| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Я сегодня буду танцевать во мраке,
Я забуду всех честных и верных дев.
Мне душу ограбил какой-то бродяга,
Но и миллиметра тела не задев.
Я сегодня буду одинокие песни петь,
Я на костре жизнь свою сожгу дотла.
Наверное, нескоро будет моя смерть,
Но я сам бы лег у того костра.
Я принц, наследник богатства и трона,
Думал, бродяга на меня вдруг нападет.
Он не нанес никакого телесного урона.
Но взгляд… Я думал, что убьет.
Я сегодня выпью много хорошего вина,
Чтоб пела душа или что там осталось.
Я увидел в том бродяге палача и шута
И его нечеловеческую старость.
Я в его глазах, туманно-темно-серых,
Видел звериную злость и жуткий страх.
Морщины сплетались в карты и схемы.
Думаю, он был в море и горах.
Думаю, он многое видел и успел познать.
И, наверное, знает, что же есть жизнь.
Мне от жути и боли хотелось кричать,
Он в спину хрипел: «Обернись».
И только сейчас, буквально вдруг понял,
Что ту боль вином не залить и не спеть.
И никогда уже нигде не обрести покоя,
Если в жизни сеял боль и смерть.
Ударило сердце вдруг прямо в висок
И било больно, и волнуясь, и скрепя.
Исказилось на миг от испуга лицо,
Я в той старости увидел себя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705643
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.12.2016
И вот, ты идешь усталый по аллее,
Пытаясь позабыть прошедший день.
Отдаешься планам на выходные, затеям,
А впереди тебя следует черная тень.
С виду вроде просто прохожий,
Такой, как и ты, спешит домой.
Но и на тебя он ни капли не похожий,
Он черный и совершенно другой.
На голове его угрюмая шляпа,
На ногах старые черные ботинки.
Плащ без пуговиц, вот растяпа
И падают на него снежинки.
Ты замечаешь, что снег тает,
Где – угодно, но не на нем.
Останавливаешься, а он взлетает,
Вот уж чудный веролом.
Подумав, что это видение - лишь усталость,
Бьешь себя по замерзшим щекам.
Списываешь все на температуру и вялость,
Идешь быстрее, даря тепло ногам.
Ясно же, что он бродяга,
Бомж, забулдыга, пьяница.
Или, может, фокусник-стиляга,
Да черт с ним, какая разница.
И вдруг, погрузившись в мысли,
Ты не замечаешь его позади себя.
Как он оказался тут, так быстро,
Появлением своим испугав тебя?
Вот к тебе он тянет руку,
Но не может связать двух слов.
И ты бьешь эту пьяную суку,
Как он смеет то, пугать простаков?
Нервно ты идешь домой, еще помня,
Его не такие, как у всех, глаза.
В них было какое-то живое пламя
И по щеке твоей покатилась слеза.
Ты устремился к месту вашей встречи,
А бродяги да и след простыл.
По окрестностям искал его в тот вечер,
Город будто вокруг застыл.
Ты, потеряв надежду, пришел домой,
Успокоив коньяком и кофе бремя.
Он же бомж всего лишь простой,
Он не стоит сил и время.
Таким вообще не место на Земле,
Рядом с хорошими рабочими людьми.
А то пугают ведь и взрослых, и детей.
В чем прок от бродяг то, Господи?..
Бродяга тот взял и улетел,
Живет он где-то между снами.
Забрал с собою счастья предел,
Забрал чемоданчик с мечтами.
И утешал его там Господь,
Гладил по крыльям белым, раненым.
Говорил: «Прости ты всех злых господ,
Мне как раз не хватает таких вот ангелов.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705342
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.12.2016
Когда ко мне пришла эта девочка,
Я ведь не был еще мудрецом.
Так, постигал лишь чужие истины.
А ее уже не задеть было: ни поступком,
Ни острым словцом.
Что ее так крепко держало – немыслимо.
Я диктовал ей свои притчи, пытаясь
Выставить их основными примерами,
Но она рассеивала скупые предложения.
И ее слова были искренними и абсолютными,
Такими единоверными.
Она замолкала, а я ждал продолжения.
Ее формулировки были точны, идеальны и просты.
Я слушал эту девочку и действительно изумлялся.
Она рисовала в моей голове космические холсты,
А я был строг, хотел казаться умнее, притворялся.
Ходила она ко мне целый месяц, мы разговаривали
И считали множественные звезды.
Но я не верил ей и оставался хладен.
И однажды увидел в хрустальных глазах ее
Ледяные слезы.
Не забуду тот вечер, будь он не ладен.
Она пришла и спокойной так говорит:
«Я люблю вас, учитель!»
И я прогнал ее из своего дома.
Не смеет женщина входить в мою обитель,
Никто в моей душе не поднимет шторма.
Прошло десять лет моих мыслей,
Не нужны мне люди, есть силы природы.
И я стал спокойным и уравновешенным,
Но вспоминал, какие пела мне та девочка мелодии
И сердце мое билось бешено.
Это потом я уже ее мысли постиг, это потом я
Понял весь механизм неизменный.
Мир стал четким, как часовые стрелочки.
Забери, Господи, хоть всю мудрость
Безграничной нашей Вселенной,
Но верни мне ту девочку…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705164
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.12.2016
На плечі накинулось, затьмарило
Мереживо із чорних квітів.
Чи правда було, чи примарилось,
Але спогади нікуди подіти.
Я бачила уві сні потяги,
Бачила мертві мости і руїни.
Було холодно, навколо протяги
І вбивча сила руйнувала стіни.
Я бачила сумні зірки,
Бачила німі планети.
Чи то може були маяки,
У космічній тій круговерті?
Де ж той Всесвіт починається,
Коли навколо лише безодні?
І що там таке відбувається,
Коли завтра приходить в сьогодні?
Тож хай врятує нас мелодія,
Хай ніколи вона не змовкає.
Ми безсилі, але нескорені.
Хай кохання звучить, хай грає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016
Між лялькових палаців
І плюшевих іграшок
Пройшло дитинство.
Між важливих коронацій
І оксамитових подушок
Прийшло презирство.
До усіх абсолютно абсолютних монархів,
Всі ці правителі, принци і різні королі.
Серед цих владних зверхніх вибухів,
Зовсім вже не почути голосу Землі.
Між великих квіткових садів
І нецікавих книжок
Проходила юність.
Між широких пшеничних полів
І вузьких стежок
Приходила старість.
Позвикали до брехні і ненависті інших,
До байдужості і холоду з боку молодших,
До влади над праведниками грішних,
До гіркого присмаку в словах найсолодших.
Між пилюки великих міст
І бензинових вулиць
Померло молоде покоління.
А ті, хто ще мав розум і хист –
Кожний, як прибулець,
Їх силами формувалась доба новітня.
Люди підходили один до одного,
Слухали сусідні серцебиття.
І поки в тобі не було ще смерті жодної,
Підійди і ти, пробуди хоч якісь почуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704774
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.12.2016
«Я їхав до друга»
Вже на другій годині того шляху,
Смерть почала кружляти навколо.
Наче знала, куди я так швидко мчу,
Наче знала, поспішаю до кого.
Наче знала, що я прощатимусь з другом.
Який завжди був мені, наче брат.
Я відчував часто біль і напругу,
Але ніколи – таких ось втрат.
Тож взяв я смерть із собою в дорогу,
Вона сміється: «Я ще не до тебе,
Ще не була біля твого порогу,
Була лиш в друга, зараз туди і треба.»
Я відповідав: «Якщо вже зрізала йому крила,
То оберігай його, як зіницю ока.
Щоб птаха та не злетіла,
Ти забрала його, темноока.
Тож хай та птаха у тебе в клітці,
Не почувається аж надто нестерпно.
Не тримай мого друга в жорсткій сітці,
В нього душа все одно невичерпна.»
Я чекав його завжди з полонів,
Я світ не сприймав без друга,
А він повертався із перегонів,
Не дотримуючись маршруту.
Він говорив завжди: «Чекай мене, брате,
Ми сурми примусимо про нас заграти,
Дзвони будуть про нас дзвеніти,
Жінки наші будуть, як Афродіти.»
І переховувався мій друг в містах,
В різних країнах і поселеннях,
Він життя своє відправляв в листах
І від смерті не мав щеплення.
Пробила куля його тяжке серце,
Впав він, наче підстрелена птаха.
Я їхав до нього, чомусь вірив в безсмертя.
І не вірив, що вмерла разом з ним відвага.
Доїхали ми із смертю ближче до ночі,
Вона випірнула з машини, як тінь,
Закрила свої темні сумні очі
І поринула туди, де друга був дім.
Пішов і я, у пітьму дивився,
Було у домі багато людей,
Натовп плакав, кричав, юрмився,
Не було там тільки його дітей.
Наче, нащо їм такий батько-злочинець,
Що тікав від спецслужб і совісті?
Та завжди привозив він гроші й гостинець
Віддавав дітям, про зневагу забув повністю.
Всі жінки його були холодні й зрадливі,
Їх очі були пусті й неживі,
А він, аби лиш вони були щасливі,
Отримував рвані і ножові.
А я лише їхав йому сказати:
«Тепер ти чекай мене, брате,
Небесні сурми про нас будуть грати,
Всі дзвони будуть про нас звучати,
Янголи будуть нас охороняти.
Афродіти будуть для нас танцювати,
Ти ще лиш почекай мене, брате…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704677
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 04.12.2016
Хлопчику сім років,
Він народився генієм.
Йому вперед сто кроків
І вічна химерна містерія.
В його голові схеми, рахунки,
В його мозку слова і звуки.
Він малює страшні візерунки
І виконує граційні рухи.
Хлопчику сімнадцять,
Він будує машину часу.
А раптом, раптом вдасться
Виїхати на ній на трасу?
На трасу між добром і злом,
Між теперішнім і минулим.
Всі затягнуті тугим вузлом,
З ним ходили, з ним тонули.
Хлопчику тридцять років,
Він п’є без утоми в барі.
Не люблять у нас пророків,
Їх душі продають на базарі.
Піде туди і цей хлопчик,
Продавати свої винаходи.
Чи дарма він землю топче,
Чи хоч задля якої вигоди?
Він винен у тому що геній
І що не такий, як всі,
Що живе в якійсь шаленій,
Неприборканій красі.
Він продає машину часу
І продає літак бажань.
Без шкіри йде на трасу,
Без пророцтв і сподівань.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2016