| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
Прикрий сигнал
Ми стали на облік у гінекологині, робили три скринінги, обстежувалися кожного місяця, приймали вітаміни, мали окрему дієту, відмовившись від нездорової їжі, яку любили споживати до вагітности коханої, чули стукіт серця нашого синочка, але раптово почути те, чого не могли навіть уявити:
- Малюк опустився нижче, може народитися швидше. Якщо до десятого січня нічого не зміниться – доведеться лягати на зберігання!" – почули від гінекологині дружини.
Вперше за тридцять чотири повних тижні вагітности моєї коханої дружини я занепокоївся.
Почалася підготовка до пологів: кілька одноразових пелюшок, рукавиць, вата, етиловий спирт, паперові рушники, дитячі вологі серветки, клема для пупка та дитяча спринцівка. Ще якихось три тижні кохану потрібно особливо поберегти.
Надіюся, дружина перебуватиме удома на збереженні. Це ж якихось три тижні…
Господи, у світлі дні Твого народження, здійсни для мене маленьке диво – допоможи моїй дружині ще як мінімум 3-4 тижні носити дитинку у собі. Хай синочок народиться вчасно, хоч би наприкінці січня... Господи, я вірю в Тебе й у передріздвяні дива, тому дай мені вкотре шанс піти за Тобою тією дорогою, яку Ти для мене приготував, для нас. Я вірю в Тебе, у силу Твоєї безмежної любови до моєї сім'ї. Будь нам у ці тривожні хвилини надією та світлом у житті!
Підготовка
Вже придивляюсь до одежі,
в якій буде малюк одітий,
читаю більше в соцмережах,
що пишуть ті, у кого діти.
Дружині боляче частково,
чим можна, тим ту біль долаю,
і стає легше їй, нічого,
ще трішки! Сонечко ласкаве,
ти потерпи цей ріст малечі,
ти потерпи, це ж наше диво!
Наш плід кохання, і, до речі,
ти з ним мені ще більше мила.
Режим чекання увімкнувся,
а поки йду щось почитаю,
повинен всьому бути в курсі,
бо мудрих діти поважають.
19.1.2019
Без минулого
Я не зберіг тобі машинки,
монети також десь продав,
конструктор кинув у торбинку,
а іграшок давно нема.
Усе старим було, нещасним,
побитим, знищеним, на жаль,
все зникло із прийдешнім часом,
немов дитинство хтось забрав.
Та не засмучуйся, благаю,
нові я іграшки куплю,
ти їх поломиш, я це знаю,
я все одно тебе люблю.
Коли почнеш уже ходити –
маленьку вудочку куплю,
ми рибок будемо ловити
матусі нашій на уху.
У школу як почнеш ходити –
навчу збирати я гриби,
щоб розрізняв їх, був не диким,
щоб всю природу ти любив.
А там все вчитимеш із часом:
норяти, плавати в ставку,
футбол ганяти будеш зразу,
а тасувати м'яч навчу.
Дитинство буде в тебе, сину,
щоб ти щасливим у нас ріс,
радів щодня нам беззупину,
і був здоровим у житті...
22.1.2019
Ще трішечки
Ще зовсім трішки залишилось,
а серце моє тук, тук-тук,
душа барвистістю ожила,
я наче заново живу.
23.1.2019
38-й тиждень
Аж 38-й тиждень почався на світанку,
дозрів вже мій манюня, та ще не йде на світ,
йому, мабуть, там добре, для мене це загадка,
як справді непомітно для мене час біжить...
Пригадую, як літом почув, що стану батьком,
на 6-м тижні мав я підтвердження цих слів,
з тих пір я був щасливим, від радості і плакав,
бо це для мене справді є диво у житті.
До лікаря ми разом ходили час від часу,
відвідин тих багато і справді є уже,
не віриться, що миті ті скринінгів позаду,
як встигли ми багато зробити дотепер.
Вже чули і серденько у нашого малятка,
вже бачили як тихо клубочком, мовчки спить,
як гикає поївши, (а гикає багато),
поправився в утробі, уже він не слабкий.
Вже хочеться в колисці малечу колисати,
тулитися до нього і слухати як спить,
так хочеться купити речей йому багато,
та поки ще не можна, ще роди не прийшли.
Ще 20 днів до родів, а може навіть менше,
нічого ще так палко, мабуть, я не чекав!
Емоції танцюють, радіє моє серце,
хоч зимно є надворі, в душі цвіте весна.
26.01.2019
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961379
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022
Батьківство
Що для мене – «бути батьком»? Це не тільки обов'язок, а шанс комусь у житті допомогти так, щоби вдячність у свідомості й серці тієї дитини залишилася навіки. Скільки українських геніїв прагнули стати батьками, тримати своє малятко на руках і усвідомлювати, що ціннішого за цю крихітку немає?.. Той же Тарас Шевченко, Іван Миколайчук, Володимир Івасюк – і сотні інших. По собі вони залишили сотні творів, назвавши їх своїми дітьми, проте таке порівняння не те що недоречне, воно жалюгідне. Називати вірш, пісню чи роль своєю дитиною?..
Ще в далекі студентські роки я був таким самим. Щойно я відчував душею подих музи – вірші лилися на папір, але з часом деякі з них ставали для мене примітивними, жалюгідними, надто простими. Я називав їх своїми "дітьми", а вони у відповідь мовчали. Тоді продовжував блукати лабіринтами своїх думок, але поки я існував у віршах – навколо мене люди жили задля своєї дитини, яка прагнула їхньої допомоги та підтримки. У тих маленьких очах-ґудзичках я бачив впевненість, радість, потіху…
Ось те, що мені треба було – своєї дитини!
Я з трепетом усвідомлюю, що сьогодні починається тридцять третій тиждень моєму синочкові. Відтепер готуюся щоночі цілувати не об’ємну фотографію свого нащадка, а його справжню тепленьку щічку. Я вже готовий бавитися з ним, коли він цього забажає, огорнути всією любов’ю свого серця.
Допомагай нам, Боже, і надалі, бо тільки на Тебе ми надіємося…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961055
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022
П’ятий лист синочкові
Який же ти, синочку, зробився жвавий!.. Зараз важиш приблизно 1700 грам, зріст – 41 сантиметр. Тобі тісно, незвично, лише нещодавно почав розплющувати очка, гикаєш…
Я переношений, твоя мати недоношена. Ти точно маєш народитися вчасно, не підведи нас! За гороскопом ти будеш або Козорогом, або Водолієм.
Відчуття очікування дива неперевершене. Хіба щось може бути краще?
Єдиний, найрідніший
Я сотні діток уже вивчив,
до них звикав, бо всі чужі,
я вчитель був для них незвичний,
бо інші дітям були злі.
Та часто все це набридало,
ішов додому в нікуди,
у інших діти підростали,
а в мене... В мене як завжди.
Я мріяв мати вже малечу,
щоб тиші в хаті не було,
щоб взяти диво те на плечі
і гратисть з ним, і щоб ніхто
не забирав хвилини щастя,
щоб когось вчити із нуля,
щоб шансу не було пропасти
оцій дитині без добра.
О, як приємно в цю хвилину,
коли я пишу вірш оцей,
збагнути істину єдину:
що у дружині син росте.
Про себе вже він заявляє,
активний, як кудись іду,
його найбільше я чекаю,
його найбільше я люблю.
Бо як би інші не звикали,
а рідний звикнув вже давно,
залишилось ще зовсім мало,
його обнімлю, як ніхто.
І буду ніжно колисати,
пишатись радісно дитям,
бо він є рідним... В серці свято,
він сенс душі мого життя.
14.10.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961054
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2022
Другий лист
Зараз тобі, моє дорогоцінне малятко, десять тижнів. Ще тридцять тижнів до твого народження...
Я молюся за тебе!..
Коли ти виростеш і почнеш сам усвідомлювати важливість молитви, навіть у сірі й похмурі хвилини, (не забувай ніколи – вони минуть, це тимчасово), з’єднай кінчики великого пальця й мізинця на обох руках, тричі повтори подумки такі слова: "Господи, Боже, з Тобою живу. Господи, Боже, з Тобою розпочинаю цей день. Господи, Боже, Ти мені дуже потрібний". Опісля попроси у Бога захисту від негараздів, щоби Він допоміг тобі в усьому корисному й правильному.
Я випробував це на собі, мені стає легше. Я відчуваю незбагненну підтримку, ангел за плечима огортає мене якимось незвичним теплом, життя продовжується.
Дякую, Боже, що даєш мені сенс життя, благословив мій шлюб, дав надію бути продовженим у дитині…
Перше фото
Яке ж ти ще маленьке, та маєш вже серденько,
формуються клітини, формуються кістки,
піклуюся за тебе, за твою ніжну неньку,
рости, моє малятко, не будь лише слабким.
А поки йду зготую матусі щось смачненьке,
не вередуй, дитинко, усе і ти прийми!
Я буду турбуватись про вас, мої рідненькі,
бо так ніщо не тішить мене, як тільки ви.
26.7.2018
Третій лист
Ти впізнаєш мій голос, жваво реагуєш. Мені усе цікаво, що з тобою відбувається.
Вичитую, цікавлюся, радію.
Ще місяць тому животик у твоєї матусі був ледь-ледь випуклий, а зараз уже справді напівкруглий, а в ньому, якщо прислухатися, росте моя гордість, мій спадкоємець, мій помічник!
Останнім часом у мене день на день не схожий, але я не можу дивитися засмучено чи злісно на твою матусю, особливо коли вона промовляє: "Ти що, а як же наш малюк?! Ти хочеш, щоби він бачив злісного татка та боявся його?"
Як після цих слів втриматися, щоб не посміхнутися?
Ніжно притуляюся вухом до тимчасової стіни між мною й тобою, моє малятко, а ти з того боку стукаєш, відчуваючи мій доторк.
Такий ще малесенький, а вже радієш таткові…
Сьогодні тобі, моє малятко, 140 днів. Теоретично до народження залишилося стільки ж. Екватор формування пройдений!
У цю мить я задумуюся над тим, що чекає тебе у майбутньому. У перенаселений світ, де роботи замінюють людей, які тисячами кожного дня гинуть через неконтрольовані хвороби. У світ, де щосекунди, щодня, щороку – зміни клімату, забруднення водойм, танення льодовиків, відстежування всіх і кожного через смартфони…Також голод, безглузді фінансові війни…
Як це вплине на життя моєї дитини?!.. Борони тебе Боже, моє дитятко, щоби ти росло озлобленим на цей світ. І я не озлоблений на нього, я лише шукаю вихід із лабіринту важких думок.
Щасливо народися, моя дитиночко, і проживи так, щоби я завжди пишався тобою. Я вже пишаюся тобою, бо ти реагуєш на мій голос, любиш, коли я говорю до тебе. Ти навіть почав снитися мені... Здається мені, що ти ростеш чудовим хлопчиком. Знай, що я з тобою…
Твій татко тебе дуже любить!
Четвертий лист
У нас буде хлопчик!
Синочку, цієї суботи тобі виповниться тридцять тижнів. У суботу ми з твоєю матусею підемо до поліклініки подивитися на тебе через 5D-УЗД.
Для мене це ще одне диво, адже ти ще не з’явився на цей світ, але я зможу побачити тебе, хоч і на екрані. Мій малесенький актор!
Впевнений, що в суботу матиму натхнення описати свої враження від того, що нарешті тебе побачу.
Зацікавлений усім
Мені цікаво геть усе:
Що зараз мила відчуває?
Як плине кожен її день?
Чи їсть? Чи спить? Відпочиває?
Чи щось, не дай Бог, заболить?
Чи світ не крутиться? Все в нормі?
Чи пульс із тиском не слабкий?
Не важко їй при цій погоді?
Чи нежить милій вже минув?
Чи в хаті їжі вистачає?
Чи я розрадив сум, журбу?...
За всім слідкую, бо – кохаю .
Бо все лише в моїх руках,
мій сенс життя – одну кохати,
щоб радісним росло дитя,
а з ним щаслива його мати.
20.9.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960923
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022
ОМРІЯНЕ ЩАСТЯ
Я завжди всім серцем прагнув кохати і бути коханим. Роблячи ці спроби, я віддавав своє кохання не тим.
Зустріти справжнє кохання мені вдалося у двадцять чотири роки. Я боявся її втратити. Цього разу ці почуття були особливими, я відчув це, тому признався їй у коханні. Цього вона від мене і чекала.
Весільний вірш дружині
Моя кохана, моя доле. До тебе з ніжністю говорю.
Не уявляю як без тебе на цьому світі досі жив.
Ми відправляємось в мандрівку, пливемо сміло вдаль по морю,
і що чекатиме нас потім, ми все збудуємо із див.
Почнеться все із хвиль маленьких, це будуть заздрісні знайомі,
переросте все потім в бурю, бо в нас повірить мало хто,
цунамі буде чи не буде, а ми довіримося долі,
зі страхом Божим вдаль підімо, бо ми без Господа ніхто!
Сьогодні наше світле свято. Його чекали більше всього,
були хвилини – уявляли себе у ролі молодих,
як ми кружлятимемо в танці, батьків зберемо спільним колом,
і затанцюємо щасливо, без гніву, жалю і журби.
Я гір тобі не обіцяю, я не зникатиму роками
десь за кордоном, щоби рідко в оселі бачила мене.
І для понтів не будеш, сонце, уся покрита ти дарами,
бо це усе є непотрібним, бо це не вартісне усе.
Я краще дам тобі увагу, свою всю лагідну підтримку,
я краще Богу помолюся, щоб він здоров'я прибавляв,
я краще всю свою зарплату віддам тобі, бо ти не дика,
ти купиш цінне і потрібне, і цим радітимеш сповна.
А гроші будуть. З часом будуть. Бо ми ж такі талановиті!
Як Бог вселив нам ці таланти, ми їх примножимо собі,
бо ми сім'я! Ми з Богом разом. Ми грізно долею не биті,
ми творчі люди, і це добре. Що краще є у цім житті?
Моя дружино, моє сонце, моя ти ластівочко мила,
тебе кохаю до безтями, тебе обожнюю за все.
Я все зроблю, щоби зі мною ти була радісна, щаслива,
а вірність, щирість та повага – це в кожній парі головне!
3.2.2018
Через пів року ми дізналися, що станемо батьками. Очікування дива було неймовірним…
Очікування дива
Дві гарні лінії на тесті сьогодні радо спостеріг,
я прагнув бачити давно вже це дійство, але ще не міг,
а позавчора моя мила сказала радісні слова:
"Тепер малятко у нас буде! Ми повноцінна вже сім’я!"
Мій Боже милий, милосердний! Невже мене Ти вже почув?
До Тебе я молив всім серцем за гарну доленьку свою:
щоби мій шлюб був якнайшвидше благословенним тим дитям,
яке є символом кохання, яке я все життя чекав.
Цілую радісну кохану, її маленький ще живіт,
цілую ніжно, мов святиню, мов найцінніше у житті,
і дуже трепетно на серці, і дуже трепетно душі,
я скоро стану комусь батьком... Я плачу... Радісно мені...
16.6.2018
З думками про своє немовлятко я почав писати йому свої листи.
Перший лист
Моє дорогоцінне малятко. Сьогодні п’ять тижнів, як ти формуєшся у своій матері. У тебе вже б’ється серденько. Це дивовижно!.. Твоїй матусі зараз важко, бо відчутні зміни у її організмі, але ти не переймайся, я доглядаю за нею…
Ти ще не відчуваєш того, але щоночі я ніжно цілую тебе через животик твоєї матусі, бажаючи тобі не казкових снів, а здорового росту й розвитку. Нехай кожної секунди тебе оберігають свята Матір Божа, Ісус Христос, усі святі та ангели!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960921
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022
Народження нового дня...
Сяйво, яке тільки-но заявило про себе...
І ніби зорі нікуди не ділися,
тільки сонячний промінь їх на мить заховав від людського ока.
І так уже не одну тисячу, мільйони років...
Якась мить, і усе знову оживає,
приймає сонячний промінь,
радіє.
У якійсь віддаленій частині планети
якийсь чоловік у цю мить натиснув на сигнал автомобіля,
незадоволено застрягши у заторі;
якась жінка вдихає повільно повітря та правильно циркулює його крізь повільні вправи йоги;
тільки-но з’явившись на світ якесь дитя відчуває перші промені нового свого дня,
яке тепер не сприйматиме через оболонку матері -
межі свого і материнського світу,
а насправді,
вживу,
сама.
Хтось навмисне пропустить світанок,
поспавши довше через надто перегружену непотрібним минулу ніч,
але тільки не ангели,
які навіть якщо власник їхньої тлінної оболонки спить у ту мить –
не можуть відвести свого погляду від прекрасного сонця,
яке їм нагадує їхню домівку.
Ангели, у порівнянні з вічністю, тільки тимчасово з людиною,
вони беруть сили у світанковому сонці від Творця,
який тимчасово доручив їм охороняти кожну людину для себе,
але за допомогою мелодії світанку,
яка звучить через фанфари,
ангел набирається для себе тієї сили,
що нагадує мить натхнення для кожної творчої особистості –
візьми і починай творити,
де б ти, людино, не була і що би у ту мить не робила.
Це вища сила піднесення,
тепла,
неймовірної пристрасті, яку ні вгамувати, ні задовільнити.
Птаха на світанку співає не так, як протягом дня.
Ті перші звуки нового дня,
те неймовірне звучання оркестру природи...
Ще якусь мить назад цвіркунці перегукувалися,
вдалині можна було почути навіть квакання жаб,
але це раптово кудись поділося,
зазвучав удалині соловейко,
на підвіконнику зацвірінькали ластівочки,
сперечаючись із горобцем чи ще якоюсь дрібною пташкою.
Вони співатимуть не якусь мить,
а певний проміжок часу.
Тільки прислухатися...
Про що вони сперечаються?
Вони навмисне шукають якусь високу траву,
у якій багато роси, що дає їм можливість помитися або напитися води;
чи навпаки – поживитися тими,
хто цілу ніч легковажно поводилися,
були голослівними,
а на світанку кудись зникли…
Де той цвіркунець,
світлячок,
жучок -
які так сперечалися?..
Типові хейтери чогось або когось,
а коли приходить час діяти – зникають,
немов спам якоїсь важливої системи або вірус.
Світанок не схожий на жодне явище природи чи стан.
Він особливий тим, що він є,
що він у черговий раз переміг на якусь мить ніч,
щоби дати життя усім природнім організмам,
які цього потребують.
Не тільки соняшник показує своє обличчя сонцю,
щоби чимшвидше дозріти,
це робить кожний живий організм,
квітка,
листочок,
травичка,
навіть отой малесенький жучок – сонечко,
який тільки умив у росі свої крильця та лапки і готується злетіти уверх,
а коли за ним дивитися доки дозволяє зір –
здається,
що таке далеке сонце,
яке тільки з'явилося над горизонтом –
прийняло його до себе.
Так не буває!
Жодна комаха,
жучок чи птаха – не можуть долетіти до сонця,
але інколи варто відключати здоровий глузд,
особливо коли починається асоціація,
починаються роздуми про мить,
яка ще буде і буде,
але це вже буде не та мить.
Скільки за життя люди милуються сходом сонця?
Чому люди міняють ніч на світанок не розуміючи, що тільки світанок вартий того,
щоби його зустріти?
Тільки одиниці милуються ним,
черпають енергію,
п'ють свіжозаварений чай або каву і весь час кудись спішать.
Так заметушилися, що не встигають жити.
Найпрекраснішу пору доби вони не встигають зустріти із насолодою,
а інколи так хочеться усе забути,
накрутити будильник навмисне на ту першу мить нового світанку,
вийти у сад,
опертися на орожу і вдихнути ту неповторну мить,
яку ще ніхто не встиг забруднити паленим листям, травою, сміттям...
Тільки не зараз, тільки не у ту мить,
коли сонце повністю вийшло над горизонтом,
коли воно дало зрозуміти,
що прийшов новий день,
а, отже, пора жити,
творити,
радіти,
надіятися на краще.
Самому творити цей день і не дати нікому його зіпсувати.
© Назарій Андрійчук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2021
Трава росте, не схожа на сусідню:
закручена,
маленька,
десь тонка...
Аж тільки зараз в'ється вона стрімко,
собою всім гукнула, що - ВЕСНА!
Ось тільки все було б одноманітним,
та різні квіти в тій траві ростуть:
жовтенькі,
білі,
сині... та всі світлі...
Хоч різні та... всі разом, це, мабуть,
закон природи - бути з нею разом,
творити разом весняну' красу.
Цікаво те, що всі ростуть відразу,
і разом гинуть, впавши під косу...
Та щось повільно в травах опинилось,
таке біленьке, мов зимовий сніг...
Пелюстка квітки бруньці залишила
якийсь болючий, дивний серцю слід...
Невдовзі вітер з'явиться незвичний,
полиє дощ, цвітіння обпаде...
Та це колись... Ніщо, на жаль, не вічне,
та назавжди в поезії живе.
І хоч на мить забути негаразди,
зварити чаю, сісти край вікна,
забути те, що є уже позаду,
прийняти в серце що - ПРИЙШЛА ВЕСНА!!!
Це мить, це час природу полюбити,
а з нею варто вже, мабуть, себе.
...В біді весна... І що тепер робити?
Біда людей долає день за днем...
Не знаю я, нічого я не знаю...
Сиджу собі я мовчки край вікна,
гарячий чай, подувши, допиваю,
радію?..
Ні?..
Та зараз є весна...
21.4.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020
Моя кохана, моя доле, тебе не знав як привітати
зі святом нашим, із весіллям, яке сьогодні є у нас,
тому дозволь тобі я віршик створю з катренами багатий,
бо все що хочу я сказати, таки римується якраз.
Моя кохана, моя доле. До тебе з ніжністю говорю.
Не уявляю як без тебе на цьому світі досі жив.
Ми відправляємось в мандрівку, пливемо сміло вдаль по морю,
і що чекатиме нас потім, ми все збудуємо із див.
Почнеться все із хвиль маленьких, це будуть заздрісні знайомі,
переросте все потім в бурю, бо в нас повірить мало хто,
цунамі буде чи не буде, а ми довіримося долі,
зі страхом Божим вдаль підімо, бо ми без Господа ніхто.
Сьогодні наше світле свято. Його чекали більше всього,
були хвилини - уявляли себе у ролі молодих,
як ми кружлятимемо в танці, батьків зберемо спільним колом,
і затанцюємо щасливо, без гніву, жалю і журби.
Я звик до тебе, моя мила, моя ти ластівко вродлива,
я часто згадую як страшно було довіритись тобі,
бо моє серце розбивали, стискали зрадою щосили,
а ти знайшла його розбитим, яке лежало у вогні.
Його з вогню ти мовчки взяла, його почистила, помила,
його зігріла добротою, і я мов ангела зустрів!
Ти досі ще не уявляєш, яка у серця твого сила,
і як потрібна ти для долі, моя лебідочко, мені.
Я гір тобі не обіцяю, я не зникатиму роками
на тих кордонах, щоби рідко в оселі бачила мене,
і для понтів не будеш, сонце, уся покрита ти дарами,
бо це усе є непотрібним, бо це усе в житті - пусте.
Я краще дам тобі увагу, свою всю лагідну підтримку,
я краще Богу помолюся, щоб він здоров'я прибавляв,
я краще всю свою зарплату віддам тобі, бо ти не дика,
ти купиш цінне і потрібне, і цим радітимеш сповна.
А гроші будуть. З часом будуть. Бо ми ж такі талановиті,
як Бог вселив нам ці таланти, ми їх примножимо собі,
бо ми сім'я! Ми з Богом разом. Ми грізно долею не биті,
ми творчі люди, і це добре. Що краще є у цім житті?
Я б міг писати і писати, та гостям нашим нудно буде,
тому для висновку, кохана, тобі добавлю я таке:
"Присягу Богу, моя ніжна, ніколи я вже не забуду,
сьогодні клявся я на вірність, то ж вірним буду над усе.
Моя дружино, моє сонце, моя ти ластівочко мила,
тебе кохаю до безтями, тебе обожнюю за все,
я все зроблю, щоби зі мною ти була радісна й щаслива,
а вірність, щирість та повага - це в кожній парі головне!"
3.2.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.02.2018
Бабусю моя мила, сьогодні здав я іспит,
що так усі боялись, бо зветься ЗНО,
ще трішки - переїду навчатися до міста,
а там, мабуть, зустріну в житті свою любов.
Бабусю, аж сьогодні на світ вже вийшла книга
в якій надрукували мої прості вірші,
бабусю, я радію, тріпочуть щастя крила,
бо все ж таки це мрія була в моїм житті.
Бабусю, вже екватор навчання в універі,
ще мова йде важкенько, там правил о-йо-йой!
А у літературі частіше на папері
почав я вже з'являтись, хоч все ще не пройшов.
Бабусю, я уперше в житті розчарувався,
точніше у коханні, вона, чомусь, пішла,
я прагнув з нею бути, хотів із нею щастя,
та надто є сумною для мене ця весна.
Бабусю, я сьогодні філолог-бакалавр,
та вже ж таки продовжу навчання я своє,
бо це моє, я вірю, що вчився тут не марно,
і що дарма навчання для мене не мине.
Бабусю, мені важко було після навчання,
я вчителем працюю та маю копійки,
тому пішов до війська.
Протратив час я марно?
Та ні, я там мужнішав, бо надто був слабким.
Бабусю, я все рідше до вас тепер приходжу,
бо різна повсякденність затьмарила думки,
без ваших тих обіймів, чомусь, я вже не можу,
під час цих монологів потік ішов сльози.
Бабусю, вже четверту я маю свою книгу.
Для чого я все пишу? Для чого трачу гріш?
Пишалися б ви мною, підняли творчі крила,
та плакали б, напевно, вірші ж мої сумні.
Та знайте, моя рідна, вас погляд в серці сяє,
за вашу ніжну душу я Господу молюсь,
і скільки вас вже часу на світі цім немає,
та я ще неодмінно до вас сюди прийду.
І тихим монологом про себе вам розкажу,
чого в житті позбувся,
чого уже досяг,
і все це поступово, аби лише не зразу,
бо ви живі для мене, бабусечко моя!
5.1.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770056
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.01.2018
Не думай, моє сонце, що я колись піду,
я буду із тобою, якщо й не біля тебе!
Душі твоїй нестиму я радісно весну,
таку, яку ти захочеш, таку, як тобі треба.
Піти від тебе страшно.
Куди мені іти?
І так мені є прикро на мить тебе лишати,
без тебе я нещасний, я зроблюся слабким,
ти ж моя є дружина,
а інколи, мов мати.
Жахливий в серці холод, коли ти десь сама:
чи ти бува не змерзла?
Чи ти, бодай, поїла?
Чи твоє ніжне серце не дзьобає журба?
Кохання, що із нами, воно таке, мов мрія?
Ти вибач, час від часу я досі сам не свій,
турбує мене віра у завтрашнє майбутнє,
я знаю, що не можна коритися журбі,
та часто я не можу надати тобі світла,
що ласкою, аж гріє, мов ранішня зоря:
спіймати нереально, тримати неможливо!
Повір мені, кохана, ти радість є моя,
мені аж нереально з тобою пощастило!
Не плач, моя кохана, тим болем не жали,
ті сльози є болючі, вони мені отрута,
ти краще біля мене в обіймах посиди,
і, наче мила киця, тихесенько помуркай.
Дай мить оцю пізнати, заглянути у сад,
що через твої очі всю душу розкриває.
Дай ще раз зрозуміти, що ти тепер моя,
і вкотрий раз сказати, що: "Я тебе кохаю!"
27.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2017
Жінки призначені для щастя, але не всім воно дається:
одні планують розвивати свої таланти до вершин,
одні у нетрях злого люду готові відчаєм упасти,
одні по трупах йтимуть далі, щоб досягти лише мети.
Жіноча сутність надзвичайна, її пізнати неможливо:
одні життя не уявляють без слави, розкоші, утіх,
одні, наживши всього-всього повинні бути би щасливі,
але щовечора сумують, бо є самотніми в житті.
Жіноча хтивість є не тільки в тілесних пестощах, утіхах,
жінкам усім потрібно знати, що їх кохають не за те,
що в неї личко є прекрасне, що з нею гарні будуть діти,
а що кохають храм душевний, який не завжди в ній цвіте.
А ти є тип тієї жінки, яка все кине задля щастя,
наперекір піде системі, лише би з милим в парі йти,
ти типом є тієї жінки, яка душею є багата,
з якою хочеться крізь простір все далі в парі йти і йти.
Бо ти не з тих "гламурних леді", якою вітер колихає,
яких собаки або лають, або тікають хто куди,
ти з тих, які є дуже щирі, щодня із ласкою чекають,
які призначені кохати, і щастя мати назавжди'.
Для тебе радість - поцілунки, для тебе втіха - обнімашки,
для тебе щастя - мої вчинки, і рідкі, та тобі вірші,
бо ти незвична є для мене, моя маленька ніжна пташка,
яку і досі я не вірю, що у житті своїм зустрів.
Чого одну в житті кохають, але за жінку беруть іншу?
Бо чоловік завжди дитина, йому потрібна доброта,
я покохав тебе так міцно, і кожен день кохаю більше,
тому сплетімо наші пальці під спів кохання солов'я.
7.12.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764705
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2017
У кожної людини мотиви є такі:
робота, щоби жити,
сім'я, щоби радіти,
а в мене ще до всього - писати всім вірші,
колись собі я думав, що це є мої діти.
Але це все даремно. Вірші - це є ніщо,
що з того, що їх пишу?
Що з того, що читають?
Хіба на допомогу мені хтось раз прийшов?
Хтось творчість і цінує, та більшість зневажають.
Хтось каже, що чудовий: пиши.
Пиши!
Пиши?
Писати? Виливати всю душу за озерця?
Навіщо? Що із того? Добився я мети,
та що із цього маю? Ще більший біль у серці!
Чи книги у книгарнях? Чи маю хоч би гріш?
Чи маю хоч нещасну якусь ту нагороду?
Я знищений морально! Уже 500-й вірш,
про що він?
Про кохання?
Державу?
Світ і моду?
Ніхто в літературі! Дев'ятий пишу рік,
а що позаду мене? Друковані моменти?
І це мої малята?
І це мій творчий слід?
Ані їх не обняти, ані за них померти.
То ж дякую роботі, яка хоч хліб дає,
то ж дякую найближчим, з якими день минає.
А та література...
...я б дякував за все,
та все, що в ній засіло, свідомість колихає...
Ще хочу мати сина, а з ним уже й доньку,
тримати ту кровинку й тулити біля себе,
всім серденьком кохати дружиноньку свою,
якій щодня підтримки моєї тільки треба.
Сім'я лише й робота важливі є в житті:
робота, щоби жити,
сім'я, щоби радіти.
Це істина!
На щастя, це вже я зрозумів!
Ніхто без них я в цьому утраченому світі!
28.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757985
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.10.2017
Важко матуся дитятко ростила,
слізно їй було', коли я хворів,
сво'ї розпря'мила б творчості крила,
мала ж дитятко маленьке в житті:
ніжне, незграбне, хворе'ньке і кволе,
тягне ті рученьки мамі увись,
матір серде'нько від розпачі коле,
це хоч згадає дитятко колись?
Мати не спала, мати молилась,
все їй боліло, робила, аж страх...
Тільки лиш Бог піднімав мамі крила,
трішки зникала сльоза' на очах.
Поча'ла сивіти рідненька матуся,
всі кошти віддала, щоб вишку я мав,
щоб трішки хоч був у веселому дусі,
життя своє все ж не дарма витра'чав.
Як же вона своє горе долала?!
Як же їй гірко на серці було',
ледве воно у матусі не стало,
звістка: "У армію хлопчик пішов!"
Довго ті дні у самотності пли'ли,
довго ридала в хатині сама,
але одна лиш чекала, і сильно
вірила в мене матуся моя'.
Скільки із нею про все говорили:
перше кохання, розлука в житті,
метаморфози всім звичного тіла,
мати - порадниця була мені.
Борг мій для мами не є на кредитці,
мамі я винен довічно, бо все ж
в чистій у мами, єдиній сльозинці
більше добра, це й далеко не все...
Я не найкращий є син у матусі,
мамині сльози в щоденній журбі,
але одне лиш старатися мушу,
сльози щоб радості бу'ли її.
18.10.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756322
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 20.10.2017
Семців М. На берегах душевної течії / М. І. Семців. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. – 96 с.
Українська література поповнюється молодими талантами. Так у квітні 2017-го року вийшла дебютна книга молодої української поетеси – Марії Семців «На берегах душевної течії». На той час молодій поетесі не виповнилося навіть 18 років, а вона навчалася на кухаря-кондитера. Таке незвичне поєднання хобі та професії життя. Цікавим фактом є те, що молода поетеса ще за два місяці до написання своєї дебютної книги засвітилася у невеличкому альманасі «Дорогою до істини», де були надруковані виключно вірші на дорослу тематику, а саме про війну.
Умовно книга поділяється на 5 розділів: «Іскри самотності», «Обпечена душа», «Проти течії», «Опале листя», «Паростки кохання». Лише три-чотири місяці було потрібно молодій поетесі, щоби створити збірку. Про її вірші можна сказати так: екзистенційно-неоромантичці верлібри, у яких є роздуми про кохання та розлуку, суспільство. Все це доповнене пейзажами та оригінально оформлено. Присутня також деструкція класичної форми вірша та зосереджена увага на емоцію, яка і творить вірш. Поезія читається як емоційна сповідь, часто у якій авторка аналізує, проходить від першого нещасливого кохання через соціум та морально-етичні проблеми, але в кінці книги вона знаходить свою душевну гармонію. Як на досить молоду поетесу, вона вже багато чого оригінального увела у свою поезію.
Ця книга є своєрідним щоденником накипілого, що поетеса довго у собі виношувала. Її поезія водночас вимагає рими, але із нею уже вірш був би не той:
«Я – противниця кохання!
Через нього – одні страждання.
Не вірю що воно існує,
та інколи сама себе дивую.
Можу тихо закохатися,
а потім цього почуття боятися...
Симпатія,
прив’язаність,
дружба…
Ось така цікава гра,
в яку,
на жаль,
граю я.
Чогось із самотністю не борюся,
адже давно вже їй в полон здалася» [с. 10].
Поетеса на багато різних речей має свою думку:
«На егоїзм не звертай уваги.
Егоїстам лише подавай готову страву.
Користі з них небагато,
не очікуй що від них у тебе в душі буде свято.
Алкоголіків не жалій!
Ти не винен, що він такий.
Мав би голову на плечах,
не вживав би алкоголь через свій страх!
Самогубця жаль?! Та невже?
Твій жаль йому вже не допоможе.
Потрібно було людину за життя жаліти,
А не тепер тут сльози лити.
Хочеш себе вбити?!
Ти думаєш, що всі за тобою будуть нити?
Підніми голову, встань із колін!
Покажи, що цей світ не вартує твоїх сліз!» [с. 13].
Поетеса шукає відповіді на речі, які не може поки зрозуміти:
«Для чого критикуєте ви людей?
У вас самих море брехні і тіней,
за якими давно сховалися,
а тепер чужих критикувати не соромитеся…» [с. 52].
Тонка філософія примушує навіть старшу людину задуматися про різні речі. Марія Семців бачить світ таким, який він є. Вона не пише про чарівні єдинороги з веселками, вона не пише про марні мрії чи пошук нереального кохання, а тільки наводить фарби своїх думок на аркуш, які зразу оживають думкою вірша. Вона малює акварелями світ, який справді втратив свою красу. Вірш «Осінь» примушує задуматися:
«Чому не бачите краси природи?
Хіба не красиві золоті дерева?
Хіба не подобаються червоні заходи сонця?
А ранок пахне казкою осені.
Дощі, болото, холодний вітер – це все потрібно
для того, щоб закохані пари
грілись ранком у теплому ліжку!
Обійми…
Поцілунки…
Кохання…» [с. 58].
Збірка білої поезії Марії Семців «На берегах душевної течії» є пройденим етапом від розлуки з першим коханням, яка крокувала через роздуми про соціальні теми, до пошуку правди: для чого людству у ХХІ столітті війна?
«Бо страшно і важко
на тій проклятій війні» [с. 75].
І скільки б не лунало роздумів у збірці, усе ж у кінці книги стає зрозуміло, що тепер має хто авторку заспокоїти. Слова кохання у цієї поетеси наскільки щирі, що мимовільно з’являється щира посмішка після прочитаного:
«Скажу тобі всі слова кохання:
ти все, що мені потрібно,
ти – моє бажання…
Ти мрія моя, без якої не проживу,
про тебе мрію, тобою живу» [с. 83].
Ця збірка доповнює вечір біля багаття і чашки чаю, або світанок із чашкою кави. Вона проста у написанні, але досить серйозна для розуміння. Молода поетеса Марія Семців майстерно передала те, про що хочеться читати. Вона не грається зі словами чи римою, а незвично будує думку у такому ж вірші. Приємно, що в українській літературі відтепер є така щира особистість.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752403
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2017
Я радію тим, що зараз маю і хто зараз поряд.
Одного разу на уроці я запитав дітей, що для них цінне.
Практично всі відповіли, що багатство, машини, красива (але ніхто не сказав чи здорова) друга половинка.
І все.
А в кінці навіть деякі, втримаюся від нецензурного слова, додали:
- Нафіга мені здалася ваша мова і література? Поїду за кордон, пропаду на кілька років, привезу гроші, створю бізнес і буду крутити бабло. Що, скажете, ваша мова потрібна у житті? Хіба ви щасливі на цій роботі?
Ну що тут відповісти?
Дитина втрачена, дехто полонений в АУЄ та різні неформальні речі.
Дитина росла без батьківського тепла.
Вона раб стереотипів, тому нехай і думає, що за кордоном краще.
Жаль мені її, але поки не нап’єся гіркої води сама, поки не зрозуміє, що була не права.
Надіюся, що стане сил їй вчасно це зрозуміти.
Але найцікавішим було останнє речення: «Хіба ви щасливі на цій роботі?»
А чому ні?
Це нереально крута спеціальність – педагог. Так, вона для мене не вічна, але все ж.
Що я від неї маю:
Високу зарплату? Приємну віддачу? Щирість в очах дітей? Задоволення? Розвиток талантів? Здоров’я? Приємні чутки? Злагоду? – ні.
Але я маю можливість допомогти дітям розвивати їхню творчість, чогось навчити, виховати елементарним речам, дати багаж знань, навчити думати, бути оригінальним, відстоювати свою думку, бути креативним.
Може не всі цього хочуть,
але я маю можливість хоч спробувати.
Так, діти часом нестерпні.
Так, професія жалюгідна у розумінні віддачі.
Так, забагато відповідальності за такі малі гроші.
Так, здоров’я не відновиться.
Так, забирає багато вільного часу.
Але це педагогіка. Це одна із тих професій, де викладач дає те, що не можуть дати батьки.
Якщо дитина не навчилася чогось, коли в ту мить інші навчилися – винні не педагоги, а діти і їхні батьки.
Я пишаюся тим, що зараз маю. Ті крики учнів, наради, педради, збори – дуже дратують,
але варто лише зайти у кабінет,
присісти за робоче місце,
потім встати і написати на дошці дату,
попідливати вазони,
провітрити клас,
і тут цок-цок – дзвінок!
За кілька хвилин до початку уроку заходять учні,
починають дуріти, нервувати, інколи і бісити,
але вони прийшли.
Попереду ще цілий урок нових знань,
вони чогось хочуть знати, для чогось прийшли.
Так, я радію, що зараз маю змогу побути педагогом.
Ця робота не під силу всім, тому цим для мене і особлива…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744523
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.08.2017
Коли дивлюся в твої очі – твої розширені зіниці,
я розумію, що кохаєш, я розумію, що мене,
в ті ніжні очі щиро-щиро всю вічність би свою дивився,
поки ще ангел мою душу в цій оболонці береже.
Ти відчуваєш моє серце, яке схвильовано стукоче?
ти відчуваєш мою щирість, моє тобі земне тепло?
я тільки кінчиками пальців твоє обличчя ледь лоскочу,
і бачу, мов мороз по шкірі твоїй легесенький пройшов.
Зі мною, мила, ти не граєш, бо ти по справжньому кохаєш,
ти пальці наші вмить схрестила і посміхнулася мені,
а я себе в думках питаю, чи це насправді, бо не знаю
чи ти мара, чи лісна мавка? Бо так незвично є мені,
що не обманюєш словами, що не лукавиш ти інтригу,
що не боїшся в переписці оповісти про почуття,
що ти турбуєшся про мене, аж ангел піднімає крила,
ти не фальшива, не програма, яка від дійсності втекла.
Ти є реальна, а не думка меланхолійних, злих мелодій,
я притулю тебе до себе, і в очі скажу про таке:
"Ти бачиш, моє ніжне диво, як птаха тішиться сьогодні?
Вона співає, адже нині такий прекрасний, Божий день.
Вона, мов я, ще на світанку злетілла високо угору,
і сонцю радісно зраділа, воно тепло душі несе,
той ніжний промінь, моя квітко, тебе зігріє, як ніколи,
бо в нього щирість слів небесних, як я обожнюю тебе!"
28.5.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2017
Я ще, мабуть, не до кінця збагнув ту річ, що покохав,
бо серед поля болю й сліз я став радіти вже весні.
Ти наче досить є проста, але цим сяйвом ти жива,
чарівне личко, не в журбі так ніжно світиться мені.
Я закохався, мов дитя, і всі провали із життя
немов забув,
немов закрив,
я відчуваю сяйво див.
Даремні спроби починав, а зараз згадки вже й нема,
усе розвіяли вітри, з'явилось сонечко і ти.
Ти ближче тільки підійди, твій доторк губ такий п'янкий,
нічого кращого нема, бо ти душі моєї храм,
ти доторкнулася руки, ми в ніжнім світі: я і ти,
наш човен вдаль несе ріка, така спокійна і проста…
нам добре двом, тому в човні пливімо мовчки вдаль собі,
пліткарські, злі людські вітри нехай не нищать наші сни,
нас кинуть в критику усі, щоб потопали ми на дні,
але що з того, адже ми самі кохання віднайшли.
Я би усе це описав, але ще слів таких нема,
мій сад душевний збагатів, і так прекрасно у житті…
Ти моє все, моє життя, яке я ніжністю пізнав,
та ще збагнув одне собі:"Кохання любить тишу слів".
24.5.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
Твоє лагідне тепло, твої пристрасні вуста,
біля тебе я сьогодні, мов на небі побував:
гладив радісно волосся, засинала на руках,
відчував тепло і радість, прокидалася весна.
Ти тулилася до мене, я за вушком цілував,
потім щічки,
ти світилась, мліла, навіть без вина,
очі дивом миготіли, блиск в зіницях виростав,
ти дивилася на мене, а я очі закривав.
Твоїх губ тепло гаряче відкривало ніжний світ,
у якому я з тобою йдемо радісно собі,
ти смієшся до знемоги від моїх дотепних слів,
я ж говорю, мов дитина, мови дар кудись подів.
Ти вселилася у душу, а без неї слабну я,
та не прошу повернути, бо душа, мов та зоря,
вона зникне, як не буде в ньому сяйва твоїх днів,
а я так нестерпно хочу бути всім в твоїм житті.
Я вже звик до тебе, квітко, вже і звикла вся душа,
я тебе, моя кохана, все життя таку шукав,
і хоч ти вже моє серце по пелюці не тягни,
будь завжди моїм промінням і прикрась собою сни.
15.5.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2017
коли заходить сонце - він бродить по стежині
незвичного для себе і ніжного тепла,
він згадує ті очі, те личенько вродливе,
так довго він нічого в житті не пам'ятав.
він згадує хвилини, коли вони раділи,
коли її до себе у ласці пригортав,
вона йому коханням пошила ніжні крила,
а він все їй фіалки для радості зривав.
вона йому чудова і радісна, лірична,
вона - це світло сяйва, що сонечком бринить,
йому оце кохання таке, чомусь, незвичне,
мов ніжний запах волі і теплої весни.
в душі літає пташка, в душі безхмарне небо,
мов хвиля тихо треться об змочений пісок,
і трепетно, і мило, нічого вже й не треба,
вона цінніша сонця, це волі є ковток.
він взяв її за руку, схрестивши їхні пальці,
і тихо, крок за кроком, ідуть вони в життя,
а я цю пару знаю, сьогодні її бачив,
поезію кохання для них і написав.
25.4.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734281
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.05.2017
стоїш на краю моря, вмивають ноги хвилі,
ти віриш, що ти вільний, мов хвиля серед хвиль,
тобі на все начхати, ти радісно щасливий,
і прагнеш ти, крізь відчай, край моря досягти.
вдихаєш те повітря, ти відчуваєш запах –
незвичний, дивний запах солених почуттів,
немов тебе те море цілує, і це правда,
та поцілунок дивний, мов сльози на душі.
про море херувими на небі розмовляють,
їм ангели сказали, що були на землі,
і сонце на світанку всім людям сповіщало,
що ті, хто був на морі, весь рай душі відкрив.
ніщо так грішну душу не може загоїти,
як шум, що йде від моря, що треться об пісок,
і хто лише те море не прагнув зрозуміти?...
всю магію не в силі пізнати і Кусто.
спокійні, ніжні хвилі, і небо теж спокійне,
летить у небі чайка – цариця всіх морів,
зрівнятися із морем, щоб відчай запобігти,
це дар, мабуть, із неба, дарований усім.
24.3.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727190
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 04.04.2017
ти дуже щира, наче Мавка, яка із драми Українки,
ти вмієш ніжно покохати, цвісти коханням у очах,
тобі потрібна тепле слово, а не букет померлих квітів,
чарівна посмішка, підтримка, і щирий усміх на вустах.
палкі та щирі обнімання, і сила вічного кохання,
і щоб тулилися серцями, в обнімку грілися теплом,
щодня, лише як прокидаюсь, коли щебече птаха рання,
тебе хотів би цілувати, щоб вирувала в серці кров.
душевний біль знімаєш словом, моральну втому – поцілунком,
цінуєш ніжність та увагу, така привітна лиш мені,
і всі незгоди й негаразди ідуть миттєво за лаштунки,
з тобою хочу тільки жити, ти ніжне сяйво для душі.
одне, кохана, я боюся, якщо кохаєш ти, як Мавка,
і це кохання більше й більше в тобі вирує день за днем,
не загубити цвіт кохання, який душі шукав я ранком,
черствим не стати і байдужим, не йти у слід за Лукашем,
а зберегти твоє кохання, з'єднати з моїм для стосунків,
і щоб у нашій спільній долі займенник був єдиний – "ми",
і ми, мов діти веселились, схрестивши пальці, йшли за руки,
бо ми і так, щоб бути разом, багато вже в житті пройшли…
3.4.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2017
мене ніщо в тобі не бісить, бо ти готова сяйвом гріти.
мене не бісять твої очі, у них дивитись вічно хочу.
мене не бісись як не знаєш, бо ти мене про це питаєш.
мене не бісить твій характер, бо в тобі сотні є талантів.
мене вірші твої не бісять, з них вийшла б непогана пісня.
не бісить голос, темперамент, і час з тобою є не марним.
тупих амбіцій ти не маєш, і це таки доволі гарно.
і неймовірна ти в розмові, така привітна та чудова.
ти вмієш втішити, сприйняти, щось необхідне підібрати,
забрати словом ніжним втому, і не сказати це нікому.
скоріш за все ти моя доля, не йди, будь ласочка, ніколи,
не зраджуй словом і думками, бо це огидно і негарно.
мене в тобі ніщо не бісить, у серці розцвітають квіти,
і ангел піднімає крила, для нас кохання особливе.
ввійди у світ мій, мою душу, щоб ніхто інший не порушив,
промінням своїм зціли рани моя ріднесенька кохана.
31.3.2017
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726658
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2017
Він дивився на місяць – єдине, що йому нагадувало про самотність. Місяць усе знає, усе бачить, але тільки самотні люди можуть відчути увесь смуток того, що що заховано у місяці, і мало хто знає, що і місяць колись мав пару. Невже тільки вовки це пам’ятають, невже тільки вовки це розуміють?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713545
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2017
красивий труп стоїть в гостинній,
вже й розкладається собі,
на ньому дощик безневинний,
гірлянди світяться ясні.
немов опудало зашите,
ось так прикрасили цей труп,
живе давно уже убите,
а люди... люди... не збагнуть...
їм треба радості, забави,
їм треба запаху лісів,
красу здолати кожен прагне,
і прагне миру у житті.
нехай красується в гостинній,
бо ж гості критику дадуть,
а виправдання лицемірні,
але чи хтось, бодай, збагнув,
як він ялинку, наче хвойду,
задля потреби хтивих днів,
одів, роздів, зломив, і гордо
в багаття кинув, і без слів
забув її?
а та красуня,
якій ішов десятий рік,
могла б рости собі, та дуля,
який огидний людський світ...
30.12.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709395
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 30.12.2016
ти бачиш душу деревця?
її ти бачиш, хоч не знаєш,
що йде душа та до кінця,
якщо гілки її ламаєш.
поглянь на дерево собі,
воно живе, хоч і холоне,
і не ростуть гілки вгорі,
коріння глибше все ж заходить.
ось тут і вся тепер краса,
отут вся істинність природи,
зелене плаття вітер вкрав,
і десь розвіяв при нагоді.
душа вже дерева мовчить,
чекає сонечка і пташки,
не буде сонця – згасне мить,
згризуть кору дрібні комашки.
не факт що дятел прилетить,
вони ж трофеї у музеях,
а що як стане раптом мить,
і деревце помре forever...
а вам ще мало тих дерев,
ідуть дошки в асортименті,
убили душу і тепер
ви лісу дали шанс померти.
рубайте все, паліть, трощість,
немов немає перспективи,
та потім Бога не моліть,
щоб дав життєвої вам сили.
21.6.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707480
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.12.2016
ніжний вечір
я і ти,
вітер осінь розганяє,
відблиск осені простий,
тут бракує,
мабуть,
чаю.
тихий вечір каже "ні",
"випий кави – стане легше",
ти сказала: "і мені",
ще й обняла мої плечі.
притулилася умить,
і відчула серця стукіт,
осінь ніжністю бринить,
але нам її не чути.
відчуваю, що ти є,
ніжно,
щиро обнімаєш,
серце швидко-швидко б'є,
і вже навіть пахне чаєм...
..."що не так? А кава де?"...
відкрив очі – темні стіни,
вітер дав нестерпний щем,
це вже паростки осінні...
це не літня мить жаги,
це не твоє літнє личко,
це вже осені сліди,
в серці ще за літом звичка...
15.10.2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=707087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2016
Твої окуляри роблять тебе більше діловою, аніж стильною...
Ти б могла спокійно обійтися без них, але лінзи справді тобі не личать.
А знаєш, твої очі за окулярами такі красиві...
Ти накладаєш на повіки легку туш, а над верхньою вією завжди робиш невеличку стрілку,
після чого твої очі стають просто неперевершеними.
У них глибина усіх твої думок,
душі,
краси...
Це тому ти їх завжди від мене ховала, коли я дивився прямо у них?..
Чи може просто відчувала дискомфорт?..
У всякому разі я хотів у них дивитися,
а коли ти відводила свій погляд я не ображався,
оскільки мав твої фото чіткої якості у своєму телефоні.
На деяких фото ти дивилася на мене і мені було надзвичайно приємно.
А зараз твої нові фото не мною зроблені і точно не для мене...
Відколи я побачив твої очі то зрозумів, що вони повинні завжди гріти ніжним сяйвом,
яке я мав бачити якомога довше.
А так дивитиметься хтось інший, але він так не зможе чаруватися твоїм поглядом, як я,
бо щось сталося не так,
і те сяйво чомусь стало слабкішим.
Я молю Бога щоб твій погляд завжди майорів нерозгаданим сяйвом радості.
Ти справді єдина,в кого мені вдалося побачити те неземне сяйво немов Різдвяної зірки.
Знала б ти, яким усе ж ніжним сяйвом воно затаїлося в моїй душі...
1.2.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706917
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2016
Правда гарне фото? Деталізація якості вражає душу зсередини, примушує її радіти кожною найменшою деталлю.
Але якщо придивитися...
Це ж просто жах!!!
Це невимовний біль природи, її кістяк.
Ви тільки придивіться скільки тут зрізали різні скоробагатьки дерев. І на що пішли ті дерева? На потреби зігрітися взимку українським воякам? Все іде на маєтки наших "непереможних" депутатів, мерів, селишних та сільських війтів, або ще на закордонних можновладців, які потім на лісі заробляють мільйони, які, певна річ, приховані за так званою "тіньовою економікою".
Ви тільки придивіться, люди, що ми робимо!
Нам треба тих дорожезних меблів?
Нам треба тих вирізьблених майстерно столів?
Нам треба двоповерхових маєтків, які будуються все життя, та й те немає на них гарантії через зміну клімату?
В тому і річ, що ні, а ми звикли бачити тільки те, що перед нами є макетом. Вся глибина криється в деталях.
Особисто мені просто нестерпно дивитися на біль, який автор фото майстерно зафіксував для вічності.
Це не мальовничі кичери, панове, це те, що люди так звикли нищити, не задумуючись про наслідки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705898
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016
Дорога до Володимира Івасюка така далека, така загадкова, така, в більшості, прикра… Тут, у мальовничому Львові, його не забули, і це дуже приємно усвідомлювати. На Личаківському кладовищі кудись дивиться молодий композитор удаль, ніби споглядає не за своїми піснями, навіть не за магічною червоною рутою, а кудись дальше, немов виглядаючи своїх батьків, – Михайла та Софію, які разом спочивають на далекій окраїні Руського цвинтаря у Чернівцях, а син у Львові... Далека відстань між батьками та сином... Тоді не було часу думати, де краще поховати сина, та й сам день нагадував більше політичний переворот, маніфест, ніж похорон. Неймовірно важко навіть уявити, що батьки тоді пережили…
А на Шевченківській площі того ж самого Львова, вдячний український рок-гурт «Океан Ельзи» немов встановили символ, який так і возвеличує це славетне місто. Молода статуя задуманого В.Івасюка мимовільно примушує впасти у сентименти, закрити очі та поринути у світ невмирущої мелодії молодого генія, який до останнього творив для прориву української пісні.
Але, мимо всього, далекий Брюховецький ліс, лісництво, ховає у собі душу молодого Івасюка. Туди мало хто наважиться піти, але коли усе ж доходить, то з перших секунд прокрадається до нього страх, атмосфера наболілого, порив відчаю. Протоптана стежина веде у даль, а зламані вказівники навіть примушують засмутитися, адже що-що, але і після смерті композитора хтось намагається не дати шансу дійти до того трагічного місця. Звичайна піскова дорога закінчується, веде до наступного лісу, а там зустрічають людину нові вказівники. Вони менш моторошні, адже обв’язані вишиваними рушниками. Його так і не дошила та, з якою композитор планував за рік до смерті ступити на спільний рушник долі, під супровід ніжних весільних церковних дзвонів…
І ось уже трагічне місце раптової і наглої смерті, а терновий вінок біля хреста немов сколює душу, не дає вільно дихати. Тільки чарівна посмішка усміхненого автора не дозволяє пустити сльозу. Блискавка і час зруйнували те дерево, немов доводячи вислів, що «блискавиці б’ють у найвищі дерева». Чому саме це дерево серед тисячі інших довкола? Чому саме зараз, а не тоді, коли ще не сталося тієї нестерпної події? Ні, навіть лікуючи душевні рани, не міг Івасюк навмисне тут залишити свою душу. Він занадто любив життя, щоб таке зробити. А його кантата… Де ж вона? Чому не дали йому зробити найбільший прорив української пісні, яку досі жоден із українських композиторів так і не зміг зробити? Це місце – своєрідна Голгофа хресної дороги Володимира Івасюка, а той хрест – символ усього життя молодого генія.
Не відпускає Львів після усіх найважчих доріг до Володимира Івасюка…
23.7.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705714
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2016
йому так сильно пощастило,
що неможливо передати,
його кохана дуже мила,
і буде досить ніжна мати.
яке є щирим те кохання...
ну як він міг причарувати
цю ніжну квітку? кожен ранок
цілує, пестить, творить свято.
в обох у них той вік ще юний,
далеко їм до повноліття,
та кожен день його вже будить,
і з ним такі чарівні миті.
ну як же палко та кохає,
радіє усмішці, цілунку,
їм добре разом, часу мало,
та в серці справжній запах рути.
вона не зрадить і думками
одна із тисячі на світі,
якій не треба слави, шарму,
хоча вони ще юні діти.
знайдуть потрібну їм стежину,
відчують в серці щастя силу,
і разом будуть щохвилини,
о, як же йому пощастило...
22.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705262
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2016
як розійшлися вже мости,
(якщо цей міст, на жаль, кохання),
зумій змиритись - відпусти,
не твоє доля це, напевне,
не твоя стежка, а сліди -
поглянь, невже такі важливі?
якщо б любили щиро ви,
були би досі ви щасливі.
у вас був шанс, тепер нема?
та ні, він є, та по-новому
прийшла вже мить ожити вам,
та не кажіть про це нікому.
і все ж закохуйтесь в житті,
хоч майте крихточку надії,
бо хто цього перехотів,
фізично справді вже стріє.
30.10.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705085
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2016