| Сторінки (1/80): | « | 1 | » |
Я хочу пити твої поцілунки,
Я хочу п’яніти, але без вина.
Поринути в твої обійми, мов трунки,
І не смакувати, а випить до дна.
Я хочу тебе надихати, манити,
Вести за собою у мрії свої.
Кохання у серці твоєму ростити,
Плекати, мов квітку, посеред весни.
Я хочу пірнути у вирій фантазій,
Я хочу пірнути у твій океан…
Любити, кохати без всяких оказій,
І серце віддати тобі, мій султан.
Я все-таки питиму ті поцілунки,
Я буду хміліти від твого вина.
Поринувши в твої обійми, мов трунки,
Я не смакуватиму – вип’ю до дна.
©Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (13 год. 05 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2017
Яке воно вже рідне серцю вишиття,
Таке, що до кісток аж пробирає.
Уся Вселена мов на хвилю завмирає,
Коли вкраїнка одягає вишиття.
Усенький світ на хвилю завмирає,
Земля немов спиняється на мить,
Коли родини Українські одягають
Ту автентичність, а вона аж пломенить.
Довкіл у барвах люди розквітають –
Народність наша шириться по всій Землі.
Бо Україна вишиванку одягає,
І світу мовить: «Так, така Я є!»
Яке воно вже рідне серцю вишиття,
Той найцінніший скарб від баби-діда.
Вкраїна й сонце одягнула в вишиття,
Цвіте весь світ у барвах України!
© Тетяна Гриндула, 18 травня 2017 р. (00 год. 27 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733926
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2017
Весна буяє в квіті-первоцвіті,
А навкруги мете, мете лапатий сніг.
Чи це зима? Чи це дорога в літо?
Усе перемішалось в цій весні.
А цвіту всіяно довкіль, неначе снігу.
А чи то сніг? А чи то квіт рясний?
І вже не видно квіту-первоцвіту -
Його засипав цей весняний сніг.
Невзмозі сонце розсипати позолоту -
Довкіль не розрізнить де квіт, де сніг.
Хто збаламутив цьогоріч погоду?
А чи заквітне вдруге той весняний квіт?
Весна буяє в квіті-первоцвіті,
Від краю неба квіту до землі.
Зажди, зажди, не треба уже снігу,
Дай, небо, бути вже весні!
Тетяна Гриндула 20 квітня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733457
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.05.2017
Над моім краєм котиться гроза...
Вливає дощ в ріллю ту благодать небесну,
Немов відкрилися на хвилю небеса...
А дощ періщить, щоб й душа воскресла.
Над моім краєм котиться гроза...
Земля аж стогне спрагла у знемозі,
О, то не вірші - безконечна проза,
Коли над краєм котиться гроза.
Над моім краєм котиться гроза...
Вмивай мене, вмивай моя любове,
До глибини аж серце води повне,
Коли над краєм котиться гроза.
Над моім краєм котиться гроза...
Так Бог єднає землю з небесами
І все довкіль в блаженстві оживає,
Коли травнева котиться гроза.
Тетяна Гриндула, 8 травня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733313
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.05.2017
До вуст прикласти руки твоі прагну,
Матусе рідна, нене дорога.
Я стерегтиму сни твоі безхмарні,
Як ти колись моі сни стерегла.
Я хочу руки цілувати, мамо,
До серця свого твоє пригортать.
Матусе моя, моя пісне рання,
В руках твоіх вмістилося життя.
Хоч з кожним роком ти не молодієш,
І паморозь вкриває скроні, сіє сивину,
Та серце твоє зовсім не старіє,
Любов дарує світові святу.
До вуст прикласти хочу твоє серце,
Прикласти хочу руки дорогі.
У них вмістилось все моє будешнє,
Плоди великі із родючоі ріллі.
Матусе моя, хай роки минають,
Нехай карбує борознами зморшки час.
Любов твоя глибинна, дна не має,
Любов твоя - то найцінніший в світі скарб.
Тетяна Гриндула 13 травня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733308
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2017
А біль до щему душу прошиває,
Комок історії у горлі десь застряг.
Війною наші прадіди щоднини умивались,
Війну вживили в кожного із нас.
Вмивались кров'ю, болем причащались,
Ішли вперед, незнаючи куди.
Війна впустила свої метастази,
Вбивала людство гірше від чуми.
Ридати, плакати душа хотіла з болю,
Та висохли вже очі від журби.
Війна вросла у гени, залилось все кров'ю,
Її мутації й до нині бачим ми.
Болить до щему зморена душа,
Контузії переживає історичні.
У пам'яті людській до нині ще болить війна,
Болітиме допоки буде людство жити.
Тетяна Гриндула, 8 травня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732527
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 09.05.2017
Стелить травень покосами літу стежину,
Квітом буйним вкриває довкіль все живе.
Відкриває в майбутнє незнані допоки сежини,
Кличе юність зі школи, пташат у майбутнє зове.
Розсіває довкіль променисте мереживо сонце,
Губить перли-росинки у травах квітуча весна.
Ця остання весна у шкільному наддружньому колі...
Їхні крильця зміцніли, летіти у вирій пора.
Манять стежки нові, у майбутнє зовуть променисто,
Мрія кожного кличе, вперед до вершини веде.
Стелить травень весні шлях у літо квітчастим намистом,
Стелить юності травень дороги квітчасті свої.
Тетяна Гриндула 7 травня 2017р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732526
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 09.05.2017
Зникає паморозь із серця і душі,
Руйнуються кайдани, рвуться пути.
Він відкупив своєю смертю, із гріхів омив,
Пішов на смерть, аби у вічності усім нам бути.
Ціна найвища – смерть Господня на Хресті,
Душа людська такого викупу лиш вартувала.
Зійшов на землю, взяв тягар гріхів,
Помер за нас, у воскресінні Йому слава.
Тріумф життя Ісус нам показав,
Нікчемність смерті перед ликом Божим.
«Воскрес Христос!» - весь нарід заспівав,
Воскрес Христос! Воскресне із Ісусом кожен!
© Тетяна Гриндула, 16 квітня 2017 р. (00 год. 2 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728978
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.04.2017
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Радіє вся земля!
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Втираю сльози нині!
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Лунає передзвін здаля!
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Воскресне і душа моя з Ісусом нині!
Христос Воскрес! [color="#ff0f0f"][/color]Сміється сонце з неба.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Цвіте новий для людства день.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Сміється ген веселка.
Христос Воскрес! Співай, душе, нових Христу пісень.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Радіють дрібні діти.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Гаївки кругом церков ведуть.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Вселена вся радіє.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Усім цю радість я несу.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Єднаються усі родинно.
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Ген слава лине до небес!
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Воскресни, Україно!
Христос Воскрес![color="#ff0f0f"][/color] Воістину Воскрес!
© Тетяна Гриндула, 16 квітня 2017 р. (00 год. 12 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728977
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.04.2017
Прокидається в рожевості моя земля,
Умивається світанком, відкриває очі,
Чути дзвонів гучність десь здаля,
У блаженстві ранок засіває роси.
Мелодійністю заллється все довкіл,
Феєричністю цей ранок відізветься.
З мертвих встав, воскрес Господній син –
Моє серце і єство усе сміється.
Переповнюється радістю душа,
Сокровеннішого й годі вже шукати.
Мир витає у людських серцях,
Утирає сльози Божа мати.
Звідусіль лунає сонцесяйний передзвін,
Умивається душа ранковою росою.
З гробу встав, воскрес Господній Син,
Воскресає і душа моя сьогодні.
© Тетяна Гриндула, 15 квітня 2017 р. (23 год. 34 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728969
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.04.2017
Порожній нині бачу Божий гріб,
Вже очі сльози лити перестали.
Вже серце перестало нити від журби –
Воскрес Христос! Йому велична слава!
Ще вчора тіло Твоє, Христе, знявши із хреста,
У гріб новий вкладали, втерши миром.
Та пахощі його ще чую серцем я,
Вмиваюсь ласкою, яка із неба лине.
Ще вчора небо плакало, земля тряслась,
Ще вчора небо прошивала блискавиця…
Та сум пройшов, пройшла ота журба –
У радість сум перемінив Всевишній.
Порожній нині бачу Божий гріб,
Новий світанок двері відчиняє.
Воскрес Христос, Воскрес Господній Син!
Нове життя в Ісусі розцвітає!
© Тетяна Гриндула 15 квітня 2017 р. (22 год. 32 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728963
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.04.2017
Запахло вже мені весною,
Такою милою, святою.
Запахло квітом-первоцвітом.
Запахло яблуневим квітом.
Запахло першою весною,
Такою ніжною, п’янкою.
Запахло вітерцем весняним.
Запахло сонцем ніжним, гарним.
Запахло так… І закрутило…
Неначе трунком оп’янило.
І понесло разом з весною
Такою ніжною, п’янкою.
© Тетяна Гриндула 27 лютого 2017 р. (22 год. 42 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728502
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2017
Годинник відміряє усім час,
Секундна стрілка мчить і без зупину.
Для когось час ще тільки стартував,
А в когось зупинився вже навік годинник.
А ми, не відчуваючи почасту суєти,
(Для нас цей час уже не відлік і не вимір)
Мчимо вперед, не досягнувши ще мети,
І зупиняємось, бо зупинився наш годинник.
І забуваємо в тій суєті для чого живемо,
І забуваємо у чому суть життя людини.
Годинника не спинить вже ніхто,
Окрім Творця, який завів отой годинник.
© Тетяна Гриндула, 10 квітня 2017 р. (15 год. 20 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728411
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.04.2017
Сльоза стікає стиха по щоці –
Вже вкотре люд гріховністю своєю розпинає.
А ти в покорі, Господи, вмираєш на хресті
І кров Твоя нас, грішних, з аду визволяє.
Ти йдеш смиренно на ганебну смерть,
Аби життя для людства вічне дарувати.
Ти відкриваєш браму до небес,
І душі праведні із аду визволяєш.
Ти вибрав смерть, аби її перемогти,
Ти вибрав смерть, аби усі ми жили.
Вмираєш ти у муках на хресті
За твориво Отця – Людину.
Сльоза стікає, скапує сльоза,
І небо плаче, сіє блискавиці.
Життя за нас ти на хресті віддав,
Аби по смерті в небі жили вічно.
© Тетяна Гринуда 10 квіт 2017 р. (22 год. 15 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728408
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 11.04.2017
Люблю свою весну п’янку, духмяну,
Люблю її я буйноквіття серед трав.
Люблю її блакитність небокраю,
Люблю я мріяти серед весняних трав.
Люблю весну у мареві рожевім,
Світанки ніжні і погожі дні.
Люблю весни духмяні ночі теплі,
Люблю її до болю, до снаги.
Люблю весну вишнево-барвінкову,
Люблю весну в кульбабовім вінку.
Таку яскраву, ніжну, неповторну,
Люблю весну, щораз нову весну.
Люблю весну в рясних травневих грозах,
Промокнувши серед зелених трав.
Люблю весну у будь-яких прогнозах,
У ній – усе, що ти мені подарував.
Люблю весну у квіті-первоцвіті,
Люблю весну з гудінням перших бджіл.
Люблю весну, вона – дорога в літо,
Люблю весну, свою п’янку весну.
© Тетяна Гриндула, 29 березня 2017 р. (01 год. 05 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728153
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.04.2017
З найпотаємніших куточків грішної душі
Я вимітаю бруд – сміття мого сумління.
Готую для Христа я душу ту,
Аби у святості зустріти Воскресіння.
У кожну шпарку серця зазирну,
В найпотаємнішу клітину я погляну,
Я приготую горницю свою,
Христа Воскреслого у ній я привітаю.
Усе єство вмивається з гріхів,
У таїнствах шукає лиш спасіння.
Очищення крізь покаяння ми приймім –
Христос воскреслий всім несе прозріння.
Душа готова стрінути Воскреслого Христа,
Дверцята серця відчинивши зсередини.
Любов Його до нас усіх – свята,
Для Нього найцінніший скарб – душа людини.
© Тетяна Гриндула, 09 квітня 2017 р. (00 год. 55 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728145
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.04.2017
А луки травами густими поросли,
Періщить злива ген на видноколі.
Несуться хмари із дощем сюди,
Стою й чекаю, я без парасолі.
Ступа ногами босими в траву,
Як можна цю красу не помічати.
Люблю грозу, травневу ту грозу,
Люблю у травах ту грозу стрічати.
Війнув в обличчя вітер свіжість ту,
Гроза вже близько, чути її звуки.
Скупай мене і одягни в грозу,
Дощем наповни мого серця акведуки.
Стою босоніж у густій траві,
Вмиваюсь я дощем, його красою.
Стікають перли по моїй щоці,
Люблю грозу у травні між травою.
© Тетяна Гриндула, 29 березня 2017 р. (22 год. 35 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727933
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.04.2017
(Вербна неділя)
Всміхається до сонечка вербичка молода,
Вдягнула в ніжні котики усе своє гілля.
Біжать довкіл струмочечки – тече весни вода,
Ступа землею дівчина по імені Весна.
Ми гілля, вбране в котики, у рученьки візьмем,
І з дітками ранесенько до церквоньки підем.
Всміхнуться ніжні котики до Господа свого,
Витатимуть торжественно, славитимуть Його.
Всміхнеться сонце з хмароньки до діточок своїх,
Розсипле щедре золото, теплом всіх звеселить.
В дитячих ручках котики всміхнуться небесам,
Співатимуть: «Осанна!», хвалитимуть Христа.
Умиються водицею свяченою усі:
Малі пухнасті котики, дорослі й діточки.
– Не я вас б’ю, – витатимуть, - а вербонька свята!
За тиждень ми Воскреслого славитимем Христа.
© Тетяна Гриндула, 08 квітня 2017 р. (23 год. 55 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727925
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 09.04.2017
А я стою, любуюсь рідним полем,
Гойдає вітер спілі колоски.
Цілуй мене, цілуй, моя любове,
Мене в обійми свої загорни.
Нестримний вітер так розбурхує волосся,
Жита розлогі ген за небокрай.
Кохай мене так палко в спілому колоссі,
Єство цілунками своїми засівай.
Пшениця хилиться додолу у знемозі,
А вітер хвилі ланом підійма.
Про що напишеш ти в своєму епілозі?
Чи це кохання було не дарма?
Тримай мене, тримай в своїх обіймах,
Цілунки щедро ти мені даруй.
І сонце хай і вітер шаленіють,
А ти в колоссі все-таки цілуй.
© Тетяна Гриндула, 28 березня 2017 р. (23 год. 46 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
Відсьорбую я каву з філіжанки,
Вдихаю терпкість міста аромат.
Для тебе я давно не в статусі коханки,
Та й ти уже не мислиш, як Сократ.
Єство моє занадто гордовите,
Стерпіти не спроможне почуттів.
Твої цілунки – продані, безликі,
Чужа історія з чужих мені життів.
Дурманить аромат міцної кави –
Єство на рефлексію перейшло.
Для тебе почуття – одні лише забави.
Кохання стороною нас з тобою обійшло.
П’янить мене той аромат міцної кави,
Для когось філіжанка ще одна стоїть.
Не перетворюй почуття в забави –
Тобі байдуже, а мене – болить.
© Тетяна Гриндула, 28 березня 2017 р. (22 год. 24 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2017
Вмиваюсь дощем, вмиваюсь я літньою зливою,
Змиваю з душі я гріховність нікчемну свою.
Аби не була вона більше такою брехливою,
Омию від бруду я кожну клітину свою.
А дощ не вщухає, періщить гроза блискавично,
Громи-блискавиці, мов коні, у небі іржуть.
Прикрашусь дощем, мов коштовним намистом,
І серце очищу під душем і юність свою.
Одягнусь у дощ, мов у перли із мушель небесних,
І душу свою я у літню грозу загорну.
Я більш не пригадую митей таких-от чудесних,
Коли під дощем омивала я сутність свою.
© Тетяна Гриндула, 19 березня 2017 р. (20 год. 50 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2017
Цілує проміння ще заспане гі́лля,
А вітер колише-гойдає його.
Під бруньками спить у задумі те зілля,
А сонце цілує і пестить його.
Цілує проміння, гойдає те гі́лля,
Колише весняний хлопчак вітровій.
Розлилось довкола річок водопілля,
Весна вже іде у мій край, у мій дім.
На сонячних струнах і серце заграє,
До неба аж злине співочий розмай.
Пташки повертають до рідного краю,
На крилах й весну принесуть у цей рай.
Війнув понад полем хлопчак-вітерець,
А сонце розсипле проміння.
Малює весну на мольберті творець,
Її світанкове бриніння.
© Тетяна Гриндула 18 березня (22 год. 35 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727112
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.04.2017
Тебе я Господи за все на світі славлю,
За весь народ, за людство на землі.
Тебе я Господи в піснях церковних славлю,
За все, що є: від неба до землі.
Хай возхваляють Тебе всі народи,
Хай хвалять, Батьку, лиш тебе в піснях.
З Тобою ми ідем до перемоги,
Ти є для нас єдиний в світі шлях.
Нехай ім’я Твоє святиться, Боже милий,
Хай возхвалять Тебе всі люди на землі.
Бо світ без Тебе, Боже, нам не милий.
Ти є основа в нашому житті!
© Тетяна Гриндула 24 червня 2003 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726981
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 02.04.2017
Торкаються клавішей душі
Молитва щира, серця покаяння.
Падіння в гріх не варто стерегти,
Але шукати шляху із вигнання.
Тривожний погляд в глибину душі,
Примарні сутінки гріховного падіння…
Знайди промінчик сонця у пітьмі,
Устань з колін гріховного гнітіння.
Бо ти – людина, не свята, однак,
Упавши долілиць, зумій піднятись.
Бо вартісне не те, що ти стоїш,
А чи зумієш із гріха піднятись.
Зумієш шлях знайти в своїм житті –
Шанс вибору дається небесами.
Зумій із двох доріг знайти одну –
Не Богом обирається вона, а нами.
Життя коротке – мить одна і все…
У ньому є і біль, і жаль падіння.
Та ти зумій піднятись до небес,
Омий прощенням душу і сумління.
© Тетяна Гриндула 10 липня 2015 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726979
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 02.04.2017
Співає мати колисанки сину,
Стежинку-долю вишиває в майбуття.
Тріпочуть ручки, наче птаха крила,
Так хочеться, вже хочеться літать.
Співає мати ніжну колисанку,
Гаптує долю щирим вишиттям.
Курличуть в небі десь веселики крилаті,
Летять вони у рідний край, спішать.
Росте маля, міцніють його крила,
Лелеки звили вже гніздо своє.
З весни у весну прилітатимуть щасливі,
Нестимуть радість у життя моє.
Спішать роки, щовесни на подвір’я
Веселики несли свою весну.
І, не оглянувшись, мати постаріла,
Подарувавши синові весну.
У хаті тій новий вже сміх лунає –
Обійстя повне сміху онучат.
Лелеки все летять до свого краю,
Співати колисанки і для пернатих дитинчат.
© Тетяна Гриндула, 29 березня 2017 р. (00 год. 25 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2017
Думки мої губляться поміж пониклих будівель,
Блукають міськими провулками, шукають тепла.
Де барви твої, моє місто? Де сонце? Де світло?
Немає давно у цій сірості сонця й життя.
Усі перехожі, мов зомбі, до сірості звикли.
Не дивляться в очі, читають у ґаджетах світ.
Розплющую я свої стомлені очі, пониклі,
Я бачу барвистість, вдивляюсь у інший я світ.
Снують перехожі, ввімкнувши вай-фай у смартфонах,
Спілкуються нарізно, в душі не глянуть свої.
Це вже не природно, індустрія творить цю моду,
Живе спілкування зникає з живої душі.
Це не павутина, це кокон суцільний в планети,
Один із етапів глобальних метаморфоз.
А що буде дальше? Сьогодні у нас є планшети,
А завтра який буде в нас апофеоз?
© Тетяна Гриндула, 30 березня 2017 р. (20 год. 16 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726501
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.03.2017
Який же благодатний отой весняний дощ.
Мов голками, його блаженство сутність прошиває,
Нове життя із матері землиці піднімає…
Думки мої промокли у цей дощ.
Дощу краплини, наче струни, до землі спустились.
Торкаються слова мої отих блаженних струн,
А у траві для когось заспівав цвіркун.
Його мелодія у серці моїм поселилась.
Який же благодатний час, коли періщить дощ.
Нове життя із хмар сюди Господь спускає,
І кожна брунька, кожен пагін розквітає.
Я так люблю, коли цвіте весняний дощ.
© Тетяна Гриндула, 22 березня 2017 р. (22 год. 23 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726325
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.03.2017
А трави в’яло полягали в сінокоси,
Замучені і зморені в жарі.
Цілує, пестить вітер мої коси,
А я лежу на скошеній траві.
Вдивляюся в небес глибінь безмежну,
І так вже добре на святій землі.
А вітер коси пестить обережно…
Я все ж лежу на скошеній траві.
Давно вже трави полягали в сінокоси,
Вдихаю цей духмяний аромат.
Заплутались поміж травинок коси.
Роки летять, не вернуться назад.
Так шелестить поміж травинок вітер,
Цілує руки ніжно і вуста.
Вдихаю аромат духмяних квітів,
Блаженна в скошеній траві краса.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р. (00 год. 17 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2017
В дитинство своє повернутись я хочу,
Побути хоч раз ще дитям в десять літ.
Щораз ностальгічно заплющую очі,
Аби повернутись туди хоч на мить.
А мрії були понадхмарні крилаті,
Несли феєрично кудись в височінь.
Вертаюсь у мріях до рідної хати,
В ній бачу я мудрість дідів-прадідів.
В дитинство своє хочу я повернутись,
Напитись з старої криниці води.
Черпати з глибин її води цілющі,
Напитись життя хочу я до снаги.
В дитинство своє повертаюсь у мріях,
У снах барвінкових туди я лечу.
До рідної хати, на рідне подвір’я
Лелекою думку свою принесу.
© Тетяна Гриндула, 26 березня 2017 р. (22 год. 34 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726255
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2017
Яким багатством є для мене мова,
Немов скарбниця, що немає дна!
У ній переплелися сум, тривога,
І радості хвилини, і журба.
Моєю мовою сміється Батьківщина,
Моєю мовою виспівує Дніпро.
А мати на могилі в свого сина,
Моєю мовою оплакує його.
І думка лине теж по-українськи,
Понад степами рідними летить.
І хай у кожній хаті, у родині
Вкраїнське слово на устах бринить.
І що б там не казали супостати,
Що це не мова – «это лишь язык».
За неї наші браття доленьку віддали,
І все-таки писемність зберегли.
Яким же скарбом є для тебе мова?
Чи не соромишся ти нею промовлять?
Чи ти забув якого ти є роду?
Й думки твої якою мовою летять?
А ти для мене, мово, найсвятіша!
Це те, що вже не згубиться повік.
Яке зерно посієм – таке й зійде,
Як розмовлятимо – такими й будем ми.
© Тетяна Гриндула 21 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726151
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.03.2017
Іду житами я твоїми, Україно!
Ступаю босими ногами у ріллю.
Цілують ноги колосочки спілі.
Я Україну у житах люблю…
Іду заквітчаними луками країни,
Вінок сплету з твоїх пахучих трав,
Моя заквітчана барвиста Україна…
Люблю тебе, квітковий ніжний рай.
Іду ланами спілої пшениці,
Хліби в колоссі схилились до землі.
Яка краса у нас на Україні...
Люблю лани поспілих колосків.
Іду житами я твоїми, Україно.
Іду ланами спілих я хлібів.
Моя квітуча ніжна Україно,
Любитиму тебе аж до кінця віків.
© Тетяна Гриндула, 12 березня 2017 р. (22 год. 59 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725942
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2017
Багатство в кожного із нас своє
І кожен з нас по-іншому його приймає.
Для когось мало те, що в нього є,
А хтось за те, що має, дяку Господу складає.
Для когось крихта хліба – цінність неземна,
А хтось земні багатства вже не облікує.
Для когось цінність те , що мати ще жива,
А хтось і це багатство ігнорує.
Для когось розкіш - лайнер до небес,
А хтось лиш про авто наразі мріє.
Комусь за розкіш є велосипед,
А хтось радіє, що ходити вміє.
Не милі всі багатства на землі,
Коли ступити кроку по землі не можеш,
Коли дитя чекає матір, сидячи в вікні,
Шукає поглядом її очей у перехожих.
Коли життя завчасно догора,
Багатства всі стають, мов прах, нікчемні.
Життя – для нас найбільший в світі скарб.
Його безцінність бачимо лише перед очима смерті.
© Тетяна Гриндула, 27 березня 2017 р, 23 год. 56 хв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725939
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.03.2017
Цілуй мене, сонце, весняним цнотлвим цілунком,
В обійми свої, наче ковдрою, ти загорни.
Купай у промінні і серце розший візерунком,
А нитки зі свого проміння для мене зроби.
Купай мене, сонце, у веснах своїх буйноквітих,
Цілуй мене ніжно, даруй мені легкість свою.
Ти ще не спіши, ти ще встигнеш поглянути в літо,
Попести мене ще промінням весняним своїм.
Немов первоцвіт, моя сутність потоне в промінні,
А ти її щедро у ранках весняних скупай.
Не йди, не спіши у засмагле розпечене літо,
Весну принеси і розлий на усенький мій край.
© Тетяна Гриндула, 22 березня 2017 р. (23 год 41 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2017
Скрипаль в саду комусь мелодію заграв,
Аж вишні сльози-квіти на траву зронили.
Поміж гілля і соловейко заспівав
Тужливо так, під спів старої скрипки.
А струни в скрипки, мов жива душа,
Для когось – жаль, для когось і фієста.
Скрипаль між вишнями мелодію заграв –
Убрались вишні в квіт, мов дівчина в намисто.
Старенька скрипка у руках митця,
Немов коштовний камінь в дорогій оправі.
Для вишень в тім саду неначе зупинився час,
Заквітчані в своїх вінках, стояли величаво.
Скрипаль в саду комусь мелодію заграв,
Для когось скрипка серце дарувала.
Стояв скрипаль і руки цілував
Своїй коханій… Скрипка не змовкала.
© Тетяна Гриндула, 22 березня 2017 р. (22 год. 54 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725746
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.03.2017
З тих пір свідомість вже не та,
І погляди в сучасників змінились.
З тих пір прийшла у наш з тобою дім війна,
З тих пір для когось щастя закінчилось.
З тих пір в свободи є своя ціна,
З тих пір купити чи продати вже її неможна.
Ціна за неї – не одне життя,
Ціна свободи – кров солдата переможна.
З тих пір ментальність в нас уже не та,
З тих пір душа болить і не стихає.
З тих пір у наш з тобою дім прийшла війна,
Вона й до нині цвіт найкращий забирає.
© Тетяна Гриндула, 23 березня 2017 р. (00 год. 38 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725719
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017
А вірменин тебе, Тарасе, так читав,
Що навіть небо й то сльозу зронило.
І хто сюжет тоді оцей писав?
Хто привідкрив для вірменина домовину?
А він стояв за мене і за тебе теж,
І там життя своє віддав за Україну.
Пішов не будь-куди, а до самих Небес,
Аби і там слівце замовить за Вкраїну.
Пішов не сам, таких знайшлось як він
Ще добра сотня ангелят небесних.
За ними застогнав у церкві дзвін –
Вони до іншого життя воскресли.
Відтоді, мов на прощу, в небо йдуть
Сини і доньки твої, моя Україно.
В руках окрім любові, більш нічого не несуть,
Найбільшої любові до Вкраїни.
© Тетяна Гриндула, 23 березня 2017 р. (00 год. 22 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725716
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.03.2017
Навкруги колосяться розлогі жита,
Молодим пахне хлібом довкола.
Стрепенулось в утробі маленьке життя,
Защеміло під серцем, вкололо.
Пахне хлібом довкола, чарують жита,
Задурманили маки червоні…
Виростає в утробі маленьке життя –
Бог тримає його у долоні.
І так пахнуть хліби на Вкраїнській землі,
Попід небом блакитним прозорим.
Так росте-виростає життя на землі
В материнському вічному лоні.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725544
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2017
Ти прочитай мене, немов ще незакінчений роман,
І допиши історію вже зі своїм сюжетом.
Ти намалюй мене, мене ти розгадай,
Для тебе стану я одвічним амулетом.
Ти прочитай мене, немов ще незакінчений роман,
І не по критиці, а мовою оригіналу.
Співай мене, немов фанат мій, меломан.
Та не читай мене ти мовою журналу.
Ти прочитай мене і допиши майстерно мій роман,
Торкнись пером душі, мого єства і серця.
Смакуй сюжет, літературний мій гурман,
І хай минулого розіб’ються усі люстерця.
© Тетяна Гриндула, 24 березня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.03.2017
(сл. Т.Гриндули, муз. П.Червінського)
До Тебе, Боже, очі піднімаю,
Уста шепочуть дяку в тишині.
Свіча воскова тихо догорає,
Моляться й тіні у далекій млі.
Ще вчора Син хреста ніс на Голгофу,
Ще вчора небо рвалось на шматки.
Ще вчора очі плакали в скорботі,
А нині вже Воскреслий Божий Син.
Ти переміг своєю смертю смерть,
Життям своїм Ти відкупив мене.
Очистив душу, серце нове дав,
«Воскрес Господь!» - весь нарід заспівав!
Нову дорогу у життя відкрив,
Простив гріхи, омив мене, зцілив.
У серце злобу й гріх вже не пущу,
Ісусе мій, понад усе тебе люблю!
Молю Тебе, о Боже мій, єдиний
Нехай воскресне зморений народ.
Складають руки діти України,
За віру, за надію, за любов.
Молюсь до тебе я щодень, щоночі,
Уста шепочуть – славу воздають.
Воскрес твій Син – не будуть плакать очі,
У радість він перемінив журбу!
© Тетяна Гриндула 25 січня 2008 р.
Редаговано 9 березня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725216
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 24.03.2017
Я хочу повертатись сюди ще,
Я хочу тут молитись безнастанно.
За мене, Христе, вчора ти умер,
А нині Ти воскрес із гробу славно!
Ще вчора люд кричав Тобі: «Розпни!»
Ще вчора серце твоє прокололи списом.
Ще вчора небо рвалось на шматки,
Та ти за люд усе-таки молився.
Ще вчора сльози скапували вниз,
Лились, стікали й не було їм краю.
А нині бачимо Тебе уже живим!
Воскрес для всіх! Я сльози вже втираю.
Яка ж веселість, більшої нема:
Ти є живий, підняв й мене з падіння.
Ликує нині, тішиться душа:
Воскрес Господній Син, приніс спасіння.
Скріпи мене, гартуй, неначе сталь,
Омий мене водою з свого серця.
Чистішою зроби, немов кришталь,
Немов водиця з чистого озерця.
Я рани Твої цілувати буду,
Тулитимусь до серця я Твого.
Цю жертву я довіку не забуду,
Яку для світу показав Христос.
© Теяна Гриндула 10 березня 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725214
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 24.03.2017
Дитинство моє пахне колосками,
Житами пахне, запахом ріллі.
Несе мене у спогади прадавні,
Коли ходила боса по траві.
Дитинство моє пахне синім небом,
Неначе мрією, лечу у височінь.
Зажди. Зажди. Лечу я вже до тебе,
Жайвороночку, мене ти не покинь.
А ще хлібиною з печі дитинство пахне,
Руками бабці… То давно було.
Дитинство пахне давніми дощами,
Дитинство пахне сонцем і теплом.
З роками аромат аби не втратить,
Вертаюсь спогадами в той блаженний час,
Коли дитинство пахло колосками…
Коли мене п’янив їх аромат.
© Тетяна Гриндула 27 лютого 2017 р. (12 год. 14 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725057
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 23.03.2017
Сидить собі старий кобзар під дубом,
На кобзі думку свою виграє.
Старечі пальці пестять ніжні струни,
А кобза плаче, щемно виграє.
Кобзар старечими руками пригортає
До свого серця кобзу, мов дитя.
Так пестить її струни, ніжно грає,
А кобза співом своїм серце зігріва.
Співає кобза про літа минулі,
Співає про теперішні часи.
Кобзар до серця кобзу пригорнути
Не зміг уже… Покинув ці світи.
Стоїть могила під стареньким дубом,
А біля неї кобзонька лежить.
Вона вже не співає і не тужить,
І вже не плаче… Кобза вже мовчить.
© Тетяна Гриндула 6 березня 2017 р. (00 год. 24 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2017
А я пишу, мов долю вишиваю,
Торкаюсь я пера свого.
Пишу і душу в це вкладаю,
Плету своє мереживо думок.
А ті думки лексемами лягають
На білий аркуш, мов в ріллю зерно.
Думками долю свою вишиваю –
Це все від Бога в спадщину дано.
А я пишу, немов би під диктовку,
Біжить курсор – думки летять-летять.
І забуваю виставляти коми,
Бо думку вже не зможу наздогнать.
А що там коми? Час для них знайдеться,
І виправляти синтаксичні помилки.
А думка все летить і не запнеться.
За нею треба встигнути завжди.
А я пишу, мов долю вишиваю,
Торкаючись найтонших почуттів.
І скарб дарований майстерно розвиваю,
Напевне так Всевишній захотів.
© Тетяна Гриндула 27 лютого 2017 р. (23 год. 02 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725003
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2017
Поміж сірих вулиць мого міста
Загубилася моя весна.
Зазирає та в віконні шибки,
Чи, бува, кохання там нема.
Заблудилась веснонька барвиста,
Загубила роси і тепло.
У калюжах після снігу залишила
Краплю сонця і його тепло.
Ти візьми до рук мою палітру,
Що дарую, веснонько, тобі.
Розмалюй усе довкола сіре
У барвисті світлі кольори.
Розфарбуй доріжки і віконця,
Розфарбуй все сіре навкруги.
Нехай місто визирне до сонця,
Розфарбоване в яскраві кольори.
© Теяна Гриндула 4 березня 2017 р. (18 год. 37 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2017
( Присвячується з нагоди 25-річчя з часу відновлення)
Ці стіни сотню вже давно переступили,
Вони побачили усе на тім шляху.
Цьогоріч свято в школи особливе –
Гімназією чверть століття звуть!
Ти відновилась, відродилась знову,
Утерла сльози, плечі розвела.
І перших учнів у дев’яносто другім році
Як гімназистів на подвір’я завела.
А скільки ти, Чортківська «Рідна школо»,
Подарувала світу геніальних доньок і синів.
Злетяться звідусіль до тебе, у родинне коло –
Для учнів стіни твої вічно дорогі.
А ти всміхнешся, немов рідна ненька,
І сонце сяйво розіллє, немов єлей.
Ти молода завжди, до всіх ти посміхнешся,
І хлібом-сіллю стрінеш дорогих гостей.
Щороку у світи ти проводжаєш
Дорослих, зрілих соколят своїх.
І радо-радо малюків стрічаєш,
Країну знань ти відкриваєш їм.
А ті ідуть стежками неквапливо,
Немов намисто, нанизують знання.
Пройдуть роки, коли й вони дозріють,
І з стін твоїх, мов птахи, полетять.
Вдягнула нині ти барвисту вишиванку,
Вінок квітчастий, наче долю одягла.
І на порозі з хлібом-сіллю стала,
Аби своїх дітей ген звідусіль стрічать.
© Тетяна Гриндула, 9 березня 2017 р. (22 год. 44 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724810
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.03.2017
Серпневої ранкової пори,
Коли ще сонце умивається спросоння,
В травичці їжачок щось загубив,
Чи може вийшов привітати сонце.
Маленький носик тихо так сопе,
А вушка, наче мушлі привідкриті,
В травичці щось шукає… «Чи знайде?» -
Питаються з цікавості всі діти.
І їхні очі (діточок) горять –
Клубок із голок у траві зустріли.
З-під голок очка два блистять
І носик чорний, наче намистинка.
Цікавість в їжачка і в дітлахів,
Забули всі, куди хто мандрували.
А носик у траві щось так сопів,
І оченятка ще чогось шукали.
Можливо яблучко в траві їжак шукав,
А може стежку загубив спросоння.
І щось винюхував, кудись він поспішав,
Ловив росинки і умивавсь росою.
В росинках промені блищали у траві,
Клубок колючок поспішав все далі.
А дітвора побігла і собі
У новий день нових пригод шукати.
© Тетяна Гриндула, 23 вересня 2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724809
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 21.03.2017
Я хочу дихати весну…
Таку прозору, світлу, ароматну.
Вдихати кожною клітиною весну
І вечорову її тишу благодатну.
Я хочу дихати весну…
Таку бузкову, ніжно-барвінкову.
Кульбабами заквітчану весну,
Вдихати у єство цнотливість ту ранкову.
Я хочу дихати весну…
Заквітчану вишнево-яблуневим цвітом.
Таку щораз нову в житті весну
Із ароматом квітом-первоцвітом.
Я хочу видихати із грудей весну,
Нести її від краю і до краю.
Свою нову заквітчану весну,
Принесену сюди з-за небокраю.
© Тетяна Гриндула, 19 березня 2017 р. (23 год. 33 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724505
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2017
(Ліні Костенко присвячується)
Слова не пишуться, а ллються на папір,
І не слова, а щирість із душі лягає.
Понад усім величнішим, святим,
Лише слова поета справжнього вражають!
А ті слова, мов перли неземні,
І кожне слово - то коштовний камінь.
До рук поет бере перо і на листку німім
Cлова - безцінні, а не сірий камінь.
І так життя цвіте під тим пером,
І сутності лексеми набирають.
Понад усім величнішим, святим
Лише слова поета справжнього вражають!
© Тетяна Гриндула, 19 березня 2017 р. (23 год. 01 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724465
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.03.2017
(сонет)
Осінній за вікном періщить дощ,
І ностальгія в серце заглядає.
Кохання в вирій птахом відлітає…
А я так хочу малювати дощ.
Спадають, мов кристали, із небес
Шнурочки крапель – це так романтично.
Кохання серце покидає так незвично…
Я все таки писати хочу дощ.
І суєту міську цей дощ кудись ховає,
А на асфальті він люстерка розкидає…
Періщить за вікном осінній дощ.
В цій суєті кохання десь зникає,
Поміж шнурків дощу воно тікає.
А я пишу про цей осінній дощ.
© Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (23 год. 40 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724426
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 19.03.2017
Я долю твою у серпанках колисала,
Мій сину, щастя ти моє.
Для тебе зорі з неба я б дістала,
Ти гордість наша, і життя моє.
В блакить очей я б думкою пірнула,
Сягнула дна, але ж його нама.
Бездонний погляд в мрію б загорнула,
І хай вона летить у майбуття.
Ти перший двері привідкрив у материнство,
В такий чудовий світ мене повів.
Моя ти доле, яблуневий цвіте,
Наповнений нектаром доброти.
Моя ти пісне, соколе мій ясний,
Моє натхнення і моє життя.
Тебе до себе хочу пригортати,
І відчувати близько серденька биття.
А ти ростимеш і міцнітимеш щоднини,
І прийде час, коли з родинного гнізда
Ти відлетиш, в широкий світ полинеш…
Зажди… Зажди… У світ не поспішай.
Ти ще побудь таким, який ти зараз,
Безпосереднім мрійником малим.
Ти день за днем зростатимеш помалу,
А дивитимусь як будеш ти рости.
© Тетяна Гриндула 23 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724292
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.03.2017
І знову правдою торгують в Україні,
І знову лихо засівають по степах.
Кістками землі, моя Україно,
Кати вкривають. Правда де свята?
Руїна була за часів твоїх, Тарасе.
І що ми бачимо тепер, в сучасні дні?
Синів твоїх і доньок запрягають
У те ж ярмо… А ти ж усе прорік.
Якби… Якби… Якби ми чули слово,
Яке для нас, Тарасе, ти писав.
Не плакала б вкраїнська мова,
І нарід твій би не ридав.
А так шукаємо ми правди
Не на своїй, а на чужій землі.
І чи хтось скаже, що не правда,
А є війна поміж братів.
А що тепер? Запроданці і юди
Продали б Україну москалям?
Прокиньтесь, схаменіться, люди,
Вкраїна для усіх одна.
І так боролась Україна,
Як ти, Тарасе, нам писав.
А кров з ребра тоді точилась…
То що змінилось за цей час?
Чи кров не точиться святая?
Чи може мир на цій землі?
Чи може та старая мати
Не жде ще сина із війни?
Ти дивишся, Тарасе, на Вкраїну
З високої Чернечої гори.
А кров тече, тече та без зупину,
З часів майдану – чорної доби.
І вже б доба для всіх ота минула,
І кров братерська в море не текла.
Аби вкраїнські схаменулись люди,
Почули б те, що ти для нас писав.
© Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (13 год. 45 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724210
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2017
Я – твоє життя.
Твоя я велика надія,
Я – мрія твоя.
Я сонця ласкаве проміння.
Я – доля твоя.
Мережана ніжним серпанком.
Я – пісня твоя.
Мене ти співай аж до ранку.
Ти – сила моя.
Кохання мого тихий берег.
Ти – мужність уся.
Сховаюсь в тобі, наче в скелю.
Ти – мій оберіг.
Я захисту так потребую.
Для мене ти – світ.
Дослідником твоїм я буду.
Я – ніжність уся.
Кохатиму сон твій до ранку.
Я – вірність твоя.
Обрамлю життя до останку.
Я – щастя твоє.
І твоя я світла надія.
Я – сонце твоє.
Світити для тебе лиш мрію.
Ти весь у мені,
А я, мов вино у бокалі.
Ти п’єш мої дні,
Смакуєш своїми устами.
Я – вірність твоя,
Я – сонце, я – мрія, пташина.
Ти – мужність моя,
Ти – мушля, а я в ній – перлина.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р. (11 год. 33 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724207
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.03.2017
Ти не йди...
Моє серце ще не відпускає.
Ти не йди…
Моє серце так палко кохає.
Відпусти…
Свої плани і мрії на волю.
Ти не йди…
Хочу бути я разом з тобою.
Ти не йди…
Біль розлуки я вже не сприймаю.
Забери…
Ти мене до вічного раю.
Відпускай…
Всі амбіції і сподівання.
Ти не йди…
Не тікай від реалій кохання.
Ти не йди…
Руку твою я міцно тримаю.
Забери…
Серце моє із своїм до раю.
Зачекай…
Стихне біль і загояться рани.
Ти не йди…
У кохання для нас є ще плани.
Ти не йди…
Я так жити вже більше не можу.
Відпусти…
Мої сльози тебе не тривожать?
Пам’ятай…
Наші ночі п’янкі від кохання.
Ти не йди…
Це історія вже на прощання.
© Тетяна Гриндула 28 лютого 2017 р. (23 год. 34 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724011
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2017
Земля здригнулась, рай весь запалав,
Неначе вирвалися демони із пекла.
Розлючено метав життями кат,
А люд стояв й дивився в очі смерті.
Палахкотів і вирував вогонь,
Бруківка, наче кулі, пролітала.
Так швидко сивина торкнулась скронь:
У «пекло» мати сина проводжала.
А він пішов, щоб правду всім сказать,
Пішов, щоб мати мир на Україні.
Таких, як він, там дожидався кат,
Їх дожидались «беркутята» ненаситні.
Довкола крик, довкола суєта,
Над Києвом аж небо привідкрилось.
Ясніше світла душі соколят
Сьогодні в рай до Господа ступили.
За ними ще і ще туди пливуть,
Вже сотня в небі душ зазолотилась.
«Небесна сотня» - так отих назвуть,
Хто всім своїм життям за Україну заступились.
А кат розлючено метав все навкруги,
Вмивав він руки молодою кров’ю.
До Бога зносились заупокійні молитви,
А над майданом «Плене кача…» стогне.
Земля здригалась з безконечної журби,
Неначе вирвалися демони із аду.
На Києвом клубивсь ядучий дим –
«Небесна сотня» відчинила браму Раю.
© Теяна Гриндула 13 березня 2017 р. (12 год. 35 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724010
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.03.2017
Я – квітка…
Духмяна, тендітна.
Я – море…
Та ні – світовий океан.
Я – промінь…
І сяєво сонця досвітнє.
Я – мрія…
І сіра буденність твоя.
Я – небо…
Безкрає, таке неозоре.
Я – зорі…
Лови мене в руки свої.
Я – світло...
Життя твого світлая доля.
Я – вічність…
У вічність мою ти прийди.
© Теяна Гриндула 4 березня 2017 р. (23 год. 04 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723758
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.03.2017
(Гімн вокальної студії «Едельвейс»)
– Де співучіші дівчата?
– В нас на Україні!
Там де гори й полонини їхня пісня лине.
Якщо хочеш ти почути голосочок їхній,
Піднімися на Говерлу, знайди цвіт досвітній.
Гірську висотну квітоньку мою,
Знайди, скрипалю, і мені даруй.
Коли знайдеш ти едельвейсу цвіт,
Почуєш голосочок мій.
Гірську висотну квітоньку мою,
Знайди, неначе доленьку свою.
Люблю гірський я ніжний едельвейс.
Люблю тебе, мій «Едельвейс»!
Понад горами лунає музика трембіти,
Я співанку заспіваю, аж серденько мліє.
Ти піди високо в гори і візьми співанку,
Віднайди мені ту квітку, подаруй ми зранку.
Принесемо ми ту квітку, хай вона сіяє,
Про мою й твою співанку світу хай розкаже.
І хай музика із серця квітоньки поллється,
В «Едельвейсі» моя пісня на весь світ сміється.
© Тетяна Гриндула, 11 березня 2017 р. (16 год. 53 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723757
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 16.03.2017
Життя згорає, мов воскова свічка,
Нікому з нас не в силах це змінить.
Для когось тільки іскра загорілась,
А хтось давно, немов свіча, згорів.
Чиясь свіча струнка, горить поволі,
Чиясь схилилась й плаче над столом.
Чиясь крива така ж, як її доля,
Чиясь свіча згоріла вже давно.
І всі вони одна на одну геть не схожі,
У кожної з них доленька своя.
І тільки майстер, походжаючи поволі,
Якусь свічу запалить, іншу задува.
Якусь свічу він зробить геть тонкою,
Якусь красивою, вінцем свойого ремесла.
Так в кожну свічку він вкладається з душею,
І так в свічах людськії долі ожива.
© Тетяна Гриндула, 13 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723684
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.03.2017
(В пам'ять про загиблих з батальйону «Дніпро - 1»
та з інших батальйонів в Іловайському котлі 29 серпня 2014 р. )
Здригнулася від жаху мати Україна,
Серпнева ніч відкрила світу Іловайськ.
Сини твої, сини твої, Вкраїно,
В котлі кипіли!.. Мамо, який жах!
А рана та болить і не стихає…
«Дніпро - 1» і ще такі, як він,
Тебе, Вкраїно, мамо, захищали…
Тепер ці дітоньки лежать в труні.
Реве Дніпро, аж застогнали кручі,
Дніпропетровськ здригнувся від жалю.
Чому? Чому кати тебе, матусю, мучать?
Чому вбивають молоду красу?
Немов Дніпро і час вже зупинився,
Твоїми вулицями йде процесія сумна.
Дніпропетровськ стояв і лиш молився
За кожного із них, хто у котлі життя віддав.
© Тетяна Гриндула, 03 вересня 2014 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723575
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2017
Я хочу жити без примар пустих ілюзій,
Рожеві скельця знявши із очей.
Не відчувавши в м’язах тих контузій,
І без поважностей великих асамблей.
Я хочу жити без сучасності ілюзій,
Що побудовані в шаленстві епопей.
Поринути у роздуми, немов Конфуцій,
Відчути присмак неземних ідей.
Я хочу бути не в єстві ілюзій,
І не заснути духом, як Морфей.
В душі своїй я широкогалузій
Щомиті в пошуках нових ідей!
© Тетяна Гриндула, 13 березня 2017 р. (23 год. 37 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723457
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.03.2017
Коли настане еволюція свідомості?
Коли ми перестанемо боротися за мир?
Без всякого запалу, одержимості
Ми просто будем жити на своїй землі.
Не будемо свою доводить ідентичність,
Вона вже й так давно відома всім.
Ми не раби – ми вільні українці,
Ми в праві всім цю правду донести.
І революція була, була і не єдина,
А от до еволюції ми ще не доросли.
Ба, навіть суржиком подекуди говорить Україна,
І мовними подекуди ми є раби.
Коли прийде та еволюція свідомості?
Коли свідомість українізацію пройде?
Боролись ми і щоб уже ми доборолися
До тої еволюції, яка давно нас жде.
© Тетяна Гриндула 13 березня 2017 р. (21 год. 26 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723437
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2017
Виспівує вкраїнський соловейко,
На моїй мові він співати звик.
Моя пташина сіра та маленька
Співає так, аж серденько щемить.
Виспівує поміж вишень квітучих,
Витьохкує на мій вкраїнський лад.
Люблю я вишні в травні ще квітучі,
Люблю і пісню мого солов’я.
Спускає ніч на вишні прохолоду,
А соловей виспівує пісні.
Вже в небі місяць засіває зорі,
А соловейко мій ще не затих.
Найкраща пісня солов’я у вишнях,
В квітучих вишнях Української землі.
Під тьохкання його аж плачуть вишні –
Кохання в вишнях засівають солов’ї.
І так вже любо у духмяних вишнях
Вкраїнського почути солов’я.
Співає він лиш в нас отак пречисто…
Люблю вкраїнського я, мамо, солов’я!
© Тетяна Гриндула, 12 березня 2017 р. (23 год. 35 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2017
Кому ми пишемо вірші?
Кому присвячуєм поеми?
Для кого пишемо пісні?
Кому даруємо сонети?
Хтось пише це, мов перший раз,
Так ще невправно і не дуже.
А хтось у справі цій мастак,
А хтось і так собі, не дуже.
У когось музика пливе,
А хтось, немов Іван*, скалу рубає.
У когось кулі й кулемет,
А хтось коханням окриляє.
А хтось, торкаючись пера,
Запалить вогники у серці.
А хтось… А хтось… Усім дарма
Для кого пишуть всі поети.
© Тетяна Гриндула 28 лютого 2017 р. (00 год. 16 хв.)
* Іван - Іван Франко "Каменяр"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723195
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.03.2017
(Присвячується 300-річчю церкві Вознесіння Господнього м. Чорткова)
Люблю Тебе, моя стара церковко,
Твій аромат у квітах я ловлю.
Як промайнули, пролетіли роки,
Цих триста літ у пам'ять переллю.
Люблю твої старенькі древні стіни,
Люблю твої я дерев’яні куполи.
Моя церковко, серце моє лине,
До тебе лине через всі віки.
Я помолюсь сьогодні за країну,
Я помолюсь за неньку дорогу.
Перед престолом я склоню коліна,
У стінах твоїх тихо помолюсь.
Торкнусь душею древності твоєї,
Вдихну у груди мира аромат.
Твою історію читатиму душею,
Твою історію я дітям передам.
Люблю Тебе, моя стара церковко,
В очах дитячих бачу молодість твою.
Щоднини жертву на вівтар приносять,
Безкровну жертву, жертву пресвяту.
Квітуй, рости, моя духовна мамо,
Стежинки хай не стопчуться повік.
Щоднини хай доріжками ступають
Маленькі ніжки твоїх доньок і синів.
© Тетяна Гриндула 10 березня 2016 р. (21 год. 14 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722978
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.03.2017
Не забуваймо дякувать батькам,
Не забуваймо їм сказать: «Спасибі».
Вони усе, що мали, дали нам,
Аби в житті були ми всі щасливі.
Життя дали – найперший щедрий дар,
Дали нам шанс сміятись і радіти.
Ростили нас, плекали наш талант,
Без нас душа буде у них боліти.
Навчили нас рідненьку землю шанувать,
Навчили нас премудростей життєвих.
Освіту нам дали, міцні знання,
Дали нам крила, у світи щоб полетіли.
Благословили, під вінець вели,
Раділи своїм дітям, згодом і онукам.
У перший клас за руку нас вели,
Тепер і ми ведемо так за руку.
О, скільки всього нам дали батьки –
Багатства незліченні, незміренні!
В молитві серця перед Господом скажім:
«Нехай батьки будуть благословенні!»
© Тетяна Гриндула 11 березня 2017 р. (23 год. 44 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722977
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2017
У хаті воском топленим вже пахне,
Крізь шибку сонце позолоту засіва.
Писак торкається яйця так вправно,
Й на ньому не малюнок – доля ожива.
Душа спинилась нині у чеканні,
Вмістилище готує для Христа.
Писак черпає воску далі й далі –
Вже на яйці маківка зацвіла.
Так вправно віск краплинами лягає,
Малює візерунок на яйці.
А те покірно крапельки приймає,
Аби барвистим бути понад всі.
Такі вони вже різні і предивні,
Одне від одного гарнішає, цвіте.
У когось краплі, в когось з них намисто,
А в когось хрест, а в когось те і те.
У когось квіти в барвах розквітають,
У когось сонце позолоту розсіває,
У когось ромби, хрестики і крапки,
А в когось візерунки, мов пташині лапки.
І все на писанці важливе і доречне,
Барвистість – ідентичність їх.
Писати писанки – то твориво відвічне,
Любіше твориво з талантів всіх моїх.
© Тетяна Гриндула 11 березня 2017 р. (15 год. 25 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.03.2017
Як швидко промайнули дитячі наші роки,
Не сядемо вже більше за парти на уроках.
Для нас не пролунає у школі дзень-дзелень.
Сьогодні у цій школі для нас останній день.
Дзвени дзвіночку, дзвени сріблястий мій,
Поклич до школи маленьких першачків.
А нас, дзвіночку, у світ ти відпускай,
Прощай найкраща школо, прощавай.
Матусі наші рідні сльозинки не роніть,
Це радості хвилини із смутком на щоці.
Ми виросли так швидко, мов вчора це було,
Коли вели за руку на перший наш урок.
Стелися рушниками нам шлях в широкий світ,
До батьківської хати не згубим ми доріг.
Дзвени, дзвени, дзвіночку, мелодію нам грай,
Найкращій нашій школі говорим: «Прощавай!»
© Тетяна Гриндула 22 лютого 2017 р. (18 год 22 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722771
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 11.03.2017
Сорочку сину мати вишивала,
До свого серця тулила, пригортала.
І так до хрестика тулився ще один,
І доля виливалася на ній.
Не знала мати, що ця сорочина
Буде для сина в темну домовину…
Не знала та, що сина вже нема,
Не знала та, що доля відцвіла…
На полотнище вже останній хрестик ліг,
Зітхнула мати: «Син зрадіє мій!»
Аж тут у двері стиха хтось постукав,
Майнула думка: «Слава Богу, це вже він вернувся…»
Матуся двері спішно відкриває,
Аби зустріти сенс свого життя.
А перед нею у військовім камуфляжі,
Стоїть юнак із згорточком в руках.
У матері аж серце стрепенулось:
– Невже до мене? Чи мій син живий?
– Пробачте, що так все відбулось,
Пробачте…, - й згорток матері дає.
Оксана взяла той листок й не розгортає,
Боїться прочитати щось страшне.
Матусі серце завжди відчуває,
Чи добре все, чи може щось лихе.
Юнак спустив сльозу і далі мовить:
– Він з нами був, він був найкращий з нас…
Перед очима все життя проходить,
Неначе спалах, мов вогонь погас.
І, недослухавши слова, вона зомліла,
А в голові мов рій, слова гудять…
Юнацькі руки матір підхопили,
А в неї думка: «Він на небесах!»
І так вже стало легко на душі,
Немов сама ішла уже до раю.
Аж тут десь чує голос у імлі,
Це син її до неї промовляє.
– Матусю, моя, ти чому вже тут?
Не час тобі ще світ цей покидати.
Пробач мені, що я уже не твій…
Я ж так хотів Вкраїну захищати.
– О, сину мій, мій орле сизий,
А я сорочку вишила тобі…
Чому?.. За що?.. Який же ти красивий…
Не посміхнешся більше ти весні.
– Не плачте, мамо, витріть свої сльози,
Я все віддав за землю пресвяту…
Й цілує воїн матері долоні, –
Я в Божі руки душу віддаю.
Втирає матір сльози із щоки,
Вони ж течуть, немов гірськії ріки.
– Скажи ще, сину, скільки гине там
Найкращих доньок і синів країни.
– Ой, не питай, матусю, не питай,
Ти глянь довкола, глянь яке ж тут сяйво…
Це душі тих, котрі за рідний край,
Віддали все на вівтар, до останку.
Вони пішли, аби чиєсь дитя всміхалось,
Вони пішли, щоб вас всіх захистить.
Свободу треба нам відвоювати,
Вкраїну й нарід треба захистить.
Востаннє поглядами обмінялись матір з сином,
І він пішов до неба, до Творця…
А матір у таку гірку годину,
Лише молилась… Плакала вона…
І бачить, що довкола ясність вже стихає,
Десь чує голос, хтось ще промовляє…
І стрепенулась матір на руках в солдата:
– Чи це був сон? Чи я вже помирала?
Оксана сльози витирає на щоці,
І розгортає згорток, що в руці тримала.
А там лиш фото сина і слова під ним:
«За тебе, Україно, хочу я життя віддати!»
Заплакала сердешна, серце рветься з болю.
Чому ідуть найкращі – цвіт землі…
І так не хочеться коритись долі,
І так не віриться, що син вже неживий.
Узяла мати в руки вишиту сорочку,
І притулила до гарячої щоки:
– Це мій дарунок, сину мій, моя ти крове…
Вже більше не побачимося ми.
У небі чути клекіт журавлів,
Летять вони вже до своєї хати…
І тільки мати одинокая стоїть,
Стоїть вона біля хреста свого солдата.
©Тетяна Гриндула 03 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722643
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 10.03.2017
Іду босоніж по святій землі,
Де ще малою по росі ходила.
Цілують ноги трави золоті…
Мене тут мати ще маленькою водила.
Іду босоніж по своїй землі,
Вона годує, немов рідна мати,
А щедрість матері ні з чим не порівняти…
І біль і радість в матері землі.
Іду босоніж по святій землі,
А роси щедро умивають ноги,
І чути жайвора де пісню в висоті.
І навкруги звучать мажори стоголосі.
І так вже любо на своїй землі,
Хоча вона зі шрамами на серці.
Хоча важка дорога у житті…
Іду босоніж по святій землі.
©Тетяна Гриндула 13 лютого 2017 р. (13 год. 23 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722642
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2017
А хто вона, Жінка? У чому її серцевина?
У неї душа промінням яким променить?
А хто вона, Жінка? Для когось вона половинка,
Кохана, бажана, ріднішої й годі знайти.
Вплелось у волосся морської води шумовиння,
А в серці засіялось щедро любові зерно.
У неї, гаптовані сонцем, веснянки на шкірі,
У неї вклав Бог все найкраще, що в нього було.
І матір вона, берегиня сім’ї, свого роду,
Кохана, дружина, бабуся, комусь і сестра.
Весь всесвіт вмістився колись в її лоні…
Вона у цей світ приводить маленьке життя.
У неї Господь помістив найцінніше – турботу
За свою сім’ю, за родину, за діток своїх.
Вона від віків зачинателька роду людського.
Бо Жінка – найкраще, що є на цій грішній землі.
© Тетяна Гриндула 8 березня 2017 р. (22 год. 46 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2017
Різкішні метафори думка шукає,
Шукає розкішності у суєті.
А та суєта у майбутнє тікає,
Несе за собою кохання пісні.
Розкішність метафор, аби не згубити,
Я швидко виписую їх на листок.
Кохання у віршах, аби відродити,
Потрібно метафор знайти хоч мішок.
Таку романтичність у вірші вкладаю,
Метафор кохання шукаю завжди.
Це вічне й таке незбагненне, я знаю.
І кожному треба його віднайти.
І треба шукати у світі метафор,
Для свого кохання шукати ключі.
Бо скільки б не було у вірші метафор,
Кохання без віршів не буде рости.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р. (13 год.51 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2017
Невинна жертва принеслась на вівтар,
За кожного із нас, за Україну.
Здавалось пекло вирвалось у рай,
Здавалось всі підуть у домовину.
А навкруги вогонь палахкотить
Й цілує ноги сина України.
Снайпера куля прошиває спину,
А ще одна у серденько летить.
І хто сценарій цього дійства написав?
Хто режисер кровавої вистави?
Кому з акторів «Оскара» віддать,
Що так майстерно нарід убивали?
А над майданом, мов святі човни,
Пливуть поміж народом домовини,
Покриті стягом рідної країни…
І дзвін у церкві стогне із журби.
На Києвом клубиться чорний дим,
І «Кача плине», душу жать стискає.
У Рай сьогодні браму відчиняє
Найкращий цвіт Вкраїнської землі.
©Тетяна Гриндула 20 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722144
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.03.2017
Серед міської площі стояв один скрипаль,
Торкався струн майстерно – і музика лилась.
Але одної днини зустрілись з ним удвох,
Тепер лунає скрипка для серденька мого.
Заграй мені скрипалю, за душу зачепи,
Хоч серденько ще крають мелодії твої.
І хай струни торкнеться твоя тонка душа.
Скрипалю мій, скрипалю, ти пісня і життя!
Коханням наповняє мелодії свої
Скрипаль, що тонко грає, для серця і душі.
І скрипка щемно плаче, сміється водночас –
Скрипаль для мого серця цю музику писав.
І так посеред площі стояв собі скрипаль,
Щоднини він для мене мелодії всі грав.
Коханням наповнялись взаємні почуття,
До серденька торкалась скрипалева душа.
© Тетяна Гриндула 22 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722141
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 07.03.2017
Чортківській гімназії ім. Маркіяна Шашкевича присвячується
з нагоди 25-річчя відновлення (1992-2017 рр.)
Відкрились двері твої, «Рідна школо»,
І знову кличеш ти у перший клас.
Як чверть століття тому, так й сьогодні,
На твій поріг ДИТИНА знов ступа.
Знання тут здобувають і освіту.
У твоїх стіна так гартують дух,
Що навіть, якщо доля десь закине,
У «Рідну школу» стежки приведуть.
Цвіти з роками, школо наша рідна,
Плекай у своїх стінах сіль землі.
Бо генії потрібні Україні,
Аби її до неба піднести.
Відкрились двері вкотре, «Рідна школо»,
Вітання линуть звідусіль Землі.
Єднаєш учнів у родинне коло,
Як мати горне діточок своїх.
Тернистий й нелегкий шлях до освіти,
Та ми крокуєм завжди не одні.
Бо Божа благодать над нами лине,
І Дух Святий провадить кроки всі.
Дай Боже нам частіше зустрічатись,
В родиннім колі друзів, вчителів.
Тобою, «Рідна школа», ще і ще пишатись,
Що ми твоєю часткою були.
© Тетяна Гриндула 28 січня 2017 р. (21 год. 45 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721849
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.03.2017
Пролог
Тернистим шляхом йшов Христос на страту,
Благословення посилав на нас.
В Його хресті – гріхи народу.
Він свято ніс його й молився лиш за нас.
Важка дорого в тернях і колючках –
Безмежна чаша болю і туги.
Відкриті рани і душа пекуча,
Чорніші рани чорної землі.
Страждать буде Христос на цій дорозі,
Бо так пророк Ісусу заповів:
«Ті, хто Йому співатиме осанна,
На третій день розіпнуть на хресті.»
І взявши учнів, йде Христос на гору,
Вже наближається страшний кінець.
Страшний той шлях – дорога на Голгофу
Й вінчання Бога в терновий вінець.
Сумніє все: природа, небо, зорі,
А Син Господній молиться в журбі.
Єрусалимські гори вже посходять
І плаче Бог над містом цим в тузі.
І
Вічна зрада
Розкрилось небо, хмари потемніли,
І серед ночі промені блистять.
Це Бог Всевишній посилає Сину
Терпіння чашу, щоб проніс гріх наш.
І молиться Христос в безодні ночі,
Й на землю піт із кров’ю пролива.
І коряться перед престолом очі,
Та Він слова одні лиш промовляв.
- О, Отче мій, подай терпіння сили,
Щоб стид й ганьбу перенести в ці дні.
Подай мені, Владико, хрест і сили,
Аби його зуміти пронести.
На камінь спершись, скорчившись, згорбившись,
Ісус молився до свого Отця.
Тужило все, та небо привідкрилось,
Й подав Господь ту чашу для Христа.
Та вже приходить судная година,
Солдати йдуть із зрадником у сад.
А Син Всевишнього чекає, щоб провини
Людей пронести на своїх плечах.
Підходить Юда, зрадний поцілунок
Христу дарує, бо не знає сам,
Що продає безвинну душу,
Катам людським дає саме Життя.
І тут збулося, що судилось небом:
«Петро злякався і утік з саду…»
Запроданці і зрадники в одежі,
На свій народ накликують біду.
Палали факели, і люд кричав сердитий,
А руки з крові обмивав Пилат.
І замість того, щоб Ісуса відпустити,
Люд засудив: «Розпни Його, Пилат!»
Лилися сльози в матері святої,
Коли Ісуса били батогом.
- О, Мати Божа, це все гріхи мої,
За які терпить нині наш Христос.
Ісуса засудили всі на муку:
«На хрест розп’яти і в вінець вінчать.»
Терпить Учитель цю страшенну муку,
Терпить, щоб збулося писання, як буття.
Народ кругом, а Ти серед майдану
Стоїш знівечений й побитий у журбі
Й вінком терновим – це все гріхи наші,
Тебе жиди вінчають у ці дні.
Терпить Христос, терпить великі болі,
І молиться до Господа в журбі.
В вінку терновім, серце у скорботі,
Приймає хрест свій, як гріхи усіх.
Важкий тягар ще більше притискає
Корону з терня до Його лиця.
А кров з обличчя до землі стікає,
Й лишає слід Господнього лиця.
Дорога… Шлях… І біль у серці.
Цей біль, неначе долі скерцо.
Гора видніється самотня вдалині,
Мов посилає світло у пітьмі.
На тій горі вже скоро підіймуться
Великі і тяженії хрести.
Один із них – це ключ у саме небо,
Бо він дорогу відкрива туди.
Аж тут знесилений Христос до болю
Під тягарем великого хреста:
Упадок перший – вічний у покорі.
Терпіння, муки в Господа і болі –
Усе знесилило Його святі уста.
А Він встає, і йде все далі й далі,
І покидає той Єрусалим,
Який Йому колись співав: «Осанна!»,
А нині під хрестом кричить: «Розпни!»
ІІ
Хрест – падіння
Безмежний болю шлях перед Хрестом відкритий,
На матір свою споглядаючи в журбі.
Душа Марії знов до Бога лине,
І молиться за Сина в самоті.
Іде Христос, іде Він на Голгофу,
Тернистий шлях відкрився перед ним.
Побиті ноги, скроплені кровою,
А очі сповненні великої туги.
Аж тут стрічається Марія з своїм Сином,
Й на Неї дивиться Ісус в тяжкій журбі.
І, мов мечем, прошив біль серце нині,
Найбільше серце чистої Марії,
Бо Син її загине на хресті.
І тут збулося слово Симеона:
«Прошиє душу тобі меч, свята.»
І сталось так за повелінням Божим,
Коли Ісус нестиме хрест в тривозі,
Прошиє серце біль і самота.
Ісус тяжких гріхів хрест Божий
Не може вже нести у страшний час.
Знесилений удруге упада додолу
Під тягарем гріхів, а не хреста.
Та в цій юрбі, що так тиснулась всюди
Знайшлася жінка з хусткою в руці.
Свята Вероніка в сльозах й розпуці
Лице втирає Господу у муці.
А Він за цю любов й бажання
Відбиток свій дарує на платку.
Але, чим дальше, тим все слабне духом
Христос в покорі до Отця свого.
І ллються сльози у жінок у грудях,
Бо так колись заповідав пророк.
Іде Христос, іде Він на Голгофу,
Та чує плач єрусалимських жон.
Бо переповнилися їхні серця болем
І, ніби рвуться вихлюпнутись знов.
Ісус Христос крізь сльози промовляє:
«Не плачте наді мною дорогі,
А ви заплачте самі над собою
І над дітьми своїми в самоті.»
Нести важкий Ісус вже хрест не може,
І третій раз зомлілий упада.
Кати без співчуття його тормосять
І піднімають із землі Христа.
Він вже немає сили підійнятись,
Бо хрест Ісуса тисне до землі.
О, Господи, які страшенні муки
Ти Сину дав, щоб гріх наш відкупив.
Іде Христос в покорі і смиренні,
Голгофа жде і плаче, мов жива.
Бо через дві чи три години темні
Помре Господній Син в її очах.
ІІІ
Розп’ята Любов
Земля чорніша, небо темне, люте,
Кругом Єрусалим та Іудея вся.
Уже Голгофа, останні кроки й муки,
Останні сльози і важкі слова.
Вже близько, вже лишилось мало
Для того, щоб Христа розп’ять.
А Мати Божа терпить все до краплі
І бачить, як її Син помира.
Вбирається вже небо в чорні хмари.
І сонце вже не може споглядать
На муки ці, на тяжкії ці кари,
Які Господній Син терпить в цей час.
Аж тут кати, не гаючи й хвилини,
З присохлих ран здирають одяг весь.
О, який біль терпить Ісус в ці днини,
А ще найбільше – сором від людей…
За всі гріхи пішов Христос на смерть.
Обнажений, стоїть Христос, схиливши
Додолу голову і молиться в журбі.
А з натовпу хтось кинув самовито
Йому платок, щоб обв’язатись міг.
Схилились очі Господа у болях,
На хрест важкий, що на землі лежить.
І до Отця Він молиться в тривозі,
Щоб біль страшний поміг перенести.
І вкляк Христос, цілує хрест з любов’ю,
А серце ниє і кричить до болю.
Ісус лягає на хреста свого,
А руки й ноги корчаться Його.
І відкривається безодня чорна й темна,
Бо ще хвилина, і зійде Христос до пекла,
Щоб визволити праведних мужів.
Вп’ялися цвяхи в руки і у ноги,
А біль важкий переповняє все.
Все тіло в ранах і омите кров’ю,
Велика біль, велика жертва й смерть.
Ти вже висиш, Святий, під небесами.
Між двох розбійників ти мучишся у карі,
А під хрестом побіля ніг твоїх святих
Клянчать Іван і Мати ця єдина.
Найкраща мати для свойого Сина,
Марія Діва – матінка Твоя.
Ридає мати під хрестом з Іваном,
А Син Всевишнього до неї промовля:
«Маріє, це є син Іван твій,
Іване – мати це твоя.»
Цими словами передав за матір
Не лиш Івану, але й нам усім.
Щоби опікувалась Пречиста Мати
Усіми нами, що є на землі.
І так в скорботі Господь помирає
Серед розбійників на грішній цій землі.
А на хресті таблицю прибивають:
«Це цар юдейський – Ісус Назарянин.»
Між двох розбійників свята людина гине,
Та один з них до нього промовля:
«Прости гріхи мої, о Боже милий,
Бо грішний я, а Ти – душа свята.»
«Сьогодні будеш ти зі мною в раю» -
Таке Ісус розбійнику сказав.
Скорився він і попросив пощади
У Сина Божого за всі гріхи свої.
Та Бог і тут не покида людину,
І молиться за кожну їх провину.
В отця свого він молиться в журбі:
«Прости їм, Отче, гріх цей превеликий,
Бо ті не відали, що коїли й робили,
Прости їх, Отче, бідні бо вони…»
У страшних муках на хресті вмирає
Господній Син, до неба промовля:
«У Твої руки дух свій передати
О, Отче мій, готовий зараз Я!..»
Помер Господь… Земля вся затряслася
І по всім світі стала темнота,
А з неба грім гримів, як дух проклятий…
На три години стала темнота.
Тріслося все і вихором гуділо,
Голгофа плакала й котила сліз потік.
І лиш тоді кати всі зрозуміли:
«Помер сьогодні справді Божий Син!»
Земля тряслася вічним землетрусом,
Тужило небо і Вселенна вся.
Тікали люди і губились душі,
І тільки матір під хрестом була.
IV
Похорон Учителя
Помер Господь… Дорога почорніла…
Крізь темряву на грішній цій землі
Виднівся хрест Господньої людини,
Виднілось сяйво Боже в далині.
Минулась ніч, як довга вічна мука.
Марія з Йосифом прибули хоронить…
І Магдалина, і Іван у тузі
Із вчителем проститися прийшли.
Господнє тіло в плащаницю завивають,
Кладуть до гробу тіло, укривають,
І плаче мати, і усі ридають…
І каменем гробницю затуляють.
Помер Ісус, але забрав з собою
Гріхи народу і людей усіх.
Але воскресне, бо писалось Богом,
Що лиш три дні ви будете в журбі.
Лежить Господнє тіло у гробниці
Загорнуте в пахучій плащаниці.
В жалобі вся природа, темний сад,
Світила, зорі, сонце, небеса.
Земля, що вчора корчилась від болю,
Сьогодні тужить за Творцем своїм.
Заплакала за Господом Голгофа…
Затихло все… Помер Творець Землі…
Епілог
Пройшов Ісус цей шлях – дорогу хресну,
І переніс всі муки на собі.
Терпів всі болі, а своєю смертю
Підніс із аду душі всі святі.
О, Боже мій, Ти взяв гріхи народу.
Очистив кров’ю ти своєю до кінця
Всі душі наші, а Твою дорогу
Для себе взяли, як святе буття.
Прости провини нам, о Боже, я благаю,
Своєю кров’ю нас всіх освяти.
Ти йшов туди, ішов на свою страту,
Й в душі вже більш не має пустоти.
Забрав з собою болі і страждання,
Забрав гріхи, провини наші всі.
Безсмертні душі залишив на пам'ять,
Та воскресіння Твого ждемо ми.
© Тетяна Гриндула 2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721845
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 06.03.2017
Давай підемо разом в закрайсвіття
І помандруємо в незвідані шляхи.
Манити буде аромат суцвіття,
Коли бузок надумає цвісти.
Давай підемо разом в закрайсвіття,
Торкнемося майбутнього свого.
Коханий мій, цей аромат суцвіття,
Такий п’янкий – даруй мені його.
Давай полинемо з тобою в закрайсвіття,
За океан, за обрій, закордон.
Візьмемо ми той аромат суцвіття,
І понесемо ми за горизонт.
Візьму у руки я бузку суцвіття,
Із Київських квітучих гір.
І понесемо разом в закрайсвіття,
Той аромат весняних вечорів.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р. (15 год. 45 хв.)
*Закрайсвіття – авторська лексема.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.03.2017
Стояла на розпутті Україна,
Стояла і молилася до Бога.
Просила за свойого сина,
І за свою нещасну долю.
Стояла Україна і тужила,
І умивалася слізьми, немов рікою.
Питалась у Шевченка Україна,
Чому живе самотня самотою.
Чому її на часточки знов ділять?
Чому кати дітей її вбивають?
Чому сини і доньки України
Завчасно в потойбіччя потрапляють?
– Чому, Тарасе, – я тебе питаю, –
У мене доля з твого часу не змінилась?
Чому Дніпро реве і не стихає?
І мати чом вдягла чорну хустину?
Чому, Тарасе, «Думки» твої
Читаються через рядок?
Чому Тарасе така доля
У моїх рідних діточок?
А ти писав колись, Тарасе,
Про мою доленьку таку.
І мріяв, марив, мій Тарасе,
Що буду я, немов в раю.
А що тепер, мій любий сину?
Чи може рай прийшов сюди?
Чи бачиш ти, Тарасе милий,
Мене рубають на куски…
Боролась я і доборолась.
А привди в нікого питать.
Хіба що у одного Бога
За свою доленьку спитать.
– Моя ти ненько, моя мила,
Вкраїнонько моя свята.
За тебе я, моя єдина,
У казематах пропадав.
За тебе, моя рідна ненько,
Я йшов в далеке заслання…
А що тепер, моє серденько,
Чому сльоза з очей стіка?
Чому немає тої волі,
Яку так прагнули тоді?
Чуму я бачу кров і чую стогін
Аж до високої Чернечої гори?
– Продали вже мене, Тарасе,
Немов під стукіт молотка.
Для когось Крим, комусь Донбас мій…
А чи мене хтось з них питав?
А я ростила-виростала
Своїх синочків дорогих.
А ті запроданці із катом
Мене привели до війни.
Я третій рік вже хустку ношу,
І сльози роню третій рік.
У Бога доленьки лиш прошу,
І молюсь за правдивих я синів.
Вони, мої кохані діти,
Ідуть туди, немов у ад.
А звідти хтось прийде каліка,
А хтось не прийде уже сам.
Накриє стяг ту домовину,
Де ляже мій найкращий цвіт…
Скажи, скажи, мій любий сину,
Чи буду довго ще в журбі?
– Моя ти ненько, моя рідна,
Життя тобі… я б мав – віддав.
Дивлюсь на тебе, серце гине,
Немов я ще й не умирав…
А я писав тоді, ти знаєш,
Запроданці і юди навкруги…
А чи змінилось щось? Ти знаєш,
Хто виростав на цій землі.
Як і колись, тепер є діти,
А є запроданці, кати.
До чого доборолась, Україно?
За тебе знову гинуть доньки і сини…
– А ти піди лишень до Бога.
Скажи йому… Ні, нагадай,
Що плаче Україна твоя,
Ридає твій найкращий край.
Згадай, Тарасе, за Вкраїну,
До Бога правду віднеси.
І хай не гине цвіт калини,
Бо цвіт – то дітоньки мої.
Буду молитись я, Тарасе,
Допоки мир в дім не прийде.
Не зніму чорну цю «окрасу»,
Аж доки воля не прийде.
І так стояла на розпутті Україна,
Стояла і молилася до Бога.
Просила у Тараса, свого сина,
За мир, за волю, за свободу.
© Теяна Гриндула 3 березня 2017 р. (22 год. 04 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721474
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 04.03.2017
Який навколо світ урбаністичний:
Не чути шелестіння сторінок.
Вай-фай навколо своїм павутинням
Перепліта усе, мов павучок.
Довкола люди – зомбі Інтернету,
Сприймають інформацію на слух.
Урбаністичність мовою сюжету
Породжує сучасний дух.
І сторінки перегортаєм рідше,
Бо все он-лайн, бо є в нас Інтернет.
А можна ще і аудіокнижку.
І нащо йти до тих бібліотек?
Однак, скажу вам, друзі, наостанок.
Який б не був урбаністичний світ,
Торкатися паперу модно завжди,
Читати книгу в переплеті треба всім.
© Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (22 год. 32 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721301
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.03.2017
Бруківка мокра... Хлюпа тихо дощ...
І цокання перебива це соло.
Таку мелодію напише тільки Бог,
Довершено, без жодного бемоля.
Під парасолями ховаються думки...
І суєта, промокнувши, змовкає...
Ще й пензель десь, наносячи мазки,
Малює музику. Вона ж не затихає.
Снують, літають, виються думки,
Поміж краплин ховаються обличчя.
Зажди! Зажди! Це небо знову злиться...
Та ні! Це все ж малює Бог.
Бруківка мокра... Цок і знову цок...
Десь камертон задав таку тональність.
Таку мелодію напише тільки БОГ...
Його творіння завжди бездоганність.
© Тетяна Гриндула 31 березня 2016 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2017
В якому ми живем тисячолітті?
Який суспільство носить інтелект?
Чи може ми живем в середньовіччі,
Аби свободу мати через смерть?
В сучасний час найвищих технологій
Не можемо ми зупинить війну?
Яка уже три роки як на сході
Руйнує чиюсь долю і сім’ю!
Чи ми є не народ? Чи ми є не єдині?
Чи в закутках душі ми не клянем
Отих вождів, які іще до нині
Війну АТО назвали по сей день.
І мати сліз не в силі вже ронити,
Бо виплакала їх уже давно.
Чому сини і доньки України
Ідуть туди за смертю, у ярмо?
А хочеться найменше – тільки жити
Не на чужій, а на своїй землі.
І щоб зростали на землі цій діти.
І щоб в очах не бачили війни!
В сучасний час найвищих технологій,
Свою повинні волю відстоять!
І хоч ці рани час вже не загоїть,
Про кров пролиту будем пам’ятать!
© Тетяна Гриндула 17 лютого 2017 р. (22 год. 47 хв.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720312
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.02.2017
Іду до тебе я щодень, Тарасе,
Читаю твій я вічний «Заповіт».
Ти, мов пророк, немов володар часу,
Життя для України ти прорік.
Інтерпретацію «Розритої могили»
Ми бачимо усі вже наяву.
Скажи, чому сини і доньки України
Щоденно у чужу могилу йдуть?
Чому сьогодні брат іде на брата?
Чому невинна пролила́ся кров?
А Україна, мов страждальна мати,
Оплакує синів разом з Дніпром.
Ти пам’ятаєш, любий наш Тарасе,
Як твій Дніпро ревів і завивав.
Додолу верби гнули свої коси…
Тепер збулось усе, як ти й писав.
І переве́ртні знову підростають,
І знову матір свою продають.
Чому, - питаю я тебе, Тарасе,
Вкраїна має доленьку таку?
Чому, Тарасе, риється могила?
Чому , Тарасе, землю віддають?
Чому у матері забрали сина
На ту чужу, не на свою війну?
Чому такая доля в України?
Ростуть запро́данці, і юди навкруги.
Інтерпретацію «Розритої могили»
Сьогодні бачать доньки і сини.
Тепер , Тарасе, правдонька такая:
Реве Дніпро і хвилі підійма,
І кров невинна на руках у ката,
Й на морі вже не човен, а труна.
25 лютого 2017 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720300
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.02.2017