| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Осінь знов натякає мені про своє повернення,
То дощем посіче, цвіркунам розладнає скрипки,
Згірклий дим понесе і раптово в обличчя оберне ним,
То листком пожовтілим пожбурить прямісінько в шибку.
Я читаю її послання поміж калюжами,
Намагаючись кожного разу минути Post Skryptum.
Я люблю тебе, осене, гостру, бурхливу, застуджену,
Але дай ще два тижні потішитись бабиним літом.
***
Кремацію осені вкотре вчинили завчасно,
Лиш дим перегірклий розвіявся містом байдужим,
І тужно кружляла жалобна процесія птаства,
Що тільки одній їй без осені буде сутужно.
***
Течуть дощі на розпочату осінь,
Змивають позолоту із дерев,
А десь під муром ще наївно просить
Тепла старенький скам’янілий лев.
Йому б ще спину трішечки погріти,
А йдуть дощі на тиждень наперед…
Гасають в парку і сміються діти,
Вилазячи до лева на хребет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215468
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2010
Вологі спини берегів,
Піском притрушені недбало
Манять мене, іду помалу,
Щоб не збудити їх від сну,
Хоч міцно сплять, я теж засну,
Вколисана піснями хвилі,
Вірші зриватиму доспілі
У кошик пам’яті, і хтось,
Кому заснути довелось
На спині берега навпроти,
Здивовано відкривши рота,
Гукне мене зі сну ясного.
Чи зможу доплисти до нього,
Щоб з’їсти скибочку вірша,
Зернята витрусивши долі?
Вже й сонце котиться поволі
Ген-ген за той старезний ліс,
За ним у полі виріс кукіль,
І видно білі пасма кіс
Хмарок, що сонцю гріють купіль
У тій ріці, де береги не чують звуку ні одного,
Хоча й тупочуть босі ноги,
І чується солодкий хруст,
А ще лунає тихий спів,
То зернятка колише хвиля,
Щоби росли і швидше спіли
Вірші для мене і птахів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215467
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.10.2010