| Сторінки (5/407): | « | 1 2 3 4 5 | » |
Вона не любить стиглу гучність слів,
тони лукаві і манірні ролі.
Бадьорі марші верх чужих голів,
поклони примхам не своєї волі.
Вона не терпить масності думок
і потічків словесного єлею.
Коли гидливо тиснуть на курок,
стріляючи зі зброї привілею.
Байдужий їй солодкий дифірамб,
порожній флірт і роль чужа позірна...
Від того носить незгладимий штамп -
Холодна, наче лід, високомірна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361098
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2012
Білим привидом наполохано
Зазирнула у очі смерть,
Відсахнулася - та ж не прохана!..
Розлетілося шкереберть...
Розтяглися секунди хвилинами,
Кров спинила інертний біг -
Скільки так от миттєво гинули,
перетнувши життя поріг?..
Зашуміло.... Зайшлося стуками
буйство серця, чуття ріка,
сколихнулась вібрацій звуками
павутинка життя тремка...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360632
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
У досконалості
нема межі…
До неї ген далеко,
як соняху до сонця…
На порі
дрібне насіння,
кинуте у спеку
у лоно ґрунту…
Ясне угорі
високе небо,
нидіє тривога -
сіяч не спить
чатує на момент
посіву сходів…
Тільки, воля Бога -
послати дощ
чи випалити вщент…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360479
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2012
Густим туманом розтопилась ніч
і гусне осінь у серпневім ранку...
Зійшла душа із шальок протиріч
і всілася на втишеному ґанку.
Загострені до відчаю чуття
настирливо бороли снів утому,
будили нерозумне маяття,
тривогу безпідставну незникому…
Чому ж вона сполохана така?
То ж тільки вкотре проминає літо.
То тільки сум біліший молока
у тім серпанку ранішнім розлитий…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2012
Так айстро-чорнобривцево в саду
гойдає дні свої останні літо...
І все у ньому чинно, до ладу,
і неба просинь, сонечко і вітер,
що лагідно, мов дотиком руки
дбайливої торкається волосся,
цілунком пустотливим до щоки.
І ми, мов діти днем погожим, босі,
усміхнені і радісно-хмільні
колишемось на гойдалці благенькій.
Вбираєм пахощі погідно-осяйні
і щирий усміх лагідної неньки,
і мірне "жу" бджолиної рідні,
що поряд нас снує собі невтомно.
І лине день до сну...
В наступні дні
так швидко,
так нестримно,
карколомно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359057
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012
Як прикро піддаватись почуттям,
що кличуть на відвертість самозгубну,
щоб потім опинитись між сміттям,
вродивши сю дитину позашлюбну -
Довіру... Се безпомічне байстря,
що буде йти і доленьку шукати
в лукавства, вклякле, мов до вівтаря
просити милості, а ні, то страти...
Аби не мучитись від болю і зневаг,
що наче рій осиний пообсіли,
допоки не зотліє в сивий прах,
відкинута любов і віра, й сила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358642
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2012
Відеозвіт (слайдшоу) з проведеної презентації за цим посиланням
http://www.odnoklassniki.ru/video/1105070090
Наталочко, успіхів Тобі у творчості, люба!
Хай береже і благословляє Тебе Господь!:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358450
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.08.2012
Я хотіла би бути тихою,
геть без норову і покірною,
заглядаючи в очі лихові,
стати долі зрадливій вірною.
Я воліла би буть безмовною,
із умінням схиляти голову...
Під важким тягарем - невтомною,
і взірцевим смиренням кволому.
Я хотіла б не мати розуму,
ні чуття, ані думки власної,
щоб не сивіти в довгих роздумах
і сльозою свічі не гаснути.
Я хотіла б уміти плакати,
щоби серцем черстві пом"якшали,
щоби темні душевні закути
у живім співчутті інакшали.
Я хотіла би зошит списаний
розпочати новою сторінкою...
Та з людськю душею і рисами
зостаюся всього лише жінкою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358122
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2012
- Йой, Павлусю, не бий! Не бий, Павлусику, за що ня так б'єш?! Ади дитинку свою заб'єш, що в собі ношу!
- Мовчи, суко! Мовчи, бо зарубаю! Настане кінець і тобі, і твоєму паскудному виплодкови!
Червоні налиті дикою ненавистю п'яні очі Павла палили лютою злобою розпростерте на підлозі тіло побитої Ганни. Всадивши ще кілька ударів брудними чоботами в обхоплений руками живіт жінки, Павло зневажливо сплюнув і розхитуючись з боку на бік на нетвердих ногах висунувся з хати, гримнувши дверима, аж задзеленчали віконні шиби.
- Порубаю!.. – Гарчав знавіснілий накоренок злоби у людській подобі.
Ганна, зачувши, що лишилася сама в хаті, гнана страхом підхопилася з долівки і підбігла до ліжка, де під ковдрою, межи подушками дрібно тремтіла, як у пропасниці чорнява п'ятирічна дівчинка.
- Оксанцю, ходи до мене, рибочко, ходи моя маленька, треба тікати дитино… Давай мама загорне тебе в ковдрочку, бо надворі нічка, аби ти не змерзла.
Похапцем накинувши на плечі хустину, вхопила ковдру і потягнула дитину до вікна:
- Постій тут, донечко, мама перелізе через вікно і тебе візьме, добре моя малесенька?..
Дитина мовчки кивнула. І лише безперестанне тремтіння і величезні настрашені очі видавали її переляканий до заніміння стан.
Щось голосно луснуло і знадвору почувся п'яний крик Павла.
- Суки, порубаю всіх! Всіх до лаби порубаю на кавалки!
Дитина здригнулася, мов від удару батога і жалісно протягнула:
- Ма-ам…
Губенята її затремтіли, а налиті страхом оченята миттю набралися слізьми, що як величезні прозорі горохи закрапали на землю рясним дощем.
Ганна, що вже стояла з того боку хати за вікном простягнула до малої руки:
- Ходи скоренько, донечко! Ходи, серце моє…
Дівчинка стрімголов кинулася до матері, а та вхопивши дитину, плачучи бігцем кинулася навтьоки від рідної хати, уздовж городів, перечіпаючись за картоплиння переплетене густим бур'яном, що заважало їй бігти, подалі від озвірілого п'яного чоловіка. Чула за плечима його крики і як брязнули розлітаючись навсебіч шибки вікна, коли шпурнув навздогін втікачам сокиру. Серце вискакувало з грудей, тіло боліло, та вона все бігла з дитиною, боса, в самій лише сорочці та накинутою наспіх на плечі шалиною, аж поки спинилася поміж кукурудзами в чужому городі, коло межі. Тулячи до себе малу Оксанку, присіла тихенько наслухаючи, чи не наздоганяє, бува, її Павло.
Було тихо. Опустилася тоді на траву, закутала дитину в ковдру і, схлипуючи стала гойдати її і себе, намагаючись заспокоїтись. Так і сиділа на сирій землі, дослухаючись до кожного шурхоту. Боліла, здавалося, кожна клітинка її побитого тіла. У голові пекло і шуміло, а у животі неспокійно ворушилося нове життя. Раз-по-раз силуючи її здригатись від тих різких порухів, а ще розпуки, що мучила і допікала їй сильніше ніж відгомін тілесного болю. Оксанка засопіла носиком. А Ганна ковтала гіркі сльози у спогадах.
- Ганнусю , не треба тобі його, дитино. Бідувати будеш, небого, бо не мудрий він, як і ціла родина його немудра.
- Мамо!.. І нащо таке кажете? Він любить мене, і я його люблю… Він такий красний парубок…
А я хочу мати файного чоловіка, то й діти у мене будуть файні, мамо.
- Ая-я… Коби то лиш тілько світу, як у вікні... Ади Іван Палагнишин, чи не файний? І голову за тобов ломить, а ти ніц не видиш, лиш Павла.
- Не хочу я Івана Палагнишиного! А як вам він такий милий, то самі за него йдіть, а я не піду. Чи може хочете аби я з нелюбом вік коротала, а ви на мою муку дивилися?
- Ні, дитино… Най Бог боронить, я не хочу аби-с на мене потім нарікала… Йди собі за кого хочеш. Але спімнеш моє слово - за Павлом добра не буде…
- Буде, мамо, буде. Чого би не було? Хіба є ще такий парубок в селі, як мій Павло?..
Займалося на новий день. Ганна навшпиньки підкралася до розбитого вікна, коло ніг її з землі стирчала сокира, а з хати долинало голосне Павлове хропіння.
Полегшено зітхнувши, поволі рушила городами назад , де коло межі у кукурудзах закутана в ковдру спала її чорноока крихітка Оксанка, як дві краплі води схожа на свого вродливого батька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354080
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.07.2012
Його вицвілі карі очі, що виблискували колись барвою вуглин, затягнулись сизою поволокою. Сухі старечі вуста дрібно тремтіли, а обличчя ясніло дивним світлом, що незбагненною силою розгладжувало глибокі борозни часу, виорані довгими роками життя.
Тремтячі руки раз у раз теребили білого лляного картуза, а вуха не чули нічого довкола, тільки звуки щемливої пісні, що лунала з магнітофона, до котрого тягнувся не лиш згорбленим сухеньким станом, а всією своєю душею. А вона готова була розірватися на шматочки від радости й туги, що неймовірним вихором клекотіла в грудях, заставляючи бігцем дріботіти його стомлене, але сильне любляче серце…
Час рікою пливе,
Як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго-довго дививсь,
Марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко…
Далека молодість ставала живою рухливою картиною перед невидющим поглядом.. Як же він любив співати цю пісню:
Понад Прутом моя Коломия,
Лине пісня її голосна.
Плеще повені срібная хвиля,
Понад Прутом весна вже весна…
Ні, він не був сліпим… Сліпила його схована любов, що досі сиділа заперта у глибокій пивниці серця, бо не було їй місця де-інде. Привілейовані місця у ньому були зайняті сім’єю, з дружиною та дітьми, роботою, сусідами, щоденними рутинними клопотами, болями і проблемами…
І ось нині, вдалині від отчого порогу, у надвечір’ї своїх літ, за кілометри і кілометри відстані, і стоси років добровільного вигнання з рідного краю, його ув’язнена любов забилася несамовитою тужливою птахою, що рвалася на волю, ламаючи невидимі тюремні грати. І виливалася… Виливалася гарячими рясними солоними струмочками через два широко відчинених віконечка цього пониклого храму людського духу.
- Валю, послухай… Ти чуєш, се моя молодість… Ти чуєш, які пісні, яка музика, Валю…
Дружина заклопотано снувала, поволі пересуваючись з місця на місце (старість - не радість), намагаючись догодити гостям із Західної…
- Сейчас кушать будем… А? Чего ты говоришь? Коль, ну песня, как песня, чего там?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353506
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2012
Хилитають вітри трав`яні спориші,
Чую запах гіркий, полиновий.
Після тебе в душі, після тебе в душі
Попелище лишилось любові.
Ярослав Чорногуз\"Попелище любові\"
...Погоріли в душі квітом буйні поля,
сум вселенський лавиною суне.
Попіл, чад ,почорніла земля...
Ран сердечних обвуглені руни
заяснять серед зір попід згарищем тим,
дивним сяєвом заполовіє -
се паломник Любові іде, пілігрим,
подорожній від храму Надії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352514
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2012
Розітну словесами небо,
П"яним присмерком спів проллю,
як в утомі бреду до тебе,
тиха смерте, що на краю.
Не холонь в моїх жилах, пісне,
Змістом мозок своїм печи,
Пий, гуляй, смерті в очі смійся,
Ступні босі - підстав плече.
Відречуся печалі ситої,
Розірву сей гріховний круг,
покінчу із тобою - квити ми.
Я нового життя пастух.
Оригінал тексту:
Раскрою словесами небо,
В пьяном сумраке пропою,
Как бреду утомлённый,слепо
К тихой гибели на краю.
Ты не стынь в моих жилах песня
И словами врежь по мозгам,
Пей,гуляй и над смертью смейся,
Стань подругой босым ногам.
Отмахнусь я от грусти сытой,
Разорву свой порочный круг
И покончу с тобой избитой,
Стану новой жизни пастух.
Автор:СОМ -http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=8504
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Щирість спрагла
хильнула отрути.
Показова
любові цикута…
Душу точить
хробак божевілля.
Павутина –
липке рукоділля…
Межи солоду слів -
гіркотиння.
Жертву смокче жаске
баговиння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351096
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.07.2012
Ця тиша між нами
така красномовно-палка...
Теплом розімлілим
свідомість колисану ніжить,
і хлюпає в серці
по-давньому гостро і свіжо,
у просторі часу
вразливістю слова крихка...
Ця тиша між нами
дорожча за музику слів...
О, як же це гарно -
уміти мовчання читати,
що тане у серці
смаком карамельної вати
і ніжно заводить
у солод замріяних снів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2012
Рахують гроші... Зіткані з образ,
із заздрості і незнання сліпого
прокльонами настелюють дорогу,
укусами гірких щипливих фраз,
у злості, у немилості глухій,
у власній "кривді" викупавши совість
ревниві стражі не своїх гріхів...
Закономірність, а чи випадковість
ментальність ця? Вкраїнський наш народ
вкраїнську жабу буде колисати,
й допоки Україна, син і мати,
жбурляти камінь у чужий город...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349232
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.07.2012
Шановні поетклубівці!
Щиро запрошую Вас на презентацію моєї другої збірки поезій «Мереживо душі»,
яка відбудеться 14 липня 2012 року о 13.00 в місті Івано-Франківську
в приміщенні обласної газети «Галичина»
(вул. Січових Стрільців, 25, конференцзал, І поверх)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2012
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347085
Леся Геник "До зрадженої душі..."
До тебе той, що зрадив необачно
іще вернути може, ти прости...
Не квапся випалити ті мости,
котрі єднали вас, хоч серцю лячно,
що серед літа замело снігами,
а серед ночі лине плач тривожний -
була надія - нині звук порожній,
болото замість квітів під ногами...
Болото висохне, як тільки день сяйне,
осипаний тепла жарким промінням,
і знов у серці паростком зійде
непереборне, ніжне, молоде
Любові вічної укохане насіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2012
Як важко нові слова
в мозаїку світу класти,
де сотні, мільйони фраз
мережать щодня ефір,
будують крихкі мости,
твердинно-вагомий настил
на крила тендітних душ,
що прагнуть торкатись зір.
У муках нові рядки,
народжуються із серця,
що знову народять біль
щемлять десть глухим чуттям,
бо рветься у ньому щось,
так гірко-натужно рветься,
і плаче у ньому день
сирітно малим дитям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Приречена...
Вродилася такою,
як кожна друга,
кожна, як одна
помічена безжальною судьбою
в полоні вільнім мудро-навісна...
У тілі сім
послушниця Закону,
чужих життів
впокорена раба.
І нині, і вовіки, і до скону
не стихне в ній даремна боротьба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343805
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2012
Приходимо у світ
голими,
Із душами як сніг
чистими,
Із вільною мов птах
волею,
а долями, як сон
млистими.
Блукаємо життям
потемки,
Від світла і добра
сліпнемо,
І кричимо у світ
пошепки...
З якого ж тіста нас
ліплено?
Якого роду ми
племені,
І хто у душі нам
сажу дме?..
Знекровлені, сліпі
зведені,
З бідою вінчані
ув одне…
Приходимо у світ
чистими…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343614
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.06.2012
Тулю до грудей, мій сину,
Голівку твою пшеничну
Так солодко в цю хвилину
Так щемно і так незвично -
Ти виріс, мій любий сину,
Ти майже уже дорослий,
За дниною лине днина,
А серденько сльози росить
Від радості і печалі…
І птахом – молитва Богу -
Стели йому, милий Боже,
Щасливу життя дорогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338780
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2012
Темний ангел
затьмарює радість,
Ангел світлий
тамує печаль,
Чорнокрилий
гаптує лукавість,
Білокрилий -
Любові вуаль.
Ангел світлий шепоче -
Довірся...
Темний ангел перечить -
Не вір.
Білий лагідно кличе -
Не бійся...
Чорний - страхом
затулює зір.
Боротьба поміж двох...
І надвоє
рветься щось із душі,
аж до хмар...
Вийду світлом
із цього двобою,
а чи тінню
жахливих примар?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
Пам"яті Мирослави В.
Муки тіла скінчились нині,
Що смиренно несла роками,
На небесній святій гостині
Стріне душечка душу мами.
Стріне душечка душу тата
І родину спочилу в Бога,
Що прийшли тебе зустрічати
Із тяжкої скорбот дороги.
Аж тепер уже відпочинеш
На блаженства небес перині…
Білим янголом в небо линеш -
Твої муки скінчились нині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333184
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.04.2012
Загубилася між вітрів,
між стихій небезпеки жити...
Запал юних років зотлів,
спопелів стиглим жнивом ситий.
Полонянка чужих світів,
бранка волі комусь годити,
у душевну тремку наготу
запеленана, оповита.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332113
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2012
Не вбиваймо в собі людського,
в нас вже й так його мало-мало...
відцурались живого Бога -
під мамоною повклякали...
У нахабства немає міри,
а терпіння - "дурних" чеснота,
від колись чистоти офіри
радо пнемося у болото.
Забуваємо хто ми, нащо,
від життя беремо "багато",
а як ні, то воно "пропаще" -
жити слід - що не день, то свято!
Тільки воском стікає мірно
день за днем, крок за крок в нікуди
і просте, і життя позірне...
Не губімо людського, люди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331715
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2012
Народжена бути променем,
Нескореним і незломленим,
Маленька і непомічена,
В далеких світах засвічена,
В далекі світи спрямована,
Недолею не вгамована,
Сном-вісником застережена,
У Божій руці збережена,
Блукає в житті півпотемки,
Навпомацки, сканер – дотики...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2012
власна безмежність обмежена
іншими мірами відліку
точка перетину осей
у кожного конкретна
коли площина зійдеться в одній точці
рухатимемося вертикально –
там інша система цінностей
ордината спрямована однаково
вниз і вгору –
кому куди…
Олена Кіс "Хресність координат"
У день весняний повний чистоти
І свіжості прозорого повітря,
Як сонце цілувало образИ,
Гострила Доля ошаліле вістря
Для молодого пагону життя…
Дитинство усміхалося щасливо
Ще несвідоме – ось серцебиття
обірве мить шаленого пориву
чужого поспіху перетином шляхів…
І стане Час у Долі поспитати,
чи міру випила покутою гріхів
його осиротіла нині мати…
Сьогодні стала свідком наслідку ДТП у, якій загинув 12-річний хлопчик…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322568
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2012
Половина душі
запорошена снігом ще мерзне,
половина душі
вже всміхається сонцю і квітам -
вже недовго, ще трохи –
земля свою душу отвéрзе
і пригорне мою,
аби ніжним теплом оповити.
я чекаю моменту,
я прагну відчути цю злуку
я втомилась від криги
та вірю, що скоро вже скресне
я напружено слухаю
перші пробудження звуки
підставляю обличчя
під краплі дощів перехресних.
Половинка душі
запорошена снігом ще мерзне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Як змалювати біль душі,
хіба можливо?
Та і кому потрібно це,
кому важливо?..
Я маму міцно обійму,
а серце плаче -
У часу виграти війну
снаги чи стачить?
Роки, мов сніжна заметіль,
мов літня злива.
Мов повінь стрімко через гать
шумлять квапливо.
З прийдешнім роком, ще одним,
її вітаю.
Роки, як сон, роки, як дим,
пташина зграя...
2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
Нічого вічного
під вічним небом -
сама лиш Вічність
і дивна вічності
жива потреба...
То символічність,
чи вічна казка,
чи сон із снив,
що снить сновида?
Чи спрага, голод
голодним див?
Де вдих і видих
окроплять рясно
дощі краплин -
блаженні сльози...
І вірність віри -
Отець і Син...
А ми в дорозі,
бо подорожні,
і дорогА
сліпа стежина...
А Вічність стелить
серцям стезю
одну-єдину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315798
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2012
Пів світу плаче, а пів світу скаче…
Кожному доля власна, одначе -
зирить на зорі хтось, гублячи втому
в блюдці калюжі, на стежці додому,
інший, у небо піднявши зіниці,
снить журавлем – не цінує синиці…
Ходить по світу і щастя глядає –
буде – не буде, а хто теє знає?..
Всім у дитинстві сонця десниця
пестить-голубить усміхнені лиця.
Всім усміхаються трави і роси,
кличуть поніжити ніженьки босі.
Кожному щедро і щиро по вінця
сипле дитинство казкові гостинці.
Де ж воно потім щезає і тане
щастя безхмарне,солодке, рум’яне…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.02.2012
Думки не горять пустоцвітом.
Думки - не вітер.
Приносять плоди їх квіти...
В словах між літер
вібрує енергії коло -
з добром, злобою?..
Пронизує душу голу
війна без бою
у морі штормів словесних...
На тихім плесі
Любов із глибин Небесних
відслужить месу,
Розіллє дощем незримим
дари щоденні
на душі, у попіл сиві,
благословенні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
\"Час не щадив мого лиця,
не полишала серця мука.
А вічна – ближчає – розлука,
тяжіє казка до кінця...\"
(Любов Бенедишин)
http://maysterni.com/publication.php?id=72194
Не полишає душу мука...
А час виписує штрихи
на серці, що карбує стуки,
як лезом, крізь усі шляхи,
якими йшла, іду, ітиму,
допоки стелить доля їх -
весна у літо, осінь в зиму,
а там... в неораний обліг,
де, може, проросту травою,
убрана в чистую росу,
не взявши й крихти за собою,
із того, що тепер несу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308802
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2012
Пухкенькі щічки,
кирпатенький ніс,
щербата усмішка
беззубого дитинства,
а очі - море сміху,
жменька сліз
в обіймах трепетних
святого материнства.
Одна душа на двох,
іще одна...
Безсоння ніч,
і скибочка хлібини,
ще чаша радості
не випита до дна
і чаша смутку...
димом невловимим
випробувань над нею ореол
завис незримо -
шлях земний долати,
поклавши жертву серця
на престол
любові жінки,
що ім"я їй - Мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308571
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2012
Білосніжним встелена обрусом
до сердець Господняя стежина,
з неба зірка до ясел з Ісусом
на молитву скликала родину.
Знову Він - усміхнена дитина,
із любов"ю тягне рученята,
в кожен дім, кожнісіньку родину,
де готові цю любов прийняти.
Пригорнися, серденько, до ясел,
нині вони повні благодати!
...Стихли голоси, вогні погасли -
лиш молитва, Син і Божа Мати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.01.2012
Коли душа вжахнулася пітьми,
що огортала нагло ніби повінь -
до Неба потягнулася крильми,
вхопивши рятівний надії промінь.
Бо хибила на битому шляху...
Бо падала, збиваючи коліна...
Бо стукала у мур, стіну глуху
затвердлої і зимної руїни
невірства... Чи не був то Долі знак,
прозорий натяк виснуваний снами?
У днів стихії рятівний маяк
душі заблудлій між життя штормами...
Щоб в мить якусь торкнутися змогла
крилом великої вселенської любові,
припавши до надійного крила
посланника Небес... із плоті й крові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2012
Ой ти, зимо білая,
зимонько-лебідко,
чом же в тебе, зимо-ненько,
та із снігом рідко?
Чом не сиплеш стежечку
від хати й до хати,
чом не кличеш морозенка
шибки малювати?
Ой ти, зимо-зимонько,
ждана дітлахами,
чом же водиш Миколая
мокрими шляхами?
Дала б йому саночки,
коней білогривих,
рум"янила б щічки білі
діточок щасливих.
Ой ти, зимо-сестронько,
чом обходиш боком?
Привітай же білосніжно
з новим світлим роком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2011
П.О.
Ти зараз рубаєш не корені,
а лиш утинаєш віття.
Лікуєш новоутворення
чи може благе безпліддя
каліки неповноцінного,
що марилося коханням,
дурману роки незмінного,
що випливло блазнюванням...
Ця ампутація болісна
без грама анестезії....
Та, мабуть, страждання корисні
без права на амнезію.
Бо йде через них очищення
і болем святе причастя
із неминучим знищенням
фальшивого справжнім щастям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300005
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2011
Як боляче і зимно ступати по краю леза,
балансуючи над прірвою обабіч тебе…
Іти вперед повільно і напружено,
здригаючись від кожного порізу,
мліючи від болю і незворотності.
А назад –не можна…
Назад – нема дороги...
Назад – не існує…
Доріг багато, а ти наступаєш на лезо.
Що тобі застереження?
Що тобі вигуки збоку?
Ти обираєш свій шлях.
А лезо тобі не блищить,
бо воно - іржаве.
Воно - приховане.
Воно - непомітне
і тим небезпечне…
На початку воно виглядає навіть тупим…
Ти ще не знаєш, що відшліфуєш його своєю ходою,
вимочиш своїми слізьми,
вигостриш своїм серцем
і йтимеш ним довго, так довго,
як тільки стачить тобі часу, відпущеного Небом.
А там, за горизонтом, тебе чекає нагорода,
яку сама собі призначила.
Яку сама собі виборола.
Заради якої жертвувала спокоєм.
Заради якої вивчала уроки любові.
Заради якої сміялась і плакала.
Заради якої тебе покликано у цей світ…
Щиро вдячна авторці ілюстрації gala.vita
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299521
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 12.12.2011
Світку мій,
моя доленько,
білий день –
чорне горенько,
лютий дим
огортає вись -
сивим попелом
хижа ненависть…
Лепом клеїться,
пори стулює,
білим Ангелам
шлях замулює,
студить серденько
слова солодом,
душу сковує
диким холодом
незахищену…
зло намножене,
напророчене,
наворожене…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2011
Віднови мене, Боже, благаю...
І нехай я прозрію Тобою,
серед хижо-голодної зграї,
що зоветься сліпою юрбою
хай відкриються очі широко
і напружено слухають вуха
плин живого життєвого соку
у артеріях сильного духу.
Не дозволь же боятися більше...
У студених лещатах морозу
хай любов гріє серце сильніше,
очі зрошують щирості сльози.
Віднови мене, милий мій Боже,
на землі я не звідаю раю...
Хай ця згуба мене не тривожить -
Ти зі мною вовіки, я знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2011
Я іще не зрослася з зимою,
бо ще листопад
і єдвабним дощем
злото днів опадає
на пошерхлу траву,
а думки невпопад,
а душа - резонанс до зими...
Вимерзає,
вичахає із серця тепло.
Зимно, тоскно і зле...
Де ти, радосте? Ох,
як баришся зігріти...
За вікном
день вклонився імлі вечоровій,
пливе
в небуття
димом сизим
помежи березові віти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=293889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2011
Час незалежний пан -
мірно крізь нас протікає...
Лікар сердечних ран,
зрадник земного раю,
це перехожий німий,
і вартовий на чатах,
лукавий спокусник-змій
тим, хто не вміє чекати...
Щастя дитячих літ,
юності хміль солодкий,
зрілості живопліт,
старості сон короткий,
правди тверда рука,
пензель у божій правиці,
сталість незмінно крихка,
байдужа, безжальна криця,
вічності моноліт,
плавно текучий стан,
рухомо-незрушний світ...
Час - загадковий пан...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
Впилась отрутою, мов чистою водою.
Яким невинним був оцей напій...
Не віддавав ні сіллю, ані гіркотою,
і запаху не мав... Той хитрий змій,
котрий гострив своє для мене вбивче жало,
не квапився, бо знав, що я прийду -
до мене сею смертю вже вмирали,
втруїв найпершу в райському саду...
Така повільна смерть оця, на роки й роки...
Отрута ж бо не губить вже за мить,
від цього трунку - все життя стрімким потоком
адреналін у венах стугонить
і так по крапельці, по крихті висисає
життєву силу, радість і любов,
згасає все, лиш біль не вигасає
а сіпає у серці знов і знов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289830
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2011
Явилось кохання світу -
поповнився світ приблудою -
нелюбим байстрям побитим
огудою.
Хвалилося щиро совісті
здобутками і звитягами -
звіряли свою вагомість
вагами.
І шальки тремтіли дрібно
під силою від натуги,
бо жодне було не гідне
наруги.
Сплелися тоді хвиляcто
над доленьки терезами,
вмивала вона їх часто
сльозами.
І зовсім було несолодко,
і сипався час отрутою
недовго собі й не коротко -
покутою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288120
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2011
А ти не плач, і не гадай про щастя,
спини думки, як в домі всі поснуть,
заломлені у відчаї зап'ястя
не вичистять із мозку каламуть...
Душі метання спокій не прикличе,
з насіння страху зродить тільки страх,
лише утома вицвілим обличчям
січе штрихи у сірих кольорах.
Спини думки. Дозволь постати тиші.
Їх розведи на різні полюси,
повиснувши між них... і, може, вищі
тоді досягнуть серця голоси...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287459
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2011
Шкаралупки поїджених днів
нагромадила гіркою втома,
безпритульна, без власного дому
зазирає вже навіть до снів...
Гризуном тишу ночі січе,
шарудить там в надії поживи,
ніч її оминає квапливо,
прихиливши мене на плече.
А на ранок із крапель дощу
осінь настрій мені виплітає...
Це минеться, усе бо минає... -
я заплаканій їй шепочу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011
Дорога час нанизує
під мірний шум коліс
уява виколисує
густий прадавній ліс...
..із під копит буланого
вибризкує земля,
а у сідлі коханого
прапращурка моя.
Коса - плетіння колосу,
а м\"ята - цвіт очей,
дзвінке джерельце голосу,
неквапний зміст речей,
а личко квітне ружею,
що кров із молоком...
В обіймах сили мужньої,
із любим козаком.
Над головами юними
небесна гладь ясна,
в серцях заграла струнами
прадавняя весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011
На обрусі золотобагрянім,
між дарів від осені рясних,
билось літа серце полум"яне
у обіймах сонечка тісних.
Я до нього душу пригортала,
увібравши трепетне тепло
променів, що сонячне кресало
сипало на вичахле зело.
Та мінором ноти оповиті
вітер серед листу вигравав,
розлітались струн сріблясті ниті
і губились між пожухлих трав.
Зажурилось серце - завтра зранку
Осінь, вбрана в сукню чарівну,
вистелить на землю витинанку
в паморозь одзоблену рясну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284087
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2011
Мій Янголе, як довго я жила,
не думаючи про твою присутність...
Чи то згоріла впевненість дотла,
чи ти мов дзеркало відображаєш сутність?
Мій Янголе, серед життя пригод
так важко йти, коли не знаєш броду,
занурюючись у глибини вод,
здобувши біль, як вищу нагороду…
Мій Янголе, чи ти мене ведеш,
а чи виштовхуєш лише на вірну стежку,
як гублюсь між чужих, а їх – без меж…
Гаптують повсякчас життя мережку.
Мій Янголе, вже осінь, далебі,
вона й до серця раз по раз ступає...
Скажи мені, чи тужиться й тобі,
коли пташина відлітає зграя?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011
\"Як постелиш, так і поспиш...\" Народна мудрість.
А стелиться чомусь не завжди м\'яко,
не завжди спиться солодко чомусь...
І застигає туга в серці вклякло -
Я винна щось собі, а чи комусь?
Перебираю пам\'ять по зернині,
рахую кількість безпричинних зрад,
чи то мені лише здається нині -
причин нема... Вернутися б назад
переписати долю, поміняти.
М\'якеньке ложе вимостити їй,
де не було б журби, зітхань, утрати
себе в собі... Змінити хід подій...
Та раптом з серця озоветься голос -
Від себе не тікай, це - ти. Це - ти!
Зерно життя складається у колос,
а в центрі серця - сплетені світи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280724
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.09.2011
Нескорена, нездолана, не вбита,
притлумлена, понівечена вщерть,
розхристана, просвічена, як сито
прозора і примарна ніби смерть.
Така ж, як смерть холодна й невблаганна,
нечаста гостя , зайда серед зайд,
сліпа й кульгава, бідна, безталанна,
життя гравцями загнана в офсайд.
Тобі немає місця в лоні долі -
людської правди вирвана струна...
Без тебе світ - що прісний хліб, то ж солі
на рани сип, щоб виїла вона
для тебе місце у німому серці,
у воду сип, що ув очах бринить...
Ретельно замуровані бо дверці
в тюрму душі, де янгол божий спить...
Збуди його, тобі бо ймення - совість,
бо ти його скалічене крило,
допоки править серцем випадковість -
до того часу балом править зло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2011
Життя - театр?
Життя - то гра?
Та годі...
Яка там забавка...
Чи бавимось до сліз?
Чикрижимо із себе
в данність моді
напівпаяців
з душами навскіс…
Життя - азарт?
Життя - то електричка?
Хто не промчить -
ще загодя програв?
Життя - рефлекс,
то вже затята звичка
буденних фраз,
невироблених справ…
У ній любов,
шаленим тільки блудом
вдаряє в серце -
п'яна?
Тверезить!
Злоби сліди стирає
і огуди,
і музикою
у серцях дзвенить.
Рікою теплою
вливається у вени
і топить лід
завмерлого чуття,
заблудлу душу
поверта зі сцени
в реальність дій
реального життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279804
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2011
Зради бувають різні,
зради бувають щодня,
міленьке брехні насіння -
груба жаска стерня.
Сльози бувають різні,
сльози бувають щодня,
лиш би не дуже пізні,
тільки б не судного дня...
Щастя для кожного різне,
щастя приходить щодня,
було би воно наскрізне,
цілить же - навмання.
Правда буває різна,
жаль, не для всіх одна,
править за нею тризну
доля людська, чудна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279275
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.09.2011
- Вчися! І добре вчися, бо кому треба такі нЕуки як ти? Прийде час здобувати вищу освіту – не приймуть нікуди!
Сергійко насуплено мовчав, звісивши руки уздовж вигнутого у знак питання тулуба. Важка торба з підручниками лежала коло ніг хлопця, а голова, похнюплено опущена долі, свердлила очима блискучі черевики.
- Чого мовчиш? Малий ти ще, не думаєш… Гадаєш завжди будеш таким, а ми з батьком дбатимемо про тебе усе життя? Ні, сину. Мусиш вчитися, здобувати добрі знання, щоб мати потім гарну роботу.
Наталка гриміла посудом на кухні, а син чекав часу, аби чкурнути від неї чимдалі, бо вже несила було йому слухати зранісінька щоденні материні настанови.
Ну не йде йому та наука до голови, ніяк не йде! Хіба ж він винен? І хіба він один тільки приносить додому невисокі бали? Та, майже, цілий клас!
- Іди вже, бо спізнишся. Та будь уважним і старанним, чуєш? Аби я знову від Катерини Миколаївни зауважень не вислуховувала, бо від сорому крізь землю провалитися можна, коли починає мені дорікати твоєю успішністю!
Сергійко підняв з підлоги важенного рюкзака, закинув за плечі і тихо вийшов з кімнати.
Наталка, обтерши рушником мокрі руки, підійшла до вікна і стала виглядати, коли її син з»явиться з-за рогу будинку. Так робила щоранку, відправляючи його до школи.
Ось він оглянувся і, забачивши материну постать у вікні, помахав рукою. А тоді обернувся і пішов далі.
У Наталки, що спостерігала за ним, від жалю стиснулося серце, а на очі набігли сльози:
- Боже, яке ж воно ще мале, худе і згорблене! Бідна дитина! Такий тягар носить щодня за плечима, он уже й сколіоз заробив… А як не заробити, коли стільки підручників у тій торбі, а домашні завдання до темної ночі не переробиш?!
Як повела дитину на медичний огляд - пальці загинають: зір поганий, вада постави, аритмія якась, може й підліткове, переросте, але треба слідкувати, вітаміни йому треба, відпочивати, дихати свіжим повітрям, не напружувати зір.
- Треба лікувати дитину, мамусю, коли хочете, щоб був здоровий.
А зі школи, наче телеграми почерез день, зауваження від вчителів у щоденнику – неуважний, не встигає, погано підготувався, неграмотний!
Зазирнула до книжок, а там, матінко люба, такі премудрості та такими термінами вченими, що сама мусила напружувати мізки аби розкласти усе по полицях, що й до чого. Ні, у наш час, таки простіше було. А це ж, мало того, що з шести років до школи йдуть, то ще й за програмою такою, що не для п»ятого, а для сьомого класу буде…
Прийшла на збори батьківські, а там «день відкритих дверей» - бігайте, мовляв, шановні батьки, по класних кімнатах до вчителів, як маєте бажання з ними про своє чадо порозмовляти.
І починається… Мало котрий вчитель добре слово скаже. Усі ніби змовилися:
– Мій предмет – не фізкультура, не музика і співи - це важливо! А ваш син, хоч і здібний, і розумний хлопчик, а працює впівсили. Ви зрозумійте – більше ніж передбачено програмою, я не вимагаю. А програма складена так, що дитина, окрім того, що засвоїть на уроці, повинна опрацьовувати її самостійно. Я одна, а учнів багато. Я не маю змоги приділити увагу кожному!
Програмою передбачено… Хотілось би спитати тих, хто ту програму писав – у вас діти є? Чи ви забули, як самі до школи ходили? Хіба тоді такі навантаження були? Хіба діточок дитсадкового віку, мацюсіньких - дивитися боляче, відсилали до школи, аби з першого класу вивчали іноземну мову, коли ще рідною заледве чітко говорити спромоглися? Хіба тоді були дурнішими ніж зараз, що такі важкі умови для діточок створюєте?
Тридцять першого серпня їхала маршруткою і слухала, як позаду бесідували дві пані, бабусі новоспечених першокласників:
- Моя Галинка для Назарчика торт пече. Це ж яке свято для дитини – перше вересня! Першокласник! Треба, щоб запам»яталося.
- Аякже, аякже… Обов»язково треба. Це ж така значна подія!..
А ще за якись час:
- Ой, Боже, Боже... От і закінчилося у дітей дитинство. Бо вже, як піде до школи, то й по дитинстві – відповідальність, проблеми, стреси…
Їхала й думала- то як сприймати оце - святковий стрес, чи стресове свято, котре неодмінно має запам»ятатися дитині на все життя?
Сумно…
Господи Боже… Яка ж я жорстока… Бідна моя дитина. Йому ж і без моїх нарікань важко. А я замість розуміння, теплих слів підтримки, нагримала…
Каліки… Моральні каліки… У безглуздій, шаленій гонитві за штампами і стандартами сучасного нездорового суспільства, втрачаємо найдорожче, що у нас є – власне здоров»я і здоров»я своїх дітей. Бо вони, затиснуті у лещата вимог і бажань, нав»язаних тим же суспільством, вчаться не жити, а виживати, часто втікаючи від проблем і обов»язків, вибираючи ціллю «красиве» життя, активно пропаговане з екранів телевізорів – «Живи на повну!»
А ми, сліпі й німі, бездумно купуємо їм квиток у життя, яскраво розмальований котроюсь із програм, що пишуться-переписуються для нас чиїмись «дбайливими» руками.́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278756
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 05.09.2011
Опустилася осінь на землю,
вляглася туманом,
так нечутно ступила удосвіта,
спав іще світ...
Прокидалися трави неквапом -
спізнився цей ранок,
як шукав промінь-нитку,
загублений сонечка слід.
Пахло вогко і дивно,
то дихала осінь несміло,
прохолоду лила,
на зелені дерева, траву...
Розчинялося літо прозоро у ній
і на біло
фарбувало туману
розлогу широку канву.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278283
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2011
Громом прощалось літо,
дощем…
небо - діряве сито…
і щем
в серці тремтів слізливо -
прощай…
Серце, осіннє диво
стрічай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2011
Сумуєте за привидами щастя?
Та годі, годі... Тіштесь тим, що є...
Нічого, попри гіркоту причастя
Господь нам понад силу не дає.
Нічого, що б собі не заслужили...
Не плачмо на свою недолю злу
Бо завжди мали й досі маєм сили
Розвіяти із вітром ту золу,
що аж смердить від згарища любові,
котру прогнали з душ уже давно,
бо не людьми - амебами готові
упасти ниць - в самісіньке багно.
Багато душ запродано бо чорту
за ласий шмат байдужості в руці.
Рятуємося "зоною комфорту"...
Глухонімі, впокорені сліпці.
*Зона комфорту - це грань життєвого простору, в якій ми відчуваємо відносний психологічний комфорт. Найчастіше - це сфера, в якій відбуваються багато в чому передбачувані, звичні для нас явища, які розслаблюють і заколисують нашу свідомість. Тобто зона комфорту - стан «душі», в якому ми можемо дозволити собі діяти «механічно», за звичними шаблонами поведінки. Зона комфорту представляється чимось затишним і безпечним, однак вона становить серйозну небезпеку, бо перетворює зону комфорту в зону застою і занепаду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2011
Була юність
і світ видавався яскраво-красивим,
І життя вистилалось тоді килимами до ніг,
Кожен крок, кожен сон, кожен подих був стигло-звабливим -
перше диво, цілунок, кохання і холоду сніг…
Була зрілість
і час видавався нестримно-квапливим,
Крокувала вже доля поораним полем життя...
А зажура на скроні туманом влягалася сивим,
Та всміхалося серце ще дням, що вели в майбуття.
Була старість
і світ видавався непевним і дивним,
І втікав кудись час, покидаючи схилений стан...
Усміхалося сонце очима малої дитини,
Проводжало минуле, що тануло ніби туман…
Була мудрість
від віку і років цілком незалежна
як світилась у юних, й відсутня в старечих очах,
що глибока, як море, безкрая, як небо безмежне
струменіла в серцях, де любові вогонь не зачах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276302
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.08.2011
Розкажи мені, серце, про долю,
про надії і віру у щастя,
про ті віщі незвідані ролі
в неминучім життєвім причасті.
Ррозкажи мені, серце, про святість,
про відродження в щирому слові,
про печалі земні і про радість,
про невипиту чашу любові.
Розкажи мені, серце, про вірність,
про страхи, що послаблюють віру,
про розлуку і прощення зрілість,
як непевність зростає в довіру.
=======
Прихиливши натомлені душі,
як осяде на землю смеркання,
хай тривоги спокою не рушать -
серця два шепотять про кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2011
У ночі - тернові очі,
і присмак терпкий терновий,
і місяця блиск пророчий,
химерний і загадковий.
У ночі прозорий подих,
і тіней хитросплетіння,
туман понад тихі води,
і зоряне мерехтіння.
У ночі дбайливі руки -
майстерно гаптує тишу
мільйонами дивних звуків,
що сни на вітрах колише,
дзвенить, струменить пісочком
у ранок, що вже зродила
красуня-тернові очка -
ця ніч, що згортає крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275574
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.08.2011
Я є, чи мене нема?
Це тіло - сама оболонка,
душа в нім прозора, німа
і рветься, бо дуже тонко...
Латати не маю сил -
усохлося десь натхнення,
як зичила іншим крил,
лишивши собі смирення.
Тепер і його нема,
і розпач у злість вростає -
варила собі сама
напій полину... Ковтаю.
То ліки... бо ще жива
і питиму їх до смерти,
в цій чаші не видно дна -
життя потребує жертви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.08.2011
Я прийшла попрощатися з морем –я завтра вже їду,
теплі хвилі цілують бурхливою піною тіло -
віддаюся в обійми розніжено і розімліло…
а воно забирає відбиток прощального сліду...
-----
Я прощалася з морем а море прощалось зі мною,
дарувало останній вогкий і солоний свій подих,
я всією душею вбирала його прохолоду
Щоб відбити в ній спомин – усе, що візьму за собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2011
- Катерино, розкажи мені про жіноче щастя…
- Відчепися, Уляно.
- Шкода тобі, чи що?
- Нема про що розказувати, дурниці то все…
- Ага, дурниці… То розкажи про дурниці. Я отих дурниць не знаю, а голова вже сива…
- Чого ж заміж не йшла?
- Бо не брали… Кому треба бідна сирота, наймичка? Мені за щастя хоч чужих дітей бавити…
Катерина поглянула на співрозмовницю і сумно похитала головою:
- Нема його… А може є де… Та не в мене. Бо, що то за щастя любити одного – молодого, гарного, а вийти заміж за іншого, удівця старшого за тебе на двадцять років, ще й з дорослими дітьми, майже твоїми ровесниками? Боже, Боже… Ото-м набідувалася… А ти кажеш, щастя…
- Та хоч діти маєш… А я сама, як палець. Отак і вмру коло чужих людей…
- Маю, Уляно, маю… Одне щастя – мої діти, котрими пан Біг нагородив. Бо хоч біда була з п»ятьма … Шестеро було – одне вмерло… а люблю всіх, бо мої діти… Вони все моє багатство, що нажила від того жіночого щастя, усе що лишилося, як чоловік умер, лишивши мені всі біди і нестатки… Подивися на мене, яка я щаслива – стара і знищена. А колись була файна…
Отак розмовляли між собою дві жінки, що сиділи на шовково-зеленій траві, простеливши попід себе грубу хустину і спостерігали за худобою, котра тихо паслася собі попід вербами коло звивистого русла річки, що дихала приємною прохолодою.
Катерина, обіпершись на палицю і поклавши на руки підборіддя, задивилась кудись на горизонт, поринувши у спогади.
- Не плач, Катериночко, не плач, моя люба, бо і я коло тебе заплачу…
Голос Івана тремтів і зривався. Тремтів і він сам, як осика на вітрі. Говорив напівпошепки, аби не видати свого безсилля і розпачу, що пеком пекло у грудях і скронях – оце, Господи, доленька, любити дівчину до нестями, і не взяти через злидні! Бо куди приведе її?! Дома, в батька й матері дітей, як зірок на небі, хата мала й тісна, нищота, гризота…
Поїхав би на заробітки, та поки повернеться – за Катериною й слід простигне – віддадуть її за Михайла. Бо он, як він на неї заповзявся: не питаючи її згоди старости засилає. Погодили уже все з її матір»ю…
Прощалися скупо і похапцем, як злодії. Катерина, рвучко притиснувшись до Івана і так само поцілувавши його, пурхнула пташкою попід яблуні стежкою, що вела до хати, поки матір не запідозрила, за чим її донька вибігла поночі надвір… А Іван так і лишився стояти з простягненими у порожнечу руками. А як стихли її кроки, клубок, що стискав його оніміле горло, вирвався на волю глухими здушеними риданнями, котрі намагався потамувати затиснувши рота долонями, а тоді кинувся щодуху з того місця, як ошпарений, бо несила було більше стояти там, де усе нагадувало про щасливі вечори, проведені удвох із Катериною, ще зовсім недавно, коли ще нічого не віщувало про їхню скору розлуку…
А Катерина, наче сновида, постоявши коло прочиненого вікна, і провівши востаннє поглядом постать Івана, що розтанула темноті ночі, впала сніпком на лаву, і тихо заплакала…
- Катрусю, не плач, - злізла з печі сестричка і, погладивши її схилену голову, теж тихенько заплакала.
- А чого ж Іван тебе з тої біди не визволив? Та ж любив ніби? Най би він був женився!
- Бо бідний був. І я була бідна. Не було нам куди йти. А що було моїй матері робити, як дівок повна хата і нищота чорна? А Михайло якраз із Америки повернувся. Чоловік видний був, заможний, ліс мав, поле, хату велику… То потім вже те все радянська влада забрала… Та й удівець. Сподобав собі мене… От і віддала матір, думала, що не буду бідувати, кращої долі мені хотіла…
- І ти його полюбила?
Катерина мовчала. Перед очима постала давня картинка першої шлюбної ночі…
- Ти, Катерино, молода, дурна ще!.. – Михайло говорив різко і з притиском. – Ти мені ще дякувати будеш, що взяв тебе за жінку! Поглянь на мене, поглянь! Хіба мені щось бракує?! Я не гарний?! Чи той шмаркач тобі так голову задурив, що ти була б ладна йти їсти з ним його злидні?!
Катерина тремтіла, обхопивши себе руками і забившись межи подушки. Від страху зуби цокотіли, як від морозу.
Михайло рвучко обернув її обличчям до себе:
- Ти чуєш мене, Катерино?! Чого мовчиш, ніби оніміла? Я що такий бридкий чи страшний?!
- Н-ні…
Відчувши, що дівчина трясеться, як в лихоманці, голос його пом»як:
- Ну, ну… Не бійся… Я не скривджу тебе. Чуєш? Не скривджу… Катерино… Катрусю, ходи до мене… Не бійся…
Катерина вже не пручалася, як він пригортав її до своїх широких грудей. Затихла, як миша у скрині, тільки серце гупало, мов навіжене, а в голові розпеченою лавою шуміла кров, що збіглася туди здається з усього тіла, бо кінцівки рук і ніг були студені, як лід…
- Тихо, дурненька, тихо… Я ж тебе люблю, чуєш?... Ти така гарна, така солодка, така…
Михайло притискав її до грудей, гойдав і гладив, як дитину. Цілував чоло, руки, плечі. А тоді узяв за підборіддя і, зазирнувши у її перелякані і запухлі від сліз очі, поцілував солоні щоки, губи…
Збудження його наростало, і Катерина, відчувши це, хоч досі була незайманою, розуміла, що зараз станеться невідворотне…
«Боже, поможи мені… Господи…» Вона ніби задеревіла і вже не противилася жодному його поруху. У вухах стугоніла кров, а у мозку роїлися безладні клапті думок: « Це сон?..» «Це не я, це не зі мною…»
Різкий пекучий біль повернув її до тями, а сльози ринули з очей гарячими беззвучними потічками… Михайло дихав над її вухом уривчасто і швидко, так само рухаючись і притискаючи її до ліжка усією вагою свого кремезного тіла. А коли все скінчилось, ніжно поцілував її сухі, пошерхлі, мов від гарячки, губи і, лігши поруч неї прошепотів:
- Ну ось… А ти боялась… Тепер ти моя жінка. Моя.
Михайло заснув, обійнявши Катерину. А вона лежала не ворухнувшись, і дивилася у темну стелю широко відкритими очима і, здавалось їй, що світ перевернувся, а завтра, коли зійде сонце, день зустріне її обвугленими руїнами, такими, як стало її серце від горя цієї ночі…
- Притерпілося, Уляно, притерпілося… А як стали народжуватися діти одне за одним, бо Михайло мій небіжчичок був ревнивим чоловіком, боявся все, що втечу з Іваном… то про любов вже не думалося…
- А що ж Іван?
- Іван? – Катерина зітхнула. – Іван по моїм весіллі поїхав до Америки, на заробітки… А як вернувся, оженився на другому селі, то більше вже я його й не бачила… Казали люди, що й він вже знебіжчився. Нема його…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271591
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.07.2011
Липневим медом ніжаться вуста,
липневим сонцем розімліло літо,
і буйна зелень травами густа
ховає поміж себе вітер.
Вчорашня спека, випита до дна,
ясним світанком наливає дзбанок,
безмежна синь небесного рядна
вдяга хмарин біліючий серпанок.
Розплавлене повітря мерехтить,
пливе понад зігрітою землею,
здається, ніби, застигає мить
увитою лінивою змією
і сонно кліпає на час в спекотний день,
розлігшись на його принаднім лоні,
чекаючи води з небесних жмень,
підставивши жаркі свої долоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2011
Згортає сонце своє проміння,
дурманить пахощами трава,
музúки-коники сюркотінням
гойдають вечір серед тепла
п'янкого літа, що пестить душу,
збирає кошик солодких снів
аби зігрітись, як стане скрушно
серед негоди студених днів...
Розсипле сонце своє проміння,
як згаснуть зорі увисоті,
зустрінь же, серце, благоговінням
день, що дарує Господь мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270006
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2011
В житті все не зовсім так…
Життя є не зовсім те,
Ціною чому мідяк -
Не має ціни святе…
Не має ціни любов,
А все ж продають за гріш…
В огонь підкидають дров
Згоріла аби скоріш.
Довірі нема ціни,
Вбивають її за так,
Не миру бо, а війни
Лукавство є вірний знак…
Здоров'ю нема ціни,
Немає ціни словам -
Ненависті, зла сини
Шуліками тут і там…
Уколи буденних фраз…
Розпука немає дна?
На порох трухлявіє час
І скніє душа сумна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2011
Я люблю тебе, моє кохання,
Ти - моя надія і тривога,
Ти - мій гріх і святості пізнання,
Ти - моє життя і віра в Бога.
Ти - мій день і ночі тиха пристань,
Радість серця і сумне зітхання,
Щирості сльоза прозора, чиста,
Шепіт вітру на вустах зізнання.
Ти - мій світ, моя шалена мрія,
Ти - моя заслуга і провина,
Ти – це я у дзеркалі надії,
Ти - душі моєї половина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2011
П'яним дощем
лопотіло у вікна літо,
свіжо трава запахла,
змивши із себе пил,
небо світило, неначе
діряве сито –
сонцю ховатись в ньому
не вистачало сил.
Грім гуркотів далеко
і лаяв зливу,
пристрасть між них кипіла
стрілами білих вогнів
я усміхалася літу,
чомусь щаслива,
громам, блискавицям, дощу,
поміж спеки днів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266635
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2011
...все з початку, ідемо по колу, і знову, і знову...
і святе, що у душах колись називалось любов'ю,
і живі відчуття, ті що правили нам за основу
розміняли, продали, пропили, піддали злослов'ю.
Якось звично усе і буденно, мабуть, від повторень -
нудить згодом уже навіть від найсолодшого меду...
стерти на-ніц усі відчуття у млинку обговорень
і розвіяти з вітром слова вже пусті... попереду
все з початку, ідемо по колу, і знову, і знову...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266381
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2011
Що то сталось серцю,
як заграв музи́ка?
Що з очима стало?.. -
Вкрила пелена...
Де взялася туга,
та така велика,
мов глибока річка,
що не має дна...
Що то сталось серцю,
може в ньому рана,
чи у ньому скалка
болісно саднить,
що літа минають,
юність полум'яна
канула у Лету
за одну лиш мить?..
Що то сталось серцю,
як заграв музика?..
Озирнулась, ніби,
вчора я була,
а сьогодні доня, -
юна, сонцелика,
як весняна квітка
ніжно розцвіла.
́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
Мотивом до написання цього вірша послужив художній фільм "Заплати іншому" (англ. Pay It Forward, інший переклад: «Плата наперед » або «Заплати вперед »), знятий 2000 року за мотивами однойменного роману Кетрін Райан Хайд.
Платити за рахунками – чеснота.
І добре, як людина її має,
бо до добра звикати – не робота.
А поза тим, нерідко так буває,
лишається воно непоціноване…
та і, яка за те бо нагорода,
як платиш подарунком за дароване?
Обов»язок лише… А, може, мода
чи звичка? Дуже здавна повелося…
по всіх усюдах «дай-за- дай» панує…
Лиш дарма сонце промінь шле колоссю,
колосся в хлібі нам життя дарує,
вода задарма потамує спрагу,
і порятує дерево у спеку,
відновить сон здоров»я і наснагу,
гніздо на хаті виліпить лелека
на щастя, ластівка під стріхою,
а в полі жайвір щиро заспіває,
звеличить небо… І від того втіхою
наллється серце повно, аж до краю…
В благословенні отакі хвилини
плати вперед тому, хто потребує
і не шукай для щедрості причини...
Плати вперед… воно того вартує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265053
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.06.2011
Між тепла і літа,
як солодко спала,
ніченька ласкаво
сон мій колихала,
що його сплітали
мерехтінням зорі
прядивом тендітним,
ніжно і прозоро.
...Розбудила тиша
лагідно, як мати:
"Уставай, дитино,
сонечко стрічати".
Нічка відступала,
ранком засіріло,
обізвалась пташка
сонно і несміло...
Як здіймалось сонце
із-за рогу хати -
босими ногами
бігла зустрічати.
Босими ногами,
юною росою...
Вперше милувалась
дивною красою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2011
Заховалася щирість
глибоко у закутках серця -
подолала її нелюбов у нерівнім бою...
Я боєць чи глядач
серед цього безладного герцю?
Прохачем у недолі за долею в черзі стою...
Як в примарному сні
проминають ошукані мрії...
Я не плачу, вже ні, бо не топиться жаль у сльозах
Тільки серце щемить
в неминучій холодній завії
серед літа й тепла, безнадією випитих днях.
Заховалася щирість
у закутки серця глибоко,
як сполохана птаха , мисливцями загнаний звір
Може вийде колись
через очі бурхливим потоком...
А допоки, у серці щемить і туманить мій зір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262764
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.06.2011
Тим, хто страждає від нелюбові присвячується...
Від любові за крок -
простягнути лиш руку...
віддати
їй себе до останку -
із нею так легко іти...
Між холодних зірок
десь написана доля
страждати
і палити хиткі
уцілілі довіри мости...
Час такий нестійкий...
ось піском витікає
крізь пальці
а душа, наче вітер,
все місця собі не знайде...
І так часто з-під вій
капле дощ і стікає
між п'яльця
де судьби полотно
вигаптовує стомлено день...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261654
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2011
Коли сієш добро, то сій його без маски на обличчі. Істинному обличчі, що ймення йому Душа твоя. Аби ніжні паростки, пророщені сонцем любові і твоєю дбайливою рукою впізнавали свого господаря і родили добро сторицею. Бо як ні, то пожнеш колючки, що боляче впиватимуться у твої натруджені руки на заході твого сонця. А біль від того віддаватиме у серці та скапуватиме гіркою сльозою в криницю неба, глибини якої ніхто не зміряв, але одвічно п'є від неї і незмінно спиває тої гіркоти, дещиця котрої призначена для кожного, хто прийшов у цей світ.
Не люблю лукавити... Не скажу, що не роблю цього зовсім і ніколи... Якби сказала — злукавила б. Усі ми час від часу це робимо з різних причин... Хоч, може, не всім стане духу визнати це, навіть перед самим собою... Та я не боюся сказати про це вголос. Мене від того не змаліє, ані додасться... Тільки буде щирою правдою і байдуже, чи зрозуміють її інші. Вони й самі бувають нещирими, то ж нехай кожен судить себе, а мене судитиме власна совість та ще Господь, як схоче... Бо лише Він знає всі помисли мого серця, усі причини, біль і каяття. Знає усі мої маски, які я ношу впродовж дня аби скинути їх поночі, коли залишусь віч-на-віч з собою і з Ним.
Коли я була маленькою у мене не було жодної маски. Я носила власне обличчя, котре світилося щирістю мого дитячого чистого серця. Не знаю достеменно, коли з'явилася перша... Може з першим усвідомленим переляком, чи з першою усвідомленою брехнею з чужих вуст, може з першим життєвим спектаклем, розіграним перед дитячою простотою... Лукавство — породило лукавство. Тепер я знала, що воно може сотворити чудо там, ще щирість була безсила — гнів п'яного батька затихне, а ми з мамою ще довго труситимемось від пережитого, як осикове листя, але на якись непевний час у нас буде спокій.
Йому потрібні були спектаклі аби задовільнити потребу у власній значимості — нам було потрібне лукавство аби задовільнити потребу у нетривалому спокої.
Ролі розподілені, вистава вивчена напам'ять, страхи поїджені, а смак їх ще довго і довго гірчитиме у скаліченому серці та нагадуватиме про себе ще багато-багато років, упродовж усього життя діючих осіб спектаклю, аж до оскомини...
Отож, важливий перший крок, а далі все ніби й не так складно. Знайомі речі, слова, вчинки, обличчя миттєво вихоплені підсвідомістю складаються у кольорову мозаїку під назвою життя, де колись чисте сумління, розгублено застигає перед терезами, на які невидима рука безупинно складає життєві ситуації — вибирай, що до душі? Ось перед тобою який вибір...
А страх таки липкий. Люди навчились виводити плями з одягу, навчились керувати складною технікою, відвідали космос, морські глибини, пророкують долю за зодіакальми сузір'ями, передбачають погоду, зв'язуються одне з одним за допомогою чудо-технологій через супутник, упевнено крокують назустріч новим відкриттям... Лише з собою нічого зробити не можуть. Маски, прикріплені до колись живих облич клейким надійним страхом, не міняються протягом тисячоліть. Ніхто не наважується носити власне обличчя. Хіба лише в моменти потужного душевного потрясіння, та ще коли постають перед тишею, спричиненою відсутністю таких самих паяців. Та навіть у такі моменти далеко не кожен здатен визнати, що ті різноманітні ролі, які він чи вона старанно розігрує щодня, є лише ролями, мавпуванням, блазнюванням, неправдою. А життя минає...
***
У неділю рано, прокинувшись від неспокійного сну, Павло, наспіх поголившись, умившись та причесавшись, квапливо надягає джинси, сорочку, легку куртку і виходить надвір. Не снідає, зате припалює цигарку. Задумливо випустивши кілька кілець біло-сірого тютюнового диму, набирає номер Її мобільного.
- Доброго ранку, Таню... Може кудись сьогодні поїдемо? Не знаю... Може в ліс на природу чи прогуляємось містом з малою?.. Я заїду...
Натискає відбій і знову затягується димом. Намацує в кишені ключі від авто, вмикає запалювання і кілька секунд слухає роботу двигуна — поїхали!
Він бачиться з Нею щодня. Він зустрічається з Нею кожних вихідних. Цей зв'язок існує ось уже десять років поспіль. Він досі не знає, що саме до неї відчуває... Може це любов? Він не знає...
За плечима уже півстоліття, постаріла дружина, двійко заміжніх дочок, зяті, онуки... А поперед ним ще одна весна, молода, красива, розумна, усміхнена жінка. І дівчинка. Маленька чорнява крихітка, як дві краплі води схожа на нього... А ще невідомість, спокуси світу і роздвоєність душі... І неспокій...
Зробити б якись крок... Але куди? І навіщо? “Я дихаю — а значить я живу!”
Хай лишається все, як є... Хай.. Час покаже...
***
Людмила давно вже не дівчинка, уже давно третина волосся на голові вигаптувана срібними нитками, які вона незмінно старанно зафарбовує у каштановий колір. Краса ще служить їй вірну службу, збиваючи з пантелику знайомих і незнайомих людей — надто добре вона виглядає на свої сорок п'ять, бо більше тридцяти їй не даси.
За плечима чималий вантаж проблем, життєвих розчарувань, душевного болю і досвіду — дорога, якою йдучи, наближаємось до воріт мудрості. Та мабуть нелегко у ті ворота ввійти... Бо не одна голова схилялася перед ними під вагою сивини, а вони так і не відчинилися, і не впустили подорожуючого до святая святих...
Чи відчиняться вони перед нею? Чи тупцюватиме вона, розгублено зіщулившись, як жебрачка, з простягнутим серцем, в надії, що хтось наллє туди бодай краплю любові, котру розхлюпала по дорозі життя, необережно розгойдуючи святою посудиною, коли стомлено, в безнадії переконувала себе, що уже зробила все, що могла. Жертва принесена, неоцінена, потоптана і спаплюжена тими, кому віддавала себе всю без останку, лавровий вінок прикрашає чужу голову, а їй дістався лише березовий віник...
А поки - ще треба йти...
***
Кожен з них знав свою правду...
Як не склалося подружнє життя в їхнього сина Романа — прийняли бік невістки. Байдуже, що був розумним, добрим, не пив, заробляв, дбав про свою сім'ю і їм помагав. Він переступив ту межу, через яку не слід було переступати — утратив голову від кохання до іншої жінки, що стала його другим єством, рідною душею, плоттю від плоті...
Хіба не можна було жити, як люди? Чи одне подружжя живуть, як кіт із собакою, а не розлучаються? Хіба, як так припекло, не міг тихцем походити до тої жінки, а свою, не кинувши, заспокоїтись?! Ох ця молодь... Ідеалізують все, вишукують чиряка на м'яке місце, аби було за чим голову сушити!..
І таки пішов! До дитини прибігає щоразу. Проси його, моли — не допросишся, щоб вернувся. Жінка плаче, по ворожках збігалася - водичкою намоленою речі його, що не встиг вивезти, скропила... Не помагає...
Останній шанс — дитина. Та ж не камінне в нього серце, заболить, як не бачитиметься з Івасиком.... Ох, вернешся, голубе, до свого гнізда, покинеш ту відьму, що розум тобі відібрала...
... У кожного була своя правда.
Невістка пурхнула, як зозулька, підкинувши дитину батькам блудного сина, та й полетіла собі... А він все ж не повернувся додому, так і зостався з тією... Лише до сина приходив часто, котрого баба з дідом чатували, як зіницю ока, берегли, аби борони Боже, не віддати мачусі. Хлоп'я стало для них центром усесвіту, довкола якого оберталася їхня шалена любов із силою вихора, з котрого годі було вихопити дитину його батькові. Він став лише частим гостем у їхньому домі, добрим, дбайливим і стримано-мовчазним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260517
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 19.05.2011
Давай сховаємось удвох від всього світу
поміж пахучими весняними ночами...
Як облітатимуть сади вишневим цвітом
густа завіса спуститься дощами.
У шиби вікон зашепоче нам ласкаво
про зорі, що вінчали нас коханням,
і небокраю нами стрінуті заграви,
народжені у променях світання.
Полинемо у незабутні наші ночі,
коли душа захопленням тремтіла,
а долю піснею нам соловей пророчив,
якої ми торкалися несміло.
Давай загубимось удвох від всього світу,
у пахощах бузку і матіоли,
і будуть ніжністю серця палкі горіти,
щоб наші почуття не охололи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259619
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2011
Уламки фраз
і друзки слів
калічать пам'ять
мов гостра бритва,
у вервиці
із низки днів
чимало втрат -
триває битва.
А на кону
чужа душа,
чужої долі
сторінка чиста.
Юрба в ній пише
своє ім'я
свої гріхи -
і вже барвиста...
Театр ляльок...
Нещира гра
розчарувала
і затяглася,
серед ролей
є і моя
епізодична -
я у запасі...
Десь у архівах
є головна.
Чи надто грала
її успішно?
Перекувала
акторку роль
з святої -
в грішну...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2011
Взиваю до Тебе, розп'ята всесвітня Любове,
молюся до Тебе і ласки у Неба прошу,
єством до Єства, а душею до вічного Слова,
горнусь до надій і хреста, що у серці ношу...
Ти знаєш думки, і сумління, і випиту муку,
і долю мою, бо за неї умер на хресті,
я стражду з Тобою й без Тебе... візьми мою руку
в долоні Твої, покалічені мною, святі...
Боюся згубитись, як стане несила терпіти,
любов'ю змаліти в щоденній мирській суєті,
де вірити маю, як вірити вміють лиш діти,
де маю любити, як вмієш любити лиш Ти.
Взиваю до Тебе, розп'ята всесвітня Любове,
Зціли мою віру і за нелюбов мя прости...
*автор картини німецький художник Ганс Георг Лейендекер
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2011
Земля жива -
не руш її, не руш...
На ній мільярди і мільярди душ
свій тимчасовий прихисток знайшли
о, любий Боже, мудрості пошли
усім живучим...
Земля жива -
ось дихання її
у кожному, світаючому дні
пташинім співі , шелесті вітрів
у пахощах п”янких її садів,
в цвітінні квітів.
Земля жива -
енергія життя
мережиться через усе буття,
дарунком кожному її краса
Творця благословіння і яса,
і милість Божа.
Земля жива,
вона таки жива
це диво, що народжує дива,
старенька, сива, тиха і свята
колиска всього людства золота -
не смій тривожить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2011
Чоловік — істота досконала. Він мислить тверезо, логічно, раціонально. У нього все чітко, без дурних сантиментів. Він твердо знає чого хоче і говорить про це відверто. Його емоції точно і безпомилково знаходять вихід у ту ж хвилину, коли він того побажає, у який спосіб — питання друге, важливо те, що знаходять. Для відчуття щастя чоловікові багато не треба — він щиро задовільняється вже самою присутністю факту його існування. Він — є. І це достатня і вагома причина радіти життю. Все інше додасться. І додається.
Інша річ - жінка. Це істота, з дивним набором химерних ілюзій, які вона сама собі постійно породжує, в які щиро вірить, яким сліпо довіряє, які настирливо прищеплює чоловікові, котрий, на його ж біду, порахує цю, без перебільшення ні з чим незрівнянну істоту, достатньо привабливою для його досконалого ока, аби виявити бажання задовільнити з нею свій цілком природній інстинкт. Ось тут він і попався!
Допоки він насолоджуватиметься цим божим даром, він, чи то пак, вона, з усердям, достойним майстерності павука, плестиме тендітні, тонкі, прекрасні, вражаючої величини і глупості фантазії. Адже вона така захмарна, така чуттєво-мрійлива, фантастично-сентиментальна, що миттєво породить цілі сувої незбагненно-розлогої павутини під назвою "ілюзії".
Вона ж не бачить його чоловічої досконалої простоти. ЇЇ очі, затуманені ілюзорним уявленням, майже миттєво відтворять неймовірно прекрасного принца на білому коні, благородству якого немає межі-краю. Вона пришпилить до його простого силуету силу-силенну вигаданих чеснот. І коли одного чудового дня, цей нерукотворний ідеал донесе до її ніжно-налаштованих вух, якусь просту, раціональну, зовсім неромантичну репліку чи, борони Боже, простий, логічно-продиктований, потребуючий виходу емоцій вчинок - кришталь її фантасмагоричного замку щастя дрібно і неприємно-загрозливо забрязчить мільйонами стривожених дзвіночків:
- Пробі! Рятуйте! Катастрофа!..
Тихіше, дурепо! Прокинься і не галасуй! Годі тобі верещати, наче навіжена.
Це всього-на-всього життя. Просте, без прикрас, тобою ж вигаданих... Хто тобі винен, що ти собі понавигадувала Бог-зна що, і, з усердям запрвського пияка, цмулиш своє вино-ілюзії, безпробудно?
Ти ж сама затуляла очі, коли не хотіла дивитися, а вуха, коли не хотіла слухати. А коли й дивилася, то бачила лише те, чого тобі щиро прагнулось бачити... Нема бо для тебе більшої правди понад ту, що тобі малює твоя хвора уява. Нічого вагомішого, за вигаданий тобою світ...
То чом дивуєшся, що тане він, як ранковий туман під сонцем, зникає, як тіні в полудень? Дурненька ти, люба моя, ох, нерозумна...
Де ж тобі подітися, бідоласі? Дивись, що накоїла - чоловіка душиш своєю набридливою собачою прив"язаністю, діточками обклалася, як квочка курчатами, гніздечко звила, як ластівка повесні... Метушишся... Все б тобі романтики, краси, затишку, баняків, котлет, борщів... Чоловіка - принца ясноликого, що сам у щедрості та любощах розсипається довкола тебе та чад ваших надбаних...
Бідна його головонько...
А йому ж, сердезі, багато не треба... Він простий. А тим і досконалий. Знав би, неборачисько, яку то Бог поміч йому в Едемі готує - не просив би...
Та й тобі було б легше - тебе б не було. А разом з тобою і дурних твоїх ілюзій та сантиментів. А так, бач, правлять світом...
P.S. Якщо ти, голубонько, зі мною не згідна, знай - це теж ілюзія. Ілюзія думати, що сказане мною - ілюзія.
Із щирим співчуттям, жінка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253248
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2011
Укради мене в глухої ночі,
Серце прагне твого порятунку...
Хай душа захоплено тріпоче,
Як застигне час у поцілунку.
Пещена коханими вустами,
Попливу назустріч ласки хвилям,
Міріади ніжностей між нами
вічність розіллє легким зусиллям.
Серця два одним зіллються стуком,
Осягнувши єдності основу,
І розчинять в собі інші звуки...
І пожнуть любов. І зродять знову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2011
Болю мій, друже вірний, коли ти відпустиш,
чей же мало тих днів відгуло в небуття?
Годі мабуть уже позбирати докупи
клапті згадок усіх, ні хвилин каяття
за принесений смуток і прийнятий біль,
за зрадливу сльозу, що стікала квапливо,
за незґрабні потуги потрафити в ціль
на розпутті життя, між сум'яття розливом.
Ти не йдеш, не зникаєш, ти завжди на чатах,
колихаєш мої неспокійні тривоги...
Де шукати рятунку від пам'яті-ката,
що вертає на ту нескінченну дорогу
де на кожну хвилину лягає тягар
многотонних думок, що рояться невтомно...
І ніяк не збагну, це покута чи дар -
пульсувати , як серце, ритмічно, судомно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2011
Любе, миле моє дитя,
Я дарую тобі весь світ,
кольорові життя сади,
що для тебе теплом зоріють.
Я - колиска всього буття
і любов - Мій тобі заповіт,
не лякайся, сміливо йди,
Мої руки тебе зігріють.
Джерелом натхнення та ілюстрацією до твору послужила одна із багатьох прекрасних робіт німецького художника Ганса Георга Лейендекера під назвою "Божий дар".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246921
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2011
Не останнє коло, не останнє...
Чаша ще не випита до дна,
Ще до сходу сонця, до світання
шабашем наситимось сповна.
Ще нап'ємось гіркоти дурману,
пошепки шпиняючи судьбу
вічно злу і вічно мертво-п'яну -
віддану на посміх і ганьбу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243120
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.02.2011
Забобонна
гнітюча
липка
безборонна
затьмарена злобою заздрість
ковтає невинну радість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241380
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.02.2011
А що є серце без любові? - Пустка...
Холодна неосвітлена рівнина
Самотня, зледеніла, як крижина,
Чи вицвіла і посіріла хустка...
Там виє вітер сумно і натужно,
гуляє болю перекотиполе
відлунням туги — де ти, де ти, доле? -
озветься стогін чи зітхання скрушно.
І хто ж засипав ту святу криницю,
що живодайним хлюпала промінням,
здоровим зріла кОханим насінням,
чей не лишилося його бодай дещиці?
О, бідне серце, не зрікайся мрії,
пощо шукати в смерті порятунку,
коли живеш і ще крокуєш лунко,
а поруч крила вірної надії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.02.2011
Рік за роком йду вперед незмінно
озираюсь — тане кроку слід,
залягають пам'яттю нетлінно
спогади яскраві, мов болід.
А життя — воно мете снігами,
струменить весняним потічком,
пахне поля стиглими хлібами,
яблуками, свіжим молоком...
І не стачить сили всього світу,
стишити оцей химерний біг...
зіткані в роки короткі миті
килимами стеляться до ніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2011
Ми з тобою вдвох,
наче промені -
сонцем зіткані,
днем натомлені.
Днем натомлені,
розігрітими
диво барвами -
чудо-квітами.
Чудо-квітами,
бджіл оселями,
намальовані
паралелями.
Паралелями
та між буйних трав,
та у зелен-снах,
там де вітер спав.
Там де вітер спав
колисаночки
жайвір розливав
з рання-ранечку.
З рання-ранечку
та й до присмерку
допивали хміль
літа присмаку.
*ЩИРО ВДЯЧНА АВТОРУ КЛУБУ ПОЕЗІЇ,
ЩО ПЕРЕБУВАЄ НА САЙТІ ПІД ЛОГІНОМ
ВІКТОР ОХ ЗА НАПИСАНУ МУЗИКУ НА СЛОВА ЦЬОГО ВІРША.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2011
Дві жінки, два світи, дві суті,
у сховищі одної плоті,
дві долі на однім розпутті...
Чи знаєш - хто ти?
Вогонь і лід, служниця й пані,
м'яка та водночас сталева,
перлина в водах океану...
Ліліт чи Єва?
З праматері сплелось в єдине
розділене щось неподільне,
що птахою до неба лине -
душа є вільна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238511
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2011
помислом
подихом
порухом
світ постав
ніжністю
ласкою
вірою
виростав
ниткою
прядивом
плетивом
почуття
цяткою
зіркою
сяєвом
майбуття
маревом
краплями
росами
знов і знов
зернятком
паростком
пуп'янком
у любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237905
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2011
Зачарована
твоїм поглядом,
твоїм подихом,
терпких вуст смаком,
розчиняюся
у хмільних думках,
у твоїх руках,
під твоїм крилом.
Заворожено
зупинився час,
вистиг день, погас,
тиша, аж дзвенить,
колисковою
тільки серця стук
тільки легіт рук,
в цю блаженну мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2011
Де наш дім?
Чиїх батька та матері діти?
Розгубились по світу,
як краплі у морі води...
Сном земля, по якій
вперше вчились ходити,
дивним сном ті пісні,
що колись колискові були.
Сном та стежка,
що слалась аж ген від порогу
цілувала шовкову
ноженят запашну білизну,
із якої рушали
в далеку дорогу,
пам'ятати клялись
рідну неньку - свою сторону.
Юність сном,
і кохання, і перші цілунки.
Цвіт весни чарівний
і духмяних садів аромат...
А у матері серденько
б'ється так лунко -
жде своїх ластів'ят:
“Повертайтесь, кохані, назад.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237117
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2011
Я не така, як ви гадали, не така.
Стороння вашим збоченим смакам,
незрозуміла вам, хіба що... дивакам
таким, як я, із дивними думками,
поняттями, сухих очей сльозами,
із щастям, подарованим не вами,
що ніжно в схроні серця бережу,
окресливши круг себе ту межу,
поза яку вам зась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236484
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.01.2011
Маківкою в полі
розквітала доля.
Полум'яним цвітом
линула до світу.
Сонечком налита
обіймала жито.
Скроплена росою
вабила красою.
Дивним ароматом
розсипала свято.
Купана зорею
квітла над землею.
Серед буйства цвіту
проминало літо.
А посеред поля
в'яла тихо доля...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234160
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.01.2011
Привіт, вусатий!
Очка, намистини,
вологий ніс торкається руки,
і шовковиста біла кожушина
клубком пухнастим треться до щоки.
Цей теплий м"ячик , розімліле диво
ліниво “місить тісто” , мружить зір,
згортається в калачик воркотливо,
мій лагідний хижак, мій ніжний звір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2011
Зірка з неба хвостом багряним
сипала мед в долоні,
сріблом різдвяним сяяли грані,
упавши снігам на скроні.
Сиві вуса мороз стовбурчив,
стукав у кожні двері,
холодом хухав у вікна жовті -
час до Святої вечері.
Малий Ісусик кожную душу
тулить собі на груди.
Христос родився! Радуйся земле!
Радуйся Божий люде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232646
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011
За вікном засинає місто
згасли вже новорічні вогні
кольорове гірлянд намисто
губить блиск у новому дні.
Рік старий розчинився, наче,
став прозорим вчорашнім сном
згас бо промінь його гарячий
у бокалі з сухим вином.
Загубився у стосах часу...
П'є хвилини свої новий
розсипа кришталеві стрази
поміж пасма несмілих мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.01.2011
І, як воно отам, на дні самім?..
Чи привела туди свобідна воля,
чи мачухою злою власна Доля
зробила вулицю тобі за рідний дім?
Чи це волає біль в очах твоїх,
чи лютий гнів у них шипить змією?
Не стала вулиця тобі сім"єю...
А хто не там - невільно прийме гріх
подавши милостиню, а чи ні гроша,
гидливо відвернувшися від тебе...
І тисне тягарем високе Небо,
і мучиться в неспокої душа...
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231642
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2010
Розчиняюсь в тобі, як уперше...
Зима...
Білий сніг, білий день, твої руки і
очі...
В почуттях знов і знов зізнаюся
сама -
серце серцю кохання так щиро
пророчить.
Загублюся в тобі, лиш душа
в унісон
із твоїм почуттям дослухається
щастя,
вільним птахом летить і нема
перепон
до твоєї душі, як святого
причастя.
Проросту у любов, і не згасне
вона,
зачерпну від тепла, що життям
мироточить,
розчинившись у тобі, як вперше...
Зима...
Білий сніг, білий день, твої руки і
очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2010