Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
jokes
jenre: acoustic
tracklist: 8 jokes
rec. - sumniy
guitar - yehor
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=603956
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2015
не стрибай вище за себе, не гніви в собі бога,
залиш в собі надію і повернись з порога
та в дзеркало іще раз зазирни, прости себе
тоді вже йди в свій світ.
стань на коліна та не гупай лобом в землю!
ти краще зазирни під неї і спитай у тих, що
лобом б’ють у землю знизу й просяться до тебе,
у твій світ…
спитай у них, чи досить їм небесного простору,
щоб написати все, що зроблено б було
коли б могли вони звідтіль піднятись й написати
і кровію б писали…
писали б і писали, клялися б і кляли
себе, себе і ще сто раз себе за те,
що стрибали крізь себе в першу чергу,
а вночі писали б на зірках…
із зорь робили б велетенські піраміди
з розписаними стінами, на яких
прощення би просили всіх, починаючи від тих, кого позбавили життя
до тих, кого іронією легкою запалили
і цей світ увесь в тобі і тільки ти його, створивши
маєш вбити або… подарувати будь-кому
але уже звідтіль… і то – якщо почують
і якщо догупаєшся…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=25164
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2007
гра з бісером переросла в війну.
і ти одна це знала. знала!
продовження не було...
і це було видно по твоїх очах.
коли закінчувався кожен сет,
коли кидали карти, коли тасували,
і коли він прийшов…
коли зробили з шепоту ланцюг
і били ним по пересушених вустах,
коли пітьму зробили сонцем, -
розмалювали її сонцем по краях...
твій сум...
твій смуток розчинили і нагріли,
твій сум зняли, як з молока вершки,
твій смуток в жовте й зле перетворили,
лишили лиш сироватку і змивки від душі.
став писарем… тепер я бачу й пишу
про тебе. переписую твої слова…
що не змогла сказати, що сказати не могла…
і що навіки в пам’яті твоїй гранітом ляже…
забуті ласки, яких, скоріш за все, й не було
липневі казки буть яких уже не може,
вишневий цвіт і сонце в підвіконня…
не буде більше. все скінчилось.
ні, не все – ось є твій сум…
коли зробили з шепоту ланцюг
і били ним по пересушених вустах,
коли пітьму зробили сонцем,
розмалювали як попало променями по краях…
твій сум...
твій смуток розчинили і нагріли,
твій сум зняли, як з молока вершки,
твій смуток у брудне виття перетворили,
лишили лиш сироватку і змивки від душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=25163
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2007
чи згоден ти ядро землі вгодити?
прямого сонця проміння чи готов забути?
і синіх хробаків готов нагодувати?
плямити землю тілом наскрізь...
перемогли ми, здичавілі діти
не досягли ми зимових віхол
чудова байка про безхмарний світ
веселі брехні про килим-самоліт
так, ти лишив все це за спиною
розтеревенив, все пішло луною
перемогли ми, здичавілі діти
весняний сморід не зрозуміли
щоправда, вітер буде товаришувати
і літні хмари будуть заливати
і кольори на пагорбі тьмяніють
гілки горіхів, гілки акацій і гілки ялини...
перемогли ми, здичавілі діти
а зустріч з літом ми не чекали
стулити писок і рівняйсь ліворуч!
під спину кіл запхнуть із серцем поруч
хтось підмете це листя з огорожі?
та принесе хто-небудь хоч жмуток фіалок?
не досягли ми зимових віхол
весняний сморід не зрозуміли
а зустріч з літом ми не чекали
немає слів – не люблю я осінь!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7297
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2005
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=AxtSASvJQeM[/youtube]
між залізними м’язами тіло прорізують вени,
Тіло двигає прямо, ніяково спиняє вибух.
прикладається вперто до цього Істота,
роздираючи шкіру, повзе одинак по асфальту.
між флегматиком в танку і Тілом різниця -
доленосний характер несе їхня битва.
має плюс цей майор і у совісті жаданий мінус,
має щире бажання вбивати, лиш тіло це жити не має
цей набридлий нам стиглий революції промінь,
що пронизує наскрізь... кругом зла омана
і цей гарний наш до сліпоти загамулений погляд,
що розумному лиш непідвладний мурасі...
він повзе якнайшвидше мене підбадьорює вітром,
вирушаючи далі, на гомін, що кличе подалі.
ось подія – надія здається лишилась,
що здуваючи бруду стіну не подужає наш світлий парус.
плечі тихо від хвиль одиничконулевих іззовні
похитнулись в останнє, сьогодні отримавши спокій,
засинаючи, тіло звертає на стежку...
роздираючи шкіру, повзе одинак по асфальту...
цей набридлий нам стиглий революції промінь,
що пронизує наскрізь... кругом зла омана
і цей гарний наш до сліпоти загамулений погляд,
що розумному лиш непідвладний мурасі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7284
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2005
прикра річ колись була трапилась
невід’ємна частка людства забарилась
більшість разом в полі розвернулась
розділили світ на зовсім неподільні частки
прихопивши кілька тисяч палиць захищали
те, що виникло, для чого виникло? для чого ти з’явилось?
зустріч розуму і гіркого обману
і причому той і інший були на два боки
перехрестя чорного і білого, яскравого і сірого
натщесерце їли білі біле, чорні їли сіре, білі всіх по черзі
задля чого?
задля чого?
хто з’явивсь, хто знов явивсь. а ну до стінки!
набрехав... ну що тепер робити?
закладали всі? ще б пак! всі ж закладали!
розірвали... потім його ж всі з сльозами малювали
він родився.... він помер... він відродився знову...
він...
зустріч розуму і гіркого обману
і причому той і інший були на два боки
перехрестя чорного і білого, яскравого і сірого
натщесерце їли чорні біле, біли знову їли всіх, а сірі тихо вмерли
задля чого?
задля кого?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2005
мені потрібен лише поштовх,
хоча б легкий кидок у сморід,
в звіринець, повний м’ясоїдів,
з заплющеними хтивими очима.
мені потрібен лише подих,
хоча б легкий, та чесний поцілунок,
і щоб ніхто не порівняв ґатунок
моїх до болю істеричних почуттів.
мені потрібен лише погляд,
що не перешкоджає мові вуст
і той, що гидкому вину з пластмаси
перешкоджає бачить тебе наскрізь
мені в печінках ці застиглі натюрморти вулиць
і звідки всім про це почути?
і де хто-небудь це почує?
яким же чином зрозуміє?
ніхто, ніяк, ніколи і нізащо!
і не за які вітчизнопромови!
в легкі я не повірю муки,
в прудкий лише я вірю розум.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2005
видно, сумно так збудоване життя твоє, людино,
мабуть треба було жити як живуть, а не сварити себе марно.
прилетіли жовті птахи, принесли три гілки сірого запою...
лиш з тобою, так, лише з тобою трохи себе вартий.
лиш з тобою, лиш з тобою і лише з тобою...
проти ночі, проти дня і стомільйоніврічного двобою.
лиш з тобою, так лише з тобою і ні з ким так само,
протиріччя, противаги, проти неуваги тільки неувага...
залетіли птахи, принесли веселощі, на всіх роздарували,
піднялись у небо, трохи крадькома всі посміхались.
мабуть, добре діло все ж таки зробить хотіли,
але хлопця загубили, розрубали і... лишили жити
лиш з тобою, ні, лише з тобою, чорт! лише з тобою
проти місяця і сонця, проти всіх, вирішуючи долю...
лиш з тобою, так лише з тобою, і ні з ким інакше
протилежність, протестантська, християномусульманська вірність
котику, я геть нічого і не встиг зробити
зайчику, я досі там і навіть далі
знаєш де, але не знаєш у яких відсотках
той, хто це тобі розкаже нуль-нуль-нуль-трильйонних правий
видно, сумно так збудоване життя твоє, людино
мабуть треба було жити як живуть, а не сварити себе марно
прилетіли жовті птахи, принесли три гілки сірого запою
лиш з тобою, так, лише з тобою трохи себе вартий
може ще, геть трохи почекати і промарнувати решту?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2005
із соняхами в лобі
щасливе обличчя.
фіалками і небом
мальовані очиська,
а ну скажи, дівчисько,
полями ти чи степом...?
чи через лісів величчя
відзнаки ці на тобі?
через лісів величчя
горами й морем...
з різдва це все зі мною
тому уся в намисті.
і золоте волосся
і недешевого покрою
плаття на мені
уже зо три сторіччя...
уже зо три сторіччя
удягнена в вітер
і зо два рази бачила величчя
життя, любові, радості...
любові, радості, життя...
цього кохання жовта стрічка,
звичка одягатись в біле
і з соняхами в лобі...
співати,
вітати,
прощення давати й не чекати...
дбати і плекати...
йшла луна по долині...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7253
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2006
чим би я міг допомогти душі твоїй
лишитися в мені?
можливо, радості нагребти їй жмені
і моїй таких же хлібців дати?
віддати всі, щоб і не залишилось
і щоб не зачерствіли...
мабуть, останні та й діряві вже кишені...
віддам, не жаль нітрохи,
зроблю, що зможу, допоможу,
підступну гордість і зухвалу безсоромність
переможу, знаю.
дам... викладу на стіл, навиворіть
покажу все, що маю, якщо треба...
не треба? я не знаю як мені зорієнтуватись...
правда!...
в це коло ми ввійли, сплатили порівну,
квитки ми купували, навіть, поряд,
віддали все, що було на той час,
а час і зупинився, більш нема нічого...
і не треба!
не треба, ні не треба!
і хоч віддати більше нічого себе ми віддаєм
один одному...
до останку... до останку...
до останньої хвилини...
бажати і кохати, жити і бажати
не “до”, а “без” останку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7231
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.03.2006
плин думок...
мов безкраї гаї...
надвиразною тишею із запахом хмелю
зносить волі останні змагання в нівець...
наче гідри...
підступні химери,
схожі більше на зміїв з небесного кольору
лахами... на зовсім земних кістяках
для відлюдька, для хворого
для істоти на дотик твердої але...
на чий дотик? хто зна?..
може той, що дощик приніс?
може...
чи не так?
надібране відро молока,
що дитинством відлунює завжди натщесерце
прокидаючись мокрим лиш можна згадати таке
піраміди
розгрібаючи зверху до низу,
підриваючи нігті, звертаючи шию, згрібаючи
волю в більш-менш життєлюбний жмуток...
для святої, для чистої
для істоти, нематеріальної тільки
і для нього, для нього... в пюпітрі...
листочка з словами, що ще прозвучать
прозвучать....
кидаю униз...
долілиць припадаю,
сльозьми заливаю дрижачі рукава сорочки
розтираю зіниці червоні від сонець-пліток
обійму тебе так,
як міг я обійняти малим
мішку плюшевого, ще зітхну і іще пригорну...
ти не зможеш відчути, тебе обійму я без тебе...
не можу, не можу!
хвилини повзуть, як роки
і секунди шкребуть по іще незасмаглій,
голодній, закатованій шкірі, що ношу тепер...
і мить наче життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=7131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2005