| Сторінки (1/19): | « | 1 | » |
Старого гарту, був батько мій.
Ще той козак!
Старих часів.
Багато знав, читав.
І від людей повагу мав.
Свій рідний край любив,
І дбав про нас.
Горілку пив і сало їв.
Був справжній українець!
Рідне село своє любив,
Де йому, завжди пахло голубцями.
І на ставок любив ходити
З фаткою на рибу.
Він вміло завжди жартував,
І ми разом сміялись гучно!
А як,...
Він гарно з мамою співав,
Які вони були, вродливі в парі!
Він був, привітним, щедрим,
З ним часто радилися люди.
І у допомозі, нікому він не відмовляв
Завжди усім допомагав,
Тому, багато друзів мав.
Він був людина принципова
Своїх правил!
Він був військовим.
Тому порядок, чистота,
Були для нього, звичайні речі.
Був час,...
Коли на нього ми чекали,
Три довгі роки...
Ми жили з мамою тоді, самі.
Він був тоді, на тій війні,
Яка була нікому не потрібна...
Інтернаціональний незрозумілий борг,
Так говорили всім тоді.
Він бачив смерть і голод,
Загиблих хлопців молодих.
...я пам'ятаю, як наша мама
Читала нам листи від нього.
А ми,... були тоді малі,
І до кінця не розуміли,
Які важкі для неї
Були роки без нього.
Ми жили в мирі,
І нам нічого, тоді не бракувало,
Крім того,
Що довгий час,
Не було батька біля нас.
Пройшли роки і він вернувся,
Але не той вже як колись.
І та війна,...
Залишила свій слід
В його душі назавжди.
І страшні спогади не залишали
Вже ніколи його пам'ять.
І щось, зламалося тоді.
І він губив себе,
І майже божеволів!
Він намагався зупинитись!
І розпочати життя з початку.
Він розумів, що робить зле...
Але себе опанувати,
Він вже не міг...
Важкі, були роки його життя останні...
Для нього, і для нас.
Хотів служити Богу на землі,
Співати в церкві.
Писав листа до Бога,
Шукав спасіння і спокій на землі!
Та не знайшов...
Полинув в небо,
Ще досить молодим,
Служити Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754894
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2017
Останній березневий ранок
Для талої крижини
Навічно закрив браму
І твого життя.
І ти коханий мій..
Цей світ земний покинув.
Полинув назавжди в вічність,
На небо у святі місця.
Як буревій ввірвалась
Лиха звістка.
Здавалося,
Що перестала дихати і я...
І злива сліз глуха,
Мені сліпила очі
Безсилля рвало живцем душу на шматки.
Весь світ тоді!
Тьмянів в очах моїх.
І наше, прожите життя...
Стікало по вікні дощем холодним.
Так жалісно...
Полум'яніла свічка на столі...
І запах ладану, ще довго панував у хаті.
І ця нестерпна...
Вечірня тиша навкруги до болю!
Я відчувала порожнечу, безпорадність,
Вогненну рану на душі!
До божевілля!...
Я сподівалась на жахливий сон,
З тяжкою втратою змиритися не хотіла я.
...Але не було вороття...
Нам пам'яті печаль не дасть тебе забути.
Не в силах нам змінити світ
Так завжди буде.
Там де початок є...буде й кінець.
Хай світлий шлях у вічність,
Простить, притулить твою душу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731783
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 04.05.2017
Я маю скарб.
Що дорожчий за все золото на світі.
Я маю донечку.
Найкращу, наймилішу.
Вона в думках моїх
І в день і ніч.
Я так люблю свою дитину!
Якщо б могла їй притулила сонце!
Для нею на небі,
Позбирала всі зірки.
Нам наші діти...
Як схід сонця вранці,
Яке зростає в новий день.
Вони для нас батьків,
Як квіти,
Коли милуєшся радіють очі.
І голос їх для нас,
Струмок джерельної води.
Коли їм добре...
Нам добре двічі.
Коли їм зле,
Ми плачемо за двох.
Для нас батьків важливо!
Щоб наші діти,
В житті як менше знали
Смутку і біди.
Щоб жили під блакитним мирним небом.
І сонце ясно їм світило,
Як путівник завжди!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695878
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2016
Я бабку з дідом, так часто згадую.
Мені бракує дуже їх.
Я саме більше пам'ятаю.
Онука перша, я була у них.
Коли було мене три роки,
Ми жили в Києві тоді.
В столиці, на Батиєвій горі.
Коли, якийсь професор сказав батькам моїм:
- На море її треба везти!...
Що тільки там, можливо...
Одужати у мене є можливість...
Але, ми ще почули,
Думку лікарів своїх,
Тутешніх, рідних... бабку і діда.
І після їхньої розмови.
Ми з батьком...
Вирушали в подорож на море.
На безцінне море на землі.
І ми поїхали в рідне село,
Де вже на мене там чекали.
І бабка з дідом,
Відразу, в обійми прийняли свої.
І розпочали... мене виходжувати...
По своєму, по сільському.
То свіжим молоком пряженим,
Чи сиром смачним, тепленьким,
Ось тільки відігрітим.
То яблучко, то грушку, чи сливу,
Ось тільки зірвану в садку.
Усе тоді...мені було призначено,
Найкраще, найсмачніше.
Тільки одне, тоді я не хотіла їсти,
Це свіжі яйця...
Які завжди, збирали в вечорі разом.
І ось тоді...
Щоби мене заставить випите,
Бодай одне яєчко...
Мій дід мені,
Руками і ногами плескав!
І було смішно так, і весело тоді!
...Безкрайнім було щастя їх,
Коли нарешті...яйце я випивала.
А ще...
Ми з бабкою,
Весь час були надворі.
Разом худобу виганяли в поле,
Гусей пасли біля городу на межі,
Ходили разом по кропиву.
І бабка, дозволяла босоніж стрибати по траві...
Яка то була благодать,
Роззутими ногами землю відчувати.
А вечорами з дідом ,
Біля коней сиділи довго,
І чувши як кінь жує овес,
Дивилися на поле...
На небокрай коли сідало сонце,
І теплий вечір, як вечірня казка...
Заколисував мене, в міцний сон...
Ось так, я з ними лікувалась.
Вони були мені,
Найкращі лікарі!
Таке чарівне сільське повітря,
Турбота щира рідних бабки і діда,
Мене поставили на ноги.
І я одужала мерщій.
Для мене, місце це в селі,
Святиня із святинь!
Там де любов,
Турбота близьких тобі людей,
Безмежна відданість.
Нагадує про рай у Бога...
Тому що Бог!
Це є любов без меж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695120
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.10.2016
Милуюся рівнинами розлогими,
Землі моєї...
Моєї України.
Сама майстриня Божа ткала,
Усі поля, долини, полонини,
Як килим рукотворний,
Ретельно вишивала.
Барвистими, шовковими нитками.
Вони безмежні,
Як моря і океани.
Люблю дивитися...
На поля її пшеничні.
Коли, з колоссям вітер грає.
Неначе коси ніжно заплітає,
І пестить як мале дитя.
Люблю...
Ходити босоніж, по полю,
По теплій ґрунтовій дорозі, узбіччям,
Там де ростуть ромашки і червоний мак,
Де поле пахне, покосом свіжим,
І де волошки синьоокі,
Грайливо із пшениці виглядають,
Неначе, в хованки з тобою грають,
І кличуть за собою в диво світ.
Люблю я слухати, пташиний щебет,
Там у житі, коли вони гніздечка в'ють.
І споглядати на земну красу
Квітучих соняшникових полів,
Коли вони як в казці,
За сонцем повертаються усі разом.
...Іти і дихати повітрям свіжим і духмяним,
Коли південний вітер,
Тебе приємно обвіває,
Він завжди в супроводі поруч,
Нагадує тобі...що тут господар він.
Люблю дивитися...
У вечорі на небокрай,
Коли сідає сонце,
Коли моя земля готується до сну...
І на поля широкі,
Впаде дрімота і спокій.
І тільки вітер,
Навкруги іще гуляє,
Неначе зачиняє останні двері дня,
А потім, сам в падає в сон...
І настає, вечірня тиша...
І ось тоді,
Рівнина навкруги,
Під сяйвом ночі засинає...
В цей час зітхне земля,
Від пройденого дня,
Залишивши в повітрі теплий подих...
Який ще довго у повітрі в'ється.
І тільки зорі як ліхтарі,
Будуть світити тобі люб'язно цілу ніч,
І наглядати за тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694229
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2016
Посивіло небо.
Зажурилось літо.
Сонце помірковано,
Вже на землю світить.
Минула тепла пора.
Нам про це нагадує,
Бабине літо,
Що в повітрі пролітає.
Воно, як листоноша сповіщає,
Що вже прийшла пора.
І літо поспішає,
У вирій з журавлями відлітати.
Туман... на землю впав,
Вуаллю білою.
Зачарував долини навкруги,
І обгорнув усе довкола,
В магічну тишу...
В ранковій прохолоді,
Іще земля дрімає...
І чути де не-де,
Пташиний спів,
І ланцюгове гавкання собак в селі.
На річці... ген-ген,
Доноситься відлунням...
Плеск весел на воді.
То мабуть...
До дому з виловом,
Вертаються рибалки.
І все ще...тихо навкруги,
Панує спокій і тиша...
І ось зійшла зоря...
І тінь прокинулась.
І розпочався день,
І ранок звеселів в осінніх барвах.
.... тендітна павутинка у повітрі в'ється,
Це на погожу днину,
Ще на теплі дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016
Улюблене є місце на землі
У кожного із нас.
Там, де пройшло дитинство,
Де народились ми.
Це місце особливе,
І найдорожче на землі.
Тому що там...
Народились і мої батьки,
І моя дитина,
І пращури там жили.
Це рідне є село
Велика-Стратієвка, що на Поділлі.
Тут за старі часи,
Були бої великі.
Немало люду полягло.
Тому, так зветься це село.
Велике, гарне, затишне село.
Там річка і ставок великий є,
І Дудів* яр, як гай широкий.
А поруч... через поле,
Байдаків* яр,
Там де смачна гордовина росте.
Були свої Карпати*,
По яким...
Гуртом ми весело з'їжджали вниз на капцях,
І підіймалися на карачки в гору.
Коли в яру, пасли худобу за селом.
Так було весело разом!
І були здерті руки, ноги,
І повні капці набрані землі.
Але ніхто, на це увагу не звертав,
Бо дітьми вільними росли,
Призначенні собі самі.
Там бузини кущі росли великі,
Страшні... пахучі.
В яких водилися чорти.
Так, нам тоді дорослі говорили,
Коли хотіли налякати нас.
Так весело було тоді!
І в дурня грали,
Хто програє...
Повинен був, худобу завертати.
А в нас тоді в селі...
В подвір'ї в кожного,
Корів було немало...
Як і дітей багато.
А іноді до нас,
На Кучерову* гору,
З долини* приганяли худо́бу, інші діти.
І нас тоді, у двічі було більше!
І ось тоді...
Вирішували всі разом,
Куди корів нам краще гнати.
Чи на Топило* гнати пасти,
Де є гриби, і стиглі ягоди шипшини.
Або на Шлях* іти,
Де череху* було багато.
А може,
Ми до Будки* поженемо,
Щоб не далеко...
А краще в лісосмугу!
Там після дощу,
Мушійка* виросла по пояс.
І буде, що худобі пасти.
І ось коли...
Ми вже були на місці,
Коли паслась худоба,
А ми в той час...
Що, ми там тільки не робили...
І по деревам високим лазили,
І в нори лисячі заглядали,
І в ладі ми на полі грали,
Чи в хованки у кукурудзі.
По скирті лазили високій,
Ось тільки складеній в жнива.
І волі... нам було до волі...
Якщо хотіли їсти ми,
У кожного щось було з дому взято,
Чи пряник, або пиріжок,
Чи яблуко, чи грушка.
Завжди, щось бабка клала,
В торбу нам на поле.
І дідову стару з війни баклажку,
Ніколи не забувала...
Вода, завжди кринична,
В ній свіжою була.
А ще... ми терли у долонях,
Пшениці стиглі колоски,
А потім, її зернятка їли.
Які ж вони були смачні!
Тодішня жвачка.
Земля тоді нас годувала.
Поля були багаті на врожай...
До дому кукурудзу молоду ламали в торбу,
І соняшники стиглі, і молодий горох ми рвали,
...Вірніше... крали...
Один за одного переживали, наглядали,
Щоб охоронник не зловив.
Ми були дітьми і бешкетували.
А скільки раз...
Ми змоклі під дощем,
Сховавшись під корову,
Чекали скінчення дощу,
Коли нас злива, заставала в полі.
Та грім і блискавка нас не лякали!
А після зливи босоніж,
По ґрунтовій дорозі, по болоту,
Верталися з худобою в село.
Земля після дощу,
Була м'яка як пластилін і тепла...
Ми гралися тоді болотом!
Змастивши кулю на патик...
І... хто дальше кине...
Ось так, ми розважалися тоді.
...коли худоба,
По наїдала досхочу свої боки,
Вже майже, йшла сама до дому з поля.
А ми́...стомлені,
Подерті ноги на стерні,
Набігались за коровами,
За ними слідом йшли...
Вертались ми щасливими в село до дому.
Де нас чекали,
Вже з вечерею смачною.
Який, смачний був борщ у мої бабки!
Не можу, я про це не написати...
На кислому цукровому,
Буряку зварений,
Настояний в печі,
Затертий у макітрі на шкварках із часником,
Пахучий...з кропом і петрушкою...
Зі свіжою сметаною.
Така це була смакота...
Не можна було від тарілки відірватись.
А ще, ми до борщу,
Окраєць хліба терли часником,
А зверху салом натирали.
І щоб наїстися нам цього було досить.
А інколи наш дід Іван...
Нам смажив на чарі
Горох зелений, або зернятка кабакові.
І ми усі разом,
Сиділи їли на подвір'ї...
Яка це була благодать!
Всі разом теплими вечорами,
Під спів цвіркунів
Балакати, і відпочивати...
Ми жили на краю села,
Вірніше, наші дід і бабка
На Кучеревій* горі.
І перед нами розкривався,
Гарний краєвид...
З одного боку все село
Як на долоні видно,
А з іншого поля широкі,
І лісосмуга від села,
До шляху пролягла.
Село...
Моє рідне село.
Коли про нього згадуєш...
Мимоволі посміхаєшся,
І водночас навертаються сльози.
Було воно велике і заможне,
І життєрадісне і гомінке.
Там і з'явилася на світ,
Майже уся моя рідня.
Як, часто мої думки,
Летять в минуле...
Туди в село, до бабки і діда...
Ця пам'ять так захоплює мене,
Буває мить...і забуваєш все,
Про теперішнє життя.
І спогади тебе несуть туди...
В дитинство...
Через Бам*...
На Кучерову гору.
*"Кучерова гора" - так називали край села, одну вулицю на горі.
*"Дудів","Байдаків"- назва ярів.
*"Топило","Шлях","Будка"-так сільські люди називали місця в полі за селом, куди гонили пасти худобу.
*"Мушійка"- трава висока.
*"Бам"- довга кладка через став, якій був в центрі села, щоб скоріше дійти на Кучерову гору, там де жили мої рідні.
*"Карпати"- в яру був високий крутий схил, там постійно зсувалася земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693879
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016
А у мої мами...
Очі кольору неба.
Блакитні, світлі,
Як її душа.
В її обіймах затишно і тепло.
Як в сонячному сяйві
Ніжиться земля.
Вона оберігала нас малими.
І завжди дбала
Щоб дітьми добрими росли.
Нам мами, ніколи не бракувало!
Бо з нею ми були завжди.
Уся увага і любов,
До нас́ була прикута.
Ми з мамою,
Весь вільний час її,
Були завжди разом.
На відпочинку,
На свята,
А іноді і на роботі,
В трьох їздили в село.
Ми мали все...
Любов і ласку,
Турботу що дітям необхідна всім.
Коли хворіли ми,
Вона до нас в ночі вставала,
Як ліки, поруч подих був її.
Нам наша мама,
Була дана Богом.
Як вдячні ми йому за це!
Немало...
Випало страждань на її долю.
Немало...
Пережитого було.
Але життя її не підкосило,
І не зламало.
Вона живе з надією в добро.
Вона нам, приклад і опора.
Нам наша мама,
Найкраща мама на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693699
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.10.2016
На далекій чужині.
Де немає волі.
і де вітер не гуляє,
Як у нас по полі.
Де думки весь час далеко,
В рідний дім літають.
Де мене, в краю ріднім...
Не́ забувають.
Всю журбу, тягар буденний,
Витерпіти важко...
Все не миле тут, не рідне,
І звикнути тяжко.
На далекій чужині
Де немає волі.
Одні гори, круті гори,
Навкруги повстали!
Сірим муром, мов навмисно
Білий світ заслали.
Повільно линуть дні і ночі,
Заходить сонце,
Приходить день,
І тільки вітер мені шепоче...
Що скоро... скоро... відпустки день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693106
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2016
Там у вишневому садку,
В білій мережці цвіту,
Зростали ми тоді разом,
В гурті щасливі діти.
Нас було шестеро у бабки і діда.
Любили щиро нас вони.
Плекали, доглядали,
Всю душу прикладали,
Щоб добре, почували з ними ми.
А ми, обожнювали їх за це.
Росли ми,
Грались просто неба,
На сонцем зігрітій землі.
Трава нам була килим тканий,
Ходили босоніж по ній.
В нас було, досить волі...
Ми мали змогу жити у природі.
І ми були такі щасливі!...
Нам було добре всім разом.
Гуртом ми їли, спали,
Плакали, сміялись,
І бараболю печену,
Ми теж їли разом.
Гуртом бешкетували.
Гуртом, пасли худому за селом.
Так було весело разом!...
Блакитне небо і сонце ясне,
Чого і ще, було бажати!
І так, минали місяці і роки.
Настав той час,
І подорослішали ми.
І розлетілись, хто куди...
І майже...
Все ми по забули...
Ні, ні!
Цього ніколи не забути!
Цей час, залишиться у пам'яті завжди!
Тому що, щасливі діти,
Залишаються щасливими назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693100
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2016
Приємно мріяти і засинати,
Коли йде дощ...
Коли весняний першій грім,
Прогуркотить на небі.
І почне падати на землю,
Перший, теплий дощ.
Тоді земля зітхне...
І підійме в повітря,
Всі пахощі трав і квітів весняних.
І поєднає усе в один потік.
А вітерець...
Тихенько, ніжно,
Підхопить в височінь увесь цей аромат,
І понесе навколо...
І зазираючи в усі відкриті вікна,
Неначе...
Робить презентацію нових парфумів.
Як затишно,
В цей час біля вікна відкритого,
Сидіти...слухати і майже засинати,
Під цей сонет дощу...
Вдихати аромат,
Парфуми вітром змішаний.
І мріяти про теплу,
Прийдешню весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2016
Як добре,
Що ти у мене є...
Ти подих свіжого повітря.
Ти сила...
Що вперед мене веде,
Не озираючись в століття.
Ти день,
Що вечорами теплий оповитий.
Для мене ти...
І небо, і земля,
Вогонь і течія бурхлива.
Такі як ти...
Напевно треба заслужити,
В благанні Бога!
Я дякую йому за те,
Що ти у мене є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691729
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.09.2016
А в вересні повітря, як пиріг духмяний,
Така різноманітність пахощів плодів,
Буває тільки восени.
В цей місяць тішить нас природа.
І ми збираємо щедрий урожай.
І після зібраних плодів,
Скинув тягар,
В садках, дерева стрункими стали.
Старенька слива,
Зітхнув з полегшенням,
Стоїть розкинув гілля до небес.
Вона була багата цього року на врожай,
Її духмяний аромат плодів,
Вже чути на усе подвір'я...
Це вариться варення,
Смачне на зиму.
А на межі,
Так величаво...
Горіх красується в своїй красі.
Він теж плодів в цей рік немало має,
І свою величчю він зазиває всіх,
І наче він промовить хоче:
- Зберіть іще плоди мої...
І ми мерщій до нього біжимо,
І чути тільки стукіт у відрі...
Які ж смачні горіхи восени,
Хрумкі і соковиті.
А там...ген на городі,
Між буряками,
На сонці посміхаючись,
Лежать достиглі дині,
Чекають свої черги,
І просяться на стіл.
Але, вже першими їх покуштували оси,
І надокучливо кружляють навкруги.
І цей фруктовий аромат пахучий,
Повсюди у повітрі в'ється...
Неначе...
Сама цариця осінь готувала,
І кличе нас до столу на смачний пиріг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2016
На далекій чужині
Думаю, гадаю...
Як це долею мені,
Випало не знаю...
Залишити рідний дім,
І малу дитину.
І поїхати шукати,
В світі кращу "днину".
Чи то мала я провину!
Чи святу годину.
Я нічого не збагнула,
На тую годину.
Був січень місяць,
Сніг кругом лежав,
І так хотілось,
Залишитись дома...
Але... не наче в плечі,
Хтось мене штовхав!
І шепотів...в дорогу.
На Бога я поклалася,
І вирішила їхати.
Важко було від'їжджати,
З рідними прощатися.
Не спиняв і не благав ти,
Мені залишатися...
Я дивилась на дитину,
Вона міцно спала,
Я їй личка цілувала,
Так і попрощалася.
Тяжка́ була година...
В додаток, занедужала.
Хвороба плутала думки,
І важко було дихати...
Мені здавалося тоді,
Що я сама, на самоті
І я, що сил трималася.
Був довгий шлях,
Дорога не скінченою.
Мені так було зле тоді
І я молилася, молилася...
Одне у Бога я просила,
Щоб повернув мене назад.
Якщо...
Лихе могло щось статися.
Мені туманилось в очах.
І сил не було рухатись...
Але, то ще не був той час,
На щастя, помилялася.
На сьомий день мені пройшло.
І краще стало дихати.
Господь мене тоді почув...
І вже в думках,
Я з ним ніколи,
Ніколи... не розлучалася.
Ми долю, свою будуємо самі.
Дорогу по якій нам йти.
Прямий, зернистій чи крутій,
Чи горами, чи через море...
Чи шлях через пустелю перейти.
У кожного із нас своя дорога,
Дорога, яка веде до Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691452
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2016
Дощ...
Мелодію весни,
За вікном вистукує.
Грім, як в бубен!
Гуркотить, вигукує.
Блискавка, як диригент,
Коригує зливою.
Тут і вітер, вітерець,
Віє та підсвистує.
Ось закінчилася злива.
Сонце, блиснуло за хмар.
І на землю промінь впав,
Потім...
Ще один за одним,
Так яскраво засіяли!
Наче, на завершення вистави,
На бандурі весело заграли.
Вмить всі хмари розштовхали!
І земля зітхнула...
Дощем рясним вмилась,
Звеселилась!
Наче дівчина причепурилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691392
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2016
В той день...
Коли барвиста осінь.
Ступала кроком по землі.
І все навколо чарувала,
В яскраві сукні одягала.
Немов...
До свята всіх вбирала.
Стелила кольористий килим по землі.
І щедрим урожаєм дарувала.
Тоді, коли...
Привітне вересневе небо,
В за думці посміхнулося мені.
Так затишно і тихо стало на душі...
Немов, воно...
Мені щось добре віщувало.
Був теплий,
Тихій, осінній вечір.
І тільки ніч,
Глибока, синьоока,
Мені від Бога подарунок принесла.
То була мить благословіння!
На радість народилась ти!
Моє ти сонечко,
Моя ти донечка.
Це мій найкращий подарунок,
Коли на світ з'явилась ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691168
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.09.2016
Бабко моя, бабко...
Сива голова.
Як ти моя рідна,
Там живеш сама?
Звідки моя мила,
Сили ти береш?
Щоб життю радіти,
Щиро так, без меж!
Ти у хаті тихій,
Там, біля печі...
Залишилась з думами,
Лише на самоті.
Тобі місяць ясний,
Душу зігріває,
За вікном тихенько вітерець співає,
Ніжну колискову тобі навіває.
І тільки у молитві до небес,
Тобі Господь дарує спокій.
Бабко моя, бабко...
Сива голова.
Як же болить серце,
За те...
Що залишилась ти сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691164
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.09.2016
Я жила в Альпах,
Майже біля хмар,
В маленькому селі.
Так, близько було синє небо,
Що іноді здавалося мені,
Дістати можна було зорі...
Не піднімаючи руки.
Ми кожен вечір зустрічалися,
Умовно...
Дивлячись на місяць...
Так ми домовились тоді́́.
Я з заходу.
А мої рідні,
З півночі дивилися,
В домо́влену годину.
Ось так ми зустрічалися...
І серце так стискалося,
І місяць разом з нами сльози лив.
То був спокійний,
А то, сяйвом мерехтів.
Напевно, намагався поєднати рідні душі.
І так яскраво він світив,
Як, сонце в день.
Йому хотілось, нам допомогти!
Побудувати сяйвом міст,
І розірвати тугу трьох сердець!
Так сумно і тяжко,
На душі тоді було...
Мені так доні бракувало...
Що я не мала змоги, бачити її.
А попереду...
Ще були три роки...
Три довгі роки, на самоті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691112
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2016
Я пам'ятаю...
Як пахне щасливе дитинство.
Канікули літні у ріднім селі,
Там було так добре,
Мені і тобі.
А пахло воно...
Теплими зливами,
Грушками стиглими у садку,
Пахучими травами,
Цілющими росами на зор́і.
Дідусевою і бабчиною пахло турботою,
Привітною посмішкою...завжди!
Духмяною пахло хлібом коринкою,
Що в печі, бабка пекла.
Борщем пахло
Зі кропивою соковитою,
Зварений на джерельній воді.
А ще...
Телятком воно пахло,
Ось тільки народженим,
І пряженим молоком.
Світанками ніжними, прохолодними пахло,
І незабутні оксамитові вечор́и.
Дитинство моє,
Пахло свободою!
Без зобов'язань, без вимагань.
Було воно справжнє, неперевершене!
Із видуманих казкових бажань.
Щасливе дитинство,
У бабчиній хаті,
Пройшло...
Промайнуло...
Завіяв сліди.́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690997
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2016