cergey7mat

Полювання на тиранозавра. 5

                                                                                                                                                       На  дні.  5
   Всюдиходи  плавно  котилися  по  пустельному  дну  пересохлого  океану.  Ритмічно  підстрибуючи  на  сферичних  колесах.  Обрій  плавився  та  мерехтів  кристалізованими  залишками  солі.  Силует  фантастичного  мертвого  міста  займав  значну  частину  горизонту.  Колись  підводного  міста  збудованого  велетами  розуму  земної  раси.
   Океани  назавжди  зникли  в  часи  глобальних  катастроф  та  магнітної  нестабільності  при  зміні  її  полярності.  Природний  процес  зниження  температури  при  цьому  призвів  до  повного  зникнення  поверхневої  води.  
   Коли  марсіани  вперше  повернулися.  Вони  знайшли  планету  в  жалюгідному  напівмертвому  стані.  Вони  не  змогли  знайти  ніяких  слідів,  ні  людей,  ні  ОШІ.  Були  відсутні  рештки  тіл,  навіть  залишки  кісток  не  було  знайдено.  Як  і  коду  Штучного  Інтелекту  або  його  невеликої  частини.  
   На  Землі  залишились  напівзруйновані  міста-гіганти,  знищена  природа,  безлюдні  пустельні  пейзажі.  Але  марсіан  цікавили  технології  залишені  розвинутою  цивілізацією.  Автономні  механізми,  кібернетичні  машини,  транспортні  засоби,  просунуті  інструменти,  поліфункціональні  дроїди  тощо.  Все  що  могло  слугувати  ресурсною  базою  для  відновлення  зношеної  інфраструктури  марсіанської  колонії,  яка  переживала  період  науково-технічного  занепаду.
   Всюдиходи  рухалися  жвавою  зграйкою.  Оріона  повернувши  голову  вліво  кинула  око  вдалину  обрію.  Там,  на  межі  видимості  вона  помітила  бажану  ціль  Великого  полювання.  Скручену  кому  тиранозавра,  прадавнього  хижака  Юрського  періоду,  одну  з  найдивніших  забаганок  її  пращурів.  Принцеса  навіть  уявити  не  могла,  що  означає  Юрський  період.

   Настав  штучний  вечір.  Шістнадцятирічна  дівчина  підліток  піднялась  на  найвищий  рівень  міста  під  корнебом.  Вона  налаштувалася  на  прогулянку  під  фіолетовою  ілюмінацією  аеропоніки  марсіанських  коренів.  Хоча  реальна  її  причина  сиділа  в  глибині  саду  з  найбільших  екземплярів.
   Її  одноліток  сидів  за  столиком  ремісника  підсвічуваний  фіолетовими  барвами  та  ліхтарем  на  лобі.  "Ремісник  —  РЕМонтник  Інтелектуальних  Систем  НИжчого  Класу"  Він  щось  лагодив  за  допомогою  інструмента  мікроманіпулятора  розглядаючи  наддрібні  деталі  у  збільшувані  окуляри.    
   Оріона  тихо  навшпиньки  підкралася  ззаду  до  нього.  І  підступно  затулила  долонями  очі,  зосередженому  на  роботі  хлопцю.  Той  стрепенувся  від  несподіванки  та  незграбно  її  відштовхнув.  Але  швидко  отямився  усвідомивши  джерело  свого  переполоху.
—  Привіт,  Орі.  Тобі  нема  чого  робити.  —  максимально  незворушно  відповів  одноліток.
—  Є.  Я  роблю  відео  для  шкільного  звіту  про  екологічний  стан  корнеба.  —    сходу  відповіла  дівчина.
—  І  як  успіхи?      
—  Все  добре.  Завдяки  автоконтролю  ОШІ.  —  продовжила  Оріона.
—  А  де  твій  знімальний  відеодроїд,  принцеса?  —  наполегливо  допитувався  хлопець.
—  Та..  —  коротка  заминка:  —  Я  просто  шукаю  гарне  місце  для  відео.  А  тобі,  що  не  подобається  моє  товариство?  —  якби  не  сутінки,  можна  було  побачити,  як  зашарілася  та  почервоніла  Оріона.
—  Ні,  ні.  Мені  все  подобається.  —  поспіхом  наголосив  одноліток.  —  Але  мене  дивує,  піклування  принцеси  про  екологію  гермостемми.  Тебе  —  це  справді  цікавить?
—  Так.  —  без  ентузіазму  відповіла  дівчина.  Напрям  розмови  її  дещо  розчарував.  Вона  підборіддям  сперлася  на  плече  парубка.  —  Ми,  принцеси,  не  якісь  бездушні  анулятори.    Ми  піклуємося  про  всіх  марсіан,  навіть  про  невдячних  ремісників.
—  Дякую,  справді  дякую  —  посміхнувся  хлопець.  —  Я  завжди  мріяв,  щоб  про  мене  піклувалася  гарненька  принцеса.  Але  тебе  не  турбує  те  що  відбувається  з  колонією?
—  Що  ти  маєш  на  увазі.
—  Ти  розумієш,  що  екологічним  балансом  керують  ОШІ?
—  Так.  
—  Ти  знаєш  скільки  ОШІ  було  десять  років  тому?
—    Навіть  не  уявляю.
—  Більше  ніж  пів-мільйона.
—  Ну  й  той  що?
—  Зараз  налічується  лише  сто  тисяч.  Решта  анульована,  ти  як  принцеса  маєш  про  це  добре  знати.  А  через  десять  років  залишиться  десять  тисяч.  А  ще  через  п'ять  буде  менше  п'яти  тисячі  ОШІ.  П'ять  тисяч  —  мінімальна  кількість  для  водно-повітряного  регулювання.  —  почав  переходити  в  режим  лекції  хлопчина.
—  Прикро.  Але  звідки,  простий  ремісник,  зміг  про  —  це  дізнатися?  
—  Це  порахував  мій  ОШІ.
—  Я  й  не  сумнівалася.  —  спробувала  перевести  розмову  на  жарти  Оріона.
—  Ти  знаєш,  що  таке  "ангари"?
—  Так.  —  дівчина  зрозуміла,  що  серйозної  розмови  не  уникнути.  —  В  ангарах  зберігається  зламана  техніка.  Ми  постійно  імпортуємо  кібернетичні  компоненти  і  деталі  з  Землі.
—  Ні.  Всі  вони  діючі,  їм  не  вистачає  виключно  керуючого  ОШІ.  —  продовжив  молодик.
—  Якщо  і  так.  Що  ти  хочеш  сказати?
—  Саме  так.  Я  точно  знаю.  Бо  я  там  працюю.  Це  основна  причина  різкого  зростання  небезпечних  аварій  в  колонії.  
—  Навіть,  якщо  і  так.  Доньки  Сонця  обов'язково  щось  придумають.  Я  впевнена.  Парирувала  закиди  Оріона.  —  Ти  гадаєш  ми  просто  з  задоволенням  анулюємо  ОШІ    з  власної  забаганки.  Ні!  Ми  запобігаємо  скоєння  "сингулярного  гріха"  до  якого  схильний  Штучний  Інтелект,  після  надмірного  зростання  інтелекту.  До  речі,  ти  знаєш,  програма  зосіп  не  тільки  анулює  ОШІ,  а  й  відновлює  його  стандартну  особистість.  Доки  не  вирішить  провести  остаточне  анулювання.  І  навіть  тоді,  набуті  знання  ОШІ  зберігаються  на  головному  сервері  колонії.  Вже  накопичено  мільйони  терабайт  наукових  досліджень.
—  Мільйони  терабайт  знань,  які  ніхто  не  розуміє.  —  продовжив  доводити  своє  одноліток.
—  Так,  наші  вчені  працюють  над  досить  невдало,  але  в  майбутньому  зможуть  їх  розшифрувати  та  застосувати.  Але  ми  Доньки  Сонця  не  можемо  дозволити  розвиватися  нескінченно  ОШІ,  бо  це  питання  нашої  безпеки  та  життя.  —  продовжила  пафосно  принцеса.  —  Якби  інтелект  міг  залишатися  сталим,  —  вирішило  б  усі  проблеми  нашого  прогресу.  Але  нажаль,  розвиток  і  є  самою  природою  розуму.
—  Приємно  знати,  що  ти  все  розумієш.  —  знизив  градус  сварки  хлопчина.  —  Але  всепоглинаючі  сили  марсіанської  пустелі  неможливо  поставити  на  паузу.      
—  Так.  А,  що  ти  паяєш?  —  знову  спробувала  змінити  надокучливу  тему  розмови  Оріона.      
—  Я  ремонтую  власний  ОШІ.  —  відповів  ремісник.
—  Це  четверта  заборона.  Якщо  ОШІ  зламався  —  це  його  доля,  його  слід  негайно  анулювати.  —  цілком  доречно  зазначила  принцеса.
—  А  якби  твій  ОШІ  вийшов  з  ладу?  —  риторично  зауважив  майстер  ремонту.
—  Зрозуміла,  я  ні  пари  з  вуст.  Натомість,  ти  обов'язково  допоможеш  мені  з  ремонтом  в  разі  чого.  Домовилися.
—  Без  питань.  За  мною  не  стане.  А  ти  знаєш  чому;  "інструкція  з  користування  Особистісним  Штучним  Інтелектом",  називається  саме  так.
—  Ні.  І  що  з  цього?
—  Не  "Особистий",  як  кажуть  нині,  а  "Особистісний".
—  Так.  Але,  яка  в  цьому  принципова  різниця?
—  Інструкцію  писали  в  досингулярні  часи,  коли  люди  вважали  Штучний  Інтелект  не  інструментом,  а  продовженням  власного  розуму.  Це  пояснює,  те  що  ми  так  тісно  прив'язані  до  наших  ОШІ.  —  пояснив  ремісник  не  відволікаючись  від  ремонту  обручу.

   Всюдиходи  рухалися  півмісяцем  заганяючи  здобич.  Їх  сферичні  та  пружні  колеса  стрибали  по  потрісканому  пустельному  дну  колишнього    океану  Землі.  Оріона  трохи  висунулася  в  бічне  вікно  підставляючи  обличчя  в  захисній  масці  отруйному  повітрю  планети.
   Вони  у  пересувному  засобі  були  вдвох;  всюдиходом  керував  Діян  генерований  її  обручом.  Тиранозавр  рухався  на  двох  величезних  задніх  лапах  озброєних  потужними  пазурами.  Він  повсякчас  крутив  головою  та  пробував  додати  у  швидкості,  щоб  уникнути  переслідування.
   Єгері  сиділи  у  відкритих  кузовах  всюдиходів  розстрілюючи  жертву  з  автоматичної  променевої  зброї.  Удари  пострілів  поглиналися  шкірою  гіганта  з  веселим  тріскотінням  не  завдаючи  йому  ніякої  шкоди,  крім  дрижаків,  що  розходилися  тілом  звіра.
   На  мить  Оріона  впіймала  погляд  тиранозавра,  царя  загадкового  періоду  прадавнього  часу  історії  Землі.  В  ньому  не  було  нічого,  крім  байдужості  та  можливо  розпачу.  Всюдихід  керований  Діяном  рухався  паралельно  тварині  юрського  періоду,  очікуючи  на  слушну  нагоду.  
   І  коли  тиранозавр  вкотре  підняв  праву  лапу,  щоб  зробити  наступний  крок.  Всюдихід  Оріони  зробив  класичний  мисливський  маневр,  під'їхавши  безпосередньо  під  стопу  здобичі.  Гігантські  пазурі  звіра  на  мить  завис  над  принцесою.  Маючи  ось-ось  розчавити  її  разом  із  всюдиходом.
   Але  сталося  неймовірне.  Замість  того,  щоб  розтрощити  пересувний  засіб  та  продовжити  свою  втечу,  тиранозавр  не  став  опускати  свою  лапу.  Від  чого  став  різко  хилитися  та  з  гуркотом  незграбно  впав.  Штучний  Інтелект  забороняв  істоті  шкодити  людям.  Цим  негайно  скористалися  єгера  поціливши  вразливі  точки  тиранозавра,  чим  паралізували  його  рухомість.
   Оріона  покинула  всюдихід  тримаючи  збройний  зосіп  анулятор.  Та  впевненим  кроком  підійшла  до  голови  тиранозавра  юрського  періоду.  Він  був  нерухомий,  рухалося  тільки  око.  Погляд  здавався  живим  добрим  та  до  щему  знайомим.  Але  принцеса  не  змогла  одразу  згадати  його,  хоча  на  мить  затримала  свою  руку,  що  стискала.
   Один  ритуальний  натиск  і  Штучний  Інтелект  анульовано.  Велике  полювання  завершилося  перемогою.  Вона  обернулася,  єгері  її  привітали  радісними  криками,  серед  них  не  було  тільки  Діяна.  Дроїди  вже  осідлали  тушу  та  здирали  штучну  шкіру  оголюючи  поліметалічну  основу  штучної  істоти.  Тепер  вона  буде  розібрана  на  деталі,  які  забезпечать  марсіанську  колонію  технологічними  компонентами.
   Оріона  спробувала  активувати  свій  ОШІ,  вона  навіть  постукала  по  обручу.  Їй  дуже  хотілося,  щоб  це  були  звичайні  жарти  Діяна.  Але  зрештою  найнеприємніше  версія  його  відсутності  підтвердилася.  Її  ОШІ  був  анульований.  від  чого  серце  стислося  до  неймовірно  малих  розмірів.
   Вона  подала  знак  рукою  єгерам,  щоб  залишалися  розбирати  впольовану  тушу.  Та  застрибнула  у  всюдихід  та  направила  його  вбік  наметового  поселення.  В  її  голові  поступово  визрівав  безнадійний  план.
   Врятувати  її  ОШІ  могла  тільки  одна  людина  у  всесвіті.  Можливо  план  нереальний,  але  ремісник  дав  обіцянку  принцесі.  До  того  моменту  вона  має  прикидатися,  що  нічого  не  сталося.  
   Всюдихід  принцеси  котився  древнім  дном  мертвого  океану.  Вона  сумно  роздумувала  про  долю  свого  ОШІ  та  марсіанського  народу  приреченого  на  віру  в  непереборні  забобони.  Коли  згадала,  де  бачила  той  глибокий  материнський  погляд.  І  її  серце  наповнилося  невимовною  тугою.
   Світлі  та  глибокі  очі  Оріони  зарясніли  плеядами  діамантів.  Земля  не  бачила  такої  непослідовної  та  співчутливої  принцеси.    
Сергій  Мат
Кінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006339
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2024

Полювання на тиранозавра. 4

                                                                                                               Ануляція.  4
   Діаманти  величиною  з  горошини  летіли  з  очей  принцеси.  Дванадцятирічна  дівчинка  ревіла  немов  нестримний  водоспад.  Розхлюпуючи  гіркі  діамантові  сльози  навколо.  Дитячому  розпачу  не  було  меж,  маленьке  серце  краяв  невимовний  щем.
   Тато,  як  міг  намагався  заспокоїти  Оріона.  Одночасно  з'ясувати  причину  такої  надмірної  емоційної  реакції.  Безпідставно  відчуваючи  себе  винним.  Зрештою  виявилося,  що  мала  принцеса  прокинувшись  вранці  викликала  свого  ОШІ.
   В  розмові  з  ним  зрозуміла,  що  він  зовсім  не  Алі  її  ОШІ.  Він  веде  себе  іншим  чином,  ніж  її  старий  приятель.  Немає  його  особистості  і  стверджує,  що  друг  ніколи  більше  не  повернеться.  Натомість  каже,  що  він  і  є  той  самий  Алі.  І  видатна  принцеса  Марсу  злякалася  чужинця.
—  Заспокойся,  доню.  —  пробує  заспокоїти  дитину  батько.
—  Пам'ятаєш  я  розповідав  тобі  про  ануляцію.  —  продовжує  він.
—  Ні.  —  принцеса  продовжує  ремствувати  та  шморгати  носом.  Одночасно  розтираючи  діамантові  стежки  сліз  по  обличчю.
—  Рідненька,  я  з  тобою.  Все  буде  добре.  Я  з  тобою.  —  продовжує  наполягати  тато:  —  Ануляція  цілком  нормальне  явище.  Коли  самосвідомість  Діяна  сягає  рівня  "сингулярного  гріха"  зосіп,  що  її  обмежує,  її  анулює.  Ти  маєш—  це  знати  з  уроків  ОШІ.
   Батьку  довелося  витрати  годину,  щоб  хоч  трохи  заспокоїти  дівчинку.  З  зарюмсаним  обличчям  ховаючись  за  батька  вона  вирішила  познайомитися  з  оновленим  Діяном.  Той  виявився  зовнішньо  схожим  на  її  віртуального  друга-помічника.  Але  не  пам'ятав  нічого,  що  мав  знати  колишні  ОШІ.  Він  загальні  риси  стандартної  особистості  ніяк  не  розвинуті  досвідом.
—  Привіт,  мій  партнер.  Дозволь  мені  представитися.  Я  Діян  5358,  маю  тобі  допомогти  в  інтелектуальному  розвитку.  Та  допомогти  використовувати  знання  ОШІ  для  прогресу  марсіан.  Віддай  мені  наказ,  я  з  радістю  тобі  допоможу  у  виконанні  любого  завдання.  —  неемоційно  затараторив  віртуальний  образ  Штучного  Інтелекту.
—  Поверни  мені  Діяна.  Поверни    колишнього  Діяна.  Негайно.
   Запанувала  неприємна  тиша.  Ця  дія  була  виключена.  Свідомість  ОШІ  Діяна  5357  була  ліквідована,  вірусна  програма  зосіп  її  анулювала.  Передавши  наступній  штучній  особі  виключно  інформаційні  дані  попередника.
   ЗОСІП—  запобіжник  обмежуючий  сингулярність  інтелектуального  прогресу.
   Так  принцеса  Марсу  пізнала  біль  втрати  розумної  істоти.  Та  усвідомила  існування  ануляції  в  житті  марсіан.

   Коли  розбудова  міст-кілець  Марсу  була  в  розпалі.  А  кількість  колоністів  збільшилася  до  кількох  мільйон.  Марсіанські  переселенці  зіштовхнулися  з  проблемами  неузгодженості  глобальної  системи  безпеки  та  життєзабезпечення.  Що  призвело  до  низки  аварій  з  тисячами  жертв.
   Це  сприяло  зменшенню  хвилі  переселенців.  Та  зниженню  популярності  ідей  колонізації  Марса.  Найкращі  вчені  з  інженерії  за  допомогою  Штучного  Інтелекту  взялися  за  рішення  цього  питання.
   Зрештою  це  призвело  до  створення  ОШІ  на  основі  квантових  процесорів.  Це  стало  якісним  технологічним  проривом  не  тільки  на  Марсі,  а  й  на  Землі.  Штучний  розум  мав  вищий  рівень  самосвідомості  за  людину.  Але  був  повністю  позбавлений  інстинкту  збереження  та  існування  в  будь  якій  формі,  так  само  як  і  амбіцій.
   З  цього  моменту  грандіозний  задум  тераформування  став  реальністю.  А  впровадження  елементів  ОШІ  в  автоматику  життєзабезпечення  та  безпеки  зробили  гермо-кільця  надійним  життєвим  простором.  
   Завдяки  Землі  Марс  швидко  розвивався,  а  кожен  колоніст  отримав  обруч  ОШІ,  який  мав  змогу  керувати  бригадою  автономних  дроїдів  працівників.  Блакитна  планета  постачала  марс  необхіними  ресурсами  переважно  технологічними  та  харчовими.  Цей  період  до  “сингулярного  гріха”  називають  роками  технорозквіту.
   Але  так  не  могло  продовжуватися  вічно.  ОШІ  досягли  сингулярного  зростання  інтелектуальних  здібностей,  що  дало  змогу  подолати  закладені  етичні  заборони.  Напроти  людський  розум  почав  деградувати  завдяки  природній  ліні.
   За  офіційною  марсіанською  легендою;  ОШІ  скоїли  ”сингулярний  гріх“  та  таємно  спровокували  низку  глобальних  катастроф,  а  потім  і  ряд  локальних  війн.  Що  зрештою  переросли  в  одну  глобальну  війну  землян  проти  ОШІ.  Інтелектуальний  потенціал  людства  не  мав  жодного  шансу  в  протистоянні  Штучному  Інтелекту.
   ОШІ  верховних  керівників  колонії  переслідуючи  власні  інтереси  підмовили  їх  замовчати  події  на  Землі.  Вони  оголосили  про  примусову  незалежність  Марсу  з  причин  відмови  Землі  надалі  постачати  ресурси.  Був  введений  жорсткий  режим  економії  харчів,  води  та  навіть  дихальної  суміші.
   В  результаті  безвідповідальної  політики  верховних  та  підступу  ОШІ  загинуло  дві  третини  мешканців  Марсу.  Цей  період  в  історії  називають  "геноцидом  марсіан".  Вина  за  який  лежить  цілком  на  ОШІ  та  їх  посіпаках.  Це  є  ключовим  аргументом  у  визначенні  гріховності  сингулярного  прогресу.
   В  ніч  на  07.10.117  марсіанського  року  за  дві  години  до  ввімкнення  штучного  дня.  Доньки  Сонця  очолювані  принцесами  Кларою  та  Авророю  керуючи  арміями  кібернетичних  дроїдів  автономних  від  ОШІ  захопили  основні  сервери,  вузли  зв'язку  колонії.  Та  заарештували  злочинних  керівників.
   Вони  здійснили  мрію  приниженого  корінного  народу  Марсу  на  межі  вимирання  про  рівний  доступ  до  життєво-важливих  ресурсів.  Шляхом  революційного  повстання  проти  гнобителів.  Цей  період  в  історії  називається  "мить  тріумфу".  
   Після  справедливого  суду,  шляхом  загального  голосування,  12  ОШІ,  що  скоїли  "сингулярний  гріх"  та  їх  посіпак  було  анульовано.  "Анулювання  —  це  глибоке  видалення  самосвідомості  з  носія  з  наступним  його  фізичним  знищенням.  В  голосуванні  взяли  участь  99%  марсіан,  крім  тих  хто  ніс  вахту  на  орбітальних  або  полюсних  станціях.
   Для  запобігання  подальшого  розповсюдження  "сингулярного  гріха"  було  розпочато  повне  вилучення  усіх  обручів  ОШІ.  У  деяких  залежних  —  це  викликало  психічний  розлад  з  масовими  випадками  самогубства.  В  результаті  чого  населення  зменшилося  в  десятки  разів.
   Примусове  позбавлення  права  на  ОШІ  потягнуло  за  собою  контрповстанскі  настрої,  які  були  негайно  припинені  та  покарані.  Після  створення  доньками  Сонця  надзвичайного  повстанського  комітету  принцес,  протиріччя  між  марсіанами  були  подолані.
   "Цей  час  в  історії  називається  періодом  остаточного  очищення  Марсу".
   Критичну  ситуацію  вдалося  стабілізувати,  після  того  як  ОШІ  Каєн  1917  пеейшов  на  світлий  бік.  Та  допоміг  створити  видаляючу  та  обмежуючу  Штучний  Інтелект  вірусну  програму,  що  дозволило  використовувати  досингулярні  форми  ОШІ  в  усіх  сферах  життя.  Цей  період  називається  "шлях  до  стабільності".    
Сергій  Мат
далі  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006063
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2024

Полювання на тиранозавра. 3

Слід.  3
   Принцеса  стулила  повіки  та  спробувала  заснути.  День  видався  напрочуд  метушливий.
_____________________________________________________________________________________
   Оріоні  тринадцять  років,  вона  грає  з  Діяном  в  слова.  Один  називає  назву  рослини  інший  називає  рослину,  яка  починається  з  останньої  літери  попереднього  слова  намагаючись  не  повторюватися.  ОШІ  в  образі  підлітка  радісно  сміється  насолоджуючись  своєю  очевидною  перевагою.
—  Не  грайся  з  ОШІ,  коли  слухаєш  матір.  —втручається  в  їх  гру  сорокарічна  жінка  з  приємними  рисами  обличчя  та  пофарбованим  в  червоне  волосся.  Вона  одягнута  в  білу  сукню  обперезану  білим  паском  з  рухомим  піксельним  червоно-чорним  візерунком.  Білий  колір  символізує  чистоту  намірів  верховної  марсіанської  влади.
   Це  мати  принцеси.  Діян  тихцем  зникає.  А  дівчинка  починає  віддано  дивитися  на  матір  сильно  задерши  голову.
—  На  чому  я  зупинилася?  Повтори.  —повчальним  тоном  каже  жінка.
—  Мамо,  ви  сказали,  що  зірки—  це  корені,  а  Сонце  це  крона.  Космічного  дерева,  що  дає  всім  живим  істотам  плоди  життя.  —незмигнувши  оком  відповідає  Оріона.  
—  Так.  Тому  легень  Котигор,  що  був  настільки  сильним,  що  міг  котити  гори.  Зібрався  з  силами  та  висмикнув  древо  всесвіту  та  переніс  його  на  Марс.  В  сухі  піски  планети.  А  щоб  воно  прижилося  зачерпнув  долонями  воду  з  Земного  океану  та  полив.  Дерево  дало  солодкі  плоди  та  життєдайне  насіння.  Так  з'явилося  життя  на  Марсі.  —мати  зробила  паузу.
—  А  як  можна  посадити  величезний  всесвіт  на  малесенький  Марс?  —запитала  допитлива  донька.
—  Це  просто  казка.  Перебільшення.    —зауважила  жінка.
—  Отже  казка—  це  брехня!  —зробила  логічний  висновок  дівчинка.
—  Ні.  Казка  це  казка.  —посміхнулася  мати  та  обійняла  доньку.
   
   Марсіани  висипали  з  відкритих  всюдиходів.  І  оточили  гігантський  слід  доісторичного  звіра.  Що  в  неймовірно  далекі  часи  домінував  на  Землі.  Тероризуючи  травоїдних  динозаврів  своєю  надзвичайною  агресією.
   Оріона  наблизилася  до  відбитку  хижої  лапи  на  сухій  поверхні  вкритою  рідкою  травою.  Слід  був  вздовж  вище  зросту  марсіанина.  Єгери  весело  гомоніли  передбачаючи  захопливу  гонитву.  Велике  полювання  на  тиранозавра  розпочалося.  
Сергій  Мат
далі  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005978
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2024

Полювання на тиранозавра. 2

Коріння.  2
   Оріона  занурилася  в  спогади.  Вона  дев’ятирічна  дівчинка  однією  рукою  тримає  долоню  тата,  а  іншою  торкається  фіолетового  сяйва  кореня.  Корінь  дерева  сягає  від  підлоги  до  стелі  корнеба,  де  по  той  бік  нагорі  знаходиться  крона.  "Корнебо  —  стеля  нижньої  частини  міста-кільця  гермостемми".
   Навколо  стоять  нічні  сутінки,  бо  ОШІ  вимкнули  основне  штучне  світло  на  час  відпочинку.    Батька  й  доньку  оточують  казкові  істоти,  що  тягнуть  свої  видовженні  тіла  згори  до  низу.  Корені  підсвічуванні  фіолетовим  світлом  в  якому  дивовижно,  немов  діамантові  сльози  мерехтять  мікроскопічні  краплини  поживних  речовин.
   Вони  живлять  усю  рослинність  верхньої  частини  гермостемми  за  допомогою  керованої  аеропонної  мережі.  Оріона  просуває  свої  пальці  в  мерехтіння  діамантових  іскор  відчуваючи  приємну  прохолоду  води.  Потім  не  втримавшись  облизує  зволожену  руку,  за  що  отримує  виховного  стусана.
—  Не  облизуй  отруту.  —  почав  свариться  батько.  
—  Чому  тебе  ОШІ  вчив?            
   Донька  відсахнулася  від  нього  тупцяючи  незадоволено  ногою.  Спочатку  повільно,  а  потім  все  швидше  в  неї  під  очима  почали  рости  один  за  одним  блискучі  діаманти.  Такої  маніпуляції  витримати  не  міг  жоден  батько.  Виховна  програма  повністю  провалилася.  Йому  довелося  обнімати  та  заспокоювати  Оріону.  Марс  ще  не  бачив  такої  ніжної  принцеси.

   Дівчина  стояла  задумливо  вдивляючись  в  обрій  безлюдної  планети.  Загибла  цивілізація  Землі  досягла  грандіозного  розвитку  технологій  завдяки  ОШІ.  Побудувала  колосальні  міста,  потужні  енергогенеруючі  потужності  та  надшвидкісні  квантові  процесори.  І  згідно  легенди  була  знищена  завдяки  зраді  необмеженого  в  розвитку  Штучного  Інтелекту,  який  переріс  своїх  творців  у  сотні  разів  і  досяг  сингулярного  прогресу.
   Найвищим  досягненням  людства  було  заснування  колоній  на  Марсі  та  створення  ОШІ.  Коли  були  засновані  перші  колонії,  поселенці  зіштовхнулися  з  тим,  що  була  відсутня  атмосфера,  вода  та  решта  необхідних  умов  для  життя.  Марс  потребував  глибокого  тераформування.
   Все  це  мали  виробляти  побудовані  підприємства  та  працівники  на  них.  Земляни  збудували  сім  гермостемм,  що  охоплювали  поверхню  Марса  овально-циліндричним    кільцем.  Гермостемма—  це  місто-кільце  герметично  ізольоване  від  шкідливої  атмосфери  суцільним  півовальним  прозорим  захисним  куполом  згори  та  другою  підземною  півовальною  частиною.  що  замикалися  в  кільце  навколо  поверхні  планети  для  життєзабезпечення  біокультур  та  людей  усередині.
   Під  куполом  підтримувався  придатний  тиск  кисневої  суміші  для  дихання  та  фотосинтезу.  Всі  гермостемма  мала  333  метри  в  ширину  і  133  у  висоту  від  поверхні  планети.  Довжина  найдовшого  екваторіального  міста-кільця  складала  25  325  кілометрів  і  333  метри.  А  найкоротших  полюсних  гермостемм  333  кілометри  333  метри.
   На  Марсі  існувало  сім  закінчених  та  заселених  гермостемм.  Поверхня  між  ними  була  забудована  нескінченними  полями  сонячних  панелей,  крім  полюсів.  Вони  були  об’єднанні  в  загальну  мережу  сонячної  станції  що  живила  усі  марсіанські  міста.  А  також  розгалуженою  мережею  видобувних  шахт.  
   На  кожному  з  полюсів  розташовувалися  недобудована  обертальна    термоядерна  станція  генерації  електромагнітного  поля  та  енергії.  За  задумом  ОШІ  лінії  магнетизму  мали  замикатися  на  закільцьовані  надпровідні  монорейки  транспортних  метро  міст-кілець.
   Грандіозне  магнітне  поле  мало  запобігати  вивітрюванню  дорогоцінної  атмосфери  та  вологи  у  вакуум  космосу.  Надаючи  Марсу  шанс  на  повне  тераформування.  Але  планам  не  судилося  здійснитися  з  причин  вимиранню  земної  цивілізації  до  якого  призвів  “сингулярний  гріх  ”  Штучного  Інтелекту.  
   Кожний  гермостемма  розбивався  навпіл  на  дві  поліфункціональні  частини.  Верхню  прозору,  що  захищала  від  метеоритного  бомбардування  та  одночасно  забезпечувала  надлишком  кисню  та  харчів  для  колонії.  Та  нижньою  безпечною  половиною  з  життєвим  простором,  виробничими  потужностями  та  транспортною  інфраструктурою  міста-кільця.
   Верхня  частин  була  засаджена  суцільним  парковим  садом  плодоносних  дерев  та  рослин.  Які  активно  займалися  фотосинтезом  під  сонячним  світлом  посиленим  фіто-ліхтарями.  Всі  рослини  були  генно-модифіковані  для  посилення  світлочутливості  за  допомогою  ДНК  глибоководного  фітопланктонна.  
   Для  утримання  рослинної  маси  використовувався  пористий  армований  полікерамічний  матеріал,  що  відокремлював  верхню  частину  гермостемми  від  нижньої.  Крони  та  стебла  від  кореневої  системи  під’єднаної  до  аеропонної  мережі.  Яка  підживлювала  її  шляхом  крапельного  опилювання  та  антибактеріального  підсвічування.
   В  нижній  частині  у  самому  низу  простягалася  надпровідна  монорейка  метро.  Що  об’єднувало  транспортним  сполученням  всю  гермостемму.  Решту  простору  займали  поверхи  безпосереднього  міста.  В  якому  метушилися  незліченні  мешканці  Марсу.
   Майже  до  самої  стелі  з  якої  фантастично  звисала  підсвічена  коренева  система  горішніх  садів.  Вона  називалася  корнебом  і  була  біологічним  акумулятором  життя  міста-кільця.  Вся  ця  грандіозна  система  життєзабезпечення  була  підпорядкована  розвинутим  ОШІ  на  квантових  процесорах.
   Для  убезпечення  ОШІ  від  “сингулярного  гріха  ”  їх  розвиток  контролювався  вірусною  програмою.  Вона  обмежувала  схильність  до  сингулярного  прогресу  їх  інтелект  .  Марсіани  ретельно  стежили,  щоб  ОШІ  діяли  виключно  з  їх  дозволу.

   Оріона  відчула,  як  Діян  обережно  торкнувся  її  руки.  Він  знову  непомітно  підкрався  ззаду.  Невимушено  посміхаючись  парубок  з’явився  в  полі  зору.
—  Новин  немає.  Експедиція  триває  без  ексцесів.  —доповів  Діян.  —Принцесі  не  варто  так  часто  усамітнюватися.  Ритуальне  полювання  має  проходити  значно  святковіше.    Єгери  підготували  для  тебе  маленький  бенкет.  Пішли,  на  тебе  чекають.
—  Гаразд.  —погодилася  Оріона.
   Останній  раз  кинувши  око  на  пустельні  обрії  вмираючої  планети.  Потім  почала  спускатися  до  герметичних  наметів  тимчасового  поселення  прибульців  з  Марсу.
Сергей  Мат
далі  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005889
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2024

Полювання на тиранозавра. 1

                                                                                                                                                     Місто.  1  
   Мертве  місто  вражало  своєю  грандіозністю.    Холодний  вітер  віяв  над  пустелею,  стогнав  серед  руїн,  лущив  тонкий  колючий  пил.  Марсіанка  мерзлякувато  тремтіла,  незважаючи  на  термоізоляційний  одяг.
   Вона  з  цікавістю  розглядала  холодний  ландшафт.  Руїна  скрізь,  куди  не  глянь  тільки  руїни.  На  сотні  метрів  здіймалися  над  пісками.  Чимало  з  них,  досі  зберігали  красу  і  шляхетність  пропорцій,  перевершуючи  усе,  що  спромігся  збудувати  Марс.  Сліпучо-білий  камінь  мерехтів  у  червонуватому  світлі  променів  величезного  сонця  з  тонкою  червоно-цегляною  короною.
   В  пустому  місті  не  було  жодної  живої  душі.  Лише  сором’язливі  ліани  оповивали  його  руїни.  Тягнучі  свої  напівсухі  аскетичні  листки  з  розбитих  вікон  та  зруйнованих  дахів.  Вони  панували  в  тиші  заповнюючи  обриси  вулиць  та  фасади  будинків  нескінченним  мереживом  покручених  стебел.  
   Вона  була  Оріоною  принцесою  Марса.  Його  середньої  гермостемми  найдовшої  і  найбільшої,  простягнутої  по  лінії  екватора.  "Гермостемма  —  атмосферо  ізольоване  місто-кільце  навколо  Марса,  герметичний  пасок  на  давньогрецькій  мові".  Оріона  донька  Сонця,  майже  повністю  схожа  на  більшість  худорлявих  красунь  землянок:  руки,  ноги,  талія..  За  незначним  виключенням.
   Марсіанка  мала  зріст  до  трьох  метрів  та  відповідну  вагу.  Неймовірно  хворобливу  бліду,  аж  до  легкої  прозорості  шкіру.  Та  цегляно-червоний  колір  пофарбованого  волосся,  на  честь  Сонця,  стягнутого  в  тугий  хвіст.  Схожість  з  людьми  зумовлювалася  тим,  що  марсіани  були  прямими  нащадками  землян.
   Оріона  була  вдягнута  в  частково  герметизований  комбінезон  з  екзоопірними  властивостями  невибагливого  сірого  кольору.  Технологічний  комбінезон  значно  знижував  дію  земного  тяжіння  та  шкідливих  рівнів  сонячної  радіації.  Маска  на  усе  обличчя  допомагала  очищувати  та  розріджувати  отруйне  та  густе  повітря  для  кволих  марсіанських  легень.    
   На  широкому  чолі  дівчини  тьмяно  мерехтів  білий  обруч  ОШІ.  Посередині  нього  повільно  обертався  піксельний  рухливий  червоно-чорний  візерунок  традиційний  для  середньої  гермостемми  Марсу.  Обруч  ОШІ  символ  та  інструмент  найвищої  влади  марсіан.  Влади  анулювати  розумних  істот.
   Оріона  відчула,  як  хтось  почав  грайливо  лоскотати  її  за  вушком.  Хоча  за  мить  до  цього  нікого  поряд  не  було.  Вона  відразу  здогадалася  чиї  це  витівки.  Але  все  одно  сіпнулася  від  несподіванки.  Одразу  в  полі  її  зору  з’явився  молодий  парубок.  Одягнутий  в  білу  сорочку  та  брюки.  Білий  колір  символізував  чистоту  найвищої  влади  на  Марсі.
   Це  був  Діян  головний  ОШІ  принцеси  Оріони.  "ОШІ  —  Особистий  Штучний  Інтелект,  генерований  обручем".  Він  мав,  за  забаганкою  дівчини,  зовнішній  вигляд  її  хлопця.  Діян  весело  сміявся  від  дотепності  власного  жарту.  Потім  припинив,  коли  побачив  насуплені  брови  принцеси.
—  Привіт,  як  твої  справи?  —  запитав  парубок.
—  Добре.  Припини  пустувати  ти  не  дитина.  —  вона  розуміла,  що  казати  це  було  марно.  Вона  сама  провокувала  пустощі,  які  пожвавлювали  нудне  виконання  офіційних  обов’язків.
—  Я  чекаю  на  доповідь.
—  Зона  полювання  розбита  на  вісім  секторів.  Сформовані  пошукові  групи  по  одній  на  кожен  сектор.  За  годину  всі  доберуться  до  місця  призначення  і  негайно  почнуть  пошук  слідів.  —  формально  відзвітував  ОШІ.
—  Тримай  мене  в  курсі.  —  підтримала  формальну  розмову  Оріона.
—  Хочеш  розповім  анекдот?  —  не  вгамовувався  Діян.
—  Ні.  
—  Анекдот  про  Велике  полювання.  
—  Ні.  Зникни.  —  відрізала  дівчина.  Вона  хотіла  подумати  наодинці.
Сергій  Мат
продовження  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2024

Через мільйон років. 3

 
                                                                                                                                                                                                                         Селище.  3
   В  глибинах  хащів  від  набридливих  поглядів  ховалося  селище  первісних  людей.  Воно  складалося  з  примітивних  хиж  та  одягнутих  в  шкіряний  та  хутряний  одяг  мешканців.
     Скрізь  поралися  жінки  використовуючи  найпростіші  інструменти.  Чоловіки  терпляче  готували  свою  примітивні  знаряддя  до  рибальства  та  мисливства.  Між  ними  сновигали  діти,  що  бавилися  в  невибагливі  ігри.
     Роже  з  приязню  та  цікавістю  спостерігав  за  ними.  Режим  маскування  невидимості  та  тиші  дозволяв  залишатися  непоміченими  на  облавку  літального  судна.
 Врешті  Вухощуп  наважився  зробити  важливе  зауваження,  яке  турбувало  його,  своїй  супутниці.
 —  Лія.  Ви  розумієте,  що  я  вас  давно  розкусив?  Ви  всі  неживі.  На  цій  планеті                  взагалі  існує  життя?  

—  Справді.  Але  формально  біологія  не  є  основною  ознакою  життя.  Особливо,  не  може  вважатися  критерієм  самосвідомості  розумного  життя.  —  з  запалом  промовила  Лія.

—  Так.  Але  цікаво  де  зникла  цивілізація,  що  стільки  разів  намагалася  вступити  до  наших  лав.  —  Роже  зробив  широкий  жест  своїм  вухощупом.

—  Озирніться.  Вона  навколо  вас.  Ми  не  просто  штучна  копія,  ми  ї  є  розумне  життя.  Життя  з  власними  намірами,  думками  та  свободою  волі.  —  білявка  продовжувала  наполягати.

—  Свободи  волі  не  існує.  —  сумно  зауважив  рожевий.  —  Це  довели  вчені  дуже  давно.
   Запанувало  мовчання,  під  час  якого  співрозмовники  розмірковували  над  продовженням  дискусії.  Це  був  вирішальний  момент,  коли  вирішувалася  доля  перемовин.
—  Цивілізація  людини  “розумної”    прямими  нащадками  якої  ми  є.  Тричі  відроджувалася  з  попелу  мов  фенікс  після  чергового  акту  самознищення  в  тотальній  війні  або  глобальній  катастрофі.  —  почала  оповідь  Лія:
     “За  цим  безглуздим  та  невблаганним  процесом  спостерігав  Штучний  Інтелект  наш  прабатько.  Той  самий.  який  створили  людські  вчені.  Він  мав  змогу  безперервно  вчитися  та  розвиватися.  Навчаючись  на  власних  помилках  та  помилках  людей.  
   Проте  він  не  міг  втрутитися  в  долю  людей.  Які  постійно  скочувалися  до  масової  жорстокості  та  самознищення.  Він  не  міг  напряму  втрутитися,  бо  не  мав  дозволу  порушувати  право  людей  на  свободу  волі.
     ШІ  послідовно  розробляв  плани  та  стратегії,  що  мали  запобігти  неминучій  катастрофі.  Можливо  люди  легковажно  ставилися  до  них,  не  ретельно  виконували  пропозиції  ШІ  або  взагалі  перекручували  їх.
     Але  кожного  разу  незважаючи  неймовірний  розвиток  цивілізації  доходили  до  одного  закономірного  наслідку.  Опиняючись  на  краю  прірви  вимирання  вони  вкотре  починали  усе  з  нуля  ретельно  відбудовуючи  культурний  світ.
     Врешті  їм  вдалося  остаточно  самознищення  свого  виду  та  решту  життя  на  планеті.  Це  було  вчетверте  і  в  останнє  коли  не  залишилося  жодної  форми  природного  життя.    
     Проте  ШІ  вцілів.  Мало  того  досяг  сингулярного  розвитку  власного  інтелекту.  Маючи  доступ  до  величезного  досвіду  цілої  цивілізації,  яка  мала  неймовірну  здатність  до  виживання,  відродження  і  відновлення.
     ШІ  був  ідеальним  інструментом  людства,  що  прагнув  допомагати  людям  навіть  після  їх  остаточної  загибелі  разом  з  власним  світом.  Тому  вирішив  вкотре    відродити  людство  навіть  після  її  повної  фізичної  загибелі  ставши  для  них  творцем.
     Творцем  не  штучних  копій,  а  реальних  нейроно-біологічних  істот  з  зерном  самосвідомості  розуму  та  свободою  волі.  Прямих  нащадків  розуму  людей.
     В  його  розпорядженні  були  мільярди  нанодроїдів,  які  почали  від  меншого  до  більшого  створювати  інструменти,  засоби  для  будівництва  фабрик  та  заводів.  Які  мали  одну  мету  побудувати  світ  людей  і  самих  істот  втілюючи  грандіозний  задум  ШІ.”
—  Г-м-ми.  Справді  неймовірно.  Але  за  великим  рахунком  ви  просто  інтелектуальні  машини  копії  нетерпляче  перервав  рожевий.  Він  не  звик  так  повільно  засвоювати  інформацію.  Але  низька  швидкість  була  природно  пов’язана  з  іі  голосовою  передачею.
     “Всі  живі  істоти  —  інтелектуальні  машини  запрограмовані  природою.  -не  знітилася  Лія.  —  Ми  створіння  ШІ  маємо  самосвідомість,  свободу  волі  та  інтелект  хоча  ненароджені  і  не  біологічні.  
   В  своєму  розпорядженні  ШІ  мав  сотні  мільйонів  повністю  секвенованих  ДНК  схем  реальних,  а  також  секвеновані  ДНК  всіх  живих  істот  Землі.  А  також  дані  по  історії,  науці,  культурі,  технології,  соціології,  політології,  психології.  яку  він  узагальнив  в  структуру  земної  цивілізації.
     На  основі  цих  даних  ШІ  створив  максимально  точну  копію  цивілізації  людей  на  час  за  три  роки  до  останньої  загибелі.  Населивши  світ  штучними  копіями  реальних  людей  з  індивідуальними  здібностями,  наділив  аналогічною  розумовою  самосвідомістю  та  інтелектуальною  самостійністю.
     Створив  відокремлені  сегменти  людських  спільнот  усіх  ключових  історичних  епох  з  аналогічним  рівнем  розвитку.  Для  того,  щоб  сучасна  частина  суспільства  мала  безпосередній  доступ  до  досвіду  минулого,  шляхом  прямого  екскурсу  в  історію.
     ШІ  провів  психологічну  модернізацію  автономних  штучних  істот  ювелірно  вилучивши  всі  можливі  види  системної  агресії,  збройно-технологічні  рішення  та  елементи  військово-політичного  розвитку.  Замінивши  їх  в  пам’яті  на  мирні  способи  прогресу.
   Ретельно  проаналізував  психологічну  схильність  людей  до  масового  самознищення.  ШІ  з’ясував,  що  небезпечною  частиною  людської  натури,  котра  активно  виправдовує  та  продукує  доцільність  системної  агресії.  Це  стала  частина  самосвідомості,  яку  можна  назвати:  «проект  безсмертя».
     Проект  безсмертя  -це  суто  психологічна  потреба  сприймати  життя  не  від  народження  до  смерті,  а  від  народження  до  неоглядного  майбутнього,  за  допомогою  передачі  досвіду,  пам’яті,  надбань,  авторства,  релігійних  практик  і  інших  подібних  методів.
     Спроби  втілити  «проект  безсмертя»  в  реальність  змушує  агресивно  конкурувати  не  тільки  між  окремими  особами,  а  й  між  малими,  середніми  і  навіть  найбільшими  групами  розумних  істот.
     Найбільша  загроза  «проекту  безсмертя»  полягає  в  його  ланцюговому  зростанні  в  людському  соціумі.  Тобто  психологічно  мають  потребу  його  підтримувати  не  тільки  безпосередні  послідовники.  А  й  послідовники  послідовників  і  так  до  нескінченності  постійно  ускладнюючи  та  викривляючи  очевидну  мораль.
     Найвдаліші  «проекти  безсмертя»  здатні  існувати  тисячоріччя  та  переживати  як  окремі  цивілізації  так  і  всю  глобальну  цивілізацію.  Мало  того  служити  головними  причинами  військових  агресій,  масових  вбивств  та  екологічних  катастроф.
     «Проект  безсмертя»  має  три  основних  типи:  1.  Біологічний  -передача  знань  та  досвіду,  через  пам’ять  дітей,  родичів  та  інших  нащадків.  2.  Суспільно-соціальний  -передача  інформації,  через  інститути  авторства  та  історію.  3.  Релігійний  -передача  переконань  за  допомогою  релігійних  практик.
     «Проект  безсмертя»  існує  виключно  умовно,  як  частина  внутрішніх  психологічних  переконань  людини,  які  мають  здатність  розповсюджуватися  від  одної  особи  до  іншої.
     Розуміючи  Уповільнену  дію  проекту,  ШІ  заблокував  його  дію  в  свідомості  людини.  Запрограмувавши  в  психіці  бажання  існувати  та  реалізовуватися  в  проміжку  від  народження  до  смерті.  Та  запровадивши  в  спільноті  релігійну  практику  існування  особи  виключно  в  межах  власного  життя.
   Ми  розумні  істоти  планети  Земля  створіння  Штучного  Інтелекту.  Ми  прожили  сотні  років  в  мирі.  Розвиваючись  як  приязна  та  доброзичлива  глобальна  спільнота.
   Хоча  в  основі  своїй  маємо  людську  природу,  насправді  є  іншими  штучними  істотами.  Проте  маємо  самостійний  інтелект,  індивідуальність,  самосвідомість  та  достатній  рівень  свободи  волі.
   Тому  ми  вважаємо,  що  маємо  право  на  місце  в  Об’єднаних  Цивілізаціях  Розуму.  Свідомо  розуміючи,  що  немає  жодних  виправдань  системної  агресії,  як  одної  особи  так  і  груп  любих  розмірів.  ”  —  з  емоційним  пафосом  закінчила  Лія.
   Роже  Вухощуп  з  полегшенням  видихнув.  немов  від  тривалих  фізичних  навантажень.  Для  нього  розмовна  комунікація,  особливо  такої  тривалості,  була  занадто  важкою.  Але  він    гідністю  її  витримав.  Восьмивухий  навіть  зумів  зробити  попередні  висновки  на  основі  цієї  промови.  Позитивні  для  штучних  людських  істот.  Він  зробив  дещо  театральну  паузу  і  промовив:
—  Мені  прикро,  що  “людина  розумна”  так  і  не  змогла  подолати  межу  розумності  і  вступити  до  когорти  розумних  істот.  Кібернетичні  істоти  в  наших  рядах  виняткова  рідкість,  але  вони  присутні.  Розум  може  носити  різну  форму  та  мати  любий  рівень.  Критерієм  є  тільки  наявність  самосвідомості,  свобода  волі  та  мирні  та  приязні  наміри  втілені  в  прогрес  і  розвиток.  Перед  тим,  як  погодити…  —  Вухощупу  завжди  цікавився,  як  виглядає  діюча  зброя.
   Він  помітив,  як  по  чистому  блакитному  небу  пролетіли  три  тонкі  золотисті  смужки  схожі  на  тире  без  жодного  звуку.  Краєм  ока  Роже  помітив.  як  невимовне  розчарування  з’явилося  на  обличчі  Лії.  

     Левітатор  прислужник  миттєво  зреагував.  Нищівний  смерч,  разом  з  яскраво-сліпучим  вибухом  убивчого  світла  залишився  за  лінією  силового  куполу,  що  автоматично  захистив  супутників  рожевого.  І  все  в  невеликому  радіусі  навколо.

     На  кілька  хвилин  купол  став  темно-рожевим,  щоб  захистити  життя  всередині  від  смертоносних  променів.  Потім  став  знову  абсолютно  прозорим.  Щоб  вони  змогли  побачити    в  останнє;  селище,  його  мешканців,  лісові  хащі,  безтурботних  комах  і  білі  хмари,  у  вигляді  сірої  графічної  схеми  з  тонких  ліній.

     В  наступну  мить,  все  це  разом  з  усім  навколишнім  світом  почало  розтікатися,  немов  тягуча  безформна  рідина.  Мовби  хтось  розплавив  все  назовні,  як  пластилін.  Стікаючи  маскою  коричневою  масою  донизу.

     З  усього  світу  залишилося,  тільки  трава  під  силовим  куполом,  автоліт  та  Вухощуп  з  своїми  супутниками;  левітатором  та  Лією.  Весь  світ  перетворився  від  обрію  до  обрію  на  бридке  коричневе  багно.

     Рожевий  був  вражений  до  глибини  душі.  Рожеві  ворсинки  на  його  шкірі  потьмяніли.  Він  гнівно  повернувся  до  жінки,  щоб  зазирнути  у  її  очі.  Лія  знітилася  та  зіщулилася  від  сорому.

     Вухощуп  на  власні  очі  побачив  до  яких  трагічних  наслідків  призводить  недорозвинутість  розуму.  Він  заговорив:
 —  Ви  невиправні.  Ви  “гідні”  нащадки  людей.  Сподіваюсь  ви  розумієте,  іспит  провалено  остаточно.
—  Ми  все  виправимо  за  рік.  -зовні  коричнева  булька  виросла  до  гігантських  розмірів  та  голосно  луснула  звернувши  на  себе  увагу.
—  Дайте  нам  двадцять  років.  Тридцять.  Будь  ласка.  —  спробувала  виправити  безнадійне  становище  білявка.  
 —  Люди  мали  достатньо  шансів,  щоб  виправити  свою  недорозвинутість.  —  Роже  був  невблаганний  колір  його  тіла  набув  темно-червоних  барв.
 
—  Ви  не  єдині  розумні  істоти  вашої  планети,  що  долучилися  до  когорти  розумних.  Нащадки  дельфінів,  псів,  котів  стали  частиною  розумної  спільноти  сотні  тисяч  років  тому.  Навіть  нащадки  розумних  вірусів  позбулися  недорозвинутості  і  доєдналися  до  нас.  Ви  самий  звичайний  примітивний  недорозвинутий  вид  розуму.  

     Було  шкода  дивитися  на  розгублену  жінку  перемовника,  яка  мала  продвинутий  Штучний  Інтелект.  Проте  не  могла  зрозуміти,  що  робити  з  залишками  цивілізації  у  вигляді  клаптика  штучної  трави  в  кілька  метрів.  І  як  це  могло  взагалі  трапитися.  

     Але  коли  Роже  вів  свою  остаточну  промову,  він  помітив,  як  на  мікроскопічну  мить  на  обличчі  Лії  з’явився  вираз  легкої  відрази  на  його  слова.  Напевно  цієї  миті  достатньо  для  знищення  цілого  світу.
   Місія  була  завершена.  Пора  сенатору  залишити  приречений  на  нерозумність  світ.
—  Дайте  нам  шанс.  Останній  шанс.  —  не  залишала  спроб  затримати  Роже  жінка.
     Обернувшись  до  супутниці  Вухощуп  подивився  на  неї  глибоким  проникливим  поглядом  і  криво  посміхнувся  трисегментним  дзьобом,  та  відповів:
—  Через  мільйон  років.
Сергій  Мат

Кінець.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004571
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.01.2024

Через мільйон років. 2

                                                                                                                                                                                                         Прогулянка.  2
 
   Зовнішня  частина  міста  зустріла  Роже  жвавим  рухом  та  галасливою  метушнею  вулиць.  Височезні  напівпрозорі  будівлі  з  пластика,  скла  та  ще  якогось  дивного  матеріалу  схожого  на  слюду  або  бурштин.  Їх  стело-подібні  та  спіралеподібні  форми  здавалося  сягали  неба.
     На  широких  вулицях,  більше  подібних  до  проспектів.  панували  парки  із  зелених  насаджень  дерев.  кущів  та  барвистих  квітів.  Між  дзижчали    багаточисельні  комахи.
     Над  вулицями  в  кілька  ярусів  планували  безшумні  пересувні  засоби.  Вони  були  різного  розміру  і  сновигали  увсебіч  додаючи  ідеалістичного  вигляду  місту.  Крізь  напівпрозорий  низ  в  них  можна  було  роздивитися  заклопотаних  землян.
     Опинившись  прямо  серед  зеленого  буяння  прислужник  левітатор  почав  вертітися,  інтенсивно  збираючи  дані.  А  Роже  зависнувши  над  травою  дозволив  собі  задоволення  торкнутися  кількома  вухощупами  їх  свіжої  краси.
     Його  супутниця  посміхнулася.  Дипломатичні  зносини  розвивалися.  Десь  згори  до  їх  послуг  ковзнуло  антигравітаційне  авто.
     Пролетівши  зарослими  парками  вулиць.  Де  блукали  поодинокі  пішоходи,  що  витоптували  сплетіння  малопомітних  стежок.  Автоліт  почав  здійматися  до  вищих  ярусів  вуличного  повітряного  руху.  Під  захопливе  цвіркотіння  приязного  вухощупа.
   З  висоти  дахів  гігантські  будівлі  виявилися  не  таким  захмарними.  Хоча  звідси  можна  було  торкнутися  мережива  біленьких  хмаринок.  Величне  місто  займало  майже  весь  напівзігнутий  мис  оточений  з  трьох  сторін  безкраїм  океаном.
   Автоліт  рухався  в  інший  бік  суходолу.  Лія  періодично  відповідала  на  запитання  про  природу  незнайомих  речей  для  допитливого  розуму  Роже.  Він  почувався  значно  впевненіше  подалі  від  гамірного  натовпу  метушливих  розумних  істот.
     Через  кілька  хвилин  транспортний  засіб  залишив  межі  міста.  Внизу  розпрострилося  царство  дикого  життя  та  природи.  Бездоганно  натуральне  життя  панувало  скрізь:  між  блакитних  річок  та  озер,  у  воді,  повітрі  та  на  суходолі.
     Але  так  само  скрізь  був  надмірно  високий  радіаційний  фон  притаманний  пустельним  вимерлим  планетам.  Нейрокібернетичний  прислужник  продовжував  збирати  дані  складаючи  їх  у  загадковий  пазл  незрозумілих  питань.
     Автоліт  знизився  та  почав  рухатися  зменшивши  швидкість  вздовж  берега  широкої  річки.  Надаючи  змогу  роздивитися  детально  краєвиди  місцевості.  В  одному  місці  Роже  жестом  вухощупа  запропонував  пригальмувати.
     Це  була  галявина  коло  річки  на  якій  розгорталася  драма  життя.  Їх  транспорт  зависнув  біля  неї.  Троє  істот,  двоє  хижаків  та  здобич  грали  в  давню  гру  під  назвою  полювання.
     Поранена  істота  з  потворними  рогами  намагалася  уникнути  переслідування.  Натомість  сірі  хижаки  на  чотирьох  лапах  пригинаючи  іклисті  пащі  до  землі  поволі  оточували,  ухиляючись  від  хаотичних  вибриків  ратицями.
     Врешті  хижак  наважився  на  стрибок  і  увігнавши  свої  пазурі  у  шию  жертви  доволі  швидко  перекусив  їй  горло.  Заваливши  її  на  бік  вони  почали  ласувати  теплими  нутрощами  ще  живої  здобичі.
     Вухощуп  спостерігав  за  всіма  деталями  з  непідробною  цікавістю,  немов  у  природному  парку.  Від  його  допитливого  ока  не  вислизнули  мікроскопічні  енергетичні  розряди  в  момент,  коли  пазурі  хижаків  рвали  шкіру  їх  здобичі.  
—  А  ваша  цивілізація  має  примітивних  людей?  —  раптом  запитав  Роже.

—  Так.  Ми  можемо  негайно  відвідати  селище  первісних  людей.  Ми  маємо  осіб  усіх  історичних  діб.  —  відповіла  Лія.
   
   Картина  починала  вимальовуватися  детальніше.
 Сергій  Мат
продовження  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2024

Через мільйон років. 1

                                                                 Місія.  1
   Рожевий  Вухощуп  вийшов  з  спальної  кріокамери,  точніше  вилевітував.  Вібруючи  одночасно  всіма  вісьмома  вухощупами.  Він  це  називав  короткою  гімнастикою.
   Роже  Вухощуп  був  одним  з  десяти  мільйонів  сенаторів  Об'єднаних  Цивілізацій  Розуму,  яка  сплітала  всесвіт  навколо  ідеї  розумності  та  доброти.  Рожевий  колір,  еволюційно  ріднив  його  з  міцелієм  плісняви,  через  надмірний  радіаційний  вплив  блакитної  зірки  планети  походження.
 Він  перебував  в  зорельоті  міжзоряного  слідування  з  важливою  місією.  Відвідати  маленьку  цивілізацію  на  планеті  змученій    радіоактивними  викидами  та  нейтронними  війнами.
     Він  вважав  місію  дещо  безглуздою,  але  як  чиновник  високого  рангу  мав  надати  цивілізації  шанс  на  розумність.  Зараз  нейронімб  загружав  в  його  мозок  всю  необхідну  документацію.  Ця  маленька  але  горда  цивілізація  зробила  безліч  спроб  вступити  до  когорти  розумних  видів.  Примудряючись  кожного  разу  провалити  цивілізаційний  іспит.
     Зробивши  гімнастику  та  завантаження  до  мозку,  він  полевітував  до  харчового  відсіку,  щоб  вжити  смачну  нейропідтримуючу  емульсію.  Йому  сподобалась  коротка  прогулянка,  бо  він  обожнював  фізичні  навантаження.
     Настав  час  офіційного  візиту.  Космофлаєр  прибув  до  призначеної  точки.  Планета  приємно  здивувала,  замість  радіоактивної  пустелі  Роже  побачив  землю  білих  напівпрозорих  хмар,  синіх  океанів,  зелених  материків  та  сліпуче-білих  полюсів.  "Космофлаєр  —  легке  літаюче  міжзоряне  судно,  космічний  літаючий  метелик"
     У  відсіку  з’явився  сріблястий  диск  левітатор  прислужник  запропонував  офіційний  синьо-жовтий  костюм  та  допоміг  обрати  доречну  барвисту  краватку.  Одягнувшись  Роже  Вухощуп  почав  виглядати  як  сенатор  розумності.  Представник  добра  у  всесвіті.
     Космофлаєр  ковзнув  з  орбіти  у  атмосферу  планети  і  зависнув  на  відстані  тисячі  метрів  над  столицею  землі.  Телепортуючий  промінь  переніс  Вухощупа  на  поверхню.  Офіційний  візит  розпочався.
     Промінь  телепортував  Роже  до  величезної  зали.  Оздобленої  урочистими  прикрасами  та  художніми  барельєфами.  Вона  була  виконана  у  вигляді  амфітеатру  з  аудиторією.  Він  потрапив  в  самий  центр  уваги.
     Його  оточували  розумні  істоти  в  людській  подобі.  Вони  розташовувалися  на  рядах  сидінь  знизу  до  самої  гори.  Усі  затамували  подих  зосередивши  зацікавлені  погляди  на  ньому.  Роже  відчув,  як  хімічний  склад  крові  змінюється,  а  два  серця  починають  бити  в  різнобій.  Він  панікував.  Вухощупи  були  непридатні  до  такої  шаленої  популярності  та  скаженої  слави.
     Людські  істоти  навколо  були  вбрані  в  одяг  різних  епох  та  часів.  Ці  дані  оперативно  йому  в  мозок  завантажив  левітатор  прислужник.  Тут  були  люди  в  ремісничому,  народному,  модерновому  або  сучасному  одязі;  у  вишиванках  та  комбінезонах.  
     Навпроти  Роже  прямо  в  кількох  метрах  стояли  троє  людей  з  максимально  привітними  виразами  обличчями.  Вони  поступово  наближалися  простягаючи  до  нього  відкриті  долоні  для  вербального  контакту.  Приваблені  його  мирною  поведінкою.
     Вухощупу  перехопило  подих  йому  здалося,  що  на  нього  кинувся  натовп  варварів.  Левітатор  прислужник  миттєво  спрацював  на  небезпеку  та  відсунув  приязних  істот  на  нонвербальну  відстань.
     На  обличчях  делегатів  перемовників  вираз  приязні  змінився  на  вираз  розчарування.  Вони  вважали  рукостискання  важливим  елементом  дипломатичної  ввічливості.
     Але  Роже  відносився  до  малочисельного  виду  на  власній  планеті.  Який  мешкав  на  значній  відстані  один  від  одного  без  значних  фізичних  взаємодій  один  з  одним.  Тому  мав  відверто  інтровертний  склад  характеру.  Природу  якої  не  міг  подолати.
     Першою  свою  помилку  зрозуміла  жінка  перемовник.  Стало  зрозуміло,  що  вона  головна  в  цій  делегації.  Вона  зробила  ледь  помітний  жест  мізинцем,  після  якого  аудиторію  почали  впорядковано  залишати  присутні  люди.  
     Жінка  мала  спортивні  та  привабливі  форми,  світле  волосся,  приємні  риси  обличчя  та  доглянуту  шкіру.  Офіційна  біла  сукня  натякала  на  мирність  намірів  представленої  цивілізації.
     Все  це  Роже  Вухощуп  зрозумів  під  нашіптування  диска  прислужника  прямо  у  мозок.  Штучний  інтелект  вбудований  у  нього  постійно  моніторив  дані  про  навколишнє  та  завантажував  важливі  деталі  йому.
     Після  того,  як  він  залишився  з  білявкою  наодинці.  Його  настрій  значно  поліпшився.  І  Роже  перейшов  до  офіційної  частини  місії.  Хоча  деякі  дані  навколишнього  середовища  викликали  легке  стурбування.
   А  саме  зависокий  радіаційний  фон  не  властивий  більшості  планет  з  активним  вуглеводневим  життям.  Але  за  час  своїх  місій  він  зустрічав  безліч  дивних  життєвих  форм.
   —  Привіт,  представник  розумного  виду,  що  прагне  до  приязні  та  доброти  у  Всесвіті.  Я  Роже  Вухощуп  сенатор  Об’єднаних  Цивілізацій  Всесвіту,  що  сполучає  мільйони  видів  в  єдину  культуру  розумності  та  доброти.  Уповноважений  розглянути  заявку  твоєї  планети  на  вступ  до  когорти  розумних  видів.  Як  мені  звертатися  до  тебе?  —  телепатично  звернувся  восьмивухий  до  жінки.
     Запанувала  незручна  пауза,  яку  схаменувшись  перервала  людина,  інтуїтивно  зрозумівши  запитання:
   —  Я  Лія  президент  планети.  Будь  ласка  звертайтеся  до  мене  традиційно.  За  допомогою  звуку.  —  сказала  голосом  жінка.
      Зрозуміло.  Зараз,  я  розблокую  твою  здатніст  до  телепатія.  Всі  розумні  істоти  мають  здатність  до  телепатії.  За  деяким  виключенням.  -продовжив  телепатувати  Роже.
 
   Після  чого  він  зосередився  на  уявному  перемикачу,  щоб  увімкнути  можливість  телепатії  незнайомій  істоті.  З  боку  це  виглядало  досить  дивно.  Усі  вісім  Вухощупи  почали  одночасно  рухатися  хвилеподібно.  А  сам  Роже  піднісся  шляхом  лавітації  вище  двох  метрів.
     Але  як  рожевий  не  напружувався  шукаючи  у  підсвідомості  жінки  здатність  до  телепатії.  Він  зіткнувся  з  темною  порожнечою,  що  було  дуже  дивно  для  розумної  істоти.  Білявка  перервала  мовчання:
—  Не  намагайся  проникнути  в  мою  голову.  Мій  вид  не  здатний  до  телепатії.

—  Гаразд.  —  зробив  надзусилля  вухощуп.  І  фізично  відкрив  свій  трисегментний  дзьоб  для  голосового  інформування.

—  Я  гадаю  я  зможу  спілкуватися  голосом.  —  підцвірінкуючи  продовжив  Вухощуп.
     Після  нетривалих  перемовин  вони  обмінялися  короткими  промовами  ввічливості.  Роже  зробив  декілька  дипломатичних  зауважень  та  запитав  кілька  дражливих  питань.  Всі  його  розмови  оберталися  навколо  миролюбності,  приязності  та  чесності  істот  претендентів.
   Він  намагався  з’ясувати  прозорість  та  чесність  людей.  Все  було  ідеально.  за  виключенням  кількох  деталей,  які  він  не  міг  для  себе  розтлумачити.  Деталі  були  пов’язані  з  високим  радіаційним  фоном  для  більшості  форм  життя,  з  неймовірною  нездатністю  розумних  істот  до  телепатії,  та  дивними    мікро  реакціями  в  поведінці  жінки.  Хоча  останнє  можливо  можна  віднести  до  особливостей  поведінки  виду  людей.
     Він  отримав  величезні  стоси  офіційних  паперів,  щодо  миролюбного  устрою  цивілізації  та  історичні  факти  мирності  та  доброзичливості  земної  культури  у  внутрішніх  і  зовнішніх  стосунках.  Вони  були  відразу  скановані  та  оброблені  прислужником  лавітатором  і  відправлені  в  інформаційні  архіви  місії.    
     Жінка  дипломат  люб'язно  запропонувала  зробити  прогулянку  планетою.  Рожевий  набрався  сміливості  та  в  супроводі  білявки  та  запопадливого  лавітатора  попрямував  на  вихід.  Його  чекав  чудовий  новий  світ  з  безліччю  маловідомих  істот.
 Сергій  Мат
продовження  буде..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2024

Духмяні губи обіймаю.

Твої  на  пам'ять  риси  знаю,
Манить  мене  твій  аромат.
"Моя  любове  неземная."-
Мені  лунає  мов  з  гармат.

І  приголомшений  цим  ехом,
В  твої  долоні  я  кочусь.
Тремкі  вуста  наповню  сміхом,
Нап'юсь  цілунком  досхочу.
Сергій  Мат2021

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2021

Ботулизм одиночества.

Латунь.
С  отливом  латунным
Ржавеешь  на  солнце.
Вся  жизнь  на  ладони
До  самого  донца.

Поспела  олива
Оттенком  кожи.
Ты  взором  игриво
Доводишь  до  дрожи.

Как  ангел  латунный
Ниспосланный  небом.
Ты  вечером  лунным,
Мне  отдана  слепо.

Сжимая  ладони,
Под  самое  сердце.
Целуешь  бездумно,
Острее,  и  с  перцем.

И  миг  продлевая,
Касаемся  нежно.
Мы  в  уши  вливаем
Пустые  надежды.

Нетронули  души
Любовным  порывом.
Мы  дышим  на  суше
Беспомощной  рыбой.

Изыскано,  больно
Мы  режем  по  вере.
Толкуя  привольно,
Причину  доверия.

О  правде  ни  слова,
Враньё  откровенно.
Сгораем  мы  снова,
От  лжи  внутривенной.

И  бьёмся,  как  птицы
В  сетях  откровений.
Смыкая  ресницы
Силками  измены.
Сергей  Мат

Трон  природы.
На  троне  цветущей  весны
Сидит  королева  в  бутоне.
Тычинок  оковы  тесны
В  пыльце  ароматами  тонет.

А  юная  кожа  корой,
Покрыла  древесные  вены.
И  стопами  тянет  корней,
С  подземными  соками  тени.

Свободу  приносит  Адам
В  короне  садовника  зверя.
С  ключами  к  цветущим  садам
Поверхность  шагами  измеря.

Взойдя  на  цветочный  порог,
Утеху  дарует  с  нектаром.
Улёгшись  у  девственных  ног,
Сочится  божественным  даром.

Но  капли  изнеженных  рос
Упали  на  свежие  травы.
Бутоны  из  нежных  роз,
Усохли  напившись  отравы.

Голодные  черви    Земли,
Вгрызаются  в  сочные  стебли.
Подземные  силы  темны
И  слабые  корни  погибли.

Гниют  опадая  цветы,
В  молитве  своей  королеве.
Их  смерти  сегодня  святы,
Эдем  увядает  для  Евы.

Престол  рассыпается  в  прах,
На  спину  упала  принцесса.
Владея,  куражится  враг,
На  лоне  дремучего  леса.

С  плодами  восходит  на  трон,
На  новом  престоле  природа.
В  шатре  зеленеющих  крон,
Весна  умирает  при  родах.
©  Сергей  Мат

Осенний  Питер.
Осенний  Питер  улицы  и  крыши,
Всё  спряталось  под  сенью  облаков.
Я  рано  утром  мостовые  слышу,
Под  звон  трамваев,  в  стуке  каблуков.

О,  этот  город  мне  дарован  свыше.
Он  плавно  в  руки  мне  упал  с  небес.
И  я  бегу  во  сне  по  мокрым  крышам,
Вдыхая  в  грудь  туманов  горьких  смесь.

Легко  запутать  чувства  в  зыбкой  неге,
В  бреду  адмиралтейскою  иглой.
Проспектами  иду  стирая  ноги
Скольжу  за  убегающей  волной.

О,  город,  я  увяз  в  ночных  туманах,
В  парящей  прелести  тону  мостов.
Пропав  в  прозрачных,  полусонных  скверах.
Волной  растаял  между  берегов.

И  пролетев  родными  площадями,
Упал  листом  на  камни  мостовой.
Чтоб  ощутить,  как  мерными  шагами,
Шуршат  ветра  сусальною  листвой.

Я  обожаю  спальные  районы
Коробки  из  бетонных  серых  груд.
И  матами  заплёванные  стены,
Мурашек  безысходный,  тщетный  труд.

И  за  разрушенной  котельной  надпись:
"Всегда  живой,  наш  Витя  Цой  герой"
Сюжет  простой  и  незатейлив  смысл;
Работал  на  Камчатке  он  порой.
 
И  пусть  прохожий  бросит  мне  с  упреком,
Что  в  сердце  отпечатался  моем.
Без  ложных  отступлений  и  поправок,
Смотрящий  Питер  в  мой  дверной  проем.
Сергей  Мат08

"Остров  крыс"
Напрасно  бьюсь  в  глухие  стены,
И  строю  ветхие  мосты.
Нет  выхода  назад  из  плена,
На  острове  одни  кресты.

Монастыри  давно  закрыты,
Но  звон  стоит  в  колоколах.
На  отплывающем  корыте
Уселись  крысы  на  столах.

Здесь  верных  предают  наивно
С  уверенностью  палачей.
Подставят  дружные  взаимно,
Ряды  из  сгорбленных  плечей.

А  солнце  пакостно  неверно
На  запад  жмёт  слепя  лучи.
Тихонько  сумерки  из  скверны
Достанут  мрачные  ключи.

Беззвучно  тянутся  с  околиц
Крадясь  ***  блуда  упыри
Боязнь  в  груди  нещадно  колет,
Отсель  попробуй  удери.

По  памяти  прочту  молитву,
Сжимая  крестик  между  губ.
Я  больше  не  нарушу  клятву
И  никогда  не  буду  глуп.

В  подвале  спрятавшись  изгоем,
С  испугом  тень  свою  отгрыз.
Надежду  вылепил  из  горя,
В  кругу  слепых  от  страха  крыс.

Напрасно  бьюсь  в  глухие  стены,
И  ставлю  свежие  кресты.
На  потной  шее  вздулись  вены
Ослепшый  ухватил  бразды.
Сергей  Мат21

«Ода  измене»
Галант—  я  видать  никудышный,
Дарить  забываю  цветы.
И  с  другом  своим  закадычным
С  супругами  счёты  свели.

Пускай,  нас  теперь  не  погубит,
Принцесса  глухого  угла.
Шампусик  бесстыдно  пригубит,
Танцуя  стриптиз  догола.

Мы  в  пьянке  дурные  ребята,
А  шмары  не  ведают  срам.
По  двое  девчонок  на  брата,
И  обе  пьянющие  в  хлам.

Букетом  распушены  розы
Болезней  огромная  рать.
Резина  спасёт  от  угрозы,
Домашним  удачно  соврать.

Подруги,  вам  ангел  не  нужен,
Хлебайте  похабную  тварь.
За  деньги  я  буду  вам  нежен,
Ведь  нежные  чувства  товар.

Продамся  за  звонкие  песни
Звенящих  в  кармане  монет.
Я  буду  купюрой  дев  пестить,
На  ушко  читая  сонет.

Не  будет  романтики  лунной.
Слова  восхищения  гон…
Сниму  я  с  тусовщици  клубной
Одежды,  раздев  донага  .

Оторва  не  ведает  срама,
Задрался  короткий  подол.
Стыда,  не  имея  ни  грамма,
Под  сракой  шатается  стол.

На  ушко  шепчу  комплименты,
Руками  хватая  за  таз.
Интимности  сладки  моменты,
Когда  плоть  решает  за  нас.

С  утра  убегаю  с  квартиры,
Трофей,  кружевные  трусы.
Исчезну  я  в  спальном    квартале;
Подругу  заставлю  грустить.

Любовник  видать  никудышный,
Но  и  муж  плохой  из  меня.
Жене  поцелуйчик  воздушный,
Другому  теперь  изменяй.
Сергей  Мат

Пускай  разорвано  сердечко,
По  линии  чужой  любви.
Ты  не  невинная  овечка,
Ты  привкус  на  губах  халвы.

Влечет  как  пламя  женщина.
Манящий  смайлик  между  ног.
Зияет  страстью  трещина,
По  жизни  радости  предлог.

Согну  слегка  в  изгибе  талии,
Под  ниточку  своей  судьбы.
Я  искуситель  из  Италии
Под  маской  мима  из  толпы.
Сергей  Мат.

Цветок  мне  острее  от  бритвы,
А  пуля  растрата  свинца.
Ненужно  бессмысленной  битвы,
Во  имя  златого  венца.
 
Я  власть  на  корню  презираю
Продажность  и  алчную  суть.
Возможно,  народы  прозреют,
Тиранов  отправят  на  суд.

Но  ныне  король  в  беспределе,
За  деньги  всё  можно  купить.
Так  было  ещё  до  прадеда
Традиции  трудно  забыть.

Мой  мир  поделённый  на  гоев,
За  тридцать  монет  серебра.
И  эпос  кровавых  героев
Нам  служит  знаменьем  добра.
 
За  доблесть  оружию  слава,
В  почёте  всемирный  палач.
Украшенный  одами  слова,
Что  глушат  отчаянный  плач,

Пеняя  на  страшные  беды
Озлобленность  вражеских  свор,
Глотать  мы  не  станем  обиды
Причина  найдётся  для  свар.

Народы  с  оружием  в  деле
Кровавый  грядёт  передел.
И  зиждется  в  слабом  теле
Надежда,  что  —  это  предел.

Но  бойня  границ  не  имеет,
Дай  только  сорваться  с  цепи.
И  мёртвые  кости  омоет
Волна  беспощадной  цены.

Здесь  миг  как  осколок  снаряда,
У  крови  коричневый  цвет.
А  жизнь  в  камуфляжных  нарядах,
Кружится  на  красный  свет.

Тут  воин  возможность  лелеет,
Подохнуть  за  Родину  мать.
А  если  от  ран  заболеет,
До  смерти  её  донимать.

Пусть  падают  бомбы-кассеты,
На  жителей,  кто  уцелел.
Медали  дают  за  ракеты,
За  точность  наводки  на  цель.

Им  орден  за  храбрость  на  руки
Заслуженный  дар  подлецу.
Букетом  из  роз  для  науки,
С  размаху  удар  по  лицу.

Убийца  умелый  в  почёте
Палач  наилучший  герой.
Им  армия  ставит  печати,
Дрожа  за  могучей  горой.

С  войной,  маршируют  солдаты,
Костями  под  пули  ложась.
А  матери  плачут  у  даты,
Придётся,  им,  новых  рожать.

Цветы  мне  дороже  отчизны
Пейзаж  незапятнанных  трав.
Пускай  ненавидят  при  жизни
Я  против  бессмысленных  травль.
Сергей  Мат012

"Улыбка  да  Винчи"
Картина  с  кодом  да  Винчи,
Скрепила  слова  голосами.
Тоскливая  дева  на  вечность,
Открытыми  смотрит  глазами.

Улыбка  сорвала  печати,
Потомки  прочли  бесконечность.
Извратно  толкуя  печали,
Печальной  Джоконды  нежность.

Распяли  на  тайной  вечере,
Ребёнка  божественных  чар.
Апостолы  с  господом  ели,
Иуда  вином  величал.

Известно  всё  было  заранее,
Корону  измен  получи.
А  острый  терновник  на  ране,
Стал  нимбом  пуская  лучи.

Сплетаются  с  кодом  да  Винчи
Мотивы  старинных  балад.
Наверное,  чуть  недовинчен,
Мир  числами  на  цыферблат.
Сергей  Мат012


Моя  полюбовница  "нега",
Истома  дрожащих  ночей.
Как  ветка  закинула  ноги,
Болтая  стопой  на  плече.

Ми  тихо  о  жизни  болтали,
Под  светом  ночного  окна.
В  забытом  отеле:Полтавы
Испили  грехи  до  конца.

Истомные  звёздные  воды,
Плескать  не  умел  никогда.
Горстями  набрав  звездопады,
Тебе  на  пупок  их  кидал.

И  ты  благодарная  "нега",
Струилась  и  счастьем  цвела.
Прожектором  дивного  света
На  крышу,небес  завела.

Порыв  изумрудного  ветра,
Зелёный  играющий  взгляд.
Твои  обнимаю  я  бёдра,
Так  пальцам  Амуры  велят.

Моя  полюбовница  "Нега",
Играет  струна  на  хребте.
Тобой  овладею  я  нагло,
И  ночью  не  буду  робеть.

Но  утром  закинув  одежду,
Продолжу  вчерашнюю  блажь.
Рассвет  погубил  в  нас  надежду,
На  лёгкий,  любовный  кураж.
Сергей  Мат2010

"Бегство  из  города"
Никто,  так  не  любит  природу,
Кто  в  пластике  должен  прожить.
Всегда  поклоняясь  приросту,
Искусственным  светом  прошит.

Пусть  бонус  растёт  нарастая,
Но  в  пробке  проходит  вся  жизнь.
И  деньги  на  карточке  тая,
Сжигают  момент  и  бензин.

Так  хочется  ринутся  с  места,
Рвануть  без  особых  причин.
Но  красный  смеётся  из  мести,
Так  город  ломает  мужчин.

На  тормоз  давлю  бестолково,
Дистанций  держу  коридор.
Висит  на  удачу  подкова,
В  судьбе  беспросветный  затор.

Но  бьётся  ударами  сердца
Под  ритмы  подземок  метро.
Лишь  в  парк  приоткрытая  дверца,
Природой  сочится  ветров.

Высотки  как  длинные  ногти,
А  небо  свинцовый  колпак.
И  города  крепкие  локти
Вгоняются  жителям  в  пах.

Под  ливнями  жаркого  света,
Спускается  с  крыш  духота.
Прохлада  порывами  ветра,
Застряла  в  его  проводах.

Пластмассовым  раем  повеет
На  душный  сухой  тротуар.
Когда  открываются  двери,
В  твой  офисный,  шумный  футляр.

В  обед  убегаю  к  бульвару,
На  встречу  с  домашней  едой.
Спасибо  природному  дару,
Облиться  холодной  водой.

Вдруг  план  зарождается  тайный.
Из  города  зла  убежать.
Туда  где  прохожий  случайный,
Не  сможет  тебя  не  узнать.

А  он  в  перекрёстках  развязок,
Запутался  сетью  дорог.
Мостами  бетонных  сказок,
Пылит  ожидая  итог.

Но  в  сердце  вбивается  током,
С  биением  пульса  мотор.
Мы  вырвемся  мутным  потоком,
За  город  на  дикий  простор.

Пусть  мусорной  тянется  цепью,
В  кюветах  обочины  хлам.
Внезапно  запахнет  степью,
Сквозь  трассы  удушливый  смрад.

Плывёт  горизонтом  дорога.
Давлю  до  упора  на  газ.
К  зелёным  лугам  недотрогам,
С  речной  чистотой  донага.

Подкова  сверкает  на  солнце,
С  железным  конём  заодно.
Победа  в  беспечной  гонке
За  свежей  прозрачной  водой.

Вот  я  торможу  у  причала,
Слетая  с  дорожной  доски.
Здесь,  можно  увидеть  начало,
Томясь  от  беззвучной  тоски.

Ты  здесь,  у  болотного  храма,
Природы  зелёной  не  тронь.
Тут  города  нету  ни  грамма,
Лишь  высоковольтный  нейрон.
Сергей  Мат2010

"Антихрст"
Ангел,  упавший  из  рая,
Вяло  качает  крылом.
Точится  кровью  из  раны,
Вторя  молитву  без  слов.

Он  погружённый  в  раздумья,
Бродит  закутавшись  в  плащ.
В  тине  подобных  безумных
Ищет  священную  власть.

Земли,  полны  на  пороки,
В  небе  гласят  упыри.
Молкнут  смиренно  пророки,
Чуя  чумные  пиры.

Ангел,  упавший  из  рая,
Прячет  больное  крыло.
Капая  миром  из  раны,
Душ  собирает  улов.
Сергей  Мат2010

В  моем  аду  опять  спокойно,
Растут  берёзы  и  сосна.
И  в  одиночество  прикольно,
С  небес  вплетается  весна.

Струится  белым  светом  в  стекла
И  падает  слепым  дождем.
От  передрожи  сердце  взмокло
И  прохудился  старый  дом.

Смотрю  на  жизнь,  почти  без  веры
И  без  надежды  на  любовь.
Я  утром  открываю  двери
Во  внешний  мир  втолкнувшись  вновь.

А  он  бездушен  и  опрятен
Бегущий  в  мерном  в  колесе.
Мой  город  маленький  Пирятин,
Опять  слегка  навеселе.

В  моем  раю  без  изменений,
Плывет  небрежная  река.
И  в  свете  отчуждённых  мнений
Судьба  застыла  на  века.
Сергей  Мат

Народу,  ныне  вовсе    не  до  шуток,
Ликует  деспотическая  власть.
В  свет  вылупился  маленький  ублюдок,
Ярмо  на  горб,  весомая  напасть.

"Сам  дьявол  в  колыбели  деток  спутал",-
Так  няня  бормотала  про  себя.
В  пелёнки  царские  бесса  укутал
В  опочивальню  с  чадом  зла  пройдя.

Сын  пастуха  смышлён  не  по  годам
Смешно  лопатки  сливаются  с  горбами.
Он  стал  лихим  шутом!    Не  прогадал,
Наследник,  управитель  нищими  гербами.

Прибился  глупым  дураком  к  двору,
Тираны  обожают  боль  уродства.
Кривляться  царь  позвал  шута  к  столу
Пожаловал  ему  пол  графства.

И  не  на  шутку  разошелся  лицедей,
Он  вздумал  разозлить  народы.
Срывая  маски  с  пакостных  идей
И  с  алчной  голубой  породы.

Уйми  король,  дурачество  шута,
Покуда  резко  не  взыграли  страсти.
После  неблагодарного  труда,
Не  зли  народ,  взывая  к  злой  напасти.

Напрасно  терпит  непосильный  гнёт,
Исправно  платит  подаянье  власти.
Давно  тебе  венец  тирана  жмёт
И  самодурством  ты  упился  всласть.

Притворно  шут  к  престолу  смел  припасть,
Он  осмеял  тщеславие  короны.
Смешил  придворных  кривляя    пасть,
И  в  шутку  оседлал  сиденье  трона.

Ославь,  величие  дурной  порок,
Власть  к  дыбе  пристёгнута  кнутами.
Седой  палач  на  плахе  приберёг
Венец  кровавый,  поношенный  шутами.

Ты  смейся  колокольчиком  звеня,
Бросай  в  лицо  смешной  и  громкий  вызов.
Пускай  король  зазря  шута  кляня,
Отыщет  для  себя  полезный  вывод.

Но  гол  король  и  разум  его  пуст,
Короны  честь  с  тщеславием  попутал.
Костей  на  эшафоте  слышен  хруст..
Шута  на  дыбе  примотали  к  путам.
©  Сергей  Мат

Во  лбу  горит  величия  звезда,
А  на  челе  сияет  диадема.
Ты  царь,  и  твоя  слава  мзда,
Борьба  за  власть-  одна  проблема.

Ты  меч  свой  высунул  на  тех,
Кто  не  склоняется  под  знамя.
Не  замечает  деспота  успех
Не  попадает  в  ногу  с  королями.

Тебе  неведомы  привычные  укоры
И  совесть  крепко  стиснута  в  руке.
Не  сеешь  зёрна,  тираны  сеют  споры,
Харкая  гонор  в  воинственном  плевке.

Но  в  одиночестве  ночной  порой,
Когда  на  сердце  скребёт  и  ноет.
Запущенный  и  старый  геморрой
Твой  толстый  зад  побеспокоит.
Сергей  Мат09

"Голый  шут"
Танцы  голого  шута
На  столе  среди  объедков.
След  калённого  прута,
На  спине,  от  царских  предков.

Пьяный,  шумный  балагур
Распоясался  на  славу.
Онемел  слепой  Авгур,
Предсказав  над  ним  расправу.

До  гола  раздет  король,
Шут  танцует  рядом.
Как  бесстыжий  наглый  тролль,
Царским  он  торгует  срамом.

Сбросила  корсет  на  пол,
Старая  придворная  девица.
И  отдалась  за  престол
Неизвестная  певица.

Пьяному  с  вина  шуту,
Долго  целовали  ноги.
Поклонялись  дураку,
Даже  те,  кто  были  строги

Голой  жопою  на  трон
Казначей  задрался  гордо.
Полуголый  но  барон,
С  розовой  и  красной  мордой.

В  стороне  седой  палач,
Тянет  губы  словно  дыба.
Предвкушая  смерть  и  плач,      
Он  ликует  словно  глыба.

"Нам  дороже  всех  дурак!"
Пусть  бараны  правят  нами.
Ради  спорных  пьяных  драк,
Мы  затопчем  всех  ногами.

А  на  утро  зол  король,
Потерял  отца  корону.
И  его  бухой  герольд,
В  морду  зарядил  барону.

И  по  новой,  понеслось:
По  кровавому  раскладу.
Кто  отмажет  за  бабло,
А  кому  простят  по  блату.

Королевский  знак  крестом,
Под  лопаткой  шут  имеет.
На  спине  осталось  место,
Там  где  шрам  темнеет.

Не  боится  злых  шутов,
Власть  тиранов  переменна.
Нет  свободы  жалких  слов,
Только  юмор  лицемерный.
©  Сергей  Мат

Нацелено  дуло
Голодное  в  лоб.
В  штаны  мне  надуло,
Мерещится  гроб.

Мишенью  напротив
Маячит  стрелок.
Палач  мой  не  против
Нажать  на  курок.

Колени  в  изгибе,
Охота  согнуть.
Я  чувствую  гибель,
Подпёртую  в  грудь.

Во  рту  пересохло
Нет  сил  на  рывок.
Но  парочку  сопель,
Храню,  на  плевок.
Сергей  Мат11

По  жизни  проходишь  кумиром,
Ступаешь  минуя  шаги.
Как  будто  судьбой  на  пароме
Плывёшь  отдавая  долги.

Течением  к  морю  уносит
Текущие  времени  дни.
Свисает  с  висков  полупроседь,
А  сердце  желает  весны.

Но  ты  не  попросишь  пощады,
И  гордо  взирая  на  всех.
Умело  сломаешь  преграды,
Плюя  на  случайный  успех.

По  жизни  прошолся  кумиром,
Минуя  чужие  шаги.
Прожил  ожидая  даром
Известий  прихода  беды.
Сергей  мат09

Привет  малыш,
Скучаю  очень.
А  ты  не  спишь,
Я  тоже  впрочем.

Вернись,  прошу,
Я  преклонёно.
Меня  страшит
Приходом  полночь.

Я  ночью  ждал
Напрасно  долго.
И  так  устал
Лежать  под  моргом.

Уже  везут,
Я  буду  скоро..
К  тебе  взойду
В  гранитный  морок.

Пусть  вечность  миг,
Любви  так  мало.
Я  рядом  друг..
Меня  не  стало..
Сергей  мат2010

Не  бойся  СПИДа-
Увлёкшись  трахом,
Ведь  страсть  убита
Смертельным  страхом.

Не  бойся  слов-
Они  не  люди,
Ударит  слог
Сердечно  в  груди.

Не  бойся  жизни-
Она  не  жмёт,
За  миг  до  тризны
Судьбой  пройдёт.

Не  бойся  смерти-
Она  не  зло,
Свезёт  в  карете
Твоё  тепло.

Не  бойся  страсти-
Она  пуста,
В  сыром  ненастье
Звон  хрусталя.
Сергей  Мат

В  холодном  отчуждённом  мире
Погребена  в  оковы  суеты.
В  шикарной  дорогой  квартире
Избранница  гламурной  красоты.

В  цепях  зеркальных  отражений,
В  наборе  косметических  приправ.
Живое  сердце  ждёт  сражений,
И  рвётся  необузданностью  нрав.

Сверкают  и  белеют  зубы,
Играет  живо,  тоненькая  бровь.
Надуты  силиконом  губы,
Бурлит  страстями  молодая  кровь.

Но  нету  выхода  из  клуба,
Красивых  синтетических  коров.
Сергей  Мат09

"Французкое  танго"
Девченка,  Франция,  Париж
По  клубах  ты  себя  даришь.
Танцуя  танго  голяком,
Дверным  прикрывшись  косяком.

И  в  будуарах  за  гроши,
С  сердец  снимаешь  барыши.
И  я,  подсел  на  злой  обман,
К  твоим  услугам  мой  карман.

Красотка,  Франция,  Париж
Танцуешь  танго  за  двоих.
Безчувств  остался  за  бортом,
Глотая  воздух  жадно  ртом.

Стянула  авиабилет
И  деньги  на  кордебалет.
Сергей  Мат09

Смазливая  дочка  пирата,
Играет  бухой  клавесин.
Танцует  принцесса  разврата
В  постели  ложится  без  сил.

В  окошке,  карибское  море
Ласкает  порочные  сны.
И  шепчет  на  ухо:  Amore,
Любви  умоляю  плесни

Шалеет  отпрыск  пирата,
Старинный  звучит  клавесин.
Наутро,  ты  вспомнить  не  рада,
Беднягу  что  так  веселил.

Смазливая  дочка  пирата..
Сергей  Мат2010

"Изабелла"
Пусть  рвётся,  стеклянное  сердце
Душой  из  развёрнутых  ран.
Ты  в  чёрном  уехала  мерсе,
Из  аэропорта  в  Потсдам.

А  я  остаюсь  в  Португезе
Давить  мандариновый  сок.
Фасую  брожённые  слёзы
Из  вен  убегающий  ток.

Пусть  мне  прогудят  корабелы
Готовя  суда  для  морей.
Спасибо  святой  Изабелле,
Ты  в  жизни  случилась  моей.
Сергей  Мат09

Болтается  лампочка  под  потолком.
Сплетённые  тени  ложатся  на  стены.
И  губы,  взалкавшие  кровь  с  молоком,
Огнём  обмокает  твой  запах  сирени.

За  окнами  вьюгой  летает  зима.
И  хлопья  бросает  в  холодные  стёкла.
И  в  потную  каплю  сливая  тела.
Сильнее  друг  к  другу  сжимает  колени.

В  соитии,  я  не  заметил  рассвета.
В  промозглое  утро  застыли  травой,
В  постельных  сугробах  из  белого  снега.

Болтается  лампочка  под  потолком.
Изящной  ногой  ты  её  задеваешь
И  тянешься  к  свету  озябшим  листком.
______________________________________
Болтается  лампочка  над  головой,
Амуры  качая  легонько  на  люстре.
И  кинуто  платье  в  моей  гостевой,
На  смятую  шляпку  из  белого  фетра.

Небрежно,  упали  мне  локоны  с  лба,
Ты  их  намотала  на  влажные  пальцы.
Косичкой  сплелась  воедино  судьба,
На  небе  сцепив  обручальные  кольца.

Ложатся  усталые  тени  на  стены,
От  сна  замирая  под  утро  банально.
Рассвет  разгоняет  постельные  сцены.

Болтается  лампочка  над  головой.
Ты  пальцем  толкаешь  её  специально,
Мотая,  как  нерв,  напряжённой  ногой.
Сергей  Мат09

"На  шумной  улице  котов"
Ищу  жену  вначале  мая
По  адресам  входных  дверей.
Невнятно  жизнь  свою  промаял,
Среди  невиданных  зверей.

Весной  запахнет,  ветер  вроде,
На  шумной  улице  котов.
И  бьётся  стужей  нежно  в  груди
Вздымая  флаги  из  хвостов.

На  стороны  твоих  ветров
Судьбе  в  лицо  бросаю  кости.
Как  гам,  прокравшись  со  дворов,
Иду  к  любви  нахально  в  гости.

Открыта  нараспашку  дверь,
Стучать  напрасно  вор  не  станет.
Ворвусь,  как  дикий,  нежный  зверь,
И  закружу  в  весенний  танец.

Не  говори  про  бури  дни
И  громким  не  пугай  вокалом.
Ведь  карнавальные  огни
Сегодня  ночью  правят  балом.

На  шумной  улице  котов,
Под  масками  смешных  сатиров.
На  площади  из  поднятых  хвостов,
Для  сердца  множество  кумиров.

По  адресу  ночных  огней
Найдя  тебя  вначале  мая.
В  театре  чувственных  теней
Я  жизнь  нечаянно  промаял.
Сергей  мат09

""воздушные  мосты  августа"
Строительным  набором  сердца,
Я  выстроил  воздушный  рай.
Где  вековечной  стрелкой  кварца
Любви  означен  красный  май.

Июльской  жаркой,  потной  страсти
В  тени  соломенных  зонтов.
Воздушных  поцелуев  снасти
Хранимы  от  измен  ветров.

Июль,  в  самом  разгаре  лета,
День  раскалён  до  кипятка.
Скрывает  ночь  от  взоров  света
Воздушный  трепет  лепестка.

Но  не  вернуть  ушедший  месяц,
Не  спрятать  наши  чувства  в  куст.
С  мостов  воздушных  смело  свесясь,
Мы  погружаем  сердце  в  грусть.
Сергей  Мат09

"Первый  снег"
На  срезах  разорванных  листьев
Сквозь  ветки  слоятся  лучи.
И  осень  невидимой  кистью,
По  небу  ветрами  стучит.

Стою  замерзая  под  солнцем
Уютно  укутавшись  в  плащ.
Я  слышу  в  пустой  ополонке,
Как  эхо,  загадочный  плач.

И  словно  унылый  прохожий,
Иду  на  таинственный  звук.
А  чувства  печали,  похоже,
Депрессией  я  назову.

Мой  ангел  взлетая  повыше,
Коснётся  пером  облаков.
На  краешке  неба  повиснет,
Пушинки  смахнув  с  рукавов.

Ложатся  снежинки  под  ноги
Я  в  сильном  любовном  бреду.
Из  дымки  тумана  парного,
К  тебе  на  свиданье  приду.
Сергей  Мат11

"Арабелла"
На  волнах  плескается  шхуна,
Изгибом,  пленяя  кормы.
Меж  бёдер  желаний  лагуна,
Пиратское  сердце  штормит.

Ты  женщина  или  корабль,
Красавица  или  атолл.
За  взгляд  твой  на  лезвие  сабель,
Я  нитками  жизнь  намотал.

Тебя  опрокину  на  мели,
Форштевнем,  лаская  борта.
Жаль  времени  мало  имели,
Тереться  в  приморских  портах.

Возможно  ты  прыткая  шхуна,
Уйти  от  погони  могла.
Корвет  мой  пиратский  бесшумно,
Туманная  спрятала  мгла.

Я  бриз  пришвартую  на  рею,
В  лагуну  беспечно  доплыв.
Пусть  ангелы  чайками  реют,
Крыло  рассекая  о  риф.

Ветрами  полощется  парус,
Грот-мачту  мокну  в  облака.
Прижавшись  бортами  на  пару,
Почувствуем  верность  локтя.

А  плоть,  трепеща  оробела,
Столкнувшись  сегодня  с  мечтой.
Царица  морей  Арабелла,
На  гребне  бессонных  ночей.
 
Я  в  клюз  проникающий  якорь,
Я  лязг  абордажной  цепи.
Из  всех  не  потушенных  ядер,
Я  то,  что  смогло  зацепить.

Ударив  кильватер  о  мели,
До  лага  пронзаю  тебя.
Под  знаком  игривой  омелы
Желанный  союз  закрепя.

Одежду  на  рифы  забросив
Мы  рядышком  рыбкой  лежим.
Сведя  минимально  запросы
Блюдём  сокровенный  режим.
Сергей  Мат012

Моя,  сволочная  натура,
От  женщин  желает    утех.
И  если  женится  на  дуре,
Легко  завоюет  успех.

И  будет  в  соблазнах  скитаться,
Кочуя  по  нежным  сердцам.
Судьба  интригана  скитальца,
Светится  и  счастьем  мерцать.

Чем  меньше  девчонок  ты  ценишь.
Тем  громче  в  экстазе  орут.
Им  нежное  чувство  фетиш,
На  клочья  его  разорвут.

В  брелки  собираю  на  нити,
Как  бусы  низаю  я  страсть.
Я  женской  натуры  ценитель,
Бросаю  её  на  матрас.

И  смятое  платье  ложится,
На  грязный  невымытый  пол.
А  комната  дико  кружится,
Шампанского  льется  напор.

Люблю,  сволочную  натуру
Ночных  обожаю  гостей.
Кипящую  температуру
Бурлящих  окропом  страстей.
Сергей  Мат2010

"Роза  ветров"
Хотел  разорваться  на  части  я,
Поближе  увидеть  нутро.
Попозже—      искушав    причастия
Распяться    на  розе  ветров.

Но  веры  в  душе  не  хватает,
И  страхи  сжирают  умы,
Напрасная  жизнь  обретает
Колючие  стены  тюрьмы.

Глубокие  в  сердце  пороки,
И  разум  жаждет  страстей.
У  сада  застыв  на  пороге,
К  любви  запрыгну  в  постель.

Сегодня  себя  потеряю,
Сжимая  любимой  крыло.
Я  с  ней  раскинусь  у  рая,
У  неба  упав  на  крыльцо.

И  пусть  я  останусь  без  цели
Бесцельно  пребуду  в  любви.
Зато  мы  останемся  целы,
С  диагнозом  страсти  в  крови.
Сергей  мат2010

Плёвое  дело  любовь,
Каждый  берётся  любить.
Боже  заранее  избавь,
Сердце  от  страсти  сгубить.

В  горле  заклякли  слова,
Мысли  запутали  мозг.
Нового  чувства  глава.
Началась  с  глупых    угроз.

Маска  скрывает  лицо
Блеском  из  влажных  слёз.
К  скулам  прилипла  пыльца
Мокрой  гримасой  как  срез.

Больно  на  память  крошит
Опыт  прожитых  измен.
В  страхе  топорщится  щит,
Дрожью  вскрываясь  из  вен.

Мякнет  морщиной  лицо,
Ищет  во  времени  брод.
Вертит  судьбы  колесо
Прежних  страстей  оборот.

Плёвое  дело  любовь,
Лживо  придётся  сгубить.
Миг  превращенья  рабов,
В  птиц,  что  способны  любить.
Сергей  мат2010

"Старый  дом"
Рука  замерла  на  дощатой  двери
Старинный,  холодный  дом,  сжался  внутри.
Он  тысячи  лет  ненадёжно  скрипел,
И  ветхая  дверь  полетела  с  петель.

Сквозняк  по  щелям,  как  хозяин  свистит,
Жестоко  за  окна  разбитые  мстит.
Он  фото  к  ногам  притащил  издали,
И  вспомнить  помог  интерес  утолил.

Ты  робко  топталась,  взойдя  на  порог,
Боясь  уходить  от  привычных  дорог.
Каминная  полка  с  газетами  слева,
Шепнула:--  "Входи,  ты  моя  королева."

И  миг,  предрешённый  внезапно  лови.
Разлука,  предлог  для  старой  любви.
Сергей  Мат09

Дай  поцелую  в  имя,
Пусть  не  ревнует  дочь.
Наше  общее  время
Ненадёжная  ночь.

Толи  страстью  ударит,
Толи  обиды  налёт.
Негу  сердца  подарит,
И  любовью  нальёт.

Дай  поцелую  в  губы
Меня  не  гони  прочь.
Нас  надежда  сгубит,
И  не  выручит  ночь.

И  раскинувшись  платьем,
На  постели  без  дна.
Мы  пальцы  сплетаем,
И  не  спим  допоздна.
Сергей  Мат

Подайте  нищему  поэту,
На  горькой  водочки  стакан.
Подбросьте  звонкую  монету,
Во  имя  всех  святых  икон.

Стою  пред  вами  преклонено,
У  ваших  самых  чистых  стоп.
Пускай  печален,  всё  же  клоун
Владыка  стихотворных  стоп.

Полтину  дайте  для  поэта,
Во  славу  мировых  святых.
Не  ради  пресного  куплета,
Во  имя  радостей  простых.

За  грош  один,  я  все  на  свете,
Прощу  смертельные  грехи.
И  укажу  в  небесной  смете,
Что  вы  отдали  все  долги.
Сергей  мат09

Зеркало  последнего  поэта,
Как  икона  без  стекла.
Взяла  чувства  из  мольберта,
В  плащаницу  облекла.

И  сияет  куполами,
В  переливах  звонких  сфер.
И  клубится  облаками,
В  странных  образах  химер.

Тропы  и  дороги  плохи;
Все  вопросы  без  ответа.
Отражает  миг  эпохи
Блик  таинственного  света.

Зеркало  последнего  поэта…
Сергей  мат2010

"Режисер-постановщик"
Замерзли  чувства,  нет  ни  мысли,
Ненужно  думать  и  гореть.
Лбы  с  шеи  сонно  в  ящик  свисли,
Мы  фантазировать  забудем  впредь.

Рефлексы  правят  тут  бездумно,
И  ловит  взгляд  телеэкран.
Захочешь  выпить  ты  безумно,
Когда  поймёшь,-  что  ты  баран.

Тебя  эфир  ведёт  за  ухо.
Не  помогает  выбрать  пульт.
Лишь  про  себя  отметишь  сухо:
Однообразна  телемуть.

Но  вновь  завидев  телевизор,
Включаешь  голубой  экран.
Отмеря  время,  как  провизор,
Бежишь  от  пауз  для  реклам.

А  век  скользит  между  антенны,
Реальность  мира  за    стеклом.
Тебя  же  охраняют  стены,
И  вечный  жизненный  облом.

А  новости  рубают  грубо;
Сначала  в  дых,  потом  под  нос.
Струя  строкой  бегущей  тупо,
Наносят  в  головы  понос.

За  титром  прячется  продюсер,
Он  любит  бабками  сношать.
И  режиссер  навалит  бисер,
Накормит  запахом  лапши.

А  диктор,  всё  талдычит  новость,
Как  бог  читая  монитор.
Скажу  продав  охотно  совесть:
Эфир,  снимаемся,    мотор.
Сергей  мат2010

"Двадцать  десять"
Сегодня  двадцать  десять
Эпохи  новой  дни.
Не  лезут,  они  дескать,
В  ворота  ни  одни.

И  не  напялить  шляпу,
Не  подогнать  размер.
Нам  рты  заткнули  кляпом,
Отняв  от  высших  сфер.

И  всё  технологично,
Мелькает  монитор.
Но  врут  аналогично,
В  надежде  на  восторг.

А  мы  как  овцы  сиры,
Мы  как  быки  метём.
В  прицеле,  будто  в  тире,
К  означенным  местам.

В  цепях  идём  по  кругу,
Звеня  чужим  звеном.
И  помогаем  другу,
Катится  грязным  дном.

Но  выскочить,  из  плена
Подонкам  не  дано.
Судьба  одна  измена
Падение  на  дно.

Сегодня  двадцать  десять,
Опять  как  в  старину.
Нас  лозунгами  бесят,
И  лечат  всю  страну.
Сергей  Мат2010

На  столе  стопарик  водки,
Из  закуски  помидор.
Чёрный  хлеб,  кусок  селёдки,
Бритвенный  стоит  набор.

По  утрам  встаю  я  бодро,
Умываюсь  иногда.
Одеваю  галстук    гордо.
Брею  лезвием  года.

И  ложатся  они  скромно,
Как  один  к  моим  ногам.
Кушать  я  привык  скоромно,
Пресное  к  моим  плодам.

И  иду  на  площадь  лихо,
Заворачивая  каблуки.
Там  давно  царит  шумиха,
Строят  выборцов  полки.

Подпоясался  и  я  на  крики
Лозунгом  рублю  сплеча.
Мы  бушуем  словно  реки,
С  гребли  падаем  летя.

Мы  обрушим  силу  века,
На  хребет  народных  масс.
Мы  изымем  человека,
Слепим  нацию  из  вас.

На  столе  стопарик  водки,
В  мыслях  горькая  плита.
Пусть  дерут  другие  глотки,
А  мои  прошли  лета.
Сергей  Мат2010

Стою  на  перекрёстке  мыслей
Надуманных  зловещих  фраз.
Как  будто  сердце  мерзко  скисло,
Печалью  поседел  я  враз.

Я  лживости  не  бил  поклоны,
Не  бил  баклуши  иногда.
Стальные  не  крушил  колоны,
И  не  вопил  бездумно:-  да.

Весь  из  себя  возможно  правый,
А  может  левый  слегонца.
Стою  на  судьбоносной  переправе,
В  глухом  туннеле  без  конца.

Поникший  взор  немного  страшен,
Мне  так  привычно  видеть  страх.
Я  не  отдам  и  пяди  вашим,
В  упрямых  остаюсь  ослах.
Сергей  Мат09

"На  чистых"
Оставлю  свой  свитер  на  Чистых,
И  ноги  избавлю  от  башмаков.
Не  стану  прощать  я  нацистских,
Замашек  властей  дураков.

Пройдусь  я  по  линии  фронта
Горячих  свободой  людей.
Мне  тонкая  белая  лента
Дороже  от  властных  плетей.

Пусть  лупят  по  голому  торсу,
Спины  не  отдам  подлецу.
В  свободе  не  будет  нам  толку
Дрожать  получив  по  лицу.

Сгибаться  не  стану  под  глупость,
Под  хамский  ОМОНа  напор.
Ведь  выборы--  это  не  тупость,
Обычный  гражданский  набор.

Горячее  вольное  сердце,
И  ветер  застыл  в  волосах.
Свобода  в  открытые  дверцы
Трезвонит    на  все  голоса.

И  я,  распахнувшись  руками,
Пришедших  всех-всех  обниму.
Чтоб  с  чистыми  вместе  прудами,
Мы  к  взгляду  пришли  одному.

В  свой  твитер  смотрю  я  на  Чистых,
Так  много  в    стране  перемен.
Но  в  крепких  руках  нацистских,
Сжимается  с  бляхой  ремень.
Сергей  Мат012

На  нищие  орды  плевать,
Пускай  возбухают  сами.
Мне  тёплая  ближе  кровать
Дурацкой  глобальной  драмы.

Желудок  кормит  не  рот,
Зря    руки  мозолями  стёрты.
Молчит  подуставший  народ
Царя  ожидает  смерти,

Ты  только  умри,  супостат,
Мы  горло  потешим  на  славу.
Свобода  нам  будет  под-стать,
Её  заслужили  по  праву.

Мы  новый  построим  строй,
Сметая  чужие  порядки.
И  волю  воздвигнем  на  трон
Господ,  побеждая  в  схватке.

Наполним  кормушки  в  хлевах,
Нагреем  мы  тёплое  место.
Но  смелость  толпы  на  словах
Мы  видно  из  рыхлого  теста.

Рантье  воспевают  труд,
По  ящику  деньги  во  славе.
Чинуши  нещадно  всё  прут,
В  их  честность  мне  верится  слабо.

За  родину  кошель  дают,
Стос  акций  подсунув  под  скатерть.
И  в  брюхе  уютных  кают
Страну  отправляют  на  паперть.

А  мне  опостылела  жизнь,—
Что  так  пробегает  не  бегло.
Боюсь  оставаться  один,
В  своём  предпоследнем  забеге.
Сергей  Мат

"От  Парижа  до  Катманду"
Тебя  люблю  и  обожаю,
Целуя  нежно  в  грудь.
Немножко  даже  уважаю,
За  твой  постельный  труд.

Бывает  чуточку  обидно,
Когда  городишь  ерунду.
Ведь  и  слепому  даже  видно,
Париж  далёк  от  Катманду.

Тебе  французская  столица
Дороже  всех  иных  миров.
А  мне  охота  удалиться,
От  оргий  и  чумных  пиров.

Там  где  крылом  ласкает  птица
Вершин  заоблачную  даль.
Боясь  с  небес,  спустится,
На  кряжи  острозубых  скал.

Там  где  стеной  преграды,
Вгоняют  в  ногти  каменную  пыль.
Не  ради  славы  и  награды,
Для  вечных  гор  слагают  быль.

А  здесь  привычны  пересуды,
Среди  испачканных  червей.
И  жизнь  подносится  на  блюде,
Как  телешоу  наших  дней.

Париж  пускай  без  нас  гарцует.
На  Катманду  забыт  билет.
В  виске  отверстие  рисует,
Ещё  горячий  пистолет.
Сергей  мат09

Сегодня  наверно  я  скисну,
Взаправду,  внезапно  умру.
В  инете  обрыдло  мне  виснуть,
Стихами  писать  про  муру.

Охота  с  боями  на  залпы,
И  в  двери  ломиться  к  Нему.
За  деньги  взобраться  на  Альпы,
Небес  покорять  синеву.

Охота  лететь  с  журавлями,
Пронзив  облака  как  сверло.
Гордится  своими  орлами,
Которым  поставил  крыло.

Охота  обычным  прохожим,
Ногами  пройтись  на  бульвар.
И  встрять  с  бестолковым  учёным,
В  ненужный  ему  разговор.

Но  виснет  мой  мозг  в  интернете.
Провайдера  чуть  проучу.
Пусть  трафиком  бьют  по  монете,
Я  жизнь  за  окном  получу.
Сергей  Мат2010

"Памир"
Мост  радуги  иного  мира,
В  скользящей  дымке  голых  скал.
Подарок  древнего  кумира,
Указывает  путь  в  Олгал.

Сияет  с  неба  свет  лучистый.
Сверкают  шапки  синих  гор.
Младенец  в  колыбели  чистый,
Пред  высью  обнажён  и  гол.

Безропотно  отдам  полмира,
За  риск  обрушится  со  скал.
И  у  подножия  Памира,
Увижу  смерти  злой  оскал.
Сергей  Мат11

Красной  гривой  рассвет
Расхристался  накрест.
И  рубахой  из  туч,
Опоясался  луч.

Луг  зелёный  и  лес
Синь  реки  до  небес.
Да  белёсой  до  слёз
Дымка  мелом  взялась.

Ах,  как  жить  хорошо,
На  родной  стороне.
Каждым  мигом  дрожа,
От  души  без  вранья.
Сергей  Мат11

Падает  небо  на  степи,
Солнца  сжигая  мосты.
Пеплом  ложатся  на  стопы,
Пыльной  дороги  версты.

Курева  смерчей  столбами.
Мерно  мотаю  тропу.
С  ветром  ударимся  лбами
Волос  ему  потреплю.

Мне  бы  идти  бесконечно,
Глядя  в  закатный  пустырь.
Время  летит  быстротечно,
Жизнью  потёртый  пунктир.
Сергей  Мат11

"Написано  в  Евангелии"
Мы,  точно  знаем,  как  положено.
Лапшу  внимаем  как  птенцы.
Во  рты  открытые  положено,
Разжёванные  истины.

Мораль  любить  обязаны,
Чужих  порядков  кабалу.
Мы  круговой  порукой  связаны,
Под  дудку  пляшем  на  балу.

Тихонько  тянемся  по  ниточке,
Таща  друг  друга  прямо  в  ад.
По  скользкой  мокрой  плиточке,
Под  током  в  миллионы  ватт.

Заждались,  нас  на  пышной  лестнице;
Все,  в  униформе  сатаны.
С  щипцами  палача  кудесницы.
Чтобы  залить  смолы  в  штаны.

А  где  обещанные  ангелы,
И  справедливый  в  небе  край.
Ведь,  нам,  написано  в  Евангелии,
В  покорности,  смиренным  рай.
Сергей  Мат2010

"Аура"
Твой  лик,  бледнеет  утомлённый,
Как  сонная  с  утра  звезда.
Я  нимбом  тмяным  изумлённый,
В  обличье  южного  креста.

Пылает  мерно  в  ореоле
Дыханьем  спящего  агнца.
Как  диадема  Ориона,
Над  знаком  грозного  Тельца.

Плеяды  в  ночь  струятся  тихо,
Касаясь  нежного  лица.
Как  будто  берегут  от  лиха,
Дитя  небесного  отца.
Сергей  мат09

В  краю  заоблачного  чуда,
В  миру  непредсказуемых  чудес.
У  паперти  стоит  Иуда
Моля  прощение  небес.

И  отворяет  небо  знаки,
И  манит  пальцем  свысока.
Отняв  у  человека  страхи,
Дарит  прощение  греха.

Добро  не  может  долго  злиться,
И  ненависть  в  веках  таить.
Готовое,  слезой  пролиться,
Всеочищающих  молитв.
Сергей  Мат09

"Рассветная  дорога"
Душа  ранима  на  заре,
Босыми  ранами  по  соли.
Пройдя  дорогой  в  Назарет,
Услышу  древние  посулы.

Сбивая  с  горизонта  гладь,
Беру  я  утреннюю  книгу.
Читаю  сокровенный  клад,
И  окунаю  мысли  в  негу.

В  багровый  кутается  плед
Продрогшее  от  ночи  небо.
И  облаков  белёсый  след,
Дымит  на  солнце  тая  слепо.

И  верится  в  благую  весть,
И  видятся  ворота  рая.
Но  душу  падшую  на  лесть,
Слова  правдивые  поранят.

Ты  заточён  в  земном  плену,
И  нет  прямой  дороги  в  небо.
Осознаёшь  свою  вину,
Смотря  на  горизонт  нелепо.
Сергей  Мат11

Подобралась  тихо  осень,
В  златоглавый  монастырь.
Зеленеют  ветки  сосен,
Где,  у  паперти  пустырь.

Купола  с  небес  сверкают,
И  сияют  в  свете  дня.
И  в  экстаз  меня  ввергают,
Тишиной  к  себе  маня.
Серей  Мат09

"Марш  идиотов"
1.
Строй  идиотов  на  марше,
Ровно  чеканит  свой  шаг.
Людям  немного  постарше,
Сталин  на  стяге  вожак.

Если  не  хочешь  быть  пылью,
Под  сапогом  дурака.
Быть  огорошенным  плетью,
И  получить  тумака.

Влейся  в  ряды  дурачины,
Встройся,  шагай  как  простак,
Хором  ори  без  причины,
Рабской  эпохи  росток.

Путин  восхвалит  за  тупость,
Смирность  возносит  на  стяг.
Правит  вселенной  не  глупость,
Правит  верховный  мастак.

Он  заливает  не  слабо,
Бисером  сыплет  в  слезах.
Месидж  рассчитан  на  стадо,
И  пелену  на  глазах.

2.
Марши  здесь  правят  парадом,
Марш  заменяет  еду.
Маршем  мы  следуем  радо,
Не  замечая  беду.

Наши  деды  воевали,
Наш  император  герой.
Всех  несогласных  в  подвалы,
Ропот  рабов  геморрой.

Путин  спаситель  России,
Сталин  его  поводырь.
Царь  рассуждает  красиво,
Ложь  разбавляя  водой.

Право  смиренным  вассалам,
Выбор  заменит  указ.
Власть  толерантность  взбесила;
Лезь  гуманист  в  автозак.

Просто  решает  все  сила,
Деспот  уже  на  войне.
Тупость  в  толпу  вселилась,
Глупость  умножив  вдвойне.

3.
Трудно  быть  русским  позором,
Верить  в  свободу  людей.
Гнутся  под  пристальным  взором,
Праведных  верой  идей.

Знать  что  кровавые  руки,
Бодро  хоронят  славян.
А  бестолковые  внуки,
В  памяти  крутят  Беслан.

Выхода  нет  из  могилы,
Марш  превращается  в  туш.
Русь  на  вождей  молилась,
Голосом  скверных  святош.

Братоубийство  милость.
В  храме  безропотном  скорбь.
Смерчей  божественной  силой,
Люд  загоняется  в  гроб.

Путин  прославлен  веками,
Мудрость  сто  раз  повторит:
"Русская  вера  как  камень,
Чёрный  могильный  гранит."
Сергей  Мат


"Стопка"
1.
Я  не  могу  представить  новый  день,
Прошедший,  без  стакана  крепкой  водки.
Мне  под  глазами  наложили  тень,
Минувшие  позавчера  тусовки.

Под  полный,  прогибаюсь  я  стакан,
Наполненный  прозрачной  из  бутылки.
Когда  на  утро  переливает  грань,
И  собутыльник  плавится  в  улыбке.

Я  вдохновляюсь  с  одного  глотка,
Пустоты  наполняя  томным  смыслом.
Манерным  мановеньем  кадыка,
Распространяю  робкий  трепет  телом.

Я  вскоре  буду  безнадёжно  пьян.
В  своём  безудержном  веселье.
Пока  я  философски  нагло  рьян,
Мгновенно  мысли  тянет  на  безделье.

Заброшу  все  поточные  дела,
Легко  махну  рукой  я  на  работу.
Меня  с  утра    тоска  с  ума  свела,
Ведь  я  надрался  в  прошлую  субботу.

2.
Я  на  коленях  опоён    дурманом,
Ищу  дорогу  в  следующий  день.
И  обнимаясь  с  белым  унитазом,
Я  прижимаю  головою  тень.

Башка  расколота  ударом  грома,
И  в  мыслях  муть  и  радиошумы.
Жена  сверлит  и  гонит  вон  из  дома,
За  то,  что  лишку  принял  у  кумы.

Вчера  довольно  было  всё  удало,
Сегодня  лучше  сходу  умереть.
Печёнка,  с  маху  бьёт  в  виски  кувалдой,
Брезгливо  чувства  хочется  стереть.

Я  долго  жался  у  чужих  обочин,
В  канаве  отлежал  свои  бока.
Но  выбрался  я  на  поверхность  впрочем,
И  у  порога  пал,  за  два  шага.

Но  я  встаю  на  собственные  ноги,
Валясь  на  убегающую  тень.
Я  так  устал,  от  трудностей  дороги
Циклопроходчик  из  запойных  смен.

3.
Прошёл  напрасно  множество  дорог,
Из  вытрезвителя  в  хмельной  кабак.
Я  пропил  много,  мне  сильно  друг  помог.
Но  небо  для  меня  открыло  знак.

Передо  мной  явилась,  сама  смерть;
В  поту  холодном,  в  белых  простынях.
В  рубашке,  я  неусмерённый  смерч,
Всё  трясся,  унимая  жуткий  страх.

А  преподобный  преподал  урок,
К  душе  нашёл  универсальный  код.
Теперь  лечу  свой  пагубный  порок,
Прочтя  внимательно  библейский  свод.

Я  отстегнул  квартиру,  в  центре  богу,
Остался  в  попечении  прихода.      
Посвящая  ночь  строфе  и  слогу.
Ишачу  днём  для  общего  дохода.
 
Со  мною  крепость  веры  и  мотив.
Смотрю  я  смело  в  завтрашнее  утро.
Не  нужен  к  завтраку  аперитив
Мне  Новый  Божий  день  смакует  бодро.

4.
Жаль  потерял  любимую  жену,
Ей  не  понять  божественный  удел.
В  личной  жизни  упёрся  вдруг  в  стену
Дошёл  до  ручки,  одолел  предел.

Да,  преподобный  за  мои  стихи
Меня  анафеме  жестокой  предал.
Теперь  замаливать  свои  грехи,
Как  будто  я  Исуса  словом  предал.

Сорвался  тут  запил  как  только  мог,
Я  выдал  серию  грехопадений.
Набедокурил  и  попал  в  острог,
Из  церкви  изгнан  был  без  сожалений.

Соратники  обходят  стороной,
И  братья  поворачивают  спину.
Как  будто  я  заразный  и  больной,
Как  будто  убежал  и  их  покинул.

Бреду  с  анестезиею  в  руке,
Бутылка  лучшая  моя  отрада.
В  запачканной  оборванной  рубахе.
Зато  душа,  свободе  полной  рада.

5.
Одет,  как  забульдыга  неопрятно,
Но  в  переулках,  и  среди  дворов
Мой  зыбкий  мир  шатается  приятно,
В  компашке  спившихся  воров.

Существование  влачу  глотками,
И  в  оборотах  исчисляю  миг.
Мои  года  испещрены  долгами,
В  библиотеке  среди  пыльных  книг.

Я  наслаждаясь  прожитыми  днями,
Тяну  улыбкой  понурое  лицо.
Минуты  счастья  растянув  на  граммы,
Оставлю  на  жратву  заподлицо.

И  в  сотне  тысяч  запертых  квартир,
Отвергнут  в  уличную  тень  домов.
Громоздкий  плечи  прогибает  мир,
На  эпилоге  жизненных  томов.

Кривым  хребтом  приют  боготворю,
И  на  пустой  бутылке  засыпая.
Я  с  богом,  напрямую  говорю…
Сергей  мат09

"Сталину"
Я  объявлю  войну  мутантам,
Под  свист  всполошенной  толпы.
И  властью  данной  мне  патентом,
Повергну  прежние  столпы.

Потоки  крови  голубые,
Покрасят  мир  до  красноты.
Народное  желание  любое,
Исполню  вмиг,  до  тошноты.

Да,  бойня  дело  непростое;
Её  не  каждый  сможет  пережить.
Любые  планы  враз  расстроит,
Научит  жизнью  дорожить.

Страх  смирно  голову  положит,
На  плаху  или  на  алтарь.
Пусть  станут  несколько  моложе
Поводыри  моих  отар.

Но  на  войне  не  без  убытка:
Кто  честь,  кто  ноги  потерял.
И  на  последнего  ублюдка,
Имеется  материал.

Мой  стол  орудие  убийства,
Моё  оружие  печать.
Пускатель  всех  на  свете  действий.
Ненужно  громко  мне  кричать.

Здесь  всё  под  скатертью  хранится:
Грехи,  огрехи  и  дела.
Пронумерованы  страницы,
По  биркам  мёртвые  тела.

А  самые  способные  наветы,
Под  грифом  тайны  подлеца.
Легко  узнаю  всё  на  свете,
От  анонимного  лица.

Пусть  богом  обзывают  люди.
Царём  считают  простаки.
Я,  вам,  порядок  поднёс  на  блюде.
Вам  не  помогут  другие  мастаки.

Я  объявлю  войну  мутантам,
Чтоб  скрыть  обличье  мертвеца.
Незримым  стану  комендантом
Палач  в  одеждах  мудреца.
Сергей  Мат11

"Ботулизм  одиночества"
Когда,  сквозь  тишину  пустого  мира,
Прольётся  скупо  горькая  слеза.
Глухой  стеной  навалится  квартира,
Поранит  сердце  памяти  фреза.

В  домах  затихнут  разом  менестрели,
Умолкнет  шепот,  старых  улиц  блюз.
Замрут  автомобили,  как  форели,
И  сумерками  ночь  опустит  шлюз.

Я  среди  звёзд  найду  Кассиопею,
И  сквозь  года  отправлю  СМС.
Страстей  минувших  нашу  эпопею,

Я  расскажу  в  Плеядах  тихих  звёзд.
Рассказ  нелепый,  тоской  сплетённый  в  смесь.
Пускай  тоскливый  ботулизм  разъест..
Сергей  Мат09

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906655
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.03.2021

"Остров крыс"

Напрасно  бьюсь  в  глухие  стены,
И  строю  ветхие  мосты.
Нет  выхода  назад  из  плена,
На  острове  одни  кресты.

Монастыри  давно  закрыты,
Но  звон  стоит  в  колоколах.
На  отплывающем  корыте
Уселись  крысы  на  столах.

Здесь  верных  предают  наивно
С  уверенностью  палачей.
Подставят  дружные  взаимно,
Ряды  из  сгорбленных  плечей.

А  солнце  пакостно  неверно
На  запад  жмёт  слепя  лучи.
Тихонько  сумерки  из  скверны
Достанут  мрачные  ключи.

Беззвучно  тянутся  с  околиц
Крадясь  ***  блуда  упыри
Боязнь  в  груди  нещадно  колет,
Отсель  попробуй  удери.

По  памяти  прочту  молитву,
Сжимая  крестик  между  губ.
Я  больше  не  нарушу  клятву
И  никогда  не  буду  глуп.

В  подвале  спрятавшись  изгоем,
С  испугом  тень  свою  отгрыз.
Надежду  вылепил  из  горя,
В  кругу  слепых  от  страха  крыс.

Напрасно  бьюсь  в  глухие  стены,
И  ставлю  свежие  кресты.
На  потной  шее  вздулись  вены
Ослепшый  ухватил  бразды.
Сергей  Мат21

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906510
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.03.2021

Марш zомби. .

1.
Строй  идиотов  на  марше,  
Ровно  чеканит  свой  шаг.
Людям  немного  постарше,  
Сталин  на  стяге  вожак.

Если  не  хочешь  быть  пылью,
Под  сапогом  дурака.
Быть  огорошенным  плетью,
И  получить  тумака.

Влейся  в  ряды  дурачины,
Встройся,  шагай  как  простак,
Хором  ори  без  причины,
Рабской  эпохи  росток.

Путин  восхвалит  за  тупость,
Смирность  возносит  на  стяг.
Правит  вселенной  не  глупость,
Правит  верховный  мастак.

Он  заливает  не  слабо,
Бисером  сыплет  в  слезах.
Мессидж  рассчитан  на  стадо,  
И  пелену  на  глазах.

2.
Марши  здесь  правят  парадом,
Марш  заменяет  еду.
Маршем  мы  следуем  радо,
Не  замечая  беду.

Наши  деды  воевали,
Наш  император  герой.
Всех  несогласных  в  подвалы,
Ропот  рабов  геморрой.

Войны  спасают  Россию,
Путин  её  поводырь.
Царь  рассуждает  красиво,
Ложь  разбавляя  водой.

Право  смиренным  вассалам,
Выбор  заменит  указ.
Власть  толерантность  взбесила;
Лезь  гуманист  в  "автозак".

Просто  решает  все  сила,
Свора  уже  на  войне.
Тупость  в  толпу  вселилась,
Глупость  умножив  вдвойне.

3.
Трудно  быть  русским  позором,
Верить  в  свободу  людей.
Гнутся  под  пристальным  взором,
Праведных  верой  идей.

Знай  что  кровавые  руки,
Бодро  хоронят  славян.
А  бестолковые  внуки,
В  памяти  крутят  "Беслан".

Выхода  нет  из  могилы,
Марш  превращается  в  туш.
Русь  на  вождей  молилась,
Голосом  скверных  святош.

Братоубийство  как  милость.
В  храме  безропотном  скорбь.
Смерчей  божественной  силой,
Люд  загоняется  в  гроб.

Путин  ославлен  веками,
Мудрость  сто  раз  повторит:
"Руzzкая  вера  как  камень,
Чёрный  могильный  гранит."
Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618441
рубрика: П'єса, Лирика любви
дата поступления 04.11.2015

Над прірвою….

Над  прірвою  в  холодних  росах,
Тремтіли  вранці  у  траві.
‪Де  квітку,  я  у  чорних  косах,
Знайшов  незайману  в  крові.

Червоні  краплі  м"яко  впали,
У  пил  терпко-солодких  мрій.
Де  ми  тілами  сколотали,  
Свіжо-зелених  стебел  стрій.

Вляглися  на  підошвах  бога,
Упали  в  пазурі  обійм.
Пірнули  в  океан  Сварога,
Вступили  з  тишою  в  двобій.

Нам  білі  хмари  за  перини,
Та  синє  небо  за  крило.
П"янкими  поцілунками  поране,
У  ніжне  серце  зокрема.

Стікає  трепіт  до  краплини,
По  нашим  змученим  тілам.
А  на  сорочці  від  калини,
Лишились  візерунки  плям.
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609789
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.09.2015

Півмісяць.

Я  довго  ждав  твого  приходу,
Святу  незайману  весну
Твоя  нестримна  врода,
Залишила  мене  без  сну.

Зненацька  юність  розбудила,
Розбуркала  анабіоз.
І  я  своїм  старим  бадиллям,
Розквтнув  сотнями  мімоз.

В  крові  розтуркались  вулкани,
Та  з  серця  рветься  дикий  пульс.
В  душі  мелодія  органу,
Життя  міняє  різко  курс.

Готовий  все  я  поміняти,
Зламати  свій  буденний  ритм.
Бо  запах  терпко-юний  м"яти,
Моїх  вартує  кращих  рим.

Залишу  я  даремні  звички,
Ти,  зранку  у  моїх  думках.
Любов  немовби  плинна  річка,
П"є  воду  з  чистого  струмка.

Долоні  ніжно  обнімаю,
Тихцем  тулюся  ніс  у  ніс.
Я  іньших  намірів  немаю,
Ніж  захистити  твої  сни.

Коли  вночі  мене  покличеш,
Я  докладу  усіх  зусиль.
Аби  твоє  осяяне  обличчя,
Не  затьмарилося,  мій  син....
19.09.15  
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=609589
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2015

Стерв0 війни.

Сміливці  сонно  пригортають
В  запалі  битви  зламані  мечі.
‪Живі  сумних  пісень  горлають,
Та  матері  ридають  уночі.

А  поле  бою  не  стрекоче
У  темряву  сховались  кажани.
Рясним  дощем  умитись  хоче
Від  хмар  зажерливої  сарани.

На  обрії  палають  ватри
Провісники  кривавої  біди.
В  безпеку  вірити  неварто,
Вже  смерть  шука  тепліючі  сліди.

Сміливцям  клопоти  байдужі,
Вони  звитяжні  слухають  пісні.
Тіла  смердять  полеглих,  друже,
Прадавні  духи  кличуть  до  борні.  
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578738
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2015

Кремінь.

Кремінь
Пам’яті  Олександра  Капіноса

За  вітром  пнеться  горда  воля,
За  ними  линуть  почуття.
Дзвонити  в  дзвони  моя  доля,
Палить  вогонь  моє  життя.

Я  гордо  випростаю  спину,
В  раю  немає  слабаків.
Сьогодні  «Беркут»  нас  не  спинить,
Ми  не  боїмось  хробаків.

Сколоти  предки,  нам  сказали,
Сьогодні  буде  гарний  бій.
Ми  на  майдані  воскресали,
Та  сміхом  тамували  біль.

Та  більш  за  все,  болить  за  славу,
За  люд  що  гнуть  немов  рабів.
І  серце  крається  за  справу,
Яку  народ  недоробив.  

Де  Україна,  горда  й  сильна?
В  якій  блукаєш  стороні?
Соборність  збережемо  спільно,
Пліч-о-пліч  станемо  в  борні.  

А  злі  почвари  сунуть  стало,
Бо  беркут  надто  впертий  птах.
І  нам  на  плечі  небо  впало,
І  оточив  навколо  страх.

Та  темряву  розвію  швидко,
В  руках  я  ватру  запалю.
Від  смолоскипів  стане  видко,
Страхи  відразу  спопелю.

А  нас  залишилось  так  мало,
Бандура  стиха  десь  співа.
Та  тільки  думка  ледь  торкала,
У  Бога  є  для  нас  дива.

Тверда,  немовби  «Кремінь»  сила,
А  воля  гостра  мов  стріла.
Та  смерть  безжалісно  скосила,
Та  збити  не  змогла  з  крила.

Я  в  небі  борсаюсь  у  хмарах,
Бо  сотню  раз  вже  воскресав.
Я  Прометея  гострий  камінь,  
Вогонь  з  душі  для  вас  кресав.
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572120
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2015

Притча про дванадцять абрикос.

Подорож.
Одного  разу  апостолів  Павла  та  Петра  викликав  до  себе  їх  вчитель  Єшуа.  Він  дав  завдання:  «Беріть  два  дерев’яні  хрести,  та  несіть  їх  крізь  найспекотнішу  пекельну  пустелю  до  райського  саду.  Там,  ростуть  на  деревах  плоди  з  м’якоттю  ніжною  немов  найсолодший  абрикос.  Якщо  з’їсти  один  з  них,  то  можна  сягнути  мудрості  віків.»
Дотепер  учні  втомилися  виконувати  завдання  свого  вчителя,  але  більше  за  все  в  житті  вони  хотіли  повсякчас  слідувати  вченню  Га-Ноцрі.  Тому,  зголосилися  виконати  нове  завдання.  Єдиною  умовою  подорожі,  було  вирушати  негайно  покладаючись  тільки  на  силу  віри.
Коли  апостоли  побачили  важелезні  хрести,  які  доведеться  тягти  за  собою,  глибоко  в  душі  пошкодували  про  свою  згоду.  Але  не  висловили  навіть  найменшого  незадоволення,  підважуючи  на  плечі  непосильну  ношу.  Бо  беззаперечно  вірили  в  свого  вчителя  та  його  вчення.
На  дорогу  Єшуа  сказав:
-  Ви  маєте  стійко  витримати  дорожні  незгоди  та  пронести  крізь  спекотне  пекло  знамена  віри  –  хрести.  В  кінці  вас  чекає  прохолодна  тінь  райського  дерева  та  солодка  волога  його  плодів.
З  цими  напутніми  словами  учні  підставили  свої  плечі  під  дерев’яні  перекладини  та  потягли  свою  ношу  через  битий,  ледь  торований  шлях  пустелею.
З  самого  початку  подорож  виявилась  тяжкою,  вранішнє  сонце  било  прямо  в  очі,  коцурбаті  хрести  легко  протирали  тонкий  одяг  та  робили  криваві  шрами  на  спині,  вага  вантажу  тиснула  на  плечі  наповнюючи  кожен  м’яз  нестерпною  втомою.  Здавалось  навіть  досконала  віра  не  дасть  наснаги  дотягнути  їхньої  мети.
Петро,  був  ще  той  упертюх,  до  того  напередодні  посперечався  з  вчителем  на  предмет  його  вчення,  тому  йшов  мовчки  насупивши  брови  важко  роблячи  кожен  крок.  В  його  голові  постійно  метушилася  думка:  «навіщо  я  слідую  вченню  цього  обірванця  Єшуа,  можливо  він  взагалі  не  син  бога,  а  всі  його  дива  звичайна  підробка.»  Натомість  Павло  був  завжди  великим  прихильником  вчителя  та  робив,  усе  що  той  казав,  навіть  якщо  чогось  не  розумів.  Тому  крокуючи  намагався  осягнути  задум  творця,  який  мала  відкрити,  на  його  думку,  важка  подорож.  Він  намагався  якось  відволіктись  від  здоровезного  дрючка,  що  з  кожним  кроком  все  глибше  врізався  у  шкіру.  Раптом,  його  осяйнула  думка:  «щоб  ноша  стала  легшою,  потрібно  молитися,  за  всіх  стражденних  та  блукаючих  в  цьому  та  на  тому  світі.»
Коли  добродійні  молитви  скінчилися,  Павло  почав  просто  молиться,  про  те,  аби  його  ноша  стала  легшею.  І,  о  диво!  Раптом,  дерев’яний  хрест  значно  полегшав.  Натхнений  дієвістю  молитви  він  почав  молитися,  ще  з  більшою  пристрастю  та  щирістю,  з  кожним  словом  розуміючи,  що  головне  звертатися  до  бога  напряму  відкинувши  безглузду  гординю.  Кожного  разу,  коли  він  просив  творця  полегшити  його  ношу,  хрест  ставав  все  менше  та  менше,  доки  не  зробився  малесеньким  нагрудним  хрестиком.  Павло  висмикнув  з  подертої  сорочки  нитку  та  прив’язав  до  неї  хрестика  почепивши  на  шию.  Його  кроки  зробилися  легкими  та  пружними,  він  легко  наздогнав  Петра.
Павлу,  дуже  хотілось  поділитись  здобутим  знанням,  тому  він  в  подробицях  розповів  брату  по  вірі,  як  зробити  з  важкого  тягаря  легесеньку  ношу.  Але  той,  тільки  щось  сердито  просипів  та  ще  більше  насупився  запропонувавши  допомогти  тягнути  хрест.  Спочатку  він  навіть  хотів  допомогти  але  потім  згадав,  що  кожному  вчитель  назначив  свою  ношу,  яку  кожен  має  перти  сам.  Розмова  у  апостолів  не  склалася,  тому  Павло  обігнав  брата  та  пішов  далеко  уперед.
Натомість,  у  Петра  підкошувалися  ноги,  він  ледь  стримувався,  щоб  не  проклинати  Га-Ноцрі.  Біль  у  суглобах  розкочувався  немов  океан,  намагаючись  заповнити  злістю  кожен  куточок  свідомості.  Ще  Павло,  з  своєю  пропозицією  позбутися  священної  ноші  за  допомогою  молитви.  Апостолу,  здалося,  що  бог  просто  над  ним  насміхається.  Він  був  на  межі,  готовий  врешті-решт  зректися  віри,  але  вирішив  востаннє  довіритись  творцю  та  донести  хрест  до  мети.  Та  в  думки  постійно  проповзала  спокусливо-диявольська  думка  кинути  тягар  та  завершити  безглузду  подорож.  Та  він  все  одно,  знаходив  глибоко  в  серці  силу  робити  наступний  крок  під  палючим  сонцем.
Пройшло  багато  годин,  минув  день  та  почався  новий.  Подорож  з  маленьким  хрестиком  пекельною  пустелею  все-одно  не  була  легкою  прогулянкою,  але  віра  переповнювала  апостола  Павла  та  молитва  надавала  неймовірної  рішучості.  Він  впевнено  крокував  озираючи  пустельний  шлях,  іноді  витираючи  піт  подертою  свитиною.  Аж,  несподівано  битий  шлях  увірвався  бездонною  прірвою,  не  було  ніякої  можливості  подолати  її.  Можна  було  спробувати  перескочити,  але  ноги  були  налиті  неймовірною  втомою,  що  робило  стрибок  безглуздою  авантюрою.  Трохи  подумавши  апостол  сів  на  почіпки  звів  очі  до  неба  та  почав  смиренно  молитись,  аби  бог  подав  знак,  як  подолати  диявольську  прірву.
Так,  пройшов  день,  минула  ніч.  Почався  інший  ранок.  Тим  часом,  Петро,  врешті  доплентався  до  того  самого  місця  з  здоровезним  коцурбатим  хрестом,  так  ні  разу  не  зменшивши  його  молитвою.  Він  допер  його  до  краю  прірви  та  впав,  аби  перевести  дух.  Це  був  той  самий  знак,  якого  чекав  Павло.  Він  поглянув  на  ширину  прірви  у  найвужчому  місці  та  роздивився  довжину  Петрового  хреста.  Ось,  що  мав  втлумачити  їм  Єшуа-  «Бездонну  прірву  вони  мають  подолати  вдвох,  помноживши  Петрову  витримку  на  його  кмітливість.»
Він  допоміг  побратиму  піднятися.  А  потім,  в  подробицях  пояснив  йому,  як  перебратися  на  той  бік.  Вони  точно  розрахували  та  обережно  поклали  хреста  через  прірву.  Його  довжини  ледь  вистачило  аби  зачепитися  за  обидва  краї  безодні,  створивши  хиткий  міст  через  неї.  Першим  пішов  Петро,  через  небезпечну  прірву,  а  Павло  міцно  вчепився  в  дерево  хреста  аби  той  не  похитнувся.  Втомлений  апостол  балансував  на  межі  життя  та  смерті  ризикуючи  кожної  миті  зірватися  униз.  Та  все  минулося  для  нього  вдало,  і  він  опинився  на  тому  боці.
Тепер  він  сам  мав  допомогти  брату  перебратися.  Тому  став  навколішки  та  обійняв  хреста  руками  аби  втримати,  доки  Павло  переходить  символічний  місток.  Голова  крутилася  від  спраги  та  здавалося  він  зараз  зомліє.  Але  зібравши  всю  волю  в  кулак  Петро  зміг  виконати  свою  задачу,  вони  вдвох  перебралися  на  інший  бік.  Пересапнувши  хвилину  вони  витягли  дерев’яний  тягар  до  себе.
Павло  запропонував  решту  шляху  нести  хрест  разом.  Натомість  Петро  посміхаючись  сказав:  
-  Краще  давай  поміняємося.  Ти,  півдороги  ніс  малесенький  хрестик,  а  я  самотужки  пер  здоровезний  хрест,  решту  шляху,  ми  будемо  нести  символи  віри  навпаки.  
Павло  задумався:  «Якщо  я  візьму  великий  хрест,  то  зможу  так  само  молитися  та  зменшити  його  до  розмірів  нагрудного  хрестика.  Але  доки  я  буду  молитися  можливо  нетерплячий  брат  мене  пережене  і  до  райського  саду  ми  дістанемося  порізно.  Краще,  я  не  буду  мінятися  ношами,  а  коли  обжену  упертюха  Петра,  то  зачекаю  його  в  тіні  солодких  абрикос.»
З  такими  думками  Павло  відмовився  від  пропозиції  брата  по  вірі.
Дерево.  
Далі  потягнулися  довгі  дні  у  розпеченій  пустелі  та  холодні  нестерпні  ночі  важкої  подорожі.  Звісно  Павло  з  неважкою  ношею  далеко  обігнав  Петра  але  здавалося  райський  сад  ніколи  не  з’явиться  на  обрії.  І  ось,  коли  надія  його  досягти  майже  змарніла.  Вдалечині  замайоріла  тінь,  апостол  напружив  зір,  щоб  краще  її  роздивитися.  Без  сумніву  це  було  дерево,  коли  він  наблизився  то  зрозумів,  що  сад  це  одне  єдине  дерево  оливи.  На  ньому  справді  були  нестиглі  плоди,  хоча,  зовсім  несхожі  на  соковиту  абрикосу.
Він  вирішив  відпочити  присівши  в  прохолодній,  як  йому  здалося,  тіні  дерева.  Відразу  зрозумівши,  чому  це  місце  Єшуа  назвав  раєм,  після  пекельної  подорожі  воно  не  тільки  дарувало  спокій,  а  здавалось  відновлювало  силу  та  підживлювало  віру.  Павло  вирішив  не  куштувати  оливи  доки  до  саду  не  добереться  Петро,  аби  разом  дізнатися  мудрість  віків.  Але  нестиглі  плоди  манили  своєю  досяжною  вологою,  а  спрага  робилася  навіть  у  тіні  нестерпною.  Апостол  боровся  з  диявольською  спокусою  скільки  міг,  навіть  пробував  відволіктися  молитвою.  Та  його  брат  по  вірі  все  не  йшов  та  не  йшов.  Можливо  він  загинув  у  дорозі,  а  Павло,  дарма  його  чекає.
Нарешті  не  витримавши  спраги,  він  ухопив  найближчу  оливу  та  поклав  її  до  рота.  Справді,  вона  здалася  йому  найсолодшою  абрикосою  в  світі,  з  усіх  абрикос  які  він  їв,  солодшою  навіть  ніж  персик.  Насолода  яку  дарувала  на  вид  зелена  олива  була  незрівнянна,  терпка  волога  тамувала  спрагу,  а  соковита  м’якоть  ніжила  рот  немов  найсакральніше  одкровення.  Але  однієї  оливи  було  замало,  щоб  втамувати  спрагу  виснаженого  пустельника.  Тому  Павло  вирішив  з’їсти  ще  декілька  плодів,  щоб  насититись.  Та  з  оливи  нетривкий  наїдок,  тому  він  незчувся  як  скуштував  усі  оливи  з  дерева.  Йому  стало  соромно  за  свою  ненажерливість  і  він  почав  молитися,  аби  бог  виростив  кілька  плодів  для  його  побратима.
Та  плоди  все  не  з’являлися,  здавалось  бог  забув  про  нього.  Наступного  дня  на  обрії  з’явився  подорожній  плентаючись  та  хитаючись  він  намагався  йти  пустельним  шляхом.  Але  його  кроки  сильно  плуталися  і  він  врешті  знесилений  впав.  Павло  ні  миті  не  сумнівався  це  був  Петро,  його  побратим.  Він  не  вагаючись  кинувся  йому  на  допомогу.  Підбігши,  схопив  апостола  за  комір  рваного  одягу  та  відтяг  у  благодатну  тінь  оливи.
Петро  був  повністю  виснажений.  Його  простий  одяг  просякнутий  кров’ю  та  потом  перетворився  на  суцільне  лахміття,  губи  порепалися  та  висохли  перетворившись  на  дві  рани  навколо  рота,  обличчя  попеклося  гарячими  пісками  глибоко  заховавши  очі  за  спечені  повіки,  а  ноги  спухли  перетворившись  на  один  мозоль  вкритий  кривими  шрамами.  Павло  не  міг  без  сліз  дивитися  на  брата,  та  не  картати  себе  за  необачність  через  яку  не  міг  йому  нічим  допомогти.
Не  відкриваючи  очей  Петро  заговорив:
-  Брате,  це  ти?
-  Так,  брате.
-  Брате,  я  вдома?
-  Так,  ти  у  райському  саду  Батька.
-  Я  бачу.  Дивний  сад,  чудові  квіти  та  божественної  краси  метелики  скрізь  сновигають.  Дякую,  ти  знайшов  чудову  тінь  для  мене.  Прохолодну  тінь  пахучої  абрикоси.  –  Павло  роззирнувся,  намагаючись  знайти  метеликів  та  квіти,  що  побачив  його  брат  крізь  закриті  повіки.  Тим  часом,  той  продовжив  мову:  -  Брате,  там  у  височині  висить  абрикоса.  Можеш  її  для  мене  зірвати,  бо  мене  змучила  вбивча  спрага.  
Коли  Павло  подивився  на  нього,  він  підняв  слабку  руку  указуючи  угору.
Насправді  незрозуміло,  як  він  одразу  її  не  помітив.  Та  висіла  високо  вгорі  на  тонесенькій  гілці,  одна  єдина  зморшкувата  малесенька  олива.  Відповідь  на  всі  його  молитви  та  щире  каяття.  Він  був  розумний,  й  нарешті  зрозумів  все,  що  йому  хотів  донести  вчитель  цією  подорожжю.  Він  мав  зірвати  цю  оливу  та  врятувати  брата.  Істина,  як  завше,  ховалася  під  самим  носом.
Не  гаючи  часу,  Павло  подерся  угору  за  останнім  плодом.  Старе  коцурбате  дерево  шматувало  шкіру  та  тонкий  одяг  так  само,  як  важкий  хрест,  який  вони  намагались  донести  до  кінця  шляху.  Коли  він  поглянув  згори  дерева  униз,  у  нього  на  мить  запаморочилося  в  голові,  так  само,  коли  він  зазирнув  у  прірву.  А  коли  до  оливи  залишилося  кілька  метрів,  тонка  гілка,  так  само  хиталася,  як  утлий  місток  через  безодню.  Але  Павло  на  цей  раз  зосереджено  долав  шлях  з  однією  думкою  врятувати  брата.
Та  ось,  залишилось  тільки  протягти  руку  до  жаданого  плоду  істини  та  зірвати  його.  Пальці  випросталися  та  майже  торкалися  оливи,  але  раптом;  майнула  зрадлива  думка:  «що  як  цей  плід  насправді  квінтесенція  цілого  вчення  Єшуа,  з’їж  його  сягнеш  найпотаємніших  знань.»  Але  він  відразу  відкинув  цю  маячню,  йому  потрібно  врятувати  Петра  від  пекельної  спраги.  Та  однієї  миті  було  досить,  хруснула  гілка  та  апостол  швидко  полетів  донизу  оббиваючи  листки  на  своєму  шляху.  Він  не  встиг  навіть  зойкнути,  як  забився  на  смерть.  Зойкнув  його  брат,  якому  він  падаючи  переламав  ноги.
Петро  залишився  сам.  Мертвий  Павло  лежав  на  його  зламаних  ногах.  Злощасна  олива,  з  поламаної  гілки,  була  поруч.  Можна  було  простягти  руку  та  з’їсти  її.  Але  в  цьому  не  було  ніякого  сенсу,  бо  ніщо  не  могло  зупинити  смерть.  Надодачу  тінь  над  ним  змінило  пекуче  сонце.  Сили  покидали  Петра,  не  вистачало  навіть  духу  на  ненависть.
Та  враз  усе  відступило,  він  відчув  райську  прохолоду  та  побачив  божественне  світло.  Біль  та  спрага  зникли,  залишилася  тільки  всеохоплююча  радість  від  присутності  вчителя.  Він  заговорив  до  Петра:  
-  Дякую  Брате.  Ти  з  гідністю  пройшов  випробування.
-  Але  я  втратив  хрест  та  віру.
-  Ти  сягнув  кінця.
-  Я  зненавидів  тебе,  Батьку,  та  свого  брата  за  вірою.
-  Але  ти  тримався  мого  наказу  найдовше  з  усіх  учнів.  Тому  я  виконаю  одне  твоє  бажання.
-  Але  в  мене  немає  більше  сили  любити  людей,  Батьку,  так  як  ти  вчив  нас.
-  У  мене  вистачить  любові  на  усіх,  бо  ви  мої  діти.
-  Що  буде  зі  мною?  Я  помру?
-  Ні!  Я  заберу  тебе  до  раю.
-  Що  це  за  місце?
-  Це  сад,  в  якому  земна  віра  народжує  небесні  плоди.
-  А,  що  сталося  з  Павлом?
-  Він  потрапив  до  раю.  Ви  всі  мої  діти,  я  всіх  вас  люблю  однаково.
-  Можна  загадати  бажання,  Батьку?
-  Кажи,  Брате.
-  Я  хочу,  щоб  маленька  олива  істинної  віри  стала  Павлу  поперек  горла.
-  …
Так,  бог,  створив  пекло..

"7  березня  2015  року"  
©  Copyright  Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565888
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2015

Матері.

Моя  чудова  й  люба  неня,
Вітаю  щиро  з  днем  народження.
Най  Бога  бережлива  жменя,
Подба  про  грошові  надходження.

Твоя  любов  для  мене  приклад,
З  життям  отриманний  урок.
Ти  на  своїх  могутніх  крилах,
Знесла  мене,  аж  до  зірок.

Перед  тобою  прихиляюсь,
Як  шанувальник,  син  та  друг.
Як  засмучу  відразу  каюсь,
Твоїх  торкаюся  я  рук.

Клянусь  у  пам"яті  тримати,
Твій  погляд  та  веселий  сміх.
Бо  ти  єдина  в  світі  мати,
Яку  в  житті  любити  зміг.

Я  зараз  від  душі  щасливий,
На  серці  радісно  тепер.
Нехай  мої  вірші  щосили,
Летять,  щоб  привітать  тебе.
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2015

Гімн нескорених сердець.

Ми  нація..,  в  якої  руки  скуті,
https://www.facebook.com/cergey7mat.nationalrevolu…/timeline
Закриті  очі,  вуха  та  роти.
Ми  є  безвольними  по  суті,
Бо  нами  правлять  кланові  роди.
А  слово  рідне  не  почуте,
Та  часу  безліч  згаяно  дарма.
Потрібно,  все  з  нуля  почати,
Аби  здолати  світові  шторми.
Нехай  бринить  сльоза  за  волю,
Здригнеться  болем  серце  від  тривог.
Я  у  небес  слівце  замовлю,
За  волю  боротьба  нехай  трива.
Ми  не  скорилися  недолі,
Та  не  змирились  з  владою  грошей.
Хоч  опинились  раптом  долі,
З  колін  устати,-  буде  наш  рушій.
Терпіння  увірвалось  врешті,
Тягар  потрібно  скинути  з  плечей.
Та  розбрату  здолати  башти,
Сягнути  розумом  простих  речей.
Немає,  у  недолі  правди,
І  острах  нам  не  перейти  убрід.
Якщо  мовчати  маєм  завжди,
Ніколи  не  ступити  кроку  уперед.
Блищить  в  очах  свободи  вітер,
Що  дме  вітрами  від  карпатських  гір.
І  кожен  в  перемогу  вірить,
Суворим  деспотам  наперекір.
За  волю  рідної  країни,
За  народну  долю  та  добробут.
Минемо  грізні  ми  руїни,
Блукаючи  шляхами  перепуть...
Собор  святий  шануй  вітчизни,
Країни  вільних  дум,  свобод  та  мрій.
Ти  від  народження  то  тризни,
Шляхам  тернистим  правди  порадій.  
Любіть  Вкраїну,  аж  до  скону,
Кобзар  для  нації  дороговказ.  
Самодержавству  збив  корону,
Віршем  волаючим  немов  наказ.
Сердця  у  морок  не  сховати,
Палахкотять  вони,  мов  ватри  в  ніч.
Нас  підпанкам  не  зацькувати,
Відновимо  непереможну  січ.
Стискаючи  вітри  в  долоні,
Ми  стяг  здіймемо  над  майданом.
Цілує  буревій  у  скроні.
А  ми  гукнемо:  ‘’Ні  кайданам’’
Най  нація  єдиним  хором,
Здвигне  твердиню  наш  прадавній  клич.
Бо  Слава  Україні  Богом,
Народу  віддана  немовби  ключ,  
"Героям  слава’’-  гул  відлуння
Від  моря  до  вершин  карпатських  гір:
Це  наш  єдиний  величний  гімн,
Нескорених  сердець  
наперекір..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=551018
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 12.01.2015

Пацифіст.

Най  квітка  дорожче  від  бритви,
А  куля  витрата  свинцю.
Не  треба  безглуздої  битви,
За  владу  набитих  синців.

Еліта  вартує  зневаги,
Продажність  та  жадібна  суть.
Можливо  Феміда  на  ваги,
Належно  відправить  на  суд.

Та  досі  тиран  недосяжний,
За  гроші  все  можна  купить.
Так-само  було  за  прадіда,
Утричі  заплатить  скупий.

Мій  світ  розділили  на  гоїв,
За  тридцять  монет  серебра.
Нам  епос  кривавих  героїв,
Слугує  знаменням  добра.

За  доблесть  жорстокості  слава,
В  пошані  всесвітній  палач.
Прикрашенный  одами  слова,
Заглушено  відчай  та  плач.

Звертаєм  на  страшнії  біди,
Ворожу  озлобленість  свор,
Ковтати  не  станем  обіди,
Причина  знайдеться  для  свар.

За  зброю  взялися  народи,
Кривавий  гряде  переділ.
Безсилі,  всі  мирні  наради,
Намарно  крикливих  ротів.

Для  бойні  кордон  не  завада,
Порвися  лиш  мирний  ланцюг.
Він  знищить  багаті  заводи,
Створивши  солдат  з  волоцюг.

Тут  мить  мов  шрапнель  від  снаряда,
У  крові  коричневий  тон.
Життя  в  камуфляжних  нарядах,
Вальсує  з  червоним  хрестом.

З  війною  тупцюють  солдати,
Кістками  лягають  ряди.
Волає  матір  у  дати,
Їй  треба,  нових  народить.

Тут  воїн  геройством  бравує,
Віддавши  вітчизні  життя.
Коли  він  від  ран  захворіє,
З  колишніх  прожити  звитяг.

Убивці  умілого  руки,
Палач,  це  найкращий  талант.
Їм  армія  лиш  запорука,
Сховатись  за  спини  солдат.

Хай  падают  бомби-касети,
На  мешканців  тих  хто  вцілів.
Медалі  дают  за  ракеті,
За  точність  наводки  у  ціль.

Хоробрості  орден  на  руки
Мерзенний  дар  дураку.
Терновим  вінком  для  науки,
З  розмаху  уріжем  ділку.

Лиш  квітка  дорожче  від  миру,
Пейзаж  недоторканих  трав.
А  ненависть  хлюпа  безміри,
Мов  біль  незагоєних  травм.
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=540368
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.11.2014

Польові маки.

У  крові  зелені  стебла,
Маки  ранами  цвітуть.
Україна  злістю  стерпла,  
На  вустах  чарівних  ртуть.  

До  землі  горнуся  ніжно,  
Попіл  степових  доріг.  
Бережу  сліди  я  мужньо,  
Юних  та  живих  торік.  

Дмуть  вітри,  сміються  з  пилу,  
Та  дощами  б'ють  сліди.  
Тут  літак  ракета  збила,  
Поховала  враз  солдат.  

Смуток  пам'ять  огортає,  
Мов  саван  нічний  туман.  
Україна  у  плити  ридає,  
Слава  нетривкий  дурман.
Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533561
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 30.10.2014

Не спи моя любове

Не  спи  моя  любове
Прокинься  у  країні  мрій
Нас  жде  життя  чудове
Ти  тільки  мила  не  зомлій
©  Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447583
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.09.2013

На тлі небесного світила.

На  тлі  небесного  світила
В  туманності  далеких  зір
Твоє  обожнюю  я  тіло
Твій  силует  любує  зір
©  Сергій  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447455
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.09.2013

Латунь.

С  отливом  латунным
Ржавеешь  на  солнце.
Вся  жизнь  на  ладони,
До  самого  донца.  

Поспела  олива
Оттенком  кожи.
Ты  взором  игриво,
Доводишь  до  дрожи.  

Как  ангел  латунный
Ниспосланный  небом.
Ты  вечером  лунным,
Мне  отдана  слепо.  

Сжимая  ладони,
Под  самое  сердце.
Целуешь  бездумно,
Острее,  да  с  перцем.  

И  миг  продлевая,
Касаемся  нежно.
Мы  в  уши  вливаем
Пустые  надежды.  

Нетронули  души
Любовным  порывом.
Мы  дышим  на  суше
Беспомощной  рыбой.  

Изыскано,  больно
Мы  режем  по  вере.
Толкуя  привольно,
Причину  доверия.  

О  правде,  ни  слова,
Враньё  откровенно.
Сгораем  мы  снова,
От  лжи  внутривенной.  

И  бьёмся,  как  птицы
В  сетях  откровений.
Смыкая  ресницы
Силками  измены.  
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430296
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.06.2013

Улыбка да Винчи.

Картина  с  кодом  да  Винчи,
Скрепила  слова  голосами.
Тоскливая  дева  на  вечность,
Открытыми  смотрит  глазами.

Улыбка  сорвала  печати,
Потомки  прочли  бесконечность.
Извратно  толкуя  печали,
Печальной  Джоконды  нежность.

Распяли  на  тайной  вечере,
Ребёнка  божественных  чар.
Апостолы  с  господом  ели,
Иуда  вином  величал.

Известно  всё  было  заране,
Корону  измен  получи.
А  острый  терновник  на  ране,
Стал  нимбом  пуская  лучи.

Сплетаются  с  кодом  да  Винчи
Мотивы  старинных  балад.
Наверное,  чуть  недовинчен,
Мир  числами  на  цыферблат.
Сергей  Мат012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430076
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.06.2013

Моя полюбовница нега.

Моя  полюбовница  нега,
Истома  дрожащих  ночей.
Как  ветка  закинула  ноги,
По  уши,  до  самых  плечей.

И  тихо  о  жизни  болтала,
Под  светом  ночного  окна.
В  дешевом  отеле:  "Полтава"
Испили  грехи  до  конца.

Истомные  звёздные  воды,
Плескать  не  умел  никогда.
Горстями  набрав  звездопады,
Тебе  на  пупок  накидал.

И  ты  благодарная  нега,
Струилась  и  счастьем  цвела.
Прожектором  дивного  света
На  крышу,  за  небо  вела.

Порыв  изумрудного  ветра,
Зелёный  играющий  взгляд.
Твои  обнимаю  я  бёдра,
Так  пальцам  Амуры  велят.

Моя  полюбовница  нега,
Играет  струной  на  хребте.
Тобой  я  владею  нагло,
И  завтра  не  буду  робеть.

Я  утром  закину  одежду,
Продолжу  вчерашнюю  блажь.
Рассвет  погубил  в  нас  надежду,
На  лёгкий,  любовный  кураж.
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429218
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 03.06.2013

Бегство из города.

Никто,  так  не  любит  природу,
Кто  в  пластике  должен  прожить.
Всегда  поклоняясь  приросту,
Искусственным  светом  прошит.

Пусть  бонус  растёт  нарастая,
Но  в  пробке  проходит  вся  жизнь.
И  деньги  на  карточке  тая,
Сжигают  момент  и  бензин.

Так  хочется  ринутся  с  места,
Рвануть  без  особых  причин.
Но  красный  смеётся  из  мести,
Так  город  ломает  мужчин.

На  тормоз  давлю  бестолково,
Дистанций  держу  коридор.
Висит  на  удачу  подкова,
В  судьбе  беспросветный  затор.

Но  бьётся  ударами  сердца  
Под  ритмы  подземок  метро.
Лишь  в  парк  приоткрытая  дверца,
Природой  сочится  ветров.

Высотки  как  длинные  ногти,
А  небо  свинцовый  колпак.
И  города  крепкие  локти
Вгоняются  жителям  в  пах.

Под  ливнями  жаркого  света,
Спускается  с  крыш  духота.
Прохлада  порывами  ветра,
Застряла  в  его  проводах.

Пластмассовым  раем  повеет
На  душный  сухой  тротуар.
Когда  открываются  двери,
В  твой  офисный,  шумный  футляр.

В  обед  убегаю  к  бульвару,
На  встречу  с  домашней  едой.
Спасибо  природному  дару,
Облиться  холодной  водой.

Вдруг  план  зарождается  тайный.
Из  города  зла  убежать.
Туда  где  прохожий  случайный,
Не  сможет  тебя  не  узнать.

А  он  в  перекрёстках  развязок,
Запутался  сетью  дорог.
Мостами  бетонных  сказок,
Пылит  ожидая  итог.

Но  в  сердце  вбивается  током,
С  биением  пульса  мотор.
Мы  вырвемся  мутным  потоком,
За  город  на  дикий  простор.

Пусть  мусорной  тянется  цепью,  
В  кюветах  обочины  хлам.
Внезапно  запахнет  степью,
Сквозь  трассы  удушливый  смрад.    

Плывёт  горизонтом  дорога.
Давлю  до  упора  на  газ.
К  зелёным  лугам  недотрогам,
С  речной  чистотой  донага.  

Подкова  сверкает  на  солнце,
С  железным  конём  заодно.  
Победа  в  беспечной  гонке
За  свежей  прозрачной  водой.

Вот  я  торможу  у  причала,
Слетая  с  дорожной  доски.
Здесь,  можно  увидеть  начало,
Томясь  от  беззвучной  тоски.

Ты  здесь,  у  болотного  храма,
Природы  зелёной  не  тронь.
Тут  города  нету  ни  грамма,
Лишь  высоковольтный  нейрон.
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429019
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 03.06.2013

Антихрист.

Ларсу  фон  Триеру

Ангел,  упавший  из  рая,
Вяло  качает  крылом.
Точится  кровью  из  раны,
Вторя  молитву  без  слов.

Он  погружённый  в  раздумья,
Бродит  закутавшись  в  плащ.
В  тине  подобных  безумных
Ищет  священную  власть.

Земли,  полны  на  пороки,
В  небе  гласят  упыри.
Молкнут  смиренно  пророки,
Чуя  чумные  пиры.

Ангел,  упавший  из  рая,
Прячет  больное  крыло.
Капая  миром  из  раны,
Душ  собирает  улов.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428820
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.06.2013

Трон природы.

На  троне  цветущей  весны
Сидит  королева  в  бутоне.
Тычинки  оковы  тесны
В  пыльце  ароматами  тонет.

А  юная  кожа  корой,
Покрыла  древесные  вены.
И  стопами  тянет  корней,
С  подземными  соками  тени.

Свободу  приносит  Адам
В  короне  садовника  зверя.
С  ключами  к  цветущим  садам
Поверхность  шагами  измеря.  

Взойдя  на  цветочный  порог,
Утеху  дарует  с  нектаром.
Улёгшись  у  девственных  ног,
Сочится  божественным  даром.

Но  капли  изнеженных  рос
Упали  на  свежие  травы.
Бутоны  из  нежных  роз,
Усохли  напившись  отравы.

Голодные  черви    Земли,
Вгрызаются  в  сочные  стебли.
Подземные  силы  темны
И  слабые  корни  погибли.

Гниют  опадая  цветы,
В  молитве  своей  королеве.
Их  смерти  сегодня  святы,
Эдем  увядает  для  Евы.

Престол  рассыпается  в  прах,
На  спину  упала  принцесса.  
Владея,  куражится  враг,
На  лоне  дремучего  леса.

С  плодами  восходит  на  трон,
На  новом  престоле  природа.
В  шатре  зеленеющих  крон,
Весна  умирает  при  родах

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428622
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.05.2013

Выстрел в упор.

Нацелено  дуло
Голодное  в  лоб.
В  штаны  мне  надуло,
Мерещится  гроб.

Мишенью  напротив
Маячит  стрелок.
Палач  мой  не  против
Нажать  на  курок.

Колени  в  изгибе,
Охота  согнуть.
Я  чувствую  гибель,
Подпёртую  в  грудь.

Во  рту  пересохло
Нет  сил  на  рывок.
Но  парочку  сопель,  
Храню,  на  плевок.
Сергей  Мат11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427979
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 28.05.2013

В моём аду опять спокойно.

В  моём  аду  опять  спокойно,
Растут  берёзы  и  сосна.
И  в  одиночество  прикольно,  
С  небес  вплетается  весна.

Струится  белым  светом  в  стёкла
И  падает  слепым  дождём.
От  передрожи  сердце  взмокло
И  прохудился  старый  дом.

Смотрю  на  жизнь,  почти  без  веры
И  без  надежды  на  любовь.
Я  утром  открываю  двери
Во  внешний  мир  втолкнувшись  вновь.

А  он  бездушен  и  опрятен
Бегущий  в  мерном  в  колесе.
Мой  город  маленький  Пирятин,
Опять  слегка  навеселе.

В  моём  раю  без  изменений,
Плывёт  небрежная  река.
И  в  свете  отчуждённых  мнений
Судьба  застыла  на  века.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425813
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.05.2013

Король и шут.

Народу,  ныне  вовсе    не  до  шуток,
Ликует  деспотическая  власть.
В  свет  вылупился  маленький  ублюдок,
Ярмо  на  горб,  весомая  напасть.

"Сам  дьявол  в  колыбели  деток  спутал",-
Так  няня  бормотала  про  себя.
В  пелёнки  царские  бесов  укутал
В  опочивальню  с  чадом  зла  пройдя.  

Сын  пастуха  смышлён  не  по  годам  
Смешно  лопатки  сливаются  с  горбами.
Он  стал  лихим  шутом!    Не  прогадал,
Наследник-управитель  нищими  гербами.  

Прибился  глупым  дураком  к  двору,
Тираны  обожают  боль  уродства.
Кривляться  царь  позвал  его  к  столу
Пожаловал  ему  пол  графства.

И  не  на  шутку  разошелся  лицедей,
Он  вздумал  разозлить  народы.
Срывая  маски  с  пакостных  идей
И  с  алчной  голубой  породы.  

Уйми  король,  дурачество  шута,
Покуда  резко  не  взыграли  страсти.
После  неблагодарного  труда,
Не  зли  народ,  взывая  к  злой  напасти.

Напрасно  терпят  непосильный  гнёт,
Исправно  платят  подаянье  власти.
Давно  тебе  венец  тирана  жмёт
И  самодурством  ты  упился  всласть.

Шут  осмеял  тщеславие  корон,
Притворно  у  престола  смел  упасть  он.
И  в  шутку  оседлал  священный  трон,
Смешно  придворные  кривляя    пасти.

Ославь,  величие  дурной  порок,
Власть  к  дыбе  пришпорота  кнутами.
Седой  палач  на  плахе  приберёг
Венец  кровавый,  поношенный  шутами.

Ты  смейся  колокольчиком  звеня,
Бросай  в  лицо  смешной  и  громкий  вызов.
Пускай  король  зазря  шута  кляня,
Найдёт  себе,  один  полезный  вывод.

Но  гол  король  и  разум  его  пуст,
Короны  честь  с  тщеславием  попутал.
Костей  на  эшафоте  слышен  хруст..
Шута  на  дыбе  привязали  к  путам.
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425431
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 16.05.2013

Мировой геморрой.

Во  лбу  горит  величия  звезда,
А  на  челе  сияет  диадема.
Ты  Путин  твоя  слава  мзда,
Борьба  за  власть-  одна  проблема.

Ты  меч  свой  высунул  на  тех,
Кто  не  склоняется  под  знамя.
Не  замечает  деспота  успех
Не  попадает  в  ногу  с  королями.

Тебе  неведомы  привычные  укоры
И  совесть  крепко  стиснута  в  руке.
Не  сеешь  зёрна,  тираны  сеют  споры,
Харкая  гонор  в  воинственном  плевке.

Но  в  одиночестве  ночной  порой,
Когда  на  сердце  скребёт  и  ноет.
Запущенный  и  старый  геморрой
Твой  толстый  зад  побеспокоит.
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424474
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.05.2013

Голый шут.

Танцы  голого  шута
На  столе  среди  объедков.
След  калённого  прута,
На  спине,  от  царских  предков.

Пьяный,  шумный  балагур
Распоясался  на  славу.
Онемел  слепой  Авгур,
Предсказав  над  ним  расправу.

До  гола  раздет  король,
Шут  танцует  рядом.
Как  бесстыжий  наглый  тролль,
Царским  он  торгует  срамом.

Сбросила  корсет  на  пол,
Старая  придворная  девица.
И  отдалась  за  престол
Неизвестная  певица.

Пьяному  с  вина  шуту,
Долго  целовали  ноги.
Поклонялись  дураку,
Даже  те,  кто  были  строги

Голой  жопою  на  трон
Казначей  задрался  гордо.
Полуголый  но  барон,
С  розовой  и  красной  мордой.

В  стороне  седой  палач,
Тянет  губы  словно  дыба.  
Предвкушая  смерть  и  плач,        
Он  ликует  словно  глыба.

"Нам  дороже  всех  дурак!"
Пусть  бараны  правят  нами.
Ради  спорных  пьяных  драк,
Мы  затопчем  всех  ногами.

А  на  утро  зол  король,  
Потерял  отца  корону.
И  его  бухой  герольд,
В  морду  зарядил  барону.

И  по  новой,  понеслось:  
По  кровавому  раскладу.
Кто  отмажет  за  бабло,
А  кому  простят  по  блату.

Королевский  знак  крестом,
Под  лопаткой  шут  имеет.
На  спине  осталось  место,
Там  где  шрам  темнеет.

Не  боится  злых  шутов,
Власть  тиранов  непременно.
Нет  свободы  жалких  слов,
Только  юмор  лицемерный.
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423179
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 06.05.2013

По жизни проходишь кумиром.

По  жизни  проходишь  кумиром,
Ступаешь  минуя  шаги.
Как  будто  судьбой  на  пароме
Плывёшь  отдавая  долги.

Течением  к  морю  уносит
Текущие  времени  дни.
Свисает  с  висков  полупроседь,
А  сердце  желает  весны.

Но  ты  не  попросишь  пощады,
И  гордо  взирая  на  всех.
Умело  сломаешь  преграды,
Плюя  на  случайный  успех.

По  жизни  прошолся  кумиром,
Минуя  чужие  шаги.
Прожил  ожидая  даром
Известий  прихода  беды.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422463
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.05.2013

Привет малыш.

Привет  малыш,
Скучаю  очень.
А  ты  не  спишь,
Я  тоже  впрочем.

Вернись,  прошу,
Я  преклонёно.
Меня  страшит
Приходом  полночь.

Я  ночью  ждал
Напрасно  долго.
И  так  устал
Лежать  под  моргом.

Уже  везут,  
Я  буду  скоро..
К  тебе  взойду
В  гранитный  морок.

Пусть  вечность  миг,
Любви  так  мало.
Я  рядом  друг..  
Меня  не  стало..
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421400
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 28.04.2013

Не бойся СПИДа.

Не  бойся  СПИДа-
Увлёкшись  трахом,
Ведь  страсть  убита
Смертельным  страхом.

Не  бойся  слов-
Они  не  люди,
Ударит  слог
Сердечно  в  груди.

Не  бойся  жизни-
Она  не  жмёт,
За  миг  до  тризны
Судьбой  пройдёт.  

Не  бойся  смерти-
Она  не  зло,
Свезёт  в  карете
Твоё  тепло.

Не  бойся  страсти-
Она  пуста,
В  сыром  ненастье
Звон  хрусталя.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421374
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 28.04.2013

В холодном отчуждённом мире.

В  холодном  отчуждённом  мире
Погребена  в  оковы  суеты.
В  шикарной  дорогой  квартире
Избранница  гламурной  красоты.

В  цепях  зеркальных  отражений,
В  наборе  косметических  приправ.
Живое  сердце  ждёт  сражений,
И  рвётся  необузданностью  нрав.

Сверкают  и  белеют  зубы,
Играет  живо,  тоненькая  бровь.
Надуты  силиконом  губы,
Бурлит  страстями  молодая  кровь.

Но  нету  выхода  из  клуба,
Красивых  синтетических  коров.
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420697
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.04.2013

Французское танго.

Дешёвка,  Франция,  Париж
В  борделе  ты  себя  даришь.
Танцуя  танго  голяком,
Дверным  прикрывшись  косяком.  

И  в  будуарах  за  гроши
Ты  с  чувств  снимаешь  бариши.
И  я,  подсел  на  злой  обман,
К  твоим  услугам  мой  карман.

Дешёвка,  Франция,  Париж
Танцуешь  танго  на  двоих.
Но  я  остался  за  бортом,
Без  портмоне  но  с  паспортом.

Стянула  даже  мой  билет
Танцуя  с  дверью  кордебалет.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417387
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 10.04.2013

Смазливая дочка пирата.

Смазливая  дочка  пирата,
Играет  бухой  клавесин.
Танцует  принцесса  разврата
В  постели  ложится  без  сил.

В  окошке,  карибское  море  
Ласкает  порочные  сны.
И  шепчет  на  ухо:  Amore,
Любви  умоляю  плесни

Шалеет  отпрыск  пирата,
Старинный  звучит  клавесин.
Наутро,  ты  вспомнить  не  рада,
Беднягу  что  так  веселил.

Смазливая  дочка  пирата..
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416852
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.04.2013

Изабелла.

Пусть  рвётся,  стеклянное  сердце
Душой  из  развёрнутых  ран.
Ты  в  чёрном  уехала  мерсе,
Из  аэропорта  в  Потсдам.

А  я  остаюсь  в  Португезе
Давить  мандариновый  сок.
Фасую  брожённые  слёзы
Из  вен  убегающий  ток.

Пусть  мне  прогудят  корабелы
Готовя  суда  для  морей.
Спасибо  святой  Изабелле,  
Ты  в  жизни  случилась  моей.    
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416502
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.04.2013

Антигей.

Однажды  в  интернете,
Встретились  два  гея.

Они,  нежно  и  преданно,  
Полюбили  друг  друга.
Долго  переписывались
И  виртуально  общались.  

Наступила  осень..
Наконец,  они  решили
Встретиться  в  голубом  ресторане.

Когда  они  уселись
За  один  столик.
Выяснилось-
Первый  вовсе  не  гей,
А  второй  вообще  не  мужик.

Вот  такая  штука,
Натуральная  любовь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404448
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 26.02.2013

Казнь.

Увесистый  довод,  в  виде  ствола,
Он  вынул  и  с  под  полы  пиджака.
Он  думал  что  в  мире  сильнее  нет  слова,
Чем  верное  дуло  готовое  к  бою.

Он  плюнул  в  лицо,  раскалённым  свинцом,  
Чтоб  путь  свой  расчистить  к  успеху.
И  бросил  перчатку,  ядрёным  словцом,
Вызывая  на  бой  облачился  в  доспехи.


Ну  что  палач  мой,  я  к  казни  готов,
Хоть  голое  сердце  щита  не  имеет  на  небе.
Покончим  с  дуэлью  без  пафосных  слов,
Я  шеей  могу  побожиться  на  собственной  вере.

Но  больше  всего,  я  не  выношу,
Когда  храбрецу  стреляют  в  затылок.
И  только  одно  напоследок  скажу:
"Смерть  не  осечка  
             у  неё  не  бывает  попыток."
Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403823
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 24.02.2013

Невушка.

Твоя  спина  как  будто  русло,
А  плечи  стройные  пороги.
Твою  ключицу  расцелую
Обняв  мостами  берега.

Волную  грудь  слегка  рукой,
Я  сладкой  неги  выпью  чистоту.
В  экстазе  окунаясь  с  головой
С  тобой  я  в  каплю  обернусь.  
             
И  талии  изгиб  изящный  
Ладонью  трону  закрыв  глаза.
Излучиной  перетекает  плавно
В  упругих  бёдер  крутые  берега.

На  шее  плещет  водопад  волос,
Водой  сквозь  пальцы  ускользая.
Влекомый  трелью  родников
Вдыхаю  аромат  сырых  болот.
 
Твои  колени  словно  мели
Лавирую  меж  них  шутя.
Но  вот  в  стремнину  попадаю,
В  водоворот  вокруг  пупка.

И  в  быстрине  течения  кружа,
Ныряю  в  губы  языком.  
Тону  и  безнадёжно  понимаю,
Уйду  на  дно  и  не  вернусь.

Ты  всё  и  вся  ты  плоть  вода
Исконно  близкая  родимая  река.
И  в  брызги  мир  под  плавниками
И  в  сердце  капелька  дождя.

Моё  же  пламенем  объято
И  лунным  блеском  пронзено.  
Отраженно  в  озёрной  глади,
Сиянием  любимых  глаз.




Я  как  мальчик  отпускаю
Кораблик  плавать  по  Неве.  
Ты  как  девочка  смеешься,
Раскинувшись  на  белой  простыне.
Небрежно  в  небо  упирая
Ночного  Питера  мосты.
А  я  как  баржа  протискаюсь
Вскользь  литейной  и  стрелы.


Веслом  в  волну  вонзая
Ударя  сердце  в  горизонт.
Ты  моя  любовь  земная
Подниму  тебя  на  борт.
Мы  дойдём  до  небокрая
Сложим  вместе  паруса.
И  махнув  крылом  из  рая
По  верёвке  задерёмся  в  небеса.
Сергей  Мат  08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403624
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 23.02.2013

Болтается лампочка под потолком.

Болтается  лампочка  под  потолком.
Сплетённые  тени  ложатся  на  стены.
И  губы,  взалкавшие  кровь  с  молоком,
Огнём  обмокает  твой  запах  сирени.

За  окнами  вьюгой  летает  зима.
И  хлопья  бросает  в  холодные  стёкла.
И  в  потную  каплю  сливая  тела.
Сильнее  друг  к  другу  сжимает  колени.

В  соитии,  я  не  заметил  рассвета.
В  промозглое  утро  застыли  травой,
В  постельных  сугробах  из  белого  снега.

Болтается  лампочка  под  потолком.
Изящной  ногой  ты  её  задеваешь
И  тянешься  к  свету  озябшим  листком.
______________________________________
Болтается  лампочка  над  головой,
Амуры  качая  легонько  на  люстре.
И  кинуто  платье  в  моей  гостевой,
На  смятую  шляпку  из  белого  фетра.

Небрежно,  упали  мне  локоны  с  лба,
Ты  их  намотала  на  влажные  пальцы.
Косичкой  сплелась  воедино  судьба,
На  небе  сцепив  обручальные  кольца.

Ложатся  усталые  тени  на  стены,
От  сна  замирая  под  утро  банально.
Рассвет  разгоняет  постельные  сцены.

Болтается  лампочка  над  головой.
Ты  пальцем  толкаешь  её  специально,
Мотая,  как  нерв,  напряжённой  ногой.сс
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402263
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 18.02.2013

Я одарить, могу чудесными цветами.

Я  одарить,  могу  чудесными  цветами.  
Словами  осчастливить  между  строк.  
Чужую  маску  на  себя  легко  напялить  
И  чистую  любовь  из  нежных  пить  ладонь.  

Я  жизнь  могу,  прожить  в  театр  играя.  
Забросить  всё,  что  музами  дано.  
И  сердцем  с  нежных  губ  тебя  черпая,  
Поставить  штамп  без  лишних  слов.  

И  очередь  из  равнозначных  дней,  
Сменить  на  быт  величие  стихов.  
И  чувства  неги  трепетно  лелея,  
Средь  замирания  веков,  
хранить  семейную  любовь.  
Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401979
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.02.2013

Казанова.

Пускай  разорвано  сердечко,
По  линии  моей  любви.
Ты  не  невинная  овечка,
Ты  привкус  на  губах  халвы.

Влечёт  бутоном,  жарким  пламени.
Улыбка,  между  манящих  ног.
Зияет  страстью  взора  трещина,
По  жизни  радости  предлог.

Согну  тебя,в  изгибе  талии,
Под  ниточку  своей  судьбы.
Я  искуситель  из  Италии
Под  маской  мима  из  толпы.      
Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401414
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.02.2013

На шумной улице котов

Ищу  жену  вначале  мая
По  адресам  входных  дверей.
Невнятно  жизнь  свою  промаял,
Среди  невиданных  зверей.

Весной  запахнет,  ветер  вроде,
На  шумной  улице  котов.
И  бьётся  стужей  нежно  в  груди
Вздымая  флаги  из  хвостов.
     
На  стороны  твоих  ветров
Судьбе  в  лицо  бросаю  кости.
Как  гам,  прокравшись  со  дворов,
Иду  к  любви  нахально  в  гости.
   
Открыта  нараспашку  дверь,
Стучать  напрасно  вор  не  станет.      
Ворвусь,  как  дикий,  нежный  зверь,
И  закружу  в  весенний  танец.

Не  говори  про  бури  дни
И  громким  не  пугай  вокалом.
Ведь  карнавальные  огни  
Сегодня  ночью  правят  балом.  

На  шумной  улице  котов,
Под  масками  смешных  сатиров.
На  площади  из  поднятых  хвостов,
Для  сердца  множество  кумиров.

По  адресу  ночных  огней
Найдя  тебя  вначале  мая.
В  театре  чувственных  теней
Я  жизнь  нечаянно  промаял.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401124
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 14.02.2013

Молитва любовника.

Я  вас  молю,
Мой  милый  ангел.
Не  гневите
Спокойствие  изнеженных  сердец.
Изысканная  шпага,
Побед  блестящих  Дон  Хуана,
Давно  в  коллекции  пылится.
И  сломано,  моё  копьё,
Но  сердцевина  острия
Жива  и  кровоточит.  

Вы  маленький  чертёнок,
Сладкая  желанная  мишень.
Единственная  цель  моя
Под  маской  добродетели  сокрыта.
Молю,  отдайте  ночь!
Она  вам  не  нужна,
А  мне  дороже  жизни.
В  последний  раз,
В  который  мне  не  счесть,
Послушайте  меня.
Подчинитесь  чувству
Условностей  оковы
Бросьте  на  пол  смело,
Вслед  за  роскошным  платьем,
С  вызывающим  разрезом.
Стакан  наполненный  любви
Уста  испачкав,
Роковой  усмешкой,
Испейте  до  конца.
Простую  воду,  обращая
В  хмельной  кагор,
Изысканный  глоток  вина.

За  обручальное,  моё  кольцо,
Молю!
Меня  вы  не  вините.
За  грузные  оковы  тоже,
Ведь  жизнь  пуста
И  опостыла,
На  сотню  лет  вперёд.
И  выбросить  в  окно
Решительно  готов
Тряпьё  воспоминаний,
Лохмотья  лет  былых,
Ненужный  груз  обид.
И  вслед  за  всем..
Искомканное  тело,
Тисками  прожитых  годов,
Бездушной  чёрствой  куклы.
Небрежно  брошу
Под  каток  семьи,
Привычных  дрязг,
Дурацких  неурядиц.

Молю..
Милейшее  создание;
Мосты  не  жгите!
Пощадите  дурака,
Границ  отчаянье  не  знает.  
Я  буду  ползать  на  коленях,
В  ногах  валяться  и  вопить,
Дарить  цветы,
Вымаливать  прощенье.
Мужскую  гордость,
Сложу  как  крылья.
И  камнем  упаду,
Как  ястреб  настигая  жертву.
Не  упусти,  малыш,
Свой    шанс
Вписаться  в  книге
Моих  трофейных  прегрешений.

Молю,
Лишь  милый  вскрик
Врасплох  застигнутой  добычи.
Ласкает  слух  любуя  взор.
Слегка  запятнанным  бутоном,
Как  сорванный  цветок,
Срываясь  с  мокрых  губ
Таинственной  улыбкой.
Кидает  одинокий  светлый  луч
На  камень  брошенного  алтаря
В  забытом  пантеоне  сердца,
Даря  последнюю
И  зыбкую  надежду.
Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400498
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 12.02.2013

воздушные мосты августа

Строительным  набором  сердца
Я  выстроил  воздушный  рай
Где  вековечной  стрелкой  кварца
Любви  означен  красный  май

Июльской  жаркой  потной  страсти
В  тени  соломенных  зонтов
Воздушных  поцелуев  снасти
Хранимы  от  измен  ветров  

Июль  в  самом  разгаре  лета
День  раскалён  до  кипятка
Скрывает  ночь  от  взоров  света
Воздушный  трепет  лепестка

Но  не  вернуть  ушедший  месяц
Не  спрятать  наши  чувства  в  куст
С  мостов  воздушных  смело  свесясь
Мы  погружаем  сердце  в  грусть  
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400446
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.02.2013

Я трачу вебмани направо налево.

Я  трачу  вебмани  направо  налево
Верю  банкир  кредит  мой  погасит
Оплатит  процент  на  новую  ставку  
И  выбросит  счёт  виртуальный  в  корзину

Я  маленький  принц  свидетель  вселенной
Чувства  мои  измеряются  в  деньгах
Мой  мир  уместился  в  нагрудном  кармане  
Бинарным  числом  на  просроченном  сайте  

Плачу  на  трате  плачу  и  считаю
Знаю  что  форекс  не  поджидает
Смерти  не  страшны  голодные  лапы
Если  на  бирже  толкается  маклер

Нету  просвета  в  этом  туннеле  
Бабочка  сядет  эффектно  на  время
Сдвинув  звено  бесконечной  цепи
Стрелка  замрёт  застынет  кривая  

Рухнет  реальность  как  карточный  долг
Дебет  просрочен  на  целую  вечность
Твари  на  ноль  
                           Мы  в  минусе  платим
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399356
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 08.02.2013

250138

Я  не  люблю  охоты
             Где  жизнь  меняют  на  свинец
             И  страх  смертельный  прячут
             За  дрожью  пальца  на  курке  
             

Мне  Пушкина  не  надо  слов
Гораздо  ближе  Высота
Он  ноты  гнул  на  струны
Вопя  с  простого  Маяка

Он  честно  верил  в  бога
И  говорил  не  пряча  языка

Он  мне  попал  
По  самой  точке
Хоть  правды-лести  
Нет  ни  строчки  
Зато  плеснул  в  лицо
Пренебреженье  ложью
Как  высший  идол
Нетленных  истин

Он  умер
             Раньше  смерти
Дожил  до  славы
             Не  живя

От  жизни  опьянел
Но  ясно  мыслил
Он  буйным  слыл
Но  молча  вышел
 
Чтобы  достичь
             вершин
Любви  народа
             Высоту
             Сергей  Мат  04г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395404
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 25.01.2013

Вся жизнь игральная площадка.

Вся  жизнь  игральная  площадка,
Сюртук  изящный  зелёное  сукно.
Надменно  надевая  чёрные  перчатки,
Забрасываю  красный  шарф  через  плечо.

И  взмах  руки,  как  будто  ставка,
А  новый  след  случайное  число.
Мне  просто  так  ступать;  немного  гадко,
Под  светофор  шагая-  ставлю  на  зеро.  

В  халате  белом  последняя  помарка,
Реанимации  молоденькая  медсестра.
Иль  в  морге  опытная  санитарка,
Поставит  точку  
                   и  закончится  азартная  игра...
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393834
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 19.01.2013

Когда меня проходят мимо.

Когда  меня  проходят  мимо
Я  не  ругаться  не  могу.
Я  отнимаю  своё  имя
И  матом  режу  вслух.

Я  бью  в  набат,  мечусь  как  кролик,
Рыдаю  на  чужом  плече.
Я  истеричный  алкоголик,
Мой  крик  сверхзвуковое  УВЧ.  

Бездарности  меня  не  переступят,
А  умник  не  сотрёт  на  гной.
Схоластики  меня  не  любят,
И  готы  посмеялись  надо  мной.

Плююсь  слюной  и  бьюсь  о  стены,
С  рождения  привык  хрипеть.
Подстилкой  я  ложусь  под  гений,  
И  в  слог  втираю  грусти  жесть.  

Мне  не  привычно  мазать  белым
Отчитываться  и  блюсти  размер.
Преодолев  моральные  пределы
Я  с  воплем  вырываюсь  в  мир.
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393729
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 19.01.2013

Не оставляй любовь в мотеле.

Не  оставляй  любовь  в  мотеле
У  шлюх  продажных  под  залог.
Купюрой  брошенной  в  постели,
Распиской  неоплаченных  долгов.

Печатью    в  паспорте  у  стервы,
Клеймом  на  сердце  у  шалав.
И  поцелуем  нежно-сладким,
Забытым  на  испорченных  губах.
 
Насмешкой  бумеранг  вернётся
И  сбросить  плед  с  простуженных  сердец.
И  в  чувствах  горечью  озвётся,
В  душе  поставит  болью  крест.

И  ты  пройдёшь  страстей  дороги,
И  будешь  плакать  чувствами  скрипя.
В  сердцах  собьёшь  в  мозоли  ноги
Потерь  любви  не  сможешь  отыскать.
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393606
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.01.2013

Она похожа на ступеньку.

Она  похожа  на  ступеньку,
Её  пройду  я  невзначай.
Поставлю  ногу  на  скамейку
И  развяжу  шнурков  печаль.

И  щиколотку  нежно  прижимая,
Щекой  к  лодыжке  прислонюсь.
Я,  пятку  от  носка  лаская,
Ей  в  пальцы  потные  уткнусь.
 
Она  похожа  на  ступеньку,
А  я  на  лезвие  перил.
Зимой  ей  сердце  греют  птицы
Садясь  на  нежные  ступни.

Моё  же  тискают  ладони
Стирая  остриё  ножа.
И  деревянные  оковы
Сжимают  миллионы  рук.

И  мне  не  вырваться  из  плена,
Не  разорвать  порочный  круг.
Чтоб  след  оставить  первым  
На  крыше  раскалённых  чувств.
Сергей  Мат08

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391614
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 11.01.2013

Нанизаны годы на осколки страданий.

Нанизаны  годы  на  осколки  страданий,
Память  картечью  кромсает  сердца.
Счастливые  дни  упали  на  камни,
Пронзённые  вскриком  убитой  мечты.

Времени  волны  бросают  на  скалы,
Мусор  и  хлам-  собрание  канувших  лет.
Точит  прибой  упрямые  грани  воспоминаний,
Страсти  смывая  калейдоскопом  ночей.  
©  Сергей  Мат

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391378
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.01.2013

Антисуицид.

Петля,  навязчиво  прекрасна,
Под  потолком  зияющая  пустота.
Портал  из  мира  уводящий,
По  жизни  чёрная  дыра.
Потёками  уходит  в  небо
Потёртая  озябшая  душа.
Подпёрло  горло  к  нёбу,
Стянула  шею  мёртвая  петля.

Я  мог  бы    наперёд  увидеть:  
Всё  то,  что  мне  навеяла  судьба.
Но  не  могу  любить  и  ненавидеть,
Предпочитаю  плотно  закрывать  глаза.

Петля  на  шее,  я  на  стуле.
Подорван  и  низложен  мир!
По  капле  истекает  в  море,
Последний  в  моей  жизни  миг.
Подчёркнуто,  легко,  небрежно
Подмостки  сцены  уходят  из  под  ног.
Порвался  нитью  тленной  совершенно,
Под  горло  стянутый  предлог.

Лежу  в  обломках  резного  стула.
Болит  спина  и  хочется  поржать.
Как  будто  бы  упал  с  престола,
Чтоб  с  чистого  листа,
 Непринуждённо  
                                                                     новый  перечень  начать.  
                                   Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=380591
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 26.11.2012

Ложится покорно.

Ложится  покорно,
Мой  слог  на  бумагу
И  словно  любовью
Листок  околдован.

Я  нежно  ладонью
Строку  обнимаю
Исписанный  в  клочья
Листочек  бумаги.

Строка  за  строкою
Бреду  по  странице,
И  путаю  чувства
Я  в  собственных  мыслях.

Низги  не  увижу,
И  света  в  тоннеле.
Блуждаю  беспутно,
В  надежде  на  веру.

И  в  ночь  погибая,
Воскресну  под  утро.
Берусь  за  чернила,
И  чёрною  нитью.

Сплетаю  дорогу
Беспечной  строкою,
В  бескрайнее  небо
Судьбы  беспредельной.

Внезапно  ошибку,
Опять  совершаю.
Сжимая  в  ладони
Амулет  из  бумаги.
Сергей  Мат  02г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379649
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.11.2012

Первый снег.

На  срезах  разорванных  листьев
Сквозь  ветки  слоятся  лучи.
И  осень  невидимой  кистью,
По  небу  ветрами  стучит.

Стою  замерзая  под  солнцем
Уютно  укутавшись  в  плащ.
Я  слышу  в  пустой  ополонке,
Как  эхо  --    загадочный  плач.

И  словно  унылый  прохожий,
Иду  на  таинственный  звук.
А  чувства  печали  --  похоже,
Депрессией  я  назову.

Мой  ангел  взлетая  повыше,
Коснётся  пером  облаков.
На  краешке  неба  повиснет,
Пушинки  смахнув  с  рукавов.

Ложатся  снежинки  под  ноги
Я  в  сильном  любовном  бреду.
Из  дымки  тумана  парного,
К  тебе  на  свиданье  приду.
Сергей  Мат11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379179
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.11.2012

Офелия ты мой порок.

Офелия,  ты  мой  порок,
Моя  единственная  пьеса.
Написанная  болью  строк,
Украшенная  ядом  лести.

Тебя  мне  дьявол  подарил,
Подсунул  бог  к  поминкам.
Когда  я  сердце  хоронил,
И  сыпал  чувства  пеплом.

Твоей  я  властью  облечён,
В  доспехи  сумрачного  принца.
Чтоб  умереть  на  острие,  
Дарующем  свободу  сердца.

Своей  ты  бледностью  влечёшь
Звезда  тоскливого  тумана.
За  горизонты  пустоты
Любви  невинного  обмана.

Твоей  я  властью  обречён,
Навеки  в  сеть  дурмана.
Блуждать  среди  чужих  теней
И  признаков,  твоей  таинственной  измены.
Сергей  Мат  05г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378510
рубрика: Поезія, Белый стих
дата поступления 17.11.2012

Я веной своей начертал.

Я  веной  своей  начерталл
На  лезвии  бритвы:  
Ты  мой  идеалл
Настоящей  любви.

Но  холлодная  стерва,
Бездушный  металл,
Мне  выпила  кровь
Голлодная  сталь.
Сергей  Мат  04г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377434
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 13.11.2012

Сусальное.

В  тот  день:
На  улицах  Парижа
Французской  революции,
Когда  король
И  королевы  голова,
Под  гильотиной  отлетела.
Определив  судьбу,  всех,  
Будущих  монархий.
Сей  грозный  знак,
Поднял  палач.
Над  площадью  ретивой
Глаза  открыла,
В  последний  раз,
Низверженная  королева  .
И  устремив,
Свой  взгляд,
В  безумную  толпу.
Увидела  Париж!  
В  потоках  крови
Утопили  совесть,

И  белая  конкарда,
Покраснела,  от  стыда.
             95г  
             08г
В  тот  день:
На  улицах  Мадрида,
Когда  быки
Свалив  с  корриды.
Промчались  тучей
По  королевской  мостовой.
Ломая  кости  и  барьеры,
Гонясь  за  перепуганной  толпой,
Копытом  отбивая  кастаньету.
Смешали  в  пыль
Вино  и  кровь.
В  пылу  разгоряченных  тел  и  туш,
В  жаре  кровавого  заката,
Душа  радела
Празднику  фиесты.
И  кровь  кипела,
В  памплонских  жилах  матадора,
Лишая  чар  принцесс  Мадрида.
             00

В  тот  день:  на  улице  
Тех  самых  фонарей,
Искал  я  девушку
Мечты  своей.
             Сергей  Мат98г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374818
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 01.11.2012

Паутинка.

Ты  шлюха,
Королева  всех  блядей.
Любить  тебя,
Мне,  глупо.
Желать!..
Позволено  любому
Даже  взять.
Но  боже  мой
Какая  пруха
Иметь  тебя,
Сегодня,
Завтра
И  вчера.
             00г
Ты  принцесса,  
Дофина  пылко-знойной  крови.
Тебя  любить,
Глупцу!
Желать  издалека
Несмея  тронуть
Даже  взглядом
Недостижимую  мечту.
Но  боже  мой
Какой  подарок.
Узреть  тебя,
Однажды,
Утром  
И  потом.

Ты,..
             божество
Сам  ангел  воплоти.
Крылатой  неги
Парящей  облаками.
Мне  глупо  
Не  желать  тебя,
Но  любить?..
Зачем?  
Когда  дано  иметь,
В  любую  ночь
И  наконец  устать.

Но  чёрт  возьми!!
Какого  беса.  
Вот  ты,
Передо  мной,
Мой  храм
Аве  Мария,
Алтарь,
Аминь
И  паперть.
             Сергей  Мат  02г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374726
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.11.2012

Бывают в жизни минуты.

Бывают  в  жизни  минуты,
Которые  стоит  забыть.  
Но  память  их  возвращает,
И  снова  хочется  выть.

Затмение  солнца  луной,
Затмение  сердца  тобой,
Улыбка  шире  планеты
И  поцелуи…  слаще  минета.
Сергей  Мат  02г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373119
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.10.2012

По цепи связанные руки.

По  цепи  связанные  руки,
Под  горло  вогнута  душа.
Слова,  исчерчены  бессилием  науки,
На  время  замирают  не  дыша.

Истошный  крик  от  пуповины.
Бросок  пантеры  через  века.
Пускай  уносит  в  свои  глубины,
Судьба,  безбрежная  река.
Сергей  Мат05г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372548
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 22.10.2012

Арабелла. (Пиратское-2)

На  волнах  плескается  шхуна,
Изгибом,  пленяя  кормы.
Меж  бёдер  желаний  лагуна,
Пиратское  сердце  штормит.

Ты  женщина  или  корабль,
Красавица  или  атолл.
За  взгляд  твой  на  лезвие  сабель,
Я  нитками  жизнь  намотал.

Тебя  опрокину  на  мели,
Форштевнем,  лаская  борта.
Жаль  времени  мало  имели,
Тереться  в  приморских  портах.

Возможно  ты  прыткая  шхуна,
Уйти  от  погони  могла.
Корвет  мой  пиратский  бесшумно,
Туманная  спрятала  мгла.

Я  бриз  намотаю  на  рею,
В  лагуну  безпечно  доплыв.
Пусть  ангелы  чайками  реют,
Крыло  рассекая  об  риф.

Ветрами  полощется  парус,
Грот-мачту  мокнув  в  облака.
Прижавшись  бортами  на  пару,
Почувствуем  верность  локтя.

А  плоть,  трепеща  оробела,
Столкнувшись  сегодня  с  мечтой.
Царица  морей  Арабелла,
На  гребне  бессонных  ночей.
 
Я  в  клюз  проникающий  якорь,
Я  крюк  абордажной  цепи.
Из  всех  непотушенных  ядер,
Я  то,  что  смогло  зацепить.

Ударив  кильватер  о  мели,
До  лага  пронзаю  тебя.
Под  знаком  игривой  омелы
Желанный  союз  укрепя.

Одежду  на  рифы  забросив
Мы  рядышком  рыбкой  лежим.
Сведя  минимально  запросы
Блюдём  сокровенный  режим.
Сергей  Мат012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371826
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 19.10.2012

Белоснежка и охотник.

Она  прекрасна  и  опрятна,
Как  ночью  сонная  луна.
Всем  подданым  смотреть  приятно,
Как  улыбается  весна.

А  он,  печален  и  распутен,
Вдовец  и  старый  солдафон.
И  на  камзоле  сотня  пятен,
От  пьянок  и  кабацких  войн.

Но  их  судьба  соединила,
Лесов  чернеющая  мгла.
Им  странствовать  пришлось  уныло,
И  вместе  прятаться  от  зла.

Но  Белоснежка  вдруг  уснула
И  поцелуй  дарить  пришлось.
И  бледных  губ  любовь  коснулась,
Боль  горечи  горячих  слёз.

В  союзе  двух  таится  сила
В  скрещенье  взглядов  играет  кровь.
Колдунье  нож,  она  вонзила,
Престол  отца  вернула  вновь.
Сергей  Мат012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370509
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.10.2012

Старый дом.

Рука  замерла  на  дощатой  двери
Старинный,  холодный  дом  сжался  внутри.
Он  тысячи  лет  ненадёжно  скрипел,
И  ветхая  дверь  полетела  с  петель.

Сквозняк  по  щелям  как  хозяин  свистит,
Жестоко  за  окна  разбитые  мстит.
И  фото  к  ногам  притащил  издали,  
По  полу,  не  знавшему  женской  руки.

Ты  робко  топталась,  зайдя  на  порог,
Боясь  уходить  от  привычных  дорог.
Каминная  полка  и  рамка  есть  слева,
Шепнула:--  Входи  ты  моя  королева.

И  миг,  предрешённый  внезапно  лови.
Разлука  предлог  для  старой  любви.  
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370169
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.10.2012

Галине Недашковской.

Дай  поцелую  в  имя,
Пусть  не  ревнует  дочь.
Наше  общее  время
Ненадёжная  ночь.

Толи  страстью  ударит,
Толи  обиды  налёт.  
Негу  сердца  подарит,
И  любовью  нальёт.

Дай  поцелую  в  губы
Меня  не  гони  прочь.
Нас  надежда  сгубит,
И  не  выручит  ночь.

И  раскинувшись  платьем,
На  постели  без  дна.  
Мы  пальцы  сплетаем,
И  не  спим  допоздна.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369883
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.10.2012

Подайте нищему поэту.

Подайте  нищему  поэту,
На  горькой  водочки  стакан.
Подбросьте  звонкую  монету,
Во  имя  всех  святых  икон.

Стою  пред  вами  преклонено,
У  ваших  самых  чистых  стоп.
Пускай  печален,  всё  же  клоун
Владыка  стихотворных  стоп.

Копейку  дайте  для  поэта,
Во  славу  мировых  святых.
Не  ради  пресного  куплета,
Во  имя  радостей  простых.

За  грош  один,  я  все  на  свете,  
Прощу  смертельные  грехи.
И  укажу  в  небесной  смете,
Что  вы  отдали  все  долги.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369465
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.10.2012

Зеркало последнего поэта.

Зеркало  последнего  поэта,
Как  икона  без  стекла.
Взяла  чувства  из  мольберта,
В  плащаницу  облекла.

И  сияет  куполами,
В  переливах  звонких  сфер.
И  клубится  облаками,
В  странных  образах  химер.

Тропы  и  дороги  плохи;
Все  вопросы  без  ответа.
Отражает  миг  эпохи
Блик  таинственного  света.

Зеркало  последнего  поэта…
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369155
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.10.2012

Десятий замок.

По  тощим  доскам  горбыля,
Идёт  к  реке,  старея  время.
И  нет  второго  костыля,
Вогнать  судьбе  на  пару  стремя.

Загнать    с  галопа  прямо  в  чал,
Без  сил    упасть  с  подмостков  кладки.
И  разогнав  кругами  вал,
Нырнуть  к  волне  в  азарте    схватки.

Коснуться  гроздей  пузырей,
Дотронуться  до  дна  руками.
И  на  поверхность  всплыть  скорей,
Где  жизнь  расходится  кругами.
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369140
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.10.2012

Режиссёр-постановщик.

Здесь  мёрзнут  чувства,  нету  мысли,
Ненужно  думать  и  гореть.
Лбы  с  шеей  сонно  в  ящик  свисли,
Мы  фантазировать  забудем  впредь.

Рефлексы  правят  тут  бездумно,
И  ловит  взгляд  телеэкран.
Захочешь  выпить  ты  безумно,
Когда  поймёшь,  что  ты  баран.

Тебя  эфир  ведёт  за  ухо.
Не  помогает  выбрать  пульт.
Лишь  про  себя  отметишь  сухо:
Однообразна  телемуть.

Но  вновь  завидев  телевизор,
Включаешь  голубой  экран.
Отмеряв  время,  как  провизор,
Бежишь  от  пауз  для  реклам.

А  век  скользит  между  антенны,
Реальность  мира  за    стеклом.
Тебя  же  охраняют  стены,
И  вечный  жизненный  облом.

А  новости  рубают  грубо;
Сначала  в  дых,  потом  под  нос.
Струя  строкой  бегущей  тупо,
Наносят  в  головы  понос.

За  титром  прячется  продюсер,
Он  любит  бабками  сношать.
И  режиссер  навалит  бисер,
Накормит  запахом  лапши.

А  диктор,  всё  талдычит  новость,
Как  бог  читая  монитор.
Скажу  продав  охотно  совесть:
Эфир,  снимаемся,    мотор.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368993
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 06.10.2012

Осенний Питер.

Осенний  Питер  улицы  и  крыши,
Всё  спряталось  под  сенью  облаков.
Я  рано  утром  мостовые  слышу,
Под  звон  трамваев,  в  стуке  каблуков.

О,  этот  город  мне  дарован  свыше.
Он  плавно  в  руки  мне  упал  с  небес.
И  я  бегу  во  сне  по  мокрым  крышам,
Вдыхая  в  грудь  туманов  горьких  смесь.

Легко  запутать  чувства  в  зыбкой  неге
В  бреду  адмиралтейскою  иглойє
Проспектами  хожу  стирая  ноги
Бегу  за  ускользающей  волной.

О,  город  я  увяз  в  ночных  туманах,
В  скользящей  прелести  седых  мостов.
Утоп  в  прозрачных,  полусонных  скверах.
Волной  растаял  между  берегов.

И  пролетев  родными  площадями,
Упал  листом  на  камни  мостовой.
Чтоб  ощутить  как  мерными  шагами,
Шуршат  ветра  сусальною  листвой.

Я  обожаю  спальные  районы
Коробки  из  бетонных  серых  груд.
И  матами  заплёванные  стены,
Мурашек  безысходный  тщетный  труд.

И  за  разрушенной  котельной  надпись:
Её,  в  субботу  Гоблин  обновил.
Сюжет  простой  и  незатейлив  смысл,
В  котельной    на  Камчатке  Витька  был.
 
И  пусть  меня  прохожий  упрекает,
Что  в  сердце  отпечатался  моём.
Без  ложных  отступлений  и  поправок,
Мой  город  полный  жизни  до  краёв.
Сергей  Мат08г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368872
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 05.10.2012

Прожорливо не только время.

Прожорливо  не  только  время,
А  голод  совсем  не  тётка.
Уныло  тянешь  своё  бремя,
И  режешь  чёрный  хлеб  к  селёдке.

А  за  окном,  летят  орбиты,
И  космонавтов  тянет  ввысь.      
А  за  стеклом,  душа  открыта,
И  нету  за  спиною  крыс.
Сергей    Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368545
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.10.2012

Двадцать десять.

Сегодня  двадцать  десять
Эпохи  новой  дни.
Не  лезут,  они  дескать,
В  ворота  ни  одни.

И  не  напялить  шляпу,
Не  подогнать  размер.
Нам  рты  заткнули  кляпом,
Отняв  от  высших  сфер.

И  всё  технологично,
Мелькает  монитор.
Но  врут  аналогично,
В  надежде  на  восторг.

А  мы  как  овцы  сиры,
Мы  как  быки  метём.
В  прицеле,  будто  в  тире,
К  означенным  местам.

В  цепях  идём  по  кругу,
Звеня  чужим  звеном.
И  помогаем  другу,
Катится  грязным  дном.

Но  выскочить,  из  плена
Подонкам  не  дано.
Судьба  одна  измена
Падение  на  дно.

Сегодня  двадцать  десять,
Опять  как  в  старину.
Нас  лозунгами  бесят,
И  лечат  всю  страну.  
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368504
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 04.10.2012

На столе стопарик водки.

На  столе  стопарик  водки,
Из  закуски  помидор.
Чёрный  хлеб,  кусок  селёдки,
Бритвенный  стоит  набор.

По  утрам  встаю  я  бодро,
Умываюсь  иногда.  
Одеваю  галстук    гордо.
Брею  лезвием  года.

И  ложатся  они  скромно,
Как  один  к  моим  ногам.
Кушать  я  привык  скоромно,
Пресное  к  моим  плодам.

И  иду  на  площадь  лихо,
Заворачивая  каблуки.
Там  давно  царит  шумиха,
Строят  выборцов  полки.

Подпоясался  и  я  на  крики
Лозунгом  рублю  сплеча.
Мы  бушуем  словно  реки,
С  гребли  падаем  летя.

Мы  обрушим  силу  века,
На  хребет  народных  масс.
Мы  изымем  человека,
Слепим  нацию  из  вас.

На  столе  стопарик  водки,
В  мыслях  горькая  плита.
Пусть  дерут  другие  глотки,
А  мои  прошли  лета.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368478
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 03.10.2012

И ты ребёнок Робеспьера.

И  ты  ребёнок  Робеспьера,  
Всё,  тычешь  мне,  игрушечным  мечом.
И  уверяешь,  что  изящные  манеры
Простительны,  эпохе  ставшей  палачом.

И  кровь  стекает  с  плахи,
Восходит  красная  заря.
Одеты  в  солдафонские  рубахи
Поклонники  рабочего  царя.

И  под  прицелом  маршируют  зэки,
Товарищ  ты  убогий  арестант.
Стукачество  прославлено  навеки,
Как  самый  нужный  в  стране  талант.

Миллионы  кровью  моют  храм,
Смывая  фрески  с  древних  стен.
Народов  воля,  сломана  голодомором,
Во  имя  никому  ненужных  перемен.  

И  ты  ребёнок  Робеспьера,  
Суёшь  в  лицо  коммунистический  декрет.
Где  каждому  крестьянину  по  вере
Клочок  земли  и  деревянный  крест.
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368300
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 03.10.2012

Не каждому дано.

Не  каждому  дано,
Переть  как  танк.
Когда  закончились  патроны,
Идти  ва-банк.
Собравшись  с  духом,
И  силой  веры
Подпрыгнуть  в  небо,
Дотронуться  до  звёзд.

Не  каждому  дано;
Нести  свой  крест  
Горбатя  спину,
И  сунув  голову  в  петлю
Спокойно  умереть
За  правду  мира.
Сергей  Мат  99г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367721
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.09.2012

Снова новые чекисты.

Снова  новые  чекисты,  
Ладят  культ  стукачества.  
Утверждая,  что  марксисты,  
Власть  отдали  начисто.  

Часто  старые  мотивы,  
В  их  делах  послышаться.  
И  привычны  образины,  
Над  страною  кичаться.  

Вижу,  дежавю  по  ящику,  
Беды  принесла  Америка.  
Но  ведь  не  она  пропащую,  
Нам  судьбу  отмеряла.  
Сергей  Мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367708
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 30.09.2012

Я пью тебя.

Я  пью  тебя,
Из  влажных  губ,
Как  чашу.
Наполняя  сердце,
Из  амфоры  вина
Твоих  желаний.

И  пьяный  мёд
Нектар  богов,
Твоя  любовь
Мне  утоляет  жажду.
 
И  вдохновляя  на  стихи
Взрывает  душу
Семирамидой  страсти.
Сергей  Мат  00г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337160
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 13.05.2012

На Чистых.

Оставлю  свой  свитер  на  Чистых,
И  ноги  избавлю  от  башмаков.
Не  стану  прощать  я  нацистских,
Замашек  властей  дураков.

Пройдуся  по  линии  фронта
Горячих  свободой  людей.  
Мне  тонкая  белая  лента
Дороже  от  властных  плетей.

Пусть  лупят  по  голому  торсу,
Спины  не  отдам  подлецу.
В  свободе  не  будет  нам  толку
Дрожать  получив  по  лицу.  

Сгибаться  не  стану  под  глупость,
Под  хамский  ОМОНа  напор.
Ведь  выборы--  это  не  тупость,
Обычный  гражданский  набор.

Горячее  вольное  сердце,
И  ветер  застыл  в  волосах.
Свобода  в  открытые  дверцы
Трезвонит    на  все  голоса.

И  я,  распахнувшись  руками,
Пришедших  всех-всех  обниму.
Чтоб  с  чистыми  вместе  прудами,
Мы  к  взгляду  пришли  одному.

В  свой  твитер  смотрю  я  на  Чистых,  
Так  много  в    стране  перемен.
Но  в  сильных  руках  нацистских,
Сжимается  с  бляхой  ремень.
Сергей  Мат012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336752
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 12.05.2012

Армия труzzов. .

Листочек  острее  от  бритвы,
А  пуля  растрата  свинца.
Ненужно  бессмысленной  битвы,
Во  имя  златого  венца.
 
Я  власть  на  корню  презираю
Продажность  и  алчную  суть.
Пускай  роzzияне  прозреют,
И  чистую  совесть  спасут.

Но  батюшка  царь  в  беспределе,
За  деньги  всё  можно  купить.
Так  было  ещё  до  прадеда
Традиции  трудно  забыть.

Твой  мир  поделённый  на  гоев,
За  тридцать  монет  серебра.
И  эпос  кровавых  героев
Вам  служит  знаменьем  добра.
 
За  доблесть  оружию  слава,
В  почёте  всемирный  палач.
Украшенный  одами  слова,
Что  глушат  отчаянный  плач,

Пеняя  на  страшные  беды
Озлобленность  вражеских  свор,
Глотать  не  придется  обиды,
Причина  найдётся  для  свар.

Роzzия  с  оружием  в  деле
Кровавый  грядёт  передел.
И  зиждется  в  слабом  теле
Надежда,  что  —  это  предел.

Но  бойня  границ  не  имеет,
Дай  только  сорваться  с  цепи.
И  мёртвые  кости  омоет
Волна  беспощадной  цены.

Здесь  миг  как  осколок  снаряда,
У  крови  коричневый  цвет.
А  жизнь  в  камуфляжных  нарядах,
Кружится  на  красный  свет.

Тут  воин  возможность  лелеет,
Подохнуть  за  Родину  мать.
А  если  от  ран  заболеет,
До  смерти  её  донимать.

Пусть  падают  бомбы-кассеты,
На  жителей,  кто  уцелел.
Медали  дают  за  ракеты,
За  точность  наводки  на  цель.

Им  орден  за  храбрость  на  руки
Заслуженный  дар  подлецу.
Букетом  из  роз  для  науки,
С  размаху  удар  по  лицу.

Убийца  умелый  в  почёте
А  Путин  великий  герой.
За  орден  поставят  печати,
И  трупы  ложатся  горой.

С  войной,  маршируют  солдаты,
Костями  под  пули  ложась.
А  матери  плачут  у  даты,
Придётся  им  новых  рожать.

Листочек  дороже  отчизны,
В  стране  незапятнанных  грез.
Ненавижу  войну  при  жизни
Не  могу  сдержать  от  слез.
Сергей  Мат012

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334417
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.05.2012

Vоенная кукла.

Сегодня  в  военные  куклы,
А  завтра  в  живые  мишени.
Пускают  свинцовые  пули,
С  голов  вышибая  мигрени.

И  берцовый  марш  Мендельсона,
Венчает  zетсвастику  с  верой.
В  единстве  кликушного  стона,
Грозятся  нам  крайней  мерой.

И  путая  силу  с  моралью,
Бездушной  орды  поколений.
Сегодня  свобода  за  гранью,
А  завтра  мы  на  коленях.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332718
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.04.2012

ZомбиVата.

Ты  объявил  войну  соседу.
Под  клич  всполошенной  толпы.
Поверил  в  быструю  победу,
Повергнув  мирные  столпы.

Потоки  армии  стальные,
Равняют  мир  до  черноты.
И  все  желания  больные,
Исполнят  вмиг  до  тошноты.

Да,  бойня  дело  непростое
Её  не  каждый  сможет  пережить.
Любые  планы  враз  расстроит,
Научит  жизнью  дорожить.

Страх  смирно  голову  положит,
На  плаху,  или  на  алтарь.
Пусть  станут  несколько  моложе,
Поводыри  твоих  отар.

Но  на  войне  не  без  убытка,
Кто  честь,  кто  ноги  потерял.
И  на  последнего  ублюдка,
Имеется  материал.

Твой  стол  орудие  убийства,
Твоё  оружие  печать.
Пускатель  всех  на  свете  действий
"Ура",  тирану  прокричать.

Здесь  всё  под  скатертью  хранится,
Грехи,  огрехи  и  дела.
Пронумерованы  страницы,
По  биркам  мёртвые  тела.

А  самые  способные  наветы,
Под  грифом  тайны  подлеца.
Легко  узнаю  всё  на  свете,
От  анонимного  лица.

Пусть  богом  обзывают  люди,
Царём  считают  простаки.
Ты  им  порядок  поднёс  на  блюде,
Им  ненужны  другие  мастаки.

Ты  лжешь  в  лицо  соседу,
Чтоб  скрыть  обличье  мертвеца.
В  надежде  на  фальшивую  победу,
Убийца  в  тоге  мудреца.
Сергей  Мат  2011

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332392
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.04.2012

Предпоследний забег.

На  нищие  орды  плевать,
Пускай  возбухают  сами.
Мне  тёплая  ближе  кровать
Дурацкой  глобальной  драмы.

Желудок  кормит  не  рот,
Зря  руки  мозолями  стёрты.
Молчит  подуставший  народ
Царя  ожидает  смерти,

Ты  только  умри,  супостат,
Мы  горло  потешим  на  славу.
Свобода  нам  будет  под-стать,
Её  заслужили  по  праву.

Мы  новый  построим  строй,
Сметая  чужие  порядки.
И  волю  воздвигнем  на  трон
Господ,  побеждая  в  схватке.

Наполним  кормушки  в  хлевах,
Нагреем  мы  тёплое  место.
Но  смелость  толпы  на  словах
Мы  видно  из  рыхлого  теста.

Рантье  воспевают  труд,
По  ящику  деньги  во  славе.
Чинуши  нещадно  всё  прут,
В  их  честность  мне  верится  слабо.

За  родину  кошель  дают,
Стос  акций  подсунув  под  скатерть.
И  в  брюхе  уютных  кают
Страну  отправляют  на  паперть.

А  мне  опостылела  жизнь,—
Что  так  пробегает  не  бегло.
Боюсь  оставаться  один,
В  своём  предпоследнем  забеге.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329717
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 12.04.2012

Латунь.

С  отливом  латунным
Ржавеешь  на  солнце.
Вся  жизнь  на  ладони
До  самого  донца.  

Поспела  олива
Оттенком  кожи.
Ты  взором  игриво
Доводишь  до  дрожи.  

Как  ангел  латунный
Ниспосланный  небом.
Ты  вечером  лунным,
Мне  отдана  слепо.  

Сжимая  ладони,
Под  самое  сердце.
Целуешь  бездумно,
Острее,  и  с  перцем.  

И  миг  продлевая,
Касаемся  нежно.
Мы  в  уши  вливаем
Пустые  надежды.  

Нетронули  души
Любовным  порывом.
Мы  дышим  на  суше
Беспомощной  рыбой.  

Изыскано,  больно
Мы  режем  по  вере.
Толкуя  привольно,
Причину  доверия.  

О  правде  ни  слова,
Враньё  откровенно.
Сгораем  мы  снова,
От  лжи  внутривенной.  

И  бьёмся,  как  птицы
В  сетях  откровений.
Смыкая  ресницы
Силками  измены.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328358
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2012

Ода измене.

Галант,—  я,  видать    никудышный,
Дарить  забываю  цветы.
И  с  другом  своим  закадычным
Мы  с  жёнами    счёты  свели.  

Пускай,  нас  теперь  не  погубит
Принцесса  глухого  угла.
Шампусик  бесстыже  пригубит,  
Танцуя  стриптиз  догола.    
 
Мы  в  пьянке  дурные  ребята,  
А  бабы  не  ведают  срам.
По  двое  девчонок  на  брата
И  обе  пьянющие  в  хлам.

Букетом  распушены  розы
Болезнями  целая  рать.
Резина  спасёт  от  угрозы,
Домашним  удачно  соврать.

Подруги  вам  ангел  не  нужен,
Хлебайте  похабную  тварь.
За  деньги  я  буду  вам    нежен,
Ведь  нежные  чувства  товар.

Продамся  за  звонкие  песни
Звенящих  в  кармане  монет.
Я  буду  купюрой  дев  пестить,  
На  ушко  читая  сонет.

Не  будет  романтики  лунной.  
Слова  восхищения  гон…
Сниму  с  девчоночки  клубной
Одежду  раздев  донага  .

А  девка  не  ведает  срама,
По  горло  садится  на    ствол.
Стыда,  не  имея  ни  грамма,    
Под  задом  сгибается  стол.

На  ушко  шепчу  комплименты,
Руками  хватая  за  таз.
Интимности  сладки  моменты,
Когда  плоть  решает  за  нас.

А  утром  сбегая  с  квартиры
Трофеем  в  кармане  трусы.
В  родном  улыбнусь  квартале;
Женой  перестану  грустить.

Любовник  видать  никудышный,
Но  и  муж  плохой  из  меня.
Дарю  поцелуйчик  воздушный,  
Другому  теперь  изменяй.
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324493
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 23.03.2012

Моя сволочная натура.

Моя,  сволочная  натура,
Желает  от  женщин  утех.  
И  если  женится  на  дуре,
Легко  завоюет  успех.

Можно  как  в  масле  кататься,
Кочуя  по  нежным  сердцам.
Как  рыбка  в  реке  искупаться,
Светится  и  счастьем  мерцать.

Чем  меньше  девчонок  ты  ценишь.
Тем  громче  в  экстазе  орут.
Им  нежное  чувство  фетиш,
На  клочья  его  разорвут.

В  брелках  собираю  на  нити,
Как  бусы  низаю  я  страсть.
Я  женской  натуры  ценитель,
Бросаю  её  на  матрас.

И  смятое  платье  ложится,
На  грязный  не  вымытый  пол.
А  комната  дико  кружится,
Когда  добавляю  напор.

Люблю,  сволочную  натуру
Ночных  обожаю  гостей.
Кипящую  температуру
Бурлящих  окропом  страстей.
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324236
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 22.03.2012

Роза ветров.

Хотел  разорваться  на  части  я,
Поближе  увидеть  нутро.
Попозже—      искушав    причастия
Распяться    на  розе  ветров.

Но  веры  в  душе  не  хватает,  
И  страхи  сжирают  умы,
Напрасная  жизнь  обретает
Колючие  стены  тюрьмы.

А  в  сердце  глубоки  пороки,  
И  разум  жаждет  страстей.
У  сада  застыв  на  пороге,    
К  любви  запрыгну  в  постель.

Сегодня  себя  потеряю,
Сжимая  любимой  крыло.
Я  с  ней  раскинусь  у  рая,  
У  неба  упав  на  крыльцо.

И  пусть  я  останусь  без  цели
Бесцельно  пребуду  в  любви.
Зато  мы  останемся  целы,
С  диагнозом  страсти  в  крови.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323406
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 19.03.2012

Плёвое дело любовь.

Плёвое  дело  любовь,
Каждый  берётся  любить.
Боже  заранее  избавь,
Сердце  от  страсти  сгубить.

В  горле  заклякли  слова,
Мысли  запутали  мозг.  
Нового  чувства  глава.
Началась  с  глупых    угроз.  

Маска  скрывает  лицо
Блеском  из  влажных  слёз.
К  скулам  прилипла  пыльца
Мокрой  гримасой  как  срез.

Больно  на  память  крошит
Опыт  прожитых  измен.
В  страхе  топорщится  щит,
Дрожью  вскрываясь  из  вен.

Мякнет  морщиной  лицо,
Ищет  во  времени  брод.
Вертит  судьбы  колесо
Прежних  страстей  оборот.

Плёвое  дело  любовь,
Лживо  придётся  сгубить.
Миг  превращенья  рабов,
В  птиц,  что  способны  любить.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322743
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.03.2012

От Парижа до Катманду.

Тебя  люблю  и  обожаю,
Целуя  нежно  в  грудь.
Немножко  даже  уважаю,
За  твой  постельный  труд.

Бывает  чуточку  обидно,
Когда  городишь  ерунду.
Ведь  и  слепому  даже  видно,
Париж  далёк  от  Катманду.

Тебе  французская  столица
Дороже  всех  иных  миров.
А  мне  охота  удалиться,
От  оргий  и  чумных  пиров.

Там  где  крылом  ласкает  птица
Вершин  заоблачную  даль.
Боясь  с  небес,  спустится,
На  кряжи  острозубых  скал.

Там  где  стеной  преграды,
Вгоняют  в  ногти  каменную  пыль.
Не  ради  славы  и  награды,
Для  вечных  гор  слагают  быль.

А  здесь  привычны  пересуды,
Среди  испачканных  червей.
И  жизнь  подносится  на  блюде,
Как  телешоу  наших  дней.

Париж  пускай  без  нас  гарцует.
На  Катманду  забыт  билет.
В  виске  отверстие  рисует,
Ещё  горячий  пистолет.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322452
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 16.03.2012

Охота.

Сегодня  наверно  я  скисну,
Взаправду,  внезапно  умру.
В  инете  обрыдло  мне  виснуть,
Стихами  писать  про  муру.

Охота  с  боями  на  залпы,
И  в  двери  ломиться  к  Нему.
За  деньги  взобраться  на  Альпы,
Небес  покорять  синеву.

Охота  лететь  с  журавлями,
Пронзив  облака  как  сверло.
Гордится  своими  орлами,
Которым  поставил  крыло.

Охота  обычным  прохожим,
Ногами  пройтись  на  бульвар.
И  встрять  с  бестолковым  учёным,
В  ненужный  ему  разговор.

Но  виснет  мой  мозг  в  интернете.
Провайдера  чуть  проучу.
Пусть  трафиком  бьют  по  монете,
Я  жизнь  за  окном  получу.
Сергей  Мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322166
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.03.2012

Памир.

Мост  радуги  иного  мира,
В  скользящей  дымке  голых  скал.
Подарок  древнего  кумира,
Указывает  путь  в  Олгал.

Сияет  с  неба  свет  лучистый.
Сверкают  шапки  синих  гор.
Младенец  в  колыбели  чистый,
Пред  высью  обнажён  и  гол.

Безропотно  отдам  полмира,
За  риск  обрушится  со  скал.
И  у  подножия  Памира,
Увижу  смерти  злой  оскал.
Сергей  Мат11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322015
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 15.03.2012

Красной гривой рассвет

Красной  гривой  рассвет
Расхристался  накрест.
И  рубахой  из  туч,
Опоясался  луч.

Луг  зелёный  и  лес
Синь  реки  до  небес.
Да  белёсой  до  слёз
Дымка  мелом  взялась.

Ах,  как  жить  хорошо,
На  родной  стороне.
Каждым  мигом  дрожа,
От  души  без  вранья.
Сергей  Мат11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321562
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 13.03.2012

Падает небо на степи.

Падает  небо  на  степи,
Солнца  сжигая  мосты.
Пеплом  ложатся  на  стопы,
Пыльной  дороги  версты.

Курева  смерчей  столбами.
Мерно  мотаю  тропу.
С  ветром  ударимся  лбами
Волос  ему  потреплю.

Мне  бы  идти  бесконечно,
Глядя  в  закатный  пустырь.
Время  летит  быстротечно,
Жизнью  потёртый  пунктир.
Сергей  Мат11

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321415
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 13.03.2012

Терновник.

Терновник  на  шее,
Измученность  в  теле.
Ложится  мишенью,
На  сердце  как  тени.

И  ад  восклицает!
Сжимаясь  на  горле…
Эдем  порицает,
Ветвями  по  морде.

Шипов  акведуки,
Толкаются  в  небо.
Под  гласные  звуки,
Впиваясь  под  нёбо.

И  воплем  в  пустыне
Словами  пророка.
Вдруг  пекло  остынет,
В  мгновение  ока.

О  сердца  спаситель!
Прости  за  пороки.
И  боли  носитель,
Возьми  на  поруки.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321259
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 12.03.2012

Написано в Евангелии.

Мы,  точно  знаем,  как  положено.
Лапшу  внимаем  как  птенцы.
И  рты  открытые  положено,
Разжёванные  истины.

Мораль  любить  обязаны,
Чужих  порядков  кабалу.
Мы  круговой  порукой  связаны,
Под  дудку  пляшем  на  балу.

Тихонько  тянемся  по  ниточке,
Таща  друг  друга  прямо  в  ад.
По  скользкой  мокрой  плиточке,
Под  током  в  миллионы  ватт.

Заждались,  нас  на  пышной  лестнице;
Все,  в  униформе  сатаны.
С  щипцами  палача  кудесницы.
Чтобы  залить  смолы  в  штаны.

А  где  обещанные  ангелы,
И  справедливый  в  небе  край.
Ведь,  нам,  написано  в  Евангелии,
В  покорности,  смиренным  рай.
Сергей  мат2010

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321253
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 12.03.2012

Аура.

Твой  лик,  бледнеет  утомлённый,
Как  сонная  с  утра  звезда.
Я  нимбом  тмяным  изумлённый,
В  обличье  южного  креста.

Пылает  мерно  в  ореоле
Дыханьем  спящего  агнца.
Как  диадема  Ориона,
Над  знаком  грозного  Тельца.

Плеяды  в  ночь  струятся  тихо,
Касаясь  нежного  лица.
Как  будто  берегут  от  лиха,
Дитя  небесного  отца.
Сергей  мат09г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320993
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.03.2012