Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Моя комето, вічна й недосяжна,
Холодне тіло і гаряче серце.
З тобою добре, а без тебе страшно.
З тобою світло, а без тебе темінь.
Лети у вічність, там тебе зустрінуть,
Химерні душі одягнуть у шати.
А я від болю на сто рік розкинусь
І побіжу тебе слідом шукати.
І я знайду. Про це я точно знаю.
І обійму такі могутні плечі.
Заповнить біль моє єство до краю
У хороводі неспокійних течій.
Моя комето, не суди за вчинок,
Буду терпіти я сніги і холод.
За нашим світом є тяжка провина,
Ми не зробили того, що повинні бУли.
Лети, комето, новий світ любити,
У ньому вперше зустрічати весну.
Лишилось тільки до зими дожити
І я замерзну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.04.2017
Я розірвусь на тисячу сльозин
І розлечусь в безкрайній пустоті.
Нема кінця у цих німих краплин,
Що так нещадно тонуть в німоті.
Я розтопчу усе, що не збулось:
Хороше й зле, огиду і красу.
А що у серці з болем запеклось,
То неодмінно в безвість відпущу.
Бо я не хочу вносити в цей світ
Брехливих фраз про чесність від людей.
І буде дощ тривати десять літ
З моїх незрячих зраджених очей.
Я затоплю собою всі шляхи,
Які ведуть до замкнених дверей,
А потім мушу в полі прорости
Букетом маків з молодих грудей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 10.03.2017
Чому помирають зорі?
Нехтують Вічністю, страх переборюють.
Падають з відчаю в море.
Хвиля навіки їх холодом сковує.
Страшно на дні і самотньо.
"Вибір це твій, - каже Безвість, всміхаючись, -
Хто не скорив горизонти,
Тому вже пізно в гріхах своїх каятись."
"Не заспокоюй, не треба.
Хай я погасну. Для чого вагатися?
Краще ніж плакати в небі,
В холоді з хвилями йду обійматися".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722176
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2017
Я стою на межі. Розглядаю себе у віках.
Там на мене чекають два демони - символи часу.
На моє покоління припали червоні жнива:
Косять всіх, хто відчув, що не все так довкола прекрасно.
Я стою на кістках, потонулих у власній крові.
Їхні гори ростуть, підіймають мене аж до неба.
Та я хочу припасти устами своєї землі,
Бо мені п'єдесталів такою ціною не треба!
Мої сиві віки помирали в жорстоких боях.
Свою істину голодом чорним без жалю морили.
І платили ціну, що їм визначив вражий суддя:
Душогуб, змієносець, якого за безцінь купили.
Я приборкую біль і ступаю рішуче вперед,
Бо за моїм плечем виростають стіною мільйони.
І нехай моя плоть у нерівнім бою пропаде,
Та не зникнуть ніколи моєї душі Вавілони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721785
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.03.2017