| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Думки на мрії проміняю
Втоплю нудьгу в болоті снів
Признаюсь їй як сильно я кохаю
Зізнаюсь як колись я іншою болів.
Боліло серце, нині розцвітає
Цілунки осені пішли давно
Вона у сон так ніжно поринає
А я ж дарю їй мрій тепло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169712
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.02.2010
Ранкове сонце розбило всі її сни. Розсіяні склом промені знищували тінь, яка була така недоречна для цього янгольського обличчя. Піднялись вії і… і сонце заглядало в її очі намагаючись побачити там своє відображення. Та вона дражнилася з ним прижмурюючи очі. Сонце на мить образилось і заховалося за хмаринку. На такий вибрик вісника дня вона посміхнулася і… І світ навколо завмер від ідеальних орисів її обличчя. Лише богиня Афродіта заздрісно дивилася на цього янгола в людській оправі.
Вона й справді була такою – схожою на…
Кажуть що Леонардо да Вінчі ломав свої олівці намагаючись змалювати її красу.
Вільям Шекспір нервово закреслював слово за словом тому що жодне з них не могло передати її вроду.
Людвіг Ван Бетховен шукав восьму ноту краси, яка заховалася в її прекрасному тонкому і дзвінкому голосі.
Легенди… Легенди… В наш час немає легенд? Та ось вона – легенда краси.
Вона піднялася з ліжка закутана в ковдру яка зігрівала її тіло… Тіло яке звело б з розуму будь-кого хто лише б поглянув би на неї.
Вона невеличкими кроками попрямувала на подвір’я. І роса цілувала холодними губами її ніжки.Вона почула якийсь незнайомий звук і повернула голову в бік звідки він донісся.
- Привіт тату! – ніжно і так по рідньому мовила вона з посмішкою на обличі. Але посмішка почала зникати при виді гвинтівки в його руках. Він підняв її і почав цілитись.Вона швидко обернулася в бік де батько помітив тривогу. А там зі зляканими очима стояв невеличкий тигрик, який вже чекав пострілу.
- Ні! Тату стій! – скрикнула дівчина.
І він не натиснув курок, хоч боявся що цей звір може скривдити його дочку. Але він більше довіряв інтуїції і розуму своєї дочки.Минали місяці, роки.А вона сиділа поруч з тигриком, який так муркотів коли вона доторкалась до нього. Всі думали що вона приручила цього тигра своїм розумом і красою. Але вона знала що це не просто тигрик…І легенда ніколи не дізнається того чого знали вони…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169558
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2010
Зїм я рибоньки кусок
Покладу в рот огірок
Випю молоко
Закушу сметаною
І піду здавать (нехороше слово) екзамени...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142153
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
Поламаю руки,
Поламаю ноги,
Розіб’ю я голову, твою…
І скалічені рученькі
І кривенькі ніженьки
Поламані покладу
І як зіжму…
І не крикнеш ти,
І не покусаєш,
Й не побєш,
Бо ти іграшка…
Моя лиш іграшка...
Отак сидів хлопчина в психлікарні, писав ці рядки і поглядав на спалену іграшку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
Я гравсь з тобою десь на хмарках
Сміялась ти, й сміявся я
Ми гостювали у богів на балах
У нас було своє життя
Ми вибігали з доми в поле
І падали знесилені в життя
Дивилися в небесне море
І мріяли про нове життя
Ти говорила я маленький тигр
А я на вушко ніжно муркотів
Коли хотілося погратися з тобою
Ти посміхалася й говорила "ти живий:)"
Отак життя іде, минає
Воно веселе й кольорове
Але з тобою й мрії оживають
А Я Люблю Лише Тебе!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142046
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.08.2009
ніч настала...
всих застала...
сон прийшов...
і мене знайшов...
а я заховався...
а може й закохався...
сижу і туплю...
бо когось люблю...
щось я туплю, це мабуть тому що хтось мозок запудрив...
а оскільки пудрою чоловіки не користуються то то якась дівчина мені запудрює мозок...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139095
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009
Я… Я лежав на мокруму й до того ж брудному асфальті. Яке це не приємне відчуття коли ти весь в бруді. А всього хвилину назад було все чудово, а нині…
Машина пронеслась повз мене і бризки калюжі в яку вона вскочила полетіли прямісінько на мене. Р-р-р. Ненавиджу! Придурок! Не бачиш що я тут лежу? Міг би і обережніше. Але водій не чув цих моїх думок. А я і далі лежав і розумів всю безвихідь ситуації. Наді мною звисали вітки клена. Я лежачи в цьому лайні, задумливо дивився на це дерево. Чому? Чому саме я, а не мільйони інших. Отак, лежу і дивлюся на тих хто відцурався від мене і наказав мені покинути домівку і впасти сюди – на саме дно життя. Невдовзі мене спалять, я це знаю. І я горітиму в вогні… Спалять, як спалювали єретиків. А потім куди? Мабуть в рай.
Отак ось лежав на асфальті я – листок клену. І думав про своє не довге життя, яке ось-ось закінчиться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134926
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.06.2009
Знову ніч і знову темно.
Знов прозріня - все даремно.
Наче все без перешкод.
Та хто знає серця код?
Воно бьється,
Виривається з грудей.
Тихо молиться,
І шука близьких людей.
Все не вмре ще та надія,
Розквітає в серці мрія.
А як впаду на дорозі,
Тихо мовить хтось - "все! Досить!
Відпусти свої думки
І далеко полети.
Я залишусь ти пробач."
Кляте слово те - "пробач".
Ти мої думки звільнила,
Ти емоції розкрила...
Серця код ти розгадала...
Чи його ти вічність знала?
Не літатиму ніколи.
Бо я хочу тут зостатись.
Серце моє тут живе.
Душу мою мрія зве.
Хай іде душа від мене.
Хай із мрією живе.
Знаю так поблудить трошки,
В тіло вернеться і...
І скаже "мрію я зловила,
силою її зманила,
і у тебе поселила."
Я лиш мовлю - "відпусти".
Бо не так все має бути -
Не мрія в тілі має жити
А повірь мені, навпаки."
Я відпущу з тіла мрію,
і скажу їй лиш "лети"...
А вона мені промовить тихо...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134709
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009
Вони сиділи вдвох, і вона як завжди щось розповідала. А він мовчав і слухав її. Лише зрідка з його уст можна було почути слова. І вона любила цю тишу, яку дарували його вуста. Іноді вона навіть говорила:
- тихо. Не треба. Не кажи нічого…
І він мовчав… Вони дивилися один на одного в тиші…
Йшли дні, місяці, роки. А вони все частіше любила так сидіти. Вона говорила, а він мовчав.
Того дивного дня, Бог забрав його життя. І вона в сльозах жила весь час. Вона плакала за ним, молила Бога повернути час. Молила демонів. Молила всих кого тільки могла.
І хтось із небес почув її і перемотав плівку життя назад.
І ось вони знову сиділи, вона з сльозима на очах.
- будь-ласка. Тільки не мовчи! Говори! – а він дивився на її обличчя закоханим поглядом і не розумів, чому вона просить сьогодні не так як завжди.
Адже вони так любили тишу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133088
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2009
Я відкрив свої очі. В кімнаті було темно, лише краплинки світла долітали до мене і трішки різали мої очі, які ще ледь-ледь були відкриті. За столом сиділа вона і писала щось в своїх паперах.
- тобі не важко? – запитався я в неї
- важко, але треба виконувати план. – вона повернулася до мене обличчям, під її очима було видно важкі синці від перевтоми. Її молоде обличчя дихало втомою.
- зрозуміло…
Між нами зависла мовчанка… через деякий час я перервав тишу.
- і хто наступний в списку?
- якийсь 16-тилітній хлопчина з Польщі на ймення Януш.
- ти сама їх вибираєш?
- так.
- а чому саме його?
- тому що якщо я вибрала б когось іншого із шести мільярдів які населяють нашу планету, ти все одно задав би це питання.
- мабуть ти маєш рацію. І багато тобі залишилося до того щоб виконати сьогоднішній план.
- 637 людей.
- тобі це подобається робити.
- ні. Але я мушу робити це. Бо Бог не зміг мені давати плату сльозами, а Люцифер зміг – тому я працюю на нього. Моя плата це сльози. Робота моя – це робота дівчиною-смертю. Ще 637 людських житів мені варто забрати. Всі ви живете і отримуєте плату в грошах, а мені гроші не потрібні – моя плата сльози…
Я знову закрию очі, а вона сидітиме в моїй кімнати і виконуватиме свій план. І хто знає… Можливо наступним в її списку буду я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133026
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2009
Зівяла ти у попелі років
Зівяв і я, разом з тобою
Зівянуть квіти в склянці на вікні
Зівянуть…
це міні-вірш про міні-любов, яка зайняла в людському житті міні-маленький відрізок часу, але ця міні-любов змінила їх життя повністю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132957
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Він йшов… Гарно одягнений, охайний, з квітами в руках… Він йшов… Йшов по цвинтарю… Йшов з опущеною головою, з важкими стомленими від життя очима. Підійшовши до могилки, він став перед нею… На камені було написано «тут поховане КОХАННЯ…».
Пробач… Пробач мене… - наше Кохання поховане, але я не можу без нього… Мені тебе не вистачає. Я хотів було повернути тебе – Кохання, але тебе вже не має… Я повернув би ту ЛЮБОВ, але не знаю з ким вона зараз. Можливо вона мене вже забула, а якщо і не забула, вона не погодиться розгребти цю могилу і дістати звідти ту ЛЮБОВ яка була у нас… Пробач Кохання, пробач що не вберіг тебе. Пробач…
З його очей котились сльози… Вони падали на траву… Залишаючи по собі слід… Слід горя, болю, самотності… Постоявши ще деякий час він пішов звідси…
Ще не встигли висохнути сльози на траві, а вже… А вже йшла дівчина…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132937
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Розцвітав сад… Розквітали в ньому квіти…
Сад тей звався «садом смерті»…
І квіти в ньому звались «квітами горя»… Вони були чорними, і по їх пелюстках текла кров… Краплинка крові падала на гарячу землю і на палючому сонці мучилась… Кров закипала і маленькі огидні бульбашки крові надувались і лопали… Під промінням сонця кров випаровувалась і у вигляді сірої пари підіймалася в небо… Підіймалася в «небо смерті»… Небо те було страшне… Сірі хмари утворювали образи облич людей… Образи облич які кривились від болі… Вічної болі… Обличчя кривилися і видавлювали з своїх чорних глибоких очей сльозинки, сльози-кров… Краплинка падала з цих хмар… Вона впала на листок квітки горя…
По саду ходила дівчина… в чорній свиті з чорним волоссям і білим обличчям… Дівчина милувалася своїм садом… Це була дівчина-смерть… Вона нахилилася до квітки і рукою зібрала краплинки крові… Піднесла руку до смертельних губ і випила кров… Невдовзі вона покинула цей сад… Покинула задля того щоб забрати ще одне життя, і принести те життя сюди, - в сад смерті. Принести те життя сюди щоб посадити ще одну квітку горя…
Дівчина-смерть милувалась своїм садом…
Милувалась бо знала, що невдовзі в неї не буде можливості милуватися ним… Бо прийдуть янголи і… І принесуть сюди квітку добра…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132936
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Дія відбувається в Раю:
В нашому світі все купують… Купують землю, воду, слова, людей, кисень, дружбу, любов, відпочинок… Мова зараз піде про останнє – про відпочинок. І як ви думаєте де тепер купують відпочинок? Ні, не там де ви думаєте, а в Раю… І ось брама за якою знаходиться Рай. Ви ніколи тут не відпочивали? Оце дивина… Ви підходите ближче перед вами зявляється янгол, він вам перекриває дорогу, але це поправимо дайте йому… ні, не гроші, а любов… дайте йому трохи любові, він відлітає в сторону і ви йдете далі. Абсолютна розслабленість… Нірвана… Абсолютна навіть пташки в нірвані, і дерева на яких сидять пташки. Все чудово тільки янголи-екскурсоводи добиваються плати… плати любовю… коли у вас кінчається любов вас просто викідують з Раю. А в кінці цього саду нірвани ми помічаємо заплакного Бога. Він в розпачі… навіть янголи хочуть плати… це не Рай – це місце відпочинку, яке скоро загадять як і колись чисту Землю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132914
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Він біг… Він намагався наздогнати його… Перед ним в декількох метрах був привид.
Він дивиться в твій бік широко розкритими, гучними очима. В серці оселяється слід. Слід страху. Кидаєшся що б наздогнати його. Хоч ще не знаєш що зробиш як приблизишся до нього. Один крок, інший, прискорюєш темп. Але він пропорційно твоїй швидкості збільшує свою швидкість. Ти все ж переборюєш біль у м’язах і стаєш швидшим за вітер. Але він все далі і далі від тебе. Розумієш що його не наздогнати, але рвеш свої мязи, розбиваєш ноги в кров, але мчиш… Мчиш чимдуж… За ним… За привидом. І ось він зупиняється обертається до тебе, і… І вбиває своїм поглядом. Ти падаєш безсилий. Закрив очі…
Світло… Світло… Крізь віки пробивається воно. Відкриваєш очі… І розумієш ти в психлікарні.. Дурень!.
Завтра ти знову будеш бігти. І обов’язково наздоженеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132913
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Нема Богів, нема пророків.
Нема думок, нема емоцій.
Забута Богом ця Земля,
На ній живемо ти і я.
На ній діла наші згниють,
Ось, бачиш? Нові люди йдуть,
Вони сюди нам Рай несуть.
І ми колись були наївні –
Ми вірили у те що рівні,
А нині вірять в Рай і Бога,
А завтра бачу атеїсти всі.
Куди іти?
І що нести?
У що повірить?
Ким нам стать?
На це Богам повір …
Їх інші речі вже турбують: -
Політика – людей ґвалтують,
Релігія – обдурюють всих.
Їм (народу) очі нагло закривають,
Вони щасливії – сюрприз чекають.
Не знають діти –
Сюрпризи різнії бувають…
Нічого. Ще пізнають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132873
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2009
Не дай заснути одному...
Мені самому холодно...
Не дай закрити очі...
Бо я не бачитиму ніколи...
Не дай змиритися із болем...
Бо він тоді розірве серце...
Не дай мені тебе забути...
Мені без тебе боляче...
У серце влий свою любов....
У душу дай своє життя...
У губи поцілуй мене...
Кохай, бо помираю я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132872
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2009
Думки:
- Хто ти? Хто тобі дозволив залізти в мої думки?
- Не бійся мене. Я тебе не скривджу. Послухай мене.
- Відстань! Ти мені заважаєш! Яке ти право маєш слухати мої думки?
- Я тобі не зашкоджу. Довірся мені…
- Так! Головне заспокоїтись… я повинен втекти звідси кудись інакше, де вона не зможе читати мої думки, головне відірватися від неї на велику відстань… так, все буде добре…
- Ти від мене не втечеш…
- Втечу! Побачиш…
- Хі-хі… дурнику, я тобі кажу що не втечеш…
- Думаєш можеш читати думки, то тобі все дозволено? Я тебе не запрошував, геть з моєї голови! Хто ти? Раптово це не ти дівчина з чорним волоссям, в чорному плащі? Так це ти, я знаю, ще й дивишся на мене…
Вголос:
- що витріщилась?! а?!
- чо…
- що? Думаєш можеш читати думки, то тобі все можна?!
- Ви що?…
- Це я що? Це ви що, яка наглість… і вам не соромно?
- Та ну вас!..
Думки:
- що ти не досяг своєї цілі? Ти не вибив слів що це вона читає твої думки і говорить з тобою, ха-ха! Що? Не знаєш що робити? Тобі соромно, бо ти накричав на дівчинку ні за що. Подивися всі почали тебе сторонитися… Глянь! Вже зелене світло! Може все ж перейдеш дорогу і покинеш це місце? А?
-так я перейду! Але попереджаю що якщо ти будеш продовжувати сидіти в моїй голові то…
- Стій! Не переходь дорогу! Стій тобі кажу!... Ну що? Ти все ще думаєш, що я те дівчисько? Ні! Бо ти побачив що вона вже під колесами… ха-ха… а знаєш що могло бути без мене? Авжеж ні, ти опинився б на її місці… тепер ти впевнився, що вона це не я, вона зараз лежить без свідомості. Де ж я? а? знайди!.. може я та старенька жіночка? Поглянь!..
- Це не можеш бути ти…
- Чому ж? це саме я… подивись я схилилась навмисне щоб зробити вигляд ніби мені важко дивитися на те що сталося, я плачу, але це тільки зовні, щоб інші нічого не запідозрили, а насправді я зараз всередині тебе я бачу тебе наскрізь.
Вголос:
- Це вона винна! Вона все знала! Мало того вона все це підстроїла, навмисне…
- Чоловіче… за що ти мене виниш?
- Не слухайте стару! Вона все знала! Її треба в суд! Люди послухайте мене!
- Ти що дурак? Ти що не бачив, що її збила машина, а старенька була метрів за 10 від неї…
- Це ви дурак! Стара все вчинила навмисне…
Думки:
- ха-ха! Ну що? Ти думав я тобі відразу зізнаюсь? А замість цього ти отримав по пиці! Ха-ха! Дурник… я тобі рекомендую йти звідси якнайшвидше – до тебе тут не дуже привітливо тепер будуть ставитись… о, і ще, якщо ти відійдеш далеко, я не зможу бути в твоїх думках, я ж вже стара, і не вженуся за тобою, а на відстані читати думки признаюсь не можливо.
- Ти!... Ти!... Знаєш хто ти?
- І хто?
- Ти чудовище!...
- Дякую за комплімент…
- Ти стара, ти дура… Ти зіпсувала настрій багатьох людей… Ти винна у цій біді… із-за тебе постраждала ні в чому не винна дівчина…
- Ну це з якої сторони подивитися. Не забувай що на її місці міг опинитися ти… Я думала що ти більше вихований і подякуєш мені…
- Тобі? Вжитті не подякую… краще б я потрапив під машину…
- Е-е-е… ти дурачок… якби ти потрапив би під машину вона б залишилась здоровою, а в такому випадку від неї шкоди для суспільства було б стільки, що ти проклинав би сьогоднішній день все своє життя і не тільки ти…
- Яке ти право маєш про неї таке говорить… ти навіть не знаєш її…
- А ти знаєш?...
- Ні! Але і ти не знаєш…
- Знаю… повір мені…
- Я тобі не хочу вірити, ти весь час брешеш…
- Так я люблю обманювати людей, вони інколи такі смішні і такі дурні…
- Людей, а ти ніби не людина… Але і в правду ти не людина ти просто стара дура, яка вважає себе кимсь з не багатьох…
- Хі-хі! Ти все ще думаєш що я та старенька… ні це не я…
- Це ти!
- Не я!.. хоч доказів…
Через хвилину:
- Ну що? Ти все ще думаєш, що я старенька жіночка? Звісно ні… вона ось уже хвилину лежить мертва… Як настала смерть? Цікаве питання… і така ж цікава відповідь… просто померла і все… Життя надто складне, і ця складність настільки проста, що важко повірити що воно таке просте, тому воно і здається складним…
- Життя складне! І всьому виною ти!
- Ха-ха! Життя не складне! Просто люди люблять видумувати собі проблеми.
- Ти моя проблема і знаєш я тебе не видумував…
- Як це не видумував?
- Отак…
- Звідки ж я тоді взялась?
- Не знаю…
- А я знаю… Ти мене придумав. І не треба перечити. Я «витвір» твоєї уяви, я «персонаж» твого життя в сні…
- Ти зовс… Зачекай! Ти хочеш сказати, що я сплю…
- Хі-хі! Ти вірно сказав, що я «хочу сказати», але не можу ти обділив мене голосом, тому я тільки можу говорити думаючи…
- Зачекай це не реально…
- Чому?..
- Я не можу спати… я відчуваю все що навколо, я відчуваю цей холодний вітер, одіж в яку я одягнений, асфальт під ногами… Все… Все… У вісні не можливо так відчувати…
- Чому не можливо…
- Тому що це сон…
- Запам’ятай відчуває не тіло, а мозок…
- Все одно щось н…
- Не віриш, я знаю… Але подумай де ти міг ще побачити, як не у вісні собаку одягнену в дорогий костюм, кота з мобільним телефоном в лапі, людей які ходять на руках,….. і в кінці кінців Сонце зеленого кольору…
- Нем… Який я дурень!.. Як же я відразу не зрозумів… Це ж все неможливо, значить це сон…
- Так сон… І вгадай хто я…
- Витвір моєї уяви…
- Це зрозуміло, але хто я є у твоєму сні?
- Не знаю…
- Я твій охоронець…
- Моя особиста охорона? Це класно…
- Чому ти так думаєш?
- Як думаю?
- Що мати охоронця класно…
- Ну тепер мені нічого не загрожує, я в безпеці… Чи не так?
- Ти повністю правий, зі мною ти в повній безпеці я тебе захищаю від усього... Але послухай створюючи мене ти зробив велику помилку…
- Яку?.. Що може бути в цьому поганого?
- Це ти зрозумієш, але не зараз… Ти будеш проклинати себе за те що створив мене…
- Чому?
- Всьому свій час… пізніше зрозумієш...
- Ти повинна мені сказати «чому?», я наказую!
- Не скажу…
- Я тобі наказую!!!
- А я не хочу виконувати твоїх наказів.
- Ти ж мій охоронець, ти повинна це робити.
- А з чого ти це взяв? Я тебе охороняю, але накази аж ніяк не повинна виконувати, ну якщо сама не захочу…
- Ну добре не хочеш, як хочеш. О! як я тебе назвав, а то ми спілкуємось, а імені твого не знаю.
- А в мене не має імені…
- Як це нема?
- Це твій світ і в ньому ні в кого не має імені. Навіть у тебе:).
- Як це?
- Отак це. Як тебе звати? Бачиш ти не знаєш, бо в тебе немає імені.
- Добре. Я зрозумів ні в кого не має імен. Це цікаво. Але мені ще цікаво, що я повинен робити?
- Хі-хі! Ну ти і кумедний. Це твій світ! Роби що захочеш!..
- Що захочу?
- Так. Твій сон, твій світ, твої бажання здійснюються саме тут.
- А я можу літати?
- Звичайно…
- Чому ж я не лечу?
- Ти не летиш тому що не віриш в це.
- Я вірю! Але не можу полетіти.
- Повір повністю, тоді полетиш…
- Я вірю! Я вірю! Я вмію літати! В мене є крила, я просто їх ніколи не помічав! Я полечу зараз!
- Більше віри!
- Я вмію літати! Мої руки мої крила!
- Більше віри! Більше! Щоб всі повірили!
- Я вмію літати! Я пташка! Мої руки-крила могутні!
Через хвилину.
Я лечу! Надзвичайне відчуття, відчуття свободи, відчуття сили, відчуття гордості адже я лечу. Вітер свистить в ушах, я жмурюсь, від зустрічного вітру в обличчя… Відчуття свободи.
- Я лечу! Ти бачиш?
- Так бачу…
- Клас! Я лечу хоча це не можливо…
- Хі-хі!
- Чому я впав?
- Ти сам поставив твій політ під сумнів.
- Я знову лечу! Ха-ха! Це відчуття… відчуття яке не можливо передати…
- Ти правий…
- Зачекай а котра зараз година?
- Ти сам вибираєш котрий зараз повинний бути час…
- Ні! Ти мене не зрозуміла, яка година зараз там у справжньому – реальному світі?
- Хоч почути відповідь?
- Так.
- Але спочатку я тебе спитаю.
- Давай скоріше!
- Що означає твій вислів «там в реальному світі»? що для тебе реальний світ?
- Реальний світ це світ в який ти можеш не вірити, але він є.
- Відповідь вірна…
- То котра зараз там година?
- 6:40
- Чорт! Мені потрібно просинатися. В мене сьогодні важлива зустріч на роботі.
- А хто тобі сказав, що ти проснешся?
- А чому я не проснусь?
- Я тобі не дозволю цього зробити…
- Чого?
- Я твій охоронець і повинен тебе тримати в безпеці, а якщо ти проснешся я не зможу тебе контролювати, адже я лише живу у вісні.
- Я тобі наказую дозволити мені проснутися…
- Я лише охоронець, а виконувати накази не зобов’язана.
- Не хочеш? Але я все одно проснуся.
- З чого ти це взяв?
- Скоро повинен задзвонити будильник.
- Він не задзвонить…
- Чому?
- Батарейка сіла…
- Що ж робити? В мене важлива зустріч, від неї залежить моя подальша кар’єра.
- А навіть якби задзвенів я б не дала тобі прокинутись…
- Що ж робити?
- Чим тобі не подобається цей світ? Залишайся…
- Відстань!!!
- Та я просто запитала…
- Ха-ха! Я знаю! Я розгадав цю задачку.
- Ну-ну… і яка відповідь…
- Для того щоб проснутися я повинен знищити цей створений мною світ тоді тебе не стане і я спокійно проснуся…
- Ну давай вперед героє!
Світ знищений, навколо темнота…
- Ура! Я зараз повинен проснутися! Все сон закінчився.
- Ні не закінчився…
- Звідки ти взялася? Я ж знищив свій світ.
- Ти знищив світ, але не мене…
- Як це ти ж частина цього світу?
- Ні, я частина тебе…
- Все я пропав… що ж роб… зачекай що ти сказала?
- Я частина тебе…
- Ти сама проговорилась. Як же я відразу це не зрозумів?
- Що не зрозумів?
- Ти частина мене, але ж я теж вигаданий у цій історії. Отже щоб знищити тебе я повинен знищити себе… Я геній!
- І в правду проговорилась…
Через хвилину
- я проснувся! Я проснувся! Ура. Так чим швидше одягтися. Так де шкарпетки? А ось. Чайника включить. Включив. Сорочка. Брюки. Галстук, де галстук? А ось він. Так випити каву. Зроблено. Де ключі? Де ж вони? А он кішка ними грається. Так готово. Зачинити двері. Так ось вже ліфт. Швидше, швидше. Так спустився тепер на пішохідний перехід. Червоне світло. Швидше! Ну! О зелене світло! Швидше переходити дорогу. А!.. Я лежу на асфальті. Моя кров на машині, яке ж знайоме обличчя дівчини і старенької бабусі. Я їх десь бачив. Мені дуже боляче. Так згадав де я їх бачив, у вісні. Помирати страшно. Але ж не я повинен був потрапити під колеса, а та дівчина, адже саме так було у вісні. А де ж ти, - мій охоронець?.. Немає… закриваю очі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132784
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2009
І я - не я, і ти - не ти
і ми давно вже не свої
ми куплені, бо продали себе
і ми раби, і ми - не ми
забуті, прокляті, одні...
ішли шляхом, і все собі,
ні кріхти на сусіда
ні подиву, мов без гріха
ішли своїм шляхом...
стомились, впали...
в країні раптом перелом
а ми до бою і не встали
щоб потім плакать і себе жаліть
як завжди нарікать на Бога
бо нашої вини нема -
то все вона – дурная доля.
а може досить виправдань?
а може варто нам признатись?
що не за чужі гріхи вбиваємсь
що варто із колін піднятись
піднятись, встати, підвестись...
вклонитись тихо й... помолись...
і стати не рабом - пророком
і гордо йти, міцнішим кроком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132777
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2009