| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
До майбутніх виборів президента в новому 2010р. вийшла в світ друга книга Євгена Дударя "Чума в Україні. П’ята колона. Троянські кобили. Інша повзучая рать...". До неї увійшли твори, написані в останні роки – роки просякнуті хаосом в політичному та культурному житті.
Книга наче продовжує «Профілактику совісті та розуму» зібрання творів в двох томах.
tel: (095) 692-96-94
(096) 258-46-48
email: smihologiya@ukr.net
smihologiya@bigmir.net
Окремі уривки з книги:
«…Це ж який інший народ зміг би, тікаючи з палаючої тюрми, винести на своїй покатованій спині тих, хто його в цю тюрму заганяв, тих, хто його у цій тюрмі неволив, тих хто його у цій тюрмі катував? Лише ми, українці, здатні на таку суперфілантропію.
І ми не лише винесли. Ми занесли усіх цих шубравців до своєї хати, впустили їх у найкращі світлиці, виділили їм найкращі місця. Годуємо, поїмо, розважаємо, пошановуємо їхні «подвиги», глаголимо з ними лише на «общепонятном», бо, не дай, Боже, не так «поймут»…»
«…Хамові ніколи не подобається, коли в людині людська гідність прокидається. Хам любить хребет зігнутий. По ньому легше вилізти на голову. А випрямлений хребет він вже називає «националистическим», «антисемитским», «антирусским» і ще казна яким «анти»... Лише не антихамським... І вже спрацьовує хамська логіка. Не ти герой, мій побратиме, що піднявся з рабських колін. А він, хам, який знову хоче тебе на коліна поставити...»
«…В Україні за останні роки з’явилися дві одиниці виміру журналістської порядності: найбільша одиниця виміру журналістської порядності – один ГОНГАДЗЕ. І найдрібніша одиниця виміру журналістської порядності – один піховшек…»
«…Ще інші – при розбудові держави намагаються прибудувати щось собі, своїм дітям, онукам. Ті тяжіють до криміналітету. А ще інші – голий криміналітет в облатці борця-розбудовника. Облатка «працює» на державу і народ, нутро – проти держави і народу…»
«…Коли чую, що ціни на м’ясо за «помаранчевих» збільшилися, а за партії регіонів «стабілізувалися», – одразу ж хочеться побачити пичку отого підбріхувача. Спитати: де він купує м’ясо?!. І... послати його... Бо пенсії, яку «Янукович збільшив майже на тридцять відсотків», вистачає якраз на одне свиняче вухо. І то не першої свіжості... Сунути б отому словоблуду те вухо у його брехливого рота. Нехай пожував би. Чи захоче він після цього такого стабілізаційного лідерства?..»
«…Вітя Царапкін каже, що вождів треба вирощувати, як капусту. Аби мали великі голови. І не пусті... Погляньмо ж на наше політичне поле: скільки тут чортополоху. Ті, що сімдесят років впроваджували «найгуманніший у світі» практикум – «высшая мера социальной защиты – расстрел», сьогодні рядяться у тогу захисників народу. Гляньте на їхнього вождика: губи, як припічки. Як каже Вітя Царапкін: «Розшльопав у боях за «свєтлоє будущеє»... І далі їздить Україною та «шльопає»... іншим…»
«…У Верховній Раді щоденний вереск. Це в них називається «поділитися думками з приводу ситуації». Створили «ситуацію», аби було про що «ділитися думками». Те «діління», лише за звучання в ефірі, щогодини з’їдає чотири тисячі зелених. З народної кишені.. І чіпляє народові на вуха «многопудьє» отруйної «локшини»…»
«…Тому я з гордістю заявляю, що я – «нашист». Бо я за нашу Україну. Не промосковську, не проамериканську, – за н а ш у – проукраїнську. З усіма добрими людьми, які на моїй землі живуть…»
«…Щоб перегородити дорогу «нашизму», «вашисти» кинули «бульдозера» – Великого Дона. Мовляв, давай, газуй. Щоб забаламутити народ, пограємо на твоїх «досягненнях», на «російському векторі», мовляв, «у Європу – тільки через Російську ж-пу»…»
«…Лише справжня людина здатна поцінувати не лише своє, а й чуже. «Українці та французи належать до двох давніх європейських націй, що мають міцне коріння на власній землі, пишаються своєю історією і плекають самобутню культуру.» – це француз Жак Ширак…»
«…Сенсація. Кандидат у Президенти від влади В.Янукович оголосив себе опозиціонером до... влади. Так і сказав: «Я – не кандидат от власти. Этой подлой, позорной, трусливой и предательской…» Отак. Два рази був від влади. Третій – не від влади. А щодо її «подлости» і «предательства», то кандидатові, як найвищому чиновникові цієї влади, звісно, видніше. Він собі ціну знає…»
«…Голосуй за Януковича і будеш мати подвійного Кучму... Його ж намітили, як «...гідного продовжувача курсу чинного Президента...». Колись нав’язували «Думу про двох соколів»: «Перший сокіл – Лєнін, другий сокіл – Сталін». Так ото перший другому говорить:
Соколе, мій любий, мені вже не жити,
Тобі доручаю справу завершити...»
«…А насамкінець до нас включилося «Українське радіо». Передавало, як висловився Вітя Царапкін, «високе» засідання «русскоязичного політичного балагану». Спочатку ми подумали, що це вклинилося засідання Російської Думи. Тоді зрозуміли, що це пленарне засідання Верховної Ради України. Тоді Ізя Чачкес сказав: «Не розумію, який народ представляє оця політична абракадабра?.. А, може, в Україні вже лише хутір «Мозамбік» зостався українським?..»
І трішки сміху з книги Євгена Дударя «Профілактика розуму», 2003р.
ПСИХОЛОГІЧНА ОБРОБКА
У житті не завжди так, як ти хочеш. Прямо. Обов'язково щось навпоперек.
Я захотів женитися. З Олею. І Оля захотіла. Зі мною. А її маман рогом вперлася:
- Тільки через мій труп!
Я делікатно натякнув. Мовляв, не забувайте, що я десантник. Спецназу. І те, що ви стосовно трупика, - моє ремесло...
Полагіднішала: -Сину. - каже, як до рідного. - Я проти тебе нічого не маю...
Я ще лагідніше:
- Я, можна сказати, маман, проти вас також... Пашо до весілля.
Думаю. Виграний бій - ще не виграна війна. Треба забезпечувати тили. Тим більше що в Олиному селі - повно моїх супротивників. Від деяких Олиних родичів до екс-кандидатів у наречені.
Весілля має бути показовим. Не лише врочистим актом єднання наших сердець. А й актом психологічної обробки мізків моїх «вірогідних супротивників».
- Чим і коли ти приїдеш? - спитала категорично майбутня теща. - Ти ж не бізнесмен, авто не маєш.
- Бережіть серце. - заспокоюю лагідно. - Я - супермен. І буду у точно визначену годину...
В селі діє мій шпигун Федя. Озброєний мобільним телефоном. Доповідає:
- На «об'єкті» страшенна заворуха. І хвилювання. Гості зібралися. Наречена готова до шлюбу, а тебе нема.
- Нехай ще трохи похвилюються... Дорожчий буду... За двадцять хвилин до визначеного часу літак набрав висоту. Я з дружбами Іваном та Павлом - у святкових костюмах, при краватках і з парашутами. Обличчя врочисті і зосереджені, як перед найвідповідальнішим боєм. Над селом літак зробив коло.
- Гостей бачите? - питаю дружбів. - Сіножать біля хати бачите? Бугая на сіножаті бачите? Отуди й стрибаємо... Пішли!..
На подвір'ї зчинилося таке... Федя інформує: «Хлопці!
Тріумф! Теша сяє, як сонце, суперники потемніли, як ніч...»
Коли ноги наші торкнулися сіножаті, всі гості вже були тут.
Радісний крик дітвори, щасливий вереск дівчат, захоплення,
викрики «молодці», «браво»... Підождіть, думаю, це лише початок. Підбігаю до бугайця. Одним ударом кладу його на лопатки. Ребром долоні розсікаю цеглину, якою прибивали припона. «Маси» тільки ахнули. Тесть вигукнув:
- А най його ясний шляк трафить! Ото сила! Цегла -
ще австрійська... Я трактором п'ять разів по ній їздив і не роздушив...
Іван витягнув товстий шворінь, яким був прип'ятий бугай. Зігнув його, як соломинку, і відкинув убік. Павло вхопив бугайця за ноги. Відволік убік і поставив на ноги.
Ми дали показовий бій. Рукопашний. Іван з Павлом на мене нападали. Я відбивався. Були карколомні стрибки, удари ногами.
Теща знепритомніла. Чи то від страху за мене, чи від щастя. Мої імовірні суперники тишком-нишком залишали весілля. Забувши, що не відпили і не від'їли тих подарунків, які принесли...
Весілля проходило дуже спокійно. І лагідно. Тости проголошували, в основному, за мене і моїх дружбів. Музиканти заявили, що вони будуть грати безкоштовно. Ніби в рамках гуманітарної допомоги нашим молодим збройним силам. Місцевий бізнесмен Вася пожертвував десять доларів. «На масний парашут». І закликав гостей унаслідувати його приклад. Всі пили в міру, в міру їли і в міру співали. Говорили одне до одного майже пошепки. Навіть завсідник усіх сільських трапез алкоголік Боня категорично відмовився пити... А попросив пляшку з собою...
Кажуть, такого урівноваженого весілля в селі ще ніхто ніколи не бачив...
Тепер у мене медовий тиждень. Теща щоранку подає у ліжко каву. А тесть вечорами, перед сном, розповідає, як він
брав рейстаг...
У моїх дружбів Павла та Івана - шалене кохання. З Олиними подругами.
Отже, назріває черговий десант...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166706
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
200 гумористично-сатиричних творів, 37 карикатур.
Книга продовжує серію книг «Цеглина. Гумористичний світ Павла Глазового».
Перші книги відомі вже всім любителям гумору: «Сміхологія» (2007р. 900 гуморесок), «Байкографія» (2008р. 700 гуморесок-байок)
В книгу увійшло понад 200 гумористичних та сатиричних творів на тему культурного,
політичного та суспільного життя українців та їх сусідів – нацменшин та нацбільшин.
Питайте в торгових мережах Києва та на Петрівці.
До виходу готується четверта книга в цій серії.
Зміст та окремі твори: http://glazovyj.okis.ru/arhetyp.html
Зображення книги: http://glazovyj.okis.ru /img/glazovyj/02-Arhetypy3x4.jpg
Більше творів Глазового: http://glazovyj.okis.ru/Lit_storinka.html
email: smihologiya@ukr.net
ДЕРЖАВНА ТАЄМНИЦЯ
Ви знаєте, чому лиса
Голова у кума?
Тому, що він не про себе,
Про державу дума.
Кажу йому: – Я учора
З радіо дізнався,
Що з Путіним без галстука
Кучма зустрічався.
Кум сердито відмахнувся:
– Ну то й що такого?
Я все життя без галстуків
Живу – і нічого…
– Так ти ж, – кажу, – як холодно,
Ходиш у куфайці,
А як сонце припікає,
Гуляєш у майці.
А коли ти у куфайці
Чи у футбольній майці,
То на тобі отой галстук,
Як стоп-кран на зайці.
А то ж таки президенти,
То ж державні люди.
Їм положені по службі
Галстуки на груди.
Кум подумав та й говорить:
– Галстук – то дрібниця,
А як пильно придивиться,
Є тут таємниця.
Бережуть цю таємницю
В строгому секреті:
Ми на галстуки не маєм
Грошей у бюджеті.
Якщо позик закордонних
Брати буде ніде,
То наш Кучма до Путіна
Без штанів поїде.
УКРАЇНСЬКЕ САЛО
Над безмежним океаном
Лайнер проліта,
А в салоні дід старенький
Сало упліта.
Пахне салом українським
На увесь літак.
Підбігає стюардеса
І говорить так:
– Командір наш сало любіт,
Он у нас хохол.
Просіт он кусочок сала
Принести на стол.
Настовбурчились у діда
Вуса, наче дріт.
– Він не буде їсти сала, –
Відмовляє дід.
Вертається стюардеса
Через п’ять хвилин.
– А у нас любітєль сала
Єсть єщо одін.
– А це ж хто? – старий питає.
– Наш второй пілот.
Он хохол і любіт сало –
Щирий патріот.
Дід серветкою утерся:
– Дівко чи мадам,
Він не буде їсти сала,
Повторяю вам.
Стюардеса пильно в очі
Дивиться йому.
– Як це так – не буде їсти... –
Поясність чому.
Дід насупився сердито:
– Поясню, мадам.
Той і цей не будуть їсти
Тому, що не дам.
Українцям дав би сала,
Дав би й хліба шмат,
А хохли нехай ковтають
Їм рідніший мат.
ОБРАЖЕНА САРА
Каже Сара Абрамові:
– Вчора на базарі
Мене шльондрою назвали
Якісь п’яні харі...
А Абрам їй: – В жизні всякі
Случаї бувають.
А чого ж ти туди ходиш,
Де всі тебе знають?
НАЙКРАЩІ ГУМОРИСТИ
Якось внук спитав маленький
В бабусі своєї:
– Чом, бабусю, гумористи
Майже всі євреї?
А бабуся так сказала:
– Різні є народи.
Що євреї гумористи,
То все від природи.
Всяк єврей у цьому ділі
Здорово кумека.
Він вам турка передражнить
Чи хохла, чи грека.
Перекривить його мову
З дурацьким акцентом,
Хоча був би він міністром,
А чи президентом.
Люди слухають, сміються
І мають потіху.
А єврея передражниш,
Буде не до сміху,
Бо він тебе опаплюжить
Перед цілим світом,
Назве тебе «бандерою»
І антисемітом.
Він наляпає на тебе
Стільки грязі й бруду,
Що не здереш і не змиєш
До Страшного Суду.
Не чіпляйся, голубчику,
До їхнього брата,
Дражни хахлів і кацапів –
Вони як телята...
БІДА З ІМЕНАМИ
Якщо мої гуморески
Підряд прочитати,
Стає ясно, що в них діють
Гнати та Кіндрати.
А якщо я замість Гната
Згадаю Ісака,
Зразу чую: – Бач, до чого
Дописавсь, писака!
Хоч Ісак той бува часом
Один – гірше банди.
Так що ж йому, накажете,
Дарувать троянди?
Хай гендлюють-комбінують
Ісаки й Абрами,
А ти молись перед ними,
Як перед богами,
Бо потрапиш, як миленький,
У антисеміти...
Щоб отак себе поставить –
Це треба уміти!
МАЛАНЦІ
Запитує хлопчик татка,
Проснувшись уранці:
– Чому, татку, на євреїв
Говорять: маланці?
– Коли було у Союзі
Євреїв багато,
Звали їх більшовиками, –
Пояснює тато. –
А як більшість повтікали
В Ізраїль і Штати,
Їх тут стало тепер мало,
То як називати?
Заходьте на сайт якщо хочете почитати більше творів:
www.glazovyj.okis.ru
В літературній сторінці вивішено книги, де відкрито доступ до більшої частини творів.
По темам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166705
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
КУМОВА ТРАНШЕЯ
Побували ми недавно в місті ЕН,
Де живе молодший кумів син Семен.
Я не буду того міста називать.
Там є мер. Не хочу мера дратувать,
Бо й без того мав мороку з нами мер –
Через кумове дивацтво ледь не вмер.
Вдвох із кумом ми півміста обійшли,
Доки синів гуртожиток там знайшли.
Слід сказати, що те місто – обласне,
Але страшно захаращене й брудне.
Всюди сміття, скрізь накопано траншей –
Тут по шию, там ще глибше, до ушей.
Рвуть, копають та хапають, аж гуде.
Навкруги "прихватизація" іде.
Всяк, як може, свій добробут підійма.
Всюди видно, що хазяїна нема.
Зупинились ми у синовім кутку.
Трішки випили, поїли нашвидку.
Я й питаю: – Хто ж порядок наведе?
Ні в селі його, ні в городі – ніде.
Скрізь безладдя, розколупана земля.
Хто ж тут рити і копати дозволя?
Кум говорить: – Ти дивуєшся дарма.
Ніякісінької влади тут нема.
Кожен дума лиш про власне, про своє.
Риє всяк, у кого лом і кайло є.
Можу легко доказати, що це так:
Де покажеш – там і вирию рівчак.
– Хоч сьогодні? – я запитую.
– Еге ж.
– А у мера під дверима?
– Можу теж.
Син сміється:
– Це вже в батька щось нове...
Кум схопився: – Покажи, де він живе.
Я ж, синочку, ветеран і фронтовик,
Рити землю ще у молодості звик.
Як міліція не схопить в рівчаку,
То поставите півлітра коньяку.
Ну, як спірка зав'язалася така,
Син позичив лом і кайло в двірника.
Кум узяв ті інструменти і попер
В той провулок, де садибу має мер.
Особняк упорядкований, новий –
Біля входу походжає вартовий.
Кум на ґанку примостився, закурив,
Про погоду з вартовим поговорив
І, загнавши, як ведеться, два кілки,
Заходивсь асфальт колоти на шматки.
Так нещадно по асфальту грюкав лом,
Що тріщало і тряслося все кругом.
За годину яму викопав страшну –
По два метри в глибину і ширину.
Я сиджу в сусіднім скверику і жду,
Чи не вскочить роботяга у біду.
Кум вилазить, витирає мокрий лоб
І гукає: – Йди сюди! Оглянь окоп!
Охоронець раптом витягся й завмер
Перед тим, хто вийшов з дому, –
Значить, мер.
Не помітив, бідолашний, рівчака
Й полетів у нього з ґанку сторчака.
Кум схопився, праву ручку подає.
– Вилізайте! Шануваннячко моє! –
І питає, – Ви не бачили хіба?
Ремонтуємо, прорвалася труба...
Мер довгенько свіжу яму оглядав
І нарешті розпорядження віддав
Принести колоди, дошки й молоток
І поставити над ямою місток.
Тут до мера підкотився лімузин
І остався кум над ямою один...
Улетів мені в копієчку рівчак:
Купувати мусив кумові коньяк.
Довелося, бо дурних тепер нема,
Щоб трудилися фізично задарма.
Заходьте на сайт якщо хочете почитати більше творів:
www.glazovyj.okis.ru
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=124428
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.04.2009