| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Вона прийшла до мене уві сні, –
богиня в фартуху з тропічних квітів –
щоб я ловив їй диких неофітів
і їй одній присвячував пісні.
[i]тепер, коли й жонглюють, то словами,
тепер і спів – читання з папірця, –
та все про дам, за гріш, та для реклами –
о світ, о час. о, гумові серця!
чому ви не зі скла, не з порцеляни,
не з воску, зрештою? а в тебе – кам'яне.[/i]
я хочу їй сказати: "полум'яне",
та враз згадаю: пекло крижане!
вона мене покине й прокляне, –
й замерзне сонце, й знов зима настане
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.09.2016
"Вітер шмарує хмарами синє блискуче небо,
а сонце поливає жаром, мов нектаром.
народе мій, навчися вірші писати вже-бо
за цим простим, чудовним, безсмертним формуляром".
сказавши так, дивлюсь на подвиг Заратустри,
як той чіпляє ляльку-фетиш мені до люстри.
"дурень є дурень. на небі немає глянцю, –
сказав Заратустра, – винозоро поглянь
та втри чоло собі, співаку-самозванцю, –
не став перед народом таких страшних завдань".
і що ж тоді робити? – "а ти пиши сатиру:
то річ непристойна, та цінність її
обчислено до шеляга. закинь ліричну ліру,
пошийся в пересмішники: ото вже солов'ї!
вони беруть чуже, немов товар на віру,
обпльовують та й тягнуть додому, до сім'ї.
а як скажуть "мудрак" – то біда невелика. –
просто чхай геть на все, і нехай твоя пика
так лисніє від смальцю, як черевик;
та не зовсім від смальцю, а від досвідчених знань.
казатимуть про тебе: той мудрий чоловік,
що попри шмарклі й сором ходить без вагань
стежками правди – й все лиш кривду викриває:
ні заборон йому, ні остраху немає.
то ж таки принада! зваж і на оцю:
копійчані слова, але слово до слова – гривня;
твій спів називатимуть лебединою піснею півня,
що йде на смерть заради холодцю.
втім я знову до знань: попри всю неохайність
як хто має, то мусить їх широко нести в народ,
і нехай їхня сонце- чи золото- великосяйність
будить прагнення в ньому аж ген до моральних висот".
я відповів, що я так не зумію,
він сказав: "ми є скромні, – а проте вже зумів.
очевидно, що маєш не друзів, а лиш ворогів,
і навіть виплекав якусь тупу шизофренію".
ні, параною. всі
поети, хто не я!
вже й сатирична муза – не моя.
піду – чужі продовжу віршики жувати,
а зуби можна й запротезувати.
*"продовжувати жувати" – неприпустимий канцеляризм. тут вжито ( мною )) з саркастичною метою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688289
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2016
Заратустра сказав: "Ці поети – берези:
Амури їм повкручували мідні пісюни,
І точать вони там – для дам напівтверезе,
Напівсолодке пійло, щоб рюмсали вони.
Заратустра сказав: Ви – дівчатка-сцикухи,
Що верещать від шмарклів та поетичних сліз:
Ти їм ще й під спідницю не заліз,
А вже вони бояться війни, зими й свекрухи.
Ви пишете вірші, щоб там купались мухи –
Оце така поезія, як курячий стриптиз.
Ні, ти жени горілку, щоб на ранок
Пекла жага й палала голова, –
Та геть жени коханок-полонянок,
І пещені думки, й мальовані слова:
Тоді то припадеш до джерела
Правдивої поезії, юначе!
А він – нап'ється квасу й гірко плаче,
Немов від нього Істина пішла!"
Не бійтеся, поети: Заратустра
Такого не сказав би, коли б він був поет.
Що в арсеналі в нього? Розум, як антикварна люстра,
А в нас – і інтернет, і весь кордебалет:
І берегині, і божки, і обереги,
Й публічна дружба, й проміскуїтет, –
І цілий світ від альфи до омеги.
"Повторюю, поети: Заратустра
Такого не сказав би, – сказав якийсь поет,
Що в арсеналі в нього – лиш електрична люстра, –
Бо в нас – і квіти, й кава, і цілий інтернет!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2016