| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
Лагідна елегія вранішнього вітру
Ніжно розвівала коси трав`яні.
Поле розступалося з шелестом привітним –
Їхав гарний хлопець на гнідім коні
У село із міста. Ще й нема дороги!
Вимушений їхати через поле й ліс,
Через балку, річку, довгий схил пологий…
Та дарма, бо дівчині подарунки віз.
Раптом чує голос – медвяний і тихий:
“Зупинися, милий, злізь та озирнись”.
Небо спохмурніло, враз здійнявся вихор,
Зняв із хлопця шапку полетівши ввись.
Коник сполошився та побіг хутчіше,
Різко зупинився, та немов закляк –
Перед ним повільно дівка з жита вийшла:
Боса, довгокоса, біла, як мертвяк.
“Чом не зупинився, як тебе просила?
Коником ти топчеш біднії жита!
Тут ніхто не їздить, що ж за чорна сила
Змусила тебе? …Ще й в мої свята!”
Хлопець поклонився та почав розмову:
“Вибачаюсь, панно, що завдав проблем.
Але їду в селище по шляху прямому,
Бо не знаю інших, – й позіхнув з жалем. –
Поважаю вашу я важку роботу,
Бережете поле від негод й людей…”
“І оце ж бо плата за мою турботу? –
З відчаєм приклала руки до грудей. –
Я тобі не хочу завдавати шкоди,
Покажу дорогу, стежку через ліс.
Кінь проїде нею, пройдуть і підводи
але через поле щоб ніхто не ліз!”
Поклонився ще раз хлопець низько, вдячно.
Здибався з русалкою вперше за життя.
Хоч спочатку було йому дещо лячно,
Захотів віддячити їй за напуття
І дістав з торбинки дорогі дарунки.
“Вибирай що хочеш – і воно твоє”.
Дівчина зам’ялася, зчервонілась трохи
І спитала тихо: “А гребінчик є?”
Гребінь дерев’яний хлопець мав при собі
Для невісти куплений, гарний розписний.
І віддав дівчині без жалю й жадоби:
“Я куплю ще інший, ну а світ тісний,
І добро вернеться тим, хто чинить добре…”
“Неспроста зустрілись, бачить лиш мене
Той у кого серце чисте і хоробре.
А поганий просто з страху дремене…”
Й розчинилась в житі дівка білолиця,
Ну а хлопець їхав далі до села
розмірковуючи, чи це все не сниться,
Й як розкаже людям,
що його з русалкою
доленька звела…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2020
Між мною та зоряним небом лише біла стеля
Потворне більмо на червоних мрійливих очах
Мій прихисток, дім, моя мила чудова оселя
Чому ти постійно приходиш в стривожених снах?
У них я тікаю від когось і чогось до тебе
Приходжу в твій двір, хоч йшла в зовсім інші місця
Лягаю на ліжко, дивлюся на стелю, і чортова стеля
Замінює небо....
і цьому немає кінця.
А були часи... Це було так давно і неправда
Так радісно й вільно жила я у твоїх стінах
Та час все міняє - провільно але неухильно
Повернення в місце дитинства навіює страх
Боюсь засинати сама і дивлюся в нікуди
У темряву стелі і стін, і підлоги, й моєї душі
Так важко копатись в собі, і в хвилини облуди
Мені не поможе ніщо,... тільки вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2019
Шууум
Жорсткість, жадність, жорстокість
Задуха в метро
Так тісно, так тоскно, тривожно
На серці було
Души мене, сип мене пилом між сірих долонь
Я бруд, я нікчемність, ніщо
А ти - місто герой
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852051
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 20.10.2019
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде...
Цілуй її серед садів з п'янким вишневим цвітом.
Налились щоки багрянцем, як спілі вишні літом.
Солодкий яблунь аромат вкриває ніжне тіло,
Тремтить від дотиків твоїх цнотлива шкіра біла.
В цю теплу ніч ти розпалив її гріхів багаття,
І заквітчалося вогнем тонке зелене плаття,
І синтетично мерехтить твій світлячок у серці,
У світлі місяця блищать роси прозорі скельця.
Квітки невинно шелестять в палких обіймах вітру.
Блакитний тон її очей впиши в свою палітру.
Гарячим подихом зігрій м'які гладкі долоні,
Вона тепер лише твоя, а ти в її полоні.
Цілуй її серед садів
допоки прийде ранок
Спаде на землю із дерев
туману снів серпанок.
.......
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
Цілуй, цілуй, цілуй її -
Знов молодість не буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796539
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2018
"Найкращі митці - це люди з язичницькою душею: в них безмежна фантазія." Ця цитата автора Systematic Age надихнула мене на написання вірша. Він вийшов трошки не таким, як я хотіла. І насправді він не про дитинство, а про те, що я відчувала тоді, і відчуваю зараз...
Колись давно була мала - сама гуляла на городі
Посеред трав, плодів, дерев, віддавши всю себе природі.
Зривала квіти удворі, робила з них вінки й букети.
Моя душа цвіла сама! Десь так й формуються поети.
Любила більш за всіх весну, ту юну панну теплокрилу.
Вона - життя, вона дає усьому пробудитись силу.
А ніжні пахощі бузку з дитинства ще живуть у серці,
Поки у мені є весна, я не боюся зовсім смерті.
Любила поле запашне, збирала маки і волошки.
Іще хвилиночку, ще трошки,
Й русалки вийшли би до мене,
Забрали би мене з собою, додому, в жито ще зелене.
А в серпні зранку рано-рано любила по гриби ходити.
Лише у лісі твої думки всі тиша може оживити.
Гриби терплячим відкривають чарівні духи лісовії .
Вони живуть під листям й мохом, і розуміють мої мрії.
Все, що було колись зі мною, і зараз тут, у мені квітне.
Щось трошки дике і казкове, але красиве і привітне.
Пелюстками з моїх півоній дитинство проклада дорогу,
Навіює і спогади, і ностальгію, і тривогу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710298
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 05.01.2017
Вона тікала вранці із дому,
Вона пускала осінь у душу
І думала, що все по-дурному
У світі, де занедбані душі.
Збирала жовте листя в букети,
Вдихала гіркоту того диму,
Сушила і складала в конверти.
Вона дуже осінь любила...
Піти б кудись далеко й забутись,
У лісі восени загубитись,
Вона давно не хоче тут бути,
А їй би в снах розчинитись.
Сиділа вранці в кухні за чаєм,
Думками десь далеко у горах,
А губи шепотіли: "Скучаю".
І сльози стікали у море.
Більш не вертайся додому,
Ти там самотня, мила.
Йди далі, забувши втому,
Самотність тебе згубила.
Більш не вертайся додому,
Шукай все нові дороги.
Буває, важко самому,
Та йди, поки носять ноги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709950
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.01.2017
Надворі розштурхував заспаних метеликів теплий серпневий ранок. Вони прокидалися, ліниво ворушили вусиками, і розправляли крильця, підставляючи їх сонечку. Сонце дбайливо висушувало кожну краплинку роси, обнімаючи промінням кожну комашку, кожну травинку, кожну квітку.
Соня прокинулась від того, що сонячний промінець лоскотав їй обличчя. Дівчина встала, одяглася і пішла готувати сніданок. Сьогодні вона іде в ліс з подругою Лізою. Дівчата хочуть позбирати ягід, а Ліза обіцяла показати, де росте багато малини.
Соня жувала яєшню і вдумливо розглядала візерунок на скатертині. Дівчина роздумувала над тим, що б міг означати її сон. Їй наснилося, що вона стоїть в одній сукні посеред лісу, боса, з розпущеним волоссям, без хустки. Все було б нічого, якби не та обставина, що була зима, а ліс був зовсім незнайомим: величезні ялинки здіймалися на десятки метрів вгору, неначе підпирали собою небо. Соня не могла ніяк зрозуміти, чому ж їй посеред літа, коли навколо так добре і тепло, наснився якийсь моторошний зимовий ліс. Вона колись чула від подруги, що людям сниться або те, чого вони бажають, або те, чого бояться. От Соня, певно, боїться опинитися в зимовому лісі...
Через півгодини подруги вже збирали під лісом суниці. Тут, в тіні дерев, трава ще була зарошеною. Вологі ягідки червоніли з-під листочків, неначе бусинки, розсипані в траві. Соня зібрала їх цілу жменю, і поклала до рота. Від задоволення вона заплющила очі. Це були перші суниці, які вона скуштувала цього року.
Трошки згодом язички сонячного проміння доповзли і до суничної галявини. В траві дзюрчали коники, а в повітрі гуділи ґедзі. Дівчата зайшли до лісу, і одразу приємна прохолода овіяла їх. Тут пахло вологою, шишками та хвоєю. Соня підняла голову і подивилась на верхівки дерев. Вони розмірено погойдувалися на фоні блакитно-літнього неба.
Дівчата йшли мовчки. Ліс говорив шелестом дерев, криками пташок, скрипом старих дубів та беріз. Інколи під ногами однієї з подружок тріскалась поламана гілочка, чи суха шишка. Нарешті Соня і Ліза дійшли до заростей малини. Вони поставили на землю відерця з суницями, і радісно підбігли до кущиків, густо всіяних рожевими запашними сережками ягідок. Соня зривала малину, і та одразу зникла у неї в роті, а Ліза спочатку набирала повну жменю ягід, а потім з'їдала їх. Зрештою, обоє наїлися, і взяли до рук відерця. Малині не було кінця і краю.
Коли відерце Соні було вже вщент наповнене ягодами, вона підняла голову, і зрозуміла, що не бачить Лізи. Дівчина покричала, але ніхто не обізвався. Тоді Соня вирішила йти вздовж чагарника назад, до місця, звідки вони з подругою починали збір малини. Але і там нікого не було, і знову ніхто не обізвався на крики. На щастя, в дівчини був з собою телефон, вона почала його розблоковувати, аж раптом почула за спиною: "Зажди, не дзвони, будь ласка". Соня здригнулася, і, обернувшись, заклякла: навколо лежав сніг, а ліс був якимось незнайомим, величезні ялинки здіймалися на десятки метрів вгору, неначе підпирали собою небо. "Мій сон...", - промайнуло в голові. Дівчина поглянула на екран телефону - зв'язку не було. Гарячі сльози покотилися по рожевим замерзаючим щокам - Соня заплакала, бо не знала, як і де опинилась, їй було так страшно, як ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709946
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2017
Сніг вкриває заспані гори,
Ялинки мляво обтрушують віти
Під вітром.
Сніг вкриває дахи будинків,
Будинки дихають сірим димом,
Гріють повітря.
Сніг хрустить під моїми ногами,
Хрустить, немов пластівці вівсяні
Білі.
Сніг...
Сніг прилипає до щік і тане,
А я ловлю язиком сніжинки,
Вони ж потрапляють в очі і носа,
І я сама - велика крижинка.
Розсиплюсь на сніг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709735
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.01.2017
Буває, їдеш кудись автобусом, їдеш, дивишся у віконце, спостерігаєш за тим, як повз тебе пропливають будинки, дерева, поля, річки... Час потрошку спливає, він, подібно до річкової води, ніколи не зупиняється.
Річка постійно змінюється, то стає тонкою і стрімкою, як стрічечка, то розтікається дзеркалом озера. Так само і людина: буває, її життя протікає розмірено, неквапом, а буває, що вона крутиться, як білка в колесі, щоб все встигнути. В річку приходять люди, а потім ідуть з неї, або не йдуть. Можливо, вони помирають, а може навпаки, стають частиною річки? Їх забирають в свої вічні обійми русалки. Хай там як, це ще одна аналогія між людиною і водою. І таких паралелей можна провести ще нескінченно багато насправді.
Буває, дві споріднені душі зустрічаються і стають одним цілим. Тоді дві річки зливаються в одну, їхні шляхи стають одним, вода їхня змішується. Це не обов'язково мають бути закохані, просто однодумці. Погодьтеся, разом простіше долати життєві труднощі, боротися за якусь спільну ідею. А велика річка швидше знайде собі дорогу до океану.
Океан - це суміш всіх доль. Величезний синтез ідей, переконань, поглядів, досягнень. Будь яка велика річка тече в море, а моря утворюють океан. Так само, як річка спочатку зароджується струмочком, вбирає в себе все більше і більше води, росте, впадає в іншу річку, а потім в море, так і люди: народжується, розвивається, шукає однодумців, творить, а потім, після смерті, лишається в пам'яті інших людей. Деякі річки пересихають, замулюються, так і не потрапивши до океану...
Хмари - це думки, дії, розмови. Вони переносять від річки до річки і до моря крапельки води, частинки сутності річок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709710
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2017
Сонце потроху підсовується до обрію, невблаганно розтягуючи тіні, так, що дорога вже повністю вкрилась прохолодою від дерев, що ростуть вздовж неї. Самі дерева вже потемніли, зробившись більш похмурими. Лише їх верхівки ще осяваються промінням, наче світяться зелено-золотавим відтінком. Автобус доїхав до перехрестя, лісосмуга вздовж шосе поріділа, і асфальт вкрився світлими смугами. Краса краєвидів надихнула її на роздуми.
Осінь асоціюється у нас із жовтим листям, яблуками та збором урожаю. Але для неї осінь - це незабутнє поєднання тепла, світла, затишку, просякнуте гірким димом від вогнищ. Вона обожнює такі теплі дні, як сьогодні, коли можна сповна насолодитися тією осінньою палітрою кольорів, запахів, звуків. Яка ж казкова ця пора! А яке різномаїття барв: сіра з чорними плямами дорога, ніжно-блакитне небо, неначе невагома хустинка, що огортає Землю, білі, сіроблакитні хмарки, мов шматочки вати, застигли високо вгорі. Сіро-жовта трава вздовж дороги змінюється вже по-осінньому зеленою, такою, що озимина, що проросла на полі вздовж дороги, здається непридньою, занадто яскравою. А дерева - то справжні осінні палітри, на яких природа змішує зелені, жовті, червоні, сірі і коричневі фарби, а в результаті утворюються найрізноманітніші відтінки та поєднання. Вона заплющила очі і задрімала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695502
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2016
Волосся пахне сухою травою,
Вдихаю гіркоту твого диму, осінь.
Стікає тепло і проміння корою.
Душа ще трохи світла просить.
Листя жовтіє і падає в воду,
В прозорий кришталь - відображення неба.
Дерева міняють свою дивну вроду.
Душі ще краплиночку світла треба.
Ліси загортають в суху ковдру моху,
Тут запах грибів, вологи і листя.
Ми вийшли неначе із душного льоху,
У лісі ми дихаєм, тут ми знайшлися...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695501
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.10.2016
Молю тебе, лишись зі мною,
І до світанку ми розтанем,
Розчинимось в повітрі соннім
Полетимо аж ген за хмари .
В тобі я потонути можу,
Ну і нехай, ти - тепле море.
Гарячу душу в тіло вложу,
Думки мої тепер прозорі.
З тобою хочу там, де темно
Шукати світло в кожній миті,
І загубитися у лісі,
І заховатися у листі.
Осінні чари нас покличуть
В холодне поле серед ночі,
Туман густий закута душу.
Повітря дихає, лоскоче.
Веди мене в тумани поля,
Пали мене в обіймах ревних,
Ховай мене від світу всього,
Владарю струн моїх душевних.
На озеро перед світанком
Підемо по воді ходити,
Купатися у темних водах,
Русалок на зорі будити.
А коли роси спалить сонце,
Ніхто нас більше не побачить.
Не буде ні тебе, ні мене...
Десь-інде разом будем, значить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016
Той дикий ліс, що я у ньому,
Мене ніколи не злякає.
Я тут своя, тут все знайоме,
Він захистить мене, сховає.
Я ляжу тут, на ковдру з листя,
Укриюсь пледом теплим з моху,
Мої всі мрії тут знайшлися,
Стаю я деревом потроху.
Моя рідня – дерева й трави,
Той запах душу колисає.
Шукай мене, питай, як справи,
Тут все між нами воскресає.
Ходи зі мною в хащі темні,
Цілуй мене, цілуй усюди.
І всі бажання потаємні
Утілюй, ми ж з тобою люди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2016
Якось зустріла справжню Людину посеред людей,
Людину, що творить світи, де затишно жити.
Ти - моє натхнення, сховище вдалих ідей,
Єдиний, хто здатен скалічену душу зцілити.
Серце гаряче без тебе плаче,
Сполохано б'ється, як в клітці синичка.
Без кисню погано, без тебе - ще гірше.
Мій ангел, ти - моя шкідлива звичка.
Навіть якщо цей світ упаде і розіб'ється вщент,
Навіть якщо буде темно, холодно, будемо голі й голодні,
Буде надія, допоки ти поруч зі мною іще -
Разом ми точно не змерзнемо в дні ці холодні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2016
Дощ ллє і ллє, неначе небо плаче безупинно
І сльози ті течуть вмиваючи заасфальтовані дороги
Деревам шепче вітер колискові, роздягаючи невинних
Скидає їхні листя до людей під ноги
А люди як комахи у думках своїх дурних зариті
Все метушаться, ігноруючи свою мізерність
Хоч холод ззовні, душі їх, а не тіла, закриті
Вони занурені вже зовсім у бридку буденність
За тим усім, що нібито для них важливо
Вже навіть розучились бачити красу природи
У них в серцях давно вже сипле чорна злива
Вони ж-бо нарікають на погоду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694855
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.10.2016
У темряви немає звуків, запахів і тіней.
І темрява сама – густа тягуча маса.
Вона повзе підлогою, по стелі і по стінах,
Вбирає в себе світло, й до тепла теж ласа.
Холодний морок цегляного старого будинку
Так манить сирістю і холодом до себе.
Коли надворі жарко, хоч на хвильку
Ти прагнеш прохолоди, та не треба.
Не треба, не заходь до того дому.
Там темрява і час, і простір поглинає.
Ти маєш подолати свою втому,
Лише не йди туди, тебе благаю.
І як би тобі важко, жарко не було,
Відмовся від легкої, але злої прохолоди.
Залиш у себе все своє тепло
І не давай ти темряві в тобі нагоди
залізти в душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2016
Десна тече в крові у мене,
Її зелені береги
Лозами верб сплелись у вени.
В мені пейзаж її краси.
Рибини - мої лейкоцити,
Хвостами б'ють дзеркальну гладь,
Ростуть і множаться. І жити
Моя мета, і згинуть їм не дать.
Пташки у небі пролітають,
Я бачу кожну з них в собі.
Свободу їхню віддзеркалить
Я можу, і частину розчинити у воді.
В мені купаються хатини,
Змиваючи увесь той бруд,
Який чи люди, чи тварини
Несуть в думках мені на суд.
Лише одна проблема - люди,
Скидають в кров мою сміття.
Якщо так і надалі буде -
Помру, піду у небуття.
Або ж перетворюсь в болото,
Топитиму красу усюди -
Смердюча і брудна гидота,
Втечуть від мене звірі й люди.
Або коли сніги розтануть,
Прийду у гості до бандитів,
Родючі землі мулом стануть,
Від мене ніде буде дітись,
І прибере все зайве вітер...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694780
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2016
Ну розкажи мені, мій милий,
Куди б ми разом полетіли,
Якби ми мали білі крила,
Якби уміли ми літать.
Можливо в небо б загорнулись
І заховались би від світу.
Ми були б завжди там, де літо,
Якби уміли ми літать.
Ну розкажи мені, мій милий,
Сади де квітнуть білим цвітом,
Хто буде моїм цілим світом
Коли ми зможемо літать.
Хто мені крила подарує?
Я знаю, й вірю я у тебе,
У моє сонце, моє небо.
Коли ж ми зможемо літать?
Ну розкажи мені, мій милий,
Про те, що завжди разом будем.
Ми тишу, спокій, світло любим.
Ми точно навчимось літать...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694623
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2016
Буває, так сумно там бути, де люди.
Та гірше на самоті.
І дивні ці звуки. і тіні повсюди,
І шепіт десь в темноті.
Можливо я хвора, чи божевільна,
Та правду я маю свою.
Усе, про що думаю, все, про що мрію
Я просто безмежно люблю.
Можливо не всі мене розуміють,
А я і не мрію про це.
Ті, що мають віру – ті точно зуміють
Здолати погане усе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016
Людині потрібна людина
Щоб разом світом іти.
Для кожного дуже важливо
Потрібну людину знайти.
Я хочу із кимось разом
Дахами ночі гулять,
Зірки збирать-рахувати,
Мріями дихать, мріями спать.
Я хочу із кимось разом
Туди, де тече вода.
Тишу чарівну слухать,
Спокій думками рухать.
І часу повільна хода...
І хочу я дихати лісом,
Хвою вологу вдихать,
Листя збирать-рахувати,
Мріями дихать, мріями спать.
Я хочу із кимось разом
Туди, де безкраї поля.
В траві зеленій тонути,
Жити - не просто бути.
І квітами пахне земля...
Людині потрібна людина
Щоб радість життя розділить.
І як же без тої людини
Можна якось радіть?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694031
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016