| Сторінки (1/22): | « | 1 | » |
В твоїй крові багато срібла, багато весни,
тому, ти повернешся, як не крути підошви підтертих чобіт.
Ти кажеш - такий світ, таке життя - постійна реінкарнація.
надвечір - слизьке світло ліхтарів, а вранці - тонкий лід,
природня фальсифікація, що щемле в грудній клітці,
торкаючи легені, вихаркуючи нутро у терпку осінь.
Ти кажеш, я чекаю досі, коли мене повінь з твоїх очей,
де ми щасливі і гарячі, розніжені і босі,
немов останній день.
Між нами суха вермішель і знайдені кабельні маршрути,
не заправлені ліжка й заправлені парашути надій і чеканнь .
Ти кажеш, з твоїх повстаннь, утворюються нові держави,
або вмирають цілі народи, з*являється відвага чи відчай.
і твоя пам*ять складається із навколишніх дотиків,
які, ти п*єш миттєво, після падіннь, закінчуючи боротьбу,
як п*ють люди воду у пустелях зневоднені від опіків,
вважаючи за щастя прожити ще одну добу.
Ти кажеш
коли немає війни, весна приходить набагато швидше,
небо втрачає металевість, і тане крупнокаліберністю хмар
оговтується життя, дихається рівніше і глибше
десь на дні легень, десь там...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
В твоїй крові багато срібла, багато весни,
тому, ти повернешся, як не крути підошви підтертих чобіт.
Ти кажеш - такий світ, таке життя - постійна реінкарнація.
надвечір - слизьке світло ліхтарів, а вранці - тонкий лід,
природня фальсифікація, що щемле в грудній клітці,
торкаючи легені, вихаркуючи нутро у терпку осінь.
Ти кажеш, я чекаю досі, коли мене повінь з твоїх очей,
де ми щасливі і гарячі, розніжені і босі,
немов останній день.
Між нами суха вермішель і знайдені кабельні маршрути,
не заправлені ліжка й заправлені парашути надій і чеканнь .
Ти кажеш, з твоїх повстаннь, утворюються нові держави,
або вмирають цілі народи, з*являється відвага чи відчай.
і твоя пам*ять складається із навколишніх дотиків,
які, ти п*єш миттєво, після падіннь, закінчуючи боротьбу,
як п*ють люди воду у пустелях зневоднені від опіків,
вважаючи за щастя прожити ще одну добу.
Ти кажеш
коли немає війни, весна приходить набагато швидше,
небо втрачає металевість, і тане крупнокаліберністю хмар
оговтується життя, дихається рівніше і глибше
десь на дні легень, десь там...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730359
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
Таке відчуття, що Вавилон впав мокрим снігом на її плечі,
і решта речей і похідних дій, як результат предтечі,
і олово в її очах, як показник довіри до собі подібних,
багатих та дурних, розумних та бідних.
Вона малює собі чорні брови, і кожен день, як новий початок.
На шиї всі пори року, всі поцілунки, всі війни - весь спадок,
що отримала, як натяк для надії, як свою винагороду
той, хто залишився живий, ні на що не проміняє свободу.
Вона знову посміхається, наче знає якісь великі таємниці.
/кожен ранок він просто цілує подихом її шкіру й ключиці/
Дві тонкі лінії - береги її вуст, і кожні пів години зачісує коси,
як вітер зачісує хмарами дахи найвищих хмарочосів.
Але,
найголовніше те, що було, чи є вже позаду.
нова подія не замінить попередньої втрату.
Тривога опускає завісу перед очима тіла - рушій.
Залишається можливість бачити тільки очима душі.
Та все ж
трохи запізно для молитви, і трохи зарано для вечері
вона малює собі чорні брови, і ховається в печерах
твоїх сонцестояннь, вдихаючи тебе
як надію, що колись прийде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730354
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017
Спитай у цього юнака,
що він робив рік чи два
назад?
Тримав білет він на плацкарт,
мріяв про одну з високих посад,
про пишногруду дружину й багату коханку,
готівку на руки й в кишенях цигарку.
Про рок-фестивалі й відмінне бухло,
з ночівлею в палатках і секс гуртом.
Про нові акорди на гітарі та нові вірші,
про запах каштанів, що цвітуть навесні.
Спитай у цього юнака -
хто він тепер у своїх молодих
думках?
Заляканий вибухами й гострими багнетами,
йому сняться мертві сусіди розстріляні кулеметами.
Бите скло, пусті шибки й чорні стіни рідної оселі,
здичавілі люди (нелюди), що занадто веселі.
Тепер він безхатько в чужій одежині,
що носить квіти на могилу мертвій дружині.
В незнайомих місцях працює в теплиці,
за крок від забуття – ладен спитись.
Він втік з полону, засмалений у власній крові,
стинаючи голови тим, що ніколи не будуть сумні.
І кожен вечір він хапає різко свій мобільний,
кричить: «Боже, я вільний! Я божевільний…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
В ці дні,
осінь дихає міддю,
такою теплою й повзучою ніби туман.
Понеділки здаються особливими і світлими
зникаючи у вихорі буденних справ.
Я засинаю десь між часом сходження
коли згасають на вулицях ліхтарі,
занепокоєний й стривожений,
як і всі інші на цій землі.
В ці дні
твоя хода губиться у розписі бруківки
і волосся дерев падає рудими плямами.
Осінь любить так, як любить самотня жінка,
/інколи занадто млісно, інколи до безтями/
І певно, ти знаєш,
що кожен твій видих - це мій подих.
І що, ці вірші - тобі, як найцінніше з моїх речей.
Осінь чарує, й у жовтні приємна на дотик,
і схожа на смак твоїх плечей,
Й нехай стає холодна з неба вода.
Ти все ж смієшся знову, а отже грієш чиїсь очі.
Збіг випадковостей - це і є справжнє життя,
коли живеш на повну і не відкладаєш
на потім.
жовтень 2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2017
Ти Дедал, що поливає бензином старі рубці,
які пахнуть воском печальної гіркоти твоєї.
Хотілось до сонця, та крила відпали в тобі…
Ногами по світу, півжиття – метро, думками
в минулі алеї.
Ти забув у відділенні травматології
свою голову, яка трималась на проблемах
твоїх песимістично-збочених історій
у волоссі, мов на супутникових антенах.
Ти п'єш пінтами пиво, закусюючи тунцем
спогади, що замучені спекою Чорного моря.
Твій потяг вічний з великою купою проблем,
залишки твого сонця з уламками жовтого,
з відтінками горя.
Ти був воїном світла та менеджером телефонів,
боїнгом чи китайським потягом під Ла-Маншем,
близькозорим ботаніком чи сірим дальтоніком,
боягузом, а можливо, сепаратистом на марші.
Ти все забув. Твоя уява – шизофренія.
Твій біль, можливо амнезія для повстань.
Корисний коефіцієнт, чи можливо корисна дія,
коли вся планета – це шматки не здійснених
бажань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729858
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.04.2017
Для таких, як ми, завжди мало віри,
і те, що біле, здається нікчемно сірим
і спокій вимірюється в снігових заметах
в маленькій лайці, й в швидких камбеках,
ранковій пробіжці й автомобільних заторах,
а ще відголосу її кроків в дзеркалі коридору
І щоб не було, ми - найкрутіші у світі коханці.
І найважливіше те, що було сказано в мовчанці.
Життя занадто коротке щоб марити собою,
і зазвичай, такі, як ти, квітнуть весною.
І коли в сонячному сплетінні з*являється щем
ти порівнюєш себе з дощем ...
Весь її паводок і пар з крутих берегів губ
для мене, як ковток повітря із срібних руд.
І кожен її подих варто для інших зберегти,
бо, кожен несе свої важкі дерев*яні хрести.
В тернистих кропивниках, в широких полонинах,
твоя присутність - моя найбільша сила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729857
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2017
Кінець світу в неї траплявся мало не щомісяця.
Зіпсований настрій перетворюється у новий антициклон.
Заплутані стосунки і її волосся, як результат політики,
де "за" і "проти" до нудоти народжують закон,
тому,
ти її пізнаєш із кольору туману та байдужості людей.
Ти її відчуєш із смаком лимону, що втомкмачили у сіль.
Ти її запам*ятаєш із запахом позавчорашніх орхідей.
Ти її загубиш із несприйняттям теперішніх подій.
Від так електрика її погляду, мов блискавиці в небо.
Самотній вітер стишує свист і засинає в очах назавжди.
Здається, на світанку, у її рудому волоссі є ефект плацебо.
Остання стадія самозберігання до наступної весни.
Між нездійсненими мріями та гірким шоколадом.
У вигинах між оральними та вагінальними ідеями тіл.
Зображені між солодким дощем й колючим простирадлом.
У межах кордонів сюрреалістичних й потойбічних світів
де,
кожен третій віддає своє друге ребро за її дотик.
Кожен другий тамує подих щоб слухати у тиші її спів.
Кожен четвертий хоче заснути, й забути її легкість кроків.
Кожен п*ятий ламає собі руки у пристрасті диких відчуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2017
Пам'ятаєш,
ми пили заварений зелений чай з росами,
нам люди здавались занадто дорослими.
У світі, де кріпосне право ще в моді,
ми пили чай при будь-якій нагоді.
Розмови про близьке ніщо і далекі мрії…
Я писав, ти малювала в смарагд свої вії,
які часто ховала під рожеві окуляри,
щоб ніхто не бачив твої справи.
Я любив з цукром, ти не любила солод,
та на любов обоє відчували голод,
який з новою церемонією чаю
буркотів в животі від відчаю.
Опісля,
ми пили заварений зелений чай з росами,
до речі, ми теж стали занадто дорослими.
У світі, де люди загубили свободу
з брудного повітря у брудну воду.
Он-лайн діалоги та селфі-ейфорія
зробило нас хворими до божевілля.
Злизаний цукор з моєї чашки -
У кожного свої перемоги й поразки.
Тепер,
ми п’ємо заварений зелений чай з кров'ю
та займаємось в ліжку справжньою любов'ю,
серед обвуглених гіпсокартонних стін,
серед уламків щастя та творчих руїн.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2017
Якби те літо – та навіки,
якби той сон – та у життя,
я б цілував твої повіки,
я рахував би миті дня.
Але кохати треба вміти,
якщо приховував, страждав,
якщо навчився все терпіти,
якщо кохав, якщо кохав...
Якби те море – та у гори,
якби ті зорі – та у очі,
я б цілував тебе без втоми,
я б колихав тебе щоночі.
Але кохати треба вміти,
якщо літав, якщо не знав,
якщо навчився шепотіти,
якщо кохав, якщо кохав...
Якби тебе у моє все,
якби тобі усі ті дні,
я б цілував твоє лице,
я був би сіллю у сльозі.
Але кохати треба вміти,
якщо торкався і ридав,
якщо за милю вмієш гріти,
якщо кохав, якщо кохав...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Ніяк, ніхто, ніде, ніколи
не змінить вітер перемін.
Але чому мені так небо коле,
чому мовчу я в далечінь?!
Чому кохав колись я колір
тих снів, що снилися мені?
А що тепер? Тепер лиш болі...
Тепер лиш болі неземні!
Усіх сонет, усіх теорій,
усіх, хто жив на цій землі...
Я бачу в іграшці прозорій,
дитячі сльози і свої.
Усяк усім усе утворить,
спотворить вітер перемін.
І наче вибухнули гори,
і калатає в серці дзвін.
Мов кличе світ на сповідь –
отямся, клята голова!
І що тепер? Де є та совість?
Пропита совість – її нема!
Вона зникла у лабіринтах,
у інтернетних кольорах,
у оголошеннях, що на зупинках,
в бі-сексуальних відчуттях.
Мчить морями мрій маршрутних
по впертих емоціях душі.
Вона зникає посекундно,
Хвилини їй – товариші!
І всі багаття, весь той спалах,
то є остання зірка у житті!
Зникає совість! Й кричать їй:
Слава! Слава!
Вмирає совість на Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Цей світ не здохне,
його не відпустить твоїх очей каламуть,
старий ром та тони музичного кокаїну.
Спинити невпинне, як розлити у кімнаті ртуть
на підлозі, яку зібрати неможливо.
Втім, все залежить від вживаної води,
легалізації маріхуанни і всезнаючого гугла,
а ще від звукопису твоєї ходи,
моя люба.
Цей світ не здохне,
його врятує генератор фонових шумів,
радіація душі і ще один майбутній Че Ґевара,
що питиме червоний чай, і писатиме вірші,
про повільний інтернет, і штучні інтимні справи,
про натхнення та відчай, що призводять до змін,
революцій чи масштабних повстаннь,
чи нічних раптових полюцій
і міньєту бажань.
Цей світ не здохне,
доки я з тобою, і місяць танцює стриптиз.
(у травні він божеволіє від спекотних термінів)
доки ти зітхаєш, і цупиш поглядом мій синтаксис,
як нескінченна війна між ангелами та демонами,
між капіталістами, науковцями та свідками Єгови,
за свою правду літ, за особистий патент на людей,
хоча всі вони за мир у світі, у світі постійної змови
залишити пам'ять про кожен прожитий день..
травень 2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729347
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
якби ти знала, яка смачна твоя отрута
в сплетінні квітня і твоїх рук
після розлук.
***
Здіймається дим за новобудовами,
хтось палить листя, хтось зимовий сум, хтось інших речей.
Дні летять і ночі летять, і можливо нічого нового
якщо не брати до уваги той безум твоїх очей,
коли хочеш поцілувати в губи,
доки наодинці, чи коли в торгівельному центрі,
доторкнутись ледь помітним тертям, нехай навіть на людях
твого особистого простору і забутись у кожному міліметрі,
Коли ти йдеш вулицею,
вулиця стає рікою, тротуари - срібні береги
зачісані мітлами й кавалькадою торішнього листя
Земля тужавіє, як вагітна жінка, і квітнуть яри,
і перші квіти, як діти, що чекають тепла особисто.
Ти пахнеш молоком на перетині світанків,
І я б творив із тебе - радість і вірність, карму й буття.
і я б творив із тебе - нове життя без перестанку,
й німіння вуст до забуття.
квітень 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729346
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
В суботу, під вечір, ти пливеш проти течії,
як ошелешена риба, що тікає від динаміту,
й мідні вуста твої промовляють одне речення:
Ми так спішили до літа, як мігранти до старого світу
зіпсовані ночами травня біля торгівельних центрів,
зафарбовані в пам*ять київським акцентом,
де ніч була головним асистентом,
для тих, хто " Forever young "
для тих, хто знає як,
ховати ранкові молитви у бардачок старенького опеля,
померти у серпні й піднятися димом у верховіття дерев,
відчути абрикосовий вітер , що налаштує боротися,
чи пак, не забути, хто ми тепер.
Ми, як таємні коханці, що розходяться вранці,
щоб їх не помітили, щоб не впала підозра,
але тепле ліжко, і запах неардентальців,
це як приховати існування себе, що марна спроба.
У серця свій ліміт любові, аби вчасно поповнити рахунок.
у кожного дотику свій безкінечний є малюнок,
і секс у червні має платиновий ґатунок,
й смак спілих черешень
- твоїх і моїх звершень
в суботу, під вечір, коли вітер огортає твої плечі,
коли навушники надягаєш щоб слухати блакить неба,
коли спека спадає і з*являється шанс для втечі
у ніч, вона цілує його ребра,
як останні човни, що відпливають на інший материк
чи родимки, що нещадно червоніють,
як маки в полі,
як цілує вона, знаєш лише ти
і твої долоні.
Тому мирний хаос - пряма недоречність.
Ти крутиш ногами планету Земля.
Тікати немає куди, що точно та беззаперечно.
А що ще зосталось? - Зосталось прожити життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017
***
нам нас було ревно.
нам нас було мало
Нас тоді так натхненно перло,
немов, ми смалили конопляний блюз,
ранки палали, вулкани згасали,
ми були схожі на медуз
в системі хаосу повітряних хвиль,
де кожен має свій стиль.
свою каламуть і анестезію,
свою правоту, і свою бездію,
свій іподром, і свою міні аптечку,
в цьому богом забутому містечку.
Зібгані пальці, сезон ремісії
це все, що тримає ще нас на плаву,
перкусія звуку й не виконання місії
майже в нікуди, де знову ніколи
і буде зашито, потім відкрито
мої рубікони, твої видноколи
на зламі любові і помаху вік
вся сутність - їхній політ у світ,
у голе протиріччя сонцестоянь
у стоптану пристань мовчань.
Естетика цієї драми -
драмам не буде кінця,
і після антракту
всі повернуться
на свої місця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2017
Ранок народився ясний, наче вмитий.
У чистому повітрі ще до сходу сонця
була розлита сліпуча блакить.
Вже вчора минуло й настав липень
Завше здібний осліпить.
Ніжну мить серед каштанових вулиць
Приглущений звук потяга - його ритм
прощання й віддалення, що забудуть.
Як забувають страх люди,
що смалять нікотин.
Смарагдовий рай у листі трав.
Самотнього ровериста, що лине з вітром
як останні сни, що перетворюються в пар
і осідають на дахах
ледь помітно.
Підлітків, що повертаються додому
через вікна потай, щоб не знав ніхто
скільки випито було алкогольних напоїв
скільки поцілунків
зроблено було.
Це лиш тільки раз на тисячі тисячоліть.
Неповторно, як ніколи, досконалі мандри
утворюють ранкову мить,
де ми босоніж котимо цей світ,
завше здібний осліпить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2017
Ти знаєш, о п*ятій ранку завжди хочеться кардинально
змінити своє життя,
та чомусь і далі продовжуєш творити безглузду маячню,
п*єш каву, смалиш цигарки, пришвидшуєш серцебиття,
і йдеш на роботу, як на війну.
І ті речі, які знову викидаєш, коли знаходиш новий союз,
мають вигляд автономних держав зі своїми традиціями
Твій програвач на випадкове, як і твій душевний блюз
і безкоштовний вай фай - твоя громадянська позиція.
І в цих маленьких містечках всі вкотре трахаються
по другому колу.
і кожен п*ятий вживає алкогольні напої замість води,
скуповують товари, що здешевіли акційним оптом,
чи то від біди, чи то від нудьги.
Теперішне літо, як комплімент на твої образи,
все геніальне - просто, життя простішим не буде.
Допиваючи чай залиш собі свої крилаті фрази,
і стомлене серце, що вибиває біт у грудях.
Тобі може здатися, що життя в країні подорожчало, але
насправді воно не коштує нічого.
І твої здобутки - це неправильна кавер-версія року
записана на диктофон на новенькому айподі богом
цілком ненароком.
але, твоє завтра, може стати днем, якого ти чекав
так довго, як писав свого Заратустру Ніцше.
і суть не в тому, що ти згораєш ,а в тому,
що світиш іншим...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
***
Стяги на вишках,
хрестоносці бліндажів гартують зброю(що ще робити),
хоча, хтось помолиться Богу, згадає цивілку,
дружину, коханку, чи просто захочеться запалити,
хто-зна, можливо останнє бажання - це
легке повітря ...
... те повітря, важке, як зіниці вранці, немов не спав,
те повітря, просякнуте тривогою тиші далеких горизонтів,
а земля ледь багряна й холодна, як чавунний сплав,
його не зігріти парою чобіт, ба, навіть, якщо їх буде сотні.
І за спинами спини - попереду хрест на шиї, і молоко пари,
останній спокій опановує, у кожного свій Єрусалим.
Зникає страх, й життя набуває іншої барви,
тому коли віддаєш усе заради єдиної мети,
перестаєш бути злим,
на цю країну, на її байдужість в хмарах,
на камбеки слів , і закляклу стабільність брехні,
на безтурботні ночі, й що всі заклопотані у справах,
в них немає війни, хоча ми на війні.
Пізніше,
їх будуть впізнавати на вулицях, опісля
проводжати поглядами, і мовчки перешіптуватися очима,
буцімто, вони не такі, як всі, бо дихали іншим повітрям....
... але на те була причина.
березень 2017р.
#Інша_нація
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2017
***
А отже, ми з тобою наслідки вчорашніх революцій,
пере-налаштований зв*язок часу невідомий науці.
Тому де б я не був, що не робив, і що не писав.
Ти все будеш пам*ятати мої,твої (наші вуста).
Ти будеш говорити іншим не сумісні речі,
як говорять ті, що надіються на втечу.
І солом*яно-руді місяці, і їхній химерний маршрут
це не заправлений перед стрибком з літака парашут.
Тому, збирай до купи свої старі орбіти і метеорити,
де, всі ми вмієм чуже серце знову полонити,
поміж соціальних систем іншомовних людей
вбиваючи у полоні новий день.
А отже, пам*ять із себе не вирвеш, ніяк не зітреш,
бо наші іони й протони постійний кортеж,
бо плечі твої огортають вітри,
допоки будеш ти іти,
допоки будеш ти іти...
січень 2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726258
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2017
кожного разу коли ти смієшся,
коли облизуєш посмішкою моє лице,
самотня вулиця перетворюється в місто,
і те, що було солоним, стає прісним,
я розчиняюсь, і все.
Я розчиняюсь пошепки і подумки,
сонцем на волоссі, й мілкою спрагою вуст.
Весь мій фронт дій - твої короткі дотики,
яким я знову корюсь,
як світанки й серпанки, що пахнуть озоном
від серпневих дощів для асфальтних морів
В ту мить, я затятий ідолопоклонник,
який пише тобі вірші,
який згадує потім опір твоїх двох Ом,
повільні руки, що тануть невпинно вниз,
- солодкий навігаційний синдром,
конвертований в стриптиз.
щоб знову
розчинитись в тобі, як останній день літа
закинутий у центрифугу подій яскравого світла,
випиваючи русло
твоєї
ріки,
я розчиняюсь
навіки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
Поміж останніх новин та нових війн
Її життя - суцільна оборона, що вимагає змін
Або забути, та сплюнути, чи ковтнути й посміхнутись,
як останній день літа, що обіцяє знову колись повернутись.
І решту, залиш собі,
цілком ймовірно її серпень вже пиячить на балконі від стресу,
де кімнати ще не позбулися запаху випадкового сексу,
і ранки ще дарують свіжість (хоча, звичний осінній мотив),
У курортів - кінець сезону, у парків - сезонний приплив.
(він приходить так знову у сутінкову пору вересня,
і пише рядки, і до ніг її стелиться.
Тоді на двох один подих, один чай, одна ніч.
Знімає істину з гачка, як найціннішу річ,
мне сухе листя і куре бамбук
з її гарячих-холодних рук.)
Вона підслухує це, і пошепки молиться склавши руки навхрест
й нехай тремтить поміж ребер й терпнуть ноги, це її вічний протест,
й нехай її рани, інколи з життям несумісні,
породжують стан спокою у чужому місті.
Й мансарди вечірні, й грайливі сквери
остання надія, для тих в кого щемле,
і зорі з криниць, і очі з під-лоба
Її амнезія, його хвороба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725861
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2017
І я німий, і день німий.
в мовчанні часу з*являється тривога,
як степ широка, як море у якому мертвий штиль.
в мовчанні часу молимося Богу ...
І помолившись, скажеш Йому, ти знаєш всі мої гріхи,
мої чорні камні, обвуглені крила і порожнечу душі,
Я блазень, я в*язень у пов*язі, і ніяк не можу піти
кора моя гниє від хвороб, що в мені.
Сягаючи глибини сяйво тьм*яніє вщент.
Вчорашні контакти, як не потрібні записи в січні
в стані супротиву збідніла ніч - мій асистент,
збіднілі люди - процес вічний.
І, помолившись, називай речі своїми іменами,
окреслено й чітко, вириваючи слова з контексту.
І, помолившись за тих, кого немає більше з нами
молитва набуває найбільшого сенсу.
Життя - це ріка, ти - човен з довгими веслами
І берег ребристий так близько , що хочеться зійти
щоб бути навіки вже з наївною рештою
інших, що не мали змогу далі плисти.
Ти впадаєш у русло ріки во́́́сковими бджолами.
Сивий пар окутує в полон, його не знайти, повір.
Ти впадаєш, і від тебе йдуть великими колами
хвилі, виростають нові хребти надій.
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.03.2017