| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
В цю мить Ти тут, а може й там ,
В цю мить Ти з кимось, а може й сам,
В цю мить Ти, може, розмовляєш,
А,може, мовчки містом гуляєш.
Може, Ти спиш, а може сумуєш,
А може, до мене думками крокуєш?
Може, хочеш Ти щось сокровенне сказати,
А може, - просто обійняти.
Може,зараз десь сідає Твій літак,
А може, Ти пісню вдихаєш , забувши, що щось, можливо, пішло не так,
Може ,Ти зараз даруєш комусь надію,
А я і далі про тебе мрію.
Може, Ти зараз зайшов у квартиру,
А може, думаєш десь про життя…
Можливо, Ти усміхнувся комусь чарівливо,
А може, заплакав, як я…
На жаль, рядки ось ці і рими не віднайдуть тої царини,
В якій знаходишся в цю мить,
Але я точно знаю днину,
Коли ми знов поринемо в країну,
Де нас ніколи не знайдуть!
Не можу зараз я дізнатись де ти: чи з кимось, чи, може, сам,
Але я точно знаю лиш єдине:
Ти там, у серденьку моїм, ТИ - там!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2016
Колись давно, у літню днину, народилася дитина,
Щосили билось за життя оте слабке мале дитя.
Ось крайчик неба за вікном, ось промінь сонця за столом,
Ось мама й тато, їх усмішки,
Батьки так ніжно гладять ніжки.
Всміхаються, бо в світ прийшла
Їхня принцеса чарівна.
Було оте дитя від роду особливим,
Хоч не таким прудким як всі, але щасливим.
З жагою билось і боролось за життя оте слабке мале дитя.
З захопленням дивилось в очі мами,
В яких завжди були бездонні океани.
Безмежнії моря надій і повне серце віри й мрій.
Вона, моя матуся рідна, завжди була у вірі непохитна.
Здійснила всі мої найсміливіші мрії,
Подарувала весь безмежний світ надії,
Вселила вірю в щастя і в життя:
Обмеження скінчились – їх нема.
Зарано нас покинув татко,
Зарано він переселився у небесний світ,
Але залишив, у моїм великім серці, незгасимий,вічний слід!
Цей слід ніколи не зникає, і свічка пам’яті не догорить,
Татусь мій кожну мить мене ласкає, і кожну мить душа щемить.
А мама-трудівниця рідна продовжує здійсняти заповітні мрії,
Продовжує щоночі турбуватись,продовжує ласкати й хвилюватись.
А я, уже доросла, не мала, продовжую боротись за життя.
А я уже доросла і щаслива, тепер вже я – матусина опора й сила.
Я щиро вдячна, моя рідна, за здійснення того, що заповітне,
За безкраю силу, віру та любов,
За щастя, що даруєш знов і знов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677403
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.07.2016