| Сторінки (1/95): | « | 1 | » |
Ніколи ми не були з тобою такими близькими…
Як колись, як тепер…
Коли я знову на самоті, а ти мені кажеш:
«Не хвилюйся, маленька, я ж завжди з тобою…
А ти?» Відтепер
я розповім тобі про свої відкриття,
Бо про гнітючу самотність ти і так усе знаєш…
І знаю, що це дарунок від тебе,
Хоч і докори мої записувати не встигаєш…
Я спробувала стільки нового!
Я стільки змогла!
Ти бачив?
Ти ж бачив!
Дарма, що мовчиш…
Дарма, адже часом
я чую тебе!
Дарма, що – «дрібниці життя»,
Це дуже важливо для мене!
І завтра, й сьогодні.
О, я порушила усі правила!
І танцюю щаслива на самоті!
Я не знаю для чого створив мене,
Привів сюди…
Не клич, не клич мене,
хоча б іще…
Іще би якийсь час…
Я так хочу, щоб полюбив мене враз
Хтось…
Так сильно,
так ніжно,
так палко,
сміливо,
беззастережно…
А поки я буду сміятися
І під дощем танцювати!
На самоті. На самоті, що стала моїм затишним домом.
А ти, як завжди, будеш мені усміхатися…
Ніким невпізнанний, такий близький і такий невідомий…
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2019
Я знала шістьох чоловіків.
Один привів мене у цей світ.
Другий зненавидів, бо я вкрала тих, кого він любив.
Третій подарував найцінніший скарб у житті.
Цей скарб повернув мене собі самій.
Інший приїхав з далеких країв.
Для нього все було легко.
А для мене складно.
Він поділився зі мною своєю легкістю.
І я змогла дуже швидко знайти тебе…
І навіть не зрозуміла спочатку…
Ти нагадав про найболісніші
І найщасливіші миті мого життя.
З тобою я відчувала себе найщасливішою
і найнещаснішою водночас…
Ти показав, якою я можу бути:
прекрасною і жахливою,
талановитою і бездарною,
тактовною і нестерпною.
Настільки для тебе нестерпною, що я стала муляти тобі очі.
І це все переважило.
Тож я не стала чекати на твоє прохання.
І забрала себе із собою подалі від тебе.
Від твого спокою, який я постійно порушувала і руйнувала.
І ти зітхнув із полегшенням,
що не тобі довелося нагадувати про нерозпочате завершення.
Ти дав надію. Ти забрав її.
Але шматочок надії я сховала від тебе. І зберегла.
Цей шматочок вказав мені шлях далі, щоб я не збилася з дороги знов.
П’ятий показав що таке вміти слухати і співпереживати.
Він дав мені прихисток,
на який я не сподівалася, якого годі було від тебе чекати.
Але я не знайшла те, що в безнадії давно перестала навіть шукати…
І Той (кого я ще не знаю,)
Там (де я ще не бувала,)
Можливо, (у сні)
навчить, як це: бути і справді коханою, що таке справжня любов…
Або – ні.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846446
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2019
Дівчинка йде неочевидною стежкою,
Вона то зникає, то несподівано знову дає про себе знати.
Сонце дарує багато світла, щоб Дівчинка могла йти далі.
Але коли надходить ніч, обриси стежки стираються.
І в мить, коли все поринає у морок,
тисячі світлячків сідають обабіч стежини.
Дівчинка бачить свою стежку і йде нею далі.
На її шляху зустрічається каміння.
Іноді вона перечіпляється через нього і падає,
розбиваючи об нього коліна й долоні.
Вона плаче від болю і самотності, адже поряд нікого немає.
Хоча насправді є, вона просто не помічає їхньої присутності.
Захищається від сторонніх очей, доторків, розмов,
щоб не збитися з дороги.
Вона шукає листя подорожника на своїй вузькій стежці, на ходу прикладає його до розбитих колін і долоней.
Вона не звертає зі шляху ні за яких обставин,
Бо колись звернула всього на крок, крок, крок…-
І заблукала так, що майже забула про свою дорогу.
Вона пам’ятає про це, і не звертає більше нікуди,
пильно вдивляючись в свою стежку.
Коли коліна перестають нити від болю,
Вона йде швидше, радіє сонцю, птахам і світлячкам уночі.
Її радують дивовижні квіти, які часом трапляються на її шляху.
Вона бережно бере по насінинці із кожної квітки і знає,
Що колись обов’язково із цих насінинок проростуть її власні квіти.
В її власному Саду.
Біля ії власного Дому.
Вона даруватиме ці квіти людям, які приходитимуть до неї: кожен за своєю квіткою.
Та в її саду квіти не закінчаться ніколи.
Адже вона садитиме нові й нові, незліченну кількість нових запашних квітів.
Дівчинка щоразу думає про це, коли бачить дивовижну квітку на своєму шляху.
Вона приглядається: на якому ґрунті вона росте,
любить відкрите сонце чи затінок…
Все-все запам’ятовує.
І йде далі.
Іноді сонце стає надто пекучим, тоді якимось дивом,
прилітає Вітер, наче знає, що Дівчинка чекає на нього,
І їй стає легше.
Якось Вітер побачив, що вона нерухомо лежить під палючим сонцем.
Тоді він згріб до купи дощові хмари.
І Дівчинка розплющила очі.
Над нею пливло темно-сизе небо.
А вона обожнювала небо перед грозою.
Дівчинка лежала під дощем, щасливо підставляючи йому розбиті коліна, долоні.
Дощ тамував біль, і рани загоювались.
Дівчинка відчувала, як сили йти далі повертаються до неї.
Вона знала, що це все він – Вітер, і тихенько дякувала йому, коли він розчісував її волосся.
Якось вона втрапила в болото. І перед нею став вибір:
Потонути у ньому або вистрибнути зі своїх чобіт, які вона дуже любила.
І які допомагали їй рухатися швидше і безпечніше.
Вона вагалася, не знаючи як вчинити і що її чекає попереду.
Але рішення треба було приймати швидко.
І вона вистрибнула із чобіт на твердий ґрунт.
А чоботи пішли на дно: тихо і без опору, наче їх ніколи й не було.
Дівчинка поклала на місце, де чоботи потонули, насінинку своєї улюбленої квітки, полила її сльозами, подякувала чоботам за допомогу.
І рушила далі, не оглядаючись.
Вона не знала, що коли вона пішла, з тієї насінинки виріс дивовижно красивий кущ із квітами, які переливалися різними кольорами
і вдень, і вночі.
А Дівчинка все йшла і йшла. Часом падала. Знову підіймалася. Бігла. Падала. Підіймалася. Лежала. Вставала знову. Йшла.
Знову. Знову. Знову.
В якийсь момент вона помітила, що стежка її стала ширшою, тепер вона була чіткою.
Навколо росли не тільки квіти, але й прекрасні могутні дерева…
І верби, її улюблені плакучі верби, що погойдували своїми вітами в такт музиці вітру. Вітру, який завжди був поруч із Дівчинкою.
Вона опинилася серед величезної площі і раптом усвідомила, що прийшла саме в те місце, про яке мріяла і до якого так довго йшла.
Вона стала посеред цього Світу, її Світу і голосно закричала:
(мабуть, Вітрові).
А що саме можна почути, якщо прислухатися.
Завіса
Підіймається.
(Альона Хомко, 2019)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846442
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 28.08.2019
Я знаю що, кожен раз
у реальності тебе немає.
У мріях, що розтанули…
як і твоя любов…
Але зажди
і ти
побачиш кохання,
що відпустив і як належне
захистити не зміг…
І тепер між нами лиш холодний сніг.
Приспів:
Та колись знов прийде весна.
І вона одна
Зігріє хворе серце…
Сліз не спиняє час,
коли я згадую про нас…
І минуле раз у раз
так нестерпно знов нагадує про тебе…
Не забувай, Коханий, якими ми були!
Те щастя, як справжнє диво,
що ми не вберегли.
Я обіцяла завжди
кохати лиш тебе.
І, здійснивши обіцянку,
відпустила назавжди.
Приспів:
Та колись знов прийде весна.
І вона одна
Зігріє хворе серце…
Сліз не спиняє час,
коли я згадую про нас…
І колись знов прийде весна
І вона одна
Зігріє хворе серце…
Сліз не спиняє час,
коли я згадую про нас…
І минуле раз у раз
так нестерпно знов нагадує про тебе…
Чи прийде колись в моє життя весна…
(Альона Хомко, 2019 р.)
За мотивами пісні "After The Love Has Lost It's Shine".
Виконавиця: Regina Belle
Автор оригінальної версії: Sam Dees
Посилання на оригінальну версію: https://cutt.ly/KMqosR
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2019
Коли серце розривається від болю –
грай на барабанах.
Їхні ритми заглушать ритми твого серця,
що несамовито із закутого тіла рветься,
не зважаючи на те, що пошматоване вщент, у ранах.
Коли сльози не дають дихати –
кричи на все горло.
Але так, щоб ніхто не почув
і не вдарив
у те місце, що найбільше вразливе до болю.
Беззвучно.
На все горло!
Волай!
Кричи!
Навіть (і особливо тоді!),
коли ніхто не відчує…
що тонеш в багні.
Але тільки не закривай душу ніколи.
Бо дорогою зустрінуться інші - такі самі, як ти.
А якщо ти закриєшся – їх не впізнаєш…
Адже саме вони приведуть тебе до тебе самої
від неба і до землі.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2019
Ти хочеш здаватися ідеальним.
Але я полюбила тебе за твої «недоліки»:
за твою щирість і відкритість
(яких ти соромився і намагався сховати,
але часом про це забував),
за твою зворушливу щедрість,
за твою беззахисність перед почуттями,
за твою простоту.
Саме таким я тебе бачила,
таким відчувала.
Ти ховаєш свої опіки,
боляче раниш
не тих, кому б мало бути це адресовано;
не тим, які на це заслуговують.
Я любила наші теплі відверті цікаві розмови.
Обожнювала, коли ми робили
будь-що
так злагоджено (весело чи серйозно)
без зайвих пояснень і слів;
коли ти втомлений і виснажений
продовжував безстрашно йти до своєї мети…
І я любила так сильно твій дім…
Хоча й все розтануло, наче дим.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841983
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2019
Залиши все це у своїй таємній темній кімнаті,
до якої ти нікого ніколи не впустиш (і не впускав),
яку ти зачинив колись дуже-дуже давно (назавжди),
яку ти так старанно замаскував
під особливості своєрідного погляду,
під важливість надважливих і невідкладних справ;
яку ти сховав за посмішку,
за мереживність фраз,
за холодність,
за прискіпливість,
недовіру і
зверхність…
Придумала в тобі те, чого ти ніколи не мав.
Думала, що ми – друзі.
Але друзі не залишають, коли найважче, на самоті
захлинатись у своїй «смішній» печалі чи боротьбі (із самою собою).
Ти міг вислухати і допомогти.
Але ти вирішив штовхнути якомога відчутніше, якомога далі
(скільки вистачить сил).
І, впавши, я одразу отямилась від рожево-бузкових снів.
Почуття, які ти розбурхав і воскресив були адресовані
Не тобі.
Вони в хаосі скніли в моїй хворій душі чи то голові.
А потім враз ожили і стали жити окремим життям.
Від тебе.
Як добре, що я не стала чекати знаків із Неба.
І пішла у своє. Окреме життя.
Окреме від:
Спогадів,
Гірких почуттів,
Твого критиканства,
Марнославства,
Самозакоханості,
Жорстоких слів.
Як добре, що ти мене не захистив.
Від самої себе.
Як добре, що в серці я залишила тільки
найщасливіші і найтепліші спогади про тебе…
Такого, яким ти здавався,
А, може, й насправді був
(відкривши на мить свою темну таємну кімнату),
А потім злякався (за неї ж, за цю недоступну нікому кімнату)
І викинув з неї назавжди.
І речі, дорогі моєму серцю, у спину жбурнув.
(Адже так ти прощаєшся завжди).
А я спинилася ошелешено,
Зібрала навколішках свої улюблені речі бережно
(розбиті на дрібні друзки),
оплакала їх і склала у скриньку
(як в дитинстві – таємні «скарби»).
І закопала під старим-старим деревом,
щоб більше ніхто їх не жбурляв
і не чіпав.
Нехай спочивають із миром
Далеко від людських суєтних справ.
Альона Хомко, 2019 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2019
Забувай, забувай, забувай…
Хай зітреться усе із пам’яті:
і ті дні, і ті миті зрадливо пам’ятні
хай стираються з серця твого.
Закривай усі двері і вікна,
щоб ніколи не змогла повернутися,
щоб від тебе змогла відсахнутися,
якщо випадково побачу тебе.
Розбиваючи ноги об камені,
тікаю від тебе у маренні,
закриваю обличчя своє руками,
щоби ти мене відпустив, залишив.
Бо тікати далі від тебе немає сил
у сплетінні самотніх слів.
(Альона Хомко, 2019)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841399
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2019
Один найкращий друг.
Досить вже страждати так відкрито.
Чому ці сльози з тебе, наче з сита,
постійно ллються, – я хляпавицю не терплю.
У мене і своїх проблем багато.
Хіба життя для мене лише свято?!
Один найкращий друг.
У мене із колишньою проблеми.
А ти – ти точно не моя дилема.
Один найкращий друг.
І не просив я про твої старання
Вставати вдосвіта, щоб не було розчарування.
Один найкращий друг.
Розписані стіни у чорне.
Доторки твоїх рук.
Самотній крук.
Сидить на могилі. Почуттів.
А я боюся закричати вночі.
Боюся закрити душу назавжди.
Боюся стати такою, як ти.
Усміхатися, коли боляче.
Мовчати, коли серце твоє кричить.
Відпускати, коли втримати хочеш з усієї сили.
Один найкращий друг.
І за півкроку милий.
(Альона Хомко, 2019)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840968
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2019
Ти відрікся.
Наче й ніколи не знав
і не чув, і не бачив.
Ніколи.
Що ж, я відчувала, що буде так:
веселий непретензійний жарт.
Бачила, що ти переступиш через усе,
Що кохання для тебе не головне,
І що буревій всі почуття твої забере,
всі наші мрії…
А мені залишить лиш аркуш твого листа:
«Твій…»
Вітер розвіяв…
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840967
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2019
Весна для мене тільки почалася.
Закони часу маю зовсім інші:
не кращі і не гірші,
просто власні,
з тобою розділяючи почасти…
і дні, і ночі, і вразливість хмар…
у сутінках мінливих тихий дар…
Все видається в мороці даремно…
Хіба кохання має певний термін…
Сьогодні сонце зійде опівночі.
Не спи, будь ласка… Не заплющу очі…
Це буде диво виключно для нас.
І вітер заколисує волосся…
Весна, як бачиш, тільки почалась…
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840602
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Ти прийшов. І я зітхаю полегшено:
О, нарешті, я так чекала на тебе…
Ти всміхаєшся і падаєш з неба,
а я безтурботно приймаю цілунки твої довершені…
Хіба ж для щастя іще чогось треба?
Ти говориш мені, що так сумував…
І я розгублено щасливо слухаю…
Ти кажеш, що так ти іще не кохав.
І навряд чи зустрінеш іще таку.
Я довірливо підставляю тобі щоку,
бо не чекаю від тебе жорстокого ляпасу.
Зрозуміла, що з тобою лише – живу…
А без тебе…даремно прожиті дні несу…
У майбутнє своє не вдивляюся… помиляюся…
Ти стукаєш часом у моє вікно,
І я прокидаюся.
Якось, пам’ятаєш, ми залишилися зовсім одні…
І я навіть тоді тебе налякалася…
Тікала від тебе! І безумно з тобою сміялася…
А потім ховалася…
І всю ніч відігрівалася, слухаючи твої розповіді…
Як ти по світу блукав, кому співчував…
Люди кажуть, що ти нудний, непередбачуваний, небезпечний,
Постійно руйнуєш їхні плани…
А я не знаю: як можна тебе не любити?..
І просто обожнюю твою компанію…
Бо без тебе –
і весна – не весна,
і осінь – зовсім не та…
і літо, морозом укрите,
і тужлива зима…
Я люблю, коли ти з’являєшся неочікувано.
Але завжди на тебе чекаю.
І я не ревную тебе. Я щаслива,
що є інші, які щастя з тобою теж відчувають.
І от сьогодні ти знову прийшов…
І я безмежно цьому рада…
Я би кинулась у твої обійми,
але ти безтілесний,
і це – єдина твоя вада.
П.С. Дощеві.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.07.2019
Його обличчя закарбовується в душу.
Але він не із тих людей,
чий спокій це могло би порушити.
Його витримці міг би позаздрити кожен,
хто тривогу свою приховати не може,
і ніколи не зможе.
Він звик прощатися легко, без зайвих слів,
холоднокровно спостерігаючи сльози.
Йому не цікаві ні буревії, ані люті морози,
тим паче - чужі психози.
Він дарує виключно жовті квіти -
отруйні мімози.
Його серце завжди б'ється в одному ритмі,
одноманітному:
без поспіху, без відчуттів, оминаючи грози.
Він майстерно закохує в себе тих,
хто був переконаний,
що кохати більше не в змозі.
А потім безжалісно кидає при дорозі...
конати...
І під ранок лягає спати.
От тільки цього разу довелося йому
чекати...сподіватися...нічого натомість не мати...
Страждати...ховаючись, через втрату
такої ж як він: втраченої,
звірячо-голодної,
морозно-холодної,
жадібної до почуттів,
яких більше немає в її житті.
(Альона Хомко )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2019
Затамуй подих.
Відчуй себе там, де тебе нема.
Я - не твій ворог.
Ти - не моя зима.
Поховай сміливість
під товстим шаром ґрунту,
і хрест на могилі постав.
Ілюзія твого тихого бунту
розбила тисячі дивовижних дзеркал.
Не борися за щастя.
Ховайся у мушлю ганебно,
так злякано і паралельно.
Хоча би собі зізнайся - пекельну.
Зі своїм самолюбством
носися, як вітер в безводній Сахарі.
Ні, ти не вільний, яким хочеш бути.
Ти в рабстві.
В рабстві страхів і "обставин".
P.S.
Не заходь в мої сни.
Я поставила код 220.
Усміхайся весні.
З почуттями для розвагу грайся.
(Альона Хомко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Ніжність весни полонила тебе у свої обійми
Не відпускай той чарівний вогник,
що живе у твоїй душі
З кожним розчаруванням, з кожним болючим падінням
не закривайся від світу,
що створюєш саме ти
Скільки би хмар не закрило від тебе сонце
Скільки б вітрів не змітали з дороги тебе
Завжди світитиме ніжно-маленьке віконце
Ніжно-маленьке віконце твоєї весни...
(Альона Хомко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2019
Я повертаюся з полювання ні з чим:
я не зловила риби, не вбила жодного звіра...
не встерегла багаття химерне.
Я повертаюся з гамузом кволих причин...
Але Вона чекає на мене...
Вона чекає на мене...
Що ж, розгубилася в метушні і юрбі:
як далі діяти, як в тебе повірити...
Мій компас до мрій зламався.
А ти?
Але Вона чекає на мене...
Вона чекає на мене...
Знов човен відплив до чужих берегів.
Можливо, там я знайду власний Дім...
Свій присуд безжально винесе він.
Але Вона чекає на мене...
Вона чекає на мене...
(Альона Хомко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825086
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2019
Я не знаю, але чомусь я щаслива!
І начебто ж причин очевидних немає...
(У невдячності до життя себе звинувачую)
А, можливо, просто скоро весна розквітає...
Як же сильно на неї чекаю!
Або ж місяць уповні так згубно на мене впливає...
Я не знаю...
Я так хочу тебе обійняти!
Без умовностей і непотрібних вагань...
Я би хотіла від щастя посеред вулиць кричати!
У фейсбук, інстаграм, телеграм...
І куди іще там!
А, можливо, це все - лиш черговий обман...
І навіяв цей настрій туман...
Та, здається, мені вже на все це начхати...
(Альона Хомко,2019)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823727
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2019
1
Кожен раз, коли я згадую тебе…
Ми могли поговорити про усе…
А тепер лише це мовчання крижане…
Залишає рани в серці… Не питай мене…
Приспів:
Зроби все як було…якими ми були..
Почуття свої палкі /поверни…
Зроби все як було…
Це потрібно так мені…
Я знаю щастя /повернеш лише ти…
2
Котрий раз себе я переконую сама:
Все скінчилося б так швидко і дарма…
І думки сумні на віддалі весни…
Знову згадую про тебе… О, чудо це здійсни!
Приспів:
Зроби все як було…якими ми були…
Почуття свої палкі /поверни…
Зроби все як було…
Це потрібно так мені…
Я знаю щастя /повернеш лише ти…
*
Я не буду більше думати про тебе!
Воля - найцінніше, що в мене є.
І коли дощами заплаче знову небо
Ти лише згадай, згадай мене!
Приспів:
Зроби все як було, якими ми були!
Почуття свої палкі /поверни!
Зроби все як було!
Це потрібно так мені!
Я знаю щастя /повернеш лише ти!
Почуття свої палкі /поверни…
Зроби все як було…
Це потрібно так мені…
Я знаю щастя /повернеш лише ти…
Почуття свої палкі /поверни…
Зроби все як було…
Це потрібно так мені…
Я знаю щастя /повернеш лише ти…
Зроби все як було…
(Альона Хомко, 2019)
За мотивами Regina Belle «Make It Like It Was»
Автор оригінальної версії Carvin Lawrence Winans
https://www.youtube.com/watch?v=mu__93-CS54
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822323
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2019
Я пішла, а моє серце залишилось там, у «нашому» домі…
Де тепер я чужа.
І перейдена вже межа.
А за нею - нова дорога, вкрита туманами й крижана.
Ні путівників, ні карти немає.
Є лише відчуття.
І якщо йти кожного дня далі і далі…
то попереду точно зустріне весна.
Я пішла, а ти швидко забув і викреслив з серця
(та чи й взагалі я колись у ньому була?..
Для тебе це була гра?
І я мала би це передбачити,
та дивом для себе самої чомусь не змогла.)
Але байдуже.
Я просто впевнилась,
Що була тобі не потрібна, мій друже.
А жорстока правда незрівнянно краща, ніж солодка брехня.
(Хоча ти й переконував, що у світі буває солодка правда,
Але такої поки я не знайшла…)
Час наводить лад набагато вправніше, ніж будь-хто із нас.
Час не чекає і не відсторонює –
Він подає все, як є – без прикрас.
Час – найкращий порадник в усьому.
І також він – вбивця безкомпромісний і холоднокровний.
Хто він для тебе – обираєш лиш ти.
І перш ніж писати листи…
Прости…
(Альона Хомко, 2019)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019
Скільки разів я чула: "Ти відчуваєш усе не так!"
І довго вірила в цю ахінею, не борячись із нею ніяк...
Але одного дня, а, можливо, ночі
вся правда зігріла холодні очі:
я відчувала все так!
От тільки знайти резонанс в відчуттях ніяк...
Й життя минає фатально, залишивши суму смак...
(Альона Хомко, 2019 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821681
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2019
Прощавай, мій дорогий друже, -
Час прощатися вже настав. Прощавай!
Непомітно для себе самої, ти став мені небайдужий.
Прощавай!
Прощавай! Бо у мене – своя дорога,
До якої я навіть ще не дійшла…Прощавай!
Не сумуй: все життя – велика пригода.
Прощавай!
Прощавай!
Не змогли ми довіритись одне одному…
Прощавай!
Бачиш: сонце сідає над обрієм…
Прощавай!
Прощавай!
Все життя наше сплетене із зустрічей і прощань…
Хай щастить тобі, любий, в усьому!
Прощавай…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2018
Ти бачив мене різною…
Нестерпною і капризною.
Сміливою і щасливою.
Наляканою, вразливою…
Ти кохав мене саме такою.
Часом розумною,
а часом дурною.
Мудрою, веселою або ще хтозна-якою…
Прискіпливою. Смішною.
Замріяною…Мінорною.
Неврівноваженою дурепою повною
(але точно беззлобною).
Безкомпромісною. Рішучою.
Часом злегка стервозною.
Приязно-чарівною,
Жорстоко-холодною.
Загадковою.
Простодушною.
Раптовою.
Навчилася так багато з тобою я…
Завдяки тобі я стала такою:
Собою. Щасливою…
Тією, хто безстрашно танцює над прірвою…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816512
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2018
Твоє кохання лишиться за лаштунками гротескної драми, -
Примарної.
Досить писати за життя епітафії.
Ти, мабуть, не мав наміру вбивати словами.
(Тепер навздогін надсилай мені епіграми).
Головні герої нездійсненної казки передчасно померли,-
їх стерли;
їхні стежки в різні боки розвели.
І до щастя – як пішки іти до Говерли.
Ми були дурнями: надто себелюбними, впертими,
лишившись сам на сам із почуттями на шмаття роздертими,
недосвідченими експертами своїх і чужих проблем,
дилем,
болючих тем…
Кого ми обманювали?
Схожі й беззахисні. Аж до сарказму,
до сліз гірко-солоно-іржавих
від корозій сердець металу, - зовсім однакових,
наче з одного сплаву.
Гостро-пронизливий стогін сховаю від тебе
(тобі він не треба).
Тобі простіше жити за кам’яною стіною,
ховаючи свій сум за байдужістю напускною.
А я чіпляюся за життя з нерозтраченою жагою:
здаюся неврівноваженою, дурною.
В чужих обіймах стаючи такою далекою.
Не собою.
Отруйними вечорами шукаю розраду чи зраду –
заплуталась на чужій території,
в нашій сумній тупіковій історії.
Розхристана,
йду між замерзлими пристрастями,
вдихаючи біль із прикростями…
В безтямності,-
ніжно-барвистими
уривчастими
поглядами променистими,
мимовільним
доторком рук,-
захлинаюсь сльозами розлук…
Альона Хомко, 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018
Ми живемо, сваримось, миримось,
Не тримаючи зла одне на одного,-
це так старомодно.
Дні злипаються в безкінечний день.
Розставання стирає ніч…
Весна, літо, осінь,- поглянь лишень:
хто б подумати про таке міг…
Всі прикрощі – тут, радощі – тут.
І, здається, усе очевидно.
Але ж ні, зачекай, хай це буде – секрет,
Таємниця, якої не видно.
Не кажи… краще помовчимо…
У мовчанні все більш виразне.
Зупинись, хай залишиться все, як є…
Або ж будь до кінця відважним.
Альона Хомко, 2018 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2018
1
Пройшов доріг багато і затято серце я закрив.
Закрив на сто замків, які відкрила ти…
О, сказати – це втратити усе,
тож я мовчатиму, мовчатиму, кохаючи тебе…
Приспів:
Якби ти знала: кохання
зігріло мою душу від жорстоких холодів!
Якби ж змогла кохати знов…
Безцінний скарб в житті моєму – лиш твоя любов!
Твоя любов…
2
Ти поряд – я щасливий,
Ніколи /я не був таким.
Біжиш до своїх мрій…
А я долаю біль…
О, кохана, я знаю, що для мене ти остання.
Єдина і остання назавжди!
Приспів:
Якби ти знала: кохання
зігріло мою душу від жорстоких холодів!
Якби ж змогла кохати знов…
Безцінний скарб в житті моєму – лиш твоя любов!
Твоя любов…
Якби ж усе міг розказати, сказати про кохання своє…
Якби могла ти покохати, прошу кохай мене…
Приспів:
Якби ти знала: кохання
зігріло мою душу від жорстоких холодів!
Якби ж змогла кохати знов…
Безцінний скарб в житті моєму – лиш твоя любов!
Твоя любов…
(Альона Хомко, 2018)
За мотивами пісні "The Greatest Love Affair"
Автори оригінальної версії - Jeffrey Osborne, Sam Dees
https://www.youtube.com/watch?v=cw5K3UL-9RI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814349
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2018
Уяви, що ніхто і ніколи не ставив тобі ніж у спину
(а особливо – близькі).
Плечі розправляються і спускаються вільно й спокійно.
І ти ідеш так сміливо, хоча сходи на гору небезпечно слизькі.
Уяви, що світ обіймає тебе так тепло і радісно,
як найкращий і справжній друг.
І усмішка стає невимушеною, що осяює все навкруг.
Уяви якби щастя тебе підслухало.
І звалилось на голову, начебто в червні – сніг.
А поруч веселкові іскри вітром роздмухані
Супроводжували тебе у сотні неймовірно цікавих доріг.
Уяви, що буденність уся – в безповоротно минулому,
А решта життя – святковий пиріг.
Уяви, що любов, нарешті, тебе послухала
І дивовижними квітами розтопила у серці всю кригу і сніг.
Уяви…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810552
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2018
Я шукала винних, але винних давно нема.
Шукала тих, хто знесилив моє життя,
Але дала це зробити сама.
Я очікувала, що виберусь, що зможу –
І, мабуть, була неправа.
Очікувала, що любов переможе.
Але перемогла не вона.
Час диктує прощатися з мріями,
Але здатися я б не змогла.
Все буває вперше, а останньою я не була.
Довіряти життю надто важко,
Крізь долоні біжить – вода.
На зупинці порожній – пташка,
Але без крил - зламала дарма.
Я складаю свою валізу –
Надто багато у ній речей.
Ти хочеш зверху або знизу?
Тільки б закрити питання ночей.
Відкриватися завжди не легко.
Легко жити як всі (в броні).
Та в броні – це суцільне пекло,
Хоч і здається, що ти - у сні.
Розстилаючи зорі і хмари,
Заховаю тебе подалі,
Щоб ніколи й ніхто не знайшов.
Час пішов…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2018
«Мені так сумно без тебе».
А я дивлюся у небо.
І думаю: кому ж все це треба?
Ця безглузда теорія.
А, може, - дарунок долі,
Що рухається поволі…
Неквапно так, що збожеволіти можна,
втрачаючи сили в думках порожніх.
Обіймів твоїх жагучих немає поряд.
Цілунків, шалених дотиків.
Лише – задушливий холод.
Для чого це все? Для чого?
Запитую – безнадійно.
Для чого твої зізнання?
Хіба ж я у цьому винна?
І пальці стискають долоні,
Щоб відволіктись від думок.
«Не бачити тебе – мука.
Давай, натискай курок».
***
Так, це доволі дивно…
Зізнання твоє - безнадійне…
Що можу із цим я вдіяти?
Коли дві прямі якимсь вивертом
Заплелися в довгу косу,-
одну, трьохколосу.
Прошу, не дивись так пильно,-
«Кохання моє надійне!»
І ти продовжуєш діяти, доводити,-
щоб повірила.
Але понад сил – не можу.
Настільки шляхи наші… схожі.
Закрита стіна - надтріснута.
В глухому куті затиснута.
Сміливість твоя - як зброя.
Ведеш мене під конвоєм.
Проте залиши, не питаючи,
не знаючи до кінця,
не довіряючи.
Шукай, пошукай когось ще…
І сльози ллються дощем,
Не спиняючись.
***
Ти кажеш кохаєш і мій. Але як це можливо?
Це ж захищати і значить – "Люблю".
А ти захистив хоч від когось? Так, це – надважливо!
Ти захищав лиш персону безцінну свою.
Ти можеш жити, не чути й не бачити,
А в коханні так не буває.
Про гордість свою вмить усю забуваєш аби…
Аби лиш побачити очі її…
Та й потім, я все розумію: цей поділ – твоє і моє…
Цікавий.
Та він не для мене. Залишмо усе як є.
Якби подивився на все це моїми очима,
Одразу б побачив:
є романтизм, самолюбування, бажання –
Кохання немає. А це ж – головне!
Якби ти кохав, то діяв би точно безстрашно:
Що скажуть, побачать – тобі б було байдуже.
Тож це – не кохання.
Себе не обманюй даремно і райдужно.
Залишмо як є.
Ти ж знаєш: для тебе я – не остання.
А значить для мене рішення очевидне й просте.
Не треба страждати там, де немає кохання.
Його ти б не сплутав ніколи й ніде.
А раз ти вагаєшся, не довіряєш, не можеш,
то й не потрібно нічого казати.
Жінок є багато.
А я ? Буду його безнадійно чекати.
Скільки сил вистачатиме,
навіть якщо омине.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806955
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2018
Просто треба розуміти,
що в них cвої чітко вибудовані правила.
Те, від чого ти можеш змарніти,
Для них – буденно і правильно.
Ти можеш ридати,
Ночами не спати,
страждати,
Не бачити як далі жити…
Але по тобі заміна знайдеться миттєво.
І тепер вже її будуть обіймати і ніжно любити.
Так, можливо, про тебе якось теж згадають.
Але не настільки, щоб втратити ґрунт під ногами.
Так, їхні очі завжди нових декорацій шукають.
Це твої в кожному бачать риси і досі коханого.
Різні правила. Різне бачення.
А ти очікувала однакового?
Варто тобі його полюбити
І дати це йому зрозуміти,-
Вважай ти підписала сама собі вирок кров’ю.
Бо набриднеш йому дуже швидко зі своєю любов’ю.
Надто швидко буденність його налякає.
А чого ти чекала?
І свято здійснить він вже з іншою,-
Сміливішою, нахабнішою, вільнішою.
Ти кажеш: «Він - не такий!»
Скільки разів чули цю до нудоти заїжджену фразу.
Й одразу, за кілька днів чи років ти ридма ридаєш,
Що не повірила в те відразу.
А вони живуть без докорів сумління, бо слова свого не давали.
Знали, що тримати не будуть. Або ще краще –
Давали, а потім – назад забирали.
І ти ходиш, наче й людина,
Але з абсолютно іншого світу,
Щоб це осягнути, прийняти або зрозуміти.
Для тебе дикість таке терпіти.
І ти не терпиш – і йдеш шукати, як тепер тобі далі жити.
Бачиш чітко, що правила ці не змінити.
Нічого не варті: «Твій», «Навіки», «Хочу з тобою життя прожити».
Якщо ж ти повелася, то не варто і сліз лити.
Просто треба правила їхні завчити.
І обирати: жити по ним із ним.
Чи самій – за холодними ґратами.
Доки він нову історію обиратиме.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805167
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2018
Не жалкуй за втраченими днями.
Так, вони пішли, та не дарма.
Не жалкуй за ніжними ночами,
Хоч в майбутньому, можливо, їх нема.
Не жалкуй за тим, що не здійснилось.
Просто йди і все здійсни сама.
Не жалкуй за тим, що лиш наснилось...
А в реальності - лише сумна зима.
Жалкувати, й справді, - марна справа.
І попереду, можливо, - день новий.
Хоч надій багато поховала,
і сьогодні сумно так - хоч вий.
Не жалкуй. За чим тут жалкувати?
Ти прийшла, ну, а колись підеш...
Неможливо знову покохати -
Що ж, у чомусь іншому - знайдеш.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804902
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2018
Для чого ти мене сюди привів?
Я хочу дізнатися, розгадати твою таємницю.
Твій лабіринт без дзеркал -
чим обернеться для мене: черговою вершиною чи в'язницею?
Ти дав в дорогу мені одяг. По ньому мене зустрічають.
Та чи знають,
що це просто костюм, який врешті доведеться колись зняти і віддати тобі - на вічну пам'ять.
Пробач. Іноді я серджуся на тебе так,
що готова вбити.
А потім згадую, що ти поряд зі мною завжди
і щодня вчиш мене жити тут і щиро любити!
І захищаєш мене від "не мого",
і провокуєш: зможу - не зможу.
Хочеш, щоб з кожним кроком не боялася зробити хибного.
(А мені часом так від цього тривожно!)
Як гадаєш: чи прислухаюсь до твоїх порад,
чи сліпо і вперто йду в протилежному напрямі?
Часто здається, що котиться все на спад.
Якби ж то чути від тебе: голосне "Так" чи "Ні"...
І я йду далі, танцюючи, співаючи, аби не відчувати болю.
Ти кажеш, що це нормально - так ти тренуєш людську волю.
І ти в темну ніч за руку ведеш,
Щоб, врешті, мене в Своєму Домі зустріти.
І кажеш: "Вір, я впіймаю, якщо впадеш"
І я відчуваю, хоча не в силах всього зрозуміти.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804900
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.08.2018
[Якщо ви знайшли предмет і вважаєте його непотребом, можливо, ви просто не знаєте як ним користатися.]
[Чарівні палички часом ховаються в непримітних кривеньких патичках.]
В одній тваринячій сім’ї сталося поповнення – народилося ще одне дитинча! Всі дуже-дуже раділи новому членові сім’ї. Назвемо його Диво-Звіром. Чому? Бо всі дивувалися, чому він такий, а не інший. Інший,-яким його так довго уявляли його рідні…
Час не стоїть на місці. Збігали, дні, місяці – новонароджений ріс і став помічати, що очікування його сім’ї він виправдати не може, як би не старався. Очікувань було так багато, і часом протилежних і непоєднуваних, що часу і сил зрозуміти, чого хочеться власне йому самому не вистачало. Тато-вовк дивився на крила свого дитя і сумно зітхав: «Послухай, з ними треба щось робити. Ти геть не схожий на вовка! Життя складна штука і з такими крилами тобі просто не вижити!». Мама-черепаха невтомно намагалася переконати cвоє дитинча, що те, що воно відчуває геть неправильне: «Треба старанно вчитися відчувати все правильно», - казала вона, і ховалася час від часу у свій панцир, про всяк випадок. «Кому у наш час можна довіряти…», - скрушно додавала вона. «Так шкода, що ти не маєш панцира! Навіть не уявляю як можна без нього вижити в такому страшному і непевному світі?! Тобі необхідно якимсь чином його собі наростити або хоч знайти чийсь і надягти на себе». Брати і сестри Диво-Звіра насміхалися з нього, тільки й вишукуючи до чого причепитися: «Подивись на свою вовну! Вона ж кольорова! Та ти ж просто посміховисько ходяче! А крила! Вони ж недоладні якісь відростки! Як добре, що в нас їх немає!» І в такі миті Диво-Звір зіщулювався, щоб стати непомітним і йшов собі геть…
Та однієї грозової ночі наш Диво-Звір опинився сам на сам із негодою. Лив сильний дощ, що пробирав своїм холодом до кісток. Поривом буревію Диво-Звіра віднесло на край прірви. Він повис над урвищем, намагаючись втриматись. Але вітер був таким сильним, а дощ холодним, що сили дуже швидко покидали його. І от, коли до фатального кінця залишалася мить, Диво-Звір раптом згадав, що у нього є крила! І став відчайдушно ними рухати. Але крила, якими ніколи не користувалися не слухались свого господаря. Камінь, за який з останньою надією тримався наш герой з гуркотом покотився вниз, і Диво-Звір стрімко полетів у прірву. Проте, навіть прямуючи до загибелі, він продовжував спроби оживити свої крила, бо розумів, що це його єдиний шанс на порятунок – полетіти, як вільний птах над гострим камінням, що вже було так близько! І сталося справжнє диво! Крила раптом розправилися, послухалися і піднесли Диво-Звіра високо у небо! Такого щастя ніколи-ніколи не відчував наш Звір до того! Ніколи…Звідкись у нього взялося стільки сил, що він літав понад хмарами усю ніч аж до світанку. Негода більше його не лякала! Навпаки він радів їй, як дитина! Сміючись і викрикуючи щось із захватом так голосно, що навіть грім стихав, щоб прислухатися до його голосу. Блискави освітлювали дорогу, і вже на світанку Диво-Звір був дуже далеко від свого дому і з захватом роздивлявся нову місцевість. Його вовна висохла на сонці і переливалася усіма кольорами веселки. І знаєте, що? Виявилося, що вовна Диво-звіра була чарівною! Той, хто підходив і гладив Звіра легенько по спинці ставав дуже-дуже щасливим і сміливим здійснювати свої мрії! Диво-Звір завжди літав у небесах сам. Але він не був одиноким – ні! Проте, відчувши смак волі, наш уже дорослий Диво-Звір розумів, що все має свою ціну. А особливо вона - воля! І він щедро платив ціну за неї і невтомно допомагав усім, кого зустрічав на своєму шляху ставати щасливими і сміливими. Так, це був і справді Диво-Звір, бо він творив дива скрізь, де з’являвся аж доки не постарів і не полетів до улюбленого Неба назавжди…
Кінець
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804121
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2018
Цікаві люди є на світі,
що міряють усіх собою...
Ти можеш бути, хоч святою,
але в твоїй подобі - бачать лиш своє...
І прикро це, і смішно одночасно.
І сказані слова твої "не вчасно",
і відчуваєш ти усе "не так" й "не те".
Але таке проходила я вже.
І більше в це болото - не вертаюсь.
Не плачу, не ридаю і не каюсь.
Бо хочу лише волі - от і все.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2018
Серпневі ночі. Осінні ранки.
Спільні сніданки.
Далекі зорі - сліз мимоволі.
Пусті обіцянки.
Безліч звуків, образів, дотиків
загубились в словах лиш написаних.
Несказаних. Затиснутих.
Тавром позначаючи опіки.
А тим часом у людях-привидах
я втрачаю свій глузд назавжди.
Ти ще думаєш: все попереду,
а насправді - давно позаду.
Репетицій немає і приводів
відшукати хоча б в чомусь розраду.
Так, ти думаєш: все ще буде! - Ні!-
Час надто підступний:
Ось він є, а ось - все закінчено,-
театральна трупа в пожиттєвій відпустці.
Твій острах не дає зробити тобі кроків рішучих.
Але шансів з кожним днем стає усе менше.
Втома забирає крихкого щастя секунди.
А ти ідеш так поволі - і моє життя все дешевше.
Дешевше. Коротше. Минає. Втікає.
І ніхто, і ніколи його не спіймає.
І шкода, так шкода цих втрачених днів.
Втрачених, назавжди втрачених митей.-
На що? - На дощами заляпані вікна...
Так спритно.
Тільки от... прикро…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803966
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2018
Що віддаляє тебе від прірви?
Кілька кроків і один – фатальний.
Скільки треба пройти уроків,
Щоб отримати той – завершальний?
Скільки брехні треба почути,
Щоб відділити її від правди?
Скількох людей треба зустріти,
Скільки сил віддати заради?…
Світ – мереживо (чи павутиння):
Кожен обирає як знає.
І чи почуєш колись ту мелодію?
І чи побачиш, що ніщо не минає?
Дні із квітами, дні з будяками,-
Все складається в пейзаж бурхливий.
Та щось веде тебе і притягує…як магніт,
Що безмірно сильний.
Очі в очі своїй неможливості.
Віч-на-віч зі своїми страхами.
Хто залишається: ти чи інші?
І що із цього найбільш примарне?
Хочеш вірити – треба вірити.
Реальність ніколи про це не просить.
Скільки терпіння треба зібрати,
Щоб відірвати рішучим – досить.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2018
Я не можу звикнути до нової реальності,
Де я така, як мала би бути:
В ланцюги не закута.
За коси ніде не прив’язана.
Тобою кохана…
Ця реальність подібна на вигадку
Когось незбагненного, химерного,
Достеменно значущого і впевненого…
Що так має бути.
Але я балансую над прірвою,
А внизу – вир один і другий,
Що відчувається шкірою.
І гостре каміння, до якого півподиху.
Цей вбиваючий запах осені.
Невиліковної і невідворотної осені.
Божевільно-прекрасної
Паскудно-холодної
Непередбачуваної
Обожнюваної
Осені.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802341
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2018
Дерева. Усе бачать і все про всіх знають.
Стоять нерухомо і мовчки спостерігають.
Вислуховують і печалі, і злобу, і радощі.
Захищають тінню від палючого сонця.
Бережуть від холоду злих дощів і заздрощів.
Усіх. Не розділяючи.
Часом, коло них ростуть будяки...
Часом хтось безжально ламає гілки...
Часом, хтось із захватом - пилою по кроні.
Хіба ж то болить? Калатає у скронях?
Дерево просто занадто красиве і... нерухоме,
Аж очі вбирає,- то хай помирає в агонії.
Або ж стане, як всі...
Кого це чіпає у світі тріумфуючої іронії...
А тим часом дерева дарують надію на щастя.
Беззахисно обіймають.
Люблять теплий дощ.
На вітер чекають. Щоб хоч із кимось поговорити відверто,
не чекаючи від слів отрути чи смерті.
Дерева...Вони теж всихають...
Жовтіють...
Гниють...
Падолистом спиняють весну...
Подяки за тінь життєдайну вони не чекають...
А, може, й чекають і тихо страждають від невдячності грубої...
Та їх не питають...
Їх силу так мало людей помічає...
Але, хто помітить - той зірку із неба хапає.
Він дерево те доглядає.
І вірно його захищає від слабкості інших людей.
Від усього, що ранить. На себе бере і знає:
натомість багато так має, що завжди щасливим себе почуває.
Аби дерево завжди в саду розквітало...
І цвітом своїм дивувало...
Даруючи знову весну...
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799867
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2018
1
Для чого ці сльози? До чого ці туга й печаль?
Той час не повернути, ні…Хіба цього не знав?
Де був ти тоді, коли душа помирала?
І сльози мої були байдужі тобі?
Тепер ти прийшов, але тебе не чекала.
І все, що від мене почуєш ти…
Це просто вище моїх сил…
Приспів:
Це почуття лиш, що живуть й не вмирають…
Це лиш почуття, які щоночі вбивають…
Це лиш почуття, які тебе не чіпають…
І з надзусиллям
Я відповім тобі лише…лише…бувай…
І з надзусиллям
Я шепочу тобі лише.. лише… бувай…
Бувай… бувай…
2
Ти хочеш, щоб знову все повернулось, як колись…
І мрієш - будем разом ми…
Про що ти? Озирнись.
Благаєш простити, та це неможливо.
Про мрії говориш – вони лиш мої.
Ти вибір зробив - і я з ним змирилась.
Тепер назавжди відпусти.
Забудь і відпусти.
Приспів:
Це почуття лиш, що живуть й не вмирають…
Це лиш почуття, які щоночі вбивають…
Це лиш почуття, які тебе не чіпають…
І з надзусиллям
Я відповім тобі лише…лише…бувай…
Я шепочу тобі лише.. лише… бувай…
Бувай…
Де був ти тоді, коли душа помирала?
І сльози мої були байдужі тобі?
Тепер ти прийшов, але тебе не чекала.
І все, що від мене почуєш ти…
Це просто вище моїх сил…
Приспів:
Це почуття лиш, що живуть й не вмирають!
Це лиш почуття, які щоночі вбивають!
Це лиш почуття, які тебе не чіпають!
Я відповім тобі лише…лише…бувай…
Я шепочу тобі лише.. лише… бувай…
Бувай… бувай…
(Альона Хомко, 2018. За мотивами пісні «Emotion» Destiny’s Child, автори оригінальної версії Barry Gibb / Robin Gibb)
https://www.youtube.com/watch?v=xWKdMmH0B-E
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799276
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2018
Чи хотілося тобі кричати
З розпачу вночі?
Чи колись тобі боліло?
Нестерпно! Певно - ні.
Чи колись ти відчував,
Що значить втратити усе?
Чи серце взнає,
Що так буває?
1
Ти живеш так методично,
Неначе б все гаразд.
І не гризе тебе ніщо.
І не болить тебе щораз.
Твоє серце, наче камінь,
Який ти сам створив.
Серце глухе до почуттів.
Серце закуте в ланцюги.
Час летить в шаленім ритмі.
Хіба не бачиш ти?!
Але байдуже це тобі.
Хіба ж байдуже це тобі?!
Приспів:
Чи хотілося тобі кричати
З розпачу вночі?
Чи колись тобі боліло?
Нестерпно! Певно - ні.
Чи колись ти відчував,
Що значить втратити усе?
Чи серце взнає,
Що так буває?
2
Гарних слів багато,
А ще більше в них брехні…
Чи не помітив ти,
Як всі розтанули вони?
Душу ти свою ховав
Від кого і чому?!
Мабуть, тому що їй байдуже!
Байдуже, що було…
І тебе не зачіпає,
Що хтось десь в самоті
Згубив своє життя в тобі.
І досі плаче уночі.
Приспів:
Чи хотілося тобі кричати
З розпачу вночі?
Чи колись тобі боліло?
Нестерпно! Певно - ні.
Чи колись ти відчував,
Що значить – втратити усе?
Чи серце взнає,
Що так буває?
Ні до чого страждання ці ,
Вони для тебе лише – трюк!
Ні до чого надії –
Їх вже нема!
Колись побачиш ти,
Що втратив все в житті!
І що мало сенс лише…Тоді
Лише на самоті
Коли-небудь…
Коли-небудь… так захочеш закричати вночі…
Коли-небудь так нестерпно
Болітиме в душі…
Коли-небудь зрозумієш, зрозумієш
Що втратив все в житті…
Коли-небудь…
Чи хотілося тобі кричати
З розпачу вночі?
Чи колись тобі боліло?
Нестерпно! Певно - ні.
Чи колись ти відчував,
Що значить – втратити усе?
Чи серце взнає,
Що так буває?...
Чи серце взнає…
(Альона Хомко, 2018, за мотивами пісні "Have You Ever" - Brandy cover by Matt Bloyd, Mario Jose and Vincint Cannady)
https://www.youtube.com/watch?v=giqXicuZuRw
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799041
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2018
Вона і досі любить іншого.
А Він вже кохає лише Її. І мовчить.
Але очі Його кажуть за нього Їй більше...
І Вона забуває печалі свої. На мить.
Вона питає у клаптика Неба:
чи буде щастя в ЇЇ житті...
А Він іде до вікна й проводжає Її сліди.
Він знав напевне - Вона.
Коли побачив вперше ЇЇ.
Вона ж зовсім Його не впізнала
за клопотами в своєму житті.
Він дякує Богу за те, що Вона прийшла до Його Храму.
Вона ж біжить до своєї мрії і гірко плаче самотніми вечорами.
Його досвід покриває Її життя.
Її відвертість зцілює душу Його.
Ці Двоє дуже зворушливі і смішні глядачам,
Які теж мріють дочекатись колись свого.
Вона не хоче більше болю й страждань.
І ладна назавжди залишитися одна.
А Він всміхається тихо Її страхам.
І дивиться в очі Її без дна.
Вона бентежиться, коли Він натякає на щось...
І так майстерно, начеб натякає Вона.
А Йому просто хочеться торкатися Її волосся...
І щоб Вона Його ніжно обійняла...
Вона ще не знає, що залишиться з Ним назавжди.
А Він уже знає. І кохає Її без меж.
А поки Вони сміються над чимось (як завжди),
Він мріє почути від Неї: " Я теж"...
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796875
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2018
Напевно, я залишуся одна.
Я допускала якось цю можливість.
І рік за роком йде: за осінню - зима.
Не розгубити б тільки зібрану сміливість.
Я допускала це, коли від тебе йшла.
І більше того - мріяла про це я...
Бо ж не змогла знайти того життя,
Яке би підійняло вище неба...
Напевно, гірко плакати самій.
Нестерпно гірко думати про тебе.
Про те, що ти ніколи, навіть в небо,
За мною би не полетів.
Ховаю біль і сльози у очах.
Ховаю їх за сміх -
такий бажаний!
А на душі вже серед літа - сніг.
Хіба що теж нежданий.
Напевно, гірко плакати самій.
А ще болючіш плакати без тебе.
Ти поряд бути так і не зумів.
Тобі цього було зовсім не треба.
А небо знову прорвало дощем.
Дощем-сльозами теж самотніх.
Від змін таких болюче-незворотніх...
їм неможливо цей терпіти щем.
Напевно, не впізнала я Тебе.
Напевне, сплутала і все згубила.
І все тепло, що берегла Тобі
я віддала комусь, сказавши: "Милий"...
Напевно, ми згубились у юрбі.
Напевно, наші долі розділились...
І вже ніколи не зійдуться в Ми,
Бо втратили назавжди цю можливість.
Але нехай. Як буде - хай буде.
Життя таки безмежне і прекрасне...
Як шкода, що без Тебе йде...
Як прикро, що піду завчасно...
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796406
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2018
А що мені втрачати… Прірва серед неба…
Біжи хутчій,- не озирайся тільки!
Бо як зупинишся, відвернешся від себе-
Впадеш. Розіб’єшся. Без спогадів. Без свідків.
Життя ж не почекає. Все спритніше
Обходить дні (мої), години щосекунди.
І, наче у вигнанні (або інше)
Стає так холодно, самотньо і безлюдно.
Ти кличеш, але я не чую, милий.
Чекаю. Вже тьмяніють очі.
Безвимірно самотні й одинокі
мої й твої далекі нездійсненні ночі…
Збираю страх в ослаблені долоні.
І не триматиму його в полоні.
Хай він летить й розкаже все йому!
Бо ж він чекає вісточку мою…
А я … я теж його чекаю…
Чи ж даремно?
В Земному вимірі зустрілися б давно! Напевно…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795191
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2018
Здається, ще не вмерло співчуття…
І серце ще не зовсім зачерствіло.
І квіти проростають ніжно-білі,
І воскресають мертві відчуття…
Здається, дім, збудований із мрій –
Химерний дім надій моїх бентежних…
Він так сміливо, тихо й обережно
Іде до мене, начебто він – мій.
Здається, все так хитко, наче мить.
Здається, сон – реальність нездійсненна…
Здається, все забуто достеменно…
Та серце й досі плаче і болить…
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2018
Ти забудь про печалі, коханий.
Бачиш, - знову прийшла весна.
Поєднала вона в коханні
Наші втомлені болем серця.
Ти забудь про непрожиті роки.
Про непрожиті роки разом.
Так багато пройшли ми уроків,
Лиш тепер зрозумівши резон.
Обійми мене міцно-міцно:
Хай зімліє моя душа.
Надто в тілі моєму їй тісно.
Надто мріє про щастя вона.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018
1
Я знову чую музичний ритм
І забуваю вмить, що в мене щось болить.
Я знову бачу в твоїх очах
яскравий вогник, що зриває в мене дах!
Бачиш, ноги йдуть до тебе,
Бачиш посмішка сія,
Це тому що чую ритми пісні я (У-у-у)
Як прожити вже без танців,
Без обіймів теплих щодня?!
Обертається навколо голова...
Чуєш цю музику у мене в душі?
Вона відлунням йде до серця твого...
Сум і тривоги свої залиши!
І просто рухай, просто слухай, серце слухай!
Приспів:
Коли танцюєш ти, для мене єдиним світ є!
Коли танцюєш ти, весь сум в грудях розстає! (Отак!)
Коли танцюєш ти, то мрія моя жива є!
Коли танцюєш ти, мій світ оживає!
Танцюй так вільно!
Так як мріяла!
Танцюй так вільно!
Так як вірила!
2
М-м, чарівність рухів цих!
І заворожує миттєво, і манить.
І тіло вільне до хмар летить!
Яке це щастя і яка безмежна мить!
Послухай, ноги йдуть до тебе,
Бачиш посмішка сія!
Це тому що чую ритми пісні я (У-у-у)
Як прожити вже без танців,
Без обіймів теплих щодня?!
Обертається навколо голова!
Чуєш цю музику у мене в душі?
Вона відлунням йде до серця твого...
Сум і тривоги свої залиши!
І просто рухай, просто слухай, серце слухай!
Приспів:
Коли танцюєш ти, для мене єдиним світ є!
Коли танцюєш ти, весь сум в грудях розстає! (Отак!)
Коли танцюєш ти, ти мрія моя жива є!
Коли танцюєш ти, мій світ оживає!
Танцюй так вільно!
Так як мріяла!
Танцюй так вільно!
так як вірила!
Танцюй так вільно!
Бо кохаю я...
Танцюй так вільно!
До безмежжя!
Танцюй так!
Танцюй так!
Танцюй так!
Танцюй так!
Танцюй так вільно!
Приспів:
Коли танцюєш ти, для мене єдиним світ є!
Коли танцюєш ти, весь сум в грудях розстає! (Отак!)
Коли танцюєш ти, ти мрія моя жива є!
Коли танцюєш ти, мій світ оживає!
Потанцюй, бо то - відвага!..(багато разів)Твоя!
Танцюй так!
Танцюй так!
Потанцюй, бо то - відвага!
Потанцюй, бо то - відвага!
Потанцюй, бо то - відвага!
Потанцюй, бо то - відвага!
Твоя!
Альона Хомко, 2017
Вільний переклад за мотивами пісні "І Сan't Stop The Feeling" з мультфільму "Тролі": https://www.youtube.com/watch?v=ru0K8uYEZWw
Автор оригінальної версії "І Сan't Stop The Feeling":
Джастін Тімберлейк, Макс Мартін, Shellback,
композитор: Джастін Тімберлейк, Макс Мартін, Shellback
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2018
Дорогою йшла жінка. Думки в неї були невеселі. Очі сумно потуплені додолу. Її не радували ні тепле сонце, ні віти верб, що росли вздовж дороги і так красиво коливалися від подиху вітру. Вона йшла і було видно, що дуже втомилася. Але, зібравши останні сили, продовжувала йти.
Аж раптом, поперед нею, наче з нізвідки, з’явилася чарівниця. Сумнівів не було – в руках надзвичайної вроди жінки була чарівна паличка. А ще кожна дівчинка знає з самого дитинства як виглядають феї та чарівниці. Тож якщо колись комусь із них випадає щастя зустрітися з цими казковими особами, то впізнають вони їх безпомилково і в одну мить. Окрім чарівної палички у чарівниці в іншій руці була якась дивовижна квітка.
Сказати, що жінка здивувалася – не сказати нічого. Але оговтавшись, вона привіталася. А чарівниця промовила:
- Я з’явилася тобі не випадково. Якщо ти загадаєш мені бажання свого серця , я здійсню їх. Ось квітка, на ній сім пелюсток, тож ти можеш загадати сім бажань. Все дуже просто.
Жінка геть розгубилася: що загадувати, як не помилитися з вибором… Її серце вже давно було розбите на друзки, то ж єдине, що вона часом від того серця чула – тихий плач від болю, що ніколи не минав. Проте чарівниця підбадьорювала :
-Давай, присядь, збирися і прислухайся. Сьогодні я не дуже поспішаю.
Проте жінці нічого не вдавалося. В голову лізли якісь хаотичні думки. Тоді чарівниця, взяла її за руку і мовила:
- Ти намагаєшся загадати бажання головою, тому нічого й не виходить. Та справжні бажання народжуються в серці, там і живуть аж доки не здійсняться або ж не помруть забутими і непоміченими. Тобі просто треба, як це не банально звучить, почути своє серце.
І раптом жінка тихенько вимовила перше бажання:
- Я хочу знати, що я люблю…
Чарівниця уважно слухала чи то жінку, чи то голос вітерця.
Потім настала черга другого бажання:
-Я хочу дізнатися про свої здібності.
Раптом в очах у жінки з’явилася сльози, а за мить - рішучість:
- Я хочу завжди бути вірною самій собі!
- Як цікаво…,- замислено мовила чарівниця,-У тебе ще є бажання?
- Так. Хочу знати, що для мене найцінніше!
Дивовижна квітка в руках у чарівниці почала сяяти ще яскравіше:
-У тебе є ще три бажання,- радісно засміялася чарівниця.
-Хочу знати, у що я вірю, - відповіла на це жінка, а потім вимовила шосте – передостаннє бажання:
-І хочу хоч трішечки віри в себе, щоб зробити перший крок…
-Перший крок до чого? – поцікавилася виконавиця бажань.
-Перший крок до власних мрій,- мовила жінка і, мимохіть, її зсутулені плечі розправилися.
-Це все?, - здивувалася (чи то вдала, що здивувалася) чарівниця, - у тебе залишається ще одне – сьоме бажання!
- Я би дуже хотіла, щоб ти дозволила мені подарувати цю дивовижну квітку ще комусь, на тих же умовах- сказала жінка.
- Але ж тоді я не здійсню жодної твоєї мрії, а он їх скільки з тебе повистрибувало!
- А свої мрії я здійсню сама! Бо, здається, ти вже виконала всі мої шість бажань.
Чарівниця загадково усміхнулася і, нічого не сказавши, простягла диво-квітку жінці. А потім зникла так само несподівано, як і з’явилася.
Альона Хомко, 2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789131
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.04.2018
Ти заспівай мені про світу красу...
Ти заспівай мені про людей щасливих...
І про надію, що досі в серці несу...
Співай мрійливо…
Ти заспівай мені про далекі краї,
В яких від горя ніколи ніхто не плаче!
Де сміх і радість ллються з самої душі.
Співай про щастя!
Пообіцяй, що завтра інакше буде.
Що смуток зникне,
Й назавжди сніги розстануть!
І розкажи мені, про далекі вітри,
Що сльози всі заберуть…
Давай на мить забудемо прикрість життя…
Давай уявимо те, чого не існує…
Бо серце крає до болю реальність крихка…
Співай! Співай!...
…Про те, що все подолає любов!
Співай про сонце, що з’явиться серед ночі!
Співай як мрійник берег свій ,врешті, знайшов!
Будь ласка, співай лиш про щастя!
Про світ, в якому лунає скрізь сміх дитячий!
В якому кожен відчує, що значить любов!
Повірить у себе! Повірить в щастя!
Знов!
Альона Хомко, 2018
(За мотивами пісні «Sing Happy» з фільму «HappyThankYouMorePlease»)
https://www.youtube.com/watch?v=Bqxmva6gXMQ&index=2&list=RDjn9OHYN3674
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=783162
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2018
1
Малюю в уяві
Тебе, як насправді.
У серці моєму Ти завжди живеш.
Але все частіше
здається – найгірше:
Ніколи, нізащо мене не знайдеш.
Вмирає надія щодня,
І тане життя…
У прірві безнадії,
У мріях, на яву
В очікуванні зустрічі живу…
Приспів:
Що в світі чекання вартує?
Чи насправді Тебе не існує?
Але Небо я знов молю.
Сподіваюсь. І люблю.
Всі кажуть, що так не буває.
Але серце і досі чекає…
І реальності всупереч
Чи знайдеш Ти? Чи знайдеш?
О, чи знайдеш?
2
Сотні історій про те, як нескоро
Приходить кохання й як швидко йде…
Чи то - справжнє кохання? Чи лиш сподівання?
Дізнатися можна, дочекавшись лише…
Вмирає надія щодня,
І тане життя…
У прірві безнадії,
У мріях, на яву
В очікуванні зустрічі живу…
Приспів:
Що в світі чекання вартує?
Чи насправді Тебе не існує?
Але Небо я знов молю.
Сподіваюсь. І люблю.
Всі кажуть, що так не буває.
Але серце і досі чекає…
І реальності всупереч
Чи знайдеш Ти? Чи знайдеш?
О, чи знайдеш?
Альона Хомко, 2018
За далекими мотивами пісні Luther Vandross «Love Me Again»
Автори пісні: Marcus Miller / Luther Vandross
Посилання на оригінальну версію: https://www.youtube.com/watch?v=ITDBCpLCB7o
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780640
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.03.2018
1
Колись давно я вірила в кохання,
в кохання справжнє, що долає все...
Колись було це, тож так незвичайно
знов довіритись, знов відкрити себе...
Смішними стали всі мої обітниці й благання,
про те, що буду я на самоті...
Приспів:
Але з'явився ти...
І шкереберть пішли мої обіцянки й зітхання.
Але з'явився ти…
І я забула все, і знов довірилась коханню.
Але з'явився ти...
Але з'явився ти...
2
Завжди легше було бути самою.
Не належати нікому й ніде.
Але жаданий Дім знайшла так неждано.
У очах твоїх, в них знайшла я себе!
О, як не вірилось мені, що якось зможу я, коханий!
Відкрити серце...
Боялася, що ні...
Приспів:
Але з'явився ти...
І шкереберть пішли мої обіцянки й зітхання.
Але з'явився ти.
І я забула все, і знов довірилась коханню...
Якби ж то...
Якби ж з'явився ти в моїм житті!
Серед версій - безнадій і пітьми...
Якби ж прийшов,- зацвіли б квіти всі
в моїм серці...
В моїм серці!
Приспів:
(Якби ж з'явився ти...)
То шкереберть пішли б вагання!
(Якби ж з'явився ти...)
Квіти розцвіли би від кохання!
О! Якби ж прийшов Ти!
Забула б все! І знов довірилась коханню!
Альона Хомко, 2017 р.
(за мотивами пісні Patti LaBelle "If You Asked Me To")
Посилання на оригінальну версію: https://www.youtube.com/watch?v=Da-RjeCObyA
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018
1
Крізь дні життя пливеш,
Опустивши очі й плечі, наче раб.
Нічого не знайдеш,
Бо й не шукаєш вже давно свій власний скарб…
Наче мертвий в оболонці,
Без надій і почуттів…
Ти ідеш, бо так потрібно,
Але не тобі!
Чуєш рветься щось крізь тебе?
Бачиш ти зовсім не сам!
І кричить несамовито у тобі душа:
«Оживай! Оживай!
І здійсни все те, що колись бажав!
Всі страхи відпускай!
Світ дитячих мрій в серці відкривай!»
Приспів:
Бачиш світ, який ти сам створив!
Бачиш він яскравий, повен мрій!
А в очах твоїх – вогонь і сонце!
І назад немає вороття!
До старого затхлого життя!
Бо в очах твоїх вогонь і сонце!
Тож оживай!
2
Це живе в твоїх очах.
І чекає лиш, що ти його знайдеш!
Але поряд завжди страх:
Чи здолає він чи ти його зметеш?
Неможливе стане справжнім.
Твоє серце – знов відважним.
І вже ніколи достеменно ти не будеш тим!
Тим ким «жив», ким був раніше!
І позаду все найгірше!
Оживай і не зважай на тих, хто не живе!
Оживай! Оживай!
І здійсни все те, що колись бажав!
Всі страхи відпускай!
Світ дитячих мрій в серці відкривай!
Приспів:
Бачиш світ, який ти сам створив!
Бачиш він яскравий, повен мрій!
А в очах твоїх – вогонь і сонце!
І назад немає вороття!
До старого затхлого життя!
Бо в очах твоїх вогонь і сонце!
Тож оживай!
Вставай! Вставай!
Себе впізнай!
Усі, хто досі мріє і вірить!
Вставай! Вставай!
Страх відпускай!
Чого ж чекаєш ти від життя?!
Оживай! Оживай! Оживай!
Приспів:
Бачиш світ, який ти сам створив!
Бачиш він яскравий, повен мрій!
А в очах твоїх – вогонь і сонце!
І назад немає вороття!
До старого затхлого життя!
Бо в очах твоїх вогонь і сонце!
Тож оживай!
Альона Хомко, 2018 р.
За мотивами пісні «Сome Alive» з фільму «The Greatest Showman» 2017
Посилання на оригінальну версію: https://www.youtube.com/watch?v=BURBlSYPmBU
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779030
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2018
Він просто вийшов назустріч, не чекаючи, доки вона зверне на нього увагу: трохи втомлена, зосереджена, у душі - повністю роздавлена, але така неймовірно природня, унікальна, прекрасна. Він йшов до неї, чітко усвідомлюючи, що от зараз він здійснює мрію свого життя. Він йшов до неї, бо саме її шукав все життя, долаючи біль, розчарування, неприйняття, долаючи нестерпні муки від зради найближчих і найдорожчих людей. Він йшов до неї крізь бруд, лицимірство, хтивість, жорстокість.
Він майже біг до неї, бо безпомилково відчув: це - вона. Ця тендітна, молода жінка - вона така сама як і він. Вона навіть не уявляла наскільки духовно вона сильна... Вона думала, що зламалась, натомість - стала непереможною. Що могло зупинити його тепер, коли він нарешті зміг її знайти...
Він підійшов до неї впритул і взяв важкі сумки з рук, не питаючи ні дозволу, ні схвалення:
- Куди віднести вам цей вантаж?, - спокійним доброзичливим голосом запитав він.
Було таке враження, що вона геть не здивувалась. Вона довірливо відпустила сумки зі своїх рук.
- Дякую, тут поряд, - усміхнулася вона. Вся. Хіба люди в нашому світі ще так усміхаються: відкрито, беззахисно, щиро, так тепло і сонячно? Вона усміхнулася просто дивлячись у його очі, задерши трохи голову, адже він був на добру голову вище за неї. Ні в кого і ніколи він не бачив такої посмішки, незабутньої посмішки. Посмішки, від якої одразу на серці стає так спокійно, радісно і затишно.
Чи розуміла вона, що відбувається? Чи відчувала вона те саме, що і він? Вона йшла поряд зі своєю долею зовсім спокійна, зовсім не ошелешена, просто йшла (і навіть не здогадувалась?), що цей день, який вона чекала все своє свідоме життя, настав: вони зустрілися. Дві схожі, як близнюки, душі в тілі чоловіка, і в тілі жінки.
Він доніс її речі до будинку, де вона винаймала житло. Він точно знав, що прийде завтра сюди ж і чекатиме на неї.
- Далі я сама, дякую вам,- промовила вона.
Її голос. Він завжди думав, який у неї буде голос. Але навіть його уява не здійснила того, що змогла здійснити реальність. Від її голосу він хотів схопити її в обійми, задушливо цілувати її уста, волосся, її всю. І байдуже, що навколо стільки людей, машин, гамору, буденності.
-До завтра!,- відповів він і навіть не робив спроб кудись іти.
Вона подивилася знову в його очі і спокійно промовила:
-Бувайте.
І зникла в парадному свого будинку.
(Альона Хомко, 2016 "Візерунки матерії")
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775113
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
-Еміліє, я вже втомився чекати на тебе, - з легким роздратуванням Євген відчинив дверцята авто.
-Не сердся, прошу,- ти ж знаєш, що там я одразу втрачаю відчуття часу…
-Але чому, чому щоразу все одне й те саме. Ми живемо в 21 столітті, став собі нагадування на телефоні! Невже я маю принижувати тебе своїми дзвінками, начеб ти на короткому повідку?!- не вгамовувався Євген.
-Не знаю,- знизила плечима Емілія, - хіба це вже аж так важливо?,- в її голосі почулося розчарування.
Авто рушило дорогою за кілька хвилин. Євген з Емілією їхали мовчки. Тишу кожен переживав по своєму: він, - зосередившись на дорозі, вона, -споглядачи засніжені будинки.
Здавалося між ними обома сотні кілометрів.
Першим тишу порушив Євген:
-Підемо завтра до мого знайомого? Я тобі роповідав про нього. Він зможе залагодити все за кілька місяців.
Питання повисло у повітрі. Раптом Емілія різко вимовила:
-Хіба він зможе ЗАЛАГОДИТИ те, що не залагоджується?!
-Про що ти?
-Все про те саме! Чому ТУДИ я ходжу завжди сама, без тебе? Чи це мені одній потрібно?
-Але я вже казав тобі, що почуваюся там жахливо ніяково. І потім, я ж завжди на тебе чекаю, завжди поряд, - якомога спокійніше докинув він.
Знову тиша. Дорога. Засніжені будинки.
Зупинилися. Євген допоміг вийти Емілії з авто.
-Я ще покатаюся, - сказав Євген і авто рушило далі.
Дорогою він усе думав:
-Не розумію, що я роблю не так? У неї є все. Я працюю і здобуваю все це заради неї, заради нас. Але вона завжди усім невдоволена. Завжди. І мене це вже конкретно дістало. Що ж я роблю не так? А, може, вона просто невдячна, не цінує мене. Такого як я будь-яка мала б за Бога: працьовитий, заможний, розумний і на вигляд я нічого собі. Не розумію…
Коли Євген повернувся додому, Емілії там не було. На столі лежала записка:
«Ти не готовий бути батьком, чим би ти це не маскував. І тільки тепер я це усвідомила. Я йду від тебе.
П.С. Більше я не буду туди ходити (в дитячому будинку не віддадуть дитину у неповну сім’ю).»
Альона Хомко, 2016 "Візерунки матерії"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775110
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2018
Сонце роздягається-кохається
В морі-океані бездоганному…
Як же заздрю я йому в безтямності,
В безнадії- мрії тій оманливій.
Руки жаром оплету на поясі.
Губи спраглі, ледь живі від голоду.
Не згуби мене у чорнім мороці…
Не здавайся під шаленим поглядом.
Цей нестерпний карцер неможливості.
Ця надія,- дай же, врешті, спокою!
У беззахисних штрихах мінливості
Розбивай безжально цю утопію.
(Альона Хомко, 2018)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=774898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2018
Заплющу очі уві сні -
побачу світ в своїй душі,
що назву своїм.
Через страх і пітьму
я таки туди дійду
і його знайду.
Хто б казав, хто б казав,
що це – божевілля...
Хто б казав, хто б казав,
що його нема...
Він існує лише у моїй уяві!
Світ чарівний в уяві ожива!
Приспів:
Настане ніч і бачу я:
осяює ясна зоря
мільйони мрій прихованих в мені...
І неймовірний світ чудес
запалить серце із небес
й мільйони мрій похованих в мені…
Мільйони мрій, що знову ожили...
Той світ крихкий, немов життя
боюсь його розбити я,
але він та́к манить!
І кроки тихі уночі
почую я в передчутті –
до мрій лиш мить!
Хто б казав, хто б казав,
що це – божевілля!
Хто б казав, хто б казав,
що його нема!
Він існує лише у моїй уяві!
Світ чарівний в уяві ожива!
Приспів:
Настане ніч і бачу я:
осяює ясна зоря
мільйони мрій прихованих в мені...
І неймовірний світ чудес
запалить серце із небес
й мільйони мрій похованих в мені…
Мільйони мрій, що знову ожили.
Чи зміг би я?
Чи я б змогла?
Вагання відкинь у небуття!
Я поведу тебе!
Цей світ тих мрій,
всіх наших мрій,
які кожен з нас не відпустив!
І разом ми зможемо таки дійти!
Світ наших мрій знайти!
Приспів:
Настане ніч і бачу я:
осяює ясна зоря
мільйони мрій прихованих в мені! (Мільйони мрій, мільйони мрій!)
І неймовірний світ чудес
запалить серце із небес
й мільйони мрій похованих в мені!
Мільйони мрій, що знову ожили!
…в коханні ожили.
Альона Хомко, 2018 р.
За мотивами пісні «A Million Dreams» з фільму «The Greatest Showman» 2017
Посилання на оригінальну версію: https://www.youtube.com/watch?v=pSQk-4fddDI
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2018
Усі казки починаються із: «Колись давно…», «Якось в одному королівстві…», «Жили-були…»...
Але ця казочка – особлива, адже вона відбувається у наш час. Час, в якому ми з вами живемо і діємо, відповідно до того, як вважаємо за потрібне. Чи задумувалися Ви, дорогі мої читачики, що героями цієї казки так само можете бути і Ви? Що ж…
Дім. Всього три літери у цьому коротенькому слові…Але ж які бажані ці три літери. Часто можна мати будинок, який має всі ознаки дому: в ньому є стіни, дах, вікна, а ще – кіт, який муркоче на підвіконні. Але якщо не вистачає всього однієї,-надважливої!- складової (а якої саме, Ви самі зрозумієте наприкінці казки), то відчуття Дому у Вас, на жаль, не буде. Ви навіть не уявляєте скільки вже дорослих людей, які самі можуть створити справжній Дім, зневірюються і перестають його шукати, перестають його творити, погоджуючись всього-на-всього на оболонку: стіни, дах, вікна, і в кращому випадку на відданого кота, що муркоче на підвіконні. А скільки є таких, хто не має і цього… Але є й ті, хто не здається… Про одного такого і піде мова далі…
Мандрик ріс сором’язливим і дуже чутливим. Він був дуже добрим і співчутливим. Він вважав, що живе у Найщасливішому Домі на Світі, бо поряд були його батьки, яких він любив усім своїм серцем. Коли Мандрик став підростати він багато мріяв і дуже хотів досягти своїх мрій. Але сім’я Мандрика мала на нього свої плани. Його батьки, не змігши здійснити своїх власних мрій, захотіли прожити ще одне життя, за рахунок Мандрика. Вони не хотіли і чути про те, що в нього, Мандрика, є свої мрії, які б він дуже хотів здійснити. А як Ви думаєте, що потрібно для того, щоб здійснити свої мрії? Чарівна паличка? Так, вона могла би допомогти, от тільки великої радості від здійснення бажаного ви б не отримали, - надто легко воно б вам дісталося і це принесло би навіть деяке розчарування. Наполегливість? Так, безперечно. Малесенькі щоденні кроки до мрії неодмінно приведуть Вас до неї. Але чи вистачить у Вас сили робити ці кроки, якщо у Вас ніхто не вірить?…
Мандрик дуже хотів, щоб його улюблені заняття приносили радість. Але все, що він любив робити його батьки не сильно й схвалювали. Вони вважали це не важливим. Спочатку Мандрик думав, що вони просто ще не розібралися що до чого. Але з часом батьки все різкіше і негативніше відгукувалися про те, чим займався Мандрик. Натомість вони безперестанку стверджували, що насправді важливо у його житті. Мандрик почувався геть самотнім. Окрім того, що він і сам не був впевнений у своїх силах, його мама і тато не вірили в нього…Хоча на словах говорили протилежне. А старший брат Мандрика постійно насміхався над ним...
І настав жахливий день - день, коли Мандрик відмовився від своїх мрій, адже не хотів розчаровувати «неправильними» мріями свою сім’ю. Дім, який він вважав Найщасливішим Домом у Світі перетворився на задушливу в’язницю. Мандрик дуже страждав, він намагався здійснити батьківські мрії, але не міг, бо мрію можна здійснити тільки тоді, коли вона Твоя власна, а не нав’язана кимось, навіть тим, кого Ти дуже-дуже любиш. Мандрик почувався дуже винним перед батьками. Але час від часу, потайки, навіть іноді від самого себе, він згадував про свої мрії і тихо плакав, забившись у куточок своєї кімнати…
Роки йшли і Мандрик став дорослим. От уже він створив сім’ю і оселився вже в новому (не батьківському) домі. Але пам’ятаєте, що є щось надважливе, без чого у Вас ніколи не з’явиться відчуття Дому. Так от, в новому домі Мандрика цього чогось надважливого, на жаль, не було. І коли Мандрик це зрозумів, він гірко заплакав, взяв своє нещодавно народжене дитинча і пішов із ним світ за очі шукати свій справжній Дім. Мандрику було дуже страшно, хоча він був і дорослим. Він боявся, що втратив надто багато часу і тепер всі стежки до його Дому заметені пилом забуття… Але якось Мандрик зупинився і сказав сам собі: «Хай я ніколи не знайду Свого Дому, але я принаймні знатиму, що робив усе, щоб його знайти. В мене ніколи не вірили, але я хочу вірити в нього – в свій Дім! Він почує мене і обов’язково знайдеться!» Мандрик обійняв своє малятко міцніше і рушив знову у дорогу. Часом йому було дуже холодно, часом його мучив голод і відчуття спраги, але він щоразу знаходив їжу і воду для себе і для свого дитинчатка, яке росло і зігрівало своєю безмежною любов’ю самотнього Мандрика. Якось, коли втома і розчарування зовсім здолали Мандрика, він сів на зів’ялу траву і сумно подивився у небо. Зорі сяяли там і, здавалося, почувалися у Небі так затишно… А потім він подивився в допитливі, сповнені любові очі свого малятка і раптом захоплено промовив: «То ось, де Мій Дім… Він весь час був у Твоїх очах наповнених любов’ю до мене…»
То що ж то за безцінна складова для відчуття Дому, здогадалися? Так, це – Любов. Там, де Любов, там і Дім, пам’ятайте про це, малята. І Той, хто по-справжньому Вас любить завжди віритиме у Вас і підтримає...Можливо, комусь із Вас пощастило мати такий Дім, наповнений любов’ю, вже зараз. А якщо ні, тоді ростіть, ставайте дорослими і шукайте Його, як Мандрик! Здійснюйте Ваші власні мрії! І Ваш Дім почує Вас і обов’язково знайдеться!
(Альона Хомко, 2017 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768058
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.12.2017
В чому суть танцю? Що має передати глядачам танцівник? Ким має бути, щоб передавати те, чого так не вистачає багатьом людям на нашій планеті? Усім нам дуже сильно бракує любові, чи не так? Тож я вбачаю призначенням мистецтва дарувати цю любов людям через красу. Краса передається через любов. Краса без любові не варта нічого. Така холодна краса породжує заздрість, конкуренцію, злобу, черствість, витісняє з душі легкість, співчуття, віру…і, звісно ж, любов. Але якщо наша творчість, мистецтво і танець, зокрема, викристалізовується із поваги до себе і до оточуючих, із безкорисливого бажання подарувати комусь щастя, радість, або пробудити давно поховані почуття, - тоді ми можемо говорити про те, що мистецтво в повній мірі реалізовує своє завдання.
Заради чого я танцюю? Ось перше питання, яке має задати собі кожен, хто хоче танцювати і дарувати своє мистецтво глядачам. Заради чого я це роблю? Заради прихильності, обожнювання, визнання, грошей? Чи усвідомлюю, що є лише провідником чогось дивовижного, прекрасного, що здатне оживити, здавалося б уже мертві душі, зачерствілі серця? Що кожного разу, як я виходжу на сцену до глядачів, що я хочу донести до них, чим хочу поділитися? Я хочу бачити на сцені порядних чесних людей. Ми думаємо, що сприймаємо лише танець, але насправді ми вбираємо в себе всю суть людини-танцівника. Тож, коли ви ділитеся з іншими своїм мистецтвом, ви маєте розуміти, яка величезна відповідальність лежить на Вас. Чим ви «нагодуєте» душі людей, які прийшли на вас подивитися? Що ви залишите після свого виступу: розчарування від неможливості танцювати так само гарно як і ви, біль, який почували самі під час довгих сповнених жорстокості і приниження репетицій, або, можливо, ви знайдете в собі сили стати добрим спершу до себе, а потім поділитеся саме цим добрим ставленням з іншими людьми. Я не вірю, що нас надихне на щось по-справжньому цінне той, хто знехтував найціннішим у своєму житті. Я впевнена, що людина, яка знущається над своїм тілом, не прислухаючись до нього, не поважаючи його не принесе своїм виступом і крихти любові у ваше серце. Мистецтво як порятунок зраненої душі. І в якої людини на нашій планеті душа не зранена?
Ви виходите на сцену заради того, щоб поділитися з людьми тим чого до болю бракує їм самим. І переш ніж ділитися ви маєте віднайти в собі сповна те, що так потребує кожен з нас – любов.
Це здається надто утопічним, романтичним, інфантильним і ще, можливо якимсь. Але ви можете поділится тільки тим, що маєте самі. Маєте любов, натхнення, доброту – все це від вас візьмуть ваші глядачі. Маєте жорсткість, заздрість, безжальну критичність,- тоді з людьми ви поділитеся саме цим, і помножите усе це в стократ.
Кожна людина несе в собі Творцем закладені скарби. Кожна людина. І якщо ви – митець, то ваше завдання своєю творчістю допомагати відшукати в собі свої скарби іншим людям. Цінність справжнього Танцівника не в кількості глядачів, які приходили на його виступи, не у величності зал, в яких ці виступи відбувалися, не в успішності присутніх людей, що спостерігали за вашим виступом, і звісно ж, не в ціні квитків проданих на ваш концерт. Справжня цінність танцівника полягає лише в одному: скількох людей він зміг надихнути на створення чогось доброго і прекрасного. Скільки душ зміг пробудити від сну. Скільком серцям повернув здатність відчувати і співпереживати. Звісно, все це відбувається через красу і майстерність рухів, постановки, але першоджерелом завжди має залишатися любов.
Коли я бачу як тренують у балетних студіях маленьких дівчат, я з прикристю думаю, як з кожним уроком їх віддаляють від самих себе. Їх натреновані врешті-решт, вимуштрувані тіла, зовсім не в ладу з їхніми душами. Закуті, наче в панцир, пропрацьовані м’язи дерев’яніють від неспроможності поєднатися з почуттями. Коли на репетиціях дитина звикає знущатися над своїм тілом ( по-суті своїм найкращим другом!), чи матиме така людина потім співчуття бодай до когось? Якщо не шкодувала навіть себе. Робити тіло гнучким, здоровим, легким- це теж мистецтво, що має базуватися на любові. Інакше це карикатура і фальшивка, але аж ніяк не мистецтво.
Ми звикли до того, що творча людина, артист має жертвувати абсолютно усім заради того, чим він займається. Проте цей шлях настільки ж утопічний, як і сподівання на те, що обрізані крила у птаха зможуть піднести його до Неба. Найбільша омана людини полягає в тому, що заради мистецтва вона має віддати усе по-справжньому цінне в житті: любов, гідність, чесність, порядність, сміливість, дружбу, вірність, віру, доброту, відкритість. Так звані успішні митці, породжують в душі лише пустку від нереалізованості власних амбіцій. Вони не надихнуть вас пошукати прекрасні дари в вас самих, вони возвеличать себе у ваших очах до рівня богів, а потім настане день, коли вони впадуть зі свого збудованого на піску «Олімпу», а у вашій душі залишиться лише жаль і розчарування.
Не думайте, що якщо ви педагог, ви маєте навчити тільки гарних досконалих рухів. Без поєднання з душею, вони не несуть нічого, але тільки спустошують. Кожного заняття, нехай кожен учень і учениця зададуть собі лише єдине питання: «Заради чого я танцюю?» І якщо відповідь полягатиме в тому, щоб любити і поважати себе і дарувати ці ж відчуття глядачам, тоді танець і набуває справжнього задуму і сенсу.
(Уривок, "Заради чого я танцюю?" (новітня методологія виховання танцівників),
Альона Хомко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=767348
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2017
Як зупинити мить казкову?
Як не згубитись у пітьмі?
Через терні й безнадію
дотягнутись до зорі?
Як не зневіритися в щасті?
Як віднайти його в собі?
Любов, кохання не знайти,-
вони в душі...
Приспів:
Дні летять за днями, -
минає так життя...
Але любов, що є між нами
не матиме кінця...
Часом від болю душать сльози,
часом печаль долає нас.
Але все це нам на користь,
щоб пройти таки Свій шлях.
Іноді все здається марним,
віра ось-ось залишить нас.
Але любов, що є в душі
озветься враз...
Як зупинити мить казкову?
Як не згубитись у пітьмі?
Зберегти любов у серці!
Зберегти в своїй душі!
Так, це і є наш ключ від щастя!
Той, що завжди, завжди при нас!
Любов долає біди всі.
Й живе весь час...
Приспів:
Дні летять за днями, -
минає так життя...
Але любов, що є між нами
не матиме кінця...
Доки ми віримо у неї...
Не матиме кінця...
(Альона Хомко, 2017р.)
За мотивами пісні "How Does A Moment Last Forever" із фільму-казки "Beauty and the Beast", 2017
Виконання оригінальної версії: Céline Dion,
Музика: Alan Menken, cлова: Tim Rice.
Посилання на оригінальну версію: https://www.youtube.com/watch?v=W5ScOaIScD4
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Що ж, коханий, п’ять років минуло…
Так промайнули – мов не було…
Хоч з тобою їх в чварах прожили,
А кохання кудись загуло.
Біль у серці росте, розквітає,
Сльози ллються, мов дощ, з очей.
Що ж, та прірва для нас нездоланна,
Скільки б не спа́ла холодних ночей.
Рік за роком летить, наче в казці,
Так минає-летить життя…
Я змирилась у цій поразці
Хоч і зовсі́м, зо́всім не до кінця…
Хвилі-коси голубить вітер,
А вуста цілує мороз…
Ти приніс улюблені квіти,-
і я поринаю в осінній гіпноз…
Що ж, коханий, п’ять років минуло.
Так промайнули, мов не було…
Ніч відлунням рахує кроки,
До кохання, яке не пройшло.
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765717
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2017
Покажи мені океан, -
я ніколи його не бачила…
Може, все б я тоді пробачила,
що завдало болючих ран…
Покажи мені світ чудес,
Щоб відчути безмежне щастя,
Зрозуміти, що всі нещастя
Дарували тебе з небес…
Покажи мені всю любов...
Всю любов твою не розтрачену
На сміття не розмінену , значиму
Крізь життя проростаючу знов...
Покажи мені ті світи,
Без яких я не можу вижити,
До яких я не можу сама дійти...
Все ще вірю, що прийдеш Ти…
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Серце розривається від розпачу:
Не чіпай, облиш, забудь, іди.
Ти не знаєш, що чекати,- дощику?
В штормі, буревії будеш йти.
Нащо це тобі?! З якого видива?!
Можеш вірним бути лиш одній?
Ні? То не чіпай мене, як ворога.
Ні. Тоді не йди зі мною в бій.
Тіл багато і очей багато,-
Міг і не побачити мене.
Жив би й не страждав від «мега-втрати»,
З іншою любов твоя мине.
Кажеш помиляюся,- можливо…
Зрозумію це в кінці життя.
Просиш зараз ти про неможливе.
Неможливе серця викриття.
Я шукаю друга - не коханця.
І байдужі всі мені, повір.
Втратила колись свого обранця.
Дописала свій кохання твір.
Так, із тих я,- стиха навіжених,
Що кохала у житті лиш раз.
І не треба цих страждань шалених.
Не потрібно бутафорних фраз.
Знаєш, що мене в житті здивує?
Якщо прийде справді Він один.
Хто не зрадить, захистить й полюбить
Так, як не кохав ще ні один.
Ти іди, іди собі спокійно.
І пробач за правду цю мою.
Може, помиляюся. Даремно
Ти не гай зі мною лиш часу.
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2017
Я би хотіла почутою бути кимось,
І щоб слова ті до серця торкнулись живого…
Я би хотіла тобі усміхнутись,
Але вуста затерпли від холоду крижаного.
Я би хотіла, щоб щось лишилось між нами
Добре і світле, як марево мрії…
Я би хотіла, щоб щирим і добрим
Ти залишився в своїй безнадії.
Хто ж може знати про день свій останній…
Прикро, як не сказати простого.
Я би хотіла по собі лишити прохання:
Жити й любити Сонечко моє.
Прикрість життя у його фіналі.
Все що зроблено – не оминути.
Як би хотілось, щоб дні ті розтанули.
Але все так. І це не можна забути…
Хвилі гойдають самотню русалку,
Що покохала навіки.
Що ж, на прощання - все як годиться:
Їй поцілують повіки.
Хвилі гуркочуть, і плаче вітер.
Плаче і Він безутішно…
Як би хотів Він усе повернути!
Та в рай не пускають грішних…
Сонце назавтра встане, як завжди,
Квітів торкнеться в світанні…
Прикро прощатися. Але маю…
Залиш мене в серці, Коханий...
(Альона Хомко)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Ти просиш заплатити надто дорого,
За те, чого ніколи не давав.
У світі я була тобі лиш ворогом,
Ти другом свого зрадника назвав.
Повісив зашморг не питаючи, не каючись
І звинуватив у своїх гріхах…
Але зняла мотузку, не бажаючи
Своє життя віддати на сміття.
Нагадуєш про заповідь, обітниці…
Які порушив ти їх, де лиш міг.
Чи варто щось для тебе: «Жити в вірності»,
Якщо кохання наше зрадив й не беріг.
Ти просиш заплатити надто дорого,
За те, чого ніколи не давав.
Моє життя самотнє, наче в хворого,
Ти просто на базарі розміняв.
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2017
Я до тебе не повернуся.
Не вертаються дні і ночі,
не вертаються сни дівочі.
Тож до тебе не повернуся.
Надто дорого заплатила.
За своє ненадійне щастя,
за своє безнадійне щастя.
Заплатила - не відпустила.
А тепер у душі - лиш попіл.
Попіл з мрій і надій-утопій,
і лиш сниться примарний спокій.
Бо душа - то суцільний докір.
Як же жити? Куди тікати?
І у кого поради питати?
Щоб ту душу хоч як залатати,
залатати і заколисати.
Та із чого те все здійснити?
Замість серця - колючі квіти.
Замість крові - отрути ріки.
І немає чим бруд той змити.
Якщо день безнадій сьогодні,
те сьогодні - суцільна безодня.
Одинокість пуста й холодна.
А безодня - німа і голодна.
Гуркіт хвиль - то із сліз океани.
Непроглядні густі тумани...
Залишились у серці рани.
Очі пізно позбулись омани.
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Колись боялася бути смішною…
Колись боялась. Тепер – ні.
Тоді сахалась себе самої,
Тепер співаю собі пісні.
І кожен ранок, як сонце зійде,
Беру за руку себе: «Вставай!
Вставай, красуне, чого зажурилась,
Можливо, сьогодні - і є твій рай!
Залишить ранок по тобі спогад.
І поцілує так щиро твій слід…
Де ти ходила, на щось дивилась,
А, може, просто сиділа сумна…
Можливо, щиро із кимось ділилась,
Що між тобою і світом стіна…»
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764726
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
Як би хотіла тобі написати,
але хіба ти читатимеш?
Як би хотіла тобі розказати,
але хіба ти питатимеш?
Як би хотіла, щоб ти озирнувся:
глянув, яким є світ...
Але ти в морок пішов і незчувся
як рік за роком летить...
Ти би хотів, щоб я була інша,
але кохаєш таку.
Ти би хотів, щоб була пильніша,
прощала усе на шляху.
Ти би хотів, щоб на тебе дивилась,
так як колись давно...
Щастя розсипалось, як на прикрість,
наче його й не було...
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Одне твоє: "Пробач" могло би так багато.
Одне твоє: "Прости" забрало би мій біль.
Якби почула це - було б для мене свято.
Але мовчанням ти мій дім ущент спалив.
Болить, болить, болить - нема кінця і краю.
Мабуть, даремно я нанизую слова.
Сама себе... із дня у день картаю.
Не хочу більше бути, де була.
Одне твоє: "Пробач", і щирий погляд в вічі...
Натомість купа слів, які втрачаєш ти.
У річку не зайти нікому з нас вже двічі.
Та я і не піду. І хочу лиш: "Прости".
(Альона Хомко, 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2017
Я себе поховала, а ти відкопав.
Одягнув у красиве плаття.
Коси гребенем розчесав.
Квітку в ноги поклав - латаття.
І стою біля тебе, немов весна:
вся прикрашена і вродлива.
Але губи зблідлі, немов у мерця,
очі вицвілі та збіднілі.
Одягай-роздягай,- почуттів нема.
Що ж це сталося з моїм серцем?
Видно викарбувано ім'я,
що зрадливим в коханні зветься.
І вмирає надія в останній раз -
зацвісти хоча б на хвилину.
Наче пустка в душі,
у якій раз-по-раз
Ніч ховає зів'ялу билину.
(Альона Хомко, березень 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
Ти подумав, що я навіжена.
Поведінка така не типова.
Може, мрія твоя нездійсненна
вмить здійснилася так раптово.
Ти подумав, що я злегка хвора.
В адекватності сумнівався.
Але потиск руки так скоро
світлим спогадом нам вкарбувався.
Ти подумав, що я ненормальна.
Але ж звідки знати думки.
Ти, скоріше, повірив в кохання.
І боїшся мене не знайти...
(Альона Хомко, березень 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017
Не мрій, будь ласка, про мене:
для мене ж усе скінчилось.
Як листя було ще зелене,-
життя непоправно змінилось.
В бурхливім його потоці
на дно я пішла - потонула.
Гойдають хвилі волосся,
а ти шепочеш: "Красуня..."
Немає тіла, немає,-
розтануло, наче привид;
уривки життя спиняє,
а ти все шукаєш привід
Побачитись, говорити,
триматись так певно і просто.
Та серце не оновити,
нічого воно не просить.
Так гірко дивлюсь на тебе:
чому ж ти так довго йшов?
І серджуся прикро на Небо
від того, що все ж знайшов.
Немає для тебе відмовок,
немає бід у Раю...
Очима спалюєш морок
Й так щиро говориш: "Люблю!"
(Альона Хомко, березень 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764200
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Я обріжу своє довге волосся
(хай воно нікого не вабить),
Розмір грудей (нульовий зовсім)
Я заховаю у светр дірявий.
І не залишу тобі жодних шансів
закохатися у красу.
У мене немає чим тебе звабити-
Зраджене серце несу.
Кажеш очі у мене гарні?
Не буду дивитись на тебе я.
Кажеш єдина твоя кохана?
А як же та, що до мене була?
Кажеш серце моє залікуєш...
Як же хочеться вірити і...
Та я не можу тебе покохати
Інший живе в душі.
Скільки мрій і думок поховала,
Скільки сил віддала і життя,
Ким була я для тебе, коханий?
Крок за кроком до забуття...
Чи заплачеш, коли не стане?
Чи згадаєш за сотню літ?
Бачиш, вечір прийшов примарний
Шле тобі він весняний привіт.
(Альона Хомко, березень 2017)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764198
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2017
Я знаю: моя вдячність тут не треба.
І відчуваю Твою тугу й біль...
Та щасливішого вже неба
Не було в мене сотні днів...
Мене кохання Твоє гріє
і береже від самоти.
Так, відповісти не зумію
на почуття такі прості...
Такі прості, глибокі, щирі,
такі прекрасні, осяйні!
Казати правду в вічі... Мрії...
Прости моє жорстоке: "Ні".
Для Тебе надто я доросла,
а, потім буду - застара.
Суддя між нами - час і простір.
А втім, не наша це вина.
Навчитись можна з болем жити
( я довго вчилась... і змогла).
Навчишся Ти іще любити
ту, що кохатиме (зповна).
Ти - мрійник. Хай здійсняться мрії
в душі відважній, добрій, запальній!
І за кохання вдячна щиро.
Ти - промінь сонця в темряві моїй...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017
Роздавлена.
Сплюндрована тобою.
Убита. Знищена.
Самотня.
Все це - я.
Вже щастя не цвістиме в моїй долі.
Я зламана тобою до кінця.
В моїй душі все скінчено навіки.
В моєму серці - хуртовини зим.
Вже все закінчено в житті моїм самотнім.
Я не чекаю вже ні щастя, ані змін.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763697
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2017
Твоя любов -
Як марення крізь ніч,
Затребуваний сон
Моєї долі.
Моє життя мине колись.
Любов моя - ніколи.
Перестороги тиші не боюсь.
Грім, врешті-решт,
Дає про себе знати.
Я пам'ятаю як було...
Молюсь.
Щоб було що мені іще згадати.
Квітневий шторм
Мене здолав навік
Дає наснаги
Терпкість мого суму.
В життєвім сні заплющених повік
Моя душа торкається до струму.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
Біда прийшла на нашу Україну.
Страшним потвориськом у вигляді війни.
Щодня достойні люди гинуть,
яких ніколи не згадає ЗМІ.
Біда іде, шматує, трощить, нищить,
не розбираючи, де мати, тато, син чи брат.
А цифри вище, вище, вище, вище
безповоротних нескінченних втрат.
І неможливо це не помічати.
І неможливо бачити себе
у цім контексті жаху і печалі.
Невже Господь це зло не відведе?
Як вистрибнути з зашморгу на шиї?
Як змусити реальність зникнути?
Як можна реалізувати мрії
зі смертю зовсім поруч звикнутись?
Втрачає глузд Планета з кожним бітом,
летить наосліп, втратила вже ось.
Куди ж ми втрапили з своїм Палеолітом?
І не помітили, що вже кінець ось-ось.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763472
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2017
У закутках своєї долі
скарби вишукую сама.
У смороді образ і болю
змією в'ється десь вина...
За те, в чому зовсім не винна,
за тих, хто біль не відчував...
Ось я дивлюсь: старезна скриня-
замок давно вже сумував.
Шукаю ключ, а він при мені!
Лиш пилом сильно вже припав...
Відкрила я чарівну скриню,
яку ніхто ще не чіпав...
А там - коштовностей усяких,
прикрас, незвіданих чудес...
Так дивно: думала - задарма,
та борг я виплакала весь.
Тепер вдивляюсь в дивовижну
чарівність каменів отих...
І думаю: не було б лиха,
ключ не знайшла би я від них.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763116
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.11.2017
Невідворотність постукала в двері:
Не відчинити не можна ніяк.
І хоч на серці від всього вже втома,
Та пошукаю і тут добрий знак.
Зухвалим окриком в думці майнуло:
Хіба такого хотіла буття?!
Так, мимохіть, я собі розв'язала
мотузки з рук і кайдани - з життя.
На самоті, як вигнанка й примара,
Пережила своє горе сама.
І вже тепер (власним досвідом) знаю,
що кращим другом була собі я.
P.S. Ми називаєм сім'єю, друзями
часом не тих, хто такими є.
Жбурляти кпини, втрачати ілюзії,-
найкращий засіб шукати себе.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2017
Він виє так сильно й пронизливо
затаєним плачем за скоїне.
І кличе, і зве безпомічно,
де квіти цвітуть зі споминів.
Він грає в душі завірюхою,
у снах заморожує холодом,
у вікна, у двері стукає,
очима шукає поїдом.
Оплакує шлях вже пройдений.
Вперед він дивиться з острахом.
Він бачить сонце над обрієм.
І волею дихає...Поспіхом...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Що розказати тобі про самотність?
Такої самотності ти не знав.
Що розказати тобі про чесність?
Її колись ти комусь віддав.
Що розказати тобі про вірність?
Коли ти з іншою відчував,
Все те, що ми з тобою ділили…
Її ти пестив і цілував…
Її кохав ти, у неї входив…
Із нею щастя ділив і млів…
А я ридала собі одиноко,
По крихтам душу збирала зі снів.
Що розказати тобі про зраду?
Про неї краще ти спостеріг:
Тобі я стала складна й нецікава,
І ти утішитись іншою зміг…
Що розказати тобі про розпач?
Що розказати тобі про біль?
Що розказати тобі про відчай?
І одинокість довгих років?
Болить душа і не може жити
Серед брехні і облуди слів.
Так. Неможливо тебе розлюбити.
Але простити – і поготів.
Для тебе все очевидно й просто:
у всьому тому - моя вина.
В житті твоєму була я лиш гостя.
Ти був усім.
Іду. Далі. Сама.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762918
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2017
Мені так хочеться почути голос твій.
Такий, як завжди, теплий і приязний.
Для чого ти обрізав крила мрій?
Зробив життя прісним і невиразним?
У океані одиноких слів
так легко потонути зовсім.
Сама собі пишу "твої" листи.
А вже за мить настане осінь...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762722
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
Зустрічає памороззю осінь
не мою і не твою весну.
Серед вітру голосів доносить:
"На руках тебе я віднесу"...
Обрізаю, врешті, довгу косу-
не торкне її твоя рука.
Лиш моїм очам немає зносу,
може, в них впізнаєш ким була...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762721
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2017
Світ давно тебе спостеріг,
Очманів від безглуздя й вад,
Щось сказати і ти б мені міг,
Що наводжу в житті своїм лад.
Мій і твій бездоганно вразливий сюжет
Обговорюють ті, хто не чув і не знав
Ні тебе, ні мене, ні себе як слід,
Але весело, втім, згадав.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762522
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2017
Чому ми боїмося болю?
Коли болить, то ми іще живі.
І серцю можна радість дати, волю,
і другу розповісти про жалі.
Чому самотність так вже нас лякає?
Самотність краще, ніж удвох не з тим.
Коли життя всі двері закриває,
то позначає, що вони - лиш дим.
За променем, що ледь жевріє
можливо вийти в світло із пітьми.
Боятися, іти у безнадії,
відчути поруч Ангела з крильми.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762521
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.11.2017
Замріяно дивлюсь в окрайці неба,
Шукаю спокій у тумані зір,
Там, де колись чекала я на тебе
Не пройде ні людина, ані звір.
Там вже ніколи не засяє сонце,
І промінь теплий не торкнеться нас,
Все наче те ж: моє й твоє віконце,
А серця біль вбиває кожен раз.
Минає все, - то кажуть мудрі люди,
Та я не мудра, просто ще жива,
Допоки серце битиметься в грудях…
А час іде, а біль все не мина…
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
У темряві заблимало віконце,
Доріжка світла в морок пролягла:
Чи я собі сама закрила сонце?
Чи то чаклунка долю прокляла?
Уповні місяць дивиться на мене,
Він так тривожно спати не дає,
І вигадки (знайомі достеменно),
Мені вже вкотре прядевом пряде.
І сум, і відчай спокою благає,
Зриває крик від розпачу:
О, де ти є?
Мій час життя збігає!
А я тебе ще навіть не люблю...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2017
Загублений світ.
Я тебе впізнаю.
Над прірвою
Сонцем на тебе чекаю.
Безкрайня любов
Розриває пітьму.
А я все іду та іду -
Не звикаю.
Загублений світ -
Поміж нас, поміж них.
Загублених мрій.
І зневіри в усьому.
Так легко
Від нього назавжди піти.
Так складно
Здійснити дорогу додому.
Де двері для тебе
Відкриті завжди.
Де ти -
Лиш одна на мільярди й трильйони.
Де серце не знає
Ні спраги-жаги.
Ні страху
Душа не зазнає ніколи.
Загублений світ.
Я до тебе іду.
І страшно, і холодно
Йти самотою.
Шукаєш мене -
Тож тебе я знайду.
Бо ми нерозлучні,
Мій світе, з тобою.
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762080
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.11.2017
Стій. Охолонь.
Я тебе ні про що не просила.
Я тебе покохала - забула себе.
А тепер я радію.
Безмежно і щиро радію.
Я сміюся і плачу:
Крім тебе - не треба ніхто.
І мені не байдуже,
Що в тебе, і як ти, і де ти.
І мені не байдужі всі мрії далекі твої.
На своїй я планеті, а ти - в сніговому заметі:
Мені смішно і гірко,
Бо тебе я...
(Альона Хомко, 2016)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=762079
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2017
Я одужаю. Безперечно.
І загояться болі і рани.
Покохала колись так доречно,
І лишу тебе в серці, коханий.
Там багато у мене місця,
я не хочу тебе викидати.
Вірю можна вірно і чисто
не одного тебе кохати.
І тобі я бажаю щастя.
Береже хай Господь твою Долю.
Відвертає усі нещастя.
І спасибі тобі за Доню.
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2017
Тихим поступом йду до Господа:
- Здрастуй. Що забула ти тут?
- Я прийшла попрохати простору.
- Простору...Ні. Про це забудь.
- Я прийшла кричати розгнівано!
Хочу, щоб серце звільнив тягар!
- Мені не цікаве твоє обурення.
Маєш терпіти. Я так сказав.
- Що ж робити мені, де дітися?!
Це неможливо вмістити в собі!
- Ти помиляєшся. Ти помилилася.
Сотні разів говорив тобі.
- Як зрозуміти Тебе? Казав мені?!
Думала я, що правда - моя!
- З самого малечку ти оступилася.
Ну, а тепер - пожинай сама.
- Як я втомилася. Як же втомилася!
- Я утомився від тебе теж.
- Ти утомився, а я помилилася...
Моє обурення збавлене меж!
(Альона Хомко, 2015)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761877
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.11.2017
Ти прости мені малодушність,
Я не створена для відваги.
Тільки воїни мають мужність
Розігнати гієн ватаги...
Ти пройшла стільки зла і крові,
І знущань, і глуму, і болю.
Заслужила ти кращої долі!
В нагороду тобі - справжню волю!
Ти лишилась такою ніжною,
Невимовно красивою, щирою,-
Неможливо у те повірити!
Незрівнянне у світі диво ти!
З Днем Народження, моя рідна!
Справедливість має настати!
Ти така на Землі - єдина!
Буде світ тебе прославляти!
Альона Хомко, 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761670
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.11.2017
Осоромлена, в безнадії
ледве вибрела навмання.
Ти ж впізнав мене?
Я - Твоя Зірка.
Не дивись, що у дрантях вся.
Ти впізнав мене.
Й я впізнала.
А вже думала, що дарма.
Що дарма я всі роки згубила
За не тим, за не так, за не я...
Як же довго себе шукала,
А знайшла - у твоїх очах,
У душі твоїй - океані,
що осяє увесь мій шлях.
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2017
Тінь. Спокій.
Зупинка. Потяг.
Ніч - сонце.
Любов - протяг.
День. Вітер.
Думок квітень.
Дощ...
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761457
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2017
Я не люблю, коли вмирають люди.
Я не люблю! Та лиш Життю дарма.
Хто я така, щоб заявляти грубо.
"Я не люблю" - примара для Буття.
Хай смішно це, наївно, по-дурному:
та хочу, щоб жили завжди й усі!
Щоб було місце радості, без суму!
Щоб разом процвітати на Землі!
Реальність же - зовсім інакша:
метрична, точна і крихка.
Сьогодні ти живеш, по комусь плачеш,
а завтра - вже й тебе нема.
І добре, якщо є кому згадати.
І що усе прожито не дарма.
От я сиджу, пишу і плачу...
Невже це й є саме Життя?!..
Так, це моя велика слабкість.
Налякане дівчисько у пітьмі.
А завтра... Завтра буде (?)
все інакше...
Життя триває.
Отже, треба йти.
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761456
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2017
Одинокість моя сумна -
тихий натяк на вірного друга.
Ледь з дороги я не зійшла,
бо всю душу скувала наруга.
Ти ж дала мені сили жити,
залатати серце своє,-
проростають у ньому квіти
і проміння сонячне б'є.
Обіймаєш мене ночами
і за руку ведеш в будень,
щоби я себе відшукала,
щоб наповнився сенсом день.
Одинокість моя печальна,
ти - притулок надійний мій,
день, коли я тебе зустріла,
став для мене народженням змін.
Ти на мене очі відкрила,
утішала у час журби...
Дорога моя подруго, люба!
Відпускаю. Ти - вільна. Йди...
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724003
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2017
***
Хто ми?
І що забули тут?
У цьому світі
жаху і абсурду.
Постійні війни,
вбивства, розпач, страх...
Ти думаєш, що я про це забуду?
Для чого це?
Чому це, врешті, вчить?!
Кому це треба, це страшенне пекло?!
Ну, зупини це!
Просто, в одну мить!
О, Боже! Чуєш? Де Ти?!
P.S. А, може, Ти і сам в біді?
І сам чекаєш порятунку?...
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724002
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.03.2017
Мій корабель ледь втримався на вітрі.
Розірвані вітрила. І пітьма.
Отруєна тобою, у лахміттях,
Я йду зі скарбом майже навмання.
Мені не треба ні жалю, ні втіхи.
Я хочу лиш знайти себе саму.
Безкрайня ніч. І осінь, наче ліки.
Та сотні тисяч, міліард: "Чому?"
Мені подобається дим в повітрі.
Ні, я його обожнюю й люблю.
Як добре, що в моєму світі є осінь...
І нема жалю.
(Альона Хомко, 2015 р.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.03.2017