| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
2.12.17
Вчора я прокинулась напів мертва. Нестача сну викликає у тілі слабкість і наче легке оніміння. Якби я таки взяла у Толіка амфетамін, прокинутись було б простіше. Але мене зупиняє те, що я добре знаю, які наслідки мене б тоді чекали – ефект бога згодом закінчився б, і почався б дикий відходняк, який разів у 20 сильніше того, коли мене ламає, плюс супроводжується агресією, депресією, параноєю, а якщо потім знову ж таки не заснути, то все це в рази посилюється аж до нестерпності. Зате на відходняках я писала класні вірші... Проте я довго зловживала наркотиками і зараз у мене болить серце. Якщо його ще й розігнати фєном, то можна одного ранку не прокинутись. Моментами саме цього мені і хотілось. Просто більше не прокинутись.
До слова, на ранок біль не минув, але був уже не таким сильним. Я зібралась і пішла на 22 пижик. Я завжди йду на 22 – його десь купили в Німеччині, списаний, і він є великий і комфортний. Хріновим було те, що через ранкові затори швидше ніж за пів години з Каскаду до центру не доберешся.
В універі усі обговорювали Оксанин виступ. «Боже, чого це сказала вона, а встидно мені?» «Ну але нащо таке дурне говорити? Вона на минулих зустрічах тоже постійно тупила.» Пара почалась і минала неймовірно нудно – то були Міжнародні відносини і світова політика. Гаврилишин монотонним голосом щось бубнів.
- Я вже пів року слухаю про СРСР і комунізм... – незадоволено шептіла Оксана.
- ... чого ми не розгладаємо США і НАТО? – додала я.
Ми продовжували про щось теревенити, а потім я взагалі вийшла на пів пари і сиділа на сходах.
Хоча Ксюха і лицемірна, і туповата моментами, проте ми з нею любили сидіти разом і мацати одна одну за груди. Або за ноги. Або вище. Це була третя дівчина, з якою я переспала. Інші здогадувались про наші двіжухи, і завжди косо на нас споглядали.
Потім була німецька. Вітя прийшов. Шок! Вітя прийшов на пари! Але він був не в моїй підгрупі, тому я поржала з нього і сказала, щоб ішов у компютерний.
Мені подобається вчити німецьку, а ще більше мені подобається викладачка німецької. То була молода дівчина десь до 25 років, яка після закінчення пішла викладати. Вона наче не була якоюсь неймовірною красунею, проте мене вабив її погляд і дупа. Коли вона поверталась до нас спиною і записувала щось на дошці, я втрачала суть заняття – я бачила лише її дупу, і уявляла як би цілувала її в шию і пестила. Іноді вона одягала червону кофтину і чорний чокер на шию – це виглядає мега сексуально, і коли вона так одягнена, всю пару в мене в голові далеко не німецька мова, а скоріше, німецькі порно фільми. Лесбійські. Проте німецьку вчила я добре.
Після німецької ми чекали коли звільниться аудиторія для семінару. Зайшли в аудиторію навпроти. Там продовжилась тема Оксаниного геніального запитання Клімкіну.
В аудиторію, на яку ми чекали, зайшов Гурак. Я стала на дверях і пильно дивилась на нього, намагаючись почути його голос. Говоривши про щось кілька хвилин, він вийшов, і побачив мене. Наші погляди зустрілись. Хоч я і близорука, але завжди бачу коли і як він дивиться на мене. Ми ніколи не могли просто пройти повз – у всякому разі ми проводили одне одного довгим поглядом.
- Добрий день. – звернувся до мене Гурак.
- Добрий день...
Він побачив, що ми в аудиторії навпроти, і зайшов до нас. Я не сходила з дверей. Він зупинився прямо біля мене, але став боком.
- Хто тут учора задавав питання пану Клімкіну?
- Ну, я задавала.
Він повернув голову і стрілив своїми голубими очима на мене.
- Вчора сталася не дуже гарна ситуація, ми обговорювали це на кафедрі, я зайду до вас на парі, нам треба поговорити.
Він вийшов з аудиторії, поки я проводила його поглядом і ловила мить, коли можна було розгледіти його найчіткіше. Чомусь я так неймовірно захоплююсь цим чоловіком, і хоч я розумію, що я скоро одружусь, і він заміжній, мені страшно хочеться хоча б торкнутись його.
Мене завжди сповнює якась ейфорія, коли я його бачу. Я ніби втрачаю контроль і вздовж по хребту відчуваю якесь тепло. Хочеться, щоб і він відчував те саме. Хоча щодо його почуттів, тут треба ще розібрабратися.
- Ооо, Оксані зараз будуть виписувати. – гукнув хтось у аудиторії.
Ми зайшли нарешті у потрібну нам аудиторію. Почалась пара. До нас знову помилково зайшов Вітя. Я вибігла за ним.
- Потіряшка, ти знаєш де в тебе пара? Ви зараз контрольну пишете.
- Да, да, вже знаю...
- Як ти?
- Та нормально...
- Ти шо, обдолбаний?
- Та нє, ти шо гониш...я тверезий. Ну хіба під транками.
- У тебе зіниці на ціле око. У мене тоже могли такі бути – Толік фуку пропонував.
- І шо він?
- Так я ж зморозилась...
За час цієї короткої розмови я не зводила з Віті очей. Я вже так давно не бачила його обличчя. Мало того, що він не ходить в універ, то коли я приходжу до нього на хату, Діма кидає в мене ключами, а Вітя ні на мить не відривається від Доти. Як можна стільки задротити?..
Він надзвичайно милий. У нього дуже симпатичні риси обличчя, і також, як у Гурака, голубі очі. Незважаючи на те, що він натворив минулого року, я продовжую бути емоційно привязаною до нього. В той момент я навіть не думала толком про що ми говорим. Я дивилась на його темно червоні губи і дуже хотіла поцілувати, або хоча б обняти. Але я стрималась – може, йому було б приємно, але хай не думає, що я привязана до нього аж настільки... Хоча йому байдуже. Скоріш за все.
Я повернулась в аудиторію. Буквально за 2 хвилини до нас зайшов Гурак. Я спеціально сіла в першому ряді, щоб моя близорукість не завадила мені любуватися цим прекрасним чоловіком.
- Марина, так говорити не можна. – з повчальною інтонацією сказав Гурак, як вчитель у школі.
- ...вона не Марина, а Оксана. – поправила я.
Мене тішило, що він не памятає її імені. Ще більше мене тішило, що він точно не забуде мого.
- Ваше питання було занадто різким... Ви могли сказати, що рівень обговорбваних питань не відповідає рівню зустрічі... Не всі люди мають змогу бути освіченими... Бути толерантними і добирати слова... Таке в жодному разі не повинно більше повторитися... – Гурак майстерно вишивав словами, виписуючи Оксані моралі. Але робив це так, як уміє лише він – спокійно, мудро, з властивими йому манерами і неймовірно вишуканим мовленням.
В той момент я розтанула в посмішці і звела руки докупи, й голосно зітхнула. «Боже...який чоловік.» Він це побачив, і ненавмисне посміхнувся, не перестаючи виписувати Оксані культурних люлєй.
Після пар я зустрілась з хлопцем, в якого день був не надто хороший. До слова, я майже не спала і біль не вщух – тому мій день був також не суцільним щастям. Я намагалась якось його підтримувати і розраджувати. Останньою каплею стало довге очікування замовлення в ресторані – а ми були дуже голодні. Додому ми їхали без настрою. Особливо він. Всю дорогу харився і бормотів щось собі під ніс, ненавидів усе і усіх.
- Чооорт, ще у магазин їхати...Сукаа... – скиглив він.
- Ти можеш не їхати в магазин.
Але ми таки поїхали. Мовчки. Він купив солодощів і гримнув дверима авто. Доїхали ми все ще мовчки.
Вдома коли він роззувався, то не міг зняти черевика швидко, і це вже його так вибісило, що він захерачив тим черевиком об стіну з усієї злості.
- Що є з тобою? – налякано запитала я. Але він кудись націлено хотів піти. – Стій!
Я міцно обійняла його. Кілька секунд я трималася, але не змогла більше і розплакалась.
- Ти налякав мене... – схлипувала я.
До нього очевидно дійшло, що він зробив. Не прикольне відчуття, коли намагаєшся цілий час відволікти людину від поганого, але в результаті ще й від цього страждаєш.
- Вибач... – тихо мовив він.
Це вже не перша ситуація, коли він з нервів чимось херачить об стінку. Останній раз він розбив пульт, бо той глючив і не переключав канали. Головна відмінність між нами в тому, що я пропускаю все крізь себе і в кінці кінців стараюсь бачити хоч щось хороше, але у складних ситуаціях я зриваюсь. Він – навпаки, у труднощах спокійний і розмірений, а в повсякденній рутині доволі нервовий. Найстрашніше для мене тільки те, що, можливо, одного дня він захерачить об стінкою мною... а раптом?
Мені було дуже зле. Я в сльозах гладила його кота, він пішов мити руки, потім на кухню. Я якось прийшла до себе, і рада була бачити, що після моїх сліз його попустило і він був уже спокійним.
Піднявшись на верх я зразу сходу накурилась. Нарешті мені добре. Нарешті нічого не болить. Нарешті можна просто розслабитись.
Коли я накурена я люблю себе засуджувати. Засуджувати за якісь вчинки чи почуття. Але я думала про Гурака. Якщо я накурена думаю про нього, і не засуджую себе, то видно я дуже сильно люблю цього чоловіка. Я написала йому анонімно, вкотре.
«Завжди дивуюся вашому вмінню говорити про речі такою дібраною лексикою. Це як музика.»
Я знала, що він не відповість, але знала, що він зрозуміє, хто йому написав. Після цього мене накрило якоюсь хвилею емпатії, і я почала писати йому далі.
«Останнім часом ви майже щоночі снитесь мені. Я до нестями вас люб...» - я так і не дописала. Я була дуже обкурена і просто залипла. Коли я роздуплилась, то побачила, що не дописала, і коли зрозуміла що я таке пишу, то швидко стерла.
«Всьо нормально» - подумки сказала про себе.
Але тоді мені збрело в голову написати щось Девіду. Девід це волонтер з США, який вів у нас спецкурс про медіа грамотність. Він не подобається мені як чоловік, але я взяла, і написала йому. «I love you». По мені пробіглись мурашки.
Мені час від часу потрібні якісь дурні вчинки, щоб почуватися живою. Від тоді, як я завязала з амфетаміном (ну і з іншою хімією), мені надто не вистачає якихось емоційних вражень, які я компенсую всебічним фліртом до викладачів. Конкретно до Гурака і німкені. А тепер прийдеться вести інтрижки і з Девідом. Хай буде так – то кінець семестру, все вщухне після канікул. А поки – двіжуєм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763642
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
1.12.17
Сьогодні я вирішила писати. Просто писати, бо давно уже не пишу. З тих пір як я завязала з амфетаміном поезія йде слабо. Я б сказала, взагалі не йде. Іноді в голові виникає якась ідея і римовані рядки, проте далі справа не заходить.
Вчора до нас в універ приїжджав Клімкін. Я якраз вирішила не йти на пари і трохи повалятися в ліжку, але мені написав Толік. «Є трасса і Клімкін». «Трасса»... це звучало спокусливо. З тих пір як я завязала з фєном, мене не покидає бажання таки зірвати свою ремісію і обнюхатися як скотина. Я підірвалася як дурна і почала бігати по квартирі. «Мамо, попрасуй мені штани, я лечу, Клімкін приїхав.» Я зібралась буквально за 15 хвилин, і, нічого навіть не поївши, вилетіла кулею в підїзд.
Коли я з дуру перебігла 4 смуги руху і заскочила в таксі, вже була спокійна – я встигну.
- Ти маєш щось з собою? Якийсь чек? - писала я Толіку в таксі.
- Нє, я буду ділити вдома. - відповів Толян.
- Я поняла.
- Зараз з одним тіпом. – уточнив він.
- Шо за тіп?
- Та нормальний, з Бережан. Го до мене після конференції, я тобі шось вділю і посаджу на пижик.
- Якщо зможу то ок...
Я не знала, чи зможу, і не знала, чи хочу я справді забити на 8 місяців завязки і так просто піти обдолбатися.
Ми нарешті приїхали. 57 гривень на таксі заради якогось Клімкіна. Зустріч обіцяла бути цікавою – купа пресси, представників громадських організацій, якихось місцевих «важливих персон» і так далі. Увесь актовий зал був забитий. Що ж, раз уже міністр закордонних справ забрів до нас, то мені, як міжнароднику, гріх було б усе це пропустити. Але з самого початку щось пішло не так.
Зустріч почав навіть не пан Клімкін, а якісь лєві бізнесмени, які розказували, які вони класні і як в Україні можна замутити крутий бізнес. Все це видавалось якоюсь заздалегідь заготовленою PR кампанією – якісь бізнесмени, якись Клімкін, який мав би прояснити ситуацію на міжнародній арені, і той плів якусь нереальну дічь про те, як у нас все класно і «починайте свою справу на Прикарпатті...»... «Лохина, капуста, морква, яблука.... Індійці готові їх скуповувати....Органіка...».
Я не могла збагнути, коли міністр закордонних справ став експертом в сільському господарстві. Загалом стало ясно, що я дарма сюди так летіла.
Весело було коли Оксана пішла до мікрофону і почала рубати правду-матку – і хоч то було зовсім не по-дипломатичному.
- Може ми перестанемо задавати дурні питання і перейдемо до більш серйозних речей? – на весь актовий зал заявила Ксюха до Клімкіна.
Зал вибухнув сміхом і оплесками, хоча опісля така фразочка вилилась Оксані в неприємності.
Клімкін, як справждій дипломат, говорив «аба всьом і ні а чьом». Його словесний понос остаточно переконав мене у тому, що усі політики в Україні тупі.
В залі був Гурак. Чисто заради того, щоб справити на нього враження, я злизала з інтервю з послом ЄС в Україні питання про транш мікрофінансової допомоги від ЄС, і з тремором і спітнілими руками пішла до мікрофону спілкуватися з паном Клімкіним. Ну, але він робив те що робив – плів нереальну дічь і розказував про перспективи бізнесу в нашому краю. Але говоне було не це – Гурак слухав мене і дивився на мене – ось що важливо.
Після зустрічі всі пішли фоткатись з Клімкіним, а деякі викладачі зайнялись негайним вихованням Оксани. «Ти взагалі ненормальна, таке говорити??? Це не припустимо!»
Найбільша трагедія в тому, що там я загубила шапку, яку подарував мені мій хлопець.
Щастя, що він уже чекав мене на Каскаді. Я миттю рванула на зупинку, і сіла в 48-й пижик. Звінок.
- Ти де? - питає мене Толік.
- Та я.. я поїхала.. іншим разом...
Я була одночасно рада, що уникну прямого контакту з фєнчиком, і не рада – все таки колишніх наркоманів не буває, і якась частина мене завжди цього хотітиме.
Далі я зустрілася з хлопцем. У нього лопнула пружина на колесі – поняття не маю, що то, але він виглядав незадоволено. В цілому ми пішли додому, він розказував щось мені, а я йому.
Мама бігала і показувала мені фотки з зустрічі в інтернеті. «Оце не ти отам в куточку? А це Ігор? А це хто сидить? Ого, Віталік став таким гарним хлопцем...»
Коли мій поїхав, я як завжди випала залипати у інтернеті. Хотіла щось анонімно написати Гураку, але якось не придумала що. Та і анонімно то було лише в інтернеті. Він прекрасно знав, що то я пишу йому час від часу.
Я часто думаю про нього. Він був чоловіком років 40, але дуже красивим, з голубими очима, чіткими рисами обличчя і невеликою лисиною, яка, здавалось, недавно почала зявлятись. Але найбільше у ньому мене вабив його розум – він настільки красиво говорив, такою дібраною лексикою, так уміло поєднував в розмові буденне у наукове, і виражав це зі своїми елегантними манерами, зрідка легко посміхаючись кутиком губ... що просто всі дівчата в групі від нього текли. Але я текла найбільше.
Вітя був онлайн. Один з моїх улюблених однокурсників – тому що теж був дивним відбитим соціофобним нариком, з вічними психологічними проблемами.
- Як ти? – спитала я.
- Нормуль, ти?
- Та норм, сьогодні Толік пропонував фуку. Але мій паца був, і я вирішила, що не варто. Ремісія продовжується, лол.
- В мене до 16 грудня реміс.
- Я знаю. В мене, очевидно, тоже. То шо, коли думаєш універ фіксити? – Вітя був з тих, хто цілими днями сичує вдома і морально убиває себе за небажання вчитися.
- Завтра попробую піти на пари. Again and again...
- Завтра три пари. Але шось я в це не вірю, що ти підеш.
Вітя мовчав. Я продовжувала заліпати в неті і скитатись по квартирі, як мене почало ламати. Я з тих, хто страшно реагує на погоду і магнітні бурі – організм дуріє і мене дуже сильно болять кінцівки. Конкретніше – суглоби. Ця біда у мене років з 7, може 8, може було і раніше, але я не памятаю. За увесь цей час цей біль зміг довести мене до того стану, що я просто хочу суїциднутися в такі моменти. А я щей живу на 8 поверсі. Вийти в вікно і закінчити муки...
- Завтра я обкурюся як тварь.
Але Вітя мовчав.
- Мені погано і тому я вигадую повідомлення... просто, щоб тобі писати.
- Чому погано? – нарешті ожив Вітьок.
- As usual сильно ламає, і щось останні дні зриваюсь на маму... Як вона мене терпить я хз. Мене усе бісить. Сьогодні мені не сподобалась інтонація в її голосі і я тупо накричала на неї...
- Не домахуйся до деталей і не углубляйся. Доволі банально, але думаю це вирішить трабли.
- Я знаю, але мені не виходить.
- Жиза, тільки не думай що, все циклічно.
- Єдине що я можу робити – це цілими днями вчитися, щоб не думати ні про що. А коли я вже тупо не можу вчитись, мене накатує ще більше.
- До сраки банально звучить, але просто роби те, до чого притягує найбільше.
- От. Ось в чому трабл. Я не знаю, що я хочу робити. Цей біль скоро остаточно зведе мене з розуму.
- Хавай транквілізатори. І Корвалтаб.
- У мене від таблеток скоро печінка розвалиться. Я пю дуже багато знеболюючого.
- Пофіг.
- Добраніч. – закінчила я після деякого часу мовчання.
Я продовжила просто зависати в інтернеті. Мене так ламало, що хотілось лізти на стіни. Ібупрофен не було сенсу пити – ітак не поможе. В такі моменти я дуже хочу до Донні – свого кота. Він миттю підняв би мені настрій і ляг на ноги, і було би не так боляче... Це така фігня, яка вибиває з себе, і змушує почуватися дуже кончено.
Я била себе по коліні, щоб заглушити один біль іншим. Написала Тарасу – просто, бо він був онлайн. Тарас не та людина, кому можна пожалітись на погане фізичне та моральне самопочуття, і ми просто обговорювати враження від зустрічі. Отак з болем я заснула десь біля 3 ранку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763641
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2017
помалу помалу вони в божевілля
впадали впадали і ринули в смерть
і різали шиї й чинили насилля
себе підривали тротилом ущерть
калічили тіло калічили душу
шукаючи щастя у венах в голках
летіли у небо палили всю сушу
в падінні назад розбиваючись в крах
навіки каліка навіки вже мертвий
уже не вернути нічого назад
чому людям раптом так хочеться смерті
чому скачуть в прірву усі наугад
і руки у шрамах і серце у ранах
і звичне життя потяг у небуття
напевно скінчиться це пізно чи рано
але не вернути вже згасле життя
[i]світла пам'ять Жені і побільше розуму клятим суїцидникам[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740740
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.07.2017
я прокидаюся у світі психів
й сплю серед чокнутих дикунів
я захлинаюся я ледве дихаю
я загубилась десь поміж снів
на прозаку всі щасливі і завтра
знов новий день нова доза і знов
завтра прокинуся зазнаю втрати
в світі де фен заміняє любов
я прокидаюся в світі насильників
десь з терористами сплю в шалаші
повирубаю усі я рубильники
з'їм ейфоретиків я для душі
в шизофренії щасливі і завтра
знов новий день новий подвиг і знов
сяду у лотос і прошепчу мантри
в світі який поглинає кров
я прокидаюся в світі знецінення
сплю у трущобах десь на барахлі
я захворіла мені треба зцілення
зцілення світу людей і душі
в безладі смерті щасливі і завтра
знов новий день нові сльози і знов
візьму гітару я і почну грати
про світ де фен заміняє любов
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2017
розмиті думки через тіло до болю
вриваються шумно із галасом спішно
вони поглинають мене з головою
вони роз'їдають клітини мізків
стою немов вкопана чарами марами
мене охопило що душить і тліє
засліплює очі пекельними фарами
всередині тіла стражданням рябіє
і болем і болем і знову і знову
нізвідки з'явилось нізвідки прийшло
мені б лише мрію оту кольорову
та вкотре вдаю що мені всеодно
так хочеться тиші і хочеться спати
забути забити в залізобетон
так хочеться зірку рукою впіймати
але у руці є лише телефон
до бою до раю у протистоння
до себе від себе тікати не слід
мистецтво життя може і виживання
мистецтво сприйняти й відкинути світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736083
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2017
весняним загостренням пахнули квіти
усе у повітрі пройнялося болем
коли в одну мить ти не зміг зрозуміти
чому вся душа переповнена горем
німі сподівання і тихі страждання
забуті закриті мов їх не існує
виходять у тихі бездумні питання
а дим сигарет їх усіх компенсує
і втеча від себе лиш марення хворе
ілюзія норми ілюзія щастя
заглянути в себе заглянь же там море
там синії води і хвилі гривасті
на дні причаїлась душа малолітня
налякано дивиться в очі голодні
і все наче в нормі і квіти все квітнуть
і кава гаряча і руки холодні
втопитися важко бо треба ковтати
все море все горе страждання німі
та поки не вип'єш то будеш плекати
весняне загострення в себе на дні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731628
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2017
в божевільному переплетінні
шизофренічно маревних снів
все відбувається наче у фільмі
звуками криками але без слів
дикість пульсує ударами в скроні
біль розриває до м`яса шматків
й лиш параноя є на обороні
в калейдоскопі різних світів
куриво марево зарево й небо
із голови крізь думки і судоми
святе безумство ламає всі ребра
повна нірвана є тільки у комі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730262
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2017
дорогами в ніс розчинившись по тілу
пошта до мозку через язик
добила цим димом істину білу
і вибила з зони до якої так звик
все в миті єдиній розтануло ззовні
ти думав однак все насправді не так
куди тепер діти думки ці безмовні
і захистити свідомість хоч як
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2017
бывает слишком сложно временами
бывает слишком больно аж до жути
я механизм с песочными часами —
песок все дальше отдаляется от сути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710291
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.01.2017
роз'ятрені рани боліли боліли
ми жили в польотах ходити не вміли
навколо дибіли
на шиї насіли
шукали блукали вбивались так сміло
і падали падали падали вниз
і палили собі під ногами ми хмиз
що не день то сюрприз
не дивись тільки вниз
і гартуй свою психіку до нових криз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.12.2016
зламані ребра неприязню й болем
вирване серце зажате в кулак
геть у смітник усі почуття голі
і всім довкола одне слово: fuck
йшли би до біса думки нехороші
йшли би а лізуть у моє життя
як знайти шлях якийсь аби коротший
як знайти шлях якийсь до свого я
смуток шалено курсує по венах
дим сигарет особистий туман
гостра нестача сили у мене
гостра проблема - самообман
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702426
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2016
в розбитій кімнаті розмитих емоцій
заперта наглу́хо розірвана вщент
на рідкісній посмішці поодикокій
стулила губами ментоловий кент
і хочеться випасти з восьмого поверху
отак випадково в свій перший політ
і вмить розлетітись шматочками в сторони
і вмить розлетітися на увесь світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699064
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2016
в контексті сірих асфальтних калюж
зачаїлись солоні й оголені сльози
краплини із мертвих розірваних душ
які за собою приносили грози
у світлі нічних міських ліхтарів
купаються діти незгаданих мрій
і кожен з них вже давно згорів
і кожен з них вже не має надій
між рядками глухонімих віршів
отруйні думки вперемішку з кров'ю
мабуть кожен із них хотів
бути написаним із любов'ю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2016
день за днем я стрічаю сонце
день за днем поринаю в небо
в дзеркалі є портрет але хто це
стиснув зуби й натягує нерви
день за днем я лечу донизу
день за днем розбиваюсь в землю
з головою залізла в кризу
сигарета біфрен і рево
кожен ранок мов перший постріл
кожна ніч це новий кінець світу
а мені б тільки теплу постіль
і на ній вийти на орбіту
кожен нерв скрізь проймає болем
я наповнююсь ним до краю
а мені б лише весла й човен
і на ньому втекти до раю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698276
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2016