| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Я чорною тінню крадусь за тобою,
Вриваюся в сни і читаю думки,
Живлюся твоєю красою й любов’ю,
І буду з тобою я жити віки.
А ти безпорадно розкриєш обійми,
І руки до мене простягнеш свої,
Солодке життя з тебе вип’ю повільно,
А ти цілувать будеш ноги мої.
Я муки і біль заберу твої радо,
Натомість у плоть твою кігті ввіткну,
Я вип’ю із тебе весь запал і радість,
А ти подаруєш для мене весну…
Вуста цілувать твої буду я ніжно,
Ти солодко вмреш у обіймах моїх,
Ти пустиш мене у думки свої грішні,
І будемо разом літать ми у них.
Ти любиш коли я тебе убиваю,
Байдуже для тебе, що й хто я такий,
Люби ж мене, мила, я щиро благаю,
А я твою смерть заплету у квітки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717665
рубрика: Поезія, Містика
дата поступления 11.02.2017
У лісі на ялині пугутькали сичі,
Ногами тупотіли і дулись, мов м'ячі.
Пухнастими крильми ліниво тріпотіли,
Впольованими мишами хижо хрумкотіли.
Очима переляканими лупали з дупла,
Літали темним небом, ховала їх імла.
Дзьобами лунко клацали і гучно завивали,
У небі нічнім, зорянім літали і співали.
У день ясний сховалися і мертвим сном поснули,
Та тільки ніч прослалася - у небо шугонули.
І знову світ заморений сопе, хропе вночі,
А в небі над тополями пугутькають сичі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713596
рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата поступления 21.01.2017
Творець запалить ніч, з кишені вийме зорі,
Загорне стрункий стан у чорний балахон,
Здмухне пил із платівки із музикой любові,
І вставить у старий, столітній грамофон.
Візьме веретено до довгих блідих пальців,
І спустить в чорну ніч сріблясті нитки снів,
Химери сновидінь закрутяться у танці,
А музика хмільна заглушить луну слів.
Рогатий молодик моргне в вікно лукаво,
Творець розсипле зорі з широких рукавів,
Зіткає павутиння зі снів хмільних, яскравих,
Комусь із весни квітів, комусь з зими снігів.
Творець вкладе тютюн в свою люльку казкову,
І сонним густим димом огорне світ нічний,
Здмухне з блідих долонь останні сни ранкові,
І знов змота в клубок химери нічних мрій.
Замовкне грамофон, пробудить небо ранок,
Творець сховає зорі і стиха позіхне,
Пробудить теплим сяйвом усе живе світанок,
А Повелитель снів із днем новим засне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713416
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 20.01.2017
Старий бабай з горілки пляшкой,
В кутку засміченім забивсь,
Стогнав, ридав і хлипав тяжко,
І головой об стіну бивсь.
Колись була у нього сила,
Колись він був страшний усім,
Літав, мов жах на чорних крилах,
Тепер же зажуривсь зовсІм.
Ніхто його вже не боїться,
Зухвала стала дітвора,
У телефони вткнули лиця,
Їм не страшна нічна пора!
І не цікавить їх нічого,
Нема ні совісті, ні стра́ху,
Книжки й казки їм ні до чого,
Лиш лінь та ігри їм до сма́ку.
І що бабай старий той зробить,
Ну що ви, це вже смішно, люди!
Цікавлять їх вампіри й зомбі,
Та інший харч із Голівуду.
Прогнали бабая із тріском,
І довго він іще журився,
Напився зрештою до виску,
Пішов і з горя утопився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713399
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 20.01.2017
Перелесник сидів із чашкою чаю на підвіконні і дивився на зорі, що діамантами сяяли у глибокому зимовому небі. При бажанні він теж міг ставати вогняною зіркою і літати у пошуках нових коханок, але нині йому не хотілося жодних утіх. Ні! Він мовчки сидів, накручуючи пасмо рудого волосся на довгий блідий палець, і думав про любов. Раніше його ніколи не бентежила ця тема, адже любов була для нього банальним харчем. Він зваблював чергових дівок і випивав із них життя своїми нечестивими утіхами, навіть не задумуючись про якісь почуття. Чергова коханка, немов миска апетитного борщу, і тільки. Спочатку він прикладав усі зусилля, аби підкорити собі чергову жертву, а згодом розлінився і став вельми скупим на коштовні дарунки. Та й що тим дівкам у давні часи треба було? Дай їй цукерку, і вона розтане! Але Перелесникові було шкода викидати гроші на цукерки, та й нащо дарувати ті солодощі комусь, коли він сам може їх з'їсти? У блискучі обгортки він із цинічним смішком замотував цупкі гімняшки худоби, а захмелілі від його чар жертви навіть не розуміли, що за бридоту він їм дарує.
Із самотніми вдовами, або покинутими дівчатами взагалі проблем не було, достатньо лише перевтілитися в образ коханого мужчини - і все! Втім, Перелесник ніколи не являвся жертвам у своїй істиній подобі. Хтось чекав у солодких мареннях чорновусого дженджика, хтось мріяв про сіроокого скандинавського блондина, а для когось ідеалом був капловухий хуліган Вася із підбитим оком і вибитим переднім зубом.
Перелесник майстерно втілювався у нові й нові образи, інколи зростаючись із черговою личиною так сильно, що важко було потім знову стати собою. За багато століть улесливих обіцянок і порожніх томних зітхань він став холодним циніком, а інколи впадав у глибоку меланхолію. Щоб розрадити своє нечисте єство, Перелесник в'язав крючком кольорові шкарпетки і їв цукерки. Його любили всі, але й одночасно - ніхто. Любили не його, а лише той облудливий образ, який він черговий раз приймав на себе. Сам же Перелесник не був потрібний нікому.
Одного разу він лінивою вогняною зіркою летів за покупками до АТБ і чисто випадково побачив її, таку самотню і закохану, апетитну у своєму нерозділеному коханні, немов соковитий прокопчений шашлик. Вона крадькома поглядала на високого молодика із хуліганським бобриком, який про щось захоплено теревенив із розмальованою, наче папуас дівкою. У Перелесника аж слина клубком потекла від запаху самотнього серця, і він ефектно перетворився на високого хулігана із модним бобриком і сережкою у вусі.
Наталя, а саме так, виявилося, її звали, очманіло витріщила очі, не вірячи, що сам Льоха Кнур зважився її провести додому. Втім, скоро настороженість дівчини зникла, і вона з посоловілою посмішкою тулилася до гарячої руки Перелесника. Він нахабно напросився на каву, крадькома тішачись, що у порожній квартирі ніхто не завадить йому втамувати голод, але тільки-но він протягнув до дівчини свої чіпкі руки, вона з єхидним усміхом витягнула з-під майки хрестика і притулила до оголеної руки Перелесника. Той очманіло скрикнув від болю, адже, будучи нечистою силою, боявся подібних речей немов вогню.
- Льоха Кнур скоріше б повісився на шнурках своїх дорогезних кедів, аніж зважився мене провести,- із напускною зухвалістю вигукнула Наталя,- це лише ілюзія. Я знаю хто ти. Покажи мені своє справжнє обличчя. Покажись! Ти ж маєш якусь власну личину?!
Наталя знервовано стиснула у спітнілій долоні ручку від сковорідки, побоюючись, що побачить замурзаного дідька з рогами й хвостом, проте вмить її насторога змінилася несміливою посмішкою.
Перелесник був на голову нижчим за Льоху Кнура, його тіло було доладним і гнучким, одягненим у стилізовану під сучасність вишиванку. Він мав довге вогняно-руде волосся, світлу веснянкувату шкіру і жовтувато-карі очі. Ніколи раніше ніхто не цікавився його справжньою личиною, тож нині він цілком щиро нервував.
Наталя із зацікавленою посмішкою оглядала його волосся, яке могло спалахувати полум'ям, коли Перелесник перетворювався на вогняного змія чи просто бажав потішитися і влаштувати невелику пожежу. Дівчина захоплено розпитувала про усілякі дрібниці, а він розповідав їй абсурдні нісенітниці про те, як раз програв у карти Лісовику і мав голяка танцювати посеред кагали нечистої сили. Наталині зелені очі горіли щирою, дитячою закоханістю, але Перелесник не хотів її чіпати.
Так вони протеревенили про життєві дрібнички аж до ранку, а з третіми півнями вона відчинила вікно і, грайливо поцілувавши Перелесника у щоку, мовила:
- Бувай, Лесю! Залітай якось на каву!
Цілий день Перелесник протинявся як очманілий. Ще ніхто і ніколи зі смертних людей не називав його справжнім іменем, а тим-паче так... Мимо проходили закохані дівчата, які апетитно пахли самотністю і хтивими привабливими тілами, втім Перелесник сумлінно намагався заїсти свій нечистий голод вчорашнім круасаном із АТБ. Від незрозумілих, соромливо закоханих думок не врятував навіть гарячий терпкий чай. Зрештою Перелесник витягнув з-під шафи пакунок із грішми і гайнув до недалекого супермаркету. Там він придбав найпишніші квіти і найкращі цукерки і, грайливо тріпнувши вогняним волоссям, полетів до освітленого, уже знайомого вікна
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712591
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2017
Гаряча ніч обвила землю сонну,
Я чую кров, що в венах б’є твоїх,
Що розбиває тишу монотонну,
І тане у долонях наче сніг.
Твої слова, мов дим марихуани,
Що в’язко тіло сплутують теплом,
І вже байдуже добре, чи погано,
Ми куримо кохання це разом.
Літаємо, хоч крил не мали зроду,
Сплелися пальці, наче павуки,
Нам жарко…І байдуже на погоду,
Цей опіум ми курим залюбки.
Твої цілунки, мов голки сталеві,
Що морфієм під шкірой струменять,
І знову ми з тобою тонем в небі,
Посеред зір, що лиш для нас горять.
Заснула ніч, накурена кальяном,
І місяць від утоми в небі спав,
Заснули й ми вже від кохання п’яні…
Лиш соловей десь стиха щебетав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2017
Налий мені вина, іскристого, п’янкого,
І сядь зі мною поруч, ніхто не бачить нас,
Ми будемо удвох. Ти, я і більш нікого…
Немов одні у світі, немов спинився час.
Ти розкажи мені про небо й ясні зорі,
А я в твоїх обіймах забуду про війну,
Забуду про печаль, про всі сумні недолі,
Ми будем говорить з тобою про весну.
І так пройде вся ніч в легкому діалозі,
Закінчаться слова, та не мине любов,
Терпке сухе вино розбавить гіркі сльози,
І в тебе на плечі я задрімаю знов.
І хоч минула ніч, я не боюсь розлуки,
Попереду у нас життя і ясний день,
З тобою ми удвох візьмемося за руки,
І підемо вперед під відгомін пісень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2017
Мене називають органістом. Втім, до органу я в житті не доторкався, ба, навіть слуху музичного у мене немає, а злісна вчителька музики сказала ще в дитинстві, що мені ведмідь на вухо наступив. З тих пір я навіть не намагався грати чи співати, а музика стала моєю великою платонічною любов'ю. Я насолоджувався нею наче фетишист, не сміючи проникати у потаємні глибини і вносити свої корективи. Музика завжди супроводжує мене у моїх справах. Які ж то справи? Все банально, я - маніяк. Канібал. Втім, психіатр сказав, що я сексуальний. Щоправда, я не зрозумів, чи то був діагноз, чи просто комплімент до моєї зовнішності.
Отак я мимоволі доторкнувся теми сексу. А що ж таке секс? Нині у нашому розперезаному суспільстві саме це визначення більше асоціюється із дешевою силіконовою порнозіркою, аніж із чимось інтимним, священним і прекрасним. Слово секс ніяк не сплітається із найвищим людським почуттям - любов'ю. Ну, у мене принаймні. Для мене воно звучить дешево і вульгарно. А от любов - це святе. Знаєте, я дуже легко закохуюся. Це моя слабкість. А ще я люблю життя. У повному його вимірі. Люди звикли насолоджуватися гарною оболонкою зовнішності, хтось віддає перевагу душі, а от я люблю людей вцілому. Повністю. Ви колись задумувалися над тим, який прекрасний, який надзвичайний наш організм зсередини? Ні? Дарма. Інколи мені здається, що нас створив загадковий алхімік-годинникар, адже наш організм працює так же злагоджено із купою дрібних деталей, як старовинний механічний годинник, та нас, на жаль, не так легко реставрувати. Але в тому, мабуть, і полягає уся цінність життя. Щось я відступив від теми.
Вона була першою, золотоволосою красунею із полохливими синіми очима і ніжним голоском. Я не мав належного досвіду, тож все пройшло не так безболісно і гладко, як мені того хотілося. Ну, ви знаєте, як воно буває вперше. Шорстка цеглина вельми негарно розтрощила її черепа, а кров залила густі хвилі прекрасного золотого волосся. Ніж був тупим, а її шкіра виявилася цупкою мов у старої свині. Втім, органи у неї були розкішні. Такої смакоти вам не подадуть у жодному ресторані, я запевняю вас.
Наступною була білявка. Ніжна, мов метелик, струнка і тендітна. Паскудити таку красу цеглиною я не хотів, тож із того моменту моїм кращим приятелем став Хлороформ. Вона безтямно упала в мої гарячі обійми, але завершувати нашу любов у такому стані я не хотів. Я прагнув дивитися у її очі, чути її голос, говорити до неї. Але я не хотів робити їй боляче. Та й для чого ж ці звірства, коли нині існує купа відмінних знеболюючих?
Вона лежала заквітчана і ніжна, а мій гострий скальпель м'яко входив у гарячу глиб її плоті. Її кров пульсувала тонкими струмочками і приємно змащувала мої руки. Білявка слабко благала мене припинити, змилуватися, але я не міг. Я ж любив її! Мої руки лагідно торкалися її оголеного єства. Ладний побитися об заклад, жодний чоловік до мене не був у ній НАСТІЛЬКИ глибоко. Її маленьке, мов кулачок серце злякано тріпотіло під моїми пальцями. Один порух, один ривок - і все! Її сполохані зіниці повільно розширилися, а повіки стулилися. Вона була смачною. Її соковиті нутрощі танули у роті, а смажена кров відмінно смакувала із цибулею та шматочками подрібненого сала.
Наступного разу я закохався у вчительку. Що то була за жінка! Вона вибила мені два зуба і добряче поштрикала здоровенним циркулем, але у підсумку моя любов усе ж перемогла!
На смак вона була цупкою і сухою, а легені прогіркли від тютюнового диму. Її циркуль і підручник з геометрії до сих пір зберігаються на моєму горищі, як солодкий спогад про ту пристрасну ніч.
Далі була молоденька рокерша і літня бібліотекарка. Суцільне блаженство! А міліція шукала злочинця, який викрадав органи для трансплантації. От за це мене, власне, і прозвали органістом. Тю, дурниці! Навіть із такої дрібниці роздувають голівудський блокбастер. Я дивився новини і відверто реготав. Моя слава навіть принесла мені прибуток. Газета, у якій я працював, декілька разів присвячувала цілу колонку славнозвісному органістові. Одна стаття навіть мені належала.
А потім я знову закохався. Вона була студенткою, зухвалою, воєвничою красунею із вогнено-рудим волоссям і зеленими очима. Вона була справжньою! Втім, тієї ночі я не зміг їй зізнатися у любові. Вона відлупила мене кочергою, зламала мені три ребра, а потім викликала міліцію. З того моменту я став піддослідним психіатрів і головним героєм кримінальних новин. Але ж що у тому ненормального і кримінального?! Я ж просто любив...
У суді вона розповідає, як я намагався на неї напасти, мимоволі відвертаючи від мене погляд. Дарма. Я б дивився у це зелене болото вічно. Її невеликі груди нервово здіймаються, ховаючи під теплою плоттю полохливе чуттєве сердечко.
Мене засуджують на довічне ув'язнення, але ми обоє знаємо, що нам ще доведеться зустрітися.
- Бережи себе, пташечко,- шепочу я їй, коли мене грубо проштовхує вперед конвой.
Так... Бережи. Для мене. Адже моє кохання не зупинять ці жалюгідні ґрати. Мене не зупинить ніщо. Адже я люблю. І я ще покажу тобі всю силу своєї любові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711330
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2017
У вечір казковий, обрамлений в сніг,
Засяє зоря в небесах,
Весела колядка і радісний сміх,
Лунає по селах й містах.
Хай щастя казкове, мов промінь з небес,
У душу зорею впаде,
Хай радість затмить лихий смуток увесь,
І квіткою в серці зросте!
І навіть в холодну, безмісячну ніч,
Нехай буде поруч надія,
Не буде незгод, гіркоти й протиріч,
А серце любов хай зігріє!
Зі святом вас, любі митці! Нехай це Різдво подарує вам справжню казку!)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710754
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.01.2017
[i]
Чомусь у зимовий холод так хочеться травневої ночі...[/i]
Вона була випускницею, повною життя та весняної свіжості дівчиною. Вона чудового грала на бандурі і любила курити міцну козацьку люльку. Звісно, батьки не знали тієї пристрасті, адже за таке вони розірвали б Їй рота від вуха до вуха, але нині поговоримо не про це. Так от, Її завжди вабила давня, овіяна військовим романтизмом козаччина, а ще у вільний час Вона просто обожнювала малювати картини баталій, де головними героями виступали буйночубі запорожці. Чому? На цю загадку існувала проста, але вельми цікава відгадка. Дворище її батьків виходило городом просто на старинний козацький цвинтар, який давним-давно розорали під свої угіддя люди, але один єдиний похилий кам’яний хрест і досі стримів там, наче відгомін давніх забутих віків. Біля того хреста ще Її прадід змайстрував розлогий столик і широку кам’яну лавку.
У дитинстві Вона вірила, що там похований загиблий у битві дужий красень козак, а дух його щоночі виходить із могили і прогулюється околицею. Часто визирала з вікна, аби узріти статного привида із шаблюкою за поясом, але марно. Лише колись вдалині городу прошмигнув п’яниця із пляшкою самогону, і на тому вся містика скінчилася. З часом Вона припинила вірити у привидів, але цікавість до козацької могили не згасла. Солодкої травневої ночі, коли яблуні казковими нареченими спали у саду, а зморені батьки вкладалися спочивати, Вона брала бандуру, діставала зі схованки трофейну люльку, сідала на лавці біля могили і заводила сріблясту, чарівничу, заколисуючу мелодію. Сизий димок із люльки струменів примарними хмаринками у всіяне зорями небо, а квітучі рожеві яблуні тонули у срібному передзвоні струн. Здавалося, весь світ затихав у тій потойбічній гармонії, лише соловейко у недалекій балці заливався натхненним співом, розхвалюючи красу русалок, які ліниво порозтягувалися на березі, гріючись під місячними променями.
Він був студентом-першокурсником, худорлявим високим незграбою, якого Вона вважала антитезою до славної козацької величі. Йому не подобалися історії про героїчні баталії, Він не любив і навіть боявся зброї, а найбільшою Його пристрастю були комахи. Він збирав у сірникові коробки кольорових метеликів, принаджував диких ос, ганявся за рідкісними жуками і писав статті про шлюбний період джмеля мохового ( Bombus muscorum ). Його зовсім не цікавила старинна козацька могила, втім, майже кожного солодкого травневого вечора Він теж приходив туди. Над Його головою кружляли рідкісні барвисті метелики, але в такі миті його любов до комах зникала безслідно. Він дивився, як Її невеличкі пальчики лагідно торкають натягнуті струни бандури, як духмяний яблуневий вітер розвіває Її золотисте волосся, як сивий димок з Її люльки химерними змійками тягнеться до зір. Раптово уява намалювала картину, як Він раз і назавжди заборонить Їй палити, вони до самого світання гулятимуть босоніж у вербовому гаю, а потім будуть аж до смеркання збирати мальовничих рідкісних метеликів.
Тієї солодкої яблуневої ночі Вона як завжди сиділа на старій, порослій мохом лавці, награвала повільну, заколисуючу мелодію і час від часу випускала пишні кілечка диму у гаряче травневе небо. Будяки кололи в пупа, але Він підповзав усе ближче й ближче. Вона була поруч, можна навіть дотягнутися рукою, але він не смів. Одного разу Вона добряче відлупила Його, коли Він нахабно підглядав за нею у садку, тож нині Він вирішив, що краще не виказувати своєї захопленості.
Аж раптом солодкий передзвін струн урвало моторошне замогильне виття. Вона випустила із рук бандуру і злякано сахнулася. Просто на могилі стояв величезний сивий вовк і сяяв порожніми хижими очима. Тікати було марно, та й ноги відмовлялися бігти від страху. У ту ж мить Він зробив те, чого ніколи не очікував від своєї обережної і боязливої натури. Він одним махом виламав сучкуватого горіхового дрюка і з войовничим гарчанням кинувся на звіра. Вовк злякано ошкірив гострі зуби і зник у сріблястій пітьмі весняної ночі. Він стояв посеред заростів гарбузів і відчував усім своїм єством солодке тепло Її обіймів. У спітнілій руці ще й досі був горіховий дрюк, а знервований ніс глибоко вдихав запах Її золотистого волосся. І так Вони стояли, огорнуті передзвоном збентежених сердець, а потім Він обережно узяв її теплу руку і повів у сусідній сад, де пурхали пістряві нічні метелики і перелякано ухкала невиспана сова.
Вовк підійшов до заквітчаної могили і несподівано грива його перетворилася на сивий оселедець, а звіряче тіло стало людським. Старий козак із доброю посмішкою поглянув на юних закоханих, які сиділи, притулившись одне до одного посеред весняних квітів і зачаровано дивилися на зорі. Зрештою він браво заклав вус за вухо, узяв до рота тліючу трубку і задоволено видихнув клубок густого сірого диму. Зашкарублі сильні пальці ніжно приторкнулися до струн бандури, зануривши світ у ритмічну, переливисту, як сама весна мелодію. Тихо-тихо тьохкав у балці соловейко. Схарапуджена сова витрішкувато поглянула на двох молодих закоханих і задоволено ухнула. Вітер ніжно тріпав Її золотисте волосся, а Вона замріяно дивилася на зорі, що немов у бездонному океані відбивалися у товстому склі Його окулярів.
Старий козак обперся спиною об свій хрест і заграв на бандурі нову, чарівничу, заколисуючу мелодію, яка оповила своєю ніжністю весь світ. Закрутилися розімлілі зорі. Пустилася босоніж у танець заквітчана травнева ніч. Задоволено ухнула сова, відпустивши на волю впольовану нею мишу. Русалки притишили свій сміх і, взявшись за прозорі руки, пустилися у танок навколо старої розлогої верби. Затих навіть соловейко, пригорнувшись у гнізді до своєї коханої. Весь світ затих, зачаровано слухаючи музику травневої ночі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710244
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2017
На горизонті зорі завмерли,
Сніг поховав сонний світ у труну,
Сяють іскристі під місяцем перли,
Вечір програв чорній ночі війну.
Скупо під кісткою серце палає,
Ніжний клубочок сліпого життя,
Марно ридати, та й сліз вже немає,
Кличе зима в снігове небуття.
Тихо босоніж по кризі ступаю,
Там, де шепоче холодна імла,
Бій завершився, та й сил вже не маю,
Впала, зламалася і не змогла.
Ніжно Володар Зими обіймає,
Серце згасивши, мов тлілий сірник,
Тут серед снігу болю немає,
Тут насадила Смерть свій квітник.
Вальсом на небі зорі кружляють,
Сніг огортає все в свою ніжність,
Тиша солодка душу вкриває,
Інеєм шлях простилає у Вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709178
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.12.2016
Я не сплю ночами без тебе,
Твої очі запали мені в душу,
О, любове моя нерозділена,
Жити в муках без тебе я мушу!
Ти байдужий, холодний, як сніг під чоботом,
Та твій погляд гарячий і з перцем,
Ох, як хочу я стати нанороботом,
І навіки проникнути тобі у серце!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709019
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2016
Твоя любов немов спагеті з перцем,
Ти стоїш під дощем і дістаєш парасолю,
І болить за Тобою моє серце,
Коли товчусь я над плитою і варю квасолю...
Своїм поглядом спалив мене дотла,
Коли моргнув Ти мені грайливо,
І милуюся я на Тебе зі свого вікна,
Як Ти біжиш з поламаною парасолею під зливою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708713
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2016
Я малювала твоє обличчя,
Сучком горіха, що лежав під ногами,
Твій мужній профіль сяяв на пилюці,
А брови розліталися птахами...
Ти підійшов і сів зі мною поряд,
І запитав у мене погордливо:
"Що за химеру ти намалювала тут?
Чи то сатана, чи мо Квазимодо то?"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708531
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2016
Я виходила з метро на зупинці,
У моїх руках був пакет АТБ,
І побачила Твоє я обличчя,
І подумала: "О, як же люблю я тебе!"
Але Ти пройшов мимо мене,
Випадково наступивши мені на ногу,
А я дивилася вслід тобі закохано.
Розійшлися навіки наші дороги...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708467
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016