| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
прозорі зорі за вікном,
і тиха колискова на ніч.
з тобою я, з тобою всі,
але життя немов обабіч.
і сонце гріє за вікном,
і тихо листя нам співає,
та кожну мить ми під вином,
тому життя ми і втрачаєм.
ми проживаємо цю мить,
і серце б'ється... тиша лине.
холоне серце і душа тремтить,
самотній - сам у світі згине.
ми проростемо в світі цім,
будемо жити і хворіти,
та лиш життя цього ціна -
наші батьки, і наші діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020
прокинся, сонце нас ніжно цілує
у темряві днів, що навколо чатують.
прокинся, природа навколо чарує,
і подиху правди ніхто не відчує.
прокинся і сповна ти ніжність відчуєш -
солодкі слова, що душу гартують.
прокинся, навколо весь світ ти дратуєш,
бо більшість, як ти - життя це марнують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020
порожні дні...
наповнились безлюдними містами,
не чути гуркоту холодної ходи.
лякають нас бездушними устами,
порожні люди, котрі мовлят - посиди.
ми сидимо, ні подиху від нас, ні руху
і скреготу не чути навкруги.
ми просто жити хочемо, і творимо руками,
все те, що ви розбили на шматки.
вогонь не згас і очі не такі понурі,
як Вам хотілось бачити завжди.
і без вагань ми прориваємось крізь бурі,
бо є для кого жити, жити назавжди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=869837
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2020
Прекрасні дні, даровані нам Богом для життя, минають, падають, зриваються увись.
Щодня ми просимо, за злі слова, пробачення у тих, хто болем криє неминуче горе.
Ми стоїмо на лавочці хиткій, на шиї мотузок, і пролітають спогади омріяних надій.
Останні подихи розтягуємо, як поцілунки, що засвідчують любов.
Одні ідуть, а інші навпаки, вертаються, щоб битись за нове й прекрасне.
Одні ідуть – втрачають віру, правду і любов.
А інші на порозі лунко привітання промовляють.
Бо є щось більше, ніж розлита у безвиході червона кров.
І більшим є щось за солодке слово – цукор.
Одні живуть. А інші проживають кожну мить, як покарання за минулих літ провини.
Ми обираємо довільні для життя альтернативи.
І при бажанні змінюємо сірі дні на золотом залиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818097
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2018
сьогодні є, а завтра нас немає
і не настане в світі все, чого хотів.
можливо тобі хтось з плеча допомагає
та судять нас по тому, чого сам зумів.
сьогодні є, а завтра нас розвіють
і полетиш увись, в задуману блакить.
і не злякають холодом, і сонцем не зігріють
життя давно перетворилося на мить.
вчора ти був. Сьогодні Є. а завтра тільки будеш
і більш ніколи не зустрінеш перших променів весни
якщо ти хочеш жити, То Живи і не дивись, як люди
чекають Бабиного Літа восени.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726111
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2017
Посміхнись, я втомився від темряви,
Подаруй мені світло всесвіту.
Подаруй мені мить неминучого.
Підійди, я втомився від натовпу,
Хочу бути з тобою, милою.
Незабаром я сам залишуся.
Обійми, я втомився від холоду.
Хочу гріти тебе поцілунками.
Ти фантом, а я день без променів.
Слово мов, я втомився від шепоту,
Хочу чути я душу слова.
Загорілися плями спогадів.
Поцілуй, я втомився мріяти,
Обливатися літніми водами.
Відчинили вхід невідомому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
На пероні стояв молодик. Темне волосся розвівалося від холодного зимового подиху. В руці то загорався, то гаснув нікотиновий світлячок. До приїзду потяга залишалося хвилин десять, можливо дванадцять; годинник постійно давав задню, а з перону не видно майже нічого, нічого що могло б натякнути на довгоочікуваного прибульця. Поруч із ногою хлопця стояла сумка, такі шиють славнозвісні тайванські модельєри. Коричневі туфлі побиті не однією осінньою зливою були застарими, та вигляд мали охайний, доглянутий. Сині брендові джинси зливалися з довколишньою темрявою, навіть витерті коліна ховалися за мороком, із молочним відливом холодного туману. На годиннику була майже північ, майже чотири нулики, які проводять межу між тепер і незабаром, між прожитим і очікуваним. Штани, на худому тілі, тримав шкіряний коричневий пояс із жовтуватою класичною пряжкою. Сірий светр скоріш за все був зв'язаний матір'ю, був цупкий і теплий. Поверх сірого лягав чорний колір куртки, такої пухової, як ото шиють китайські комуністи, навчені і з свідоцтвом про народження. Межу часу і простору дальнім світлом розірвав величезний потяг, така собі вдосконалена машина постіндустріального виробництва; застара, щоб бути комфортною, і занова щоб бути паровозом. Сонні але не малоактивні подорожуючі почали випадати з прочинених дверей. Десятки молодих, старих, ще зовсім дітей і вже зовсім зрілих особин рухалися в сторону переходу. На третій платформі, о третій хвилині по півночі, кароокий молодик підняв сумку і зайшов до вагону.
Контролер подивилася квиток, оголосила місце і блимнула ліхтарем в сторону машиніста. Поволі, ривками і скреготом тонн металу об струни колії, машина часу рушила вперед.
На мить зникло світло. В тон руху: тудух-тудух, тудух-тудух, тудух-тудух...тууу-тууу, хлопчина йшов до свого купе. Ручка замучена часом, поскрипуючи, піддалася натиску і двері відчинилися. Всередині була дівчина, яку він не розгледів але привітався. Не рідко батьки прививають дітям хороші манери, хоча більшість тільки вседозволеність і безсоромність. Поклавши свою сумку на верхній полиці, він закрив двері. Сів, подивився на Квадрат ночі. Скло відбивало світло лампи і на мить здалося, наче з-за меж темних рам винирнуло сонце...мить...і втекло в ту ж темряву, що породила його. Навпроти нього сиділа дівчина. Коричневий шарф першим кинувся йому в очі, природні кольори завжди чарували своєю простотою. Підвівши очі в гору побачив, як на обличчя спадає волосся, коротке і не фарбоване. Подивився в очі, і відразу відвів погляд. Легка румяна з'явилася під очима. Вона читала книгу, якби можна було показати ті символи на пальцях, то певно не закінчилося б просто гіпсом. Він знову звів на неї погляд, щоб роздивитися детальніше все, що її доповнює або ж навпаки робить недосконалою. Прискіпливість до дівчат в нього з'явилася давно, коли всі кепкували з його внутрішнього, і не рідко, із зовнішнього вигляду. Така собі підсвідома система захисту від зовнішніх подразників. Ото ж він намагався знайти те, від чого можна втратити до неї інтерес.
Сині, трохи потерті джинси повністю прилягали до її ніг. Тоненький светр зеленого кольору не викликав впевненості, що їй в ньому тепло. На правій руці було кілька таких тонесеньких кілець-браслетів. На лівій, на середньому пальцеві, була примітна але в той же час проста каблучка, інкрустована кількома каратами темного каменю. Лак на нігтях в тон підходив до шарфа. Так тонко і легко підібрані кольори. Стосовно взуття, то воно було охайним, чорним, шматком мертвої телятини. Середній каблук - влучний вибір, якщо ти не хочеш здаватися шльондрою. Поруч з нею лежала куртка, чи може пальто, якось неохайно кинуте, зіжмакане чорне щось. З іншої сторони дамська сумочка, а поруч із нею більша, в якій возять причандали для подорожей. На перший погляд вона була просто дівчиною, напроти якої сидів просто хлопець.
Потяг прямував в сторону міста Ігрик, з міста Ікс. Для одних спосіб добратися додому, а для інших останній шлях в нове життя. Час пролітав дедалі швидше, розвіявся туман і розійшлися густі хмари. На небі засяв молодий місяць. Блідий як сум і недосяжний, як вчорашній день. Він підвів погляд на дівчину. Заговорити, чи промовчати. Як вона відреагує на прояв цікавості. Дивно було сидіти, дивитися і не знати, як і що зробити спершу. Хотіти доторкнутися і боятися непорозуміння. Мріяти далі, чи просто забути і прокинутися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716118
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2017
пиши, і не шкодуй чорнил на білому папері.
вдихай гірко-солодкий присмак сигарети.
закрий на всі замки, в квартиру, двері
і виливай все накипівше у памфлети.
пиши. не поспішай, залишилось ще трохи часу.
обдумай все, і в голові сформуй свою ідею.
нетлінне світло вільного від псевдо правди класу,
сформує всенародну політичну панацею.
пиши, вдихай весь біль і чорний яд обману,
пронизуй простір болісним відтінком слова.
вбивай набутий досвід в мозок наркоману,
щоб в голові цвіла весна, а не полова.
пиши, адже залишилося зовсім мало часу,
і в твої двері стануть гупати й кричати.
ти посміхнися, розтопи зими гримасу,
адже фінал потрібно сміхом увінчати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015
ще не настав той час, коли насправді станемо ми вільні,
і не зійшла зоря, яка вестиме нас в нове життя.
затуркані, ми боїмося вийти з тіні,
ще не настав наш час, ще не прийшла пора.
ще не настав той день старих забутих тіней -
переборовши страх підвестися і йти вперед,
струсивши мерзлий попелясто-сивий іній
з опущених голів - від чорної землі до золотих небес.
ще не настала мить, яку таїли тисячі розбитих сімей,
яку ховали від чужих, позбавлених надій, очей…
ще жевріє зола, яка розтопить холод безнадії -
настане наша мить, котра напоїть вогнищем сповна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2015
Холодний ранок. Річка вкрита ледь помітним льодом.
Крижинки холоду поколюють в легенях.
Важкий, ще сонний подих. Листя в паморозі під ногами стогне.
Реве десь тінь, крізь хмари рветься світло.
Із рота виривається гарячий холод.
Нога ступає в прірву сьогодення, і закриваються на правду очі.
Ще мить, і він попросить ночі... Ще мить і закричить у повні груди...
Як хочеться заснути знову, коли у кольорах немає більш натхнення.
Він впаде, підведеться, стане на коліна,
Попросить господа пожити або вмерти.
Він зламаний, немає тут йому прощення,
Приречений все проживати знову.
Ці подихи і безнадію сьогодення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610473
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2015
дозвольте поспати, я так сильно зморився.
життя покидає втомлене тіло.
я хочу літати і камнем зі скелі,
додолу зірватись і вмерти навмисно.
я хочу тонути в бездонному морі,
у темряву пекла вриватися сміло.
я хочу зірватись і впасти до крові,
щоб трішки живого у серці свербіло.
будь ласка, вгамуйтесь! ну скільки ще можна?
я прошу хвилинку, ще трішки поспати.
змінити свідомого мить на картинку,
в якій я ще можу між хмар мандрувати.
облиште, благаю! я сон не додивлюсь,
голодному радість - роси і стеблинку
якщо я продовжу, то вже не прокинусь,
залиште мені цю сонну стежинку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2015
Три мандрівні істоти світу пафосу, абсурду і терору.
Ми пережитки війн, страхіть, життя, голодомору.
Ми три комахи, тимчасово вільні від дорослого життя,
Вдихаємо суспільні опіати і моральні випари буття.
Ми три історії трьох різних фільмів у палітрі днів,
Ми ще залежні від бажання тих, хто на цей світ нас звів.
Ми робимо маленькі кроки у безмежний світ.
Ще багатьох ми не побачили облудливих страхіть.
Ми пагорби, що не помітні в тіні древніх скель.
Ми імпульсивні наркомани, котрі рвуться на дуель.
Ми ті, хто хоче жити повноцінно без мети,
Але у світ великий ми бажаємо пліч-о-пліч йти.
Ми перша зірка у пастельній темряві ночей.
Ми перше слово, ще не мовлених речей.
Ми перші роси, що напоюють собою спраглий ранок.
Ми неминуче світло, що приносить в світ, новий світанок.
Ми денна темрява і ночі світ.
На сторінках життя описуємо свій політ.
Ми колективна тривалентна Всесвіту душа,
Ми - зайчик, їжачок і ведмежа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2015
сіра кімната: старі рами ледь тримаються на місці.
крізь бите скло вривається розірване проміння ранку.
порожні стіни, цвіль чорніє на шпалерах в квіти,
в куточку зламаний стілець дитячий, критий лаком.
на стелі лампа, трішки вимащена в біле.
під нею стіл дубовий виїдений шашлем.
чорніють ніжки, поверх світла скатертина.
на ній стоїть потріскана, із глини, ваза.
стоїть людина, одинока тінь в кімнаті.
одна жива душа у чотирьох самотніх стінах.
ще рветься світло, крізь тягучу павутину,
і намагається зігріти пам'ять втрати.
старенькі руки, важко дихати в полоні.
обличчя сіре, наче попіл сотні згарищ.
у вазі квіти, не осінні, а весняні -
сухі мерці, покинули їх дотлівати.
порожній погляд, тлінні очі, сиві коси.
остання серед всіх, хто світ покинув.
і не світитимуть безмовні очі,
від втрати всіх, кого так сильно полюбила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609831
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2015
черговий ранок,знову кава й сигарети…
холодні губи обпікає майже з'їдений сніданок,
а в голові порожні симфонічні оперети
руйнують щільну компіляцію вчорашніх рамок.
черговий день, все те ж бездонне і пекуче сонце
крізь щільне віття тягнеться на землю.
думки десь там, де сотнями горять у темряві комети,
а тіло павутиною, рутина заплела, поміж фіранок.
настала ніч, нова пора того нестримного покою,
який дарує світ нових пригод і незабутніх мандрів.
як тепло обіймати лінію червоного прибою,
і з першим вибухом світанку знову очі відкривати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2015
ти пам'ятаєш, як кохали в перші дні?
якими зорі нам здавалися на небі...
і дві душі, два Всесвіту вогні
жили єдиним, дихали й молились.
ти пам'ятаєш наші посмішки смішні?
ту щирість, променисту і нестримну...
і навіть в дні холодні жили у теплі -
для тебе я один, і ти моя єдина.
ти пам'ятаєш перші сльози в темноті?
холодні руки обіймали і молили,
не залишати все на долі самотік,
бо Ми були усім, чого самі хотіли.
ти пам'ятаєш перший день і новий світ?
коли закінчилося все, що ми нажили...
чогось хотіла ти, а я чогось не зміг
і все, чим були Ми, назавжди розділили.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2015