| Сторінки (1/57): | « | 1 | » |
Привезли в деревню гроб,
Бабке - похоронку!
Ейный, стало быть, внучок
Прикололся тонко.
За имперского орла,
Сгинул так нелепо
Замочили пацана,
Где-то под Алеппо...
Эх раз, да еще раз:
Сгинул так нелепо,
Еще много-много раз,
Где-то под Алеппо...
Танк горит, а в танке том
Сашки да Сереги...
А Андрюхе из Керчи
Оторвало ноги...
Эх раз, да еще раз:
Сгинули нелепо,
Еще много-много раз,
Где-то под Алеппо...
В чистом поле Василёк
В Су-шке догорает...
В синем небе дымный след -
Сбил его Мухаммед.
Эх раз, дан приказ...
Сгинули нелепо.
Еще много-много раз,
Где-то под Алеппо...
M.R. 24.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618862
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 06.11.2015
Ну ось, з Божою допомогою, тепер і українською!
[youtube]https://youtu.be/TmrihamNAB8[/youtube]
Десь позаду етапи і брязкіт в'язничних запорів,
Матюки конвоїрів, три в'язні на нари одні,
А попереду сплять незнайомі ліси й сиві гори
У засніжених кедрових хутрах своїх.
Я валюся у сніг і лежу у заметі холоднім,
Підневільним не жив й помирати не хочу таким,
Краще вмерти від кулі, розп'ятим на табірнім дроті,
І хай справу довершать бенкетом круки́.
Заметіль білим саваном вкриє небіжчика плечі,
Охорона на вежах все марить домашнім теплом,
І сорочка - на дріт, і стрибок відчайдушної втечі,
Мій стрибок у пітьму - то до світла безстрашний стрибок.
Так рятуйте ж мене, в кров розбиті у каторзі ноги,
Замітай, хуртовино, сліди, що ведуть у замет.
Тут чужинська земля і чужинські навколо пороги,
Тут німіє надія, сказав би, напевно, поет.
Тільки ми не поети. Ворожою чорною зграєй
Охрестив нас чужинець і з пальцями вирвав перо,
Україно моя, чи (Білорусь, моя Мати) ти чуєш, як ми догоряєм?!
І блищить наша кров на ворожих руках, як тавро.
Не спиняйтеся, люди, погляньте уважно на руки,
На долоні сусідів і друзів, знайомих й гостей.
Що ж спинилися ви, рідні діти мої і онуки?!
Що ж спинилися ви?!. Ну, звичайно, спинитись не зле!
В спину гавкіт собак. Хто врятує і хто допоможе?
Тут кедрове тавро і мерзляк, й дим примарних надій,
В вишиванках, напевно, з'явилися ми на світ Божий,
Тож не знайдеться сили стягти вишиванку з душі.
(Та не вбити гонитвою тих, хто живе під "Пагоняй"
Хто несе її в серці, в пораненім серці своїм.)
-----------------
[b]Сяржук Сокалаў-Воюш - За спіною прыстанкі[/b]
За спіною прыстанкі і бразгат дзвярэй у каморках,
Мацюкі канваіраў і нары адны на траіх,
А наперадзе спяць незнаёмыя пушчы і горы
У заснежаных кедравых футрах сваіх.
Я валюся у снег і ляжу у халодным сумёце,
Паднявольным не жыў і памерці такім не хачу,
Лепш ад кулі сканаць, знерухомець на лагерным дроце,
Лепш аддаць свае цела на здзек крумкачу.
Пахавальнаю песняй завея ахутвае плечы,
Вартавыя на вышках пра цёплае мараць жытло,
І кашуля - на дрот, і адчайны скачок у цямрэчу,
Мой скачок у цямрэчу сягоння - скачок на святло.
Дык ратуйце ж мяне, здратаваныя катаргай ногі,
Замятай, завіруха, гарачы скрываўлены след.
Тут чужая зямля, тут чужыя навокал парогі,
Тут нямее надзея, сказаў бы, напэўна, паэт.
Толькі мы не паэты. Варожаю чорнаю зграяй
Ахрысціў нас чужанец і з пальцамі вырваў пяро,
Беларусь мая маці, ты чуеш, як мы дагараем?!
І зіхціць наша кроў на варожых руках, як таўро.
Не спыняйцеся, людзі, зірніце на вашыя рукі,
На далоні суседзяў, знаёмых, сяброў і гасцей.
Што ж спыніліся вы, мае родныя дзеці і ўнукі?!
Што ж спыніліся вы?!. Ну, вядома, спыніцца прасцей!
Брэх сабак за спіной. Хто ўратуе і хто абароніць?
Друк кядровы, ды глыз ды надзеі прыцемнены дым,
Ды не знішчыць пагоняй таго, хто жыве пад Пагоняй,
Хто нясе яе ў сэрцы, ў параненым сэрцы сваім.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581071
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.05.2015
[youtube]http://youtu.be/S_UJy6Gsglk[/youtube]
А на війні, як на війні
Тютюн, горілка, набої в ціні.
Нелегка праця, люде, тут:
Стріляй, жовнір(1), інакше вб'ють.
А на війні, як на війні,
Кохана звістку шле мені,
І думка в голові весь час:
Якщо не ми, то, може, й нас.
Комбат-батяня, батяня-комбат,
Ти хлопців беріг від ворожих гармат
Горять окупанти і танки горять
Так б'є наш комбат, наш комбат.
Комбат-батяня, батяня-комбат
Позаду Дніпро
Й полонини Карпат.
Бракує набоїв і мало гранат.
"Тримайтеся, хлопці,
Ні кроку назад!"
Комбат-батяня, батяня-комбат,
Для хлопців своїх Батько, Мати і брат.
Посивів ти рано і чорний від втрат,
Комбат наш, комбат наш, комбат...
А на війні як на війні
Жовніри бачать Мамцю вві сні.
А на війні, на й те воно,
В бою страшніше ніж в кіно
Так війна війна війна
Паскуда, гримза, сука вона.
Ех війна, війна іде
А вояка кохана жде.
Комбат-батяня, батяня-комбат,
Ти хлопців беріг від ворожих гармат
Горять окупанти і танки горять
Так б'є наш комбат, наш комбат.
Комбат-батяня, батяня-комбат
Позаду Дніпро
Й полонини Карпат.
Бракує набоїв і мало гранат.
"Тримайтеся, хлопці,
Ні кроку назад!"
Комбат-батяня, батяня-комбат,
Для хлопців своїх Батько, Мати і брат.
Посивів ти рано і чорний від втрат,
Комбатнаш, комбат наш, комбат...
А на війні, як на війні.
А на війні, як на війні.
А на війні, як на війні...
-----------------
1 - Солдат. Та не один жовнір плаче, Та й не один туже, Що він, бідний, цісареві Задарма так служе (Народна лірика, 1956, 131); Набігли на циганську халупу турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524475
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 19.09.2014
[b]Лютневе танго Майдано́ве.[/b]
Сніжинки танцювали парами,
Кружляли над Майданом, танули
І до світанку милувались ми
В ту дивну ніч.
На тво́їх пле́чах синім ша́ликом
Хтось пов'язав помітний здалеку
Зірчастий прапор, що складав з вінком
Євро-вільон.
Танго,
Революційне сніжне танго,
Лютневе танго Майдано́ве -
Свободи стан.
Танго,
Немов "зійшлися тьма і промінь"(1)
Донецьк і Львів, як "лід і пломінь"
З'єднав Майдан.
Про рідний Львів розповідала ти
І я у мріях полетів туди,
Шукати на бруківці вуличок
Твої сліди...
Гітара плакала над ватрою,
Тремтіли прапори над вартою,
Всю ніч петарди із гранатами
Вели бої.
Танго,
Революційне сніжне танго,
Лютневе танго барикадне -
Свободи стан.
Танго,
Немов "зійшлися тьма і промінь"
Донецьк і Львів, як "лід і пломінь"
З'єднав Майдан.
Я би Донецьк поклав до тво́їх ніг
Та спотикнувся й трошки не добіг...
З куща троянд(2) стікали пелюстки
На чорний сніг(3).
Пробач, я так неоковирно впав,
Немов за комір(4) шмелика впіймав,
Що недалеко від куща троянд
Свій мед збирав.
Танго,
Революційне сніжне танго,
Лютневе танго барикадне -
Свободи стан.
Танго,
Немов "зійшлися тьма і промінь"
Донецьк і Львів, як "лід і пломінь"
З'єднав Майдан.
Гітара плакала над ватрою,
Тремтіли прапори над вартою,
Над головами непокритими
Пливла труна...
Танго,
Революційне сніжне танго,
Лютневе танго Майдано́ве -
Свободи стан.
Танго,
Немов "зійшлися тьма і промінь"
Донецьк і Львів, як "лід і пломінь"
З'єднав Майдан.
-----------------------------
(1) "Вони зійшлися: тьма і промінь,
Пісні і проза, лід і пломінь..."
Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 49
(2) 1970 року ЮНЕСКО визнала його високо індустріальним містом світу, яке найкраще озеленене, тоді Донецьк назвали "містом мільйона троянд". Цей статус Донецьк підтвердив у 2009-2010 роках.
(3)"Коли горять шини, із неба на голови падає чорний сніг"(С)
(4)Снайпери стріляли на ураження, на вбивство, вбиті загинули переважно від пострілів у шию, серце або голову.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482017
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2014
Ой, то не беркут, то не беркут -
То злетілось вороння...
Над майданом кружить зграя,
Кружить хижа зграя зла.
Ніби то й не українці -
Яничари чи Орда,
А по волі Батьківщини
Знов нагаєчка гуля.
Звідки тая кровожерність.
Чи були у вас батьки?
Чи не Ненька вас зростила,
Чи ви панські гайдуки?
Зі дзвінниці лине сполох [1]
Мов у сиву давнину.
Чи й надалі нам платити
Воріженькам данину?
Де ж лицАрство українське?
Поховалось по кутах?
Чи вже вмерла ратня слава
Чи скував вас лютий страх?
Там же ваші наречені,
Ваші сестри і брати
Чом же славні вояченьки
Ви на поміч не прийшли?
Де шляхетная старшИна?
По кейсарнях п'є гірку...
Чом же здала на заклання
Україну молоду?
Над майданом сонце сходить.
Плачуть сиві козаки:
На бруківці краплі крові
І розтоптані вінки [2].
Не соколи над Майданом -
Чорні хмари вороння.
Кружить хижа злая зграя
Нову жертву вигляда...
"Била мене мати
Березовим прутом,
Щоби я не стояла
З молодим рекрутом..."
----------------------
1. сполох - набат
2. Вінок — це, передусім, оберіг, таке значення він має в багатьох народів. Це також символ жіночого начала, дівування та дівочої цнотливості. Загалом, вінок — знак життя, долі, життєвої сили, досконалості й перемоги життя над смертю. Дівочий вінок — надзвичайно цінна річ. http://about-ukraine.com/index.php?text=1762
Давня народна легенда розповідає, що якось одного разу до дівчини в лісі почав залицятися гарний парубок. І так він їй сподобався, що вона виконала його прохання — зняла з голови вінок. І красень одразу ж перетворився на чорта, украв дівочу душу та втік...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470233
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.01.2014
[b]Юрій Луценко:[/b] [quote]Сьогодні на цьому Майдані відбувається революція. Вона у першу чергу є антиколоніальною. Українці вийшли сказати Москві – ми більше не в вашій владі. Ми – країна, яка самостійно обирає своє власне майбутнє. Воно – це майбутнє – означене всією Україною і звучить як Європа.
Після 300 років геноцидів та знущань, нав'язаних нам розбрату і протистоянь, українці стали єдиним українським народом.
Учора ми досягли величезної моральної перемоги. Намагання нинішньої кримінальної влади та їх кремлівських ляльководів розділити Україну на два Майдани провалилися. У них не вийшло показати, що ми – різні.
Подивіться, там – на Європейській площі – немає нікого. Зате цей Майдан об'єднав усю Україну. Вся Україна тут, і ми єдині, як ніколи.
Ще раз. Ми проводимо антиколоніальну революцію, яка завершується констатацією факту: ми є єдиний український європейський народ.
Слава Україні![/quote]
[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=zc1gZcFOo_s[/youtube]
[b]"Я маю мрію"[/b]
Мартін Лютер Кінг виголосив цю промову 28 серпня 1963 зі сходів Меморіалу Лінкольна під час Маршу на Вашингтон за робочі місця й свободу — це був найважливіший момент Американського руху за громадянські права 1955–1968 років. Промова Кінга вважається однією з найкращих в історії — її визнано найкращою промовою XX століття американським товариством ораторського мистецтва.
[b]Роздуми.[/b]
Я радий сьогодні разом з вами стати учасником події , що увійде в історію як найбільше стояння за свободу в історії нашої Батьківщини.
Більше двадцяти років тому Україна отримала, нарешті, волю. Для мільйонів поневолених жертв спопеляючої несправедливості ця доленосна подія обіцяла стати довгоочікуваним маяком надії. Обіцяла покласти край непроглядній пітьмі їх болісного полону.
Але більш ніж двадцять років потому Українець, як і раніше, в неволі. Двадцять років потому життя Українця як і раніше калічать безжальні пута новітньої колонізації. Понад двадцять років Українець, як і раніше, нудиться на узбіччі "Русскага міра" в шкурі ізгоя у своїй же країні. І ось ми тут, на Майдані Незалежності, щоб здолати це нечуване неподобство.
У якомусь сенсі , ми тут , у столиці нашої Батьківщини , щоб перевести в готівку чек. Складаючи знаменні слова Конституції та Декларації про державний суверенітет України, зодчі нашої республіки підписали вексель , довгострокове зобов'язання перед кожним Українцем. Зобов'язанням цим стала обіцянка всім без винятку - незважаючи на етнічне походження, вік, стать, - гарантії невід'ємних прав на життя , свободу, національну та соціальну гідність і прагнення до благополуччя.
Українська влада, безумовно, не виконала свого зобов'язання перед власним народом. Відмовившись від свого святого обов'язку, влада видала Українцю незабезпечений чек, чек з позначкою «недолік коштів на рахунку». Ми ж відмовляємося вірити в неспроможність банку справедливості. Ми відмовляємося вірити в нестачу коштів у сховищах колосальних можливостей цієї країни. І ось ми тут, щоб перевести в готівку цей чек, чек, що розкриє для нас браму у скарбницю свободи і фортецю справедливості. І ось ми тут, на цьому Майдані, на Майдані Незалежності, щоб нагадати владі про гостроту пекучого питання. Не по кишені нам розкіш заспокоєння і транквілізатор поступового скасування рабства. Пробив час втілити в життя обіцянки демократії. Пробив час , піднявшись з мороку і холоду казематів приниження, вийти на сонячний шлях справедливості. Пробив час, визволивши нашу Батьківщину з сипучих пісків другосортних забобонів , ступити на твердий грунт братства. Пробив час зробити дійсністю справедливість для всіх чад Господа нашого.
Подальше нехтування пекучим питанням національної і соціальної гідності і недооцінка рішучості пересічного Українця подібні смерті для нашої Батьківщини. Ця зима виправданого народного невдоволення не закінчиться, поки не настане квітуча весна свободи і рівності. Дві тисячи тринадцятий рік - рік не кінця, а початку. Якщо завтра країна вийде на роботу, як ні в чому не бувало, то тих, хто думає, що Українець, випустивши сьогодні накопичений пар, нарешті, розслабиться, чекає гірке розчарування. Ні спокою, ні умиротворення не бачити владі, поки Українець не отримає своїх громадянських прав. Вихори мирних протестів і надалі будуть стрясати основоположні принципи нашої Батьківщини, поки яскраве сонце свободи не покажеться через обрій.
Є у мене слово і для людей, що стоять на теплому порозі, провідному в палац справедливості. Домагаючись свого законного місця під сонцем, хай не станемо ми винними в поганих вчинках . Хай не станемо вгамовувати спрагу свободи ковтками з чаші ненависті і злоби.
Ми будемо завжди вести нашу боротьбу з небес гідності і дисципліни. Ми не дозволимо нашому творчому протесту пасти до низин насильства. Ми будемо знову і знову піднімати на величаві висоти опір силі фізичній силою духовною. І не перетворить наш рішучий дух, що переповнив Українців, в недовіру до всіх неукраїнців, бо багато хто з них - і присутність наших неукраїнських співвітчизників сьогодні тут тому свідчення - зрозуміли, що їх доля тісно переплетена з нашою, зрозуміли, що їх свобода нерозривно пов'язана з нашою. Одним нам не під силу цей шлях.
І на шляху цьому ми повинні дати слово йти тільки вперед. Немає шляху назад. Хтось звертається до поборників громадянських прав з питанням: «Ну , коли ж ви заспокоїтеся?» Та не заспокоїтися нам, поки Українець не перестане бути жертвою кошмару немислимої жорстокості влади та служителів порядку. Ні, нам не заспокоїтися, поки перед нашими людьми, виснаженим тяжкою дорогою до волі і гідності, не перестануть зачиняти двері вельможних кабінетів. І не заспокоїтися нам, поки Українець не перестане перебиватися милостинею з руки владного пихатого панства. Ні, нам не заспокоїтися, поки дітей наших не перестануть позбавляти індивідуальності і почуття власної гідності кийки провладних держиморд. Як заспокоїтися нам, коли Українцю у власній країні нема за кого віддати свій голос. Ні, не спокійні ми, і нам не заспокоїтися, поки не заб'є ключем джерело справедливості і праведності.
Так, мені відомо, що для когось з вас шлях сюди лежав крізь біди і негаразди. Для когось з вас шлях сюди лежав звідти, де прагнення до свободи страждає під градом гонінь і від бур жорстокості охоронців порядку. Ви - ветерани мук в ім'я творення. Не залишайте віри в нагороду за незаслужені муки.
Ви підете звідси назад на Донбас, до Таврії, до Криму, у Сіверщину, у Слобожанщину, на Донщину, у Бесарабію та Буджак, до міст і сіл нашої Батьківщини, знаючи, що вихід є і все зміниться. Та повертаючись понесете людям віру в те, що ми не будемо летіти в безодню відчаю.
Сьогодні, друзі мої, незважаючи на всі проблеми сьогодення і майбутнього, я кажу вам: «Є у мене як і раніше мрія!» Мрія, що корінням глибокими сходить до славної козацької мрії.
Я маю мрію: одного разу наша країна, усвідомивши істинний сенс своєї віри, стане його втіленням. Ми твердо впевнені в тому, що людська гідність не вимагає ніяких доказів.
Я маю мрію: одного разу у степах Донщини нащадки козацьких вольностей зможуть розділити трапезу братства з нащадками колишніх колонізаторів.
Я маю мрію: одного разу навіть Східна Україна, що довше інших українських теренів знемагала від пекучої несправедливості, задихалася від спекотного гніту, перетвориться на оазис свободи і справедливості.
Я маю мрію: одного разу наші діточки прокинуться в країні, де про людей судять не за національним чи соціальним походженням або належністю до вузького владного кола, а за моральними якостями.
Сьогодні я маю мрію.
Я маю мрію: одного разу там, у Донщині, краї жорстокого криміналу і зрощених з ним правоохоронців, охоронців кримінальних прав, де ігноруються закони і людська гідність; одного разу там, у Слобожанщині, східноукраїнські хлопці і дівчата візьмуться за руки з західноукраїнськими хлопцями і дівчатами, немов брати і сестри.
Сьогодні я маю мрію.
Я маю мрію: одного разу всі долини перетворяться на озера, все пагорби перетворяться на висоти, всі гори перетворяться на рівнини, шляхи вибоїсті стануть рівними, шляхи звивисті стануть прямими, велич Господа Бога нашого засяє і весь рід людський зможе його побачити.
Це наша надія. Це віра, з якою з золотоверхого Києва, з Майдану Незалежності, я звертаюся до Сходу і Півдня країни. З цією вірою ми викарбуємо із брили відчаю камінь надії. З цією вірою ми перетворимо бренькіт розбіжностей нашої Батьківщини в прекрасну симфонію братерства. З цією вірою ми зможемо трудитися разом, молитися разом, боротися разом, стояти за свободу разом, знаючи, що одного разу ми будемо вільні.
І настане той день ... і настане той день, коли всі чада Господа Бога нашого вкладуть новий сенс у слова: «Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє.»
І якщо Україні судилося стати вільною державою, то тільки через втілення цих слів в реальність. Хай же задзвенить свобода з дивовижних карпатських вершин. Хай задзвенить свобода з кримських гір. Хай задзвенить свобода з наддніпрянських ланів.
Хай задзвенить свобода з таврійських скіфських курганів.
Хай задзвенить свобода з териконів Донбасу.
І більше того, хай задзвенить свобода з дзвінниці Святогірського Успенського монастиря, у Слов'яногірську, що на Донеччині.
Хай задзвенить свобода з дзвінниці Олександрівської Вознесенської церкви, що на Луганщині.
Хай задзвенить свобода, а не набатній сполох київського Михайлівського Золотоверхого монастиря чи одеської кірхи Апостола Павла, з усіх пагорбів і купин, з усіх схилів без винятку.
Хай задзвенить свобода, і коли станеться це ... коли ми дозволимо дзвеніти свободі , коли дозволимо дзвеніти їй з усіх боків і міст, з усіх сіл, хуторів та містечок, тоді ми наблизимо той день, коли всі чада Господа Бога нашого, православні, греко- і римокатолики, юдеї і мусульмани, протестанти, українці і неукраїнці зможуть, зімкнувши руки, заспівати слова зі старого церковного гімну: «Ми вільні, нарешті! Вільні, нарешті! Дякуємо тобі, Батько, ми вільні, нарешті!»
Джерело натхнення: http://stsk.biz/ru/archives/article/972
[b]P.S.[/b]
Цитата з листа з Бірмінгемської в'язниці , від 16 квітня 1963 :
В останні кілька років я був серйозно стурбований проблемою "поміркованих білих" . Я майже досяг прикрого висновку , що головним каменем спотикання на шляху чорного до його боротьби за свободу є не член Ради Білих Громадян ( прим. - White Citizen's Council расистська американська організація, утворена в 1954 г ), що не учасник Ку Клукс Клану , але "поміркований білий", який більше стурбований "порядком" , ніж справедливістю; який воліє уявного перемир'я, що являє відсутність суспільної напруги, позитивного світу, який характеризується присутністю справедливості ; хто постійно заявляє: "Я згоден з вашими завданнями , але я не можу погодитися з вашими методами прямої дії"; хто патерналістськи вірить що він може відкласти свободу інших; хто вірить лише в міфологічні концепції часу і хто постійно радить чорним почекати "більш вдалого моменту". http://avtonom.org/author_columns/martin-lyuter-king-ob-umerennyh-belyh
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467305
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.12.2013
Після зайняття Смоленська в 1514 році, в ході війни між ВКЛ і Московським князівством 1514-1520 року, московський князь Василь III, відправив восьмидесятитисячну армію на чолі з воєводою Іваном Челядніним, в глиб території Великого князівства Литовського для подальшого розорення і захоплення його територій. На зустріч московським військам висунулася 30-тисячна армія ВКЛ на чолі з гетьманом Костянтином Острозьким. Сподвижниками Костянтина у битві під Оршею були литовський князь Юрій Радзивіл "Геркулес" і поляки Януш Сверчовський та Войцех Самполинський.
Битва при Орші нагадує часи, коли після перших, нескінченно болючих ударів Росії, втративши без малого третину території, Велике Князівство Литовське зібралося і змогло надати відсіч експансії Росії.
Костянтин Острозький разом з військами підійшов до місця битви вночі 7 вересня 1514 і, не зупиняючись на відпочинок, відразу почав переправу через Дніпро. Причому здійснюється це в стилі спецоперації: згідно з "томіціанськими актами", під час переговорів війська Острозького "залишили на цьому березі (Дніпра) біля входу на брід деяку кількість озброєних воїнів, які гарцювали і давали московитам себе розглянути, створюючи в них враження присутності армії, тоді як військо не залишалося на місці, а в іншому місці робило міст з човнів і колод, переправляючи на інший берег Дніпра військові машини і піхоту".
Вранці 8 вересня 1514 військо Литви було повністю вишикуване і готове до бою.
Московити були повністю розбиті. За словами Сигизмунда ГерберштҐейна, загинуло 40 тисяч воїнів. Василь III відмовився викупляти полонених, заявивши, що вважає їх померлими. Протягом 40 років після цього Москва не насмілювалася нападати на Литву.
За свідоцтвом Мацея Стрийковського (“Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї русі”, 1582, стор. 383) у Оршанський, 1514 р., битві брали участь козаки Юрія Радзівіла (У 1511-1514 рр. - воєвода київський. У Оршанської битві командував литовської кіннотою на лівому фланзі):
"Przy nich Jurgi Radziwił z swym kozackim szykiem"
(Цитується по виданню Густава Леона Глюксберга, Варшава, 1846)
[youtube]http://youtu.be/DRbBHo2sGXE[/youtube]
Оршанська битва 1514 р.
Віршована повість 1582 р.
Разом гетьмани свої, Ґей польський та литовський,
Спільні сили повели, Ґей бити рать московську.
Та за Оршу кілька верст, Ґей де тече Кропивна
Де садиби москалі, Ґей погромили мирні.
Суне на литву москва, Ґей Костянтин сміливо,
Дав рішучу відсіч їм, Ґей і вчинив уміло.
Надихнув литвинів князь, Ґей сам повів до бою,
Щоб помститися за зло, Ґей вчинене москвою
А поляки ріжуть. Б'ють, Ґей списами завзято.
Зброї дзвін і посвист стріл, Ґей і бряжчання латів
Гнали коней литвини, Ґей за москвою мчали,
Де зустріли люто там, Ґей як тварин рубали.
Добре піші вояки, Ґей тут допомогали:
Московитів із рушниць, Ґей безліч повбивали.
А гармати Костянтин, Ґей наказав сховати,
Щоб московськую Орду, Ґей на рожен* підняти.
Костянтина вояки, Ґей в сторони звернули,
А гармати по москві, Ґей та з кущів пальнули.
Ядра звірем виючи, Ґей московитів клали
І такого побиття, Ґей тії не чекали
Дзвін і крики, січі тріск , Ґей хмара пилу стала
Та фортуна знов Литву, Ґей знов Литву обрала.
Рубить, кришить, б'є москву, Ґей списами збиває,
Кров убитих мов ріка, Ґей із черев стікає.
Рушили поляки в бій, Ґей списи довгі мали
[b]З ними гетьман Радзивілл , Ґей йшов із козаками.[/b]
Ті завзяті козаки, Ґей та москву громили,
Зверхність та пихатість їй, Ґей дуже швидко збили.
Битва лютою була, Ґей цілий день тривала.
Московитів тих лишень, Ґей нічка врятувала.
Так поляки і литва, Ґей московитів били,
Славу предків навіки, Ґей зберегли й зміцнили.
-----------------
* рожен - паля
------------------------
Аршанская бітва 1514 г.
Вершаваная аповесць 1582 г.
Словы Мацея Стрыйкоўскага (“Хроніка польская, літоўская, жамойцкая і ўсяе Русі” (1582), пераклад з польскай мовы А.Дзітрыха). У Хроніцы М.Стрыйкоўскага назва гучыць як “Слаўная бітва з Масквою”.
Разам гетманы свае, Гэй польскі ды літоўскі
Моц з’яднаўшы на бітву, Гэй прыцягнулі войскі
Ды за Воршу колькі міль, Гэй дзе цячэ Крапіўна
Дзе маскоўскі быў пагром, Гэй помны незабыўна
Рушыць на літву масква, Гэй Канстанцін жа смела
Даў рашучы ім адпор, Гэй бо чыніў умела.
Так літвінаў князь натхніў, Гэй моцна, красамоўна
Што нясецца прэч масква, Гэй прэцца стрымгалоўна
Аж палякі колюць, б’юць, Гэй дзідамі заўзята
Свішчуць стрэлы, зброі звон, Гэй бразгатанне латаў
Коней літвіны гналі, Гэй за масквой імчалі
Дзе спаткалі люта там, Гэй як жывёл рубалі
Добра воі пешыя, Гэй тут дапамагалі
Бо маскоўцаў шмат з рушніц, Гэй дужа шмат паклалі
Ды гарматы Канстанцін, Гэй загадаў схаваці
Каб маскоўцаў потым тых, Гэй на ражон узняці
Канстанціна ваяры, Гэй у бакі звярнулі
А гарматы па маскве, Гэй ды з кустоў пальнулі
Ядры гучна выючы, Гэй шмат масквы паклалі
Бо растрэлу гэткага, Гэй тыя не чакалі
Звон і крыкі, сечы трэск, Гэй пылу хмара ўстала
Ды фартуна зноў Літву, Гэй зноў Літву абрала
Рубіць, крышыць, б’е маскву, Гэй дзідамі збівае
Кроў забітых струмянём, Гэй з чэраваў сцякае
Тут палякі рушылі, Гэй з дзідамі даўгімі
[b]Ды і гетман Радзівіл, Гэй Радзівіл быў з імі
Разам з сотняй казакоў, Гэй ды маскву грамілі[/b]
Пыху ім ранейшую, Гэй неўзабаве збілі
Тая бітва лютая, Гэй цэлы дзень трывала
Аж пакуль маскоўцаў тых, Гэй ноч пашкадавала
Так Літва з палякамі, Гэй мужна ваявалі
Славе продкаў навякі, Гэй гонар аказалі.
http://jooov.org/text/1934489/staryi_olsa-arshanskaya_btva.htmls
Першоджерело:
BITWA SŁAWNA Z MOSKWĄ.
Rozdział drugi.
Mussę które porządnie wiecie przeszłe rzeczy,
Dzielnych rycerzów sławę w pilnej mając pieczy,
Otwórzcie Jelikońskie teraz zrzodła swoje.
Wspomnicie bitne męże i ich krwawe boje.
Powiedzcie jako naprzód kniaź Constantin sławny,
Hetman (który naród swój wiodąc starodawny
Z Ruskich wielkich monarchów) Litwę k bitwie sprawił,
A szesnaście ich tysiąc w prawy róg postawił,
Przeprawiwszy ich przez Dniepr, zszykowani stali,
A działa z inszą strzelbą sprawnie rozstawiali,
W posrzodku jedny, z boków zaś i z tyłu drugie,
Piesze naprzód co nieśli hakownice długie.
Z pawęzami rot kilko Polskich z boków stało,
Zołnierzów też i pocztów panięcych niemało
Koronnych, Jan Swiercowski mąż dzielny sprawował,
A posileczny uph w nich i walny zszykował.
Tak oba hetmanowie Litewski z Koronnym,
Ciągnęli spolną mocą w porządku ogromnym,
Za Orszą cztery mile gdzie Kropiwna płynie.
Stanęli, gdzie Moskiewskim pogromem włość słynie.
A gdy już trzy godziny na dzień prawie było,
A Phebus twarz ukazał złotą świecąc miło,
Moskiewskie wojska Iwan Celadin szykował,
Wszytkich ośmdziesiąt tysiąc długo rozstawował.
A chcąc naszych ogarnąć widząc ich być mało,
Z tyłu Litwie zaskoczyc naprzód się mu zdało.
Tak swych dwa uphy posłał, którzy długim rzędem,
Chcieli z tyłu zabieżeć Litwie wielkim pędem.
Tam naprzód Moskwa w trąby, w bębny uderzywszy,
Proporce i chorągwie buczno rospuściwszy,
Na Litwę uderzyli, lecz Constantin śmiele,
Dał im wnet odpór mężny sam stojąc na czele.
Napomina do bitwy swoich tak ochotnie,
Wsparli Moskwę iż nazad pierzchnęłi sromotnie,
Polacy ich długimi walą drzewy z koni,
Świszczą strzały, od zbroje grzmot i ręcznej broni.
Tak się naszym na przodku szczęście szańcowało,
Skąd nadzieje zwycięstwa wszytkim przybywało,
Przeto za Moskwą koniom puściwszy wędzidła
Bieżą, gdzie ich nasiekli po polach jak bydła.
A drudzy do walnego wojska uciekali,
Celadin próżno woła aby w sprawie stali,
A widząc iż źle, wnet im na ratunk wyprawił
Drugi uph Moskwy jezdnej by bitwę naprawił.
Tak Moskiewski uph świeży starł się z Litwą znowu,
Litwa zaś odpierała stojąc po gotowiu,
Pieszy też na pomocy wielkiej Litwie byli,
Bo z ruśnic, skradając się Moskwy wielkość zbili.
Co widząc kniaź Constantin, iż się naszym miele,
A Moskwa trwoży sobą, wnet tak krzyknął śmiele,
W Litwie swojej i w mężnych Polakach chęć niecąc:
„Hej! nuż teraz, nuż deti!" Za tym koniem kręcąc,
Napomina ich pięknie pociesznymi słowy:
„Oto nasze zwycięstwo i triumph gotowy,
Już niepriatel mdlejet, przeto bracia mili
Odnowte zwykłe męstwo w tej szczęśliwej chwili.
Tepir budte muzami, tepir w mężnym ciele.
Niech każdy wzbudzi dzielność, gdysz nieprzyjatele
Szyki mylą, a sam Bóg stoit z naszej strony.
Już nam sam tepir z Nieba dodawa obrony,
Nusz teraz wszyscy za mną śmiele postępujte,
A w męstwie sławnych ojców synami się czujte.
Owo ja sam przed wami swoju hławu stawię,
A w pirwszym z nieprzyjatoł wnet szablę pokrwawię."
Tak rzekł hetman przesławny, a każdy tą mową
Posilony, wzdział na się śmiałość serca nową ,
Zapalili się zatym, z wielkim pędem skoczą,
A potrwożoną Moskwę bijąc, końmi tłoczą.
A kniaź Constantin jeżdżąc z buławą w bechterze,
Woła i napomina : „O mężni rycerze!
Teperże doterajte, teper mężne siły
Okażcie przodków mężnych upominek miły."
Jan Zborowski (rzekłby był, iż to Ajax drugi)
Nie mając ani giermka przy sobie, ni sługi.
Sam do uphu swojego między Moskwę skoczył,
A drzewem dwu przebiwszy, koniem ich potłoczył.
Potym miecza dobywszy, siekł kto się nawinie.
Podobny bystrej rzece, która z góry płynie ,
Gdy częstym dżdżem i wielkim, wód swoich przymnoży,
Z powodzią wszytki pola, wszytki włości trwoży.
Wawrzyniec zaś Myskowski idąc iego śładem,
Nie inaczej, jako gdy kiedy żito gradem
Bywa zbite, tak też on Moskwę zbijał z koni,
I na zad się zaś przcbił mężnie przez ich broni.
Potym drudzy Polacy z Swircowskim przytarli,
A w srzodek się Moskiewskich walnych uphów wdarli
Siekąc, koląc na umor, co się nawinęło,
Aż krwią źrzodło pobitych Moskwitów płynęło.
Kniaź też Constantin działa w chroście był rozsadził,
A chcąc by Moskwę na hak ostatni wprowadził,
Pierzchnął z Litewskim uphem od Polaków chytrze,
Rozstawiwszy w zasadce wprzód piesze rotmistrze.
Moskwa głupia, mniemając iżby uciekali,
Wnet się z walnego wojska za Litwą porwali,
Goniąc ich, w tym Constanti uskoczył na stronę,
A działa wystrzelono zatym rozsadzone.
Drżało niebo i ziemia, pagórki od trzasku,
Powietrze się zaćmiło z wzruszonego piasku,
Kule z dział świszczą hucznych, a Moskwa się wali,
Bo takiej strzelby na się przedtym nie miewali.
Tak strwożeni po polach wnet się rospierzchnęli,
A drudzy uciekając w błotach z końmi lgnęli.
Celadin hetman próżno pierzchliwych hamował,
Bo każdy: ten na błoto, ten w las apellował.
Litwa zaś i Polacy, rospuściwszy konie,
Gonią, trupów pobitych pełno w każdej stronie,
Słyszałby był tam rannych, a oni stekają,
Ci „dobij!", drudzy „nie siecz hołowy!" wołają,
A kniaź Constanty krzyczy, trzęsąc brodą długą:
„Hej dętki! teper każdy okaż się z posługą,
Okaż każdy szto umie!" a sam szablą gołą
Na koniu turskim skakał z postawą wesołą.
Krzyk, huk, trzask, a kurzawa koniami wzruszona,
Świat zaćmieła. Litwa też z szczęścia zajuszona,
Sieką Moskwę pierzchliwą, i długimi drzewy
Kolą, a krew z pobitych zaraz płynie z trzewy.
Jest Kropiwna brzezista rzeka i piasczysta,
Nad nią zaś ziemia chrostem porosła brazista,
Między Horszą Dąbrówna krzywym puczim płynie,
Ta Moskiewską porażką i dziś znacznie słynie.
W tej to uciekająca Moskwa tak tonęła,
Iż woda przedtym bystra na trupiech stanęła,
Jak groblą, zastawiona, tam krwawe bechtiry
Potonęły, z bucznymi razem bohatiry.
Celadin hetman jeszcze stal na płacu śmiełe,
Niedbając nic na działa, ni drabskie piszczele,
Aż gdy Polski uph z drzewy nań przytarł z okrzykiem,
[b]Przy nich Jurgi Radziwił z swym kozackim szykiem[/b],
Ci natarwszy na Moskwę wnet ich rozgromili,
Iż na pierwszej hardości onej pomylili,
Co chcieli Litwę zagnać do Moskwy jak bydło,
Samisz przed naszych męstwem wpadli w swoje sidło.
Uciekają po polach z onej krotochwile,
A Litwa i Polacy aż na czterzy mile
Gonią siekąc, żadnego z gniewu nie żywili,
Chyba co się w zaległe lassy ranni skryli.
Cały dzień prawie bitwa ta ogromna trwała,
Aż się nad Moskwą biedną noc ulitowała,
Wywiodła chmury na świat, a słońce też potym,
Skryło twarz niechcąc na krew patrzyć okiem złotym.
Tak noc strwożoną Moskwę w ten czas ratowała,
Wszakże zajuszona chęć w naszych nie ustała,
Aż do pułnocy Moskwę gonili po polach,
Pełno zbitych po polach i brozdzistych rolach.
Drudzy się aż nazajutrz wrócili z pogromu,
A łupów, szczęście lossem co przyniosło komu.
Wzięli z Moskwy pobitej szat, zbrój, wozów, koni,
Bechterów, dzienieg, złota i rozlicznej broni:
Nad to obozy wszelkim ostatkiem bogate,
W spiżę, w strzelbę i w skarby i w futra kosmate,
Nieprzyjacielskich łupów tak wiele naleźli,
Iż dla ciężarów wtóra część ledwo zawieźli.
Ostatek na łup dano żołnierzom w obozie,
Gdzie dzienieg srebrnych pełno naszli w każdym wozie,
Soboli, kunic, z kamchy szat i złotogłowu,
Nabrał się chudy drabik, iż z łotra pan znowu.
Tam Litwa i Polacy męstwa dokazali,
A w sławę mężnych przodków dank swój wszrobowali,
Wszyscy w ten czas usilnie pomagali sobie,
Iż każdy z Achillesem mógł zrównać w osobie.
http://archive.org/stream/kronikapolskalit02stryuoft/kronikapolskalit02stryuoft_djvu.txt
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450825
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 25.09.2013
Джерело натхнення: http://youtu.be/Jroz3qLXnzA
1. Ти сумуєш - з неба валить вата,
Тижнями завії й заметілі.
Вздовж дороги снігом вкриті хати,
Мов пухнасті ведмежатка білі.
Приспів:
Ведмежатка змерзли, заплутали,
Заблукали в павутинні вулиць.
Зоряній Ведмедиці, як Мамі,
До черева ніжно пригорнулись.
2. Молоком тече холодний вітер -
Оминає кучугури сніжні.
Мов маленьких ведмежаток білих
Шорстким язиком Матуся лиже.
Приспів.
3. Не сумуй - збуваються надії,
Хоч дерева у вбранні зимовім,
Ніби ведмежатка в шубках білих,
Під Північним Сяйвом кольоровим.
Приспів.
4. Ти сумуєш - з неба валить вата,
Цілий тиждень віхоли й завії.
Вздовж дороги снігом вкриті хати,
Мов пухнасті ведмежатка білі.
Приспів.
До черева ніжно пригорнулись,
До черева ніжно пригорнулись...
--------------------------
"Светлане". Стихи: Юрий Тишкин и Вячеслав Цветков, Музыка: Вячеслав Цветков, 1963.
"В Омсукчане вата валит с неба..." Омсукчан - поселок в Магаданской области.
1. Ты скучаешь - вата валит с неба,
По неделям вьюги и метели.
У дороги домики под снегом,
Будто белые медведи.
Припев
Заплутали мишки, заплутали,
Заблудились в паутинках улиц.
И к Большой Медведице, как к маме,
В брюхо звёздное уткнулись.
2. Молоком течёт по снегу ветер,
Обдувая сгорбленные крыши.
Будто белых маленьких медведей
Мама языком шершавым лижет.
Припев
3. Не грусти - сбываются надежды,
Хоть деревья в зимних одеяньях,
Будто мишки в шубах белоснежных,
Кружатся под Северным Сияньем.
Припев
4. Ты скучаешь - вата валит с неба,
Всю неделю вьюги и метели.
У дороги домики под снегом,
Будто белые медведи.
Припев
В брюхо звёздное уткнулись,
В брюхо звёздное уткнулись...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435874
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2013
Тут під небом чужим ніби гість я незваний.
Клином в небі летять в рідний край журавлі
Серце рветься з грудей за ключем-караваном
І підранком душа проводжає птахів...
Білий клин промайне над скорботи Хрестами
Над згвалтованим краєм полів і церков.
На зворотнім шляху журавлина та зграя
До гніздів'їв своїх всеж повернеться знов.
Дощ осіннній й туман, і негода, і сльота.
Вид похмурий людей, і сумний вид землі ...
Серце плаче, його роз'їдає гіркота.
Не кружіть наді мною брати-журавлі...
Ні, чудес не бува - журавлем я не стану
Та й гніздо родове зникло в адськім вогні...
Чи колись повернусь достеменно не знаю,
Чи під небом чужим, залишусь назавжди.
...
...
Так хуткіше летіть у мою Україну,
Журавлі, й передайте від мене привіт.
Мій прощальний привіт в рідний край передайте
Україні-землі, Батьківщині моїй.
----------------------------------------------
ЖУРАВЛИ
Автор слов - Долматовский Е., композитор - Фрадкин М.
Здесь под небом чужим я, как гость нежеланный
Слышу крик журавлей, улетающих в даль.
Сердцу больно в груди видеть птиц караваны,
В дорогие края провожаю их я.
Сердцу больно в груди видеть птиц караваны,
В дорогие края провожаю их я.
Пронесутся они мимо скорбных распятий,
Мимо старых церквей и больших городов.
А вернутся они - им раскроют объятья
Дорогие края и отчизна моя.
А вернутся они - им раскроют объятья
Дорогие края и отчизна моя.
Дождь и осень, туман, непогода и слякоть,
Вид усталых людей мне они принесли.
Ах, как сердце болит, сердцу хочется плакать,
Перестаньте рыдать надо мной, журавли.
Ах, как сердце болит, сердцу хочется плакать,
Перестаньте рыдать надо мной, журавли.
Вот все ближе они, я все громче рыдаю,
Словно скорбную весть они мне принесли.
Так откуда же вы, из какого же края
Возвратились сюда на ночлег, журавли.
Так откуда же вы, из какого же края
Возвратились сюда на ночлег, журавли.
Но не быть чудесам - журавлем я не буду,
Здесь под небом чужим остаюсь навсегда.
Так летите ж быстрей на мою Украину,
Передайте привет, журавли, от меня.
Журавли, мой привет передайте прощальный
Украине-земле и родной стороне.
1941 год
Многие соратники Евгения Долматовского свидетельствуют: именно он - автор самого распространённого текста песни. В 1941 году, выйдя из окружения, военный корреспондент Долматовский вместе с дирижёром военного оркестра Фрадкиным создали песню, которая и поныне никого не оставляет равнодушным.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435617
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.07.2013
Петлюрівці оточили групу беззбройних гетьманців і змушували їх роздягатися. Ті падали на коліна, жалібно благали:
— Хлопці, ми ж і ви — за Україну. Ми ж рідна кров! Хлопці, що ж ви робите?
«Хлопці» били гетьманців прикладами, матюкалися:
— Чорти в болоті вам родичі, а не ми, таку вашу розтаку! І вогняні нитки пришивали приречених до землі...
Пізніше батько з односельчанами захоронив постріляних. На тому місці виріс буйний кущ лози.
"Пітьма вогнища не розпалює..." Бердник Олесь
Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
Як такеє сталось все не втямить Мати,
Що пішов війною кровний брат на брата?
А які ж чудові були в Неньки дітки
Гуртом зустрічали її біля хвіртки,
Дружно працювали і гуляли разом,
Якось одночасно помужніли з часом...
Хлопці високі й стрункі, як тополі.
Матері поміч дома, і в полі.
Сила козацька, доля жебрацька...
Вдарили громи з неба зненацька.
І розкидало діток війною:
Хто у Петлюри, хто у червоних.
Той під знамена чорні подався...
Тільки молодший дома зостався.
Плаче Матуся, жде біля хати
Нікому жито стиглеє жати...
Плаче-ридає, зжалось серденько
Передчуває Лихо старенька.
Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.
Братова куля вдарила в груди
Ладанку Неньці принесли люди.
Лава на лаву, сила на силу...
Курінь ховає старшого сина.
Шабля козацька, слава вояцька...
Ген, над рікою могила братська.
Лава на лаву, сила на силу...
Більше немає другого сина.
А десь на сході білі гармати,
Рознесли роту третього брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Рота ховає третього сина.
Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.
Військо на військо, сила на силу
Кулі та шаблі хлопців косили.
Криваві жнива війна збирала
І все було їй лютій замало.
Пришкандибало Лихо до хати:
Взяли "зелені" меньшого брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Було у Неньки чотири сини.
Плаче старенька, плаче-ридає
За що Всесвятий Так нас карає?
За що те лихо, нашій країні?
Чом брат на брата йде і донині?..
Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393678
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 18.01.2013
СтаршИні (офіцерам) Його світлості Ясновельможного Гетьмана всієї України Павла Петровича Скоропадського.
[youtube]https://youtu.be/vyRref02yrI[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/24s5rtPp2OM?list=UUhtwWfpTbf9qF6PAFLyg47A[/youtube]
Наказом ч. 339 від 20 липня 1918 року (за Гетьманщини) установлено таку форму військової присяги:
"Обіцяю й присягаю Всемогущим Богом і святим Євангелієм, що буду служити, не жаліючи свого життя, вірно і щиро аж до останньої каплі крови Українській Державі і Ясновельможному Гетьманові, верховному вождєві Української Армії і Флоту. Я буду ставити в усіх випадках якнайбільший опір ворогам Української Держави, буду пильнувати всіх інтересів Української Держави й взято берегти доручену мені службову таємницю і слухатись без заперечень наказів для потреби служби й держави, совісно виконувати всі мої обов'язки й нічого за для власної користи не робити такого, що перечило б моїй службі й присязі. Я ніколи не покину своєї частини й свого Прапору і в усіх випадках буду поводитися, як личить чесному, вірному, совісному, хороброму й свідомому (офіцерові, або воякові). Хай мені в цім Бог допоможе! На закінчення цілую Святе Письмо і Хрест мого Спасителя. Амінь".
http://ukrstor.com/ukrstor/soluha-dogovir.html#d4
На тім березі річки зійшла нанівець стрілянина.
Переправа горить і метаються коні в вогні...
За рікою, на сході, розп'ята лежить Україна
Там сьогодні осанну співають в церквах Сатані.
Не сумуйте, Панянко, хто зна, що на нас ще чекає.
Ми "Під синьою пляшкою"[1] може, зустрінемось знов
Чи оркестр духовий нам в Хрещатому парку[2] зіграє
І закружить у вальсі нас давня юнацька любов.
Все, поручнику[3], досить! Хуткіше, відходити треба,
Збережіть у душі світлі спогади про вояків.
У полеглих в очах розчиняється синєє небо,
Жовте поле прикриє колоссям пшеничним живих...
У нагрудній кишені пробиті гетьманські погони[4],
А поверх однострою даремно лежить оберіг.
Скільки міг, значковий[5], ти своїх прикривав від погоні
І вже сотником[6] впав, мов в траві відпочити приліг.
Ти беріг ті погони, бо в них присягав Україні,
Їх під серцем проніс через безліч боїв і доріг,
Не зганьбив навіть в смерті шляхетного роду старшини...
Тільки власним нащадкам вручити погони не зміг.
Не держи на нас зла, що не можем забрати з собою.
Й поховати по-людські в незнаній чужій стороні.
Тут багато таких, що не вийдуть ніколи із бою...
Бо життя віддали у нерівній жорстокій борні.
--------------
1. Галичанин Юрій Кульчицький у 1686 році відкрив у Відні першу в Західній Європі кав'ярню «Під синьою пляшкою», що існує до сьогодні.
2. Хрещатий парк — парк у Києві, закладений 1882 року як Сад Купецького зібрання, на схилах Дніпра, вздовж Володимирького узвозу (Олександрівської вулиці).
3. Поручник в армії УНР 1920 року відповідав званню "значковий" армії Гетьманату 1918, суч. "ст.лейтенант".
4. 16 черв. 1918 в армії Української Держави запроваджено погони – польові (захисного кольору) і парадні (кольору роду війська) та для офіцерів і генералів із золотого або срібного галуна. За Директорії УНР військ. звання і рангові відзнаки (погони), встановлені П.Скоропадським, були скасовані. Наказом військ. мін-ва від 8 січ. 1919 встановлені ранги відповідно до посад і відзнаки на петлицях (комірі).
5. Значковий - старшинський ранг, введений у 1918 р. відповідав поручнику і штабс-капітану без двох років старшинства в чині. На погонах по 2 ромби на кожному.
6. Сотник - старшинський ранг, введений у 1918 р. відповідав сотнику і капітану, суч. "капітан". На погонах по 3 ромби на кожному. Тут у тексті замість одного ромбу - отвір від кулі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375439
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.11.2012
Відеокліп див.: http://youtu.be/Sph-hXCewQo
Леонід Осипович Утьосов (справжнє ім'я Лазар (Лейзер) Йосифович Вайсбейн)
Музика: Н. Минх
Слова: А. Д’Актиль
Ах, що там на річці - примара чи ні:
Білим куриться димом і сяє
Металом на сонці?
Ах, що таке чується там, в далині.
Звуки ці мов солодка знемога назустріч летять!
Передчуття не підводять мене,
Підло не зраджують очі.
Буцімто лебідь по хвилях пливе -
Білий іде пароплав.
А край поручч там, на палубі, ще
Хтось сміється, і плаче, й махає хустинкою радо?
Лагідний вітер весняний несе
Мені в голосі ріднім
Знайому знемогу навстріч.
Передчуття не збрехали мені,
Підло не зрадили очі.
Ту, що я бачив колись уві сні
Гостею навстріч несе пароплав!
Спущені східці - юрба попливла:
Пасажири, матроси, прощання і зустрічі, гомін.
Квіткою серед юрби розцвіла
Дивноока красуня, що серце взяла у полон!
Передчуття не збрехали мені,
Підло не зрадили очі.
Гоpло здавило я весь у вогні
Ніби по сеpцю іде пароплав!
----------------------
Ах что такое движется там по pеке
Белым дымом игpает и блещет
Металлом на солнце
Что такое слышится там вдалеке
Эти звуки истомой знакомой навстpечу летят
Ах не солгали пpедчувствия мне
Да мне глаза не солгали
Лебедем белым скользя по волне
Плавно навстpечу идёт паpоход
Ах кто стоит на палубе там у пеpил
И смеётся и плачет и машет пpиветно платочком
И по ветpу весеннему нежно поплыл
Мне истомой знакомой
Hавстpечу тот голос pодной
Ах не солгали пpедчувствия мне
Да мне глаза не солгали
Ту что я видел когда-то во сне
Гостьей навстpечу ведёт паpоход
Вот сходни пеpебpошены хлынул поток
Пассажиpы матpосы вопpосы ответы улыбки
Вот личико пpелестное словно цветок
Pасцветает меж ними большими глазами блестя
Ах не солгали пpедчувствия мне
Да мне глаза не солгали
Гоpло сдавило и весь я в огне
Словно по сеpдцу идёт паpоход
( http://alllyr.ru/text83822.html )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2012
Життя почавши в нетрищах міських
Я добрих слів не чув, не знав...
Коли ви пестили дітей своїх
На смітниках я замерзав,
Пихаті й зверхні хазяї життя
Хто ми для вас? Пилюка та сміття!
Світ хмарочосів і розкішних вілл -
Яскраве світло з вікон б'є.
От підросту та наберуся сил,
Тоді за все відповісте!
Ви молитеся золотим тільцям,
І ті божки усе прощають вам.
Ах, Матінко, з'явись хоч раз мені
Хоча б вві сні, лишень вві сні...
Роки летять в палацах жерстяних,
В картонних віллах тануть дні...
Матусю, от якби знайти тебе -
Твоя рука знегоди відведе.
Не плач малюк, колись настане час
Забрати борг ми прийдемо.
І хай тоді солдат стріляє в нас
Нам буде, правда, все одно.
Чим помирати з голоду, малюк,
Візьмем до Бога тих пихатих с...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265928
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.06.2011
Джерело натхнення: http://youtu.be/XdGwKt0tzgA
Осяває браму світло ліхтаря,
У вечірнім небі згасла вже зоря.
Біля казарм, під ліхтарем,
Юнак чека Лілі Марлен,
Свою Лілі Марлен.
Пам'ятаєш мила, як ми до рання
Не могли розстатись в світлі ліхтаря...
Вже жваво гра сурмач "Зорю",
І цілий полк завмер в строю
А я - з Лілі Марлен,
Я все з Лілі Марлен...
Прокричали з варти: "Підеш під арешт!"
Та всміхнеться доля нам у решті решт!
І знов у світлі ліхтаря
Зустрінемось, любов моя,
Моя Лілі Марлен!
Витончену ходу вивчив вже ліхтар,
Як підборів стукіт - молодий чотар | (командир зводу / чоти).
А якщо дійде до біди,
Хто прийде під ліхтар сюди,
Моя Лілі Марлен?
Навіть з того світу повернуся я,
З під землі повстану та із небуття,
Чарівний поцілунок твій
Як оберіг мені на бій
Моя Лілі Марлен (2)
--------------------
Lili Marleen
1. Vor der Kaserne
Vor dem großen Tor
Stand eine Laterne
Und steht sie noch davor
So woll’n wir uns da wieder seh’n
Bei der Laterne wollen wir steh’n
|: Wie einst Lili Marleen. :|
Перед казармой,
Перед большими воротами
Стоял фонарь,
И он еще стоит перед ними до сих пор
Так давай мы там опять увидимся.
Снова постоим у фонаря.
Как когда-то, Лили Марлен.
2. Unsere beide Schatten
Sah’n wie einer aus
Daß wir so lieb uns hatten
Das sah man gleich daraus
Und alle Leute soll’n es seh’n
Wenn wir bei der Laterne steh’n
|: Wie einst Lili Marleen. :|
Наших два силуэта
Выглядели как один.
Как нам было хорошо,
Можно было сразу заметить.
И всем людям должно это быть видно,
Когда мы стоим у фонаря
Как когда-то, Лили Марлен
3. Schon rief der Posten,
Sie bliesen Zapfenstreich
Das kann drei Tage kosten
Kam’rad, ich komm sogleich
Da sagten wir auf Wiedersehen
Wie gerne wollt ich mit dir geh’n
|: Mit dir Lili Marleen. :|
Уже крикнул часовой,
Протрубили вечернюю зорю.
Это может стоить трёх дней [ареста].
«Товарищ, я уже иду!»
Тогда сказали мы — до свидания.
Как желал я пойти с тобой!
С тобой, Лили Марлен.
4. Deine Schritte kennt sie,
Deinen schönen Gang
Alle Abend brennt sie,
Doch mich vergaß sie lang
Und sollte mir ein Leid gescheh’n
Wer wird bei der Laterne stehen
|: Mit dir Lili Marleen? :|
Твои шаги знает он [фонарь],
Твою изящную походку.
Каждый вечер он горит,
А меня он давно забыл.
И если со мной приключится беда,
Кто будет стоять у фонаря
С тобой, Лили Марлен?
5. Aus dem stillen Raume,
Aus der Erde Grund
Hebt mich wie im Traume
Dein verliebter Mund
Wenn sich die späten Nebel drehn
Werd' ich bei der Laterne steh’n
|: Wie einst Lili Marleen. :|
Из тихого места,
Из глубины земли
Поднимут меня наверх, как во сне,
Твои влюблённые уста.
Когда закружатся поздние туманы,
Я снова буду стоять у фонаря.
Как когда-то, Лили Марлен…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2011
На жаль, ти знов сьогодні не прийшла...
Вже мерехтить зоря на небокраї
Ще трохи і мистецтво дзвонаря
Розбудить в парку заспані трамваї.
Навмисно двері я не зачиняв
І все чекав у марнім сподіванні,
Що ось ввійдеш і відігрію я
Своїм диханням змерзле вкрай кохання.
Ти рукавички знімеш край вікна,
Недбало зрониш їх на підвіконня.
"Яка холодна цьогоріч зима", -
І простягнеш довірливо долоні.
В безодні ласки кожен пальчик твій
Цілую я і серцем зігріваю...
А завірюха кружить у дворі,
І мерзнуть в парку втомлені трамваї.
-------------------------------
Автор текста: Маркин
Автор музыки: Маркин
А ты опять сегодня не пришла
А я так ждал надеялся и верил
Что зазвонят опять колокола
И ты войдешь в распахнутые двери
Что зазвонят опять колокола
И ты войдешь в распахнутые двери
Перчатки сымешь прямо у дверей
Потом положишь их на подоконник
Я так замерзла скажешь обогрей
И мне протянешь зябкие ладони
Я так замерзла скажешь обогрей
И мне протянешь зябкие ладони
Я их возьму и каждый ноготок
Перецелую сердцем согревая
О если б ты шагнула на порог
Но в парк ушли последние трамваи
О если б ты шагнула на порог
Но в парк ушли последние трамваи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258486
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2011
Прошу Тебе, о Господи, прости!
Що раз пішов війною брат на брата.
Чи Край батьківський в тому винуватий
Не захистивший діток від гріха?..
Прости нас, Вседержителю, прости!
За те, що вкрили рідний край хрести
І там лежать безвинно винуваті.
За те, що землю напрочуд багату
Поїли кров'ю ми своїх братів.
Прости і дай нам сили зрозуміти,
Що всі ми разом, України діти,
Що Батьківщина в нас всього одна
Й Тобою нам усім вона дана.
Прости за все нас, Господи, прости!
За вчасно не наведені мости,
За небажання слухати і чути,
Що людське так знецінилось життя.
Прости і розум дай самим прощати
І волю нам даруй для каяття,
Спаси нас від розколу і розбрату
Відсунь непримиренності межу,
Навчи нас, Боже, як свою сприймати
Біду чужу...
Без того, як же нам Добро пізнати?
А наші Душі мертві без Добра.
Прошу Тебе, о Господи, прости!
************
Прошу Тебя, о Господи, прости!
Что раз пошел войною брат на брата,
Но разве Край отцовский виноват был,
Детей не отвративши от греха?..
Прости, Всемилостивый, нас. Прости!
Укрыли край могильные кресты -
Пристанище безвинно виноватых.
За то, что землю сказочно богату
Поили кровью братьев мы своих.
Прости, дай силы каждому понять,
Что все мы вместе Украины дети,
Что Родина у нас одна на свете
Тобой всем нам завещана она.
Прости за всё нас, Господи, прости!
Что к сроку не наведены мосты,
За нежеланье слушать и услышать
За жизни обесцененность, Всевышний,
Прости! И дай ума самим прощать.
Нам волю для раскаянья даруя,
Спаси нас от раскола и раздора,
Спаси от отчуждения позора
И научи нас, Боже, принимать
Как личную беду беду чужую...
Без этого, как нам Добро познать?
Мертвы, ведь, наши души без Добра.
Прошу Тебя, о Господи, прости!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184815
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2010
Відео: http://www.youtube.com/watch?v=KQuqbiBgq2k
Не загине Україна і не втратить волі,
Доки славні її діти не скорились долі,
Не зреклися своїх предків слави, віри, мови
І готові боронити рідний край чудовий!
Тільки в єдності Держави незборима сила,
Не дозволим розірвати Неньку/рідну Україну!
Люба Мати Батьківщина ще пишатись буде,
Як прославлять в цілім світі її вільні люди.
Так восславимо же браття, нашу Батьківщину -
Розбудуємо у світі найкращу країну.
Тільки в єдності народній незборима сила,
Не дозволим розколоти Націю єдину!
Розлетілись браття й сестри в прийми по чужинах.
Та ще буде! Повернуться діти в Україну.
Разом зможемо! Прославим рідний край навіки.
Так благослови нас Боже на діла великі!
Тільки в мудрості народній незборима сила,
Збережемо для нащадків волю України!
(не обов'язковий для виконання катрен)
І за Гетьмана, Всесвятий, просимо у Тебе:
Мудрість, силу й справедливість хай дарує небо!
Довгі літа в Тебе просим Батькові народу
Й щоб нащадки не цурались гетьманського роду!
Майоріє гордо в небі прапор жовто-синій!
Гучно лине над землею: «Слава Україні!»
Виправлення та зауваження приймаються с подякою!
-----------------------------------------
Не умрёт Украина, не лишиться свободы
Пока славные её дети не покорились судьбе!
Будем защищать свободу, братья украинцы,
Чтобы нам самим править в своей сторонке.
Только в народном единстве непобедимая сила,
Не позволим расколоть единую Нацию!
Любимая Мать Родина ещё будет гордиться,
Как свободные люди её прославят во всём мире.
Так восславим же братья, нашу Украину,
Выстроим лучшую в мире страну.
Только в народном единстве непобедимая сила,
Не позволим расколоть единую Нацию!
Разлетелись братья и сёстры в приёмыши на чужбине
Но еще будет! Вернутся дети в Украину.
Вместе сможем! Прославим родной край на века.
Так благослови нас Боже на великие дела!
Только в народном единстве непобедимая сила,
Не позволим расколоть единую Нацию!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144140
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.09.2009
Збирається віщий Олег-войовник
З хозарами знов воювати;
За напад — мечам і пожарам прирік
Він ниви хозарські і хати.
Із військом своїм, в царгородській броні,
Князь їде полями на вірнім коні.
Приспів:
Заграй же музика про перемогу,
Розбитий ворог від нас біжить,
Біжить, біжить!
За віру, Гетьмана та вільну Україну
Гучне розноситься
Ура, ура, ура!
Із темного лісу старий чарівник
Виходить назустріч поволі,
Перунові тільки покірний старик,
Провісник він лю?дської долі.
В мольбах, в ворожбі все життя він провів.
І князь біля нього коня зупинив.
Приспів.
"Повідай, улюбленцю вічних богів,
Чи скоро я землю покину?
Чи скоро, на радість моїх ворогів,
Мене покладуть в домовину?"
Приспів.
"Не бійся, будь чесний в своїй ворожбі —
БаскОго коня подарую тобі".
Приспів.
--------------------------------------------
Перекладач: Ю.Карський (крім приспіва)
Джерело: З книги: Зарубіжна література. 6 клас. Посібник-хрестоматия/ Упорядник Б.Б.Щавурський — Тернопіль: Навчальна книга—Богдан, 2004.
Оригінал: http://a-pesni.golosa.info/popular20/oleg.htm
Первая аранжировка этой песни композитора Александра Муравьева вышла в нотном издании в 1916 году, оформив уже существовавшую мелодию. В дальнейшем в годы гражданской войны у «белых» популярностью пользовалась обработка Муравьева, а у «красных» был свой вариант припева: «Так громче музыка, играй победу, / Мы победили, и враг бежит-бежит-бежит… / Так за Совет Народных Комиссаров / Мы грянем громкое ура-ура-ура!»
Антология военной песни / Сост. и автор предисл. В. Калугин. - М.: Эксмо, 2006
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140365
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.08.2009
Дивитися: https://www.youtube.com/watch?v=ixLLexIc3-o
Вітер холодний злий, студить у чужині і серце плаче.
Десь у країні мрій рідний зостався дім, в житті найкращій!
Там саме зараз розквітли квіти: люпин, фіалки, нагідки і маки.
Під польським/синім небом, у щедрім полі, росли ті квіти
І віра росла в польську/нашу волю...
Хоча б ще раз в житті полем отим пройти, лугом чи лісом.
Перший зібрати цвіт й матері принести поля намисто...
Як сонця діти, чудові квіти: люпин, фіалки, нагідки і маки.
Під польським/синім небом, у щедрім полі, росли ті квіти
І віра росла в польську/нашу волю...
Вітер чужий співа, та без душі слова - чужинця доля
І всім смертям назло ти збережи тепло, рідного поля.
Візьми з собою букетик квітів: люпин, фіалки, нагідки і маки.
Під польським/синім небом, у щедрім полі, росли ті квіти
І віра росла в польську/нашу волю...
-------------------------------------
1. Spiewa ci obcy wiatr, zachwyca wielki swiat, a serce teskni.
Bo gdzies daleko stad zostal rodzinny dom, tam jest najpiekniej,
ref.: Tam wlasnie teraz rozkwitly kwiaty: stokrotki, fiolki, kaczence i maki.
Pod polskim niebem, w szczerym polu wyrosly ojczyste kwiaty,
W ich zapachu urodzie jest Polska.
2. Zeby tak jeszcze raz ujrzec ojczysty las, pola i laki,
i do matczynych rak przyniesc z zielonych lak rozkwitle paki.
ref.: Bo najpiekniejsze sa polskie kwiaty: stokrotki, fiolki, kaczence i maki.
Pod polskim niebem, w szczerym polu wyrosly ojczyste kwiaty,
W ich zapachu urodzie jest Polska.
3. Spiewa ci obcy wiatr, tulaczy los cie gna hen gdzies po swiecie.
Zabierz ze soba w swiat, zabierz z rodzinnych stron maly bukiecik,
ref.: Wez z ta piosenka bukiecik kwiatow, stokrotek, fiolkow, kaczencow i makow
Pod polskim niebem, w szczerym polu wyrosly ojczyste kwiaty,
W ich zapachu urodzie jest Polska.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=140210
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.08.2009
Панове старшино[1], нескорена сила,
Опора Держави, народу сини.
Молодша й булавна[2], на подвиги славна.
Блакитная кров України-Руси.(2)
Ви такий молодий іще, пане хорунжий,
Тільки вчора на комір чіпляли зірки...
Але того не знав вибух вражий потужний,
Що безжально життя обірвав юнаків[3]...
Панове старшино, без жалю до себе,
В атаки багнетні вели вояків.
Попереду сотень, під бій кулеметів
Що рвали Вам груди, пробив однострій[4].(2)
І не дай же Господь вам побачити люди,
Як ховає полковник полеглих бійців,
Як зривається голос і тремтять його губи...
Ви простіть йому матері... Він себе не простить.
Не ваша вина в тім, панове старшино,
Що волю відстояти ви не змогли...
Ви билися насмерть за рідну країну
Та дуже нерівними сили були...(2)
Ах, облиште, поручнику, ще не програна битва.
Не прийшов ще Ваш час кулю в скроню вігнать...
Доки є в нас старшина, військо ще не розбите.
Рано, пане поручнику, ще не час помирать...
А десь на чужині, панове старшино,
Вам снилась Вкраїна в вогні та диму...
І рвалися ви у святу Батьківщину
І рвались сердця за Вітчизну свою...(2)
Пане сотнику, Вам довелось пережити
Лихоліття війни й гіркоту вигнання.
Україна вже вільна, чому ж серце розбите?
Чи такою Вам мріялась рідна земля?
Панове старшино, вам в чорну годину
Призначила доля нести тяжкий хрест...
І кожен із вас боронив Батьківщину,
Та в вальсі зі смертю зберіг свою честь!(2)
--------------------------
[1] старшина - офіцери, офіцерський корпус;
[2] Остаточно у березні 1920 були установлені в Армії УНР одностайні військові звання, означувані на комірі:
молодша старшина — хорунжий, поручник, сотник (суч. - лейтенант, ст. лейтенант, капітан); булавна старшина — підполковник, полковник
[3] юнаки (рос. - юнкера) - курсанти Юнацької військової школи (рос. - Юнкерского училища).
[4] однострій - військова уніформа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138310
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
В некотором царстве, в некотором государстве...
И была такая страна, не самая маленькая, но и не самая большая в мире. С чудесной природой, с толковым и работящим народом. Толковым настолько, что каждый (кто хотел) был там сам себе и Президент, и Папа Римский. И набралось этих желающих, не сказать, чтобы много или очень много, но президентили они постоянно друг против друга и всё никак не могли выбрать себе кресло подходящее: одно - маловато, другое - низковато, третье - жестковато, четвертое, вообще, только в комплекте с 11-ю другими. И никак эти господа-хорошие не могли рассесться и начать уже, наконец, что-то делать, кроме столбления кресел, хотя и были плоть от плоти, кровь от крови детьми своего работящего и толкового народа.
Тогда встало одно дитё и говорит: "Господа хорошие, а не пригласить ли нам, самым толковым и работящим, какого-никакого церемониймейстера? Разводящего, значит, чтоб всех в кресла усадил, да об чем нам толковым думать показал. А мы уж такие-разэдакие толковые, подумаем, да и решим, что нам с нашим работящим народом делать и в какую сторону двигаться."
Тридцать лет и три года решали толковейшие из толковых, приглашать ли церемониймейстера. А вдруг он, лиходей заморский, золотую ложечку сопрет, зараза? Не быть тогда чайной церемонии у толковейших из толковых, потому как без чайной ложечки на чайной церемонии никак нельзя, тут уж самое удобное кресло не поможет.
А другие говорят: "Это ж как так, чтоб чудо заморское нам, толковейшим из толковых, указывать стало, какие кресла занимать? Никак нельзя! Мы, вот еще годиков -надцать попересаживаемся, а там, глядишь, и пенсия подоспеет. Не толково ли?"
"Это да", - вторили им третьи. "Мы пока рассаживаемся, с нас и спрос небольшой, хоть и работящие, а к работе, пока не приступили. А ежли рассядемся - караул! Нужно же будет нашему работящему народу рассказать и объяснить, как им самим-то рассаживаться? А как это сделать, если мы пока и сами этого не знаем?"
И совещались бы толковейшие до бесконечности, да как-то однажды пришли, а вместо кресел - лавки и работящий народ в окна глазеет: что это толковейшие теперь делить-то будут? А кресло есть, но одно и то уже занятое. И сидит на нём, свят-свят-свят!, церемониймейстер, чудо заморское, и перстом своим указует, кому и куда рассаживаться.
И пошла, с тех пор, "писать канцелярия", народ-то у нас работящий, и слуги его такие же, толковые и работящие. И ложечек золотых никто ни у кого не пёр, потому как их вовсе не стало. Ну, право дело, к чему чайные церемонии, ежли кресло всего одно? А чудо заморское, оно вообще чай не жалует, ему всё кохвей подавай! А какой же кохвей с золотой ложечкой? Нет, к кохвею нужна ложечка серебрянная и только одна. Так, что не спереть чуду-юду эту ложечку у самого себя аж никак. А толковейшие, пусть только попробуют, мигом будут свой чай хлебать из аллюминиевых кружек и совсем без ложечек.
Хотели толковейшие "виключіть йому мікрофон", да народ, толковый и работящий "товчеться у задньому проході"*. Не вышло ...
----------------------------
* Иван Плющ. Политик, дважды выбирался Главой Верховной Рады. Весь свой талант обхождения острых углов и управления противостояниями выразил в афоризмах, которые характеризуют украинскую политику до сих пор. Ему принадлежат крылатые фразы: "Депутат Заєць! Не стрибайте по залу!", "Не товчиться у задньому проході", приписывают ему авторство выражения "Впихнути невпихуєме".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136002
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.07.2009
Цвинтар старий,
Рівні ряди могил.
Останній притулок славних синів
Що не шкодували сил
За рідний край,
За наші кращі дні.
Сонце ласкаво світить з небес,
І золотить хрести.
І горять хрести золоті,
Не медалі то - вартові.
Спокій бережуть вояків,
Що лежать у сирій землі.
Спіть, вояки, слава навіки вам!
Нашу Вітчизну, рідну країну,
Не віддамо ворогам.
Плаче, плаче рідна мати,
Молода дружина слізоньки ллє.
Вся Батьківщина в печалі по вас,
Й пошану вам віддає.
Душі бійців
Спокій наш боронять.
Чоти й рої - на останній парад
Вийшла святая рать.
Ваші життя віддані не дарма.
Ми не забули героїв війни
Пам'ять про вас жива!
І горять хрести золоті,
Не медалі то - вартові.
Спокій бережуть вояків,
Що лежать у сирій землі.
Спіть, вояки, слава навіки вам!
Нашу Вітчизну, рідну країну,
Не віддамо ворогам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134432
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.06.2009
Наближається час розставання,
По щоці покотилась сльоза.
До побачення, мила, кохана,
Вдалині вже відчутна гроза.
Я не стану ховатись за спини,
Моє місце між славних братів.
Нас на подвиги зве Україна,
Слава зве бойових куренів.
Пр.
Прощай, наш рідний край,
Про нас ти пам'ятай.
Сурмач, "Похід"* заграй!
Прости-прощай, прости-прощай.
За рідні поля,
За води Дніпра,
За неба блакить -
Вперед до слави, вояки!
Навіщо враже злий,
Ти нас викликаєш на бій?
Тебе за волю,
За кращу долю
Розіб'єм на землі своїй!
(Варіант:
Розіб'єм на землі святій!)
Не хвилюйтеся Мамо, не треба,
Витри сльози кохана моя.
Прапор, кольорів чистого неба,
Й жита стиглого дух підніма.
Не крутіть Тато сивого вуса,
Прийде й наша щаслива пора!
З перемогою я повернуся,
Ради Віри, Любові й Добра.
Пр.
Прощай, батьківський край,
Про нас ти пам'ятай.
Сурмач, "Похід" заграй!
Прости-прощай, прости-прощай.
За рідні поля,
За води Дніпра,
За неба блакить -
Вперед до слави, вояки!
Всі ми — діти твої Україно!
Пам'ятаєм батьків заповіт:
Ради волі і слави Країни
Не жаліти себе й ворогів.
Ми не станем ганьбою родини,
Якщо прийдеться, зляжем в бою.
За любов, за святу Батьківщину,
За прекрасну Вітчизну свою!
Пр.
Прощай, наш рідний край
Про нас ти пам'ятай.
Сурмач, "Похід" заграй!
Прости-прощай, прости-прощай.
За рідні поля,
За води Дніпра,
За неба блакить -
Вперед до слави, вояки!
---------------------------
* Сигнал "Похід" - http://bergenschild.narod.ru/Reconstruction/archive/ustav1916/ustav1916-20.htm
******************************
В. И. Агапкин, В. Лазарев
Наступает минута прощания,
Ты глядишь мне тревожно в глаза,
И ловлю я родное дыхание,
А вдали уже дышит гроза.
Дрогнул воздух туманный и синий,
И тревога коснулась висков,
И зовёт нас на подвиг Россия,
Веет ветром от шага полков.
Прощай, отчий край,
Ты нас вспоминай,
Прощай, милый взгляд,
Прости-прощай, прости-прощай…
Летят-летят года,
Уходят во мглу поезда,
А в них — солдаты.
И в небе тёмном
Горит солдатская звезда.
А в них — солдаты.
И в небе тёмном
Горит солдатская звезда.
Прощай, отчий край,
Ты нас вспоминай,
Прощай, милый взгляд,
Прости-прощай, прости-прощай…
Лес да степь, да в степи полустанки.
Свет вечерней и новой зари —
Не забудь же прощанье Славянки,
Сокровенно в душе повтори!
Нет, не будет душа безучастна —
Справедливости светят огни…
За любовь, за великое братство
Отдавали мы жизни свои.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2009
Прости...Прости за то, что в суете будней, в круговороте разнообразных больших и малых важных дел я так мало уделял тебе своего внимания.
Прости ... Прости за то, что приходя за полночь смертельно уставший, не говорил тебе простых добрых и ласковых слов.
Прости ... Прости за то, что забывал преподнести тебе цветы в день твоего рождения, что был равнодушен к твоим увлечениям, не ценил тонкого аромата фирменной косметики и абсолютно не разбирался в стилях и фасонах со вкусом подобранного тобой дорогого нижнего белья ... Я так редко целовал твои руки. Те руки, на которых держался наш дом.
Прости, что даже в порыве самых нежных своих чувств ни разу так и не преклонил пред тобой колен.
Теперь я понимаю каким же я был глупцом, чтобы так безответственно обойтись с великим даром Судьбы каким когда-то давно твое согласие стать моей женой. Что за все эти долгие годы я смог предложить тебе? Уютную квартиру, все оформление которой было делом твоих уставших рук? Красивый и удобный авто, который ты и выбирала? Моих друзей, которых ты принимала в нашем теплом для всех доме? Мою карьеру, должность, которые обеспечила ты, взвалив на себя многое из того, что традиционно должен делать мужчина? Прости ... Прости за то, что тебе так много пришлось из-за меня вынести на своих хрупких женских плечах, прекрасных плечах, к которым я прикасался губами, ища утешения в моменты душевной слабости. Ты же всегда оставалась сильной, чтобы, глядя на тебя, и я не смел расслабляться. А ночами, долгими зимними ночами, когда я уже видел сладкие сны, ты плакала, от обиды и бессилия уткнувшись в подушку, чтобы не разбудить меня, потому, что мне завтра рано вставать на работу... Прости ... Прости ... Прости ...
Дописав он сложил листок вчетверо, вложил в конверт и запечатал. Потом немного подумал и надписал: «Моей любимой жене. Вскрыть после моей смерти», что и было ею в точности выполнено спустя много-много лет ...
M.R. 12.12.2001 T-A.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128628
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.05.2009
Ответ Татэ на "Боль…из пальцев струится стихом…": http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123066
Повномісячні ночі без сну.
І знецінений Місяць-монета.
В моїм серці ховаю весну.
Захлинувшись душею поета.
Зрозуміти й забути тебе,
Нема в мене ніякої сили.
Хоч навчилась втрачати я вже,
Себе втратити же неможливо.
Біль... із пальців струмує віршем
І роз'ятрені рани відкриті.
Не знайомий зі мною ти ще,
Чим же здатний за біль мій платити?
Відійти... і сховатись в віршах...
Чи відмовити знову в довірі?
І сочиться коханням душа
Й застигає рубцями на шкірі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127526
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.04.2009
Дякую Darida за зауваження до вірша.
Кліп: http://www.youtube.com/watch?v=M1n9m87zq0o
В блакитних небесах є місто золоте,
Із брамами прозорими яскраво-неземне.
А в місті тім є сад із квітами в траві,
Із звірами чудовими незнаної краси.
Один - рудий та вогнегривий лев,
А другий - віл, весь сповнений очей*
Третій - золотий орел небесний
Світлий погляд чий такий вражаючий.
У синіх небесах є зіронька одна,
Вона твоя, о ангел мій, на всі віки твоя.
Коханий, хто кохав, святий, хто світлим став...
Та зірка проведе тебе у сад квітучих трав.
Тебе там стріне вогнегривий лев
І синій віл, весь сповнений очей;
З ними золотий орел небесний
Світлий погляд чий такий вражаючий.
------------------------------------
* "и посреди престола и вокруг престола четыре животных исполненных очей спереди и сзади. И первое животное было подобно льву, и второе животное подобно тельцу, и третье животное имело лице, как человек, и четвертое животное подобно орлу летящему." (Откр 4.1-11)
Небесные существа, «исполненные очей». Все в них видит, они целиком – взор, сила зрения, острота и глубина восприятия. http://www.e-introduction.com/2008/05/blog-post_542.html
------------------------------------
Інший варіант перекладу: ° Аквілон (Сергій Назаревич) 1988-2007
http://aqueelone.livejournal.com/15013.html
------------------------------------
Слова: А.Волхонский
Музыка: В.Вавилов
Над небом голубым есть город золотой,
С прозрачными воротами и с яркою стеной.
А в городе том сад, все травы да цветы;
Гуляют там животные невиданной красы.
Одно - как рыжий огнегривый лев,
Другое - вол, преисполненный очей;
Третье - золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
А в небе голубом горит одна звезда;
Она твоя, о ангел мой, она всегда твоя.
Кто любит, тот любим, кто светел, тот и свят;
Пускай ведет звезда тебя дорогой в дивный сад.
Тебя там встретит огнегривый лев,
И синий вол, преисполненный очей;
С ними золотой орел небесный,
Чей так светел взор незабываемый.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126777
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.04.2009
Навіяно: El Condor pasa - Музика п'єси була написана в 1913 році Даніелем Роблесом, а лібрето Хуліо Баудуїном під псевдонімом Хуліо з Ла-Пасу (Julio de La Paz), та було опубліковане в 1933 році.
Андійський кондор в заголовку п'єси відображає в символічній формі ідеал сремління до волі.
Слова, що були додані пізніше, написані на кечуа, мові Тауантінсую, імперії Інків, якою все ще розмовляють індіанці Перу. Співак звертається до могутнього андійського кондора з проханням узяти його назад до старого царства Інків, до Мачу-Пікчу. Існує також іспановмовний варіант слів.
http://uk.wikipedia.org/wiki/El_C%C3%B3ndor_Pasa
Кліп: http://www.youtube.com/watch?v=Eacm-jMgSHo
Ти б сокілом злетіла в вишину
До зірок,
Де едемський сад,
До райських врат...
Та хто тебе розбудить віді сну?
Зніме хто
З голови клобук*
Й руками розведе
Твою біду?
Прокинься, Сонце зве тебе у вись!
Ти подивись,
Яка краса:
Гаї й діброви у смарагд** вдяглись,
Над жовтим житом піднялись
Блакитні небеса.
Чи бачиш ти у снах оту красу,
В сльозах,
Серед людських мук,
Моя земля?..
То хто ж тебе розбудить віді сну?
Зірве
З голови клобук
Й руками розведе
Твою біду?
Прокинься, Сонце зве тебе у вись!
Ти подивись,
Яка краса:
Гаї й діброви у смарагд вдяглись,
Над жовтим житом піднялись
Блакитні небеса...
------------------------------
* Клобу́к, клобучок або каптурик — у соколиному полюванні шапочка-ковпачок на голову мисливського птаха, який закриває йому очі. Виконує роль на́очнів чи шор.
** Смарагд — дорогоціний кемень 1-го классу, забарвленням в трав'янисто-зелений колір. Крупні бездефектні смарагди густого тону вагою вище 5 каратов цінуються дорожче алмазів.
-------------------------------
А як це звучатиме під сопілку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126456
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2009
Співавтори: Оксана П., Жанна Чайка, Багира, Serg, Denis.Ka, rusanz, Кузя Пруткова, ...
Michael:
- Що є для мене Батьківщина?
Каштани в цвіті і калина,
Колодязь з чистою водою,
Блакитне небо наді мною,
Нескошені високі трави,
Смеркань палаючі заграви,
Старенька Мати біля тину,
І рідна на руках дитина,
Після дощу веселки арка,
(І доброї горілки чарка),
Біленька хатка і садочок
І зоряні чарівні ночі,
Вареники в сметані з сиром
І ладанки церковні з миром,
І світлі образа святії
І добрії юнацькі мрії,
Жанна Чайка:
- Криштальнi роси на свiтанку
I гра дитяча коло ганку...
Вишневий сад квiтучий бiлий,
Очей коханих погляд милий,
Багира:
- Луною - солов'їні співи,
Ще - восени смугасті ниви,
Denis.Ka:
- А над ставками верболози
І перші вірші й перші сльози.
Serg:
- Волошки синьоокі в житі,
Червоний мак в зеленім літі,
Веселий сміх навкруг дитячий
Та горщик молока добрячий,
Краюха хліба, скибка сала -
Щоб воля наша не згасала.
Michael:
- Гречаний мед. І паляниця,
На рушнику у молодиці.
Serg:
- Козацька пам'ять героїчна
Michael:
- І мова лагідно-музична.
Serg:
- Оспівана піснями доля -
Навіки визначена воля,
rusanz:
- Одвічні істини в пісеннім,
У звичаях, казках натхненнім
Світогляді прапредків славних,
У бойових мистецтвах вправних,
В гармонії з природнім світом
Та в ладі з Божим заповітом.
Оксана П.:
- Розкішний цвіт в саду весняний,
І літа водограй жаданий,
І тихий сум осінньо-ніжний,
Й зимовий подих білосніжний,
Усе прекрасне, миле, рідне
І возвеличування гідне.
Michael, Кузя Пруткова:
- Веселе хочеться співати
Та навкруги все бідні хати,
Кузя Пруткова:
- І ледь живі заводи, браття,
Де людям зараз - рідко платять,
Де ждуть ті гроші невеликі,
Аби лиш хліб купити й ліки.
Та ті поля, що здичавіли,
Та тих людей, що помарніли,
Бо рвали жили, гнули спини
В далеких чи близьких країнах.
Michael:
- Земля батьків, моя країна
Назвіть її, то - ... (не Аргентина!!! ;) )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126132
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2009
Над древнім Храмом, на горбі
Хрест височить поодинокий.
У чорно-синій вишині
Примружив Місяць срібне око.
І віддзеркалює ставок
Вогні свічок зірками в небі,
І посміхається нам Б-г
У сиві вуса, радий з себе.
А вранці золото полів
Осяє Сонце круглолице,
Й солодкий солов'їний спів
В блакиті неба розчиниться.
І питиме свою блакить,
З річок стрімких й прозорих небо...
Чого ж, панове-жебраки,
Вам ще від України треба?
Чого ще не урвали ви
В ясновельможних кабінетах?
Чи ви вгамуєтесь колись,
Павуччя в керівних тенетах?
Чого, добродії, шукать,
У цілім Світі винуватих?
Навіщо владу в Раді брать
Собі безсилим раду дати?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2009
Ответ Antares на "Иерусалим!" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122461
Рукою Б-га збережен
По волі Гос-да піднявся.
О славний Ієрусалим!
Хто раз побачив - закохався.
Вмить подорожній розбере,
Що навіть небо тут синіше.
Кругом розлита благодать
Й святе стає тут значно ближче...
Чи знав, що пишуть мудреці
Про місто це в своїх талмудах?
Тут дві релігії близькі:
Лице Христа й брехня Іуди.
До Муру Храму підійди,
Шлях, подолавши, вкрай неблизький
Й додолу тихо упади
Щоби уклін віддати низький.
І із розверзнутих небес
Отримає син Б-жий манну.
Навічно Б-гом об'єднаний
Чудовий край обітований!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125806
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.04.2009
Ответ Багире на "Зачем жить?" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125704
"Жить – чтобы тужить?
Жить – чтобы множить
Боли, болезни, горе,
Трат и увечий море?"
Жить, чтобы жить!
Чтобы на много лет,
Кому-то оставить след,
Кого-то предупредить:
Чтобы не смел уйти,
Не указав пути
Тем, кому предстоит,
След в след за ним идти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125721
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.04.2009
Ответ Исааку на "Мы избраны Богом!" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125397
Три тысячи лет, как мы стали народом
Познали и взлеты, и горечь падений
Три тысячи лет, как повенчаны с Б-гом
Три тысячи лет, сколько же поколений?
И вечно враги предрекают нам гибель,
Пускай не сегодня, но завтра уж точно!
А мы всё живем, мы сполна заплатили,
За право на жизнь равными среди прочих.
А мы всё живем и в безводной пустыне
Снимаем за год по два-три урожая.
Исчез Вавилон, нет захватчиков римлян,
Из древних китайцы, да мы процветаем.
Внушали раввины: "В том веры заслуга!
И всё потому, что повенчаны с Б-гом!"
Возможно и так, для других, как наука...
Но где бы мы были, не будь мы народом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125613
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.04.2009
(уривок з "Сімеонів": http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121780 )
Листопад, листопад, листопад.
Жовте листя, танцююче вальс...
Листопад, листопад, листопад.
Звуки музики в душах у нас.
Листопад, листопад, листопад,
Вишиває узор золотий
І вкриває чарівною
ковдрою сад,
Листопад, листопад, листопад...
Зорепад, зорепад, зорепад.
Зірки падають десь у ставок...
Зорепад, зорепад, зорепад.
Яке диво явив для нас Б-г.
Зорепад в золотий листопад,
Які сполохи в небі яснім,
Може бачимо все те ми
тільки вві сні?
Зорепад, зорепад, зорепад...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124264
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2009
Кирилл Козуб: [youtube]https://www.youtube.com/watch?v=eIjJFMlyGNw[/youtube]
СУРМАЧ
[b]Am Е[/b]
- Ах, чому, чому такі смутні наші справи?
[b]F Е Am[/b]
Як дихати вільно ми би з тобою могли!
[b]A7 Dm[/b]
Та раз за разом грізнії сили так вправно,
[b]Am Е A7[/b]
Б'ють по небесах із артилерій Землі.
[b]Dm A7[/b]
- Це, може і так, та поспішати не треба.
[b]В A7 Dm[/b]
Що не говори, то будуть тільки слова.
[b]D7 Gm[/b]
Як не салютуй, не зірвуть вибухи неба
[b]Gm6 Dm A7 Dm (E7)[/b]
Тут - скільки не бий, та небесам все дарма.
[b]Am Е[/b]
- Ах, я би не кляв долю свою окаянну
[b]F Е Am[/b]
Та - ти подивись, як виїжджа на парад
[b]A7 Dm[/b]
Він, наш командир, наш генерал безталанний
[b]Am Е A7[/b]
Ах, оця нікчемність, негідник і кат!
[b]Dm A7[/b]
- Кинь! Ні похвали, ні хули він не гідний.
[b]В A7 Dm[/b]
Так, він на коні, але що нам із того?
[b]D7 Gm[/b]
Він не Бонапарт та і не вершник він мідній*
[b]Gm6 Dm A7 Dm (E7)[/b]
Він - лише людина і більш нічого!
[b]Am Е[/b]
- Ось, ти подивись, сліз наших вітер не витер.
[b]F Е Am[/b]
Ми розбиті знов, мій героїчній сурмач!
[b]A7 Dm[/b]
Ти ж над усіма, як той величний Юпітер.
[b]Am Е A7[/b]
Що тішить тебе в цій круговерті невдач?
[b]Dm A7[/b]
- Ні, я тут не бачу невдач через межі.
[b]В A7 Dm[/b]
Будь хоч сурмачем, хоч Бонапартом та всеж,
[b]D7 Gm[/b]
Я ні від чого, ні від кого не залежу.
[b]Gm6 Dm A7 Dm (H7)[/b]
Встань, роби як я, ні від кого не залеж!
[b]Em H7[/b]
І, що б не наплів, куди б не вів воєвода
[b]C H7 Em[/b]
Він наобіцяє нам щастя, то й що?
[b]E7 Am[/b]
Знай, все переможуть лиш честь і свобода.
[b]Am6 Em H7 Em[/b]
Так, тільки вони, все окрім того - ніщо...
______________________________
* "Мідний Вершник" - http://art.1001chudo.ru/russia_564.html
*********************************
ТРУБАЧ (1986) Михаил Щербаков
- Ах, ну почему наши дела так унылы?
Как вольно дышать мы бы с тобою могли!
Но - где-то опять некие грозные силы
Бьют по небесам из артиллерий Земли.
- Да, может и так, но торопиться не надо.
Что ни говори, неба не ранишь мечом.
Как ни голосит, как ни ревёт канонада,
Тут - сколько ни бей, всё небесам нипочём.
- Ах, я бы не клял этот удел окаянный,
Но - ты посмотри, как выезжает на плац
Он, наш командир, наш генерал безымянный,
Ах, этот палач, этот подлец и паяц!
- Брось! Он ни хулы, ни похвалы не достоин.
Да, он на коне, только не стоит спешить.
Он не Бонапарт, он даже вовсе не воин,
Он - лишь человек, что же он волен решить?
- Но - вот и опять слёз наших ветер не вытер.
Мы побеждены, мой одинокий трубач!
Ты ж невозмутим, ты горделив, как Юпитер.
Что тешит тебя в этом дыму неудач?
- Я здесь никакой неудачи не вижу.
Будь хоть трубачом, хоть Бонапартом зовись.
Я ни от чего, ни от кого не завишу.
Встань, делай как я, ни от кого не завись!
И, что бы ни плёл, куда бы ни вёл воевода,
Жди, сколько воды, сколько беды утечёт.
Знай, всё победят только лишь честь и свобода.
Да, только они, всё остальное - не в счёт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123606
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2009
Знов про те, що день іде із Землі
Соловей спiває
Цей день мабуть десь в майбутті
Ми ще пригадаєм.
Пригадаємо як Місяць пливе
По нічному небу
Лиш про те, що все мине
Згадувать не треба
Лиш про те, що все мине
Згадувать не треба
Все мине i журба, і радiсть
Все мине так влаштован світ
Все мине тільки варто знати
Що любов не проходить, ні
Заспівай, як кораблі в далечiнь
Йдуть на зустріч долі
І про те, що створено світ
Заради любові.
Як закохані навічно серця
Шепчуть поміж себе.
Лиш про те що все мине
Згадувать не треба
Лиш про те що все мине
Згадувать не треба
Все мине i журба, і радiсть
Все мине так влаштован світ
Все мине тільки варто знати
Що любов не проходить, ні
Знов про те що день іде із Землі
Соловей спiває
Цей день мабуть десь в майбутті
Ми ще пригадаєм.
Пригадаємо як зірки всю ніч
Мерехтять у небі
Лиш про те що все мине
Згадувать не треба
Лиш про те що все мине
Згадувать не треба
**************************************
Автор текста (слов): Дербенев Л.
Композитор (музыка): Дунаевский М.
Вновь о том что день уходит с Земли
Ты негромко спой мне
Этот день быть может где-то вдали
Мы не однажды вспомним
Вспомним как прозрачный месяц плывет
Над ночной прохладой
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
Все пройдет и печаль и радость
Все пройдет так устроен свет
Все пройдет только верить надо
Что любовь не проходит нет
Спой о том как вдаль плывут корабли
Не сдаваясь бурям
Спой о том что ради нашей любви
Весь этот мир придуман
Спой о том что биться не устает
Сердце с сердцем рядом
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
Все пройдет и печаль и радость
Все пройдет так устроен свет
Все пройдет только верить надо
Что любовь не проходит нет
Вновь о том что день уходит с Земли
Ты негромко спой мне
Этот день быть может где-то вдали
Мы не однажды вспомним
Вспомним как звезда всю ночь напролет
Смотрит синим взглядом
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
Лишь о том что все пройдет
Вспоминать не надо
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123591
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.03.2009
(Всё, что угодно, только не ностальгия - прим. авт.)
За окном падает снег, совсем не зимний – искрящийся. Нет рыхлый и тяжелый, то ли снег, то ли хлопья пуха пролетевшие сквозь свинцовые, залитые водой тучи. Осень – не осень, зима – не зима. Хмурое и серое безвременье.
Лишь несколько минут назад и ты была с самой сердцевине этого безвременья, среди потока серых машин, серых людей с серыми лицами, серых домов с серыми глазницами окон. Все это сейчас там, внизу, за окном. Окно во всю стену, громадная, сырая комната, как некогда “планов наших громадье”. Холодно и сыро, а на душе тяжелая серая тоска, липкая... Больно. А по экрану плывут белые облачка. Белые облака – по синему-синему небу.
Там светит солнце и тянут лохматые ветви к небу пальмы. Где-то песок и море. Где-то тепло, нет не от жара ветра пустыни, но тепло родной души, хотя пустыня – вот она, рядом. И плещется теплое море о желтый, горячий песок. А с высокого шпиля минарета кричит муэдзин, призывая к молитве. Узкие улочки приморского города, толчея базара, торговцы и покупатели – муравейник, пестрый колышущийся ковер. Солнце, рвущееся в зенит. Восток. Игра красок и света. Проходят религиозные евреи в черных шляпах и лапсердаках, так, наверное, они ходили в синагоги и 100, и 200, и 300 лет назад в России и на Украине, в Литве и Польше, в Германии и Франции. Восток, безумно далекий, Ближний Восток.
А где-то за морем, там, на севере, плачут ивы над плесами и моют стройны ноженьки березоньки по берегам лесных озер. Тоска... Неизбывна русская тоска, русская печаль, русская быль и русская боль.
И совсем не важно, что мы пьем: саке, текилу, виски, шнапс, или водку. Под кленами, березами или пальмами. Много или совсем чуть-чуть. Под корочку хлебушка или под икорку и осетринку. Тоска... И не важно богат иль нищ, женат иль холост. Болезнь души – хандра. И нет от нее лекарства, нет спасения, куда бы не ухал, где бы ни прятался. Лишь хмурыми зимними вечерами, во всем огромном нашем мире зажигаются тысячи свечей, устремленных к Б-гу, наполняются бокалы и стаканы и ... гуляет русская душа в Нью-Йорке и Сиднее, Токио и Риме, Рио-де-Жанейро и Тель-Авиве, Москве и Торонто, Киншассе и Лондоне, под крестами, полумесяцами, звездами Давида...
Почему? Не требуй ответа. Не знаю... Ночь опускается на города и селения. И жизнь замирает в тишине. Лишь свечи шепчуться в ночи. Белые-белые, словно стволы берез. Свечи...
Холодно... Тебе холодно. Холодно, одиноко и неуютно в этой большой казенно-пустой и сырой комнате. Ты смотришь в окно на падающие хлопья. Они бьются о стекло и сползая по нему тают. И вот уже стекают тяжелой серой слезой, по давно немытому оконному стеклу. Ты плачешь? Ну, что ты... Не надо... Ты ведь сильная. И пусть нет рядом Мужчины, твоего единственного, самого дорогого, самого нежного, самого любимого, самого-самого. Он здесь, его руки, сильные мужские руки, ложатся на твои вздрагивающие плечи. Его горячие губы касаются твоих, пахнущих луговыми травами, волос. Поверни лицо, ты прекрасна в грусти, в нежности, в своей неугасающей любви. Ты дорога ему, как ни одна другая женщина. Он целует, целует тебя: твои глаза, губы. Он целует твои руки... Твой Мужчина...
А по экрану медленно плывут белые облака по синему-синему небу цепляясь за верхушки высоких ... пальм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122366
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.03.2009
Поет, ти трохи більше, ніж митець
Твої творіння хоч і пестять вуха,
Та звернені насамперед до Духу,
Ти ключник із ключами до сердець.
Ти прокурор, суддя і адвокат,
Ти той, що зве до спокою чи руху,
Принц та жебрак, трунар та повитуха.
Засуджений, водночас, ти і кат.
Беззбройний маєш саму сильну зброю
І Альфа, і Омега ти відтак.
----------------------------------
Поэт, немного больше,чем рифмач
Твои творения хоть ласкают ухо
Но адресуются скорее к Духу.
Одновременно смертник и палач.
Ты прокурор, судья и адвокат
Зовешь к покою ты или движению
Ты принц и нищий, беден и богат,
Открыть сердца - твоё предназначенье.
Ты безоружен, но бытует мненье,
Что нет страшней оружья твоего
Ты Альфа и Омега - без сомненья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122082
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2009
Вінець терновий - мука добровільна,
І на Голгофу вистражданий шлях.
За творчі пошуки, за рими божевільні,
Розіпніть віршомазів на хрестах.
Щоб душ краплини у вірші стікали,
Щоб сльози застигали у рядки,
Щоб у екстазі в натовпі кричали:
"Замість Варав, поетів розіпни!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121855
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2009
Матеріал з Вікіпедії:
Жидівський курінь (єврейський курінь) - самостійний оперативний військовий підрозділ 1-го корпусу Української Галицької Армії. Сформований у червні 1919 під час Чортківської офензиви з єврейської міліції Тернополя. Командир — поручник Соломон Ляйнберг.
...прикривав відхід частин 1-го корпусу за Збруч у районі Скалата, Гримайлова та Гусятина.
___________________________
«Тогда был в Иерусалиме человек, именем Симеон.
Он был муж праведный и благочестивый, чающий
утешения Израилева; и Дух Святой был на нем».
(Лук.2:25)
Два Сімеона.
(Воякам Жидівського пробоєвого куреня УГА, світла пам'ять)
Щира подяка пані Оксані (Оксана П.) за "деякі зауваження" до вірша.
- Ось і прийшов я до тебе Симоне,
Й діток з собою привів.
Чи пам'ятаєш іще ти Шимона,
Мій бойовий побратим?
Чи пам'ятаєш, як ляхів снаряди
Рвали у клапті курінь,
Пробоєвий, що прикрив переправу
На скількись добрих годин? (1)
Чи пам'ятаєш, мій друже Симоне,
Як нас накрила шрапнель?
А над трибухівським старим паромом
Тихеє "Шма Ісраель" (2) ?
Як із боями Святошино брали?
Били в нас з вікон осель.
А з двох боків у атаці лунало
Те ж саме "Шма Ісраель" (3) ?
Гріх на мені з того страшного бою:
Брата я вбив на біду.
Не відмолити душі вже спокою,
Так і до Пекла піду.
Ти зачекай, твій притулок останній
Ми приберемо з дітьми,
Більш не побачимось, я відчуваю:
Зляжем у гетто кістьми.
Тільки одне є до тебе прохання,
Симоне, Б-гом молю.
Ти пригляди за моїми дітками,
Як їх зустрінеш в Раю.
* * *
Листопад, листопад, листопад.
Жовте листя, танцююче вальс...
Листопад, листопад, листопад.
Звуки музики в душах у нас.
Листопад, листопад, листопад,
Вишиває узор золотий
І вкриває чарівною
ковдрою сад,
Листопад, листопад, листопад...
Зорепад, зорепад, зорепад.
Зірки падають десь у ставок...
Зорепад, зорепад, зорепад.
Яке диво явив для нас Б-г.
Зорепад в золотий листопад,
Які сполохи в небі яснім,
Може бачимо все те ми
тільки вві сні?
Зорепад, зорепад, зорепад...
Листопад, листопад, листопад,
Татка вигнали листя мести.
Зорепад, зорепад, зорепад,
Сяє зірка в нього на спині...
Йде по воду сусідське хлопча
Зірка впала на груди й йому
Жовта зірка із написом
"Jude" (4) чомусь...
Дивовижний який зорепад...
Зорепад в золотий листопад,
Ціла вулиця жовтих зірок.
Видно торбу із ними порвав,
Пролітаючи в небі наш Б-г...
Зірки латками сіли на нас,
Зірки сяють на кожній спині.
Тільки татко в молитвах
благає весь час:
"Б-же, той зорепад зупини..."
* * *
(пісенний мотив: "Темная ночь" Н.Богословский - В.Агатов)
Темная ніч, навіть Місяць ліхтар загасив,
Заховались за хмари зірки, ніби перед бідою.
Зливи стіна, над могилами вітер шумить
І хрести в здивуванні стоять над живою душою.
- Дядьку Симон, Ви мене за нахабство простіть,
Батько просили уклін передати низкій.
Волю його перед тим, як до лісу піти
Я виконую бо Ви були для нас всіх самим близким.
Дядьку Симон, я батьківське ім'я собі взяв,
Щоб зберегти як найдовше про нього згадку.
Аврамом був, а тепер мене Шимоном звать
Водночас то і псевдо (5) моє в честь загиблого батька.
Благословіть на криваве святе ремесло,
До помсти звуть душі знищених в гетто рідних...
Зламаним пальцям смичка взяти вже не дано,
Але зброю ще можу тримать у руках замість скрипки.
* * *
- Доброго дня Вам, дідуню Симоне!
Як заросла тут полин...
Чи пам'ятаєте ще Ви Шимона,
Та Ваш Жидівський курінь?
Чи пам'ятаєте благословіння,
Що син Шимона просив?
Згинули татко і навіть могилу,
Вітер розвіяв у пил.
Десь на безкраїх просторах Сибіру
Вбили їх, дідо Симон.
Рвались побачити знов Україну,
І, перед смертю, Сіон... (6)
Де ж ті могили, щоб зміг прочитати
Рабин (7) над ними Кадіш? (8)
Мертві містечка і спалені хати...
Дідо, чому ти мовчиш?
____________________________
(1) в 6 часов утра 17 июля (1919 г. - прим.) курень получил сообщение, что поляки наступают по дороге Трибуховцы-Гусятин и стараются захватить единственную на этом участке переправу через Збруч. Пор. Ляйнберг немедленно занял дорогу Гусятин-Трибуховцы, одновременно выслав свои подразделения для занятия паромной переправы в Трибуховцах. Эту последнюю позицию занял пор. Мазяр со своей 4-й сотней и 2 пулеметами. Вскоре ляхи начали наступать на переправу, и пор. Мазяр, несмотря на геройскую оборону перед тучами врагов и попытки прорваться к своему куреню, попал со всей сотней в лядский плен.
Так Еврейский ударный курень геройским поведением и умелым руководством своего командира обеспечил отступление ХХI и IХ бригад, которые благодаря этому не понесли потерь ни в людях, ни в вооружении.
17 июля в 2 часа дня командование ударного куреня получило из ХХI бригады приказ немедленно отступить за Збруч, уничтожив за собою мост.
http://www.judaica.kiev.ua/Eg_12/Eg12-10.htm
(2) Слушай, Израиль: Господь, Бог наш, Господь — один! [Благословенно славное имя царства Его во веки веков!]
(3) Под той же Плевной солдаты тридцатой дивизии пошли в атаку на турецкие траншеи, но оттуда по ним открыли сильный огонь. "Чем ближе мы подходили к турецкой траншее, тем положение наше становилось все отчаяннее, - вспоминал командир дивизии. - Вдруг какой-то крик — "Шма, Исраэль!" ("Слушай, Израиль!") - огласил воздух. Оказалось, это закричали евреи, за ними бессознательно повторили то же самое русские солдаты, и в общем смятении, при единогласном "Шма, Исраэль!" вся дивизия взобралась на турецкую траншею".
http://ldn-knigi.lib.ru/JUDAICA/Kanton_Bulg.htm
(4) "Жид" (нім.)
(5) Кожний член УПА приймав вигадане прізвище, так зване псевдо. Це робилось для того, щоб не накликати небезпеку на рідних. http://www.ukrnationalfront.netfirms.com/upa.htm
(6) В Св. Писании Сион называется просто Сион, городом Давидовым, горою святою, жилищем и домом Божиим, царственным городом Божиим, принимается за самый Иерусалим, за колено Иудино и царство Иудейское, за всю Иудею и за весь народ Иудейский.
http://www.slovopedia.com/10/209/980872.html
(7) Раввин - Служитель культа, духовный наставник, руководитель, религиозной общины http://lib.deport.ru/slovar/ojegov/r/ravvin.html
(8) Кадиш — еврейская поминальная молитва, которую произносит сын в память о покойном отце. http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/497421 (Метафорично, при посещении могилы принято читать молитву "Эль мале рахамим".)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121780
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.03.2009
Кожен вибирає для себе
Дівчину, релігію, дорогу.
Сатані служити а чи Б-гу
Кожен вибирає для себе.
Кожен вибирає по собі
Слово для любові і молитви.
Шпагу для дуелі, меч для битви
Кожен вибирає по собі.
Кожен вибирає по собі.
Костур і личаки, щит і лати
Міру остаточної розплати
Кожен вибирає по собі.
Кожен вибирає для себе.
Вибираєм теж - як самі знаєм.
Ні на кого нарікань не маєм.
Кожен вибирає для себе!
*****************
Юрий Левитанский
Каждый выбирает для себя
Женщину, религию, дорогу.
Дьяволу служить или пророку -
Каждый выбирает для себя.
Каждый выбирает по себе
Слово для любви и для молитвы.
Шпагу для дуэли, меч для битвы
Каждый выбирает по себе.
Каждый выбирает по себе
Щит и латы, посох и заплаты.
Меру окончательной расплаты
Каждый выбирает по себе.
Каждый выбирает для себя.
Выбираю тоже - как умею.
Ни к кому претензий не имею.
Каждый выбирает для себя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121315
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2009
Я светский человек (не люблю слова "атеист", ибо в душе все мы в кого-нибудь, или во что-нибудь верим) в том смысле, что не соблюдаю традиций какой-либо из религий, но перечитывая то, что в итоге получилось из задуманного, все больше склоняюсь к мысли, что по крайней мере одно нам, смертным, неподвластно - Одиночество.
Смотри - так рождается ребенок, маленький человечек, совсем крошечный и беспомощный. Смотри, он пугается этого огромного мира и кричит от удивления и обиды. Мы, взрослые, вырываем его из привычного состояния теплоты и защищенности и отравляем в новый и, пока, загадочный для него мир, наш мир. Разве он просил нас об этом? Нет, но мы решили за него, а за нас решила Природа, Провидение, если хочешь.
И теперь этот маленький человечек становится достоянием нашего жестокого и прекрасного мира. Он становится одним из нас, пока маленьким, но все же Человеком.
Физически он больше не часть кого-то из нас, он вышел из замкнутого пространства, чтобы стать одним из нас, чтобы стать полноправным членом Великого Сообщества, гордо именуемого Человечеством. Он будет расти, а мы, мы с тобой, будем оберегать его от нашего же мира, его жестокостей и дурного влияния.
Как странно, мы дали ему жизнь, чтобы он вошел в наш мир и теперь будем его от этого мира оберегать ... Маленький Человечек, сколько сможем, мы всегда будем рядом с тобой. Рядом с тобой будут твои друзья; добрые и не очень, знакомые и совсем не знакомые тебе люди. Ты всегда будешь окружен самыми разными людьми, но ... так же как и все мы, ты всегда будешь один.
Что бы ни произошло в этом мире, мы обречены на Одиночество. В одиночестве мы рождаемся, живем и умираем, даже окруженные миллиардами подобных себе. Я зажгу свечу и долго буду ходить по ярко освещенным улицам, лесным полянам, полям или лугам, чтобы найти Человека, одного единственного, который скажет, что он абсолютно открыт хотя бы для одного, любого другого человека! Мы ищем друзей всю жизнь, но рано или поздно понимаем, что все равно безумно одиноки в этом мире.
Мы любим и нас любят, кого-то больше, кого-то меньше, мы хотим раствориться в любимых нами людях, а они в нас самих. Но не попытка ли это вернуться замкнутый мир из которого нас вырвали когда-то очень давно? Мы пытаемся раскрыться тому, кому доверяем и снова замыкаемся в себе то ли от непонимания, то ли от безразличия. А может быть срабатывает инстинкт самосохранения, заставляющий нас оставаться самими собой, единственными и не повторимыми, не давая нам полностью раствориться в ком-нибудь другом? И, о ужас, даже взывая о помощи, расчитывая на сострадание и сочувствие, как часто мы, в последний миг, отталкиваем протянутую руку, полагаясь только на себя.
Почему?! Неужели в нас так сильнО стремление к индивидуальности? Или над человечеством довлеет многотысячелетнее проклятье, разрушившее изначальную Гармонию? И прожив жизнь, кому сколько отмерено, мы так же в одиночестве уходим. Как там у классика? "Каждый умирает в одиночку" ? Но может быть, что-то пропущено в доказательстве этой теоремы? Какая-нибудь ошибка? Кто подскажет ... Может быть человеку дано понять, подтвердить или опровергнуть, эту теорему лишь в последний миг его пребывания в нашем бренном мире? Одинок ли он и, если нет, то кто всегда (или только в этот миг), рядом с ним? Как знать?..........
© Michael Rokh, 09.10.2001, Tel Aviv.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121185
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2009
Красавец мой Киев, как лебедь прекрасен,
Раскинулся ты на днепровских холмах.
Умытый Славутичем, светел и ясен,
Ты весь утопаешь в лесах и садах.
Дома и дворцы из стекла и бетона,
Аллеи деревьев вдоль улиц, мосты,
Просторные площади в бликах неона,
Софии и Лавры златые кресты.
*******
Мій красеню Київ, як лебідь прекрасний
Розкинувся ти на дніпровських горбах.
Умитий Славутичем, світлий і ясний
Ти весь утопаєш в лісах і садах.
Будинки й палаци із скла та бетону,
Алеї дерев уздовж вулиць, мости,
І площі просторі в відблисках неону,
Й Софії і Лаври хрести золоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121121
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2009
Let My people go! (переклад з англійської)
(До Пасхальних свят)
Video: http://www.youtube.com/watch?v=S5qzJJDSaDM&feature=related
Ступай, Мойсей, до єгиптян!
Звільнити мій народ!
В Єгипті мусить фараон
Звільнити мій народ!
Який у рабстві під ярмом.
Звільни же мій народ!
Приспів:
"До фараона, Мойсей
ступай!" - сказав Господь.
"Примусь його без перешкод
Звільнити мій народ!"
Й пішов в Єгипет Мойсей -
Звільнити мій народ!
І фараонові сказав:
Звільни же мій народ!
Приспів
"То воля Господа", - сказав
Відважний Мойсей.
"Як не послухаєш, - сказав
Відважний Мойсей,
Він вразить первістка твого.
Подумай, фараон,
Чи варто ризика того?
Звільни же мій народ!"
Приспів
Накажи всім, фараон,
Звільнити мій народ!
*****************************
(подстрочник)
Ступай, Моисей
В землю Египетскую.
Скажи фараону
Отпустить мой народ!
Когда народ Израилев в Египте
Отпусти мой народ!
Изнывает под тяжким игом рабства
Отпусти мой народ!
Припев:
Господь повелел: "Ступай, Моисей,
В землю Египетскую.
Скажи фараону
Отпустить мой народ!"
И пошел Моисей в землю Египетскую-
Отпусти мой народ!
И говорил фараону:
Отпусти мой народ!
Припев
"Такова воля Господа, - сказал отважный
Моисей -
Отпусти мой народ!
Если ты не послушаешь Его, Он поразит
первенца твоего.
Отпусти мой народ!"
Припев
Скажи всем, фараон
Отпустить мой народ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120996
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009
Оригінал (video): http://www.youtube.com/watch?v=P83HK2tb5vQ (іврит) та http://www.youtube.com/watch?v=Lxet6S4lqn8 (іспанська)
Про автора: http://www.shirim2006.narod.ru/Biografy/Meir_Ariel.htm
(Дуже) Вільний переклад російською (єдиний поетичний, знайдений мною на цей час): http://www.proza.ru/2009/01/17/19
Буду вдячний за виправлення.
********************************
Глибокий синій вечір
В багряно-синім весь
Покрасуватися вечір вийшов.
Цівкою феміаму
Куриться дим кальяну.
Й шепче спокусник в тиші:
"Твій час все ближче,
Твій час все ближче..."
Який цей вечір синій
Який глибокий - Бог тільки знає!
Трапитись щось повинно ...
Мусить з'явитись дивно
Звідник й шукач невпинний
Хоча б ще раз,
Хоча б ще раз.
Все синєє - до смутку,
Глибоке - нескінченне.
В цей раз я хочу вмерти
Й шукаю смерті заради тебе.
Вмерти за тебе, вмерти...
На вічну згадку про вечір цей.
Глибокий синій вечір
Сережку Місяця поправляє.
Затаїсь біля входу
(варіант: Затаїсь на порозі),
Ніби на полюванні,
Щоби схопити здобич.
Вгамуй бажання, вгамуй бажання.
Все синєє - до смутку,
Глибоке - нескінченне.
В цей раз я хочу вмерти
Й шукаю смерті заради тебе.
Вмерти за тебе, вмерти...
На вічну згадку про вечір цей.
**********************************
Подстрочник:
Глубокий синий вечер
Вешает красную сережку для впечатления
И курит фимиам,
И нашептывает:
Может быть, на этот раз,
Может быть, на этот раз…
Какой синий этот вечер,
Какой глубокий, Б-г знает!
Почему бы тебе не появиться
Вдруг в дверях
Как ищущий непрестанно
Утолить жажду еще раз,
Утолить жажду еще раз.
Все синее – к печали,
Все глубокое бесконечно.
Мне хочется в этот раз
Упасть на меч, умереть за тебя
Умереть, умереть за тебя
В память о вечере, который не повторится.
Глубокий синий вечер
Вешает сережку в форме месяца.
Только встань в дверях
Без предупреждения,
Как подкарауливающий добычу
Утолить жажду еще раз,
Утолить жажду еще раз.
Все синее – к печали,
Все глубокое бесконечно.
Мне хочется в этот раз
Упасть на меч, умереть за тебя
Умереть, умереть за тебя
В память о вечере, который не повторится.
*********************************
Оригінал (іврит):
Эрев кахоль амок
Толе агиль адамдам лерошем
Умеашен тифрахат
Кторет шель издарехет
Умерахеш белахаш
Улай hапаам
Улай hапаам
Кама кахоль hаэрев
Кама амок элоhим йодеа
Лама шелё тафтиа
Хад вехалак бафетах
Кемешахер бли hереф
Лирвот од паам
Лирвот од паам
Коль hакахоль лаэцев
Коль hаамок эйн кеце
Ба ли безот hапаам
Липоль аль херев ламут алейха
Ламут, ламут алейха
Лезехер эрев ше-ло яхзор
Эрев кахоль амок
Толе агиль бецурат яреах
Рак таамод бафетах
Бли hодаа мукдемет
Кемешахер латереф
Лирвот од паам
Лирвот од паам
Коль hакахоль hаэцев
Коль hаамок эйн кеце
Ба ли безот hапаам
Липоль аль херев ламут алейха
Ламут, ламут алейха
Лезехер эрев ше-ло яхзор́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120760
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2009
Кліп: http://www.youtube.com/watch?v=mzfLM5psnF8
Бузково-духм'янИй туман пливе над нами.
Над тамбуром горять опівнічні зірки
кондуктор зрозумів, кондуктор зволікає,
Бо з дівчиною я прощаюсь назавжди.
Стискання наших рук, а часу дуже мало.
Тривога і печаль - у погляді твоїм...
Іще один дзвінок - і змовкне шум вокзалу
А потяг відлетить в бузкову далечінь.
Останнє "вибачай" із вуст твоїх злітає, -
Поїду я на рік, а може і на два...
А може, назавжди ти друга проводжаєш?..
Всього один дзвінок - і від'їжджаю я.
Бузково-духм'янИй туман пливе над нами.
Над тамбуром горять опівнічні зірки
кондуктор зрозумів, кондуктор зволікає,
Бо з дівчиною я прощаюсь назавжди.
*************************
СИРЕНЕВЫЙ ТУМАН
Музыка Яна Сашина
Слова Михаила Матусовского
Сиреневый туман над нами проплывает.
Над тамбуром горит полночная звезда.
Кондуктор не спешит, кондуктор понимает,
Что с девушкою я прощаюсь навсегда.
Ты смотришь мне в глаза и руку пожимаешь,
В глазах твоих больших - тревога и печаль...
Еще один звонок - и смолкнет шум вокзала,
И поезд улетит в сиреневую даль.
Последнее "прости" с любимых губ слетает, -
Уеду я на год, а может быть, на два...
А может, навсегда ты друга потеряешь?..
Еще один звонок - и уезжаю я.
Сиреневый туман над нами проплывает.
Над тамбуром горит полночная звезда.
Кондуктор не спешит, кондуктор понимает,
Что с девушкою я прощаюсь навсегда.
***************************
Вариант: Дорожное танго" ("Прощание") - текст и музыка Ю. Липатова
ДОРОЖНОЕ ТАНГО
(Прощание)
Ты смотришь на меня и руку
пожимаешь,
Когда увижу вновь? Быть может,
через год...
А может быть, меня совсем (навек)
ты покидаешь...
Ещё один звонок, и поезд отойдёт.
Предутренний туман над нами
проплывает,
Над тамбуром горит дорожная звезда.
Кондуктор не спешит - кондуктор
понимает,
Что с милым другом я
прощаюсь навсегда!
Запомню навсегда, что ты
тогда сказала,
Улыбку милых губ, ресниц твоих
полёт.
Ещё один звонок... И смолкнет
шум вокзала,
Ещё один звонок - и поезд отойдёт.
Предутренний туман над нами
проплывает,
Над тамбуром горит дорожная
звезда.
Кондуктор не спешит - кондуктор
понимает,
Что с милым другом я прощаюсь навсегда!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120230
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2009
И.Е.
Старая мелодия забытого Романса. Белые свечи на белой скатерти, морозные кружева на заиндевелом оконном стекле, рыдания ветра в вентиляционной шахте бетонной многоэтажки. Нервная дрожь жутко замерзшего уличного фонаря, вытянувшегося в безуспешной попытке заглянуть в стылое окно. Поземка по ледяному тротуару и заблудившееся, одинокое как и все мы, ночное такси. Новый Год, вечер. Старая-старая, приторно-сладкая мелодия бесконечно далекого Романса, а наверху звездные отблески огоньков свечей, отраженные ажурной вязью хрустальных бокалов. Желтые, синие, зеленые огоньки ...
Повернись ко мне лицом,
Душу обожги свинцом.
Я смотрю в твои глаза-
В них застывшая слеза.
На колени опущусь,
Поцелуем выпью грусть.
Пусть вольется сладкий стон
В Рождества хрустальный звон.
Подними бокал вина,
Осуши его до дна.
Я, Любимая Моя,
Пью сегодня за Тебя!
Чтоб тебе во всем везло.
Чтоб сквозь годы, всем назло,
Нам Влюбленность пронести
Без единого «Прости!»
За окном мела метель, свистел Соловьем Разбойником, запутавшийся в проводах декабрьский ветер, таяли, таяли, таяли в высоких канделябрах белые свечи, на покрытом белой скатертью праздничном столе. Ты смотрела в окно, сквозь причудливый морозный рисунок, на танец маленьких снежинок ... И, обняв тебя за плечи, я прикоснулся горячими губами к твоей белоснежно-нежной шее. А там, внизу, все тянулся к нашему окну продрогший уличный фонарь.
26 Декабрь 2001 23:22 Т-А
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120207
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2009
Сонячний зайчик схотів наді мной посміятись
Розповісти, як всюди забули мене і не ждуть
Тільки я так давно розучився всьому дивуватись
Ти забув, що забитого на смерть уже не уб'ють.
Якщо ти хочеш хоч чимось мені нагадати
Б-же ж мій, які дивні поля і ліси навкруги...
Все одно неможливо пронести надію крізь грати
В той куток, де лишилось лахміття
Булої душі.
В здогадках знов як в житті я своїм загубився...
З миром йди, ти не зможеш зарадити в горі моїм
Зрозумій, що із світом усім я давно вже простився
І не хочу в гіркоті самоти я марити ним.
Воля розбилась об грати і вмерла повільно...
Що ж так змерз ти й тремтиш на холодній тюремній стіні
Зайчик сонячний, вірний покірливий і божевільний
Як до мене потрапити зміг на побачення ти?..
**************************************
Солнечный зайчик
Слова: Е. Амирамов
Музыка: Е. Амирамов
Исп.: Ефрем Амирамов
Солнечный зайчик решил надо мной посмеяться,
Рассказать, как повсюду забыли меня и не ждут,
Только я так давно разучился всему удивляться,
Ты забыл, что забитого насмерть уже не убьют.
Если ты хочешь хоть чем-то мне снова напомнить,
Боже ж мой, как повсюду поля и леса хороши...
Всё равно невозможно
надеждой и прошлым наполнить
уголок, где остались лохмотья от бывшей души.
Вновь я в догадках, как в жизни своей, потерялся...
Уходи, не мешай раствориться мне в горе моём,
Ты пойми, что уже я давно с миром всем попрощался,
Горько мне в одиночестве снова
друг вспомнить о нём.
Жаль, но свобода разбилась о прутья решётки...
Что же ты так замёрз и дрожишь на холодной стене,
Зайчик солнечный, рыжий, безумный,
свободный и кроткий
как попал в эту камеру ты на свиданье ко мне?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120206
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2009
Ніч сира, туманно й не щебече навіть птах.
Стоїть хлопчик й озирається по сторонах
Тільки мур його вкриває
Кошик він в руці тримає
А в очах перед майбутнім страх:
Нема більше сил моїх стояти під дощем,
Я втомився підпирати мокрий мур плечем,
Плакати на подаяння,
Марні всі мої благання.
Всі сміються наді мной на жах.
Приспів:
Купіть, купіть, мої цигарки -
В дощ я вкрив їх своїм тілом жарким.
Не проходьте стороною,
Пане, згляньтесь наді мною,
З голоду врятуйте ви мене.
Придбайте сірники, панове.
Віддаю за ціну виняткову.
Марнії мої зусилля
І стоять немає сили ...
Згину, як собака під стіною.
Татко свої руки втратив на страшній війні...
У голодний рік позбувся я своїх батьків.
Й залишився я на світі,
Наче камінь той самітній.
Крихти я збираю, щоби жить.
Жорстка лавка - моє ліжко, ковдра - чорна ніч,
Небо - дах, дерева - стіни, вітер - моя піч.
І до того ж поліцаї
Б'ють важкими палицями -
Не пройме їх душі жодна річ.
Приспів
Ще була в мене сестричка - справжнєє дитя
Разом мріяли із нею ми про майбуття,
З нею легшим був мій голод,
З нею забував про холод.
Я кохав оте маля без меж.
Як завжди буває, раптом трапилась біда.
Вмить ослабла і зачахла крихітка моя.
Ось лишився я на світі,
Наче камінь той самітній.
Хай же смерть прийде й до мене теж.
Приспів
***********************************************************
(подстрочник)
Холодная ночь, туманно, темно кругом.
Стоит мальчик опечаленный и оглядывается по сторонам.
От дождя защищает его только стена,
Корзинку держит он в руке,
И его глаза молчаливо просят каждого:
У меня уже нет больше сил слоняться туда-сюда по улице,
Голодному и оборванному, от дождя промокшему.
Я выпрашиваю милостыню с раннего утра -
Никто не дает мне заработать,
Все смеются, потешаются надо мной.
Припев:
Купите же, купите папиросы -
Сухие, дождем не намоченные.
Купите дешево, я вам доверяюсь,
Купите - сжальтесь надо мной,
Спасите от голода меня сейчас.
Купите же спички - ценную вещь,
Тем самым вы сироту утешите.
Напрасны мои крики и моя беготня -
Никто не хочет у меня покупать,
Сгинуть мне придется, как собаке.
Мой папа на войне потерял обе руки,
моя мама не смогла вынести страданий,
молодыми загнали себя в могилу -
А я остался на свете
Несчастный и одинокий, как камень.
Крошки собираю я, чтобы есть, на старом рынке,
Жесткая скамейка - моя постель - в холодном парке.
И к тому же полицейские
Бьют меня тяжелыми дубинками -
Их не трогают моя мольба, мой плач.
Припев
У меня была сестренка - настоящее дитя,
Вместе со мной она побиралась целый год.
С ней мне было намного легче,
Не так тяжко переносился голод,
Стоило лишь взглянуть на нее.
Однажды она очень ослабела и заболела,
У меня на руках она умерла на тротуарной скамейке.
И, когда я ее потерял,
Я понял, что утратил всё -
Пусть же смерть придет и ко мне тоже.
Припев
*************************************************************
Папиросн
а кАлтэ нахт, а нЭплдикэ, фИнцтэр умэтУм.
штэйт а Ингэлэ фартрОерт ун кукт зих арУм.
фун рэгн шицт им нор а вант,
а кОшикл hалт эр ин hант,
ун зАйнэ ойгн бэтн едн штум:
их hоб шойн нит кейн кОйех мэр арУмцугейн ин гас,
hУнгерик ун Опгерисн, фун дэм рэгн нас.
Их шлэп арУм зих фун багИнэн -
кЕйнер гит нит цу фардИнэн,
Алэ лахн, махн фун мир шпас.
Припев:
купИте, койфт же, койфт же папирОсн -
трУкенэ, фун рэгн нит фаргосн.
койфт же бИлик бэнэмОнэс,
койфт ун hот аф мир рахмОнэс,
рАтэвэт фун hунгер мих ацИнд.
купИте, койфт же швЭбэлэх - антИкн,
дэрмИт вэт ир а Ёсэмл дэрквИкн.
умзИст майн шрАен ун майн лойфн -
кЕйнер вил ба мир нит койфн,
Ойсгейн вэл их музн ви а hунт.
майн тАтэ ин милхОмэ hот фарлОйрн бЭйдэ hэнт,
майн мАмэ hот ди цОрэс мэр ойсhАлтн нит гекЕнт,
юнг ин кЕйвэр зих гэтрИбм -
бин их аф дэр вэлт фарблИбм
Умгликлэх ун элнт ви а штэйн.
брЭклэх клайб их аф цу эсн ин дэм алтн марк,
а hАртэ банк из майн гелЭгер ин дэм калтн парк,
ун дэрцУ ди полицьЯнтн
шлогн мих мит швЭрэ кантн -
с’hэлфт нит майн гебэт ун майн гевЭйн.
Припев
их hоб геhАт а швЭстэрл, а кинд фун дэр натУр,
мит мир цузАмэн зих гешлЭпт hот зи а ганцн ёр.
мит ир гевЭн из мир фил грИнгер,
лАйхтэр вэрн флэгт дэр hУнгер
вэн их флэг а кук тон нор аф ир.
амОл из зи гевОрн зЭйер швах ун зЭйер кранк,
аф мАйнэ hэнт из зи гештОрбм аф а гасн-банк.
ун вэн их hоб зи фарлОйрн,
hоб их Алэс Онгеворн -
зол дэр тойт шойн кУмэн ойх цу мир.
Припев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120194
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2009
Сегодня чудо видел я, ты можешь не поверить мне!
У монитора на столе стояли 2 свечи.
Я занят почтой был твоей, читал письмо последнее,
Вдруг ярко вспыхнул огонек одной свечи в ночи!
Твое письмо кричало мне : " Согрей меня, мне холодно!
Не исчезай, побудь еще со мной наедине.
Его Величество Инет соединил нас. ЗдОрово!
И расстоянье в пол-Земли помог преодолеть!
Но между нами ты воздвиг прозрачное препятствие,
Перегородку из стекла, чтоб ... защитить меня,
От обжигающей любви, да разве в этом счастье-то?
Ведь я сама хочу сгореть от твоего огня!.. "
Мне стало вдруг не по себе. Я понял, с опозданием,
Что не могу лишить тебя свободы выбирать!
Сгорая, плакала свеча и над моим незнанием,
И над письмом, что только ты могла мне написать!
Я сдерживал себя как мог, чтоб не разжечь огня в тебе.
А ты читала между строк и отвечала вдруг,
На те вопросы, что я вслух не смог бы повторить себе,
И видит Б-г, я счастлив был от этих сладких мук!
Я лишь подумал о тебе как вспыхнул огонек второй!
И свечи, плача о любви, мерцали сердцу в такт!
И медленно два огонька слились склоняясь " головой "
В один огонь, в одну любовь, в одну печаль ... Вот так!
Сегодня чудо видел я, ты можешь не поверить мне!
У монитора на столе сгорали 2 свечи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120193
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2009
Навеяно: Summertime - Gershwin ( http://www.youtube.com/watch?v=Aq7zFSzzVfQ&feature=related )
Снег накрыл тротуары и крыши
Мягким, белым, искристым ковром.
А по черному бархату вышит
Лунный Серп неземным серебром.
Ночь, как мать, на груди приютила
Миллионы влюбленных сердец.
Растворившись в огнях звездной пыли
Среди них огонек мой исчез.
Ты вглядись в это зимнее небо,
Разыщи там родной огонек.
Не суди, что с тобою я не был...
Я сейчас как и ты ... одинок.
Как и ты на ночном небосклоне
Я ищу яркий твой огонек.
Твой пожизненно верный поклонник.
Хоть до слез и до боли далек.
1.12.2001 23:37 Т-А
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120141
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2009
Тихий летний вечер, трещат цикады в маленьком садике, за окном, а деревья стоят, словно каменные изваяния и ветер не расчесывает их лохматые космы-ветви. Жарко, хотя и не до “ степени расплавления мозгов “, все-таки вечер. Но старик в кресле-качалке не замечает этой жары тель-авивской ночи. Он сидит у камина и греет ноги. Сколько сотен и тысяч километров отмерили эти ноги, пока дети “ встали на крыло “. Сколько килограммов перетаскали эти руки перенося их спящих в детские кроватки ... А сейчас они разлетелись по миру “ птенцы гнезда Петрова “ :-) А он остался один ... Теперь уже навечно один ...
Лишь старый, как и он сам, полуслепой пес уткнулся мордой в домашние тапки. Старик смотрит на огонь камина и думает о чем-то своем, недоступном никому другому. Он много видел, он прожил богатую, насыщенную событиями жизнь и всегда рядом была она, его “ боевая подруга “. Б-же, как они были хороши вместе и на огонь их душ всегда, словно мотыльки, слетались друзья и подруги. Друзья ... И подруги ... А он видел только ее, любил только ее и весь мир делил по принципу “ для нее или для других “. А потом, как-то незаметно, подкралась старость. И он остался один ... Конечно он знал, что в этом мире нужен только ей, что мотыльки рано или поздно разлетятся, что в минуты, когда невыносимо трудно, только она будет рядом ... Знал, и потому не всегда ценил ее по достоинству. И только теперь ...
Где теперь те, кто грелся и набирался сил у их огня ? Где те, кто клялся в вечной преданности и благодарности ? Кто сейчас вспомнит о нем, старом и никому не нужном, и не согревающем больше, как остывший камин. И все-таки ему было чем гордиться. И он гордился ... ЕЮ. Гордился тем, что благодаря ей, горел тот огонек, который согревал “ мотыльков “ и давал ему право считать себя хоть кому-нибудь нужным.
А может быть все было совсем по другому ? И в кресле-качалке, у раскрытого окна сидела постаревшая, но все еще безумно красивая женщина ? И на камине стояла не ее, а его фотография ? И не он, а она задумчиво глядела на огонь ?...
Может быть ... Все может быть ...
M.R. 25.03.2000 T-A.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120140
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2009
Іскри каміна горять як рубіни,
Димом блакитним летять в далечінь.
Золото юності все вже обміняно
Митником вищим на срібло сивин.
Час промайнув у розпусті й гадалося,
В чаді бенкетів - достатньо його.
Та ось під старість злочинно підкралася
До мого серця підступна любов.
Що ж з тим робити, як юність вже втрачена?
Що ж з тим робити, куди мені йти?
Ні, не піду я з тобой на побачення
Щастя шукати, щоб горе знайти.
Краще підем ми дорогами різними,
Щастя своє з кимось іншим знайдеш.
Та не забути мені, кароокая,
Як був з тобою щасливим без меж.
Може зустрінеш в житті ти товариша
Може полюбиш за мене сильніш
Тільки обпалена плаче моя душа,
Бо про кохання не думав раніш.
*****************************************
Am.................Dm
Искры в камине горят как рубины,
G........C..........A7
И улетают дымком голубым.
Am...............Dm
Из молодого, цветущего, юного,
Em.....E7.........Am
Стал я угрюмым, больным и седым
Жизнь пролетела в весельи разврата,
Жизнь пронеслась сквозь угары пиров
И только под старость злодейкой подкралась
К сердцу больному хмельная любовь.
Что же мне делать коль юность утрачена?
Что же мне делать, куда мне пойти?
Нет, не пойду я к тебе, сероглазая,
Счастье искать, чтобы горе найти.
Лучше пойдем мы дорогами разными
Счастье свое ты с другими найдешь.
А я пойду той тропинкой нехоженой
Где ты меня никогда не найдешь.
Может быть встретишь ты в жизни товарища
Может полюбишь сильней чем меня,
Но не затушить в моем сердце пожарища
И не залить горькой водкой огня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120118
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2009
И.Е.
Ночь греет руки о пламя свечи,
Кутаясь в синюю шаль,
Жадно ловя золотые лучи.
Мне ее искренне жаль.
Словно молитву читает свеча,
Пламенем голос дрожит...
По белоснежной щеке горяча,
Воска слезинка бежит.
Слезы стекают по бледным щекам,
Каплями сока берез.
Я бы и рад утереть их, но сам
Нынче в плену сладких грез.
Грезится мне, что неровный огонь
Высветил в синей ночи
Образ любимой, твой лик дорогой,
Пламенем ярким свечи.
Я пью нектар алых трепетных губ.
Гибкий сжимаю твой стан.
Мой поцелуй для цветка слишком груб,
Я от него слишком пьян.
Я утону в глубине твоих глаз...
Тенью растаяв в ночи,
Ты исчезаешь. И Б-же, тот-час,
Гаснет огарок свечи.
M.R. 04.10.2001
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120117
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.03.2009
Долю не кляну свою, можу як, так і живу
І визнаннями тобі докучаю
Звикший вже до болю ран я простив тобі обман
Як співав старий циган: "Молодая, е-е-ех, молодая!"
Поясни, не поясниш, ти живеш, неначе спиш
Й на безсоння все грішиш соромливо.
А з тобою поруч хто, й сподіваєшся на що
Адже все в епоху змін - так мінливо,
е-е-ех, навіть диво ...
Чи мені тебе учить, як у цьому світі жить?
З ким не спать, а з ким дружить вибираєш,
Що для тебе слово честь, нісенітниця, чи лесть
Маєш рацію як є, молодая, е-е-ех, молодая
Нічого не говори, не лякайсь вогню - гори
Я ж у полум'ї твоїм пропадаю,
Все в тобі благословлю, щастям душу отрую
Україна ти моя, молодая, е-е-ех, молодая
******************************
Ефрем Амирамов - Молодая
Я не ною о судьбе, лучшее храня в себе,
И признанием тебе досаждая,
Привыкая к боли ран, я прощу тебе обман,
Ты ж как в песне у цыган, молодая, э-э-эх, молодая
Объяснить, не объяснишь, ты живёшь, как будто спишь,
А в бессонницу грешишь почему-то.
А с тобою рядом кто, и ты надеешься на что,
Ведь в этой жизни всё не то - даже чудо, э-э-эх, даже чудо
Только ль мне тебя учить, как необходимо жить.
С кем не спать, а с кем дружить, всё гадая,
Что такое слово честь, а где-то чушь, а где-то лесть,
Ведь ты права, какая есть, молодая, э-э-эх, молодая
Ничего не говори, не боясь сгореть гори,
Я ж в огне твоей любви пропадая,
Всё в тебе благословлю, счастьем душу отравлю,
Просто я тебя люблю, молодая, э-э-эх, молодая
Слушать: http://butt-head.ru/listen/393639/
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120105
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2009
(За мотивами "Как упоительны в России вечера")
Слухати: http://www.karaoke.ru/catalog/song/13771
Які чарівні в Україні вечори
Весняні що п'янять акацій ароматом.
Свічки каштанів, й хату стару білять Мати
(варіант:
Свічки каштанів й свіжовибілена хата)
Які чудові Батьківщини вечори.
Які чарівні в Україні вечори
Ті літні в розпал жнив із запахом духм'яним.
Стоги і сінники в безсонні під зірками.
Які ласкаві Батьківщини вечори.
Які чарівні в Україні вечори
Осінній дощ, тумани й урожай багатий.
Цвіркун стрекоче у садочку біля хати
Які спокійні Батьківщини вечори.
Які чарівні в Україні вечори
Зимові з снігом, що вкрива міста і села.
Щедрівки й рядженії у Різдво веселе.
Які прекрасні Батьківщини вечори.
Нехай все сон й життя то ставка в грі,
А виграш в ній - перепустка до Раю.
Хто зна, що там? Та тільки я гадаю,
Що й там бракує українських вечорів.
*************************
Как упоительны в России вечера,
Любовь, шампанское, закаты, переулки,
Ах, лето красное, забавы и прогулки,
Как упоительны в России вечера.
Балы, красавицы, лакеи, юнкера,
И вальсы Шуберта, и хруст французской булки,
Любовь, шампанское, закаты, переулки,
Как упоительны в России вечера,
Как упоительны в России вечера,
В закатном блеске пламенеет снова лето,
И только небо в голубых глазах поэта
Как упоительны в России вечера,
Пускай все сон, пускай любовь игра,
Ну что тебе мои порывы и объятья,
На том и этом свете буду вспоминать я
Как упоительны в России вечера,
Пускай все сон, пускай любовь игра,
Ну что тебе мои порывы и объятья,
На том и этом свете буду вспоминать я
Как упоительны в России вечера...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120103
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2009
Кліп: http://www.youtube.com/watch?v=RVMkDZTPh9w
...Зараз не час для свар і докорів,
От і скінчилось все.
Інший прийшов, він кращий за мене,
І викрав серце моє!
В мене єдине прохання, до тебе,
Перше за стільки літ:
Дай мені ту, останню неділю,
А там хай загине весь світ!
Ця остання неділя,
День, що ми розстаємось,
День, що ми розійдемось
На вічний час.
Цю останню неділю
Не шкодуй же для мене,
Подивися ласкаво
В останній раз.
В тебе буде днів таких багато
А мені нема чого чекать.
Ця остання неділя ... Без вини винуватим,
Моє щастя скінчилось, чи міг я знать?
Ти питаєш, що зроблю я, люба
І куди тепер мій ляже шлях?
Вихід є, та не треба ... За мене не турбуйся.
Знай, що все буде добре, Любов моя.
Ця остання неділя,
День, що ми розстаємось,
День, що ми розійдемось
На вічний час.
Цю останню неділю
Не шкодуй же для мене,
Подивися ласкаво
В останній раз.
Польською: http://www.youtube.com/watch?v=xbZ6j9Rc7zA
На мелодію: http://www.youtube.com/watch?v=qOnU-TRRmSE
подстрочный перевод первоначального текста, написанного поэтом З.Фревальдом и носившего название «Последнее воскресенье».
...Сейчас не время для упрёков,
Ведь факт, что всё закончилось.
Пришёл другой, богаче
И лучше меня,
И вместе с тобой украл моё счастье!
У меня одна просьба, может, последняя,
Первая за много лет:
Дай мне то единственное воскресенье, последнее воскресенье,
А потом пусть рушится мир!
Последнее воскресенье,
Сегодня мы расстаёмся,
Сегодня мы разойдёмся
На вечные времена.
Последнее воскресенье,
Не пожалей же его для меня.
Ласково взгляни
В последний раз.
У тебя впереди ещё много таких воскресений,
А кто знает, что будет со мной?
Последнее воскресенье,
Мои дивные сны,
Желанное счастье
Окончилось.
Ты спрашиваешь, что я сделаю и куда пойду.
Куда мне идти? Я знаю!
Сейчас у меня только один выход.
Я не знаю другого.
Этот выход...но не надо об этом.
Единственное что важно - ты должна быть счастлива.
А обо мне не беспокойся.
Но перед тем, как всё кончится
И судьба нас разлучит,
Дай мне это единственное воскресенье.
Последнее воскресенье,
Сегодня мы расстаёмся....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113332
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2009
Дивитися: http://www.youtube.com/watch?v=Nijta8WGtqA
Пісня летить удалечінь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою мій рідний дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Тут навкруги степи й поля
І верби плачуть над Дніпром.
Степний орел, що в височинь зліта,
Навряд дістане зором полонин чи кримських гір а чи дібров,
То все одна земля
Де розлились в повітрі звуки полонезу...
Сон в ночі несе, несе до дальніх берегів,
Кохання човен. Навкруги все так задумливо і тихо,
Лишень хвилі, лише Місяць і зірки
І ми удвох у тім човні ...
Там, на горбі - величний Храм,
Куди я змалку бігав сам
Щоб в світлі очі глянути святим,
І ангели, літаючи, всміхались в білосніжних куполах
Й лунали у моїй душі чарівні звуки, звуки Благовісту...
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Земля батьків - то наша Україна!
До своїх витоків мусимо звернутись,
Станемо Народом вільної Держави.
Щоб в віках лунало: Україні слава!
Боже, бережи наш край від бід і від нещасть, і від знегод
Не дай забути, Отче, нам
Куди йдемо і звідки йшли.
Що Батьківщина в нас одна і в світі іншої для нас немає,
Що НАША справа - України слава!
Пісня летить удалечінь,
Адже десь там, серед лісів,
Стоїть над річкою батькІвський дім,
Чекає на мене кохана й Мати на дорогу вигляда.
Там квітне черемшина,
А скрипаль виводить звуки полонезу...
Оригінал для перекладу:
Російський текст В.Шарапов - "Пісняри"
Песня летит, как птица вдаль,
Ведь где-то там, в тиши лесной,
Стоит у речки синей, дом родной,
Где ждет меня любимая и верная.
Где тихий мой причал,
И вечером в саду из дома
Слышатся лишь звуки полонеза...
Сон в ночи несет, несет к далеким берегам
Моей любви. А там, все так задумчиво и тихо,
Только волны, только свет и облака
И мы с тобой в руке рука...
Там, на холме - высокий храм,
К нему я в детстве бегал сам
Любил смотреть в глаза святым на образах,
И ангелы, летая, улыбались в белоснежных куполах
И слышались под сводами чарующие звуки Благовеста...
Боже храни мой край от бед и невзгод храни
Не дай позабыть мне, не дай
Куда мы идем и откуда шли
И от сохи и от земли
И от лугов и от реки
И от лесов и от дубрав,
И от цветущих спелых трав
К своим корням вернуться должны
К спасению души обязаны вернуться...
Песня летит, как птица вдаль,
Ведь где-то там, в тиши лесной,
Стоит у речки синей, дом родной,
Где ждет меня любимая и верная.
Где тихий мой причал,
И вечером в саду из дома
Слышатся лишь звуки полонеза...
На музику: http://www.youtube.com/watch?v=d2TTD0M4PqU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=98149
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2008