| Сторінки (2/167): | « | 1 2 | » |
Шановні друзі (учасники) Клубу Поезії та читачі моєї сторінки, й відповідно - творчості!!!
Найближчим часом (протягом - тиждень-два) буду закривати цю свою сторінку (причини - називати не стану), і... замість неї - відкривати нову (з такою ж, або - подібною назвою акаунту)!
Клму цікава моя творчість, як і раніше - заходьте на ту нову сторінку! Там буде... як стара - так і нова творчість!!!
ДЯКУЮ ВСІМ ЗА ДРУЖБУ ТА ПРИЯТЕЛСЬТВО - ТУТ, ТА ДО ЗУСТРІЧІ - ТАМ!!
І ЩЕ (НАЙВАЖЛИВІШЕ) - ПЕРЕМОЖНОГО НАМ МИРУ!!!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943526
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
І знову сирена - і знов в укриття...
В бункера, в коридори - таке вже буття!
І знову сирена - всі знов в укриття...
Та мені то не треба - бо втратив чуття!
...без тебе немає - ні волі ні болі...
Немає нічого - порожній шлях долі!
Пішла ти зі шляху - святої любові...
Тому ще сильніше - готов вмерти у полі!
І знову сирена - і знов в укриття...
В бункера, в коридори - таке вже буття!
І знову сирена - всі знов в укриття...
Та мені то не треба - бо втратив чуття!
...давно вже тобою - розп'ята душа...
А з війной Осередок - живе ледь диша!
Порожньо усе - лиш шкода Країну...
Що частково вона - вже повна руїна!
P.S: Цей твір, звісно ж - присвячений певній особі та внутрішнім переживанням... в цей нелегкий для всієї Країни - воєнний час! За своїм змістом він більше підходить... до так званого типу віршів - "вірші в стіл", але... у вигляді величезного виключення - лишаю його тут (є в ньому щось з того - що варто уваги кожного)!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943525
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2022
Краю милий мій коханий,
Рідна земленько моя!
Нехай згине уся нечисть,
Перемога хай кружля...
Над хатами, над степами,
Над лісами возсія!
Перемоги, миру й щастя...
Зичим всі тобі добра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2022
Для чого ти з'явилась в моєму житті? ...чому Душа відчула (і досі відчуває) тебе, як ту... що - призначена для мене (і, відповідно... я - для тебе) в цьому бутті? Для чого ти з'явилась на моєму шляху? ...навіть розіп'ятою (розіп'ятою тобою) Душа відмовляється вірити, що ти - не для неї? ...навіть, коли вже пройшло два роки... після твого: "якщо хочеш - можеш бути просто другом"!
...для чого ти увійшла в моє життя - я ж не просив тебе про це? Жив собі спокійно, зберігаючи вірність попередньому (і, як на мене - єдиному) коханню, хоча й - невзаємному! Жив собі спокійно - навчившись відчувати щастя в собі, навчившись відчувати щастя в свободі, щастя в житті за покликанням - у творчості (поезія, філософські етюди... невеличкі прозаїчні замальовки) та творенні (козацько-лицарське виховання підростаючого покоління)! Жив, і це життя - було Справжнім! ...потім - з'явилась ти , і щось в Душі - забриніло! ... з'явилась ти - і почала робити до мене перші кроки., почала робити перші кроки, і ми - пішли на зближення!
...для чого те все, що між нами утворилось - для чого воно було (Хортиця, Луцьк, Кургани... прогулянки по лісу... активне долучення до життя нашого Спасівського Осередку... думки про створення спільної сім'ї та спільного сімейного гніздечка)?!
...для чого - те все було настільки потужно і щиро, і що - так різко змінилось... змінилось в тобі? ... здається для того, щоб це все розгадати (мана - негативний енергетичний вплив, чи - егоцентричний цинізм твоєї природи) - не вистачить і вічності! ...та тепер - це не має ніякого значення! Як би важко не було - відчувати в собі це призначення один для одного в цьому житті... та я до цього - вже не повернусь! ...я втомився від цього божевілля та божевоління... далі - тільки самотність, тільки - "я", і ніяких - "ми"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.01.2022
Печатная машина шумит громко
И листы, падая на стол звонко...
Мне велят всё пристально смотреть,
Чтоб я мог вовремя успеть:
Увлажнению и краски дать добавку,
Поправить на ходу приладку...
Убрать зловещую "мараху" или "тень"...
Вот так проходит - мой робочий день!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936483
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.01.2022
Я висічник-поліграфіст –
Я виробник красивих "форм-пляшок".*
Я робітник-поліграфіст,
Я кожен день стаю за прес-станок,
І за процесом тим слідкую,
Щоб гармонійно-рівно все було.
І як зробити, я міркую,
Щоб швидко йшло, щоб ніщо не увело.
Щоб раділо око покупця,
Я кожен день стаю за прес-станок.
І радісна мені робота ця…
Бо ж бачу я – плес "форм-пляшок".
________________
*"форм-пляшок" – мається на увазі: етикеток (на момент роботи в поліграфії оператором висічного пресу… в тому «плесі» - дійсно було щось магічне (як би воно – не звучало) ;) )!
25 січня 2009 року, 10 січня 2022 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2022
На написання цього твору надихнули відео
зі святкування «Водохреща» в 2019-му році…
на котрі – випадково натрапив!
І Галунка* рідна… іще поруч
(без натяку – на «просто друг»)…
Та пліч-о-пліч стоять:
Шаман і Квітка… й Вільнодух!**
Та ті часи – не повернуть
(пішли давно вони - у небуття)…
Тепер вже маєш іншу путь…
Геть іншая вона… без вороття!
Без вороття… в чарівний світ
(любові світ – і він же волі…
Але й без зрад та плачу днів)
Та ти і нині – в своїй ролі!
В тій ролі, що – Душа диктує,
Хоч й як зле лихо – не лютує!
________________________
*Галунка (Ганна «Галунка» Поджаренко) – та дівчина, з котрою ти… за чітким внутрішнім відчуттям – маєш бути разом в цьому житті., але вона… піддалась енергетичному негативному впливу (мані) – і закупорилась в ньому… відійшовши від тебе!
**Шаман і Квітка… й Вільнодух – перелік вихованців, що тривалий час були в нашому Осередку Українського Рукопашу «Спас» - Школа Рукопашу «Спас» Імені Козака Мамая: «Спас-Яструб»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022
Сценарій Різдвяної Казки
«Про Святвечір, Козаків Та Морок-Смерть Лихую»!
(Колядники стукають в двері господи):
- Добрі люди, чи можна заколядувати,
Добру звістку розказати?
Господар:
- Так, заходьте... вас чекаймо,
Щиро й радо всіх вітаймо!
(Колядники заходять під музичний супровід - "Нова Радість Стала", після чого - співають колядку та сідають до столу)!
Колядники за столом (після певної паузи… при переході на новий епізод – один (-на) з них промовляє):
- Ой, чи чули добрі люди, що було от нещодавно?
...Морок-Смерть лиха й коварна
в нас хотіла відібрати
наше Свято світле й славне
сповіщання про народження...
Спаса нашого Христа!
Так хотіла знищить щиро -
все єство в ній цим свірбіло!
Почала було вершити
дії ці свої лихії,
та козацтво відчайдушне
на заваді стало їй!
(Епізод бою козаків з Морок-Смертю)
Слова козаків та Смерті:
- Відступай або здавайся - не пройти тобі крізь нас!!!
- Ах, ось так, глупії люди!!!
Що ж... гайда до герцю!
Опір вам чинити буду
Й мрію втілю я свою...
Віфлеємську вкраду зірку
Й напущу ковід-чуму!!!
(Епізод - Ув'язнення Смерті козаками)
Голос за кадром:
Подолало, відігнало...
в кут глухий її загнало!
Руки й ноги пов'язало
й до темниці спать поклало!
(Подальші дії – в хаті господи)
Господарі:
- Ой, ви що - не може бути?! (Господар)
- Ще не встигли - цього чути! (Господиня)
Колядники (старший):
Так, було таке от діло... та тепер - усі радіймо!
(коза)
- Господарю, чому сумуєте?
Господар:
- Це не сум, а дума дум!
Я про що подумав зараз:
У нас подвійна радість сталась…
Зірка ясная зійшла…
Й смерть підступна відійшла!
Козаки її здолали
Долю світлу нам проклали!
Тож не гріх й затанцювати,
Смерть ось так закарбувати!
(Епізод - Колядники та господарі танцюють гопак)!
….кінець (титри)!
Творча група й виконавці ролей – представники Осередку (Осередок Українського Рукопашу «Спас» - Школа Рукопашу «Спас» Імені Козака Мамая: «Спас-Яструб»)!
Ролі виконують представники Осередку:
Козаки – Олексо Сулиця, Андрій Здолай;
Смерть, господар – Віталій Філософ (Сагайда);
Господиня – Яна Рубайшабля;
Колядники:
Старший Вертеп-Групи – Олексо Сулиця;
Коза - Іллюша Протяг;
Звіздар – Максим Ворон;
Берегиня – Влада Дія;
Берегиня-кошеня – Ліза Крутинагайко!
Автор сценарію та тексту сценарію – Віталій Філософ (за певної участі представників Осередку);
Камера, музика – Наталья Сурма;
Голос за кадром, камера – Дмитро Вовкулако;
Постановка бойової сцени – Віталій Філософ, Дмитро Вовкулако;
Монтаж – Віталій Філософ!
У відео-зйомці твору використані музичні композиції: Віктор Павлік – «Нова Радість Стала», рок-гурт «Гайдамаки» - «Святвечір»!
05-07.01. 2022!
https://www.youtube.com/watch?v=fmih3eYj8og - посилання в "Ю-Туб" на відео-версію казки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936221
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2022
"ПоетріКлаб" щось все ніяк не хоче публікувати (постійно виникають якісь збої сервара)... останні частини - цього мого твору! Тож... вимушений був піти - на такий ось крок! :)
...нижче розміщене "посилання" на відкриту "групу" в "ФейсБуці" - де є цей твір!
Всім приємного прочитання - та чекаю на ваші відгуки! ;)
*****
https://www.facebook.com/groups/958107895123425/?notif_id=1641051031212980¬if_t=group_milestone&ref=notif
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2022
Зі Святом тебе, батько Богдане -
«Вольності отче»… безсмертний лицар!
Зі Святом тебе, відважний гетьмане…
В віках закарбований – звитяжний твій дар!
Зі Святом тебе, батько Богдане…
Пишаймось тобою… всі ми в цей наш час!
Зі Святом тебе, відважний гетьмане -
Подяка за Вкраїну… що зберіг ти для нас!
P.S: Саме сьогодні (27.12.2026)... Богдану Зиновію Хмельницьлкому (очільнику Визвольної Боротьби Проти Гніту Речі Посполитої, творцю Української Держави під назвою - Гетьманщина) - 426 років, і від мене особисто - цей невеличкий творчий подарунок!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021
Між нами тільки кава...
Та осені прогулянка - по парку золотому!
Між нами тільки кава...
І коловерть буття - в студенстві шибушному!
Між нами тільки кава...
І прагнення обох - дізнатись трошки більше!
Між нами тільки кава...
І прагнення немов - стать трошечки дружніше!
Між нами тільки кава...
І краще знає Бог - що то лишень життя приправа!
Між нами тільки кава...
І знаємо ми вдвох - що ліпше так смакує страва!
Між нами тільки кава...
Та осені прогулянка - по парку золотому!
Між нами тільки кава...
І коловерть буття - в студенстві шибушному!
P.S: Твір присвячується одногрупниці – Баласановій Валерії (15 група ДНЗ «МВПУПІТ» ДОР, бакалаврат – «Діловодство»)!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2021
Я би взяв на тобі - та й одружився б,
Щоб в очі твої - як на зорі дивиться!
Я би взяв й назавжди - став би луком для тебе...
Стріла ніжна моя - дивовижная верба!
Я би став навіки - вірним другом для тебе,
Якби ряд "але" - не тримав під цим небом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2021
Шабелька, сестричко мила...
Розрубай ти цей ланцюг!
Цей ланцюг, що відьма Ганна -
Провела у мій бурдюг!
Розрубай, сестричко мила...
Клятий цей живий зв'язок!
Розрубай... в тобі ж є сила -
Що обірве душі зойк!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921632
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2021
Фальшивий світ – без гідності і честі,
Фальшивий світ – де правди купа версій!
Фальшивий світ – де гине твоє серце,
В любові штучній… воно неспинно б’ється!
Фальшивий світ – все кличе і питає,
Фальшивий світ – в якім життя минає!
Фальшивий світ – у душу зазирає,
В ілюзії квітучій… тебе завжди чекає!
…фальшивий світ – без гідності і честі,
Фальшивий світ – де правди купа версій!
Фальшивий світ – який могли б змінити,
Але живуть усі – немов ті штучні мертві квіти!
Фальшивий світ – безмежних кривд і болі,
Фальшивий світ… та тільки щастя в душі волі!
Та тільки щастя – у неспинній боротьбі,
Де Правда дійсна… завжди несе свої плоди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914567
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021
В тобі я бачив свою долю,
І щастя наше в ній на двох.
Да ти підступно з'їла волю,
Ь
Мій розіп'явши мікрокосм.
Ах, скільки віри - стільки й болю...
вГатила в саме джерело.
А я то думав... берегиня,
й Навік залишишся зі мнов.
Наобіцяла, наробила...
А потім кинула
на дно!
P.S:
Відьма - відаюча мати., варіант негативної інтерпретації (власний) - відаюча Мару (Марену)... тобто - богиню смерті й потойбічного світу, її земна лиха союзниця! ;)
З дна - вийшов, а відьма - залишилась!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914323
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021
Палає в небесах буття –
Ось ця чарівна щастя зірка!
Ти дивишся на неї ...
Й мрієш терпко -
про світле з нею забуття!
Ти дивишся на неї...
Й віриш твердко -
що світлим буде майбуття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021
Не любові, не волі – вже більше не треба,
Застигла душа – між часів сірих днів!
Щоранку волаєш: "нащо ж тут під небом"?
Та кличе зсередини - той дивний спів!
Ти чиста – як небо, як зірка – бентежна...
Так хочеться дотику - твоїх ніжних губ!
Ти юна, крилата... й глибока безмежно!
Застигла душа - як пред вербою дуб!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.04.2021
Ніжна, світла, чарівна...
Ідеальна зовні - мов весна.
Казкова й щирая душа...
Айстрів поле - це дівча!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2021
Ти неймовірна, чарівна...
Тендітна й ніжна квітка!
Ти світлий янгол, неземна...
В казковім небі - щастя зірка!
P.S: Присвячується – Ніці «Стрілі» Даценко!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021
Не буде вже любові – не хочу вже її,
Та чомусь душа – склада нові вірші!
…ти маєш бути з однією – це відчуваєш свято,
Та душа твоя – іще комусь співає!
Це може бути божевілля – може й ні.,
Втомилася душа – сидіти вже в тюрмі!
Та дівчина одна, що має бути… із тобою навіки…
Веде себе вся так… так ніби різні ви ріки!
А поруч сяє – ця чарівна юна зірка,
Казкова, мила – з ім’ям Ніка!
Вона молодша значно, але – як ліки для душі…
От звідкіля беруться…. ці вірші!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911583
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021
Місяць на небі вже давно яскраво сяяв, зайнявши своє законне місце в цей час доби, як наші козарлюги, провівши дівчат до їхнього табору, вернулись до своїх побратимів. Котрі, давно вже сиділи біля вогнища та слухали медитативний спів бандури козака Богдана Кобзаря, що був у них цього вечора в гостях. Цей козарлюга жив окремо від всіх, але зовсім поруч по сусідству й часто спільно з ними промишляв уходництвом.
- Ну, що там, браття, все добре – без пригод провели наших чарівних гостей? – спитав Вовкулако.
- Без! …все добре! - в один голос відповіли йому Нагай, Сміхотило та Відчайдух, що відправились їх проводжати.
- Ну, що ж… тоді – давайте до кола до столу! – продовжив отаман - ваша вечеря давно вже вас зачекалась. Поки ви бродили – ми всі вже встигли поїсти, разом – з Кобзарем.
- Авжеж сідаймо… - мовив Відчайдух – хоч нас в таборі Берегині Сурми й трошки пригостили, та ми не стали об’їдати дівчат…
- Тим паче, знали – якщо засядемо, то це надовго. – підхопив оповідь Сміхотило, з легкою посмішкою на обличчі.
- Брате Вовкулаче – звернувся до отамана побратим Циган – а що думаєш, що будемо робити? …треба дівчат рятувати! Вони то бойові, але – разом з нами їм буде легше!
- Авжеж – відповів Вовкулако - треба єднатись!
- Табори то наші далеченько знаходяться один від одного, а ці харцизяки Шайтан та Борсук зі своєю ватагою в будь-який момент можуть з’явитись та проявити себе! І, хто зна – що вони там замислять! З тим, що вони тоді учудили – все що завгодно можуть й зараз начудити!
- Та да… - перебив Цигана Філософ, що стоячи, поруч з Галункою, був в таборі своїх друзів – беручи до уваги ще й те, що, по факту, ними керує та Відьма Дзиґа! Їхня свідомість – повністю в її владі, що їм навіє – так і буде!
- …сидить козак на кобзі грає, що замислить то і має! – промив Кобзар стиха перебираючи струни своєї вірної подруги бандури.
- А що мислиш, козаче – спитав у Кобзаря Вовкулако?
- Мислю про сім’ю та про щастя у ній… – відповів він.
- Ха-ха-ха – про сім’ю він вже мислить! – озвався Сміхотило – що, бачив вже наших дівчат, вподобав якусь?
- А може й так… та це вже – залишу при собі – відповів Кобзар.
- Нам дійсно треба єднатись! – сказала пані Галунка - Ми можемо з цими дівчатами об’єднати свої зусилля і зробити гарне процвітаюче поселення!
- Товариство, а давайте ми завтра вранці з Галуночкою та ще з кількома козаками підемо до них в гості – озвучимо їм наші думки! Бо сьогодні теревеніли-теревеніли пів дня, а про основне – так і не поговорили! – сказав Філософ.
- Добре, так і зробимо – прозвучав голос Вовкулаки, а разом з ним… й тріскіт гілля – та почулись швидкі кроки на віддалення, зовсім поруч з їхнім табором. Пройшла буквально мить і вже було чутно інші звуки – різкий зойк та лайка невдахи лазутчика, ногу котрого, віртуозно пробила стріла, випущена з луку Філософа. Й одразу ж в те місце, кинулись навздогін Відчайдух та Колодач, що були ближче до краю табора. …минуло кілька хвилин, і з перев’язаною ногою харциз-лазутчик сидів в центрі козацького кола – з абсолютно переляканим та розгубленим поглядом. Як би він не хотів, та козарлюги впізнали його, і, звісно ж, здогадувались, куди він зібрався від них тікати і, що можна було від нього та їхньої ватаги очікувати. Тож, розколоти полоненого - їм не складало великого труда. Тим паче, харцизи – ніколи не відрізнялись своїми вольовими якостями. Хіба що – за рідким виключенням. Тож, вже за кілька хвилин, козаки вже знали, що цей Пройдисвіт Микита, відправився сюди, щоб дізнатись – що ж нового є в таборі козаків, колишніх друзів його ватажків. І, що їм (харцизам) стало сумно сидіти без великого діла, і вони хотіли, дізнавшись щось цікаве й корисне для них – піти трошки погуляти по великим справам. До того ж… вони чули щось про дівочу ватагу, що мешкала в цих лісах, і вона їх – зацікавила.
Дізнавшись це, Відчайдух вже було взявся за списа, щоб пробити ним груди полоненого.
- Ах, ти клятий, харцизяка – мовив він – не дочекаєшся, смерть тобі!!!
- Стій-но, брате – спинив його Вовкулако! Він нам ще знадобиться… буде у нас приманкою. Впевнений, як тільки в таборі Шайтана й Борсука втомляться чекати свого вивідача – вони пошлють за ним. Адже, вони себе вважають козаками – гідним братерством… тож – зробимо їм засідку.
*****
Настав світанок, а прив’язаний до стовбура дерева полонений… так і продовжував знаходитись на своєму місці. Засідка не спрацювала. Всю ніч козаки чергували по змінно, чекаючи на прибуття визволитилей. Та ніхто так і не з’явився.
…як тільки сонце почало сходити, вся ватага Вовкулаки зібралась на Коло… для проведення термінової ради. Всіх козаків ватаги хвилювало те, що засідка не спрацювала. Щось в тому явно було нечисте. Треба було терміново приймати якесь рішення – як бути далі. Найбільше побратимів хвилювало те, що ті харцизи, насправді, все ж таки, могли якимось чином довідатись де розташовуються табір Берегині Сурми. Тому, найперше, що лунало на Колі – підсилити охорону табору Сурми своїми козаками. Друге рішення козацького зібрання – терміново підсилити охорону власного табору всілякими пастками та подвоєнням нічних чатових.
Тільки но козарлюги завершили Коло та відправили до табору Берегині Сурми трьох Владів, як до них в гості завітала ще одна людина. Це був сивий сліпий дід в простій сірій сорочці, сірих латаних шароварах, торбинкою за плечем, на спині в нього була бандура а стояв він спираючись на довгий посох костурець. Поруч з ним стояв його вірний друг – пес Сірко (на пів собака на пів вовк), котрий супроводжував діда в його небезпечних мандрах, допомагаючи йому знайти вірний шлях та забезпечуючи йому додаткову охорону. Самого ж діда звали – Яцько. Це був легендарний кобзар-характерник всієї Наддніпрянщини того часу. Про нього ходили всілякі легенди, і, ті люди, котрі знали його, поважали й боялись його одночасно. Поважали – за безцінний дар лікування одною тільки рукою, без якихось там трав. Боялись, власне – чуток про нього, що… ніби то – він знається з нечистою силою, бо ж жодна з відьом, котра мешкала в цих краях, не наваживалась підійти до нього, навіть, на відстань польота стріли. І, як тільки но згадували про діда Яцька в присутності хоч якоїсь відьми чи ворожки – вони одразу ж розгортались та мовчки уходили від тих людей, котрі говорили про нього. Та й про пса Сірка ходили чутки, що то зовсім не пес, а його побратим-характерник, котрий, чомусь, не хотів показувати людям свій справжній людський зовнішній вигляд. Дещо з цього всього була правда, дещо, звісно ж, вигадка.
Так от… тільки но Циган, Колодач та Вгамуйлихо відправились до дівчат на допомогу, як з’явився в таборі легендарний кобзар-характерник Дід Яцько. Його поява в таборі ще більше всіх насторожила. Адже, Дід Яцько – просто так ніколи не з’являвся, він приходив до них крайнє рідко, але… якщо вже приходив, то, як правило, з якоюсь неприємною звісткою. І цього разу хвилювання побратимів на чолі з Вовкулакою, а також Філософа та Галунки, були не даремними. Дід приніс їм звістку про те, що на сусідніх землях, що були зовсім поруч з Кінським Островом надто сильно розгулялась татарва. Що багато сіл вже спалено. Що мало хто з козацьких ватаг може дати їм гідну відсіч. І що, скоріш за все, найближчим часом бусурмани будуть і тут.
- Цього нам ще не вистачало! – мовив Вовкулако, - звідкіля ж тільки це все на нашій святій землі береться, всіляка нечисть так і суне сюди. От вже… люба їм наша земля, кляті зайди!
- Не хвилюйся, брате, вистоємо – перебив його розмірковування Філософ – треба єднатись та давати відсіч всім цим харцизам та зайдам. Наша свята земля – дасть нам сили, а наша сила – це як раз ця єдність, во ім’я добра, правди й любові…
- Так, маєш рацію – вистоємо! – відповів Вовкулака.
- Вистоєте… – підхопив Дід Яцько.
- Вистоємо! – підхопили й усі побратими, хто лишився в таборі.
- Я от, що думаю… - продовжував Філософ - нам не завадило якось укріпити свій табір більш надійно. …може, хоч засіку якусь поставити по колу. І, якщо вже й татарва сюди суне, то й Сурму з її ватагою – треба до нас, в ці укріплення переселяти! Або, хоча б – допомогти укріпитись їм!
- Вірно міркуєте, браття – промовив Дід Яцько – так і треба діяти, єднатись під укріпленнями засік, як це робили наші пращури в давнину, і давати відсіч ворогу. Але, цього буде недостатньо. Я от дивлюсь, що ви «яструби» (так називав Дід Яцько саме цю ватагу, це було своєрідне його кодове нарічення кожної з козацьких ватаг, котру він знав… а брав він цю назву – від тотемів-оберегів, що були в кожній з цих ватаг, обирати які, більшості з них – він сам і допомагав) готові до бою, готові й ще кілька козацьких ватаг. Вас небагато таких, але, слава Богу – ви є!
- Діду, а хто це… які саме ватаги, ви не могли б сказати – поцікавився Нагай.
- А чого ж не міг би… міг! Доволі неподалік від вас на березі Самари мешкає ватага характерників «хорси» - їх ще з давніх давен ніхто не може подолати. Давні сакральні знання їхнього роду дають про себе знати. Трошки далі, ближче до Жовтих Вод (так називалась одна з місцин) є ще одні характерники – «хорти»! Чув щось про «покровців». За порогами також багато ватаг тримають міцно оборону. І, на сам кінець, на протилежному березі від вас, нашого славнозвісного Дніпра-Славути, є ватага «Приступ» -велика, сильна, незборима. Котра сама готова й може завдати яничарам не аби якої шкоди. Всіх вас єднає давній звичай Спасу, тож… і спасенними ви – будете завжди! …на цих словах, Дід Яцько разом з Сірком щезли, так… наче його – тут і не було!
- Овва! – зірвалось у Сміхотила – все ніяк не звикну, що наш Дід Яцько так бере й зненацька зникає, прям – розчиняється!
- Нічого, звикнеш! …справа часу – сказав Вовкулако, а Філософ на це – тільки посміхнувся!
Поки побратими спілкувались з їхнім гостем, в цей час троє Владів вже наближались до табору Берегині Сурми. Їм пощастило, по дорозі до них їм вдалось (ледь-ледь, але – таки вдалось) приборкати кілька диких коней, котрі дещо пришвидшили добирання до табору. І це було, як ніколи, вчасно. В таборі вже тривав кривавий бій. На нього напали татарські воїни. Дізнавшись, що в таборі самі тільки дівчата, татари сподівались на легку здобич. Але… не тут то було.
Як тільки Вгамуйлихо, Циган та Колодач наблизились до табору Сурми, то вони вже бачили картину бою – самісінький його розпал.
Рубайшабля на ліво й направо клала ошарашених нападників блискавичними ударами своїх шабель. Інші дівчата також не давали ворогу опам’ятатись. Сама ж Сурма ловко збивала з ніг нападників батогом, різала їм їхні шиї, а також… встигла встромити на відстані в ворожі шиї кілька кидкових ножів. Один за одним падали татари, але при цьому й лежали мертвими та пораненими кілька дівчат. Та кількість постраждалих, в порівнянні з постраждалими зайдами, була зовсім невеличкою.
Побачивши цю страшну картину козаки кинулись у бій, пробиваючи ворожі тіла пострілами своїх луків. Не зрозумівши, що відбувається, звідкіля іде ця стрілянина, ватажок татар почав крутити навсібіч головою, та так і не збагнув – що це відбувається. Козаки ж в цей час, зайнявши гідні позиції по кущах та між деревами, обстрілювали ворога, не даючи йому продихнути, регулярно при цьому міняючи своє місце положення. Що наводило на ворога оманливе відчуття, що підкріплення підійшло доволі таки чисельне. Боючись втратити всіх своїх воїнів, ватажок татар дав команду палити поселення й відступати. Тільки він це зробив, як гострий ніж Колодача, що підкрався до нього, пронзив йому шию. І, зрізавши голову з плеч, він насадив її на спис, вже мертвого ватажка, та жбурнув його в юрбу татар. Побачивши це, нападники кинулись що є сили відступати. …битва була закінчена.
(...далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=909689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2021
Попереду дівчат йшла, на перший погляд, дуже юна дівчина... вона здавалась явно молодшою, ніж була на справді, та при цьому мала - доволі бойовий та замислено глибокий вираз обличчя. Якщо дивитись на її невеличкий зріст та тендітність дівочої статури, то можна було б подумати, що вона - зовсім юний підліток, і... тільки, при більш детальному розгляданні, ставало ясно - вона є значно дорослішою. Цю дівчину звали - Яна Рубайшабля (вона була рідною донькою Берегині Сурми). Саме вона, як виявилось в подальшому, зініціювала втечу з татарського полону, і... навіть - прийняла шабельний бій кількома яничарами, ступінь охмеління котрих - була не критичною. Яна майстерно спорола животи двом яничарам та ще трьом зрубала та розрубала голови, відбивши та спарирувавши їхні атаки, поцупивши дві шаблі у сонних вартових татарського чамбулу. З іншими сонними татарськими воїнами - з легкістю впорались всі інші дівчата. Саме з цими двома шаблями вона і прийшла в гості в табір до козаків на чолі групи своєї дівочої берегинсько-амазонської ватаги. Тепер ці шаблі були її рідними сестричками та вірними бойовими подругами. На Рубайшаблю одразу ж звернув свою пильну увагу Дмитро Вовкулако, ця дівчина йому здалась – ой, як не простою.
Інші дівчата, котрі прийшли разом з Яною, були зовні менш войовничими, але, як це вже зазначалось вище, з вельми цікавою дівочою зовнішністю, котра пригортала свою увагу козаків. Поруч з Яною йшли ще дві дівчини – її найближчі подруги. Одна була вищою зростом за Яну, друга, навпаки – нижчою. Та, що вища – то Влада Дія, ця дівчина доволі непогано навчилась володіти шаблею та батогом, з а весь їхній час перебування в лісах цього острова. Наймолодшою з цієї ватаги, й одною найближчих подруг Яни, була Ліза Крутинагайко – її сусідка по вулиці одного з хуторів, котрих, на той час по всім теренам України, між густих непролазних лісів було доволі багатсько. Саме напавши на цей хутір і спаливши його татари захопили дівчат. Ця маленька дівчинка підліток мала русяве хвилясте волосся та миле личечко правильної форми, за домотканим поясом поверх білої простої сукні носила відібраний у татарського чамбулу ятаган, в руках в неї була – батьківська нагайка, котру вона носила нерозлучно на пам’ять про нього, та… в будь-який вільний час – вправлялась у мистецтві володіння нею проти уявних ворогів. Інші дівчата, як і їхні подруги, були в світлих простих сукнях з домотканими поясами поверх них різних кольорів, довгими волоссями, у більшості в волосся заплетені яскраві кольорові стрічки… дехто з них – вже геть перестав приділяти увагу стрічкам, адже… в умовах виживання в диких лісах було не зовсім до них. Кожна з дівчат мала за поясом шаблю або ятаган, а також – добрячого ножа чи кинджала. …підійшовши ближче до козаків, дівчата привітались до них… з щирою але обережною посмішкою. На їхні привітання щиросердно відповіли й козаки. Першим слово взяв отаман їхньої ватаги – Вовкулако, поруч з котрим стояв, не відпускаючи руки своєї берегині, козак Філософ:
- Дівчата, проходьте. Не бійтеся, жоден з козаків не завдасть вам нічого лихого. Ми – не харцизи, хоча… в цих місцях – не без них. …є тут одна групка подібних, котру ми з ганьбою вигнали від нас. Та, не хвилюйтесь… ми їм надавали таких канчуків й копняків, що вони, просто на всього, не наважаться сюди зайти. Ви – в повній безпеці.
Щирий погляд та посмішка Вовкулаки, а також погляди інших козаків, котрі дивились на них з захватом, але, навіть, без найменшого натяку на хіть, переконали дівчат в його правоті.
- Щиро дякуємо вам за запрошення! – мовила Яна. Ми дуже раді, що, окрім нас дівчат, в цих лісах мешкають й такі шляхетні воїни. З нашою бідою, що сталась з нами близько року тому, нам тут, з моєю мамою та моїми подругами, ой як не легко!
- Рік?! Цілий рік?! – з подивом спитав Сміхотило. Нічого собі! І як же так сталось, що ми з вами раніше не бачились?
- Так, наш побратим випередив моє запитання – продовжив Вовкулако. Це дуже дивно, що за весь цей час ми з вами жодного разу не перетинялись!
- Ми ж – дівчата – відповіла Рубайшабля. Нам якось не дуже хотілось відходити подалі від нашого табору, котрий ми збудували нелегким трудом під керівництвом моєї мами, нашої Берегині Сурми. Вона, доречі, залишилась зараз в таборі ще з двома десятками наших подруг. Передавала вам вітання та не приховувала своєї зацікавленості від мети вашого запрошення.
- Ми стараємось не виходити на полювання далеко від нашого табору – підхопила розмову висока дівчина з довгим кудрявим русим волоссям, котру звали – Карина Зламайшаблю, - Дичини навколо, як правило, достатньо. Біля нас є чисте питне джерело та стрімкий струмочок, котрий вливається – прямо в Дніпро. У нас там купа дров… сонечко щоранку освітлює наші оселі, поруч з нашим табором є галявини з різнобарвними квітами…
- Сестро, зупинись – перервала її Яна. Ти як почнеш гомоніти, то тебе, навіть, пташки в гаях не переспівають! – з посмішкою сказала вона!
На що, у всіх присутніх на обличчях з’явились райдужні щирі посмішки. А Сміхотило – залився гучним козацьким сміхом.
- Ти краще – продовжувала Рубайшабля. Розкажи козакам – яке в тебе призвисько, і.. як саме – ти його отримала!
Козаки з зосередженістю та увагою слухали розповіді дівчат. Останні слова Яни Рубайшаблі не аби як зацікавили їх.
- Ой, та то така історія сталась – продовжувала далі оповідання Карина. Коли ми тікали з полону від тих клятих яничар, один, падлюка такий, виявився недобитим… десь я трохи промахнулась, наносячи йому удар ось цією шаблею. На цих словах, дівчина з захватом підняла праву руку, котра міцно стискала трофейну зброю. - І, коли він погнався за нами, то першою під руку, звісно ж, потрапила йому я… Мені довелось ступити з ним у двобій, і… поки дівчата, котрі були ближче до мене – Сонях та Добрознай, встигли підбігти до мене на допомогу, я тому бусурманові, встигла зламати каменюкою його шаблю, а також -пробити його голову!
- Ого! - Мовив козак Циган. І як же тепер твоє призвисько Пробийяничарськуголову чи Зламайшаблю?! – напівжартома говорив він!
- Зламайшаблю! – з посмішкою та трошки засмутившись промовила Карина.
- Ну, ви дівчата й даєте! – озвався рудоволосий козарлюга Відчайдух, - Вас послухаєш… аж, не віриться, що такі дівчата – на світі взагалі є!
- Ну, якщо нам не вірите – сказала Дія – можемо довести вам… які ж ми є – насправді! Коли мова іде про виживання та порятунку власної честі – і не на таке відважишся!
- Ну да… все вірно! – тихо та розважливо вимовив Філософ, що до цього часу – не сказав ще ні слова!
- Ну, перевіряти ми вас не будемо – мовив Вовкулако, перервавши роздуми Філософа, в котрі він починав вже занурюватись, - але, якщо ви не проти, я б задоволенням став би трошки повправлятись на шаблях з вашою милою пані-отаманшою! Маю відчуття, що вона – ой, яка не проста дівчина!
Після цих слів… Філософ загадково й приховано подивився на Рубайшаблю, а вона – на нього. Але, цих поглядів, ніхто й не помітив – так тонко вони це зробили. Тільки Вовкулако відчув, добряче знаючи свого наставника, що між ним та цією дівчиною – є щось спільне. І відчув він це, саме в ту мить, коли вони подивились один на одного. …Філософ та Рубайшабля переглянулись, а всі дівчата, як одне ціле, в один голос сказали:
- Вона в нас така! Не проста!
Сама Яна не була проти повправлятись у з цим бувалим молодим козаком у мистецтві володіння шаблею. Вона не аби як любила цю зброю й дуже добре пам’ятала того, хто її свого часу навчав цьому ремеслу. Але, цю інформацію тримала в таємниці, навіть, від своїх найближчих подруг. Тож, почувши це запрошення Рубайшабля перша вийняла з піхов зброю і з посмішкою сказала:
- А чом би й ні, козаче… я – тільки за!
…вже за кілька секунд їхні шаблі схрестились у дружньому тренувальному двобої. Обидва супротивника наносили майстерні удари, рухаючись по колу, збиваючи удари та випади один одного, а часом, то ухиляючись, то гойдаючись від них. Всім присутнім здавалось, що цей вихор двобою – може тривати вічно. …Вовкулако так захопився майстерністю цієї дівчини, що для того, щоб їх спинити – треба було втручання зі сторони!
- Ну, годі, годі вже, друже – сказав Філософ, - дівчина може дати відсіч будь-кому! Спинись – перепочиньте! …після цих слів, на його обличчі, знов з’явилась та таємнича посмішка. В цей же час, над головами у всіх пролетів хижий птах, зробив кілька кіл над людською юрбою, затягнув свій короткий пронизливий спів та сів на плече Філософа. То був його улюбленець – його яструб.
- А ти молодчина, дівчина – сказав Вовкулако, - це ж ти маєш призвисько Рубайшабля. Не дарма воно в тебе, бачу – не дарма. Та, якщо маєш бажання, я міг би тебе ще дечому підучити!
- А чом би й ні… як тільки буде вільний час – я готова знову з тобою схрестити шаблюки! – відповіла дівчина!
- Може годі вже теревенити та мучати дівчат фізичними вправами? Їм і без того – не легко тут. Давайте краще вже за стіл, чи що? Вже от-от час обіду настане. А у нас вже готова свіжа юшка! – почувся голос козака Нагая, котрий, разом зі Сміхотилом та Вгамуйлихом, як раз, порались біля вогнища. На цю пропозицію абсолютно всі присутні відповіли схвально. Козаки запросили своїх чарівних гостей до столу, і… вже за обідом, помолившись Вищим Силам, продовжили спілкування.
Так пройшло кілька годин, потім ще… не встигли наші козаки та ці відважні амазонки озирнутись, як почало сутеніти. Тож, козаки схопились, обрали добровольців (а таких було немало), й відібравши декого з них, відправили їх супроводжати дівчат до їхнього табору. Адже, часу, проведеного разом, представниками обох ватаг минуло вже досить таки багато. І в таборі Берегині Сурми могли почати хвилюватись.
(...далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907014
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2021
Козак Філософ (так прозвали його в козацькому товаристві його побратими та отаман-вчитель), був з числа цих козаків-уходників, котрі мешкали неподалік від нього та його коханої дівчини. Він був дещо старшим за віком від них, і... для більшості з них - був наставником. Свого часу, він жив та промишляв разом з ними в одній ватазі, котра обрала його своїм отаманом. Та, зустрівши цю чарівну дівчину - Галунку, проникся щирою любов'ю до неї, й вирішив продовжувати з нею свій козацький рід. Перші кроки, доречі, були зі сторони Галунки, а не - з його. Вона настільки щиро проявляла до нього свої почуття, що він не міг встояти... тим паче, що вже при першій зустрічі - в його душі щось забриніло, не дивлячись... на його стару любов, котрій не судилось стати на довго взаємною. Від чого, власне, він і подався козакувати… От вони вдвох сиділи та мріяли про своє подальше спільне щасливе життя, і ці мрії, з часом, стали обростати цілком реальними планами... Як раптом з'явились біля річки ці козаки. Козаки чемно привітались з молодою парою, коротко повідавши їм про свої вчорашні пригоди та про тих гостей, котрих вони очікували на сьогодні у себе в таборі.
- Так, значить, ми з Галуночкою сьогодні до вас в гості! - сказав їм на це Філософ.
- Звісно приходьте, завжди вам раді! – відповіли козаки ледь не в один голос.
*****
Кінський Острів - один з найбільших островів Наддніпрянщини, який омивався двома річками... Дніпром та Шиянкою. І, зовсім близько від нього, лежить місце впадіння Самари в Дніпро! Це місце кидається неозброєним оком, навіть - в наш час. Про часи існування раннього козацтва - годі й казати! Опис подій, про котрі йде мова в цьому художньому творі, як раз і стосується тих часів. Вище перечисленні козацькі й амазонсько-берегинські ватаги, що мешкали на теренах цього острова та стали прабатьками сучасних його мешканців, на той час, знаходились в дуже гарних природних та географічних умовах. В більш глибші історичні часи, тут були давні людські поселення - часів Русі, і не тільки. На території цього острова була багата рослинність. Часто це були, навіть - непрохідні лісові хащі. Місцями були й великі галявини, на котрих... ще в більш давні часи – мешкали табуни великих та сильних диких коней особливої породи, так звані - огири. Скоріш за все, саме від них, і пішла назва острова. На цьому острові було й багато іншої всілякої живності. Також, на острові була велика кількість струмочків та невеличких річок, котрі живили своїми водами своїх більших родичів - Дніпро та Шиянку! ...неподалік цього острова знаходився перший дніпровий поріг - Кодацький, поруч з яким, в свою чергу - знаходився ще один острів, не менш легендарний, ніж Кінський, острів - Кодачєк!
*****
Сонце вже давно вийшло на горизонт й зігрівало друзів своїми ще теплими лагідними весінніми проміннями, котрі от-от, вже зовсім за короткий час, перетворяться – на більш жорсткі пекучі літні.
Козаки сиділи, весело спілкуючись між собою після сніданку в очікуванні
гостей, згадуючи свої минулі воїнські звитяги та мисливські пригоди. Хтось паралельно з цим лагодив свою зброю, хтось підшивав подряпаний одяг та чоботи, а хтось… просто собі сидів дивлячись на чисте та світле весняне небо, милуючись ним. Серед козацької ватаги, цього разу, разом з ними, була й дівчина… це була – пані Галунка, котру козаки дуже поважали, як і їхнього старшого побратима – Філософа. Сам же Філософ… не відходив від неї ні на крок, йому все здавалось, що йому і життя не вистачить, щоб набутись з цією чарівною дівчиною. Ні, він не був в неї без тями закоханий (вони обидва з нею були вже не зовсім в тому віці, щоб – сліпо й без тями закохуватись). Просто, він відчував, як і вона – вони мають бути разом. Галунка – була чорнявою, середнього зросту з охайною гармонійною жіночою статурою, мала волосся нижче плеч, котре часто заплітала в коси, інколи носила на голові трав’яні віночки, в якості своєрідної ароматерапії, котрі прикрашали її кругле обличчя. Філософ - дещо вищий за свої обраницю, худорлявою але міцної статури, в темно-зелених шароварах та чорним шкіряним поясом, з двома шаблями та нагайкою на ньому. Цей козак мав дещо витягнуте овальне обличчя, на голові в нього було чорне волосся з короткою стрижкою без чуприни.
Козаки вже було почали хвилюватись… чи не сталось раптом нічого з їхніми вчорашніми знайомими, як ось – вони з’явились. Цього разу, їх було дещо більше. Окрім вищеназваних дівчат – Рубайшаблі, Дії та Крутинагайки, з ними були ще й – Оксана Сонях, Оленка Добрознай, Карина Зламайшаблю та Ніка Стріла. Всі дівчата були дійсно дуже чарівною зовнішністю та зі стрункими статурами. Не дарма татари – захопили їх до себе в ясир та везли для себе на батьківщину, щоб далі – продати їх. Не дарма ці кляті зайди, під час того рокового для них привалу, дали вжити хмільних напоїв, навіть, своїм вартовим. Адже, від найближчих українських поселень вони тоді були вже дуже далеко, а ці тендітні дівчата, в їхній уяві – не являли для них ніякої небезпеки. Та, як то кажуть – не так сталося, як гадалося…
(...далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906795
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2021
*****
Хвилі нічного Дніпра таємниче освітлювались сяйвом яскравого жовтого місяця. Кам’яні гранітні брили, що сторчали місцями по гладі річки – надавали своєрідної суворості для цієї таємничості. Десь далеко було чутно пугукання сови. Високо в небі мерехтіло ціле безмежне поле яскравих зірок. Між дерев гуляв легкий вітер. Біля вогнища неподалік стародавнього кургану (Курган-Мамай) сиділа невелика ватага козаків зі своїм славетним отаманом - козаком Вовкулакою. Цей козарлюга був майстром шаблі, його ніколи не брали ворожі стріли – так швидко й віртуозно він крутив клинком своєї зброї в руках, також він міг голосом відтворювати звуки будь-яких птахів, окрім того… мав ще одну вкрай дивовижну особливість – міг перетворюватись на чорного вовка, що надавала йому великої переваги у сутичках з ворогами. Через що і отримав своє призвисько й зажив славою характерника серед своїх побратимів. Хоча, сам себе – таким не вважав. Більш того, намагався тримати в таємниці цю свою особливість – щоб вона не виходила за межи його ватаги. Біля нього знаходились вже перевірені в боях з ватагами татарських зайд побратими: Микола Нагай, Славко Сміхотило, Михайло Відчайдух та молоді джури Вовко Веприк та Олексо Сулиця – учні Вовкулаки в мистецтві володінні шаблею. Сам Вовкулако був трошки вище середнього зросту з невеличкими вусами та бородою, мав русяве волосся та міцну статуру, був вдягнутий зелені шаровари, білу однотонну сорочку, чорні шкіряні чоботи та перепазований чорним шкіряним поясом, на лівому боці у нього висіли піхви з його вірною сестричкою шаблюкою. Нагай та Сміхотило – були друзяками з дитинства. Один з побратимів віртуозно володів нагайкою й батогом, та й так… що мало хто міг підійти до нього, щоб завдати йому хоч якоїсь шкоди у ближньому бою шаблею, списом, ятаганом або ще якоюсь зброєю. Другий – був неперевершеним майстром герцю навкулачки (кулачного бою), а також добре володів короткими сокирами, особливо любив тримати сокири в обох руках, котрі, за необхідністю – міг влучно кинути у ворога, та завжди з посмішкою йшов у бій, не зважаючи на кількість ворожих загонів. Обидва козарлюги, як і їхній отаман, були трошки вище середнього зросту та міцної статури, вдягнуті вони були подібно, от тільки, мали специфічні спорядження для кріплення своєї улюбленої зброї на своїх шкіряних поясах. Нагай – дуже коротко стрижений вояка (що не зовсім притаманно для воїна козацької ватаги), через що ледь вдавалось розгледіти колір його темного волосся на овальнуватій голові з вольовим підборіддям. Сміхотило – вже мав невеличку коричневу чуприну та вуса. Зовнішність юних джур Веприка й Сулиці доволі важко було розрізнити в темряві. Їх відрізняла тільки невеличка різниця у зрості, Сулиця – був дещо вищий й більш витягнутий, та трошки більш повна фігура Веприка. Обоє джур були круглолицими, мали невеличкі юнацькі вуса та специфічні джурівські чуприни. Шкіряних поясів хлопці ще не носили, а мали тільки домоткані кушаки, котрі їм виготовили їхні матері, перед тим – як відчайдухи приєднались до цієї козацької ватаги, що мешкала на березі легендарного Кінського Острова, одного з найбільших островів давнього Дніпра-Славути в межах його першого кам’яного порогу. Але справжнім відчайдухом в цій ватазі був козак Михайло, через що і отримав – своє відповідне призвисько. Цей рудоволосий, високого зроста й худорлявої статури козарлюга, чуприна котрого, сяяла вдень на сонці, наче, пекельне полум’я в очах озвірілих й нахабних татар, з однією тільки палицею, або ж, максимум – списом, кидався на ворогів змітаючи їх зі свого шляху. Також, завжди першим й в одиночку, йшов на розвідку – не боючись, навіть, темного часу доби, де легко можна було б зустрітись зі зграєю вовків або ж потрапити у ворожу засідку. Козаки сиділи біля вогнища та чекали своїх побратимів, котрі, вже от-от, мали б повернутись з полювання, що, як ніколи затягнулось. Та затягнулось так, що отаман Вовкулако… вже думав посилати за ними Відчайдуха, у котрого, й без того, в голові з’являлись думки – іти за своїми друзями. Та, перш ніж хтось з них двох, встиг озвучити свою думку в голос, як, затріщало гілля й зашаруділи куші і на галявині з’явились в чорних балахонах з замазаними багнюкою, для маскування, обличчями нічні мисливці. З луками в руках та порожніми сайдаками але зі здобиччю за спиною й на плечах – стояли ці побратими: Влад Вгамуйлихо (молодший брат Відчайдуха, що був трошки меншого зроста), Влад Колодач (темноволосий козарлюга середнього зросту, з захалявним «товаришем» в чоботі), Влад Циган (чорноволосий, худорлявий з козацькою сережкою в лівому вусі та ятаганом на шкіряному поясі). Ці троє Владів завжди любили полювати разом й не без скромності та з доброю ухмилкою повторювали, що їм трьом – підвладне подолання будь-якого лиха в путі й вполювання будь-якого звіра, котрого, в тутешніх лісах… було безліч, так само, як і – птахів. Нічні мисливці, хоч і затримались на вечерю (куліш з узваром – вже встигли охолонути), та прийшли в гарному настрої й зачарованими обличчями. Не встигли хлопці похизуватись своєю здобиччю, як одразу ж почали – свої ліричні несподівані оповідання. По їхнім словам, вони зустріли в лісі… кількох чарівних дівчат-амазонок, котрі, як і вони – займались в непролазних хащах здобуванням дичини для прохарчування їхнього жіночого поселення. Ці чарівні й войовничі дівчата жили, як на диво, по законам козацької ватаги. Дівчата не стали розкривати всіх особливостей свого життя, але, під час невеличкого привалу, поділились деякими нюансами з нього. Цих дівчат звали Яна Рубайшабля, Ліза Крутинагайко та Влада Дія. Вони пожалілись, як нелегко доводиться їхній жіночій ватазі виживати в лісах цього острова, а тим паче… битись з лютим ворогом – татарвою, котрий час від часу, навідується сюди. Якби не мудрість ватажка їхньої ватаги – Берегині Суми, та їхня дружня сестринська єдність, то… давно б вже щезли – з лона матінки-землі! Хлопці говорили про цих дівчат з неабияким захватом перебиваючи на ходу один одного.
- Що, вони зовсім одні?! Як довго вони тут живуть, що ми ніколи з ними раніше не зустрічались?! Яка кількість в їхній ватазі? Для того, щоб вижити в цих лісах, навіть нам козакам-уходникам, не дуже то й легко приходиться! - поцікавився отаман Вовкулако!
- Та ні, вони не одні! – відповідав Циган. За їхніми словами – їх трошки більше двох десятків! Всі вони, колишні бранки татарського чамбула, котрим… вдалось вирватись з лап ворога, коли той розслабився, й на привалі перепив хмелю – від чого швидко заснув!
- Вони перебили сонних татар, якимось чином виплутавшись з мотузок! – підхопив розповідь Колодач. Озброїлись тим, що відібрали у перебитого ворога - та сховались в цих лісах. Адже вертатись додому, до своїх рідних країв – було дуже далеко!
- Ми запросили їх до себе на завтра вранці в гості… - продовжив розмову Вгамуйлихо. Нам здалось, що краще було б їм переселитись поближче до нас. Так… ми могли б врятувати їх, та й, взагалі – об’єднати свої зусилля по виживанню роїв родів скупи вкраїнської!
- Правильно зробили… – мовив Вовкулако. Давайте вже, браття – до столу! Біля вогнища й обговоримо все більш детально!
*****
Сходило яскраве лагідне сонце. На березі річки сидів козак Філософ ніжно обійнявши свою кохану берегиню Галунку. Вони тільки но прокинулись й вийшли зі своєї хатки-землянки вмитись до річки. Вмившись, сіли на березі, мовчки сидячи поруч мріяли про своє подальше спільне життя. Раптом, поруч, почулись веселі голоси козаків, котрі жили -неподалік їхнього зимівника. Це були представники тої ватаги козака Вовкулаки… ті самі – троє Владів (Циган, Колодач, Вгамуйлихо). Вони раніше за всіх своїх побратимів прокинулись вранці та направились до річки…
(...далі буде...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.03.2021
Найбільший біль, страждання, муки -
Коли життя, як на хресті!
Й нема вже більшої розпуки –
Коли цей хрест душа несе!
…коли списи встромили в душу -
Всі ті, кому ти щиро вірив…
Коли в тобі зима лиш в’юже –
Немає гіршого мірила.
Немає більш страшніше звіра -
Ніж відьма та, що берегиня!
…немає більшої зневіри -
Ніж ця зненацька впавша брила!
Немає більш лихих харцизів -
Ніж козаки, що ти ростив…
Що йшли завжди шляхетно вірно…
А потім їх… хтось взяв да збив!
Немає більш страждань трагічних -
Ніж знищення сакральних вір!
Немає співів вже ліричних -
Коли душа… в дірах від стріл!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906561
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2021
Так хочеться тебе...
Задарувати квітами
Й засипати віршами -
Про світлі щирі почуття!
Так хочеться тебе...
Обдарувати літами,
Закутими шляхами -
Єдиного щасливого буття!
Так хочеться мені...
Летіти тими літами,
Іти роками-квітами -
У світлі далі майбуття!
Так хочеться мені...
Тебе зігріти подихом
Й обігрівати подвигом -
У котрім є весь вир Життя!
Так хочеться мені...
Тебе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904982
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2021
Моє ріднесеньке "Більча"* - от-от розродиться,
Дитинка в неї буде вже… от-от!
Моє ріднесеньке "Більча"…
новим життям цей Всесвіт - нею сповниться!
Моє ріднесеньке "Більча"… іде в дорослий світ пригод!
…моє ріднесеньке "Більча" - це те чарівнеє дівча,
Що ученицею прийшла…
Та стала "донькою"…
Та стала донькою – для мікрокосму козака-виховника!
….оце ріднесеньке дівча – притулок близький в нім знайшла!
Та ось тепер "Більча" - от-от розродиться,
Дитинка в неї буде вже… от-от!
А поруч з нею йде "Горинич"**…
Який із нею батьком стать – готовиться!
…тепер у них на двох – дорослих спільний світ пригод…
_____________________________
*"Більча" ("Білочка")- "джурівське" (учнівське) призвисько одної з моїх найперших й найактивніших учениць козацько-лицарського гуртка "Сокіл-Джура";
**"Горинич" - коханий хлопець цієї дівчини, нині вже - чоловік., у нас в гуртку був - в якості таборового "джури" (з'являвся разом з нею - у вишкільних таборах)!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2021
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901017 - посилання на мій твір в "ПоетріКлаб", на котрий... в якості такого от, своєрідного, поетичного батлу - в коментарях під публікацією цього твору на моїй "сторінці" на "ФейсБук"... розгорілась дискусія! ;)
Олег Чернишенко:
З ким йти, яке кохання справжнє - Доля знає
А син природи хай, все ж, почекає...
Не він створив природу,
Тому знати
Все на перед -
Не має тої влади...
Якщо твоє - до тебе повернеться...
Як ні - Справжня зустрінеться, приб'ється.
І час все на місця розставить,
Все покаже...
Живи, козаче, відпусти, й йди далі!
Віталій Ратов (Сагайда):
Відпустити - я вже й радий,
Та в душі вона сидить!
Прям вириваю геть - цю зраду,
Що так мені болить!
Та те кармічне відчуття...
Та те святинне й зле прозріння,
Лишає слід в шляху буття,
Точніш... в душі лежить - граніт-камінням!
Олег Чернишенко:
Час все лікує, сам такий)
Не розпиляйся, далі йди!
В тебе є ради кого й як
Проводити своє життя...
Все відлетить, ти лиш повір,
І відпусти, прийде у двір
Твоє, найкраще... Посуд злий
Щоб знов наповнити новим
І справжнім, кращим,
Нам життя
Не для того Доля дала,
Щоб лиш страждати на весь світ...
Досить, клади, і далі линь.
Віталій Ратов (Сагайда):
Подяка щира - за поради...
Тут не страждання - на весь світ,
А констатція лиш зради,
Й художнє втілення - того болить!
Бо душа, що у творчрсті - відкрита
Й в чиїсь душі - спроможна щось змінить!
А далі йти - я все ж стараюсь,
Й не перший день - вже з цим живу!
Вже більше року намагаюсь...
Не зрадити - свому єству!
Пройти належно - хрест цей карми,
Не втративши святі чуття,
Не втративши - сади і брами,
Що надихають - на життя!
Олег Чернишенко:
Тримайся, Брате,ми з тобою.
Тягар розділим з побратимом,
Щоб швидше вийшов на свободу
Твій Дух козацький незборимий!
Коли відпустить тіло й розум
Образу й зраду в небуття
Цей Дух набуде сили знову
Й щасливе лиш буде життя!
Щасливе в поклику роботи,
І в вдячних учнях, в тих, хто поряд,
І в вірності у побратимів,
І особисте, справжнє поруч...
Лиш відпустить старе потрібно,
Новим келих життя налити,
І знову бачить денне світло
Розправить крила, і летіти...
Олег Чернишенко:
Прям ''Енеїда '' в нас виходить)))) Типу:
Віталій - парубок моторний,
І хлопець хоч куди, козак!
Коли лихе забути зможе
Стане ще кращий він! Це факт!!!)))))
Віталій Ратов (Сагайда):
До Енея - мні ще довго :) ,
Та дух козацький - все ж на місці!
Ота сумна... душі тривога,
То не навіяння - навмисне!
То те, що справді - відчуваю...
Надіюсь, вірю... й споглядаю.
Іду вперед - в собі тримаю,
Але ж... іду вперед - долаю! 😉
Олег Чернишенко:
Іди, залиш, не згадуй краще...
Попереду твій шлях, Козаче!
Віталій Ратов (Сагайда):
Якби так просто все було,
Від душі - давно б вже відлягло...
А так - кармічний цей зв'язок,
Несе - прихований урок!
Тут купа містики - одначе,
Тому й подивимось - що значить...
Що значить - це усе в бутті!
Подивимось... шлях в самоті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901124
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2021
Любові вже нема – й не буде вже ніколи,
Залишились в душі – лише уламки тої волі…
Тої волі, що обох – вела у спільне майбуття,
Лишились лиш вони – і ті прокляті відчуття…
Що створені ми вдвох – для творення дороги,
Дороги спільної на двох – як течія у за пороги…
(Бурхлива, стрімка, сильна… непохитна та єдина)
Хай попереду й якщо – лиш гори й дика злива…
Та сонце щастя – ми б з нею б засвітили,
Хоч балки, хоч байраки – і тільки хижі звіри…
Хай хоч би що – стрічалось би в дорозі,
Пройти то все на двох – були б ми з нею в змозі…
Любові вже нема – вона цинічно все зім’яла,
Роздерла, розтоптала – і спішно поховала…
Любові вже нема – й не буде вже ніколи,
Залишились в душі – лише уламки тої волі…
Для чого все було – збагнути неможливо,
Для досвіду лишень – та краще б вже могила…
Ніж той пекельний стан – ніж ті всі відчуття,
Що маємо іти – разом удвох до майбуття…
Та хоч би що – стрічалось би в дорозі,
Пройти то все на двох – були б ми з нею в змозі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2021
Божевільний та безглуздий – цей щурячий рік,
Купа зради, купа болі… і лиш залишки – живої волі!
Божевільний… та безглуздий – цей щурячий рік,
Розіп’ятая душа – та в свідомості… сокира!
…ось така от… щедра й щира – цьогорічна ліра!
А що далі… воля – без життя, і життя – без волі?
Ні, не треба … цього щастя – більше козакові!
…хай самотній – хай один, але щастя… зайде в «дім»!
Та душа… як птиця фенікс - оживе з руїн,
Якими… так сміливо… одарила – тая мила берегиня!
…зрада тих, кому ти вірив… зрада – спільному шляху!
Зрада й розпач… у безглузді – темних чвар!
Зрада єдності й любові… й порожнеча – тої волі!
Зрада й розпач… й від щурів - в душі лиш срач…
Та невдовзі… Тур могутній – вже дістане... свій пірнач!
Божевільний та безглуздий – цей щурячий рік,
Купа зради, купа болі… і лиш залишки – живої волі!
Божевільний та… безглуздий – цей щурячий рік,
Розіп’ятая душа – та в свідомості… сокира!
…ось така от… щедра й щира – цьогорічна ліра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Любові вже нема - любов ми поховали,
Залишився лиш біль - й ненависті отари!
Залишився лиш біль - тих відчуттів, що ми назавжди...
Залишився лиш біль...
Хоч Всесвіт й досі - інше каже!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2020
Вони сказали: «Тренер зрадив… ой-йо-йой»,
Вони сказали: «Він вже геть – якийсь не той»!
Вони сказали: «Ні краплі в ньому… розуміння…
А лише розуму - лихе затміння»!
Вони сказали: Ми ж козаки… не те, що ви»,
Вони сказали: «Ми зможем краще… вище голови»!
Таке сказали… ультиматум – кинувши під ноги,
Самі ступивши – на затьмаренні дороги!
Тепер ці браві козарлюги – харцизи в дійсності ж… іуди,
Цигарки шмалять, п’ють горілку… і по «заброшкам» -
лазять всюди!
Гнуть мати… штрикають п’яниць ножем – за слово кинуте
їм грубе…
Яке ж їм щастя – далі буде?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
Вона казала: «Ти мені потрібен… ми разом будем до кінця»,
Вона казала: «Дарма ти втратив віру… побач любов - у променях мого лиця »!
Вона казала: «Ти будь зі мною… повір, ми більше зможемо удвох»,
Вона казала: «Гніздечко наше буде щирим - без фальші й пристрасті оков»!
Вона казала… і я їй дійсно вірив - її словам… і щирим діям,
Вона казала… й казав я: «Ти мій безцінний скарб… моя ти мила берегиня»!
Й у віддзеркалені… своїй душі – побачив полум’я святинне,
Тих почуттів… що без прикрас, як небо синє – красиве, чисте і нетлінне!
Те все було … між нами світло і правдиво – без пристрасті-свавілля,
То все було… та не помітила душа її – чи то мани, чи то підсипаного зілля.,
А може й просто… підступную природу – дівочого злорадства,
Що десь в глибинах… такого близького єства… завело нас – в Самотність-Царство!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
Якого біса - в душу увійшла,
Для чого ти... в житті моїм з'явилась?
Для чого в ній... ти затишок знайшла?
...ти відьма клята - взяла й оселилась!
Вже рік пройшов - з душею на хресті,
Не знаю я... вже спокою ні дня!
Жену любов - подалі (що є сили)!
...а далі шлях - сліпий (у навмання)!
Для чого ти... в житті моїм з'явилась,
Якого біса - в душу увійшла?
Для чого було все, що навіть - і не снилось?
...та душу зжерла - й радісно пішла!
...для чого ти - в житті моїм з'явилась?
P.S: Дай Бог, щоб я помилвся в своїх висновках... та на даний момент - вони такі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894957
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2020
Убила душу… розіп’яла,
Душа злетіти – не змогла!
Загнала цвяхи злі цинізма
До ядра щирого… єства!
...у те єство – що покохало,
І навіть більше… здійнялось!
У те єство – що казку взнало,
Коли не вірило… ні в що!
Перепрошила… всю програму,
Посунув в кут – стару любов,
Котра здаватись не хотіла,
Але ж… почула: «Ти готов»!
…то був твій голос – такий рідний,
Такий близький… на диво він!
То був твій голос: «Ми разом»…
Та раптом стукіт – в пекла дзвін!
…убила душу… розіп’яла,
Душа злетіти – не змогла!
Загнала цвяхи злі цинізма
До ядра щирого… єства!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887673
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020
Твої пісні… живі і сильні – як буття.
Історія, легенди… й любові почуття.
На них душа – у вись зліта.
Ь
Сіяє променем магічним
Одкритий всесвіт – в цих піснях.
Національний дух… душі прозріння
Цвітуть і гріють – це життя…
Ясніють зорі й небеса.
P.S: Твір присвячується лідеру відомого українського фольк-рок гурту «Тінь Сонця» - Сергію Василюку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020
Ні, це не любов - це зовсім не вона,
Ні, це не любов – і нею не була!
Ні, це не любов – це тільки лиш душа…
Це тільки лиш душа…
Що раптом - розцвіла!
Що раптом розцвіла… бо ж твою – віднайшла!
Це тільки лиш душа… що твою так відчула,
Це тільки лиш душа… що ніжність – не забула!
Ні, це не любов – це тільки лиш душа…
Це тільки лиш душа…
Що довго – сама йшла!
І раптом розцвіла… бо ж твою – віднайшла!
Ні, це не любов - це зовсім не вона,
Ні, це не любов – і нею не була!
Ні, це не любов – це знак від Вищих Сил…
Що нам з тобою вдвох іти – під сяяння світил!
Це тільки відчуття… що створені обидва
Для вищого чуття - ніж пристрасна садиба!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2020
Навіки, Мила Муза – ти оселилася в мені,
Навіки… дорога – моїй душі!
Ти добрим янголом – живеш у сні,
А на яву… лиш мить – мерщій!
Лиш мить… за кілька – довгих років,
І твій, звичайний цей: «Привіт»!
Лиш мить – та кілька твоїх кроків,
Лиш мить… та для душі – є новий зліт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872907
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2020
Мила Ганночко моя… чарівна і безцінна,
Мила Ганночко моя… незрівнянная царівна.
Мила Ганночко моя… подарунок вищих сил,
Мила Ганночко моя…. що у долю я впустив.
Мила Ганночко моя… скарб, що варто берегти,
Мила Ганночко моя… що в душі буду нести.
Мила Ганночко моя… кращу в світі й не знайти,
Мила Ганночко моя… нам удвох вперед іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872666
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2020
Великдень в чотирьох стінах -
Не всидіть козакові…
Коли природа ніжністю буя –
Не всидіть бурлакові!
…здійнявся й птахом полетів -
У той чарівний світ!
Бо ж з карантином й дух змарнів…
Йому потрібен зліт!
…у світ чарівний: ніжних віт…
Пташок та вітру спів…
Рослин безмежний дикий квіт!
…душі потрібен зліт!
…очищення й оновлення потрібно,
Бо ж без нього…
Й Великдень… звучить – геть не велично!
А тільки темно… і трагічно!
…Великдень в чотирьох стінах -
Не всидіть козакові…
Коли природа ніжністю буя –
Не всидіть бурлакові!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.04.2020
Чаплі, Стара Ігрень, Татарка... поселення, котрі знаходяться - по сусідству з нашим Придніпровськом (жилим масивом Самарського району міста Дніпро) і всі вони - мають свою славетну козацьку та докозацьку історію! А сам Придніпровськ (що побудований на західній частині Чаплів), свого часу - став певним продовженням (і, фактично, лишається ним) села Чаплі!
Чаплі... до зоснування села Чаплі як такого, на його території - було багато козацьких хуторів! Свою назву село отримало від птахів - Цапель (Чапель), котрих тоді - тут було безліч! Та й зараз... можна їх - час від часу побачити (інколи трапляються - з рідкісним окрасом, наприклад - коричневим)!
Стара Ігрень (Огрінь) - також одне з давніх містечок нашого нинішнього Усть-Самарського півострова! Поблизу нього... є цікаві кургани ще доскфіського періоду, є залишки давнього слов'янського торгівельного містечка (торгівельне містечко уличів), є пам'ятний знак битви козаків Івана Сірка з татарами! ...також, є інформація про те, що французький інженер Боплан - зустрічав тут ватагу козаків (звісно ж - зі своїм отаманом), котра... займалась на цій території - палюванням та риболовством!
Татарка (поселення, що звосім поруч - з нашим півостровом). За історичними свідченнями, село отримало свою назву від того, що в ньому в козацькі часи - постійно давали відсіч татарам (багато татар гинуло)!
...нині Усть-Самарський півострів та прилеглі до нього території... мають на собі, окрім вищеперечиленних поселень - ряд великих курганів скіфської доби (найбільший з них - курган "Гостра Могила"), кілька кладовищ 19-го століття, невеличкі гарні мальовничі соснові ліси, в одному з цих лісів - є питне джерело! ...в селі Татарка, серед мальовничих балок - маємо можливість кінного вишколу (завдяки місцевій мешканці Інні Большиковій та її чоловіку Анатолію)! ...на території Рибальського Гранітного Кар'єру - є залишки доісторичного, так званого - Мандриківського Моря! ...наш півострів омивається двома легендарними річками - Дніпро та Самара!
З берегів пляжу жилого масиву Придніпровськ - відкривається живописна картина на Кодацьку Фортецю та поселення Старі Кодаки (Старі Кайдаки)! ...тут, під водою, знаходиться перший дніпровий поріг - Кодацький! Також... ближче до Старих Кодаків - не менш легендарний острів Кодачек (Кодачок)!
...одним словом, не зважаючи на сучасну урбанізацію, котра є єдиним мірилом і простором життя в рамках нашого півострова - для більшості його населення! Ми з учнями (вихованцями моїх гуртків) маємо честь заглибитись в абслютно інший вимір та яскравий містичний й пригодницький світ, що є - на його теренах! ...пишаємось своєю Малою Батьківщиною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=872349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2020
Якщо ти скажеш… стосункам нашим – ні,
То Доля наша… в нас обох – буде на дні!
Якщо розлюбиш ти мене… для чого тоді – є ми,
Для чого ж тоді… є ми – на цій святій землі ?
…не вірю я… й ніколи не повірю – що розійдемось!
Я свято вірю… чуєш, вірю – ми не спіткнемось…
Й не тимчасово… не просто так – зійшлись наші шляхи!
Я відчуваю… дійсно відчуваю – ми збережемось!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2020
Горять болота та закинуті сади…
Горять степи – палає Україна!
Горить усе… палають звіри й квіти,
Горять дерева! Так наступа – руїна!
…руїна для природи - хижо наступа,
Від того що у нас – вже і душі нема!
Від того, що душа – пропала чи заснула…
Та при чому тут… є Матінка-Земля!
Горить усе – що може лиш горіти,
Та тільки совість… совість спочива!
В пожежі нині – є уся країна,
Горить усе – така вже в нас весна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871528
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.04.2020
Карантин - то ізоляція... тюрма!
...ходив в походи - і душа твоя жила!
З дітьми в спортзалі - ти займався,
І сам собі - практикувався!
...аж тут - намордник на облииччя,
І в ліс ні кроку - він лиш сниться!
Людей у страх - в раби загнали,
Щоб пісень щастя - не співали!
...роздута геть - ця вся проблема... світова!
А психіка людська - вже й не жива!
Майстерно править - хтось умами,
Щоб не блукали ми - весни садами!
...та дух козацький - волелюбний,
І розум твій - живий, незгубний!
Шпаринку в цьому - віднайдеш,
Під ключ за грати - не зайдеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871176
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2020
Поняття простору і часу - не існує, і сон - для слабаків! ;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=871154
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.04.2020
Гадав вже буду – я один,
А на шляху – з’явилась ти…
Лунає гучний – душі дзвін,
У нас на двох – звелись мости!
Над нами вічність – й небеса,
Кружляє янгол – і співа…
Ах, в скільки фарб – ці чудеса!
_________________________________
*Галунка - одна з давніх назв яєць-писанок., таке призвисько в нашому козацькому Осередку - має моя кохана дівчина (народний майстер з писанкарства)!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870903
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2020
Це вище – ніж любов,
Те відчуття... що ми назавжди!
Це вище – ніж любов,
Про це душа… і Всесвіт каже!
Це вище – ніж любов,
Я знаю точно – що це правда!
Це вище – ніж любов,
Ми є разом – так Всесвіт каже!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2020
Галунка* і Філософ… ми маєм бути разом – назавжди,
Галунка і Філософ**… хоч і різні – та дві однакові звізди.
Галунка і Філософ… не зломить нас – та клята доля,
Коли тримає нас удвох… одна взаємна – щира воля.
Бо ж відчуваю тонко я… що не впадем – ми в прірву болі,
Бо ж відчуваю дійсно я… що не зійдем – ми з наших колій.
Бо ж відчуваю справді я… що Вищі Сили – нас з’єднали,
Й не поламають щастя нам… оці земні – живі кургани***!
___________________________________________________________
*Галунка - одна з давніх назв яєць-писанок., тут у творі - берегинське призвисько дівчини Ганни, котра є - народним майстром з писанкарства!
**Філософ - одне з моїх козацьких призвисьок!
***живі кургани - маються на увазі... певні кургани в межаж нашого рідного міста Дніпро, з котрими у нас з Ганною - пов'язані доволі цікаві містичні події!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870614
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2020
Мені ворожка говорила,
Що не дарма - тебе зустрів я.
Мені душа моя твердить,
Що це любов – й вона не спить.
…та і Притула* пан сказав,
Що несе доля – щастя нам…
Тут все твердить й співа навколо,
Що в нас на двох – щаслива доля.
______________________________________________________
*Олександр Леонтьєвич Притула - президент Всеукраїнської Федерації Українського Рукопашу "Спас", один з моїх вчителів - Козацького Бойового Звичаю "Спас"! ...пан Притула - має певні характерницькі здібності, суто по фотографії в "он-лайн" режимі - визначив доволі цікаві речі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870611
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2020
Луцьк – чарівне місто…
Місто – здивувань,
Що перлиной чистой –
Все несе розмай.
В ньому – вітер волі…
З правдою століть,
В нім епохи й віри…
Злились в моноліт.
В ньому – дух привітний…
І душа - жива,
І навколо нього -
Справжнії дива.
В нім – життя барвисте…
Сяє і бринить,
…в нім – цінують волю…
З правдою століть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870489
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 03.04.2020
Після тривалого застою - повертаюсь до творчої діяльності! Вітання всім тим, хто мене ще пам'ятає... а також - всім авторам цього порталу, не залежно від того - пам'ятаєте вимене, чи ні!
...протягом останніх років, був активно зайнятий - націнально-патріотичним вихованням підростаючого покоління, на своїй стезі - козака-виховника! Цей шлях... цю стезю - я неполишаю! Йтиму нею - і далі! Але... зараз - в період карантину в нашій країні та світі, з'явилось трошки більше вільного часу! Тож... треба викорастити його - з максимальною користю! Тим паче, що за весь цей час творчого застою - відбулись доволі цікаві речі, котрі... інколи - та надихали мене на творчість в поетичному руслі!
Не буду зараз детально спинятись на тому, що ж такого в моєму житті відбулось... сподіваюсь, через мою творчість - ви й так це все відчуєте й зрозумієте! ...єдине, на чому хотілось би спинитись... що в моїх віршиках - з'явилось ще одне дівоче ім'я, котрому - я присвячою свою душу (як й усім іншим речам, котрим - пишуться ці віршики)! І... ця дівчина - аж надто цінна для мене! ...якщо раніше, саме такою цінністю - була тільки Іра, то тепер - додалось ще й це ім'я... Ганна!
Іра - нікуди з серця та душі не поділась, вона - моє справжнє й щире кохання, котре - не взаємне! А тут... зовсім інша справа, ця дівчина - змогла зробити не можливе! Вона - подарувала мені казковий період життя, щиро відкривши свою душу! І... як би важко мені не було - перейти через ті почуття до Іри, а точніше... бережливо сховати їх - в потаємний кут у скрині власного серця... я зрозумів та відчув - ми маємо бути з Ганною разом, саме вона - моя берегиня (як мінімум - в цьому житті)! ...після цього казкового періоду - почались ще деякі події, та про все це - в моїй творчості!
...також, буде продовжена творчість в усіх інших напрямках... окреми цикли котрим - я присвячував!
...вітання всім - ще раз! ...буду максимально з вами! Якщо не викладати власну творчість, то - знайомитись з вашою!
Щиро ваш - Сагайда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870487
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.04.2020
Горить вогонь… в душі і серці ,
А тіло б’ється - грізно в герці…
За Край свій рідний - за простори,
За волю, що - в його основі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2016
Співає серце, що – кохає,
І біль цей в душу – поринає!
Голосить серце: «Жити хочу»!
А їй душа: «забудь… не можу»…
Не можу я - цей жар терпіти,
Не можу вірити… хотіти.
Мені потрібна - вільна доля,
Щоб я вмивалась – в росах поля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2016
Автори тексту: Д.Степовик, В.Сагайда, І.Цеглик,
А.Білочка, А.Кішка.
Автори мелодії: Д. Степовик, В. Сагайда.
Ми відважні козаки –
У Самарської ріки.
Ми «мівіни» нажремося,
І всі спати вкладемося.
Вранці встанем чай поп’єм,
І «мівіни» знов пожрем.
…вже багаття розпалили,
І водичку скип’ятили .
Тільки кинулись дарма,
Бо «мівіни» вже нема.
Тут на зло ще й дощ полив,
Та й багаття загасив.
Стали думати-гадати
Де «мівіну» нам дістати.
Тут туристи проходили –
Яничарів клята сила.
…тренер з нагаєм біжить,
Далі ми, з «шаблями» - бить.
У рюкзак їх подивились,
П’ять «мівін» у нас з’явилось.
Ми, давай, її варить,
Бачим - павучок біжить.
…от і м’яса ми поїли -
Трошки в кущиках сиділи.
Ось і вечір вже настав,
Вартовий з кущів біжав.
Так всю ніч, і аж до ранку,
Бігали без перестанку…
Та під ранок все вляглось,
З рюкзаками йдем ось-ось.
P.S: Твір був написаний моїми учнями з двох козацьких гуртків, котрі я веду - під час нашого літнього вишкільного табору! Табір проходив з 14-го по 16-те липня 2015-го року на території Новобогородицької Фортеці міста Січеслав (Дніпропетровськ)... творча дтсципліна - "Ватра" (біля вечірнього вогнища) за певної моєї допомоги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594269
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.07.2015
Ми вої Спасу… пластуни,
Сини Вкраїнської Землі.
Славетних прадідів нащадки,
Що гартувались у вогні.
Ми вільні лицарі й брати,
Козацький дух - у нас в крові.
Злій смерті долі не знайти,
Поки живем… в цій силі ми.
Поки горить над нами Сонце,
Й Шляху Чумацького зірки.
Й допоки видно Місяць у віконце,
Та чутно шум Дніпра-ріки.
І поки мати-Правдонька жива…
Що праотці несли віки
Зійдуть у нас іще, й не раз…
Козацькі сіяні жнива.
Зійде лицарство… стане воля
І заспіва наш Край пісні….
Нові, щасливі – з лісу й поля,
І з рік, що сплять – у них на дні.
Бо ж вої Спасу - пластуни
На службі матоньки-землі,
Одвічно вірні їй сини…
В козацькій силі – вічні ми!
P.S: Твір присвячується традиційному українському бойовому мистецтву, козацькому бойовому звичаю - "Спас"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585156
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2015
Як донька рідная мені ти стала,
Настьона… милеє "більча"!*
Так легко до душі ключі ти підібрала,
Й горить у ній... оця свіча!
Присвячується одній з моїх учениць - Анастасії Іщенко
_______________
*"більча" - псеводнім дівчинки серед інших учнів: Білочка!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585068
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.06.2015
Нема нікого більше в серці,
Лиш Ти одна – моя Любов!
Лиш Ти – єдиная Яринка…
Мні не позбутись… цих оков!
…лиш Ти навічно в ньому, мила!
Лиш Ти навічно – радість й біль!
…лиш Ти для мене – сонце й злива,
Й з духмяних трав… чарівне зілля!
…лиш Ти навічно – янгол дивний,
Лиш Ти одна – моя Любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=554797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.01.2015
За вікном Зима чаклує - сипле білим навкруги,
А в душі… вогонь Осені палає – зігріва її сади.
А в душі… тепло злий смуток… ніжно й щиро огорта,
А в душі святій та грішній – тече бурхливая ріка.
А в душі співає вітер…. листя із дерев зрива,
І вони… так лагідно-міфічно – бережуть сади від тла.
За вікном Зима чаклує… й у свідомість зазира… снігу там нема.
Нема Зими… й не може бути - вогонь Осені пала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540214
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2014
*****
В Душі людській всі істини закладені! ...це та єдина істина - в котру, особисто я, буду вірити до кінця свого життя! Не дивлячись ні на що! Душа... і тільки Душа - спроможна дарувати нам справжню насолоду від чарівних митьтевостей буття, нести натхнення та наснагу в наше життя - в широкому розумінні цього слова, а також - підштовхувати Розум на здійснення всіх своїх найпотаємніших та найсокральніших Мрій!
*****
Душа - це на багато більше, ніж просто - почуття! В Її глибинах приховані ті явища, про котрі Розуму - ніколи в житті (абсолютно ніколи) не здогадатись! Але, саме в них - є все богатство та чарівність буття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=526501
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2014
Сатанинський брате –
Лисий чорт зубатий,
Лізе в нашу хату –
Хоче панувати.
Ікла його гострі…
Пазурі страшенні.
Та сріблясті кулі –
Наші нескінченні!
Та душа Вкраїни –
Чиста і крилата.
Дух козацький вільний…
Й до загину вірний!
Та одвічно правда –
Панувала в світі,
І одвічно кривда –
Гинула в зеніті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508788
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.07.2014
Палає "Майдан"... "Беркут" знову в ударі...
Горять людські душі - смерть до них підступає!
Лунають зі сцени... гасла гучні й даремні...
Рвуть на шмаття країну - звіри хижі... й злиденні!
Рвуть на шмаття країну - "Правий Сектор" й "тітушки"
А народ поміж ними - як те стадо... мов тушки!
Палає "Майдан"! Й зла химера над ним...
все регоче й глумиться...
Як же хочеться вірить - що все це лиш сниться!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480409
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.02.2014
"Існує два види Свободи - Істинна Свобода та Ілюзорна Свобода . Істинна Свобода - демократична (збалансована, гармонійна, безпечна), Ілюзорна - анархічна (хаотична, неминуче ведуча до смерті людини в середині себе)! Істинна - забезпечує безпеку людини тими законами Душі, що закладені в ній. Ілюзорна - несе смерть завдяки назалежній від Душі активності Свідомості (егоїстичними бажаннями, пристрастями, оманними умозаключеннями та низькими думками)! Істинно людина вільна - коли живе своєю Душею! Тоді є - творення та творчість, духовний підйом та процвітання, і Щастя буття "
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471037
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.01.2014
Доброго та світлого Різдва!
Нехай в цей день -
Святий і чистий...
Зійде Нова Зоря!
...Хай душу надихне вона -
Хай збудуться дива!
Хай сонце... й вітер ніжний -
В такт Щастю заспіва!
...Хай благість Свята світлого -
Увійде у вир життя.
Хай не згаса ніколи в нім -
Чаірвна мить буття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470730
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 06.01.2014
Народ сліпий - мов кошенята,
Пропив геть славу... й вбив він Матір!
Тепер дві мачехи - гнболять!
Яку ж обрать - куди престать?
Народ ген стадом - у Європу!
А москалі - "пішли ви в ж...пу"!
"Вона лояльніша... простіша"!
А рідна Матір... смерть рідніша!
...Стоїть народ мій.... на колінах,
Бо ж 20 років - хрест на спинах.
Стоїть і проситься в раби:
"Беріть ви нас... милі пани"!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462859
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2013
Акция: "А, ПОФИГ, ЧТО ЛЕС УНИЧТОЖУ -
ЗАТО РЕМОНТ СДЕЛАЮ И ДАЧУ ПОСТРОЮ"
Проводится целой армией заезжих
безмозглых аморальных недоумков –
полками тупорылых уродов!!!
Которые, ПОДОБЛЯЮТСЯ ФАШИСТАМ,
ВЫВОЗИВШИМИ ВАГОНАМИ
ЧЕРНОЗЁМ!!!
Мол:« А шо такое – Мне нада! Песочек-то – дармовой!
Лес?! А шо лес – хрен с ним!!! Мне ш-то нада!!!"
А то, что корни молодых сосен уже с под земли торчат
И лес – СЛОВНО ПОСЛЕ БОМБЁЖКИ
ВО РВАХ И ВОРОНКАХ
Этим слепым, явно не Божьим, тварям
– ни капли не видно!!!
И, если, вдруг, когда-то у кого-то
из этих УПЫРЕЙ И ВУРДАЛАКОВ,
ВАРВОРОВ И ЯНЫЧАР...
лопата между глаз торчать будет–
Пусть не обижаются –
Это, всего на всего...
СПРАВЕДЛИВОСТЬ!!!;)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453405
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 08.10.2013
*****
Що вартує життя істоти з людською оболочкою, котора не може ні захистити - чи то себе, чи то свою родину, чи то свій рідний край, ні творити й змінювати цей світ та життя в ньому на краще?!!!! Чи хоча б просто зберегти Богом створену красу?!!!!! ЧИ ЛЮДИНА ЦЕ - ЩО НИЩИТЬ ВСЕ НАВКОЛО ТА СВІЙ ВНУТРІШНІЙ СВІТ?!!!!! ...ХІБА НЕ ВАРТО ЗА ЦЕ БОРОТИСЬ?!!!
*****
Проходиш по лісу, котрий нищать у тебе на очах... Бачиш це - та йдеш мимо! Його нищать - а ти йдеш... тобі - все рівно, чи може ти боїшся підійти та зробити зауваження з метою припинити це злодіяння! Хто ти? Ти - той хто проходить мимо?!!!!!!!!! Свідок злочину що прикриває злочинця - ХТО ТИ?!!!!!!! ...боїшся за своє життя?!!! А якби була війна - щоб ти робив?! Сидів би в норі - поки куля чи лезо ворога не дістало б тебе у ній... не більш того!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453028
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.10.2013
Любов, Свобода, Правда й Честь,
І сила братського плеча –
На всі віки – зневірі смерть –
Як лезо древнього меча.
На всі віки… всім зайдам – зась,
Коли живем ми цим сповна.
У всі віки – нас не зламать –
Як будем повні цим до дна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451481
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 28.09.2013
Пливе вінок… луна гармата…
завмира душа твоя!
Пливе вінок… та чути подих,
Діда сивого – Дніпра!
Пливе вінок… співає вічність…
подяка лине… й каяття.
Пливе вінок… над тою Січчю,
що умертвила – зла Орда!
Пливе вінок… співає вічність,
І поглинає… в сум до дна.
Пливе вінок… й до сліз так чути:
«Покровська Січ* –
навіки вічнії… ти все ж жива!»
________________________
* Покровська Січ (Нова Січ, Підпільницька Січ) - остання з Запорозьких Січей, що була знищена російськими військами та донськами козаками по наказу Катерини Другої!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430842
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 11.06.2013
В віддзеркалені часів
Я знову бачу тебе, мила…
У віддзеркалені сих днів –
На серці знов ридає злива.
Нащо ж мені се вороття…
У ті щасливі дні буття?
Нащо це знов мені тепер,
Коли ж для тебе, я вже вмер?
…нащо це все, скажи мні, доля,
Коли миліш за все – є воля?
Нащо сей біль – нащо журба,
Нащо стезя – як у раба?
…у віддзеркалені часів
Я знову бачу тебе, мила…
У віддзеркалені сих днів
В душі моїй рида знов злива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2013
«Містичне Паломництво. Або Таємнича Стезя Шістьох Пілігримів»
(Оповідання)
Твір присвячую своєму надзвичайному другу – Лугару Н (в оповіданні - Лугана)
та всім тим, хто розділив зі мною цей насичений на пригоди похід!
Імена героїв змінені. Деякі події дофантазовані.
*****
Вийшовши з поїзду на вокзалі в Симфірополі група молодих людей з рюкзаками за спиною у кількості п’яти чоловік рушили в напрямку виходу. Вони зупинились на кілька хвилин на одній з лавок, щоб почекати ще одного члена їхньої команди, що їхав в іншому вагоні. Цим членом виявилась дівчина, котру до цього моменту знав лише ведучий їхньої групи. Як тільки ця дівчина приблизилась до того місця де вони стояли, то Діліон (ведучий групи) пішов їй на зустріч та з посмішкою на обличчі підвів до чекаючих на неї:
- Знайомтесь, це Лона! Муза нашого походу! – сказав він.
- Привіт… - сором’язливо сказала вона.
Кожен з хлопців з посмішкою кивнув їй головою навзаєм.
Познайомившись, вже повна група, рушила далі до найближчого продуктового супермаркету, з метою поповнення харчових записів на шестиденний похід, що чекав їх попереду.
Тільки-но настав ранок, як у одного з хлопців цієї команди, що їхали разом в одному вагоні, зненацька з’явився біль в животі, що з просуванням до магазину поступово зростав. Тож, як тільки дійшли до необхідного об’єкту... не можучи більше терпіти й не маючи впевненості, що біль сам по собі пройде, цьому хлопцеві довелось скористуватись похідною аптечкою ще до початку самого походу.
Отже, поки більшість групи скуплялась двоє, умовно кажучи – сиділи на рюкзаках, бо хворому доводилось двічі відлучатись…
Поки діяли прийняті ліки найближчий друг Хорт-Сага (цього самого хлопця) Тур, що залишився з ним на рюкзаках, підтримував його жартома:
- Терпи отаман характерником будеш!
- Ага… - посміхаючись відповів йому той.
І… хто знав, що жартівливі слова його друга стануть пророчими.
Жарт ґрунтувався на часткових реаліях буття, адже Хорт-Саг був членом одної з козацьких організацій міста «С», з якого вони прибули…
Поки інша частина групи повернулась з магазину біль фактично повністю відійшов.
- Ну, як справи у хворого? – жартома спитав Діліон, як тільки вони вийшли з магазину – Госпіталізуємось, чи як?
- Зараз…не дочекаєтесь – пролунало йому у відповідь – я вам ще встигну набриднути!
- О-о, ну це вже добре!
*****
Пройшло ще трохи часу і група була на маршруті. Подолавши певну відстань на місцевому транспорті, зробивши висновки в діалоговій суперечці, що виникла через відмінні один від одного данні отриманих від місцевих мешканців, група рушила вперед.
Під палаючим майже літнім сонцем, наприкінці травня, вони подолали кілька кілометрів від селища «Ц» до селища «А».
Далі,весело спілкуючись між собою, вони дійшли до стоянки на кримській річці Бурульча, де влаштували майже вимушену обідню перерву, адже - збирались дощові хмари. Під час цієї перерви Хорт-Саг дістав свій козацький нагай та почав потихеньку відпрацьовувати улюблені рухи.
Працюючи над ними, зосередившись на течії Бурульчі, що протікала прямо під боком та на легесенькому вітрі, він відчув, що в його свідомості щось змінилось. Але, що саме він не міг одразу пояснити. Тільки з часом, через ті ж самі жарти колег по походу, стало зрозуміло до чого привели ці зміни... Хорт-Сагу, як би це не звучало, вдавалось відігнати дощові хмари. І це тільки невеличке, з того, що йому та його побратимам по походу вдалось відкрити під час цієї мандрівки.
Ніхто не міг й уявити на скільки містичною та непередбачувально насиченою стане на пригоди ця подорож.
*****
Отже, пообідавши та дочекавшись, що хмари покинуть їхнє місце знаходження, група зібралась в подальший путь. Але, не зважаючи на так звані успіхи дій Хорт-Сага, та на той своєрідний дар, що почав йому відкриватись, повністю позбутися дощу їм так і не вдалось. В цей же день за кілька годин дощ ненадовго зачепив їх. Через що групі довелось йти по мокрій траві, і, вже на місці нічної стоянки – декому сушити своє взуття.
Діставшись місця стоянки та впоравшись з найважливішими табірними справами кожен з групи почав займатись тим потаємним, заради чого він прибув до Криму, окрім власне самої подорожі. Так, Лона відійшла трохи в сторону від усіх практикуватись у вправах йоги. Дон Ус Сірко – відправився на археологічні розкопки, Тур – пішов купатись та медетувати до річки… Хорт-Саг же – дістав свій розбірний лук, що ніс з собою на рюкзаку на місці кріплення каремату, й почав практикуватись у стрільбі з нього. Звісно, що ця справа зацікавила і всіх інших членів команди, і, пізніше, кожен спробував пожбурляти стріли по мішеням.
- О, відразу ж видно хто за чим їхав до Криму – посміхаючись сказав Санчо (шостий член їхньої команди) - як тільки всі почали готуватись до своїх особистих справ, налаштовуючи необхідне спорядження, беручі необхідні речі та розходитись в різні сторони!
- Ну, так! – так само з посмішкою відповів Хорт-Саг, що влаштував полігон для лучної стрільби прямо біля табору.
Поки всі вище названі займались тими вже перечисленими особистими справами, Діліон та Санчо грали в карти, слідкуючи за вогнищем. З врахуванням того, що грати вдвох в карти біля костру було не дуже весело, то вони стали першими, хто пробував ще постріляти з лука.
…в цей же вечір після чергової партії спільної гри в карти та святкової вечері (на честь відкриття сезону) Хорт-Саг запропонував всім членам групи провести, як він це назвав, «братній ритуал».
Дехто не сприймав серйозно цей «ритуал» та заради більш цікавого проведення часу згодились на нього. Сівши навколо вогнища на «піно-попи» схрестивши ноги та взявшись за руки всі спробували зосередитись на полум’ї вогнища та на відчутті протікаючої спільної енергії «живи». Потім всі заплющили очі й провалились в легкий транс. Кожному, більше чи менше, було відчутно загальне спільне дихання. Так, наче дихав не кожен окремо, а єдиний цілісний організм. Ніхто не міг сказати скільки вони пробули у цьому трансі, бо втратилось відчуття часу – але вийшовши з нього всі відчули додатковий прилив енергії. Також кожен з приймаючих участь у ритуалі поділився тим, що, коли він закрив очі, то через певний час побачив образ парящого білого орла. Всі прийняли це як добрий знак.
Після ритуалу, перш ніж піти спати до намету всі шестеро провели ще певний час на карематах під зоряним небом, слухаючи журчання протікаючої поряд річки та дихаючи ароматами трав, що йшли від чарівної галявини біля якої вони розташувались на ніч.
*****
Цієї ночі Хорт-Сагу наснився той самий орел, котрого всі бачили у стані трансу. При чому під час цього сновидіння між ним та цим орлом, а точніше – орлицею стався діалог. Зміст, якого, що правда, прокинувшись він вже не пам’ятав. І, ще одна дивна річ - той орел (орлиця) не був суто орлом. І він (Хорт-Саг) уві сні не був безпосередньо самим собою…
…орел сів йому на плече, одиноко стоячому на галявині, біля якої вони розташувались. Уві сні це була предсвітанкова пора. Чому і як він опинився на цій галявині – він не знав, але чітко відчував, світанок от-от має наступити! Орел пильно й заворожуючи дивився на нього. Власне через цей погляд він і зрозумів, що то була саме орлиця! При чому погляд у неї був дуже теплий та близький для нього – так, наче вони вже дуже добре один з одним знайомі. Під впливом цього погляду він і сам перетворився на орла… та тільки вже на чорного! Вдвох вони злетіли високо у небо та кружляли над тією галявиною та табором. Він бачив все зовні з висоти пташиного польоту, як на яву. Потім вони полетіли трохи над лісом, сіли на дорогу і дивилися один одному в очі. Тут вже вони перетворились на вовків – білого та чорного коліру відповідно. У стані вовчого перевтілення між ними і відбувся діалог. Цей діалог був подумки, але слова було чутно так наче справжні живі люди спілкуються між собою. Після цього вони вдвох стрімглав помчали вперед по стежці на яку вони сіли. Бігли довго – дуже довго. Світанок вже майже наступив! І ось, коли вже відкривалось, чи то четверте, чи то п’яте дихання, вони, в решті решт зупинились! Перед їхніми очима на окраїні лісу відкрився чудовий краєвид гір та величезного старовинного замку, що стояв на їхньому фоні. Тільки-но Хорт-Саг відчув всю силу енергії цього міста, як весь краєвид повністю вкрився туманом. Потім над ним миттєво зійшло сонце, що осліпила його. А вовчиця, що була поруч з ним, знов перетворилась на орлицю і злетіла високо в небо, встигнувши, через свій орлиний крик промовити своє ім’я: «Донна Л…» Але Хорт-Саг так повністю його і не розчув. Чи може розчув, але вже так само, як і діалог, не пам’ятав на ранок, як прокинувся у тому звичному для нього реальному світі буття.
Покинувшись, він відчув надзвичайне сильне тепло у грудях. «Знак… Цей сон був знак! Так, сто відсотково – це знак! Але про що він! …чорт забирай, ну ніяк не можу навчитись їх читати… і навіть – такий: живий та яскравий… Донна Л… Л, Л… Невже це… Лугана? Та ні – не може такого бути! До чого тут вона… Хоча! Гм… Треба взяти це до уваги!»
Після цих думок він вийшов з намету подивитись як же воно тут – на яву, чи давно тут був світанок! І ось, коли він виліз з намету надягнувши вже повністю сухі треккінгові кросівки, що змокли на вчорашньому переході, він зрозумів, що сон та нинішня реальність є одним цілим…
«Та не вже це Лугана, не вже – це вона?! А, що як і справді у такий спосіб вона перебуває з нами у цій мандрівці?...»
*****
Привівши себе до тями, що потребувало від нього певних зусиль, Хорт-Саг прийнявся за ранкову фізично-енергетичну зарядку. Але саме енергетична її складова в нього ніяк не вдавалась. Він не міг зосередитись – в голові літали образи сну. Через що Хорт-Саг вирішив зробити невеличку паузу й піти до річки умитись. Умившись та постояв там трохи він підвів погляд у небо – високо над головою кружляв хижий птах. «От вже…» - але на цьому його думка обірвалась. В голові настав стан абсолютної бездумності, а в душі запанував спокій. Що дало йому наснаги вдало закінчити ранкову зарядку.
По закінченню зарядки він вирішив нікому не розповідати по своє сновидіння. Навіть своєму найближчому другу – Туру, поки сам не розбереться у ньому. Адже пора вже врешті решт навчитись читати знаки.
Тур, доречі, був другим з тих перших, хто цього ранку вийшов з намету. Вдвох з ним вони провели парні гімнастичні вправи, про виконання, яких домовились ще в вечорі…
*****
…наступні два дні походу вся група провела у суцільних блуканнях по місцевості. Просування вперед майже не було. Кожен з членів групи, в тому числі і ведучий групи - Діліон, почали дещо нервувати. Наче й рухаються, а відчутних просувань вперед нема. На карті одне, а в житті зовсім інше. Звісно, що будь-який більш менш досвідчений турист знає, що це не рідкість. Але те, що робилось з ними переходило всі рамки, наприклад: на карті величезна дорога, що веде їх по необхідному маршруту, а в реальності нема навіть невеличкої стежки…
Більш за в все було складно Лоні – адже вона була майже новаком у поході. Це був лише її четвертий похід у житті. Один з тих, що траплявся в неї раз на рік. Вона ледь-ледь тягнула на спині свій рюкзак. Всі бачили, як їй важко – і намагалися всіма можливими засобами допомогти їй. Навіть, час від часу, були спроби відібрати в неї та понести якийсь час її рюкзак. Але вона, як справжній боєць, не давала цього зробити, перетинаючи всі переправи та перешкоди на рівні з іншими. Хоч через її малий досвід групі й доводилось робити частіше перерви.
…окрім того, що лєший водив всіх шістьох по всім можливим і неможливим закуткам лісів, що стрічались їм на дорозі, через що кожен з них в глибині себе був цим дещо роздратований, у групи були і світлі моменти. Так би мовити – бонуси. Ними стала місця слави кримських партизан часів Другої Світової, які, то і діло, траплялися на їхньому шляху…. а також ще дещо.
*****
…на другий день мандрівки групу чекали доволі цікаві речі. По перше – по плану на маршруті у них мали бути давні печери видовблені в горах людьми, що скоріш за все раніше слугували в якості якихось сакральних споруд. А по друге – саме біля цих печер вони зустріли езотеріків-відлюдників, що мешкали у власноруч збудованій з каміння домівці.
Про те, що там мешкають ці люди їм повідомив місцевий пастух, котрий, саме в цей час проходив повз них зі своїми корівками на пасовище. У діалог з ним ступив Діліон, через необхідність уточнити стежки та дороги для їхнього подальшого просування по маршруту. От так, під час розмови, дідусь-пастух і повідомив, окрім цікавлячої їх інформації, і про цих дивних людей. Котрі, як він висловився: «розмовляють з Богом»!
Звісно, що така інформація не могла не зацікавити мандрівників. Тож, відвідавши, печери та пропустивши через себе їх надзвичайно сильну енергетику, група наблизилась і до тої будівлі, про яку їм повідав той випадковий перехожий. Цю домівку було добре видно і по дорозі до печер, але всю її красу та своєрідну велич вони відчули, тільки тоді, коли ступили на поріг подвір’я.
Все подвір’я було повністю викладено з каміння, так само як і дім. На його території знаходилось кілька скульптур, які в вочевидь, ці відлюдники, як і жиле приміщення, зробили власноруч. Скульптури були абсолютно різні – від чоловіка подібного на хана, що тримав хлопчика на руках, до дерев та звіряток. Також були плити з написами. А на стіні дому, по самому його центру, висіли, як то можна були припустити, аркуші паперу зі свіжими ідеями його власників. На даху будинку – щось на зразок антени у формі сонця.
Всі шестеро абсолютно спокійно ходили по двору фотографуючи всі його принади. Адже ніякої калитки у подвір’я не було, до того ж, зі слів того дідуся-пастуха – власників на цей момент не було вдома. І, якщо вже так безпечно лишається власність її господарями, то значить, що вони раді кожному гостю. Що, як виявилось, було абсолютною правдою. …от тільки цей будинок не був порожнім.
Серед фотосесії раптово з’явилась господиня дому, яка зовсім не звернула увагу на те, що гості зайшли непрохано. Навпаки, вона ввічливо привіталась з ними та вступила у діалог. Під час якого сказала:
- Якщо ви вже опинились тут, значить так і має бути. Значить я маю вам щось повідомити!
- Цілком можливо! – відповів їй Тур. І, ще кілька хлопців кивнули у відповідь головою.
Після цих слів ця таємнича жінка почала показувати свої творчі доробки. Ними виявились плакати з зображенням неперевершено гарних місцевих краєвидів та написами-цитатими. Серед яких були, як слова мудреців давніх часів таких як Платон, Будда, Лао Цзи…, так і різноманітних езотеріків сучасності, й її власні умовиводи.
В переважній більшості вона повідомляла доволі прості філософські життєві речі про любов, сімейну гармонію, цілеспрямованість… тощо. Щось на зразок: «Для того щоб прийти – треба пройти!» і тому подібне. Але були в її с ловах й доволі цікаві сакральні речі. Так, між іншим вона сказала наступне:
- Люди живуть споживачем на Землі, витягаючи з нею все, що можна витягнути. Зовсім не турбуються про її стан, не відчувають її – так, як було це в прадавні часи. А дарма… Звісно, що в решті решт, з нею нічого не станеться – вона виживе так чи інакше. Адже в цьому світі все підпорядковується закону Вищої Справедливості. Але, якби люди з дійсною пошаною та любов’ю ставились би до своєї Матері-Землі, то і вона могла б відповісти ще більшою любов’ю від себе…
Помітивши, що молодь уважно сприймає її слова, вона, напевно, відчула, що продуктивно виконує свою місію… Поспілкувавшись з цією відлюдницею ще трохи мандрівники подякували їй та стали збиратись в подальшу путь. Але ця жіночка не відпустила їх з порожніми руками:
- Ось, дівчинко, візьми ці чаї – сказала вона Лоні – я їх власноруч збираю тут по горам, проходячи щодня десь по вісім кілометрів у пошуках необхідних трав. Як правило я їх продаю – та тобі дам так. В тебе дуже гарна фіолетова футболочка. Це мій улюблений колір.
- А, я помітила… У вас каміння, точніше - амулет таким же коліром. Він доволі цікавої форми!
- Ну, це взагалі дуже корисний камінь! Але це окрема розмова! А, у вас вже немає часу, як я бачу! Тож, не стану вас більше затримувати! Щасливої вам дороги!
*****
Враження від спілкування з цією відлюдницею у кожного склалось своє. Та більшість групи сприйняла позитивно те, що вона робить разом зі своїм чоловіком. Один тільки Діліон явно протистояв своєю думкою всім іншим, сказавши:
- Всі ці духовні практики це для тих людей, хто не знайшов себе в житті. Ось вони і намагаються цим себе втішити!
На що, принаймні троє з групи (Лона, Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) відповіли йому повною протилежністю:
-Чому?! Не згодна!
- Нічого поганого вони не роблять… Гірше від цього нікому не буде!
- Може навпаки вони себе знайшли саме в цьому. Якщо кожен буде робити те, що роблять вони, то світ потихеньку ставатиме чистіше!
… Хорт-Сага після розмови з тією дещо дивною жінкою стало все більше і більше поглинати у думки про його нещодавній сон. Час від часу він відчував присутність поруч з ними ще одної людини, і думки про те, що то була Лугана (доречі – мешканка одного з великих міст Криму) все більше і більше брали гору над ним. Але сумніви так і лишались з ним до кінця подорожі.
*****
…йшов четвертий день походу. За цей час група багато що подолала. І зливи, і спеку, і зустрічі з кабанчиками, і якийсь таємничий лай незрозумілої тварини під час одної з ночівль. І всі ті ж самі заблуди на маршруті…
Як вони не намагались - та плато Карабі все ніяк не хотіло їх до себе приймати. Лєший постійно відводив їх від нього.
Під час двох останніх днів всі геть перестали приділяти значення тому видінню білого орла, що було біля вогнища… Та от, випадково, про нього згадав Тур:
- Ех, орел, орел… що ж ти нам голову тоді так заморочив, а ми все блукаємо та блукаємо!
Після цих слів Хорт-Саг раптово відчув себе дискомфортно. Адже саме він запропонував тоді той ритуал, про який нещодавно прочитав у одній з езотеричних книг.
Ех, брате – сказав він Туру – мушу перед вами всіма вибачитись за той «ритуал»! Видимо ми не з вищими силами спілкувались – а біси нас, й мене в першу чергу, поплутали! Ніякий то був не світлий знак – білий орел… а здавалося б ( в цей момент він знов подумав про Лугану)…
- А знаєте, що – промовив Санчо, що йшов в цей момент поруч з Хорт-Сагом та Туром – я сьогодні весь день споглядаю он за тим птахом – показавши при цьому в небо прямо над головою – ми от йдемо, йдемо… все орієнтуємось на ліворуч. А цей птах покружляє над нами і летить в сторону від Карабі. І, доречі, подивіться на нього уважно!
І, всі троє зупинились, піднявши очі в небо!
- Боже мій – вигукнув Тур – та у нього ж білі крила, і ц-е-ж… орел!!!
На цей вигук обернувся навіть Дон Ус Сірко, що йшов метрів за сто від них. Перевівши очі зі своїх товаришів на небо він так само здивувався:
- Оце так! …нічого собі!
- Ага – з посмішкою промовив Санчо.
- І чого стоїмо – почувся голос Діліона, котрий щойно наздогнав їх разом з Лоною – що, ніхто не хоче на море? А, хвилі ж такі теплі-теплі, ніжні-ніжні - сказав він посміхаючись!
-Шановний, пане головуючий – почувся задоволений голос, наближаючогося до групи, Дон Ус Сірко! – подивіться-но уважно на небо над собою!
Той рефлекторно глянув на нього.
- І, що там? Ну, орел! …от, тільки…
- Білі крила – продовжила його думку Лона – оце так!
Після цього випадку команда негайно вирішила змінити маршрут. У них й так в кожного окремо один від одного з’являлись думки змінити його, якщо вже Карабі так наполегливо не пускає до себе! Навіть Діліон, котрий так сильно хотів вилізти на її хребет, щоб помилуватися масштабами краєвидів кримських гір, в останні години вже був одної думки з усіма.
Як тільки-но група узгодила своє рішення, орел, що кружляв над ними гучно та пронизливо покричав та скрився за горизонтом!
«Лугана, не вже це ти все витворяєш! Ну, дівчинко ти й даєш – якщо це дійсно так! Ех, шкода, що мобільного зв’язку тут нема… набрати б її. Ну, невже це вона… Невже її рівень… Гм…» - подумав про себе Хорт-Саг - «та й хмари… яким чином мені вдалось їх відігнати… я ж не маг там якийсь – не характерник… Щось тут нечисте!»
*****
Під вечір четвертого дня групі все ж таки вдалось просунутись на значну відстань. Але в цей день вони перли так, що всі геть вибились із сил. Частина групи (Дон Ус Сірко та Хорт-Саг) під кінець просування відірвалась вперед. Адже до необхідного місця їм лишалось майже нічого, і зібравшись з останніми силами – рвонули на повну, вирішивши, що вже там - на озері почекають на всіх інших:
- Да, уж… Лоні бідолашці зовсім важко! Напевно проклинати буде нас всіх потім після цього походу! – промовив Хорт-Саг під час невеличкої зупинки для чергової фотозйомки гірських краєвидів!
- Є таке – відповів Дон Ус Сірко – та нічого! Діліон та Санчо поряд з нею. Лишилось вже трошки. Все буде добре…
В цей момент їм на зустріч вибіг Тур з заміною треккингової палиці в руці:
- Там в 50-ти метрів звідси я залишив свій рюкзак! Лишилось хвилин 15 ходи! Я до наших – Лоні допомогти! Постережіть мій рюкзак, добре!
- Гаразд! – відповіли вони хором! І, Тур, як гірський олень, помчав до відсталих.
Саме під час очікування, стомившись чекати, хлопці і вирішили, після того як вся їхня група дійде до них, що вони рвонуть… Що і було зроблено.
*****
Поки, по прибуттю до озера, Хорт-Саг та Дон Ус Сірко чекали всіх інших вони встигли скупатись у джерелі, що формувало те саме озеро.
Освіжившись Хорт-Саг подивився на повністю чисте від хмар синє небо. Там знову кружляв той орел, а точніше - орлиця. І тут, вже не уві сні, а на яву вона сіла йому на плече. Дон Ус Сірко, як вкопаний глядів на них.
Донна Л… знову пильно дивилась йому в очі… Кілька секунд трансу Хорт-Сага та шоку Дон Ус Сірко і орлиця, як і раніше кружляла в небесах.
- Що то було?! – ще не вийшовши повністю з шоку, спитав Дон Ус Сірко - вперше таке бачу, щоб абсолютно дикий хижий птах так спокійно сідав людині на плече. І, тим паче, щоб так спокійно вони один одному дивились в очі. Наче то не якась дика «живність» та людина! А двоє людей! …я в шоці!
- Потім розповім! Як вийдем на море - потім розповім! – відповів Хорт-Саг – там ще на мене чекає деякий «ритуал»! Потім всім і повідомлю, що ж це за птах супроводжує нас в останні дні походу. Сам, тільки-но, до кінця зрозумів. І то , ще маю деякі сумніви…
- Ритуал! Знов ритуал! Ну, й… хай йому грець! У мене ще ніколи в житті не було такого походу!
*****
…прибувши маршруткою від Рибач’єго (на якому вони опинились одразу ж після обідньої перерви та відпочинку біля озера) до Морського, першим ділом група купила квітки на Симфірополь, дорога на котрий, більшу частину з них чекала вже в вечорі через день. Лоні ж, одній серед всіх, через певні причини треба було дещо раніше ніж всім іншим опинитися вдома. Тож, і квиток на маршрутку, вона взяла до Симфірополя на день раніше.
Після чого майже вся група відправилась на прогулянку по магазинам, щоб поповнити харчові запаси на залишився дні спільного відпочинку. З всієї групи один тільки Тур не схотів нікуди йти – тому й він лишився з рюкзаками чекати на них.
Після недовгих блукань в пошуках необхідних продуктів, група з рюкзаками за спинами рушила до моря з метою пошуку місця для двохденного табору. Хвилин через п'ятнадцять місце було знайдено і всі прийнялись за розташування табору.
З врахуванням того, що, коли вони дістались до моря, вже був доволі пізній вечір, то охочих купатись виявилось не багато. Тим паче, що вода ще не встигла на цей час року дуже сильно прогрітись, а сонечко вже було далеко за горизонтом. Але сміливі все ж таки знайшлись:
- Ну що, друже – спитав Дон Ус Сірко у Тура – купатись ідеш?
- Авжеж … - відповів йому Тур.
І… не встиг Дон Ус Сірко озирнутись, як Тур з криком «Ура!!!» стрімглав кинувся в море! Дон Ус Сірко виявився не таким сміливим, в цьому плані – він заходив у воду дещо повільніше…
Останок вечору цього дня група провела у, вже традиційній, грі в карти та в спогляданні неосяжності моря та краси грайливості його хвиль.
Тут, на морі, в перші часи перебування на ньому, група тимчасово розділилась – Хорт-Саг та Тур відокремились від усіх обговорити, як найкращі друзі, враження від походу та деякі моменти буття, що вже доволі скоро чекали на них в цивілізації. Серед яких були, як спільні, так і особисті справи кожного з них.. Лона – взявши каремат, також відійшла трохи в сторону від усіх позайматись йогою. Решта ж групи лишилась перебувати біля вогнища.
Під час спілкування один з одним Хорт-Саг повідомив своєму другові, про той своєрідний ритуал, який чекав на нього сьогодні. Саме про той ритуал, про виконання якого, його попросила біля озера та надзвичайна білокрила орлиця. …подальша розмова виглядала так:
- І, що ти думаєш – спитав Тур – то справді була Лугана!
- Зараз більше ніж впевнений!
- Оце так чудеса!
- Еге ж… сам ще до кінця не можу повірити! Не очікував, що в неї такий рівень володіння магією! Але факт лишається фактом! …це була вона…
- Оце так! …пощастило ж тобі, брате, з таким другом. І сам оно який (жартома продовжував Тур) – Характерник!
- Ага – з посмішкою відповів йому той. І обидва друга розреготались на повну.
- Ну, що ж - до справи? – вже заспокоївшись від сміху спитав Тур – До ритуалів?
- А ти, що так само щось задумав?
- Авжеж… Не ти один у нас тут такий… І я в характерники хочу! – і обидва знову залились сміхом!
…сівши на карематі якомога ближче до моря кожен з друзів поринув у свій ритуал.
- Доречі, тобі каміння, хлюпаючі по хвилям, не будуть заважати? – спитав Тур перш, ніж почалось заглиблення у процес ритуалів!
- Та ні, навпаки, так буде краще! – вже сидячи в необхідному положенні з заплющеними очима відповів Хорт-Саг!
- От і добре!
*****
Сівши з закритими очима та склавши руки у необхідну мудру, котре підказало йому його серце, Хорт-Саг зосередився на хвилях моря та на відчутті власної душі. Він дуже добре навчився за весь час своїх кілько літніх енергетичних практик відчувати її. Її не можливо було ні з чим переплутати - те тепло, яке несе в собі її максимальна активізація абсолютно ні з чим не зрівняне… Як тільки вдалось утворити гармонію відчуття шепоту моря та голосу власної душі, Хорт-Саг, почав повільно рахувати про себе до ста! Під час рахування він помітив в собі якусь дивну зміну – так наче почав поринати у якийсь інший вимір. Раптом - миттю понеслись всі найяскравіші моменти їхньої подорожі у нього перед очима. Ніби хтось , натиснувши кнопку, дуже швидко перемотав кіноплівку. Потім він відчув неподолане бажання злетіти в гору в нічне небо вільним диким птахом. Ще через якусь мить він почув десь в глибині свого мікрокосму голос Лугани: «Не бійся! Лети!»… і він полетів.
Високо-високо в небо здійнялась його душа. Зачарований зорями, Хорт-Саг, не помітив, коли саме вона знову прийняла подобу чорного орла! Звернув на це увагу, він тільки тоді, як, чи то крізь крик хижого птаха, чи то крізь людський голос, він почув знайому нотки інтонації Лугани: «Подивись ліворуч»! І біла орлиця осяяна надзвичайно яскравою світлою аурою з’явилась перед його очима.
Поки душа Хорт-Сага перебувала у мандрах, його тіло робило ледь помітні дивні рухи. Так, що в темряві вже доволі пізнього вечора, здалеку, ніхто нічого не міг помітити.
Вже там – в небесах того іншого виміру, він відчув наскільки близька для нього душа Лугани. Ні, це не було коханням. Точніше – це не було коханням в його звичному розумінні, але це була неймовірна по своїй силі взаємна відвертість душ…
Трохи політавши над чарівними лісами, озерами, горами та річками того казкового світу два орла приземлились на одну з гірських вершин (тіло на землі в цей час перестало робити ті дивні рухи). На котрій обидва прийняли свій звичний людський облік. І, ставши на відстані витягнутої руки один від одного вони почали діалог:
- Шкода, що ти одразу ж не зрозумів, що я поруч з вами! Та все ж таки ти доволі вдало пройшов цю школу! Думаю, що ти вже ніколи не помилишся у трактуванні знаків.
Хорт-Саг мовчки кивнув головою у відповідь.
- А, тепер я хочу сказати тобі, що наші душі навіки зв’язані між собою братськими вузлами! – продовжила Лугана. Прийми її всю – всю на стільки на скільки ти зможеш!
- Приймаю! Приймаю її всю – всю, що ти здатна мені відкрити! – відповів він.
І з них обох полився потік зелено-блакитної енергії на зустріч один одному. …тіло Хорт-Сага на землі в цей час взяло два невеличких каміння на вибір, з розмаїття тих, що були на берегу у нього під ногами, та повільно коловими рухами рук с боків над головою поєднало їх стуком одне об одне. Потім він підвівся на ноги й зайшов з піднятими руками по коліно у воду.
На горі ж іншого виміру продовжувався взаємо обмін енергій душ. По скінченню кількох хвилин, і в першому і в другому світі Хорт-Саг голосно промовив:
- Дякую тобі, дорогий друг!
- Нема за що! – відповіла йому душа донни Л... таємничої чарівниці Лугани.
- А тепер приготуйся – продовжила вона – на землі тебе чекає сюрприз. І, перевтілившись знову на птахів вони відправились в зворотню путь.
*****
Вийшовши з трансу Хорт-Саг повільно вийшов на берег. Та, вже керуючись інтуїцією, накреслив перед собою коло радіусом близько пів метру, та поклав у нього ті два камінчика. Після чого прошептав над нею мантру, що диктувала та ж сама інтуїція, та підвівся на ноги.
Перед його очима були здивовані погляди друзів (всіх, окрім Тура):
- І, що то було?!! – голосно хором запитали вони!
- Донна Л… чарівниця Лугана! – відповів він їм.
…далі ніхто нічого не ризикнув у нього питати, і всі разом – всі шестеро, відправились грати в карти.
- А як в тебе? Як твій ритуал? – спитав Хорт-Саг у Тура по дорозі до вогнища - Вийшло?
- Авжеж – пролунало у відповідь – мій «ритуал» був дещо простішим ніж твій, я спілкувався з морем. Задавав йому питання та отримував відповіді «так» або «ні». «Так» - це була велика хвиля, «ні» - мала. І отримав від нього доволі корисну інформацію.
…пройшло з пів години біля вогнища, і із-за спини Хорт-Сага роздався знайомий дівочий голос:
- Доброго вечора! Не заважатиму?
Всі обернулись на нього – то була Лугана, власної персони!
- Привіт… - дещо шоковано промовив Хорт-Саг.
- Ну, і що ти мені не радий? - з посмішкою продовжала вона.
- Хто, це ти її знаєш – запитали Лона та Санчо в один голос?!
- Знайомтесь – сказав Хорт-Саг – це Лугана, наш невидимий супроводжувач під час цього, вже минулого, походу! Мій наставник по характерництву!
…подиву побратимів по походу не було меж…
*****
Всю ніч на проліт група засипала різноманітними питаннями їхню неочікувану гостю. І тільки ближче до ранку всі уляглись спати.
- Дякую тобі за все, дорогий друг! – мовив Хорт-Саг лежачи на карематах під зоряним небом поруч з нею.
- І тобі дякую! – пролунало у відповідь.
*****
Передостанній день цього містичного паломництва розпочався доволі пізно -приблизно о другій годині дня.
Поснідавши, чи точніше – пообідавши, хлопці провели дівчат на автобусну станцію. Там вони посадили їх – кожну на свій маршрут. Останньою поїхала Лугана, обмінявшись теплими обіймами зі своїм другом та доброю таємничою посмішкою з усіма іншими.
…після того як дівчата роз’їхались - частина групи рушила в табір, а частина - Хорт-Саг та Дон Ус Сірко, продовжили подорож… Вони направились до місцевої Генуейської фортеці.
Повернувшись назад вже пізно в вечорі втомлені але задоволені виконаною роботою. Яка, так само як і весь похід, виявилась не легкою. Адже, дістались хлопці бажаного – помокши під дощами та оминувши військовий об’єкт, по крутим схилам та підйомам, що стояв у них на дорозі.
В таборі їх чекала тепла вечеря та щиросердне спілкування біля останнього костра цієї мандрівки.
*****
На останній день вдосталь накупавшись в морі, група поснідавши та зібравшись, автобусом дісталась до Симфірополя. Звідки і рушила додому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429557
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.06.2013
Душа співа й у далечінь летить.
Вона, як птах той хижий,
до цілі своїй мчить.
Вона співа, завжди співа –
то елегії то оди,
Але в усім завжди черпа…
натхнення до свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417426
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.04.2013
И снова микрокосм в огне.
Стремленья все – в душе на дне.
Там одиночество и страх…
И в мире бренном – счастья крах…
Но мечты искорка жива,
А с нею мне… да быть в неге.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415867
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.04.2013
Серед оман, примар… та чорних дір буття
Не загубити б власне «Я».
Не втратити б той щирий світлий голос,
Що зрощує Життя… казковий ніжний колос.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326484
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012
Нещодавно мене назвали егоїстом через відсутність в мені природного бажання мати дітей, до того ж ця відсутність підкріплена відчуттям Свободи Власного Духу. Що (на погляд того, хто мене таким назвав) лиш підсилює вираз мого «его»! …а що – коли ти в сім’ї та в народженні дітей бачиш рабство! Що – якщо ти не хочеш помножувати систему знищуючу планету та свою особистість, і перш за все – голос своєї Душі! Хіба це егоїзм? Як на мене – то це захист відчуття власної гідності, а не прояв «его»!
Власна гідність та «его» - це дві абсолютно протилежні речі! Перша – це збереження власного істинного «Я» (власної Душі), для подальшого прояву його в повсякденному бутті! Друга – знищення Істинного «Я» оманним – «его»!
…так, я не дам таким чином нове Життя у цей світ – але допоможу стати чистішим і собі і деяким людям! Хоч комусь – та допоможу! В цьому, і тільки в цьому я бачу сенс свого буття! І творчість на цьому цілком свідомо обраному мною шляху – мій головний інструмент.
Нехай пробачать мене мої пращури, батьки…і якщо можливо – Бог! Та життя на те і дано, щоби Жити, а не існувати!
Поскриптум: Прохання кожному хто читатиме цей твір залишити свій коментар - будь якого змісту (чи то в підтримку, чи в противагу їй)! Дуже цікава ваша думка! Заранє Дякую!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318575
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 03.03.2012
Моей души залечит раны,
И к небесам поднимет вмиг.
Хорей и ямб обожествляю,
Ей посвящая каждый стих.
Её душа нежна и тайна,
В её глазах мир светл и тих.
Арх-фея, Муза… Счастья Ангел…
Ах, сколько в ней прекрасных далей.
Не обойти все – ни постичь.
А в вечных быть святых скитаньях
Среди цветов… волшебных птиц…
Таких творений не отыщешь,
Ах, сколько б ты их не искал. Она одна. И…
Стан её всех идеальней –
Изящен он – так будто лист в луны сиянье…
Я восхищён на веки ей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312956
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 10.02.2012
(переклад власного російськомовного вірша)
Дихання гір та вітру ніжний подув,
Орлів кружляння в небесах,
Душа твоя, що любов’ю є повна,
І сила сяйва на руках…
…в твоїх руках та сила сонця,
Що є відчутною у снах,
Що вмить відбилась у очах,
Та знешкодила твій страх.
Той Страх,
що породила в нас Система –
Без мрії бути в самоті.
Ти позбавляєш розум від полону,
Познав всю силу Висоти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312365
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2012
Любовь, карающая душу,
Расстелет вновь печали след.
И больше нет, уже не впустит…
Ведь сердцем дал ты ей обет.
…и образ новый не зажжётся,
Не воссияет в беге лет.
Корабль любой
об скалы эти разобьётся.
Лёд не растопит нежный свет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=303998
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.01.2012
Вірна подруго моя, Свобода!
Ти зі мною будеш навік.
Ми з тобою одного роду –
Один на двох – Життя потік!
…мила, лагідна… моя дівчино,
Краса твоя – вона над всіх!
Струнка, кудрява чарівниця,
Ми подолаєм біль та гріх!
Нехай вітрами летять роки,
Та ті вітри будуть за нас!
Ні, не безслідні наші кроки –
Ми не змарнуєм цей наш час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292067
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.11.2011
Мій коханий рідний край –
Моє кохане рідне місто.
Любові, волі… єдності розмай,
Що надягнув віків намисто.
В тобі живе лицарський дух,
В тобі живе лицарська справа.
І серед нових забудов
Ні, не згасає тая слава.
Мій Січеславе* – рідний край,
Моє козацьке рідне місто.
Що у віках співав, співай –
Нехай тече Життя барвисто.
__________________________________________
*З карти 1773 року видно яку територію займав Катеринослав (Дніпропетровськ). Це фактично сучасний проспект Карла Маркса (центральний проспект міста). Але домінуючі поселення – це Половиця (сучасний проспект Гагаріна), Мандриківка (і зараз так називається), найбільше культурне і промислове місто на цих теренах – Новий Кодак, Таромське, Березанівка, Сухачівка і так далі. Це все запорозькі історичні поселення!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290260
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 02.11.2011
«Воля, Єдність, Добро» -
Споконвічне наше гасло,
Що завжди вперед вело.
Та нажаль воно погасло.
Вже не віримо ні в що.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288551
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 25.10.2011
Ти є мій третій янгол – мій третій долі охоронець.
Ти є мій третій Друг, мій третій брат, шляху сотворець.
Пліч опліч разом, ще з дитинства, ми йшли у далечінь
Зростаючи як воїни – а перед нами мрії тінь.
Боротись за добро, за єдність і життя – завжди хотіли
І ось давно вже виросли. Та мрії наші не зітліли.
У наших душах все живе отой вогонь – вогонь життя.
І знаю я, що з ним пройдеться шлях буття…
…що «лиш боротись – значить жить» навік завчили…
Ми виросли давно усі. Та мрії наші не зітліли.
У наших душах все живе отой вогонь – вогонь життя.
І знаю я, що лише в нім ми загартуєм наше «Я»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283659
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 01.10.2011
Є й в наші дні, є й серед нас прокляті яничари –
Є й в наші дні загарбники землі, убивці цінностей святих!
Вони як буревії, як злісні чорні хмари
Руйнують все, що споконвічно вічно має жить!
А Лицарство Украйни – загинуло, нажаль!
Вже перевівся повністю козацький рід наш славний!
..віддаємо своє ми ворогу як дань –
Культурні цінності, річки, ліси… святі КУРГАНИ!*
…ну розкажіть, скажіть – як можна от так жить?
Що ж ми за нація – що за народ? Хто ми на цій землі прадавній?
Ні, не вояки ми – не лицарі, а салогуби й яничари!
Ми є не нація – а мертві душі на Україні нашій славній!
_________________________
* КУРГАНИ – місяць тому, у нас в Січеславі (Дніпропетровську), на місці впадіння Самари в Дніпро почалося знищення курганів шляхом захоплення землі й будівництва на ній хатинок по типу кримських! ...от я і питаю – хто ми?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278800
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 05.09.2011
Січеславе, край лицарства,
Колиска волі козаків,
В тобі те полум’я не згасло –
Воно дійшло й до наших днів.
Те полум’я святої віри,
Те полум’я святих боїв
За цей квітучий край чарівний.
Ми й крізь віки все чуєм спів…
Кодак, Кодачєк, Кінський острів,
Стара Самарь, Оріль, Дніпро…
О, скільки, скільки років поспіль
Козацтво кров свою лило…
Хіба не варте їхнє діло
Подяки в наші хижі дні.
Хіба не варто все що зріло
Квітками визріти у млі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272633
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 29.07.2011
Апшинець* милий, чарівний,
В тобі однім весь дух святий –
На твоїм лоні сяє він,
Та у душі лунає дзвін.
Від тої янгольської вроди,
Що у собі несуть ті води,
Які наповнюють твій стан.
Ти є для мене вічний храм.
Краса усіх тих дивних місць,
Що є навколо – гори й ліс,
Вона співає тобі оди
Любові й вічної свободи.
Твій незрівняний ніжний рай –
Озерце й стрімкий водограй,
Младі дерева, квіток гай.
В тобі душа моя, ти знай.
_______________________
*Апшинець - одне з озер льодовикового походження в Карпатах. Його формують два джерела, а з самого озера витікає річка з однойменною назвою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2011
Скільки ж зла Неправда
ще буде панувати?
Треба вже давно
ту Правду підіймати!
Треба нашу гідність
всім будить.
Агов!
Щоб жила Надія
та цвіла Любов!
…де козацький дух,
де козацька слава,
Що була колись
і земля буяла?
Де Лицарство Вільне,
що лило тут кров –
Щоб жила Країна
та цвіла Любов?
...вибач ти, Богдане,
Вибач, Сагайдачний!
Вибач й ти, Сірко!
Та мабуть даремно
проливалась кров!
Бо вмера Вкраїна
і згаса Любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263576
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.06.2011
Дух розправив свої крила,
І злетів у височінь.
Він як птиця вільна, сильна
Оминає злісну тінь…
Понад веж тих існування,
Поза мурів каяття –
Він сприймає зір співання
Й надихає на життя.
Простір волі той відчувши,
Древо блага посадив.
Сяйво світла осягнувши,
Він будує щастя дім…
Дух розправив свої крила
І злетів у височінь
Він як птиця вільна, сильна
Підкоряє часу плин…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259663
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.05.2011
Зболіле серце все співає,
Але вже зовсім не чекає,
На Твій чарівний, ніжний світ.
Що він прийде у плині літ.
...ні не вернути вже ніколи
Мені Тебе у своїй долі.
Лишень у думах цих ліричних
Мені з Тобою іти вічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2011
Сей наш похід - один на двох,
Один на двох як помсти шлях.
Помсти власному "не можу",
Де дух злетів як дикий птах.
Де душі знов горам відкрились,
Та відшукали знов Життя.
Де крокували ми що сили,
Аби тримати власне "Я".
Де в нагороду сонце й небо,
Політ орлів та ніжність трав.
Де ми знайшли усе що треба…
Де кожен слабкість ту здолав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.04.2011
З тобою нас чекають гори,
Лани, ліси й стрімкі річки…
Мій другий янгол – янгол долі,
Ти також в ній є на віки!
Всі ці шляхи, пригод, що повні
Як Дружбу Вічну пройдемо…
У буття царстві й єства лоні
Ми світло справжнє знайдемо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252765
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.04.2011
Пусть нежность весеннего солнца
ваши души ласкает,
И вечность его
вас всегда обнимает!
Пусть капель растворит
все печали и боль -
Пусть исчезнут они
словно белая соль!
Пусть в рассвете для вас
пенье птиц разольётся,
И только счастье одно
пусть навечно зажжётся!
6 марта 2011 года
P.S: Стих повящаетя, прежде всего - Марине Несмачной (Николаенко), Марине Чибук (Комарец), Таисии Котыш (Буклей), Анастасии Михеевой также моим хорошим знакомым: Наде и Маше Отряжим, Катерине Карнаух, Елене Ивановой... а также всем представителям женского пола "поэтриклаб" (моему "белому списку" и не только) и всей нашей прекрасной родины Украины!
С прошедшим праздником Вас, уважаемые девушки и женщины!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246562
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.03.2011
Ти мій найперший вірний брат –
Мій перший янгол-охоронець!
З тобою шлях свій розпочав –
Шлях - як людина й як борець!
…у далечінь буття зробивши крок –
Крок Дружби Справжньої навік!
Йдемо вперед ми з року в рок –
Життя тримаючи потік!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243335
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 25.02.2011
В этот вечер я был в крайне подавленном состоянии. Мою душу разрывала боль от ссоры с одним весьма уважаемым до этого времени человеком. С тем человеком, которому я доверил свои некоторые сакральные тайны, и некоторые тайны которого бережно хранил в себе. Я ему доверял, а он взял и вылил всё на массы. Теперь для меня было ясно только одно – прощенья ему нет! Такое предательство не прощается! …пять лет доверия… пять лет видеть в нём единственного верного приятеля на работе, и вдруг такое… Нет! Никакого примирения с ним! Война – так война!
Все эти мысли поглощали меня. Я решил выйти на улицу развеяться, не смотря на то, что за окном была далеко не самая лучшая погода для этого! Зима… плюс два… сильный холодный ветер… Но, тем не менее я решился. Оделся как обычно и вышел!
Выйдя с подъезда и пройдя несколько минут в сторону леса (нашей «Приднепровской Сосновки») я пожалел о том, что не одел себя свой тёплый свитер под горло. Хотя термо-футболка с тонким свитером и были на мне под зимней горнолыжной курточкой, всё же этого было недостаточно! Ветер разыгрался не на шутку! Я поднял повыше воротник куртки и опустил в него голову. «Ничего – думал я – всё будет нормально, не заболею!» …я был намерен идти аж до Второго Леса (лес который отделялся полосой заводов от Приднепровского, и находился возле реки Днепр... совсем неподалёку - от места впадение в неё Самары). Давно уж я не был в нём. Хотелось соприкоснуться своей душой с его тонким энергетическим миром – насладиться красотой деревьев, снежных холмов, шумом ветра и плеском волн речной воды.
Войдя в Приднепровский Лес, я, как обычно, поприветствовал его всем своим микрокосмом. Поблагодарил за возможность уединиться с ним и побыть наедине с самим собой… Я шёл довольно быстро… В лесу между сосен ветер был не столь сильным, но всё же хотелось как можно быстрей дойти до намеченной цели. К тому же, в моих планах было ещё немного поиграть на окарине (народный духовой инструмент, который я купил на Хортице и использовал для релакса), прежде чем покинуть пределы «Сосновки».
Идя к нужной мне поляне, я успел заметить, насколько необычно красиво сегодня небо – неполный месяц сиял на звёздном полотне, под которым неслись лёгкие чарующие серые тучи! Во всём этом была своя, какая-то особая, мистика! Я чувствовал её душой, но сознание, порабощённое тяжёлыми мыслями, отказывалось её воспринимать…
Проведя релаксацию, и сбросив на половину груз, который отягощал моё сознание, я возобновил своё движение. По пути, уже выйдя из леса, я несколько раз останавливался и смотрел на небо – ловил своим взором сказочную луну, всю силу, которой, я так и не смог прочувствовать. В момент её созерцания все мои мысли были направлены к единственной и неповторимой для меня девушки, моей любимой Ирочке, которую, вот уже, как восемь лет подряд я не имел возможности лицезреть… В широком коридоре дороги, которая обвивала полосу заводов, и граничила с посёлком Винница, ветер был гораздо более ощутимей, чем в царстве волшебного и нежного леса. Преодолев этот участок пути, и пройдя мимо церкви, стоявшей у дороги практически возле самого Второго Леса. Перейдя шоссе, что разделяло лес и заводы, я наконец-то приблизился к нему!
В этом лесу, не смотря на более девственную природу, по сравнению с нашим, через всю его площадь, непосредственно, аж до Днепра пролегала довольно широкая и высокая грунтовая дорога для машин. Редкие романтики посещали этот лес зимой. Летом, у реки, народу было достаточно много. Но только не зимой. И, конечно же, я и не надеялся, в такую погоду, кого-то там встретить. Идя по этой дороге, я обратил внимание на деревянный крест, стоявший в нескольких метров от неё, на пол пути к Днепру. Могильный крест был в приличном отдалении от общего кладбища, которое находилось на границе леса и небольшого поселения частных домиков на берегу Днепра. «Странно – подумал я – почему он находится именно здесь? С чем это связано?» Пройдя несколько метров, я задумался над тем, видел ли этот крест здесь раньше. «Нет, вроде бы его не было!» Казалось бы, что страх должен был охватить мой дух, но ничего подобного не происходило. Я шёл дальше, пытаясь как можно более тонко чувствовать энергию леса. Уже практически приблизившись к прибрежной рощице, отойдя на минуту в сторону («в лесу отойти в лес» - как говорил один из современных киногероев) и, вернувшись на своё прежнее место, я вдруг почувствовал какое-то странное присутствие у себя за спиной (точнее говоря – прям на своей спине)! Я обернулся – вокруг никого не было. На секунду мне показалось, что это может быть дух того несчастного, похороненного у дороги. Если, конечно, в силу каких-либо обстоятельств, он ещё находился на земле. Несмотря на эти мысли, чувство страха по-прежнему не охватывало меня. Было некое смешение, но не страх. Затем, постепенно, это чувство сменилось на спокойствие. Как будто со мной рядом находилось нечто очень светлое и близкое мне. Мои мысли стали разбегаться между одним из лесных духов и ангелом хранителем, который, возможно, решил активизироваться и дать мне почувствовать своё присутствие. «Возможно, что-то в сегодняшнем вечере ждёт меня впереди, и в этом «что-то» мне понадобится его помощь. В любом случае этот энергетический комплекс не несёт в себе ничего негативного. Он дружелюбен ко мне». С этими мыслями я продолжал двигаться дальше.
Я довольно быстро нашёл то место, где обычно, раньше, мы любили гулять с друзьями – длинное дерево, растущее практически параллельно воде, верхушка которого, уходила, прям в неё. Аккуратно спустившись по небольшому заснеженному склону, я оказался у реки. У одной из давних рек нашего края. Свидетельницы его вековой истории. Я старался слушать природу и углубиться в свою собственную душу. Думал о вечном… Думал о том, на сколько живописным был наш край до того, как в него вмешалась рука человека. Какое количество лесов, степей и малых речек наполняло его. И вот, сейчас, я сижу на одном из берегов Днепра и созерцаю противоположный. Сижу и «любуюсь» искусственными огнями цивилизации так густо заселяющими его. «Да, есть в этом что-то особое – своя особая романтика, хоть и иллюзорна её красота».
Время от времени я поворачивался назад на шум камышей, которые колыхал ветер, так как присутствие не покидало меня. И, я, до сих пор не мог понять, что именно это было. Вдруг, чувство спокойствия стало сменяться на беспокойство. Сначала я подумал, что это сам себе его накручиваю. Но, нет – нечто за моей спиной, и в моей душе просило срочно покинуть это место. Страха по-прежнему не было, но всё же, я решил послушаться этого «голоса». В результате со смешанным чувством – спокойным беспокойствием, я покинул лесной берег Днепра, поклонившись ему.
Подходя к вышеупомянутой дороге, я обратил более пристальное внимание, чем в предыдущий раз, на машину, которая стояла у берега реки. Сдалека, мне показалось, что в нескольких метров от неё под одной из сосен обнимается влюблённая парочка. На некоторое время они скрылись из моего вида за деревьями. Вдруг я услышал хлопот дверей! Но, не смотря на то, что машина, на тот момент, уже была в поле моего зрения, я не увидел, как они закрывались. Однако не придал этому особого значения. Просто на небольшую долю мгновения мне показалось это странным… Как только я вышел на дорогу, фары машины зажглись и она стала потихоньку ехать. «Интересно – пронеслось у меня в голове – они также как я решили отправиться домой, или им нужно было что-то от меня? …поздний вечер… лес… я один – точнее с этими неизвестными. С неизвестными, сидящими в авто, да с неизвестным присутствием не покидающим меня!» Лёгкая дрожь пробежала в моей душе, но мгновенно возникший страх также быстро исчез. Здравый рассудок не покидал меня. Страх сменился на некое опасение. Я подумал – «может, стоит спрятаться за одним из тех камней (что находились возле дороги нам небольших холмиках)? Хотя, нет! Не успею! Да и стоит ли? Возможно, мне совершенно ничего не угрожает!» Увидев, что машина вот-вот выедет на дорогу, я решил идти по её краю, ближе к лесной растительности, чтобы, в случае необходимости, достойно встретить неприятеля. «Возможно, придётся принять бой?! Ну, что ж, придётся – так придётся!»
Пока я шёл вдоль дороги, я заметил небольшое ответвление от неё, уходящее вниз в лес. На всякий случай я решил отойти по нему, и посмотреть на действие постепенно приближающегося ко мне автомобиля. С абсолютным спокойствием спустился по нему. Машина проехала мимо. «Ну, вот – подумал я – всё в порядке!» Посмотрел ещё раз на чарующий звёздный небосвод – проникся его красотой, постоял несколько секунд в его сказочном плену, и продолжил свой путь…
Проходя мимо церкви мне почему-то, вдруг, вспомнилось о том, как один из представителей современных славянских ведов, в одном из своих выступлений говорил, о нынешнем и первоначальном изображении Иисуса Христа на кресте. Что раньше его изображали не распятым, а с евангелием в руке, несущего проповеди! «Может, лучше, чтобы и сейчас, чтобы и у меня на крестике, что весит на груди, было бы именно такое изображение? Кто знает? Хотя, какая разница – христианский оберег души – есть христианский оберег души, какое бы там ни было на нём изображение!» Как только я закончил эти размышления, вдруг, неожиданно, на церковной колокольне раздалось три коротких удара. Я оглянулся – на колокольне никого не было, и сами колокола вновь стояли совершенно неподвижными. Ветер не мог их так сильно колыхнуть… « Знак?! Это стоит воспринимать, как знак?! Всё таки имеет значение?» Я попытался найти ответ на эту мысль у себя в душе.. тишина… никакого не одобрения ни опровержения этой мысли…
Погрузившись в размышления над произошедшим возле церкви, я вернулся домой. Непонятное присутствие сопровождало меня практически до конца пути…
Вот и сейчас, заканчивая работу над очередной пробой собственных творческих сил в прозе, я думаю о том, что именно было в тот вечер возле церкви. Что за присутствие сопровождало меня, до и после неё. Какие именно уроки я должен был извлечь из всего этого. И были ли они вообще. Определённо могу сказать только одно – такого насыщенного мистикой вечера, обычной прогулки романтика, в моём родном Приднепровске у меня ещё никогда не было.
Уроки. Знаки. Почему мы их так часто не замечаем во время?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241410
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2011
Ось і пройшло двадцять п’ять років мого життя. Ось і пройдена вже дорога довжиною в чверть століття. Ніби то і не багато ще, а в же й немало.
Здається, що ще недавно ти сидів за шкільною партою. Здається, що тільки вчора ти знайшов своїх друзів, а вже майже чотирнадцять років як, ви разом… Здається, що лише вчора ти обіймав свою кохану Іринку, а вже майже вісім років як ви з Нею розійшлися… розійшлися назавжди...
Ніби ще недавно ти лише з розповідей інших чув, що таке Крим та походи. І недавно – насправді недавно – ти лишень мріяв про Карпати. Та ти вже на власному опиті знаєш, що воно таке.
Двадцять п’ять років… та, що я встиг за цей час? Напевно кожен, в цьому віці задає собі таке питання. Хочеться все оцінити, що було у тебе в бутті, та якось боязно… Якщо дивитись по загальній схемі, по звичному стереотипному мисленню – дім, родина, робота, то я втілив себе лиш на одну третю. Та якщо відійти від цих рамок, то картина вимальовується більш райдужна.
В мене є СПРАВЖНІ ДРУЗІ, я зумів ПО-СПРАВЖНЬОМУ ПОКОХАТИ одну єдину дівчину. Я розвиваюсь в творчості, та маю можливість час від часу мандрувати. Я навчився цінити та тримати гідно в своїх руках, свою Свободу. Я чітко знаю, що мені треба від життя. Я відданий самому собі – своїй Душі… Я йду вперед і нізащо не збираюсь спинятись. Я поважаю та люблю красу рідного Краю. Я Живу і відчуваю Життя! А, що ще треба людині в будь якому віці?
Я – Живу…
11 серпня 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240617
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2011
Ты мой ангел – ангел нежный бытия,
Которым вечно восхищаюсь я.
Ты свет судьбы, что греет душу всю до дна,
Муза Милая, …сказка вечная моя.
P.S: Посвящается Михеевой А.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239016
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2011
Предисловие: Вашему вниманию предлагается второй вариант моего самого первого стиха на походную тематику. Долгое время не решался вносить в него изменения, так как боялся, что он потеряет свою энергетику не смотря на присутствующие в нём определённые недочёты. Но вот, всё же, решился... Результат оценивать вам... Заранее всем спасибо за внимание к стиху!
Дыханье гор и ветра дуновенья,
Орлов круженье в небесах.
В душе твоей любви теченье,
И сила света на руках.
В твоих руках та сила солнца,
Что ощутима лишь во снах,
Что отразилась вдруг в глазах,
И уничтожила твой Страх.
Тот Страх,
что породила в нас Система –
Быть одиноким без мечты.
Ты избавляешь разум свой от плена,
Познав всю силу Высоты.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236766
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.01.2011
Волхви слов’янські
й індіанські давні племена
Пророчать нам кінець буття –
Цивілізації оцій,
що лиш з‘їда все рве, лама…
Й не зна де істинне чуття…
Ми на межі! –
кричить свідомість… страх буя…
Та лине птахом вдалечінь жива душа…
Ми на межі –
пред нами прірва каяття.
І ось пишу я темного вірша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235472
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2011
Янгол ніжний мій кохання,
Ти вічно в серці й в пам’яті живеш!
В мені одні оті зізнання,
Що Ти одвічнеє співання – Ти не вмреш!
Самотність – стежка моїй долі,
стежка мого почуття!
Хоч знаю я й перлину лагідної волі,
Та в ній існує й каяття!
Та в ній нестримний біль й пекуча крига,
Та в ній спустілі небеса!
Я сподіваюсь, мила, я чекаю на відлигу,
Моя Ти вічная Краса…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233129
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2011
Пес бідолашний лаяв, скиглив
Бовтихаючись в воді,
Хоч й до нього ми прибігли,
Та нажаль не помогли…
Крізь ті бетонні стіни-загорожі
В дірку руки ми тягли.
Палицею лід дробили злий ворожий…
І за поміччю ми бігли…
І кричали: «Друже, бідний,
ти пливи до нас, пливи!»
Та було останнє коло, і не бачно більш його…
І коли ліхтар бив в воду
Охоронця, що до нас таки примчав,
Пес занурив свою морду
І без рухів
під тим льодом вже лежав…
P.S: Вчора в вечорі (14 грудня) ми з одним з моїх друзів стали свідками й дійовими особами цього страхіття!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229002
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 15.12.2010
Флюїди буття в душу все цілять,
Вони шлях життя з тобою все ділять.
Вони мов птахи літають навколо,
Й на струнах тонких грають те соло…
Вони – то є знаки твоїх дійсних віх,
І ти – не посмій, не пройди ти повз них.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226676
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.12.2010
Дружба – те, що не зітліє.
Дружба – вічно душу гріє.
Не затьмарить її доля,
В ній назавжди твоя воля.
В ній чарівний світ Життя,
В якім немає забуття.
P.S: Вірш присвячую своїм найкращим друзям - Ніколаєнко.С, Плеханов.П,
та Буклей. С. А також Mari N.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224049
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.11.2010