Ентелехія

Жаждущему славы

[i]Вперед!  Пора  стучаться  в  двери
 и  обивать  благой  порог
Испить  богатство  суеверий
И  лицемерья  хоть  чуток.
Пора  плевать  на  все  законы
И  пожелания  друзей
Стучись-ка  в  дверь  и  бей  поклоны
Безмозглой  головой  своей.
Продай  себя  да  побыстрее
И  получи  большой  кусок.
Да  наточи  язык  острее
Чтобы  ужалить  хоть  разок
За  титул,  статус  –  тупо  славу
Что  сотканная  из  понтов.
Быть  может,  кто-то  скажет  «браво!»,
А  я    -  лишь  парочку  стихов.
Так  мир  устроен  –  чья-то  слава,
А  кто-то  заслужил  позор,
Кому-то  вправду  скажут  «браво»,
Кому-то  крикнут  «пошел  вон».
Весь  этот  вздор,  бред  посекундный
 Вошли  в  привычку  навсегда,
Иначе  жить  было  бы  нудно,
И  наша  жизнь  была  б  не  та![/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478025
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.02.2014

Мечтателю

[i]Ты  привык  доверять  тем  обманчивым  снам
Что  рисуют  наш  мир  из  милашек.
Но  здесь  те,  кто  способен  послать  все  к  чертям  
и  продаться  за  пачку  бумажек.

Зря  мечтаешь  ты  встретить  загадочных  фей
И  слонов  в  ярко  розовом  цвете
Этот  мир  –  сочетание  будничных  дней,  
Где  никто  ни  за  что  не  в  ответе.

Лишь  спонтанность,  иллюзия,  краткий  сюжет,
приукрашенный  пьяным  угаром.
Ни  слонов,  ни  волшебниц,  ни  сказки  здесь  нет
И  мечта  не  нужна  здесь  и  даром.

Так  учись  отделять  пелену  сладких  снов
От  реальности  злых,  гнусных  шуток.
Кто-то  должен  остаться  стоять  у  основ
Если  мир  потеряет  рассудок.  
[/i]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478022
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 08.02.2014

Час

Годинник  йде  і  час  спливає.
Він  є  господар  на  землі:
Лікує  все,  або  вбиває.
Хіба  втечеш  від  нього?  Ні!

Нестерпно  плинуть  у  минуле
Хвилини,  роки...в  небуття...
Світ  то  радіє,  то  похмурий
Назад  немає  вороття.

Годинник  став,  а  час  спливає...
Нові  актори  в  новій  грі.
Новий  сценарій  підбирає
їх  Бог  для  них  на  цій  землі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396627
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.01.2013

Ця Клітка…

Ця  Клітка…Відсутність  твоєї  свободи.  
Постійне  бажання  тікати  подалі.  
Полишити  стіни  заради  природи,  
позбутися  присмаків  смутку  й  печалю.

Розкинути  руки  злетіти,  літати,  
полишити  тупість  людського  буття.
Піднятися  з  бруду,  людиною  стати
І  більше  не  нівечити  свого  життя.

Спалити  у  пам’яті  спогади  болю,  
обличчя  ссавців  і  жорстке  полювання,
Тікати  щосили  із  клітки  на  волю,  
назустріч  життю  і  палким  сподіванням.

Піднятися,  гордо  розправити  крила,
вдихнути  повітря  на  повні  легені
Природа…свобода,  бажання  і  сила  –  
Це  мрії  твої  і  вечірні,  і  денні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387597
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.12.2012

Про соціум

Кажуть,  що  людина  –  це  істота  соціальна  і  їй  не  можливо  жити  без  суспільства,  бо  наче  б  то  тоді  вона  втрачає  свої  людські  якості  та  запускає  себе,  обростаючи  пліснявою  лінощів  та  пилом.  Доволі  невтішна  картина.  Та  чи  насправді  соціум  грає  настільки  важливу  роль    у  нашому  житті,  щоб  наділяти  його  такою  значною  силою  впливу  на  людину  та  її  життя?  Чи  насправді  неможливо  прожити,  виокремившись  від  нього?  У  Індивідуумів  ,  які  називають  себе  мізантропами  та  нехтують  суспільними  засадами  та  загальноприйнятими  правилами,  таке  ствердження  може  викликати  лише  сміх,  така  собі  нісенітниця,  щоб  звеселяти  розумних.  Але  ті  особи,  яких  виховали  в  дусі  «треба  робити  все  разом,  працювати  разом  та  відпочивати  разом,  або  вам  буде  погано»  ті  будуть  бігати  за  всіма  та  щосили  намагатися  бути  як  всі.  Це  стосується  вибору  одягу,  зачиски,  парфумів,  і  ще  тисячі  дрібничок.  Не  забувайте  повісити  в  своєму  кабінеті  ікони,  як  свій  щирий  вияв  великого  релігійного  почуття  та  всепоглинаючої  віри  у  Бога,  не  важливо,  що  постійно  ви  вставляєте  палки  в  колеса  іншим,  безсоромно  засуджуючи  їх  та  принижуючи.  Але  ви  ж  вірите  у  свого  Бога,  який  ніколи  так  себе  б  не  повів.  Щиро  та  самовіддано  ідіть  на  повідку  у  свого  величного  начальства  разом  з  їх  тупими  забаганками,  працюйте  віддано  та  безперестанку  над  вирішенням    непотрібних  завдань,  побудуйте  собі  гору  з  паперів,  відокремтесь  від  всіх.  Кажуть  завдяки  соціуму  людина  залишається    людиною,  вона  слідкує  за  собою,  ретельно  вибирає  на  місцевому  базарі    біленькі  шкарпетки  та  офіційний  костюм,  ажурні  колготки  та  короткі  спідниці.  А  скільки  часу  жінки  проводять  зранку  перед  дзеркалом,  вимальовуючи  собі  непритаманні  від  природи  деталі  обличчя,  милуючись  собою,  красивими  та  бажаними,  милими  та  хитрими,  з  довгими  кігтями    у  візеруночках.  А  як  по-людські  з  почуттям  високої  гуманності  та  людинолюбства,  великі  начальники  виступають  з  трибун.  Чешуть  язиками  про  відданість  людям,  про  добро,  а  самі    останні  шкури  здирають  зі  своїх  підлеглих.  Чоловіки  по-особливо  люб’язно  ставляться  до  своїх  підлеглих  -  чоловіків,  погрожуючи  відірвати  щось  дуже    цінне  для  них.  І  чого  тільки  не  доведеться    буває  почути  своїми  вухами  від  уст  елітної  верхівки  влади.
Як  гарно  в  соціумі,  де  люди  постійно  тобі  посміхаються,  а  потім  кривляться  від  своєї  злоби,  де  тебе  хвалять  за  твій  одяг  та  своїм  ретельним  оком  видивляються    якісь  деталі  неумісні,  мікроскопічні  білі  ворсинки  чи  ниточки,  щоб  лишень  виставити  себе    людиною  з  тонким  почуттям  смаку  та  цінителем  моди.
А  ще  соціум  любить  говорити  про  основне  призначення  людини  на  землі  –  про  дітей,  сім’ю  на  інше  подібне,  яке  неодмінно  повинно  бути  у  кожного.  Вони    люблять  повчати  тебе,  щоб  ти  був  як  вони,  щоб  збудував  свій  дім,  посадив    дерево  та  завів  дітей.  На  цьому  мабуть  закінчується  їх  шлях  до  повноцінного  та    щасливого  життя.  Вони  виставляють  себе  зразковими  батьками,    відданими  чоловіками  та  вмілими  у  побуті  жінками.  Але  це  надто  нудно  та  смішно  для  тих,  хто  нехтує  загальними  правилами  .
То  невже  такий  соціум  робить  людину  людиною?  Він  скоріше  перетворить  її  з  людини  у  звіра,  у  нещадного  хижака,  який  тільки-но  те  і  робить  що  п’є  кров  інших  облизуючись  та  виблискуючи  очима,  вивищуючи  себе  серед  інших  примітивних  ссавців.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385885
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.12.2012

Зимові думки

Сонце  невпинно  рухається  до  заходу,  щоб  поринути  за  горизонтом  та  полишити  мене  у  темряві  ночі  з  глибоким  небом,  яке    постійно  манить  до  себе,  чаруючи  та  лякаючи  своєю  величчю.  Кроваво-червоні  відблиски  у  небі,  перисті    розмиті    хмари,  холод,  тіні  від  роздягнених  дерев    на  снігу  –  все  провокує  мене  до  поривання  у  коридори  моєї  внутрішньої  філософії,  згадуючи  минувшину  та    нестямно  бажаючи  відчути  себе  безтурботною,  веселою,  звільненої  від  метушні.
Я  вдивляюся  в  оце  напів-вечірнє  зимове  небо,  бажаючи  погнатися  за  сонцем,  постійно  уявляючи  то  полярну  холодну  ніч    на  півночі,  то  засмаглих  жителів  південної  кулі,  де  на  разів  сонце  подовгу  стоїть  над  головою  високо  в  небі    даруючи  літнє  тепло.  Та  я  б  не  хотіла  прискорити  час,  хоча  я    теплі  пори  року    люблю  більше.  Проте,  навіть  цю  зиму  я    ціную  по-особливому.  Вона  н  е  з  тих  пір  року  коли  дуже  сумно,  хоча  я    себе  пригнічую  інколи  думкою,  що  темрява  вранці  та  ввечері  відділяє  мене  від  можливості  зацінити  велич  зими  в  її  повній  мірі,  бо  не  бачу  яскравих  відблисків  снігу  в  сонячнім  промінні,  бо  сиджу  в  4-х  стінах…І  якось  так  ніжно  мене  огортають  оці  слабкі  промені  зимового  сонця,яке  ще  подовгу  буде  тримати  нас  в  темряві  та    холоді.  Навіть  морозне  повітря,  стає  мені    дорожчим  кожної  миті,  доки  я  на  вулиці.  Якось  радісно  від  передчуття  новорічних  свят  ,які    однак,  дуже    швидко  проходять,  і  за  якими  тягнуться  все    ті  ж  сірі  будні  тільки  вже    іншого  року,  коли  ти  стаєш  старшим  на  рік.  Знову.  Місяць  постає  все  чіткіше  та  яскравіше  посеред  неба,  його  ріжки  гострі  та  зухвалі  –  так  сміливо  примостилися  серед  блакиті.  Ось-ось  сонце    сховається,  а  місяць  буде  єдиним  господарем  неба    та  мільярдів  зірок,  що  ховають  в  його  безмежжі.  
Так  хочеться    протягнути  руки  та    затримати  сонце,  що  червоніє  все  сильніше,  наближуючись  до  горизонту.  Година  спливає  ,і  замість  нього  у  південно-західній  частині    залишився  тільки  багряний  слід…який  якось  казково  та    водночас  сумно  переливається  сяйвом,  наче  прощаючись  зі  світом  надовго.  Кожну  секунду,  коли  пітьма  підступає  ближче  та    заливає  все  довкола  темними  барвами,  я  відчуваю  подив,  трохи  печалі  та  бажання  шукати  ключ  до  щастя.  Зима  –  це  період  вічного  сну  природи  ,після  якого  стається  диво  –  наступає  її  відродження    навесні.  Зараз  оці  всі  дерева,  що  буяють  зеленню  в  травні,  стоять  непорушно  в  задумі  та  невідчувають  нічого  –  ані  печалі,  ані  жалю,  ані  смерті.
Їх  щодня  все  раніше  огортає  ніч,  все  сильніше  притискає  до  себе  в  холодних  обіймах.  То  ледь  відчутний  вітерець  колихає  їх  гілля,  то  сильний  його  порив  безжально  мучить  їх  холодом,  проте  вони  від  того  не  ламаються,  а  стоять  і  чекають  весни.
 Сніг  рипить  під  ногами,  як  у  дитинстві  себе  на  мить  почуваєш  маленьким  безпорадним  створінням,  проте  у  твоїй  душі  давно  вже  відбулися  певні  перетворення.  Коли  ти  бачиш  яким  є  світі  насправді  та  оголені  душі  людей,  ти  вже  не  можеш  казати  що  ти  беззахисний,  бо  такі    споглядання  вимагають  неабиякої  боротьби  та    самозахисту.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385884
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.12.2012

Арахіс ще є

Мій    друже,  арахіс  ще    є,
І  пляшка  бридкого  настою
Писати  мені    не  дає.
Так    хочеться  пити  з  тобою
Натхнення  священний  лікер
І  слухати  ніжні  мотиви
Зі  збірнику  музики  сфер,
Де  грають  хард-кор  херувими.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377984
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2012

Думки 2

I  waited  for  a  hope  within  this  black....(с)


Все  сильніше  хочеться  вирватися  кудись  геть,  розімкнути  оце  замкнуте  коло,  що  не  залишає  нічого  ,  окрім  як  бути  щоденно  героєм  тупого  ритуалу,  що  повторюється  без  змін.  Коли  усе  відбувається  однаково  щодня  це  наганяє  відчай.  Сірий  відчай.  Так  хочеться  відокремитися  від  постійно  повторюваних  дій,  які  не  приносять  нічого  нового,  які  постійно  пригнічують  усе  єство,  та  це  все  як  трясовина,  дурно  смердюче  болото  тягне  тебе  кожен  день  в  той  самий  проклятий  бік,  і  примушує  пірнати  в  цей  безлад  з  головою.

Здається  я  поринаю  в  лютий  світ,  де  панує  безчестя  та  підлість;  де  усмішка  ніколи  не  буває  щирою,  а  добрі  слова  –  це  насправді  вміло  завуальована  отрута.  

Тут  треба  буди  обачним,  аби  і  самому  не  причаститися    отруйними  священними  дарами,  щоб  ніякий  шматок  дешевої  похвали  не  став  поперек  горла  та  тебе  не  знудило  на  оці  священні  килими,  по  яким  з  гордо  піднятими  головами  ходять  тупі  вельможі.

Розмови,  в  яких  немає  суті,  веселощі,  які  є  тупою  дешевою  забавкою  замість  інтересів,  що  вибудовують  особистість,  вбрання,  від  одного  погляду  на  яке  хочеться  плюватися,  обличчя  від  яких  випромінюється  людське  свинство  та  приземленість.    Таким  я    бачу  світ  сучасних  «еліт»  та  «вєлікіх»  начальників.  Вони  правлять  у  своїх  чотирьох  стінах,  і  не    знають  інших  світів,  бо  через  свою  зарозумілість  не  здатні  бачити  далі  ніж  кінчик  свого  носа.  Зате    вони  всі  мають  чудово  витренуваний  слух  –  бо  люблять  прислухатися  до  усіляких  пліток  і  потім  самі  ж  поширюють  цілі  «романи»  про  всіх  і  все.

Як  дивно  буває,  коли  одне  дурненьке  телятко  з  також  дурного  стада,  як  і  воно  само,  намагається  чимось  виокремити  себе,  немов  саме  воно  є  тим  великим  ЦЕБЕ,  яке  здатне  мені  відкривати  очі  на  щось  нове  (не  смішіть  мене  своїм  безглуздям  та  не  показуйте  ліпше    відсутність  мізків).  Та  те  все,  що  є  істиною  (наче  б  то),  яку  я  не  знала,  я  знаю  вже  давно.  І  знаю  навіть  більше.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377892
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.11.2012

Думки

Одного  прекрасного  дня  ти  розумієш,  що  усе  тебе  «дістало»    -  усе  те,  що  приземлює,  прив’язує  та  забирає  тупо  час  на  непотрібні  речі.  Тебе  примушують  думати  над  тими  речами,які  насправді  не  мають  ніякого  значення  навіть  для  тих,  хто  це  примушує  робити  .  ні,  все  це  безглуздя  у  будь-якому  разі.  

За  вікном  осінь,  і  здається,  вже  зовсім  не  золота,  як  полюбляють  тепер  казати.  Мрячка,  що  сиплеться  з  неба,  волога  земля  під  ногами  –  це  трішечки  щастя  в  звичайний  буденний  день.
Я  люблю  гуляти  в  таку  погоду,  щоб  інші  навіть  не  сміли  носа  випхнути  зі  своїх  комірок  ,  кабінетів  (чи  офісів  як  тепер  модно  казати).  Буденність  дратує  мене,  як  і  кожного  хто  відчуває  жахливе  відчуття  скованих  крил  у  такий  час.  

Жити  з  8.00  і  до  17.00,  щоб  нарешті  вибігти  назовні  та  глибоко  вдихнути  повітря  легенями,  заповняючи  ним  кожну  клітинку  себе  –  ось  найзаповітніша  ціль  на  фоні  буденності…сірої,нестерпної  буденності.
Регулярно  дивлюся  на  годинника:  як    же  він  повільно  відраховує  час!  А  з  іншого  боку  усі  оці  понівечене  буденністю  хвилини  –  це  цеглинки  життя.  Але  якось  марно  вони  витрачаються,  чи    то  інші  щасливіші  будучи  нездатними  помислити  яким  жалюгідним  існуванням  є  насправді  те,  що  вони  звуть  величним  словом  «життя»!

Можливо  це  осіння  хандра  чи  депресія,  і    щоб  її  позбутися  (бодай  на  годинку  чи  пару  годин)  треба    з’їсти  щось  смачне  (о,  мої  улюблені  солодощі),  але  чесно  зізнатися,  немає  на  це    грошей.  Мимолітні  задоволення  шлунку!  Внаслідок  зловживання  солодощів  бувають  проблеми  з  зубами  і  не  тільки…  Та  це  не  та  думка,яка  здатна  відігнати  від  мене  бажання  поїсти  солодкого.  Якщо  я  схочу  їх  з’їсти,  я  з’їм  їх  попри  всіляку  інформацію  про  небезпеку.  Але…не  тепер.


Повертаюся  думками  в  те  приміщення,  де  я  є  наразі.  Не  подається  ця  замкненість.  Та    хіба  тільки  приміщення  так  сковує  свободу?  Дні  стають  коротшими,  суцільна  темрява  поступово  наступає,  відбираючи  секунди,  хвилинки  та  години  Світла.  Ці  відрізки  часу  передаються  під  владу  Темряві.  Вранці  –  темно,  ввечері  –темно.  Життя  у  темряві  це  хоч  і  звична  річ  для  маси.,  але  не  для  мене…
Та  темрява  ззовні  не  буває  страшнішою  за  ту,  що  всередині  людей.  Від  цієї  пітьми  інколи  ще  й  тхне  неприємно.  То  розкладаються  людські  чесноти,  мабуть.


Коли  я  пишу  рядки  (  а  вони  так  швидко  лягають  на  віртуальний  папір)  ,  то  я  відчуваю  себе  трошки  звільненою  від  усього  оцього  гніту.  Я  просто  себе  звеселяю,  що  я  вмію  писати  свої  думки.  А  їх  так  багато!  От  чорт,  чому    я  раніше  так  не  писала,  виливаючи  свої  помисли  журби  у  рядки?  Можливо,  з  цього  б  щось  вийшло.  Або  ще  неодмінно  вийде.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377466
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.11.2012

характеристика нехарактерності

Не  відчувать  нічого  тільки  статуї.  А  чим  чистіша  душа,  тим  сильніше  вона  відчуває.  
Зазвичай,  те,    що  є  чужерідним  -      заважає..  
А  не  турбує  воно  лише  тоді,  коли  це  -    твоя  частина.  Коли  воно  вросло,  глибоко  пустивши  коріння…прямо  всередину  тебе.  
   
А  коли  воно  тільки    отак  -  на  поверхні...воно  заважає,  
   
і  на  нього  реагує  ввесь  організм  .Воно  отруює  і  організм  панікує.  
   
   
Може  сльози  тоді  спосіб  прогнатице  все...  
   
Спочатку  вони    спосіб    зухвалого  виклику,  а  потім  спосіб  каяття  

   
 Але  ж  було  
   
куди  ти  дінеш  те,  що  було?  
   
воно  в  памяті…  
   
та    ще  й  привязане    до  купи  схожих  інцидентів,  які  я  так  щіро  сповідувала    .не  так  давно.  
   
то  закрило  ті  всі  сторінки  
   
але    інколи  –мій    настрій  –  припадок  агресивного  тупого  рецидиву  поганого  настрою  та  апогею  пригнічення    -  то  неначе  вітер  який    трохи  приоткриває  архів  моїх  пороків…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275667
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.08.2011

Епізод

Лиш  ледь  відчутний  подих  вітру  
і  вогник  щірості  в  очах...  
ми  віднайшли  країну  світла  
де  простелили  зорі  шлях.  

Країну  вічності  і  дива,  
(мені  бракує  знову  слів)  
нам  повернула    Велич    крила,  
ми  стали  схожі  на  птахів...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.07.2011

Вечір

я  знаю  точно,  що  нестями  
від  тих  прекрасних  кольорів,  
штрихи  розмиті...тіні,плями...  
усе  для  радості  птахів..  

О,  вечір...друг  ,  моє  спасіння...  
 і  тиша,  спокій...все  за  мить!  
Пітьма  для  мене-  воскресіння...  
в  той  час,  коли  цей  світ  вже  спить!  

Так  ,я  закохана  у  тебе,  
в  твій  ніжний  подих,  що  завмер...  
Ти  особливим  робиш  небо  -  
оте  вмістилище  всіх  сфер!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2011

На вічну тему про добро і зло) .

є  зло,  добро...а  може  тіні?  
А  може  то  пусті  слова,  
і  не  чорніли  крила  білі...  
Не  падав  з  неба  Сатана?  

Є  зло,  добро...але  людина  
так  вдало  маски  надягла,  
і    тим  стежину  всю    розмила...  
(вона  ж  до  істини  вела!)  

Є  зло...добро...я  не  зрікаюсь...  
я  знаю  Величі  ім'я...  
Та  Сатани  я  не  лякаюсь,  
бо  ким  він  є,  це  знаю  я!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270817
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2011

Життя мрії

Усе    життя  -  стрімкі  події,  
потік  рухливий  та  стрімкий.  
А  світ  -  він  бачить  наші  мрії...  
і  їх  збирає.  Він  такий!!!  

Та  не  для  того  щоб  забрати  
невинне  прагнення    до  змін.  
А  щоб  тобі  подарувати  
ту  мить,  в  якій  ти  не  один!  

Бо  мрії  здатні  оживати  
і  їх  можливо  віднайти,  
якщо  до  неба  промовляти,  
почує  той,  до  кого  ти  

Одної  днини  промовляла,  
хоча  вважала,  що  зіркам  
Безмежжя  браму  відкривало,  
під  небом  ти  стояв  не  сам!  

Отож  шляхи  ведуть  до  мрії,  
а  зорі  слухають  слова,  
які  співа  душа  у  тілі,  
яка  постійно  не  сама!)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270815
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.07.2011

) своя философия (

Ощущение    единства    с  пространством,  а  потом  и  вне  его,  где-то  за  пределами..где  нет  никого  и  никогда  не  было  кроме    тебя.
Страстное    прикосновение    с  неком  отражением  тебя  самой,  только  в  иной  облике,  красивое    очертание  силуэта    в  ночное  время  в    лучах  луны,  ощущения  которые  не  передать  словами,  ощущения    вслед  за  ощущениями  ,нечто  такое  особенное,  и  не    понятное  для    обычного  человека.  Понятно  лишь  тем,  кто  там    бывал.
Может  быть  для    этого  существует  тысяча  слов…  но  все  они  неправильные    для  меня.  Они  все  отстойные  и    пользоваться  ими  смысла  нет.  Когда  ты    знаешь  нечто  неземное,  зачем  тогда  его  наделять  земными  понятиями???
Это  как  прикосновение    Бога,  которого  ищут  все  и  ищут  под  разными  именами,  и  не    находят,    но  только  намного  сильнее.  Здесь  ты  сам    подобен  Богу,  ты  во  власти  влияния  прекрасного  и  Величественного.  Сквозь  твое  тело  сочится  сила,  имя  которой  нет  на  умах  у    людей.  Ты  становишься    тем,  кто  стоит  перед  тобой,  а  тот  кто  стоит  –тобой.  Соединение    души  в  некое  единство,  которое  не  имеет  конца  и  соединение    тела  которое  всегда  жаждало  только  такого.  Прикосновение  рук..которые    ищут  прекрасное  на  теле,  а  оно  все  прекрасно  и  прикосновения    повсюду.  Дыхание..быть  может  так    дышит  только  вечность.  С  этим  величественным  оттенком  соблазнительности  и  возбуждающего  интереса…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270525
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2011

) думки (

Мені  здається  ,  що  задовго  до  нашого  народження,  коли  простір  розрізала  лише  дивна  неймовірна  сукупність  звуків,які  приховані  від  людського  вуха,  а  наші  душі  були  просто  чистими  енергетичними  хмаринками,  які  були  готові  до  сприйняття  першої  в  житті  особистої  інформації,  нас  гріло  якесь  світло.  Особливе  і  не  схоже  на  видиме  світило,  що  вітає  нас  кожного  нового  дня,  а  якесь  трохи  містичне  ,приховане.  Воно  розміщувалося  десь  на  відстані,  проте  манило  до  себе  оті  наші  несформовані  особистості.  А  потім  ми  полетіли  назустріч  тому  нечутному  зову,  що  долинав  з  кінця  шляху.  Нас  ніс  вітер  простору,  віяло  теплом.  То  було  мабуть  очищення  вогнем  –  таким  який  породжується  з  води.  Ми  не  мали  ні  крил,ні  певних  форм.  Наші  душі  тільки-но  набували  відносної  чіткості.  Дух  же  невинний  і  не  знайомий  ні  з  чим    ще  на    Землі  –  був  справді  схожий  на  ангельську  сутність!  І  в  цей  момент  нам  заклали  в  саму  глибину  все,  що  ми  маємо  зробити  в  цьому  житті.
А  може  ангелами  постали  ми  тоді  перед  отим  Мега-Сонцем!Такі  природні  для  вищих  сфер,  що  стали  одного  моменту  посеред  Вічності  нам  домівкою,  і  такі  чужі  потім  вже  в  людській  подобі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270524
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 16.07.2011

Душа

Это  бездна,  оттуда  рождается  сила,
которая  ищет  подобное  на  дне  моей  души.
Взгляд  -  поиск,  начало  и  конец  иллюзий.
Беспечность  и  радость.  Но  также  интерес  и  отчаянье.
Постоянное  отсутствие  покоя  -
жуткое  влияние  романтики...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270323
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2011

Роздвоєність

мій  друг,мій  ворог  -  все  в  мені.  
і  світло,  й  темрява  -  єдині,  
відлуння  демонів  на  дні  
в  моїй  душі  здіймає  хвилі.  

мізантропія...стертий  шлях...  
а  потім  посмішка  і  дія.  
і  світло  ангела  в  очах...  
коли  ти  поряд,МОЯ  МРІЯ!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270321
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 15.07.2011

Роздуми про життя та смерть .

Хто  написав  закон  "Так  має  бути"  
для  всіх  подій,  що  прагнуть  вороття?  
Коли  ти  прагнеш  речі  ці    збагнути,  
збагни  той    шлях  -  ім'я  чому  життя    
Чи  наші  сльози  просто  висихають?  
Чи  наший  біль  лікує  тільки  час?  
І  те...що  душі  наші    забажають,  
на    жаль,  навічно  відійшло  від  нас...  
Чи  це  причина  речі  цінувати  -  
оті  крихкі,  знайомі  та  прості,  
яких  ми  завжди  будемо  шукати  
які,  на  жаль,  вже  будуть  не  такі?  
Хто  написав..."Кінця  нема  насправді"?  
Є  тільки  вхід  і  вихід  у  світи?!!!  
Я  хочу  вірити,  цій  істині!  Цій  правді!  
Якщо  не  так...  Надії  не  знайти...  
Невже    земне  життя  -  це  біг  до  краю?  
А  потім  це  стрибок  у    небуття?  
І  не  існує  ані  пекла  ,ані  раю...  
навіщо  нам    тоді    таке  життя????!!  
Та  новий  день  лікує  ці  всі    рани,  
йому  під  силу  оживити  нас...  
ми  іншу  сторону  життя  пізнали...  
я  вірю!  Прагну,  щоб  в  останній  раз!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270008
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.07.2011

Посланники Света…Посланники Ада… .

Оставив  границы  Эдемского  сада,  
рожденные  Силой  во  тьме  и    огне  -  
Посланники  Света,  Посланники  Ада  
неспешно  блуждают  по  смертной  Земле...  

Они  не  похожи.  Но  нечто  смешалось  
сквозь  зыбкость  пространства  и  смены  веков  
такими  сплетенными  вмиг  показались  
незримою  силой.Навеки.  Без  слов!  

Над  ними  все  теже  бессмертные  звезды.  
как  где-то  когда-то  в  другом  из  миров...  
Быть  может,  Земля  и  планета  их  -  "сестры".  
и  кто-то  земной  отослал  к  ним  свой    зов.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270007
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.07.2011

Прагнення

Це  -  час  ,коли  не  спить  природа,  
зірки  ж  влаштовують  танок.  
посвюди  -  темрява  й  свобода  
і  до  небес  здається  крок.  
Лишилось  руку  протягнути  
і  ти  вже  там  -  серед  вогнів.  
Якби  в  красі  цій  потонути,  
звільнившт  дух  від  сірих  днів!  
Якби  хоч  радість  відшукати  
-  ту,  що  пробуджена  в  цей  час!!!  
Знайти  б  її  і  не  траждати,  
немов  шалена  в  котрий  раз...  
Якби  ці  хмари  розігнати  
і  зберегти  щасливу  мить,  
Піднятись  в  небо  і  літати  
в  той  час,  поки  природа  спить!  
 Та  тілки  знову  день  настане...  
до  мене  прийде  темний  сум...  
і  весь  цей  світ  в  ту  мить  розтане,  
мені  лишивши  тільки  DOOM!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269659
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2011

Про птахів…

Навіщо  птахів  приручати,  
коли  домівка  їхня  -  небо?  
Коли  життя  для  них  -  літати,  
земної  ласки  їм  не  треба...  
Отам,  де  сонце,хмари  білі  
Для  них  є  справді  порятунок...  
бо  там  у  серці  ,в  їхнім  тілі...  
є  справді  Величі  дарунок...  
Навіщо  крила  обрізати?  
Їх  кличе  небо  до  єднання!!!  
Вони  летять...щоб  світ  пізнати...  
наприкінці  свого  блукання...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269658
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.07.2011

Нам слів бракує…

Нам  слів  бракує…слів    замало
Пульсує  кров,адреналін
Лиш  мить  –  і  гаряче  так  стало
Навколо  все  зазнало  змін.

Я  вас  повільно  роздягаю
Я  вся  під  владою  чогось..
Так  прикро  те,  що  я  не  знаю,
Як  те  назвати..але  ось

До  мене  руки  доторкнулись
Це  сила  точно  неземна,
Крізь    пил  сторіч  це  повернулось!
Навіщо  тут  якісь  слова,?

Хтось  бачив  мрії  кольорові,
Хтось  це  у  вірші  описав  -  
Сліди  величної  любові,
В  якій    героєм  ти  постав.

Для  нас  це  миті  ідеалу,
 Не  в  сні  це  все,  а  на  яву.
Я  все  життя    тебе  чекала,
А  ти  чекав  мене  таку…

Чому    б  до  тебе  не  летіти
Коли  це  більше  ніж  всі  сни?
Чого  мені  іще  хотіти,
Окрім  величної  краси

Вона  в  тобі,  моя  частина!
Мій  посланець  що  на    землі!
Ти  знаєш  більше  ніж  людина
І  ти  належиш  весь  мені.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269535
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.07.2011

Летать с тобой

Когда  чего  то  очень  сильно  желаешь,  оно  может  сбыться.
Однажды  одной    девушке    захотелось  уметь  летать.  Она  верила  в  то,что  сможет  воспарить  подобно  птице  над  городом  где  жила,  полетать  немного  и  вернувшись  на    землю,продолжать  жить  как    обычно.
Она  знала  о  левитации…о  наличии  разных  версий,  которыми  люди  забивают  себе    мысли,  однако  для  нее  это  не  было  таким  простым  с  чем  могут  соотносить  это  люди
Полет  может  быть  разным.  И  у  каждого  свой.  И  вот  Однажды  ночью,  она  лежала  у  себя  в  комнате,  глядя  в  окно.  Оно  было  задернуто  шторой,  но  сквозь  нее  отчетливо  проходил  лунный  свет,  отчего  обстановка  приобретала  довольно  мистический  оттенок.
Комната  была  нежного  беловатого  цветы,  в  ней  стоял  прохладный  воздух.  Девушка,  не  отрывая  взгляда  глядела  в  окно.  Ей  это  нравилось.  Все  мысли  куда-то  улетели,  даже  о  желании  летать  позабыла,  ей  просто  было  очень  хорошо.  Так  бывает  тем  ,кто  никогда  не  порождает  в  себе  плохого.  Абсолютное    спокойствие  и  невозмутимость  юной    души.  В  какой  то  миг  ей  показалось  что  она  слышит  звуки…  Виолончель..Кто-то  играл  на  ней  очень  красивую  неспешную  мелодию.  Кто?  В  ту  же  секунду,  или    мгновение,  ее  комната  ей  предстала  в  виде  какого-то  древнего  интерьера  в  замке.  Можно  было  подумать  что  время  резко  повернуло  вспять  Но  кто  ним  руководит?  Это  было  похоже  на  сказку.  Словно  некий  временный  портал  решил  раскрыть  себя    для  нее,  чтобы  она  видела  то,  чему  суждено  быть..или  же    то,что  уже  имело  место  в  прошлом.  Пару  веков    назад?
Да,  это  были  и  вправду  звуки.  Виолончель,  она  н  е  ошиблась.  Такая    мелодия  очень  гармонично  сплеталась  воедино  со  всей    обстановкой,  которая    нынче  была  перед  ее    глазами.  «Где  я?  Неужели  если  я  выгляну  в    окно  –  я  увижу  совсем    другую  местность?»
Едва  девушка  приподнялась  ,  как  в  стороне  окна  она    заметила  чью-то  тень.  Нет,  скорее  силуэт.  Кто-то  присутствовал  теперь  здесь.  Вместе  в  ней.  Или  же  он  присутствовал  еще  с  самого  начала  этих  изменений?  А  может  это  он  творец  всему?  Девушка  вглядывалась  в  силуэт.  Это  был  он.  Тот,  кого  она  ждала,она  сразу  узнала  в  нем  родственное  и  заветное.  Быть  может  это  всего  лишь  сон?  Тогда      зачем  такой  долгий  и  такой  правильный.  Обычно  сны    глупы.  И  рядом  с  нормальными  вещами  находится  сущая  чепуха.  А  здесь  нет.  Значит  это  самый  прекрасный  ее  сон.  А  быть  может,  и    вовсе  не  сон.
Она  едва  хотела  спросить  его  –  кто  он.  Как  он  вдруг  задвигался,  медленным  шагом  выходя  из  тени.  А  потом  сказал  «Это  я,  тот  кого  ты    ждала».
О,  эти  слова!!  Они  звучали  в  тысячу  раз  приятнее  чем  та  непонятно  откуда  взявшаяся  музыка,  которая  так  нравилась  ей,и  которая    все  еще  звучала,  хотя  девушка  переключила  свое  внимание    совсем  теперь  на    другое.  Такой  голос…и  потом  это  лицо…
Так  может  биться    только  сердце  того,у  кого  вот  резко  вдруг  сбывается  все  надуманное  прекрасное.
«Я  твоя    мечта,  фантазия,  твой  вестник,  которого  ты    ждала!»  -  сказал  он  .  Это  лицо  было  настолько  добрым  ,но  ей  показалось  что  только  она  видит  всю  красоту    этого  человека.  И  видит  вглубь.  И  это  все    только  для  нее.
Он  подошел  к  ней,  и  наклонился.  Она    ощутила  этот  прекрасный  аромат,  такого  нет  на    земле.  Он    не  земной!  Его  лицо  было  так    близко  к  ее.  Еще    чуть-  чуть  и  случится    то,  чего  никогда  не  было  для  нее  в  реальности.  Его  губы    были  такие  нежные  когда  сошлись  с  ее  в  поцелуе.  А  потом  она  посмотрела  в  его  темные  глаза,  они  завораживали..такие    таинственные  они  скрывали  мудрость  намного  большую,  чем  может  приобрести  человек  такого  возраста.  А  потом  он  сказал,  смотря    на  нее,  все  так    же    близко  находясь  к  ее  лицу
«я  здесь  для  тебя.  Чтобы    ЛЕТАТЬ  С  ТОБОЙ!»  
Ее  рука  оказалась  в  его  руке.  А  в  сердце  непонятное  но  такое  сильное  чувство,  и  она  почувствовала  что  может  летать,  они  взлетели  ввысь.  Выше  чем  птицы,  до  самых  звезд.  Там  был  тот  желанный  мир,  где  они  ощущали  себя  в  своей  стихии.  Они  летели  над  городом,  спящим  и  обычным,  над  лесами,  стремившимися  ввысь  и  будто  бы    приветствующие  их,  над  полями,которые    беспечно  простирались  на    целые  километры,  над  озерами,  где  вода    блестела  в  свете  луны.  Они  всегда  умели  летать!  Но  это  случилось  в    нужное  время.  
Никто  не  бывает  бескрылым.  Вот  только  любой  может  свои  крылья  позабыть..оставить  их  далеко  в  прошлом  и  никогда  не  найти  того,  с  кем    летать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269534
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 10.07.2011

) …питання… (

Чи  ви  пірнали  в  темні  води,  
де  тиша  справді  королева,  
де  лише  містика  природи,  
її  прихована  дилема...?  

Чи  відчували  ви  єднання  
із  темним  мороком  тваринним,  
спочатку  біль  і  покаяння...  
а  потім  Велич  похвилинно???  

Чи  ви  пізнали  власні  барви,  
свої  сліди  на  дні  безодні?  
ні!!!бо  ви  люди,всі  бездарні!  
ганьба  творіння  у  природі...  


Пірнайте  в  темряву...вдихайте  
ці  аромати  до  тремтіння!  
гвалтуйте  чисте...і  вбивайте,  
у  світлі  вічного  проміння...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194247
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

віршик шукача.

Знайди  мене  серед  блакиті,  
я  -  де  життя,  І  ЦЕ  МОЄ!  
Ось  квіти  променем  зігріті,  
на  них  блакить  цю  ніжність  ллє...  
я  -  там  де  вічне,  неповторне,  
а  тут  я  гість...лише  шукач...  
моє  -  це  простір  той  безмовний,  
який  колись  почув  мій  плач...  

Цей  океан,  що  наді  мною,  
він  зачаровує  мене...  
чому  не  птахи  МИ  З  ТОБОЮ?)  
щоб  небо  чисте  і  ясне  
нас  обіймало  й  приховало  
в  своїх  глибинах  назавжди...  


щоб  сонцем  променем  вітало:  
"прокинься  птах!лети,  лети!"  
щоб  не  томився  дух  у  тілі,  
(на  все  б  дивитись  з  висоти!)  
щоб  пронизати  хмари  білі,  
щоб  ТАМ  СЕБЕ  УДВОХ  знайти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

Воплощение. Окончание

Он  знает  лучше  меня  ,как  будет  разворачиваться  сюжет.  Ведь  в  данном  случае  в  мой  мир  резко  вторгаются  и  я  больше  не  автор  спектакля  внутри  себя,  но  Он  насаждает  правила,  он  раздает  роли,  он  просто-напросто  занял  место  моей  совести  и  там  намерен  остаться.  Зачем  ,я  хочу  спросить,  это  бредовое  властвование,  чем  я  отличаюсь  от  других.  Наверное  я  столь  же  неразумна  ,как  и  другие  люди.  В  любой  мудрости  (да  не  звучит  это  чрезмерно  эгоистично)  есть  свои  слабые  места…  Когда  к  ним  притрагиваешься,  человек  сжимается  в  покорный  клубочек  и  тогда  его  так  легко  пинать…  Это  немного  грубо,  но  не  без  смысла  для  данной  ситуации.
Дальше  Он  произносит:  
-  Так  что  же,  это  сердце  до  сих  пор  полниться  обидой  на  меня?  До  сих  пор  таит  гнев?  Я  был  бы  рад,  если  бы  эти  чувства  хотя  бы  изредка  проявлялись,  но  ты  их  продолжаешь  подавлять!  Подавляешь  ,и  как  следствие  твоих  «благородный  действий»  -  страдаешь.  Что  сладкого  в  страдании?  Не  больше  чем  осознание  иллюзии  воздаяния,  что  будто  когда-то  за  свои  страдания  ты  удостоишься  места  в  горячих  лучах  солнца  нового  мира!  Но  что  сути  в  этом  ,если  и  здесь  ты  не  будешь  властвовать  над  своими  эмоциями,  но  будешь  их  убивать  ,ибо  новый  сценарий  основан  на  старых  заложенных  правилах.  –  его  рука  крепко  сжала  мою  кисть.
-  Разве  сдерживание  эмоций  не  есть  признак  моей  власти  над  ними?
Он  рассмеялся  и  стал  непохожим  на  прежний  образ.
-  о,  нет.  Это  как  раз  признак  того  ,что  эмоции  властвуют  над  тобой.  Если  бы  ты  была  безупречным  властелином  ,ты  бы  стала  сверх  человеком,  к  чему  подсознательно  стремишься  в  этой  жалкой  жизни,  моя  дорогая  подруга!  Знаешь  ,я  не  зову  тебя  жертвой,  ибо  я  уважаю  тебя  за  то  внимание  ,которое  ты  уделяешь  драгоценному  сомнению!  Хоть  здесь  ты  возвеличиваешься  над  некоторыми  ,кто  погрузился  в    навязчивость  отгонять  едва  ли  зародившейся  признак  нормального  желанного  явления  ,имя  которому  сомнение.  Ты  ведь,  -  он  улыбнулся  и  прикоснулся  холодной  рукой  к  щеке,  -  и  сейчас  сомневаешься!

Он  был  прав,  зачем  мне  отрицать  его  слова.  Не  произошло  бы  этого  перевоплощение  вообще,  если  бы  я  не  привлекала  его  сама,  даже  почему  бы  не  сказать  так  –  не  призывала.  Когда  моя  душа  рвалась  на  части  в  поисках  теоретических  обоснований  своей  пассивности  и  активного  пути  ее  решения  ,я  мысленно  призывала  это  имя,  я  упоминала  Его…  И  вот  Оно  ,грязное,  в  столь  прелестной  роли…  и  я  держу  его  за  руку,  единственное  ,что  сейчас  звучит  в  моих  мыслях  –  это  его  слова.  Мы  вели  диалог,  но  я  представляла  все  ,как  сплошной  монолог.  И  эти  люди  в  моих  кошмарах  не  просто  какой-то  мистицизм,  все  проще  –  это  олицетворение  моей  отвращенности  ,которая  тоже  материализировалась.  Здесь  же  все  намного  сложнее,  веди  ныче  я  просто  разделяю  его  же  отношение  ко  мне,  я  разделяю  его  мысли  ,которые  существуют  и  без  этого  образа,  который  скоро  окажется  в  моих  объятиях,  и  это  духовное  растление  протаптывает  очередную  тропу  к  огненному  морю,  где  я  обожгусь  в  тысячу  раз  приятнее  ,чем  его  поцелуем…  И  я  знаю  это  останется  до  конца  дней.  Воплощением  страшного  в  бесстрашном,  моя  жертва  самой  себя  в  знаке  соединения  рук  –  как  безвозвратная  путевка  в  свою  маленькую  смерть  после  второго  рождения…  

Я  знала  почему  он  пришел.  Почему  явился  мне  в  этом  обличии  из  ставшей  разрушенной  плоти  ,едва  он  принял  ее  на  себя.  Ибо  я  наделяю  иллюзиями  непорочную  пустоту,  я  создаю  образы  истины  на  почве  либо  лжи  ,либо  же  перекрученных  понятий…  И  в  тот  момент  ,когда  мою  исповедь  вырвали  у  меня  из  души  насмешливым  методом  ,он  был  таким  реальным,  хотя  никогда  не  был  тем  ,кем  я  хотела  бы  его  видеть…Нет!  Не  его..Ибо  Он,  это  Оно    -  воплощение  моих  мук  и  болезненной  красоты,  красоты  лжи  и  увядающей  преданности.
Я  хотела  бы  видеть  нечто  совсем  иное,  или  же.  ,если  это  возможно,    остаться  наедине  с  собой  ,в  своем  привычном,  не  то  чтобы  гордом,  одиночестве.  
И  вот  нынче,  моя    рука  в  его  руке,  а  значит  часть  моей  души  предана  ему.  Ему  –  жалкому  отражению  моих  же  тайных  страхов,  ему  –  перевернувшему  мое  восприятие,  ему  –  искушению,  приукрашенному  чужой  плотью,  ему  –  только  надругательски  олицетворяющему  чужое  обличие.  И  я,  то  ли  боюсь  отпустить  эту  руку,  то  ли  просто  не  в  силах  разжать  свои  пальцы,  ведь  он  не  будет  меня  держать,  если  я  отвернусь  от  него  навеки,  он  будет  искать  других  способов  соблазнить  мое  внимание…  Но  нынче  я  просто  не  даю  ему  шансов  на  разочарование.  Ведь  я  люблю  этот  жуткий  облик,  я  люблю  это  зловещее  мерцание  глаз,  я  люблю  его  охоту  на  мою  душу.  Я  просто  сошла  с  ума  от  его  ласковой  лести  и  в  этом  начало  конца,  или  же  конец  с  дальше  развивающимся  финалом…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167763
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.01.2010

Лунный свет

Вот  бледный  свет  луны  с  небес
По  капле  ночь  преображает.
Равнины,  реки  ,поле,  лес
Перерожденья  ожидают.
В  объятья  света  прыгнул  он  -
мой  светлый  призрак  из  печали,
запачкал  белым  черный  фон,
уснул,  накинувши  вуали...
Прохладный  воздух...мир-  стекло...
Лишь  небо  нечто  раскрывает...
Его  спроси:  зачем?  и  что?
И  чудеса  ли  здесь  бывают...
Оно  молчит,  храня  ответ...
Но  кто  философ,  разгадает.
С  небес  луны  искрится  свет...
В  нем  ночь  ответы  раскрывает.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164049
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.01.2010

Из души…вырвалось

Войдя  в  пути  противоречий,
Увидь,  что  некий  дух  с  тобой...
Он  словом  "жуть"  толпой  увенчан,
А  громкий  стих  его  -  немой...

Там  в  корридорах  без  просвета
Томится  в  скуке  столько  дней...
Дилеммы,  знаки  без  ответов...
И  громкий  стих  теперь    -  немой...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164048
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.01.2010

Воплощение

ВОПЛОЩЕНИЕ

1.  нАЧАЛО


…  «Оно»    вновь  показалось  сквозь  покров  наигранной  невозмутимости…  Оно  играет…Душит…Ласкает…  Толкает  на  слезы…  
Завлекает…  Соблазняет…  Искушает…    Дарит  сверхвзгляд  на  вещи….  И  как-то  неожиданно  «Оно»    воплотилось  в  плоть  ,
хотя  не  совсем  плоть…  Мой  искуситель,  маленькая  роль  большого  несчастья…  Но  оставим  плохое  вне  этой  стороны…

«Оно»  восседает  на  троне  вместо  моей  совести  и  позволяет  себе    дерзость  –  судить  мои  обе  стороны,
внушая  мне  правильность  своего  мышления.  

-  Хочешь  ли  ты  мне  исповедаться?  –  насмешливо  спрашивает  «Оно»,  сверкая  своими  прекрасными  злыми  глазами.  
 Зло  всегда  красивое…  Зло  всегда  сверкает  мистическим  огнем,  но  оставим  плохое  вне  этой  стороны.
-  Нет,  -  робко  отвечаю  я  и  дальше  созерцаю  свою  тень  на  полу…  Однажды  ,мне  припоминается,  может  некстати…,
я  шла  по  улице  и  рядом  со  мной  бежала  моя  черная    длинная  тень.  И  вот  со  мной  поравнялся  незнакомый  человек,
 и  мне  стало  страшно,  что  его  траектория  движения  пересечется  с  моей  тенью.  Мне  стало  страшно,  что  ей  сделают  больно…  
Нынче  тень  в  безопасности…  А  вот  я  сама…

-Ты  лжешь!  –  громко  крикнул  он,  Тебя  душит  не  одно  чувство,  которое  ты  бы  с  радостью  выпустила,  но  ты,  как  ребенок,  
страшишься  быть  наказанной!
Оно  в  воплощении  него  подняло  указательный  палец  вверх,  и  я  поняла  его  грязный  намек.  
Мне  хотелось  плюнуть  в  это  лицо,  если  бы  только  оно  не  было  столь  прекрасным  и  таким  реальным…

-  зачем  ты  уничижаешь  себя?  Я  нынче  твоя  совесть,  я  приучу  тебя  делать  себе  и  только  себе  во  благо.

-  я  не  нуждаюсь  в  твоих  наставлениях!  –  робко  отрицаю  я,  и  мне  становится  страшно  от  властности  его  голоса  
и  безупречного  угадывания  хода  моих  мыслей.
-  Дай-ка  я  озвучу  одно  из  нынче  недавно  рожденных  чувств…  Корнем  оно  уходит  далеко  в  прошлое,
но  обличие  его  в  данный  момент  таково:  ты  идешь  по  улице,  погружена  в  свои  высоты(  ухмылка  на  его  лице  не  предвещает  
ничего  святого)  и  вдруг  твое  сердце  пронзает  боль  от  мысли.  По  обе  стороны  тебя  возвышаются  каменные,  холодные  «монстры»,  
новые  «вавилонские  башни»,  монстры,  творец  которых,  человек.  Такой  как  ты.  И  вот  твоя  душа  порождает  безумие  такой  формы:  
 эти  дома,  бездушные,  но  придуманные  кем-то,  сотворенные  рукою  человека.  У  этих  «монстров»  есть  «отцы»,  
и  эти  «отцы»  сделали  пользу  в  своей  жизни.  Благодаря  им,  тысячи…нет  ,миллионы  людей  имеют  крышу  над  головой…  
И  тут  (Он  снова  улыбается,  я  вижу  как  играют  его  пальцы  в  знаке  своего  превосходства  надо  мной)  ты  задаешь  себе  вопрос:
 А  что  сделала  я?  Безобидное  мышление,  если  бы  не  следующая  мысль  –  А  сделаю  ли  я  что-то  полезное  вообще?  
Удар  в  точку.  Ты  поражена!

Я  отворачиваюсь  и  стою  к  нему  спиной.  Его  рука  такая  же  призрачная,  как  Он  сам,  прикасается  ко  мне.  
Холод…Щекотно…  Щекотно  от  этого  дыхания.  Может,  я  схожу  с  ума.

-  Так  что  же?  Я  не  прав?-  ласково  спрашивает  Он.
-  Отойди  от  меня!  APAGE  SATANAS!  Я  знаю,  кто  ты…
-Я?  Ты  не  видишь  мое  обличие?  Разве  я  похож  на  того,  кем  ты  меня  воображаешь?!  –  он  насмешливо  смотрит  и  отходит.
А  я  дрожу,  как  листок,  от  его  слов  и  …вдруг  он  поражает  меня  своим  вопросом:
-  Ты  боишься  ,что  слушая  меня  ,станешь  эгоистом.  Но  неужели  ты  не  эгоистка,  
когда  упиваешься  своей  мудростью,  своей  независимостью?  Своим  безупречным  мышлением?  
Когда  я  вижу  тебя  вот  такой…(А  я  начинаю  злиться  при  последних  его  фразах,  и  Он…нет!  Оно  это  чувствует….)  
я  влюбляюсь  в  тебя…

Я  знаю  ,что  это  уловка.  Искушение,  не  больше.  Однако  мой  разум  плавится  от  этих  слов…

-  Скажи  ,что  я  не  прав,  что  ты  себя  не  любишь.  Ты  ведь  убила  свою  любовь  к  себе  в  тот  день…(он  знал,  на  что  
следует  намекнуть).  Я  живлюсь  твоей  слабостью…  и  еще  ты  так  невинна.  Страшишься  стать  агностиком…Нигилизм  тебе  не  грозит,
 но  вот  агностицизм….  (Он  нарочно  делает  длинную  паузу  и  снова  подходит  ближе,  приподнявшись  из  трона  моих  сомнений,
 моего  царства,  где  он  расшатывает  защиту.)

-  Ты  жалишь,  как  скорпион…  Но  мне  не  страшен  яд.  Твои  слова  не  все  обоснованы.
 Просто  держаться  на  сплетении  моих  кротких  эмоций  ,которые  не  несут  ,увы,  убийственных  действий…

-  Ты  вымолила  себе  прощение!  –  расхохотался  Он,  -  И  я  промолчу,  что  последует  потом…  по  законам  твоей  зацыклености.  
Внезапно  его  голос  меняется  из  строгого  на  ласковый,  точно  не  призрак  предо  мной,  но  человек  из  плоти  и  крови.

-  Иди  ко  мне…  Под  мои  черные  крылья  ,-  шепчет  Он,  -,  обезображенные  такой  же  жесткой  реалией  ,
как  и  твои  детские  мечты…  Иди  ко  мне  и  мы  сумеем  победить  прах  и  крах,  и  я  покажу  тебе  ,
что  придуманные  тобой  истории  больше  ,чем  все    «монстры»  ,вместе  взятые…  Идея  остается,
 все  сметает  стихия,  но  это  остается.  Твоя  мысль,  любовь  к  мудрости  и  вечное  перерождение…  ИЗ  ВОЗМОЖНОГО  В  ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ.
 Иди  ко  мне….

…И  я  ложу  свою  ладонь  в  его  руку….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163653
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.12.2009

\ПАДЕНИЕ/

Тьма  расскрывает  силу  власти
твоих  греховных  помышлений,
твоих  безудержных  амбиций
и  жажды  грязных  наслаждений...
Давай  смелей  снимай  забреты,
Срывай  безжалостно  одежды...
Ты  жаждешь  вмиг  раскрыть  секреты.
здесь  места  нет  любви.  надежде...
Ты  не  знаком  еще  с  растленьем
Убитых  чувств,  но  те  воскресли.
Они  рисуют  наслажденья.
Довольно  грубо-интересно...
Ты  пал,  .когда  испил  немного
Из  чаши  грязных  искушений...
И  хоть  запрет  так  чтили  строго
Не  избежал  твой  прах  лишений!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160119
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.12.2009

) (

Вот  бледный  свет  луны  с  небес
По  капле  ночь  приображает  -
равнины,  реки.  поле,  лес
Перерожденья  ожидают...
В  объятья  света  прыгнул  он...  -
Мой  Светлый  призрак  из  печали,
Запачкал  белым  черный  фон.
уснул  накинувши  вуали...
Прохладный  воздух...Мир  -  стекло.
Лишь  небо  нечто  расскрывает.
Его  спроси:  зачем?  и  что?
И  чудеса  ли  здесь  бывают...
Оно  молчит  ,храня  ответ,
Но  кто  философ  ,разгадает...
С  небес  луны  искрится  свет...
В  нем  ночь  ответы  расскрывает...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160118
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.12.2009

) (ДВУЛИЧИЕ) (

Все  начинается  сначала.
Опять  двуличие  и  боль.
Во  власти  мрачного  финала
Поклон  и  страх  перед  судьбой...

И  мысли  движутся  по  кругу,
В  отрывках  снов  узрев  покой...
ПОБЕГ  во  мрачность  от  испуга...
)(Опять  ДВУЛИЧИЕ  и  бой)(....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159375
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.12.2009

ПЛАЧ НОЯБРЯ

Испей  же  слезы  ноября
Своим  бессмертным  поцелуем!
Дай  листьям  вновь  обнять  тебя  -
опавшим,  вялым,  взросшим  всуе...

Оставь  желанье  для  КОНЦА
Оставь  свое  прикосновенье,
Сотри  немую  скорбь  лица,
Оставь  надежду  на  спасенье!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159072
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.12.2009

ARBORUM TRISTITIA

Их  снова  жгут  и  это  пламя,
СЪедает  праздничный  наряд,
Который  БЫЛ,природу  славя,
Теперь  же  грубо  ветром  снят...
И  нынче  вот  он-  под  ногами,
Лишен  восторга,  красоты...
Остаток  скроется  снегами,
А  этот-  дымом  с  высоты
Напомнит  грустные  потери
Раздетым  паркам  и  лесам.
Пройдя  сквозь  царство  сна  поверишь.
Вдохнув  их  стон,  заплачешь  сам...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159071
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.12.2009

Wave of melancholy

Meditatio

Знай,  что  это  меня  приветствуют  своим  криком  вороны,  это  в  моей  душе  гуляют  сквозняки  этого  города,  и,  не  смотря  на  то,  что  время  меняется,  преображая  лики  людей,  делая  их  уродливее,  душа  остается  все  той  же.  Так  со  мной.  С  одной  стороны,  в  душе  живы  воспоминания,  они  просто  отошли  на  задний  план,  но  не  умерли.  И  тень  остается  все  та  же.  Она  следует  за  тобою,  бесформенная  и  черная,  проникающая  во  все  и  настигающая  тебя.    С  другой  стороны,  ты  сам  способен  изменять  духовную  оболочку.
Эти  лужи  –  мои  выплаканные  слезы,  а  мокрый  асфальт,  играющий  в  лучах  солнца  –  мои  неизчезаюшие  надежды.  Этот  мир,  отражающийся  в  лужах  –  мир  воспоминаний  и  веры  в  будущее,  его  солнце  пытается  согреть  меня,  но  лучи  теряются  по  пути,  не  достигая  цели.  Их  поглощают  тучи  в  моей  душе,  которыми  окутано  сердце.  Нет  того,  кто  донес  бы  их  невредимыми  в  мой  новый  мир,  где  правят  Невинность  и  Фантазия…  Пределы  царства  мечтаний,  которые  хранят  в  себе  ангельские  лики.…  Но  мне  не  увидеть  их  никогда.  А  ты  их  видишь?  Ты…  тот,  кто  призван  сделать  мой  мир  солнечным  или  хотя  бы  светлее  того,  что  снаружи?
Этот  мир  лишь  тень  иного  мира,  а  мы  –  как  песок,  нас  несет  ветрами,  и  кто  знает,  где  мы  окажемся?  Я  есть  отражение  реальности  и  беглец  от  нее.  Я  есть  беглец  от  себя,  но  побег  нескончаем,  он  не  имеет  границ,  а  покой  иллюзорен.  Все  повторится  по  кругу  и  возвратится  к  исходу,  где  чернота  будет  насаждать  свои  правила    снова.  Не  хватает  солнца…
И  вдруг  оно  появится  из  ниоткуда,  осветит  окрестности,  разбудит  от  сна  и  все  будет  хорошо.  Все  будет  хорошо?  Это  безоблачное  небо  рано  или  поздно  опять  укроют  облака,  а  солнце  спрячется  за  горизонтом  в  нужное  для  того  время.  И  где  окажусь  я?  Я  буду  бродить  во  мраке,  но  с  целью,  а  не  так,  как  я  бродила  по  улицам…  Когда-то  от  каждой  картины,  которую  я  наблюдала,  веяло  холодом  и  хотелось  плакать.  Однако,  эти  чувства  застыли  под  ледяным  покровом.  Не  безразличия,  а  понимания  того,  что  мои  желания  не  изменят  мир…    Но  я  буду  искать  тропу,  с  которой  сошла,  как  мне  кажется,  до  осознания,  что  путей  несколько,  я  буду  искать,  но  поиск  не  кончаем.  Он  не  имеет  границ,  а  покой  иллюзорен.

Investigatio

А  может,  мы  разлетимся  по  миру  как  листья?  Их  сжигают…  Красота,  что  отцвела,  никому  не  нужна.  И  все  же  вот  это  твоя  тень  –  бесформенная,  лишь  силуэт,  и  ты…нет…часть  тебя.  Ты  ведь  имеешь  в  себе  нечто,  какое-то  содержание.  Но  как  открыть  его?  Как  призвать  из  глубины  своего  «я»  то,  что  там  скрыто?  По  глазам  мы  читаем  мысли,  но  разве  способна  я  определить  в  такой  способ,  что  мне  предначертано?  Может  мне  не  хватает  света  ,чтобы  разглядеть  знаки.  Знаешь,  здесь  темно.  Ты  мне  неизвестен,  вестник,  но  я  ищу  тебя.  Ты  знак.  Когда  же  мрачные  тучи  рассеются?  Надеюсь,  нам  отпущен  не  столь  краткий  срок  для  этого.  Не  по  себе  потому,  что  я  не  сумею  найти  то,  что  возложено  на  меня  еще  до  моего  рождения.  Виною  долгий  сон.  А  теперь  еще  и  мрак  этого  мира.

«Верь…от  ныне  и  навеки».

Quaestus

И  все  же  слабые  лучи  непонятной  звезды  прорываются  сквозь  холодную  пелину…  Случаются  странные  вещи,  а  может  правы  те  ,кто  подумал  «она  сошла  с  ума»?
Вот  он  –  образ  из  моих  грез,  один  затерявшейся  житель  моего  мира,  я  нашла  его.  Но  к  нему  тоже  не  проникает  солнце.  Почему  человек  столь  привязан  к  земле?  А  он,  мой  вестник  ,не  человек…и  это  радует  меня.  Ведь  немало  лет  прошло  с  тех  пор,  как  мы,  люди…людишки,  стали  волками  друг  другу.  Но  все  же,  мой  вестник…
Что  видишь  ты,  глядя  на  небо?  Вот  солнце  светит  на  нас,  и  будто  крест  вырисовывается  в  его  лучах.  Это  благословение?
Хочется  покоя…Зимнее  холодное  настроение  отошло  в  прошлое,  впереди  пробуждение.
Моя  душа  согрета  иным  солнцем,  от  того  так  весело  зовут  меня  вороны.  И  мне  кажется  это  они  –  стражи  моих  поступков.  Я  иду  здесь  и  они  летят  надо  мной  в  черных  одеяниях,  загадочные  и  обычные  существа…  Но  все  же,  разве  загадка  существует  отдельно  от  того  ,с  чем  ее  ассоциируешь?    Вот  они,  их  голоса  разрывают  поднебесье.  Я  не  вижу  где  они.,  но  чувствую    -  рядом.  Кого  призывают  эти  птицы?  Они  говорят…
Они  знали  задолго  до  начала  Поиска,  кого  следует  привести  ко  мне  однажды,  брошенной  и  осмеянной  в  этом  нечеловеческом  мире  –  Империи  Ярких  Огней.  Я  ношу  черную  одежду,  извините…Я  не  от  мира  сего.  Они  дарят  спасение  –  мои  черный  стражи.  Но  вот  моя  вера  колеблется.  Снова  ощущение  единства  с  этим  миром  и…
Лужи  высохнут.  Асфальт  тоже…  И  я  не  хочу  чтобы  такое  случилось  с  моими  слезами  и  надеждами.  Слезы  –  это  жемчуг,  это  нечто  твое,  в  котором  боль  и  страдание…  хотя  иногда  и  радость.  Если  бы  это  был  жемчуг(прости,  вестник),  я  была  бы  богатой.  Сколько  слез  пролилось!

Нарисуй  образ  ворона.  Он  одинок.  Но  где  тот  пейзаж,  что  ты  нарисовал?  Как  отыскать  все  те  чудесные  картины  из  своего  воображения?  Они  в  том  уединенном  месте,  куда  не  ступит  нынче  твоя  нога…  Земля  будущего  чуда  –  так  пишут  в  книгах…  Хотя  нет,  там  написанные  совсем  иные  слова…Может  вороны  несут  ко  мне  ответы?
А  что  такое  Книга  Жизни?  Почему  некоторые  говорят,  что  их  судьбы  там  нет?  Кто  разрушил  мир  и  покой  души  поэтов?

Gaudium  
Вот  они  спускаются  ко  мне  –  вороны,  стражи.  Они  сохранили  его  душу  –  душу  того,  кто  был  утерян  много  часов  назад.  Они  вернули  его  ко  мне,  одев  в  иной  наряд.  Такой  черный,  как  мой,  но  намного  лучший.  Он  один  из  них,  но  все  ворон,  не  больше…
   Вот  он  сидит  на  ограждении  кладбища  и  смотрит  с  любопытством  на  меня.  Хотя  умеем  ли  мы  читать  мысли?  Почему  я  так  уверена  в  его  любопытстве?  Я  умею  читать  только  чувства….Но  откуда  знать,  не  разорваны  ли  границы  эмпатической  связи  между  нами?  Между  всеми  людьми?  А  он  человек?  Я  вижу  друга  в  облике  иного  существа.  Черный,  совсем  неизвестный,  он  откроется  мне  когда-то,  взлетит  ввысь,  но  к  разумным  пределам,  где  солнце  греет,  а  не  сжигает,  зачерпнет  своим  крылом  горсть  лучей  и  вернется  на  землю.    Он  сядет  ко  мне  на  плечо  и  согреет  душу.  
я  не  прошу  его  остаться.,  но  он  не  улетает…  Вот  я  иду  по  аллее  парка,  она  движется  вперед,  заснеженная,  хранящая  отпечатки  следов  еще  кого-то  (это  невечное),  ведя  навстречу  разных  людей,  но  кто  из  них  способен  сделать  то,  что  я  жду  лучшим  образом?  Лучше,  чем  ворон?
Я  робко  смотрю  по  сторонам,  вот  старое  дерево,  на  нем  нет  листьев.  но  там  сидит  мой  призрак.  И  когда  один  из  лучей  вырвался  наружу,  озарив  скорбным  сиянием  снег,  он  взлетел  и  сел  ко  мне  на  плечо.  По  истечению  многих  часов  я  нашла  то,  что  искала,  то  что  живое,  но  было  где-то….
Он  мой  призрак,  мой  хранитель  светлой  грусти,  страж  поступков.  Но,  увы,  не  Ангел  Хранитель.  А  видел  ли  ты  их  лики?  Ты  молчишь,  но  понимаешь.
И  так  проходят  дни.  Небо  то  разрывается,  то  снова  прячется  в  облака.  точно  как  в  моем  внутреннем  мире.  Солнце.  Оно  несет  свой  свет  и  иногда  достигает  цели…  К  нему  же  –  нет.  Его  черная  маска  скрывает  путь.  Сорвать  ее  –  значит  надругаться  над  чувствами.

«-  Спрячь  свою  невинность  под  черным  одеяньем,
спрячь  свои  страхи  под  бледной  маской…»

«Спрячь  все,  что  твое  и  не  делись  ним  ни  с  кем.  Кроме  меня…»

Я  иду,  и  ворон  сидит  на  плече,  люди  не  замечают  меня,  а  кто  замечает,  думает  –  «сошла  с  ума»…  Мы  все  давно  потеряли  рассудок,  так  что  же?  кто  скажет  с  уверенностью,  что  он  не  сумасшедший?
Тяжесть.  Что  за  тяжесть  в  душе?  Кто  посадил  зерна  греха  в  моем  сердце?  Ворон  исклюет  их  и  освободит  меня.  А  пока  под  редкий  смех  прохожих  он  движется  вперед  вместе  со  мной.  А  тот  ли  путь  мы  избрали?  Не  хочется  ли  нам  пойти  более  доступным  путем?

Pavor
Откуда  этот  шорох?  Шорох  ли?  Кто-то  смеется…Это  ребятишки  хулиганят.  Почему  столько  злости  я  вижу  в  тех,  кто  чист  и  неосквернен?  Почему  столько  холода  и  боли  от  созерцания  их  лиц?  А  ты  это  видишь?  Мой  вестник,  ты  умеешь  говорить,  я  знаю,  пусть  никто  кроме  меня  и  не  слышит  твоих  слов.

«Я  рядом,  я  здесь.  Они  не  слышат,  но  ты  знаешь  –  ветер  принесет  мои  слова  к  тому,  для  кого  они  написаны…  Спрячь  свою  невинность…»  

Небо  разомкнулось,  светлый  луч  пролился,  но  спустя  минуту  (а  в  моем  представлении  много  лет…  )  как  Он  прилетел  и  сел  на  плече,  и  вместе  с  тем    стал  частью  моего  мира,  единым  целым  с  моими  грезами  и  жемчугом,  сияющем  в  лучах  иного  солнца,  а  не  гостем,  как  проходящие  и  плюющие  в  лицо.  Небо  пролило  свой  свет  на  нас.  Впервые  за  2000  лет.  Ты  смеешься?  Нет,  ты  не  из  таких…  лед  сковал  сердца  многих,  но  это  оледенение  обошло  тебя.  Ведь  в  тебе  свет.

Но  кто-то  заставил  океан  голубизны  снова  скрыться  в  сером  покрове.  Я  приковала  свой  взгляд  к  его  оперению,  оно  блестело  совсем  недавно,  а  теперь  вдруг  стало  опять  траурным…
Это  знак  –  опять  этот  смех.  Я  привыкла  к  насмешкам.  А  ты,  мой  черный?  Нет.  Тебя  не  ранят  насмешки,  черный  покров  отпугнет  врагов  покоя,  тех  кто  разрушил  покой  души  поэтов  2000  лет  тому  назад…  Ты  сказал:
«Верь,  что  однажды  дороги  сойдутся  там  ,где  разошлись,  и  тот  кто  взял  победу(как  ему  казалось)  над  нами,  бедными,  слепыми,  падет  в  прах.  А  за  ним  и  вся  жестокость  и  серость  нашего  мира.  От  ныне  и  навеки».  

И  тут  кто-то  (один  из  большинства.  Да,  они  рядом  и  действуют  через  нас  –  убийцы  братьев  и  сестер.  Мы  ведь  одно  целое)  вытаскивает  оружие  и  хочет  использовать  его  против  ближнего  своего.  Черная  душа?  Нет,  жертвы  иной  силы,  которая  заносит  кинжал  над  тобой,  рукою  того,  кого  ты  знаешь,  или  же  не  знаешь,  но  он  человек  с  виду…И…  Нет,  это  иное  оружие,  более  изысканное  –  стрела.  Старомодно,  но  как  эффективно!  Сейчас  ее  выпустят  в  меня…  Как  и  2000  лет  назад,  я  привыкла  к  насмешкам.  Небо  излечило  былую  боль,  но  грязь  не  терпит  белизны,  мой  вестник.  Она  нахлынет  на  меня,  за  ближайшим  поворотом.  Хотя  эти  жертвы  силы  иной  ждут  здесь  и  сейчас.  В  этот  миг  многие  думают  о  себе.  Но  он,  мой  страж,  не  испугается  и  будет  рядом  до  конца.  Бедняжка,  верни  лучи  солнца  назад  туда,  откуда  ты  их  почерпнул,  пусть  их  свет  не  топчут  ноги  неблагодарных!  Не  забудь  исполнить,  meum  angelus  pennatus  ,хотя  ты  в  черном  одеянии.  
Оставь  мне  свое  перо,  я  возьму  его  с  собой.  


Ammisio
Но  кто  способен  предсказать  верно,  то,  что  написано  в  Книге  Жизни?  Он  сказал,  что  его  судьбы  там  нет…и  был  прав.  Стрела,  выпущенная  из  рук  улыбающегося  человека,  пролетела  мимо,  вот  почему  я  не  ощутила  обиды.  Она  не  задела  меня…
Случилось  чудо  и  она  просто  исчезла.  Но  нет…  если  бы  она  исчезла…  Но  иногда  стрелы  ранят  не  тех,  для  кого  они  предназначены.  Он  хотел  разделить  со  мной  мой  удел,  но  принял  его  сам  на  себя.  Достойно  и  спокойно.  Смех,  стреда  в  сердце  друга,  он  пал…  Задел  вуаль  на  плече…  Черный  ворон,  я  нашла  тебя  и  потеряла.  Ты  открылся  мне.

Вот  он,  хранитель,  страж  на  белом  снегу,  сверкающем  от  того,  что  появилось  солнце  на  долю  секунды.  Жемчуг  окутал  его  со  всех  сторон,  но  то  не  слезы,  а    лишь  легкий  покров  невинности.  Вот  он,  спустя  несколько  лет,  и  мига  для  Всевышнего,  лежит  здесь  окровавленным.  Я  склоняюсь  к  нему  и  поднимаю  перышко,  это  оно  предназначалось  для  меня  на  память…  Я  его  сохраню.  

Metamorphosis
Он  лежит  предо  мной  –  безобидный  под  звуки  хохота.  Подул  холодный  ветер.  Похоже,  что  сейчас  может  подняться  шквал  и  замести  твои  черные  следы  жемчугом.  Нет,  природа  не  гневается  на  неразумных.  Вот  луч  солнца  пал  на  нас,  словно  благословение.  Я  чувствую  тепло,  я  слышу  голос,  что  должна  тебя  спасти,  но  справлюсь  ли  я  с  этим  заданием?  Знаешь,  твои  добрые  слова  никогда  не  иссякнут,  как  и  мои  надежды.  Тебя  не  ранили,  но  убили!  И  солнце  играет  с  тобой.  Я  в  какой-то  миг  поверила  в  свои  детские  фантазии,  и  мне  показалось  –  так  случилось,  чтобы  оживить  тебя  и  вернуть  ко  мне.  И  мне  чудится,  что  твои  друзья  –  стражи  уже  здесь.  Я  подняла  голову  и  вижу,  что  ветви  укражены  их  силуэтами.  Они  смотрят  вниз.    И  когда  мой  взгляд  возвращается  к  тебе,  я  не  верю  глазам.  Ты  –  предо  мной  лежишь.  Не  ворон,  не  тот,  кто  сидел  на  плече  еще  вчера,  не  тот  ,кто  подарил  мне  свое  перышко,  а  ты!  Ты  плоть  и  кровь.  Душа  вернула  себе  облик.  Но  все  же  ничего  не  изменилось  –  он  окровавленный  в  черном  одеянии  на  белом  снегу,  луч  солнца  ласкает  с  высоты  землю,  а  я  должна  его  спасти.

Missio  

Мы  невольно  становимся  спасителем  чьей-то  души,  когда  того  даже  не  ожидаем.  Но  некто  всегда  готов  к  поискам  ответа.  А  ты  становишься  тем  человеком,  который  его  несет.  Для  некоторых  это  радость,  для  других  –  тайна.  Большинство  и  не  поймут,  отчего  им  вдруг  стало  легче  в  душе.  Они  не  помыслят,  что  каждый  их  поступок  взвешен  и  будет  отплачен  должным  образом.  Может  быть,  у  этого  случая  тоже  своя  миссия,  и  я  сыграла  немалую  роль,  хотя  одиночество  и  считала  наказанием.  Но  мир  дарит  прощение,  спасение.  И  очень  часто  причиной  этих  двух  явлений  становится  одно  событие.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151232
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.10.2009

Вершник осені

В  мені  зазвучала  мелодія  суму  -
така,  що  очищення  нам  придає...
То  спогади  ті,  що  забрало  минуле,
то  ніжне  до  тебе  зізнання  моє.
Ти,  осені  Вершник,  прямуєш  додому.
фарбуючи  в  жовте  усе,  де  бував.
Не  знаєш  ні  суму,  ні  щастя,  ні  втоми.
Ти  просто  від  того  звільнив  себе  сам.

В  тобі  не  лунає  мелодія  суму.
Минуле  -  як  частка  якої  нема...
Ти  втратив  залежність  від  тяжкості  думи,
А  я  віддалася  цим  думам  сама...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150532
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2009

Думи, які таїть осінь

Подивися  -  навколо  розлита
ніжна  осінь,  крізь  неї  ти  йдеш.
Твоя  сутність  вогнем  оповита,
Ти  його  в  своїм  серці  несеш.
Жовтий  колір  проник  в  твою  душу,
Ось  народження  мудрих  думок
Про  майбутнє  життя  невмируще
І  до  нього  лише  один  крок...

Смерть...життя...  порівняй  ці  світила
І  відчуй,  що  навколо  не  смерть...
Так  відроджує  щось  і  людину,
Розганяючи  темряву  геть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150529
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2009

Пошук суті

Не  видно  суті,  де  вона?  
Її  пожерли  дикі  зграї?  
І  день,  що  ніч  -  лише  пітьма...  
Що  день,  що  ніч  -  усу  вбиває...  
Ось  хтось  ввійшов.  Мій  плине  час.  
Здіймає  гість  свої  покрови.  
усе  згадалось  раптом  враз.  
Печально  кличуть  павших  дзвони...  
І  я  встаю  і  йду  на  край.  
Я  розганяюсь  і  стрибаю.  
Вмить  лебідь  чорний  диких  зграй  
Тебе  запрошує  до  раю.  
дивлюсь:  не  рай,  лиш  пепел,  тлін.  
І  їхня  доля...вигорає.  
А  гість?  То  сумнів.  Ось  хто  він.  
Як  пізно  все  я  відчуваю...  
Так  де  є  сутність?  З-під  крила  
Тепло  черпають  павші  душі.  
А  я  знов  осторонь.  Сама...  
Я  йду  назад,  бо  жити  мушу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.10.2009

Заклик до змін

Давай  скинемо  скорбні  покрови,  
Розмалюємо  світ  у  яскраве  
І  зруйнуємо  смуту  в  основі,  
Щоб  всі  помисли  чистими  стали.  
Та  не  може  тебе  врятувати  
Тільки  прагнення  самообману.  
Можна  вічно  свій  погляд  ховати.  
Та  не  довше,  ніж  пізно  як  стане...  
Та  ці  чорні  покрови  ,як  стіни,  
Не  як  прагнення  щось  поховати.  
Ми  сховати  себе  не  зуміли  
Від  жорстокої  смертної  плати...  
І  як  скинеш,  яскравість  не  прийде,  
Бо  душа  мерзлотою  покрита,  
А  себе  обманути  ще  вийде.  
В  цьому  відповідь  -  що  значить  жити.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148147
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009

Трагічність буття

Час  іде,  а  та  сама  картина  
Відкривається  нашим  очам:  
Хибний  шлях,  де  прямує  людина...  
Поряд  хтось.  А  по  суті  ти  сам...  

Знову  Змій  одягне  нову  шкіру,  
Ось  і  простір  належним  думкам.  
За  обман  віддаєш  ти  довіру...  
Поряд  хтось.  А  по  суті  ти  сам...  

Можна  сотні  разів  це  сприймати.  
Знов  поповниться  список  цих  драм,  
Де  для  того  герой,  щоб  страждати.  
Поряд  хтось.  А  по  суті  ти  сам...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148146
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.10.2009

Бенкет свободи

Щойно  все  вдягне  темне  вбрання,
Дух  свободи  постане  з  порталу,
І  обірветься  шлях  навмання,
Все  проникне  у  силу  незнану.
Тут  не  місце  для  пошуку  слів,
все  сприймається  як  підсвідомо,
Тут  застине  безмежний  плив  днів,
Дух  свободи  занурить  все  в  кому.
Серед  темних  доріжок  є  шлях,
Що  відкритий  лиш  раз  без  причини,
А  над  ним  темний  вимір  простяг
Вірний  месник,  хранитель  людини.
Тут  не  місце  війни  у  тобі,
Читко  вибір  вже  зроблений  ними,
Хто  прийшов  -  той  володар  собі.
Хто  помер  -  той  вже  вдруге  не  згине!
Над  високою  вежею  мрій
Простягається  зоряне  коло,
Імена  загоряться  творців...
Все  сприймається  вже  несвідомо.
Нас  щось  п\"є  із  середини...  Звір
своїм  оком  пильнує  крізь  шкіру.
Він  п\"є  жадібно  цінний  ефір,
як  впиваються  кров\"ю  вампіри!
Цей  бенкет  ,як  призив  до  сторін,
до  частини  всьго,  що  є  поряд.
І  нарешті  з\"являється  Він,
неспокійно  блищить  його  погляд
Хтось  відразу  ж  і  зробить  уклін,
Носій  світла  подасть  йому  руку.
В  той  же  час  пролуна  з  небес  грім,
та  чи  варто  згадати  про  муку???
Їх  звільнило  від  болю,  сумлінь,
В  них  забрали  оте,  що  боліло...
У  ОСНОВИ  ВІДРІЗАЛИ  ТІНЬ,
порожнечу  залишивши  тілу....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147830
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.10.2009

Застивша теперішність

Усе,  що  є,  не  терпить  змін,
Знов  сумнів  одягне  личину.
В  потоці  мороку  хвилин
Повільно  час  вбива  людину...

Не  має  меж  в  петлі  часу,
В  ілюзіяї  хтось  знайде  силу...
В  потворності  -  святу  красу..
А  хтось  -  теперішність  застилу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142759
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2009

Політ життя

Літаю  серед  хмар,
змальовую  картини,
дивлюсь  в  небес  блакить
з  наївністю  дитини.

Замріяне  дитя,
середньовічне  диво,
В  петлі  нових  часів,
наївність  цю  покрило...

Шукаю  світлість  душ,
прямуючи  з  тобою,
Вітаючи  краї,
що  линуть  підо  мною.

На  крилах  цих  бажань,
які  щось  породило
я  знову  серед  хмар,
в  мені  душа  дитини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142757
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.08.2009

Відсутність взаєморозуміння

Людей  лякає  глибина
і  погляд  свій  вони  ховають.
Та  хто  пірнув,  той  добре  зна,
які  скарби  на  дні  бувають.

Та  легше  бігти  послідам
і  сміючись  топтати  квіти,
віддавши  дух  під  владу  снам
БО  ВАЖКО  ПРОСТО  ЗРОЗУМІТИ!!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141932
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2009

Погляд на простір життя

Once  you  turn  your  face
to  all  the  things  around-
just  an  ugly  miser  place
and  nothing  can  be  found.


Обертаюсь,  дивлюся  на  те,  що  навколо.
Мізерного  типу  оця  пустота,
бо  щоб  не  шукав  тут,  не  знайдеш  ніколи.
Повтор  помилок  і  гірка  простота.

І  це  може  шкіру  твою  пронизати,
звільнити  приховане  ,дати  втекти
отій  порожнечі,  і  сильною  стати...
і  світло  погасне,  і  зникнуть  стежки.

Обертаюсь,  дивлюся  ким  встигла  я  стати-
ледь-ледь  помітний  зразочок  тепла,
не  здатний  любити,  боротись  ,чекати.
Де  суть,  яку  б  сутність  моя  принесла?

Печаль  обіймає  мене,  не  пускає.
Я  впала  на  камінь  в  пориві  ридань.
Тут  слово  для  тих,  хто  це  все  розпізнає.
Причина  шукати  в  житті  сподівань.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140991
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2009

воскресіння ніжності

Зів"яла  троянда,  краплини  на  склі...
І  хто  прочитає  печаль  всю  в  тобі?
І  хто  віднайде  вірний  шлях  із  думок?
Страшно  ступити  вперед  хоча  б  крок...

Полишена  ніжність,  загублений  час,
І  хто  віднайде  вірний  спосіб  для  нас?
І  пахне  чужим  кожна  квітка,  трава...
А  серед  чужих  бо  своїх  не  бува...

Впиваються  в  шкіру  ці  гострі  шипи...
Загублена  віра.  Її  не  знайти.
В  очах  же  твоїх  прочитала  тепло.
Ось  серце  моє  хоч  когось,  та  знайшло.

Оживша  троянда,  проміння  в  вікно
в  душі  моїй  світло  своє  віднайшло.
Рострачена  ніжність  воскресла  з  води.
Трояндами  стежка  покрила  сліди.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140990
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.08.2009

отрута сутності

Ковтай  отруту  -  смакота,
Швидке  сп"яніння  -  так  невинно,
Причина  глибше-  сліпота,
руйнація  душі  невпинно.

Перед  тобою  обрій  мрій,
Лови  їх  всі  за  хвіст  без  страху.
Це  розум  твій  і  вибір  твій,
тікай  від  всіх,  хто  прагне  краху.

Ковтай  спокусу  -  це  твій  шлях,
Мершій  біжи  на  зустріч  смерті.
Бо  вже  пощез  той  світлий  страх!
(Пробач  ,якщо  це  все  відверто...)

Злови  ж  ту  руку  -  ось  вона
тебе  тримає  над  проваллям.
Є  ще  хвилина.  Лиш  одна.
Нехай  же  буде  це  востаннє.

Прокинься  "я"  ,це  вже  не  гра!
Тебе  засмоктує  болото...
А  ворогів  же  більш  нема,
лише  одвічний  бій  скорботи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139414
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2009

Омана

Вона  йде  ,а  за  нею  лиш  пил,
Кожен  крок  -  то  спокуса  прийняти
її  погляд.  Там  дух  їх  застив,
вся  можливість  себе  врятувати.

Кожну  мить  же  литить  безліч  крил
на  розпечену  землю  в  спокусі,
в  насолоді  вдихаячи  пил...
це  ,я  знаю,  як  раз  в  її  дусі.

Тягнуть  руки  -  хапають  лиш  сон,
Бо  для  них  це  було  лише  грою.
Крок  вперед  -  раптом  впало  з  долонь
лезо  смерті.  Скорбота  з  тобою.

Плине  час  і  все  йде  навпаки.
Кожен  крок  -  то  поближче  до  неї.
І  загублений  шлях,  щоб  втекти.
Не  втечеш  бо  від  долі  своєї.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139156
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.07.2009

Amicus verus

Холодний  подих  за  вікном,
нема  того,  що  окриляє,
Лиш  біль  у  келиху  з  вином,
і  все  чогось  душа  чекає.

І  в  тій  душі  живуть  вітри,
повсюди  ж  спека  набридає,
І  як  ти  міг  таке  знайти?
Та  є  душа,  яка  шукає...

І  ти  читав  ті  всі  думки,
а  нині  відстань  розділяє
Того,  Хто  прагнув  утекти,
й  того,  Хто  кращого  чекає.

Холодний  подих  не  за  склом,
він  тут  -  в  середині  -  в  глибинах.
Побачити  б  цю  мрію  знов!
А  поки  я  черпаю  сили

З  потоку  пристрасних  думок,
де  я  відчула  твої  крила...
Такі  м"якенькі,  наче  шовк,
твоя  ж  душа  -  така  невинна!

І  знову  ніч,  і  знову  спів,
совиний  хор-  такі  страждання.
Душа  в  полоні  голосів,
і  весь  той  крик  -  тобі  зізнання.

Безодня  спить  в  твоїх  думках,
і  не  в  вині  черпєш  сили,
бо  мрія  вже  в  твоїх  руках,
а  поряд  тут  лежать  ті  крила...

Це  всі  слова,  ну  от  і  все.
Я  сподіваюсь,  ти  відчуєш.
Нехай  же  вітер  донесе
іх  всі  туди  ,де  ти  ночуєш!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139016
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009

Почуття Тіні

Невже  моя  печаль
помітна  серед  цвіту
тих  незбагненних  мрій,
тих  посмішок  по  світу?

Невже  в  моїх  словах
присутнє  щось  фатальне,
той  непомітний  крах
мрійливих  слів  востаннє?

Невже  це  всі  слова?
Як  можна  щось  відчути?
Брехня?  її  нема.
Мабуть,  повинна  бути

Така  собі,  як  тінь,
цим  помарнілим  словом
покрила  я  той  біль,
та  він  пробрався  знову

У  вежу  моїх  мрій,
що  домом  наче  стала.
Я  -  Тінь  ,я  -  образ  твій,
хіба  цих  слів  замало?

Той,  хто  пізнав,  відчув,
той,  хто  відчув  ,той  знає.
Ким  є,  ким  став  ,ким  був,
і  що  в  душі  зростає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139015
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.07.2009

Потік думок

Забудь  усе  що  знав,
Забудь  своє  ім"я,
і  йди  до  краю,  дна.
там  стежка  є  твоя.
У  прірву  туди  йди,
тікай  від  свого  "я",
забудь  усе,  що  знав.
(У  тому  біль  твоя!)
Тікай  від  самоти,
тікай  на  край  землі,
(хто  сильний  ,той  біжить,
лишаються  ж  слабкі!)
Забудь!  Про  що  це  я?..
Ти    ж  впав,  а  я  стою.
Пробач  та  пам"ятай:
Рятуй  душу  свою!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137385
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2009

Memento mori

Вона  прийде  за  тобою,
пам"ятай  її  й  шануй!
Подих  з  чорною  журбою
нині  краще  ти  відчуй!
не  лякайся,  це  все  прийде.
це  початок,  не  кінець  -
сонце  знову  тоді  зійде,
якщо  все  не  нанівець
звів  ти,  друже  мій.  Побачиш
як  застине  в  жилах  кров,
кожну  помилку  пробачиш,
знайдеш  в  серці  ти  любов.
Вона  прийде  за  тобою,
пам"ятай,  її  не  квап.
Той,  хто  зве  життя  це  грою
не  звільнить  себе  з  тих  лап.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.07.2009

Картина наших душ

В  цих  сірихстінах  відчувай,
що  нині  мертве  те,  що  тліло.
Так  встань,  піди  і  поховай
колишні  білі  ,чисті  крила.
В  цих  сірих  стінах  ти  поглянь:
лежить  приховане  створіння,
шукає  марних  сподівань,
як  ти  шукав  колись  спасіння...
А  нині  тлін,  і  світ  заснув
в  тобі  -  те  царство  нерозкрите.
Час  не  настав  і  не  минув,
та  марно  все  життя  вже  вбите.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136671
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009

Загублене ім"я

Спасіння  від  зла  та  страждань...
Вогнем  ці  слова  обпікають.
Так  падають  раптом  і  вниз
усі  ті,  хто  палко  чекають?

Кого  я  назвала  ім"я
Володаря  вітру?  Оману?
Він  крила  свої  загубив
в  полоні  гнилого  туману.

Спасіння  від  зла  та  страждань...
А  може  ,він  світлим  ще  стане?
Чому  саме  образ  і  твій
поглинули  чорні  тумани?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136667
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.07.2009

Співчуття

Мовчання.  Тиша.  Крила  скуті.
На  роздоріжжі  тінь  лежить.
шукав  та  не  знайшов  ти  суті  -
ну  а  без  неї  як  прожить?
Ось  тінь  та  біль,  та  мова  звуків,
останній  подих  -  все  живе,
позбавлене  лиш  жвавих  рухів.
що  це  таке?  звідки  пливе?
Жорстокість  вб"є,  мовчання  прийде...
Ти  хто  такий?  Бо  я  -це  я...
Такий  ,як  ти  до  краю  дійде.
Та  не  впаде  така  як  я.
О,  так...  це  ж  та  колишня  мрія.
Сміюсь...можливо  ,це  все  сміх.
я  захищатися  буду  нині
і  так  зухвально  -  від  усіх!
Бо  я  це  я!  кидай  каміння,
гадай,  що  впала  я  з  Луни...
Бо  в  цьому  бачу  я  спасіння!
А  що  побачили  в  тім  ви?
Нічого.  Тишу.  Смерть  і  розклад
душі  і  тут  виною  він!
я  так  хотіла  зла  позбутись,
але  й  сюди  проник  той  гнів!
Та  світлий  промінь  знову  лине,
відкрий  же  очі,  встань  від  сну!
бо  той  хто  спить  скоріше  згине...
і  не  дізнається  чому....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136373
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.07.2009

Сповідь ескапіста

Тікати  й  тікати  з  жахливого  стану,
пірнути  у  прірву  свого  небуття,
поховати  нарешті  на  дні  океану
мізерну  пародію  свого  життя.
тікати  й  тікати,  ховатись  у  стінах
надії  й  відчути  у  серці  тепло.
Відчути,  що  з  чимось  ти  станеш  єдиним  -
з  тим,  що  любов  свою  завжди  несло....
Тікати  і  впасти  на  камінь  холодний,
побачити  розклад  душі  й  відійти.
У  серці  знов  стогне  плач  той  скорботний
Та  голос  лунає,  що  треба  ж  іти.
Зірвало  пов"язку  ,відкривши  враз  очі
на  те,  що  повсюди  лютує  той  звір.
Він  живиться  вдень  всіма,  хто  охочі
Жити  і  лише  пнутися  з  шкір.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=135760
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.07.2009

Володар вітру летить на полювання

Your  manacles  on  the  wings  -
my  dreams  once  turned  alive....


Зі  своєї  високої  вежі,
розкинувши  вітряні  крила,
ти  спукаєшся  легко  на  землю.
Що  за  сила  тебе  породила?
та  ти  Вітер...  Навіщо  ж  питати?
Ти  Володар  вітрів  з  того  літа...
Я  тебе  і  боюсь,  і  чекаю.
я  -  та  Тінь,  лиш  не  з  цього  я  світу.
запаливши  у  серці  кострище,
ти  залишиш  мене  на  дорозі,
щоб  чекала  чогось.  Може,  болю?
та  чекати  я  більше  не  в  змозі.
Ти  повинен  мені  показати,
що  ти  друг,  на  якого  чекала.
Не  соромся,  Володаре  вітру,
Тінь  невидима  явною  стала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134961
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2009

Contradictio

Втопитись  у  морі  надії,
на  хвилях  пустих  сподівань?
ні,  закінчилася  стежка,  
стежка  жахливих  страждань.
Плакати  сріблом?  Ніколи,
годі  безглуздих  думок.
Дар  -  це  життя  нам  від  Бога.
Від  смерті  ж  назад  зроби  крок.

Він  хоче  здобути  всі  душі,
у  мене  своя  сила  мрій.
Зло  перемогу  дістане?
Думати  навіть  не  смій.
це  те,  що  товкає  в  тенета
смерті,  навіщо  цей  жах?
шлях  наш  веде  лиш  до  світла.
доля  -  лиш  в  наших  руках.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134959
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.06.2009

Елегія розбитої мрії

Я  хотіла  тебе  врятувати,
запаливши  зірку  надії,
а  тепер  я  не  в  силі  брехати  -
ти  далекий  від  образу  мрії.

я  хотіла  побачити  друга,
а  не  жертвою  бути  печалі.
Від  депресій  твоїх  вічна  туга  -
а  в  душі  ніж  з  холодної  сталі.

Я  хотіла  тобі  показати,
що  є  віра,  яка  захищає,
а  тепер  я  не  в  силах  брехати  -
образ  твій  мене  вірно  вбиває.

Я  хотіла  побачити  світло,
а  не  з  темрявою  обвінчатись.
Це  кінець,  бо  мені  все  набридло,
як  ти  можеш  на  щось  сподіватись?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134740
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009

В хвилини печалі

В  хвилини  печалі,  у  стані  блукання,
коли  сипле  місяць  срібне  проміння,
коли  ти  не  в  змозі  ховати  бажання,
а  ніч  не  приносить  тобі  сновидіння,
коли  вже  за  північ  ,а  ти  все  блукаєш,
коли  в  серці  холод  від  слів,  що  звучали  -
ти  мрієш,  ти  віриш  ,ти  прагнеш  ,шукаєш,
але  то  минуле,  хвилини  промчали.
Тоді  тільки  привид  з  тобою  на  пару
розділить  страждання  у  темряві  ночі,
Від  подиху  того  лиш  легше  не  стане,
бо  він  не  відчує  того,  що  я  хочу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134738
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.06.2009

Від серця до серця

Зізнатись  страхові  твоєму,
що  вже  покрив  твоє  життя,
прокинутися  за  межею,
де  вже  не  має  вороття.
Губити  срібло  сліз  невпинно
і  пам"ятати,  як  було.
Є  тільки  страх,  і  це  єдине
в  тобі  існує  вже  давно.
Не  має  слів,  щоб  передати
той  розпач  ,біль  і  все  таке.
Так  легко  утикти  і  спати,
тоді  життя,  може,  й  легке.
Але  прокинувшись,  не  спиться  -
ти  бачиш  світ  кривих  дзеркал.
Усе  ,що  є  тут  ,лиш  іскриться.
Насправді  світ  вже  мертвим  став.
Вставати  ,падати,  взлітати...
не  має  крил  ,хоча  були...
Ти  можеш  вірити  ,жадати,
а  можеш  бачити  лиш  сни...
Ти  можеш  падати  й  лежати,
а  можеш  ледве  волоктись.
Так  хочеться  всім  закричати  -
Це  смерть  ,тікай  мерщій!  Прокинсь!
Не  чути  слів,  усе  поснуло.
Лиш  страх  в  мені  все  ще  живий....
Не  мало  днів  с  тих  пір  минуло,
а  світ  жорстокий,  світ  сліпий...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134177
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009

Слід душі

Ось  бачиш  -  слід  росою  вкритий,
Він  йде  далеко  і  зникає.
Ніхто  не  бачить  того  сліду,
то  слід  душі,  яка  шукає.

Чого  шукати,  запитаєш,
в  якихось  хащах  між  кущами,
де  кожен  слід  росою  вкритий,
де  більше  душ  людських  не  має.

Отож  неначе  навіжена
та  Тінь,  Душа  (як  заманеться)
шукає  душу  не  зловісну,
а  може  ,дехто  й  віднайдеться.

Колись...  а  поки  тільки  мрії.
Та  то  душа,  її  не  бачать!
Її  залишать  без  уваги
і  буде  все  ,як  є,  а  значить  -

Шукати  треба  ,хто  цінує
її  казковий  світ  та  вдачу.
Бо  тільки  ті  не  пройдуть  мимо,
Вони  відчують  і  побачать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134174
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.06.2009

Світла смерть

Світла  смерть  -  народження  і  воля,
в  потоці  часу  крила  -  це  думки,
коли  реалія  розбила  ніжні  мрії
нещадно  так  -  все  на  дрібні  шматки...
То  ось  де  крила  -  в  серці  без  скорботи,
замріяному  легше  плинуть  вдаль.
Там  образ  чийсь  укаже  мені  стежку,
перетворивши  в  радість  весь  мій  жаль.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133774
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2009

Маленьке прохання

Читай  мою  сповідь  у  погляді  ,  ну  ж  бо!
Бо  погляд  то  дзеркало,  знаєш  чи  ти?
Мій  біль  -  лише  прагнення  вірної  дружби.
Питання  моє  -  куди  йти,  щоб  знайти.

Якщо  трохи  вовком  живеш  в  цьому  світі
чи  знайдеться  дехто,  хто  знає  таке?
Помітить  чи  ні  душу  в  білому  світлі  -
душу  ,що  мислить  про  щось  не  низьке?

Читай  мою  сповідь  у  погляді  ,швидко,
доки  ще  не  вмерла  троянда  надій...
Убий  цю  скорботу  ,цей  біль  -  це  так  бридко.
Прийди  ,вітлий  Дух,  прийди  з  моїх  мрій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133773
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2009

Ілюзії реальності

Коли,  здається,  шлях  закрто,
і  день.  що  вчора  був  ,триває,
коли  все  істинне  розмито,
а  здатності  до  мрій  не  має,
Коли  забув  все,  що  з  тобою,
а  від  нового  затаївся  -
немов  покараний  ганьбою  ,
не  з  того  світу  ти  з"явився.
Так  хочеться  назад  тікати,
забути  що  є  ця  свобода
із  поміж  всього  вибирати  -
де  страх  ,де  смерть  ,де  насолода.
щасливі  ті  ,хто  не  впадає
в  той  стан  ,що  важк  вгамувати.
Хто  розуміє,  той  і  знає,
як  важко  часто  обирати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133315
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2009

Страх

Не  в  силі  казати  ім"я,
призивати  тебе  з  глибини,
Я  забула  лише  хто  є  я,
Пам"ятаю  лиш  мрії  та  сни.
Не  в  силі  читати  слова,
що  ледве  озвуться  в  мені.
Я  забула  хто  я  сама...
І  де  я  -  в  мрії  чи  в  сні?
І  хто  те  створіння,  що  я
нині  зву  іншим  ім"ям...
То  світла  частина  чи  зла?
Скажи  мені,  ти  ж  знаєш  сам.
Скажи  і  звільни  з  суєти.
набридло  ходити  однвй...
Небесна  блакить  -  от  хто  Ти,
А  я...  Я  образ  лиш  Твій...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133312
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.06.2009

Хтось

Хтось  пройшов  по  краплинам  із  сліз,
і  не  знає  від  чого  ті  сльози.
І  не  знає,  що  радість  приніс
в  ту  країну  де,  лиш  вітер  та  грози...
хтось  поглянув  на  цвіт  серед  трав
і  не  знає,  що  той  цвіт  відмирає,
що  для  цвіту  холодним  день  став,
бо  самотність  повільно  вбиває.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133172
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2009

Трішки суїцидного

Ти  бачиш  тінь  перед  собою,
сукупність  всіх  минулих  днів.
Минає  час  і  сотні  слів,
а  лист  лякає  білизною.
На  волю  просяться  питання,
на  волю  рвуться  мов  струна,
думки  -  чому  ж  душа  німа?
Думки  -  хвилина  це  остання...
Рятуйте  душу  від  вогню,
щоб  не  горіти  їй  бажанням
покінчить  бридко  всі  страждання,
залишивши  лиш  тінь  свою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133171
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2009

Не просто зузір"я

Хтось  розсипав  в  темряві  зорі,
щоб  загубленим  шлях  показати,
щоб  звести  їхні  очі  на  небо
та  примусити  правду  шукати.
То  моєї  душі  сподівання
серед  бою  віри  й  зневір"я.
Те,  що  світло  несе  крізь  скорботу  -
то  слова,  а  не  просто  сузір"я.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132692
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2009

Безглуздя

Посміхнутись  легше,  ніж  втекти,
в  посмішці  буде  надія.
То  поцілунок  від    моєї  душі.
Поцілунок  тобі,  Моя  Мрія!
Ти  можеш  розтати  в  ту  ж  мить,
коли  все  реальним  озветься.
Я  ж  намагатимусь  і  далі  так  жить,
мріяти    про  що  заманеться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132690
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2009

заклик

Заховай  свою  душу  в  темряві  ночі
під  надійним  покровом  мрій  і  примар,
щоб  голодні  лишились  всі  ті,  хто  охочі
скуштувати  найгіршу  між  інших  всіх  страв.
Заховай  свою  думку  не  дивися  їм  в  очі.
Всюди  нині  полюють  зграї  вовків.
То  дива  чи  страхіття  таїть  покров  ночі?
Та  ні,  тільки  реальність  прийдешніх  віків.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132440
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2009

Володар вітру

Ти  вип"єш  душу,  озирнувшись  на  мить,
ти  накинеш  на  крила  кайдани.
Почуття  страху  в  жилах  бринить  -
то  радість  сліпої  омани.
ти  посміхнешся,  а  за  тобою  вітри
нещадно  відкинуть  надію,
щоб  не  зуміла  я  слідом  піти  
і  зловити  за  хвіст  свою  мрію.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132439
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2009

відстань

Я  йду  за  тобою,  а  відстань  в  сто  кроків.
Де  те,  що  зможе  мене  врятувати?
ця  відстань  сягатиме  в  тисячу  років.
як  страшно  страхіття  в  собі  лиш  вбачати.
я  вовк,  що  тікає  від  зграї  своєї,
в  тіні  я  живу,  остерігаюсь  вогню.
я  не  зможу  опинитись  за  тією  межею,
бо  вони  не  помітять  душу  мою.
я  боюся  все  більше,  що  шлях  я  втрачаю.
Хтось  же  має  ховатися  ще  поміж  зграй!
я  не  знаю  від  чого  я  більше  втікаю.
Та  відчуваю  сильніше  пекло,  ніж  рай.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132159
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2009

Троянда під снігом

Ось  тобі  слова  -  троянда  під  снігом,
сніги  вже  розтали  .ніч  відійшла.
Тепле  проміння  в  серці  пролито,
до  сонця  цього  так  довго  я  йшла.
Вибач  мене  -  так  важко  встояти,
щоб  бруд  не  прикрасив  крил  білизни.
Так  важко  від  серця  слова  проказати.
Не  ангели,  люди.  Черстві  вже  всі  ми.
Так  легко  це  все  со  разів  проказати,
пізнавши  добро,  а  з  ним  теж  і  зло.
Від  себе,  я  знаю,  неможливо  тікати.
Та  все,  що  позаду,  зникло,  пройшло.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132158
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2009

Монолог

Не  треба  бачити  довкола
лиш  тінь  сумління,  що  німа.
Що  навкруги,  все  йде  по  колу
все  проти  всіх  і  з  усіма.
Це  протиріч  прості  тенета
це  невичерпне  де-жавю-
душа  то  смертна  ,то  безсмертна,
я  сподіваюсь,  я  живу.
 
Холодний  вітер  грає  пилом
кидає  подихи  тобі.
сьогодні  бридко,  завтра  -  мило:
йдемо  на  каяття  журбі.
Не  має  слів,  а  тільки  сльози  -
осінній  дощ,  омите  скло...
Усе  банальне,  несерйозне.
для  меншості  ж  не  все  одно.  
Куди  ж  поділись  барви  літа?
Куди  втекли  мої  слова?
Кудись.  Далеко  на  край  світу...
де  лиш  депресія  одна.
Печаль...  Не  треба  дорікати.
Це  тінь  сумління  що  німа.
Собі  ж  навчитися  чекати
бажаю.  От  і  всі  слова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131392
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2009

Що це?

Це  гра  чи  як?
Ховати  погляд,
дивитися  кудись  у  даль.
замріятися,
заховатись,
коли  в  душі  твоїй  печаль.
Чи  це  причина
донестями
бажати  бачити  у  снах
розмитий  образ  -
тінь  омани
Чи  може  це  "зриває  дах"?
Чи  це  лиш  пастка?
розставляє
їх  доля  ненароком  нам.
То  що  це?
Ну  скажи  ,мій  друже,
якщо,  звичайно
знаєш  сам...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2009

Блукання

Ти  блукаєш  серед  двох  субстанцій,
а  між  ними  істина  лежить.
Питання  -  відповіді.Все  як  завжди.
і  час  спливає,  і  зникає  вмить
усе  набуте,  дзеркало  надії  -
то  погляд,  то  мої  слова...
Все  що  є  тут,  невплинно  плине
кудись  вперед,  а  я    -  одна.
В  мені  сліди  якогось  звіра,
а  за  спиною  два  крила...
були..  а  нині  кудись  зникли.
Усе  пощезло...я  одна...
Розбите  вмить  все  на  шматочки,
Ілюзія  -  ось  що  лиш  є.
Вона  прикрасить  сірі  будні.
А  може,  все  й  життя  моє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130814
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2009

Culpa

Вона  шукала  порятунку
в  тих  стінах,  де  були  вогні.
Вона  шукала  туди  стежку,
вони  вели  її  вві  сні.
вона,  прокинувшись  побігла
туди,  де  доля  знак  дала.
Лиш  темрява  позаду  мліла.
А  в  ній  -  душа  її,  одна...
Холодні  стіни  обпікали
той  кожен  дотик,  вся  бліда
робила  Тінь  кроки  за  кроком,
а  час  спливав  немов  вода.
Здавалось,  шлях  давно  закрито
і  більше  сили  не  знайти.
Дарма  життя  було  прожито,
не  має  місць  куди  б  піти.
Серед  таких  тіней  прикутих  
неволею  примарних  втіх,
хвилин  зруйнованих,  забутих,
де  панував  величний  Гріх,
вона  прокинувшись  від  жаху,
шукала  стежку  -  ось  вона.
В  душі  тепер  лиш  суміш  страху,
жага  велична  і  нова,  -  
прокинутись  і  не  заснути,
ввійти  в  портал  і  назавжди
уберегти  все,  що  збагнуте,  
стерти  минулого  сліди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130813
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2009