливу  мить  
І  виходжу  з  труби…
Хвилююча    і  захоплива  мить…
Місячне  сяйво  кепкує  з  моїх  намагань  уціліти…
Котом  шкодливим  зиркає  з  гілки.
Паранормальність    цих  почуттів  вабить.
Карколомні  стрибки  мого  пульсу
Не  дають  спочинку,
Зводять  з  розуму,
Поглиблюють  всі  тональності,  
всі  кольори,  всі  ці  відтінки…
Спасіння  не  буде…
Сяючий  плід  розповсюдив  своїх  аватарів,
Переповнив  судини,
Просочився  в  таємні  кімнати…
Вологе  повітря  солодке,  липке,
Повне  всього  жаданого  і  незбагненного
Вдихну  без  страху!
Забуваючи  втому  й  кокетство,
Ненаситно  ковтатиму  струмені,  ручаї,
Потоки  любовного  шалу!
Навіснію,  захлинаючись  від  почуттів,  
Лише  на  мить  виринаю  …
Живе-неживе  моє  тіло...
Моє-немоє  віддаю  цьому  лету,  шквалу.
Віддаю  переміні,
Мідним  блиском  боки  натираю,
Переінакшую  дихання    на  шарудіння  вітру,
Тінь  свою  одержиму  пускаю  в  таємні  дороги,
Очі  свої  ….  Ні,  краще  тобі  то  не  бачить…
Гнучка  і  стрибуча  подоба  неба,
Але  не  звір,  не  комаха,  не  птах…
Сутність  моя…
Але  краще  тобі  то  не  знати…
Напували  ж  мене  медами  відлюдники,
Відмивали  мене  від  міського  зловоння,
Душу  елеєм  мастили…
І  намите  моє  тіло  аби  знов  співало,
Безкінечно  співало,
щоб  ніколи  пісня  любовна  в  мені  не  змовкала…

16.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270548
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.07.2011

…в таємних сховках…

Шукаю  казку  безпечну,
щоб  почитати  перед  сном…
Ховаюсь  від  вогких  волокон  ночі…
Місяць,  підстав  мені  
свій  черпачок  помити  ніжки.
Заколиши  мене  співом  старого  флюгера,
Я  випишу  тобі  перепустку  до  мого  сну.
Вийдеш  під  моє  віконце,  смикнувши  павутину,  
щоб  я  знала,  що  ти  вже  тут…

Стрибають,
голими  п’ятами    лоскочуть  вишні,
коли  здоганяєш  мене  в  садковому  схроні,
коли  хапаю  ротом  що  попало,  аби  напитись,
з  бігу  шаленого,  з  жару  сердечного…
Із  кухля  мідного  літописця  ночі
ллються  сказання  пророчі…
А  рукам  твоїм  все  немає  прихистку…
Під  сорочку  шугнули,  немов  горобці  бешкетливі,  
під  волоссям  шукали  таємниці  всесвітні…
Намагались  пальці  твої  вії  мої  сполохать,
вуста  мої  з  вишнями  плутали,
і  ще  блукали  у  пошуках  моністо  
в  таємних  сховках  в  декольте…
Скирта  зібрала  багато  милих  ароматів
залишитись  охочих  у  волоссі…
І  мов  закляття  зчитуєш  з  обличчя
якесь  незвичне  світло  збудженої  жінки.
...вуста  твої,  вуста  гарячі,
відшукують  невпинно  смачні  і  соковиті  
ласоші,  так  щедро  здобрені  моїм  охриплим  о-о-о...

Рахуєш  зорі,  спить  світанок,
пригрівся  в  затишку  твого  волосся
тонким,  мов  соломинка,    візерунком…
А  я  шукаю  безпечних  казок  почитати,
Ховаюсь    від  сусідських  ліхтарів,
від  вихилясів  переляканих  кущів,
які  зненацька  на  шляху  збігались  в  купку…

Шукаєш  казку,  гублячись  в  тенетах  ночі,
Знімаєш  пахощі  мої  з  сутани  заборон,
Та  де  там,  і  дощу  бракує,  щоб  відмити
Навічні  розписи  підшкірних  пам’яток  
Вогню  ..............................Ти  вже  не  йди,
Заснем  обоє  на  долонях  ранку…

09.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269466
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 10.07.2011

Её голос * у виконанні Ласунка*

*З  великою  повагою  до  тих  хто  вміє  декламувати  
і  з  вдячністю  до  автора  Ласунка  за  чудове  виконання.  *
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=12114

Её  голос  в  каждом  из  нас…
Нежной  песней,  искушением,  болью  звучит.
И  шанс  полюбить,  
И  заслушаться  мелодией  волшебной  
есть  у  каждого.
Её  глаза  смотрят  из  каждой  капли  росы,
Из  каждой  витрины  ювелирных  лавок.
И  шанс  полюбить  
И  засмотреться  ,  и  быть  поглощенным    игрой  
есть  у  каждого…
Её  голос  вибрирует  маняще  сладко,  
Зовет  из  каждой  телефонной  трубки…
И  шанс  полюбить,
И  замечтаться,  и    безоглядно  пойти  на  зов
есть  у  каждого…

В  каждом  сидит  угрюмый  шут,
Священный  долг  которого  не  дать
Нам  потерять  себя.
Но  каждый  день  любовь  проникает  
В  наши  сердца,
В  наши  тела,
И  мы  послушны  ей,  
И  преданы,
И  безупречны…

Любовь  играет  с  нами...
Любовь  живет  в  каждом,
Смотрит  в  окно,
Читает  смешные  записки,
Пьет  чай,  пишет  стихи,
Спит  до  особого  часа…
И  внезапной  волной
Накрывает,
Лишая  рассудка!
И  шанс  познать  её  есть  у  каждого!!!

06.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269350
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2011

Повернення до сну

Відломи  мені  скибочку  ночі,
Я  на  грудях  носитиму,  як  амулет…
Наточи  мені  з  ринви  води  дощової,
Я  закупорю  в  пляшечці  ту  першу  зливу…
Не  випускай  з  під  коміру,  моє  вітрисько,
Надмухане  з  жаданих  вуст  тепло.
Я  попід  шалик  заховаю  руки,
погрітись  з  холоду  зайду  над  вечір…
Коли  супиться  небо,  хмари  лоскочуть  крони,
не  налякай  мій  сон  
спалахом  твоїх  цигаркових  прелюдій.
Мені  непотрібно  зараз  світла,
лише  гудіння  дротів  телефонних,
Лише  знайоме  бубоніння  трав.
Прогрітий  твоїми  пальцями  тонкий  зап’ясток
та  пара    шкіряних  перчаток  ,  
прихвачених  тобою  про  запас…
Вломи  мені  окраєць  свого  сну,
крихіт-зірок  натруси  ,  немов  би  листя…
А  я  буду,  як  завжди  розгублено-  мила,
Гортатиму  в  душі  записничок  -  
де  ж  та  сторінка,  що  давно  сказать  хотіла…
…занотовую  цей  день…

На  твоїх  піддатливих  вустах  
відбиток  перламутрових  небес…

08.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2011

звезд любви мерцанье

Ты  не  увидишь  глаз  моих  колодцы.
Под  сенью  непослушных  прядей
Я  скрою  звезд  любви  мерцанье…
…но  ты  все  знаешь,  точно  знаешь…

День  за  днем  звездочеты  спят,
Голова  к  голове  вздыхая  и  сопя.
Пытаются  узнать  в  кромешной  тьме
Чужое  неприглядное  ничто,
Поглощают  километры  дорог  беспокойных,
Травят  собаками  табу    свою  резвую  плоть,
Входят  в  транс,  вдыхают  туман  целибата,
Ради  нескольких  строчек  в  замшелой  тетради
Дрожащей  рукой  пожилого  магистра:
«Код  любви  не  разгадан,  его  просто  нет!»
Уже  выпит    жалящий  сознанье  яд  любви,
И  роскодированные  створки  смертных  врат
На  волю  выпускают  безмятежно  спавший  дух
Познавший  радость,  упоенный  страстью…

…не  дам  тебе  испить  из  кубка  ночи  смак  признаний,
Не  подарю  лобзаний  сладкий  самородок  
Добытый  из  глубин  сердечных…
Ты  никогда  ни  капли  не  получишь  просто  так,
За  все  предъявят  счет  блуждающие  в  небе  близнецы.
И  лучше  не  смотри  в  мои  колодцы.
Под  сенью  непослушных  прядей
Я  скрою  звезд  любви  мерцанье…
Не  то  глаза-русалки  в  омут  сманят.

07.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269237
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.07.2011

Её голос

Её  голос  в  каждом  из  нас…
Нежной  песней,  искушением,  болью  звучит.
И  шанс  полюбить,  
И  заслушаться  мелодией  волшебной  
есть  у  каждого.
Её  глаза  смотрят  из  каждой  капли  росы,
Из  каждой  витрины  ювелирных  лавок.
И  шанс  полюбить  
И  засмотреться  ,  и  быть  поглощенным    игрой  
есть  у  каждого…
Её  голос  вибрирует  маняще  сладко,  
Зовет  из  каждой  телефонной  трубки…
И  шанс  полюбить,
И  замечтаться,  и    безоглядно  пойти  на  зов
есть  у  каждого…

В  каждом  сидит  угрюмый  шут,
Священный  долг  которого  не  дать
Нам  потерять  себя.
Но  каждый  день  любовь  проникает  
В  наши  сердца,
В  наши  тела,
И  мы  послушны  ей,  
И  преданы,
И  безупречны…

Любовь  играет  с  нами...
Любовь  живет  в  каждом,
Смотрит  в  окно,
Читает  смешные  записки,
Пьет  чай,  пишет  стихи,
Спит  до  особого  часа…
И  внезапной  волной
Накрывает,
Лишая  рассудка!
И  шанс  познать  её  есть  у  каждого!!!
06.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268958
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2011

Фоліанти ночі

Фоліантами  лягають  довгі  ночі,
Зорі  шикуються  в  зворушливі  письмена…
Любовно  лапає  за  плечі  вічність…
І  дух  міцного  чаю  не  дає  упасти  на  шляху  пізнань…
…фантасмагорія  звабливих    тіней
Вигинає  все  звичне  у  чужі  і  недолугі  форми.

Пірнаю  у    суцвіття  оксамитових  думок,
Ловлячи  твоє  безцінне  вушко,
Шепотань  зграйку  до  нього  впущу,
Слів  нерозбірливих  але  милих…
Та  й  піду  собі  геть…
Не  оглядаючись…
Проціджую  крізь  сито  відголоски  вулиць,
Намацую  в  торбинці  щастя  твої  кроки  -  
Наздоганяєш..
Здіймаючи  руки  вгору,
Стягуєш  з  тулуба  втому  і  недовіру,
Розстібаєш,  набираючи  знайомий  код,
Мої  приховані  бажання…
Хвірточку  до  саду  яблуневого  розхилиш…

Фоліантами  лягають  довгі  ночі.
Там  і  про  нас  написано  історії  правдиві  
Таємними  агентами  і  літописцем  долі
Каліграфічно  зв’язані  у  купку  імена…

Сором’язливо  виглядають    із  -  під  вій
мої  призивні  вогники  очей,
вони  все  викажуть!

І  тикатимуть  веселі  свої  пички
Нічні  метелики  грайливі
У  жовті  блюдця  ліхтарів.
З  ногами  лізтимуть  на  постіль  із  фіалок.
У  скромні  накрохмалені  фіранки
Просунуть  хоботки  цікаві…

Вони  побачать  все!
І  прочитають  перехожі,    
Мов  на  табличці  в  магазині
На  нашому  житті  записку:  скоро  будем,
Що  світ  наш  тимчасово  щез,
Гайнув  крізь  щілину,  мов  рій,
Аби  поцупити  дещицю  часу…
Напхнути  у  кишені  і  в  поділ
Щасливих,  божевільних,  
Ніким  невпізнаних  годин…

На  силуетах  і  притишених,  але  відвертих  зойках
зупиниться  вся  круговерть  земна.

06.07.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268782
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2011

Отдаваясь страсти

Эта  бездна  манит…
Голос  срывается  на  вой  и  шипенье…
Оставьте  меня!
Пусть  во  мраке  ты  очей  моих  не  увидишь,
Блеск  лихорадочный  бьется  в  туннелях  глаз,
Ручьи  журчат,  наружу  вымывая
Несносную,  под  час,  тупую  боль…
Остался  шаг,  одно  движенье  
Бездонной  страсти  покориться...

Оставьте  же  меня,  
непосвященные  в  круги  познаний  сладких  !
Я  полечу,  шагну  за  край  !
...дарованы  мне  крылья  будут...
или  нет...неважно!...

Мои  руки    уже  потянулись  к  лианам,
Цепкие  пальцы  сростались  с  опорой  непрочной…
Страх…
Внезапно  страх  свинцом  напоил  мою  плоть…
Я,  словно  отступник,  терзаемый  стаей  волков,
Дергаюсь  в  пасти  сомнений…
Я  убегаю,  как  лань,  трепеща.
Трусливое  тело    свое  пряча  
За  стенкой    притворства  …

О  страсть!  
Упоительный  голос  влечет…
Бездна  твоя  удивительна  и  чудотворна…

Холод…
Кости  смерзлись  под  взглядом  
торжествующего  страха…
Но  страсть,  застенчивой  улиткой,  
уверено  ко  мне  в  обитель  заползает.
Срывая  двери,  
Надрывая  горло  боевым  призывным  кличем,
Тоску  смертельную  пронзив  мечем  желаний,
Убей  отвратный  горько-липкий  страх!
Вперед!
Горланят  нервы,  стегая  плеткой  нетерпенья,
Кровь  подгоняя,  как  пастух  баранов,
Несись  в  пучину  наслажденья!
Глотай  струю  любви  и  счастья!
Шаг...
…Внезапный  ослепляющий  поток  
Пронзительного  цвета  
Сознанье  поражает  наповал.
Невинной  колыбелью  подставил  теплые  бока  эфир…
Легко,  умело,  изумляя  мир,
Взметнулись  крылья  словно  паруса…
Взлетаю,
Отдаваясь  страсти!

05.07.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268685
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.07.2011

ГАЛАТЕЯ

Пигмалион  *Демиург**!  Создай  меня  обратно!  
Не  вышедшей  из  чрева  ада,
Не  изгнанной  из  рая…
Просто  создай  меня  умеющей  ждать!…
Внуши  белой  глыбе  любовь.
Уговори  молчаливую  клавишу  рта  
Кричать  от  восторга  в  тесной  каморке  объятий…
Бесконечно  желать  поцелуев
И  звучать    простотой  междометий…

Снова    создай  меня  неумеющей  врать!…
Сотри  с  лица  вуаль  гордыни,
Смой  краску  театральных  оргий  лести  ,
Освободи  души  сетчатку  
От  наростов  невежества  и  страха,
Так,  словно  это  окна  
В  заброшенном  хрустальном  замке.
Смахни  паутину  с  дрожащих  зеркал…
И  солнце  взойдет!

Пигмалион  Демиург!  Создай  меня  обратно!  
Прими    из  нежного    лона  природы
Трепетный  бутон  красоты  и  любви.
Создай  меня  умеющей  жить…
Сотвори  это  чудо  земное!
И  солнце  взойдет!

2.07.2011г.

*Пигмалион  был  царем  острова  Кипр,  сын  Бела  и  

Анхинои.  Он  высек  из  слоновой  кости  статую  и  

полюбил  её.  Дарил  ей  подарки,  одевал  в  дорогие  одежды,  

но  статуя  продолжала  оставаться  статуей,  а  любовь  

безответной.  Тронутая  такой  любовью,  Афродита  

оживила  статую.

**Демиург
Демиург  (греч.  demiurgos  —  мастер,  ремесленник,  от  

demos  —  народ,  ergon,  urgos  —  работа)    Демиург  

предстает  как  «творец  и  родитель  Вселенной»,  

производящий  и  упорядочивающий  физический  мир  в  

соответствии  с  идеальной  моделью.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268110
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.07.2011

Шукаю себе

Шукаю  себе…
Ім’я  моє  забуте  шамотить  беззубий  всохлий  кущ.
Його  вузли  зав’язані  на  пам’ять
Розкажуть  не  одну  легенду…
Йду  до  себе…
Моє  ім’я  забуте  несміло  викаже  скавчанням  дріт
тролейбусний,  чіпляючись  за  ніч,
Рахуючи    стовпи,  немов  зарубки…
Живу  давно…
Загублена  в  світах,
На  поверхах,
В  безсонних  звалищах  думок…
І  сновидою,  п’янючою  від  келиха  нічної  прохолоди
Залізу  в  сон  до  тебе,  щоб  намацать    всі  твої  скелети,
Заховані  у  вірну  шафу,  між  тисячі  відімкнених  шухляд…
У  світ  попід  подушок  зазирну.
Хоч  в  мить  відвертого  і  по  дитячому  простого  сну,
Коли  всі  щиро  посміхаються  своїй  найбільшій  таємниці,
Прошепочи  моє  ім’я  прадавнє!
Шукаю  себе…
Забрідаючи  на  сталеві  кордони  електричних  дротів,
Які  щосекунди  світ  межують  на  день  і  ніч…
Блукаючи  втрачаю  всі  позначені  на  карті  віхи,
І  лише  пам’ятаю  дощ,  який  постійно  заганяє  в  ліжко…
Долоні  я  немов  листи  читаю,  шукаючи  у  древніх  Фоліантах
Своє  загублене  ім’я,
Яке  б  знайшлося  поруч  із  твоїм…
Просочені  мої  дороги  часом.
Вирізьблюю  підборами    позначки,
Аби  тобі,  коли  настане  час,  було  відомо  де  мене  шукать!
...ось  вулиця  з  моїм  ім"ям  у  вікнах...…

30.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267804
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.06.2011

діжка без дна

Далі,  що  буде  за  тим  горизонтом?
Збирайся,  я  тобі  розповім…
Треба  бігти,  тримайся  міцніше,
Є  потреба  прокласти  тунелі
Під  товщою  днів,
Під  товщою  зухвалості,
Під  покривалом  бездоганної  брехні
В  черствому  хлібі  прогриземо  отвір,
Нехай  заходить  свіжий  дух  природи,
Недремний  промінець  гукне  тобі  привіт!
Просунь  спочатку  руку,  вхопись  за  повітря,
Підтягнись,
Голова  твоя  вже  огорнута  свіжим  вітром,
Не  бійся,
Дихай!
Надягай  на  себе  пахощі  лісу,
Тріпочи  листям  осик,
Зливайся  з  кольором  неба,
Зі  смаком  струмків…
Серце  твоє  цокотить  копитцями  диких  кіз…
Я  стану  травою.  Соковитим  стеблом,
Вишуканим  чагарником…
Заховайся  в  мені.
Не  бійся.
Дихай!
…я  поведу  тебе  далі,
за  горизонт,
під  байдужістю  прогриземо  собі  шлях,
і  побачимо  новий  горизонт,
а  потім  я  покажу  тобі
ще  один,
і  так  буде  до  поки  не  скінчиться  світ!  
Не  бійся,  зупинок  не  буде,
це  діжка  без  дна…
Хапайся,  я  покажу  тобі  край,
І  закрай,    і  безкрай…
І  неба  край!  
Смійся,  радій,  дихай!
Дихай!!!
29.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267738
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.06.2011

Вербові тенета. НІЧ

Шурхотить  десь  шкаралупка  світу.
Миша  сточує  час,
тоншає  місяця  скибочка  біла…
Співає  цівка  срібна,
Скручують  пальці  безупинно  нить,
Якою  зв’язувати    долі,
Зашивати  діряві  кишені,
Виплітати  панчішки,
І  просто  нанизувати  намистини    днів,
Так,  мов  для  забавки,  чи  для  краси…
І  щоб  коли  бігти,
Разки  танцювали  звабливо  на  грудях.
Руки  твої  і  очі  -    всі  там…
Бурштинові  краплі  сонця  
В'язати  в  купку,  в  букети,
У  квітчасті  віночки,  у  заячі  стежки…
Трудяться  пальці.
День  у  день    безкінечно  смичуть  кужельце.
Веретенце  співає  вічну  пісню  буття,
Намугикує  в  такт  йому  ніч  заклинання  любовні.
Вплітає  візерунки  фантазійні
І  магічні  знаки  у  жмути  волосся,  
В  сильні  руки  вшиває  чуттєвими  дорогами  судини,  
У  стан  молодий  пружні  м’язи  вживлює,
В  серце  струмінь  кохання  вливає,
І  батіг,  щоб  волю  свою  гартувати!
А  мені  ніч  виплети  зірчастий  гамак,
Липових  гілок  не  пошкодуй!
Вербових  гнучких  тенет  наплети,
Вензелями  дубових  гілок  уквітчай  ложе  коханців.
І  місяць  сховай  у  кишеньку  нагрудну,
І  до  ранку  залиш  …
Бо  папороть  квітне,
Веретенце  співає,
Намистини  танцюють  на  грудях…
Ніч...  
Така  ніч,  яких  уже  не  буває!…

28.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267392
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 28.06.2011

жаждою томимы

Лихорадка  в  сердечных  туннелях…

Плод  познания  сладок?
Яблочко  вкусив  спелое
Белоснежка  сегодня  одна  из  почетных  гостей.
Вальсируют  пары,    не  наступая  на  тень  свою…
Зеркала  закрывают  глаза,  
Отдавая  себя  безоглядно  своей  пустоте…

Плод  познания  горек?
Яблочко  вкусив  алое...
Под  сенью  безразличных    крон  блестят  глаза…
Задыхаются  в  танце  любви  тела  изгоев…
С  верой  в  свою  бесконечность,
Смотрится  небо  в  бездонную  пучину  страсти…

Лихорадка  в  сердечных  туннелях…
Адреналин  взрывает  сознание,
Вспарывает  клинком  золотым
Тугой  бочок  плода  познаний
И  страсть  вопьется  в  мякоть  совершенства.
Сок  стекает  нежный
Наполняя    томимое  жаждою    сердце,
Туман  заливая  в    рассудок,
Будоража  дрожащей  волной    тело  мое…
Вкус  приятен  и  словно  яд,  
Навсегда  забирает  в  страну  миражей…
Любовь,  ты  сладка?

Но  однажды,  лезвие  познаний
Небрежно  полоснет,  вскрывая  тайну  сердцевины…
И  несколько  маленьких  косточек  в  твердой  оправе
Всегда    так  внезапно  себя  подставляют  под  страсти  укус…
Любовь,  ты    горька?

…В  сердечных  туннелях  смятенье…

27.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267245
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 27.06.2011

А мушля марить морем…

Розмірено  б’ється  серце…

Суворі  погляди  кидаєш  на  мене…
Небо  насупило  брови…
Ти  знову  даєш  мені  послухать
Як  гукають  тебе  хвилі.
Вушна  мушля  марить  морем…
Не  заважай  своїм  рукам  творить  красу,
Твої  дива  оживають…
Танцюють  вуста,  вальсуючи  тілом,
На  пульсі  затримавшись  на  мить…
На  грудях  перші  краплі  діамантів
Досвідчений  збирає  язичок,
На  пам'ять  своє  ім’я  малює  кігтиком  мізинчик…
Слухай  небо,  
Слухай  дорогу.
Казки  старого  Зевса  
Занотовують  сиві  писарі  на  пергаменті  світу,
Скручують  сувої  з  каліграфічним  зображенням  доріг…
Зшивають  до  купи  нас,  мов  сторінки…
Доля  до  долі,
Життя  до  життя,
Хвиля  до  хвилі…
Шепочи  мені  казку,
Прочитану  в  таємному  сховку
десь  у  полоні    кремезних  полиць  ,
Між  нетлінних  пізнань  з  
Фоліантів  в  крамничці  навпроти…
Я  принишкну.
Крізь  бурмотіння  басовите  громовержця
Почую  як  сочитиметься  вічна  сила  
Тяжіння  тіла  твого…
...І  серце,
вічне  серце,  
що  так  розважливо  колись  співало,
Забилось,
Мов  молода  форель,  в  останнім  танці
перетинаючи  рубіж  життя…
Забилось,
мов  жагучий  струмінь  соку,
пульсує  у  весняних  пружніх  бадилинах…
Забилось  серце,
застугоніла  кров
від  жадібних  вогненних  язиків,
які  настирливо  заповнювали  плоть…
Від  дихання  близького,  
від  дотиків  жаданих...

Серце  …
Нестримно  ,  нерозважливо  забилось  серце!

26.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2011

ОТРАЖЕНИЯ

Падает,    падает  занавес
Из  твоих  волос...
Над  моим  человеческим  ликом  -  
КОСМОС  !

Ты    измеришь  шагами
Все  коридоры  сознания.

Отражениям  в  окне  шептал:
Знали  бы,    знали  бы,  знали  бы…
Громыхало  пространство
смехом  в  ответ....

Лучшие  в  мире  создания
За  руки  взявшись
Никем  не  замечены
На  каждой  лавочке  таяли…
На  вокзалах  никем  не  встречены.
Шнуровкой  мостов  связаны
На  ладонях  Вселенной,
На  лестницах  снов  стоэтажных,
На  тропинках    и  улочках…
В  блюдце  лунного  света,
В  чашке  медного  чая,
Меж  отраженьями
Мы  друг  друга  встречаем...
Сияют  мгновения
Лучших  созданий,
Взявшихся    за  руки.
Те,  кто    дождались,
Тех,  которых  встречают…

Падают  пряди,  словно  занавес...
Над  моим  человеческим  ликом  –
Космос…

(рисунок  gala.vita  )
22.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266706
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 24.06.2011

Сожми в ладонях ягод гроздь

Возьми  смородинову  гроздь,
На  просвет  увидишь  сок  ее  алый,
Темные  пятнышки  косточек  твердых…
Ее  ранимость  видна.
И  чувственная  мякоть  ее  нежна.
И  влечет  тебя  сила  познаний
Испытать  этот  вкус…
На  тревожных  губах  твоих  сок    ее  алый…
Возьми  в  руки  бархат.
Алую  ленту  .
Пропусти  между  пальцев  текстуру  тепла.
Почувствуй  мягкость  ее  и  податливость  форм.
И  позволь,  закрывая  глаза,  себя  обольстить,
Связав  ею  запястья,
И  вжавшись  лицом  в  пурпурный    поток,
Взор  спеленать  красной  тесьмой  прикажи,
В  узел  свет  завязав  на  затылке…
Сожми  в  ладонях  ягод  гроздь…
Почувствуй  на  глазах  повязку…
Теперь  ты  знаешь  как  выглядит  любовь!
22.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266559
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 23.06.2011

Ночь одну

Ночь  одну  прошу.
Одну  постель,
Один  бокал  на  двоих.
Жизнь  одну  прошу…
Ночь    смешает  наши  волны,
Наши  удары  сердец,
Наши  губы  и  волосы…
И  провиденье  нам  подарит
Звездное  покрывало,
Со  множеством  мелких  прорех
в  которые  буду  заглядывать  я,  
в  гости  пришедшая!
И  ещё  попрошу
Песню.
Интересно,  как  поет  наутилус
в  загадочных  коридорах  …
Лестницу  в  небо
Слизывать  сладость  зефира.
Перламутром  накрасить  губы,
Чтобы  жадность  твою  обозначить.
Чтобы  сравниться  с  прибоем
Запечатлеть  поцелуй  на    влажных  скалах  
твоих  неприступных  мысов  свободы.
Чтобы  хранить  в  себе  все  сокровища  мира,
Чтобы  увлечь  тебя  за  собой!
И    только  одно  прошу
Познай  меня!  
Ночь  одну  прошу.
Одну  постель,
Один  бокал  на  двоих.
Жизнь  одну  прошу…
21.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266337
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 22.06.2011

мгновенность

Это  мгновенность…
…нет,  не  желаю  ложиться,
Спать  невозможно!
Снова  звучит  во  мне  песней
Шорох  твоих  одежд,
Зов  твоих  далеких  шагов.
Не  двигайся,  живым  тебе  не  уйти,
Я  лучший  стрелок  своей    стаи!..
Океаны,  моря…глубоки?
Все  это  вранье!
Мир  не  ведает,  как  глубока  любовь  ангелов…
И  не  было  места  домыслам,
С  юга  на  север  зигзагообразно  дернет  рука  затвор,
Ресницы  вздрогнут  глотая  слезу…
Да,  ты  можешь  бежать!
Но,  много  ли  видел  ты  страсть  не  познавших?
Ты  много  знаешь  уцелевших  в  шторме  чувств?
И  мне  ли  не  знать,  что  такое  любовный  пожар,
И  чем  этот  воздух  наполнен    сейчас…
О,  эта  мгновенность…
Я  в  твоих  мыслях  уже  обитаю,
Я  в  твоем  горле  хрипло  вещаю  приход,
Я  в  чреве  твоем  зарождаюсь  теплом  и  смятеньем…
Ты  помнишь  ,  однажды  ,  небо  уже  проливало  шелка…
И  молнии    стремились  сорвать  с  нас  покрывало  ласк…
И  пух  тополей  набивался  в  перья  и  кудри…
Ты  можешь  бежать…
Но  как  ты  остановишь  меня,
Я  твоя  плоть  и  я  твоя  кровь…….а-а-а…?!  
Я      -  Ангел  Страсти,  живущий  в  тебе!
И  я  лучший  стрелок  своей  стаи…
О,  эта  мгновенность
Всего  приходящего  и  проходящего…
Палец    уже  нажал  на  курок…
Зрачок  уловил  движенье  света,  
Гул  ударной  волны  пробежался  по  краю
Красиво,  до  наглости,  изогнутых  ресниц…
Сладко…
Больно…
Навечно…
Любовно  вонзился  дротик…
Крылья...  
В  небо  вонзались  крылья!…
Мир  не  ведает,  как  высока  любовь  ангелов…
О,  эта  мгновенность…

20.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266301
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.06.2011

…познав тебя…

Ты  пришла,  и  что  нового?
Ты  как  всегда  твердишь  мне  о  законах  жанра,
Забирая  в  темницу  мое  сердце…
Я  вновь  истекаю  любовью..
Мне  снова  тесно,  нестерпимо  жарко…
Наслаждение  и  боль  
так  одновременно  меня  захлестнули…
Неужели  ты  неизбежна?
Любовь,  я  тебя  спрашиваю?
Ты  медленно,  словно  удав,
И  уверенно,  словно  танк,
Наступаешь,
Не  ведая  страха,
Не  внемля  мольбам…
Я  кусаю  подол  твоего  платья,
Я  цепляюсь  за    твою  материю  алого  цвета,  
вкуса  крови,
цвета  огня...  
И  страсть  меня  поражает,  как  яд…
Я  молю  о  пощаде,
я  молю  о  прощенье,
я  пылаю  вместе  с  воздвигнутым  тебе  храмом…
Все  так  просто:
белое  -  бело,  
сладкое  -    сладко,
но  почему  же  любовное  невыносимосмертельно?
Я  испытываю  наслаждение,
Я  требую  твоего  дыхания,
Требую  продолжения  боли,
Погружая  себя  в  океан  имени  твоего!
Посвящая  себя  в  стражи  твои,  
Нет,  в  послушники…
Выживу  ли  я  после  испытаний  ,
А  если  да,  познав  тебя,  захочу  ли  покинуть  твой  дом?
Я  испытываю  наслаждение  в  высшей  точке…
Дальше  только  смерть…
Но  и  ты  не  желаешь  меня  отпускать!
Мои  вопли  не  слижешь  только  ты,
Только  ты  не  внемлешь  мольбам…
Твой  поток  невыносим,
Омут  меня  уже  поглотил  целиком…
И  последний  вопрос  прогремел  
над  равниною  твоего  безразличия:
Любовь,  зачем  ты  пришла,  
и  как  теперь  быть?

20.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266299
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.06.2011

сон у повню. місячне затемнення

Я  довго  їду  вишневими  садами…
Озонові  струмені  накрохмалюють  повітря…
Я  довго  їду  повз  старезні  стіни,
Повз  балакучі  віковічні  ворота,
Які  ніяк  не  зчепляться  у  поцілунку…
Сутінки  надихають  жасминові  гілки  
Писати  ароматні  поеми  про  кохання…
Видовжуються  тіні  і  мої  руки  сягають  неба,
І  тополина  стрункість  малює  драбини,
І  ось  я  вже  збираюсь  вище  і  вище…
Кінь  мій  безстрашно  рахує  щаблі,
Повня  вдивляється  у  очі  подорожніх…
Схарапудився  вітер,  скочів  на  ноги,
Та  якось  незграбно  плаща  мого  смикнув,
Гриву  закудлав,  волосся  моє  стрепенулось,
І  чиясь  п’ятірня  затулила  пів  ока  небесного...

Зірваним  голосом  зашепотіли  брами,
Тягнуть  мене  за  рукав.
Чіпляються  хащі.
Думка  за  думку  здирають  мій  спокій
Страхітливі  тіні  верб  плакучих
Здирають  плаща,  ріжуть  на  стрічки  безсоння  
І  зі  сміхом  вплітають  їх  в  коси.
На  пальці  намотують  стебла  й  коріння
Сумнів  пророщують,  ніби  пшеницю…

Рубаю  канати  свідомості  лезом,  
На  волю  пташок  випускаю  співочих.
Визбирають  зерня  суму,
Видзьобають  неспокій,
Виспівають  з  мене  скрипучі  голоси  старої  брами,
Розплутають  гнізда  сумнівних  ідей,
Які  вже  вмостились  на  білих  зап’ястках…

Рубаю  пазурі  нічних  потвор  -  жалів,
Лезо  б’є  -    голови  триглавого  болю  летять  у  безодню!
Я  знову  сідлаю  коня.
Повня  на  варті.
Небом  мандрують  зорі.
Серцем  мандрує  кохання…
Пальчики  мандрують  
ранковими  заростями  на  твоїх  грудях…  

Боюсь  упійматись…
Сон  твій  чуткий…

Сон  мій  чіткий.
Я  довго  їду  вишневим  садом,
Торкаюсь  злегка  стиглих  плодів…
Соковито…
Посміхаюсь  …  
Я  посміхаюсь  у  ві  сні  тобі…
І  повні  за  вікном…
І  вишням  над  дахом…
І  вітру  в  волоссі…

19.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265855
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 19.06.2011

Початок

Початок....
Завжди  у  всьому  є  початок.
І  цьому  не  сплячому  псу
Завжди  хочеться  
Тягати  свого  ланцюга.
І  цій  міцно  тримаючій  руці,  
Ніколи  не  хочеться  відпускати…
Ніхто  не  знає
Де  початок  безсоння,
Коли  глас  плоті  рветься  з  по-під  шкіри,
Коли  загострюється  нюх,
І  всі  рецептори  подвоюють  зусилля,
Аби  впіймати  аромат.
Гублячись  від  хвилі  сором’язливості,
Вперше  торкнутись  …

Десь  далеко,
Під  товщею  контролю  і  табу,
Я  унюхаю  мрію…
І  ніхто,  ніхто  не  знає
Де  початок      беззбройності,
Коли  мужність  і  сила  відступають
Неповоротно  втікаючи  на  право  й  на  ліво
Даючи  волю  почуттям…
І  десь  на  межі  нервового  зриву,
На  кінчиках  вій  твоїх
Я  прочитаю  відповідь…
І  задихнусь  від  сподіваного  шалу,
від  емоцій  шквалу,
від  нападу  любовного  тремору.  
Вдихати      запах…                                                                                                                                                                                                                                                І  волати…
крізь  хрипле  і  німіюче  єство,
       Волати:    ти  мене  кохаєш!

Початок…
Бо  всьому  є  початок.

12.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265546
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2011

любовний біль

Я  шаленію  від  цієї  весни,  
навіть,  як  вона  в  липні,
Дякую  за  обійми  тісні,
Які  впливають  магічно…
Чи  легко  любити  пісню,
Красиву  і  бездоганну?..
До  болі  впиваються  ритми,
А  я  фальшивлю  у  ванній…
Чи  легко  любить  досконале?
Тіло  твоє,  ходу  і  обличчя…
Чи  краще  триматись  подалі,
Закохати  себе  у  звичність?
Болем  напитись  довершеним,
Хапаючи  лезо  руками,
На  божевілля  приречена,
Втопившись  в  красі  безтямно…
Кохати,  кохати,вкриваючись  потом,
Волати,  немов  в  маршутівці  тісній,
Зупиніть,  я  вийду  навпроти
Потворних,  німих  пліснявих  стін!
За  що,  мені  випав  цей  шанс?
Долоням  моїм  довелося  пізнати  ,
Та  впасти  в  священний  екстаз  
Від  здатності  красу  відчувати!
Йду  на  осліп  торкаючи  благо,
За  бажанням  своїм  по  сліду,
Ковтаю  пил,  мов  би  бродяга,
Та  сліпну,  моргнувши  на  світло…
Кохати  красу  що  є  духу…
Попечені  руки  слізьми  лікувати.
Хапатись  за  рани  і  рухатись,
На  гору  кохання  штовхати!

Хто  здатен  любити  красиве?
Сміливець,  чи  божевільний…
Один    надзвичайно  щасливий,
Той  хто  від  вибору  вільний!  

Кохати,  вкриваючись  потом,
Втопившись  в  красі  безтямно…
Хапати  струмені  щастя  ротом,
З  фонтану  краси  і  принади…!

16.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265387
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2011

ультрамарин

Глибокий  ультрамарин.
Хвилями  вітру  зносяться  зорі  на  берег.
А  ти  їх  збираєш  один,
Вибираючи  подумки  кращі  для  мене…
Не  розпитуй,
Просто  полізь  у  нагрудну  кишеньку,
Розгорни  мапу  світу,
Розгорни  пелюстки  вітру,
Надихайся  мною,  віддай  мені  свої  зорі…
Кидай  одну  по  одній,
Нехай  котяться,  мов  клубки  золоті,
Та  вказують  шлях
До  мене…
Розмотуй,
Сплітай  наші  долі,
Мереживо  кольору  неба,
Глибокого  ультрамарину,
Хвилями  вітру  зносяться  зорі  на  берег.
А  ти  їх  збираєш  один,
Вибираючи  подумки  кращі  для  мене…
Повну  пазуху  назбираю
Папороті  квіту
І  роздаватиму  щоночі
Тобі  гаряче  світло,
Аби  кохання    не  зурочить!

12.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265154
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011

Протоптує сонце доріжки

Небо  хмарами  поросло.
Жебракують  дерева  під  зливою.
Впивається  вітер  жалом
В  душу  мою  неприкритую…

Глеки  б’ються  на  щастя.
Сліпі  гончарі  прозрівають.
Змішують  глину  пальці,
Долоні    стегна  шліфують  файні…

Тремтять  соковитозеленіі  хвощі,
Протоптує  сонце  доріжки
Пробираються  тіні  поміж  кущів…
Обережно  крадуться,  мов  кішка…

12/06/2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265153
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.06.2011

Батист

Здоганяй  мій  замріяний  погляд…
Гуркотять  колеса…
Дорога  під  ногами  тверда…
І  б’ються  в  істериці  трави…
Ти  знову  покличеш  вуста  мої  серед  ночі  
Гаряче  чоло  твоє  остудить…
Долоню,  немов  батистову  хустину  прикладу…
Цілющі  ліки  .
Немов  мікстуру,  надіп’єш  із  ріки  пізнань  таємних
Один  єдиний  шанс,  можливість  
Подолати  все!…
Пазурі  відчаю  залишили  глибокі  борозни,
Насіння  страху  й  самоти  вже  пускають  коріння…
І  тріпається  птахом  підбитим  серце…
Кіптява  ночі  впивається  в  очі,  
Цигарковим  димом  корчиться  біль  у  гортані…
Дихай!
Моїм  голосом,
Моїми  вустами,
Тілом  моїм…
Я  повертаюсь,  
Щоб  безупинно  в  твоє  вухо  кричати,  дихай!
Щоб  гарчати  бубном  шаманським,  дихай!
Щоб  рвати  батисти  на  грудях,  прикладаючи  тебе  до  життя,
Волати  всім  серцем,  дихай!
…заскреготять  металеві  ржавілі  заслінки,
Струменем  теплим  ввірвуться    в  легені
Потоки  любові  шалені…
І  збудить  весь  острів  серцебиття!
Гуркотять  безкінечно  колеса…
Дорога  під  ногами  тверда…
І  стеляться  трави  під  наші  тіла…

14.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265047
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.06.2011

Вдохни!

Я  не  требую  жертв…
И  любовь  моя  не  жертовна…
Просто  дорога  узка,  как  ладони  у  гейши,
Как  лезвие  меча,
Как  света  луч.
Дорога  узка  и  на  ней  розминуться  уже  невозможно.
Гончие  судьбы  уже  прокладывают  путь,
Нюх  обострён  до  предела…
Вдохни,
 Где-то  под  волосами  на  шее  скрывается  знак,
Где-то  на  ветру  моего  дыханья
зреет  ответ.
Вдохни,
Где-то  на  кончиках  пальцев  живет  трепет  
моего  сердца,
Вдохни!  
И  на  выдохе  с  хрипом  и  стоном
Произнеси  мое  имя!
Вдохни  ,  
Где-то  под  мантией  ночи  скрывается  страсть
моего  тела..
Вдохни,
Захлебнись  ароматом  любви…
И  дай  новый  ход  своей  жизни!

12.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265045
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.06.2011

СТРАСТЬ

Сон  твой  игриво  заполз  под  кровать…
…огарок    свечи,  
шелка,  кружева,  перчатки…
Опрометчиво  брошен  на  небо  серп,
небесные  жнецы  и  жницы  
вальсируют  в  бредовом  танце,  
как  в  припадке…

…нам  не  до  сна…
Лишь  вздрагивают  пальцы,  
Что  возлежат  на  лбу  короной  белой,
Вздымается  упруго    грудь  ,  поддатлива  как  одалиска…
Источник  вновь  замироточит,
искусно  огибая  в  полумраке  трепещущее  страстью  тело…
О,  как  умело…
Скользит  дыханье  полукружиями    бёдер.
Впадает  в  истерическую  пляску  
твоим  губам  покорный  язычок…
И  устремятся  ввысь  охрипшие  фонтаны  наших  стонов,
пугая    сотни  скромных,  неискушенных  старых  дев,
изогнутых  железной  завистью  у  окон  
и  замочных  скважен…
И  даже  тех,  кто  был  отваден,
и  даже  тех,  познавших  ласки  ночи,  
пугает  всплеск  горящей  лавы,  
что  извергается  из  нашей  спальни!
Из  тёмных  уголков,  прокуреных  запретов,
угрюмо  смотрят  бывшие  стрелки  -  
опальные  амуры,
и  ангелы  у  входа…
лишь  страсть  считается    входным  билетом…
...фантазии  поэта…
     и  фея  лета…
     и  много  красно-бархатного  цвета
     в  моей  груди…

     (автор  рисунка  gala.vita  )

12.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264657
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.06.2011

так переможно пахнуть липи

Липи…так  переможно  пахнуть  липи,
Знов  розчиняюся  в  поезії  липневих  вечорів…
Так  несподівано    мене  уздріли  вікна
Затягують  у  пастку  мрій,  чи  снів...

Штори  вітальні,
Горизонти  зі  спальні  
Твої  очі  примарні,
Струни    гітарні…
Твій  аромат  …
Твої  простирадла  застилають  мій  шлях...
Намагаюсь  втікати  таємно
Та  все  то    даремно.
Лиш  борсаюсь  безпорадно…
Ти  випускаєш  торнадо,
Поцілунків  плеяда,
Бездоганна  принада…
Дороги  назад  не  вертають  схиблених  на  тобі,
П’яних  тобою,
Божевільних…
Опускаються  руки,
Слабшають    рухи,
Млію..

Липи…  Так  переможно  пахнуть  липи…

12.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2011

балакуче небо

Стемніле    розбалакалося  небо…
Електричними  гадами  живиться  простір…
Альтанка  підставляла  свої  ребра
Пила  жагу  і  проголошувала  тости…

Плющем  сповите  сновидіння…
Дощем  розчесані  чуприни  верб  …
Настояне  на  сполохах  коріння…
І  лине  спів  земних  джерел…

Ніч  перекреслена  безсонням.
Ніч  заливається  за  комір
Неврівноваженим  ,  нескромним
Вологим  поцілунком  ,  срібним  соком…
Гармидер  в  небі:  Зевсові  дарунки
Вже  не  вміщаються  у  короб.
Стрічки  атласні  у  химерних  візерунках,
Вплітаються    у  річку  і  у  гори…

…Танцює  ніч,  гойдає  штори,
Чуттєво  розхиляє  брами  неба
І  тягне  заповзято  вгору…
Та  я  стрибаю  вниз,  до  тебе!
11.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264396
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2011

Майже гола

Ох,  як  підеш  десь  мене  шукати  
Себе  не  тямлячи  на  пагорби  і  луки,
А  я  навмисне  задрімаю  в  хаті,
А  ти  розпачливо  заламуватимеш  руки…

Пружні  росою  вмиваються  стебла…
Зачудовано    небо  сміється    із  нас:
Щоразу  кажу  що  не  хочу,  нетреба,
Та  сама    спокушаю    тебе  раз  по  раз.

Опускаю  додолу  очиська  грайливі,
Зиркаєш    в  пошуках  знаків  таємних…
Просигналю  вишиванкою  в    житі…
І  бігом  заховаюсь  де  сухо  і  тепло…

Ох,  як  підеш  десь  мене  шукати  ,
Нападу  спекотними    вустами,  
Майже  гола,  злюща  і  патлата
Не  просись,  не  випущу  –  пропав  ти!!!

...Серце  шмагають  бісенята-очі…
Різки  бажань  впиваються  в  плоть…
Скирти  сіна  пахучі,  призивні,  пророчі…
Русалчина  ніч,  швидше  з  розуму  зводь!!!

10.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264254
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2011

Бутоны

Ласкает    ночь  серебряный  волчек,
Ладони  нежные  как  ситец…
Вальсирует  дыханье,  касаясь  щёк…
Бутоны  норовят  раскрыться…
Невесом,  но  тактилен  твой  взгляд…
Нелегко  удержаться,  не  выдать  дыханьем…
Не  надо  так  громко  стучать!
Сердцу  приказ…но,  ты  уже  рядом…касаньем.

…Я  могу  до  бесконечности  долго  слушать
Голос  Вселенной  в  твоем  голосе…
Музыка  заполняет  меня
И  нет  ответа  
почему  сейчас,
Почему  это  со  мной,
Почему  так  сильно,  
почему  так  глубоко,
почему  так  не  просто…
Я  растворяюсь  в  этих  чуствах
И  нет  ответа  почему  так  больно?
Нет  ответа...
Но  даже  через  тысячу  лет  испытаний
Я  буду  способна  любить!
Я  никогда  не  вернусь  в  русло  молчания,
Я  наполняюсь  тобой,
Я  наполняюсь  собой
И  нашим  звучаньем,
Даже  если  никогда  не  будет  ответа
Я  буду  любить!
Я  
БУДУ
ЛЮБИТЬ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263898
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2011

воля моя кохати !

Росою  гартується  серпик  небесного  коваля…
А  я  гартуюсь,  немов  те  лезо,    приливами  крові
До  вуст,  -  моїх  гарячих  і  спраглих  твоїх…
Обпікаюсь,  мов  кавою  вперше  в  кав’ярні,
Подмухай,  а  краще  кубиком  льоду  торкни!
На  контрастах  гартується  пристрасть!

Цілуватись  під  струменем  вітру  й  дощу,
Запихати  холодні  ручищі  під  майку,  під  серце
І  верескливо  втікати,  б’ючи  в  барабани  небесні,
Ламаючи  тишу,  топлячись  у  зливі  сутінок  вулиць…
Гуляти  довірливо  в  теплих  просторих  кишенях,
Пальчиками  рахувати  пістони  на  шкірі  ременя  цупкого,
Пурхати  зграєю  блискавок  з  під  вій,  запалюючи  душу    …
Так  на  контрастах  гартується  пристрасть.

Гойдаються  вологі  простирадла  сну  ,  чи  то  безсоння,
Під  подушкою  тісно  від  мрій.  Я  плачу  від  щастя  і  млості.
Криве  лезо,  гартоване  жаром,  стриже  кучері  збудженим  вівцям,
Яких    я  рахую…намагаючись  втримати  ніжність  на  кінчику  вдиху,
На  кінчику  видиху  вловити    твоє  неспокійне    ім’я…  
Вкладайся    зручніше…
Так  гартується  воля  моя  кохати!

(  автор  малюнку  gala.vita  )

06.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263541
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.06.2011

Ароматний

Пірнати  вже  мені  не  сила
В  конвалій  терпкі  аромати…
У  спальню  набиваю  сіна,
Щоб  морем  літа  дрейфувати…
***
Руки  теплі,  звабливі  вуста
Я  щоночі  тулю  їх  до  сну…
Підливай  чарівного  вина…
У  дійствах  містичних  тону…

Літо  гуде  у  вуликах  міста,
Плавить  тіла,  мов  вощину…
Я  серцем  хапаю  твій  постріл
Вигинаючись,  мов  ліщина…

Літо  гаптує  шовки  зірочками,
Маками,  хмелем,  лілеями  …
А  потім  зриває  тоненькі  брами
Щоб  переможно  ввійти  в  галерею…
***
Нехай  пахнуть  тобою  всі  ліжка,
Безсоромно  -  прозорі  злітають  пелюстки,
Хай  займаються  полум’ям  щічки…
Літо  пахне  тобою,  мій  всюдисущий!

05.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2011

«Не люблю!»

Голий  вітер  ховався  від  спеки
Турбував    своїм  трепетом  липи…
Не  розгойдуй  мене  ти  даремно…
Ти  чуєш  голос  над  вечір  вже  хрипне,
Я  все  одно  тебе  не  люблю!

Знову  вихор  холодом  липнув,
Наганяв  серед  ночі  страху
І  хвалився,  в  ритмі  сказу    хвалився,
Виставляв  свою  вражу  пиху…
А  я  все  одно  таких  не  люблю!

Зупинився  на  мить,  схаменувся,
І  з  розгону  всім  серцем  на  гілля,
На  омріяні  теплі  листочки  пахучі
Впав,  ламаючи  фібри  нетлінні!
Крила  лезом  відтяло  оте  :  «Не  люблю!»

Ти  забудеш  мене,  не  сьогодні,
Не  завтра,  гортаючи  пензлем  траву…
Чому  так  волає  голос  любові
І  б’ється  до  крові  об  гостру  пітьму,
Об  ребра  гранітні  ,  об  «не  люблю»?…

05.06.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263521
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2011

…звукосниматель…

Много  времени…
Много  времени,  словно  дожди
Струи  лет…
Капли  ночи  грохочут…
Виолончели  поют…
Мы…
Я  расскажу  тебе  сказку  созвучия  судеб.
Тихо…
Ты  думаешь,    что  молчишь,
А  я    -  слышу!
Каждый...
Всегда  на  своем  языке.
Ты  понимаешь?
Я  стараюсь  в  себе  замолчать,
И  твой  голос  освоить  плавный,
Или  правильный  тон  уловить,  понимаешь?…
Шёпот  твой  навсегда  громогласно  вонзился  в  мои  перепонки!
Я  на  твоем  языке    плутаю,  словно  ребёнок.
Ты  на  моем  языке  ежечасно…
Встреча…
Кончик  иглы  прикасается  нежно,  бороздя  бесконечник  звучанья…
Я  на  твоем  языке  с  рычаньем,
С  бархатным  зовом
Касанья…
Звукосниматель
С  кожи  моей  дымчатых  слов  твоих  сигарет,
С  лацканов  куртки  твоей  сиреневых  воплей  духов  моих
И  восторженный  бой  золотых  барабанов  сердец.
И  алая  лента…
Губы…
Так  громко    и  ….дрожью  пальцев…до    боли  в  струнах
Смычком    едва  пригубив  смертельную  дозу  любви  
Поцелуй  во  Вселенной  звучит!  
Я  на  твоем  языке  плутаю,  словно  ребенок.
Ты  на  моем  языке  ежечасно…
Ты  меня  понимаешь…
Мы…
Счастье…

03.06.2011г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263087
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 03.06.2011

шовковим шляхом

Дешево  не  продамся!
Заживо  не  згорю!
Шовком  лягає  постіль
Здобута  в  бою!!!
Ми  всі  змагаємось  вперто
За  небесний  фетиш:
Дай  же    найбільшу  цукерку
За  оманливий  блиск!!!
Здобута  ілюзія  світить,
Фікція,  а  не  життя:
В  «саматху»  входить  безликий,
А  виходить:  я  -  богцея!

…Заживо  не  продамся!
На  любовному  ложі  згорю!
З  душі  видавлю  прищик,
Щоб  не  хворіти  в  строю!
Щоб  не  гноїлася  сутність,
Хочу    впевнитись  що  живу.
Заживо  буду  закохана!
З  палаючим  гаслом:  ЛЮБЛЮ!!!
Перу  себе  попелом  в  річці,
Лляну  душу  сонцем  гаптую.
Шовком  шляхи  мої  вишиті
Твоєю  твердою  рукою…
…дешево  не  продамся,
заживо  не  згнию…
…дешево  не  продамся,
заживо  не  згнию…

30.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262535
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.05.2011

Сплети для мене тенета

Ніч  затремтить…
Оживають  химери.
На  поверхні  дзеркал  і  площин
Проступають    кроки  непевні  …
Дихай  фіалковим  бризом,
Крапай  собі  на  язик  отруту  
Просочених  коханням  слів…
Ніжно  –  до  болю…
Трепетно  –  пазурами  почуттів
Розтинає  місячним  лезом
Ніч  твій  спокій!
Проступає    мій  дотик  хмелем  на  серці,
Поростає  кущами  жаги…
Забудеш  дорогу  назад!
Оживають  химери…
Лапають  по  закутках  сумніви  млосні…
Руки  самі  намацують  стегна…
Обезглавлюють  ґудзики…
Залазять  в’юнами  пальці  твої-мої  всюдисущі…
Тортурять  сонети  травневих  світанків
Вуха  і  душу  …Топлюся  у  водах  пурпурних,
У  шовках  накрохмалених  фраз  шикуюсь
Честь  віддавати  і  почесть  
голодним  собакам  рота  твого,
Гончім  хортам  рук  твоїх,
І  зміям  волосся  мого…

Сплети  для  мене  тенета.
Зіркузнеба    на  мене  нацькуй…
Її  ікла  прийму  я  всім  серцем…
Розслаблюсь…
І…  плюну  протиотрутою  в  глиб  почуттів,
Ти  бачив,  як  мегери  кохають?!
Ніч  затремтить!!!…

29.05.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262245
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 29.05.2011

. . лоскотно…

Ніч  вгавкалась  псами,
Які  сторожують    місячну  яєчню,  
І  білу  пухку  серединку  хліба.
Зорі  витріщаються  на  кремезні  постаті  тіней…

Фіранки  розгулюють  небом…
Дихання  мого  вікна  переривчате,
Бо  так  захотілось  моїм  вустам
Перебити  твою  розмову  протяжним  цілунком…

Лоскотно,  не  знаю  від  чого…
Свічки  своїми  хоботками  висотують  пітьму…
Блукають  думки,  немов  вівці  в  тумані,
Губляться  десь  по-за  обрієм  дня  їхні  товстенькі  спинки…

Смішна  ця  весна,  втікла,
Мов  електричка  грайливо…
Прогуркотіла  без  зупинок  на  побачення,  
На  розчісування  кучерів  ,  які  б  лоскотали  пальці…

…а  в  горнятку,  на  денці…
Тихо  і  тепло  всю  ніч  ховатись
У  закутку  пазухи  твого  дому,  під  сорочкою,
В  кишеньці  нагрудній,  де  пахне  щасливим  квитком…

Помовчати  до  мене  злетілись…
Надзвичайно  меткі  й  сміливі  метелики
Допитливо  слухають  свічки  старої  сказання,
Яка  мені  знов  намугикає  пісню,  гойдаючи  тіні  кремезні…

Лоскочуть  метелики  серце…

28.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262239
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 29.05.2011

трохи еротики

Містом  крокує  вітер,
Містом  гуляє  злива!
Вулиці  граються  градом,
Маршутівки  гарчать…
Стрибаю,  рахуючи  краплі,
Збиваюсь  на  першій  сотні…
Змагаюсь  мов  спринтер,
Втулююсь  у  проміжки  неба,
Рубаю  стіну  парасолею…
Ні,  цього  більше  не  треба!!!
Безрезультатні  ,  ганебні  спроби…
Спроби  сухою  вийти  з  води…
Атакуюча  сила  тисне
Напружує  м’язи  і  волю…
Я  знову  серед  інших,
Серед  колишніх  сухих…
Ротом  хапаю  повітря,
Уникаючи  пострілів  граду,
Порпаюсь  у  вологому  натовпі  ,
Від  зупинки  себе  відліплюю…
Автівка  скандалить,  плюється,
Більмами  мацає  простір…
Штурмують  наземні  риби
Амфібію  на  колесах…
Марю  гарячим  душем,  
Капцями,  ковдрою,  чаєм…
Парасолі  нанизують,  мов  таранину,
Спрути  слиняво  туляться  теплі,
Вовтузиться  зграя  мальків…
Та  я  ігнорую  цей  збудник  .
Бо  я  знаю  як  виглядаю:
Мокра  спокуслива  грива,  
Груди  мереживом  оторочені,  
Прозоре  глибоководне  вбрання,
Впадини  виявляє  і  схили…
Я,  можливо  збочена…
Але  тебе  це  чіпляє!
…Містом  крокує  злива,
Хвилею  шалу  вкриває…
і…  ґудзики  -  білі  градини,
на  другому  з  ритму  збиваюсь!!!

23.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261159
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 23.05.2011

Знак вечности

Ночь    будет    неистовой,  жадной…
Я  искусанных  губ  не  стыжусь…
В  спешке  рву  твой  торжественный  бархат,
И  рубаху  долой!  Исцарапаю  грудь!

…Сожми  в  ладонях  линию  судьбы
И  в  ритуальном  исступлении
На  томном  шёлке  гибкого  запястья
Знак  вечности  пурпурный
Изобрази  тончайшей  филигранью.
…смесь  вымокших  постельных  покрывал
И  ремешков  твоих  доспехов
Покроются  пыльцой  и  амброй!...

Глаза  полны  восторженного  гнева:
Так  долго  мир  нам  не  давал  сомкнуться!
Как    долго  берега  далёкие  не  смели
Коснуться  волн  Реки  Безумства!…
Я  захлебнусь  потоком  сладких  стонов,
Лишь  пригубив  из  чаши  искушенья
И  капельки  росы  взойдут  на  склонах
Твоих  ланит,  твоей  груди  прелестной  …
Ночь  нас  прикроет  кисеёй  тумана,
Ты  слышишь  музыку,  скиталец?
В  моем  измученном  забытом  сердце
Оркестр  озвучивает  страстность!

…Твоя  аскеза    и  моя  гордыня  -  
Всё  в  бездну,  в  преисподнюю  летит!
И  к  черту  все  моральные  каноны,
Небытие  и  так  коснётся  наших  глаз…
Друг  другом,  словно  лакомством  
Или  вином,  уняв  свой  голод  первобытный
Сожми  в  ладонях  линию  судьбы
И  в  ритуальном  исступлении
На  бледном  шёлке  гибкого  запястья
Знак  вечности  пурпурный
Изобрази  тончайшей  филигранью…
Порез  в  порез  в  одно  касанье…

22.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261059
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.05.2011

Нестерпна ніч, пекельна ніч…

Нестерпна  ніч  …
Травень  хлюпощеться  в  зіниці  неба,
Місячні  пензлі  малюють  трамплін…
З  розгону  стрибаю,  шансом  одним  не  погребую..
Нестерпна  вись…
Котяться  хвилі,  нічні  несуть  видіння…
Руки  заламую  своїй  порожнечі,  знищую…  сь
Тактильність  із  деревами,  з  травою,  із  камінням,
Із  хмарами,  з  гарчанням  Зевса…  Розірвись!…
Нестерпна  і  пекельна  ця  лощина  ночі,
Занурена  в  тумани  мрій  душа  бродяча
Приречена  вгризатись  у  любовні  строчки,
Верлібрами  у  Світ  Подібних  виливатись…
Цей  світ  немов  розпечена  пательня.
Рефлекс  самозбереження  пульсує  в  скронях,
Та  тіло  рветься  вже  за  лінії,  за  межі,
Тебе    напитись    хочу    у  примарній  сходці,
Загострені  думки,  подразнені  вогнем,
Всебачучі  оголені  чутливі  нерви,  нюх…
Розтріскується  біль  ,і  крига  під  дощем
І  піснею  свободи  видається  кожен  рух…

Нестерпна  ніч…
Нестерпний  травень!
Твої  долоні  і  пекельна    хіть…
Роздвоюють,  подвоюють  заграви…
Я  всотую  тебе,  вогонь  і  кожну  мить…
Нестерпна  вись…
Пекельна  ніч!

21.05.2011р.
 (МАЛЮНОК  З  ІНТНЕРНЕТУ  http://www.google.com.ua/search?q=%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8.%D1%84%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B7%D0%B8.%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%8C&ie=utf-8&oe=utf-8&aq=t&rls=org.mozilla:en-GB:official&client=firefox-a)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260824
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.05.2011

Плавлюсь…

Котиться  мною  хвиля,  тремчу…
Липнуть  червоні  пелюстки,
На  шкіри  парчу…
Вся  в  позолоті  ранкових  ілюзій,
Вологі  твої  долоні  жадібні
Довірливо  труться…
Серце  гупає,  звіром  в  тенетах  б’ється,
Пазурі  нерви  гострять…
Я  в  лоні  вогню!
Я  на  лінії  обстрілу  ,  на  барикадах  любовних
Взором  твоїм  роздягнена,
Еросом  обеззброєна…
Рвуться  останні  кордони  ситцю,
Падають  ниць  відмови…
Вогонь,  як  традиція!
Плавиться,  розливається  в  чаші  струмінь,
Наповнює  мене  шал,любовні  шаманять  рухи…
Емоції  тишу  наріжуть,  мов  струни  гітарні,
Пучки  й  зап’ясток  обпікають  цілунки,
Я  в  зоні  вогню,  я  на  лінії  обстрілу,
я  в  зоні  наступу…
Плавлюсь,
Падаю,  ні,
Лечу…
17.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260073
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.05.2011

…Думкою неба…

Грається  небо  краплею  меду…
Котиться  слинка  у  хмар,
Злипаються  вустонька…
Бігає,  хоче  здогнати,
Кошеня  чорно-біле
Кінчик  хвоста…
Квіти  сполохані  вітром,
Дитячим:  "  понюхать!",
Джмелями…
Безтурботним  помахом  вій
Перегортаєш  сторінку  життя,
Все  швидкоплинне…
А  я  триваю  вічність  в  твоєму  серці!
Адреналіном,тестостероном…
Думкою  неба…
А  лиш  потім  все  минає…
Можливо,  колись,  у  інших…
Не  знаю…

16.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2011

весняний десерт

Спускайся  з  небес,
Мрійний  момент  скінчився!
Я  тебе  люблю  не  просто  так!  
Перегавкуються  здичавілі  вуста,
Собаками  стали  очі…
Я  тебе  не  люблю  просто  так!
Мрійний  момент  скінчився,
Я  вимагаю  дії!
Я  цербер  над  серцем  своїм,
Я  володар  семи  замкнених  вікон,
Я  варта  того  щоб  тримати  мене  подалі  
від  гострого  слова  :  КОХАЮ!!!
Дощі  вступають  у  змову  з  вітрами,  
Залазять  в  мою  оселю  душі,
Нишпорять  в  сердечному  сховку,
Мацають  нервів  тонкі  гілочки,
Самотність  в  таріль  підкладають…
Пес  мій  ланцюг  натягнув,
Здобич  свою  уздрів.
Десерт  пахне  звабливо,
Сексом  і  вранішнім  прощавай…
Спускайся  з  небес,
Мрійний  момент  скінчився,
Приєднуйся  до  крокуючих  
До  досконалих,
До  вільнодумців,
як  я!
Лівою,  лівою,  лівою!
Я  за  весняне  безумство!
Рухайся,
Наполягай,
І  головне  –  дихай!
Вітер,  весняний  вітер  вдихай!!!
Лівою,  лівою,  лівою..!
Любовний  шал  не  вгавай!

14.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259542
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2011

…сни безпечні…?

Сни  безтурботні…?
...  Сни  безтурботні,  сни  безпечні…
По  срібній,  мов  у  павука,  драбині
Астральне  тіло  знов  планує  втечу
Пізнати  все  таємне  і  глибинне…

Гаряче  по  холодному  плине,
Викликаючи  спазм  у  горлі.
Так  чатує  на  мене  похмілля
Антикохання  напившись  доволі…
Доволі  довго  сьорбала  хтивість,
Всотувала  слів  пекельну  звабу,
І  мружила  очі  кішколінивість…
В  серці  притворно    сміялась  лава…
Доволі  довго  мені  пасувала  інертність…
Агресія  –  інша  частина  мене:
Силою  думки,  лезом  мачете,  відвертістю
Відрізаю  старе  і  тлінне,  цвіле…
Під  дощі  підставляю  груди,
Вимий  мене  до  прозорості,  немов  келих,
Втопи  порожнечу  облудну
В  шаманській    хвилі  брязкалець  веселих…

…схаменулась  душа    і  з  прожогу
Кинулась  летом  вниз
Заповнить  собою  тремтячу  утробу,
Бо  ранок  вже  темінь  згриз…

...Сни  безтурботні,  сни  безпечні…
По  срібній,  мов  у  павука,  драбині
Астральне  тіло  знов  планує  втечу
Пізнати  все  таємне  і  глибинне…
…Сни  безтурботні…?

14.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259500
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 14.05.2011

Малинова зваба

Ласувала  ніч  малиновим  джемом,
Вмочаючи  вуса  зірок  у  коктейлі,
І  чатувала  недремно,
Щоб  пригрітись  на  нашій  постелі…
Спочатку  крихти  цілунків  бентежних,
Потім  малиновий  блиск  на  язичку
Злизувала  з  краєчку...
Рвала  мережива,    плутаючись  у  сачку…
Ловилась  у  павутиння  слів  необережна…
Танула  урочисто  воском  святкових  свіч,
Метеликом  необачно,
Сліпа  та  щаслива  кидалась  у  вогонь  протиріч…
У  тенета  палкого  кохання,  у  пахощі,
У  хмільне  і  майже  порочне  плетиво…
Ніч  топилася  у  ніжних  ласощах  ….
...Малинова  зваба,  шепіт,  секрети...

(  автор  малюнку  gala.vita)  

11.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258915
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2011

протитишшя

Злякана  тиша  лізе  щоночі,
свище,  кличе,  і    точно  хоче
виманить  з  мене  останнє  тепло,
копирсається  кігтем  під  сьомим  ребром…
Злякана  тиша  сама  не  своя…
Чую  зрадницькі  кроки  її  з  віддаля…
Смикає  штори,  залазить  в  кватирку…
Я  їй  сміюся  –  вона  мені  гиркає…
Злякана  тиша  тулиться  ближче,
заводить  розмову,    дощами  періщить…
Залажу  подалі  в  свою  безтурботність,
А  тиша  чатує  і  скиглить  з  надвору…

…Згорає  тендітний  місячний  серпик.
Бурштин  наливається  в  келехи  вікон…
Я  заварюю  трунок  з  кохання  і  меду  –
Це  засіб  від  тиші,  від  черствості  ліки…

08.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258346
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.05.2011

Кавова гуща

Кавова  гуща,  мов  іній
Опоясує  рубежі  небуття
Губи  тремтячі  вичитують
Моє    малохольне  життя…
Солодко,  п’янко,  жагуче
Хапає  рука  доленосна
Розчахує  застібки  рвучко
Потік  нестримний  прогнозу…
Кавовий  морок  освітиться
Світлом  твоїх  незрівнянних  очей.
Сплітаються  руки  в  нетлінний
Безконечник  сансарних  ідей.
Знов  на  поверхні  кристалу
Танцюють  пророчі  думки…
Матеріалізують  твою  поставу,
Вилиці,  очі,вуста  …не  пропади…
Ніч  згортає  неждані  секрети,
Так  зазвичай  складають  листи…
В  пахучі  тремтливі  конверти
Я  заховаю  вогненну  стихію  жаги…

08.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258302
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 08.05.2011

…солодкі протиріччя…

Вони  просто  вишні…
Червоні  ледь-ледь  перестиглі.
Торкають  одна  об  одну,  коли  говориш,
Чи  язичком  оближеш  вуста…так  вітер  мені  співав…



Вони  просто  хвилі…
Нічної  стрімкої  води  сила.
Не  волосся  ,  а  темношкірі  змії  поволі
Переливають  в  любовному  озвірінні    лискучий  сплав…


Вони  просто  очі…
Мов  вікна  у  притінений  садок…
З-під  оксамиту  вій    сором’язливо  зиркають
На  тих  …    мені  мовчали  статуї  величних  мармурових  пав…



06.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257963
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2011

Аватари Сонця

Жовті  відбитки  сонця
Співають    поміж  трави,
Лізуть  в  сандалі  і  зовсім
Неслухняні,  мов  дітлахи…
Золотисті  цілунки  сонця  
Посміхаються  на  щоках,
А    ти  їх  найбільшу  порцію
Мені  до  рота  поклав…
Солодкі  сонячні  краплі
З  веселкою  в  кожнім  скельці
Зелено-п’янко  балакають
Про  сни  та  мистецтво…
Аватари  вухасті  Сонця
Тицяють  мордочки  в  вікна…
Заглядає  до  мене  в  серце
Любов  твоя  віковічна…

05.05.2011.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257707
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2011

Колесо Сансари

Пагони  трав  обплітають  оселю  неквапно…
Дощі  змивають  з  мене  запах  міста…                      
Степ  щось  співав  мені    до  млості  і  до  хрипів,
Аби  я  танцювала  босоніж,  в  намисті
В  такт  таємничого  камлання      смолоскипів…
           Пагони    пристрасті  тіло  моє  сповивають…
Змієвидні  потоки  одежі  ллються  до  ніг,
Місяць  бубоном  срібним  шаманить  всю  ніч.
Вітер    котом  комишевим  в  лощині  заліг
Підглядати,  як  небо  торкалось  вуст  і  пліч…
           Пагони  свіжості  жваво  в  мені  проростають…
Знову  ніч  розплітає  дороги,
Зазиває  у  мандри,  у  степ…
Зазиває  торкання  до  тіла  мого
Шаманського  неба  серп…
Космограмою,  печаттю  всесвіту,
Лягає  в  долю  -    на  передпліччя    -  твоє  ім’я,
Туманом  шифону  квапно  прикрите
Татуювання:  
     Колесо  Сансари,
           Кусаюча  себе  змія…
01.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257047
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.05.2011

лише…

Не  оббивай  пороги  моєї  самотності,
Не  підлизуйся  хвилями  до  скам’янілості.
Твоє  море  любові    -  лише  умовності.
А  я  плюскаюсь  у  душі  відлюдності!

01.05.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2011

Згуб-на-си-ла-шалу!!!

Вітер  поцупив  мій  шалик,
На  горище  до  себе  заніс…
Повітряним  змієм  грався,
Червоним,  мов  стяг  чи  девіз…
Суперсила,  суперсила,
Звабна  сила,
Згубна  сила…
Смикав    коси,  в  вухо  дихав,
Заохочував  до  танцю,
Загравав    з  зеленим  світом,
Цьомав  носик,  цьомав  пальці…
Суперсила,  суперсила,
Звабна  сила,
Згубна  сила…
Де  ж  ти,  вітер,  дів  мій  шалик,
На  горищі  темно  й    вогко…
Чур,  драбину  не  гойдати!
Піднімаюсь,  хоч  неловко…
Суперзвабник,
Супермлосний!
Твоя  сила  рівна  злості,
Ти  відірваний  від  світу!
Ніжні  ступні  від  помосту  -  
Я  б  летіла,  я  б  злетіла…
Суперсила,  суперсила,
Звабна  сила,
Згубна  сила…
Згуб-на-  си-ла-  шалу!!!

(  автор  малюнку  gala.vita  )

21.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2011

…обпиваюсь березовим соком…

Судини  з  хрускотом  сьорбають  сік…
З  кубків  небесних  всотують  силу,
любові  земної  хапають  кристали,
мов  кубики  льоду  з  віскі…

Пульсує  весна  .  Напружує  вдихом
легені  ,  що  занудились    взимку.
Кволі  груди  відчули  ,  мов  лаву,
Обпікаючий  струмінь  жаги…

Обпиваюсь  березовим  соком  прозорим.
І  знову  клітини  втрачають  цікавість  до  сну.
Фотосинтез    малює  зелені  заграви…
Зароїлись  веселі  крикливі  думки…

Поспішаю    втрачати    липку  посидючість,
мов  лушпайки  скидати    сторічні  тверді
і  лискучою  шкірою  своє  огортати  єство,
щоб  сонце  на  дотик  впізнало  коханку…

Розгортаю  священні  писання  весни.
Вікнам  відкрилось  дихання  друге…
Рукавами  фіранок  зачерпують  вись…
Мою  стелю  цілують  пахучі  вітри…

...обпиваюсь  березовим  соком...

18.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254560
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.04.2011

хтивий звабник

Дощ  убрався  у  все  вологе
Кольору  мокрих  автівок,
Пару  сизого  від  дороги,
Лиску  самотніх  бруківок…
Місто  гойдає  човни  парасоль.
Вікнам  підморгують  семафори…
Я  ввожу  звичний  пароль,
Що  відкриває  шлюзи  і  шори.
Серце  ,  мов  чаша,  наповнена
Чуттєвості  ріками  і  потічками…
Дощ  заповзає  під  кофточку,
Змінює  настрій  і  звичку…
Звичку  ховати  ніжки  у  капці,
Тулитись  до  кухлика  кави…
Перкусія  хтивих  пальців…
Дощ,  ти  пройдисвіт,  ти  звабник!

(автор    малюнку        gala.vita)

14.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253712
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2011

Алхімія ночі

Ти  двері  залишив  навмисне
Відчинені.    Ставні    відхилені  в  світ…
І  вітер  нервово  гортає  книжку.
У  маренні    безсоння  долаю  у  брід…

Ти  двері  залишив  навмисне…
З  сердечної  чакри  цівкою  світло
На  товщу  темряви  тисне,
Трощить  черствості    незримі  брили…

Ти  двері  залишив  навмисне…
Сон  розхлюпався  з  нічника
Плавиться  яв  алхімічно,
Рождає    з  думки  мене  твоя  рука…
Магія  …  Філософський  пил…на  ліжко  стогоном
Образом  і  подобою  осідає,
   моєю  провиною,
           прощенням,
                   жагою…
Вічністю  ,  діамантами,  рубінами,  золотом
Устелено  шлях  .  Сяю…
     твоєю  милістю,
         прощенням  ,
               любов’ю…  

…Ти  двері  залишив  навмисне…

(автор        малюнку                gala.vita)



13.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253468
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 13.04.2011

… злизую з пальчиків …

Рвуться,  немов  пампушки  
Хмари  на  дрібні  шматки.
Вмочають  у  сонячну  кружку  
Свої  білі  солодкі  боки…

Умащені  сонячним  маслом,
На  язиці  так  і  тануть  млинці
Дихає  ранок,  як  в  трансі,
Полумисок  неба  спітнів…
Глиняні  глеки  побріхують
Про  походеньки  нічні  котячі  …
Тонуть    в  сметані    сирники.
Злизую  з  пальчиків  -  смачно!…

Рвуться  на  зовні  ретиві
Пахощі  сонячних  страв…
Підставляю  долоні  під  зливу,
Під  поцілунків  зоряний  сплав…


12.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253246
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 12.04.2011

Скрипічним ключем і словом «хочу»

Грає  в  піжмурки  день.
Калюжі,  немов  капкани
                                   Хапають  за  ноги.
Грає  в  піжмурки  сонце…
Обвивають  тіло  моє    ліани
                               Тягнуть  у  сну  барлогу…

…Космічні  цілунки  не  лишають  відбитків,
Лишають  лиш  смак
На  солоних  вустах,
На  ніжних  зап’ястках,
На  квітах…
Космічні  пісні  не  лишають  відбитків,
Лиш  мов  скрипічний  знак
Тремтять  на  поверхні
Наповнених  чашок
Літом…
Космічні  дощі  не  лишають  відбитків…
твої  очі  немов  капкани,
мов  зибучі  кавові  денця,
з  пророчим  таємним  писанням,
з  минулим  і  прийдешнім.

…Космічні  жоржини  квітнуть  щоночі,
Чекають  любовного  вторгнення.
Скрипічним    ключем    і  словом  «хочу»
Знімаєш  мовчання  і  зурочення  …

(автор  малюнку    gala.vita)

11.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253042
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 11.04.2011

Кохати нестрашно!!!!!!

Все,  йду!  
Тягнуться  руки  тіней…
Не  пускають.  
Кущами,  свідомо  мов  заєць.
Ущелинами,  немов    струмок.
Хмарами,  мов  промінь  останній.
Крадуся…
Ні,  втікаю,  від  марева,
Від  мого  сновидного  марення,
Від  твоїх  очей-колючок…
Ховаюся…
Під  нігтями  вчорашнє  літо,
Сьогоднішній  день  у  волоссі,
І  на  гіллі  шарудить  вітер  
Запахом  одежин…
Павутинами  мрій  зв’язую  стоси
Віршів,  листів,  печерних  малюнків,
Віялець  з  пелюсток  цього  сну…
Рвуться  кишені…
Змивається  пил  доріг  до  тебе,
Змивається  дощем  із  майбутнього
Літо  вчорашнє,  пісні  маршутівок,
Барви  тьмяніють…
Все,  час  проторювать  інші  сузір’я,
Розмальовувать  ніччю  паркани
В  золоті,  зелені  та  сині
Віддзеркалені  вікнами  таланти…
Квітнуть  гаї…
Занудитися  встигли  мої  оченята
В  полоні    прип’ятих    донизу  вій
Тримати  секрет…
Шафу  тримати  свою  на  замках.

Скелети,    мов  стяги,  назовні!

Кохати  нестрашно!!!!!!

09.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252651
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.04.2011

мелодія дощу

Зорі  згрібаю  руками
Освічувати  снам  дорогу,
Снодійним  краплям  на  склі
Прокладати  тунелі
В  суцільній  скляній  товщі
Пітьми.
Барабанщики  крокують  попереду
Не  в  ногу,  не  в  такт,  не  в  ритм
З  моїми  думками.
А  просто  так…
Барабанщики  крокують  невтомно,
Наступають  на  аркуші  ночі,
На  зупинки  трамвайні  бездомні,
На  світло  у  вікнах,
На  долоні…
Просуваю  тремтячі  руки  назовні
В  кухлик    білий  просити  звуків,
Позичати  дрібку  озону,
Щоб  поїти  свої  веснянки
Аби  множились…
Барабанні  палички  зламано  об  безсоння,
Підставляю  обличчя    під  пальці  нічні,
І  лягаю  у  ложе  тиші,
Ловити  стікаючу  мить
Дощів…
До  тиші  сім  кроків  магістраллю  весни…
Останній  зойк  неба  замовк
Сповитий  моїм  поцілунком.
Заколисаний  гамаками  доріг
Мрію  малює…
Барабанщики  втомлені  дихають  паром,
Вірних  собі  філіжаночок  кави,
Яблучних  штруделів  із  цукерні…
І  посміхаються…
09.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252605
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 09.04.2011

поведена…

Тиша  дивилась  на  мене  в  притул.
Лице  в  лице,
Очі  в  очі…

Або  мовчи,  або  кажи  і  не  схиб.
Бо  кожне  слово  –  
Куля.

Я  несу  весну,  так  ніби  вперше,
Так,  як  ніхто
До    мене…

Я  дихаю  тим,  що  ти  мені  даєш,
Я  давно  на  цьому
Поведена.

Твої  руки  вправні  і  наполегливі,
Бо  хто  з  нас  сильніший
Знаю  тільки  я!  

Куленепробивний  аркуш  гартовано
Так  точнісінько,  як
І  твій  меч…

Тиша    розбилась  на  друзки…
Скельцями  слів
Шкіриться.

І  все  голосніше  і  зрозуміліше
Твоє  мені  серцебиття  -  
Кохаєш!..


03.04.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251525
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 04.04.2011

МІСТИЧНИЙ ПОЛІТ

Дай  мені  крила!!!
Ламається  грифель,  
Рветься  папір…
Стрибаю!

Збільшую  рівень,  
Вприскую  адреналін…
Дай  мені  силу!
Злітаю!!!

Тижні  минають,
Волосся  стрибає
На  хвилях  космічних
Танцюєм  вічність…

Дайте,  дайте  крила!!!

Любовні,  містичні...
Дай  мені  силу…
З'єднайте  дотичні
Лінії  наших  доріг.  

Додайте  мені  голосу,  
Додайте  мені  рук!
Я  пронесу  над  холодом
Твого  серця  стук...

03.04.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2011

Ромашкове танго

Я  тобі  ворожу  на  ромашках
Любиш  мене  чи  ні…
А  ти  посміхнешся  і  скажеш  :
Тут  зовсім  інші  чаї…
Віщування  просте  й  романтичне
І  долоню  позначив  цілунок.
Ділять  простір  гудки  електричок
На  сьогодні  і  завтра  й  минуле…
Ромашки  довірливо  тануть,
Вони  доволі  прості.
Швидко  в  любовному  танго
Розгублять  усі  пелюстки…
Вечір  ховається  в  м’яту,
В  ромашковий  теплий  напій…
Затанцюю  невпинно  крилато,
Бо  ромашки  сказали  -  ти  мій!

(автор  малюнку  gala.vita)
03.04.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2011

…місто мрій і жаги…

Скрипучі  дошки  видають  таємницю  приходу.
Волога  стікає,  руйнує  площини  льоду,
Ти  запитаєш,  чи  мерзнуть  у  мене  коліна,
Чому  я  не  взута  і  де  мій  одяг…  природа…
Я  тобі  снилась  ще  вчора,  а  сьогодні  прийшла……………..
Дзенькає  посуд    у  шафі,  рахуючи  поштовхи.
Потяг  розріджує  хмари,  нарізаючи  порційно
Туману  завісу.  Я  слухаю  твої  вікна.  Холодно………………….

Подивися,  позичивши    зору  в  кота,  просигналь
Гасовим  ліхтарем.  Я    піду  на  твій  голос,
На  твій  погляд,  на  сполохану  свічку,  на  твою  хіть….
Скрипучі  пружини  видають  таємницю  безсоння,
Накладають  печать  на  вуста:  
мовчати,  немов  перед  громом,
Мов  тиша,    перед  першим  ударом  граду,
Мовчати!  Я  входжу  до  тебе  крізь  сон…
Крізь  вологі  паркани,  крізь  танучий  дах,
Крізь  похнюплені  стоси  книжок  про  ворожок,
Крізь  твої  розпашілі  вуста  і  гарячі  суцвіття  думок.......

Димок    цигарок.  Пальці  спітнілі.  Триморить    гардина,  
Дихає  ніччю  кватирка,  цокотить  філіжанка  об  зуби,
Згубно,  я  впливаю  на  тебе,  згубно!    Торпеди    таранять
Сни  дивовижні.  Надгризено  морок  терпкими  свічами…
Подушка  плаче,    простирадло  звилось  у  канатну  дорогу,
Щоб    в  небо  підняти…  в  місто  мрій  і  жаги…  твою  млість.
Труться  канати  об  коліщата…  неспатинеспатинеспати!..
Скрипучі  танцюють  дошки,    роздягають  спочатку  тишу,
А  потім  місячним  лезом,  нагостреним  диском  маятника
Вправно  і  швидко  перетинають    всі  канати  нервів,  щоб
 ...  ти    летів  у  прірву,    у  лоскотне  провалля  сновидінь…


Тріщать  половиці,  злітаються  вічні  нічні  махаони,
Беруть    за  гарячі  думки,  за  шалене  бажання,
І  несуть    твоє  божевільне  єство  в  небесну  світлицю,
На  килим  з  трави  і  квіту,  у  мої  шовковисті  обійми…
...Мовчати!  Я  входжу  до  тебе  крізь  сон…
Крізь  вологі  паркани,  крізь  танучий  дах,
Крізь  похнюплені  стоси  книжок  про  ворожок,
Крізь  твої  розпашілі  вуста  і  гарячі  суцвіття  думок.......


29.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250373
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 29.03.2011

любовним залпом

Час!  Бачиш,    вже  скресла  крига,
час  вже  зносить  цвілі  паркани!
Час  будувати  мости  і  шити
Прозорі  нові  сорочки  туманні!  

Досить  дрімати  у  закутках  ліні,
Час  зводити  горизонти  й  намети,
Діяти!  Діяти,  палати,  а  не  тліти!
Приготуйтесь  до  бігу,  до  лету!!!

Вітер,    мов  злий  перукар,
Темперамент  й  азарт  свій  ваяє,
Сплячу    душу  мою  ,  мов  дар,
Драйвом  на  світ  підіймає.

...Шалики    рвуться,  спини  мов  стрижень.
Напинаються  одежини,  закручують  в  танго.
Зрослися  стежини  і  ти  все  ближче…
Очі  шаліють,  стріляють    любовним  залпом!

25.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2011

Вітру хочеться…

Сьогодні  весна  розлючена,
чобітьми,  шарфами  ,  хмарами
Нав’ючена.
Та  попри  те,  закохана!!!

Волосся  веснянки    лоскоче,
Жартує,  кучерявиться,  лащиться  -  
Вітру  хочеться...
Бо  таки  знов  закохане!

Сьогодні  весна  розпатлана
Гілками,  парканами,  антенами
Та  снігопадами…
А  все  одно,  закохана…

25.03.2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2011

пальчиками…

Вишліфовую  свої  пальчики,
Щоб  ти  думав,  що  то  метелики
Тріпочуть  на  тілі  незрячі,
Осліплі  від  світла  твого  і  величі…
Запускаю  у  косми  твоїх  мовчанок
Тендітних  таємних  посланців.
Зачухають    ніч  тисячі  лапок-приманок,
Відкриють  дорогу  сонячним  пальцям…
Дивися  на  мене  медово,  зі  значенням.
Позлітаюсь  до  тебе  на  запах  бджілкою,
Пальчиком  спробую,  чи  смачно?
Ти  ще  не  бачив  мене  такою  дикою!

…Відшліфовую    трепетні  нігтики  ,
Щоб  ти  думав,  що  то  метелики…

25.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249459
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.03.2011

Закохана…

Закохана…

Тримаю  парасолю  мов  троянду,
Стрибаю  над  калюжами,  немов  лечу,
Я    у  вітринах,  дзеркалах  і  в  окулярах
зустрічних  дам,  одягнених  в  парчу.
Проб’ю  підбором  водяне  люстерко,
Світ  окропиться  тисячами    скалок
І  кожен  забере  собі  веселку
З  моїх  панчішок,  рюшичок    і  складок…
Вальсує  містом  пензлик  моїх  кіс.
Неону  в  ніч  додам    мазком  веселим…
Я  розмалюю  зорями  під  вікнами  карниз,
А  ти  драбиною  піднімешся  в  оселю…

Ніч  плавиться  цілунком  шоколадним,
Віск  романтично  скрапує    на  мідь…
О,  знову  я  закохана    у  всі  твої  принади,
В  очей  твоїх  задимлену  блакить…
Тримаю  парасолю,  мов  страховку,
Лечу  чи  падаю  в  чуттєву  серцевину.
Провалююсь  в  тенета,  в  мишоловку,
В  капкан  із  поцілунків    і  обіймів…

24.  03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.03.2011

Інтимне…

...П’ять  шість,  п’ять  шість  -
Я  рахую  -    де  ти  гість?

Раз    два,  раз  два  -
Ось    де  прим’ята    трава!

Три  чотири,  три  чотири…
Зараз  ми  одні  в  квартирі!

Забігаю  на  горище,
Вісім  дев’ять,  вище,  вище…

Пропускаєм    цифру  сім  -    
Шафа  тріснула  під  ним…

А,  пройдисвіт,  де  сховався…
Тепер  десять  –  ну,  здавайся!!!

Раз  два,  раз  два…-
Ця  розвага  не  нова…

Три  чотири,  три  чотири  –  
Посуд  ти  сьогодні  миєш!!!

24.03.  2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249229
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.03.2011

Язичками…

Розкричалась  весна
Вербовими  котиками,  
Котячими  ротиками,
Дотиками  ротів…
Розсміялися  небеса
Зорепадами  почуттів,
Почутими  серенадами,
Серенами  громів…
Розгойдалися  пахощі
Медів  несказанних,
Несказаних  натяків
На  кінчиках  язичків…
…ой,  вкололися  пальчики
Об  підборіддя  шорстке…
Шорстку  ночі  вигладжує
Вогнище  язиками…
Позбираю  до  кошика
Всі  ті  весняні  зваби,
Зваблю    перлами,
Переливчастими  словами
Ніжностями  безкінечними
На  кінчику  місяця  танцями,
Танцюючими  язичками
Мого  волосся…
Зваблю!

23.03.11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248992
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2011

Торкає…торкається…

Ти  подаруй  на  мій  зап’ясток,
на  кожен  пальчик
Дотик.
З  не  зовсім  голеним  обличчям  
Ввійди  в  кімнату.
Здрастуй.
Щоразу  у  новому  вбранні
В  прозорих  панчішках
Стрибаю!
І  котяться  шкереберть
Оксамитові  подушки…
Шаленіємо.
На  вулиці  в  цей  час  гамірно,
Пилом  пахне  і  печивом,
Кав'ярнею…
На  перехресті  наших  доріг
Є  дуже  зручні  місця  -
Сходимо  якось?
Кожного  ранку  надягаю  пуанти,
Шнурую  тугіше  корсет  –
Витанцьовую.
Тільки  таке  пасує  брутальному,
Шорсткому  і    легковажному  –
Торкає…торкається.
Подаруй,  подаруй  діамантик
На  шийку  і  на  мізинчик…
Дотик!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248527
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.03.2011

ЧЕРВОНИМ ШОВКОМ…

Сріблом  наповни  всі  форми,
Ніч  накрай  гострим  лезом,
Краплю  жаги,  немов  крові,  
Вприсни,  щоб  із  розуму  звести.
Котиться  крихітка  неба,
Злизана  з  твоїх  вуст,
З  язика,  з  піднебіння
Зі    смаком  терамісу…
Плавиться  задушлива  хвиля
Гарячого  духу  любові,
Віск  заповнює  вгини
І  вигини  тіла    міста  нічного…
Поверхня  тремтить  під  рукою.
Терамісу  у  формі  первісності…
Гойдаються  тіні  передпокою
Повня  у  вікнах  виткалась…
Розтуляється  по-під  пальцями
Прогалина  в  мережеві  горизонту
Я  витягаю  тебе  із  вигнання
З  твого  космосу,  з  німоти,з  затору...
Від  зимових  нудних  оперет
Шовком  червоним  нічної    сорочки  
Місячне  сяйво  відмиє  паркет,
З  пелюсток  розкладе  килимочки…

Коло  вушка  вовтузиться    шепіт,
На  кінчику  зойку  гойдається  світ…
Сміюсь.  Вдихаю  весняний  легіт,
П’ю  насолоду,  яку  ти  приніс!..

20.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248376
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2011

А хмари лоскочуть…

Стрибай  на  хмари,
Лягай  і  слухай...
Торкайся  жару,
Цілуй  мої  вуха
Словами…

Диханням  ніжно
Хмари  лоскочуть...
Щодня  і  щотижня
окроплені  мрії  дівочі
Словами…

Стрибай  на  хмари.
Нумо  дзвони  гойдати,
Пестити  трави
Сонячним  святом,
Словами…

Стрибай  на  хмари,
Зиркай  бентежно.
Мов  дощ,  накрапай
На  вуста  і  на  плечі
Словами…

20.03.2011.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248336
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.03.2011

Ти візьмеш мене у неба

Ти  візьмеш  мене  нізвідки
З  вітру,  з  соломи,  з  нитки…
Висмикнеш  зі  щілини  часу  
Замість  серця  гранатну  прикрасу  -
І  я  буду  жити!

Ти  зробиш  мене  зі  степу,
Вкрадеш  серед  ночі  з  вертепу.
Шкіру  мою  із  ситцю  шиту
Цілуватимеш…  благоговіти…
І  я  буду  жити!

Ти  візьмеш  мене    у  неба,  у  зір…
Клаптик  душі  своєї  мені    відріж,
До  вуст  моїх  доторкнись  пурпурових
Я  дихати  буду  цілунком  медовим…
І  я  буду  жити!

Серце?!  Стукає  серце!
Я  відчуваю  як  ллється
Сила  вогню  твого  любовного,
Розкривається  світ  бутонами…
І  я  буду  любити!

Ти  візьмеш  мене  нізвідки.
Зі  співу  сопілки,  з  вишневої  гілки…
А-О-У–М-м-м..  гортанню  прокотиться  -  
Я  сьогодні  з  тебе  народжуюсь…
І  я  буду  любити!

Торкання.  Долоні  в  долоні,
вуста  в  вуста…лоскотно...
Народиш  мене  для  гармонії
з  свого  серця,  з  дихання,  з  голосу…
І  я  буду  радіти!!!

17.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247742
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.03.2011

ТУК - ТУК !

Я  не  можу  любити  якось  по  іншому:
Обережно,  обачно,  помірно,
Власноручно  доріжками  вишию
Собі  на  долоні  твоє  сузір"я...
Я  не  можу  любить  якось  трішечки,  
На  чверть,  чи  ледь-ледь,чи    крапельку…
Я  навмисне  збираюсь  вичавить
Із  сердечного  тюбика  море  ласощів…
Набери  собі  з  кошика  яблук  веселих  -  
Найсмачніші  руками  вхопи  плоди
І  до  вуст  піднеси      -    аромати  бентежать,
Спокушають,  хлюпочуться  чари-меди…
Чи  ти  можеш  збагнути  мою  безмежність?
Я  не  можу  кохати  без  полум’я,
Без  квітуючих  квітнів  і  травнів,
Без  крику  в  душі  і  без  лоскоту  
Днів  і  ночей  нервово  натягнених…
Я  не  можу  кохати    ледь  чутно,  чи  менше  -  
Я  на  повну  потужність  вмикаю  звук!
Бо  кожен  день  -  і  останній,  і  перший…
Динамік  серця  волає:      «тук-тук»!

16.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247541
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2011

Я тебе хочу, Весна!!!

Хочеться  квітів!
Зовсім  молодих,  
веселих  і  пружних  -
Так  діє  проти  отрута,
Так  діє  проти  хандра,
Так  діє  весна!  
Хочеться  дзвонів!
Прозорих,
Веселих  потужних!
Так  діє  повітря.
Так  діє  протинудьга.
Хочеться  світла!
Зовсім  нового,
Веселого  і  райдужного!
Напитись  з  горнятка  небес,
Напитись,  мов  чаю,  світла!
І  наспіватись,  і  насміятись…
…у  шаленому  танці  жаги  розчинитись…
Я  цілуюсь  з  тобою,
Я  цілуюсь  з  весною,
Я  цілуюсь  зі  світом,
З  горизонтом,  із  сон  травою,
З  росою…
З  діамантами  світла
Засинаю  в  обнімку,
Засинаю  у  тебе  в  кишені  
Любовним  посланням…

Так  діє  краса,
Так  діє  проти  отрута,  
Так  діє  протихандра!

Я  тебе  хочу,  Весна!!!

16.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247415
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 16.03.2011

Мушля ночі

Мушля  ночі  відкрила  око.
Сріблом  бавиться  килим  землі,
Витанцьовують  весело    й  ловко
Зайчики  місячні  стрибунці…
Нашорошені  вуха  провулків,
Дослухаються  вартові  ліхтарі
До  весняних  кошачих  рухів,
До  пухнастих  їх  прапорів…
Всюди  вчуваються    кроки
Липнем  пахнуть  бруньки…
Знову  я  на  високих  підборах,
А  в  шкіряному  знову  ти…
Силуети  незграбних  будинків,
Засоромлено  дивляться  вслід.
Мушля  ночі  затягне  нечутно
Посплітає  думки  й  язики…
Ми  ляжем  у  неї  тихенько  в  долонях
Міцно  стулені  ротик  до  ротика,
Обростем  перламутром    любовним
І  перлиною  щастя  народимось…

Мушля  ночі  відкрилась  нам  повністю…

14.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246946
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.03.2011

чарівний клаптик ночі

Ніч  шарудить,  загортаючи,  немов  сало,
Шмат  прозорого  сонця  у  провощений  папір…
Я  там  написала  тобі  чимало,
На  краєчку  аркуша  малювала  сонце,  двір,
Паркан,  ротонди  виноградне  коло,
Шамкотіння  старого  плюща  під  вікном
І  сірі  твої  очі,  нашу  розмову,  поле,
І  квіти,  і    лоскотні  трави,    і  нашу  любов…
Надірви  той  клаптик  паперу,-  він    теплий  -
Згорни  його  вчетверо,  немов  талісман,
І  заховай    в  кишеньку  нагрудну,  де  ребра
Сторожать    твоє  серце,  мов  то  осман.
Ніч  в  романтичному  гуморі    -  світла.  
Ресторації,  кафетерії,  і  вогник  цигарки
Зваблюють  шлейфом  гламуру  і  шику
Дотиком  ароматів,    і  поцілунків  у  парку…
Ніч  випростовує  крила  ,  а  морду  пихату
Пхне  до  кожного  двору,  під’їзду  й  вікна…
У  весняному  маренні  лізу  зорі  збирати,
На  паркани,  дахи,  де  границя  тонка…
Ніч.  Яка  ніч!  Амури  полюють.
Золотиться  стріла…
Я  червоним  де  груди  навмисне  малюю,
Щоб  не  схибила  долі  рука!

13.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246890
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2011

між землею і небом…

Камінці  білі  викладаю.
Чудні  візерунки,
Повітряні  башти…
Сновигаю.
Засновую,  мов  з  павутиння,
Мережені  вітром  мости…
Камінці  викладаю
На  менші  -    більші,
Підбираю,  аби  пасували,
Складаю
До  купи,  немов  пісні,
Білі  сходинки…
З  неба  до  тебе,
З  вічності  руки  тягнуться,
Хапаються,мов  за  канати,
За  нерви  сердечні  пагінці.
Сплітаються  коси
І  трави  в  єдину  мить.
З’єднано  землю  і  хмари,
Білокам’яною  низкою  клавіш.
Сходяться
Дотики,  торкання,  дихання  воєдино...
Сходинки  з  мого  серця,
Доріжки  до  самого  раю
Зашиті  в  маленьку  торбинку.
Трояндові  пелюстки,
Пахощі  маргариток,шепіт  вуст…
Зав’язані  вузликом  на  згадку,
Стрічечкою  мрій  підперезані,
Словами  кохання  гаптовані
Мої  думки  про  тебе.
Щоб  коли  бігти  на  зустріч,
Рахуючи  білі  сходинки,
Бавився  чарівний  амулетик  на  грудях,  
У  пахощах  льняної  сорочки
Наспівував  пісню.
Ось  вже  й  зрісся  простір  між  землею  і  небом…
13.03.2011р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246725
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 13.03.2011