| Сторінки (1/43): | « | 1 | » |
Здрастуй, мила!
Ти так любиш повертатися у моє знову порожнє ліжко,
Зневаживши осудливі погляди.
Приносиш із собою фільми і хміль...
Залишаєшся поруч до ранку, вишиваючи молитвою спогади.
Зранку, мила,
Ти вправно навчаєш мене по-дитячому вірити у диво,
Нехтуючи вірою у новини.
Готуєш дві кави і гарячий душ
Обіймаєш за горло і наспівуєш «Кицюнь,мислити тре позитивно»
Зараз, мила,
Ти занотовуєш його мирні і щоденно військові болі,
Заповнюючи пробілами відсутність.
Пригадую оливкові очі і сміх.
Ховаємося з головою під двоспальну ковдру…я і моя самотність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533609
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2014
Розбещеністю, хтивістю і навіть хіттю
Церковники-отці клеймують тіл злиття.
Люблю грішити я! І ти до мене падай
У солод пристрасті без права каяття.
Жаркими вдихами і криками бажання
Язичницьку молитву створимо удвох.
Не руки – ноги я здійматиму до бога,
Щоби відкрити рай для тебе, для обох.
Танцюй же тілом, бо тепер ти співучасник
Хмільно-солодкого польоту у екстаз!
І байдуже чи жриця я, чи Магдалина,
Коли пронизуєш, даруючи оргазм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2014
Коли день зливається зі спокоєм ночі, а морок людських думок кутається у сон,
Я думаю про твої сумозлом наповнені очі, яких давно не торкається Батька любов.
Народжений у ніжності і безгрішній святості, єдиний син і праведне добро,
Ти любив Отця й у своїй відданості захищав од сотворених ним же людей – це стало гріхом.
Я і ти – діти єдиного творця, який любові і всепрощенню вчить людський рід.
Чому не являє милосердя до тебе, пекельний, чому викинув у тартар, як зогнилий плід…
Ні місяць уповні, ні вранішнє сонце не зруйнують печатей вашої з Ним таїни.
Не відкриють янголи смертному правди, та й чи посвячені самі у правила вселенської гри…
ПеСе: переднічні роздуми про Люцифера - сина Бога...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477066
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2014
Уста напіввідкриті й гаряче-сухі –
Бажання несмакованого плоду спокушає…
Гріховне тіло відділилось од душі
І в символ пристрасті вдих-видих обертає.
Тремтіння вій, жага, свідомість у імлі…
Танцюй, о зваблена, хай ритм цей спопеляє!
Мовчання розуму – рятунок в суєті…
Віддайся демону, що серце розпинає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466621
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2013
Панацеєю від мороку зневіри може бути лиш самообман,
Коли вже не лікує ані слово, ні Біблія, ні Веди, ні Коран.
Знеболюючим від святої правди нараз стає улеслива брехня,
Коли вже не рятує друзів чесність, ані сім`ї тепло, ні щирість каяття.
Анестезією від сумнівів й підлоти стають для нас гадалки й віщуни,
Коли довіру вже не викликають ані «люблю тебе», ані палке «прости».
Не знати чи пекельний, чи Небесний навчив «клин клином вишибати, кров за кров!»,
Коли життя нас досвідом гартує, цураючись помпезності промов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465913
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.12.2013
Ти кат! Мій розуме, для мене ти палач, який питаннями руйнує світ химер,
В якому янусом багатоликим вчуся жити і не страшусь підступності його сирен.
Ти вічний сумнів! Тіло із гріха, мій саркофаг спокус, в якім замкнули душу,
Бо ж хором голоси лунають звідусіль, що клятву вірності порушити я можу й мушу.
Ти мій вогонь! О серце, зворушись… почни залізо плавити в солоній крові!
Пульсуй бажаннями! Благаю – розгорись! Танцюй під танго шалу, пристрасті і вальс любові!
Ти шрам! Ні, пам`яте моя, ти рвана рана, яку щоночі сіллю посипаю.
Прошу – лиш не ятри і не трави мене, не обтинай коханню його крила!.. Заклинаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459533
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2013
Жага ранкового сексу пробудила від спокою кінчики моїх вій.
Вдихаю запах осіннього повітря і пірнаю устами за вушко: «Ти мій…»
Пальцями тишком пробігаю знайомими стежками твого тіла й цілую плямку.
Пригортаєшся до розквітлих рожевих груденят і шепочеш: «Доброго ранку».
Бажання тепла, пестощів й усього тебе вприскує адреналін у кров.
Кохаюсь, кохаюсь з тобою до краплин солі, з криками, без розмов.
Дихати забуваю, коли вибухаєш в мені потоком гарячої сонячної лави світанку.
Лічиш родимки… У дзеркАлах, кольору оливок, не дружину бачу я – коханку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2013
В цьому коридорі безлічі гаснучих мрій повітря відгонить кров’ю і безвольністю.
У черзі за смертю кожна із них сподівається на жалість, а, може, й … амністію.
Погляди ховають, викручують зап’ястя, торкаючи долонями безіменну Таємницю.
Простір сповнений відчаю і вагань, кожна стає схожа на опорочену святенницю.
Відводять очі, коли сестра кивком голови запрошує до металево-стерильного кабінету.
На мить таки вибирають життя.
- Так! Мо, народить котра приму балету!
Хтось казав, що демони каються, а призначення жінки – бути берегинею своєї родини.
- Слєдующая!
Без наркозу підписує вирок –
«Аборт
Твоєї
і
Моєї
Дитини».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.09.2013
Із болю ми снуємо поезію, пишемо музику і створюємо нові па у танці.
Чому ж так боїмося загнати скалку у серце і ховаємося між слів, як вершки у креманці?
Гнів дозволяє нам мислити ясно, безпристрасно, створювати розважливе енд.
Чому ж твердять, що це нерозумно, ненадійно і грішно, ніби гнів – сатанинський агент?
Пристрасті тіла знімають із нас маски і дзеркало на мить перестає блефувати.
Чому ж наказують тримати себе у шорах моралі, а не істину з насолодою спостерігати?
Азарт підтримує в нас бажання жити і забезпечує сміливість бути на висоті.
Чому ж обмежують дози адреналіну в кров, накладають табу і радять висікати «раб» на чолі?
Кохання увібрало в себе усі розряди болю, гніву, азарту і спектри пристрасті.
Чому ж його іменують святим, священним і невинним, коли це і є концентрат згубності?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.08.2013
Я – вітер, що кохається з океаном… Пристрасть цю буря вінчає!
Ти ж – небо, що зливається з грозою, а грім розтинає мовчання.
Я – спокій, що залюблений в хаос, та спочиваю в гармонії.
Ти ж – простір, що прагне лиш волі, але не для мене – в теорії...
Я – ніч, що чекає на ранок, щоби місяць із сонцем з’єднати.
Ти ж – злива, що створює райдугу, щоб людям про суд нагадати…
Я – поле, зчароване м’ятою і смаком найперших цілунків.
Ти ж – місто, спокушене владою, що грає у щирість стосунків…
Ми з різним зарядом іони! Відштовшуємося без правил й закону.
Ми чхаєм на доводи розуму – ми коханці усупереч всьОму…
________________________________________________________________
*[b]Коханці[/b] – від слова «кохати»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441059
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.08.2013
Хто хоче прочитати про трахтібідох в позах української камасутри, то «абздітєсь», як кажуть наші сусіди! Бо ця інфо повідає про інше – про вибух емоцій, про розширені від адреналіну зіниці, про абсолют відчуттів, про зліт у безодню, і … про героїчний ідіотизм. Так, так – усе це не загрожує ані СНІДом, ані докорами сумління, ані підмоченням репутації… хіба лиш смертю (для Вас!) чи істеричним припадком (для Ваших родичів!).
Про що це я… ага – роумп-джампінг (так звучить це дійство по-людськи) або «нєхєршоробити» (так називають його мої родичі)! О таааак! Це воноооо.
Не розповідатиму, що потрібно бути в здравій пам’яті і тверезому розумі, перш ніж начепити на себе страховку і перекинути ногу через перила мосту. Не писатиму, що мусите усім-усім хорошим людям сказати, що Ви їх любите і в усній формі заповісти кожному дещо зі своїх речей (нотаріально не варто – «палівна»!) і, звісно, усім усе пробачити і забути (згадаєте опісля!). А ще не казатиму, що після такого скачка маєте бути готовими побачити на своїх камасутриних місцях жовтаво-червоно-фіолетові синяки. Вам, як людям адекватно мислячим, це зрозуміло і без мене.
Якого ж дідька тут писатиму? Лисого дідька!
Трохи мене запиляли питання: «А що ти відчуваєш, коли…? А про що думаєш, коли…? А з чим це порівняти? А ще хочеш? А будеш?». Це і є план того, що написано нижче.
Отож, якщо Вам скажуть, що роумп-джампінг (говоримо про перший досвід!) схоже на оргазм чи на прижок з парашутом, чи, тим паче, на перший секас, то знайте – ця людина або не джампила, або… джампила до стабіса разів! Одне з двох! Бооо цей перший раз не можна порівняти ні із забороненою пристрастю (після неї залишається ядучий присмак), ні із супер-сексом (був і кінчився), ні з купанням голяка під водоспадом (мокро і хтось точно підглядає). Але, гадаю, можна порівняти із польотом… польотом у ві сні, коли є відчуття абсолютної і безмежної свободи, простору, невагомості, сили. Коли ти не відчуваєш свого тіла – ти вільний… вільний навіть від життя. Так. Саме так – сон. Бо, як і у сні, настає той жахливий момент – будильник пищить і вириває тебе зі свободи польоту, повертаючи у суєтну реальність. Ага…роль такого будильника виконує страховка – вона обов’язково «підсіче» (як рибак рибу) твоє тіло саме в ту мить, коли ти відчуєш … щооось.
Назви цьому відчуттю я не знайшла (дехто називає це кайфом, адреналіном, ступором задоволення), але це щооось наповнить тебе всього і ще кілька годин ходитимеш, як лампа ілліча, і світитимешся цим щосьом (інші казатимуть, що ти «нєпрілічна щаслів» або «ти що п’яний?»).
І жодної! Жодної думки чи навіть думочечки у Вашій голові не промайне не те що у польоті, а навіть тоді, коли стоятимете над прірвою. Що промайне? Суцільні емоції. Ви станете згустком емоцій! Вони, як кульова блискавка, викличуть у Вас чи не тваринний жах і бажання втечі, але це не все – ще отримаєте на додачу стрррах того, що страх Вас переможе. Абсурд? Згодна, але усе логічно))
Повірте, Ви ніколи тАк не будете дивитися на свої руки, ніколи тАк не будете хапатися за небо очима в надії знайти якусь опору, Ви ніколи тАк не будете сумніватися, але Ви ніколи тАк не будете хотіти власної перемоги над собою. Це не думки – це клубки зжатих в колінах, пальцях, шлункові, легенях, очах емоцій. Іііі – лише один вдих для польоту і один змах вій відкритими очима… одна емоція свободи і бажання волі. Думок нуль!
Ти цього хотітимеш знову, хотітимеш у миті, коли проблеми світу поглинатимуть тебе. Те щось житиме в тобі і … у сні ти знову літатимеш (або гнатимеш на шаленій швидкості).
Так, я хочу знову впасти у вітер, злетіти над своїм страхом! І чхати на синці в кучеряво-інтимних зонах! Емоції того варті!
Ййййййеееееххххааааа!!!!!
ПеСе: суб’єктивно? Ви хочете про це поговорити? ;))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434872
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.07.2013
Пам’ятаєш, як уперше побачив небо? Ні? Що ж…я теж не пам’ятаю, таааа і навряд такий пАм’ятливий знайдеться.
Та чи пам’ятаєш той безпардонно щирий дитячий захват, коли тобі здалося, що саме у тій… ооон у тій білій пухкій хмааарі воссідає на троні сам Бозя? Нужбо! Упевнена, що пригадуєш! Як тоді почав допитуватися у мами, тата, брата, сестри чи і спрааавді Бог живе на небі, чи і справді у нього палаци зроблені із хмар. А ще той грім від коліс воза, на якому їздив по небу сам Бог, і та блискавка, якою Він карав неслухняних. Уххх!
Перша теорія неба саме так і виглядає – здивовані навстіж відкриті очі дитяти, сповнені віри і захвату в суміші з цікавістю і готовністю побачити диво.
Ми росли, а небо… небо висіло над нами блакитною лагуною з безліччю білосніжних химерних істот. І ось, ідучи зі школи чи граючись у хованки ти раптом помічаєш, що хмари чіпляються…НІ! Просто лежать на дахах височезних будинків! Ти дивишся знову, біжиш до друзів і – о дддиво!!! – вони теж це помітили! І тут мрією життя стає думка «осідлати хмару і забрати її шматочок із собою, щоб горррдо показати мамі». Оу єее!
Тепло спогадів дитинства наповнює душу … Друга теорія неба - це протягнуті до сонця долоні, згорнуті у підзорну трубу, через яку обираєш хмару, якої торкнешся там…на даху. Це передсмак здійснення мрії, якої дорослі ну ніяк не можуть збагнути))
Сенс буття, причина – ці поняття, раніш незбагненні і такі дорослі, замикають всередині тебе світ захвату і дивних хмар. Тепер ти юнка чи то юнак, а значить – маєш ціль досягти мети…ще такої неясної, але такої бажаної… А небо? Що робить небо? Воно дарує тобі нічні зорі і звабливий місяць, які вчать зупинятися за півкроку до поцілунку, за півподиху до зізнання, за півдумки до вибору майбутнього. А ще…ще лише під таким небом ти чуєш в собі дитячість…поки що…чуєш.
Ось і третя теорія – теорія пристрасті і жаги нічного неба, теорія кохання і закоханості, коли здається, ніби розум покидає тебе, залишаючи оголені бажання і емоці. Зінниці розширені…
А потім з’являються питання без відповідей…Ні! Не так – питання, яких не говоримо уголос, щоб не почути відповіді, а це вірна прикмета того, що зараз ти цілком і повністю дозволив собі потонути у світі «дорослої» реальності – повільно, не барахтаючись – так мало статися. Цинізм, «диявольські дрібнички», не сказані «пробач», зціплені від ударів у спину зуби (нанесених чи отриманих – не важливо!), здавлений хрип злості… Небо? Небо можна побачити, лиш піднявши очі і вдихнувши на повні груди, але суєта проблем змушує опускати твої очі долу…тож, вибач, але небо зникло.
Написане тхне якимось емо? Повністю згодна – ця теорія небуття і забуття неба вводить у транс…І таки маю надію, що вводить, бо після трансу, кажуть, душа оновлюється і прагне висоти)) Висоти… там спокій і ясність думки.
І знову ти чуєш, як прориваються назовні твої оновлені крила, що несуть тебе увись – туди, де є біль спогадів і легкість прощень, де є суєта тіл і урівноваженість думок, де є кохання і табу на пристрасті, де є уся палітра почуттів, АЛЕ немає мороку безнадії. Ти злетів у любов до світу, до себе, до сім’ї.
Ти змінювався, та чи змінювалося небо? Ні! Воно однаково прекрасне, досконале у своїй безмежності і глибині, воно і далі надихає тебе на роздуми і мрії. Просто ти навчився «тягнути лямку» і очі так нечасто піднімав у небо (все більше на дощ нарікав!). Воно ж нагадало про себе, і саме зараз ти, зазираючи у його безмір, шукаєш свій єдино правильний путь, свою філософію життя. Це небо дарує безкінечність твоїй душі, вчить бачити красу стихій.
Гармонія… тепер ти знаєш, як звучить гармонія, яка вона на дотик і на смак. Ти чхаєш на побутові дрібниці і на «а що скажуть люди», перестав зважати на заздрісників і віриш у силу крил свого ангела, щоразу посміхаєшся, чуючи голосний дитячий сміх, помічаєш посмішки перехожих і їхні сльози… а ще ти розумієш, що в тобі і поруч тебе живе щастя. Дивно, але тепер у тебе є звичка розмовляти з небом, бо знаєш, що воно відчуває і відповідає тобі, зі стихіями, зі світилами. Люди дивуються твоєму щастю, яке ти навіть не прагнеш приховати. Не розуміють, що тепер ти умієш злітати до свого неба…ім’я якому кохання, гармонія і … дитинство.
Оус! За усіма цими небесами реального світу ледь не забули ще про одне – про небо, якого не побачити, АЛЕ тільки відчути. До цього неба ти здіймаєш сліпі очі тіла у хвилини абсолюту почуттів, але душа бачить ясно. Цього неба ти прагнеш і по-звірячому боїшся! Це небо відкривається, коли у світі з’являється нове життя = донька, син… Це небо відкривається, коли частина твоєї душі (батьки, діти, кохані) відлітає у вирій, а ти залишаєшся тут, на землі…
Тоооо, на якому із семи небес той, кому ти читаєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434550
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.06.2013
Вже не прИйду ні завтра, ні потім, не зварю ані кави, ні чаю…
Не вкривай чорним шматтям волосся! Я не хочу цієї … печалі!
Перевтілюсь у видиво, марево, силуети у краплях дощу…
Не шукай, не шукай мене в дотиках! Не мені говори те «люб…лю»!
Пригадаються посмішки й пустощі, смакуватиму наше колись…
Тільки глянь – підійми уверх очі ти! Там краса, там життя … придивись!
Танцюватиму з вітром у парі я – крила в ангела лиш украду…
Наше ложе діли із … коханою! Будь щасливий – у сон не прийду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430892
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2013
Вони покривають органзою туману ясність очей і кутають у кокон розважливість розуму, додають нашому пульсу смертедайного ритму і життєствердного такту. Вони вигадані … Ним… вигадані для кастингу грішників. І кастинг проходить по знаменитій методиці справедливості і милосердя – радій, коли зумів стати їхнім дресирувальником, і палай у вогні відчаю, якщо грав у їх авторській постановці. Вони стали режисерами доль усіх, хто вважає себе живим. О тааак, їм підкоряються усі – змія Раю вони перетворили на сатану…
*Страх… підозра… нерішучість…
Знаходяться поза добром і злом, бо є такими ж природними, як смерть; такими ж бажаними, як крик новонародженого; такими ж несподіваними, як сніг у пустелі; такими ж досконалими, як божі тварі. Вони ніхто і все одночасно, здатні народжуватися і вмирати, уміють зачинати життя і вкладати на смертне ложе. Не мають тіла і не мають душі, не мають спокус і бажань, але часто стають ними. Всесильні, але не існують поза нами – живуть у кожному з нас, у кожному, кого Він сотворив. О тааак, гармонія і хаос їх улюблені чада…
*Сумнів… бентежність… здогад…
Вони наші істинні судді, професійні адвокати і непідкупні прокурори. Немає сили (окрім, звісно, Нього!), яка б їх знищила, умертвила, стерла. На них неможливо не зважати. АЛЕ як диригент керує оркестром, так можна керувати ними, і якщо зумієш, то навчать бути майстром ілюзії, а публіка зробить тебе своїм королем – вільним королем у царстві самопідкорених їм рабів. Але для них ти залишишся лише диригентом-аматором, дресирувальником хижаків – втратиш пильність і оглушать какофонією звуків, вирвуть пазурями незалежність.
*Іронія… здивування… неприйняття…
Не стане їх – не стане і семи смертних гріхів, та що там – гріхи просто зникнуть, як вовкулака при сході сонця. Але і рай на землю не спуститься, бо залишиться лише суцільний біль, який не втамуєш, ані вином, ані сексом, ані цілунком. Залишиться біль і суцільне ніщо – порожнеча! Вони насичують життя усією палітрою кольорів – від чорноти опухлих від голоду тіл до багрянцю пролитої крові, від білизни материнського молока до прозорості гарячої сльози. Вони розпізнають істинне кохання і рекламують зраду, вони піднімають повстання і створюють імперії диктаторів, вони дарують натхнення до подвигів і обезсилюють бажанням самогубства.
Вони… вони – сіль життя, вони – кристали душі, вони – ЕМОЦІЇ!
«Ви сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити її?
Не придасться вона вже нінащо, хіба щоб
надвір була висипана та потоптана людьми».
(Матв.5:13)
*Сарказм… критика… віра…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429743
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.06.2013
Ти напуваєш полиновим медом заборон
і нагадуєш про уміння щиро сміятися.
Ти не затьмарюєш думками про себе світ,
але стискаєш уста, коли йду, забувши попрощатися – всміхатися.
Ти любиш дарувати несподіванки і дитячі радості,
роблячи при сонці мене щасливою.
Ти зціловуєш з очей сльози і засинаєш на плечі,
коли здається, ніби мої мрії стали могилою – твоєю силою.
Ти егоїстичний у бажаннях неподільно мною володіти,
досліджуючи душу і смакуючи тіло.
Ти втамовуєш жагу самолюбства,
помічаючи, що є охочі скласти мені компанію наліво – в прірву.
Ти спадаєш на губи літнім дощем цілунків
і роззброюєш мене силою жагучої пристрасті.
Ти проголошуєш мене своєю королевою,
не опускаючи очі у рабській покірності – відданості.
Ти зашпорюєш мої «хочу» табу і вседозволеністю,
зробивши від подиху твого нескоренно-залежною.
Ти огортаєш турботою лялечки мої крила,
підносячи у вир кохання твого – солодкого, вільного, безмежного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429380
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.06.2013
Чверть століття офіційно визнана, як живуча на землі і проживаюча в Україні. В паспорті значуся як ПІБ… А ще мені присвоєно ннномер…, номер і місце прописки (кріплення, прикріплення чи закріпачення), а ще вказують мою змінну стать (алілуя науково-медичному прогресу!). Дивина і годі: виходить, що найнеобхідніша довідка – це інфо про зримий БІОМАТЕРІАЛ (!!!) Овва!
А як же місце прописки ДУШІ?
Чи тіло робить діло, а влада кайдани (кляті …фоби!)?
Розповідають, що колись «божа подоба» могла вказати у пунктику папірця вседержавного та інтернаціонального значення місце прописки свого розуму, своєї ідеї, своєї душі, і називався той пунктик – НАЦІОНАЛЬНІСТЬ! Історія, бувальщина, легенда…уже.
Яскраво-бордова історія із солонувато-металічним присмаком. Бо ж за ту національність мордували тіло (заповідники імені Миколи, Петра, Катерини, Леніна, Сталіна, Берії, Хрущова, Брежнєва) і нищили покоління, та так зграбно, що з мозку (на дідька біомасі теребити звивини?!) витравили пам'ять про національну честь, національну гідність, національну ідею…, замінивши їх словом-графою – ГРОМАДЯНСТВО.
Консенсусу між націоналізмом і манкуртизмом досягнуто: нині ми мусимо любити територію як своє місце, а не націю як свою кров (чи стане лев моржем, народившись в Арктиці?).
От і почали писати, хто яку більше любить… Але тут таки поставили прокрустове ложе: любити офіційно можна лише одне місце, бо два – то забагато, а три – неприродно! От тобі й демократія: пропискою душі не цікавляться, а місце тіла їм важливе. Отак виникла демократична свобода вибору забувати свій рід і душу (виписка душі = прописка раба!).
Лиш не закидайте, що патріотизм не гірш за націоналізм, що останнє більмом на оці людей і лякає своїм -ізмом… Тьху! (тричі через плече).
Тіло моє заразом з душею любить усю матінку-землю: від білих ведмедів до царських пінгвінів, від кенгуру до бджіл-убивць; від рукотворної краси Праги до джунглів Амазонки. Я – ко-смо-по-літ!!! Люблю народи усі і поважаю держави усі.
АЛЕ !!!
Свою кров проливати буду ЛИШЕ за права і свободи своєї нації, і байдуже, у якій частині Земної кулі вона кликатиме на боротьбу! Я донька своїх батьків, незалежно від того, де вони мене родили і коли! Бо в мені КРОВ предків, а не прикордонна пилюга; в мені МОВА матері, а не політичних лозунгів; в мені ВОЛЯ степу і НЕСКОРЕННІСТЬ гір, а не рабська смиренність забійної маси; в мені ДУША УКРАЇНИ!
А це значить єдине:
Я – українка! Моя прописка душі – українська нація! Я – український націоналіст, я – український націолюб! Бо і життя і смерть присвячую УКРАЇНСЬКІЙ НАЦІЇ!
Я ЗА необмежений територіальний патріотиз-громадянство (любов до землі і Землі), але ПРОТИ бездушності у паспортних графах! Не хочу, аби тіло моє розглядали окремо від серця (Слава Україні! Слава нації!)
ПеСе: Бог дав вибір і правила, але не дав поводирів. От усяка нехристь і прагне зайняти вакансію. АЛЕ вибір робиш ти: ВИписка чи ПРОписка душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400533
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.02.2013
Ти будиш в мені бажання вирощувати у твоєму сяйві жовто-прозорі крила…
Ти запалюєш жаринки чекання у очах моїх, щоб дива ночі не загубила!
Ти мене в мавку і відьму перетворюєш, коли променями на постіль лягаєш…
Ти у снах мене до райдуг підносиш, але уранці в ополонку сонця кидаєш!
Ти зваблюєш мене казкою зимового неба, а я ревную до зір опівночі!
Ти мій наречений, який не торкає уста цілунками, зазираючи в очі…
Ти лиш дозволяєш коханкою твоєю бути і від жаги кровавити собі губи!
Ти – сонце неба нічного, якому належу, та душі не віддам, задля пристрасті згуби…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391034
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.01.2013
Най тебе за ногу (сраку, вухо, носа, яйця) трястя вхопить...а ліпше, най за оте все разом потягне, щоб відчув усю повноту щирих непідробних емоцій! Емоцій не її тверезого від правди мозку, а її аморфного тіла, названої в Біблії душею! (не смій звинувачувати у пафосі!)
Відчув? Відчуууув... чи, мо, знову найняв безсмертного каскадера-правдолюба на ймення лицемір?! Байдуже... все рі вно все рів но ...їй, шановна сильна підлого, все рів но... уже.
Ближче до ночі пазурі свідомості слабшають. До чорта в хату пазурі – рамки...рамки розширюються настільки, що можна втратити самовладання зі свободою такооого вибору! Вибору серед бісівської сімки (їх же 7, а не 13!). Оце прозріння найшло: моя улюблена цифра 7..,мо тут собака зарита?
Дивний факт тут таки стається – ширина рамки співвідносна з глибиною колотої ранки. От мана! От як природа розумно зроблена...гармонія ну проооосто усюди. Імпотенція його б вхопила за прутень, бо за мозок уже взялася!
Цур мені і чиряк йому!
Так...а на що я оце закопилила губу і відмовила у секс-зарядці? Хоч би не спитав, а то знову прокручувати в голові підсмалену кіноплівку вечірніх спогадів...
Тьху-тьху.
Хм... хочу матюгнутися, а в голову лиш прокльони марширують! Щоб тебе переікнуло і перечепило на вибоїні! Вибоїні... їбббонії! Бляха муха! (О! Перший мат! Певно, скоро попустить...).
То в думках ... а на язиці, окрім смАчного матюга годі було що вполювати... Хоччча, який ловець, така і здобич! Прагнув би заткнути рота цілунком, то отримав би шаленство і шалений оргазм! Точно це кажу, бооо знаю її ой як нічогенько добре. Але я не Бог.., якщо сповідувати християнство... і таки бооог, коли схиляти коліна перед філософією антропоцентризму.
оооОООГгго! Таки попускає...
Руки геть від мобільного апарата, кицю! Геть прибери! Ти що вирішила самопринизитися? Вирішила дати відчути йому його ж перевагу над тобою? (Досить того, що він і так частіше зверху, ніж під!) Чи, мо, ще й пробачення вишморгаєш носом і ненафарбованими губами? А, пані? І заламування рук і обкушування губ таки тут не врятууує... Тримай марку, виховуй його, як того вимагають досвідчені українські жонушки! Тренуй!
Мінус 10 хв. без падлюки... мінус 25 хв. без глухого самозакоханого егоїстичного поца... мінус 30 хв. без мужика, мінус 35 хв. без мого сонечка...
– Кіт? Знаєш...найголовніше, що я тебе кохаю і ти кохаєш мене! А те, що ми два ідіота, яких поселили в одну палату...то то ж лікарська помилка. Цьомаю тебе і ... і... купи нам шоколадку)))
Фффух! Душ – улюблені трусики – дитячий крем для ніжок і рученят – подаровані ним же парфуми – застелене під нитку ліжко – чулочки ...
– Привіттт... (босніж!) Шоколадку приніс?!
Тепер черга її пазурів у спину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378097
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.11.2012
Я не хочу тебе ... заворожити
Усіма зорями, що впали з небес,
Тими ранками, не з тобою прожитими,
Де сонце зіграло в гротеск.
Я не хочу тебе ... запамятати
Смаком трунку, що зварила нам осінь.
Бо ж примара не стане фрегатом
І не ввійде у щастя босим.
Я лиш хочу тебе ... не збагнути,
Як дух мяти, улітку скошеної.
Розряд дотиків твоїх не відчути
І не стати у ложі „запрошеною”.
Я лиш хочу тебе ... не спокусити
Карим поглядом крізь плаский монітор,
Подих голосу не дати відпити
Й не пірнути за межу заборон...
Я хочу ... не так ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374500
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2012
- ?
- Збуджує... заборонені емоції куди гостріші за офіційні... Погляд чужого (і тут таки згадується те зубате страшидло!) не так бачиш, скільки відчуваєш, дотики атакують електричним розрядом, а шепіт сприймаєш як вишукану гру у зваблення...
-?
- Ти не розумієш!! Я! У моїй голові теж не вкладається цей непізнаний смак отрути!!! Знаєш, таке враження, що я Хіросіма, а він експерементальна ядерна бомба відчуттів! Так! Саме ядерна! бо ж неконтрольовані хвилі тих табуйованих хххочу ( най лише теоретичних!) здатні стерти гордість свого „Я”, у порох перетворити вірність обіцянкам, онулювати память про Твої заповіді...
- Ця зброя здатна на усе, окрім ... окрім зачаття нового життя. Зброя не здатна на диво. Вгамуй свої пристрасті і згадай про ніжність кохання до свого!
- Знаю... знаю, що мозок Ти мені дав, щоб угамовувати диявола в серці... Та чи був Ти коли-небуть жінкою, щоб зараз давати поради мені...Мені! Жінці, яка за своє життя пізнала кохання, та не пізнала пристрасті; жінці, що вірить Тобі, але втрачає надію на колискову; жінці, що говорить про своє щастя, та не чує його голосу? Чи маєш Ти право судити Жжжінку, якщо ніколи не був нею на створеній Тобою землі?
- Зброя... Утилізуй в собі зброю! Дав тобі вибір – користуйся!
- Вибір... вибір роблять тоді, коли мовчать емоції... А вони в мені як пекельний вогонь – мушу шепотіти, говорити, кричати, бо випалить нутрощі! Горить! Відчуваєш? Горить! А його очі кольору сірого неба не просять, не обіцяють, навіть не вимагають мого серррця...лише тіло і ... трохи душі... Душшііі...тіііла... Ділись з ближнім своїм (сміх і тільки з Твоїх заповідей!). Чи не так? М? Відповідай, о Ваша Святосте!!!
- А очі твого, очі твого не горять вогнями райдуг, не світяться усіма падаючими зірками, коли ти вдивляєшся у них ледь дихаючи від дотиків свого? Чи твій не зігріває твоє бентежне серце і не дістає з провалля пристрастей твою душу? Жжжінко!
- Мій дістає...а це хіба його біль? Це ж Ти, Ти, що сотворив мене (на дідька Тобі мій дозвіл!) мусиш оберігати від тих бомб бажань! Ти мусив би закривати провалля! Ти! Але натомсть дав вииибір – на, дівчинко, користуууйся зброєю вибору. Тілько забув Ти про інструкцію для такої цяцьки!!! Чуєш? Ти, сама досконалість і милість! Чуєш?!
- ?
- Виходить і Ти не без гріха... Батько... Хм...
- Воскреси память, дочко... Зімкни повіки і пригадай свого...
- ???
...Згадала... Майже тілесно відчуваю ті райдуги свого, ті теплі уста свого, ті танці під шелест осіннього листя зі своїм, ті мої заціловані родинки своїм... Згадала... (дивно – повіки самі вимкнули картинку світу...). Дякую, що у серця є память... Ххх (перший вииидиххх)
- Дівчинко... Жінко... ніхто не в праві судити тебе... Я не в праві!
- Вірю Тобі, вірю в Тебе... як завше... Не даватиму в оренду пекельному князю (його істинне імя – пристрасть!!!) ані кутка свого серця... Бо там, у серці, знову райдуги... Поки що. Так... поки що...
- Памятай, Жінко, що і ти не знаєш, кого твій поселив у своє серце...
- ???
Ку-ку-ріііікуууу!
- Славімо ррранок! Хвала сонцю! А то ці думки про ... таки заженуть до психіатра!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371401
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.10.2012
А думала, що вони героїііііні! Ніііііі! Брее-е-ешу, знову і знову брешу! І знову собббііі… Я їх зневажала… Бо…ббббо
Яааак вони сміли після цього жжжити?! Яаак вони могли після такого не втратити уміння щиро сміятися і сподіватися на Нього? Як…? Як вони могли хотіти жити серед нас, серед нас, щасливих і закоханих? Як вони сміли знову милуватися ранком і захоплено спостерігати райдугу?! Раааайдугу… творіння Того, Хто запечатав у кайдани їхню мрію, Того, Хто до них став справедливим, а до нас, щасливих, мииилостивим… Як вони, могильники своїх надій, дозволяли собі продовжувати дихати і бачити кольорові сни?!... Яаак?
Чччому вони продовжували посміхатися тоді, коли мусили б від болю і безнадії втратити пам'ять і стати деспотичними сссуками? Чому жодна з них не пішла у монастир, щоб там вимолити у Нього мрію чи … Ннні! Не молити, а проклинати Його за біль втрати і вкотре пережитої смерті своєї надії?! Чому вони залишалися поруч з тими, хто не міг дати їм істинного щастя стати колискою, а не склепом?.. Чому?
Навіщо прагнули квітнути серед сліз і переливатися усіма кольорами емоцій тоді, коли мусили б поховати себе живцем? Для кого хотіли залишатися пристрасними коханками і випещували в собі троянди вірності і віри, коли мали б злетіти вниз до того, кого Небо кинуло в тартар? Навіщо, забувши правила пристойності голосіння, сповнювали себе ніжністю і ласкою до тих, у кого мали б вирізати серце? Навіщо?...
Банально… як же усе банально… Допомагає брехня! Віват брехні і маскам лицемірства! Віват порожній квартирі і шуму води у душі! Віват! Ві-ва-ттт… Х…
Знаю, тепер знаю, що життя після смерті існує… Правда, доводиться пригадувати, як звучать і як ззовні виглядають емоції усіх кольорів щастя… А троянди…вони прекрасні, якщо не зважати на біль від їхніх жал, який сіллю проступає на прикрашеному усмішкою обличчі… А Він… Його присутність відчуваєш...особливо, коли уві сні починаєш судорожно молитися за свою надію. Він не обіцяє щастя, але відроджує тебе з попелу… А ти усвідомлюєш, що починаєш жаліти того, кого Він прокляв і скинув з небес. Мабуть, до нього Він теж був справедливим, як і до мене… до нас…
Хм… мала питання, дівчинко? – Май мужність відчути відповіді! Тримай усю їхню чорно-білу палітру!
ПеСе: а Вам доволилося спостерігати жінок, які прагнули вагітності, а отримували смерть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368017
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.10.2012
Чи може зрадою кохання бути сон, в якому поцілунки не для нього?
Чи вранці здатна рожевая Венера світить ясніше Місяця нічного?
Чи має право серцем ревнувати, коли я посмішку дарую не йому?
Чи богохульство Господу молитись, коли своїм гріхам оголосив війну?
Чи варта я коханою для нього бути, коли чужому знов пишу листи?
Чи квітне папороть чарівна на Купала, в якій ти щастя хочеш віднайти?
Чи можу танцем пристрасто-невинним, посіять сумніви і вирізьбити шрам?
Чи безкінечним є над нами синє небо, чи вистачить у Бога місця нам?
Чи справді зрадою і блудом мо вважати, коли думками часто я не з ним?
Чи друга-вбивцю приховати подвиг? чи лиш по-справедливості, як в Древній Рим?
Чи у очах його я королева, коли цілують мою руку ті… чужі?
Чи серце принесе колись у жертву розум, віддаючи спокусі всі ключі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2012
Коли кохаючись...
Веселка, сонце, місяць, зорі, хмари,
І та, яку у дзеркалі не впізнаю –
Усе це бачу в погляді твоєму,
Коли, кохаючись, в обійми огорну.
Тоді я відчуваю дивну силу,
Як в лялечки, котра в метелика зросте.
В ті миті своє тіло відпускаю...
Весь Божий світ таким незнАчимим стає.
У нас є ми, як в райдузі є диво,
Коли биття сердець нам відбиває такт.
Вдихаю аромат я твого тіла.
Кричу: „Цілуй, кохай усю! Мій ніжний кат... ”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309258
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.01.2012
Я люблю Тебе... ні! ... Залюблений, закоханий у Тебе, хоч саме Ти вбиваєш мене, випиваєш зсередини душу, виймаєш живе серце... За віщо? Ти ж божественна!.. для цього серця... За Тебе щовечора і щоранку стаю перед Богом на коліна, хоч зневажений Тобою... Але це всього лиш моє сліпе серце.
А голос, той голос, який не можу і не вмію заглушити в собі?! Ті слова, які звучать відусюди про... Тебе! Голос! Глос! Голос! Краще б Господь дарував мені глухоту... Я, інші, чужі – всі знаємо, що Ти – бранка, котра породила синів-рабів і дочок-невільниць, змирившись з безсиллям і впускаючи в своє лоно всяку нечисть. Стелишся перед всяким, хто обіцяє лавровий вінець для тебе, а потім, ним же зґвалтована, прислужуєш тому всякому і ... мовчиш... Ясир!
А пам’ятаєш, колись від того ґвалту Ти породила козаків – військо свободи! Породила! Бо згадала смак величі, могутності, слави і волі! Породила... І сама ж утопила їх в крові, бо дозволила забрати надію, надію на волю, яку Ти ж їм і дала... Дітовбивця!
Ні! Ти моя Мати і я люблю Тебе... Серце, коли вже охолонеш?..
Розум... Цей клятий і мерзенний егоїст з’їдає мене! Бо знову, і знову, і знову лунають в голові ці запитання-громи... Чому, Мамо, вбиваєш своїх дітей, які борються за Твою честь і славу? Чому вкриваєш їхні скроні попелом спалених мрій і сподівань? Чому, Мамо, дозволяєш забувати про них не помстившись? Чому імена Твоїх героїв і захисників тануть у мороці, а мучеників Ти прославляєш? І знову чому? Чому? Чому?! Невже звикла догоджати всякому, лежати в ногах, а коли підіймаєшся, то лише для того, щоб стати на коліна?! Каліка!
Молюся за Тебе...
Господи, помилуй мене грішного... Знаю, що зневажання матері ти не прощаєш...
Згадай, як закувавши Тебе в кайдани кріпацтва, Ти, знеможена від ґвалту і хмільна від власної ж крові, народила вже не військо, а слово волі! Слово, якого боялися Твої вороги! Слово, яке підіймало повстання і повертало гордість за Тебе! Слово, яке стало обороною! Слово, яке піснею співало у неволі! Те живе слово! Згадай! Згадала... і зневажливо кинула його під ноги тому всякому... І вже не мовою розмовляєш, а язіком... Забувши власне ім’я Своє, знову розімліла від обіцянок того всякого: серпом вирізала дітям очі, ударом молота заглушила їхній розум і, сповивши червоною ковдрою, тисячами несла у табори смерті... Іуда!
Повітря... хочу вдихнути повітря... Пробач мені... Люблю Тебе...
Зазвучав Твій гімн, піднявся над Тобою прапор незалежності і свободи, повернувся із забуття тризуб! Слава Тобі! Твоїм героям слава! Ти підвелася! Підвелася... і затерплими ногами, ступивши перший крок, впала на коліна перед всяким... І знову, Мамо, забувши Себе, віддала пошрамлене тіло на забаву. Віддала сміючись і плазуючи, чекаючи на милість... Та чи є милість у сатани? Сліпа!
Вірую в Господа нашого Ісуса Христа! А Тебе боготворю... Прости, що на більше не спроможний...
Тіло... тіло віддаєш граючись, а душу... свою душу відпускаєш у небо!
Лети, Душе! Набери повні груди повітря, надихайся волею, віддайся безкрайній незалежній блакиті, повінчайся зі свободою, вкотре очистися перед Господом від іржі рабства і приниження! Очистися, ввійди у бездиханне Її тіло і змусь повстати! Повстати так, як у четвертому! Мамо! Тоді Ти знову вдихнула на повні груди! Вдихнула аромат перемоги, надії, повірила у щастя! Вдихнула і... у астматичних судорогах затріпалося тіло... Певно, той вдих, був для тебе лише надією, але не дав життя... Мамо, невже свобода для Тебе отрута?! Ні! Не вона... не вона Тебе труїть, а ми... Твої діти-каліки, діти-викидні, діти..., яких Ти породила в неволі на червоному простирадлі... Нехай вимруть!
Ті, хто пам’ятає рабство не створять вільної держави!
Господи! Невже водитимеш і нас, пустелею відчаю і зневіри у пошуках віри, власної гідності, втраченої волі? Та чи знайдемо?.. Прости мене, Господи! Прости, Мамо! Прости, Україно!
Пульс... серце ще живе... тріпочеться у грудях, бо спрагле вільного життя... Але і я народжений у червоному рабстві... Прости за життя...
Україно, люблю Тебе! Україно, живу, щоб дихати Тобою! Україно, я вільний раб, який народить Тобі вільних дітей на славу Твою!
Молюсь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306198
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.01.2012
Думки, залюбленого в Україну психа
9 листопада спостерігав за покладанням квітів біля пам’ятника Нестору Літописцю. А враження таке, ніби то була репетиція поховання української мови. Шлунок судорожно зжимався, долоні самовільно перетворювались у кулак тоді, коли наші політики-«державОтворці» виголошували святкові промови на честь нашої солов’їної. Солов’їної… Благо, що хоч птахи ще пам’ятають її такою, якою створив Нестор – вільною, гордою, величавою, владною, войовничою. Тоді… тоді наш Київ був теж незалежним, як і зараз. Зараз… та чи однакова та незалежність? Бо ж чому сьогодні моя мова схожа на зганьблену і принижену бранку-повію, на стару каргу, яка викликає лише жалість, а у них – навіть не злість чи страх (як за петруся) – а огиду, нудоту… Політики ж і «щирі украінци» святкують День української мови і писемності. Хворі.., ми і досі пишаємося тим, що нам природньо належить по-праву, по закону ( якщо не людському, то Божому!). Починаються судоми серця – це реакція мого тіла на безсилля мого духу… Каюся…
Повія… Україно, Ти ж була загарбницею, володаркою, центром світу! Чуючи Тебе, твою мову вони схиляли голови… А зараз Ти незалежна… повія: сама обираєш кому віддатися, перед ким стати на коліна і де зашити собі мову, перетворивши її на «язик». Біль..., знову цей вибуховий головний біль за Тебе.
Але ти і досі воїн! Воїн… німий, безідейний, скалічений, але… ВОЇН! Хочу, прагну наблизити час твого воскресіння!!! Ти, Україно, фенікс, що відроджується на згарищі. Важко дихаєш, попіл в’ївся у легені, а мова… мову пригадуєш і таки пригадаєш. І тоді, саме тоді закричиш, народжуючись знову! Як вперше! Буде кровотеча, буде біль і судоми.., АЛЕ тільки так розродившись, повернеш Несторівську волю і колишню свободу слова. Не ту, що «дарували» на папері, а ту, що поверне тобі владу, честь, гідність і… свавільність!
Згодом я таки святкуватиму День української писемності та мови. А зараз… зараз (Боже Україну бережи!) продовжую відвойовувати Твій День – День Твого Відродження!
Зіниці розширені, відчуваю пульс на скронях. Усвідомлюю, що Україна – це я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295890
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 25.11.2011
Навпроти сидиш і дивишся «ніжно»,
Як дивиться кіт на сметану.
Я хоч заміжня, тому і безстижо,
Все поглядом ввожу в оману.
А очки вже сяють, грають вогнями,
Ти мислиш себе переможцем.
Я ж обережненько буджу уяву
Й відтак закладаюсь на гроші.
Свій погляд «несміло» дарую тобі,
А сміх підігріє бажання…
У танці ж відмовлю і, наче в вогні,
Ти ніби відчуєш "кохання".
Бо ласий до любощів, ласк і тепла
Не розгадав ти важливе:
Коли вже награюсь тобою сповна
Залишусь я вірна дружина.
_________________________________________________________________
Чоловікам на замітку: якщо жінка зупиняє на Вас закоханий погляд, це не означає, що цей погляд присвячено саме Вам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186641
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010
Коли сказати можеш: "Вільний я!"
Це значить, друже мій, лише єдине -
Ні розум твій, ані любов твоя
Нікому, окрім тебе, не потрібні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168592
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2010
Любов сліпа , а значить це єдине -
З лиця водиці нам не треба пить.
Кохайте щиро лише ту людину,
Якій життя готові посвятить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=168586
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2010
Про дружбу ми складаємо пісні, балади творимо, легенди та казки,
І дітям ми співаємо про дні, коли за друга не жаліли голови.
Але чи думали, шановні, ви про те, що всяка дружба – лицемірство ділове,
І «справжній друг» – вигідна афера, стабільний бізнес і надійний вклад. Але…
Знайдуться люди, котрі вигукнуть: «Брехня! Дружба – цінність! Ця істина свята!»
Та будьмо щирими на сповіді в Отця, нам друг лиш той у кого успіх і хвала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.11.2009
Я не дружина, ні! Я – панна, я – коханка.
Живу для задоволення і втіх.
Твій чоловік для мене – забаганка,
Для нього я розрада і шаленства гріх.
Кричиш що шльондра я, повія і путана
Не варта навіть пальчика твого?!
Розкрий же очі - стала я бажана,
Коли позбавила ти ласк і втіх його.
Не відмовляю в еротичному масажі,
Стриптиз танцюю прямо на столі,
А ти, свята невинність, і на пляжі
Все прикриваєш «цилюлітні» віражі…
За ночі пристрасті, за щастя, за бажання
Твій чоловік боготворить мене.
Дарує і каміння, і кохання,
Забувши все на світі, клянучИ тебе.
І винна лише ти, що має він коханку,
Ти ж не цінуєш вже його як слід.
Для мене ж бо він мачо до світанку,
Моїх фантазій сексуальних стиглий плід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156731
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2009
Будь гордою, та стережись гордині.
Покірна будь, але не як рабині.
Весела будь, грайлива, мов вакханка.
І будь серйозна, стримана, як нянька.
Будь справді сексі, але не вульгарна.
«Закрита» будь, та все ж така бажана.
Актриса будь і вмій міняти маски,
Будь щирою, як добра фея з казки.
І хтива будь, немов би перша зрада,
Будь соромлива –це є теж принада.
Будь владною, неначе ти - богиня
Беззахисною будь, немов дитина.
Будь вільна й дика, хижа, як тигриця.
І лагідною будь, неначе киця.
Будь любляча дружина – не «кухарка»,
Для нього будь і стерва, і коханка.
Будь жінкою – проста і незбагненна.
Стань обраному ніжна і вогненна.
Тоді коханий скориться без бою,
Віддавши, наче жриці, серце й волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154372
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.11.2009
Говорила мама доні:
Бережи цнотливість в лоні .
Бо як згубиш теє диво,
Враз життя стане немиле:
Косу люди відрубають
Й словом крепким поругають!
Дьогтем вимажуть ворота –
І не буде повороту!
Так навчала колись мати
Святість тую шанувати.
Нині в нас картина інша -
Честі обідніла ніша.
Бо не слухають дівчата
Ані маму, ані тата.
Все б їм з хлопцями крутити,
В барах пиво, водку пити.
Цноту втратити є норма.
Секс до шлюбу – нова догма!
Важко вже знайти єдину -
Ніжну, милу та невинну…
Та чи їхня в тім провина?
Бо життя, мов павутина,
В сіті свої манить хижо,
Рекламуючи престижно
Гвалт і секс, розврат і порно,
Відкриваючи дорогу
В світ розваг, гріха й розпусти -
В душах стало темно й пусто...
Але мода на невинність
Повернеться! Маю певність!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153641
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.11.2009
Україно моя, знедолена мати,
Була б же ти ліпше бездітна і клята!
Навіщо на світі сама ти явилась,
А як розцвіла – до «ніщо» опустилась?...
Чи ти вже й забула ті славетні часи,
Коли ратному війську співали хвали,
Коли Візантія коліна схиляла,
Коли ти ханів і царів муштрувала?
Бо нині, ти, мамо, рабів наплодила.
Натомість князів і гетьманів згубила!
На що проміняла ти честь свою й славу?
Кому віддала вольний дух і звитягу?
_________________________________________
І соромно, ненько, за недолю твою,
Від того й у серці вже не має жалю
Є лиш докору біль, є прокльон, каяття,
Що ми вільний народ, та з душею раба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152345
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.10.2009
Предки мої з панянки-Росії,
З вольної Грузії, з України.
Кров бо моя не жовто-блакитна -
Стигла вона, в багрянці омита.
Часто суржиком я розмовляю,
Мало традицій вже пам’ятаю..
Леся, Шевченко пиляться в столі,
Та й Андрухович не скрашує дні…
Я українка?
Нації, раси – їх всіх поважаю,
Про москалів анекдоти збираю.
Часом все рівно хто будЕ президент:
Чи «вор у законі», чи наці-скінхед.
Книги минувшини я не читаю -
Їхнім історикам не довіряю.
І рабсько-хохляцьке від себе жену.
Прошу я Бога за Вкраїну свою!..
Я патріот?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151517
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.10.2009
Сьогодні сталось чудо! Зародилось Я -
Промінчик зблиснув невідомого життя.
У перший тиждень лиш клітиночка, зерня,
Але із вірою у щастя, в майбуття.
І швидко так росту – а як – не знаю й сам.
Лиш третій тиждень тут, а вже Я наче пан…
Аж шість мілІметрів – такий великий став!
А мамин організм дає усе, - щоб мав.
Під серцем маминим проходять перші дні,
Тихесенько лежу в животику собі
І слухаю, як б’ється серденько в мені.
Але про мене ще ніхто не знає. Ні!
Ой-йОй! Зявились очки в мене, вушка, ніс,
А ще і пальчики, і ніжки, зник мій хвіст!
До трьох сантиметрів вже збільшився мій зріст.
І у свідомості з’явивсь нарешті зміст.
Ось восьмий тиждень безтурботного життя.
Відомо точно – буду дівчинкою Я.
І знають мама й тато про своє маля.
Напевно, вибирають донечці ім’я…
Люблю так сильно маминого серця звук.
Приглушено я чую рідне тук-тук-тук.
А на дев’ятий тиждень був останній стук
Із мами вирвали мене, сказавши: «Труп...»
_________________________________________________
В день ненародження я мовчки прокричала:
Матусю, таточку, за віщо убивали?!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2009
СадОвить янгола Господь нам на плече,
Як тільки серце тринедільне в нас забилось.
На небі зірку вишиває для нас ще
В ту мить, як з першим криком нам життя відкрилось.
І янгол божий нас ласкаво береже,
Допоки істинна любов нам не зустрілась
А як відчуємо кохання те святе,
То сила ангела в закоханих з’явилась.
________________________________________________________________
І правда в тому, що любов – то оберіг
Від смутку, болю й жаху збайдужіння.
Й свідомо ми берем на себе тЯжкий гріх,
Вважаючи, що щастя – лише мрія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151143
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.10.2009
Бути стервою – мистецтво, бо то школа непроста.
Думаєте все то серце? Ні! Усе то голова!
Вправне стерво не покаже, що у неї на душі,
Танець правди не станцює. Не відкриється вам, ні…
Думку вашу ігнорує, ваші мрії - то пусте.
Тонко скрипку першу грає: що захоче, те й утне.
Ви лише маріонетка, і для неї не партнер,
Роль сама вам обирає - бездоганний режисер.
Щоб здобуть цілунок скромний, ласку від її долонь
Сонце дарувати марно – в ній самій пала вогонь.
І вже як би не благали, не просили, не кляли, -
Серце стерва не дарує. Там надійні є замки.
Стервочка не обіцяє та надію все ж дає.
Лише досхочу награвшись, з вашого життя піде.
Та коли уже полюбить – ніжно в сіті заведе.
Обраний ЇЇ кохає, НЕЮ марить, береже.
А вже будучи кохана і єдина, і бажана
Жінка серцем розквітає – стерво у собі вбиває.
_______________________________________________
Так, жінок пізнати складно, розгадавши їхню суть,
Але стерва з них не кожна, лише сильній нею буть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150348
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.10.2009
Не пригадаю точно як, знаю лише те,
В жарку пору народилась я пухке й мале.
Як на світі об’явилась, думала одна, -
Та вже мали неня й тато ще два янгола.
Ті «хвостаті» ангелочки – братики мої.
Ой вони ж мене любили…Боже борони!
Середущий все навчав їзді екстремальній,
Так що шрамик тепер є в біса сексуальний.
Ну а старший мій братусик теж авторитет -
Все навчав мене як треба «задочком вєртєть».
До подробиць розказали про сильную стать,
Так вивчала я мистецтво – вміння фліртувать.
Не було науки краще в книжних мудреців,
Ніж тієї, що навчилась у своїх братів.
От на радість мамі й тату, мужичкам на зло –
Розумашечкою стала! Кому ж повезло?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149657
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.10.2009
Мовчання – золото, рекли нам мудреці,
Та з ними сперечатися посмію!
Нехай пробачать мені сиві праотці
Ще молода, - а думку власну сію.
Були невільними пророки на землі
Раз «мудрістю» роти всім затикали.
Бо знають президенти, знали й королі
Мовчання – рабства золото криваве!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148496
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.10.2009
Казала мати змалечку мені,
Що очі – то є дзеркало душі.
Я виросла. І знаю точно вже:
Те дзеркало буває і криве..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147525
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.09.2009
Десь колись в якійсь країні
Коли в нас був ленінізм.
Як, чому, не знати й нині,
Але трапивсь фемінізм.
Всі жінки, мов одуріли,
Чом їх трястя не взяла?!
Мужиками стать схотіли.
Отака то от біда.
І якась з них все горлала,
Що жінок немов гноблять.
Не дають рубати дрова,
Гвозді в стіну забивать.
І жінки, забувши розум,
В шахти лізти почали.
І так, ніби під гіпнозом,
У боксери йшли і йшли…
Більше того,нема ж мозку,
Культуризмом зайнялись.
А як вже набрались лоску,
То і в бізнес подались.
А кому ж дітей рожати?
Та вже то не головне.
Треба ж справу розвивати.
А дитина? - Підожде.
Мужики тоді й забули,
Що то значить „джентельмен”
Бо вважають, що ми дури,
Ми ж тепера супер-мен!!!
От жіноцтво, наче вівці,
Клара їх куди веде?
Догорланились до того,
Що і маємо тепер.
Хто читав, тому спасибі,
Але знайте ви таке:
Ми жінки, хоча і сильні,
Ласки ж хочеться проте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147411
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.09.2009
Серце мОє, ладо мОє,
Давно кохаємось з тобою.
Мене любити ТИ навчив,
Замерзлу душу лагідно сповив.
Плекав мене, немов дитя.
Так пробудив мої ти почуття.
І нині рада я, що п”ю
Вино кохАння твого досхочу.
Шепочеш: „На шляху життя
Я – лИше твій, а ти – лишень моя…”
Пророчать люди зради нам,
Та не хитнеться наш кохання храм.
Сонце мОє, доле мОя,
Ми Богом вінчані з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147040
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.09.2009
Сказав мені один піжон:
Любов – то невелика справа.
Її ж бо можна і купить,
Й не варт горланити їй „браво!”
Любов – то доза анаші,
Яку пускать можна поколу.
Тож її можна і курить
Й не знать при цім ніде проколу.
А ще казав, що бачить він
Оту любов чи не щоднини.
Вона йому вже в печінках.
До біса йому остогидла!
Багато він ще говорив
Про різних пані придорожних,
В яких за гроші не лиш секс,
А і любов придбати можна.
Про Казанову ще згадав
І походеньки його гожі.
Синеку далі цитував…
То що ж то за любов, небоже?
Втомилась слухать цю промову
Та з ровороту, -- в пику йому!..
___________________________
Любов – то дар, його дає Господь!
Та ми її голубити не здатні.
І, мов би той піжон, лиш в бруді слів
Любов святую вміємо топтати.
Любов умієм зневажати.
Коли ж почнемо цінувати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146698
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.09.2009