| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
Хмари шматочками вати порозсипались,
Вата неначе солодка, та все ж дощова.
Я б собі в хмари оці взяла б та й заховалась,
Та трохи високо, і я ще й ростом мала.
Взяти б у жмені ту вату і гратись до ночі,
Потім вже нею вкриваються місяць й зірки.
Я теж хмариною білою бути так хочу,
Щоби без гроз і без граду. З роси і води...
Неба душа вся закутана у білі шуби, -
Заздрю я небу, що м'яко йому на душі.
Були б м'якими, як хмари оці, усі люди,
То би на світі інакше жилось... Не спішить
Жодна хмарина додому й дощем не лякає.
Поглядом м'якість черпаю з красивих небес.
Боже, зроби мою душу, мов небо, безкраю,
Щоб поміщалось у ній ще багато чудес...
16.07.17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749470
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.09.2017
Ось дні розквітають собі жовто-біло,
і зелень вистрілює бура гора.
Весна захопилась своїм добрим ділом.
У душі весну теж впускати пора.
* * *
Гори сьогодні - ще сонні,
латані сіро-зеленим.
Небо у строгім фасоні
сонце ховає від мене.
Венами річок прошиті
сплячі підніжжя тутешні.
Вічність сховалась у миті, -
в неї пірнаю до решти...
Стукає поїзд у риму
з чистим ранковим повітрям.
Гори ховають незриме
в вершинах, пригладжених вітром.
* * *
Сонце, як десять копійок,
котиться понад горами.
Гори чекати не вміють -
сонце хапають руками.
Вкрали вечірні години
сонця коралову тишу.
Зорі, як очі дитини,
в небі казки нові пишуть.
3.04.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728551
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.04.2017
Ти – не хтось безіменний,
Загублений в роках історії.
Перед тобою – сотні століть,
Після тебе – сотні століть.
Ти маєш ім’я і обличчя,
Що дане одному тобі.
Перед тобою люди вмирали,
І після тебе житимуть і помруть.
Ти не схожий на інших, ба навіть
На себе часом не схожий.
Перед тобою – людей мільярди,
Після тебе – людей мільярди.
Ти любиш пожовклі листки
І запах ранкового сонця.
Перед тобою падало листя,
Після тебе також прийде осінь.
Твій почерк дрібний і легенький,
Ти любиш писати щоденник.
Перед тобою люди писали,
І після тебе не бракне поетів.
Чи віриш в свою неповторність,
Що внутрішній світ твій безмежний?
Перед тобою такого не було,
І після тебе такого не знайдуть.
… як тебе не стане, світ збідніє
На ні на кого не схожу людину…
26.06.14
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2017
Читаєш мою душу між рядків,
Мої слова, несказані, але прожиті…
Життя моє надвоє розділити
Ніхто, крім Тебе, досі не зумів.
Читаєш моє серце по складах,
Із пауз заспіваєш нову пісню,
Зі смутку залишились лиш обрізки, -
Розсиплю їх по пройдених стежках.
Читаєш мої очі поміж сліз,
Між поглядів побачиш щось глибоке,
Що помічає тільки Твоє око,
Коли повіки опустились вниз.
Історію читаєш поміж днів,
Поміж років розсипані хвилини,
З’єднаєш моє вчора, завтра й нині
В Твоє тепер і на віки віків…
Прочитане моє життя цілком,
Остання крапка. Та Твоє тире –
Ти Автор, й Твоя проза не помре,
Ти написав мене Своїм пером…
2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721351
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2017
Справжня любов болить…
Пече, горить, вогнем прокладає дорогу,
У серці випалює рани,
Ламає усі перешкоди
Пробитими наскрізь руками…
Сльозами змиває болото з душі,
Від бруду очищує одяг.
Від болю стискається скроні,
Краплинами на очі виходять
Терпіння…
І в темряву дум проникає проміння…
Любов іде далі – за межі сміливості,
Ламає стіну байдужості,
Відкриває нові можливості
Ключем неземної мудрості…
Стежками крутими видніються
Сліди любові кроваві,
І сумніви скоро розвіються…
Любов в золотій оправі.
У серці їй тісно і болісно,
Бо серце надвоє поділене
Тріпоче у грудях боязко,
І щастя шукає омріяне.
Рубцями поблідли спогади
У душі, любов’ю окриленій,
І біжить новими дорогами
В обійми зорі єдиної.
Любов відболіла, відплакала,
Сльозами котилися щирими
Її слова й тихо гладили
Струни душі надіями…
Мелодію тихо надзвонює
Вітер любові сонатами,
Її обіймає долонями,
І зв’язує душу канатами…
А ноти в повітрі губляться,
Сумні і веселі єднаються,
Любов їх збирає і трудиться,
А пісня до неба всміхається.
І погляд задивлений вічністю,
В думках – лиш слова непромовлені…
Любов йде у своїй незвичності
Й затоплює світ, немов повені.
Любов моя стомлена зболена,
Любов незбагненна й омріяна,
Ти серце зцілила знедолене,
І душу сповнила надіями.
Збагнути тебе – сил не вистачить,
Бо серце поранене й крихітне.
Ти можеш його очистити
Й у ньому знайти собі прихисток.
Усе, що я можу – прийняти тебе,
Хоч душа моя ще кровоточить,
Нехай так буде… І відтепер
До смерті любити так хочу…
18.05/2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721286
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2017