| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Моє життя вкрали –
Забрали з-під носа,
Вирвали з корінням
Й подивились скоса.
Моє життя стигле
Від болючих стонів,
Бо твій голос лине
До чужих районів,
Бо твій голос бреше,
Що без мене добре,
Бо твоє нещастя –
Це для мене горе.
Тебе вкрали рано,
Ще до сходу літа.
Підійшла, напевно,
Під кінець сюїта.
У притворних лицях
Не знайти дороги.
Твій колишній дотик
Забути дай змоги!
Знову ворогами.
Знов любов навіки.
Знов твій чую подих
На мої повіки.
Але тебе вкрали,
Забрали з-під носа
Не ті, що любили…
Вже я стала боса,
Вже не маю дому
І вже не набожна.
Бо давно розкрали
Все, що тільки можна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=668178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2016
Вибач. Вже подих просяк синім інієм,
Змішаним з холодом, тихим співом пташок.
Кожного разу відчуваю сік лимону на очах,
Коли бачу, як ти розчаровуєшся у мені.
Серце виказує ненавмисно багато огидного,
Пазурі зимові впиваються в біле тіло.
Потрібно забути все на світі і назавжди
Застрягти у сні хтивих слів та світлих думок
З тобою.
Зозуля не долетить до невидимого гнізда,
Не збудить криком зорі над безсонними потворами,
Що п’ють кров з моїх уст і нашіптують
Несправжню колискову нелюдським голосом.
Розплющуючи очі, піднімаються догори янголи,
Падають додолу дияволи, колихаючи пилюку.
Твої демони, відчуваючи тепло та спокій,
Благають плачевно мене побути ще годину
З тобою.
Вибач. Наді мною кружляють крикливі ворони,
Забираючи моє серце, що виблискує в темноті,
Відбираючи сльози, що перетворюються в діаманти
Й розбиваються вщент, не досягаючи землі.
Я відчуваю чорні крихти хлібу на очах,
Які клюють безжальні голуби, і, кров’ю запиваючи,
Благають мене знову тікати з дому без речей,
Щоб полетіти над прірвою, покритою вогнем,
З тобою.
Падає сніг, тривожачи на тілі колишні рани,
Плачуть душі у могилах, чекаючи відвідувачів,
І лиш відчинені серця врятують все на світі
Від невинної кончини тебе і мене.
Ти заслуговуєш на боротьбу із темнотою,
Вже небо розбиває ради тебе всі тумани.
Надіюсь, навіть сама смерть дозволить
Прийняти вирок і нести покару за життя
З тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2016
Злі слова руйнують стіни,
Сотні падають униз.
Проковтнули вже руїни
Наших душ осінній бриз.
Сходять ввечері троянди,
Розцвітають квітники.
Та не чути звук балади,
Заплітаються роки.
Десь на сході впало сонце,
А на заході – встає.
Попрощалось голомозе
Із байдужістю людей.
У могилах свіжих тіні
Підіймаються в життя.
На блискучій чорній міні
Підірвалося дитя.
За зимою далі літо,
Після осені – весна.
Запищала гучно квінта,
Впала сивою сосна.
Не повернеться додому
Батько, що пішов робить.
Не почує вже гомону
Його слів дитяча мить.
Повертається депеша,
Не дійшовши до біди.
Тільки світ не перевернеш
У правдивий бік стіни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662222
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2016
Бережись грози, і грому,
І людей, і взагалі свого життя.
Придумай собі стіни, чотири чорних стіни:
Прикрась їх телевізором, а може і ковром…
Бо я колись прийду у гості
І сяду проти тебе.
Не буду пити ані чаю, ані дихати повітрям,
Яким ти забруднив себе і весь свій дім,
Тому що все так весело, аж бридко.
Ти бачиш, як танцюють стіни?
Ці чорні стіни, ці чотири стіни,
Всім друзям приклад, краще всіх багатств.
Нам весело. Я думаю про хвилі,
Що тихо перекочуються в морі.
А тут нема ні моря, ні води,
Ні навіть чаю… я не хочу чаю
Із твоїх рук. Він наче якийсь чорний,
Як чорні стіни, ці чотири стіни,
В яких ти все життя своє переіснував.
Існуй у телевізорі, в дивані,
Існуй в закритому вікні,
Заліпленому скотчем, щоб повітря
Не оживило тебе ненароком.
Я хочу ці чотири чорні стіни
На пам'ять сфотографувати, і колись
Покласти фото в гаманець, а потім
Зі злості перервати й відпустити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2016
Ночі бурштину вкривають левади,
Зорями сіє крилатий мольберт.
З ранку до вечора білі аркади
Ждуть кольоровий небесний концерт.
Тихо тріпочуть весняні дерева,
Кличуть октавами спів журавлів.
Десь за рікою проплаче кінцева
Зимна поезія сніжних балів.
Стигне земля від тепла і полину,
Човгає поночі сивий туман.
Сині пташки обирають калину,
Легко несучи природи вулкан.
Бистрих коней не втримають аркани,
Барви квітневі не втонуть у сні.
Лиш одинокі осінні капкани
Якось ухоплять тепла довгі дні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661733
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 24.04.2016
Нам дивиться крізь очі пустота,
В'їдається у серце божевілля.
Земля, що під ногами, не свята.
Я засинаю з Кривдою й Свавіллям.
Ніщо не захищає нас від смерті.
Сьогодні - день, а завтра - тиха ніч.
Прошу, не відкривай очей відвертих,
Я по собі залишу тихий слід.
Я піднімусь уверх по небосхилу,
Зніму всі маски, відшкребу з облич
І кинусь головою вниз у прірву
До Боля, Жалю, янголів без крил.
Кидає вітер непопутний гноєм,
Бруднить крізь одяг душі кріпаків.
Побрала їх в кайдани власна Совість
Й веде на страту через Жаль та Біль.
Я там була, в диявольських тенетах,
У павутинні з власних помилок.
Така вже доля інколи доречна,
Рятує із заплутанних думок.
Я тебе бачу знов в останній раз,
Твій свіжий блиск очей прозоро-млявих.
Лиш тінню ти пройдеш крізь вбивчий час
І не пророниш більше слів безтямних.
Я хочу дякувати всім на світі
За те, що призираєте чужих,
За те, що топчите ще свіжі квіти.
Тепер в раю хоч стане більше місць.
Проб'є годинник скоро, а чи пізно...
Несвіжа вже вода змиває бруд.
Боятися нам скоро буде нічого,
Я відчуваю теплий дотик рук.
Шаршаві губи обдуває вітер,
Я піднімаюсь знов, без крил лечу.
Але, як і завжди, не бачу істин.
Чому нам крила геть не по плечу?
Летіти вдалечінь і без маршруту,
Таранити всі хмари напроріз.
Ці очі я ніколи не забуду,
Що бачили диявола наскрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660027
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2016
Якщо є Бог, то в що він вірить?
У смуток долі, чи любов,
А може мріє він зустріти
Свою Богиню? Чистий дощ
Тече без руху й без обмежень,
Він застигає на очах
І знову рветься з вій бентежних.
Бог плаче й завмирає час.
Не проливай дощі даремно,
Ми не достойні твоїх сліз.
Пройдуть віки, і ти презренно
Почнеш топтати нас в багні.
Кому ж тоді оті всі краплі?
Твоя свята вода з повік,
Що нам дарує радість, щастя,
Безпечно потече в Аїд.
Не треба нам дарунків з неба,
Ти вірь у себе, а не в нас.
Колись пронижуть нас багнета,
А ти залишишся... Не плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659958
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.04.2016
Закотилося колесо за обрій століть,
І застрягло у нетрях життя,
Неминуче чекає поки визволить хтось
Його з пазурів сонних ночей.
Покотилося колесо за день і за ніч,
В блудних темних зірницях застрягне на мить
І лиш 24 години мине,
Знову котиться далі, по темній дорозі,
По чарівних країнах у сонних думках
Чужих, не твоїх, і не наших, ніколи…
Поспішає, здіймає пилюку, і знов
Застряє, а потому вертає назад.
Забруднили колеса чисті сторінки
Плямами бруду, пелюстками квітів,
І склеїлись всі вони в книжку безглузду,
Де нема жодних слів, тільки чисті, чи чорні листочки.
У когось мільйон їх, а в когось і триста,
Лиш триста з усіх можливих листків…
Справедливо чи колесо котиться нині
По невіданій силі теперішніх днів?
Відкриваючи двері у новий листок,
Повертає наліво, а може й направо,
Безкінечно кружляє, починає спочатку,
Бо початок – це день, а кінець - це ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659439
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2016
Краще назавжди зачинити двері
І знести старі стіни,
Поміняти замки та сховати їх
Недалеко від виритої вже могили.
Краще одягти довгу чорну рясу,
Прикрити стоптані до крові п’яти,
Спалити давні мрії,
Обрізати волосся й прикрити обличчя
Чорним, як твоя душа, капюшоном.
Краще бути примарою серед живих,
Гриміти золотими цепами,
Ходити й лякати втікачів,
Яких ніхто не шукає й не буде,
Які просять таку саму чорну мантію.
Краще прихиститись серед них
Від любові та її побоїв,
Її штурханів та синців зелених,
Що не сходять навіть під чорною мантією.
Краще нікому не довіряти,
Забути про розваги та миттєві примхи,
Прийняти святі стіни замість старих,
Бо ті вже геть облупились під грішним небом.
Прийняти свою рідну келію,
Поставити біля подушки свічку
Та молитись, не забуваючи про світ,
Що залишився за тими стінами осторонь.
Не проливати сліз без потреби,
Не задивлятись у вікно, щоб поглянути
Як там оживають у темряві
Сучасні королі та принцеси на тронах.
За потреби – відмовитись від їжі,
Вважати себе сильнішим за голод,
А ночами довгими – не спати,
Блукати очима свіжим зимовим повітрям.
Твоє ім’я – не промовляти,
Викорчувати його з-під чорного снігу
Й заховати далеко,
Туди, куди сонце піти не захоче.
Твоїх слів – не слухати,
Оглухнути від дзвонів крикливих,
Що з’являються завжди зненацька,
Щоб покликати на нову сповідь
Перед новою собою та перед старим Богом.
Краще побачити тебе знову,
Відчути як ти дихаєш мені на шию,
Як ти береш мою руку
І розчиняєшся у жаркому повітрі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659437
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2016
Зброя гнеться під тиском рук,
Шаленого танцю хлопців без дівчат.
Захоплено й вишукано ведуть свою партію
Без жодних слів та непотрібних рухів.
Летить невідоме, вдаряється в Нього
І падає Він, омиваючись чимось
Червоним і липким, солоним на смак.
І ніхто не заплаче, не зніме шолома,
Ні тіла Його не омиє, навіть очей не закриє.
Все потім, не зараз. Ведуть швидкий танець
Замурзані хлопці, але без дівчат...
То ляжуть на землю, то яму копають,
І дивно: сідають у неї самі
Та щось довго з-під лоба там виглядають,
Чи ціляться чимось, на зброю схожим...
Цілують чиїсь фотографії й знову
Ховають за пазуху, щоб не пошкодить.
Брудними руками беруться за хрестик,
Шепочуть молитву, щоб встигнути вбити
Брата свого, не пасти самому
Від того, що швидко повітрям летить.
Співають дерева, співає земля,
Приймаючи більше і більше облич,
Яких вже ніколи ніхто не побачить;
Впитує кров ненаситно у себе,
Та мало все їй, скільки не лий.
Граються хлопці дивними іграми,
дивними іграшками недитячими,
Вбивчими, й чимось червоним политими,
Нема коли з рук їх випустити,
Ніколи стати і в небо поглянути
На лагідне сонце, яке дарує життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659226
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.04.2016
Вона не може без нього.
Стискає теплоту по горлу,
Зав’язує очі, щоб він не побачив
Бруд за вікном і не втік.
Коли вона біля нього –
Не існує стін,
Бо навіть не існує квартири,
Весь світ належить їм.
Серед попелу та недопалків,
Серед бур’яну та квітів
Вона вирішила покласти голову
Йому на кістляве плече.
Він завмер, чи заснув,
Закривши очі, уявляючи
Її смак отрути на губах,
Який дарує насолоду й біль.
Йому потрапила вія в око,
Він не міг втриматися,
І, недоречно потерши очі,
Привів її до думки,
Що він заплакав.
Вона посміхнулася наївно
Сама собі ненароком,
А його плече кістляве відчуло
І покрасніло від сорому.
Так вони мовчки й сиділи
Від світанку до заходу жовтого,
А люди не бачили їх,
Бо не спроможні побачити кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659225
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.04.2016