| Сторінки (2/170): | « | 1 2 | » |
отак закінчується осінь.
отак минають почуття.
і втрачене - у небуття
холодний вітер геть відносить.
не пам'ятатимеш дороги,
не цілуватимеш долоні.
бо в тілі кров твоя холоне,
так й не відчувши насолоди.
згорить в тумані погляд твій,
неначе барва падолисту.
ти не хотів любов тернисту,
та розгорнув її сувій.
отак закінчується осінь.
холодний вітер в шию дме.
немає ніжності ніде,
і я тебе вмираю зовсім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2010
ти міряв це небо своїми кроками,
тягнув руки до холодних пам'ятників,
що їх поставили вчорашнім героям.
сміявся з тих, що беззаперечно вірили,
сміявся з тих, що безнадійно мріяли.
ти завжди говорив мені: "світ - це збіговисько божевільних".
я тоді тобі вірила, бо знала: ми такі.
хотіла зрозуміти твою філософію,
прозріти нарешті у цих заростях
так, щоб здаватись тобі ще прекраснішою.
так, я була дурною...
ти тоді все придумав, все собі вирішив.
тобі було потрібно, щоб хтось завжди за тобою бігав,
мовчав і навіть не думав.
ти ж дивився мені в очі і казав:
"спокійно. колись світ і про Гітлера згадає!"
я не розуміла цього твого дивного імені,
але ти все прорахував і запевнив -
воно круте.
так, я була дурною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213967
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 02.10.2010
сьогодні зранку метелики були занадто холодні.
я боялася брати їх в руки, щоб не зламати їхні замерзлі крильця.
я боялася дихати на них, щоб лід раптом не розтанув.
я боялася, що вони можуть полетіти, зірватись у небо,
втекти з моїх рук,
так і не подарувавши мені
першого бабиного літа...
* * *
я заплющувала очі. здавалось,
цей ранковий холод набрав
повні кишені каштанів,
повні черевики дощу,
набрав у пазуху кленового листя.
я кричала йому вслід: "злодій! ловіть злодія!"
але ніхто й не озирнувся, ніхто
й не почув мене.
а холод тікав...
я зайшла у трамвай.
спітнілі вікна важко дихала мені в обличчя,
я намагалась не дивитись нікому в очі,
боялась зустріти гидку відвертість...
страшну байдужість!
і раптом:
"дівчинко, передайте - один осінній".
я виходжу з думок.
"ах, так, звичайно. один осінній, передайте, будь ласка!"
старенька бабуся дивиться на мене з-під лоба:
"який?"
я кажу їй: "один осінній".
вона до мене: "ви з якої ноги встали сьогодні, дівчино?"
а я мовчу...
бо що ж ще мені сказати?
що говорити цим людям?
хіба ж вони чують?
хіба ж вони знають?
* * *
сьогодні зранку метелики геть пожовкли.
я боялася, що вони не злетять,
я боялася, що вони вже не зірвуться в небо,
не втечуть з моїх рук,
щоб знову принести мені
повну корзину дощів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213719
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 30.09.2010
учора ми збирали журавлину
у жовтий кошичок з вербової лози.
а потім побрели у ту долину,
де в травах сняться кольорові сни.
нас поле з радістю взяло в свої обійми,
крізь хмари сонце ніжило теплом.
на скрипці грав пісні вітрець-розбійник
і сипав в очі білим нам піском.
ми засинали, мрії свої снили,
на захід розбігалися хвилини.
а ми ще вчора сильно так любили,
коли духмяно пахли журавлини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2010
коли дощ розливає свої фарби на твоє почорніле серце -
хочеться кричати від радості,
хочеться піднести руки до неба і довго-довго сміятися,
неначе сміх - це райдуга.
іноді не помічаєш дощу, бо він приходить зовсім тихо,
непомітно пробирається крізь шпарини твоїх ще незагоїних ран
і засипає тебе своїм кришталевим намистом,
наповнює твоє серце із самого дна.
ти п'єш той дощ натщесерце, закусуєш легким меланхолійним настроєм
і знову забуваєш писати, хоча й обіцяла...
невже тії фарби дощові ніколи не знайдуть у тобі справжньої
істини?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205940
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 14.08.2010
я заснула в долонях нічної тиші,
задихнулась минулим, бо подихи глибші.
а в щоденнику знову біла сторінка,
мої дні - лиш життя дешева розцінка.
чорно-біле мистецтво брудних думок,
в рай чи в пекло - один лише крок.
і до серця судинами - бабине літо,
спогад впаде у прірву, інакше - болітиме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205669
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2010
Не зійти мені на цій станції,
Не торкнутися землі грудки,
Де й в очах твоїх - традесканції,
Понтедерії, незабудки.
Тільки в мріях ми - наче рана й бинт;
Діти також лишають кроки
(Де цвіте тирлич, пахне гіацинт)
Біля моря, в піску глибокі...
Не побачити очам моїм цвіт,
Не торкнутися більше неба.
Очі-проліски кличуть у політ...
- Хіба ще мені чогось треба?
Я ж не знаю так, чи в полях, полях
Таку квітку земля вродила,
Щоб приніс тобі я її в руках,
На вівтар приніс, моя мила...
Знову й знову я бачу сон (о сон!),
Квіти в росах, у діамантах...
Тільки ж поле так я і не знайшов,
І не зміг квітки ті зірвати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2010
[...] У її душі жила маленька істотка, яка щоранку скиглила. Вона пила гірку каву, курила важкі цигарки, недосипала, та істота не заспокоювалась. Вона прокидалась у хорошому настрої, вмикала радіо і пила зелений чай - істота все ж не давала спокою. Іноді у хвилини відчаю вона хапала ніж і намагалась встромити його в груди, щоб більше не чути з середини схлипувань та ридань... Ніщо не заспокоювало того маленького демона...
Проходячи повз вітрини магазинів, вона натрапила на крамницю, де продавали лікувальні трави. Там торгувала відома усім знахарка. Дівчина розповіла їй про своє горе, і стара взялася їй допомогти. Розказала, яку траву потрібно заварювати і як її пити. Схвильована, вона швидко все взяла й побігла додому...
Минув тиждень, і істота уже рідше давала про себе знати, дівчина потрохи заспокоювалась...
[...] У кожному з нас живе демон, який надає певного сенсу нашому життю. Вбивши демона, ми вбиваєму власну сутність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203426
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.07.2010
... Холод огортав стіни самотньої кімнати, у якій лише ти, пачка цигарок на підлозі і декілька списаних аркушів паперу. Через відчинене вікно вривався вітер, недбало гладив твоє волосся і роздував папір до найдальших кутків кімнати//планети//. Білі стіни були якимось різким контрастом, що ніяк не вписувався у твій внутрішній світ. Що й казати - самотність, якою всіх так лякають, стала твоєю... ТВОЄЮ! Ти відчувала її кінчиками своїх худих пальців і холодних вух, рогівкою сірих очей. Щоразу, отак лежачи на підлозі, недбало розкинувши все найцінніше, ти думала про неї... Здавалось, лише вона знає найпотаємніші вулички твоїх думок, твого тіла. Її близкість обернено пропорційна кількості викурених цигарок - вона ж бо ненавидить тютюновий дим! А ти наївна, кохаєш її, віддаєш їй усю себе, до найменшої клітинки. Ти простягаєш до неї свої руки, а вона лише зневажливо кидає на тебе погляди. Ти слабка. Ти не для її егоїзму. Такі, як вона, не хочуть, щоб по їхніх ногах розмазували сльози... Твоє кохання для неї - дитяча забавка. Ти ж цілком віддаєшся солодким стражданням, на які вона тебе прирікає. Кожне пусте слово, так байдуже кинуте у твій бік, - немов якась життєдайна сила для твого божевільного почуття. Ти кохаєш самотність//о так, ти кохаєш Самотність!//усім своїм нещасним єством, яке лише ніжно зривається до неї від кожного найменшого звуку...
- Тобі не здається, що сьогодні занадто холодно?
- Ні, це вітер...він відчинив вікно...
|27.07.2010|
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203203
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2010
Сонце ховало свої промені у кишені землі, щоб раптом у сні не загубити їх... Золотисті вії ледь-ледь тремтіли, бо ніжний вечірній легіт вибіг на пробіжку. У затінку рожевої вишні тулились одна до одної дві гусениці - об'їлись зеленого листя, і їх боліли животи... Сонце усміхалось востаннє цього дня, маленькі ямочки на щічках робили його схожим на якусь дивну Фею...тепло і спокій... Перші сутінки огортають землю легким хвилюванням - скоро прийде чарівник читати казки!
|18.05.2010| for Vikki
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203094
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.07.2010
сьогодні на південь - порожній поїзд
сьогодні без цукру - кава
з листом у кишені втікає злодій
це осінь тобі писала
*
сьогодні на південь - квитки безкоштовні
а зранку пісні бутерброди
годинник вбиває а дні - невідновні
лиш спогади про насолоди
*
сьогодні на південь - птахи зібрались
куди ви? погляньте: лиш липень!
"ми просто сьогодні бажанням віддались -
у теплих краях сезон вишень"...
|27.07.2010|
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203070
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2010
спів пташиний в липневих дощах
тягне хмари в вишневі сади
закрадається у тіло страх -
кожен спогад як частка біди
річ не в тому що горе чиєсь
так бентежить птахів голоси
а у тому що кожне з сердець
світ до неба не буде нести
чи то липень усьому вина
що дощами знебарвлює літо
хто не знає а й знає - дарма
світ начхав на усіх взагалі-то
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2010
єдиний спогад літа - чорно-біле фото
загубилось у валізі наповненій різним мотлохом
на березі моря в піску ти ховала свої худі ноги
тривожно позираючи на захід
серед хмар що завзято вбивали сонце
літали божевільні чайки мовби гроза
ти розкинула руки бо вони боліли
пульсувало щось та тобі було байдуже
ти ж то знала: серед мотлоху завжди знайдеться
хоч щось чорно-біле хоч щось справжнє
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2010
холодна тиша не обійме тебе вранці
крізь призму спогадів - у синю далечінь
душа мовчить грозою й дикі танці
веде бджолиним роєм твоя тінь
шумить туман коли спада додолу
ключі від замку - схованка від зла
у барвах голосів тікає у роздоли
твоя навіки дівчинка твоя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202700
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.07.2010
розлогі клени огорнулись зеленавістю,
ранкові роси смуток допилИ,
я йду життям за руку із ненавистю,
я трохи більше, ніж шматок краси.
мистецтво щастя - бути наодинці,
мов намистини сипати думки.
для кленів радість в дощовій краплинці,
для мене досить з гідністю піти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2010
кінець червня. запахло чорницями,
вітер з півночі тягне дощі.
за комоду старого полицями
заховала щоденник душі.
щоб не плакало літо за холодом
і щоб тиша ступала одна.
заморила думки свої голодом
і налила у келих вина.
відпочити б...від буднів тривожних,
від постійних із неба "чому?"...
помирав на шляху подорожник,
переміг все ж у собі війну.
підкрадався тремтячими сходами
старий кіт у пташине гніздо...
хоч любили так сильно Бога ми,
забували усе, що було.
кінець червня. а літо надворі
ніжно пестить квітки й спориші.
розкидала думки у просторі,
завойовані кордони душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2010
пообіцяла літу закохатись...
десь в підсвідомості заклала почуття
для теплих вечорів і прохолодних ранків,
для ніжних поцілунків вітру...крізь фіранки...
так необачно клятву дала я -
пообіцяла літу закохатись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2010
...Вона малювала сни. Так-так, вона була художницею, яка акварелями малювала свої сновидіння. Дивні малюнки щоранку з'являлись на стінах, то фіолетові, то чорно-білі картини вимальовувались на сторінках її життя. Тримала у руках пензлик і з заплющеними очима палко малювала...те, що всередині.
- Чи здійснились ваші дитячі мрії?
- Так, я нарешті можу показати людям щастя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194450
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010
Чорні пасмурні дні огортали її
Дивним плетевом сліз на очах.
Літом теплим колись снились їй уві сні,
В ніжну душу вселяючи страх.
Мчали коні у вись до холодних дощів,
Залишали по собі лиш тіні.
Вже не буде тих днів, о, не буде тих днів,
Де кохалися ви у цвітінні.
Спогад швидко мине, і забудеться мить,
Бо минулим лиш жити - даремно.
Хай не плаче душа, нехай серце не спить,
Нема щастя в очах, в яких темно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194447
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010
весняні дощі знов заплакали барвами осені,
і ранковим туманом обійняли навколо ліси.
прохолодою дихають в небо трави скошені,
срібнотілі калюжі сповнені жалю й журби.
із миттєвостей травня - лиш вітер і дощ за вікном
білі квіти акацій нещадно зривають додолу.
світ огорнений наскрізь невидимим білим тлом,
що в'їдається намертво в зелень сумного роздолу.
сльози марять дощем, та я не впущу їх на волю,
хай гроза розриває терпкі почуття на шматки.
я заморена болем, та годі картати долю,
всі нездійсені мрії - це тільки мої помилки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192776
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.05.2010
на шпальтах твоїх очей уже не друкують щастя,
у заголовках ночей немає моїх імен...
я тихо зчитую біль, який іржі все ж піддався,
самотність - це внутрішній тиск моїх посинілих вен.
в трамваях твої доріг не компостують думок,
я прозою осені впаду в безодню забутого смутку.
холодна печаль дає сьогодні останній урок
про тихий нічний туман і як танцювати під дудку.
ти питимеш чорний чай, за небом ховатимеш тишу,
свій меланхолійний стан забуду я десь в метро.
відтінками літніх злив я в серці твоїм залишусь,
єдиним травневим дощем, що стукав в твоє вікно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192550
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.05.2010
може серце мовчати, коли не захоче любити,
глибиною чуттів не ятритиме свіжих ран,
не проситиме болю, страждання для себе щомиті,
від очей берегтиме свій дивний спустошений стан.
почуттям, мов з вулкану, не зірватись із нього лавиною,
воно б'ється смиренно без жодних надій на життя.
та життя не відходить від нього лихою годиною,
розлюбивши - немає йому каяття.
тихі нотки жалю разом з кров'ю проб'ються до нього,
принесуть світлі спогади чистих юначих зізнань...
та мовчатиме, кляте, не зронить і слова нікому
про свій світ вглибині і свою нерозвідану даль.
хіба серце черстве, що ховає уламки кохання,
що мовчить, бо немає у ньому взаємних чуттів?
час лікує, та навіть найбільше старання
не врятує його від журби й голосінь...
дощ осінній впаде пеленою ілюзій і спогадів,
тихий щем наверне і пробудить любовні шрами.
не мовчатиме серце тоді, оповите мільйонами здогадів,
що з коханням закінчились всі найболючіші драми.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191463
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
загубився у чорному плесі безликих ілюзій
дивний князь обезводнених сивих дум
а чи голос віршів а чи спомин забутих прелюдій
навівають в роз'ятрену душу напівживий сум
*
мабуть літо мине швидше аніж весна
гірким щемом простелить дорогу опалому листю
стерта з пам'яті пам'ять що більше тебе нема
князя що полетів у небесну тернисту
*
мить остання мине як минає усе на світі
чорно-білими слайдами спогадів вріжеться в серце
линуть з сонця слова як слова молодих неофітів
наше щастя мине як минає усе нестерпне
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010
Глобальні зміни моєї душі
//сьогодні нудна середа//
Я просто прокурюю мозок тобі
//для тебе це не біда//
Як вип'ємо наше терпіння додна
//мартіні, будь ласка, мені!//
Я просто з уламками піду сама
//начхати на мене тобі//
Дивуюся Фрейду, пішов би він!
//моя психологія краща//
Сьогодні важливо не втратити тінь
//бо тінь - це тіло без фальші//
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190631
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010
...розбита кришталева ваза на підлозі,
зів'ялі квіти у руках твоїх -
це навіть трохи романтично.
маленька дівчинко, не плач сьогодні,
бо твоя неуважність/валиться все з рук/
закінчиться малесеньким скандалом
в твоїй душі.
не задивляйся, дівчинко, на небо,
бо там нещасні не літають,
тобі ще довго лікуватись треба,
щоб ощасливитись.
компрес на душу і пігулка
від смутку і дурних думок...
А потім вже й на сьоме! Ох, дівчинко, давай забудемо
усе, що буде потім...
Бо щастя краще зберігається,
коли його глибоко заховати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188831
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010
як тисячі крапель дощу упадуть
на чорну /для когось холодну/ землю,
я пам'ятатиму про тебе і тоді...
бо забувати - це недобре,
коли в душі панує ностальгія,
недобре викидати із душі сміття!
хай ще полежить!
а раптом мухи там не заведуться
і збережеш цей мотлох назавжди!
та дощ - це зовсім і не тисяча,
це навіть не мільйон,
тому не бійся - ця меланхолійність
навіяна лиш прохолодою дощу...
навушники у вуха - і танцюй,
хай інший хтось сьогодні п'є вино
і губить біль у білій попільничці.
якщо кульбаби вже перецвіли,
то йдем з дощем гуляти в жовте літо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188641
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.05.2010
Я трохи забагато думаю...
Думки, мов біле павутиння,
мені вплітаються в волосся.
Лиш трохи зачепивши спогад,
втікають геть, щоб тіні,
які сховалися в ранковому серпанку,
схрестилися...
Глибокі марення, або навіяні вірші
залазять в душу і тремтять,
бо їм здається, що я вб'ю їх...
Та ні, я ж просто хочу щастя!
Насипте мені в жменьку його трішки,
я хочу просто порадіти...
Про пам'ять, спогади, і взагалі минуле
краще мовчати.
Слова втрачають сенс, коли злітають з вуст,
а спогад застигає у душі...
Мабуть, навіки. В когось - на секунду.
Та це не так уже й важливо!
Бо головне, щоб разом із дощем
до тебе прилітав травневий вітер
і приносив тобі листи
від тих, що люблять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188587
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.05.2010
Людська нещирість - як чорний плащ, він нібито й трохи зігріває, але від нього жодного душевного спокою. Чорне приносить похмурість, і зовсім холодні погляди поглинаються ним і живуть там до першого теплого сонечка. Тоді ти знімаєш його, і душа твоя звільняється від цих кайданів нещирості.
Прокидаєшся зранку, і вітер вривається в тебе потоком свіжості. Колись тобі хотілося задихнутися цим потоком, щоб аж сльози набігали на очі. Ти вдихала його у себе, твої легені ставали все більшими і більшими, сльози находили і навіть починали капати... Якась невідома сила охоплювала тебе і ти все ж робила видих...щоб знову жити, знову дихати...
Чотири стіни стали твоїми подругами. Ти розмовляла із ними, бо вони, на відміну від тебе, були білими. Ти думала, що їхня душа така ж біла, і виливала їм свою. Тобі потрібно було з кимось порозмовляти, комусь довіритися...
Бувають дні, що кава і цигарки уже не лікують... Холодні батареї під вікном похмуро тягнули до тебе свої руки, огортаючи тебе дивним відчуттям спустошеності. Ніщо не приносить радості, а там, за тими прозорими скляними ґратами, - весна. І тобі, мабуть, було б уже варто купити собі нові кеди, бо твої за зиму втягнули у себе стільки сирості, що ти не могла на них дивитися. А як же тоді тобі ходити, якщо ти постійно дивишся під ноги?!
Згадуєш про осінь... Солодкі спогади осідають у душу і на кутики губ...ти легенько злизуєш їх язиком і щиро посміхаєшся. Ти тоді читала Флобера, і у тобі панував настрій божевільної вар'ятки. Ходила з ним, як з писаною торбою, і говорила всім, що виховуєш свої почуття. Як показав досвід, вихователька з тебе ніяка. Через тиждень, закинувши книжку на вічне припадання пилом, човгала своїм носом і витирала мокрі очі. Білі стіни вже ледве дихали, бо вуха не могли слухати твоїх нарікань на несправедливе життя. Твої важкі думки закупорювали їхні пори і повітря до них не надходило... Восени тобі навіть просто так хотілося плакати.
Сьогодні вже четвертий день, як ти сидиш у своїй клітці. Жодного бажання виходити немає. Кава закінчилась, і ти тішиш себе думкою, що це єдине, що на даний момент закінчилось, а могло б бути й набагато гірше...
Хвороба - це не недуга. Недуга лікується, а ти вже давно невиліковна. Надоїло чекати рятунку, бо ті, хто хотіли витягти тебе, зазнали поразки. Бо ти сама по собі. Бо є багато "але", які ніхто ніколи не намагався переконати. Божевільність при здоровому глузді - зовсім невиліковна хвороба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187446
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2010
запах твоєї сорочки, чорної як і душа,
врізався у легені, як вістря тупого ножа.
спогади болю гіркого
в серце вписались навічно.
просто забудь мої очі, а то тобі буде гірше!
мила твоя не хоче лапшу на вухах тримати,
сонце, іди далеко! милий, іди до с*аки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187428
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2010
рожевий ранок стукав у вікно,
кидав проміння на чорняві коси,
а за вікном вже сонце розцвіло
й голубило на травах срібні роси.
щасливий вітер гойдалку гойдав,
вона ж плачем своїм прогнала сон...
дівча зеленооке ранок цілував
і квіточки їй сипав у долонь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183155
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2010
коли тобі хотілося мовчати,
надворі плакала гроза...
сльоза так рвалася літати
аж ген під сині небеса.
схрестила пальці у кишенях
свого холодного плаща.
нехай гроза б'є по мішенях,
твоя ж невинна ще душа!
ховаєш очі у калюжах,
які цілують твої кеди.
і вітер рветься в чорних блюзах
розплутувати рижі дреди.
і сумно скрізь...годинник б'є хвилини,
дощу зеленого ніяк не зупинити.
чотири дні...залишилося для дитини,
яку в собі ти вирішила вбити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182583
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.04.2010
Рожеві листи...Запах засушених пелюсток троянд і такий ніжний аромат парфумів. Стільки спогадів, стільки пережитих заново емоцій...і все ті ж почуття...почуття, які не вб'є світ, бо вони - безсмертні, ми зробили їх такими...ми плекали їх у своїх серцях, голубили, ніжили. А прохолодними ранками пили гіркий чай, щоб хоч раз відчути щось гірке на губах...Спогади...Щастя ніколи не буває забагато, воно як повітря життєво необхідне...А скільки його у твоїх листах! Ти ніколи не вмів гарно писати, але щирості тобі не бракувало. Ти малював на рожевих аркушах квіти, "щоб весна завжди була у моєму серці". Я живу цими спогадами, дихаю ними...і чекаю дощу. Можливо, колись дощ заспіває мені про тебе, він ж все про нас знає, він бачив, які ми були щасливі. Дощ був нашим. І тоді, коли всі люди сиділи у своїх домівках, ми гуляли, мокли, але були безмежно закохані у те божевільне небо, у той холодний дощ, у той мокрий асфальт, у ті єдині очі...Спогади...Жити лише ними - солодко до болю...та твої листи нагадують про тебе, вдихають у мене якусь нову силу, що не дає опускати рук, закривати серце, спустошувати душу...Цей дощ - справді наш...навіки...
***
["alexandre desplat - new moon" - мелодія, що навіяла спогади]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182122
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.04.2010
щоку поцілував квітневий вітер,
волосся зав'язав у сині квіти,
тривожним шепотом сховався у кишені,
щоб мрії не змели шалені
його із обріїв полинового світу,
під небом, схованим до літа...
...хай засміється щирий легіт,
у вухах - твій солодкий щебіт,
травою сплетена цнотливість,
осінньо-маревна томливість...
глибока порожнеча у душі -
як янгол, вбитий при тобі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181789
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.04.2010
тепер, мабуть, забути б всі тривожні звуки
у телефоні, що очікує дзвінка...
схопитися, і знову впасти...в руки
набрати трохи білого вина
і ним помити очі...щоб пеклО,
і щоб щоками туш текла твоя...
нехай тебе забули...хай давно
вже не чекають теплого дзвінка...
/зв'язок відсутній/ всім на вас начхати/
яка печаль! стривожені гудки...
на відповідь нема чого чекати,
нема нічого, лиш пусті думки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181637
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.04.2010
Чорні діри твого смутку
Заганяють всіх у пустку,
І замріяні троянди
Не знайдуть у тобі правди,
Пелюстками вже зотлілими
Вмруть у серці наболілими
Сірі відблиски сподівання
Про взаємність і про кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179206
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.03.2010
Твоїм очам не дано зрозуміти неба,
Як тихий вітер роздува пісок...
Твоїм очам...а їм нічого і не треба,
Вони самі собі...у них нема думок.
Нема нічого...тільки далечінь,
Пуста байдужість і гірка неправда...
І не відчують, як спадає тінь
На вже давно забуте їхнє "завтра".
Такі собі...бездонно-сірі, в забутті,
Лиш холодом обіймуть, і так тихо
Тебе забудуть...нащо ти їм у житті?!
Вони й без тебе вмруть...усім на лихо.
І хай тобі ті очі - найдорожчі,
Та що там Ти?! Тобі не зрозуміти,
Чому вони до всіх такі холодні...
Чому їм у безодню треба полетіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179205
рубрика: Поезія,
дата поступления 22.03.2010
Що вбиває нашу душу? Що завдає болю і змушує нас плакати? Кому потрібно, щоб зсередини нас розривало на шматки?
... Я дивуюсь, як сльози ще не пробились з очей. Вони так близько, вони затягують мої очі легкою плівкою, яка блищить...блищить болем. Серце стихло, мабуть, боїться мого дивного стану. Немає в світі щирості і добра, скрізь блукають дивні постаті з чорними парасолями і виривають з грудей те найтепліше, найдорожче. Кладуть у чорні пакети - і на сміттєзвалище...а там ще чорніші ворони все розшматують, розтерзають... Тож, чи варто збирати в собі те добро? Ніхто ж не оцінює твого бажання виявити пошану, милість, милосердя...
Тютюновий дим, брудні недопалки і сміття...твоя душа - наче кухня, де ніколи не миють посуду, тебе знудить...
Що ж вбиває нашу душу? Люди??? Ні, їхні вчинки і їхня байдужість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177516
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.03.2010
тобі моя душа - далека вічність,
думкам моїх не оп'янити твоїх віч...
є у мені замерзла вірність,
яку колись зігріють...віч-на-віч.
я мовчки поцілую силует
тіней, що тихо плачуть в темноті...
колись нашим серцям - дует,
тепер - кохаємо насамоті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177402
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
твої шрами - мої рани,
мої сльози - твої очі
де ти зник цієї ночі?
не вбивав мене устами...
я хотіла загубитись
в павутинні вузьких вулиць,
але місяць світло тулить,
і я мушу покоритись...
де ти зник цієї ночі?
чом покинув свою кицю,
я тебе до себе кличу...
мої сльози - твої очі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177223
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010
Колись доля черпала воду
У струмку...
Задивився ти на вроду
Струнку.
І не бачив тоді неба
В очах,
Бо втопитись було треба
В сльозах.
Щоб холодні чисті ріки
Лісів
Загребли собі у руки
Жалів
За коханням давно вбитим
Колись,
Серце б\'ється, та розбитим
Болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176465
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Ген розлогою стежиною у полі
Поверталася пісня тужлива.
Хтось украв собі щастя у долі,
Отже, я тепер - нещаслива.
Синє платтячко теж заплакалось,
Бо тікала я зранку росами.
Ні, нічого уже не трапилось
Із моїми ногами босими.
То я плакала десь тихесенько
Край колючого терену.
Затягнула синє легесенько,
Витираючи ним сльозу.
Хай тепер мене зла хвилинонька
Не чекає в вишневім садку.
Я ж сьогодні така нещасливая -
Бо сьогодні немає дощу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176461
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Чорне полотно накрило землю,
стало навкруги так темно-темно,
лише нишком хтось голочками
розстріляв його дірочками.
І надмухав хтось під куточками
мокрим подихом і сльозочками,
огорнувши землю всю сирістю
і смішною дівочою уразливістю.
Крізь дірки пробиваються погляди
і кидають скрізь свої здогади,
чорним інеєм окриляючи
звірів стомлених, не дрімаючих.
Заколисує пісня маревна
полотно аж до берега.
І блакитною скатертиною
пролягає світ милий нам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176443
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.03.2010
Як сідатиме сонце спати
посідаємо ми на балконі.
На гітарі ти будеш грати,
а я буду в твоєму полоні.
Свої очі звернем до заходу,
щоб поніжитись у барвистості.
Я тихенько тобі співатиму
про свої неприховані пристрасті.
Обіймемось собі, і мріями
сонце нашими оповиється.
Я закліпаю дрібно віями
і уста наші не зупиняться.
Як сховається сонця ниточка
за зеленим глибоким обрієм,
засоромимся на хвилиночку
і любов нашу рОзіллєм.
І гітара наша розсердиться,
затремтить собі ніжно струнами,
ми ж обіймемось тихо серцями
і тілами такими юними.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176433
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Спіймав самотність у тенети
своїх закоханих сонетів...
Спіймав? Тоді в собі тримай,
нікому більш не віддавай!
Бо та самотність гіркосльоза
ще воскресить у тобі грози,
травневі лагідні дощі
і очі ніжно-голубі...
А пам'ятаєш? Ні, забув...
А ти ж також щасливим був,
кохав волошки сині в полі,
що тихо шепотіли: "до-ля"...
Таки кохав колись...і палко...
Самотність! Що ж, тобі не жалко
тих громів відчайдушних і чудних,
бо ти сьогодні вічно спиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176394
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Тремтять слова, бо їм несила
Із вуст зірватись й полетіти в небо.
Яке там щастя?! Знову нещаслива
Втікаєш від усіх зів'ялим степом.
Твої уста не зронять поцілунку
І мовчки поглинатимеш журбу.
Тобі не виблагати в неба порятунку,
Тобі не осушити зраджену сльозу.
Чому болить у грудях серце
Не знає й вітер у полях.
Тобі сьогодні не піднести
Надію викохану в снах.
Нема очей - нема тривоги
За марно вистраждані дні.
І в небо не знайде дороги
Кохання, вбите у душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176392
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Дрімають голуби під дахами,
і вітер бігає поверхами.
Жовтаве листя в'юнкими вальсами
летить додолу. А потім сальсами
знову зривається над асфальтами,
а люди бігають, люди з пальтами...
Руки ховаючи десь у пазуху
слухають музику геть відразливу,
що отим людям танці кленовії -
серця розбиті в них, а руки - кволії,
їм би спинитись хоч на годиночку,
намалювати в думках картиночку
пензлем осіннього танцювання.
Може й до них теж прийде бажання
в вальсі зірватись в небо блакитнеє,
щоб осяйнути світла величного
райдужним дзвоном листопадовим
із ніжним присмаком виноградовим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176359
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Дивися глибоко, втопись в моїх очах,
і не благай у мене порятунку.
Сьогодні я у твоїх снах
перетворилася на злу чаклунку.
У казанку варила зілля,
щоб задурманить розум твій.
Не було більше вже терпіння
чекати, коли будеш мій.
Тихенько шепотіла заклинання,
коли ти пив любовний трунок.
Ну ось воно, моє кохання
і твій смертельний поцілунок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176355
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Надуті соняхи стояли в полі
Зернятка лускали, аж доволі.
Уже не хмурились і не плакали,
Стояли зажурені і не талапали.
Дивились скоса так кавуни,
Що спохмурніли їхні брати.
І теж надулись, що було сили,
Зелені боки аж підкосились.
Світило сонце на набурмосених,
Вони мовчали, голів не підносили.
Жовтава дівчинка ішла із косами
І їх усіх заколосила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176322
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Бузкова душа у рожевих тапочках
пробіжиться дощиком по лавочках.
І маленьким м'ячиком в небо кине,
щоб воно загорілось синім синьо.
І кирпатим носиком поцілує квіточку,
мов якусь чарівну сонячну дівчинку.
Побіжить просити у веселки шапочки
і загубить нищечком свої тапочки.
for Svitlja4ok =*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176319
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
лиш трохи зачекати...зовсім трохи,
щоб майже стихли твої кроки,
щоб утекла від тебе тінь
в кишеню марев й сновидінь.
щоб твої кучері в пітьмі
мені здавалися смішні,
і я так ніжно їх чесала,
солодким чаєм напувала
й боялася поворухнутись вправо,
щоб горе тебе не забрало.
мені ж так треба, дуже треба,
щоб дощ тобі не падав з неба,
бо твої кучері тендітні
не витримають сліз залізних,
тоді засохнуть в довгі пасма
тоді не стане їх, і катма...
без парасольки не іди,
коли на вулиці дощить!
тоді ніякі гребінці
не подолають кучерців,
що їх зав'яжуть дощ і вітер...
а літом в них вплітати квіти
уже не будемо в траві,
бо будуть пасма геть сумні
спадати на блакить очей,
не веселитимуть дітей...
не йди під дощ без парасольки,
щоб кучері твої не змокли!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176167
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010
вітром, вітром...із вітром
ти заручилась, забулася назавжди...
і лише мрії, мрії...і без правди,
бо ти ж таки заручена із вітром!
...тебе ж бо зранку будить сонце,
тобі роса вмиває білі щоки.
волошками блищать твої очі,
п'янять уста березовії соки.
...ти ж з вітром! ти своє волосся
розчісуєш у полі будяками!
і хай поля такі зарослі,
та ти ж там спиш із цвіркунами!
ти - божевільна, ех, та ти така,
ти ж зовсім не ховаєш свої втіх.
і хай собі шумить ріка, шумить ріка,
що убиває всіх твій сміх!
...закохана у вітер до мурашок,
загублена серед природньої краси...
ти - збожеволіла, та що ж?!
тобі байдуже з ким в безодню упасти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175816
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.03.2010
Зашумить прохолодою вечір,
Десь загубиться пил сірих буднів,
Чорні потяги знов на захід -
Втеча від твоїх диких смутків.
Порожня валіза із запахом кави
На колесах своїх утече у вагон.
Ти сидітимеш і проситимеш правди,
Та недійсний уже твій талон.
Мокрі вікна співатимуть блюзи
Про недавні січневі морози.
А за ними ідуть чорні люди,
А за ними - самотні дороги.
І у потязі зовсім старому
Твоя втеча просякне брудом,
Бо немає виходу з нього,
Тихий вечір був лише чудом.
Ти поїдеш на свій сірий захід,
У вагоні забудеш мрії.
Твій відхід від себе, твій вихід
Із маленьких шматочків Надії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175787
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.03.2010
Весняний вітер полоскоче щоки
І ти подумаєш: "Ну доки,
Ну доки небо буде сірим?
Коли вже сонце день зігріє?"
У серці не співають ще птахи,
Ще десь сидять твої страхи
В шпаринах бідної душі,
Яка так вірила весні.
А та прийшла сама, без нього,
Без сонця теплого, ясного.
І що тобі ота весна?!
Ти знов сама, ти знов одна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175076
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2010
Єдина іскра життєдайного вогню
дотліла.
Вона тебе завжди
боліла.
І душу віддано твою
все гріла.
Та ти шукала все біди.
Хотіла
сховати її світло у собі.
До тіла
тулила лише спогади сумні.
І мрія
ще десь цвіла у глибині душі.
Лишила
для неї чисті промені в вікні.
І сонце
на щоках малювало ластовиння.
Так тихо
співала флейта і текла ріка.
Дотліла
остання іскра щирого моління.
І ехо
ще слухала твоя душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173801
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2010
Холодні очі дівчини-весни
Дивилися з калюжі на дорозі.
Асфальтом обіймалися вони,
Жили у рейковім барлозі.
Впивалися розм'яклим снігом,
Вдихали атоми вологої землі...
Жили у чорно-білім світі
Завжди сумні, усе сумні.
Бліде волосся дівчини-весни
Квітчалося обмерзлим листям,
Йому забракло жовтизни,
Щоб раптом стати променистим.
Воно гойдалося під небом,
Кидаючи химерні тіні.
І чорні барви тліли щемом
У повністю сліпім молінні.
Ця дивна постать дівчини-весни
Мене журбою й сумом оповила.
Так жаль, що треба їй прийти,
Так жаль, що скоро скресне крига...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173796
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.02.2010
Тобі у очі заглядало небо?
Ця нескінченність і пуста прозорість...
А кажуть: знає все про тебе
Його незвідана ніким ще неозорість.
Духмяним плесом проганяє вітер
І розганяє хмари того раю,
Немовби то блакитні віти,
Немовби пару із горнятка чаю.
І небо плаче теж, коли думки
Його обсядуть, ніби чорні хмари.
І сколихнуть тоді оті гілки
Громи і блискавиці, урагани.
У ту далеку і незайману блакить
Вітри несуть гріхи людей,
І кожну зірку, що засяє вмить,
Ховатиме від злих очей.
І згодом, немов вічний океан,
На землю упаде небесне плесо,
Бо у твоїх очах лиш сум, лише туман
Побачило безкрає небо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173200
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2010
У твоєму волоссі закутався дощ,
Заховався від світу у сонячні кучері.
Ти біжиш з парасолею по мокрих алеях площ,
І знімаєш з людей маски заплакані і засмучені.
Твої очі - краплини щасливих ночей,
Твої очі - мов іскри гарячих серпневих гріз.
Ти смієшся, і радість сміється з очей,
Ти біжиш з парасолею поміж каштанів й беріз.
Зупиняєшся лиш обминути глибокі калюжі,
І на руку впіймати теплі краплини дощу.
Усміхаєшся щиро, і хай всі навколо байдужі,
Ти - та сонячна дівчинка, яку я дуже люблю!
for Anja =*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173195
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2010
У душу заглядає сивий дим,
вселяє в тіло чорну пустку.
І холодом вчорашніх злив
все місто загортає в хустку...
І човен все по небу плив,
гойдався тихо на вітках небесних.
Дощами мов з відра хтось лив,
туман загнав тебе у пастку.
Деревам нагота не до лиця,
і полину не вгамувати болю.
Нема тому дощу кінця,
нема шляху із марева на волю.
У душу заглядає сивий дим,
далекі погляди згасають на світанку.
Цей дощ колись також любив,
любив гірку венеціанку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171524
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.02.2010
Мовчати... Мрії твої, мов сніжинки, падають з неба на землю. Їх топчуть ногами люди, перетворюючи у болото. Люди все змітають на своїх дорогах, і твої мрії - не виключення. А тобі - мовчати. Сидіти біля вікна, пити чай і мріяти...щоб твої мрії завтра знову випали білим снігом. Залишається вірити, що чим більше того снігу, тим більша ймовірність, що все ж хоча б одна малесенька сніжинка залишиться живою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171293
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2010
Зелене листя винограду
Мою засліплює красу.
Аж до найменших міліграмів
Передає всю суть дощу.
Палає свіжістю вітрів,
П'янить духмяним ароматом,
Говорить голосом полів.
Я захворіла виноградом.
І скоро прийде вже весна,
Я буду сльози із ним лити,
Бо я, немов ота лоза,
Тебе не можу не любити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171269
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.02.2010
Є місце на усій землі,
Де гомонить блакитна хвиля,
Перед заходом сонця, у теплі
Скидає ангел свої крила.
І дивовижними очима
Вечірню зірку обіймає.
А сам, здавалося б, людина,
Бо так і думає, й кохає.
У водах кришталевих океану
Свою утоплює красу,
Щоб обійнять свою кохану,
Вечірню зірочку свою.
Лиш темна ніч кидає тіні
На ті закохані тіла.
А їм би зачерпнути мрії,
Допоки ніч чека кінця.
Коли ж на сході рожевіє,
Й зоря втіка за горизонт,
То ангел крила знов вдіває,
І воювати йде на фронт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171045
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2010
Яблуневоцвітно усміхнулось небо,
Де світанок ніжно цілував зорю.
Ну хіба для щастя нам багато треба?!
Тільки шепотіти: "Я тебе люблю..."
Малювати снігом мрії на асфальті,
Щоб злетіли в небо білими птахами,
Серцем пригортати бежеві пуанти,
Мрій балет дивитись над дахами.
Під вечірнім небом рахувати зорі,
Колисати тишу скреготом снігів...
Подивитись в очі синьо-неозорі
Й ніжно побажати теплих снів.
=*
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170485
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2010
Чай із пелюсток троянд
ніжно вдихаю устами,
і ніби воїн-троян
птахом лечу над полями,
крилами вітер цілую,
гладжу руками хмаринки...
і ніби душу лікують
ці духмяні краплинки.
На дні горнятка зачарують
троянди пурпурові пелюсточки.
вони мовчать, та чують, чують
твої малесенькі ковточки,
твої чаруючі обійми
і теплий дотик твоїх рук,
погляди сумно-чарівні
і серця твого сильний стук.
Мине секунда, і в руках
ти знов триматимеш горнятко,
і тонучи в його смаках,
вдихатимеш у себе хватко,
і малюватимеш устами
свої замріяні картини,
трояндовими пелюстками
заповнюватимеш душевні прогалини...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=170470
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.02.2010
Тихий шепіт загоєних ран
крізь самотні проб'ється дощі,
де берези свій гнутимуть стан,
де цвістимуть зелені плющі,
де калюжі топитимуть біль,
парасолі ховатимуть сльози,
де дерева вкриватиме цвіль,
де тихенько шумітимуть лози,
де крізь вікна лунатиме джаз,
де замерзне залишена кава,
де ніхто не згадає про нас,
бо закінчилась наша вистава...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169795
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2010
Крилаті фрази - ніби жовте листя,
Їх просто витопче юрба.
І лиш як золоте намисто
Із губ твоїх пливуть слова.
Ти маєш силу берегти цей плід
Своїх поразок й перемог.
Твої слова залишать слід
Холодних днів і приспаних тривог.
Єдиним словом ти врятуєш світ
І дихатимеш щохвилини.
Твої слова, мов ніжний білий цвіт
Серед червоних кетягів калини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169358
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.02.2010
собі в склянку
налий води
тихо
надворі
твої
холоди
північ
загляне в
вікно
мрія
не істина
нащо
тепло
лютий
громадить
білі сніги
де твоє
літо
зорі втекли
мрії
у склянці
геть спорожніли
голі дерева
постаті білі
подих останній
розвіє
волосся
квітка
черешні
і біль
падолисту
сльозами
вкриє
дорогу тернисту
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169157
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2010
Французькі мотиви, рожеві пуанти,
П'янке Шардоне, джентельмени галантні,
Notre Dame de Paris...
Знову кава і фільм "Амелі".
Стільки шарму і стільки ілюзій,
Стільки шарму... і чорні калюжі
Не сховають від нас Квазімодо...
Зорі в Сені беруть насолоду.
І дощі у Парижі духмяні,
Так чарівно летить жовте листя.
І мости ніби п'яні, все п'яні
Огинають ріку, немов біле намисто.
По траві хтось ходив, і немов
Відчуваєш цей шелест розмов.
Щастя нишком хильнеш опівночі,
Шарму стільки, божеволіють очі!
На губах лише колір омани,
Лише зрада і пристрасть страшна!
Тихо віриш...І знову шамани
Вкинуть зілля до казанка.
І пливеш, ніби знову п'янієш,
Ніби віриш у цей дивний сон.
Знов Парижем собі похворієш,
Знову впадеш в ілюзій полон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169149
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2010
У морі розійшлись два кораблі,
Як двоє рук навіки роз'єднались.
У сонячнім буденні помирали дні,
Коли серед морів так щиро закохались.
На дерев'яних палубах дурманило вино,
Чарівний морський бриз їм цілував вітрила.
Крізь їхні душі стільки води утекло,
Що думали, немовби мають крила.
Голубились біля самотніх берегів,
І ніжились перед заходом сонця.
В своїх тілах пригріли моряків,
Яких до себе вабила безодня.
Спливали тихо дні у ласках до світання,
Ніщо не віщувало раптової грози.
Та все ж вона прийшла й забрала те кохання,
Щоб по морях його розвіяли вітри...
У морі розійшлись два кораблі,
Як двоє рук навіки роз'єднались.
У сонячнім буденні помирали дні,
Коли серед морів так щиро закохались.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169126
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2010
Ні, мене немає у цьому світі,
Є ілюзія тихої гавані,
Є чорна тінь невідомої Нефертіті,
Білі крила є, тільки зламані.
Ні, немає тут поглядів стомлених,
Чорних книг, що припали пилом.
Є лише спогади душ зболених,
Є тільки очі, врятовані гибиллю.
Ні, тут нікому не грітимуть душу,
Кращими ліками стануть подихи.
Є майже втрачені фарби осені,
Є трохи згаслі у полі соняхи.
Ні, у крамниці не купиш щастя,
Жодна байдужість не варта вірності.
Є чорні обриси, є білі гасла,
Вітром сполохані вороги вічності.
Ні, ви не знайдете думки замерзлої,
Хай прийде сон, та зігріта вона.
Є лише стіни із дроту залізного,
Є тільки спогад, що була весна.
Ні, не втечете ви від самотності,
Шепіт туману вам щось казатиме.
Є чорний кіт, що додасть порочності,
Є лише міст, що дороги єднатиме.
Ні, я не хочу втрачати радості,
Ні, хай вітри не несуть у пустелю.
Є лише тінь від клубочка капості,
Є лише звук, що розбудить качелю.
Ні, ваші привиди димом розвіються,
Трохи пітьми утече із вечором.
Є лише молитви, які тільки леліються,
Є дикий біль, що осяде кетягом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169122
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.01.2010
Дивитися удаль, щоб сльози тихо капали, щоб трохи розвіяли те, що так болить... Воно живе всередині, ти його ніколи не бачила, та знаєш, яке Воно болюче. Ні-ні, не подумайте, це не кохання! Це - Воно. Ти завжди його приховувала, боялася, що тебе ніхто не зрозуміє. Любила десь заховатися, плакала довго-довго...і лише тоді, коли вітер витирав волоссям сльози, зупинялась. Бо пекло, бо боліло. Та цей біль ніколи не зрівняється із тим, коли боліло Воно. Брела кудись, марила тим, чого ніколи не могло б бути. Та ти так жила, ти вірила, що світ якось зміниться все ж, і ти змінишся. Ні, нічого не змінювалось. Приходила ще одна осінь, засипала тебе жовтим листям, оплакувала тебе холодними дощами, ховала від тебе людей під чорними парасолями. Приходила зима, і люди взагалі зникали. Вони сиділи у своїх теплих квартирах і їм було начхати на те, що коїться в твоїй душі. Ні посмішок, ні співчуттів. Одна. Грудень, січень, лютий... Одна. Час від часу Воно прокидалося, і ти знову плакала. Ти не оплакувала ні себе, ні своєї долі. Тобі просто було дуже боляче. Тобі хотілося кричати, та ти тримала все в собі. Тебе б не зрозуміли. Світ ніколи не намагався тебе зрозуміти, бо ти здавалась йому чимось маленьким, на що не варто гайнувати час. Одна. Тихими вечорами, коли у місті майже припинявся рух, ти дивилася у вікно. Мріяла, що все нарешті закінчиться, і ти станеш щасливою. Та приходила весна, Воно й далі боліло, далі з неба падали дощі, а ти й далі була одна. Одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168988
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2010
Заполонив ти всі мої думки
І серденько моє узяв в неволю.
Є сотні почуттів, й написані казки,
Та ми самі обрали свою долю.
І наші очі, як безмежний океан,
У погляді навік злилися.
І час, отой сліпий тиран,
Не змусить нас вже розійтися!
Наші серця в'єдино б'ються,
І янголи охороняють наші почуття.
Навколо тільки радість в'ється,
Бо разом ми на все життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168678
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2010
Усе життя віддати за можливість
Відчути стукіт твого серця.
Усе життя - за цю сліпу миттєвість,
І просто йти назустріч смерті.
Усе життя віддати за хвилину,
Щоб подивитись в твої очі.
Усе життя! Та я б була щаслива
Втопитися у тому вирі ночі.
Усе життя віддати за цілунок,
Один-єдиний, хай короткий!
Усе життя - за губ малюнок,
Такий гіркий, але й такий солодкий!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168498
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2010
...так ніжно й трепетно пригубити краплину чаю,
кожним чуттєвим рецептором вдихнути цього щастя...
мовби квітковий нектар тобі янголи принесли із раю,
щоб ти пригубив, і тебе освітила краса невимовна і ясна!
і мрійливими обіймами обвити те горнятко,
що пахне так божественно і чисто!
грайливо піднести до губ, і хватко
у поцілунку проковтнути те намисто!
від радості заплющувати очі
і насолодою втішатися щохвилі,
щоб ті краплини щастя, як чуття дівочі,
тебе заполонили у безмежній силі!
втопитися у тому ніжному, божественному трунку,
і жити тільки цим любовним актом.
і кожен раз в солодких муках благати рятунку,
щоб пара вирувала із твоїм серцевим тактом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168487
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.01.2010
Забути очі кольору безодні,
Забути ту солодку порожнечу.
Забути погляди воістину голодні,
Що приносили тільки холоднечу.
Забути очі кольору безодні,
Що тихо убивали твоє світло.
Забути ночі довгі і самотні,
І серце викинути, бо зотліло.
Забути очі ті, забути ту безодню,
Що стільки мук вселила в тебе.
Нехай тепер тебе таку ж холодну
На крилах ангели несуть до неба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168271
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2010
Трояндами рожевого світанку
Ти малював мені тривожні ноти.
Голубив чорно-білі клавіші, й безперестанку
Співав мені чарівні оди.
А я, немов якась богиня,
Лежала й їла виноград.
Минали дні так, вічність загубилася
У вирі тих пісень, і тих балад.
Та я те щастя так не цінувала,
Твоя любов для мене була грою.
Прийшла по тебе Інша, і забрала,
За обрієм навік сховалася з тобою...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2010
легкою памороззю вкрилися дерева,
сріблястих візерунків плетиво чарівне.
тебе обійме холод, а ти все: "не треба...",
під ноги дивишся у дзеркало залізне,
білим снігом натерте до блиску.
подих гарячий застигне в вікні,
миттю терпкою на сході замерзне заграва.
куди ти біжиш?що так б'ється в тобі?
марево січня?украла!украла!
тихим морозом щіпатиме віхола,
місто ще спить.місто заціпило...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168035
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.01.2010
Який чарівний Львів у снігових заметах!
Як ароматно пахне кава у кав'ярнях!
І кожен оп'яніє у тенетах
Духмяних келихів у пивоварнях.
Мороз щіпає руки, ноги,
Але сміються тепло перехожі.
І ти біжиш, не знаючи дороги,
Бо вулички вузькі одна на одну схожі.
Та ти щасливий, бо сторожа левів
Проведе між ярмаркових лавок.
І тихо схеляться постаті кленів,
Коли ітимеш на Високий Замок.
І що вже не кажіть - чарівний Львів
У цю зимово-сніжну пору.
І хоч минуло сотні вже віків,
Львів кличе всіх своїх синів додому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167931
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2010
Дощем окутаюсь, обіймуся з дощем,
Його вологістю так просочилось тіло!
Нехай шумить, нехай заглушить щем,
Щоб серце в грудях більше не боліло.
Затихну. Слухатиму пісню,
Яку співає дощ, ховаючись в калюжах.
Сльозам солоним так у грудях тісно!
Я не боюся плакати на людях.
Заплачу. Хай цілують
Моє обличчя ті гарячі сльози!
Та мого плачу люди не почують,
Його заглушать вітер, грози.
Обіймуся з дощем, розтану
В його холодно-трепетних обіймах.
Маленькою частиночкою стану
В його тужливо зітканих моліннях.
І небо хмарним вкриється туманом,
І литиме дощі, допоки буде в силах.
Я плакатиму теж, щоб рано
Ходити босою по дощових могилах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167910
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2010
Тебе збудило сонячне проміння,
Коли поцілувало тобі очі.
І утекло від тебе сновидіння,
Втопаючи в ранковій позолоті.
Вікно відкине геть нічну вуаль,
І малюватиме мороз тобі малюнки.
Тебе світанок понесе удаль,
Вплітаючи в волосся сніжні візерунки.
Підніме в небо голубів твій сміх,
І від твого тепла розтане крига.
Твій ранок вже закутався у сніг,
Бо хоче теж, щоб ти його зігріла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167703
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2010
Вона загублена у лабіринтах світу,
Немов та квітка, що бажала розцвіти,
Немов невільниця, поселена у клітку,
Не мала шансу утекти.
А за його вікном ідуть дощі,
І чорні парасолі не ховають сліз.
Він не прорветься через зарості плющів,
Щоб усмішкою воскресити світ.
І дощ співав їм двом пісні,
Щоб душі їхні не вмирали.
Їхнє життя - у боротьбі,
Вони, на жаль, цього не знали.
Вона у клітці гайнувала дні,
І говорила, що закохана у вітер,
Він жив немов в страшному сні,
Не міг свій егоїзм убити.
І душам їхнім співчувало небо,
І тихо плакали дощі.
А їм, дурним, нічого і не треба,
Вони давно замкнулися в собі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167432
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2010
Березове гілля залізло тобі в душу,
Солодкими сльозами тобі нагнало суму.
Тремтячими листками передавало тугу,
Немов у кров твою переливало згубу.
Плело в твоїй душі розлючені тенети,
Щоб більше не співала закохано сонети.
І геть прогнало всі замріяні плеяди,
Щоб не лишить тобі ніякої розради.
Березові вітки шмагали твоє серце,
І біль аж хлюпотів, як океан безмежний.
Якби ж твоїм цим мукам прийшов колись кінець,
Тобі б сплели із гілок березових вінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167107
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.01.2010
Останнім цілунком вбивали ми вічність,
Осіннім листком воскрешали буття.
Моя самотність утратила гідність,
Впустивши тебе у життя.
Духмяним любистком уквітчував оди,
Та тихо ховав свої сльози в руках.
Думки проганяв у безмежні роздоли,
Щоб небо синіло безкрає в очах.
Твоя чистота була дуже оманна,
Біляве волосся змивали дощі.
А ти поклонявся і знову "Осанна!"
Мов темна облуда лилася з душі.
Лиш сонячні промені серце торкали,
Коли розбивав ти його на шматки...
Останнім цілунком ми вічність вбивали,
Буття воскрешали осінні листки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166920
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
Заснула природа, заколисана вітром
І помита вчорашнім дощем.
Заснула я, та не зі світом,
Не з смутком і не з болем.
Від втоми, від тяжкої втоми,
Що вчора із дощем мене знайшла.
І тяжко-важко положилась не в хороми,
А під копицю льону я лягла.
А завтра пан, напевно, буде бити,
Що льону свого я не дожала.
Та краще мені тут з землею згнити,
Щоб більше не накликати гріха.
Та як сини, малі мої сини,
Що вже, напевно, не побачать мами?!
Вони від вчора ще голодними були,
А нині стануть сиротами.
Заснула природа, заколисана вітром
І помита вчорашнім дощем.
Заснула я, тепер уже навіки
Зі світом, зі смутком і болем.
18.09.2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166916
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
Іду тихою вулицею,
Чую скрегіт під ногами.
Біле пір'я перед очима
Летить із моря верхнього.
Соняшник у морі верхньому
Зовсім не гріє мене.
Тільки сивина на деревах
Тане в долоні моїй.
Стільки її натануло,
Що на долоні з'явилась калюжа.
В калюжі тій я побачила
Соняшника у морі верхньому.
18.01.2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166895
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.01.2010
У голові думки вирують водограєм,
Хлюпочуть і зривають ураган.
Усе болить, і ти уже не знаєш,
Чи все ж зупинить час отой тиран.
Твоїм емоціям втонути б у безодні,
І там глибоко десь загинути на дні.
Дивлюся в очі, а вони такі холодні,
Немов би все життя жили насамоті.
І сил нема, щоб світ цей врятувати,
Щоб зупинити той бурхливий водограй.
Зникає все, і мить не наздогнати,
І не воскресне на землі вже рай!
Та і якщо духмяне плесо щастя
Тебе якось обніме за плече,
Не вір нікому! Страху не удасться
Тебе спинить. Він просто утече.
Мостами йди крізь темну цю безодню,
І світлом сонця вбий цей водограй.
Нам не здолати ту журбу холодну,
Ти просто далі йди й на неї не зважай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166891
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.01.2010
Коли січень залазить у душу
Тихим морозяним подихом,
Крилами малюєш стрічку в'ючу,
Немов єдиним помахом.
Гуляє холод у твоїх кишенях,
Загублені думки жене від тебе геть.
Ти хочеш чаю із малиновим варенням,
Бо й у душі вже ожеледь.
І так морозить й засипає
Сріблястим снігом берега.
Твоя душа чогось чекає,
Тебе болить твоя душа.
Січневим вітром дме у спину
Холодний подих змін.
Це не живе одну хвилину,
Це житиме мільйон віків.
І ріже так в душі провина
За те, що час не берегла.
А, може, ти була б щаслива,
Коли б обдумала слова.
Та все втекло, і лише вітер
У січні сколихне вікно.
І буде вільне одне з крісел,
Кохання в гості щоб прийшло.
Горнятко з чаєм опустіє,
Твій ангел заховає крила.
Уже 15 днів образа тліє,
І ти Його вже відпустила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166336
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.01.2010
Коли приходить вечір, то думки, мов туман, обтяжують і вологою мрякою осідають у голові... Тремтяча тінь на стіні віддзеркалює тебе і твоє горнятко чаю. Тобі здається, що цілий світ - це якась клітка, яка не дає справжній тобі вийти на волю. Мовчатимеш, адже варто сказати лиш слово, як тиша розвіється, і туман ще більшими згустками засяде у твоїй голові. Майне думка, та ти її не випустиш. Шкодуєш. Тінь на стіні періодично підносить горнятко до губ. Тиша. Ти б ніколи не сказала, що тиша тебе вбиває. Ти її обожнюєш, ти їй поклоняєшся! Гарячий чай трохи розвіює туман, та ти цього не хочеш. Тінь легким подихом дмухає у горнятко, і стіна уже не малює в'юнкої пари. Мовчиш. Тебе вабить самотність, проте ти ніколи не почуваєшся самотньою - з тобою тиша. Замріяним рухом тінь ставить горнятко на стіл. Здається, що воно таке ж спустошене, як і твоя душа. Думаєш. Здавалося б, що потрібно такій молодій істоті для щастя?! Горнятко чаю, тиша і думки - і ти щаслива! Самодостатня. Мовчиш. Тиша. Тінь думає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166006
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2010
Світло очей. Залежність думок.
Хвиля дощу - до небес один крок.
Тихо ступай, не розмахуй руками,
Майже заснув. Ти вже майже не з нами.
Світло очей. Глибина поцілунку.
Просто кохай, ніби добру чаклунку.
Майже не спи, бо лише один крок
Майже наблизить тебе до зірок.
Світло очей. І крилатість життя
Майже сповільнить серцебиття.
Тихо іди. Задрімав добрий фей.
Ти його полонив своїм світлом очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165285
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010
І тільки голуби обіймуть моє тіло,
Щоб я тремтіла і тремтіла,
Щоб мріями жила. І так нетлінно
Повірила сама. І полетіла.
Щоб я губилася у лабіринтах
Моїх думок і їхніх сновидінь.
Щоб я пройнялася по всіх клітинках
Таємним затишком великих володінь.
І разом крилами змахнути. І ураз
Ввібрати в себе атоми свободи!
І цілим плетивом нейтральних фаз
Змести всю гниль із дерев'яної колоди.
Вдихнуть життя у це пусте створіння,
Щоб знов чекало на прихід весни.
І десь згубити крилами вороже голосіння,
Щоб більше не вбивало сни.
Та тільки голуби обіймуть моє тіло,
Як чари всі за обрій утікають.
І чую: серце теж затріпотіло,
Неначе голуб усередині літає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165249
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010
Ромашковий цвіт - наче подих із неба,
Наче ангельський пух, що злетів із крила.
Тонкий запах і просто чарівність шалена
Так і проситься, щоб у волосся вплела.
І тендітні й стрункі, оповиті дурманом,
В тихім шелесті жита і трави-мурави
Усе прагнуть злетіти усім своїм станом
До небес, до блакиті, неземної краси.
Над бузком засинала оп'янена вічність,
І ромашковий цвіт у кишені ховала.
Дужий дуб все змагався із вітром на міцність,
І верба у ставку свої коси вмивала.
Та нехай не горить понад лісом заграва,
І нехай пастухи ще не палять вогню.
Ціла вічність ромашками про кохання гадала,
Ще й поклала жмуток у кишеню свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165204
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.01.2010
Змітає час пелюстки із стежок,
Стежок мого пахучого життя.
Існує ще незвіданий зв'язок
З минулим, танучим у небуття.
Стрибок у прірву воскрешає крила,
І сон оживлює забуті почуття.
І білий цвіт, який зима відкрила
Спадає в ноги часу, все без вороття.
Зімкнути очі і вдихнути запахи
Кровавих кетягів калини.
І заховати в душу ті скарби,
Які тебе щасливим не зробили.
Є сенс один - пелюстки не збирати,
Бо ти не ворог простору і часу.
Тебе б давно загнали за сталеві ґрати,
Та все ж знайшли ідею кращу!
Ти босим йди по снігових заметах,
І сни малюй зимі із кришталевих літер.
Повір, це краще, ніж в моїх тенетах,
Бо я давно закохана у вітер!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165179
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.01.2010
Ароматом французького листя
І зеленого чаю п'янить
Неповторна, чаруюча мить ця,
Ніби щастям у вухах дзвенить.
І солодша, ніж віденська кава,
І гірка, як терпкий шоколад.
Мить сліпа, ніби жовта заграва
Над замріяним парком у листопад.
І вінесена вітром, мов краплина дощу,
Мов пурпурно-пістрява пелюстка шипшини.
Мить розвіяна прахом по сипкому піску
І наповнена димом провини.
І далеко, і близько водночас
Плаче скрипка в руках скрипаля.
Мить втікає пегасом від нас
У безмежні й просторі поля.
І немає там тихих ілюзій,
Світанкових живих сновидінь.
І роса на троянді колючій
Не відкриє скарбу володінь.
І згораючи в полум'ї жовтня,
І холонучи в січня імлі,
Повний місяць не випустить оборотня,
Щоб не вбив він миті живі.
Нехай миті живуть на світанку,
Нехай вечір дурманом зітха.
Нехай ніч нам співа колисанку,
Коли мить засинає твоя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164982
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
Як пелюстки свої тендітні опустила...
Замерзла...і замерзли сльози,
Які на сніг тихесенько зронила...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як холодне сонце їй у душу заглядало...
І смерть вже була десь в дорозі,
Життя до неба відлітало...
Ви бачили, як лілія замерзла на морозі?
І як вітри її вже мертву цілували...
Ви бачили?! О Боже, ви - тирани,
Чому ж тоді її не врятували?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164872
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.01.2010
Ця снігова мелодія прониклива до сліз,
Немов тривожний перший поцілунок.
Усе скрипить,скрипить, і летить сніг
На твою душу і морозяний малюнок.
Але не тане...Ну хіба
Уже тебе ніщо не гріє?
Хіба душа твоя настільки кам'яна,
Що й сніг тепліший,як біліє?
Замерз, бідненький, на морозі,
Коли мене із дому виглядав.
А я затрималась в дорозі...
А ти вже і не дочекав...
Пішов собі...Немов замерзла статуя
Ти став домівкою птахам.
Тепла від тебе вже не дочекалась я...
І тихо слала свої сльози болям.
І снігова мелодія нам грала уночі,
Коли хотілось вмерти наодинці.
А на тобі і далі спали горобці,
А я все плакала одна, на самотинці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164062
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2010
Полинути до хмар на крилах вітру,
Вдихнути в себе чистого повітря.
Наповнить барвами свою сумну палітру,
Сплести собі вінок з калинового віття.
І щирістю очей ламать брехню,
Немов волошками вплітать надію у волосся.
В полях співати пісню солов'ю,
І гладить золоте колосся.
Кидати рушники стежками,
Які ночами мати вишивала.
І темними ночами під зірками
Все карі очі виглядати, мов заграву.
Духмяним полином п'янити гай,
І журавлів все кликати додому.
Щоб покидали вже той теплий край,
Щоб небо опустить додолу.
Прозорістю річок, вершинами Карпат
Я б напувала своє серце й піднімала.
Не треба жодних замків і палат,
Лишень б цвіла моя держава!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163963
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010
І часом так торкнутися б до неба,
Щоб в сірості отій помити руки,
щоб розчинити там свої гріхи...
Щоб лиш лунали в мікрофон серцеві стуки,
щоб так хоч трошечки,лишень краплинку
розтанути...чи розчинитися...полинути
за темні обрії,щоб снити ніжні сни,
щоб лиш зімкнути свої очі.
І часом так погрітись біля сонця.
Зігріти рученьки, зігріти душу.
І в тім теплі приспати болі,
щоб там заснули. Щоб не рвалися на волю.
І вітер на промінні грав пісні,
і тепло щоб. Мов арфою чутливою
летіла я до сонця. Миті всі
я залишила у ранкових росах,
уранці я по них ходила боса.
Я літала... щасливою!
І часом так якось поцілувати вітер,
у нього я закохана безмежно!
І так, щоб він вплітав волосся
косою і шовковою травою.
Щоб він із джерела мене вмивав,
щоб обіймав і брав з собою
летіти птахом ген за горизонт...
За тихий обрій, мріями повитий.
Я б заново родилася зорею,
свою красу омила у річках,
у горах би співала із птахами.
Сама як птиця..!
І тихою, дзвінкою долею
і часом так я б стала чиста і легка...
Мов вітер... мій коханий!
І часом так втопитись в тій росі,
щоб вся до кліточки...померла...
Й народилась знову,
відчувши теплий подих вітру,
немовби пагін справжнього життя,
немов п'янку любові літру. . .
немов нектар.
І сміх, і сльози - все одразу!
І тихий щебіт у гаю
мене з собою забирає,
відчуть мелодію терпку
своїм незміряним єством,
своїми крихітними крильцями
злетіти...розірвати тишу!
І часом так хотілося лишитись
десь там,де мрії проросли.
Та з вітром так хотіла одружитись,
що все казала: "Я лечу!". . .
І все раділа, крала стяги
тих зболених сердець людей.
І не тримала жодної образи,
і чисті грона клала у кишені,
налиті відблиском життя...
І часом так хотілося додому,
душа усе строчила зболені листи,
та я хотіла щастя, щастя!
І зовсім не боялася втекти
від себе.
від думок.
від часу.
Бо часом так губилася у квітах,
і цілувала той морський пісок,
збирала те гілля, той прах,
який мій вітер розкидав, як злився.
Та знала я, що іншого мені не треба...
Бо з вітром в нас одна душа.
І часом так я вітром стану і сама,
бо це усе, чого так довго сподівалась я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163954
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010
Кожна осінь твоя могла б останньою бути,
Як грішного раю солодкий трунок.
І тихий стогін темної облуди
Вбиває на устах твоїх цілунок.
І серце сколихнулось, і нічого
Тобі ховати вже у нім.
Далекий лист від духа твого
Прийшов. І йде подзвін.
Не думай більше. Хай живе
Таємним спогадом твоя любов.
Це пожовтіле почуття засне,
І більше не прийде немов.
Сумною музикою гоїш свої рани,
Боїшся розірвати ланцюги
Терпкої і п'янкої зради.
Та ти повинна хрест свій донести.
І хоч до ніг тобі пелюстки не кидають,
Й ніхто не утирає твоїх сліз,
Ти все ж ідеш. Терпіння маєш
Свій слід не залишати скрізь.
Мовчиш. І зрозуміть не важко
Як сонними очима ти тікаєш в світ.
Але ти - горда, і тобі не страшно
Ось так іти ще сотні літ.
Нехай твої уста ніхто не поцілує,
Нехай життя минає з кожним днем.
Ти будеш йти. І ти відчуєш,
Що ми усі тут просто так живем.
Твоя ж душа кричала десь на волі,
Ти твердо по своїх стежках ішла.
І ти, як ми, не покорилась долі,
Та спокою свого все ж не знайшла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163945
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010
Забудь мене на віки вічні,
Піди. А я закрию двері.
Я зацвіту трояндою у січні,
Й тягнутиму до неба пагони зелені.
Забудь. Піди. Ти був помилкою.
Ти мені серце розрізав.
Тепер колотиму тебе колючкою,
Щоб цілий рік і ти страждав.
Нещадна. Єгоїстка. І нехай!
Гарнішої троянди більше не знайдеш!
Ти знатимеш, що все, що було, - рай!
Але цього вже більше не вернеш!
Тікай! Біжи! Я більше не кохаю,
Я серце своє візьму у кулак!
Іди. . . А я вже точно знаю,
Що я - троянда, ти - дурак!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163870
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.01.2010
Диким ангелом закрию біле сонце,
Воно і так не гріє з висоти.
Й не говоріть мені,що лише сон це,
Мені ж так мало теплоти!
Забутим спогадом злетить з крила пір'їнка,
І злиється із сніжно-білим тлом.
З моїх очей не впаде ні краплинки,
Бо я уже не граюся зі злом.
Холодні сутінки спадають на дерева,
Морозить. І снігом мете.
І я,немов ранкова королева,
Біжу у темноту крізь млу.
Спішу...щоб не погасли зорі,
Щоб раптом сонце не зійшло.
І все ховаю руки кволі,
Щоб не втекло моє тепло.
Під вітками замерзлої омели
Спиняюся. І потім знов біжу.
Та ще не ранок.Ні,ще чари не померли,
Ще не тривожили душу мою.
Мов дикий ангел, тягнуся до неба,
Не хочу,щоб згасала ніч.
Ну й що,що я ранкова королева,
Якщо всю ніч я не змикала віч.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163673
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.12.2009
І знову чую, як небо плаче...
і тихо всюди, всі сплять неначе,
лише небо плаче.
Краплини ці відчуваю серцем,
розкажу дощу про життя нестерпне,
і він теж зі мною буде відвертим.
Минають ночі, стають холодні...
приходять дні і стають короткі,
а душі наші почуттями голодні.
Дивлюся вгору, і сірість лякає,
що буде далі і небо не знає...
добре, що дощ не минає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163549
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.12.2009