| Сторінки (1/32): | « | 1 | » |
Наші жили дрижали від вітру
альтовими струнами,
у осінньому присмерку
чайки надсадно кричали.
Ми ступали по берегу
вкритому стертими рунами
і шукали полишені
кимось, не наші, причали,
і ступали по берегу
наче вугіллі багряному,
без поваги, наосліп,
гуму повітря рвали.
Хтось загруз у петлі,
як в безвиході я тону.
Ми шукали полишені
кимось, не наші, причали.
Кораблі, наче бидло
останнєє, мірялись щоглами
і, не дивлячись в слід нам,
тихо бортами хитали.
На їх відповідь вже
не шукали питання ми,
а шукали полишені
кимось, не наші, причали.
Посивіли світанками ті,
хто лишився одним із нас,
віднайшовши пустими
очима баж́ане. Мовчали.
І тоді змилостивилось море,
проковтнувши в раз
непотрібні тепер
і полишені кимось причали.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150666
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.10.2009
остро заточенным карандашом подвожу черту,
что-то случилось с моим восприятием или миром,
из всех предлагаемых вариаций выбираю ту,
которая заканчивается куревом или киром,
иль разговором безалаберным, ни о чем,
в смысле ни о чем конкретно, главное в счет работы,
а то оторвешься от коллектива, назовешься чмом,
непотребным человечишкой или жмотом.
задумавшись, непредвзято, решаю, что воровать не грех,
а задуматься, безусловно, самое время,
когда своруешь ни у кого, или, там, у всех,
то это и не воровство вовсе, а бизнес, приобретение.
какая, в общем, то разница чем умирают твои дела –
счет тебе выпишут махом и по-бухгалтерски точно,
и даже если кривая куда-то тебя далеко завела
все равно выпишут, не в присутствии, так заочно.
и вот тогда доказывай, если дурак, что не рыж,
посыпайся пеплом, дергай пучком волосья,
сожалей, что ждал милостей, а нахватался грыж,
что со своим мещанством непроходимо сросся.
я ж, в забубеньи этом, сам объявляю взлет –
где верх, где низ, где лево, кому быть с приветом
и даже если курносая мне внезапно повестку пошлет
совершенно несложно будет остановится на этом
вот только черта моя выкручивается, идет на загиб,
постепенно, всерьёз замыкаясь графитовым кругом
щуриться, спрашивает, что же ты братец за тип,
лишь посторонний, а мог же – отцом быть, другом,
что ж ты профукал дар божий, бестолочь, на маету,
воздух зря портил, рвал на груди рубаху
остро заточенным карандашом подвожу черту,
а грифель крошится и осыпается прахом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142235
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.08.2009
вероятно, стандартность встречается не
так уж часто, как хочется верить.
я стою, ковыряю замазку в окне,
ты потупилась где-то у двери.
нам совсем невдомек, почему перебор
выпал в руку, зашли ведь из бУбей.
почему не сантехник я или шофер,
почему напиваюсь по будням,
почему каждый день тянет с новой строки,
даже если канистры пустые,
не бросаю курить, не желаю на ski,
обзываю поэтов – «мессии»,
почему лишь по встречной брести полосе
если поза нелепа, избита.
вероятно причисленность к лику "как все"
пол-удачи успешности быта,
вероятно, стандартность встречается на
пополам с жуткой примесью серы…
я никак не могу отойти от окна,
и дышу, и рисую на сером.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131539
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 27.05.2009
На скін зими пишу собі листи.
Ретельно. Без зворотної адреси.
Про те, що і Париж не вартий меси,
і Рим давно розграбував не ти.
В містах нових будуються дахи
все ближче до неголеного неба,
навшпиньки, коли виникне потреба,
до нього доторкнуться дітлахи.
Ці вулиці, широкі і прямі,
вже не зміять провулків,
ненароком
підлога площ розмінюється кроком,
а стеля вся у дротянім ярмі.
Тягучим і підступним «тет-а-тет» кав’ярні поять,
спокоєм хвилинним,
як жаль, що моїх дощечок із глини
не передасть місцевий Інтернет.
Лиш тільки пізно вранці,
по весні,
поштар будильником загримає у двері
і так банально,
нишком,
на папері -
дві жмені літер висипле мені…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=125498
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.04.2009
Тебя оденут в галстук и костюм,
пропишут, под оркестр, в амбарной книге
и совершенно не придет на ум,
что больше жизнь не стоит с маслом фиги.
Себе, соврав – недорого возьмешь,
обманутыми быть – удел привычный,
в карман дырявый спрятав медный грош –
приобретаешь счастье в жизни личной.
А после, хочешь – лаптем щи хлебай,
танцуй вприсядку, веселись рванина,
удел твой боле не «шалтай-болтай» -
посадишь дерево, родишь и дочь и сына,
построишь дом, чтоб приходить домой,
надежды полотно распяв на пяльцы…
Танцуешь ты счастливый и хмельной,
не чувствуя как холодеют пальцы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119482
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2009
Школа героїв скликає усіх на урок,
знову навчатимуть ліпших науці вмирати,
як карбувати безжалісно кирзовий крок,
як не попасти за правду зненацька за грати.
Як уникати химери розумних облич
і позбуватися тих, хто схиляється низько,
як з пантелику не збитись, горланячи клич,
в жертву приносити рідних, коханих і близьких.
В школі героїв немає часу для утіх –
іспит не іспит, а низка смертельних двобоїв,
правил не буде і завжди один проти всіх
зловить пів фута металу і міру спокою.
Школа героїв навчить як точити мечі,
як витирати травою скривавлене лезо,
люльку палити, вдихнувши вогонь зі свічі,
в п’яному світі лишаючись міцно тверезим.
Школа героїв скликає усіх на урок,
більше і більше охочих мистецтва звитяги…
жалить відлунням безжалісно кирзовий крок,
вітер полоще ліниво безвиразні стяги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107852
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008
очень хочется утром промозглым
забежать ненароком в аптеку
у кудесника в белом халате
прикупить на все деньги свободы
в порошках или каплях не важно
можно даже в таблетках округлых
и на вкус и на цвет – параллельно
попадется какая свобода
не затем что ее не хватает
не затем что я сам несвободен
мне совсем наплевать на свободу
просто хочется очень в аптеку
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=99292
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.10.2008
Мои моленья скорбны и напрасны,
я пал нижайше мыслью и челом,
и всяк твердит мне в спину: «Поделом!»,
и меркнут сны.
Злодейства сотворенные ужасны,
но я же осознал…
своим крылом
ночь не коснется глаз. И поделом.
Но меркнут сны.
А на границе мира –
веной (красной)
о горизонт порежется заря…
Ярило духа жаждал я не зря.
Придет покой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=87376
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.08.2008
зверя
что сидит во мне
пытаюсь держать на вожжах –
стригусь бреюсь курю
умеренно потребляя алкоголь
и по возможности вегетарианскую пищу
в женщине вижу личность
а не сексуальный объект
пытаюсь побольше мусорить
и ходить на выборы
подчеркивая свою цивилизованность –
чтоб не вылезал за
мои пределы
сидел глубоко во мне
но иногда это не удается
и когда в новостях
и газетах расскажут
ОПЯТЬ!
СЕГОДНЯ НОЧЬЮ!!
В ПАРКЕ!!!
ЧЕЛОВЕК БЫЛ УКУШЕН хомяком
я улыбнусь смущенно –
извините
не удержал
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84555
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.07.2008
Если вас назовут графоманом, следует, как минимум удивиться. Это все равно, что назвать карпа зеркального королевского – рыбой. Непонятно? Поясню. Некоторые предметы, явления, мы привыкли называть настолько общими понятиями, что подобные определения почти ничего не говорят об объекте.
Это когда-то я думал – ну сказали тебе - графоман, ну и что. А сейчас – э нет! Не все так просто как кажется. Если говорить о страсти к написанию чего-нибудь окололите-ратурного, тогда в подобном изречении есть какая-то толика правды (чего скрывать, бывает грех, лечусь), а если чего-то другого… - вопрос.
Вот лежит у меня отчет за полугодие. Аналитический. Типовой. Документ, жанровый вид которого предполагает такое поле для творчества и полета фантазии, что любой писатель-фантаст или, скажем, поэт – умрут от зависти и влагопотери, посредством слез. Отчет как явление близок к древним эпосам, сагам, былинам, в нем мало от современной реальности, но он должен выглядеть таковой. В общем, вещь славная (объем 150-200 страниц, четырнадцатым таймсом, интервал одинарный), хорошая – а писать НЕ ХОЧЕТСЯ! Не, ну вы представьте себе графомана, которому ПИСАТЬ – НЕ ХОЧЕТСЯ. Нонсенс.
Скажите – болтай-болтай, отчет это отчет. Это вам не рассказ о природе и птичках или стишок о речушке и рыбках. Ладно. Иной пример. До конца дня надо сдать в набор статью, почти научную, о развитии образования (чего развитии? ха-ха) в неких вузах, в некий период. Можно и нужно подойти к материалу творчески (почти цитирую началь-ника), приводить живые примеры, сравнения (почти журналистское расследование – най-ти то, чего, в самом деле, нет), фабулу можно выбрать любую, объем любой («…но имей совесть, не меньше 12 страниц…»), только пиши. Ан нет! Не хочется. Не то, чтобы лень, а НЕ ХОЧЕТСЯ. Никак.
Да что там, подошел тут, намедни, приятель. Напиши, говорит, стих (слышал, ба-луешься), такой-то и такой-то, чтобы было то-то и то-то, очень надо для личных целей. Ради бога. Он еще рассказывает, а я уже начинаю потихоньку соображать – с чего начну, чем закончу, чего вверну для остроты (хотя стихи по заказу пишу очень мало и крайне не-охотно, но тогда настроение было). Только дружбан вдруг возьми да и брякни – постарайся, мол, денег дам. И все. Ба-бам в голове вывеска: «Закрыто на учет». По всему телу желание лениво потянуться. Нет, говорю, не напишу. Неохота. И ушел. Вот так развернулся и ушел. Нет, конечно, сказал ему гут бай, пожал руку. А потом развернулся и ушел. Хотя, в общем, хотел еще поболтать, да и время было. Но ушел. Перехотелось.
Не подумайте, что я чистоплюй, какой, или ханжа. Нет. Миловал бог. Ленив? Ленив естественно. Но в меру – работе это не мешает. Или денег мне не нужно. Спаси и сохрани, не на земле ли живу. Нужно конечно (в смысле бесконечно). Всегда. Но вот так. Против себя не попрешь. А попрешь – все равно боком вылезет.
И так часто. Вроде бы писать можно, и зачастую нужно, иногда просто необходимо, а подчас и выгодно. Но неохота. И какой же я после этого графоман? ВОПРОС.
А потому когда мне в спину, кто-то, тихонько, иногда зло, иногда с иронией… прошипит – ишь графоман выискался – я про СЕБЯ подумаю: «Нет, не рыба – карп, Сyprinus carpio, королевский особенный, зеркальный. Хорош в сметане, как вариант – с хреном… ».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=76619
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 30.05.2008
Мир убивает нас отсутствием любви.
Мы слишком долго верили в фантомы,
которые создали
визави
оказываясь с правдой незнакомой.
Мир раскрывает нам глаза на то, что есть,
что не подвержено иллюзиям, обману.
Но слишком правда выглядит как месть,
уроки чересчур подобны ранам.
Мир разрушает нас как камень, как песок,
без разницы, души, наличья боли,
и знания,
что наступает срок,
что независим он от веры и от воли.
Мир убивает нас отсутствием…
а мы –
играем в игры слабыми руками
и прячемся на краешке зимы
от бездны, что склоняется над нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=69555
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.04.2008
1
Разнузданность вечерних площадей,
фальшивый свет витрин и трепет в лужах.
Не загоревшийся фонарь как бог простужен
и холоден как мертвый фарисей.
По клавишам брусчатки капель пляс
вдруг отразит мелодию террора,
на почерневших окнах блеск позора
заметен ясно в профиль и анфас,
и неизменностью поросший ход времен.
Так было, есть и очень долго будет,
пока рассвет мгновеньем не разбудит
дневных ворон.
2
Там за рассветом, час дневных ворон,
так, как для крыс – печальный час заката.
На все есть время. Ваш Пигмалион
не лучший отблеск тени Герострата.
Смятение поднимется с плеча.
Рубить не строить. Декаданс на пике.
Дневных ворон сообщество, крича,
Касандрою родится в этом крике.
И заведет разбитый патефон
обличием рабов чумного злата…
Пришел рассвет, и час дневных ворон.
Дай Бог понять их, не страшась заката.
Когда же крысы выйдут на Бродвей
и тени в лужах станут злей и гуще,
заснет рассвет меж куполов церквей,
чтоб завтра снова улыбнулся Сущий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65554
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.03.2008
Этот город словно конвоир.
Фонари – прожектора на вышках.
Россыпью звонков расчерчен мир,
отблесками хищных фотовспышек.
По стенам – пробоины окон,
смотрят через стекла, как в прицелы,
визг покрышек, будто чей то стон.
От людей лишь тени, будто цели.
Вне пределов – как стена туман.
Вне запретов – зыбкость как трясина.
Лечь на дно. Хотя бы на диван.
«…умереть, уснуть…», но так, несильно.
А с утра
вдохнуть хмельной поток
новых мыслей,
постоять под душем
солнечных лучей,
проснулся,
смог
улыбнуться,
никого не слушать,
быть собой,
стремительно стареть,
распаляться новими делами,
знать, что «крах», «небытие» и «смерть» –
лишь слова,
придуманные нами…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65413
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2008
Коротка розповідь.
Замріяне лице.
Усмішка тиха.
Погляд мудреця.
Малюнок дива,
зроблений митцем.
Стрілою час.
Недовго до кінця.
Останній штрих.
Застиглий крок юрби.
В руках каміння.
Острах у очах.
Спокійна констатація:
«раби».
Нестримна лють.
Убивство.
Темінь.
Тиша.
Жах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65412
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.03.2008
Мені не вистачило ролі
і я збиваюся із ритму.
На сірому від крові полі
вже не горітиму.
Розсипав наче бісер срібло,
та й досі палить чисті руки.
…я не за гроші…я не бидло…
його на муки…
Як тяжко грати до фіналу,
коли не вистачає ролі,
скоріш в шнурівку чи опалу –
я ще в неволі.
В неволі ролі. Та одначе
завіса скоро цьому болю…
Він бачить, Він усе пробачить…
Лиш мало ролі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.03.2008
бажання бачити наскрізь
людей і речі
все довкола
бажання вирватись із кола
відчувши недвижиму вісь
обридлий пантеон гріха
вректи як пантеон покори
бо ж нехтувати ним не горе
а лиш обрядовість лиха
німе бажання висоти
і сіль перлин в зіницях ранку
лишити тихо на світанку
не побоятись і піти
поволі котиться життя
і тільки від очей Ярила
не приховати відчуття
що все до біса надоїло
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=61832
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2008
Уходить надо раньше, а то
все сложней оттолкнуться на взлете,
будешь думать, что годиков сто
отписал нам всевышний в заботе,
нет резона куда-то спешить,
покидая обласканный купол,
что неплохо и вовсе лишь быть,
быть как все, наподобие кукол.
Уходить надо раньше, а то
жизнь затянет и будет труднее
запахнуть поплотнее пальто,
добровольно повиснуть на рее,
переписывать с новой строки,
начинать с незнакомой дороги,
записаться опять в дураки,
вместо крыльев отращивать ноги.
Жизнь прогнила как старый балкон,
обломиться недолго
и вроде
без тебя полетит под уклон,
что не странно при местной погоде.
И тогда не узнает никто,
что посмел ты груздем называться…
Уходить надо раньше,
а то
ты поверишь,
что можно остаться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59233
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.02.2008
Марудна річ – повторювати сповідь
із мавпячими витрішками
знову
переживати гріх
що прописали
старці єврейські
в книгах струхлявілих
Марудна річ – відтворювати сповідь
словами не поета
безталанно
комусь повідати свої
уявні хиби
коли ти сам вважаєш все не так
Даремно взагалі
іти на сповідь
коли з душі
звалити камінь прагнеш
розповідаючи про гріх –
його ти множиш
і іншого спокушуєш на гріх
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58774
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.02.2008
Медитація цінна сама по собі, -
нове місто в пустелі, на карті спокою,
чи на людному місці – заграда стіною,
чи поранене око, на тяжкім горбі.
Не савадхо-нірванова ціль на чолі,
а крупинками солі шляхи потаємні,
мозкозвихнуті істини, закутки темні
і упалі кашкети задертих голів.
Ціль ніщо, адже коло не має лиця,
а покинути коло – зганьбована шана.
Залишитись стороннім, чи впасти з дивана –
все одно недостойний кінець для митця.
На обочині шляху, що трапився нам,
забуваю ілюзій шматки кольорові,
ніби краплі невчасно упалої крові…
і лишаюсь під небом розораним сам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=58480
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.02.2008
Звичайнісінький ніж
кухонний
загострюєш старанно
миєш ніжно
треш сухим рушником
абсолютно без думки
що він може стати
знаряддям вбивства
Можливо тВого…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57656
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.02.2008
Я першим був
не твій,
в твоїй подобі.
Я грав по правилах,
хоч може і не грав.
Тепер світ за очі,
в пітьму,
з тавром на лобі…
Ти знав, що буде так??? Напевно знав!
Мій дар ішов
від серця і до неба,
та ти зміюці балів сто вперед
даси і виграєш,
благих тобі нетреба,
так нецікаво.
Досить!
Мій черед.
Так, брат живий,
і глас землі не просить.
Не шли туди
круків своїх і гав.
Не буде по написаному.
Досить!
Я – Каїном себе нарік,
а ти програв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56812
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2008
І у серцях
немає нам рятунку
усе вода
і сльози і молитви
що заливає
згарища і битви
пустим жалом
жахів хмільного трунку
В серцях у наших
звалище рахунків
бажань невтілених
і правди нам не треба
ілюзій гори скніють
просто неба
на склі в мороз
малюють візерунки
І так живемо
показно сміливі
в публічності
слова кидаєм лунко
та у серцях
немає нам рятунку
А замки із піску
змітає злива
Весною ж ледь помітно полохливо
крізь лід росте чи совість чи сумління
та ми наверх навалюєм каміння
щоб замки із піску змітала злива
І у серцях наших
немає рятунку нам ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=56011
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.01.2008
1.
Все більшає справ початих, і все меншає – закінчених, в цьому мабуть і познача-ється вік. Чи то лише один привід поскиглити? Все рівно. Від усього є панацея. Декілька. Або остання. Я.
Північне місто в своїх звичайних клопотах не помітило як я ступив в осінь вечір-нього перону. Лиш вітер, ще не зовсім оскаженіло, прогнався мимо, розмітаючи під нога-ми сміття і опале листя. Почав накрапати невеликий дощ. Провінція поспішала додому. Сутінки запалювали перші ліхтарі, хоча сонце ще не встигло втекти назавжди.
Тоді, з самого початку, у цього міста ще був час, - безліч хвилин, роздумів; а мо-жливо і шанс щось зробити. Та часи міняються як сніг на голову. Тепер всі вони заклопо-тані, як мене відси спровадити. Дарма.
Так часи міняються, часи міняють… Слава богу, що звичайним людям не знати, напевно, як то буде далі, а то б мене не роздумуючи повісили. Хе-хе! Та все це буде лише згодом. А тепер лише я, промінчики призахідного сонця, промінчики ліхтарів, пустий пе-рон і напис червоною фарбою: «Вихід в місто».
На сходах вокзалу я припалив останню цигарку і викинув геть пусту зім’яту пач-ку, останні сумніви та сопливе: «… а може нетреба…?» В кінці кінців і тут має щось ста-тися. Кожен повинен мати право на свій, конкретно взятий, кінець світу. Кожен поВИ-НЕН… Отже вперед!
В дійсності становище справ було не настільки поганим. Як хотілося б. Так-так. Можливо ще відбудеться парою шибениць чи святковим тортом. А можливо прийдеться попрацювати на совість. Повинні ж вони впевнитись, що совість існує. Повинні. Повинні у всьому. Хоча б у тому, що довели себе до крайнощів. До мого приїзду.
2.
Ритуальна контора «Остання шана» розташовувалась в будинку Центрального міського реанімаційного центру. Зважаючи на сувору пишність фасаду, золотом і марму-ром оздоблений вхід, можна було зразу ж зрозуміти, що справа її хазяїна росте і процвітає.
Над дверима нявкнув дзвіночок і я опинився в просторій, тьмяно освітленій, кім-наті, з високими дубовими панелями на стінах. По кутках було непевно розставлено кіль-ка дорогих шкіряних диванів і крісел. Від невеликої конторки червоного дерева до мене наближався суб’єкт в пенсне невизначеного віку, в пристойному, по-моєму, темно-зеленому костюмі молодіжно-цинічного крою.
- Чим можу служити? – він видавив щось подібне на посмішку.
- Ви Ханс Руддель? Тоді я точно до вас. У справі. Від Іллії Галаведа.
- Х-м, мені здавалось Іллії багато років тому скористався послугами подібної ко-нтори для власних потреб, а ви…?
- Ні, я лише зовні складаю враження глибокої молодості. Я не тільки довгий час знав його, але й навчив усьому, що він умів. Так-так. Це не похвальба. Хоча, власне, мені байдуже, повірите ви мені, чи ні. Головне справа. А від того, що я збираюся запропонува-ти, ви навряд чи відмовитесь.
- Як би вам сказати, я…
- …мене обов’язково послухаєте, мало того, все виконаєте, як я скажу, адже вам не позичати нюху на поживу. А в її появі можете покластися на мене. Так от, - я упіймав під носик, натертого до блиску, черевика, невідомо звідки з’явленого, таргана і старанно розтер його по підлозі, - ви піднімете ціни на свої послуги. Втроє. І поквапитесь забезпе-чити такий же стрибок цін у всіх конторах міста, які спеціалізуються у вашій справі. Тер-міново, бо за безліччю клієнтів уже шкорбає кирпата. А я от-от вирішу у які двері вона зайде.
Погода значно покращала. Сонце світило як навіжене. Без перепон.
3.
Добротна, врівноважена буденність - поганий радник. Бо не радить нічого. Не ра-дує і не радіє. І от коли ви зовсім перестанете думати і будете лише чекати приводу з чого б іще порадіти, в місті, де нічого більше не трапляється, а лиш навіває сон – прийду я. І ви приймете мене не роздумуючи, бо ж думати ви вже не умієте, а я знаю, що вам треба.
Коли у вас уже все є і навіть бажань виникає мало і убого, - прийду я, щоб хоч трохи роз’ятрити вашу фантазію і до кінця перетворити ваш теплий і затишний хлів – в небесний рай. А до раю одна дорога. Можливо я запропоную свою. Але вона буде лише модерновим варіантом усім відомої класики. Страх і любов. Міняємо ніким не доведену «любов», на всіма бачену смерть і маємо мій варіант. А що ви хотіли? Я не напрошувався. Ви самі мене ангажували. Їжте тепер.
4.
Сонне царство вибухнуло. Почалася «Велика лотерея». Варіант не новий, але ще не затяганий.
- Спішіть, спішіть! Купуйте еліксир життя і вічної молодості! Спішіть! Товар сер-тифікований. Для представників адміністрації і органів внутрішніх справ – перша доза безкоштовно. Правила «Великої лотереї» читайте на звороті купона. Програє лише кож-ний десятий. Ви будете один з дев’яти. Всі зібрані кошти підуть в фонд забезпечення ма-лозабезпечених. Спішіть! Спішіть!
Питається, для чого вам вічне життя, коли і в нормальному не знаєте куди подіти час. Ну молодість ще туди-сюди, а вічне життя? Але вони вже не думали, вони не робили цього надто довго. Правила деякі читали, але там все було гаразд: сертифіковано, дозвіл міністра, посилання на відповідні закони, довідки і т.д. Деякі вумники навіть розгледіли, що там в тих правилах написано дрібним шрифтом. Але вони програли першими і поділи-тися своїми відкриттями ні з ким не змогли. Та їм би і не повірили б. Що таке декілька де-сятків смертей в порівнянні з одужанням всіх хворих, що таке корчі кількох на фоні зага-льної ейфорії всіх помолоділих. Коротка пам'ять людська. Один раз уже ж говорили вам – не їжте. Та послухали ви мене. І тепер. Знов.
Всіх захопила радість і фантастична легкість без тягаря постійного чекання не-вмолимого кінця. Ейфорія переростала в істерію і повальне безумство. Мене прилюдно, усім миром проголосили вічним святим, Ісусом і мером міста. Ніхто не звертав уваги, що крім десятих, почали програвати дев’яті і восьмі. Хоронити їх уже не було кому. Бо на кі-нець прийшов повний КІНЕЦЬ, - я оголосив початок «Повального і постійного Свята»…
5.
Деякі руїни ще горіли. Але від більшості піднімався лише сизий, їдкий дим, що ніяк не хотів розсіюватись чи підніматися вище вверх, а стелився майже по землі, змішу-ючись з ранковим туманом і сірим накрапаю чим дощиком.
Останні колони безсмертних, чітко карбуючи крок, потроху покидали площу під гавкіт, тепер бродячих, псів і марширували на захід. Руддель нервово протирав пенсне.
- Так, мій дорогий, так. Хтось має бути у програші. Я вибрав вас. Просто так. Бо хтось повинен програти. Чому б і не ви?
- Ви обіцяли інше…
- Інше? Я обіцяв вам поживу. Тепер усе місто ваше, а роботи хоч відбавляй. Чого ж ви ще хочете? Марширувати у колоні з усіма? Соромтесь. Або щастя, або безсмертя. Одночасно ніяк. Я не Бог. Та і Він навряд чи захотів би допомагати вам вирішувати цю дилему. Він ще не вирішив її для себе. Лишившись таким і тут, ви самі зробили свій вибір, а для мені вже робити нічого.
Я рушив, але з півдороги вернувся:
- Стривайте Ханс. Тримайте - я поклав у його долоню кілька кольорових скелець, - коли мене уже не стане видно, не збувайте час від часу дивитися на сонце.
Брук площі потроху вкривала вода, дощ перетворився у серйозну зливу і за годи-ну лише згорблена фігура з кольоровими скельцями в руці відзначала місце, де багато ві-ків тому була шумлива столиця всіма забутого народу. Наближалася зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55897
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2008
Крилаті фрази відлітають в ірій.
Безкрилі мудреці давно мовчать.
Благим і сірим вже дано по вірі,
і по кутках розбіглась світла рать.
А нехрещеним хочеться потопу,
невибраним так хочеться увись,
та всі шляхи із храму лиш до «шопу»,
і видива давно перевелись.
Можливо треба виполоти грядку,
можливо треба…
та по цій порі
серед робітників нема порядку,
по лікті руки сильних в серебрі.
І загубилися в пісках слова пророків,
і погубилися пророки між усіх,
і чути від землі тремтіння років,
а з неба, між дощів, тихенький сміх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55847
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.01.2008
Проклятая необходимость быть вдвоем,
делить вдвоем
закрытое пространство,
в нем создавая царство
или ханство
и царствовать по очереди в нем.
Проклятый долг неистово любить,
забыв себя, стихи, друзей, знакомых,
не думать, жить в своих законах,
быть вместе, чтобы вместе быть.
Делить вдвоем зашторенный объем,
уже во всем известного мирка,
прекрасно зная то, что лишь пока
мы царствуем по очереди в нем.
А дальше…
видно будет, подождем…
Быть вместе, понимая, что сгораем
или расстаться,
называя раем
проклятую необходимость быть вдвоем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55774
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.01.2008
Металева киця грається клубочком,
металева киця тулиться до ніг.
Мовчазний хазяїн одягнув сорочку –
гострої сокири віднайти не зміг.
Металева киця дивиться лукаво,
металева киця топче перший сніг.
А її господар випив чашку кави –
гострої сокири віднайти не зміг.
Металева киця у кутку злоститься,
хитро мружить очі і гризе поріг.
Пану господарю знов, чомусь, не спиться –
гострої сокири віднайти не зміг.
Та коли закриє сном хазяїн очі,
киця спом`янеться, киця зашипить,
тихо зблисне лезо в прохолоді ночі...
Міцно спить хазяїн, дуже міцно спить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55737
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2008
Ну от і настали нові, фантастичні часи. То б пак нам хотілося, щоб вони були фантастичними. А вони реальні, доцільні і прагматичні. Одна із їхніх випираючих рис – повна відсутність потреби в поетах і поезії. Тобто вони є, і поети і поезія, але місця в новому часі для них нема. Поети - вими-раючий клас, як колись в минулому динозаври, чи колись в майбутньому де-путати.
Поети і поезія як і раніше на передньому краї, але для чого вони там незрозуміло. Щоб бути актуальним і відповідати запитам часу – треба гово-рити в світ щось нове і свіже, революційне, в крайньому разі корисне, в су-часних поезіях нічого подібного немає.
Мішанина слів, образів, ідей – які вже зустрічалися в пристойній лі-тературі не раз і зачовгані до блиску. Все це втілюється, компонується і ком-пілюється давно відомими прийомами. Процент дійсно нового і свіжого мізе-рний.
Подивіться уважно – кожен другий (бо не кожен перший зізнається) постмодерніст, з чого б це? Невже дійсно така популярна течія в мистецтві? Не зовсім. Досконало ні її визначення, ні кордонів не знають навіть профес-сіонали від літератури. Постмодернізм як останній притулок графоманів, не-вдах літератури і негідників. Там можна сховатися.
Або інше – колись, щоб написати пісню, музику клали на вірші, хоч і казали іноді, що „на слова”, тепер же всі пишуть „тексти”. Цей широкий тер-мін, знову ж таки, ні до чого не зобов`язує. Тепер же всі пишуть „тексти”.
Поезія вмирає як античний театр, бо в першу чергу вимирає його гля-дач. Тим, хто приходить йому на зміну поезія не те щоб нецікава, - вони не знають що з цим робити, бо не відають, для чого вона слугує. Народу багато, але в нього інші інтереси. Річ яка б красива не була, але коли не знаходить практичного застосування швидко набридає і її викидають геть.
Напевно варто викинути і поезію, а поетів перекваліфікувати в «упра-вдоми»? Не все так сумно! Століттями напрацьовано чимало гарних речей, і хоч додати чогось подібного наші сучасники уже не в змозі – вони можуть утворити словесний музей – на зразок картинної галереї, де поети будуть екскурсоводами, а вірші і поеми – розмазюканими полотнами. Ходіть, ди-віться, вдихайте – якщо не довго, то забавка нічого.
Можливо кілька десятків років такого життя призведуть до того (хай і зарплата буде як у музейних працівників), що поезія відродиться, стане но-вим провідним мистецтвом – а поети, хто не вимре, перестануть жувати по-лову банальщини, чи нікому незрозумілого авангардизму.
Тоді і повернуться старі і добрі часи, коли навіть у самих натуральних блондинок в сумочці на одну «мобілку» припадатиме принаймні пара-трійка хай невеликих збірочок поезії, потертих і зачитаних до дірок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55704
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2008
Розхристана душа, утратив спокій,
убогий рай вчорашнього «Прости»
закінчився
і по траві високій
втікаєш ти.
Прогіркли некохані поцілунки
і об асфальт лицем із висоти
упав. Ганьба високого ґатунку.
Втікаєш ти.
Моління «пронести» не долетіли,
повернення до раю не знести.
І трійко ангелів в піке заходять сміло…
Втікаєш ти.
Можливо знову, у новій подобі,
хтось щастя відсьорбне, але не ти.
Тобі втікачу
із тавром на лобі
пишу листи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55703
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.01.2008
Наверно сладостное чувство – быть свободным?
От кредиторов, карточных долгов,
ни жаждущим, ни сытым, ни голодным,
без обязательств, уз, знакомств, оков.
Наверно сладостное чувство – быть свободным!
Без страха потеряться, потерять.
Быть в меру современным, но не модным.
Держать фасон, и снова и опять...
…без сожалений, зыбких ожиданий,
надежд и поисков, ошибок, злости, грез,
со стоицизмом мертвых изваяний
и мягкостью едва расцветших роз…
Всегда уверенным,
но не на сто процентов,
без срока годности,
но вечным лишь на миг,
миллионером и с последним центом,
глупцом, который все
уже постиг.
Наверно сладостное чувство – быть свободным,
других ни ненавидя, ни любя…
Как лед прозрачным и как лед холодным,
но главное свободным
от себя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55584
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.01.2008
Балансувати на дротах,
зогнилих дошках і колодах,
на кручах, урвищах, мостах,
затамувавши насолоду.
Стрибати у хмарини мрій,
краплин і вій,
вогні холодні.
З клубком утомлених надій
зірватись
на кінець
сьогодні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55400
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2008
Ще раз про варіанти самовбивства
Я поцілував Ангела. Він раптово відсахнувся від мене, і спантеличено закліпав великими блакитними очима. Його уста палали як від вогню. Мабуть стався опік.
Я наблизився і знову повторив своє прохання. Він відступав, але потім помітив, що далі нікуди. Його роздирали протиріччя. А потім сутність перемогла. І він наважився.
Його Любов розкраяла мене навпіл…
***
Якби в мене була машина часу
Садистська замітка
Якби в мене була машина часу, я полетів би далеко в минуле і знущався б із себе маленького, допоки третій, уже старший, я, не прилетів би і не розбив мені всю пику…
***
Про Невдаху
Він був великим Недахою. Майже все, що він робив не було «до путя». Все, що він намагався втілити – було помилкою.
Помилки стали сутністю його життя.
Спочатку люди дивувалися, потім кепкували. Коли їм і те, і інше набридло, почали давати ради. Якби ж він їм слідував. І на світ народжувалися нові помилки. Здавалося все це буде безкінечним.
Але якось, кілька впертих сміливців перейшли від слів до діла. Цілий день вони ходили з ним поруч, допомагали, радили, підказували, наставляли, іноді навіть наперекір його волі.
Це був вдалий день, успішний. Невдаха не зробив жодної помилки, всі його справи пішли на лад. Коли ввечері хтось із товариства, перед тим як лишити його, поправляв ковдру, всі помітили, що вперше засинаючи Невдаха щасливо посміхався.
Під ранок він повісився в коридорі на помочах… Його очі широко дивилися долі.
***
Графоманы – это такое творческое племя людей, которые снабжены той же, что и великие писатели, поэты способностью писать, потребностью писать, но вот способность воспринимать волны информационного поля Земли у них слабее, вот и приходится им больше додумывать от себя.
В этом они честнее; и большие творцы чем удачливые и признанные литераторы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55165
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2008
Ікарів тьма,
летять мов рій – до Сонця,
неначе тля, укрили все навкруг,
і прагнуть леза, влади, оборонця,
єлеїв полинових чи наруг?
Мабуть що світла.
Тут, внизу, так мало
його на кожного,
усім не прорости.
Безодня неба шкіриться зухвало,
спокушуючи кожного – злети!
Орда злітає,
під жалом проміння
повільно тане в крилах стеарин…
Я розкидаю бісер і каміння,
лишаючись між марева один.
Лишаюсь
бо не птах, а тільки звір я,
не бачу неба,
а мільйони ніг.
…а з крил ікарів облітає пір`я,
і я ловлю його як перший сніг…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=55164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2008