| Сторінки (1/29): | « | 1 | » |
дуже тяжко писати вірші
коли глибока ніч,
коли тисне душу,
коли гримить грім,
коли опускаються руки.
і вже не хочеться говорити про важливі речі,
та мимоволі задумуватись
про тлінне та нетлінне,
про вічне і швидкоплинне,
про буденне та святкове.
хочеться дякувати Богу за сьогоднішній ранок.
цінувати життя.
пити каву за невимушеної атмосфери,
ходити до друзів на гостини,
читати книжки,
слухати музику та знати що твої рідні та близькі завжди поруч.
ідилія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.03.2023
днями буваю нестерпний
місцями колючий як дріт
буваю я злим і буваю упертим
але ти мій світ
для тебе стидаюсь і каюсь
з тобою на повні груди живу
на милість твою сподіваюсь
молюсь і прошу
бо днями буваю нестерпний
місцями колючий як дріт
буваю я злим і буваю упертим
але ти мій світ
лиш ти моя тиха хвилина
лиш ти моя думка одна
лиш доля моя і серцю єдина
ти квітка-душа
лиш днями буваю нестерпний
місцями колючий як дріт
буваю я злим і буваю упертим
але ти мій світ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2022
[i][b]Місяцями неголена шкіра
і в крові не зімкнуті вуста.
Ще пульсує життя
в наших жилах,
ще тримає за руку рука.
І трясуться жижки з натуги
виступає на лобі піт,
ми не з тої зліплені макухи
щоб так просто піти на той світ.
А тому вражі діти чортячі,
ви недолюдки, кляті хорти.
Ірод шлях вам точно покаже
в підземелля на бал сатани.[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2022
[b]Задивляюсь на тебе, милуюся,
зачарований мрію, стою.
День від дня я все більше дивуюся,
крок за кроком ще більше люблю.
Мимоволі проходять години,
день від дня утікає в світи.
Вірю, місяці швидко проминуть
і мене дочекаєшся ти.
Я ж готовий так вірно чекати
і так вперто іти до мети,
негаразди нам час забувати
не для цього на світі є ми !
21.10.2020
#вірші #віршіукраїнською #панотаманзеленадіброва #віршівармії #моємусвіту[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021
[b]я дякую тобі:
за безсонні ночі, за ранні ранки,
за холодні руки, за тепле серце,
що в унісон з моїм б'ється
та за чисту душу. я дякую тобі.
я гадаю,
що в житті ніщо не повинно змінюватись,
а значить,
сталось те що сталось,
все правильно,
бо так має бути,
бо в житті нічого не проходить даремно.
я дякую тобі,
що ти була і є та будеш в моєму серці,
в моєму мозку,
в моїй крові,
я дякую тобі.
#віршівармії #віршіукраїнською #таприкрощорідко #кривийріг #панотаманзеленадіброва
03.05.2021
23:47[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915479
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021
[i]Ти дуже рідко тут буваєш,
тебе люблю, мабуть ти знаєш.
Любов як мить,
як сніг любов.
Приходь –
чекати буду знов.
Журюсь і бачу
лиш тебе,
зима іде, зима іде.
Приходь, ми чаю поп’ємо,
лукаве сонечко моє.
30.10.2017 р.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758559
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2017
[i][b]Я всякого в житті малому бачив,
та дотепер не бачив я.
Як Чорне море на світанку плаче,
І вітер степовий в душі гуля.
Шляхи татарські вже давно забуті,
нема давно буджацької орди,
можливо й сумно
та тепер з усюди
сюди стягнулись люди-бідаки.
Вони шукали кращого життя,
одначе,
усе шукали й досі не знайшли.[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734446
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.05.2017
[i][b]Посіріли дідові очі,
зашарілися руки старі.
Зустрічав він і ранки, і ночі,
посміхався ранковій зорі.
Все було у пригодах старого,
пробігали рікою літа.
Як це, вчора в хлопчини малого -
вже сьогодні така борода ?
Кожен ранок природи звуки,
а у нього душа ожива,
вже не вперше в веселощах, в муках
з дідом подруга вірна - коса.
І він будить ранішню тишу,
і душею бринить до землі.
Ще з-за хмари місяць не вийшов,
дід сідає співати пісні.
І про предків замовить слово,
про козацькі діла ясні.
Біля нього, люблю його слухать,
Дід навіки живе у мені.[/b][/i]
27-28. 03. 2017 р.
П-О.З.Д
фото зі збірки О. І. Солодара
"Мрія про море" с. Боровиця, Чигиринський р-н, 1950 - ті рр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2017
Старій Гущівці*
За степом сонце догора,
череди до села женуть.
У хаті топиться плита,
зерно у жорнах терпко труть.
О, шум полів ! Мій рідний Край !
Не проміняю тебе я !
Живи ж в серцях твоїх синів,
навіки Гущівко моя !
*Гущівка - бувше село в Чиг-му районі. Нині знесене, так як малося піти під води Крем-го вдсх. Саме звідти родом відома співачка СРСР Клавдія Шульженко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723046
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 12.03.2017
[i][b]віддай кубань вкраїнському народу,
верни козацтво лицарство святе.
чи чуєш сурми кличуть до походу,
на дворі ж вітер і зима гуде
вернись козаче з Богом до народу,
дістань лиш шаблю, здійми хоругви,
один повстанеш вовком до походу,
один повстанеш й підіймеш полки,
і зарясніє земля українська,
і забуяє блиском булава,
земля кубанська житом сколосіє
і розілл'ється вся Кубань-ріка..
і от тоді заплещуть чисті води,
і забуяють силою ліси..
і підуть знову , знову до походу
кубанські й українські козаки[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691493
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.09.2016
[b][i]Що для тебе осінь ?
Час думок , кохання.
Час недоспаних ночей
і вечірні страждання.
Ту, яку кохав - вже давно забула,
серця біль, заметіль
у душі майнула.
Я тебе кохав, але не вберіг,
зірки до ніг твоїх клав
та на більше не зміг.
Часто згадував я твої квіти в волоссі,
а ночами уявляв як нам добре жилося.
Моя люба скажи,
де ночами блукаєш ?
Робиш вигляд що давно
ти мене не знаєш.
І бажання твоя вже давно збулося,
було літо учо́ра,
а сьогодні осінь.[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2016
[b]Зіркам погаслим на землі
я вирішив вірша складати,
бо ж не живеться зараз їм,
і мусим їх ми рятувати.
Хтось гнівається та гуде -
не хочеш жити, неборака ?
Мовляв, хай зірка пропаде,
тільки аби вчинити драпа..
Комусь життя цих зірочок миліш всього,
що є на світі.
Тож він збудує паличок,
аби лиш зіроньці жевріти.[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.08.2016
ГРІХИ МОГО ДИТИНСТВА
А які перші миті з свого життя ти пам'ятаєш ? Скільки тобі тоді було років ? От я, наприклад, пам'ятаю те, що саме найперше побачив – дзеркало. Тоді ми ще жили у мазаній хатині, дві кімнати і велика піч, там гарно було спати. Рано-ранесенько прокинувся, вмився, мати їсти позвала і ти, ледве-ледве доїдаєш тут топтану картоплю, яка так до болю обридла, що ж поробиш. На що були багаті в той час,тим і жили, хоча невпинно продовжуєш чекати добряків од зайця.
О, Боже, як ти любив того зайця ! Бабуся з роботи прийде, ти ж до неї ще малий летиш, щоб почути оті завітні чотири слова : «Встріла по дорозі зайця..», і тобі світ стає милим ! Ти ж ждеш, а поки Вона дістає той степовий гостинець з своєї сумки, і уткнувшись носом в щоку ти її цілуєш, така твоя дяка, такий твій обряд.
Поївши, ти підеш на вулицю свого села-хутора, де три вулиці підперезують три провулки, де горобців більше аніж людей, як не кажи, але ти безмежно любиш свій маленький куточок, свою маленьку країну, де листки на деревах – гроші, а ті, що на акації – копійки. Така от валюта твоєї республіки.
Коли тобі казали батьки пасти гусей, бо ж самі їхали на чигиринський базар чи по-ділах своїх, ти божишся, що будеш їх пасти, а сам, коли вони поїдуть заженеш тих клятих гусей, які ніколи не наїдалися і підеш тинятись. З того часу я не пам'ятаю щоб ми держали гусей у хазяйстві.
Коли ти виходив гулять з кимось, (а це було дуже рідко) то що ви тільки не робили: вовтузилися в чагарниках, залазили на стару акацію і дивилися в чужі двори, наламали кленка і робили курінь між молодими вишнями, а каркас для нього ви зробили з тину вже давно відійшовшого від нас діда Митька (діду, пробачте), і бравий був курінь, всім куреням курінь ! Жаль, що засихав через три дні від жари..
Увечері, мати чи батько звали додому, ти нехотя йшов.. Бо ж коли ще ти встигнеш доробити свої невідкладні справи, коли ж ще ? Коли ще та клята кішка полетить з горища в двох мисках, мовляв, то її космічний шатл ? Коли ще буде йти п'яний дід Василь, а ти сховаєшся в кущах і закричиш лисицею, а сам побіжиш по них. Хай менше п'є, іродова душа. Коли ж іще ти накидаєш дачнику щебня в вихлопну трубу його машини та так, що він її аж не заведе ? – Напевно вже ніколи..
От що значить подорослішав.
Ну що, Пане-Отамане, вийди до берегів Дніпра, стань та подивися чи не чути там про лицарство славне-запорозьке ? Чи не пливе бува там чайка ?
- Та он вона дядьку, тільки птаха.
І знову..
подорослішав.
Як був малим – життя здавалось миттю,
що ось мине, як куля пролетить..
Та зупинивсь в свої сімнадцять видно,
навіщо вік так безслідно прожить ?[b][i][/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680104
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 25.07.2016
[i][b][Яцько Ірклієнко і Катерина Чутко©]
***
- Дивись, квітко, он там, річка,
бачиш ?
- Ба, точно річка, гарна вона, чиста.
До Вас сюди ніхто й купатись не
їздить ?
- Чому ж це ? Ти голубонько, недумай, що якщо нас мало лишилось то до нас й не їздять. Ходять і їздятьлюди, хто на риболовлю, хто купатись, хто на природу - "на промисли", одним словом..
Він посміхнувся і обійняв її якнайдужче, розумів, крім неї в нього нікого немає..
Вони стояли на пагорбі, який немов виріс посеред степу, земля була чорною, родючою. Для нього вона була не просто землею, це був символ його дому..
Душа йому краялась до тієї миті й до того часу, коли Він зустрів Катерину. Вона одразу запала йому в очі. Можливо, тому що в його одинокості здавалася йому гарною, а можливо, тому що зростала там де й Він, хоч Вони й не видились один одному..
Яцько, ще тоді жив на хуторі, який, напевне, років через двісті мав стати бравим, розлогим, вкраїнським селом. Та й взагалі, хуторів тих на той час було багато, наш край не виключення..
Вона була вбрана в лляну сорочку, червону, як мак спідницю, мала гарний вінок, який манив запахом степових квітів. Це була його голубка сизокрила, квіточка, радість і остання надія. Надія на веселість, втіху і спільне життя..
Вони стояли і дивилися на степ, ставки, балки, ярки, і ліс, невеликий ліс. Ліс, який йшов і з'єднував їх хутори. Сонце сідало, почало смеркати..
Повіяв вітер, старий Яків, прокинувся..
То був вже старий дід, білий, як молоко, в старих зношених лихом чоботах , та солом'яному брилі, довга борода здавалося б йому заважала..
Він часто сидів в саду, полюбляв запахи дерев, любив, як гуділи бджоли і співали соловейки, дер деркач, летіли лелеки. Завжди сидів на лавці..
Він піднявся подивився на небо, своїми сірими очима, які вигоріли від сонця, сухою, важкою рукою прикрив чоло. Глянув туди - в небо край. Зрозумів, що те, те що бачив, була згадка його молодості, а нині,
нині Він сам.
Сам-один..
[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679864
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2016
[i][b]***
Тієї ночі старий Юхим не спав. В голову линули журні думки, серце обливалося кров'ю..
- З діда-прадіда жили ми на цій вулиці, а тепер вигнати хочуть ? Виселити ? Розрівняти все те добро, що батьки мої заробляли літами, забрати те, що нанесли своїм здоров'ям та потом ? - Еее, не люди це, їй Богу не люди.. Бо ж не можуть люди вигнати людей з рідного краю, з краю, де родилися, де гуляли, де в останній шлях проводжали, не можуть..
Похилився старий чуб, дід підвів свої вигорілі від сонця очі, щоб подивився на стару гасову лампу, потім вийшов на вулицю..
Напевне в останнє горіли вогні на Ірклійській, напевне в останнє гасили свічки по хатах старих, в останнє тут гавкали собаки і в останнє виходили парубкувать хлопці до дівчат. На небі догорав круторогий і було рясно обсипано зірочками.
- Виселять нас неначе вівців, ніхто і не вборонить, бо ж кому то є діло до простого селянина-гречкосія ? Переселять у другі хати, а ці зрівняють із землею. Кажуть, що буде ставок і буде багато риби.
Він зітхнув, як на останок, здавалося кожна частинка його душі попрощалася з його рідними місцями та гаями, лісами та навіть з тією дідовою грушою під якою він часто лягав ще малим, коли пас худобу..
- Почеберяю я поманеньку та й в хату, завтра глянемо що буде..
А очерет шепотів: - Глибока ніч, прощай мій край.. прощай навіки..
В останнє бачив Юхим світ Божий, в останнє світ Божий бачив Юхима. Не прокинувся більше старий, не дізнався, що сталося далі.. Через три дні в мазаній хаті знайшли давно скоцюблого діда, на столі ж так гаряче горіла гасова лампа..
За тим і пропала вулиця Ірклійська, зробили таки на її місці ставок, але й йому не судилося довго бути.. Висох..
Лишень час від часу, увечорі на тій чути галас люду. Місцеві кажуть, що то вічно молоді хлопці та дівчата гуляють на вечорницях, серед них й є чорнобровий козак Юхим.
Пан-Отаман Зелена Діброва..[/b][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679582
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 22.07.2016
[b][i]Так склалося у нашому житті,
що мусим долю самі ми кувати,
від дому далі і – на самоті,
про матерів своїх - стаємо забувати.
Про рідну матір, що дала життя,
про рідну матір що тебе зростила.
Сімнадцять років на своїх плечах,
вона тебе вдягала і носила.
Надворі ніч, надворі зірочки,
а ти лежиш – вона втирає сльози,
зараз малий, а згодом прийде час
і ти майнеш кудись у верболози,
цебто підеш - бозна куди,
куди тобі дорога тільки ляже,
а їй журись,
а їй не до снаги,
вона у слід поганого не скаже.
Ти йдеш од неї,
ти - пішов у світ,
і зачинилась за тобою брама.
Люба матусю, ти – мій рідний світ,
мені ти завжди вічна і кохана..
ЕдуардК.[/i][/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.07.2016
(не в граматиці лиш діло..)
***
таким як я – не треба вся
країна,
таких як я – тримає лиш земля
журба віків, а в серці
батьківщина,
туга думок і смуток за життя.
таким як я – не треба вся
країна,
таких як я – тримає лиш сім'я.
усім на зло, і прадідам і дідам,
усе віддам і помолюся я.
за плин ночей, за терпкі миті
шуму,
за дух душі і за очей жало,
я заберу стару вербу сусіда,
і піт зітру, бо мокре вже чоло,
таким як я – не треба вся
країна,
таких як я дурманить лиш
село..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675943
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.07.2016
Люблю тендітний запах матіоли,
коли зоря вечірня душу мені гріє,
коли шалений вітер десь у полі,
колосся пишне подихом леліє.
Коли ранішнє сонце
гай цілує,
а верби тихо шепчуть щось,
і в травах,
там соловей сидить,
сьогодні,
він щебетав про щось.
По барвах,
із неба в землю скотиться краплинка,
а ти у далині по-під горою,
чекатиме тебе твоя хвилинка
і пахнутиме свіжой осокою.
Тоді ж й знайдеш мене мій друже,
в росі вечірній,
може в вітра шумі,
чекатиму тебе я дуже,
лишень хай тільки так навіки буде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2016
Та соловей вже не щебече,
не стигне зоряна ожина.
Вона сидить все кожен вечір,
немов та ранняя пташина.
Вона не знає все, й куди
та поведе її дорога.
Ти зупинись і не спіши,
та залиши у серці Бога.
А соловей ще не щебече,
не встигне зоряна ожина.
Вона сидить вже кожен вечір,
Вона сидить вже кожен вечір,
і міцно стиснувши плечима.
І забирає свої речі,
назад стежини вже немає.
Та зачиняє дім надвечір,
та зачиняє дім надвечір,
а ключ лишає під дверима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2016
Не дивіться на одяг буденний,
на святковий в погоду ясну,
на характер холодний, студений
у годину спекотню й жарку.
Не дивіться на долю людськую,
Вам не скаже багато вона,
а дивіться на душу чесную,
бо ж це добре, як чиста Вона.
Не дивіться на тіло чужеє,
як не чути в нім труд і піт,
прогулявши весь вік своєї,
в нім не чути безкарності літ.
А у час Ваш скрутний та скорботний
запалає від крику душа.
Зрозумієш, що край добротний
вже покине назавжди Вона.
Е.К.
07.05.2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=664706
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2016
Дорогою на хутір Качани
Дорогою із краю і до краю,
через балки, поля, озера та річки.
Милішої місцини я не знаю,
аніж дорога в хутір Качани.
Ірклій під боком, он стара могила,
що звуть її Савур серед людей.
Мене несе сюди на крилах –
подалі від людей.
Я йду собі, і дух мій завмирає,
яка краса! А он туди дивись !
Із гаю в поле, з поля і до краю.
Натраплю я на хутір Качани.
Живи, мій старче-хутір сивочубий !
Та хай хатки твої не зазнають біди.
А я ж колись, панове, повернуся,
Дорогою на хутір Качани !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663828
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.05.2016
Я люблю ті місця,
де гаї шумлять.
Де поля золоті,
де лани гомонять.
Де вузенькі дороги
в далину заведуть,
де дівча кароокі
в лісі ягоди рвуть.
Де душа, наче птаха,
ось, от-от полетить.
Де стара рідна мати
буде вічно любить.
Біля білої хати сяде їсти сім'я,
пам'ятай любий брате -
будеш ти,
й буду я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663469
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 02.05.2016
Чогось отак лiта моï летять,
навiють думи тугу й сподiвання,
про несподіване юнацькеє кохання,
не будемо в життi ми дошкулять,
не треба нам розчарування.
Чогось лiта моï летять,
забудуться мої дитячi мрiï,
і те, коли ходив я до Марiï,
темноï ночi коляду спiвать.
Чогось літа мої летять,
все вiдлiтають в вирiй безталання,
не повернеться молодiсть й кохання,
навіки зляже тіло - не душа,
хоча й старiю я,
не тiлом, а все ж нею,
тієй розкристаной душею..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016
Загублений у часі,
я сам-собі, колись
на роздоріжжі пам'ятник поставлю..
І через плин віків, я прилечу до нього
старою птицею.
З тих пір не зміниться
майже нічого.
Лишень ізникнуть села,
полинуть в безвідь міста,
а Україна пусткою безлюдною буде.
Й не буде тому винних,
бо ж ми куємо долю,
як схочемо.
І от тоді,
повіє вітер,
посмутніє сонце,
заплаче небо,
а я ж лишень за хмари полечу..
[унвкнмр2.16.4.41]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659517
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.04.2016
Ось так собі іде;
немов журлива птаха,
його ніхто й не жде - він хлопець-сіромаха.
А вітер все гуде, ступа лиха година,
а хлопець йде і йде..
Де ж його батьківщина?
Кругом одні сади -
туманом оповиті,
там, де були шляхи,
тепер лиш чорні квіти..
там де була гора -
тепер холодна балка,
а хата де стара -
тепер попільна валка..
І плакать хлопець став,
і та лиха година,
пропав мій рідний дім,
пропала й батьківщина..
08.07.2015
21:34
дорога на Іркліївку..©
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2016
Я люблю ті місця
де гаї шумлять.
Де поля золоті,
де лани гомонять.
Де вузенькі дороги
в далину заведуть,
де дівча карооке
в лісі ягоди рвуть.
Де душа, наче птаха,
ось, от-от полетить.
Де стара, рідна мати
буде вічно любить.
Біля білої хати сяде їсти сім'я,
пам'ятай любий брате,
будеш ти,
й буду я..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658186
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2016
Напевно, ще зустрінемось колись,
навіють вітри наші сподівання.
Мовляв, тоді не зміг
бо не зумів.
Тепер чекай мене
із вечора до рання.
Напевно, ще зустрінемось колись,
і наш весняний степ і наше поле,
вони вберуться в зелень
і кудись,
назавжди зникне наше горе.
Пройдуть літа,
години та хвилини,
минають дні,
немов їх й не було.
А я чекатиму тебе,
Билино,
там, де гуде старий Дніпро.
Напевно, ще зустрінемось колись,
я знаю точно,
час цей все ж настане,
а як зустрінемось то
ти хоч посміхнись
i легше на душі моїй
настане.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Зірками в небі напишу,
куди літав, чого ходив.
Тобі одній, я розкажу,
кого кохав, кого любив..
Кому казав і обіцяв,
що світ віддам у ніг ïï,
натомість лиш брехня одна,
хотів прийти та не вберіг.
І світять в небі зірочки,
чекай мене, я тут,
за гаєм,
ми в світі наче світлячки.
Вночі ми є,
а днем немає.
А я хотів лишень сказать,
ти не журись, я й не спитаю,
перше кохання не для нас,
воно пройде - ми забуваєм..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656122
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2016
Зашуміли в полі верби,
в долині тополі.
Пішов козак на війноньку,
дівчина ж на полі.
Пішов козак воювати,
мила працювати.
Не знає ж бідна-сердешна,
коли ж його ждати.
Не спить вона, все думає,
не сідає їсти.
Все марніє та чорніє,
нема її місця.
Сидить собі, все журиться
та думку гадає.
Про рідного, миленького,
сердце вириває.
Про любого, хорошого,
сердце кров'ю л'ється.
Заплакала дівчинонька,
а серденько б'ється.
"Ой, козаче, орле сизий,
де ти, рідний краю ?
Повертайсь скоріше любий,
молю я, благаю !
Чи тебе та й небораку
у полон забрали ?
Не дай Боже, а коли ж, хай би й мене брали.
А чи може ти та й в бою
серденько загинув ?
Та й у землю милий світе
ти полинув ?
Нема щастя на цім світі, нема мені місця!".
Похилилася калина та й до роздоріжжя.
Закувала зозуленька у їхньому гаю.
Тихий вечір, все заснуло,
усі спочивають.
Зашуміли в полі верби,
в долині тополі.
Ось приїхав козаченько,
дівчину хоронять..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.03.2016