| Сторінки (1/25): | « | 1 | » |
***************
Затуманилось личко писане...
- Ти сумуєш,моє пташа?
Та чому ж оце? Та куди ж оце
Твоя молодість поспіша?
Ще хистка така, як билиночка,
Як омитий росою цвіт...
Золотий пилок - ластовиннячко,
Русі коси... Жорстокий світ.
Щось в тобі немов надломилося,
Серце розпачем обняло...
Ти не плач, що усе скінчилося,-
Посміхнися, що це - було...
Чистих сліз твоїх та не варт ніхто -
Хай тобі обіцяє рай...
Хто ж на сльози ті заслуговує,
не проллє їх ніколи, - знай.
Усміхнися, красо мальована, -
Ще попереду - долі цвіт.
Підростай, моя чорнобровая,-
Замилується білий світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687283
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 02.09.2016
****************
Заблукаю у лісі -
шукатиму тут самоту:
Десь вона причаїлась,химерна,
між соснами...
Гордовито-мовчазні, підносять
стрімку висоту:
Раю, певно, дістали б
пахучими кронами млосними...
Мідно-злото-зелений
осіннього лісу візаж...
Світлосяйні стовпи з-під небес
мерехтять над галявами...
Цей космічно-земний,
несподівано щемний пейзаж -
Тут моя самота поблукала
зів'ялими травами.
Димом тиша клубочить,
пронизана сонцем, дзвінка:
У сосновім бору
не чувати пташиного гомону...
Простяглася з підліску
зелена ліщини рука:
Повну жменю горіхів
дарує для теплого спомину...
Дика папороть крила вронила -
зелені птахи,
Ой, підбиті ловцем,
опустились отут, між деревами...
І замолює ліс
не відомі нікому гріхи,
І хмарини над ним
білосніжними плавають мевами.*..
Заблукала у лісі - шукала собі самоту...
*Меви(діал.)- чайки
Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687081
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.09.2016
****************
Відчиняй нові двері, життя:
У минулому - "щастя" химерне -
Без пробачень і без вороття...
Я жива - відчиняються двері.
Так, минуще й примарне усе:
І багатство нажите, і слава...
Забирає миттєво оце
Вулканічна палаюча лава -
Б'є життя негасимий вулкан:
Рівно тліє, то вибухне знову...
Все солодке не випити нам,
Не минути скорботи гіркого...
Досить того, що хліб на столі
Та живлюща вода у криниці,
Й усміхаються світло мені
Найдорожчі кохані обличчя,
Що світанок прозорий гряде,
Землю цю обціловує пишну,
І стрічають удома мене
Літом скупані батьківські вишні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686767
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.08.2016
Оригинальное стихотворение Ольги Ратинской
"А надо ли?", напечатанное на сайте "Клуба поэзии"
***********
Я давно давно так не смеялась
отпустила всю себя на час
будто-бы в тебе душа осталась...
вот, вернулась беспокоить Вас...
Я вошла, какое слово!
Без пароля здесь никак!
Старо все в миру и ново
Где ж ты юный мой чудак?
Озадачена часами,
Все портреты - все с лицом
Женщин море с поясами
Не найдешь как и с кольцом...
Ну, да ладно, ерунда все!
Жизнь на родине растить
Что ребеночка устами
Повербальски говорить
А что главное, скажите?
DELITE//окошко//глупый ник!!!
Хожу брожу холодными мостами
Тревожу патронажем сердца лик...
Авторская пунктуация и орфография сохранены
***************
ПАРОДИЯ "Озадачена...часами"(НЕ НАДО!!!)
Вот и я давно так не смеялась:
Все понять, понять пыталась Вас:
Выжил он? Душа его осталась?
И вернулась беспокоить вас?
Вот вошла, пароль сказала - слово,
Зная:без пароля здесь - никак!
Может не узнать вас- ужас! - снова
Ваш - такой забывчивый - чудак.
Стала, озадачена? - Часами?..
Ужас-то: портреты все - с лицом!!!
Лучше б - ниже спины, да с усами,
Но не с поясами и с кольцом!!!
- Ерунда! - и я себе сказала,-
Лучше жизнь (траву?коноплю?ботву?)
"на родине растить"...
Пробуйте "ребеночка устами"
" По-вербальски"? По-людски, наш ангел, говорить.
Бродите холодными мостами,
Слов несвязных набирая ряд...
Снова - "озадачена часами"?
Это "патронаж" или парад???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686380
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 29.08.2016
****************
Обірваними струнами душі
моєї - знов любов свою зіграєш...
Спинилась на самісінькій межі -
Вертаюсь - не вертаюсь - залишаюсь...
Пораненою скрипкою дощу
так боляче і солодко ридаєш...
Не вірю - не вернуся - не прощу...
кохаєш - не кохаєш - улещаєш...
О, то була така майстерна гра:
тепер я достеменно зрозуміла...
Себе саму - невже? - перемогла?
Тебе невже простила? - Не простила...
Усі мої "не можна" шкереберть
ти поглядом стуманеним руйнуєш...
Жага твоя, тепло твоє - ущерть,
коли мене, впокорену, цілуєш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686331
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2016
*****************
Заблукала в ласкавім літі,
У шовковім сплетінні трав...
Понад плесом - туману сіті,
Заколисує шум отав...
Заблудила в холодних росах,
Де ромашковий світлий рай...
По росі моя юність боса
Здаленіла за виднокрай...
Заясніли коханням ранки:
Літо долі - гаї рясні...
Над Поліссям моїм світанки
Проростили в душі пісні...
Обтрусило рясні черешні
Стигле літо в моїм саду...
Бачу: осінь іде по стежці -
Зустрічати її піду...
Уростаю думками в осінь,
Як дерева корінням вглиб,
А душа іще літа просить -
Помандрую, мабуть, за ним...
Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685969
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.08.2016
**********
Із пралісу-лісу ген папороть сяє огнисто...
Із поля недолі - копит даленіє луна...
Портали зіяють: зі стогоном, скреготом, свистом -
В минуле, в правіччя - шалена весна порина.
Сармати і скіфи на конях гарячих майнули...
Завив Ненаситець - запінився шалом Дніпро...
В колишнє, в минуле зійшли, одпливли, потонули
Боги праслов*янські і сивих письмен полотно...
Була "Руська Правда" й "Повчання" святі Мономаха,
І Орлика того козацькі закони чеснІ...
Та йшли чередою - на плаху, на плаху, на плаху -
Сини України й згорали в пекельнім вогні...
Одвічне прокляття - любити її, Україну...
Це зламана доля - тернового привид вінця...
Історія наша - руїна, руїна, руїна:
Перевертні й зайди чигають лихого кінця...
Та сивая Мати синів вигляда у віконце...
Минуть чередою криваві задимлені дні...
Той шлях України - до сонця, до сонця, до сонця,
Вперед, у майбутнє, - крізь терни й пекельні вогні...
Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685696
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.08.2016
Пародии, как известно, делают авторов произведений, на которые пародии написаны, популярными. Пишу вторую свою пародию, на сей раз - на стихи житомирянки Ольги Ратинской. Надеюсь на снисходительность и чувство юмора автора. Просто улыбнемся.
**********
Оригинальное стихотворение О. Ратинской под названием
"Такое себе, слабенькое..."
Мои корни бьются током
За волной бежит волна.
Хочешь глянуть моим оком
В небо, полнааааая Луна
Голень жжет, жужжат коленки,
Твердь уходит из-под ног
Просверлила желоб в стенке
Ах, ты мой единорог...
Я сдаюсь! На покрывале.
Да! Люблю! Сильней! Люблю!
Что? Опять! На сеновале?
Открыть море? Кораблю
***************
Пародия "Единорог на покрывале"
Да,сдалась: на покрывале
Сексуальный наш ансамбль!!!
На колхозном сеновале -
Не успела на корабль.
Чтой-то корни бьются током:
Вольт, наверно, тыщи три...
Выпало от тока око -
Подними его, смотри.
Голень жжет, жужжат коленки:
Озверел Единорог!!!
Просверлила желоб в стенке!!!
Чем же это??? О мой бог...
"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685651
рубрика: Поезія, Литературная пародия
дата поступления 24.08.2016
*************
[b]Блукала розореним полем,
Одвічним котилася степом,
Роками, століттями Воля
Ізнов одверталась од тебе...
Моя зачаклована земле,
Омита з правіку сльозами...
Стелися нам, праведна Доле,
Ясними до ніг рушниками.
Прибились до Храму святого -
Обмерли у трепеті люди:
Бо ми зрозуміли: Свободи
Одвіку - без крові - не буде.
Рости ж у віки, дзвінкомовна,
Едем наш і наша безмежність,
Ми сплачуєм чесно і сповна
Омріяну так Незалежність...[/b]
СВІТЛА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685359
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.08.2016
Продовження
****
Скотилося сонце Тавриди у сиві тумани...
Десь доля блукала за морем, в турецькім краю...
В країни чужинські татарські брели каравани,
Тим зайдам московським лишаючи Матір свою.
Вовчиця голодна у землі сусідні вгризалась:
Нам Січ зруйнувала - тужили пороги старі...
І плавились скелі, і Чорнеє море здригалось,
І люди конали у Кримській жертовні страшній.
Двадцяте століття - початок кривавої драми:
Впилася народною кров'ю війна світова,
Імперія царська сконала - повержено храми,-
До влади в Росії прийшла більшовицька орда...
Крим - Світу перлина, плавильня вселенська народів...
Зійшлися в двобої червоні і білі полки,
Пручалися німці, Денікін із військом відходив...
Червоний терор розв'язали тут більшовики.
Був курс в комунізм, але особливий, військовий,-
Це ревтрибунали і розстріли - тисячі жертв...
Війна громадянська хитала Росії основи:
Руїна та голод... В Криму оселилася смерть.
Уже в двадцять першім з засіків весь хліб віддавали,
Бо влада радянська спустила злочинний наказ.
Під стягом кривавим сто тисяч в Криму поховали:
Сконали від голоду в той "збільшовичений" час.
Далі буде
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668346
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 25.05.2016
****
Той степ придніпровський плекав нескориме вояцтво,
І вільнії люди прийшли за пороги Дніпра...
Розправило крила, зростало на силі козацтво -
Так Січ Запорозька - Вкраїни опора - росла.
І Хортиця-мати синів виглядала здалека,
Й пороги Дніпрові тужили стражданням віків:
Пливли запорожці до міст чорноморських - із пекла,
З турецького рабства своїх визволяли братів...
Та Січ Запорозька - лицарської вольності братство,
А Степ придніпровський - із кримським обнявсь на межі...
Сірко-характерник водив нескориме козацтво -
Й кришилися шаблі турецькі й татарські ножі...
Та доля химерна: ворожі насунули хмари,
І плакала кров'ю калина над дзеркалом вод...
Історія знає: часом з козаками татари
Ішли проти Польщі і проти турецьких заброд.
Крим - Світу перлина, плавильня вселенська народів,
Жорстокості людської знаєш терпку гіркоту:
Розбилося рабство турецьке - і знову приходив
Загарбник нещадний на землю твою золоту...
Міцніла на півночі заздра Московія хижа,
До теплого моря шукала широкі шляхи -
Знов кров полилася: Росія голодна безстижа
Орлом двоголовим вп'ялася у Крим на віки.
Скотилося сонце Тавриди у сиві тумани,
Десь доля блукала за морем - в турецькім краю...
У землі чужинські татарські брели каравани,
Тим зайдам московським лишаючи матір свою.
Далі буде
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667941
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 24.05.2016
****
Крим - Світу перлина, плавильня вселенська народів,
Жорстокості людської знаєш терпку гіркоту:
Котився загарбник жорстокий - і знову приходив
Нападник нещадний на землю твою золоту...
Розбурхані хвилі до Таврії круч припадали,
Котились народи - звичАї і мови несли...
Хозари жорстокі століття отут панували,
І половці дикі-кипчаки - в цю землю вросли.
Підводилось сонце, палке, червонясто-пекуче,
Простерло проміння - й втонуло у згірклій воді,
Над раєм Тавриди брудні розкуйовдились тучі:
Недоля дорогу вказала монгольській орді.
Здригалися гори, курилися згарищ тумани...
Аж море зомліло в полоні гіркої біди:
Війська Чингісхана криваві звели ятагани -
І впала Таврида - улус Золотої Орди.
Конав Херсонес, і згоріла розтерзана Кафа...
Данину багату збирав ненависний монгол...
І бранців-рабів степовим запилюженим шляхом
Під ляскіт нагайок вели на невільницький торг.
Століття й століття давила монгольська навала...
Віки спопеліли - розпалась Орда Золота,
А Кримськеє Ханство поволі у силі зростало:
У ханів татарських "ярлик" * діставала й Москва.
В п'ятнадцятім віці приходили турки-османи:
Скорили Тавриду, спалили фортеці старі...
Знов бранців голодних примарні брели каравани
І канули в безвість у степу гарячій імлі...
Та степ Придніпров'я плекав нескориме вояцтво -
І вільнії люди прийшли за пороги Дніпра:
Розправило крила, зростало на силі козацтво -
Тут Січ Запорозька - Вкраїни опора - росла.
Далі буде
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667315
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 21.05.2016
Коли приходять незнайомці,
Вони приходять у твій дім,
Вони вбивають вас всіх і кажуть:
"Ми не винні... не винні..."
Із пісні Джамали на конкурсі Євробачення
***
Крим: таври і скіфи, в тумані віків - кімерійці,-
Осонцений зливок в оправі лазурних небес,
Прадавня Таврида, обрамлена морем Евксинським:
Неаполіс Скіфський, Гурзуф, Алустон, Херсонес...
Приходили скіфи з зелених степів Придніпров'я,
Творили державу і зводили дивні міста...
Тавриди пісок окропили багряною кров'ю
Нещаднії готи, що смерть розсівали і жах...
Та Крим вчарував їх, тож готи отут і осіли:
Плодились, навчались цю землю труднУ оброблять...
Котилися гунни під владою злого Атілли, -
Підступної Азії несли криваву печать.
До скель срібночолих й Еллади човни припливали,
Античності подих несли із преславних земель:
Наливсь виноград, і оливкові ґрона заграли,
Возносились храми, де город став - Пантікапей...
У сутінках часу одквітла Боспорська держава,
І поліси грецькі прикрасили сонячний Крим...
Та все проминає: минущі і люди, і слава:
Став новий господар Тавриди - імперія Рим.
Ясна Візантія будує потужні фортеці -
Ще й нині вони височіють, ці храми чудес,
В пісках золотих узбережжя Тавриди - мистецькі
Алушта, Гурзуф і легенд побратим - Херсонес...
У Хроносу вирі зникали народи і слава,
Закони Любові приніс Син Господній - Ісус,
І князь Володимир, володар ясної Держави,
Звойовував Корсунь, освячував Київську Русь.
О Дніпре-Славутич, ти плинув з країв предалеких,
Слов'янськії лодьї на хвилях гривастих носив,
Єднав ти народи: дорога "з варягів у греки"
Приводила русів із півночі - в сонячний Крим.
Жили, торгували, трудилися русичі славні -
Таврида квітуча дослУхалась їх сподівань.
Історія знає: вони заснували прадавній,
Спом'янутий в "Слові..." град Тмуторокань.
Далі буде
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667177
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 20.05.2016
Під сяйвом пречистим просині -
Шовкова ланів благодать...
Молитва у небо проситься:
Дзвони пасхальні гучать...
В тім раї - село покинуте:
Літ тридцять життя не чуть...
Ген, здалеку, над долиною,
Дзвони ясні пливуть...
Над містом - тісним стовповиськом,
Схрещенням всіх перепуть,
Над людським бетонним сховиськом
Дзвони гучні гудуть...
Над річкою тихоплинною,
Де вражії "гради" стоять,
Над нами, над Україною
Дзвони ясні гучать...
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666724
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.05.2016
Зупини цей жах -
чи мене бери:
Хрест мій в землю вгруз,
давить так... Прости...
Кажуть, всім даєш
ношу до снаги,
Тож звільни мене,
Боже Всеблагий...
Не прошу хреста
в Тебе легшого -
Донесла свогО
на вершиноньку...
Ти ж не станеш
бажати більшого?
Дай спочити
малу годиноньку...
Забери усе -
забери й мене...
Душу висвіти
ясним променем...
Проминає все -
і оце мине:
Не залишиться
навіть спомину...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665215
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.05.2016
Ці переливи барв - весна така прозора
Із осяйних небес на пагорби зійшла...
Тут трина снігова сікла іще учора,
А нині - сонцетінь й черешня зацвіла.
Німеччина - земля філософів й поетів,
Просвітлених умів, приречених ідей...
Тут привид Фауста будив до праці Гете,
Бетховенський мотив стрясав серця людей...
А Шуберт, Моцарт, Гайдн - ці королі музИки,
І Шиллер, Гейне, Манн, і Брехт, і браття Грімм...
Їх геній - для віків... Любов свою велику
Вплели у твій вінок, о Mutterland, у твій...
Чужинська сторона, сувора і велична,
Європи Світоцентр, розкішна і глевка,
Із попелу зійшла печаль твоя одвічна...
Свою покуту ти Вселюдству принесла.
Вбираю цей пейзаж і певна: розумію...
А у душі - борня настирлива трива:
Німеччини весна - її здійсненна мрія...
Та Пам*ять не мовчить, нашіптує:- Війна...
Ні, не забула я - це не дано забути,
Вкарбовано навік у пам*яті людській:
Отут, на цій землі, смерть-сталь заводів Круппа
У бомби відлилась, що били по моїй...
Так, по моїй землі, по найріднішій били
Із бомбовозів-трун... Осколків хижий рій...
Мій тато молодий - давно в сирій могилі,
Поранений на тій, на тій війні, на тій...
Цей біль не втамувать - і я його приймаю...
Іду по чужині, а марю про свою...
О іронічність доль: зустріть 9 Мая
Між рідними людьми, але в чужім краю...
Вдивляюся в людей, вслухаюся у мову...
Європа - і весни модерної міраж.
Вкраїнською навчу онука - перше слово...
Калину упишу в оцей чужий пейзаж...
Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664512
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.05.2016
Коли упадуть дощі і бузок розквітне,
Коли фіалкова тиша народить день,
Зійде буйно-ярий травень на зміну квітню -
Й розімкнеться простір у маєві цих знамень...
Коли відгучать воронячі чорні хори
І янголи Світла зійдуть у глуху юрбу,
Засяють на білім хрещато-ясні узори
І промисел Божий незгоди розвіє тьму.
Промовить тоді Земля із її плодами,
Покотить відлуння до райських прозорих плес:
Молімося, браття, і славімо поміж нами
Господнього Сина розп'ятого, що воскрес...
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663110
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 30.04.2016
Ця Планета людей - сотворіння Господнє натхненне,
Невичерпна у формах і звуках, тонах, кольорах...
В ореолі блакиті - Земля смарагдово-зелена,
Світлозора піщинка в галактиці Божий Шлях*.
Несуттєва й минуща - у Просторі, Вічності-Часі,
І вразливо-хистка у руках неосудних дітей...
Це ж вони, граючись, прокладають міжзоряні траси,
Всемогутністю думки пізнавши істотність речей.
Людство - Фауст отой із творіння безсмертного Гете,
Той мудрець і чаклун, що за істину - душу продав.
Все пізнав: лиходійство і благо... й рукою поета
Одкровення душі і ума на Скрижалі вписав:
"Першим Діло було", саме Діло, хоч мовлено:-Слово...
Так! Людину-вінець сам Всевишній в екстазі створив.
Удихнувши життя, дарував їй Закону основи,
А гріхи її смертні - кров'ю власного Сина омив.
Та пізнавши Господнього Духу ясні одкровення,
Перейшовши Історії поле із краю у край,
Споглядаючи Божого гніву жахливі знамення,
Нерозкаяні, ми оминаєм дорогу у рай...
*Божа Дорога, Чумацький Шлях, Молочний Шлях - давні українські назви галактики , у якій розташована наша Сонячна система.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662985
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.04.2016
Цьогоріч я її утратила,
довгождану свою весну:
На розквіття - сніжинки падали,
і черешні вже - не до сну...
Ще до сходу - цвітінням марила
за вікном у чужім саду,
Та завіяло і нахмарило
на любов її молоду...
Вже несила хитнути гілкою,
вже від холоду мерзне цвіт:
Заблукала весна сопілкова
серед пагорбів і боліт...
Задощило густими мряками,
завинуло у хмарну шаль...
Вчора ворони в лісі крякали -
накликали комусь печаль.
Стріла шквалами і туманами
весна- красна в чужій землі...
Чи ж насниться весна тюльпанова
в рідній серденьку стороні?
Що бринить в яблуневосніжності,
в сонцесяйних хоралах днів...
І на відстані серця ніжності -
рідний сад, що уже розцвів...
Нині в Північній Вестфалії (Німеччина) випадає сніг, дуже холодно . Мої віршовані рядки навіяні враженнями від цієї аномальної весни в чужій землі.
Автор: Світла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662136
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.04.2016
Господар ферми вигадав уловку:
Поставив у коморі мишоловку.
А мишка це підгледіла мала -
Вівці й корові все розповіла.
Але була байдужа їм ця тема,
Бо ж пастка - суто мишача проблема.
Та сталось так, як доля нагадала,
І мишоловка та змію впіймала.
Події покотились без упину:
Змія ота вкусила господиню.
Щоб хвору дієтичним годувати,
Із курки суп прийшлось приготувати.
Відвідувачів пригостити треба -
Тож є вівцю зарізати потреба.
В недобрий час померла господиня -
Зібралась на поминки вся родина.
Щоб поминання пишнеє зробити,
Корові вік прийшлось укоротити.
А мишка в дірку все це споглядала
Й про речі, всім байдужі, міркувала.
Здається часто нам в житті стороннім щось,
Яке стосується не нас - лишень когось.
Не думай, що коли настане час,
Це "щось" по голові не вдарить нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662020
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 25.04.2016
А совість не мовчить, хоча живу, як інші:
За свій насущний хліб працюю і молюсь...
Повірила Тобі, - не краща і не гірша,-
Топчу свою стезю - й фіналу не боюсь.
Себе рятую я - звільняюся від себе:
Від накипу гучних, легких, бездумних фраз.
Тьмяніє угорі: прозоре гасне небо
У хмарності липких докорів та образ.
А совість не мовчить - це Ти мені говориш:
- Храни людське в собі й Закону не поруш,
Цурайся суєти, злобИ та наговору...
ДослУхалась Тебе - і вірою кріплюсь.
Даруй мені, даруй лишень самої віри,
А милості Твої - безсилим принеси...
В часи темнот моїх прийми душі офіру...
Всемилостивий, о, від злоби нас спаси...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661611
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.04.2016
Із ночі - третій ангел затрубив:
Зоря Полин у лоно вод упала -
І згіркли чорні води... Мертвий дим
Окутав нас... Та Україна спала.
Господня варта - Божї посланці
Спішили Апокаліпсис спинити.
Ударив грім - замовкли "мудреці":
Перехотілось красно говорити...
Заціпило їх лживії вуста -
Народ прийняв довічную покуту.
І посивіла Мати Пресвята,
Що одкровення випила отруту.
І побіліло зболене дитя,
Що в муках умира від лейкемії...
Той чорний крук - зловісне забуття:
Мовчить народ - вітійствують вітії.
Із ночі ангел Божий знов трубить:
- Не час, не час нікому спочивати.
Прокиньтесь, люди, годі, годі снить:
Гуляють Світом Смерть і дикий атом...
2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661069
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.04.2016
Ці роздуми навіяні твором Олекси Удайка "О мово вража"
й коментарями до нього, вміщеними на цьому сайті.
...Та що то за мова в болоті з'явилась?
Які в неї корені? Хто їх заклав?..
Олекса Удайко
"Скільки падлюк розмовляють чистою українською
мовою
і ходять в вишиванках ... і скільки воїнів розмовляють
російською. Не мова має значення, а людина та вчинки."
Леонід Жмурко
Вони віки нас бидлом уважали,
"Хохлами", "когутами",-як там ще?
А ми їх "старшим братом" ніжно звали,
Молились на імперське їх лице.
В "ясні часи" тотального застою(роздраю)
Імперія котилась в "комунізм",
І партквиток - "перепустку до раю"-
Всім дарував марксизмо-ленінізм.
Росло мурло чинуші-партократа:
Є влада й гроші - то ж нема проблем,
Й корупція - сестра його заклята -
"Рішала" кожну із нагальних тем.
Багато з вас тоді "Ура!" кричали,
Молились на Союз й КПСС,
Ще й рідною московську мову звали,
Хоч в Україні рід проріс увесь.
Чом ви тоді її ворожою не звали,
Хоча русифікація цвіла?
А вчителі вкраїнської навчали,
Аби народ зберіг своє ім'я.
Як прагнули нас русифікувати,
Та "не буває худа без добра":
Російську всіх примусили вивчати -
І відкривалась істина ота:
Що крім чинуш імперських, духом ницих,
Тих суслових і берій злобних тих,
Був Лермонтов і Гоголь, Солженіцин...
І цвів отой, "тургенєвський язик".
Духовних істин золоті начала,
Глибинні сутності Добра і Зла
Із їхніх книг ми також пізнавали,
Там демократія початок свій знайшла.
Від книг отих мудріли наші мислі:
Пізнали ми, що між земних істот
Є деспоти - й герої, духом чисті,
Що є імперія - і є народ.
І як, скажіть, нам нині заперечить,
Бо факт є фактом, - пам'ятаймо все ж,-
Ми маєм знати - знати всім належить:
Російською писав Шевченко теж.
Той, хто прокляв Московії тиранів,
Хто за Украйну гноблену повстав,
Не лизоблюдив, честі не споганив,-
Він мову ту як зброю обирав.
А нині у кривавій круговерті,
Рятуючи Державу від біди,
Ідуть й російськомовні в жерло смерті -
За Україну - дочки і сини.
Ми знаємо: нема прощення тому,
Хто цю війну цинічну розв'язав,
Хто смерть приніс до батьківського дому,
Вже КАЇНА народ увесь прокляв.
Нема й перевертням Господнього прощення,
Що Україна їм життя дала:
Іуди привид - вічне їх знамення,
Прокляття й гріх - брехня їх і хула.
ЙОГО ж сама історія засудить:
Рашистську кліку виростив свою.
Та ми ще люди, пам'ятаймо, люди,
Не відштовхнімо тих, хто йде в строю...
В однім строю - плече в плече із нами,
Для кого Україна - над усе...
Вивчаймо мови, зміцнюймо Державу.
Хай нас Господь благословить на це.
Є в Україні надскладні проблеми:
Політиків безчесних - в оборот.
Нам вистояти як Державі треба.
І знаймо: Путін - це не весь народ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660238
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.04.2016
А ти приходила некликана,
Поміж нагальних справ мостилася...
Душа була ще без\язикою,
Допоки Муза не з\явилася.
Ця тінь примарливо-просвітлена,
Жагою юності покликана.
Спліталися у зав\язь літери,
Коли себе хотілось виплакать.
І понад буднями сіренькими,
О, як мені тоді літалося:
Здавались прикрощі дрібненькими,
А будні - святами здавалися.
Такими веселково-чистими,
Ясними барвами прозорими
Ти Світ мені зуміла висвітить,
Словами душу розпросторити...
О, як тебе чекалось, подруго,
Коли кволіло серце раною:
Ти ж несподівано приходила
В хітоні ночі срібнотканому...
Між прохолодних трав зарошених,
Із оберемком квітів ніжності -
Це ти Слова мені приносила,
Поезіє, Твоя Величносте...
Слова оті, прості у щирості,
Душевні й теплі, не заковані -
Лише Закону Справедливості
Мої слова завжди підкорені.
Ти все блукаєш Світом зоряним,
Поетів віднаходиш - Вічності...
Вдихай натхнення в душі стомлені,
Поезіє, Твоя Величносте...
-
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659720
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.04.2016
Європа: Норд-Рейн-Вестфалія:
Весни модерної міраж,
Та розчакловує конвалія
Урбаністичний цей пейзаж.
Обвита автобанів плетивом,
В бетон закована, оця
Земля філософів й поетів
Туману шаль згорта з плеча.
Понад дахами в стилі готики
Качиний проплива табун...
Вербові золотяться котики
В сонатах Моцартових струн...
Весна ця манить і туманиться:
Йдуть мряки хвилями густі,
Гривастий Рейн внизу здригається
І Кьольна стугонять мости.
Європа: Норд-Рейн-Вестфалія,
Знайома зовсім не здаля...
Тут скоро зацвіте конвалія -
Весна. Німеччини земля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659422
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 13.04.2016